РЕФЕРАТ

На тему:

« Правові режими майна суб’єктів господарювання»

КИЇВ – 2023
 ЗМІСТ
ВСТУП…………………………………………………………………………
…….3
1. Поняття та види майна……………………………………………………….4
2. Джерела формування майна у сферi господарювання……………………..7
3. Особливостi правового режиму майна у сферi господарювання…………11
ВИСНОВКИ…………………………………………………………………………15
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ………………………………………….16

2
 ВСТУП
На сьогоднiшнiй день для науки господарського права актуальними є
проблемнi питання правового регулювання майнових вiдносин. Це стосується
насамперед їх регулювання в розрiзi правового режиму майна, як унiверсальної
для всiх суб’єктiв господарювання категорiї господарського права, що останнiм
часом досить активно почала дослiджуватися як в Українi, так i за її межами.
Основою правового режиму майна суб’єктiв господарювання, на якiй
базується їх господарська дiяльнiсть, вiдповiдно до ч. 1 ст. 133 ГК є право
власностi, а також речовi права осiб, якi не є власниками, — право
господарського вiдання i право оперативного управлiння. Змiст кожного з цих
прав розкривають подальшi статтi ГК.
Стаття 139 ГК визнає майном сукупнiсть речей та iнших цiнностей
(включаючи нематерiальнi активи), якi мають вартiсне визначення,
виробляються чи використовуються у дiяльностi суб’єктiв господарювання та
вiдображаються в їх балансi або враховуються в iнших передбачених законом
формах облiку майна цих суб’єктiв. У чинному законодавствi України, як вiрно
зазначають деякi науковцi, норми щодо правового режиму майна суб’єктiв
господарювання сформульованi та розмiщенi, як правило, безсистемно, за
змiшаним принципом. Деякими нормами встановлюється правовий режим
власностi (об’єктiв власностi) безвiдносно до виду суб’єктiв господарювання,
iншими встановлюється правовий режим майна окремих суб’єктiв
господарювання, правовий режим окремих видiв майна та iн.

3
 Поняття та види майна
Майном у сферi господарювання визнають сукупнiсть речей та iнших
цiнностей (включаючи нематерiальнi активи), якi мають вартiсне визначення,
виробляються та використовуються у дiяльностi суб'єктiв господарських
вiдносин та вiдображаються в їх балансi або враховуються в iнших
передбачених законом формах облiку майна цих суб'єктiв. Вiдтак, положення
цiєї статтi розрiзняють майно в речовiй формi i нематерiальнi активи. Пiд
правовим режимом майна суб’єктiв господарювання в теорiї господарського
права розумiють встановленi правовими нормами:
1) структура цього майна;
2) порядок його придбання (формування), використання i вибуття;
3) порядок звернення на нього стягнення кредиторiв.
Правовий режим майна суб’єктiв господарювання ґрунтується на основних
титулах, якими є:
1) право власностi. Сукупнiсть правових норм, що регулюють вiдносини
власностi, становить право власностi в об’єктивному розумiннi;
2) право господарського вiдання – це речове прав суб’єкта пiдприємництва,
який володiє, користується i розпоряджається майном, закрiпленим за ним
власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочностi
розпорядження щодо окремих видiв майна за згодою власника у випадках,
передбачених законом;
3) право оперативного управлiння – це речове право суб’єкта господарювання,
який володiє, користується i розпоряджається майном, закрiпленим за ним
власником (уповноваженим ним органом) для здiйснення некомерцiйної
господарської дiяльностi, у межах, встановлених законом, а також власником
майна (уповноваженим ним органом).

4
 Власнiсть як економiчна категорiя характеризується привласненням
iндивiдуумом чи групою iндивiдiв матерiальних благ, якi створенi власне
природою або людською працею в процесi виробництва. Таким чином,
власнiсть є суспiльними вiдносинами, якi складаються мiж людьми з приводу
привласнення матерiальних благ. Право власностi в об’єктивному смислi – це
сукупнiсть норм, якi регулюють вiдносини по володiнню, користуванню та
розпорядженню власником своїм майном. В суб’єктивному смислi – це
закрiплена за власником юридично забезпечена можливiсть здiйснювати ним
будь-якi дiї, що не суперечать закону щодо майна на власний розсуд. Право
власностi є абсолютним, оскiльки в такому правовiдношеннi управомоченiй
особi (власнику) протистоїть невизначена зобов’язаних осiб (невласникiв),
кожна з яких зобов’язана утримуватися вiд порушення прав власника.
Вилучення державою у суб’єкта господарювання його майна допускається
тiльки у випадках, передбачених законом. Збитки, якi завданi суб’єкту
господарювання порушенням його майнових прав громадянами чи юридичними
особами, а також органами державної влади чи органами мiсцевого
самоврядування, вiдшкодовуються йому вiдповiдно до закону.
Право власностi та iншi майновi права суб’єктiв господарювання
захищаються у способи, зазначенi у ст. 20 ГКУ (визнання наявностi або
вiдсутностi прав; визнання повнiстю або частково недiйсними актiв органiв
державної влади та органiв мiсцевого самоврядування, актiв iнших суб’єктiв,
що суперечать законодавству, ущемляють права та законнi iнтереси суб’єкта
господарювання або споживачiв; визнання недiйсними господарських угод з
передбачених законом пiдстав; вiдновлення становища, яке iснувало до
порушення прав та законних iнтересiв суб’єктiв господарювання; припинення
дiй, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження
до виконання обов’язку в натурi; вiдшкодування збиткiв; застосування
штрафних, оперативно-господарських та адмiнiстративногосподарських
5
санкцiй; встановлення, змiни i припинення господарських правовiдносин;
iншими способами, передбаченими законом).
Основу правового режиму майна суб’єктiв господарювання, на якiй
базується їх господарська дiяльнiсть, становлять право власностi та iншi речовi
права: господарського вiдання, оперативного управлiння, а також оперативного
використання майна.
Таким чином, право власностi – основне речове право у сферi
господарювання. Вiдповiдно до ст. 134 ГКУ суб’єкт господарювання, який
здiйснює господарську дiяльнiсть на основi права власностi, на власний розсуд,
одноосiбно або спiльно з iншими суб’єктами володiє, користується i
розпоряджається належним йому (або їм) майном, у тому числi має право
надати майно iншим суб’єктам для використання його на правах власностi,
господарського вiдання чи оперативного управлiння або на основi iнших форм
правового режиму майна. Майно, що використовується в господарськiй
дiяльностi, може перебувати у спiльнiй власностi двох або бiльше власникiв.

6
 Джерела формування майна у сферi господарювання
Майном у сферi господарювання визнається сукупнiсть речей та iнших
цiнностей (включаючи нематерiальнi активи), якi мають вартiсне визначення,
виробляються чи використовуються в дiяльностi суб'єктiв господарювання та
вiдображаються в їх балансi або враховуються в iнших передбачених законом
формах облiку майна цих суб'єктiв (ст. 139 ГКУ).
Залежно вiд економiчної форми, яку набирає майно у процесi здiйснення
господарської дiяльностi, майновi цiнностi належать до основних фондiв,
оборотних засобiв, коштiв, товарiв.
Стаття 140 Господарського кодексу України встановлює наступнi джерела
формування майна суб'єктiв господарювання:
 грошовi та матерiальнi внески засновникiв;
 доходи вiд реалiзацiї продукцiї (робiт, послуг);
 доходи вiд цiнних паперiв;  капiтальнi вкладення i дотацiї з бюджетiв;
 надходження вiд продажу (здачi в оренду) майнових об'єктiв (комплексiв), що
належать їм, придбання майна iнших суб'єктiв;
 кредити банкiв та iнших кредиторiв;
 безоплатнi та благодiйнi внески, пожертвування органiзацiй i громадян;  iншi
джерела, не забороненi законом.
Грошовi та матерiальнi внески засновникiв, як правило, є джерелом
формування статутного капiталу господарських товариств (ст. 86 ГК), майна
виробничого кооперативу (ст. 100 ГК) на стадiї заснування цих суб’єктiв. За
рахунок майнових внескiв (вступних, членських, цiльових тощо) учасникiв
формується майно об’єднання пiдприємств (ст. 123 ГК). При утвореннi
державного унiтарного пiдприємства компетентним органом державної влади

7
останнiй надiляє таке пiдприємство майном – вiдокремленою частиною
державної власностi. Так само комунальне унiтарне пiдприємство утворюється
компетентним органом мiсцевого самоврядування на базi вiдокремленої
частини комунальної власностi.
Змiст доходiв з джерелом їх походження з України визначений пп. 14.1.54
Податкового кодексу України, згiдно з яким це будь-який дохiд, отриманий
резидентами або нерезидентами, у тому числi вiд будь-яких видiв їх дiяльностi
на територiї України (включаючи виплату (нарахування) винагороди
iноземними роботодавцями), її континентальному шельфi, у виключнiй
(морськiй) економiчнiй зонi, у тому числi, але не виключно, доходи у виглядi:
а) процентiв, дивiдендiв, роялтi та будь-яких iнших пасивних (iнвестицiйних)
доходiв, сплачених резидентами України;
б) доходiв вiд надання резидентам або нерезидентам в оренду (користування)
майна, розташованого в Українi, включаючи рухомий склад транспорту,
приписаного до розташованих в Українi портiв;
в) доходiв вiд продажу рухомого та нерухомого майна, доходiв вiд вiдчуження
корпоративних прав, цiнних паперiв, у тому числi акцiй українських емiтентiв;
г) доходiв, отриманих у виглядi внескiв та премiй на страхування i
перестрахування ризикiв на територiї України; ґ) доходiв страховикiв–
резидентiв вiд страхування ризикiв страхувальникiв–резидентiв за межами
України;
д) iнших доходiв вiд дiяльностi, у тому числi пов’язаних з повною або
частковою переуступкою прав та обов’язкiв за угодами про розподiл продукцiї
на митнiй територiї України або на територiях, що перебувають пiд контролем
митних органiв (у зонах митного контролю, на спецiалiзованих лiцензiйних
митних складах тощо);
е) спадщини, подарункiв, виграшiв, призiв;

8
є) заробiтної плати, iнших виплат та винагород, виплачених вiдповiдно до умов
трудового та цивiльно-правового договору;
ж) доходiв вiд зайняття пiдприємницькою та незалежною професiйною
діяльністю.
Дивiденди як один iз видiв доходiв вiд цiнних паперiв – це платiж, що
здiйснюється юридичною особою–емiтентом корпоративних прав чи
iнвестицiйних сертифiкатiв на користь власника таких корпоративних прав,
iнвестицiйних сертифiкатiв та iнших цiнних паперiв, що засвiдчують право
власностi iнвестора на частку (пай) у майнi (активах) емiтента, у зв’язку з
розподiлом частини його прибутку, розрахованого за правилами
бухгалтерського облiку. До дивiдендiв прирiвнюється також платiж, що
здiйснюється державним унiтарним, комерцiйним, казенним чи комунальним
пiдприємством на користь вiдповiдно держави або органу мiсцевого
самоврядування у зв’язку з розподiлом частини прибутку такого пiдприємства,
платiж, який виплачується власнику сертифiката фонду операцiй з нерухомiстю
в результатi розподiлу доходу фонду операцiй з нерухомiстю.
Капiтальнi вкладення як джерело формування майна суб’єкта
господарювання – це iнвестицiї, спрямованi на створення i вiдновлення
основних фондiв. При цьому розрiзняють державнi i недержавнi капiтальнi
вкладення. Державнi капiтальнi вкладення – це iнвестицiї, спрямованi на
створення i вiдновлення основних фондiв, джерелом фiнансування яких є кошти
державного бюджету, державних пiдприємств та органiзацiй, а також мiсцевих
бюджетів.
У їх складi видiляють державнi централiзованi капiтальнi вкладення –
iнвестицiї, що спрямованi на створення i вiдновлення основних фондiв i
фiнансуються за рахунок коштiв державного бюджету та бюджетних позичок.
Недержавнi капiтальнi вкладення – це iнвестицiї, що фiнансуються за рахунок
коштiв iнвесторiв iз недержавними формами власностi, а саме: власних
9
фiнансових ресурсiв iнвестора (прибуток, амортизацiйнi вiдрахування,
вiдшкодування збиткiв вiд аварiй, стихiйного лиха, грошовi нагромадження i
заощадження громадян, юридичних осiб тощо); позичкових фiнансових коштiв
iнвестора; залучених фiнансових коштiв iнвестора (кошти, одержанi вiд
продажу акцiй, облiгацiй, пайовi та iншi внески громадян i юридичних осiб);
безоплатних та благодiйних внескiв, пожертвувань органiзацiй, пiдприємств i
громадян; коштiв iноземних iнвесторiв (iноземнi iнвестицiї, як прямi, так i
портфельнi, капiтальнi трансферти, кредити).
Надходження вiд продажу (здачi в оренду) майнових об’єктiв (комплексiв),
що належать суб’єктам господарювання, придбання майна iнших суб’єктiв –
одне з джерел формування майна, що подiляється на кiлька складових:
1) виручка вiд продажу майнових об’єктiв;
2) надходження у виглядi орендної плати як платежу за користування об’єктом
оренди;
3) придбання майна iнших суб’єктiв (у власнiсть, господарське вiдання або
оперативне управлiння) вiдповiдно до укладених договорiв.
Кредити банкiв та iнших кредиторiв – це кошти та матерiальнi цiнностi, якi
надаються резидентами або нерезидентами у користування юридичним або
фiзичним особам на визначений строк та пiд вiдсотки.
Таким чином, визначення поняття «майно» мiститься у Господарському та
Цивiльному кодексах, в якому у свою чергу воно є бiльш повним та точним.
Майно iснує у основних чотирьох формах: основних фондах, оборотних
засобах, коштах, товарах, кожна з яких має свої особливостi. Поняття правового
режиму майна характеризується багатьма вченими та науковцями, однак
найбiльш повно воно висвiтлене Г. В. Пронською, яка зазначає, що поняття
правового режиму майна пiдприємства охоплює встановленi правовими
нормами структуру цього майна, порядок його набуття, використання, i вибуття,
а також звернення на нього стягнень кредиторiв. Невичерпний перелiк видiв
10
джерел майна суб’єктiв господарювання зазначений Господарським кодексом
України, основними серед яких є грошовi та матерiальнi внески засновникiв,
доходи вiд реалiзацiї продукцiї та цiнних паперiв, капiтальнi вкладення,
кредити.

Особливостi правового режиму майна у сферi господарювання

Смислове значення слова «режим» походить вiд франц. « rеgime» –
управлiння, керiвництво. У Великому юридичному словарi правовий режим
визначається як особливий порядок правового регулювання, що має вираз у
виглядi певного поєднання юридичних засобiв, створює бажаний соцiальний
стан i конкретний ступiнь сприятливостi або несприятливостi для задоволення
iнтересiв суб’єктiв права. Iз цього визначення випливає, що: а) змiст правового
режиму становлять юридичнi засоби (правовi норми, договори, суб’єктивнi
права, юридична вiдповiдальнiсть тощо); б) мета встановлення правового
режиму – забезпечення iнтересiв суб’єктiв права шляхом створення
сприятливого або несприятливого стану розвитку вiдповiдних вiдносин.
Сутнiсть правового режиму дослiджується багатьма вченими. С. С.
Алексєєв визначає правовий режим як порядок регулювання, який втiлений у
комплексi правових засобiв, що характеризуються особливим сполученням
взаємодiючих мiж собою дозволiв, заборон, позитивних зобов’язувань, i
створюють особливу спрямованiсть регулювання. Вчений пiдкреслює, що
ефективне використання правових засобiв значною мiрою полягає в тому, щоб
вибрати оптимальний для вирiшення певного завдання правовий режим,
вiдповiдно до специфiки цього завдання i змiсту вiдносин, що регулюються [4,
с. 243]. При цьому за кожною галуззю права С. С. Алексєєв визнає свiй
специфiчний режим регулювання i пов’язує з цим поняттям специфiку
юридичного регулювання певної дiлянки дiяльностi.
11
 Наведене розумiння правового режиму дає можливiсть з’ясувати змiстовно-
структурну характеристику цього поняття, яка полягає у певному сполученнi у
правових засобах дозволiв, заборон i позитивних зобов’язань. Тобто специфiка
правового режиму полягає в тому, що це не стiльки правовi засоби самi по собi,
скiльки внутрiшня побудова цих правових засобiв. Така побудова
обумовлюється тими чи iншими способами правового регулювання (дозвiл,
зобов’язування, заборона), якi законодавець вважає за потрiбне застосовувати
для бажаного розвитку вiдповiдних вiдносин.
Залежно вiд домiнування заборон, дозволiв чи зобов’язувань у змiстi
правових засобiв правовi режими бувають стимулюючими й обмежуючими.
Важливо розмежовувати поняття правового режиму iз тiсно пов’язаною, але
самостiйною юридичною категорiєю – «механiзм правового регулювання», яка
разом iз правовим режимом забезпечує процес правового регулювання взагалi.
У цьому зв’язку слiд приєднатися до Н. I. Матузова i О. В. Малька, якi
зазначають, що поняття правового режиму не можна у повному обсязi
ототожнювати iз механiзмом правового регулювання, але разом з тим їх
неможливо вiддiляти одне вiд одного, оскiльки правовий режим реалiзується
через механiзм правового регулювання, який становить загальний порядок,
процес дiї права. Механiзм правового регулювання означає «як» здiйснюється
регулювання, а правовий режим є змiстовною характеристикою конкретних
правових засобiв, якi мають органiзувати певну дiлянку життєдiяльностi людей.
Пiд правовим режимом майна суб'єктiв господарювання в теорiї
господарського права розумiють встановленi правовими нормами:
а) структуру цього майна;
б) порядок його придбання (формування), використання i вибуття;
в) порядок звернення на нього стягнення кредиторiв. Майновi права суб’єктiв
господарювання захищаються законом.

12
 Вилучення державою у суб’єкта господарювання його майна допускається
не iнакше як у випадках, на пiдставах i в порядку, передбачених законом.
Збитки, завданi суб’єкту господарювання порушенням його майнових прав
громадянами чи юридичними особами, а також органами державної влади чи
органами мiсцевого самоврядування, вiдшкодовуються йому вiдповiдно до
закону.
Первiсне формування майна госптовариства вiдбувається одночасно з його
створенням. У свою чергу, процедура створення госптовариства буває
первiсною або похiдною – внаслiдок припинення iнших юридичних осiб.
Пiд час первiсного створення господарського товариства за рахунок внескiв
його учасникiв формується статутний капiтал (в акцiонерному товариствi,
товариствi з обмеженою та додатковою вiдповiдальнiстю) або складений
капiтал (у повному та командитному товариствах). При цьому звертає на себе
увагу те, що законодавець оперує термiнами «внесок до статутного/складеного
капiталу», «частка» в цьому капiталi i сам «капiтал». Кожен з них має значення
для майнових правовiдносин, у зв’язку з чим потрiбно з’ясування того, як вони
спiввiдносяться мiж собою.
Поняття внеску до статутного (складеного) капiталу виникає на етапi
формування майна госптовариства. Вклад – це все те, що передається йому
учасниками у власнiсть. Як внесок виступають перш за все грошi, в тому числi
цiннi папери, а також речi, майновi та iншi вiдчужуванi права, що мають
грошову оцiнку (ст. 115 ЦК України, ст. 13 Закону України «Про господарськi
товариства»). Це може бути право вимоги, право оренди, майновi права
iнтелектуальної власностi та iн.
Таким чином, специфiка виникнення права власностi у госптовариства
пов’язана насамперед з його створенням i утворенням його
статутного/складеного капiталу. Пiдставою виникнення права власностi
госптовариства є юридичний склад: договiр мiж засновниками товариства про
13
його створення, передача ними майна, державна реєстрацiя. Специфiка
створення госптовариства внаслiдок реорганiзацiї вiдзначалася вище: це договiр
мiж юридичними особами, що зливаються, або мiж госптовариством, до якого
приєднується iнше госптовариство, з останнiм , а також розподiльчий баланс у
разi подiлу одного госптовариства на кiлька iнших з подальшою передачею
майна кожному iз створених госптовариств. Аналогiчна процедура видiлення.
Дещо iншим буде пiдстава формування майна госптовариства при перетвореннi
iншої юридичної особи, зокрема, держпiдприємства на акцiонерне товариство в
результатi корпоратизацiї. Цiєю пiдставою буде рiшення держоргану про
перетворення держпiдприємства.

14
 ВИСНОВКИ
Основу правового режиму майна суб’єктiв господарювання, на якому
базується їхня господарська дiяльнiсть, складають право власностi та iншi
речовi права: право господарського ведення, оперативного управлiння, а також
оперативного використання майна. Господарська дiяльнiсть може
здiйснюватися i на основi iнших речових прав (права володiння, користування
тощо), передбачених Цивiльним кодексом України.
Майновi права та майновi обов’язки суб’єкта господарювання можуть
виникати:
 з угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але
таких, що йому не суперечать;
 з актiв органiв державної влади та органiв мiсцевого самоврядування, їх
посадових осiб у випадках, передбачених законом;
 внаслiдок створення та придбання майна з пiдстав, не заборонених законом;
 внаслiдок заподiяння шкоди iншiй особi, придбання або збереження майна за
рахунок iншої особи без достатнiх пiдстав;
 внаслiдок порушення вимог закону при здiйсненнi господарської дiяльностi;
 з iнших обставин, з якими закон пов’язує виникнення майнових прав та
обов’язкiв суб’єктiв господарювання.
Право на майно, що пiдлягає державнiй реєстрацiї, виникає з дня реєстрацiї
цього майна або вiдповiдних прав на нього, якщо iнше не встановлено законом.

15
 Цей перелiк не є вичерпним, оскiльки стосунки у сферi господарського
обороту вiдрiзняються численнiстю i рiзноманiтнiстю.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. 1. Бондар О. Г. Майновi вiдносини як об’єкт державного нагляду
(контролю) за охороною працi на пiдприємствах, установах, органiзацiях
агропромислового виробництва / О. Г. Бондар // Науковий вiсник
Нацiонального унiверситету бiоресурсiв i природокористування України.
Серiя : Право. - 2014.
2. Жук В. Д. До питання визначення категорiї "цивiльно-правовий режим
майна" [Електронний ресурс] / В. Д. Жук // Науковий вiсник
Ужгородського нацiонального унiверситету. Серiя : Право. - 2015.
3. http://dspace.wunu.edu.ua/bitstream/
316497/31015/1/%D0%91%D1%83%D0%B4%D0%B8%D0%BB%D0%BE
%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA
%D0%B8%D0%B9%20%D0%90.%D0%9E..pdf
4. https://buklib.net/books/23949/

16