1. Які юридичні особи можуть бути суб’єктами права приватної власності?

Право приватної власності. У ст.325 ЦК зазначається, що суб'єктами права приватної

власності є фізичні та юридичні особи, які можуть бути власниками будь-якого майна,
за винятком окремих його видів, що відповідно до закону не можуть їм належати.

У разі якщо фізична або юридична особа передає належне їй майно як вклад у
товариство, новостворена юридична особа стає власником цього майна, так само як і
набутого за іншими підставами Зокрема згідно зі ст.115 ЦК господарське товариство є
власником майна, переданого йому учасниками у власність як вклад до статутного
(складеного) капіталу. Отже, навіть якщо 100 відсотків акцій акціонерного товариства
належать державі чи територіальній громаді, майно цього товариства є об'єктом його
права приватної власності. Державі чи територіальній громаді належать корпоративні
права участі в управлінні, на отримання дивідендів тощо.

Це правило не поширюється на юридичні особи, створені розпорядчим актом органу

державної влади або місцевого самоврядування. І за якими майно закріплюється на
праві повного господарського відання чи оперативного управління. Це, зокрема, особи
публічного права, які створюються розпорядчим актом Президента України, органу
державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого
самоврядування (ч.2 ст.81 ЦК).

Склад, кількість та вартість майна, яке може бути у власності фізичних та юридичних
осіб, не обмежені. Проте законом може бути встановлене обмеження розміру
земельної ділянки, яка може бути у їх власності.

Такі правила встановлені у ст. 178 ЦК про недопущення перебування у цивільному

обігу (а відповідно і належності на праві приватної власності) окремих об'єктів
цивільного права, перелік яких має бути встановлений у законі (об'єкти, вилучені з
цивільного обігу). Види майна, яке може належати на праві приватної власності
фізичній або юридичній особі, містяться у Переліку видів майна, що не може
перебувати у власності громадян, громадських об'єднань, міжнародних організацій та
юридичних осіб інших держав на території України, затвердженому Постановою
Верховної Ради України від 17 червня 1992 р. "Про право власності на окремі види
майна". Законодавством про приватизацію встановлюється перелік об'єктів, що не
підлягають приватизації.

Як загальне правило в ч.3 ст.325 проголошується: склад, кількість та вартість майна,

яке може бути у власності фізичних та юридичних осіб, не є обмеженими. Але це не
означає, що його кількість взагалі є нічим не обмеженою. По-перше, при реалізації
цивільних прав, у тому числі й їх набутті, суб'єкти цивільного права не повинні
виходити за межі їх здійснення або зловживати своїми правами. Зокрема склад майна,
а відповідно і його вартість та кількість, можуть бути обмеженими з метою
недопущення неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним
становищем на ринку, недобросовісної конкуренції, нехтування моральними засадами
суспільства тощо.
2. В чому полягають особливості правового режиму об’єктів права
приватної власності юридичних осіб?
Право власності господарських товариств
Об’єктом права власності господарського товариства відповідно до ст. 26 Закону
України "Про власність" і ст. 12 Закону України "Про господарські товариства" є:

грошові та майнові внески його членів, передані йому у власність;

виготовлена продукція;
доходи, одержані від господарської діяльності;
майно, набуте на підставах не заборонених законом.
Вкладами учасників і засновників товариства можуть бути будинки, споруди,
обладнання та інші матеріальні цінності, цінні папери, грошові кошти, в тому числі в
іноземній валюті.

Закони України "Про власність" і "Про господарські товариства" надають право

учасникам цих товариств вносити в якості вкладу майнові права, а саме: право
користування землею, водою, спорудами тощо. В цьому випадку право власності на
майно товариству не передається. У товариства виникає лише право користування
чужою річчю. Розмір вкладу учасника, який передав у вигляді вкладу майнове право
(право користування), оцінюється учасниками товариства, виходячи із
загальноприйнятої плати за користування аналогічним майном.

Вкладом також можуть бути об’єкти інтелектуальної власності, які також підлягають
оцінці учасниками товариства.

Акціонерне товариство
Акціонерне товариство має певні особливості, а тому законодавець окремо врегулював
питання щодо об’єктів його права власності.

Відповідно до ст. 25 Закону України "Про власність" об’єктом права власності

акціонерного товариства є майно, придбане за рахунок продажу акцій, одержане в
результаті його господарської діяльності, а також інше майно, набуте на підставах,
незаборонених законом.

Акціонерне товариство згідно зі ст. 24 Закону України "Про господарські товариства" є

товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій рівної
номінальної вартості. Акції, які випускаються акціонерними товариствами,
розповсюджуються шляхом або відкритої підписки та купівлі-продажу на біржі (відкрите
акціонерне товариство), або тільки між засновниками(закрите акціонерне товариство).

Держателями акцій можуть бути підприємства, установи, організації, державні органи,

працівники даного товариства, а також громадяни, якщо інше не передбачено
законодавчими актами України або статутом товариства.

Акціонерне товариство визнається власником майна, яке засновники і учасники згідно з

установчим договором передають йому у власність. Це майно називається вкладом.
Право власності господарських об’єднань
Об’єктом права власності об’єднання є майно, добровільно передане йому
підприємствами і організаціями, а також набуте в результаті господарської діяльності
та на інших підприємствах, не заборонених законом. Оскільки підприємства, які
входять до складу об’єднань, зберігають права юридичної особи, їх майно не входить
до складу об’єктів права власності господарського об’єднання.

Щодо відповідальності, то об’єднання не відповідає за зобов’язаннями своїх членів, а

члени не відповідають за зобов’язаннями об’єднання і один одного.

Договором (статутом, положенням) можуть бути передбачені винятки з цього правила.

За рахунок майна засновників, отриманих доходів об’єднання може не тільки набувати

майно, а й створювати нові організації з правами юридичної особи. Ці підприємства
можуть входити або не входити в об’єднання залежно від установчих документів
об’єднання і самого підприємства. Власником таких підприємств (їх майна) є
об’єднання.

Об’єднання здійснює право володіння, користування, розпорядження, закріпленим за

ним майном, яке складається із основних фондів, оборотних коштів, інших
матеріальних цінностей, відповідно до мети своєї діяльності і призначення майна.

Після припинення діяльності об’єднання, майно, яке залишається, розподіляється між

підприємствами та організаціями, що входили до нього.

Власність кооперативів
Об’єктами права власності кооперативу відповідно до ст.24 Закону України “Про
власність” є будівлі, споруди, грошові та інші майнові внески його членів, виготовлена
ним продукція, доходи, одержані від її реалізації та іншої діяльності, передбаченої
статутом кооперативу та інше майно, придбане на підставах, не заборонених законом.

Згідно з п.2 ст.9 Закону України “Про споживчу кооперацію” власністю споживчих
товариств є засоби виробництва, вироблена продукція та інше майно, що належать їм і
необхідні для здійснення статутних завдань. Споживчим товариствам та їх спілками
можуть належати будинки, споруди, устаткування, транспортні засоби, машини,
товари, кошти та інше майно відповідно до цілей їх діяльності. У Законі України “Про
сільськогосподарську кооперацію” (ст.20) перелічені ті самі об’єкти права власності
кооперативу що і в Законі України “Про власність”.

Об’єднання сільськогосподарських кооперативів (п.6 ст.26 Закону України “Про

сільськогосподарську кооперацію”) є власником майна, добровільно переданого йому
членами об’єднання, а також набутого внаслідок своєї діяльності та на інших підставах,
не заборонених законом. До складу об’єктів права власності об’єднання не належить
майно членів об’єднання. Власністю об’єднання є також майно створених ним
підприємств, які не мають права вийти зі складу об’єднання без його згоди. Об’єкти
права власності споживчої кооперації відповідно до п.5 ст.9 Закону України “Про
споживчу кооперацію” можуть перебувати у спільному володінні споживчих товариств
та спілок. Їх частка у власності визначається взаємними угодами.
Основними джерелами утворення кооперативної власності є доходи від виробничої
діяльності. Кооператив - самоокупне підприємство. Він не може існувати, якщо його
робота буде збитковою або нерентабельною. Закон встановив для кооперативів
досить сприятливі господарські умови: відсутність жорсткого планування,
застосування, як правило, договірних цін, відсутність обмежень з оплати праці, право
виходу на зовнішні економічні зв’язки та інше. Це дає можливість успішно
реалізовувати завдання, поставлені перед кооперацією в цілому.

Власність громадських організацій

Об’єктом права власності громадських організацій виступає майно необхідне для
здійснення статутних завдань організацій, споруди з відповідним устаткуванням,
санаторії, будинки відпочинку, клуби, будинки культури, стадіони, піонерські табори,
інше майно.

Відповідно до характеру діяльності громадських організацій об’єктами її власності

можуть бути підприємства.

Одним з різновидів об’єктів права власності громадських організацій виступають

майнові фонди цих організацій. У статутах або відповідних положеннях, як правило, не
здійснюється диференціація майна за фондами. Але специфіка правового режиму
окремих видів майна громадських організацій дає змогу провести узагальнену його
класифікацію, поділивши його на грошові кошти і майно у натурально-речовому
визначенні.

У юридичній літературі немає єдиного погляду щодо класифікації об’єктів права

власності громадських організацій. Є думка, що об’єкти права власності поділяються
на основні виробничі фонди, основні фонди невиробничого призначення, оборотні
фонди. Критерій для такої класифікації - цільове призначення і використання об’єктів.

На думку Ю.К. Толстого, який, зважаючи на те, що громадські організації, як правило,

не займаються господарською діяльністю, визначив, що їх майно поділяється на
основні засоби та інші матеріальні цінності.

До основних засобів належать споруди, устаткування, культурний, спортивний,

господарський інвентар, книги у бібліотеках, майно та інвентар піонерських таборів. До
інших матеріальних цінностей - бланки членських квитків, господарські, будівельні
матеріали, паливо, малоцінний і швидко зношуваний інвентар, спецодяг, а також інші
матеріали, які перебувають на складах або у дорозі.

Власність релігійних організацій

Релігійні організації, як і інші юридичні особи також можуть мати у власності певне
майно. Відповідно до ст.7 Закону України від 23.04.1991р. “Про свободу совісті та
релігійні організації” релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління
і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні
навчальні заклади, а також об’єднання, що складаються з вищезазначених релігійних
організацій.
У власності організацій можуть бути будівлі, предмети культу, об’єкти виробничого,
соціального і добродійного призначення, транспорт, кошти та інше майно, необхідне
для забезпечення їх діяльності. Власність релігійних організацій формується внаслідок
придбання або створення ними майна за рахунок власних коштів, за рахунок майна,
пожертвуваного громадянами, організаціями, переданого державою, а також
придбаного за іншими підставами, передбаченими законом (ст.18). Релігійним
організаціям заборонено проводити примусове обкладання віруючих майновими
зборами.

Релігійні організації у порядку встановленому чинним законодавством мають право

для виконання своїх статутних завдань засновувати видавничі, поліграфічні, виробничі,
реставраційно-будівельні, сільськогосподарські та інші підприємства, а також
добродійні заклади (притулки, інтернати, лікарні), яким надаються права юридичної
особи (ст.19).

У разі припинення діяльності релігійної організації майнові питання вирішуються

відповідно до її статуту і чинного законодавства, а майно, надане їм у користування
державними, громадськими організаціями або громадянами, повертаються його
колишньому власнику. На майно культового призначення, що належить релігійним
організаціям, не може бути звернене стягнення за претензіями кредиторів. При
відсутності правонаступників майно релігійної організації, що припинила свою
діяльність, переходить у власність держави (ст.20).

Право інтелектуальної власності юридичних осіб

За Законом України “Про власність” суб’єктами права інтелектуальної власності
визнаються громадяни, юридичні особи та держава.

Об’єктами права інтелектуальної власності є твори науки, літератури та мистецтва,

відкриття, винаходи, корисні моделі, промислові зразки, раціоналізаторські пропозиції,
знаки для товарів і послуг, результати науково-дослідних робіт та інші результати
інтелектуальної праці.

Відносини щодо створення і використання об’єктів права інтелектуальної власності

регулюються Цивільним кодексом України та спеціальними законодавчими актами
України:
● Законом України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі"
(15.12.1993р.);
● Законом України "Про охорону прав на промислові зразки" (15.12.1993р.);
● Законом України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг"
(15.12.1993р.);
● Законом України "Про авторське право і суміжні права" (23.12.1993р.).

3. Який порядок формування капіталу господарських товариств?

Порядок формування капіталу господарських товариств в Україні регулюється
Цивільним кодексом України (далі – ЦК України), Господарським кодексом України
(далі – ГК України) та Законом України "Про господарські товариства" (далі – Закон).

Загальні положення
Статутний капітал господарського товариства - це мінімальний розмір майна, яке
учасники товариства зобов'язані внести до нього для ведення господарської
діяльності.
Розмір статутного капіталу визначається установчими документами товариства.
Статутний капітал може формуватися за рахунок внесків учасників товариства у
грошовій формі, майном, цінними паперами, іншими майновими правами.
Внески учасників товариства до статутного капіталу повинні бути оплачені в повному
обсязі до державної реєстрації товариства.-

Особливості формування капіталу різних видів господарських товариств

Товариство з обмеженою відповідальністю (ТОВ):

Мінімальний розмір статутного капіталу ТОВ становить 800 гривень.
Учасники ТОВ несуть відповідальність перед товариством лише в межах своїх вкладів
до статутного капіталу.
Акціонерне товариство (АТ):
Мінімальний розмір статутного капіталу АТ становить 12500 гривень для публічного АТ
та 4000 гривень для приватного АТ.
Акціонери АТ несуть відповідальність перед товариством лише в межах вартості своїх
акцій.
Товариство з додатковою відповідальністю (ТДВ):
Мінімальний розмір статутного капіталу ТДВ не встановлено.
Учасники ТДВ несуть додаткову відповідальність перед товариством своїм майном у
розмірі, визначеному установчими документами товариства.
Командитне товариство (КТ):
Мінімальний розмір статутного капіталу КТ не встановлено.
Командитори КТ несуть відповідальність перед товариством лише в межах своїх
вкладів до статутного капіталу, а вкладники КТ (повні товариші) несуть солідарну
відповідальність перед товариством своїм майном.

Строки формування статутного капіталу

Статутний капітал ТОВ, АТ та ТДВ повинен бути сплачений учасниками товариства в

повному обсязі до державної реєстрації товариства.
Статутний капітал КТ може бути сплачений учасниками товариства протягом року з
дня державної реєстрації товариства.

Збільшення та зменшення статутного капіталу

Статутний капітал господарського товариства може бути збільшено або зменшено за

рішенням загальних зборів учасників (акціонерів) товариства.
Збільшення статутного капіталу може здійснюватися за рахунок додаткових внесків
учасників (акціонерів) товариства, випуску нових акцій, конвертації облігацій в акції.
Зменшення статутного капіталу може здійснюватися шляхом викупу товариством своїх
акцій, зменшення номінальної вартості акцій, виходу учасників (акціонерів) з
товариства.
Важливо!

При формуванні статутного капіталу господарського товариства необхідно

дотримуватися вимог чинного законодавства України.
Недотримання вимог законодавства щодо формування статутного капіталу може
призвести до накладення штрафних санкцій на товариство та його учасників
(акціонерів).

4. Як пов’язані між собою збільшення статутного капіталу акціонерного

товариства та емісія акцій?
Збільшення статутного капіталу акціонерного товариства (АТ) та емісія акцій тісно
пов'язані між собою, адже емісія акцій є одним із основних способів збільшення
статутного капіталу.

Ось як саме вони пов'язані:

Статутний капітал АТ - це мінімальний розмір майна, яке акціонери зобов'язані внести

до товариства для ведення його господарської діяльності.
Емісія акцій - це процес випуску та розміщення нових акцій АТ серед інвесторів.
Коли АТ збільшує свій статутний капітал, воно може зробити це шляхом додаткової
емісії акцій. Це означає, що АТ випускає нові акції та пропонує їх на продаж
інвесторам.
Інвестори, які купують нові акції, стають новими акціонерами АТ і отримують відповідні
права та обов'язки.
Кошти, отримані від продажу нових акцій, використовуються АТ для фінансування
своєї діяльності, розвитку бізнесу, інвестицій тощо.

Важливо зазначити, що:

АТ не може емітувати нові акції більш, ніж збільшено його статутний капітал.
Процес емісії акцій строго регламентується законодавством України та регулюється
Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку (НКЦПФР).
Для емісії акцій АТ має розробити та затвердити проспект емісії акцій, який містить
детальну інформацію про АТ, його діяльність, фінансовий стан, умови емісії акцій
тощо.
Проспект емісії акцій має бути зареєстрований в НКЦПФР.

Збільшення статутного капіталу АТ шляхом емісії акцій має ряд переваг:

Залучення додаткових коштів для фінансування діяльності АТ.

Розширення кола акціонерів та залучення нових інвесторів.
Збільшення ліквідності акцій АТ.
Підвищення статусного іміджу АТ.

Однак емісія акцій також має певні недоліки:

Розмивання частки власності та контролю над АТ у існуючих акціонерів.

Необхідність нести витрати на емісію акцій.
Ризик того, що не всі акції будуть продані.
Рішення про збільшення статутного капіталу АТ шляхом емісії акцій має прийматися з
урахуванням всіх переваг та недоліків цього процесу.

5. Які є підстави для зменшення статутного капіталу товариства?

Випадки обов’язкового зменшення СК

Прострочення внесення вкладу

Кожен учасник товариства повинен повністю внести свій вклад протягом 6 місяців із
дати державної реєстрації товариства (ч. 1 ст. 14 Закону про ТОВ). Щоправда, закон
дозволяє передбачати у статуті інший строк.

У разі якщо учасник прострочив унесення вкладу чи його частини, виконавчий орган
товариства має надіслати йому письмове попередження, у якому зазначено
додатковий строк, наданий для погашення заборгованості. Такий додатковий строк
установлює виконавчий орган або статут товариства, але він не має перевищувати 30
днів (ст. 15 Закону про ТОВ).

За умови, якщо учасник не вніс вклад для погашення заборгованості протягом

наданого додаткового строку, виконавчий орган товариства повинен скликати загальні
збори учасників, які можуть прийняти одне з таких рішень:

1) про виключення учасника товариства, який має заборгованість з унесення вкладу;

2) про зменшення СК товариства на розмір неоплаченої частини частки учасника

товариства;

3) про перерозподіл неоплаченої частки (частини частки) між іншими учасниками

товариства без зміни розміру СК товариства та сплату такої заборгованості
відповідними учасниками;

4) про ліквідацію товариства.

ЗАУВАЖИМО

У разі прийняття рішення загальними зборами товариства про виключення учасника-

боржника з товариства з виплатою йому частини майна товариства, пропорційній
унесеній ним частці у СК (опція № 1), також доведеться зменшити СК.

Загалом же Закон про ТОВ не вимагає автоматичного зменшення СК у разі виходу

учасника з виплатою його частки у СК. Адже учасники, що залишилися, можуть
прийняти рішення про перерозподіл частки учасника, який виходить із товариства,
пропорційно їх частці у СК.

Зниження вартості чистих активів

Як передбачено ч. 3 ст. 31 Закону про ТОВ, якщо вартість чистих активів товариства
знизилася більш як на 50% порівняно із цим показником станом на кінець
попереднього року, виконавчий орган товариства повинен скликати загальні збори
учасників, які мають відбутися протягом 60 днів із дня зниження вартості чистих
активів.

Чисті активи — активи підприємства за вирахуванням його зобов’язань.(п. 4 НП(С)БО

19)

До порядку денного згаданих загальних зборів входять питання про:

заходи, які мають бути вжиті для покращення фінансового стану товариства;
зменшення СК товариства
або

ліквідацію товариства.
Викуп частки учасника товариством

Товариство має право придбавати частку або частину частки учасника у власному СК
без його зменшення на розмір такої частки лише за умови, якщо на день цього
придбання товариство сформує резервний капітал у розмірі ціни придбання викупленої
частки (її частини). Такий резервний капітал не можна використовувати для виплат на
користь учасників товариства (ч. 1 ст. 25 Закону про ТОВ).

Водночас Закон про ТОВ не забороняє викуп частки учасника товариства без
створення резервного капіталу, але при цьому зі зменшенням СК. Докладно про викуп
частки власних корпоративних прав читайте у статті «Викуп і продаж частки власних
корпоративних прав: податковий та бухгалтерський облік».

Щодо викупу частки є ще одна вимога, передбачена ч. 4 ст. 25 Закону про ТОВ: у разі
придбання частки (її частини) учасника самим товариством без зменшення СК
товариство зобов’язане здійснити відплатне відчуження такої частки (частини частки)
не пізніше ніж через рік із дня її придбання.

Принагідно виникає запитання, на яке немає чіткої відповіді: чи зобов’язане ТОВ

зменшувати СК, якщо протягом указаного року не продасть викуплену в учасника
частку? Закон про ТОВ не вимагає беззастережного зменшення СК у разі невиконання
вимоги щодо продажу викупленої частки протягом року. Тож, до появи роз’яснень
можна не квапитися зі зменшенням СК. А загалом рішення про зменшення СК можна
прийняти й на добровільних засадах.

Спадкоємець не подав заяви про вступ до товариства

Нині ч. 1 ст. 23 Закону про ТОВ передбачає: у разі смерті учасника товариства його
частка переходить до його спадкоємця або правонаступника без згоди учасників
товариства. Тож, варіант із неприйняттям спадкоємця до складу учасників уже не
актуальний.
Однак ч. 2 ст. 23 Закону про ТОВ передбачає: якщо частка спадкоємця в товаристві
становить менш як 50%, він протягом року з дня спливу строку для прийняття
спадщини, має подати заяву про вступ до товариства. А якщо спадкоємець цього не
зробить, товариство може виключити учасника з товариства (з виплатою спадкоємцеві
його частки), і таке виключення, звісно, може спричинити зменшення СК.

Докладніше на цю тему див. у статті «Спадкування частки в товаристві: податкові

наслідки для спадкоємця».

Добровільне зменшення СК

Зважаючи на норми ч. 1 ст. 19 Закону про ТОВ, товариство має право зменшити свій
СК. Таке зменшення може відбуватися як із виплатами учасникам їх частки (скажімо, у
зв’язку з виходом учасника з товариства), так і без таких. Проте наголошуємо: у разі
зменшення номінальної вартості часток усіх учасників співвідношення номінальної
вартості їхніх часток повинно зберігатися незмінним (ч. 2 ст. 19 Закону про ТОВ).

Щодо розміру виплати учасникам, то вона може бути як меншою (дорівнювати) за

розмір зменшення СК, так і більшою за розмір зменшення СК.

Крім того, рішення про зменшення СК може бути прийняте з метою покриття
(зменшення) розміру збитків товариства, навіть якщо вартість чистих активів
товариства не знизилася більш як на 50% порівняно із цим показником станом на
кінець попереднього року.

Процедура зменшення СК

Рішення про зменшення СК

Його приймають ¾ голосів усіх учасників товариства, які мають право голосу з
відповідних питань (ч. 2 ст. 34, п. 3 ч. 2 ст. 30 Закону про ТОВ). Щоправда, статутом
товариства для прийняття такого рішення може встановлюватися інша кількість голосів
учасників товариства, але не менша за більшість голосів (ч. 5 ст. 34 Закону про ТОВ).

Якщо загальні збори приймають рішення про зменшення СК у зв’язку з простроченням

унесення вкладу учасником, голоси, що припадають на частку такого учасника, не
будуть ураховані під час визначення результатів голосування (ч. 3 ст. 15 Закону про
ТОВ).

Повідомлення кредиторів

Після прийняття рішення про зменшення статутного капіталу товариства його

виконавчий орган протягом 10 днів має письмово повідомити кожного кредитора,
вимоги якого до товариства не забезпечені заставою, гарантією чи порукою, про таке
рішення (ст. 19 Закону про ТОВ).
Кредитори протягом 30 днів після отримання повідомлення вправі звернутися до
товариства з письмовою вимогою про здійснення протягом 30 днів одного з таких
заходів за вибором товариства:

1) забезпечити виконання зобов’язань шляхом укладення договору забезпечення;

2) дострокове припинити чи виконати зобов’язання перед кредитором;

3) укласти інший договір із кредитором.

У разі невиконання товариством зазначеної вимоги в установлений строк кредитори

мають право вимагати у судовому порядку дострокового припинення чи виконання
зобов’язань товариством.

Проте якщо кредитор не звернувся до товариства з письмовою вимогою у зазначений

вище строк, вважається, що він не вимагає від товариства вчинення додаткових дій
щодо виконання зобов’язань перед ним.

Держреєстрація змін до статуту

Очевидно, що зменшення статутного капіталу вимагає внесення змін до статуту,

оскільки це призводить до змін складу учасників, їх частки та розміру СК. Такі відомості
підлягають унесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб —
підприємців та громадських формувань (п. 15 ч. 2 ст. 9 Закону № 755). Отже, після
прийняття загальними зборами учасників рішення про зменшення розміру СК
необхідно звернутися до державного реєстратора для реєстрації відповідних змін.

Про те, які документи слід для цього подати, у якому розмірі сплачувати
адміністративний збір та про інші особливості внесення змін до ЄДР, читайте в
матеріалі «Збільшення статутного капіталу ТОВ: процедура й облік».

Водночас зверніть увагу: Закон про ТОВ не встановлює граничного строку для
повідомлення держреєстратора про зміни в установчих документах. Крім того, Закон
про ТОВ не передбачає строку набрання чинності рішенням зборів про зменшення СК.
Тож, по суті, таке рішення фактично набуває чинності з дня його прийняття.

6. Особливості права власності кооперативів?

Особливості права власності кооперативів:

1. Колективна власність:

Майно кооперативу належить його членам на правах колективної власності.

Це означає, що члени кооперативу володіють, користуються та розпоряджаються
майном кооперативу спільно.
Кожен член кооперативу має право на частку в майні кооперативу, яка співвідноситься
з його пайовим внеском.
2. Обмеження права розпорядження майном:

Члени кооперативу не можуть вільно розпоряджатися своєю часткою в майні

кооперативу.
Вони можуть вийти з кооперативу та отримати свою частку майна лише після
виконання своїх зобов'язань перед кооперативом.
Кооператив також може обмежувати право членів на відчуження своєї частки майна
третім особам.
3. Паювання:

Майно кооперативу формується за рахунок пайових внесків його членів.

Розмір пайового внеску визначається статутом кооперативу.
Члени кооперативу несуть субсидіарну відповідальність перед кредиторами
кооперативу в межах своїх пайових внесків.

4. Цільове використання майна:

Майно кооперативу повинно використовуватися для досягнення мети та завдань,

визначених його статутом.
Кооператив не має права використовувати своє майно в особистих цілях своїх членів.

5. Особливості відчуження майна:

Кооператив може відчужувати своє майно лише з згоди двох третин його членів.
Кооператив не має права дарувати своє майно.

6. Викуп майна:

У разі виходу з кооперативу член кооперативу має право на викуп своєї частки в майні
кооперативу.
Кооператив зобов'язаний викупити частку члена протягом одного місяця з дня подання
ним заяви про вихід.

7. Спадкування:

У разі смерті члена кооперативу його частка в майні кооперативу переходить до його
спадкоємців.
Спадкоємці члена кооперативу мають право вступити до кооперативу на загальних
умовах.

Важливо зазначити, що особливості права власності кооперативів визначаються

Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України та Законом України
"Про кооперацію".

7. Право власності некомерційних організацій?

Закон підкреслює, що некомерційні юридичні особи допускаються в майновий
(цивільний) оборот зі строго цільовим призначенням, передбаченим їх статутами. Тому
вони мають право використовувати належне їм на праві власності майно лише для
досягнення тих цілей, які прямо передбачені їх установчими документами (п. 4 ст. 213
ЦК). У цьому сенсі вони, будучи приватними власниками, проте більшою мірою
обмежені у своїх можливостях, ніж інші приватні власники.
Учасники таких організацій не мають не тільки речових, але і ніяких інших прав на їх
майно, а в разі ліквідації створених ними некомерційних організацій не отримують
навіть права на ліквідаційну квоту1. Відповідний залишок майна повинен бути
використаний в цілях, прямо зазначених в їх установчих документах або в законі.
1 Виняток у цьому відношенні складають некомерційні партнерства, учасники яких
можуть отримувати при виході з цієї організації частина її майна (у межах вартості
свого первісного внеску, крім членських внесків) і має право претендувати на
ліквідаційну квоту (в тих же межах), якщо інше не встановлено законом або
установчими документами партнерства (п. 3 ст. 8, п. 2 ст. 20 Закону про некомерційні
організації). У цьому відбивається переважно підприємницький (комерційний) характер
діяльності такого роду організацій, що змушує сумніватися в їх некомерційної природі.
Некомерційні організації можуть мати у своїй приватній власності нерухомість у вигляді
будівель, споруд, житлового фонду і навіть земельних ділянок, а також рухоме майно
(обладнання, транспортні засоби, різні об'єкти виробничого, соціально-культурного та
благодійного призначення, гроші і цінні папери). Об'єктами їх власності є майно
створених ними установ. В рамках своїх статутних завдань (цілей діяльності) вони
мають право здійснювати приносить прибуток виробництво товарів або надання
послуг, бути учасниками господарських товариств (та вкладниками в товариствах на
вірі), а також створювати інші некомерційні організації. Профспілкам надано право
засновувати банки (п. 6 ст. 24 Закону про професійні спілки), а громадським
об'єднанням - брати участь в господарських товариствах (ст. 37 Закону про громадські
об'єднання). Лише асоціації та спілки юридичних осіб, у тому числі об'єднання
комерційних і некомерційних організацій, не має права здійснювати ніяку
підприємницьку діяльність безпосередньо від свого імені (п. 1 ст. 121 ЦК).
Проте ніякі некомерційні організації не мають права розподіляти доходи (прибуток),
отримані від допустимої для них підприємницької діяльності, між своїми учасниками
(членами). Більш того, цільовий характер їх діяльності вимагає суворого відповідності
між зазначеними в установчих документах завданнями і характером участі в
майновому обороті. Тому, наприклад, право некомерційних організацій на заснування
господарських товариств і товариств за змістом закону повинно обмежуватися
можливістю створення ними засобів масової інформації та інших пропагандистсько-
інформаційних підприємств, підприємств культурно-видовищного і тому подібного
характеру, тоді як брати участь як акціонерів вони, очевидно, можуть практично в будь-
яких акціонерні товариства.
Законом можуть встановлюватися спеціальні (додаткові) обмеження на
підприємницьку діяльність некомерційних організацій окремих видів і на джерела їх
доходів. Так, благодійним організаціям дозволено створювати господарські товариства
тільки як "компанії однієї особи", бо вони не можуть брати участь там спільно з іншими
особами (п. 4 ст. 12 Закону про благодійну діяльність та благодійні організації). Вони
зобов'язані також протягом одного року використовувати на благодійні цілі не менше
80% переданих їм грошових пожертвувань і всі пожертви в натуральній формі (ст. 16
названого Закону).
Для деяких некомерційних організацій законом встановлено обов'язок публічного
ведення справ, тобто періодичної (щорічної) публікації для загального відома звітів про
використання свого майна, або забезпечення до них відкритого доступу. Такий
обов'язок прямо передбачена для всіх фондів, громадських об'єднань та благодійних
організацій (п. 2 ст. 118 ГК; ст. 29 Закону про громадські об'єднання; ст. 19 Закону про
благодійну діяльність), участь яких у майновому обороті за загальним правилом має
переслідувати загальнокорисні (у цьому сенсі - публічні, а не приватні) мети.