МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

Навчально-науковий інститут____________
Регіональне відділення (у разі потреби)______________
Кафедра___________________________

Курсова робота
з навчальної дисципліни “ ” з теми № ___
“Юридичні особи в цивільному праві”

Виконав: слухач 22 навчальної групи 2

курсу
Петренко Іван Прокопович.
Залікова книжка № 00-000
Мобільний телефон:
+380__ __ __ __ __
+380__ __ __ __ __

Київ-2023
 2

ЗМІСТ

РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ ЮРИДИЧНА ОСОБА В ЦИВІЛЬНОМУ ПРАВІ

1.1. Ознаки юридичної особи
1.2. Види юридичних осіб
РОЗДІЛ 2. ЕЛЕМЕНТИ ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВИХ ОЗНАК ЮРИДИЧНОЇ
ОСОБИ
2.1. Правоздатність та дієздатність юридичної особи
2.2. Державна реєстрація юридичної особи
2.3. Філії та представництва юридичних осіб
РОЗДІЛ 3. ХАРАКТЕРИСТИКА ОКРЕМИХ ВИДІВ ОРГАНІЗАЦІЙНО-
ПРАВОВИХ ФОРМ ЮРИДИЧНИХ ОСІБ
3.1. Товариство як організаційно-правова форма юридичної особи
3.2. Установа як організаційно-правова форма юридичної особи
3.3. Інші організаційно-правові форми юридичних осіб
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
 3

ВСТУП

Згідно зі статтею 23 Цивільного кодексу України, юридичні особи - це

організації, які володіють окремим майном, можуть придбати права і нести
обов'язки від свого імені, бути позивачами та відповідачами в суді. Юридична
особа є незалежним суб'єктом правовідносин, який існує незалежно від
фізичних осіб, які його утворили. Хоча вона є колективним утворенням і
визнається суб'єктом правовідносин, вона може бути носієм лише таких прав і
обов'язків, які не пов'язані з природними властивостями людей. Діяльність
юридичної особи зумовлена товарно-грошовими відносинами, необхідністю
включення до цивільного обороту майна та виступом в обороті як самостійного
суб'єкта цивільних прав і обов'язків.

Ця тема є досить важливою для функціонування та розвитку сучасного

суспільства, оскільки економіку останніх десятиліть називають економікою
юридичних осіб. Інститут юридичної особи є традиційним інститутом
цивільного права, який закріплює межі правоздатності та встановлює
становище організації як юридичної особи.
Труднощі, з якими зіштовхнулася українська правова наука в пошуках
визначення поняття юридичної особи та конструювання правового режиму для
різних її видів, були викликані не тільки складністю самої проблеми або
недосконалістю законодавства, але також і своєрідністю політичного й
економічного розвитку України.

Протягом XX століття в радянській Україні державні організації були

пануючою організаційно-правовою формою юридичної особи, статус яких не
завжди був досить визначений і викликав численні спори. Однак зміна
основних закономірностей розвитку суспільства призвела до зміни поняття
юридичної особи, її характеристик, системи та функцій, а також до появи нових
видів юридичних осіб.
 4

Сьогодні категорії юридичних осіб, що вступають у цивільно-правові

відносини, дуже різноманітні. Це можуть бути різного роду господарські
підприємства та фірми, суспільні організації, державні та релігійні установи
тощо.

Метою курсової роботи є дослідження правового статусу юридичних осіб

в цивільному праві, зокрема виділення основних характеристик та ознак,
притаманних юридичним особам, визначення класифікації юридичних осіб,
вивчення питань, що стосуються їх прав та діяльності, таких як правоздатність,
дієздатність, утворення та реєстрація юридичних осіб, представництва та філії,
а також організаційно-правових форм юридичних осіб в Україні.

Курсова робота складається з вступу, основної частини, яка містить три

розділи з підрозділами, висновків та переліку використаних джерел.
 5

РОЗДІЛ 1
ПОНЯТТЯ ЮРИДИЧНА ОСОБА В ЦИВІЛЬНОМУ ПРАВІ

1.1. Ознаки юридичної особи

Відповідно до ч. 1 ст. 80 Цивільного кодексу України, юридична особа є
організацією, яка була створена та зареєстрована відповідно до законодавства.
Зазвичай кожна юридична особа має такі ідентифікуючі ознаки [1]:

1. Найменування, яке містить інформацію про її організаційно-правову

форму, назву та характер її діяльності. Крім повного найменування, юридична
особа може мати скорочену абревіатуру, комерційне (фірмове) найменування та
іншомовний еквівалент. Офіційне найменування юридичної особи зазначається
в її установчих документах та внесено до єдиного державного реестру.
2. Цивільна правоздатність юридичної особи полягає в тому, що вона
може мати цивільні права та обов'язки, які також можуть належати фізичній
особі, за винятком тих, які можуть належати лише людині. Цивільна
правоздатність юридичної особи народжується з моменту її створення та
закінчується з дня внесення запису про її припинення до єдиного державного
реестру.
3. Цивільна дієздатність юридичної особи полягає в тому, що вона
набуває цивільних прав та обов'язків та здійснює їх через свої органи, які діють
відповідно до установчих документів та закону. В окремих законодавчо
визначених випадках юридична особа може мати цивільні права та обов'язки та
здійснювати їх через своїх учасників.
4. Місцезнаходження юридичної особи є фактичним місцем здійснення
діяльності або офісом, з якого здійснюється щоденне управління та облік її
діяльності (зазвичай це місцезнаходження керівництва).
5. Кожна юридична особа має право на недоторканість своєї ділової
репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті
немайнові права, які можуть належати їй. Захист особистих немайнових прав
 6

юридичної особи у разі завідомо неправдивих чи ненавмисних повідомлень про

можливі факти корупційних чи пов'язаних з корупцією правопорушень, інших
порушень Закону України "Про запобігання корупції", здійснюється у тому ж
обсязі, що і особистих немайнових прав фізичних осіб.
1.2. Види юридичних осіб
Класифікація юридичних осіб за Цивільним Кодексом України [2]:
1) ч. 2 ст. 81 ЦК. Залежно від порядку створення поділяються на:
А) юридичні особи публічного права – ті що створюються
розпорядницьким способом, і засновником яких є суб’єкт публічного права;
Б) юридичні особи приватного права ті що створ нормативно явочним
способом як правило суб’єктами приватного права;
2) ст. 80 ЦК України. Залежно від організаційно правової форми
поділяються на:
А) установи (ч. 3 ст. 83ЦК);
Б) товариства ч. 2 ст. 83 та інші форми встановленні законом – це
відповідний тип організацій який обумовлюються видовими ознаками що
притаманні ЮО;
3) абз. 2 ч. 2 ст. 83 ЦК, товариства залежно від цілей їх діяльності
поділяються на:
А) підприємницькі (ст. 84 ЦКУ);
Б) не підприємницькі (ст. 85 ЦКУ);
4) ст. 84 ЦК, підприємницькі товариства можуть створюватись як:
А) господарські товариства (ст. 113 ЦК України);
Б) виробничі кооперативи (ст. 163 ЦК України);
5) непідприємницькі товариства залежно від характеру мети створення:
А) суспільно корисні (політичні партії, громадські організації, біржі);
Б) приватно-корисні (лікувальні заклади для дітей);
6) ст. 84 ЦК господарські товариства поділяються на:
А) повне товариство (ст. 119 ЦК України);
Б) командитне (ст. 133 ЦК);
 7

В) товариство з обмеженою відповідальністю (ст. 140 ЦК);

Г) товариство з додатковою відповідальністю (ст. 151 ЦК);
Д) акціонерне товариство (ст. 152 ЦК; ЗУ «Про акціонерні товариства»).
 8

РОЗДІЛ II
ЕЛЕМЕНТИ ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВИХ ОЗНАК ЮРИДИЧНОЇ
ОСОБИ

2.1. Правоздатність та дієздатність юридичної особи.

Юридична особа як суб’єкт цивільного права має цивільну правоздатність
(ст. ст. 25, 91 ЦК) і цивільну дієздатність (ст. ст. 30 92 ЦК). Юридична особа
має універсальну (загальну) цивільну правоздатність якщо інше не передбачене
законом.
Цивільна правосуб'єктність юридичної особи, тобто її здатність бути
суб'єктом цивільних відносин, складається з цивільної правоздатності та
цивільної дієздатності цієї особи.
Цивільна правоздатність юридичної особи - це її здатність мати цивільні
права і обов'язки, яка виникає з моменту створення юридичної особи і
припиняється з дня внесення запису до Єдиного державного реєстру запису про
її припинення.
Згідно зі ст. 91 ЦК юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та
обов'язки, як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати
лише людині. Таким чином, на зміну спеціальній правоздатності юридичної
особи, яка передбачалася радянським цивільним законодавством, прийшов
принцип універсальної правоздатності, що є відображенням сучасної тенденції
розвитку концепції цивільного права України як права приватного.
Слід зазначити, що правоздатність юридичної особи розширилася не
лише за рахунок надання їй рис універсальності, але також і завдяки зміні
підходу до вирішення питання стосовно того, які права може мати така особа.
Якщо раніше традиційно наголошувалося на майнових правах юридичної
особи, то тепер нарівні з ними у ЦК закріплені і її особисті немайнові права.
Зокрема, ст. 94 ЦК встановлює, що юридична особа має право на
недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на
інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати. При
 9

цьому особисті немайнові права юридичної особи захищаються на загальних

засадах відповідно до глави З ЦК.
Разом з тим обсяг цивільної правоздатності юридичної особи не є
безмежним, оскільки визначається її установчими документами. Це означає, що
комерційні організації, якщо в їх установчих документах не міститься
вичерпний перелік видів діяльності, яку вони можуть здійснювати, можуть
займатися будь-якою підприємницькою діяльністю, не забороненою законом.
Реалізуючи власну правоздатність, юридична особа може укладати будь-які
угоди. Проте якщо, наприклад, статутом юридичної особи визначений
вичерпний перелік можливих видів її діяльності - вона наділена спеціальною
правоздатністю, виходити за межі якої не має права. Укладені такою
юридичною особою за межами її правоздатності правочини є недійсними.
Обмеження цивільної правоздатності юридичних осіб може мати місце за
рішенням суду у випадках, спеціально передбачених законом. Крім того,
обмеженням правоздатності юридичної особи можна вважати правило ч. З ст.
91 ЦК, відповідно до якого здійснення нею окремих видів діяльності, перелік
яких встановлюється законом, можливе лише після одержання спеціального
дозволу (ліцензії). Це правило поширюється на юридичних осіб, наділених як
спеціальною так і універсальною правоздатністю. Вказана вимога поширюється
як на підприємницькі, так і непідприємницькі організації.
Підставами обмеження правоздатності юридичної особи є [3]:
1) порушення правил щодо ліцензування діяльності (ст. 31 Закону
України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності);
2) порушення вимог закону щодо охорони довкілля (ст. 1164 ЦК);
інші підстави передбачені законом.
Органи, які здійснюють ліцензування, і порядок здійснення ліцензування
передбачені законом. Відмова в наданні ліцензії може бути оскаржена до суду.
Цивільна дієздатність юридичної особи - це її здатність набувати
власними діями цивільні права і брати на себе цивільні обов'язки. Цивільну
дієздатність юридична особа реалізує через свої органи, які діють відповідно до
 10

закону, інших правових актів і установчих документів. Склад і перелік органів

юридичної особи, компетенція кожного з цих органів, порядок їх утворення,
визначаються для різних видів юридичних осіб ЦК і відповідним цивільним
законодавством. Органи юридичної особи формують і виражають її волю, тому
саме через ці органи, за їх допомогою юридична особа здобуває цивільні права і
набуває цивільних обов'язків.
Разом з тим особами, які реалізують дієздатність юридичної особи,
можуть бути відповідно до ч. 2 ст. 92 ЦК інші суб'єкти, які є її учасниками.
Юридична особа бере участь в цивільному обігу через своїх працівників, діями
яких вона не тільки здійснює свої права і виконує обов'язки, але також набуває і
припиняє їх. Дії цих працівників вважаються згідно з законом діями самої
юридичної особи.
Відповідно до ч. З ст. 92 ЦК той, хто веде справи юридичної особи і
виступає від її імені на підставі закону або установчих документів, повинен
діяти добросовісно і розумно, забезпечувати усіма можливими законними
засобами охорону інтересів юридичної особи, яку він представляє. При цьому
орган юридичної особи або інший суб'єкт, який діє від її імені, не можуть
виходити за межі наданих їм повноважень.
Для реалізації правосуб'єктності юридичної особи важливе значення має
її місцезнаходження (ст. 93 ЦК). Зокрема, при вирішенні питань, пов'язаних з
виконанням зобов'язань, в яких вона бере участь, визначенням підсудності
спорів тощо. У ЦК зазначається, що місцезнаходженням юридичної особи є
адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної
особи чи закону виступають від її імені.

2.2. Державна реєстрація юридичної особи

Юридична особа отримує свій офіційний статус з моменту державної
реєстрації. Під державною реєстрацією юридичних осіб розуміється
послідовність дій, спрямованих на засвідчення факту створення або
припинення юридичної особи, а також інших реєстраційних дій, передбачених
 11

законодавством, через внесення відповідних записів до Єдиного державного

реєстру. Відповідно до ст. 89 Цивільного кодексу, юридична особа підлягає
державній реєстрації у порядку, встановленому законом. Інформація про
державну реєстрацію включається до Єдиного державного реєстру, який
доступний для загального ознайомлення. Невідповідність установчих
документів закону або порушення встановленого законом порядку створення
юридичної особи є підставою для відмови у державній реєстрації. Однак
відмова у державній реєстрації з інших мотивів, таких як недоцільність, не
допускається. У разі відмови у державній реєстрації або зволікання з
проведенням її можна звернутися до суду. Єдиний державний реєстр містить
відомості про організаційно-правову форму, найменування, місцезнаходження,
органи управління, філії та представництва, мету установи та інші відомості,
встановлені законом.
Згідно зі статтею 12 Закону України "Про державну реєстрацію
юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", державна реєстрація може
бути проведена в електронній формі через Єдиний державний портал
електронних послуг. Однак, в такому разі додаткові вимоги до комплекту
документів можуть встановлюватись відповідними органами державної
реєстрації.
Важливо зазначити, що державна реєстрація юридичної особи є
обов'язковою і без її проведення така особа не має офіційного статусу.
Необхідно дотримуватися встановленого законом порядку створення та
реєстрації юридичної особи, оскільки невідповідність установчих документів
законодавству є підставою для відмови у державній реєстрації. Відмова у
державній реєстрації, а також зволікання з її проведенням можуть бути
оскаржені до суду.
Отже, правильне проведення державної реєстрації юридичної особи є
ключовим етапом її створення та забезпечує її офіційний статус. Дотримання
встановленого законодавством порядку реєстрації та комплекту документів є
необхідною умовою успішної реєстрації.
 12

Зміни до статуту юридичної особи, а також зміна прізвища, імені, по

батькові або місця проживання фізичної особи - підприємця, обов'язково
підлягають державній реєстрації шляхом внесення відповідних змін до записів
в Єдиному державному реєстрі. Відокремлені підрозділи юридичної особи не
потребують державної реєстрації. Представництва та філії іноземних компаній
в Україні мають пройти акредитацію в порядку, встановленому законом.
Державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців
здійснюється державним реєстратором за місцезнаходженням юридичної особи
або за місцем проживання фізичної особи - підприємця. Згідно зі статтею 5
Закону України "Про реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -
підприємців", на посаду державного реєстратора призначається особа, яка має
повну вищу юридичну освіту. Державний реєстратор має посвідчення та власну
печатку, опис якої затверджується Міністерством юстиції України. Згідно зі
статтею 6 цього ж закону, державний реєстратор здійснює державну реєстрацію
юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, передає відомості до органів
державної статистики, доходів і зборів, Пенсійного фонду України, формує та
веде реєстраційні справи.
Державна реєстрація змін до установчих документів юридичних осіб та
фізичних осіб – підприємців здійснюється шляхом подання відповідного заяви
та документів, які підтверджують внесені зміни, до державного реєстратора.
Заяву та документи можна подати як особисто, так і за допомогою
електронного кабінету. За реєстрацію змін до установчих документів або зміни
імені, місця проживання фізичної особи - підприємця, необхідно сплатити
державну миту відповідно до встановлених тарифів.
Державний реєстратор зобов'язаний провести державну реєстрацію змін
до установчих документів або зміни імені, місця проживання фізичної особи -
підприємця протягом 5 робочих днів з дня подання повної заяви та необхідних
документів. У разі відсутності підстав для відмови у державній реєстрації,
 13

зміни вносяться до Єдиного державного реєстру та надсилаються заявнику

відповідний документ.
Важливо зазначити, що необхідність державної реєстрації змін до
установчих документів юридичної особи та зміни імені, місця проживання
фізичної особи - підприємця є обов'язковою і забезпечує збереження інформації
про юридичну особу або фізичну особу - підприємця в актуальному стані та
забезпечує їх правовий захист від зловживань та порушень інтересів третіх осіб.

Якщо заявникові відмовлено у проведенні державної реєстрації через

підставу, йому надсилається відповідне повідомлення в електронній формі. У
такому разі правоохоронні органи повідомляються про порушення
встановленого законом терміну на подання відповідними керівниками
юридичної особи та фізичної особи - підприємця рішень щодо їх припинення.
Державний реєстратор також здійснює спрощену процедуру державної
реєстрації припинення юридичної особи через її ліквідацію та припинення
підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця, а також проводить
інші дії, передбачені законом.
2.3. Філії та представництва юридичних осіб
Відповідно до Закону України «Про господарські товариства»,
господарське товариство будь-якої організаційно-правової форми має право
створювати на території України та за її межами філії та представництва.
Філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований
поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій. Філії
створюються для здійснення діяльності юридичної особи поза її
місцезнаходженням. Наприклад, філію може створити навчальний заклад для
надання освітніх послуг поза місцезнаходженням юридичної особи-
навчального закладу або підприємство створює філію для здійснення
господарської діяльності поза місцем знаходження підприємства
Представництва створюються для представництва і захисту інтересів
юридичної особи поза місцем її знаходження. На відміну від філій
 14

представництва не виконують функцій юридичної особи, а лише представляють

її інтереси поза місцем її знаходження. Наприклад, представництва можуть
створюватись підприємствами для укладення договорів, але не їх виконання,
для здавання-приймання продукції, тощо.
Відповідно до ч. 1 ст. 237 ЦК представництвом є правовідношення, в
якому одна сторона (представник) зобов’язана або має право вчинити правочин
від імені другої сторони, яку вона представляє. Аналіз ч. 1 ст. 237 ЦК дозволяє
виділити такі ознаки представництва:
1) Представництво – це правовідношення, яке виникає між
представником та особою, яку він представляє.
2) Сторонами правовідносин представництва є представник та особа,
яку він представляє.
3) Згідно з правовідношенням представництва представник
зобов’язаний або має право вчинити правочин.
4) Представник завжди вчиняє правочин від імені особи, яку він
представляє.
5) Представник діє в інтересах особи, яку представляє
Слід зазначити, що у випадку представництва, представник може вчиняти
правочини від імені представленої особи лише в межах наданих йому
повноважень. Повноваження можна визначити як можливість або суб’єктивне
право представника діяти від імені представленої особи, а також як фактор, що
визначає зміст та обсяг такої дії. Цивільний кодекс передбачає правові
наслідки, які настають в результаті вчинення представником правочинів з
перевищенням повноважень. Згідно зі статтею 241 ЦК, правочин, який
вчинений представником з перевищенням повноважень, може створювати,
змінювати або припиняти цивільні права та обов’язки особи, яку представник
представляє, тільки у випадку, якщо ця особа згодна з таким правочином.
Правочин вважається затвердженим у випадку, якщо особа, яку представляють,
вчиняє дії, що свідчать про згоду на виконання цього правочину. Затвердження
 15

правочину представленою особою створює, змінює або припиняє цивільні

права та обов’язки з моменту вчинення цього правочину.
Відповідно до ч. 3 ст. 237 ЦК представництво виникає на підставі [4]:
1) договору; в юридичній літературі представництво, яке виникає на
підставі договору, називають добровільним (договірним), оскільки воно
засноване на волевиявленні особи, яку представляють, яке виражене у
відповідному правочині. Класичним договором про представництво є договір
доручення, якому присвячена глава 68 ЦК.
2) закону; в юридичній літературі представництво, яке виникає на
підставі закону, називають обов’язковим (законним), оскільки його виникнення
не залежить від волі особи, яку представляють, та представника, має для них
обов’язковий характер і виникає у випадках та в межах, чітко передбачених
законодавством. У ст. 242 ЦК, де йдеться про випадки представництва за
законом, конкретно вказується тільки на два випадки представництва. По-
перше, це представництво батьками (усиновлювачами) своїх малолітніх дітей
(ч. 1 ст. 242 ЦК). По–друге, це представництво опікунами їхніх підопічних –
малолітніх дітей та фізичних осіб, визнаних недієздатними (ч. 2 ст. 242 ЦК).
Цей перелік не є вичерпним, оскільки у ч. 3 цієї ж статті ЦК міститься вказівка
на те, що законним представником у випадках, встановлених законом, може
бути інша особа. Наприклад, відповідно до ч. 4 ст. 256-2 СК усиновлювачі є
законними представниками всиновлених і діють без спеціальних на те
повноважень як опікуни або піклувальники.
3) акта органу юридичної особи; наприклад, призначення на певну
посаду, пов’язану із здійсненням представницьких дій.
Філії і представництва не визнаються окремими суб'єктами цивільного
права, а визнаються лише окремими частинами юридичної особи, що їх
створила. Вони здійснюють свою діяльність на підставі положення,
затвердженого керівними органами юридичної особи-засновника. Посадові
особи філій та представництв діють не від імені філії або представництва, а від
імені юридичної особи, що їх створила. Від імені юридичної особи посадові
 16

особи філій та представництв отримують довіреності, в яких визначається коло

їх повноважень. Відповідальність за дії філій, представництв та їх посадових
осіб несе юридична особа, яка утворила ці філії і представництва [5].
Таким чином, філії і представництва, хоча і є відокремленими
підрозділами юридичної особи, проте продовжують залишатися її складовими
частинами. При цьому власної право- та дієздатності ані філії, ані
представництва не наділені [2].
Незважаючи на те, що філії та представництва не є окремими суб‘єктами
права, відомості про їх відкриття заносяться до Єдиного державного реєстру
юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Основна відмінність між філією та представництвом полягає у тому, що
філія виконує всі або деякі функції юридичної особи, тоді як представництво
здійснює тільки захист інтересів юридичної особи. В залежності від мети
створення, філії та представництва можуть мати майно юридичної особи, але
необхідно пам'ятати, що юридичним власником цього майна є сама юридична
особа. Також варто зазначити, що філії та представництва не мають власних
установчих документів і діють на основі затвердженого юридичною особою
положення. В той же час, у філії та представництва є власний персонал, але їх
керівники, як визначено в Цивільному кодексі України, здійснюють
управлінські функції на підставі довіреності, виданої юридичною особою, яка
може бути скасована в будь-який час. Відповідний керівник діє від імені та в
інтересах юридичної особи на підставі затверджених нею положень, а не від
імені філії чи представництва.
За викладеним можна зробити висновок, що у філії є більше функцій та
повноважень, ніж у представництвах. Філія може виконувати всі або частину
функцій юридичної особи, включаючи виробничо-господарські, торгові,
експедиторські та будь-які інші функції, які передбачені її положенням (про
філію) та не виходять за рамки її діяльності. Крім того, керівник філії, на
підставі виданої на його ім'я юридичною особою довіреності, може укладати
договори від імені юридичної особи, вести переговори, представляти інтереси
 17

юридичної особи в суді та перед іншими суб'єктами владних повноважень, а

також перед суб'єктами приватного права, встановлюючи нові контакти та
ділові зв'язки. Філії створюються юридичною особою з метою розширення
свого функціонування, економічного впливу та збільшення прибутків через
спільну діяльність. У свою чергу, представництво виключно представляє та
захищає інтереси юридичної особи та не може займатися ніякою іншою
виробничою чи комерційною діяльністю.

РОЗДІЛ III
 18

ХАРАКТЕРИСТИКА ОКРЕМИХ ВИДІВ ОРГАНІЗАЦІЙНО-

ПРАВОВИХ ФОРМ ЮРИДИЧНИХ ОСІБ

3.1. Товариство як організаційно-правова форма юридичної особи

Товариство - це організація, створена шляхом об'єднання осіб (учасників),
які мають право участі в ньому. За своєю сутністю, товариства є
корпоративними утвореннями, а їх корпоративний устрій полягає в об'єднанні
майна та майнових прав учасників товариства та наявності його статутного
фонду, що поділений на частки учасників пропорційно до їх внесків.
Хоча за законом товариство може бути створене однією особою,
корпоративна структура такого товариства визначається не за ознакою
об'єднання осіб, а за характером його статутного фонду. Фактично всі частки
статутного фонду будуть належати одній особі.
Підприємницькі товариства є тими, які здійснюють підприємницьку
діяльність з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між
учасниками. Вони можуть бути створені лише як господарські товариства або
виробничі кооперативи.
Одним з видів підприємницьких товариств є акціонерне товариство. Воно
має статутний фонд, поділений на акції рівної номінальної вартості,
корпоративні права за якими посвідчуються акціями, та несе відповідальність
за зобов'язаннями лише майном товариства. Акціонерні товариства можуть
бути публічними або приватними, а їх акції можуть розподілятись шляхом
відкритої підписки та купівлі-продажу на біржах або розповсюджуватись між
засновниками.[5]

Органи управління публічного акціонерного товариства – загальні збори

акціонерів, наглядова рада та виконавчий орган. У приватних акціонерних
товариствах функції контролю та управління зазвичай не розділяються, а
здійснюються засновником.
Товариство з обмеженою відповідальністю є підприємницьким
товариством, в якому кількість учасників обмежена і які відповідають за
 19

зобов’язаннями товариства лише у межах свого внеску до статутного фонду.

Товариство з обмеженою відповідальністю може мати одного або кількох
засновників, а статутний капітал може бути розділений на частки, які не
обов’язково мають однакову номінальну вартість.
Товариство з додатковою відповідальністю є підприємницьким
товариством, в якому учасники несуть додаткову відповідальність за
зобов’язаннями товариства в межах певної суми, визначеної статутом.
Товариство з додатковою відповідальністю може мати одного або кількох
засновників, і статутний капітал може бути розділений на частки, які не
обов’язково мають однакову номінальну вартість.
Повне товариство (товариство з повною відповідальністю) – це
підприємницьке товариство, в якому всі учасники несуть необмежену
відповідальність за зобов’язаннями товариства. Кількість учасників може бути
будь-якою, а статутний капітал розділяється на частки, які не обов’язково
мають однакову номінальну вартість.
Командитне товариство – це підприємницьке товариство, в якому є два
види учасників: командитисти і командитарі. Командитист несе
відповідальність за зобов'язаннями товариства лише у межах свого вкладу в
статутний фонд, тоді як командитар несе необмежену відповідальність. У
командитного товариства повинен бути хоча б один командитар.
Товариство з обмеженою відповідальністю (ТОВ) – це підприємницьке
товариство, в якому учасники не несуть відповідальності за зобов'язаннями
товариства понад внесену ними суму до статутного фонду. ТОВ є одним з
найбільш поширених видів підприємницьких товариств в Україні та багатьох
інших країнах світу.[6]
Товариство з додатковою відповідальністю (ТДВ) – це підприємницьке
товариство, в якому учасники не несуть відповідальності за зобов'язаннями
товариства понад внесену ними суму до статутного фонду, але також додатково
несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства в розмірі,
визначеному у статуті.
 20

Учасники підприємницьких товариств мають право на однакові обов'язки

і можливості відповідно до своїх внесків у статутний фонд, а також участь у
прийнятті рішень з питань діяльності товариства. Зазвичай управління
підприємницьким товариством здійснюється через загальних зборів учасників,
які збираються за певним графіком або в разі потреби.

Детально питання створення та діяльності зазначених товариств

регулюються гл. 8 ЦК (ст.ст. 113-162 та Законом України «Про товариства з
обмеженою та додатковою відповідальністю»).
Крім господарських товариств, до підприємницьких товариств належать
також виробничі кооперативи. Виробничим кооперативом є добровільне
об'єднання громадян на засадах членства для спільної виробничої або іншої
господарської діяльності, яка базується на їхній особистій трудовій участі та
об'єднанні його членами майнових пайових внесків. Члени виробничого
кооперативу несуть субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями
кооперативу у розмірах та порядку, встановлених його статутом та законом.
Види та правовий статус виробничих кооперативів визначаються нормами
спеціального законодавства.
Непідприємницькі товариства - це товариства, які не мають на меті
одержання прибутку для його наступного розподілу між учасниками.
Некомерційні товариства можуть створюватися в організаційно-правових
формах, передбачених ЦК або іншими законами. Крім того, чинне
законодавство передбачає створення не комерційних організацій у інших (крім
товариств) формах.

3.2. Установа як організаційно-правова форма юридичної особи

У сучасних умовах установа — це організаційно-правова форма
непідприємницьких юридичних осіб, яку умовно можна визнати формою
застосування і призначення майна для задоволення соціально-культурних цілей
та інтересів невизначеного кола осіб — її дестинаторів [7].
 21

Основні особливості установ:

1) установи виконують соціально-культурні або адміністративно-
політичні функції. Їх мета — створення соціальних цінностей, головним чином
невиробничого характеру (установи культури, освіти, охорони здоров'я та ін.).
2) установи, які спеціалізуються на виконанні певного виду діяльності,
можуть бути державними, недержавними, місцевих органів, індивідуальними.
Установа створюється на підставі індивідуального або спільного
установчого акта, складеного засновником (засновниками). Установчий акт
може міститися також і в заповіті. До створення установи установчий акт,
складений однією або кількома особами, може бути скасований засновником
(засновниками) відповідно до п.3 ст.87 Цивільного Кодексу України.
Залежно від форми власності виділяють:
- державні установи ― установи, створені державою.
- муніципальні установи ― установи, створені місцевими органами
самоврядування.
- приватні установи ― установи, створені приватними фізичними чи
юридичними особами.
За здійснюваними функціями і джерелами фінансування та майн. базою
установи поділяються на державні й недержавні (громадські), бюджетні й
небюджетні. До державних належать установи, утворені органами державної
влади і місцевого самоврядування. Вони функціонують на базі державної або
комунальної власності й фінансуються відповідно з державного або місцевого
бюджету. До громадських належать установи, утворені громадськими (в т. ч.
кооперативними) організаціями. Вони функціонують на базі майна цих
організацій і фінансуються засновником або коштом ін. джерел, у т. ч. власним.
Бюджетною вважається установа, яка одержує всі необхідні для своїх
витрат кошти з державного або місцевого бюджету. В Україні до таких установ
належать органи державної влади і управління, органи прокуратури, суду,
більшість соціально-культурних і наукових організацій (навч. заклади, НДІ, б-
ки, музеї, театри тощо), установи охорони здоров'я, органи силових структур
 22

(армії, міліції, служби безпеки) та ін. Потреби в коштах бюджетної установи

визначаються у кошторисі, який складається її адміністрацією на рік,
затверджується у встановленому порядку і є підставою для одержання
бюджетних асигнувань [8].
За характером діяльності установи бувають адміністративними (напр.,
військ. відомства, міліція, органи виконання покарань), соціально-культурними
(напр., освітні й лік. заклади) та організаційно-господарськими (напр.,
асоціації).
Залежно від підпорядкованості та обсягу (масштабів) діяльності
розрізняють установи загальнонаціональні (загальнодержавні) та установи
місцевого значення (підпорядкування). Окрему групу становлять фінансові та
банківські установи, які є основною складовою фінансово-кредитної системи
України, організаціями, що здійснюють операції з фінансовими ресурсами і
регулюють фінансову та банківську діяльність.

3.3. Інші організаційно-правові форми юридичних осіб

3.3.1 Об’єднання громадян. Право громадян на свободу передбачено в
Загальній декларації прав людини й гарантовано Конституцією та
законодавством України. Стаття 36 Конституції України закріплює право
громадян України на свободу об’єднання в політичні партії та громадські
організації для здійснення й захисту своїх прав і свобод і задоволення
політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів. При
цьому ніхто не може бути примушений до вступу в будь-яке об’єднання
громадян чи обмежений у правах за належність чи неналежність до політичних
партій або громадських організацій.
Об’єднанням громадян є добровільне громадське формування, створене
на основі єдності інтересів для спільної реалізації громадянами своїх прав і
свобод. Об’єднання громадян, незалежно від назви (рух, конгрес, асоціація,
фонд, спілка) відповідно до Закону визнається політичною партією або
громадською організацією [9].
 23

Об’єднанням громадян притаманні ознаки, що відрізняють їх від

державних організацій. При цьому можна виділити загальні ознаки, характерні
для всіх об’єднань громадян, а також окремі специфічні ознаки, властиві тим чи
іншим об’єднанням громадян.
До загальних ознак слід віднести:
1) добровільність об’єднання. Це відображено в добровільності вступу
та виходу з об’єднання громадян, методах роботи, сутністю яких є досягнення
певної мети внутрішньо організаційними методами, особливих формах
примусу, з яких найвищою є виключення із членів об’єднання громадян;
2) організаційні заходи, якими в діяльності об’єднань громадян
виступають самоврядування та саморегуляція;
3) відсутність у об’єднань громадян внаслідок їх природи державно-
владних повноважень (за винятком випадків, коли держава делегує окремі
повноваження такого роду й закріплює їх законодавчо, наприклад, закріплення
за громадськими інспекторами охорони природи права складати протоколи про
адміністративне правопорушення).
Окремими ознаками, притаманними окремим об’єднанням громадян, є:
1) членство в об’єднанні та відносини членства, що випливають
звідси;
2) обов’язковість участі членів об’єднання громадян у його роботі та
створенні матеріальної бази об’єднання шляхом внесення членських внесків;
3) наявність статуту об’єднання громадян. У діяльності об’єднань
громадян здебільшого відсутні комерційні цілі або одержання прибутку.
Виняток становить лише діяльність кооперативних організацій. Крім того,
допускається господарська або інша комерційна діяльність об’єднань громадян
для виконання їх статутних завдань і цілей.
Взаємовідносини держави та об’єднань громадян носять виключно
правовий характер. Це проявляється в законодавчому закріпленні правового
статусу об’єднань громадян низкою нормативно-правових актів. Держава не
втручається в діяльність об’єднань громадян, надаючи їм широку автономію.
 24

Проте це не виключає здійснення з боку держави контролю за діяльністю

об’єднань громадян. Так, органи, що проводять легалізацію об’єднань
громадян, здійснюють контроль за додержанням ними положень статуту.
Законом закріплено право представників цих органів бути присутніми на
заходах, які проводять об’єднання громадян, вимагати потрібні документи й
одержувати в необхідних випадках пояснення.
Фінансові органи та органи податкової адміністрації здійснюють
контроль за джерелами і розмірами прибутків та інших фінансових надходжень,
а також за правильністю сплати об’єднаннями громадян податків. З свого боку,
об’єднання громадян мають представляти фінансовим органам декларацію про
прибутки та витрати. Контроль за виконанням об’єднаннями громадян чинних
норм і стандартів можуть здійснювати екологічні, пожежні, санітарно-
епідемічні та інші органи державного нагляду й контролю.
3.3.2 Об’єднання юридичних осіб
Об'єднання підприємств є господарською організацією, яка утворюється
на основі спільних цілей та інтересів двох або більше підприємств (юридичних
осіб) з метою координації їх виробничої, наукової та іншої діяльності для
вирішення спільних економічних та соціальних завдань. Об'єднання
підприємств може бути створене як на добровільних засадах, так і за рішенням
відповідних органів. Крім того, об'єднання підприємств мають право
самостійно утворювати нові об'єднання. У склад об'єднання підприємств
можуть входити не лише підприємства, що знаходяться на території України, а
й ті, що утворені за законодавством інших держав, та наоборот - підприємства
України можуть входити до об'єднань підприємств, що утворені на території
інших держав.
Об'єднання підприємств можуть утворюватися, як господарські
об'єднання або як державні чи комунальні господарські об'єднання (ст. 119 ГК
України) [10].
 25

- Господарське об'єднання - об'єднання підприємств, утворене за

ініціативою підприємств, незалежно від їх виду, які на добровільних засадах
об'єднали свою господарську діяльність.
- Державне (комунальне) господарське об'єднання - об'єднання
підприємств, утворене державними (комунальними) підприємствами за
рішенням Кабінету Міністрів України або, у визначених законом випадках,
рішенням міністерств (інших органів, до сфери управління яких входять
підприємства, що утворюють об'єднання), або рішенням компетентних органів
місцевого самоврядування.
Господарські об'єднання утворюються як асоціації, корпорації,
консорціуми, концерни, інші об'єднання підприємств, передбачені законом.
Підприємства - учасники об'єднання підприємств зберігають статус юридичної
особи незалежно від організаційно-правової форми об'єднання, і на них
поширюються положення Кодексу та інших законів щодо регулювання
діяльності підприємств.
Підприємство - учасник господарського об'єднання має право:
 добровільно вийти з об'єднання на умовах і в порядку, визначених
установчим договором про його утворення чи статутом господарського
об'єднання;
 бути членом інших об'єднань підприємств, якщо законом,
засновницьким договором чи статутом господарського об'єднання не
встановлено інше;
 одержувати від господарського об'єднання в установленому
порядку інформацію, пов'язану з інтересами підприємства;
 одержувати частину прибутку від діяльності господарського
об'єднання відповідно до його статуту.
Підприємство може мати також інші права, передбачені засновницьким
договором чи статутом господарського об'єднання відповідно до законодавства.
Підприємство, яке входить до складу державного або комунального
господарського об'єднання, не має права без згоди об'єднання виходити з його
 26

складу, а також об'єднувати на добровільних засадах свою діяльність з іншими

суб'єктами господарювання та приймати рішення про своє припинення.
Згідно з законодавством, установчий договір та статут об'єднання
підприємств, що є господарською організацією, повинні бути затверджені
Антимонопольним комітетом України. Учасники об'єднання можуть вносити
майнові внески відповідно до установчих документів. Передача майна від
учасників до об'єднання може бути здійснена через господарське відання або
оперативне управління згідно з установчим договором або рішенням про
утворення об'єднання. Ціна майна об'єднання відображається у його балансі.
Господарське об'єднання може утворювати унітарні підприємства, філії,
представництва, а також бути учасником (засновником) господарських
товариств за рішенням його вищого органу управління. Підприємства, створені
господарським об'єднанням, діють згідно з положеннями ГК України, інших
законів та статуту підприємства, затвердженого об'єднанням.
Об'єднання підприємств не несе відповідальності за зобов'язаннями його
учасників, а підприємства-учасники не несуть відповідальності за
зобов'язаннями об'єднання, якщо інше не передбачено установчим договором
або статутом об'єднання.

ВИСНОВКИ
 27

На сучасному етапі становлення України як правової держави актуальним

і дуже важливим є питання правового статусу юридичних осіб, так як
правильна законодавча база в цій сфері є основою для подальшого ефективного
функціонування як самих юридичних осіб, так і держави в цілому.
В курсовій роботі було розглянуто як теоретичні аспекти, що стосуються
основних понять діяльності юридичних осіб, так і сучасне законодавче
регулювання діяльності юридичних осіб в Україні. Для подальшого
дослідження в першому розділі було виділено ознаки юридичних осіб та їх
класифікація. Також розглянуто такі важливі аспекти як правоздатність,
дієздатність, процес державної реєстрації та функціональне призначення і
різниця між представництвами та філіями юридичних осіб.
Окрему увагу в курсовій було приділено такому важливому питанню, яке
організаційно-правові форми юридичних осіб, а саме в ході дослідження було
виділено основні особливості та відмінності цих форм та те як сучасне
законодавство їх визначає та регулює їх права та діяльність.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 28

1. Кіріяк О.В., ПацурківськийЮ.П., Гудима-Підвербецька М.М. Цивільне

право (загальна частина) : навч. посібник / О.В. Кіріяк, Ю.П. Пацурківський,
М.М. Гудима-Підвербецька. Чернівці : Чернівец. нац.. ун-т ім. Ю. Федьковича,
2021. 304 с.
2. Цивільний кодекс України: Закон України від 16.01.2003 р. № 435-IV.
URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15. (Дата звернення 02.04.2023);
3. Цивільне право України : навч. посібник / І. І. Килимник, А. М. Бровдій,
Д. Є. Кутоманов; Харк. нац. ун-т міськ. госп-ва ім. О. М. Бекетова; Х. :
ХНУМГ. – 2014. – 225 с.
4. Цивільне право України: підручник [Текст] : в 2 т. Т. 1 / кол. авторів; за
ред. Г.Б. Яновицької, В.О. Кучера. – Львів: «Новий Світ-2000», 2014. – 444 с.
5. Конституція України: Закон України від 28.06.1996 р. № 254к/96- ВР.
URL: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96- %D0%B2%D1%80
(Дата звернення 02.04.2023);
6. Про акціонерні товариства: Закон України від 17 вересня 2008 р. № 514-
VI [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/514-17.
7. Установи як юридичні особи : монографія / І. П. Жигалкін. — Х. : Право,
2010. – 168 с.
8. Цивільне право України (у запитаннях та відповідях) : Навчальний посібник :
Практикум / За ред. В. К. Матвійчука, І. С. Тімуша. – К.: ВНЗ «Національна академія
управління», 2013. – 348 с.
9. Про об’єднання громадян: Закон України від 16.06.1992 р. // Право и
практика. – 2003. – № 27. – С. 42.
10. Господарський кодекс України: Кодекс України; Закон, Кодекс від
16.01.2003 № 436-IV. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/436-15#Text