Висловіть свою думку з приводу законності та обґрунтованості ухвалених рішень з

посиланням на норми чинного матеріального і процесуального законодавства України.

Запропонуйте своє вирішення спору.
Суди попередніх інстанцій в цій справі не встановили, що відносно ТОВ «Альфа-
Аркадія» була відкрита ліквідаційна процедура та його було визнано банкрутом, а ліквідатор
неналежним чином вчиняє дії на захист прав банкрута.
Отже, укладення директором ТОВ «Альфа-Аркадія» оспорюваних договорів без
попереднього погодження загальними зборами цього Товариства може порушувати права та
інтереси цього Товариства, а не корпоративні права КОВ «Компанія «Садіра».
Суди першої та апеляційної інстанцій не встановили неможливості звернення ТОВ
«Альфа-Аркадія» до суду в особі свого виконавчого органу.
Якщо директор ТОВ «Альфа-Аркадія» всупереч інтересам цього Товариства не звертався
до суду з належним позовом, то ТОВ «Альфа-Аркадія» в особі вищого органу у складі єдиного
учасника могло в будь-який час припинити повноваження директора або тимчасово
відсторонити від виконання своїх повноважень (частина третя статті 99 Цивільного кодексу
України) та призначити директором або тимчасово виконувачем обов`язків директора іншу
особу. Перешкод для вчинення таких дій у справі, що переглядається, судами попередніх
інстанцій не встановлено. Крім того, неможливість звернення юридичної особи до суду в особі
свого виконавчого органу може бути підставою для такого звернення учасником від імені
юридичної особи, а не від власного імені.
Я вважаю, що позов, описаний у ситуації не підлягає задоволенню, оскільки з позовною
заявою звертався неналежний позивач та обрав неналежний спосіб захисту.

Чи має право учасник товариства оскаржити правочин, вчинений товариством як

юридичною особою?
За змістом статей 92, 97 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних
прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих
документів та закону. Управління товариством здійснюють його органи. Органами управління
товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено
законом.
За положеннями статті 98 Цивільного кодексу України загальні збори учасників
товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з
тих, що належать до компетенції інших органів товариства. Рішення загальних зборів
приймаються простою більшістю від числа присутніх учасників, якщо інше не встановлено
установчими документами або законом.
Відповідно до частини першої статті 116 Цивільного кодексу України учасники
господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом
товариства та законом, зокрема, брати участь в управлінні товариством у порядку, визначеному
в установчому документі; брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його
частину (дивіденди).
За змістом частин першої, третьої та четвертої статті 92 Цивільного кодексу України,
частини першої статті 89 Господарського кодексу України, пункту 13 частини другої статті 9
Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та
громадських формувань» орган юридичної особи має повноваження щодо представництва
юридичної особи (з можливістю їх обмеження відповідно до установчих документів чи закону),
створює, змінює припиняє цивільні права та обов`язки юридичної особи, тому підпадає під
поняття представництва, наведене у статті 237 Цивільного кодексу України (постанова
Великої Палати Верховного Суду від 22 жовтня 2019 року у справі № 911/2129/17 (провадження
№ 12-45гс19, пункт 6.18).
Повноваження діяти від імені юридичної особи є можливістю створювати, змінювати,
припиняти цивільні права та обов`язки юридичної особи (стаття 239 Цивільного кодексу
України). Таке повноваження не належить до корпоративних прав учасника юридичної
особи. Отже, підписання від імені товариства договору чи іншого правочину без передбаченого
статутом попереднього погодження загальними зборами цього товариства або з порушенням
порядку прийняття рішення про надання згоди на вчинення правочину може свідчити про
порушення прав та інтересів самого товариства, а не корпоративних прав його учасника,
оскільки виконавчий орган діє саме від імені товариства, а не його учасників.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від
02 травня 2018 року у справі № 923/20/17 дійшов висновків, відповідно до яких укладення
директором товариства договорів, сума яких перевищує визначену в статуті суму без
передбаченої статутом згоди загальних зборів товариства, порушує корпоративні права
позивача на управління справами такого товариства, які полягають у наданні згоди учасниками
товариства, оформленої рішенням загальних зборів учасників, на укладання таких договорів.
Водночас Велика Палата Верховного Суду відступила від цього висновку у постанові від
08 жовтня 2019 року у справі № 916/2084/17 (провадження № 12-77гс19), оскільки згода
загальних зборів товариства на укладення договору є згодою органу управління
товариства, який діє від імені товариства.
Повноваження органу управління товариства (на надання зазначеної згоди), який діє від
імені товариства, не можна ототожнювати з корпоративними правами його учасників, які за
загальним правилом діяти від імені товариства не мають права.
Укладення виконавчим органом товариства договору з іншою особою без передбаченої
статутом згоди вищого органу цього товариства може свідчити про порушення прав та
інтересів самого товариства у його відносинах з іншою особою - стороною договору, а не
корпоративних прав його учасника.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ),
відповідно до якої акціонер (учасник) юридичної особи, навіть мажоритарний, не може
розглядатись як належний заявник, якщо йдеться про порушення прав юридичної особи
(див., зокрема, рішення від 20 травня 1998 року у справі «Кредитний та індустріальний банк
проти Чеської Республіки» (Credit and Industrial Bank v. the Czech Republic), заява № 29010/95,
пункти 46-52; рішення від 18 жовтня 2005 року у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти
України» (Terem LTD, Chechetkin and Olius v. Ukraine), заява № 70297/01, пункти 28 - 30;
рішення від 21 грудня 2017 року у справі «Фельдман та банк «Слов`янський» проти України»,
заява № 42758/05, пункт 30). При цьому навіть у разі, якщо юридичну особу було ліквідовано,
ЄСПЛ розглядає справи за заявою саме такої юридичної особи, допускаючи її представництво
в особі акціонера (учасника), якщо юридична особа не може брати участі у справі в особі своїх
органів (рішення від 21 грудня 2017 року у справі «Фельдман та банк «Слов`янський» проти
України», заява № 42758/05). Таким чином, належним заявником є той, хто звертається за
захистом саме свого права.
Національне законодавство України також наголошує на наявності в особи права на
звернення за захистом свого особистого права. Зокрема, стаття 16 Цивільного кодексу України
передбачає право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового
або майнового права та інтересу.
Так само і частина друга статті 4 Господарського процесуального кодексу України
містить положення, відповідно до яких юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні
особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право
на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або
оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції
господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на
запобігання правопорушенням.
Отже, належним позивачем у подібних справах є юридична особа, права якої порушено, а
не її учасник.
Загальний принцип такий, що акціонери компаній не можуть розглядатися як потерпілі у
розумінні Конвенції, щодо дій та заходів, що стосуються їхньої компанії. Однак при цьому
ЄСПЛ у низці справ передбачає можливість для відступу від указаного в цьому пункті
загального принципу.
У пункті 26 рішення від 21 грудня 2017 року у справі «Фельдман та банк «Слов`янський»
проти України» ЄСПЛ зазначив, що проникнення за «корпоративну завісу» або нехтування
правосуб`єктністю компанії може буде виправданим лише за виключних обставин, зокрема
якщо точно встановлено, що компанія не може звернутися до конвенційних установ через
органи, утворені згідно з її статутом, або у випадку ліквідації - через її ліквідаторів.
У рішенні від 07 липня 2020 року Alberts and Others v. Hungary (пункти 133 та 134) ЄСПЛ
зазначив, що у справах Agrotexim and Others v. Greece та Olczak v. Poland встановлені загальні
принципи того, що заходи, які направлені або націлені на права акціонерів, необхідно відрізняти
від втручання в право компанії на мирне володіння майном. Дії, що зачіпають права акціонерів,
відрізняються від заходів та процедур, що стосуються компанії, тим, що їх характер та
імовірний ефект прямо та особисто зачіпає права акціонерів і виходить за межі простого
втручання в інтереси компанії, порушуючи положення акціонерів у структурі управління
компанії.
ЄСПЛ у вказаному рішенні також звертає увагу, що, для того аби акціонери компанії
могли довести, що їх звернення з питань, які стосуються компанії, були виправдані винятковими
обставинами (exceptional circumstances), такі акціонери повинні навести вагомі та переконливі
причини, що доводять відсутність у самої компанії практичної та ефективної можливості
звернутися до суду через органи, створені відповідно до її статуту.
За змістом рішенням ЄСПЛ у справі Alberts and Others v. Hungary, такими винятковими
обставинами можуть бути, зокрема, запровадження відносно компанії зовнішнього нагляду або
контролю у зв`язку з її фінансовими або іншими труднощами, або якщо особа, до завдання якої
відносився захист інтересів компанії, не була здатна або не хотіла звертатися до суду, або якщо
виникли розбіжності між акціонерами та тимчасовим керуючим (наприклад, відсторонення від
посади керуючого та призначення тимчасового керуючого).
 Таким чином, допускається проникнення за «корпоративну завісу» та звернення
учасників товариства з позовом в інтересах самого товариства, але за виняткових обставин.
Якщо екстраполювати наведені висновки ЄСПЛ на національне законодавство, то такими
винятковими обставинами можуть бути, наприклад, відкриття ліквідаційної процедури та
визнання боржника банкрутом, наслідком чого є припинення повноважень органів управління
банкрута щодо управління банкрутом та розпорядження його майном, а також припинення
повноваження власника (органу, уповноваженого управляти майном) майна банкрута, або
запровадження тимчасової адміністрації чи оголошення про ліквідацію банку, в результаті чого
припиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, наглядової ради і
правління) та органів контролю (внутрішнього аудиту).
Ураховуючи відсутність порушення спірними договорами прав та інтересів позивача, що
є самостійною підставою для відмови в позові, не варто надавати оцінку законності спірних
договорів, оскільки вона може надаватися в іншій справі за позовом належного позивача за
застосуванням належного способу захисту.
Крім того, в цій справі немає виняткових обставин, визначених у практиці ЄСПЛ, які
надають можливість учаснику товариства звернутися з позовом на захист інтересів товариства
від його імені чи від власного імені.

Який ефективний спосіб захисту може бути застосований у цій ситуації?

Підемо від зворотнього. Я вважаю, що КОВ «Компанія «Садіра» вдалася до неналежних
способів захисту прав ТОВ «Альфа-Аркадія»
Позовні вимоги у цій справі спрямовані на визнання спірних договорів недійсними та
відновлення державної реєстрації права власності на нерухоме майно за ТОВ «Альфа-Аркадія»
шляхом вилучення з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно записів про право
власності ОСОБА_1
Відповідно до частин першої, другої статті 241 Цивільного кодексу України правочин,
вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні
права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину
цією особою. Правочин вважається схваленим, зокрема, у разі якщо особа, яку він представляє,
вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину
особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов`язки з моменту
вчинення цього правочину.
Згідно із частиною першою статті 46 Закону України «Про товариства з обмеженою та
додатковою відповідальністю» значний правочин, правочин із заінтересованістю, вчинений з
порушенням порядку прийняття рішення про надання згоди на його вчинення, створює, змінює,
припиняє цивільні права та обов`язки товариства лише у разі подальшого схвалення правочину
товариством у порядку, встановленому для прийняття рішення про надання згоди на його
вчинення.
За змістом зазначених положень якщо правочин, вчинений представником з
перевищенням повноважень, не був схвалений особою (зокрема, юридичною особою в особі
органу, уповноваженого надавати згоду на вчинення правочину), то такий правочин не створює,
не змінює і не припиняє цивільні права та обов`язки особи в силу закону. Натомість у разі
наступного схвалення такого правочину він вважається укладеним з моменту його вчинення.
 Водночас недійсним може бути визнаний лише укладений правочин. Договір, який не
укладено, не може бути визнаний недійсним; наслідки недійсності правочину також не
застосовуються до правочину, який не вчинено; при цьому такий спосіб захисту, як визнання
правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом
(постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц
(провадження № 14-499цс19, пункти 7.18, 7.21).
Позовні вимоги про вилучення з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно
записів про право власності ОСОБА_1 також не відповідають належному способу захисту прав
ТОВ «Альфа-Аркадія».
Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі №
359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21, пункти 152, 153) сформульовано висновки про те, що
скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності не є належним способом
захисту (при цьому Велика Палата Верховного Суду вказала на відступлення від протилежного
висновку).
Якщо позивач прагне набути або відновити втрачене володіння нерухомим майном, яке
посвідчується державною реєстрацією права власності (принцип реєстраційного підтвердження
володіння, сформульований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018
року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18, пункти 43, 89) та інші), то
застосовуються способи захисту прав, які приводять до набуття позивачем володіння
нерухомим майном, наприклад, віндикаційний позов (стаття 387 Цивільного кодексу України);
позов про примусове виконання обов`язку в натурі (пункт 5 частини другої статті 16 Цивільного
кодексу України), зокрема позов про витребування нерухомої речі у продавця, який відмовився
передати річ (частина друга статті 665, частина перша статті 620 Цивільного кодексу України);
позов про повернення нерухомої речі, переданої на виконання недійсного правочину, тобто
нікчемного або визнаного судом недійсним оспорюваного правочину (абзац другий частини
першої статті 216, частина перша, пункт 1 частини третьої статті 1212, частина перша статті
1213 Цивільного кодексу України); позов про повернення нерухомої речі, переданої на
виконання неукладеного правочину, чи в інших випадках набуття нерухомого майна без
достатньої правової підстави або на підставі, яка згодом відпала (частина перша статті 1212,
частина перша статті 1213 Цивільного кодексу України).
Зазначені способи захисту прав опосередковуються вимогами про витребування
(повернення, стягнення) нерухомого майна. У випадку позбавлення власника володіння
нерухомим майном введення його у володіння полягає у внесенні запису про державну
реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації
права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення
суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для
внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну
реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо
право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою.
Близькі за змістом висновки наведені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду
від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18, пункти 95-
98), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 85,
86, 115), від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 (провадження № 12-135гс19, пункт 80),
від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19, пункт 10.29), від
22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункти 63, 74), від 23
листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21, пункт 146) та інших.
Відповідачем за позовними вимогами про витребування (повернення, стягнення)
нерухомого майна завжди є особа, за якою зареєстроване право на нерухоме майно, оскільки
саме така особа як книжковий володілець (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від
26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20, пункт 70), від 23
листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21, пункт 61) та
постанови Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 329/1114/19-ц, від 01 серпня
2021 року у справі № 329/253/20, від 21 квітня 2022 року у справі № 759/10589/13-ц) може бути
позбавлена майна в разі задоволення позову.
Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою
для відмови в позові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у
справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.21), від 02 лютого 2021 року у справі
№ 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 54), від 22 червня 2021 року у справі №
200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 76).
У зв`язку з обранням позивачем неналежного способу захисту розгляд інших доводів
КОВ «Компанія «Садіра» не є доцільним, зокрема щодо укладення договорів без погодження
вищим органом ТОВ «Альфа-Аркадія» та щодо змови між директором ТОВ «Альфа-Аркадія»
ОСОБА_2 та ОСОБА_1.
Такий такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину
недійсним, застосовується лише до оспорюваних правочинів. За наявності спору щодо правових
наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його
нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення,
застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує
висновок щодо нікчемності правочину. Якщо недійсність певного правочину встановлена
законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не
є належним способом захисту права чи інтересу позивача. Подібні висновки сформульовані в
постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц
(провадження № 14-90цс19, пункти 53, 54), від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17
(провадження № 12-304гс18, пункти 74,75) та багатьох інших. Аналогічно позовна вимога про
визнання неукладеного правочину нікчемним не є належним способом захисту права чи
інтересу.
Якщо на виконання спірного правочину товариством сплачені кошти або передане інше
майно, то задоволення позовної вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним не
приводить до ефективного захисту права, бо таке задоволення саме по собі не є підставою для
повернення коштів або іншого майна. У таких випадках позовна вимога про визнання
оспорюваного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту, лише якщо вона
поєднується з позовною вимогою про стягнення коштів на користь товариства або про
витребування майна з володіння відповідача (зокрема, на підставі частини першої статті 216,
статті 387, частин першої, третьої статті 1212 Цивільного кодексу України).
Єдиний учасник товариства може діяти всупереч інтересам товариства, наприклад,
шляхом виводу активів товариства без належної компенсації з метою власного збагачення без
сплати податків або за відсутності прибутку товариства, за рахунок якого він міг би отримати
дивіденди, створюючи умови для банкрутства і несплати коштів кредиторам товариства. Крім
того, особа може бути мажоритарним або єдиним учасником двох або більше товариств, які
знаходяться між собою у певних правовідносинах та мають різні чи навіть протилежні інтереси.
Очевидно, що інтереси мажоритарного або єдиного учасника товариств не можуть збігатися
одночасно з інтересами всіх таких товариств. Тому інтереси товариства та інтереси єдиного чи
мажоритарного учасника не можна ототожнювати, а товариство та такий учасник можуть
позиватись один до одного до суду.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду вважає, що
звернення учасника господарського товариства до суду з позовом про відновлення становища
товариства, яке існувало до порушення, можливе, якщо, зокрема, учасник господарського
товариства доведе, що мав місце правочин, вчинений з метою завдання шкоди товариству та
самому учаснику (виведення майна з товариства без справедливої компенсації, позбавлення
його ліквідних активів, ринкових можливостей, погіршення його майнового чи фінансового
стану, безпідставне взяття на себе зобов`язань чи іншого майнового тягаря).
Оскільки товариство та його учасники є різними суб`єктами права, кожний з яких має
власне відокремлене майно, то виведення майна з товариства без справедливої компенсації,
позбавлення його ліквідних активів, ринкових можливостей, погіршення його майнового чи
фінансового стану, безпідставне взяття на себе зобов`язань чи іншого майнового тягаря
спричиняє негативні наслідки саме для товариства, а не для його учасників. Із цих же причин
учасник товариства та товариство не можуть мати права на позов (у матеріальному значенні) з
одним і тим самим предметом. Тому в цих випадках звернення учасника товариства з позовом
від власного імені не допускається. За протилежного підходу було б можливим ініціювання
різних судових процесів щодо одного і того ж предмета, зокрема з метою поставити учасником
товариства (або товариством) під сумнів остаточність та правову визначеність постановленого в
межах справи за участю товариства (або його учасника) судового рішення, яким вирішений спір
(постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 910/10647/18
(провадження № 12-175гс19, пункт 7.48).
Отже, належним способом захисту було б звернення ТОВ «Альфа-Аркадія» до суду з
позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння.