Задача 1

Підприємство «П.» рішенням власника змінило свою назву. У зв’язку із цим були подані до ЦНАП
документи для перереєстрації. Реєструючий орган відмовив підприємству в перереєстрації,
мотивуючи свою відмову тим, що відповідно до законодавства в даному випадку потрібна повторна
реєстрація, а не перереєстрація.

Підприємство «П.» звернулось в адміністративний суд про вирішення спору. Чи є правомірна

відмова реєструючого органу? В яких випадках та в якому порядку здійснюється перереєстрація
суб’єктів підприємницької діяльності? Охарактеризуйте правомірність дій реєструючого органу.
Яким судам підвідомчі спори про державну реєстрацію, перереєстрацію суб’єктів підприємництва?

Рішення справи:

Зміна назви юридичної особи відноситься до категорії змін до статутних документів. Тобто нова
назва має бути затверджена вищим органом підприємства та відображена у статуті в новій редакції.
Як будь-які інші зміни в статутні документи, зміна назви підлягає державній реєстрації.

Поетапна процедура зміни найменування (назви) юридичної особи та її реєстрація практично

ідентична первинній реєстрації підприємства, оскільки вона потребує проведення заміни всіх
документів, у т. ч. печатки підприємства (за умови її використання). Якщо підприємство її
використовує, то на час її заміни воно може на певний час залишитися без печатки, хоча за умови
чітких, злагоджених і професійних дій означені процедури з реєстрації зміни назви можна провести
оперативно та в найкоротші терміни.

Зауважимо, що згідно з п. 1 Вимог до написання найменування юридичної особи, її відокремленого

підрозділу, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, крім організації
профспілки у написанні найменування (назви) юридичної особи можна використовувати:

 літери українського алфавіту — для написання найменування українською;

 літери латинського алфавіту — для написання найменування англійською;
 розділові знаки та символи: лапки (" ", “ ”, « », які є тотожними), крапку (.), кому (,), двокрапку (:),
дужки /( )/, апостроф (’), дефіс (-), тире (—), скісну риску (/), знак оклику (!), знак питання (?), номер
(№), плюс (+), знак рівняння (=), зірочку (*), ет комерційне (@), амперсанд (&);
 цифри: арабські (1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 0) та римські (I, II, III, IV, V, VI, VII, VIII, IX, X, L, C, D, M).

Використовувати інші символи, розділові знаки у найменуванні юридичної особи не допускається.

Відповідно до ст. 16 Закону «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб -
підприємців та громадських формувань» найменування юридичної особи має містити інформацію
про її організаційно-правову форму (крім державних органів, органів місцевого самоврядування,
органів влади Автономної Республіки Крим, державних, комунальних організацій, закладів, установ,
а також релігійної організації, яка може містити інформацію про її організаційно-правову форму
винятково за бажанням такої юридичної особи) та назву.

Організаційно-правова форма юридичної особи визначається відповідно до класифікації .

 Назва юридичної особи може складатися з власної назви юридичної особи, а також містити
інформацію про мету діяльності, вид, спосіб утворення, залежність юридичної особи та інші
відомості згідно з вимогами до найменування окремих організаційно-правових форм юридичних
осіб, установленими ЦКУ, ГКУ та Законом № 755.

Найменування юридичної особи не може бути тотожним найменуванню іншої юридичної особи
(крім органів місцевого самоврядування).

У найменуванні юридичних осіб забороняється використовувати:

 повне чи скорочене найменування державних органів або органів місцевого самоврядування, або
похідні від цих найменувань, або історичні державні найменування, перелік яких
встановлений розпорядженням КМУ від 06.07.2016 р. № 479-р, — у найменуваннях юридичних осіб
приватного права;
 символіку комуністичного та/або націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних
режимів, заборона використання яких встановлена Законом України «Про засудження
комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та
заборону пропаганди їхньої символіки» від 09.04.2015 р. № 317-VIII;
 терміни, абревіатури, похідні терміни, заборона використання яких передбачена законом.

Законами можуть бути встановлені особливості найменування товариств, холдингових компаній,

банків, пенсійних фондів, корпоративних інвестиційних фондів, торгово-промислової палати,
навчальних закладів, юридичних осіб, які мають ліцензію на здійснення страхової діяльності,
волонтерських організацій, адвокатських бюро, операторів державних лотерей, асоціацій органів
місцевого самоврядування та їх добровільних об’єднань, політичних партій, громадських об’єднань,
профспілок, їх організацій та об’єднань, організацій роботодавців, їх об’єднань.

Крок 1. У разі прийняття рішення про перейменування підприємства на зборах засновників

(учасників) товариства/компанії тощо, власником або уповноваженим ним органом складається та
видається наказ.

На підставі наказу до трудових книжок працівників відділ кадрів вносить записи про зміни назви
підприємства.

Крок 2. Паралельно із зазначеним вище кроком, ведеться робота з

підготовки інших документів для зміни найменування підприємства. Для цього необхідно
підготувати такі документи:

 протокол загальних зборів засновників ТОВ або рішення власника про зміну назви підприємства;
 статут у новій редакції або зміни до нього (нова редакція статуту перейменованого підприємства
підписується в нотаріуса, адже справжність підписів має бути нотаріально засвідчена);
 заяву щодо державної реєстрації юридичної особи (форма затверджена наказом Міністерства
юстиції України «Про оновлення форм заяв у сфері державної реєстрації юридичних осіб, фізичних
осіб — підприємців та громадських формувань» від 19.05.2020 р. № 1716/5);
 квитанцію про сплату адміністративного збору (за державну реєстрацію справляється
адміністративний збір у розмірах, визначених ст. 36 Закону № 755);
 довіреність (якщо зміну найменування компанії буде проводити не директор).
 Після отримання виписки з ЄДР необхідно:

 змінити печатку (за наявності);

 відкрити новий банківський рахунок;
 отримати новий кваліфікований електронний підпис;
 повідомити контролюючі/дозвільні органи;
 повідомити контрагентів (якщо це передбачено договором);
 внести зміни до трудових книжок працівників та до внутрішніх документів (наприклад, інструкції
про ведення діловодства в організації, затвердити нові форми бланків організації).

Печатка з новою назвою підприємства виготовляється у штемпельно-граверній майстерні.

Новий банківський рахунок підприємства відкривається після повідомлення банку, в якому було
відкрито особовий рахунок підприємства, про зміну назви компанії. Це важливо зробити вчасно,
адже можуть виникнути фінансові ускладнення. Відповідно до п. 22 Інструкції про порядок
відкриття і закриття рахунків клієнтів банків та кореспондентських рахунків банків —
резидентів і нерезидентів, затвердженої постановою правління Національного банку України
від 12.11.2003 р. № 492, на суб’єкта господарювання покладається обов’язок повідомляти банк про
внесення змін до відомостей про нього, які містяться у ЄДР, та установчих документів юридичних
осіб у порядку, визначеному договором банківського рахунку/договором про встановлення
кореспондентських відносин.

До відділення банку може піти як директор особисто, так і його уповноважена особа за довіреністю.
В останньому випадку (в довіреності) необхідно чітко прописати, що уповноважена особа має право
змінювати назву підприємства у відділенні банку. Якщо ж підприємство має відкриті рахунки в
декількох банках, то зазначені вище вимоги поширюються на кожний банк, тобто про зміну назви
підприємства слід сповістити всі фінансові установи, де відкриті рахунки.

Отримання нових сертифікатів КЕП слід проводити, якщо підприємство є платником єдиного
податку.

Крім цього, про зміну назви підприємства необхідно повідомити контрагентів.

Зміна назви підприємства не потребує переоформлення вже укладених договорів чи припинення

договірних відносин, але, на думку автора, контрагентам варто «перестрахуватися» та підписати
заново раніше укладені угоди.

В яких випадках та в якому порядку здійснюється перереєстрація суб’єктів підприємницької

діяльності?

Згідно з ст.8 ЗУ «Про підприємництво» перереєстрація суб’єкта підприємницької діяльності

здійснбється:

У разі зміни назви, організаційно-правової форми суб'єкта підприємницької діяльності, а також

форми власності суб'єкти підприємницької діяльності у місячний термін з моменту настання
зазначених змін зобов'язані подати документи для перереєстрації.

Перереєстрація суб'єкта підприємницької діяльності проводиться в порядку, встановленому

для його реєстрації.

У разі перереєстрації суб'єкта підприємницької діяльності, що визначається правонаступником

підприємства, приватизованого як цілісний майновий комплекс, подається документ, який засвідчує
право власності на зазначений об'єкт.

Ця ж стаття ЗУ закріплює такі правила реєстрації суб’єкта підприємницької діяльності:

Для державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності - юридичної особи подаються такі
документи:

рішення власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу про створення юридичної
особи (крім приватного підприємства). Якщо власників або уповноважених ними органів два і
більше, таким рішенням є установчий договір, а також протокол установчих зборів (конференції) у
випадках, передбачених законом;

статут, якщо це необхідно для створюваної організаційної форми підприємництва;

реєстраційна картка встановленого зразка, яка є водночас заявою про державну реєстрацію;

документ, що засвідчує сплату власником (власниками) внеску до статутного фонду суб'єкта

підприємницької діяльності в розмірі, передбаченому законом;

документ, що засвідчує внесення плати за державну реєстрацію;

при створенні відкритих акціонерних товариств (крім відкритих акціонерних товариств, створених
у процесі приватизації та/або корпоратизації) подається засвідчений Державною комісією з цінних
паперів та фондового ринку звіт про наслідки підписки на акції.

Громадяни, які мають намір здійснювати підприємницьку діяльність без створення юридичної особи,
подають реєстраційну картку встановленого зразка, яка є водночас заявою про державну
реєстрацію, копію довідки про присвоєння ідентифікаційного номера фізичної особи - платника
податків та інших обов'язкових платежів і документ, що засвідчує внесення плати за державну
реєстрацію.

Місцезнаходженням суб'єкта підприємницької діяльності (юридичної особи) на дату державної

реєстрації може бути місцезнаходження (місце проживання) одного із засновників або
місцезнаходження за іншою адресою, що підтверджується договором оренди або іншим
відповідним договором.

Органам державної реєстрації забороняється вимагати від суб'єктів підприємницької діяльності

додаткові документи, не передбачені цим Законом.

Державна реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності проводиться за наявності всіх необхідних

документів за заявочним принципом протягом не більше п'яти робочих днів. Органи державної
реєстрації зобов'язані протягом цього терміну внести дані з реєстраційної картки до Реєстру суб'єктів
підприємницької діяльності та видати свідоцтво про державну реєстрацію встановленого зразка з
проставленим ідентифікаційним кодом (для юридичних осіб), який надається органам державної
реєстрації органами державної статистики, або ідентифікаційним номером фізичної особи - платника
податків та інших обов'язкових платежів.

За порушення термінів реєстрації та вимогу подання для реєстрації документів, не передбачених

законом, посадові особи несуть адміністративну відповідальність згідно із законодавством.

У п'ятиденний термін з дати реєстрації органи державної реєстрації направляють примірник

реєстраційної картки з відміткою про державну реєстрацію відповідному державному податковому
органу і органу державної статистики та подають відомості про державну реєстрацію суб'єкта
підприємницької діяльності до органів Фонду загальнообов'язкового державного соціального
страхування України на випадок безробіття, Фонду соціального страхування від нещасних випадків
на виробництві та професійних захворювань України, Фонду соціального страхування з тимчасової
втрати працездатності і Пенсійного фонду України.

Свідоцтво про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності та копію документа, що

підтверджує взяття його на облік у державному податковому органі, є підставою для відкриття
рахунків у будь-яких банках України та інших держав за вибором суб'єкта підприємницької
діяльності і за згодою цих банків у порядку, що встановлюється Національним банком України.

Суб'єкт підприємницької діяльності має право відкривати свої філії (відділення),

представництва без створення юридичної особи. Відкриття зазначених підрозділів не потребує їх
державної реєстрації. Суб'єкт підприємницької діяльності повідомляє про відкриття філії
(відділення), представництва орган державної реєстрації шляхом внесення додаткової інформації в
свою реєстраційну картку.

Охарактеризуйте правомірність дій реєструючого органу.

Сутність роботи ЦНАП полягає в тому, що, звернувшись до адміністратора Центру, суб’єкт
звернення (громадянин або підприємець) може отримати у найкоротший строк і за мінімальної
кількості відвідувань вичерпну інформацію або консультацію щодо вимог та порядку надання тієї
чи іншої послуги, здати пакет документів, необхідний для отримання послуги, і в подальшому –
отримати оформлений результат запитуваної адміністративної послуги або відмову в її наданні.

Згідно з ст.13 ЗУ «Про надання адміністративних послуг», до завдань реєстратора відносяться:

1) надання суб’єктам звернень вичерпної інформації та консультацій щодо вимог та порядку

надання адміністративних послуг;
2) прийняття від суб’єктів звернень документів, необхідних для надання адміністративних
послуг, їх реєстрація та подання документів (їх копій) відповідним суб’єктам надання
адміністративних послуг не пізніше наступного робочого дня після їх отримання;
3) видача або забезпечення направлення через засоби поштового зв’язку суб’єктам звернень
результатів надання адміністративних послуг (у тому числі рішення про відмову в задоволенні заяви
суб’єкта звернення), повідомлення щодо можливості отримання адміністративних послуг,
оформлених суб’єктами надання адміністративних послуг;
4) організаційне забезпечення надання адміністративних послуг суб’єктами надання
адміністративних послуг;
5) здійснення контролю за додержанням суб’єктами надання адміністративних послуг термінів
розгляду справ та прийняття рішень;
6) надання адміністративних послуг за рішенням органу, який прийняв рішення про утворення
центру надання адміністративних послуг;
7) складення протоколів про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених
законом;
8) розгляд справ про адміністративні правопорушення та накладення стягнень.
Відповідно, робимо висновок, що реєстрація та перереєстрація суб’єктів господарювання
здійснюється місцевими Центрами надання адміністративних послуг за місцезнаходженням
суб’єкта господарювання, а отже відмова ЦНАПу була не достатньо обґрунтованою і не
відповідала дійсному законодавству.

Яким судам підвідомчі спори про державну реєстрацію, перереєстрацію суб’єктів

підприємництва?

Відповідь на це питання можемо знайти у Постанові пленуму Вищого господарського суду України
«Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам»:

Відповідно до пункту 6 частини другої статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус
суддів" пленум Вищого господарського суду України П О С Т А Н О В Л Я Є:

З метою однакового і правильного визначення підвідомчості і підсудності справ господарським

судам дати такі роз'яснення.

1. У вирішенні питань, пов'язаних з прийняттям позовних заяв, господарським судам слід

розрізняти поняття підвідомчості і підсудності справ.

Підвідомчість - це визначена законом сукупність повноважень господарських судів щодо

розгляду справ, віднесених до їх компетенції (стаття 12 Господарського процесуального
кодексу України, далі - ГПК). Підсудність визначається колом справ у спорах, вирішення яких
віднесено до підвідомчості певного господарського суду (статті 13, 15 і 16 ГПК).

2. З огляду на приписи частини третьої статті 22 Закону України "Про судоустрій і статус
суддів", згідно з якими місцеві господарські суди розглядають справи у спорах, що
виникають з господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним
законом до їх підсудності, та на вимоги статей 1, 4-1, 12 ГПК господарські суди розглядають
справи в порядку позовного провадження, коли склад учасників спору відповідає приписам статті 1
ГПК, а правовідносини, з яких виник спір, мають господарський характер.

3. У вирішенні питання про те, чи є правовідносини господарськими, а спір -

господарським, слід виходити з визначень, наведених у статті 3 Господарського кодексу України.

3.1. Господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов:

- участь у спорі суб'єкта господарювання;

- наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих Цивільним

кодексом України , Господарським кодексом України , іншими актами господарського і цивільного
законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин;

- наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом;

- відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої
юрисдикції.

3.2. Таким чином, господарські суди на загальних підставах вирішують усі спори між
суб'єктами господарської діяльності, а також спори, пов'язані з:

- утворенням суб'єктів господарювання, їх реорганізацією і ліквідацією, включаючи спори про

визнання недійсними установчих документів, припинення діяльності юридичної особи та
скасування її державної реєстрації
Задача 2

Засновник приватного підприємства громадянин Р. вирішив продати його громадянину Г. За усною

домовленістю покупець зобов’язувався виплатити продавцеві за передане підприємство 1 млн. грн.
До державного реєстратора для реєстрації змін до засновницьких документів були подані
нотаріально засвідчена заява громадянина Р. про вихід його зі складу засновників та заява
громадянина Г. про введення його в якості засновника приватного підприємства. Громадянин Р.
передав покупцеві усю документацію підприємства, печатку та штампи. Громадянин Г. в
установлений строк не оплатив вартість підприємства у розмірі 1 млн. грн.

Як треба правильно оформити відносини, пов’язані із відчуженням приватного підприємства?

Що є об’єктом відчуження приватного підприємства – саме підприємство, права засновника чи

майно, належне підприємству?

Рішення справи:

Як треба правильно оформити відносини, пов’язані із відчуженням приватного підприємства?

Відповідно до вимог статті 113 Господарського кодексу України приватним підприємством

визнається підприємство, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян,
іноземців, осіб без громадянства та його (їх) праці чи з використанням найманої праці. Приватним є
також підприємство, що діє на основі приватної власності суб'єкта господарювання - юридичної
особи.

З однієї сторони, стаття 62 ГК України передбачає, що підприємство - це самостійний суб'єкт

господарювання, створений компетентним органом державної влади, або органом місцевого
самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом
систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської
діяльності в порядку, передбаченому вказаним кодексом та іншими законами.

Основа правового режиму майна суб'єктів господарювання, на якій базується їх господарська

діяльність, передбачена статтею 132 ГК України і включає право власності та інші речові права
- право господарського відання, право оперативного управління.

Господарська діяльність може здійснюватися також на основі інших речових прав (права володіння,
права користування тощо), передбачених Цивільним кодексом України.

Майно суб'єктів господарювання може бути закріплене на іншому праві відповідно до умов договору
з власником майна.

Згідно зі статтею 134 Господарського кодексу, суб'єкт господарювання, який здійснює

господарську діяльність на основі права власності, на свій розсуд, одноосібно або спільно з іншими
суб'єктами володіє, користується і розпоряджається належним йому (їм) майном, у тому числі має
право надати майно іншим суб'єктам для використання його на праві власності, праві господарського
відання чи праві оперативного управління або на основі інших форм правового режиму майна,
передбачених цим Кодексом.

З іншої сторони, статтею 191 Цивільного кодексу України встановлено, що підприємство є єдиним
майновим комплексом, що використовується для здійснення підприємницької діяльності. До складу
підприємства як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його
діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину,
продукцію, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші
права, якщо інше не встановлено договором або законом. Підприємство як єдиний майновий
комплекс є нерухомістю. Підприємство або його частина можуть бути об'єктом купівлі-продажу,
застави, оренди та інших правочинів.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків
(ст. 202 ЦКУ).

Статтею 328 ЦК України також відзначено, що право власності набувається на підставах, що не

заборонені законом, зокрема з правочинів.

Серед перелічених у статті 346 Цивільного кодексу України підстав для припинення права
власності наведені такі, як відчуження власником свого майна та відмова власника від права
власності.

Термін відчуження визначається як передача права власності на майно, яке перебуває на балансі
суб'єктів господарювання, іншим юридичним чи фізичним особам шляхом його продажу за
грошові кошти, в порядку міни або будь-якій іншій формі, відмінній від грошової, включаючи
безоплатну передачу.

Відчуження може здійснюватись на основі таких договорів цивільно-правового характеру, як,

наприклад, договір купівлі-продажу, міни (різновид договору купівлі-продажу), поставки, дарування
та інше.

Таким чином, у разі відчуження прав на приватне підприємство між попереднім і наступним
власником повинні бути укладені письмові угоди, що витікає з вимог статті 206 та статті 208 ЦК
України. При цьому, відповідно до статті 55 Закону України “Про нотаріат”, угоди про відчуження
та заставу майна, що підлягає реєстрації, посвідчуються за умови подання документів, що
підтверджують право власності на майно, яке відчужується або заставляється.

Відповідно до норм частини 3 ст. 29 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб
та фізичних осіб - підприємців”, для проведення державної реєстрації змін в засновницьких
документах юридичної особи, пов'язаних із зміною складу засновників у разі передачі права
засновника іншій особі, державному реєстратору представляється нотаріально засвідчений документ
про передачу права засновника. Таким чином, якщо за умовами договору частка переходить у
момент підписання договору, він підлягає нотаріальному завіренню. В іншому випадку договір
укладається в простій письмовій формі, а ось акт (заява) про передачу частки за договором
завіряється нотаріально.

У зв'язку з тим, що при заміні засновника приватного підприємства господарські операції між
юридичними особами відсутні, то відповідно до вимог пункту 4.1 ст. 4 та пункту 7.6 ст. 7 Закону
України “Про оподаткування прибутку підприємств” та статті 3 Закону України “Про податок на
додану вартість” об'єкт оподаткування податком на прибуток і на додану вартість відсутні.

Отже, при передачі прав засновника (учасника) у приватному підприємстві треба перевірити, не
прописаний чи в статуті порядок заміни засновника (або прийняття додаткових засновників),
якщо в цьому виникає необхідність. Звісно, якщо ці норми прописані - залишається лише
наслідувати їм та виконати всі передбачені дії з приводу такої зміни чи прийняття додатових
учасників. Одночасно зазначу про те, що вийти «зі складу засновників» приватного підприємства в
якому не має більше нікого із засновників (участників) неможливо, адже воно залишиться взагалі без
засновників (хоча на практиці були й такі спроби). Подання ж заяви про вихід зі складу учасників
приватного підприємства та передання своїх прав іншій особі є неправомірним (хоча на практиці
деякі державні реєстратори приймають такі заяви).

Але, з високою ймовірністю, таких норм у статуті приватного підприємства може не бути. У
цьому випадку варто звернути увагу Закон «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних
осіб - підприємців». У ньому, крім інших документів, що підтверджують зміну складу засновників,
передбачені заяву, договір або інший документ про перехід чи передання частки учасника у
статутному капіталі товариства. Звісно, при бажанні державний реєстратор може заявити, що в
нормі вказаного Закону йдеться виключно про господарські товариства і тому до приватного
підприємства вона не застосовна. Проте таку відмову можна оспорити через суд, оскільки чинне
законодавство не містить прямої заборони на реєстрацію зміни засновника приватного підприємства
на підставі зазначених документів. В свою чергу дія Закону України “Про державну реєстрацію
юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців” поширюється на державну реєстрацію всіх
юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності та підпорядкування, а
також фізичних осіб – підприємців, а відповідно цим законом регулюються відносини щодо
реєстрації підприємств з метою надання їм статусу суб'єкта (а не об'єкта) цивільних правовідносин.

Для цього потрібно зібрати пакет документів. До складу мають увійти:

 реєстраційна картка - вона повинна бути заповнена перед подачею (йдеться про картку, що
містить заяву на реєстрацію змін);
 договір купівлі-продажу, міни або інший договір, який посвідчує передачу прав учасника
(Одразу звертаю увагу на те, що лист Мін'юсту № 19-34-1397 від 19.10.2005 говорить про те,
що корпоративні права в приватному підприємстві можуть бути предметом будь-якої угоди,
не забороненої законом). Більше того, ні Закон України “Про нотаріат”, ні Інструкція про
порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України прямо не встановлюють порядку
посвідчення нотаріусами договорів відчуження підприємства. Порядок нотаріального
посвідчення такого роду правочинів обмежується в цих нормативних документах порядком
посвідчення договорів щодо нерухомості взагалі;
 заява засновника. Зауважу, що у цій заяві повинні бути положення про передачу майнових,
немайнових прав і обов'язків іншій особі, відсутність будь-яких претензій тощо.
 установчі документи (очевидно, що це мають бути оригінали, на яких стоїть відмітка про
реєстрацію);
 протокол загальних зборів, на якому було вирішено внести зміни в установчі документи
(можна подати як оригінал, так і завірену копію);
 примірники змін - це можуть бути окремі додатки або повністю документи з внесеними до
них змінами (знадобиться по два примірники);
 квитанцію про оплату реєстраційного збору.

Всі ці документи повинні бути подані не пізніше трьох днів в оригінала, а деякі завірені
нотаріально, після прийняття рішення про внесення змін.

Слід звернути увагу також на питання податків. Так як засновники приватного підприємства не є
найманими працівниками і вироблені операції не впливають на активи товариства, то логічно -
приватне підприємство не зобов'язане подавати звіт про підписану угоду з приводу передачі прав
учасника приватного підприємства до податкової. Якщо продажем частки займалася юридична
особа, яка сплачує єдиний податок, то отримані від продажу кошти вважаються доходом - відповідно
оподатковуються.

Що є об’єктом відчуження приватного підприємства – саме підприємство, права засновника чи

майно, належне підприємству?

Статтею 191 Цивільного кодексу України встановлено, що підприємство є єдиним майновим

комплексом, що використовується для здійснення підприємницької діяльності. До складу
підприємства як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його
діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину,
продукцію, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші
права, якщо інше не встановлено договором або законом.
Підприємство як єдиний майновий комплекс є нерухомістю. Підприємство або його частина
можуть бути об'єктом купівлі-продажу, застави, оренди та інших правочинів.

Якщо ПП є суб’єктом права, то підприємство (ЄМК) — об’єкт права. Усвідомлено припускаючи

складність сприйняття фразеологічного обороту, тим не менш вкажемо на вірність терміну
«підприємство приватного підприємства» (який можна «перекласти» як «майно приватного
підприємства» або «єдиний майновий комплекс приватного підприємства»). Це цілком прийнятний
юридичний вираз, що означає повну сукупність майна, що належить приватному підприємству.

Статутний капітал сам по собі не є оборотоздатним об’єктом. Його не можна продати та

передати у спадщину. Тому право на нього також є достатньо умовним.

Законодавство розмежовує поняття «права учасників господарського товариства», «частка в

статутному капіталі» та «корпоративні права». Щодо «прав засновника ПП», які також часто
фігурують в договорах, то вони в ГК взагалі не врегульовані, і дуже важко надати їм зрозумілої
правової характеристики. Тим більше, що існують декілька різновидів приватних підприємств — і
власників, і невласників, і створених однією, і кількома особами. Тому «права засновника» є
умовним зібраним поняттям і не можуть відчужуватися та спадкуватися.

Отже, об’єктом відчуження ПП є саме підприємство, а не права засновника на це підприємство,

які не можуть відчужуватись та спадкуватись та не майно або його частка.

Задача 3

Члени виробничого кооперативу «Веселка» на загальних зборах прийняли рішення про заснування
дочірнього підприємства. Правління, як виконавчий орган кооперативу скасувало це рішення.

Які рішення можуть приймати члени кооперативу на загальних зборах? Чи можливо здійснити
такі дії відповідно до законодавства? Розкрийте механізм управління справами кооперативу.

Рішення справи:

Які рішення можуть приймати члени кооперативу на загальних зборах?

Згідно з ст.102 Господарського кодексу України на загальних зборах кооперативу

вирішуються:
Стаття 102. Загальні збори членів виробничого кооперативу

1. Загальні збори:
вносять зміни до статуту кооперативу;
обирають шляхом прямого таємного голосування голову кооперативу, членів правління
кооперативу, членів ревізійної комісії (ревізора), членів спостережної ради кооперативу;
затверджують напрями розвитку кооперативу;
заслуховують звіти органів управління кооперативу про їх діяльність;
визначають види і розміри фондів кооперативу, порядок їх формування та використання;
 затверджують правила внутрішнього розпорядку кооперативного підприємства, річний звіт і
баланс кооперативу, порядок формування і розподілу доходу кооперативу, рішення правління
(голови) кооперативу про прийняття нових членів;
вирішують питання про входження кооперативного підприємства до об'єднань
підприємств (кооперативів), участь кооперативу у заснуванні інших суб'єктів господарювання;
приймають рішення про реорганізацію або ліквідацію кооперативу.
2. Загальні збори мають право приймати будь-які інші рішення, пов'язані зі статутною
діяльністю виробничого кооперативу.
3. Загальні збори членів кооперативу проводяться щорічно після закінчення фінансового року.
Вони можуть скликатися також у будь-який час за рішенням правління (голови) кооперативу чи з
ініціативи не менш як третини членів кооперативу, якщо інше не передбачено статутом.
4. Загальні збори правомочні приймати рішення, якщо на них присутні більше половини членів
виробничого кооперативу. Рішення з питань, зазначених у частині першій цієї статті, приймаються
більшістю голосів загальної кількості членів кооперативу.
Положеннями статті 63 ГК України встановлюється, що дочірнє підприємство – це
підприємство, що перебуває в залежності від іншого підприємства.

Чи можливо здійснити такі дії відповідно до законодавства?

Дочірнє підприємство. Визначення дочірнього підприємства (далі – ДП) має юридичний i

бухгалтерський аспекти. Юридичний аспект відображено у п. 2.24 Класифікатора
організаційно-правових форм господарювання, затвердженого наказом Державного комітету
України по стандартизації, метрології i сертифікації від 22.11.94 р. № 288 (далі –
Класифікатор). Тут ДП визначено як підприємство, єдиним засновником i власником
якого є інше підприємство.

Таким чином, будь-якому ДП властиві загальні ознаки підприємства, а отже – i

юридичної особи (ст. 1 Закону України від 27.03.91 р. № 887-ХІІ «Про підприємства в
Україні», статті 23, 32 Цивільного кодексу України, далі – ЦК):
• має відокремлене майно, самостійний баланс;
• має рахунки в банках, печатку зі своїм найменуванням;
• вправі укладати договори i приймати зобов’язання від свого імені, бути позивачем i
відповідачем у суді;
• самостійно відповідає за своїми зобов’язаннями (якщо інше не передбачено законодавством
i установчими документами);
• діє на підставі статуту (за потреби може також укладати відповідний договір із
засновником).

ДП підлягають державній реєстрації як суб’єкти підприємництва на підставі ст. 6 Закону

України «Про підприємства в Україні» i Положення про державну реєстрацію суб’єктів
підприємницької діяльності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від
25.05.98 р. № 740 (далі – Положення про реєстрацію).

Особливість ДП: таке підприємство є власністю іншого (материнського) підприємства,

що є єдиним засновником. Їх взаємовідносини повинні регулюватися насамперед статутом
ДП, а в деяких випадках – i відповідним договором. Якщо підприємство має декілька
засновників, то воно вже не є ДП, а відноситься до господарських товариств як окремої
організаційно-правової форми підприємств (статті 1, 3 Закону України від 19.09.91 р. № 1576-
ХІІ «Про господарські товариства»).
Відповідно до положень «Про порядок створення, реорганізації і ліквідації дочірніх підприємств
АТ»:

2. Порядок створення дочірніх підприємств

2.1. Ініціатива створення дочірнього підприємства АТ може виходити від посадової особи -
керівника відповідного підрозділу, Голови Правління АТ чи Ради АТ. Рішення про створення
дочірнього підприємства приймають загальні збори.

2.2. Ініціатор організує підготовку бізнес-плану необхідності створення дочірнього підприємства,

розробку проекту його статуту і подає Раді підготовлені документи одночасно із клопотанням про
створення дочірнього підприємства.

2.3. До складу документів, що подаються, мають входити обгрунтовані пропозиції щодо

виділення майна для дочірнього підприємства, відкриття його розрахункового рахунку та
призначення керівника.

2.4. Рада АТ розглядає подані матеріали і в разі позитивного рішення включає до порядку
денного наступних загальних зборів акціонерів питання про створення дочірнього підприємства і
дає по ньому свій висновок.

2.5. У випадку, якщо Рада прийняла рішення про недоцільність створення дочірнього
підприємства, питання про створення може бути винесене на загальні збори акціонерів на вимогу
акціонерів, які володіють у сукупності більш як 10% акцій АТ.

2.6. Загальні збори акціонерів приймають рішення про створення дочірнього підприємства
більшістю 3/4 голосів присутніх на зборах акціонерів або їх уповноважених представників (за
кількістю належних їм акцій).

2.7. Статут дочірнього підприємства затверджують загальні збори акціонерів.

Тобто, рішення про створення дочірнього підприємство оголошується на Загальних зборах.

Відповідно відмова Ради була безпідставною.

Розкрийте механізм управління справами кооперативу.

Стаття 101. Управління виробничим кооперативом

1. Управління виробничим кооперативом здійснюється на основі самоврядування, гласності,

участі його членів у вирішенні питань діяльності кооперативу.
2. Вищим органом управління виробничого кооперативу є загальні збори членів кооперативу.
До органів управління кооперативу належать правління (голова) кооперативу та ревізійна комісія
(ревізор) кооперативу.
3. Статутом виробничого кооперативу може бути передбачено спостережну раду кооперативу.
Члени ревізійної комісії (ревізор) кооперативу не можуть бути членами його правління (головою
кооперативу) чи спостережної ради.
Усі органи,я кі беруть участь в управлінні кооперативу, окрім Загальних зборів, повноваження
яких зазначались вище, описуються у відповідних статтяї Господарського кодексу України:

Стаття 103. Правління виробничого кооперативу

1. Правління виробничого кооперативу створюється у кооперативі, до складу якого входить не

менше десяти членів.
 2. Правління кооперативу:
розробляє і вносить на затвердження загальних зборів напрями розвитку кооперативу;
скликає загальні збори членів кооперативу і контролює виконання прийнятих ними рішень;
вносить на затвердження загальних зборів рішення про прийняття до кооперативу нових
членів та припинення членства;
забезпечує збереження майна кооперативу;
організовує проведення незалежних аудиторських перевірок діяльності кооперативу;
вирішує питання навчання членів кооперативу, співробітництва з вітчизняними та іноземними
організаціями;
делегує виконавчому директору кооперативу право на прийняття відповідних рішень з питань
компетенції правління, якщо це передбачено статутом кооперативу;
вирішує інші питання діяльності кооперативу.
3. Правління очолює голова кооперативу, який обирається загальними зборами членів
виробничого кооперативу. Функції голови кооперативу і порядок його відкликання визначаються
статутом кооперативу.
4. Члени правління можуть обирати зі свого складу заступника голови та секретаря правління
відповідно до статуту кооперативу.
5. Члени правління кооперативу працюють переважно на громадських засадах. У статуті
кооперативу може бути передбачено винагороду за роботу членів правління.
6. Періодичність проведення засідань правління кооперативу визначається статутом
кооперативу. Рішення приймається більшістю голосів за наявності на засіданні не менше двох третин
членів правління кооперативу.
7. У разі якщо до складу виробничого кооперативу входить менше десяти членів, функції та
повноваження правління здійснюють загальні збори та голова кооперативу відповідно до статуту.
Стаття 104. Виконавчий директор виробничого кооперативу

1. Правління виробничого кооперативу може наймати виконавчого директора для оперативного

управління діяльністю підприємства. Виконавчий директор не може бути членом кооперативу.
2. Виконавчий директор здійснює свою діяльність на умовах контракту, який укладає з ним
правління кооперативу, та виконує функції відповідно до статуту.
3. Виконавчий директор несе відповідальність за свою діяльність перед кооперативом.
4. У разі відсутності у виробничому кооперативі посади виконавчого директора роботою
кооперативного підприємства керує голова кооперативу.
Стаття 105. Спостережна рада виробничого кооперативу

1. У разі якщо кількість членів виробничого кооперативу становить більш як п'ятдесят осіб, у
кооперативі може утворюватися спостережна рада для контролю за діяльністю виконавчого
директора кооперативного підприємства.
2. Спостережна рада обирається загальними зборами з числа членів кооперативу у складі трьох
- п'яти осіб. Член спостережної ради не може бути членом правління чи ревізійної комісії.
3. Порядок обрання спостережної ради та її голови, а також порядок діяльності спостережної
ради встановлюються статутом кооперативу.
Стаття 106. Ревізійна комісія (ревізор) виробничого кооперативу
 1. З метою контролю за фінансово-господарською діяльністю виробничого кооперативу
обирається ревізійна комісія, а в кооперативі, до складу якого входить менше десяти членів, -
ревізор.
2. Ревізійна комісія (ревізор) обирається загальними зборами з числа членів кооперативу
відповідно до його статуту. Членами ревізійної комісії (ревізором) не можуть бути члени правління
чи спостережної ради виробничого кооперативу.
3. Ревізійна комісія (ревізор) підзвітна загальним зборам членів виробничого кооперативу.

Задача 4

Майно комунального підприємства «П.» належить йому на праві господарського відання.

Здійснюючи розрахунки із постачальниками по укладених угодах, керівник підприємства вирішив
передати у власність одного із постачальників вантажний автомобіль, який належить
комунальному підприємству.

Чи правомірним слід вважати рішення керівника комунального підприємства? Яким є правовий

титул майна, що є комунальною власністю і закріплене за комунальним підприємством?

Рішення справи:

Чи правомірним слід вважати рішення керівника комунального підприємства?

Місцева рада має повноваження приймати рішення про створення комунального підприємства,
установи чи організації. Сам процес створення починається з того що структурний підрозділ
виконавчого органу (управління чи відділ) готує пропозицію про створення комунальної установи,
де зазначає мету та необхідність створення комунальної установи, основні види діяльності,
структуру, джерела формування та розмір майна, необхідного для функціонування такої установи.
Важливим моментом є підготовка Статуту, на основі якого буде діяти установа. Відповідний
структурний підрозділ готує проект рішення місцевої ради.

ГОСПОДАРСЬКИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ

Стаття 63. Види та організаційні форми підприємств
1. Залежно від форм власності, передбачених законом, в Україні можуть діяти підприємства таких
видів:
.........................................
комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальних громад;
.........................................
В Україні можуть діяти також інші види підприємств, передбачені законом.
3. Залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного капіталу в Україні діють
підприємства унітарні та корпоративні.
4. Унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того
майно, формує відповідно до закону статутний капітал, не поділений на частки (паї), затверджує
статут, розподіляє доходи, безпосередньо, або через керівника, який призначається (обирається)
засновником (наглядовою радою такого підприємства у разі її утворення), керує підприємством і
формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та
ліквідації підприємства. Унітарними є підприємства державні, комунальні, підприємства, засновані
на власності об'єднання громадян, релігійної організації або на приватній власності засновника.
5. Корпоративне підприємство утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх
спільним рішенням (договором), діє на основі об'єднання майна та/або підприємницької чи трудової
діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав,
у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів
та ризиків підприємства. Корпоративними є кооперативні підприємства, підприємства, що
створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, в тому числі засновані
на приватній власності двох або більше осіб.
6. Особливості правового статусу унітарних і корпоративних підприємств встановлюються цим
Кодексом, іншими законодавчими актами.

Стаття 78. Комунальні унітарні підприємства

1. Комунальне унітарне підприємство утворюється компетентним органом місцевого
самоврядування в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини комунальної власності і
входить до сфери його управління.
2. Орган, до сфери управління якого входить комунальне унітарне підприємство, є представником
власника - відповідної територіальної громади і виконує його функції у межах, визначених цим
Кодексом та іншими законодавчими актами.
3. Майно комунального унітарного підприємства перебуває у комунальній власності і закріплюється
за таким підприємством на праві господарського відання (комунальне комерційне підприємство) або
на праві оперативного управління (комунальне некомерційне підприємство).
4. Статутний капітал комунального унітарного підприємства утворюється органом, до сфери
управління якого воно належить. Розмір статутного капіталу комунального унітарного підприємства
визначається відповідною місцевою радою.
Статутний капітал комунального унітарного підприємства підлягає сплаті до закінчення першого
року з дня державної реєстрації такого підприємства.
5. Найменування комунального унітарного підприємства повинно містити слова "комунальне
підприємство" та вказівку на орган місцевого самоврядування, до сфери управління якого входить
дане підприємство.
6. Комунальне унітарне підприємство не несе відповідальності за зобов'язаннями власника та органу
місцевого самоврядування, до сфери управління якого воно входить.

Господарський кодекс так регулює питання права господарського відання:

Стаття 136. Право господарського відання

1.Право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє,
користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним
органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою
власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.
2. Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб'єктом підприємництва,
здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або
через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність
підприємства.

Згідно з пп. 197.1.16 п. 197.1 ст. 197 ПКУ звільняються від оподаткування ПДВ операції з
безоплатної передачі в державну власність чи комунальну власність територіальних громад сіл,
селищ, міст або у їх спільну власність об'єктів усіх форм власності, які перебувають на балансі
одного платника податку і передаються на баланс іншого платника податку, якщо такі операції
проводяться за рішенням Кабінету Міністрів України, центральних та місцевих органів виконавчої
влади, органів місцевого самоврядування, прийнятим у межах їх повноважень.

При цьому норми пп. 197.1.16 п. 197.1 ст. 197 ПКУ поширюються також на операції з безоплатної
передачі об'єктів з балансу юридичної особи будь-якої форми власності на баланс іншої юридичної
особи, яка перебуває в державній або комунальній власності, що проводяться за рішенням органу
державної влади України або органу місцевого самоврядування, прийнятим у межах їх повноважень,
та за рішенням юридичних осіб, у разі передачі основних засобів інфраструктури залізничного
транспорту незалежно від того, чи є суб'єкти операції платниками податку.
Отже, застосування норм пп. 197.1.16 п. 197.1 ст. 197 ПКУ можливе за умови одночасного
виконання таких вимог:
 передача повинна здійснюватися на безоплатній основі;
 операція повинна здійснюватися між двома платниками ПДВ або між двома юридичними
особами;
 передача повинна відбуватися виключно у державну чи комунальну власність;
 операція повинна здійснюватися на підставі прийнятого відповідного рішення уряду,
центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування.

У разі якщо при здійсненні операції з безоплатної передачі основних засобів не дотримано хоча б
однієї із зазначених вимог, то така операція оподатковується ПДВ у загальновстановленому порядку
за ставкою 20 %.
Сфера застосування Закону України «Про передачу об'єктів права державної та комунальної
власності»

Цей Закон регулює відносини, пов'язані з передачею об'єктів права державної власності у
комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах або у спільну
власність територіальних громад сіл, селищ, міст, а також об'єктів права комунальної
власності у державну власність.
Дія цього Закону поширюється на об'єкти права державної та комунальної власності, у тому
числі передані в безоплатне користування самоврядним установам і організаціям або в оренду.
Передача у державну або комунальну власність об'єктів права інших форм власності може
регулюватися положеннями цього Закону, якщо інше не передбачено законом або рішеннями
відповідних місцевих рад.
Стаття 2. Об'єкти передачі

1. Об'єктами передачі згідно з цим Законом є:

цілісні майнові комплекси підприємств, установ, організацій (далі - цілісні майнові комплекси
підприємств), їх структурних підрозділів;
нерухоме майно (будівлі, споруди, у тому числі приміщення (після виділення їх в окрему
облікову одиницю (інвентарний об’єкт) на підставі розподільного балансу), об’єкти незавершеного
будівництва);
інше окреме індивідуально визначене майно підприємств;
акції (частки, паї), що належать державі або суб'єктам права комунальної власності у майні
господарських товариств;
об’єкти житлового фонду (у тому числі гуртожитки як об’єкти нерухомого майна, житлові
комплекси та/або їх частини) та інші об’єкти соціальної інфраструктури (навчальні заклади, заклади
культури (крім кінотеатрів), фізичної культури та спорту, охорони здоров’я (крім санаторіїв,
профілакторіїв, будинків відпочинку та аптек), соціального забезпечення, дитячі оздоровчі табори),
які перебувають у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних
підприємств, установ, організацій (далі - підприємств) або не увійшли до статутного капіталу
господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), у тому числі не
завершені будівництвом.
2. Не можуть бути об’єктами передачі з державної у комунальну власність:
 цілісні майнові комплекси підприємств, що провадять діяльність, передбачену частинами
першою і другою статті 4 Закону України "Про підприємництво";
цілісні майнові комплекси казенних підприємств;
майно підприємств, списане в установленому законодавством порядку;
об’єкти, право власності на які не зареєстровано в установленому законом порядку (крім
об’єктів житлового фонду та гуртожитків, нерухомого військового майна, яке вивільняється у
процесі реформування Збройних Сил України);
об’єкти, будівництво яких фактично продовжується за рахунок державних капітальних
вкладень, до введення їх в експлуатацію;
об’єкти, щодо яких є відповідне рішення про їх приватизацію.
Стаття 3. Ініціатива щодо передачі об'єктів права державної та комунальної власності

Ініціатива щодо передачі об'єктів права державної та комунальної власності може виходити
відповідно від органів, уповноважених управляти державним майном, Національної академії наук,
інших аналогічних самоврядних організацій, яким передано в користування державне майно (далі -
самоврядні організації), місцевих органів виконавчої влади, відповідних органів місцевого
самоврядування.
Яким є правовий титул майна, що є комунальною власністю і закріплене за комунальним
підприємством?

Специфіка сучасних засобів виробництва обумовлює той факт, що їх використання (експлуатація)

здійснюється, як правило, не самим власником, а іншими суб'єктами, яким власники передають ці
засоби на певній правовій основі (титулі).

Правові титули манна, що зберігають за власником значну частину повноважень щодо майна, яке
закріплюється ним за іншим суб'єктом без передачі останньому всієї сукупності прав, притаманних
традиційному власнику, називаються похідними від традиційного права власності. Такими
титулами є:

а) право довірчої власності;

б) право господарського відання;

в) право оперативного управління;

г) право користування (в тому числі оренди).

Всі вони є похідними від права власності й залежними від власника (первісного власника). В межах
закону, що вимагає зміст кожного з цих інститутів, власник, залежно від мети передачі майна, тією
чи іншою мірою "підрегульовує" свої відносини з відповідним суб'єктом.

Право господарського відання (ст. 136 ГК України) порівняно з правом власності є більш
обмеженим і передбачає можливість володіння, користування і розпорядження закріпленим на цьому
правовому титулі майном на розсуд суб'єкта цього права (підприємства), але в межах закону і
затвердженого власником майна статуту підприємства.

Суб'єкт права господарського відання за своїми зобов'язаннями відповідає усім майном, що

закріплене за ним на цьому правовому титулі, і може бути суб'єктом банкрутства. На такій правовій
основі майно закріплюється за державними (ч. З ст. 73, ч. 2 ст. 74 ГК України) та комунальними (ч.
З ст. 78 ГК України) унітарними підприємствами, що діють з метою отримання прибутку;
унітарними комерційними підприємствами, що створюються господарськими товариствами,
кооперативами, громадськими та релігійними організаціями, громадянами.

Стаття 78 ГК:

3. Майно комунального унітарного підприємства перебуває у комунальній власності і закріплюється

за таким підприємством на праві господарського відання (комунальне комерційне підприємство) або
на праві оперативного управління (комунальне некомерційне підприємство).