Посіб КРИМ ПРАВО УКРАЇНИ ОСОБЛИВА Іспит Тютюгин 2021

В.
І. ТЮТЮГІН, О. Д. КОМАРОВ, М. А. РУБАЩЕНКО
КРИМІНАЛЬНЕ ПРАВО
УКРАЇНИ
Особлива частина
Посібник
для підготовки до заліків та іспитів
Відповідальний редактор
професор В. І. Тютюгін
4-те видання, перероблене і доповнене
Харків
«Право»
2021
УДК 343.2/7(477)(075)
Т98
Тютюгін В. І.
Т98 Кримінальне право України. Особлива частина : посіб. для під‑
гот. до заліків та іспитів / В. І. Тютюгін, О. Д. Комаров, М. А. Руба‑
щенко ; відп. ред. В. І. Тютюгін. – 4-те вид., перероб. і допов. – Хар‑
ків : Право, 2021. – 188 с.
ISBN 978-966-998-173-8
Посібник підготовлений відповідно до навчальної програми курсу
«Кримінальне право України» (Загальна та Особлива частини) з урахуванням
змін та доповнень, внесених до КК України станом на 1 січня 2021 року.
У ньому надаються стислі відповіді на питання, які виносяться на заліки,
курсові та державні іспити (атестацію) з цієї дисципліни. У підрядкових по‑
силаннях до окремих питань та статей КК наводяться посилання на відпо‑
відні рішення Конституційного Суду України, постанови пленумів Верхов
ного Суду України. У тексті посібника надаються посилання на релевантні
правові позиції Верховного Суду з питань, які були предметом його розгляду.
Наприкінці посібника запропоновано перелік навчальної та монографічної
літератури для самостійної підготовки студентів до заліку та іспиту, напи‑
сання курсових (контрольних) робіт і наукових доповідей.
Призначений для студентів (слухачів, курсантів) юридичних навчальних
закладів та юридичних факультетів усіх форм навчання. Може бути корисним
абітурієнтам, аспірантам, науковим та практичним працівникам, а також
вступникам до магістратури при підготовці до правничого ЗНО.
УДК 343.2/7(477)(075)
© Тютюгін В. І., Комаров О. Д.,
Рубащенко М. А., 2019
© Тютюгін В. І., Комаров О. Д.,
Рубащенко М. А., переробка
і доповнення, 2021
© Оформлення. Видавництво
ISBN 978-966-998-173-8 «Право», 2021
ЗМІСТ
Перелік умовних скорочень ...........................................................................9

Передмова ........................................................................................................10
Особлива частина: питання та відповіді

1. Поняття і система Особливої частини
кримінального права України...................................................................12
2. Дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення
конституційного ладу або на захоплення
державної влади (ст. 109 КК)....................................................................13
3. Посягання на територіальну цілісність і недоторканність України
(ст. 110 КК)..................................................................................................14
4. Державна зрада (ст. 111 КК)......................................................................15
5. Посягання на життя державного чи громадського діяча (ст. 112 КК).....16
6. Диверсія (ст. 113 КК).................................................................................16
7. Відмежування диверсії (ст. 113 КК) від умисного знищення
або пошкодження майна (ст. 194 КК) та терористичного
акту (ст. 258 КК).........................................................................................17
8. Шпигунство (ст. 114 КК)...........................................................................19
9. Спеціальні види звільнення від кримінальної відповідальності
за державну зраду та шпигунство (ч. 2 ст. 111, ч. 2 ст. 114 КК)............20
10. Поняття, ознаки та види вбивства............................................................20
11. Умисне вбивство (ч. 1 ст. 115 КК).............................................................21
12. Умисне вбивство за обтяжуючих обставин (ч. 2 ст. 115 КК).................22
13. Умисне вбивство за пом’якшуючих обставин (ст.ст. 116–118 КК)........27
14. Вбивство через необережність (ст. 119 КК).............................................29
15. Доведення до самогубства (ст. 120 КК)...................................................29
16. Поняття, загальні ознаки та види тілесних ушкоджень.........................30
17. Умисне тяжке тілесне ушкодження (ст. 121 КК).....................................32
18. Відмінність тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть
потерпілого (ч. 2 ст. 121 КК), від умисного вбивства (ст. 115 КК)
та вбивства через необережність (ст. 119 КК).........................................34
19. Умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження (ст. 122 КК)...............35
20. Умисне легке тілесне ушкодження, його види (ст. 125 КК)...................36
21. Тілесні ушкодження, спричинені за пом’якшуючих обставин
(ст.ст. 123 і 124 КК)....................................................................................36
22. Побої і мордування (ст. 126 КК) та їх відмінність
від тілесних ушкоджень.............................................................................38
23. Катування (ст. 127 КК)...............................................................................39
24. Погроза вбивством (ст. 129 КК). Відмежування
від готування до вбивства та замаху на вбивство...................................40
3
25. Зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної
інфекційної хвороби (ст. 130 КК).............................................................41
26. Зараження венеричною хворобою (ст. 133 КК).......................................42
27. Незаконне проведення аборту або стерилізації (ст. 134 КК).................43
28. Залишення в небезпеці (ст. 135 КК).........................................................44
29. Ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному
для життя стані (ст. 136 КК), та його відмежування
від залишення в небезпеці (ст. 135 КК)....................................................45
30. Відмежування ненадання допомоги хворому медичним працівником
(ст. 139 КК) від неналежного виконання професійних обов’язків
медичним або фармацевтичним працівником (ст. 140 КК)....................47
31. Незаконне проведення дослідів над людиною (ст. 142 КК)...................48
32. Порушення встановленого законом порядку трансплантації
анатомічних матеріалів людини (ст. 143 КК)..........................................49
33. Незаконне позбавлення волі або викрадення людини (ст. 146 КК).......50
34. Захоплення заручників (ст. 147 КК).........................................................51
35. Торгівля людьми (ст. 149 КК)....................................................................52
36. Зґвалтування (ст. 152 КК) .........................................................................54
37. Кваліфікуючі (особливо кваліфікуючі) ознаки
зґвалтування (ч.ч. 2–6 ст. 152 КК)............................................................56
38. Відмежування розбещення неповнолітніх (ст. 156 КК)
від статевих зносин з особою, яка не досягла
шістнадцятирічного віку (ст. 155 КК)......................................................57
39. Перешкоджання здійсненню виборчого права або права брати
участь у референдумі, роботі виборчої комісії або комісії
референдуму чи діяльності офіційного спостерігача (ст. 157 КК)........58
40. Порушення рівноправності громадян залежно від їх расової,
національної належності, релігійних переконань,
інвалідності та за іншими ознаками (ст. 161 КК)...................................60
41. Ухилення від сплати аліментів на утримання дітей
(ст. 164 КК). Ухилення від сплати коштів
на утримання непрацездатних батьків (ст. 165 КК)................................61
42. Грубе порушення законодавства про працю (ст. 172 КК)
і грубе порушення угоди про працю (ст. 173 КК)...................................63
43. Порушення авторського права і суміжних прав (ст. 176 КК)................64
44. Порушення недоторканності приватного життя (ст. 182 КК)................65
45. Поняття та система кримінальних правопорушень
проти власності (ст.ст. 185–198 КК).........................................................67
46. Предмет кримінальних правопорушень проти власності......................68
47. Крадіжка (ст. 185 КК)................................................................................69
48. Грабіж (ст. 186 КК) та його відмежування
від крадіжки (ст. 185 КК)...........................................................................71
4
49. Розбій (ст. 187 КК) та його відмежування
від «насильницького» грабежу (ч. 2 ст. 186 КК).....................................73
50. Вимагання (ст. 189 КК) та його відмежування
від розбою (ст. 187 КК)..............................................................................75
51. Шахрайство (ст. 190 КК) та його відмежування
від крадіжки (ст. 185 КК) та грабежу (ст. 186 КК)..................................77
52. Привласнення, розтрата майна або заволодіння ним
шляхом зловживання службовим становищем (ст. 191 КК).
Відмежування привласнення чи розтрати чужого майна
від крадіжки (ст. 185 КК)...........................................................................79
53. Кваліфікуючі (особливо кваліфікуючі) ознаки викрадення
чужого майна..............................................................................................81
54. Заподіяння майнової шкоди шляхом обману
або зловживання довірою (ст. 192 КК)
та його відмежування від шахрайства (ст. 190 КК) ...............................83
55. Незаконне привласнення особою знайденого
або чужого майна, що випадково опинилося у неї (ст. 193 КК)............85
56. Умисне знищення або пошкодження майна (ст. 194 КК).......................86
57. Погроза знищення майна (ст. 195 КК).....................................................87
58. Необережне знищення або пошкодження майна (ст. 196 КК)...............88
59. Порушення обов’язків щодо охорони майна (ст. 197 КК)......................88
60. Придбання, отримання, зберігання чи збут майна,
одержаного кримінально протиправним шляхом (ст. 198 КК)..............89
61. Виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання,
ввезення в Україну з метою використання при продажу товарів,
збуту або збут підроблених грошей, державних цінних паперів,
білетів державної лотереї, марок акцизного податку
чи голографічних захисних елементів (ст. 199 КК) ...............................90
62. Контрабанда (ст. 201 КК) .........................................................................92
63. Протидія законній господарській діяльності (ст. 206 КК).....................93
64. Легалізація (відмивання) майна, одержаного
злочинним шляхом (ст. 209 КК)................................................................95
65. Ухилення від сплати податків, зборів
(обов’язкових платежів) (ст. 212 КК) ......................................................96
66. Шахрайство з фінансовими ресурсами (ст. 222 КК)
та його відмежування від шахрайства (ст. 190 КК)................................98
67. Розголошення комерційної або банківської таємниці (ст. 232 КК).......99
68. Створення, керівництво злочинною спільнотою
або злочинною організацією, а також участь у ній (ст. 255 КК).........101
69. Бандитизм (ст. 257 КК) та його відмінність
від розбою (ст. 187 КК)............................................................................102
70. Терористичний акт (ст. 258 КК)...............................................................105
5
71. Завідомо неправдиве повідомлення про загрозу безпеці
громадян, знищення чи пошкодження об’єктів
власності (ст. 259 КК)..............................................................................106
72. Викрадення, привласнення, вимагання вогнепальної зброї,
бойових припасів, вибухових речовин чи радіоактивних
матеріалів або заволодіння ними шляхом шахрайства
або зловживання службовим становищем (ст. 262 КК) . .....................107
73. Незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами
або вибуховими речовинами (ст. 263 КК)..............................................109
74. Порушення вимог законодавства про охорону праці (ст. 271 КК) . ......111
75. Порушення правил безпеки руху або експлуатації
залізничного, водного чи повітряного транспорту (ст. 276 КК)..........112
76. Пошкодження шляхів сполучення і транспортних
засобів (ст. 277 КК)..................................................................................113
77. Порушення правил безпеки дорожнього руху
або експлуатації транспорту особами, які керують
транспортними засобами (ст. 286 КК) ..................................................114
78. Випуск в експлуатацію технічно несправних транспортних
засобів або інше порушення їх експлуатації (ст. 287 КК)....................115
79. Незаконне заволодіння транспортним засобом (ст. 289 КК)
та його відмежування від кримінальних правопорушень
проти власності........................................................................................116
80. Групове порушення громадського порядку (ст. 293 КК)
та його відмежування від хуліганства (ст. 296 КК)...............................118
81. Масові заворушення (ст. 294 КК)...........................................................119
82. Хуліганство (ст. 296 КК) .........................................................................120
83. Втягнення неповнолітніх у протиправну діяльність
(ст. 304 КК)...............................................................................................122
84. Предмет кримінальних правопорушень у сфері обігу
наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів
або прекурсорів (ст.ст. 305–312, 314–316, 320 КК).............................123
85. Спеціальні види звільнення від кримінальної відповідальності
за кримінальні правопорушення у сфері обігу наркотичних
засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів
(ч. 4 ст. 307, ч. 4 ст. 309, ч. 4 ст. 311 КК)................................................125
86. Незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання,
перевезення, пересилання чи збут наркотичних засобів,
психотропних речовин або їх аналогів (ст. 307 КК).............................126
87. Розголошення державної таємниці (ст. 328 КК)...................................128
88. Втрата документів, що містять державну таємницю
(ст. 329 КК) та її відмежування від розголошення
державної таємниці (ст. 328 КК).............................................................129
6
89. Передача або збирання відомостей, що становлять службову
інформацію, зібрану у процесі оперативно-розшукової,
контррозвідувальної діяльності, у сфері оборони
країни (ст. 330 КК)...................................................................................131
90. Опір представникові влади, працівникові правоохоронного
органу, державному виконавцю, приватному виконавцю,
члену громадського формування з охорони громадського порядку
і державного кордону або військовослужбовцеві, уповноваженій
особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (ст. 342 КК)...........132
91. Посягання на життя працівника правоохоронного органу, члена
громадського формування з охорони громадського порядку
і державного кордону або військовослужбовця (ст. 348 КК)
та його відмежування від умисного вбивства у зв’язку
з виконанням потерпілим службового або громадського
обов’язку (п. 8 ч. 2 ст. 115 КК)................................................................133
92. Самовільне присвоєння владних повноважень
або звання службової особи (ст. 353 КК)...............................................135
93. Примушування до виконання чи невиконання
цивільно-правових зобов’язань (ст. 355 КК)
та його відмежування від вимагання (ст. 189 КК)................................136
94. Самоправство (ст. 356 КК).......................................................................137
95. Поняття та ознаки офіційного документа як предмета
кримінального правопорушення (примітка до ст. 358 КК)..................138
96. Підроблення документів, печаток, штампів та бланків,
збут чи використання підроблених документів,
печаток, штампів (ст. 358 КК).................................................................139
97. Поняття службової особи та її види за кримінальним правом
України (ч.ч. 3–4 ст. 18, пп. 2–3 примітки до ст. 364 КК)....................141
98. Суб’єкт кримінальних правопорушень, вчинених у сфері
професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг........142
99. Неправомірна вигода як предмет кримінальних правопорушень
у сфері службової діяльності та професійної діяльності,
пов’язаної з наданням публічних послуг
(примітка до ст. 3641 КК).........................................................................143
100. Зловживання владою або службовим становищем
(ст. 364 КК) та його відмежування від заволодіння
чужим майном шляхом зловживання службовим
становищем (ч. 2 ст. 191 КК).................................................................145
101. Перевищення влади або службових повноважень
працівником правоохоронного органу (ст. 365 КК) ............................147
102. Зловживання повноваженнями особами,
які надають публічні послуги (ст. 3652 КК)..........................................149
7
103. Пропозиція, обіцянка або надання неправомірної
вигоди службовій особі (ст. 369 КК).....................................................150
104. Прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної
вигоди службовою особою (ст. 368 КК) та його відмежування
від підкупу працівника підприємства, установи чи організації
(ст. 354 КК).............................................................................................152
105. Незаконне збагачення (ст. 3685 КК)......................................................154
106. Службове підроблення (ст. 366 КК).....................................................155
107. Службова недбалість (ст. 367 КК) та її відмежування
від зловживання владою або службовим становищем
(ст. 364 КК).............................................................................................156
108. Поняття та ознаки одержання неправомірної вигоди,
поєднаного з вимаганням (ч. 4 ст. 354, ч. 3 ст. 368,
ч. 4 ст. 3683, ч. 4 ст. 3684, ч. 3 ст. 3692 КК) ...........................................158
109. Звільнення від кримінальної відповідальності за пропозицію,
обіцянку або надання неправомірної вигоди працівникові
підприємства, установи чи організації, службовій особі
або особі, яка надає публічні послуги (ч. 5 ст. 354 КК).....................159
110. Відмежування завідомо незаконного затримання, приводу,
домашнього арешту або тримання під вартою (ст. 371 КК)
від суміжних кримінальних правопорушень.......................................161
111. Притягнення завідомо невинного до кримінальної
відповідальності (ст. 372 КК)...............................................................162
112. Посягання на життя судді, народного засідателя
чи присяжного у зв’язку з їх діяльністю, пов’язаною
із здійсненням правосуддя (ст. 379 КК)...............................................162
113. Завідомо неправдиве повідомлення про вчинення
кримінального правопорушення (ст. 383 КК).....................................163
114. Введення в оману суду або іншого уповноваженого органу
(ст. 384 КК) та його відмежування від завідомо неправдивого
повідомлення про вчинення кримінального правопорушення
(ст. 383КК)..............................................................................................164
115. Дії, що дезорганізують роботу установ виконання покарань
(ст. 392 КК) та їх відмежування від злісної непокори вимогам
адміністрації установи виконання покарань (ст. 391 КК)..................166
116. Пропаганда війни (ст. 436 КК)..............................................................167
117. Геноцид (ст. 442 КК)..............................................................................168
118. Посягання на життя представника іноземної держави
(ст. 443 КК).............................................................................................169
119. Найманство (ст. 447 КК)........................................................................170
Література для самостійної підготовки....................................................173

8
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ
ВВСУ – Вісник Верховного Суду України
ВП ВС ‒ Велика Палата Верховного Суду
ВРУ – Верховна Рада України
ВССУ – Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кри‑
мінальних справ
ВСУ – Верховний Суд
ГК ‒ Господарський кодекс України
ГУ ‒ Голос України
ЗП – Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України з кримі‑
нальних справ (1973–2011 роки) / упоряд. : Ю. М. Грошевий,
О. В. Капліна, В. І. Тютюгін. Харків : Право, 2011
ЗСУ – Збройні Сили України
ЄСПЛ ‒ Європейський суд з прав людини
КВК – Кримінально-виконавчий кодекс України
КЗпП – Кодекс законів про працю України
КК ‒ Кримінальний кодекс України
ККС ВС ‒ Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду
КМУ – Кабінет Міністрів України
КПК – Кримінальний процесуальний кодекс України
кр. пр. ‒ кримінальне правопорушення (у всіх відмінках, однині та множині)
КС ‒ журнал «Кримінальне судочинство»
КСУ ‒ Конституційний Суд України
КУпАП – Кодекс України про адміністративні правопорушення
МК – Митний кодекс України
МОЗ ‒ Міністерство охорони здоров’я
напр. – наприклад
н.м.д.г. ‒ неоподатковуваний мінімум доходів громадян
ОВПУ ‒ Офіційний вісник Президента України
ПдК – Податковий кодекс України
пит. – питання
пост. ‒ постанова (постанови)
п. ‒ пункт
пп. – пункти
ППВСУ – Постанова Пленуму Верховного Суду України
РКСУ – Рішення Конституційного Суду України
СБУ – Служба безпеки України
СК – Сімейний кодекс України
ст. ‒ стаття
ст.ст. ‒ статті
ч. ‒ частина
ч.ч. ‒ частини
ЮВУ ‒ Юридичний Вісник України
9
ПЕРЕДМОВА
Кримінальне право України є однією із фундаментальних навчальних

дисциплін при підготовці фахівців за спеціальністю «Право», метою якої
є засвоєння студентами юридичних навчальних закладів основних положень
про кримінальне правопорушення, відповідальність за нього, застосування
покарання та інших заходів кримінально-правового характеру.
На сучасному етапі найважливішою формою оцінювання рівня підго‑
товки студентів з будь-якої навчальної дисципліни, в тому числі і з кримі‑
нального права, є такий підсумковий контроль знань, як залік та іспит (у тому
числі, і шляхом проведення відповідного тестування), які вимагають від
студента лаконічно, логічно, обґрунтовано, послідовно та в систематизова‑
ній формі за короткий час показати всебічне і повне знання програмного
курсу за переліком заздалегідь визначених питань, тестів, які виносяться на
залік, іспит чи включаються до тестових завдань.
При підготовці до такої форми оцінювання знань студент повинен опра‑
цювати велику кількість нормативного, навчального, навчально-методич‑
ного матеріалу та матеріалів практики застосування закону про криміналь‑
ну відповідальність, внаслідок чого значний обсяг часу витрачається не на
засвоєння основних положень навчальної дисципліни, а на технічну оброб‑
ку нормативних актів, наукової та навчальної, навчально-методичної літе‑
ратури, визначення обсягу матеріалу і послідовності його вивчення та ви‑
кладення при наданні відповідей на програмні питання чи тестові завдання
під час заліку або іспиту. Як наслідок, відповіді студентів іноді мають по‑
верховий, безсистемний та непослідовний характер або перевантажені за‑
йвою інформацією тощо.
Запропонований посібник має на меті надати комплекс послідовно та
системно викладених основних теоретичних і практичних положень кримі‑
нального права України в стислій, узагальненій формі, акцентуючи увагу
студента на основних нормативних та доктринальних положеннях, які ви‑
вчаються при засвоєнні зазначеної навчальної дисципліни. Використання
посібника насамперед сприятиме полегшенню підготовки студентів до за‑
ліку чи іспиту – дозволить систематизувати їхні знання, уміння та навички,
а також визначити основний зміст і приблизний обсяг відповідей на питан‑
ня і в кінцевому підсумку – забезпечить підвищення рівня їхньої професій‑
ної підготовки.
10
Посібник підготовлено відповідно до навчальної програми курсу «Кри‑
мінальне право України» (Загальна та Особлива частини), що викладається
студентам (курсантам, слухачам) усіх форм навчання (денної, заочної та
вечірньої). Зміст посібника визначено переліком зразкових питань, які
включаються до екзаменаційних білетів чи тестових завдань. При цьому
враховано перелік питань, які виносяться на заліки, а також на іспити.
Використовуючи посібник, слід, однак, ураховувати, що він містить
лише певний мінімальний (базисний) обсяг матеріалу із вказаної навчальної
дисципліни й у цьому плані є лише своєрідним навчально-довідковим (до‑
поміжним) виданням, яке орієнтує читача і зосереджує його увагу на осно‑
вних положеннях, які повинні бути ним вивчені та засвоєні при підготовці
до заліку чи іспиту з кримінального права і висвітлені під час його складан‑
ня в усній формі або при виконання тестових завдань.
Тому для того, щоб у повному обсязі опанувати матеріал навчальної
дисципліни і при складанні заліку чи іспиту виявити необхідний рівень
знань, умінь, навичок та на цій підставі надати правильну, всебічну, глибо‑
ку, аргументовану, ґрунтовну і систематизовану відповідь на питання, що
включені до екзаменаційних білетів або входять до тестових завдань, необ‑
хідно перш за все і в обов’язковому порядку звернутися до інших джерел:
до закону про кримінальну відповідальність (Кримінальний кодекс України)
та інших нормативно-правових актів; постанов Пленуму Верховного Суду
України; правових висновків Верховного Суду, які згідно з частинами 5, 6
ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» є обов’язковими
для всіх суб’єктів владних повноважень і повинні враховуватися судами при
застосуванні відповідних норм закону про кримінальну відповідальність.
Необхідно також звернутися до підручників з кримінального права, відпо‑
відних навчальних і навчально-методичних посібників, науково-практичних
коментарів до закону про кримінальну відповідальність, спеціальної науко‑
вої літератури та матеріалів судової практики.
Звертаємо також увагу читачів, що наприкінці кожного питання, з яко‑
го Верховний Суд висловив свою правову позицію (сформулював певні
висновки), наводяться посилання на відповідні постанови чи ухвали, мате‑
ріали яких теж слід використовувати при засвоєнні курсу кримінального
права.
11
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА:
питання та відповіді
1. Поняття і система Особливої частини

кримінального права України
Особлива частина кримінального права (як галузі права) – сис-

тема норм, у яких визначаються ознаки окремих кр. пр., види та
розміри покарань, які суд може призначити особам, визнаним ви-
нними у вчиненні кр. пр., а також умови звільнення від кримінальної
відповідальності за окремі види кримінально протиправних діянь.
Текстуально ці норми дістають своє вираження в Особливій частині
КК.
Норми Особливої частини КК можна поділити на такі групи:
1) заборонні – норми, у яких містяться визначення кр. пр. та наведе‑
ні відповідні види та розміри покарань; 2) роз’яснювальні – у яких
даються визначення окремих понять або розкривається зміст окремих
ознак кр. пр. (напр., п. 1 примітки до ст. 364 КК, ст. 401 КК та ін.);
3) заохочувальні – у яких визначено передумови, підстави та умови
спеціальних видів звільнення від кримінальної відповідальності
(напр., ч. 2 ст. 111 КК, ч. 2 ст. 255 КК та ін.); 4) норми, якими обмеж-
ується кримінальна відповідальність стосовно певної категорії осіб
(напр., ч. 2 ст. 385 КК та ч. 2 ст. 396 КК).
Загальна та Особлива частини є складовими одного і того самого
нормативно-правового системного утворення – Кримінального ко‑
дексу, і перебувають в органічній єдності та взаємодії. Разом із тим
Особлива частина КК має свою специфіку: 1) у ній установлюється
вичерпний перелік кр. пр., за які передбачена кримінальна відпові‑
дальність, завдяки чому повною мірою реалізується принцип «немає
злочину без вказівки на це в законі» (nullum crimen sine lege); 2) вона
визначає межі криміналізації суспільно небезпечних діянь шляхом
віднесення тих чи інших діянь до кр. пр.; 3) у ній проводиться дифе-
ренціація кримінальної відповідальності залежно від ступеня суспіль‑
ної небезпечності кр. пр.
12
Система Особливої частини КК. Норми Особливої частини
згруповані у 20 розділів. Ця система в основному базується на осо‑
бливостях родових об’єктів кр. пр. Тому в кожному окремому розді‑
лі Особливої частини КК передбачається відповідальність за пося‑
гання на тотожні або однорідні суспільні відносини. Така система‑
тизація має важливе значення для з’ясування дійсного змісту закону,
його застосування, розмежування суміжних кр. пр., а також для
орієнтування в самому КК.
2. Дії, спрямовані на насильницьку зміну

чи повалення конституційного ладу або на
захоплення державної влади (ст. 109 КК)
Безпосередній об’єкт ‒ відносини, що забезпечують внутрішню

безпеку України, захист конституційного ладу i державної влади
в Україні. Предмет кр. пр. ‒ інформація, що містить заклики або
матеріали із закликами (ч. 2 ст. 109 КК).
Об’єктивна сторона передбачає вчинення хоча б однієї з декіль‑
кох, альтернативно визначених в диспозиції дій, а саме:
а) дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конститу-
ційного ладу або на захоплення державної влади (ч. 1 ст. 109 КК);
б) змова про вчинення таких дій (ч. 1 ст. 109 КК) – умисна угода
між двома або більше особами про спільне вчинення таких дій;
в) публічні заклики (ч. 2 ст. 109 КК) – доведення до відома значної
кількості людей у будь-якій формі інформації, зміст якої спрямований
викликати в них бажання вчинити дії, спрямовані на насильницьку
зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення держав‑
ної влади;
г) розповсюдження матеріалів (ч. 2 ст. 109 КК) – ознайомлення
з такими матеріалами інших осіб або створення достатніх умов для
такого ознайомлення.
Кр. пр. із формальним складом, яке є закінченим з моменту вчи‑
нення вказаних дій.
13
Суб’єктивна сторона ‒ прямий умисел. Обов’язкова ознака
в перших двох формах – мета насильницької зміни чи повалення
конституційного ладу або захоплення державної влади.
Суб’єкт ‒ загальний. У разі вчинення кр. пр. представником вла‑
ди (ч. 3 ст. 109 КК) суб’єкт ‒ спеціальний.
У ч. 3 ст. 109 КК передбачено кваліфікуючі ознаки дій, перед‑
бачених ч. 2 ст. 109 КК, а саме, учинення цих дій: 1) особою, яка
є представником влади; 2) повторно (ст. 32 КК); 3) організованою
групою (ч. 3 ст. 28 КК); 4) із використанням засобів масової інфор‑
мації.
3. Посягання на територіальну цілісність

і недоторканність України (ст. 110 КК)
Безпосередній об’єкт ‒ відносини щодо забезпечення територі‑

альної цілісності України; предмет: а) територія України (у разі
вчинення «дій з метою…»); б) інформація (у разі публічних закликів);
в) матеріали із закликами (у разі їх розповсюдження).
Об’єктивна сторона передбачає три альтернативні форми дій,
кожна з яких складає об’єктивну сторону цього кр. пр.:
а) дії, вчинені з метою як насильницької, так і ненасильниць-
кої зміни меж території або державного кордону України на по-
рушення порядку, встановленого Конституцією України (дії, спря‑
мовані на зміну фізичних параметрів території України всупереч
порядку, передбаченому Конституцією України, тобто без прове‑
дення всеукраїнського референдуму або шляхом фальсифікації його
результатів);
б) публічні заклики до вчинення таких дій;
в) розповсюдження матеріалів із такими закликами.
нення зазначених дій. У разі загибелі людей або настання інших
тяжких наслідків – кр. пр. із матеріальним складом.
Суб’єктивна сторона ‒ прямий умисел. Обов’язкова ознака
в першій формі – мета зміни меж території або державного кордону,
на порушення порядку, встановленого Конституцією України. У разі
14
спричинення загибелі людей або настання інших тяжких наслідків
(ч. 3 ст. 110 КК) до діяння ‒ умисел, до наслідків ‒ будь-яка форма
вини.
Суб’єкт ‒ загальний. У разі вчинення кр. пр. представником вла‑
ди (ч. 2 ст. 110 КК) суб’єкт ‒ спеціальний.
Кваліфікуючі (особливо кваліфікуючі) ознаки: за ч. 2 ст. 110
КК ‒ вчинення тих самих дій: 1) особою, яка є представником влади;
2) повторно (ст. 32 КК); 3) за попередньою змовою групою осіб (ч. 2
ст. 28 КК); 4) поєднаних з розпалюванням національної чи релігійної
ворожнечі; за ч. 3 ст. 110 КК ‒ вчинення дій, передбачених у ч. 1 або
ч. 2 ст. 110 КК, які призвели до загибелі людей або інших тяжких
наслідків.
4. Державна зрада (ст. 111 КК)
Безпосередній об’єкт ‒ відносини у сфері охорони зовнішньої та

внутрішньої безпеки України, а саме: її суверенітет, територіальна
цілісність i недоторканність, обороноздатність, державна, економіч‑
на чи інформаційна безпека. Предмет державної зради у формі
шпигунства – відомості, що становлять державну таємницю.
Об’єктивна сторона ‒ три альтернативно зазначених у дис‑
позиції форми дій, кожна з яких складає об’єктивну сторону кр. пр.
а) перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або збройного
конфлікту (перехід через лінію фронту, вступ на службу до армії
ворога, участь за його завданням у бойових діях проти України тощо);
б) шпигунство (поняття шпигунства – див. пит. № 8);
в) надання іноземній державі, іноземній організації або їх пред-
ставникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти Укра-
їни, здійснюване як за завданням іноземної держави або її представ‑
ників, так і за власною ініціативою.
Кр. пр. із формальним складом, яке є закінченим із моменту вчи‑
нення хоча б однієї з указаних дій.
Суб’єктивна сторона ‒ прямий умисел. Мотиви можуть бути
різними і на кваліфікацію не впливають. У разі збирання відомостей,
що становлять державну таємницю, обов’язковою ознакою є мета їх
15
передачі іноземній державі, іноземній організації або їх представ
никам.
Суб’єкт: спеціальний – тільки громадянин України, що досяг
16-ти років.
У ч. 2 ст. 111 КК міститься заохочувальна норма (див. пит. № 9).
5. Посягання на життя державного

чи громадського діяча (ст. 112 КК)
Основний безпосередній об’єкт ‒ відносини, що забезпечують

нормальну діяльність усіх гілок державної влади, а також політичних
партій; обов’язковий додатковий ‒ особиста безпека і життя люди‑
ни. Потерпілий ‒ тільки державний чи громадський діяч, вичерпний
перелік яких наведено в ст. 112 КК (напр., Президент України, на‑
родні депутати України, члени КМУ). Близькі родичі цих осіб не
є потерпілими від цього кр. пр.
Об’єктивна сторона ‒ посягання на життя зазначених осіб, тоб‑
то умисне вбивство або замах на нього. Посягання на зазначених осіб
здійснюється у зв’язку з їх законною державною або громадською
діяльністю, незалежно від того, чи був потерпілий у цей момент при
виконанні відповідних обов’язків, чи ні. Замах на вбивство є кр. пр.
з усіченим складом, а закінчене вбивство – з матеріальним.
Суб’єктивна сторона ‒ прямий умисел у разі замаху на вбивство
і прямий чи непрямий умисел у разі закінченого вбивства. Винний
усвідомлює, що посягання вчиняється: а) на життя саме вказаних
потерпілих і б) у зв’язку з їх законною державною або громадською
діяльністю, тобто прагне перешкодити цій діяльності або помстити‑
ся за її виконання.
Суб’єкт ‒ фізична осудна особа, яка досягла 14‑річного віку.
6. Диверсія (ст. 113 КК)
Основний безпосередній об’єкт ‒ відносини, що забезпечують

внутрішню безпеку України, а додатковими можуть виступати жит‑
16
тя, здоров’я людей, екологічна безпека, власність та iн. Предмет
диверсії ‒ об’єкти, які мають важливе народногосподарське чи обо‑
ронне значення (шляхи сполучення, нафто- і газопроводи), тварини,
рослини тощо.
Об’єктивна сторона полягає у вчиненні:
а) вибухів, підпалів або інших дій (затоплення, аварії тощо), спря‑
мованих на масове знищення людей, заподіяння їм тілесних ушко‑
джень чи іншої шкоди їхньому здоров’ю, зруйнування або пошко‑
дження об’єктів, які мають важливе народногосподарське чи обо‑
ронне значення;
б) дій, спрямованих на радіоактивне забруднення, масове отру-
єння (спричинення шкоди життю і здоров’ю значної кількості людей),
поширення епідемій (захворювань серед людей), епізоотій (заразли‑
вих хвороб серед тварин) чи епіфітотій (інфекційної хвороби рослин
на значних територіях).
Кр. пр. із усіченим складом, яке є закінченим з моменту вчинення
хоча б однієї із зазначених у законі дій незалежно від фактичного
настання наслідків.
Суб’єктивна сторона ‒ прямий умисел. Обов’язковою ознакою
диверсії є її мета – ослаблення держави. Мотиви можуть бути різ‑
ними і на кваліфікацію не впливають.
Суб’єкт ‒ фізична осудна особа, що досягла 14‑річного віку.
7. Відмежування диверсії (ст. 113 КК)

від умисного знищення або пошкодження
майна (ст. 194 КК) та терористичного акту
(ст. 258 КК)
1. Відмежування диверсії (ст. 113 КК) від умисного знищення

або пошкодження майна (ст. 194 КК) здійснюється за такими озна‑
ками:
1) за основним безпосереднім об’єктом: за ст. 194 КК об’єктом
є відносини власності, а за ст. 113 КК – внутрішня безпека держави,
її економічна основа як складові національної безпеки України;
17
2) за предметом кр. пр.: за ст. 194 КК ним є будь-яке чуже май‑
но; предметом диверсії також може бути майно, але тільки таке, яке
володіє ознаками об’єктів, що мають важливе народногосподарське
чи оборонне значення, а крім нього – також й інші предмети – твари‑
ни, рослини тощо;
3) за об’єктивною стороною: а) за ст. 194 КК кр. пр. полягає
тільки в знищенні чи пошкодженні майна, в тому числі й загально‑
небезпечним способом (ч. 2 ст. 194 КК), а за ст. 113 КК – виражаєть‑
ся у вчиненні вибухів, підпалів або інших дій, спрямованих не тільки
на зруйнування або пошкодження об’єктів, які мають важливе на‑
родногосподарське чи оборонне значення, а й спрямованих на масо‑
ве знищення людей, заподіяння тілесних ушкоджень чи іншої шкоди
їхньому здоров’ю, а також дій, спрямованих на радіоактивне забруд‑
нення, масове отруєння, поширення епідемій, епізоотій чи епіфітотій;
б) за ст. 194 КК – кр. пр. із матеріальним складом, а за ст. 113 КК –
з усіченим;
4) за метою: за ст. 194 КК мета не є обов’язковою ознакою
складу, а за ст. 113 КК обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони
є мета ослаблення держави.
2. Відмежування диверсії (ст. 113 КК) від терористичного акту
(ст. 258 КК) здійснюється за такими ознаками:
1) за основним безпосереднім об’єктом: у складі тер. акту таким
є громадська безпека, а в складі диверсії – економічна основа держа‑
ви як частина внутрішньої безпеки;
2) за об’єктивною стороною: тер. акт полягає не тільки в за‑
стосуванні зброї, вчиненні вибуху, підпалу чи інших дій, які створю‑
вали небезпеку для життя чи здоров’я людини або заподіяння значної
майнової шкоди чи настання інших тяжких наслідків, а і в погрозі
вчинення зазначених дій, а диверсія полягає тільки в безпосередньо‑
му вчиненні дій;
3) за метою: обов’язковою ознакою тер. акту є мета, якою може
бути мета порушення громадської безпеки, залякування населення,
провокації воєнного конфлікту, міжнародного ускладнення, впливу
на прийняття рішень чи вчинення або невчинення дій органами дер‑
жавної влади чи органами місцевого самоврядування, службовими
18
особами цих органів, об’єднаннями громадян, юридичними особами,
міжнародними організаціями, або привернення уваги громадськості
до певних політичних, релігійних чи інших поглядів терориста;
обов’язковою суб’єктивною ознакою диверсії є мета ослаблення
держави.
8. Шпигунство (ст. 114 КК)
Безпосередній об’єкт – відносини у сфері зовнішньої безпеки

України; предмет – відомості, що становлять державну таємницю
(див. Закон України «Про державну таємницю» від 21.01.1994 р.
№ 3855‑XII).
Об’єктивна сторона може виражатися в одній із двох альтер-
нативно зазначених в диспозиції форм дій:
а) передача відомостей, що становлять державну таємницю
іноземній державі, іноземній організації або їх представникам – по‑
відомлення (вручення) їх будь-яким способом (усно, письмово, без‑
посереднє ознайомлення, через Інтернет тощо);
б) збирання таких відомостей з метою передачі їх іноземній
державі, іноземній організації або їх представникам – будь-які ви‑
падки їх здобуття (викрадення, спостереження, підслуховування та
ін.).
Обов’язкова ознака об’єктивної сторони – адресат збирання чи
передачі відомостей, що становлять державну таємницю, яким є іно‑
земні держави чи організації або їх представники.
нення хоча б однієї із зазначених дій.
Суб’єктивна сторона – прямий умисел, а в разі вчинення шпи‑
гунства у формі збирання відомостей, обов’язковою ознакою є мета
передачі їх іноземній державі, організації або їх представникам.
Суб’єкт: спеціальний – лише іноземець або особа без громадян‑
ства, які досягли 16‑рiчного віку.
У ч. 2 ст. 114 КК міститься заохочувальна норма (див. пит. № 9).
(До цього питання див. пост. ККС ВС від 27.08.2020 р. за спра-
вою № 204/82/18)
19
9. Спеціальні види звільнення
від кримінальної відповідальності
за державну зраду та шпигунство
(ч. 2 ст. 111, ч. 2 ст. 114 КК)
1. Звільнення від кримінальної відповідальності за державну

зраду здійснюється за наявності трьох обов’язкових умов у їх сукуп‑
ності (ч. 2 ст. 111 КК):
1) наявність у громадянина України злочинного завдання від іно‑
земної держави, іноземної організації чи їх представників;
2) невчинення ним жодних дій на виконання цього злочинного
завдання;
3) добровільна заява органам державної влади про свій зв’язок
з іноземною державою, іноземною організацією, їх представниками
і про отримане завдання. Заява не може визнаватися добровільною,
якщо вона є вимушеною або якщо особі стало відомо про відкриття
відповідного провадження щодо неї. Мотиви добровільної заяви зна‑
чення не мають.
2. Звільнення від кримінальної відповідальності за шпигунство
здійснюється за наявності трьох обов’язкових умов у їх сукупності
(ч. 2 ст. 114 КК):
1) іноземець або особа без громадянства припинили передачу або
збирання з метою передачі відомостей, що становлять державну
таємницю іноземній державі, організації чи їх представнику;
2) суб’єкт добровільно повідомив органи державної влади про
вчинене;
3) унаслідок цього та вжитих заходів було вiдвернено заподіяння
шкоди інтересам України.
10. Поняття, ознаки та види вбивства1
Вбивство – умисне або необережне протиправне заподіяння

смерті іншій особі.
1
До пит. № 10–22 див.: 1) ППВСУ № 2 від 7 лютого 2003 р. «Про судову прак‑
тику в справах про злочини проти життя та здоров’я особи // ЗП. – С. 177–187;
2) Правила судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень //
ЮВУ. – 1995. – № 18. – С. 5–9.
20
Загальні ознаки усіх видів вбивств:
Об’єкт вбивства – відносини, які забезпечують недоторканність
та захист життя людини:
а) початком життя людини є початок фізіологічних пологів,
а кінцевим моментом життя – біологічна смерть, тобто незворотні
зміни в корі головного мозку та центральної нервової системи;
б) закон рівною мірою охороняє життя будь-якої людини;
в) вбивство – це завжди позбавлення життя іншої людини, тому само‑
губство або замах на самогубство не можуть розглядатись як кр. пр.
Об’єктивна сторона вбивства характеризується такими озна‑
ками:
а) воно може бути вчинене як шляхом дії, так і бездіяльності, але
в будь-якому разі це завжди протиправне позбавлення життя потер‑
пілого. Тому не визнається вбивством правомірне позбавлення жит‑
тя в стані необхідної оборони, крайньої необхідності тощо;
б) воно належить до кр. пр. із матеріальним складом і є закінче-
ним із моменту настання смерті потерпілого.
Суб’єктивна сторона характеризується: а) прямим або непрямим
умислом (ст.ст. 115–118 КК); б) необережністю (ст. 119 КК).
Суб’єкт: особа, яка досягла 14 років (ст.ст. 115–117 КК) або
16 років (ст.ст. 118–119 КК).
1. Залежно від форми вини розрізняють такі види вбивств:
а) умисні (ст.ст. 115–118 КК) або б) вчинені через необережність
(ст. 119 КК).
2. Залежно від ступеня суспільної небезпечності умисні вбив‑
ства поділяються на три види, а саме на умисне вбивство вчинене:
1) без обставин, що пом’якшують чи обтяжують відповідальність
(за відсутності кваліфікуючих ознак) – так зване «просте» умисне
вбивство (ч. 1 ст. 115 КК); 2) за обставин, що обтяжують відпові-
дальність (ч. 2 ст. 115 КК); 3) за обставин, що пом’якшують відпо-
відальність (ст.ст. 116–118 КК).
11. Умисне вбивство (ч. 1 ст. 115 КК)

Закон у ч. 1 ст. 115 КК встановлює відповідальність за так зване
«просте» умисне вбивство, тобто вбивство без обтяжуючих
і пом’якшуючих обставин.
21
Умисне вбивство – умисне протиправне заподіяння смерті іншій
людині (загальні об’єктивні та суб’єктивні ознаки вбивства – див. пит.
№ 10). «Простим» умисним вбивством, як правило, охоплюються
вбивства: 1) у бійці (сварці) без ознак хуліганства; 2) з помсти на
ґрунті особистих стосунків; 3) з ревнощів; 4) із почуття жалю до по‑
терпілого; 5) з використанням безпорадного стану потерпілого та
деякі інші (напр., унаслідок порушення правил караульної служби,
порушення правил застосування зброї) тощо.
12. Умисне вбивство за обтяжуючих обставин

(ч. 2 ст. 115 КК)
У пп. 1–14 ч. 2 ст. 115 КК передбачено вичерпний перелік умис‑

них вбивств за обтяжуючих обставин (кваліфікованих видів умисних
вбивств). Для відповідальності за ч. 2 ст. 115 КК достатньо наявнос‑
ті хоча б однієї з таких обставин. За наявності в одному й тому само‑
му вбивстві декількох кваліфікуючих ознак, передбачених у різних
пунктах ч. 2 ст. 115 КК, усі вони ставляться в провину винному, але
сукупності кр. пр. це не утворює (напр., умисне вбивство двох або
більше осіб, вчинене з особливою жорстокістю та з корисливих мо‑
тивів, кваліфікується як одне (одиничне) кр. пр. за пп. 1, 4 та 6 ч. 2
ст. 115 КК).
Види кваліфікованих умисних вбивств:
1. Умисне вбивство двох або більше осіб (п. 1) – позбавлення
життя кількох осіб, яке охоплювалось єдиним умислом винного, не‑
залежно від однаковості мотивів, якими він керувався при вбивстві
кожного з потерпілих та незалежно від того, чи реалізував винний
свій намір одразу (в один момент часу), чи з певним проміжком у часі,
чи в одному й тому ж місці, чи в різних місцях.
(До цього питання див. пост. ККС ВС від 28.09.2020 за справою
№ 640/18653/17)
2. Умисне вбивство малолітньої дитини (п. 2) – позбавлення
життя людини, якій не виповнилося 14 років за умови, коли винний
або достовірно знав, що потерпілий є малолітнім, або припускав це,
або за обставинами справи повинен був і міг це усвідомлювати.
22
3. Умисне вбивство жінки, яка завідомо для винного перебу-
вала у стані вагітності (п. 2) – позбавлення життя жінки, яка
перебуває в стані вагітності (незалежно від строку вагітності та
життєздатності плоду) за умови, коли винний достовірно знав про
такий стан потерпілої.
4. Умисне вбивство заручника (п. 3) – позбавлення життя за-
ручника – особи, яка була силою захоплена та утримувалась іншою
особою чи особами з метою примусити державу, міжнародні орга‑
нізації, юридичну або фізичну особу чи групу осіб учинити будь-які
дії або утриматися від їх учинення, що є умовою його звільнення.
5. Умисне вбивство викраденої людини (п. 3) – позбавлення
життя людини, яка поза її волею захоплена, переміщена та утриму‑
ється в іншому місці.
6. Умисне вбивство, вчинене з особливою жорстокістю (п. 4) ‒
йдеться про особливу (надзвичайну) жорстокість, про наявність
якої може свідчити не лише спосіб вбивства й інші дії, які безпо‑
середньо передували вбивству або були здійснені після смерті по‑
терпілого, але безпосередньо пов’язані з цим злочином. Виходячи
із роз’яснень ПВСУ, особлива жорстокість може бути пов’язана із:
а) умисним заподіянням особливо сильних страждань потер-
пілому:
‒ фізичних – шляхом заподіяння великої кількості тілесних
ушкоджень, тортур, мордування, мучення, у т. ч. з використанням
вогню, струму, кислоти, лугу, радіоактивних речовин, отрути, яка
завдає нестерпного болю, поховання заживо тощо; при цьому мно‑
жинність заподіяння потерпілому пошкоджень сама по собі не дає
підстави вважати спосіб вбивства особливо жорстоким;
‒ психічних чи моральних – шляхом зганьблення честі, прини‑
ження гідності, заподіяння тяжких душевних переживань, глумлін‑
ня тощо;
б) умисним заподіянням особливо сильних страждань близь-
ким потерпілому особам, в присутності яких вчинювалося вбив-
ство потерпілого за умови, що винний усвідомлює, що такими ді‑
ями він завдає цим близьким особам особливих психічних чи мо‑
ральних страждань;
23
в) глумлінням над трупом, яке відбувається відразу після вбив‑
ства (розчленування, спалення чи інші особливо аморальні дії); при
цьому знищення або розчленування трупа лише з метою приховуван‑
ня кр. пр. не вважається особливо жорстоким способом.
(До цього питання див.: 1) пост. ВСУ від 10.12.2015 р. за спра-
вою № 5-204кс15; 2) пост. ККС ВС від 10.07.2019 №170/236/17).
7. Умисне вбивство, вчинене способом, небезпечним для жит-
тя багатьох осіб (п. 5) – умисне позбавлення життя певної особи,
коли винний усвідомлює, що застосовує такий спосіб убивства, який
становить небезпеку для життя не лише цієї особи, а й об’єктивну
існуючу реальну небезпеку для життя інших сторонніх осіб, які пере-
бували на місці вбивства. Реальність небезпечності способу вбивства
оцінюється не абстрактно, а з урахуванням конкретної обстановки.
Заподіяння шкоди здоров’ю цих «сторонніх осіб» потребує само‑
стійної кваліфікації за наявності ознак відповідного складу кр.пр.
(До цього питання див. пост. ВСУ від 24.01.2013 р. за справою
№ 5-26кс12)
8. Умисне вбивство з корисливих мотивів (п. 6) ‒ коли винний,
позбавляючи життя потерпілого, бажав у такий спосіб одержати
відповідні матеріальні блага для себе або інших осіб (заволодіння
майном, грошима, цінними паперами, одержання чи збереження
певних майнових прав або досягнення іншої майнової вигоди) або
позбутися матеріальних витрат. Для відповідальності не має значен‑
ня, чи вдалося винному в дійсності досягти корисливої мети. При
такому вбивстві корисливі мотиви повинні виникнути до початку чи
під час вчинення вбивства. У разі, якщо винний діяв з інших мотивів,
а після вбивства заволодів майном потерпілого, немає підстав квалі‑
фікувати його дії за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК. Не можна розглядати як
вчинене з корисливих мотивів і умисне вбивство при охороні осо‑
бистої власності або коли мотивом позбавлення життя була помста
за матеріальну шкоду, заподіяну винному.
(До цього питання див. пост. ККС ВС від 11.07.2019 №
331/1168/17)
9. Умисне вбивство з хуліганських мотивів (п. 7) – позбавлення
життя іншої особи внаслідок явної неповаги до суспільства, нехту-
вання загальнолюдськими правилами співіснування і нормами моралі,
24
а так само без будь-якої причини чи з використанням малозначного
приводу.
Не можна розглядати як вчинене з хуліганських мотивів: умисне
вбивство під час сварки чи бійки, яку розпочав сам потерпілий, а так
само з ревнощів, помсти чи з інших мотивів, що виникли на ґрунті
особистих стосунків, навіть, якщо при цьому і було порушено гро‑
мадський порядок, а також вбивство через необережність у процесі
хуліганських дій (такі дії мають кваліфікуватися за відповідними
частинами ст.ст. 296 і 119 КК).
10. Умисне вбивство особи чи її близького родича у зв’язку з ви-
конанням цією особою службового або громадського обов’язку
(п. 8) – позбавлення життя потерпілого з метою не допустити чи
припинити його правомірну (законну) діяльність у зв’язку з виконан‑
ням ним зазначеного обов’язку, змінити характер останньої, а так
само з мотивів помсти за неї, незалежно від часу, що минув з момен‑
ту виконання потерпілим своїх обов’язків до моменту вбивства. По‑
терпілими можуть бути також і близькі родичі осіб, які виконують
такі обов’язки (п. 1 ч. 1 ст. 3 КПК).
11. Умисне вбивство з метою приховати інше кр. пр. або по-
легшити його вчинення (п. 9) – позбавлення життя іншої особи
з метою приховати кр. пр., вчинене у минулому, або полегшити вчи-
нення кр. пр. в майбутньому, незалежно від виду кр. пр. (криміналь‑
ний проступок чи злочин) та від того, чи причетний винний до кр.
пр., яке приховується.
(До цього питання див. пост. ККС ВС від 26.06.2019 № 26.06.2019)
12. Умисне вбивство, поєднане із зґвалтуванням або сексуаль-
ним насильством (п. 10) – позбавлення життя потерпілої особи,
скоєне в процесі вчинення кр. пр., передбаченого ст. 152 чи 153 КК,
або одразу після цього (помста за опір, садистські мотиви). При вчи‑
ненні цього вбивства дії винного повинні кваліфікуватися за сукуп‑
ністю кр. пр. – п. 10 ч. 2 ст. 115 КК та ч. 5 ст. 152 КК або ч. 5 ст. 153
КК. Якщо ж вбивство мало місце після зґвалтування (сексуального
насильства) лише з метою приховати це кр. пр., то п. 10 ч. 2 ст. 115
КК виключається, а кваліфікація вбивства здійснюється за п. 9 ч. 2
ст. 115 КК.
25
13. Умисне вбивство, вчинене на замовлення (п. 11) – позбав-
лення життя потерпілого, яке здійснює виконавець (співвиконавці)
за дорученням (проханням, наказом, розпорядженням) іншої особи
(замовника), відповідно до якого виконавець зобов’язується позба-
вити потерпілого життя, а замовник вчинити в інтересах вико-
навця певні дії. Такі дії можуть бути як матеріального (сплата ви‑
нагороди за вчинення вбивства, передача чи збереження прав на
майно, звільнення від майнових зобов’язань), так і нематеріально-
го (працевлаштувати, звільнити від відповідальності тощо) харак‑
теру. Замовник умисного вбивства залежно від конкретних обставин
справи має визнаватися або підбурювачем, або організатором кр.
пр. (якщо тільки він не є і його співвиконавцем). У цих випадках
його дії необхідно кваліфікувати за відповідною частиною ст. 27 та
п. 11 ч. 2 ст. 115 КК, а за наявності для цього підстав – і за іншими
пунктами цієї статті.
14. Умисне вбивство, вчинене за попередньою змовою групою
осіб (п. 12) ‒ позбавлення життя потерпілого, яке вчиняється двома
або більше суб’єктами кр. пр., які до початку кр. пр. (тобто до за-
маху на нього) домовилися про його спільне вчинення (див. ч. 2 ст. 28
КК).
вою № 733/249/16-к)
15. Умисне вбивство, вчинене особою, яка раніше вчинила умис-
не вбивство, за винятком вбивства, передбаченого ст.ст. 116–118
КК (п. 13) – позбавлення життя потерпілого особою, яка раніше
вчинила умисне вбивство, в тому числі й умисні вбивства, передба‑
чені іншими статтями КК (за винятком привілейованих видів умисних
вбивств), і за раніше вчинене вбивство вона ще не засуджувалася чи
судимість не була погашена (знята) або не минули строки давності
притягнення до відповідальності за перше кр. пр. (ст. 49 КК) чи стро‑
ки давності виконання вироку (ст. 80 КК).
вою № 753/19231/17).
16. Умисне вбивство з мотивів расової, національної чи релігій-
ної нетерпимості (п. 14) ‒ позбавлення життя потерпілого, вчинене
на ґрунті нетерпимого (ворожого, з ненавистю) ставлення до людей
іншої раси, національності або представників інших релігій.
26
13. Умисне вбивство за пом’якшуючих
обставин (ст.ст. 116–118 КК)
(Поняття та ознаки умисного вбивства – див. пит. № 10–11).

1. Умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хви-
лювання (ст. 116 КК) відрізняється від інших видів умисних вбивств
наявністю специфічної ознаки суб’єктивної сторони – особливим
емоційним станом (фізіологічним афектом) винного, який полягає
в короткочасній інтенсивній емоції, що займає панівне положення
у свідомості людини, внаслідок чого в неї значною мірою обмежуєть-
ся здатність контролювати свої вчинки (усвідомлювати їх, керува-
ти ними).
Для кваліфікації вбивства за ст. 116 КК необхідно, щоб:
1) фізіологічний афект був зумовлений такою поведінкою потер‑
пілого, як: а) жорстоке поводження (протизаконне фізичне або
психічне насильство, тортури, різні форми мучення тощо), або б) по-
водження, що принижує честь і гідність (заподіює особливих мо‑
ральних страждань);
2) афект виник як негайна реакція на таке поводження або став
результатом його системного характеру;
3) поводження з боку потерпілого було спрямоване як на винну
особу, так і на близьких або, навіть, сторонніх осіб, але виходило саме
від потерпілого, тобто від того, хто був позбавлений життя;
4) умисел на вбивство у винного виник раптово – у стані силь‑
ного душевного хвилювання − і був одразу ж (негайно) реалізований,
тобто коли винний ще перебував у такому стані. Фізіологічний афект
слід відрізняти від патологічного афекту, який згідно зі ст. 19 КК
виключає осудність.
(До цього питання див. пост. ВСУ за справами: 1) від
03.04.2014 р. № 5-8кс14; 2) від 22.01.2015 р. 5-39кс14)
2. Умисне вбивство матір’ю своєї новонародженої дитини
(ст. 117 КК) характеризується декількома особливостями, порівняно
з іншими видами умисних вбивств, а саме:
а) спеціальним потерпілим – ним є новонароджена дитина;
б) часом вчинення кр. пр. – вбивство дитини було вчинене під час
пологів або одразу після них, тобто коли жінка перебуває в особливо‑
27
му психофізіологічному стані, який послаблює її здатність керувати
своїми діями; зазначений стан жінки саме і виступає підставою для
пом’якшення відповідальності;
в) спеціальним суб’єктом кр. пр., яким може бути лише мати
новонародженої дитини, бо співучасники такого вбивства несуть
відповідальність не за ст. 117 КК, а за ст. 27 і п. 2 ч. 2 ст. 115 КК.
3. Умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони
або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання особи,
яка вчинила кр. пр. (ст. 118 КК). Особливості цього виду умисного
вбивства полягають у тому, що:
1) потерпілим від нього може бути тільки особа, яка вчиняє
суспільно небезпечне посягання (при перевищенні стосовно неї
меж необхідної оборони) або особа, яка вчиняє чи вчинила кр. пр.
(при перевищенні стосовно неї заходів, необхідних для її затри‑
мання);
2) вбивство вчиняється у відповідній обстановці – під час за‑
хисту від посягання або затримання особи, яка вчинила кр. пр.;
3) воно вчиняється з певною метою – захистити правоохороню‑
вані інтереси чи затримати і доставити особи, яка вчинила кр. пр. до
відповідних органів;
4) оборонні дії чи дії щодо затримання вчиняються із перевищен-
ням меж (заходів) їх здійснення (про поняття перевищення – див. ч. 3
ст. 36 КК та ч. 2 ст. 38 КК).
Убивство при перевищенні меж необхідної оборони, а також за‑
ходів, необхідних для затримання особи, яка вчинила кр. пр., вчине‑
не за наявності обтяжливих обставин, передбачених ч. 2 ст. 115 КК,
кваліфікується тільки за ст. 118 КК.
24.10.2013 р. № 5-37кс13; 2) від 15.05.2014 р. № 5-12кс14; 3) від
30.10.2014 р. № 5-29кс14; 4) від 27.11.2014 р. № 5-34кс14; 5) від
22.01.2015 р. № 5-35кс14; 6) від 1.10.2015 р. № 5-134кс15; 7) від
17.12.2015 р. № 5-125кс15; 8) від 13.10.2016 р. № 554/12965/14‑к,
а також пост. ККС ВС: 9) від 04.07.2018 № 628/4025/13-к, 10) від
02.07.2019 № 524/113/15-к, 11) від 04.07.2019 № 459/2723/16-к)
28
14. Вбивство через необережність (ст. 119 КК)
Вбивство через необережність (ст. 119 КК) – необережне про-

типравне заподіяння смерті іншій людині (загальні ознаки вбивства –
див. пит. № 10).
Особливості цього виду вбивства проявляються в його суб’єк
тивній стороні – це вбивство може бути вчинене тільки внаслідок
кримінально-протиправних самовпевненості або недбалості.
За кримінально-протиправної самовпевненості винний перед‑
бачає можливість настання смерті іншої особи від вчинюваної ним
дії (бездіяльності), але легковажно розраховує на її відвернення. Роз‑
рахунок особи має конкретний характер і спирається на реальні (зна‑
чущі) обставини об’єктивного та (або) суб’єктивного характеру, які,
на думку винного, здатні відвернути настання смерті.
За кримінально-протиправної недбалості винний не передбачає
можливості настання смерті іншої особи від вчинюваної ним дії (без‑
діяльності), хоча повинен був і міг її передбачити.
Кваліфікуюча ознака (ч. 2 ст. 119 КК) ‒ вбивство двох або біль-
ше осіб.
Якщо необережне заподіяння смерті охоплюється іншим складом
кр. пр., передбаченим в Особливій частині КК (напр., ч. 2 ст. 194 КК),
воно не потребує додаткової кваліфікації за ст. 119 КК.
(До цього питання див. пост. ККС ВС: 1) від 22.08.2019 р. за спра
вою № 236/2201/17; 2) від 19.11.2020 р. за справою № 333/4463/16-к)
15. Доведення до самогубства (ст. 120 КК)
Безпосередній об’єкт − відносини, які забезпечують недоторкан‑

ність та захист життя людини.
Об’єктивна сторона – три ознаки в їх сукупності:
1. Діяння − передбачені альтернативно і являють собою:
1) жорстоке поводження з потерпілим (безжалісні, грубі діяння
особи, які завдають потерпілому фізичних чи психічних страждань);
2) шантаж (погроза розголосити відомості, які потерпілий бажає
зберегти в таємниці);
29
3) систематичний протиправний примус до дій, що суперечать
волі потерпілого (фізичний або психічний вплив на особу з метою
спонукання її до вчинення дій, всупереч її волі);
4) систематичне приниження людської гідності потерпілого
(тривале принизливе ставлення до останнього);
5) схиляння до самогубства або вчинення дій, що сприяють вчи-
ненню самогубства.
2. Суспільно небезпечний наслідок – самогубство або спроба само‑
губства («замах» на самогубство).
3. Причинний зв’язок між зазначеними діями та наслідком.
Не можуть кваліфікуватися за ст. 120 КК випадки самогубства
внаслідок вчинення щодо особи будь-яких законних дій, а також уна‑
слідок повідомлення не в образливій формі правдивих відомостей,
що принижують гідність особи.
Кр. пр. із матеріальним складом, яке є закінченим з моменту
настання наслідку.
Суб’єктивна сторона – умисна або необережна форма вини.
Суб’єкт – загальний.
КК ‒ вчинення передбачених ч. 1 ст. 120 КК дій: а) щодо особи, яка
перебувала в матеріальній або іншій залежності від винного; б) щодо
двох або більше осіб; за ч. 3 ст. 120 КК – вчинення дій, передбачених
ч. 1 або ч. 2 ст. 120 КК, щодо неповнолітнього.
Доведення до самогубства слід відрізняти від випадків, коли ви‑
нний свідомо схиляє до самогубства потерпілого, який через вік або
психічний стан не здатен усвідомлювати характер і значення своїх
дій, або сприяє цьому. У таких випадках дії винного кваліфікуються
як умисне вбивство.
16. Поняття, загальні ознаки та види

тілесних ушкоджень1
Тілесне ушкодження – протиправне умисне або необережне

заподіяння шкоди здоров’ю іншої людини, що виявляється в пору-
1
До пит. № 16–22 див.: Правила судово-медичного визначення ступеня тяжкості
тілесних ушкоджень // ЮВУ. – 1995. – № 18. – С. 5–9.
30
шенні анатомічної цілості або фізичної функції органів і тканин
тіла людини.
Загальні ознаки всіх видів тілесних ушкоджень:
Безпосередній об’єкт – відносини, що забезпечують охорону
здоров’я людини:
1) початковий момент охорони здоров’я людини – початок фізі‑
ологічних пологів, а кінцевий момент – біологічна смерть людини;
2) закон рівною мірою охороняє здоров’я будь-якої людини;
3) тілесні ушкодження – це завжди заподіяння шкоди здоров’ю
іншій людині. Заподіяння самому собі тілесного ушкодження тягне
за собою кримінальну відповідальність лише у випадках, коли воно
є способом вчинення іншого кр. пр. (див., напр., ст. 409 КК).
Об’єктивна сторона тілесних ушкоджень характеризується тим,
що вони:
а) можуть бути заподіяні як шляхом дії, так і бездіяльності, але
в будь-якому разі – це завжди протиправне заподіяння шкоди
здоров’ю (зокрема, за відсутності обставин, що виключають кримі‑
нальну протиправність діяння);
б) є кр. пр. із матеріальним складом, як визнається закінченим
з моменту настання суспільно небезпечного наслідку у вигляді різно‑
го ступеня тяжкості шкоди здоров’ю людини;
в) між діянням особи і шкодою здоров’ю потерпілого має бути
встановлений необхідний причинний зв’язок.
Суб’єктивна сторона тілесних ушкоджень може виражатися як
в умисній (ст.ст. 121–125 КК), так і в необережній (ст. 128 КК) формах
вини.
Суб’єкт – фізична осудна особа, яка досягла 14 (ст.ст. 121 і 122
КК) або 16 років (інші види тілесних ушкоджень).
Тілесні ушкодження можуть бути класифіковані на групи за різ‑
ними критеріями:
1. За формою вини вони поділяються на: умисні (ст.ст. 121–125
КК) та необережні (ст. 128 КК).
2. За ступенем тяжкості – а) тяжкі; б) середньої тяжкості
та в) легкі. Судово-медичне визначення ступеня тяжкості тілесних
ушкоджень здійснюється на підставі Правил судово-медичного ви‑
значення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, затверджених на‑
казом МОЗ від 17 січня 1995 р. № 61.
1
Див.: ЮВУ. – 1995. – № 18. – С. 5–9.
31
3. Залежно від наявності привілейованих чи кваліфікуючих
ознак умисні тілесні ушкодження поділяються на так звані «прості»
(ч. 1 ст. 121, ч. 1 ст. 122 і ч. 1 ст. 125 КК), кваліфіковані (ч. 2 ст. 121,
ч. 2 ст. 122 і ч. 2 ст. 125 КК) та привілейовані (ст.ст. 123 і 124 КК).
Крім того, в КК передбачено також спеціальні види тілесних ушко-
джень, які передбачені ст.ст. 130 і 133 КК.
17. Умисне тяжке тілесне ушкодження

(ст. 121 КК)
(Поняття та ознаки тілесного ушкодження – див. пит. № 16).

Умисне тяжке тілесне ушкодження – умисне тілесне ушко-
дження, небезпечне для життя в момент заподіяння, чи таке, що
спричинило втрату будь-якого органу або його функцій, каліцтво
статевих органів, психічну хворобу або інший розлад здоров’я, по-
єднаний зі стійкою втратою працездатності не менше як на одну
третину, або переривання вагітності чи непоправне знівечення об-
личчя (ч. 1 ст. 121 КК).
Закон (ч. 1 ст. 121 КК) виділяє такі види тяжкого тілесного ушко‑
дження:
1. Тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент його
заподіяння, – ушкодження, що в момент заподіяння чи в клінічному
перебігу через різні проміжки часу спричиняє загрозу для життя і яке
без надання необхідної медичної допомоги, за звичайним своїм пере‑
бігом, закінчується чи може закінчитися смертю. Поняття «небез‑
печності для життя» в цьому випадку не є оціночним, так як вичерп‑
ний перелік ушкоджень такого характеру наводиться в п. 2.1.3 Правил
(наказ МОЗ від 17 січня 1995 р.).
2. Тілесне ушкодження, що спричинило втрату будь-якого ор-
гана або його функцій, ‒ загрозливе для життя ушкодження, що на‑
лежить до тяжких за кінцевим результатом: втрата будь-якого органа
чи втрата органом його функції (втрата зору, слуху, органів мовлен‑
ня, руки, ноги чи репродуктивної здатності). Окремим різновидом
такого тяжкого тілесного ушкодження є каліцтво статевих органів
(передусім, каліцтво жіночих геніталій).
32
3. Тілесне ушкодження, що призвело до психічної хвороби, –
тобто до будь-якого психічного захворювання незалежно від його
тривалості й ступеня виліковності.
4. Тілесне ушкодження, що спричинило інший розлад здоров’я,
поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менш як на
одну третину, – ушкодження, що не підпадає під жодну з інших
ознак тяжкого тілесного ушкодження, перерахованих у ч. 1 ст. 121
КК, та яке спричиняє необоротну (постійну) втрату загальної працез‑
датності (здатності до некваліфікованої роботи в звичайних умовах)
не менше ніж на 33 %. Втрата професійної працездатності може бра‑
тися до уваги, якщо умисел винного був спрямований саме на по‑
збавлення її потерпілого.
5. Тілесне ушкодження, що призвело до переривання вагітнос-
ті, – ушкодження, що призвело до переривання вагітності незалежно
від її строку та життєздатності плоду, але за умови, що винний усві-
домлював факт вагітності потерпілої та бажав або свідомо припускав
її переривання.
6. Тяжке тілесне ушкодження, що призвело до непоправного
знівечення обличчя, має місце тоді, коли:
а) ушкодження зазнало обличчя (а не інші частини тіла);
б) таке ушкодження має характер знівечення, тобто надає об‑
личчю відразливого, потворного зовнішнього вигляду;
в) знівечення є непоправним (не може бути усунуте за допомогою
звичайних методів лікування або може бути усунуте лише завдяки
пластичній операції) та не є тимчасовим. Непоправність ушкоджен‑
ня встановлює судово-медична експертиза, а факт знівечення – суд.
(До питання щодо цього виду тілесного ушкодження див. пост.
ККС ВС від 29.11.2018 р. за справою № 711/9623/16‑к)
Суб’єктивна сторона – прямий або непрямий умисел. У разі
вчинення тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть
потерпілого (ч. 2 ст. 121 КК), – змішана форма вини: до тяжких ті‑
лесних ушкоджень – умисел (прямий чи непрямий), а до смерті по‑
терпілого – необережна форма вини (див. пит. № 18).
(До питання щодо невизначеного умислу див. пост. ККС ВС
від 17.12.2019 № 756/10059/17-к)
Суб’єкт – особа, що досягла 14 років.
33
Кваліфікуючі ознаки: ч. 2 ст. 121 КК – вчинення тяжкого тілес‑
ного ушкодження: 1) способом, що має характер особливого мучен‑
ня; 2) групою осіб (ст. 28 КК); 3) з метою залякування потерпілого
чи інших осіб; 4) з мотивів расової, національної чи релігійної не‑
терпимості; 5) на замовлення; 6) що спричинило смерть потерпілого.
18. Відмінність тяжкого тілесного ушкодження,

що спричинило смерть потерпілого
(ч. 2 ст. 121 КК), від умисного вбивства
(ст. 115 КК) та вбивства через необережність
(ст. 119 КК)
Відмінність цих кр. пр. здійснюється за такими ознаками:

1) за об’єктом: за ч. 2 ст. 121 КК – це здоров’я людини, а за ст.
ст. 115 і 119 КК – її життя;
2) за об’єктивною стороною: у ч. 2 ст. 121 КК передбачено кр.
пр. із так званими похідними наслідками, тобто з двома наслідками –
основним (найближчим) − тяжке тілесне ушкодження, та похідним
(віддаленим) − смерть людини. Причому похідний наслідок пере‑
буває в причинному зв’язку з основним наслідком. На відміну від ч. 2
ст. 121 КК, кр. пр., передбачені ст.ст. 115 і 119 КК характеризуються
одним діянням, лише одним суспільно небезпечним наслідком та
причинним зв’язком;
3) за суб’єктом кр. пр.: за ст.ст. 115 і 121 КК – особа, яка досягла
14 років, а за ст. 119 КК – 16 років;
4) основна відмінність полягає в суб’єктивній стороні кр. пр.,
а саме:
а) умисне вбивство (ст. 115 КК) може бути вчинене виключно
з умисною формою вини, тому смерть потерпілого завжди охоплю‑
ється прямим або непрямим умислом винного;
б) вбивство через необережність (ст. 119 КК) передбачає ви‑
ключно необережне ставлення до смерті потерпілого;
в) тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпі-
лого, характеризується змішаною (складною) формою вини. Для
застосування ч. 2 ст. 121 КК слід встановити наявність умислу щодо
34
заподіяння тяжкого тілесного ушкодження (до першого наслід‑
ку) і необережності щодо смерті потерпілого (другого − похідного
наслідку).
При вирішенні питання про форму вини в таких випадках слід
ретельно дослідити всі обставини провадження в їх сукупності, а саме
обставини, які мали місце: а) до вчинення кр. пр. (напр., поведінка
винного і потерпілого, що передували події, їх стосунки); б) під час
вчинення кр. пр. (напр., спосіб, знаряддя кр. пр., кількість, характер
і локалізація поранень); в) після вчинення кр. пр. (напр., причини
припинення дій, поведінка одразу після вчинення кр. пр.).
(До цього питання див. пост. ВСУ за справами: 1) від 11.10.2012 р.
№ 5-21кс12; 2) від 28.04.13 р. № 5-8к13; 3) від 30.10.2014 р. № 5-11кс14;
4) від 19.03.2015 р. № 5-4кс15; 5) від 17.12.2015 р. № 5-306кс15; ухва-
ли ВСУ за справами: 6) від 26.06.2014 р. № 5-10кс14; 7) від
28.05.2015 р. № 5-25кс15, а також пост. ККС ВС: 8) від 20.03.2018 р.
№ 688/2816/16-к; 9) від 29.01.2020 № 303/7357/17; 10) від 04.02.2020
№ 705/623/18; 11) від 21.05.2020 № 604/546/16-к; 12) від 10.12.2019
№ 186/7896/17; 13) від 29.10.2020 № 263/15874/17)
19. Умисне середньої тяжкості тілесне

ушкодження (ст. 122 КК)

Середньої тяжкості тілесне ушкодження – тілесне ушкоджен‑
ня, що характеризується такими ознаками в їх сукупності:
1) воно не є небезпечним для життя і не потягло за собою на-
слідків, зазначених у ст. 121 КК;
2) це ушкодження спричинило: а) тривалий розлад здоров’я –
тобто порушення функції будь-якого органу понад три тижні (більш
як 21 день), або б) значну стійку втрату працездатності менш як
на одну третину, тобто незворотну втрату загальної працездатності
від 10 до 33 відсотків;
3) ушкодження заподіюється з прямим чи непрямим умислом.
Кваліфікуючі ознаки: ч. 2 ст. 122 КК – вчинення кр. пр.: 1) з ме‑
тою залякування потерпілого або його родичів; 2) з метою примусу
35
до певних дій; 3) з мотивів расової, національної чи релігійної не‑
терпимості.
(До цього питання див. пост. ККС ВС від 30.07.2019
№ 686/19926/16-к)
20. Умисне легке тілесне ушкодження,

його види (ст. 125 КК)

У ст. 125 КК умисні легкі тілесні ушкодження поділяються на два
види:
1. Умисне легке тілесне ушкодження, що не спричинило корот-
кочасного розладу здоров’я або незначної втрати працездатності
(ч. 1 ст. 125 КК) – ушкодження, яке виявилося в порушенні анатоміч‑
ної цілості тканин, органів та їх функцій, але не спричинило коротко‑
часного розладу здоров’я чи незначної стійкої втрати працездатнос‑
ті. Це ушкодження, що мають незначні скороминущі наслідки (садна,
синці тощо), тривалістю не більше як 6 днів.
2. Умисне легке тілесне ушкодження, що спричинило: а) ко-
роткочасний розлад здоров’я – розлад здоров’я понад 6 днів, але
не більше ніж 21 день (три тижні), або б) незначну втрату праце
здатності – стійку втрату загальної працездатності до 10 % (ч. 2
ст. 125 КК).
Необережне заподіяння легких тілесних ушкоджень не тягне за
собою кримінальної відповідальності.
21. Тілесні ушкодження, спричинені

за пом’якшуючих обставин
(ст.ст. 123 і 124 КК)
У чинному КК передбачено два види привілейованих тілесних

ушкоджень:
1. Умисне тяжке тілесне ушкодження, заподіяне в стані
сильного душевного хвилювання (ст. 123 КК), відрізняється від інших
36
видів умисних тілесних ушкоджень наявністю специфічної ознаки
суб’єктивної сторони – особливим емоційним станом винного (фізі-
ологічний афект), який полягає в короткочасній інтенсивній емоції,
що займає панівне положення у свідомості людини, внаслідок чого
в неї значною мірою обмежується здатність контролювати свої
вчинки (усвідомлювати їх, керувати ними).
Для кваліфікації за ст. 123 КК необхідно, щоб:
а) фізіологічний афект був зумовлений такою поведінкою потер‑
пілого, як: а) жорстоке поводження (протизаконне фізичне або
психічне насильство, тортури, різні форми мучення тощо), або б) по-
водження, що принижує честь і гідність (заподіює особливих мо‑
ральних страждань);
б) такий афект виник як негайна реакція на таке поводження або
став результатом його системного характеру;
в) таке поводження було спрямоване як на винну особу, так і на
близьких або навіть сторонніх осіб, але виходило воно саме від по‑
терпілого, тобто від того, кому були спричинені тяжкі тілесні ушко‑
дження;
г) умисел на заподіяння тяжких тілесних ушкоджень виник рап-
тово – у стані сильного душевного хвилювання і був негайно реалі‑
зований, коли винний ще перебував у такому стані.
За заподіяння середньої тяжкості чи легкого тілесного ушкоджен‑
ня у стані сильного душевного хвилювання особа не несе криміналь‑
ної відповідальності.
2. Умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень у разі
перевищення меж необхідної оборони або у разі перевищення за-
ходів, необхідних для затримання особи, яка вчинила кр. пр. (ст. 124
КК). Особливості цього виду умисного тяжкого тілесного ушкоджен‑
ня полягають у тому, що:
1) потерпілим від цього кр. пр. може бути тільки особа, яка вчи‑
няє суспільно небезпечне посягання при перевищенні стосовно неї
меж необхідної оборони, або особа, яка вчиняє чи вчинила його при
перевищенні стосовно неї заходів, необхідних для затримання особи,
яка вчинила кр. пр.;
2) специфічною ознакою об’єктивної сторони цього кр. пр. є об-
становка його вчинення – під час захисту від посягання або затри‑
мання особи, яка вчинила кр. пр.;
37
3) метою вчинення цих діянь є прагнення особи захистити право‑
охоронювані інтереси або затримати і доставити особу, яка вчинила
кр. пр., до відповідних органів влади;
4) дії, спрямовані на необхідну оборону чи затримання, вчиня‑
ються із перевищенням меж (заходів), необхідних і достатніх для
досягнення зазначеної мети.
(До питання щодо відмежування перевищення меж оборони
від так званого «простого» тяжкого тілесного ушкодження див.:
1) пост. ВСУ від 13.11.2014 р. за справою № 5-31кс14 та 2) пост.
ККС ВС від 19.04.2018 р. за справою № 722/1981/16-к)
22. Побої і мордування (ст. 126 КК) та їх

відмінність від тілесних ушкоджень
Безпосередній об’єкт – тілесна недоторканність людини.

Об’єктивна сторона за ч. 1 ст. 126 КК – завдання удару, побоїв
або вчинення інших насильницьких дій, які завдали фізичного болю
і не спричинили тілесних ушкоджень. Удар – це одноразовий корот‑
кочасний різкий сильний вплив на тіло людини, що заподіяв фізичний
біль. Побої – це неодноразове нанесення потерпілому ударів. Інші
насильницькі дії – це фізичний вплив на людину (крім удару і по‑
боїв), що спричинив болісні відчуття (стискування частин тіла, ви‑
ривання волосся, викручування рук тощо).
Суб’єктивна сторона – умисна форма вини.
Кваліфікуючі ознаки: ч. 2 ст. 126 КК – вчинення тих самих дій:
1) які мають характер мордування; 2) групою осіб; 3) з метою заля‑
кування потерпілого чи його близьких; 4) з мотивів расової, націо‑
нальної чи релігійної нетерпимості.
Відмінність тілесних ушкоджень від нанесення удару, побоїв
і мордування (ст. 126 КК) полягає в тому, що передбачені у ст. 126
КК діяння не призводять до порушення анатомічної цілості тканин
або нормального функціонування тканин і органів тіла людини, тоб‑
то не спричиняють тілесного ушкодження, але обов’язково виклика‑
38
ють фізичний біль. Виняток може становити тільки мордування, під
яким розуміються дії, що полягають у багаторазовому або тривалому
спричиненні болю: щипанні, шмаганні, нанесенні численних, але
невеликих ушкоджень тупими чи гостроколючими предметами, дії
термічних факторів і т. п.
23. Катування (ст. 127 КК)
Безпосередній об’єкт – здоров’я і тілесна недоторканність лю‑

дини.
Об’єктивна сторона – нанесення побоїв, вчинення мучень або
інших насильницьких дій (напр., тілесних ушкоджень), які заподіяли:
а) сильний фізичний біль; б) фізичні страждання; в) моральні страж‑
дання.
Відмежування катування від інших кр. пр. проти здоров’я особи
здійснюється за суб’єктивною стороною, яка вимагає встановлення
не тільки умислу, а й спеціальної мети – примусити потерпілого чи
іншу особу вчинити дії, що суперечать її волі, у тому числі отримати
від потерпілого або іншої особи відомості чи визнання, покарати його
чи іншу особу за дії, скоєні ним або іншою особою чи у скоєнні яких
він або інша особа підозрюється, або залякати чи дискримінувати
його або інших осіб.
Кваліфікуючі ознаки: ч. 2 ст. 127 КК – вчинення катування:
1) повторно (ст. 32 КК); 2) за попередньою змовою групою осіб (ч. 2
ст. 28 КК); 3) з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпи‑
мості.
Якщо катування застосовує працівник правоохоронного органу
з явним перевищенням при цьому влади або своїх службових повно‑
важень чи з примушуванням давати показання, вчинене кваліфіку‑
ється за сукупністю кр. пр. – за відповідною частиною ст. 127 КК та
за ч.ч. 2 або 3 ст. 365 чи за ч. 2 ст. 373 КК.
№ 161/1372/16-к)
39
24. Погроза вбивством (ст. 129 КК).
Відмежування від готування
до вбивства та замаху на вбивство
Безпосередній об’єкт – безпека життя людини.

Об’єктивна сторона – дії у вигляді погрози вчинити вбивство,
тобто виявлення зовні наміру позбавити іншу людину життя. Озна‑
ки погрози вбивством полягають у тому, що вона:
1) може бути вчинена в конклюдентній, усній чи письмовій
формі;
2) повинна бути реальною, тобто сприйматися потерпілим як
така, що може бути реально здійснена. При встановленні реальності
погрози слід ураховувати як суб’єктивний критерій (сприйняття по‑
грози потерпілим), так і об’єктивний (спосіб та інтенсивність її ви‑
раження, особу винного, характер стосунків тощо);
3) має бути звернена до конкретної особи та висловлена як без-
посередньо потерпілому, так і через третіх осіб.
Кр. пр. із формальним складом, яке є закінченим із моменту, коли
погрозу було доведено до відома потерпілого.
Суб’єктивна сторона – тільки прямий умисел. Не має значення,
чи збирався винний дійсно реалізовувати свою погрозу, достатньо
того, щоб у потерпілого були реальні підстави побоюватися виконан‑
ня такої погрози.
Кваліфікуючі ознаки: ч. 2 ст. 129 КК – вчинення кр. пр.: 1) чле‑
ном організованої групи (ч. 3 ст. 28 КК); 2) з мотивів расової, націо‑
нальної чи релігійної нетерпимості.
Відмежування погрози вбивством від готування (ст. 14 КК) до
вбивства і замаху (ст. 15 КК) на вбивство слід проводити за такими
ознаками:
1) при погрозі вбивством винний обмежується тільки самою по‑
грозою (незалежно від того, чи збирався він дійсно здійснити її реа‑
лізацію), тобто зовнішньо вираженим та сприйнятим потерпілою
особою за реальний наміром. При готуванні до вбивства винний
вчиняє дії, спрямовані на створення умов для вчинення вбивства –
40
придбаває засоби чи знаряддя кр. пр., підшуковує співучасників,
усуває перешкоди чи створює інші умови, які, однак, самі собою ще
не здатні призвести до заподіяння смерті;
2) замах на вчинення вбивства характеризується діями, безпо‑
середньо спрямованими на позбавлення життя іншої особи, коли
винний не обмежується погрозами чи створенням умов, а починає
виконання об’єктивної сторони вбивства – вчиняє дії, які безпосеред‑
ньо спрямовані і самі собою здатні призвести до заподіяння смерті
(напр., підсипає смертельну отруту в їжу, здійснює постріл тощо).
25. Зараження вірусом імунодефіциту людини

чи іншої невиліковної інфекційної хвороби
(ст. 130 КК)
Безпосередній об’єкт − відносини щодо охорони здоров’я люди‑

ни від небезпечних захворювань – ВІЛ чи іншої невиліковної інфек‑
ційної хвороби (чуми, холери, туберкульозу, гепатитів тощо).
Об’єктивна сторона характеризується:
‒ за ч. 1 ст. 130 КК – поставленням іншої особи в небезпеку (ре-
альну загрозу) зараження ВІЛ чи іншої невиліковної інфекційної
хвороби, що є небезпечною для життя людини. Кр. пр. із формальним
складом, яке є закінченим з моменту поставлення іншої особи в не‑
безпеку зараження (згода потерпілого не виключає відповідальності
суб’єкта кр. пр.);
‒ за ч.ч. 2, 3 та 4 ст. 130 КК – зараженням іншої особи вказани-
ми хворобами. Кр. пр. із матеріальним складом, яке є закінченим
з моменту, коли потерпілий виявився інфікованим цим вірусом.
Обов’язкова ознака – причинний зв’язок між діянням і зараженням
іншої особи, згода якої на таке зараження не виключає відповідаль‑
ності винного.
Суб’єктивна сторона:
1) за ч. 1 ст. 130 КК – прямий або непрямий умисел, який при‑
пускає усвідомлення особою наявності в неї відповідної хвороби та
того, що вона своїми діями ставить потерпілого в небезпеку зара‑
ження;
41
2) за ч. 2 та ч. 3 ст. 130 КК – лише кримінально протиправна
самовпевненість Якщо при зараженні потерпілого винний діє умис‑
но, його діяння кваліфікується за ст. 121 КК;
3) за ч. 4 ст. 130 КК – прямий або непрямий умисел.
Суб’єкт – спеціальний: особа, якій виповнилося 16 років і яка
хворіє на відповідні захворювання та знає про це.
Кваліфікуючі ознаки: ч. 3 ст. 130 КК – зараження вказаними
хворобами: а) двох чи більше осіб або б) неповнолітнього.
26. Зараження венеричною хворобою

(ст. 133 КК)
Безпосередній об’єкт − відносини щодо охорони здоров’я люди‑

ни від венеричних захворювань. Під останніми розуміються сифіліс,
гонорея, м’який шанкер, хламідіоз та інші інфекційні хвороби, що
передаються статевим шляхом, крім тих, які охоплюються особливо
небезпечними інфекційними захворюваннями (ст. 130 КК).
Об’єктивна сторона за ч. 1 полягає в зараженні хоча б однією
венеричною хворобою хоча б однієї іншої особи. Кр. пр. із матері-
альним складом, яке є закінченим з моменту, коли потерпілий виявив‑
ся інфікованим. Обов’язкова ознака – причинний зв’язок між діянням
і зараженням іншої особи, згода якої на таке зараження не виключає
відповідальності винного. Способи зараження можуть бути різними
(статеві зносини, порушення гігієнічних норм тощо).
Суб’єктивна сторона припускає такі варіанти вини: а) прямий
або б) непрямий умисел, чи в) кримінально протиправна самовпевне-
ність. У будь-якому разі винний усвідомлює наявність у нього від‑
повідної хвороби.
Суб’єкт кр. пр. – спеціальний: фізична осудна особа, яка досягла
16 років та хворіє на венеричну хворобу.
Кваліфікуючі ознаки зараження венеричною хворобою: за ч. 2 –
а) вчинене особою, раніше судимою за зараження іншої особи вене‑
ричною хворобою, б) двох чи більше осіб або в) неповнолітнього; за
ч. 3 – якщо воно спричинило тяжкі наслідки.
42
27. Незаконне проведення аборту
або стерилізації (ст. 134 КК)
Безпосередній об’єкт − безпека життя і здоров’я людини.

У ч.ч. 1, 2 та 4 передбачено самостійні (окремі) склади кр. пр.,
а у ч.ч. 3 і 5 кваліфіковані види тих самих кр. пр.
‒ за ч. 1 – проведення аборту особою, яка не має спеціальної
медичної освіти. Аборт (штучне переривання вагітності шляхом
стороннього втручання в організм жінки) дозволяється проводити
тільки лікарям акушерам-гінекологам;
‒ за ч. 2 – примушування до аборту без добровільної згоди по-
терпілої особи;
– за ч. 3 – незаконне проведення аборту, що спричинило тривалий
розлад здоров’я, безплідність або смерть потерпілої. Незаконним
є аборт, який здійснюється особами, що не мають спеціальної медич‑
ної освіти або з порушенням інших вимог та правил щодо його про‑
ведення, які створюють небезпеку для життя і здоров’я вагітної
жінки (напр., у недозволені строки чи за наявності протипоказань);
‒ за ч. 4 – примушування до стерилізації без добровільної згоди
потерпілої особи. Стерилізація (позбавлення жінки або чоловіка
здатності до зачаття/запліднення) здійснюється лише за бажанням
повнолітнього і за наявності медичних показань;
‒ за ч. 5 − примушування до стерилізації, якщо це спричинило
смерть потерпілого чи інші тяжкі наслідки (напр., самогубство по‑
терпілого).
За ч.ч. 1, 3 та 5 – кр. пр. із матеріальним складом, які є закінче‑
ними з моменту настання відповідних наслідків, а за ч.ч. 2 і 4 (при‑
мушування до аборту чи стерилізації) ‒ із формальним складом, які
є закінченим з моменту вчинення самого примушування.
Суб’єктивна сторона: а) за ч.ч. 1, 2 та 4 – прямий умисел; б) за
ч.ч. 3 та 5 – змішана форма вини: умисел щодо переривання вагіт‑
ності чи примушування до стерилізації та необережність щодо на‑
слідків.
43
Суб’єкт: а) за ч. 1 – спеціальний: особа, яка не має спеціальної
медичної освіти (не є за фахом лікарем акушером-гінекологом); б) за
ч.ч. 2–5 – загальний: особа, що досягла 16‑річного віку). Вагітна
жінка, яка сама собі викликає штучне переривання вагітності або
здійснює стерилізацію, не підлягає відповідальності.
28. Залишення в небезпеці (ст. 135 КК)
Безпосередній об’єкт – безпека життя і здоров’я людини.

Об’єктивна сторона за ч. 1 ст. 135 КК – залишення в небезпеці,
тобто ненадання (бездіяльність) або неналежне надання (дія) допо-
моги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані і позбав-
лена можливості вжити заходів до самозбереження через малоліт-
ство, старість, хворобу або внаслідок іншого безпорадного стану.
Обов’язкові умови відповідальності:
а) обов’язок особи надати необхідну допомогу, який виникає
у випадках, якщо винна особа:
‒ або спеціально була зобов’язана піклуватися про потерпілого
(в силу норми права або договору);
‒ або сама (умисно чи необережно) поставила потерпілого в не‑
безпечний для життя стан;
б) реальна можливість надати таку допомогу.
У ч.ч. 1 і 2 ст. 135 КК передбачено кр. пр. із формальним складом,
яке є закінченим з моменту залишення без допомоги особи, що пере‑
буває в небезпечному для життя стані, а в ч. 3 – із матеріальним
складом, яке є закінченим з моменту спричинення смерті особи або
настання інших тяжких наслідків.
Суб’єктивна сторона: а) за ч.ч. 1 і 2 – прямий умисел; б) за ч. 3 –
змішана форма вини.
Суб’єкт – спеціальний: особа, яка була зобов’язана піклуватися
про потерпілого або сама поставила його в небезпечний для життя
стан.
КК – вчинення тих самих дій матір’ю стосовно новонародженої ди‑
тини, якщо матір не перебувала в обумовленому пологами стані; за
44
ч. 3 ст. 135 КК – спричинення смерті потерпілого або інших тяжких
наслідків.
(До цього питання див.: 1) ухвалу ВСУ від 06.03.2014 р. за спра-
вою № 5-1кс14; пост. ККС ВС: 2) від 24.05.2018 р. за справою
№ 128/5462/14-к; 3) від 29.10.2020 р. за справою № 351/749/16-к9)
29. Ненадання допомоги особі, яка перебуває

в небезпечному для життя стані (ст. 136 КК),
та його відмежування від залишення
в небезпеці (ст. 135 КК)
Безпосередній об’єкт – безпека життя і здоров’я людини. У ч. 3

ст. 3 Закону України «Про екстрену медичну допомогу» від 5 липня
2012 р. № 5081‑VI передбачено загальний обов’язок кожного надава‑
ти невідкладну допомогу особам, які перебувають у загрозливому
для їх життя та здоров’я стані або здійснити належне повідомлення
про такий стан особи.
Об’єктивна сторона за ч. 1 та ч. 3 ст. 136 КК:
1) бездіяльність у вигляді: а) або ненадання допомоги особі, яка
перебуває в небезпечному для життя стані, викликаного стихійними
силами природи, тваринами, джерелами підвищеної небезпеки, влас‑
ною легковажною поведінкою, поведінкою інших осіб тощо; б) або
неповідомлення про такий стан особи належним установам чи осо‑
бам, тобто таким, які згідно із законодавством мають повноваження
щодо надання допомоги в екстрених ситуаціях;
2) наслідки – тяжкі тілесні ушкодження (ч. 1) або смерть потер‑
пілого (ч. 3);
3) причинний зв’язок між діянням і наслідками. Обов’язковою
умовою відповідальності за ст. 136 КК є наявність у винного реальної
можливості надати допомогу чи повідомити належним установам
(особам) про відповідний стан потерпілого.
За ч. 2 ст. 136 КК карається кр. пр. із формальним складом,
об’єктивна сторона якого вичерпується ненаданням допомоги мало‑
літньому або неповідомленням про його знаходження у небезпечно‑
му для життя стані.
45
За ч.ч. 1 та 3 ст. 136 КК карається кр. пр. із матеріальним скла‑
дом, яке є закінченим з моменту настання наслідків у вигляді: а) за‑
подіяння потерпілому тяжких тілесних ушкоджень (ч. 1) або б) смер‑
ті потерпілого (ч. 3).
Суб’єктивна сторона – за ч. 2 ст. 136 КК – умисна, а за ч.ч. 1
і 3 ст. 136 КК – умисна або змішана форма вини.
Суб’єкт – загальний: особа, яка досягла 16‑річного віку та не була
спеціально зобов’язана піклуватися про потерпілого і не ставила його
у небезпечний для життя стан.
Кваліфікуючі ознаки: за ч. 3 ст. 136 КК – якщо діяння спричи‑
нили смерть потерпілого.
Відмежування ненадання допомоги особі, яка перебуває в не-
безпечному для життя стані (ст. 136 КК) від залишення в небез-
пеці (ст. 135 КК):
1) за формами діяння – ненадання допомоги полягає в бездіяль‑
ності, а залишення в небезпеці як у бездіяльності (ненадання допо‑
моги), так і в діях (неналежне надання допомоги);
2) за характером порушеного обов’язку – ненадання допомоги –
невиконання загального, покладеного на всіх громадян, обов’язку
з надання невідкладної допомоги іншим громадянам, а залишення
в небезпеці – невиконання спеціального обов’язку, що виникає
в силу покладених на суб’єкта зобов’язань або внаслідок власної
попередньої поведінки винного. Також на відміну від ст. 135 КК,
у ст. 136 КК йдеться про небезпечний для життя стан, що існує не‑
залежно від можливості потерпілого вжити заходів щодо самозбе‑
реження;
3) за обов’язковістю настання тяжких наслідків – за ст. 135 КК –
достатньо вчинення діяння – залишення в небезпеці, а настання на‑
слідків є ознакою кваліфікованого складу; за ст. 136 КК – настання
наслідку є обов’язковим, за винятком ненадання допомоги малоліт‑
ньому;
4) за суб’єктивною стороною – ставлення до наслідків, перед‑
бачених ч. 3 ст. 135 КК, може бути тільки необережним (змішана
форма вини), а ненадання допомоги, яке спричинило наслідки, перед‑
бачені ч. 1 або ч. 3 ст. 136 КК, може вчинятися як умисно, так і зі
змішаною формою вини;
46
5) за суб’єктом – за ст. 135 КК ним може бути лише особа, яка
спеціально зобов’язана (в силу своїх професійних, службових
обов’язків, родинних стосунків, цивільно-правового договору) пі‑
клуватися про залишеного в небезпечному стані, або яка сама по‑
ставила його в такий стан, а за ст. 136 КК – будь-яка особа, що до‑
сягла 16 років.
30. Відмежування ненадання допомоги хворому

медичним працівником (ст. 139 КК)
від неналежного виконання професійних
обов’язків медичним або фармацевтичним
працівником (ст. 140 КК)
За ч. 1 ст. 139 КК встановлено відповідальність за ненадання

без поважних причин допомоги хворому медичним працівником, який
зобов’язаний, згідно з установленими правилами, надати таку до-
помогу, якщо медичному працівникові завідомо відомо, що це може
спричинити тяжкі наслідки для хворого. Кваліфікуюча ознака (ч. 2
ст. 139 КК) ‒ спричинення смерті хворому або інших тяжких на‑
слідків.
За ч. 1 ст. 140 КК передбачено відповідальність за невиконання
чи неналежне виконання медичним або фармацевтичним працівником
своїх професійних обов’язків внаслідок недбалого чи несумлінного до
них ставлення, якщо це спричинило тяжкі наслідки для хворого.
Кваліфікуюча ознака (ч. 2 ст. 140 КК) ‒ спричинення тяжких наслід‑
ків неповнолітньому.
Відмежування цих кр. пр. слід проводити за:
1) об’єктивною стороною: за ст. 139 КК кр. пр. може бути вчи‑
нений тільки шляхом бездіяльності (ненадання допомоги без поваж‑
них причин), а за ст. 140 КК – як шляхом дії (неналежне виконання
професійних обов’язків), так і бездіяльності (невиконання професій‑
них обов’язків);
2) обов’язковістю настання тяжких наслідків: за ст. 139 КК –
достатньо вчинення діяння – ненадання допомоги хворому, а настан‑
47
ня наслідків є ознакою кваліфікованого складу; за ст. 140 КК – на‑
стання наслідку є обов’язковим;
3) суб’єктивною стороною: за ст. 139 КК кр. пр. вчиняється: за
ч. 1 – з прямим умислом, а за ч. 2 – зі змішаною формою вини, тоді
як за ст. 140 КК – тільки з необережною формою вини;
4) суб’єктом кр. пр.: за ст. 139 КК – тільки медичний працівник,
а за ст. 140 КК – як медичний, так і фармацевтичний працівник.
31. Незаконне проведення дослідів

над людиною (ст. 142 КК)
Безпосередній об’єкт – безпека життя і здоров’я людини у сфері

медичного обслуговування.
Об’єктивна сторона характеризується такими ознаками, як:
1) діяння – незаконне проведення медико-біологічних, психологіч-
них або інших дослідів над людиною, якщо це створювало небезпеку
для її життя чи здоров’я. Незаконність проведення дослідів визна‑
чається виходячи із спеціальних нормативно-правових актів. Про
незаконність можуть свідчити, зокрема: відсутність їх наукової об‑
ґрунтованості чи згоди пацієнта; проведення їх на хворих, ув’язнених
або військовополонених, психічно хворих, новонароджених, вагітних
жінках; створення експериментом загрози для життя чи здоров’я
людини та ін.;
2) наслідки – створення небезпеки для життя чи здоров’я потер‑
пілого (реальна можливість настання смерті або інших тяжких на‑
слідків);
3) необхідний причинний зв’язок між діянням та наслідками.
створення небезпеки для життя чи здоров’я потерпілого (реальна
можливість настання смерті або інших тяжких наслідків).
Суб’єктивна сторона – за ч. 1 – прямий або непрямий умисел,
за ч. 2 – у разі спричинення тривалого розладу здоров’я потерпілого –
будь-яка форма вини до цих наслідків.
Кваліфікуючі ознаки: ч. 2 ст. 142 КК незаконне проведення до‑
слідів: 1) над неповнолітнім; 2) над двома або більше особами; 3) шля‑
48
хом примушування; 4) шляхом обману; 5) якщо вони спричинили
тривалий розлад здоров’я потерпілого.
Суб’єктивна сторона – змішана форма вини.
Суб’єкт – особа, яка проводить такий дослід. У разі примушу‑
вання до досліду або обману пацієнта таким суб’єктом можуть бути
також інші особи.
32. Порушення встановленого законом порядку

трансплантації анатомічних матеріалів
людини (ст. 143 КК)
Безпосередній об’єкт – життя і здоров’я донора та реципієнта,

а також тілесна недоторканність особи у сфері трансплантації органів
або тканин людини. Умови та порядок трансплантації регламентова‑
ні Законом України «Про застосування трансплантації анатомічних
матеріалів людині» від 17 травня 2018 р. Предмет кр. пр. – анато‑
мічні матеріали (органи (їх частини), тканини, анатомічні утворення,
клітини людини, фетальні матеріали людини).
У ст. 143 КК передбачено декілька самостійних складів кр. пр.,
які є формальними за своєю конструкцією.
Об’єктивна сторона цих кр. пр.:
1) за ч. 1 ст. 143 КК – порушення встановленого законом поряд-
ку трансплантації анатомічних матеріалів людини (без отримання
згоди живого донора або згоди близьких родичів померлого; засто‑
сування трансплантації, якщо хворого можна лікувати звичайними
методами медицини; заподіяння донору більшої шкоди, ніж та, що
загрожувала реципієнту тощо);
2) за ч. 2 ст. 143 КК – вилучення в живої людини шляхом приму-
шування або обману (способи вчинення кр. пр.) її анатомічних ма-
теріалів з метою їх трансплантації.
Кваліфікуючі ознаки вилучення анатомічних матеріалів (ч. 3) ‒ їх
вилучення, вчинене щодо: а) особи, яка перебувала в безпорадному
стані, або знаходилась б) в матеріальній чи іншій залежності від
винного;
49
3) за ч. 4 ст. 143 КК – незаконна торгівля анатомічними мате-
ріалами людини;
4) за ч. 5 ст. 143 КК – вчинення дій, передбачених ч.ч. 2, 3 чи 4
ст. 143 КК: а) за попередньою змовою групою осіб (ч. 2 ст. 28 КК) або
б) участь у транснаціональних організаціях, які займаються вилу‑
ченням у людини шляхом примушування або обману її анатомічних
матеріалів або незаконною торгівлею ними.
Суб’єктивна сторона – прямий умисел; при вилученні органів
обов’язковою ознакою є також мета їх трансплантації, а при неза‑
конній торгівлі – корислива мета.
Суб’єкт кр. пр.: а) за ч. 1 ст. 143 КК – спеціальний: медичний
працівник, що здійснює діяльність із трансплантації; б) за ч.ч. 2, 3, 4
та 5 – загальний.
33. Незаконне позбавлення волі

або викрадення людини (ст. 146 КК)
Безпосередній об’єкт – особиста свобода людини та її недотор‑

канність. Потерпілий – будь-яка фізична особа, за винятком певних
потерпілих, позбавлення волі або викрадення яких потребує кваліфі‑
кації за іншими статтями КК (напр., за ст. 444 КК).
Об’єктивна сторона полягає в таких альтернативно передба‑
чених у законі діях, як:
1) незаконне позбавлення волі – вчинене проти волі потерпілої
особи протиправне (за відсутності обставин, що виключають кримі‑
нальну протиправність діяння) перешкоджання людині обирати за
своєю волею місце знаходження – затримання потерпілого в тому
місці, де він знаходитися не бажає, або поміщення його в таке місце,
яке він не має змоги вільно залишити, або
2) викрадення людини – вчинене проти волі потерпілої особи
протиправне захоплення потерпілого, переміщення його з того місця,
де він знаходився, та подальше утримання потерпілого викрадачем
або іншою особою.
Кр. пр. із формальним складом, яке є закінченим з моменту фак‑
тичного обмеження свободи переміщення потерпілого. У разі спри‑
50
чинення тяжких наслідків (ч. 3 ст. 146 КК) ‒ кр. пр. із матеріальним
складом.
Суб’єктивна сторона – прямий умисел. У разі спричинення тяж‑
ких наслідків (ч. 3 ст. 146 КК) ‒ умисел до діяння, а до наслідків ‒
будь-яка форма вини.
Суб’єкт – лише приватна особа, що досягла 16-ти років.
КК ‒ вчинення зазначених дій: 1) щодо малолітнього; 2) з корисливих
мотивів; 3) щодо двох чи більше осіб; 4) за попередньою змовою
групою осіб (ч. 2 ст. 28 КК); 5) способом, небезпечним для життя чи
здоров’я потерпілого; 6) що супроводжувалися заподіянням йому
фізичних страждань; 7) із застосуванням зброї; 8) здійснюваних про‑
тягом тривалого часу; за ч. 3 ст. 146 КК – вчинення дій, передбачених
ч. 1 або 2 ст. 146 КК: 1) організованою групою (ч. 3 ст. 28 КК); 2) які
спричинили тяжкі наслідки (смерть потерпілого, його самогубство,
тяжке тілесне ушкодження тощо).
34. Захоплення заручників (ст. 147 КК)
Безпосередній об’єкт − особиста воля і безпека заручника. По-

терпілий – будь-яка фізична особа, за винятком певних потерпілих,
захоплення яких потребує кваліфікації за іншими статтями КК (напр.,
за ст. 349 КК).
Об’єктивна сторона – вчинення хоча б однієї з альтернативно
зазначеної в диспозиції дій, а саме таких як:
1) захоплення заручника – його таємне або відкрите викрадення,
що вчинене будь-яким способом (шляхом обману чи зловживання
довірою, насильством чи погрозою його застосування тощо);
2) тримання особи як заручника – позбавлення заручника волі.
Тримання заручника, як правило, настає вслід за його захопленням,
хоча тримання може здійснюватися й особою, яка не брала участі
у його захопленні.
Кр. пр. із формальним складом, яке є закінченим з моменту за‑
хоплення потерпілого або з моменту фактичного позбавлення його
51
права вільно пересуватися. У разі спричинення тяжких наслідків (ч. 2
ст. 147 КК) – кр. пр. із матеріальним складом.
Суб’єктивна сторона – прямий умисел і обов’язкова мета – спо-
нукання родичів заручника, державної або іншої установи, підпри-
ємства чи організації, фізичної або службової особи до вчинення чи
утримання від вчинення будь-якої дії як умови звільнення заручника.
У разі спричинення тяжких наслідків (ч. 2 ст. 147 КК) до діяння –
прямий умисел, а до наслідків – будь-яка форма вини.
Суб’єкт – особа, що досягла 14‑річного віку.
Кваліфікуючі ознаки: (ч. 2 ст. 147 КК) ‒ вчинення цього кр. пр.:
1) щодо неповнолітнього; 2) організованою групою (ч. 3 ст. 28 КК);
3) у поєднанні з погрозою знищення людей; 4) якщо захоплення за‑
ручника спричинило тяжкі наслідки.
35. Торгівля людьми (ст. 149 КК)
Безпосередній об’єкт − особиста воля людини. Потерпілий –

будь-яка фізична особа.
Об’єктивна сторона – за ч. 1 ст. 149 КК кр. пр. може здійсню‑
ватися в одній з таких, альтернативно зазначених у законі формах
дій, як:
1) торгівля людиною – незаконна передача людини однією особою
та її одержання іншою особою на підставі незаконної угоди, що може
бути як безповоротною, так і на певний строк, як за грошову вина‑
городу або шляхом обміну на певне майно, так і без такого;
2) вербування людини – дії, пов’язані із схилянням особи працю‑
вати чи надавати послуги на певних умовах, як правило, за матері‑
альну винагороду;
3) переміщення людини – дії з переміщення в просторі потерпілої
особи з одного місця в інше;
4) переховування людини – дії, спрямовані на унеможливлення або
утруднення визначення місця перебування потерпілої особи;
5) передача людини – вчинення однією особою певних дій,
пов’язаних із наданням потерпілого іншій особі (одержувачу), тобто
своєрідне посередництво;
52
6) одержання людини – заволодіння людиною чи її тримання осо‑
бою, якій людина була передана, яке є закінченим із моменту вста‑
новлення фактичного контролю з боку одержувача над поведінкою
потерпілої особи.
Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони для вербування, пере‑
міщення, переховування, передачі та одержання людини є спосіб
вчинення діяння, а саме вчинення кр. пр. з використанням: 1) при-
мусу; 2) викрадення; 3) обману (активного чи пасивного); 4) шанта-
жу (погрози розголосити відомості, які потерпілий бажає зберегти
в таємниці); 5) матеріальної чи іншої (напр., службової) залежності
потерпілого; 6) уразливого стану потерпілого (про поняття уразли‑
вого стану див. п. 2 примітки до ст. 149 КК) чи 7) підкупу третьої
особи, яка контролює потерпілого, для отримання згоди на його екс‑
плуатацію.
Якщо потерпілим є малолітня чи неповнолітня особа, то спосіб
не є обов’язковою ознакою об’єктивної сторони (п. 3 примітки до
ст. 149 КК).
Кр. пр. із формальним складом, яке є закінченими з моменту
вчинення хоча б однієї із зазначених дій.
Суб’єктивна сторона – прямий умисел. Для вербування, пере‑
міщення, переховування, передачі та одержання людини обов’язковою
є мета експлуатації потерпілої особи (про поняття експлуатації див.
п. 1 примітки до ст. 149 КК). У разі спричинення тяжких наслідків
(ч. 3 ст. 149 КК) до діяння – прямий умисел, а до наслідків – будь-яка
форма вини.
Суб’єкт – загальний, а при вчиненні цього кр. пр. з використанням
службового становища (ч. 2 ст. 149 КК) − спеціальний – службова
особа.
КК – вчинення цього кр. пр.: 1) щодо неповнолітнього; 2) щодо кіль‑
кох осіб; 3) повторно (ст. 32 КК); 4) за попередньою змовою групою
осіб (ч. 2 ст. 28 КК); 5) службовою особою з використанням службо‑
вого становища; 6) з насильством, яке не є небезпечним для життя чи
здоров’я потерпілого чи його близьких; 7) з погрозою застосування
такого насильства; за ч. 3 ст. 149 КК – вчинення кр. пр.: 1) щодо не‑
повнолітнього його батьками, усиновителями, опікунами чи піклу‑
53
вальниками; 2) щодо малолітнього; 3) організованою групою (ч. 3
ст. 28 КК); 4) з насильством, небезпечним для життя або здоров’я
потерпілого чи його близьких; 5) з погрозою застосування такого
насильства; 6) якщо ним спричинені тяжкі наслідки.
36. Зґвалтування (ст. 152 КК)1
Безпосередній об’єкт − статева свобода людини, а якщо потер‑

пілий не досяг статевої зрілості або перебував у безпорадному стані ‒
статева недоторканість. Потерпілий: особа як жіночої, так і чо‑
ловічої статі.
Об’єктивна сторона – активна поведінка – дії сексуального ха-
рактеру, пов’язані із вагінальним, анальним або оральним проникнен-
ням в тіло іншої особи з використанням геніталій або будь-якого
іншого предмета, без добровільної згоди потерпілої особи. З цього
випливають такі ознаки об’єктивної сторони:
1) дії при зґвалтуванні завжди носять сексуальний характер,
тобто мають сексуальну конотацію (в протилежному випадку такі дії
можуть бути оцінені як кр. пр. проти здоров’я особи);
2) зґвалтування полягає у фізичному генітальному, оральному
або анальному проникненні в тіло іншої (потерпілої) особи. Учи‑
нення насильницьких дій сексуального характеру, не пов’язаних із
таким проникненням, кваліфікується як сексуальне насильство
(ст. 153 КК);
3) проникнення може бути вчинене як з використанням геніталій,
так і будь-якого іншого предмета, використовуваного замість них;
4) проникнення здійснюється без добровільної згоди потерпілої
особи, тобто такої, яка є результатом вільного волевиявлення особи,
з урахуванням супутніх обставин (див. примітку до ст. 152 КК).
Обов’язковою умовою відповідальності за зґвалтування є відсут-
ність добровільної згоди (про поняття добровільної згоди див. при‑
мітку до ст. 152 КК). Відсутність такої згоди може бути пов’язана
1
До пит. № 36‒36 див.: ППВСУ № 5 від 30 травня 2008 р. «Про судову практи‑
ку у справах про злочини проти статевої свободи та статевої недоторканності особи»
// ЗП. – С. 384–396.
54
з пригніченням (напр., при застосуванні фізичного чи психічного
насильства) або ігноруванням волі потерпілої особи (напр., при ви‑
користанні безпорадного стану).
Фізичне насильство – застосування фізичної сили (зв’язування,
здавлювання частин тіла, нанесення побоїв чи тілесних ушкоджень),
різних предметів, знарядь і засобів (у т. ч. шляхом уведення в організм
потерпілого проти його волі алкоголю, наркотичних засобів, психо‑
тропних, отруйних, сильнодіючих речовин) з метою подолання опо‑
ру потерпілого або для упередження очікуваного опору, який обу‑
мовлений відсутністю згоди на дії сексуального характеру з ґвалтів‑
ником.
Психічне насильство – вчинене за допомогою висловлювань,
жестів чи інших дій залякування потерпілого застосуванням фізич‑
ного насильства, знищенням або пошкодженням майна чи обмежен‑
ням прав та законних інтересів потерпілої особи чи іншої, небайдужої
їй особи. При цьому погроза повинна сприйматись як реальна, ви‑
ходячи з обстановки, що склалася, та бути здатною пригнітити волю
потерпілої особи. Для відповідальності немає значення, чи мав ви‑
нний намір дійсно реалізувати погрозу.
Використання безпорадного стану – використання такого фі‑
зичного або психічного стану потерпілої особи, за якого вона не може
усвідомлювати характеру і значення вчинюваних дій (психічна без-
порадність) або, усвідомлюючи це, не може чинити опір ґвалтівни‑
кові (фізична безпорадність). Причинами психічної безпорадності
може бути психічна хвороба, непритомний стан, стан сп’яніння,
малоліття тощо, а фізичної безпорадності – фізичні вади потерпілого,
його похилий вік, хвороба, що не є психічною тощо.
Інші обставини, що виключають добровільну згоду особи –
з урахуванням супутніх обставин, ними можуть бути також і шантаж
(погроза розголосити відомості, які вона бажає зберегти в таємниці),
обман, ігнорування відсутності згоди потерпілої, яка не чинить опір
тощо.
Кр. пр. із формальним складом, яке є закінченим з моменту від‑
повідного проникнення за допомогою геніталій чи будь-якого іншо‑
го предмета в тіло іншої особи.
55
Суб’єктивна сторона – прямий умисел. Винна особа з урахуван‑
ням супутніх обставин має усвідомлювати відсутність вільного во‑
левиявлення потерпілої.
Суб’єкт – фізична осудна особа, яка досягла 14‑річного віку, не‑
залежно від статі.
37. Кваліфікуючі (особливо кваліфікуючі)

ознаки зґвалтування (ч.ч. 2–6 ст. 152 КК)
Кваліфікуючі (особливо кваліфікуючі) ознаки зґвалтування.

За ч. 2 ст. 152 КК – зґвалтування вчинене:
1) повторно – тобто, якщо йому передувало вчинене цією ж осо‑
бою діяння, вказане у частинах 1–5 ст. 152 КК, незалежно від стадії
вчинених кр. пр., вчинення їх одноособово чи у співучасті, наявнос‑
ті чи відсутності факту засудження за раніше вчинене кр. пр. (ст. 32
КК). Ознака повторності відсутня за наявності продовжуваного
зґвалтування (ч. 2 ст. 32 КК);
2) особою, яка раніше вчинила будь-яке із кр. пр., передбачених
статтями 153–155 КК (повторність однорідних кр. пр. або спеціаль‑
ний рецидив);
3) щодо подружжя чи колишнього подружжя або іншої особи,
з якою винний перебуває (перебував) у сімейних або близьких від‑
носинах;
4) щодо особи у зв’язку з виконанням цією особою службового,
професійного чи громадського обов’язку;
5) щодо жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані ва‑
гітності.
За ч. 3 ст. 152 КК – зґвалтування, вчинене:
1) групою осіб, тобто спільно вчинене двома або більше виконав‑
цями, які досягли 14 років, незалежно від наявності попередньої
змови на це (ч. 1 ст. 28 КК). Виконавцем зґвалтування є як особа, що
безпосередньо здійснює статевий акт з потерпілою особою, так і осо‑
ба, яка застосовує фізичне насильство, погрози або привела потерпі‑
лого в безпорадний стан з метою зґвалтування його іншою особою
(співвиконавець);
56
2) щодо неповнолітньої особи – зґвалтування, яке вчинюється
щодо потерпілого віком від 14 до 18 років і за умови, що суб’єкт кр.
пр. достовірно знав, припускав або повинен був і міг усвідомлювати
вік потерпілого.
За ч. 4 ст. 152 КК – зґвалтування особи, яка не досягла 14‑ти ро-
ків (малолітньої особи), незалежно від її добровільної згоди, за умови,
що суб’єкт кр. пр. достовірно знав, припускав або повинен був і міг
усвідомлювати вік потерпілого.
За ч. 5 ст. 152 КК – зґвалтування, передбачене ч.ч. 1, 2 або 3
ст. 152 КК, що спричинило тяжкі наслідки – смерть або самогубство
потерпілої особи, тяжке тілесне ушкодження, а так само зараження
вірусом імунодефіциту людини чи іншою невиліковною інфекційною
хворобою, що є небезпечною для життя людини. Не становить осо‑
бливо тяжких наслідків вагітність потерпілої чи втрата нею незайма‑
ності (дефлорація). Суб’єктивне ставлення до цих наслідків може
виражатися як в умисній, так і в необережній формі вини.
За ч. 6 ст. 152 КК – зґвалтування малолітньої особи, вчинене по‑
вторно або особою, яка раніше вчинила будь-яке із кр. пр., передба‑
чених ч.ч. 4 або 5 ст. 153, ст. 155 або ч. 2 ст. 156 КК.
38. Відмежування розбещення неповнолітніх

(ст. 156 КК) від статевих зносин з особою,
яка не досягла шістнадцятирічного віку
(ст. 155 КК)
Відмежування цих кр. пр. слід проводити за такими ознаками:

1) за потерпілим – за ст. 155 КК ним може бути особа жіночої
або чоловічої статі, якій виповнилося 14 років, але яка не досягла
16‑річного віку. Дії сексуального характеру з особою, яка не досягла
14 років, кваліфікуються як зґвалтування (ч. 4 ст. 152 КК) або сексу‑
альне насильство (ч. 4 ст. 153 КК). За ст. 156 КК потерпілим може
бути особа як жіночої, так і чоловічої статі, але якій не виповнилося
16 років, і незалежно від того, чи погодилася вона на вчинення щодо
неї розпусних дій;
57
2) за об’єктивною стороною – за ст. 155 КК діяння полягає в до-
бровільних природних (гетеросексуальних та генітальних) або не-
природних статевих зносинах з потерпілою особою. За ст. 156 КК
розбещення неповнолітніх полягає у вчиненні розпусних дій, які є:
а) ненасильницькими діями сексуального характеру, що не пов’язані
з проникненням у тіло потерпілого, або б) не є діями сексуального
характеру, хоча й спрямовані на задоволення винною особою стате‑
вої пристрасті чи на збудження в потерпілої особи статевого інстинк‑
ту. При цьому дії можуть бути як фізичними (напр., оголення стате‑
вих органів), так і інтелектуальними (напр., відверто цинічні розмови
сексуального характеру;
3) за суб’єктом – за ст. 155 КК ним може бути лише повнолітня
(яка досягла 18 років) особа, а за ст. 156 КК – особа, яка досягла
16‑річного віку;
4) за кваліфікуючими ознаками. Спільною кваліфікуючою озна‑
кою для обох кр. пр. є вчинення діяння членами сім’ї чи близькими
родичами, особою або на яку покладено обов’язки щодо виховання
потерпілого або піклування про нього, а відмінними ознаками є спри-
чинення безплідності чи інших тяжких наслідків (ч. 2 ст. 155 КК) та
вчинення розпусних дій щодо малолітньої особи (ч. 2 ст. 156 КК).
39. Перешкоджання здійсненню виборчого

права або права брати участь
у референдумі, роботі виборчої комісії або
комісії референдуму чи діяльності
офіційного спостерігача (ст. 157 КК)
У ст. 157 КК передбачено три самостійні склади кр. пр. При

цьому диспозиції цієї статті є бланкетними і потребують звернення
до виборчих/референдарних норм, зокрема до Виборчого кодексу
України. Безпосередній об’єкт цих кр. пр. – виборчі та референдар‑
ні права громадян (право обирати та право бути обраним), а також
нормальна діяльність інших учасників виборчого (референдарного)
процесу.
58
1. Перший склад кр. пр. (ч. 1 ст. 157 КК) – перешкоджання
суб’єктам виборчого (референдарного) процесу характеризується
такими ознаками:
1) об’єктивна сторона – альтернативні діяння:
а) перешкоджання (протиправний вплив) вільному здійсненню
громадянином свого виборчого права (як активного, так і пасивного)
або права брати участь у референдумі;
б) перешкоджання діяльності ін. суб’єкта виборчого процесу (зо‑
крема, виборчій комісії чи партії), ініціативної групи референдуму,
комісії з референдуму, члена виборчої комісії, члена ініціативної
групи референдуму, члена комісії з референдуму або офіційного спо‑
стерігача при виконанні ними своїх повноважень.
Обов’язковою ознакою є спосіб перешкоджання – обман або при‑
мушування. Кр. пр. із формальним складом і вважається закінченим
з моменту перешкоджання;
2) суб’єктивна сторона – прямий умисел (мотиви і мета різні);
3) суб’єкт – у перших двох формах – загальний (16 років).
Кваліфікуючі ознаки: за ч. 2 – вчинення діяння: а) поєднаного із
застосуванням насильства, б) знищенням чи пошкодженням майна,
в) з погрозою застосування насильства або знищення чи пошкоджен‑
ня майна; за ч. 3 – вчинення діяння: а) за попередньою змовою групою
осіб, б) членом виборчої комісії (спеціальний суб’єкт кр. пр.).
2. Другий склад кр. пр. (ч. 4 ст. 157 КК) з об’єктивної сторони
також є формальним і охоплює в себе дві ознаки:
а) діяння – незаконне втручання службової особи з використанням
службового становища у здійснення виборчою комісією чи комісією
з референдуму чи членом такої комісії їх повноважень;
б) спосіб такого втручання – шляхом незаконної вимоги чи вка‑
зівки.
Із суб’єктивної сторони склад кр. пр. містить дві ознаки – пря-
мий умисел та мету вплинути на дії чи рішення комісії чи її члена.
Суб’єкт – спеціальний: службова особа як приватного, так і пу‑
блічного права.
3. Третій склад кр. пр. (ч. 5 ст. 157 КК) з об’єктивної сторони
є матеріальним:
59
а) діяння полягає в ухиленні члена виборчої комісії / комісії з ре‑
ферендуму від виконання своїх обов’язків у роботі комісії без по‑
важних причин;
б) наслідок – неможливість роботи відповідної комісії в день голо‑
сування, проведення підрахунку голосів на дільниці, встановлення
підсумків голосування у відповідному виборчому окрузі чи окрузі
з референдуму, встановлення результатів виборів або референдуму;
в) причинний зв’язок між діянням і наслідками.
Суб’єктивна сторона – умисна або змішана форма вини.
Суб’єкт – спеціальний – член відповідної комісії.
40. Порушення рівноправності громадян

залежно від їх расової, національної
належності, релігійних переконань,
інвалідності та за іншими ознаками
(ст. 161 КК)
Безпосередній об’єкт − суспільні відносини, що забезпечують

рівноправність громадян (ст. 24 Конституції України).
Об’єктивна сторона − активна поведінка (дії), які альтернатив-
но перелічені в диспозиції і характеризуються тим, що:
1) спрямовані на розпалювання національної, расової чи релігій-
ної ворожнечі та ненависті, тобто на розповсюдження будь-яких
ідей, поглядів, вигадок чи припущень, що підривають довіру і по‑
вагу до певної національності, раси або релігійного віросповідання,
викликають зневагу або почуття ненависті до культури, життєвого
укладу громадян певної національності чи раси тощо;
2) спрямовані на приниження національної честі та гідності
і можуть виражатися в різних формах третирування людей: наклепі,
цькуванні, знущанні над культурою, звичаями тощо;
3) полягають в образі почуттів громадян у зв’язку з їхніми ре-
лігійними переконаннями, тобто в приниженні гідності та інших по‑
чуттів представників окремих релігійних конфесій або глум над
місцями богослужінь чи релігійних зібрань, місцями паломництва,
що шануються ними;
60
4) полягають у прямому чи непрямому обмеженні прав, тобто
у відкритих чи завуальованих дискримінаційних діях, що позбавля‑
ють людину можливості повністю використовувати свої конститу‑
ційні та інші гарантовані законом права;
5) виражаються у встановленні прямих чи непрямих привілеїв
(переваг) громадян за ознаками раси, кольору шкіри, політичних,
релігійних та інших переконань, статі, інвалідності, етнічного та со‑
ціального походження, майнового стану, місця проживання, за мов‑
ними або іншими ознаками.
нення будь-якої із зазначених дій. У разі спричинення тяжких на‑
слідків (ч. 3 ст. 161 КК) ‒ кр. пр. із матеріальним складом.
Суб’єктивна сторона – прямий умисел, а у разі спричинення
тяжких наслідків (ч. 3 ст. 161 КК) до діяння – прямий умисел, а до
наслідків – будь-яка форма вини.
Суб’єкт – загальний, а при вчиненні зазначених в законі дій
службовою собою (ч. 2 ст. 161 КК) ‒ спеціальний.
КК – вчинення зазначених дій: 1) поєднаних з насильством; 2) об‑
маном; 3) з погрозами; 4) службовою особою; за ч. 3 ст. 161 КК –
якщо такі дії: 1) вчинені організованою групою (ч. 3 ст. 28 КК);
2) спричинили тяжкі наслідки.
41. Ухилення від сплати аліментів

на утримання дітей (ст. 164 КК).
Ухилення від сплати коштів на утримання
непрацездатних батьків (ст. 165 КК)
Ухилення від сплати аліментів на утримання дітей / непра-

цездатних батьків характеризується такими ознаками основного
складу:
1) безпосередній об’єкт – майнові інтереси і права неповнолітніх
та непрацездатних дітей, які є потерпілими від цього кр. пр. (ст. 164
КК), майнові інтереси непрацездатних батьків (ст. 165 КК);
2) об’єктивна сторона: за ст. 164 КК – дві форми кр. пр.:
61
а) перша містить три ознаки: (а) діяння триваючого характеру –
злісне ухилення від сплати встановлених рішенням суду, що набрало
законної сили, коштів на утримання дітей (аліментів), тобто будь-які
діяння, спрямовані на невиконання рішення суду, зокрема, прихован‑
ня доходів, зміна місця проживання чи роботи без повідомлення держ.
виконавця тощо; (б) наслідок – виникнення заборгованості зі сплати
таких коштів у розмірі, що сукупно складають суму виплат за 3 мі‑
сяці відповідних платежів; (в) причинний зв’язок (матеріальний
склад);
б) друга форма – діяння у вигляді злісного ухилення батьків від
утримання неповнолітніх або непрацездатних дітей, що перебувають
на їх утриманні, тобто незабезпечення їх необхідним для їхнього іс‑
нування коштами, харчуванням, одягом тощо (формальний склад);
за ст. 165 КК – матеріальний склад: а) діяння триваючого ха-
рактеру – злісне ухилення від сплати коштів на утримання непрацез‑
датних батьків; б) наслідок – виникнення заборгованості зі сплати
таких коштів у розмірі, що сукупно складають суму виплат за 3 мі‑
сяці відповідних платежів; в) причинний зв’язок.
Несплата аліментів на утримання дитини, одного з подружжя,
батьків або інших членів сім’ї, що призвела до заборгованості, розмір
якої перевищує суму платежів за 6 місяців з дня пред’явлення вико‑
навчого документа до примусового виконання, тягне за собою адмі‑
ністративну відповідальність за ст. 183-1 КУпАП.
3) суб’єктивна сторона – прямий умисел (мотиви і мета різні);
4) суб’єкт – спеціальний, тобто особа, на яку законом чи рішен‑
ням суду покладений обов’язок зі сплати аліментів чи утримання:
а) за ст. 164 КК – неповнолітніх чи непрацездатних дітей (як прави‑
ло такий обов’язок мають батьки, в т.ч. й ті, що позбавлені батьків‑
ських прав, а також усиновлювачі, вітчим, мачуха), б) за ст. 165 – не‑
працездатних батьків (такий обов’язок мають діти, усиновлені, пад‑
черки, пасинки)
Кваліфікуючі ознаки (ч. 2) – вчинення діяння особою, раніше
судимою за кр. пр., передбачене відповідною статтею (спеціальний
рецидив).
№ 313/1391/17)
62
42. Грубе порушення законодавства про працю
(ст. 172 КК) і грубе порушення угоди
про працю (ст. 173 КК)
Грубе порушення законодавства про працю (ст. 172 КК) і грубе

порушення угоди про працю (ст. 173 КК) характеризуються такими
ознаками:
1) безпосередній об’єкт – відносини, що забезпечують реалізацію
особою свого права на працю. Потерпілий – працівник (фізична
особа, яка працює за трудовим договором (контрактом) або особа,
яка виявила бажання бути працівником (у разі прийняття на роботу);
2) об’єктивна сторона:
за ст. 172 КК – може виявлятися у двох формах діянь:
а) грубе порушення законодавства про працю («грубість пору‑
шення» має оціночний характер і в кожному конкретному випадку
встановлюється, виходячи з кількості потерпілих, тяжкості можливих
наслідків, тривалості, систематичності порушень, злісності мотивів
тощо);
б) незаконне звільнення працівника з роботи, тобто коли для цьо‑
го не було законних підстав або коли воно здійснене з порушенням
встановленого порядку. Диспозиція ст. 172 КК є бланкетною, тому
для з’ясування її змісту слід, зокрема, звертатися до відповідних норм
КЗпП та інших нормативних актів.
Кр. пр. із формальним складом, який є закінченим з моменту
самого факту грубого порушення трудових прав громадян;
за ст. 173 КК об’єктивна сторона виражається у двох ознаках:
а) діяння – грубе порушення угоди про працю, під якими розумі‑
ються колективні угоди чи трудові договори;
б) спосіб учинення – обман, зловживання довірою або примус (кр.
пр. з формальним складом).
Суб’єктивна сторона – прямий умисел. Обов’язковою ознакою
незаконного звільнення працівника з роботи (ст. 172 КК) є особисті
мотиви або мотиви, пов’язані з повідомленням працівником як ви-
кривачем про вчинення іншою особою корупційного або пов’язаного
з корупцією правопорушення чи інших порушень Закону України «Про
запобігання корупції» іншою особою. Інше грубе порушення законо‑
63
давства про працю (ст. 172 КК) або грубе порушення угоди про пра‑
цю (ст. 173 КК) може здійснюватися за будь-яких мотивів.
Суб’єкт – спеціальний: особа, що досягла 16 років та на яку по‑
кладений обов’язок дотримання зак-ва про працю (службова особа,
громадянин – ФОП чи уповноважена ним особа).
Кваліфікуючі ознаки: за ч. 2 ст. 172 КК – вчинення грубого по‑
рушення законодавства про працю: 1) повторно (ст. 32 КК); 2) щодо
неповнолітнього, вагітної жінки, одинокого батька, матері або особи,
яка їх замінює і виховує дитину віком до 14 років, або дитину з інва‑
лідністю; за ч. 2 ст. 173 КК – вчинення грубого порушення угоди про
працю стосовно громадянина, з яким укладена угода щодо його ро‑
боти за межами України.
вою № 5-106кс15; 2) пост. ККС ВС від 15.05.2020 за справою
№ 321/1753/16-к)
43. Порушення авторського права

і суміжних прав (ст. 176 КК)
Безпосередній об’єкт: а) авторські права – особисті немайнові

і майнові права авторів і набувачів цих прав і б) суміжні права – осо‑
бисті немайнові права і майнові права на виконання, фонограми, ві‑
деограми та програми організацій мовлення.
Предмет – відповідні твори в галузі науки, літератури і мисте‑
цтва, комп’ютерні програми, компіляції даних та виконання, фоно‑
грами, відеограми та програми мовлення, відносини щодо викорис‑
тання яких врегульовані ЦК і Законом «Про авторське право і суміж‑
ні права».
Потерпілий – суб’єкти авторського права (автор та інші особи,
які набули прав на твір) та суб’єкти суміжних прав (виконавець, ви‑
робник фонограми чи відеограми, організація мовлення та інші осо‑
би, які набули таких прав).
Об’єктивна сторона – кр. пр. із матеріальним складом:
1) діяння передбачено альтернативно:
64
а) незаконне відтворення, розповсюдження творів науки, літера‑
тури і мистецтва, комп’ютерних програм і баз даних;
б) незаконне відтворення, розповсюдження виконань, фонограм,
відеограм і програм мовлення або
в) їх незаконне тиражування та розповсюдження на аудіо- та ві‑
деокасетах, дискетах, інших носіях інформації;
г) камкординг (відеозапис аудіовізуального твору під час його
публічної демонстрації в кінотеатрах, інших кіновидовищних зак
ладах),
ґ) кардшейрінг (забезпечення у будь-яких формах та спосіб до‑
ступу до програми організації мовлення, який обмежений суб’єктом
авторського права чи суміжних прав застосуванням технічних засобів
захисту),
д) ін. порушення авторського права і суміжних прав;
2) сусп. небезп. наслідок – матеріальна шкода в значному розмірі
(у 20 і більше разів перевищує н. м. д. г.);
3) причинний зв’язок між діянням та наслідками.
Суб’єктивна сторона – прямий умисел (мотив і мета різні).
Суб’єкт – загальний (16 років).
Кваліфікуючі ознаки: за ч. 2 – ті самі дії, вчинені: 1) повторно,
або 2) за попередньою змовою групою осіб, або 3) якщо вони завда‑
ли матеріальної шкоди у великому розмірі (у 200 і більше разів пере‑
вищує н. м. д. г.); за ч. 3 – ті самі дії, вчинені: 1) службовою особою
з використанням службового становища або 2) організованою групою,
або 3) якщо вони завдали матеріальної шкоди в особливо великому
розмірі (в 1000 і більше разів перевищує н.м.д.г.).
44. Порушення недоторканності

приватного життя (ст. 182 КК)
Безпосередній об’єкт: недоторканність приватного життя, право

на на особисту й сімейну таємницю. Предмет – конфіденційна ін‑
формація про фізичну особу, що міститься на певних матеріальних
носіях (друкованих – у т.ч. в ЗМІ, електронних тощо), у демонстро‑
65
ваному творі тощо, які потерпіла особа бажає зберегти в таємниці.
Не є конфіденційною раніше вже оприлюднена інформація.
Об’єктивна сторона за ч. 1 – кр. пр. із формальним складом,
яке виражається в альтернативних незаконних діях з предметом кр.
пр., а саме:
а) збирання – здійснене у будь-який спосіб (відкрито чи прихова‑
но) отримання конфіденційної інформації від інших осіб, з докумен‑
тів чи інших джерел. Збирання, поєднане з порушенням недоторкан‑
ності житла, таємниці телефонних розмов, листування чи ін. корес‑
понденції, за наявності всіх ознак складу потребує додаткової
кваліфікації за ст.ст. 162 чи 163 КК;
б) зберігання – утримання конфіденційної інформації винним
протягом будь-якого проміжку часу при собі чи в іншому обраному
ним місці;
в) використання (напр., в особистих інтересах);
г) знищення;
ґ) поширення (передача чи повідомлення хоча б одному суб’єкту,
що не має права на ознайомлення з нею);
д) зміна конфіденційної інформації.
Якщо ці дії передбачені іншими статтями КК, то вони підлягають
кваліфікації за цими статтями. Усі ці дії вчинюються незаконно, тоб‑
то за відсутності згоди потерпілої особи чи передбачених законодав‑
ством умов. Публічне, у тому числі через засоби масової інформації,
журналістів, громадські об’єднання, професійні спілки, повідомлен‑
ня особою інформації про вчинення кримінального або іншого право‑
порушення, здійснене з дотриманням вимог закону, не є діями, перед‑
баченими цією статтею, і не тягне за собою кримінальну відповідаль‑
ність.
Суб’єктивна сторона – прямий умисел (мотив і мета різні).
Кваліфікуючі ознаки за ч. 2 – ті самі дії: 1) вчинені повторно, або
2) якщо вони заподіяли істотну шкоду охоронюваним законом пра‑
вам, свободам та інтересам особи. Істотна шкода, якщо вона полягає
в матеріальних збитках, повинна в 100 і більше разів перевищувати
н.м.д.г.
66
45. Поняття та система кримінальних
правопорушень проти власності
(ст.ст. 185–198 КК)1
Кр. пр. проти власності – передбачені розд. VI Особливої час‑

тини КК суспільно небезпечні діяння, які посягають на економічні
відносини власності як складову економічної системи держави та
суспільства.
До загальних ознак кр. пр. проти власності належать такі:
1) їх родовим об’єктом є суспільні відносини власності, що
охороняються кримінальним законом;
2) предметом цих кр. пр. є чуже майно, право на майно або дії
майнового характеру (детальніше – див. пит. № 46) ;
3) для об’єктивної сторони переважної більшості цих кр. пр.
обов’язковою ознакою є певний спосіб їх вчинення (таємний, відкри‑
тий напад, обман та ін.);
4) з об’єктивної сторони більшість із цих кр. пр. із матеріаль-
ним складом, обов’язковою ознакою яких є заподіяння суспільно
небезпечних наслідків у вигляді матеріальної шкоди в певному роз‑
мірі, з моменту спричинення якої ці кр. пр. визнаються закінченими;
5) із суб’єктивної сторони переважна більшість цих кр. пр.
характеризується прямим умислом, корисливими мотивами та ме-
тою.
Система кр. пр. проти власності (їх класифікація). Залежно від
того, чи є корисливі мотив та мета обов’язковими ознаками, вони
поділяються на: 1) корисливі (ст.ст. 185–193 КК) та 2) некорисливі
(ст.ст. 194–198 КК).
Корисливі кр. пр., у свою чергу, за характером діяння, за спосо-
бом їх вчинення можуть бути поділені на кр. пр.:
а) пов’язані з незаконним обертанням чужого майна на користь
винного або інших осіб (ст.ст. 185–191 КК) – кр. пр., які характери‑
зуються не тільки корисливими мотивом та метою, а й безоплатністю
(еквівалент вартості не відшкодовується) обертання майна на свою
1
До пит. № 45–60 див.: ППВСУ № 10 від 6 листопада 2009 р. «Про судову
практику у справах про злочини проти власності» // ЗП. ‒ С. 419–430.
67
чи інших осіб користь (вилучення його у власника і незаконне збага‑
чення за рахунок цього майна);
б) інші корисливі кр. пр., які, як правило, не пов’язані з таким
обертанням (ст.ст. 192 та 193 КК).
46. Предмет кримінальних правопорушень

проти власності
Обов’язковою ознакою усіх кр. пр. проти власності є їх предмет –

приватне, державне чи комунальне майно, яке характеризується
певними ознаками:
1. Загальні ознаки – характерні для предметів усіх кр. пр. проти
власності:
а) фізична ознака – це предмети матеріального світу (у т. ч. гаря‑
ча та питна вода, електрична та теплова енергія, паливний газ), які
можна вилучити, привласнити, спожити, пошкодити, знищити тощо;
б) економічна ознака – майно має мінову (можливість обміну) та
споживчу (здатність задовольняти ті чи інші потреби) вартість;
в) соціальна ознака – майно штучно створене працею людини або
відокремлене від природного середовища за допомогою людської
праці;
г) юридична ознака – майно для винного є чужим, тобто особа
немає ані дійсного, ані уявного (спірного) права на поводження з та‑
ким майном, як зі своїм власним (хоч і може володіти майном на
правових підставах, напр., за статтями 191, 194 і 196 КК).
2. Відсутність однієї із загальних ознак означає відсутність
предмета кр. пр. проти власності. Тому не є такими предметами,
зокрема:
а) природні багатства в їх природному стані (ліс на корені, риба
у природних водоймищах тощо), які попередньо не вилучені з цього
стану і не включені до фондів власності (відсутня соціальна ознака);
б) безхазяйні, покинуті чи загальнодоступні речі чи бездоглядні
домашні тварини (відсутня юридична ознака);
в) іменні (на пред’явника) документи і знаки, що не виступають
еквівалентом грошей – чеки, номерки, жетони тощо (відсутня еконо-
68
мічна ознака). Якщо незаконні дії (вилучення, знищення чи пошко‑
дження) з певними видами майна передбачені статтями інших розді‑
лів КК, то застосуванню підлягають саме ці статті (напр., ст. 262
КК – щодо викрадення вогнепальної зброї).
3. Спеціальні ознаки – характерні для окремих предметів кр. пр.
проти власності:
а) правовий зв’язок винного і майна – майно, що ввірене чи пере‑
буває у віданні особи (ст. 191 КК), передано під зберігання чи охо‑
рону (ст. 197 КК);
б) особлива історична, наукова, художня, культурна цінність
майна чи скарбу (ст. 193 КК);
в) ознаки об’єкта електроенергетики (ст. 1941 КК);
г) ознаки майна, завідомо одержаного кримінально протиправним
шляхом (ст. 198 КК).
4. Усі предмети кр. пр. проти власності можна також поді-
лити на:
а) чуже майно та об’єкти, прирівняні до майна (земельна ділянка,
електрична (теплова) енергія та паливний газ);
б) право на майно – це речове право, зафіксоване як правило в до‑
кументі, який дозволяє отримати у власність майно (напр., заповіт,
договір дарування, боргова розписка (статті 189 і 190 КК);
в) дії майнового характеру – підвищення на посаді, видача без‑
коштовної путівки, надання послуги майнового характеру тощо
(тільки за ст. 189 КК).
47. Крадіжка (ст. 185 КК)
Крадіжка – таємне викрадення чужого майна (ч. 1 ст. 185 КК).

Безпосередній об’єкт – відносини власності, а предмет – чуже
майно. Вартість предмета кр. пр. повинна перевищувати 0,2 н.м.д.г.
(див. ст. 51 КУпАП). Розмір одного н.м.д.г. дорівнює податковій со-
ціальній пільзі, що становить половину прожиткового мінімуму для
працездатної особи (у розрахунку на місяць), встановленому Законом
України «Про Державний бюджет на (відповідний) рік» на 1 січня
звітного податкового року (див. п. 5 підрозд. 1 розд. ХХ ПдК).
69
Об’єктивна сторона виражається:
1) тільки в активній формі поведінки – діях, які полягають у не-
законному, безоплатному, поза волею власника викраденню чужого
майна;
2) ці дії вчиняються тільки таємним способом. Викрадення
є таємним, якщо майно вилучається непомітно для інших: за від‑
сутності власника чи інших осіб або в їх присутності, але за умови,
що потерпілий або інші особи не здатні усвідомлювати факт неза-
конності вилучення (викрадення майна), а також у присутності осіб,
які усвідомлюють, що вчинюється крадіжка, але суб’єкт розраховує,
що ці особи не будуть йому перешкоджати у вчиненні кр. пр.;
3) обов’язковою ознакою об’єктивної сторони є наслідки у ви‑
гляді майнової шкоди, які знаходяться у причинному зв’язку зі вчине‑
ним діянням.
Кр. пр. із матеріальним складом, який є закінченим з моменту,
коли винна особа вилучила майно і отримала реальну можливість
розпоряджатися чи користуватися ним як своїм власним.
(Питання щодо моменту закінчення крадіжки див. пост. ВСУ
за справами: 1) від 14.10.2013 р. № 5-40кс13 та 2) від 25.06.2015 р.
№ 5-96кс15.)
Суб’єктивна сторона – прямий умисел, корисливі мотиви і мета.
КК ‒ вчинення крадіжки: 1) повторно (п. 1 примітки до ст. 185
КК) або 2) за попередньою змовою групою осіб (ч. 2 ст. 28 КК); за
ч. 3 ст. 185 КК – вчинення крадіжки: 1) з проникненням у житло,
інше приміщення чи сховище або 2) що завдала значної шкоди по‑
терпілому (п. 2 примітки до ст. 185 КК); за ч. 4 ст. 185 КК – вчи‑
нення крадіжки у великих розмірах (п. 3 примітки до ст. 185 КК);
за ч. 5 ст. 185 КК ‒ вчинення крадіжки: 1) в особливо великих
розмірах (п. 4 примітки до ст. 185 КК) або 2) організованою групою
(ч. 3 ст. 28 КК).
(До питання щодо поняття «інше сховище», «проникнення»
до нього, відмежування крадіжки від привласнення знайденого
майна див. пост. ВСУ за справами: 1) від 31.01.2013 р. № 5-33кс12;
2) від 06.03.2014 р. № 5-2кс14; 3) від 11.12.2014 р. № 5-23кс14, а та-
70
кож пост. ККС ВС: 4) від 10.04.2018 р. за справою № 569/6988/16-к;
5) від 23.06.2020 за справою № 128/984/17)
48. Грабіж (ст. 186 КК) та його відмежування

від крадіжки (ст. 185 КК)
У ч. 1 ст. 186 КК передбачено відповідальність за так званий

«ненасильницький» грабіж – відкрите викрадення чужого майна,
а в ч. 2 – за «насильницький» грабіж – відкрите викрадення чужого
майна, поєднане з насильством, яке не є небезпечним для життя чи
здоров’я потерпілого, або з погрозою застосування такого насиль-
ства.
Основний безпосередній об’єкт – відносини власності, а додат-
ковий (у разі вчинення «насильницького» грабежу) ‒ особиста воля,
безпека особи, її здоров’я та тілесна недоторканність. Предмет кр.
пр. ‒ чуже майно.
1) тільки активною формою поведінки – діями, які полягають
у незаконному, безоплатному, поза волею власника викраденні чужо-
го майна;
2) вказані дії здійснюється відкритим способом, тобто в при‑
сутності власника або інших осіб, які усвідомлюють, що вчинюється
незаконне вилучення (викрадення майна), і винний усвідомлює, що
факт протиправного вилучення ним майна усвідомлюють інші особи.
Грабіж матиме місце і в тому випадку, якщо викрадення, розпочате
таємно, переростає у відкрите;
3) обов’язковою ознакою об’єктивної сторони є наслідки у ви‑
гляді майнової шкоди, які знаходяться у причинному зв’язку зі вчине‑
ним діянням.
Кр. пр. із матеріальним складом, яке є закінченим з моменту,
коли винна особа вилучила майно і отримала реальну можливість
розпоряджатися чи користуватися ним як своїм власним.
У разі вчинення «насильницького грабежу» (ч. 2 ст. 186 КК) ви‑
крадення поєднується з насильством, яке не є небезпечним для жит-
тя чи здоров’я потерпілого, що може полягати в обмеженні волі,
71
нанесенні ударів, побоїв, заподіяння легкого тілесного ушкодження,
що не спричинило короткочасного розладу здоров’я або незначної
втрати працездатності (фізичне насильство), або ж із погрозою за‑
стосувати вказане фізичне насильство (психічне насильство).
Насильство може передувати вилученню майна (з метою його
вилучити), супроводжувати його або слідувати за ним (з метою утри‑
мання вилученого майна). Не буде «насильницького» грабежу, якщо
насильство застосовується тільки з метою уникнути затримання,
а також у разі, якщо був вчинений так званий грабіж-ривок, за якого
винний застосовує певні зусилля, щоб відібрати в потерпілого річ,
предмет (напр., вирвав із рук сумку).
Суб’єктивна сторона – прямий умисел, за якого винний усвідом‑
лює, що вилучає чуже майно відкрито, що його дії охоплюються
свідомістю інших осіб, але ігнорує це. Обов’язкові ознаки – корисли-
ві мотиви і мета.
КК – вчинення грабежу: 1) поєднаного з насильством, яке не є небез‑
печним для життя чи здоров’я потерпілого, або з погрозою застосу‑
вання такого насильства; 2) повторно (п. 1 примітки до ст. 185 КК);
3) за попередньою змовою групою осіб (ч. 2 ст. 28 КК); за ч. 3 ст. 186
КК – вчинення грабежу: 1) із проникненням у житло, інше приміщен‑
ня чи сховище або 2) який завдав значної шкоди потерпілому (п. 2
примітки до ст. 185 КК); за ч. 4 ст. 186 КК – вчинення грабежу у ве‑
ликих розмірах (п. 3 примітки до ст. 185 КК); за ч. 5 ст. 186 КК –
вчинення грабежу: 1) в особливо великих розмірах (п. 4 примітки до
ст. 185 КК) або 2) організованою групою (ч. 3 ст. 28 КК).
Відмежування грабежу (ст. 186 КК) від крадіжки (ст. 185
КК) слід проводити за способом їх вчинення та змістом умислу.
1. За способом крадіжка вчиняється таємно, а грабіж – відкрито
(див. раніше проведений аналіз статей 185 і 186 КК). Крім того, гра‑
біж може бути насильницьким, а застосування насильства при кра‑
діжці виключається.
2. Вирішальною розмежувальною ознакою є зміст умислу. При
крадіжці винний вважає (усвідомлює), що вчиняє таємне викрадення,
а при грабежі – відкрите. Тому, якщо винний вважає свої дії таємни‑
72
ми (непомітними), а фактично його дії хтось спостерігає, вчинене
розглядається як крадіжка, а якщо винний вважає, що його помітили,
а фактично його дії не були помічені, він відповідає за грабіж.
Слід також ураховувати, що мінімальна вартість викраденого
при крадіжці, яка тягне за собою кримінальну відповідальність, має
перевищувати 0,2 н.м.д.г. (див. ст. 51 КУпАП), а щодо грабежу тако‑
го мінімального розміру вартості предмета кр. пр. законом не вста‑
новлено.
(До цього питання див. пост. ККС ВС за справами: 1) від
15.03.2018 р. № 192/2621/16-к; 2) від 15.11.2018 р. № 335/1893/16-к;
3) від 19.11.20128 р. № 205/5830/16-к; 4) від 21.07.2020 № 545/1937/18;
5) від 10.09.2020 № 569/19032/17; 6) від 15.09.2020 № 750/808/18;
7) від 01.10.2020 № 752/3045/18)
49. Розбій (ст. 187 КК) та його відмежування

від «насильницького» грабежу
(ч. 2 ст. 186 КК)
Розбій – напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний

з насильством, небезпечним для життя чи здоров’я особи, яка за-
знала нападу, або з погрозою застосування такого насильства.
ковий – життя і здоров’я потерпілих. Предмет кр. пр. – чуже майно.
Об’єктивна сторона полягає в діях, а саме в нападі, поєднаному
з насильством, небезпечним для життя чи здоров’я особи, яка за-
знала нападу, або з погрозою застосування такого насильства.
Фізичне насильство – небезпечне для життя чи здоров’я, тобто
легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад
здоров’я або незначну втрату працездатності, середньої тяжкості чи
тяжке тілесне ушкодження, замах на вбивство, вбивство. Замах на
вбивство і вбивство вимагають додаткової кваліфікації за (ст. 15) п. 6
ч. 2 ст. 115 КК.
Психічне насильство – погроза заподіяти вказане фізичне на‑
сильство або погроза вбивством.
73
Насильство має реальний характер: здатне пригнічувати волю
потерпілого і примусити його передати майно винному. Насильство
може передувати вилученню майна (з метою його вилучити), супро‑
воджувати його або слідувати за ним (з метою утримання майна).
Не буде розбою, якщо насильство застосовується тільки з метою
уникнути затримання (таке насильство кваліфікується за сукупністю
з крадіжкою чи грабежем).
Кр. пр. із усіченим складом, яке є закінченим з моменту нападу,
тобто з моменту застосування насильства, незалежно від того, чи
вдалося винному заволодіти майном. Якщо при розбійному нападі
винному фактично вдалося заволодіти майном, вчинене охоплюєть‑
ся ст. 187 КК і додаткової кваліфікації не потребує.
КК – вчинення розбою: 1) особою, яка раніше вчинила розбій або
бандитизм; 2) за попередньою змовою групою осіб (ч. 2 ст. 28 КК);
за ч. 3 ст. 187 КК – розбій з проникненням у житло, інше приміщен‑
ня чи сховище; за ч. 4 ст. 187 КК – вчинення розбою, спрямованого
на заволодіння майном: 1) у великих чи особливо великих розмірах
(пп. 3 та 4 примітки до ст. 185 КК); 2) організованою групою (ч. 3
ст. 28 КК); 3) поєднаного із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень.
Відмежування розбою (ст. 187 КК) від «насильницького» грабе-
жу (ч. 2 ст. 186 КК) проводиться за:
1) додатковим обов’язковим об’єктом: за ч. 2 ст. 186 КК – це
особиста воля, безпека особи, її здоров’я та тілесна недоторканність,
а за ст. 187 КК – життя і здоров’я потерпілого;
2) за конструкцією складу кр. пр. і моментом його закінчення:
«насильницький» грабіж – кр. пр. із матеріальним складом, яке є за-
кінченим з моменту заволодіння майном і отримання реальної мож‑
ливості розпоряджатися ним як своїм власним, а розбій – кр. пр. із
усіченим складом, яке є закінченим з моменту нападу, незалежно від
того, чи заволодів винний майном;
3) за способом заволодіння майном: грабіж передбачає тільки
відкритий спосіб, а при розбої заволодіння може бути як відкритим,
так і таємним;
74
4) за характером насильства: «насильницький» грабіж поєднаний
із фізичним чи психічним насильством, яке не є небезпечним для
життя чи здоров’я потерпілого, а розбій виражається в нападі з за‑
стосуванням насильства, небезпечного для життя чи здоров’я особи,
яка зазнала нападу.
(До питання щодо відмежування насильницького грабежу та
розбою див. пост. ВСУ за справами: 1) від 18.04.2013 р. № 5-9кс19;
2) від 14.11.2013 р. № 5-35кс13, а також пост. ККС ВС за справами:
3) від 24.04.2018 р. № 235/164/16-к; 4) від 31.07.2018 р. № 405/3734/16-к)
50. Вимагання (ст. 189 КК) та його

відмежування від розбою (ст. 187 КК)

ковий – безпека життя, здоров’я, честі, гідності, особистої недотор‑
канності потерпілих. Предмет – не тільки чуже майно, а й право на
майно, а також дії майнового характеру. Потерпілі: а) власник,
б) особа, якій майно ввірене на законній підставі, в) близькі родичі
цих осіб.
Об’єктивна сторона вимагання виражається хоча б в одній із
трьох видів вимог, а саме у вимозі: а) передати чуже майно; б) пере‑
дати право на майно; в) вчинити будь-які дії майнового характеру.
Зазначена вимога поєднана хоча б з однією із чотирьох видів
(форм) погроз, а саме з погрозою:
1) насильства щодо потерпілого чи його близьких родичів;
2) обмеження прав, свобод або законних інтересів цих осіб;
3) пошкодження чи знищення їхнього майна або майна, що пере‑
буває в їхньому віданні чи під охороною;
4) розголошення відомостей (дійсних або вигаданих), які потер‑
пілий чи його близькі родичі бажають зберегти в таємниці.
Погроза може бути виражена усно, письмово, за допомогою жес-
тів (конклюдентних дій), демонстрації зброї тощо. При цьому вона
повинна сприйматися потерпілим як реальна.
Кр. пр. із усіченим складом, яке є закінченим з моменту
пред’явлення вимоги, поєднаної з погрозою.
75
Суб’єкт – особа, яка досягла 14 років. У разі вчинення вимаган‑
ня службовою особою з використанням свого службового становища
суб’єкт – спеціальний.
КК – вчинення вимагання: 1) повторно (п. 1 примітки до ст. 185 КК);
2) за попередньою змовою групою осіб (ч. 2 ст. 28 КК); 3) службовою
особою з використанням свого службового становища; 4) з погрозою
вбивства чи заподіяння тяжких тілесних ушкоджень; 5) поєднаного
з пошкодженням чи знищенням майна; 6) яке завдало значної шкоди
потерпілому (п. 2 примітки до ст. 185 КК); за ч. 3 ст. 189 КК – вчи‑
нення вимагання: 1) поєднаного з насильством, небезпечним для
життя чи здоров’я особи; 2) яке завдало майнової шкоди у великих
розмірах (п. 3 примітки до ст. 185 КК); за ч. 4 ст. 189 КК – вчинення
вимагання: 1) яке завдало майнової шкоди в особливо великих роз‑
мірах (п. 4 примітки до ст. 185 КК; 2) організованою групою (ч. 3
ст. 28 КК); 3) поєднаного із заподіянням тяжкого тілесного ушко‑
дження (ст. 121 КК).
Відмежування вимагання (ст. 189 КК) від розбою (ст. 187
КК) проводиться:
1) за додатковим обов’язковим об’єктом: при розбої – це без‑
пека життя і здоров’я особи, а при вимаганні – може бути також і її
честь, гідність, особиста недоторканність;
2) за предметом кр. пр.: при розбої є тільки чуже майно, а при
вимаганні – чуже майно, право на майно чи дії майнового характеру;
3) за видами (формами) погроз: при розбої винний погрожує на‑
сильством, небезпечним для життя чи здоров’я особи, яка зазнала
нападу, а при вимаганні – не тільки насильством, а й обмеженням
прав, свобод або законних інтересів потерпілих, знищенням або по‑
шкодженням їхнього майна або майна, що перебуває в їхньому віда‑
нні чи під охороною або розголошенням відомостей, які потерпілі
бажають зберегти в таємниці;
4) якщо предметом кр. пр. було чуже майно і мало місце насиль‑
ство, небезпечне для життя і здоров’я потерпілого чи погроза його
застосування, відмежування цих кр. пр. слід проводити і за моментом
застосування насильства та моментом реалізації погрози. Якщо ви‑
76
мога полягає в передачі майна в майбутньому (напр., через тиждень),
то вчинене слід кваліфікувати як вимагання. При розбої ж насильство
або погроза його застосування спрямовані на заволодіння майном
у момент їх застосування (негайно, в момент нападу).
51. Шахрайство (ст. 190 КК)

та його відмежування від крадіжки
(ст. 185 КК) та грабежу (ст. 186 КК)
Безпосередній об’єкт − відносини власності; предмет – не тіль‑

ки майно, а й право на майно. Вартість предмета кр. пр. повинна
перевищувати 0,2 н.м.д.г. (див. ст. 51 КУпАП).
1) активною формою поведінки – діями, які полягають в заво-
лодінні чужим майном або придбанні права на майно;
2) обов’язковою ознакою шахрайства є спосіб такого заволодін‑
ня (придбання), яке здійснюється шляхом обману чи зловживання
довірою.
Обман – повідомлення неправдивих відомостей (активний об‑
ман) або замовчування відомостей, які мають бути повідомлені (па‑
сивний обман), з метою заволодіння чужим майном або придбання
права на майно. Він може виражатися в усній, письмовій формі,
у використанні підроблених документів.
Зловживання довірою фактично є різновидом обману і полягає
у використанні довірливих відносин, заснованих на родинних чи
службових відносинах, дружніх стосунках, знайомстві, тощо.
Особливості шахрайства полягають у тому, що потерпілий, буду‑
чи введеним в оману, зовні добровільно передає винному майно або
право на майно (обман або зловживання довірою за часом передують
передачі предмета кр. пр. і викликають у потерпілого помилкове
уявлення щодо правомірності такої передачі);
3) обов’язковою ознакою шахрайства є наслідки у вигляді май‑
нової шкоди, які знаходяться у причинному зв’язку з діями шахрая.
Кр. пр. із матеріальним складом, яке є закінченим з моменту,
коли винна особа заволоділа майном/правом на майно і отримала
77
реальну можливість розпоряджатися чи користуватися ним як своїм
власним.
(До питання щодо моменту закінчення шахрайства див. пост.
ККС ВС від 27.02.2018 р. за справою № 541/440/15-к)
Суб’єктивна сторона – прямий умисел, корисливі мотив і мета.
Суб’єкт – загальний (тільки приватна особа з 16-ти років).
КК – вчинення шахрайства: 1) повторно (п. 1 примітки до ст. 185 КК);
2) за попередньою змовою групою осіб (ч. 2 ст. 28 КК); 3) яке завда‑
ло значної шкоди потерпілому (п. 2 примітки до ст. 185 КК); за ч. 3
ст. 190 КК – шахрайство, вчинене: 1) у великих розмірах (п. 3 при‑
мітки до ст. 185 КК) або 2) шляхом незаконних операцій з викорис‑
танням електронно-обчислювальної техніки; за ч. 4 ст. 190 КК –
шахрайство, вчинене: 1) в особливо великих розмірах (п. 4 примітки
до ст. 185 КК) або 2) організованою групою (ч. 3 ст. 28 КК).
Відмежування шахрайства (ст. 190 КК) від крадіжки (ст. 185
КК) та грабежу (ст. 186 КК) здійснюється за:
1) предметом кр. пр.: предметом крадіжки та грабежу є лише
чуже майно, а в шахрайстві – чуже майно та право на майно;
2) способом заволодіння майном: при крадіжці – таємний спосіб,
при грабежі – відкритий, а при шахрайстві – обман або зловживання
довірою, які передують за часом заволодінню майном, перебувають
із останнім у причинному зв’язку. Іншими словами, шахрайство ха‑
рактеризується умовною добровільністю передачі майна його влас‑
ником чи особою, якій воно ввірено, перебуває у віданні чи під
охороною, тобто сам потерпілий бере безпосередню участь у пере‑
дачі майна та робить це за власною волею, будучи переконаним, що
робить це не на шкоду своїм інтересам. Якщо обман чи зловживання
довірою були тільки способом отримання доступу до майна, а ви‑
лучення відбувалося таємно чи відкрито, то склад шахрайства від‑
сутній і винний має відповідати за крадіжку або грабіж;
3) суб’єктом кр. пр.: у крадіжці та грабежі – особа, яка досягла
14, а в шахрайстві – 16 років.
вою № 5-250кс16, а також пост. ККС ВС: 2) від 10.12.2019 р.
78
№ 127/11837/15-к; 3) від 13.08.2019 р. № 753/19554/17; 4) від
10.12.2019 р. №127/11837/15-к; 5) від 16.01.2020 р. № 161/18755/13-к;
6) від 19.02.2020 р. № 607/483/19; 7) від 21.07.2020 р. № 545/1937/18;
8) від 24.09.2020 р. № 755/10138/16-к; 9) від 16.11.2020 р.
№ 159/3357/18)
52. Привласнення, розтрата майна

або заволодіння ним шляхом зловживання
службовим становищем (ст. 191 КК).
Відмежування привласнення чи розтрати
чужого майна від крадіжки (ст. 185 КК)
У ч.ч. 1 та. 2 ст. 191 КК передбачені фактично різні склади кр. пр.

Безпосередній об’єкт – відносини власності; предмет: а) за ч. 1 –
чуже майно, яке на законній підставі перебуває у володінні винного
(ввірене йому або перебуває в його віданні); б) за ч. 2 – чуже майно,
щодо якого особа має службові повноваження (з розпорядження чи
управління майном). Вартість предмета кр. пр. повинна переви‑
щувати 0,2 н.м.д.г. (див. ст. 51 КУпАП ).
Об’єктивна сторона (за ч.ч. 1 та 2 ст. 191 КК) характеризується
такими ознаками:
1) діянням, яке за ч. 1 ст. 191 КК полягає у двох альтернатив-
но зазначених у законі формах дій:
а) привласнення – незаконне безоплатне утримання майна, вві‑
реного винному, або такого, що перебуває в його віданні, яке полягає
в невиконанні законних вимог повернути майно в певний строк
і встановленні незаконного володіння ним як своїм власним. При‑
власнення є закінченим з моменту невиконання вимоги про повер‑
нення майна, причому майно на час пред’явлення вимоги знаходить‑
ся у незаконному володінні винного;
б) розтрата – незаконне безоплатне відчуження, використання,
витрачення майна, яке було ввірене винному чи перебувало в його
віданні. Розтрата є закінченою з моменту відчуження, витрачення
майна, яке на момент пред’явлення вимоги у винного відсутнє;
79
2) за ч. 2 ст. 191 КК діяння виявляється в трьох альтернатив-
них формах дій: а) привласнення; б) розтрата; в) заволодіння чужим
майном.
Кожна з цих дій вчиняється службовою особою певним способом,
а саме шляхом зловживання своїм службовим становищем, коли
службова особа використовує організаційно-розпорядчі, адміністра‑
тивно-господарчі функції або функції представника влади для неза‑
конного і безоплатного обертання чужого майна на свою чи інших
осіб користь. На відміну від привласнення та розтрати, при заволо‑
дінні майном шляхом зловживання службовим становищем воно
(майно) знаходиться в іншої особи і для заволодіння ним саме й ви‑
користовуються службові повноваження. З моменту заволодіння
майном кр. пр. у цій формі є закінченим.
Суб’єкт кр. пр. – спеціальний: а) особа, яка на законній підставі
здійснює повноваження щодо майна (не є сторонньою для майна) –
воно їй ввірене, перебуває в її віданні (ч. 1 ст. 191 КК), або б) служ‑
бова особа (як публічного, так і приватного права), яка внаслідок
службового становища має певні повноваження щодо цього майна
(ч. 2 ст. 191 КК).
КК – вчинення кр. пр.: 1) повторно (п. 1 примітки до ст. 185 КК); 2) за
попередньою змовою групою осіб (ч. 2 ст. 28 КК); за ч. 4 ст. 191
КК – вчинення кр. пр. у великих розмірах (п. 3 примітки до ст. 185
КК); за ч. 5 ст. 191 КК – вчинення кр. пр.: 1) в особливо великих
розмірах (п. 4 примітки до ст. 185 КК) або 2) організованою групою
(ч. 3 ст. 28 КК).
Відмежування привласнення чи розтрати чужого майна
(ст. 191 КК) від крадіжки (ст. 185 КК) проводиться за:
1) предметом кр. пр. і способом його обертання – при крадіжці
(ст. 185 КК) ним є будь-яке чуже майно, а при привласненні чи роз‑
траті (ст. 191 КК) – чуже майно, яке на законній підставі ввірене чи
перебуває у віданні винного;
2) моментом закінчення кр. пр.: крадіжка – з моменту вилучен‑
ня майна і отримання винним реальної можливості розпорядження
чи користування вилученим, привласнення – з моменту невиконання
80
вимоги про повернення майна, розтрата – з моменту відчуження,
витрачення майна;
3) суб’єктом кр. пр. – при крадіжці суб’єкт загальний і такий, що
досяг 14‑річного віку, а при вчинення кр. пр., передбаченого ст. 191
КК, суб’єкт спеціальний і такий, що досяг 16‑річного віку.
(До питання щодо кваліфікації цього кр. пр. у формі заволодін-
ня див. пост. ВСУ: 1) від 14.11.2013 р. за справою № 5-39кс13; 2) від
30.09.2020 за справою № 517/639/17; щодо відмежування від шах-
райства – 3) від 14.11.2013 р. за справою № 5-30кс13, а щодо ознаки
безоплатності обертання майна – 4) пост. ККС ВС від 17.06.2020
за справою № 266/737/16-к)
53. Кваліфікуючі (особливо кваліфікуючі)

ознаки викрадення чужого майна
До кваліфікуючих (особливо кваліфікуючих) ознак викрадення

чужого майна належать вчинення кр. пр.: 1) повторно; 2) за попере‑
дньою змовою групою осіб; 3) з проникненням у житло, інше при‑
міщення чи сховище; 4) яким заподіяно значну шкоду потерпілому;
5) у великих розмірах; 6) в особливо великих розмірах; 7) організо‑
ваною групою.
1. Викрадання, вчинене повторно, включає в себе повторність як
тотожних, так і однорідних викрадень (незалежно від наявності су‑
димості за попереднє кр. пр.). Відповідно до п. 1 примітки до ст. 185
КК, у ст.ст. 185, 186 та 189–191 повторним визнається кр. пр., вчине‑
не особою, яка раніше вчинила будь-яке із кр. пр., передбачених цими
статтями або ст.ст. 187, 262 КК (напр., крадіжка буде повторною
і тоді, коли вона вчинена після грабежу чи розбою). Разом з тим, від‑
повідно до ч. 2 ст. 187 КК, розбій визнається повторним тільки тоді,
коли він вчинений особою, яка раніше вчинила розбій або бандитизм.
2. Викрадення, вчинене за попередньою змовою групою осіб, по‑
винно відповідати ознакам ч. 2 ст. 28 КК і є тоді, коли його спільно
вчинили два або більше суб’єкти, які заздалегідь, тобто до початку
кр. пр. (до стадії замаху на нього) домовилися про спільне його вчи‑
нення.
81
3. Викрадення, поєднане з проникненням у житло, інше при-
міщення чи сховище, характеризується незаконним проникненням,
тобто вторгненням до житла (приміщення чи сховища) будь-яким
способом і за відсутності в особи права перебувати в місцях, де зна‑
ходиться майно. Під житлом слід розуміти приміщення, призначене
для постійного або тимчасового проживання людей та складові час‑
тини житла, де може зберігатися майно, за винятком господарських
приміщень, не пов’язаних безпосередньо з житлом. Приміщення – це
різного роду споруди, будови, в яких постійно чи тимчасово знахо‑
диться майно. Інше сховище – будь-яке місце, яке призначене для
постійного чи тимчасового зберігання майна і має засоби охорони
від доступу сторонніх осіб.
Із суб’єктивної сторони проникнення вчинюється обов’язково
з метою викрадення, тобто умисел на викрадення майна повинен
виникнути до проникнення в житло, а не під час перебування в ньо‑
му (хай навіть і незаконного).
(До питання щодо наявності чи відсутності цієї кваліфікую-
чої ознаки див.: 1) пост. ВСУ за справою від 01.2013 р. № 5-33кс12;
2) пост. ВП ВС від 18.04.2018 р. № 569/1111/16-к; пост. ККС ВС:
3) від 08.02.2018 р. № 643/6629/16-к; 4) 15.11.2018 р. № 335/1893/16-к;
5) від 19.11.2018 р. № 205/5830/16-к; 6) від 17.03.2020 № 653/3/18;
7) від 02.06.2020 № 175/3057/17; 8) від 04.07.2019 № 607/492/18-к;
9) від 26.06.2019 №630/731/17; 10) від 01.10.2020 № 404/4869/17;
11) від 19.11.2020 № 607/24977/19)
4. Викрадення, що завдало значної шкоди потерпілому, має ви‑
значатися за обов’язкової сукупності двох умов, передбачених у п. 2
примітки до ст. 185 КК: а) врахування матеріального становища
потерпілого та б) спричинення йому збитків на суму від 100 до 250
н.м.д.г. Якщо спричинена шкода становить від 100 до 250 н.м.д.г., але
матеріальний стан потерпілого такий, що для нього ця шкода не є зна‑
чною, викрадення не може визнаватися таким, що спричинило значну
шкоду.
(До питання щодо кваліфікації крадіжки залежно від розміру
заподіяної шкоди див. пост. ВСУ від 29.10.2015 р. за справою
№ 5-98кс15)
82
5. Викраденням у великих розмірах відповідно до п. 3 примітки
до ст. 185 КК визнається кр. пр., що вчинене однією особою чи гру‑
пою осіб (у співучасті) на суму, яка в 250 і більше разів перевищує
н.м.д.г. на момент вчинення кр. пр.
6. Викраденням в особливо великих розмірах відповідно до п. 4
примітки до ст. 185 КК визнається кр. пр., що вчинене однією особою
чи групою осіб (у співучасті) на суму, яка в 600 і більше разів пере‑
вищує н.м.д.г. на момент вчинення кр. пр.
7. Викрадення, вчинене організованою групою, тобто такою, яка
має відповідати ознакам, передбаченим у ч. 3 ст. 28 КК.
54. Заподіяння майнової шкоди шляхом обману

або зловживання довірою (ст. 192 КК)
та його відмежування від шахрайства
(ст. 190 КК)
Безпосередній об’єкт – відносини власності в галузі використан‑

ня майна, що належить власнику, а також відносини з формування
фондів власності; предмет – чуже майно, що незаконно використо‑
вується всупереч інтересам власника, а також кошти, які мали б на‑
дійти в розпорядження власника (упущена вигода).
Об’єктивна сторона включає до себе такі ознаки, як:
1) діяння, яке виражається в трьох альтернативних формах,
кожна з яких характеризується відсутністю ознак шахрайства:
а) незаконне використання чужого майна – протиправне безо‑
платне використання чужого майна всупереч інтересам власника для
отримання майнових вигод;
б) ухилення від сплати обов’язкових платежів (за винятком ухи‑
лень від сплати платежів, передбачених ст.ст. 212 та 2121 КК) – не‑
передання винним державі, певній організації або громадянину
свого особистого майна – обов’язкових платежів, які він з тих чи
інших юридичних підстав зобов’язаний був передати;
в) обертання на власну користь платежів, які повинні були на-
дійти власнику від окремих громадян або організацій – протиправне
83
обертання винним на свою користь обов’язкових платежів, які мали
б надійти у володіння власника за надані ним майнові послуги орга‑
нізаціям або громадянам;
2) обов’язковою ознакою об’єктивної сторони є також спосіб
заподіяння майнової шкоди: обман або зловживання довірою (про
поняття цих способів – див. пит. № 51);
3) наслідки – значна майнова шкоди (що в 50 і більше разів
перевищує н.м.д.г. – примітка до ст. 192 КК). Кр. пр. із матеріальним
складом, яке є закінченим з моменту заподіяння майнової шкоди.
Суб’єктивна сторона – прямий умисел; корисливі мотив і мета.
Кваліфікуючі ознаки: за ч. 2 ст. 192 КК – 1) заподіяння майнової
шкоди за попередньою змовою групою осіб (ч. 2 ст. 28 КК) або 2) її
заподіяння у великих розмірах (шкода, що у 100 і більше разів пере‑
вищує н.м.д.г., – примітка до ст. 192 КК).
Відмежування заподіяння майнової шкоди шляхом обману або
зловживання довірою (ст. 192 КК) від шахрайства (ст. 190 КК) про‑
водиться:
1) залежно від того, для чого саме використовується обман чи
зловживання довірою як способи вчинення цих кр. пр. За ст. 190 КК
вони виступають способами заволодіння чужим майном або правом
на нього. За ст. 192 КК власник не позбавляється реально належного
йому майна, воно не вибуває з його фондів, а обман і зловживання
довірою виступають способами:
а) ухилення від сплати обов’язкових платежів, які мали надійти
власнику;
б) обертання на свою користь платежів, які мали б надійти влас‑
нику;
в) незаконного використання чужого майна;
2) майнова шкода при шахрайстві полягає в позбавленні потер-
пілого належного йому майна внаслідок протиправного заволодіння
ним і має перевищувати 0,2 н.м.д.г., а за ст. 192 КК вона полягає
у вартості використаного або спожитого майна або в розмірі пла-
тежів, що мали б надійти, але не надійшли до фондів власника. При
цьому майнова шкода вже за ч. 1 ст. 192 КК має бути значною (в 50
і більше разів перевищувати н.м.д.г.).
84
№ 761/29684/15-к)
55. Незаконне привласнення особою знайденого

або чужого майна, що випадково опинилося
у неї (ст. 193 КК)
Безпосередній об’єкт – відносини власності та право власності

на майно, що вибуло з фактичного володіння власника, а також пра‑
во держави на отримання знайденого скарбу; предмет – знайдене
або таке, що випадково опинилося у винного, чуже майно, а також
скарб, які мають особливу історичну, наукову, художню, культурну
цінність. Особлива цінність чужого майна встановлюється на під‑
ставі висновку експертизи.
Об’єктивна сторона включає такі ознаки, як:
1) діяння, що проявляється в одній із двох форм дій:
а) привласнення знайденого чужого майна (в т. ч. і скарбу) – за‑
володіння виявленим особою майном, що вибуло з фактичного воло‑
діння власника чи випадково втрачено ним за умови, що суб’єкт не
вчиняє жодних дій для втрати власником належного йому майна;
б) привласнення чужого майна, що випадково опинилося в осо-
би, – заволодіння ним внаслідок якихось випадкових обставин (по‑
милки власника чи іншої особи, яка володіла цим майном).
Незаконність привласнення полягає в тому, що винний на по‑
рушення встановленого порядку поводження зі знайденим включає
таке майно чи те, яке випадково в неї опинилося, до фонду майна, яке
належить йому на праві власності, користується ним як таким, що
належить йому на праві власності.
Не буде привласнення, якщо винний заволодіває особливо цінним
чужим майном у місці, відомому для особи, яка їх забула або заволо‑
діває майном, яке було знайдене і привласнене винною особою вна‑
слідок авіакатастрофи, автоаварії, землетрусу, повені тощо. Подібні
дії слід кваліфікувати як крадіжку за ст. 185 КК.
2) наслідки у вигляді майнової шкоди, які знаходяться у причин-
ному зв’язку з діями винного.
85
привласнення предмета кр. пр.
Суб’єктивна сторона – прямий умисел, корисливі мотив і мета.
56. Умисне знищення або пошкодження майна

(ст. 194 КК)
Основний безпосередній об’єкт – відносини власності з належ‑

ності і використання матеріальних благ, а додатковий – за ч. 2 ст. 194
КК – життя і здоров’я людини. Предмет – чуже майно (як рухоме,
так і нерухоме).
Об’єктивна сторона включає в себе такі ознаки, як:
1) діяння, що полягає у двох альтернативних формах дій:
а) знищення майна – протиправний вплив на предмет, унаслідок
якого він повністю втрачає свою споживчу або економічну цінність
і не може бути використаний за своїм цільовим призначенням, а його
втрачені властивості не підлягають відновленню;
б) пошкодження майна – протиправний вплив на предмет, вна‑
слідок якого він лише частково втрачає свої споживчі властивості та
економічну цінність, але істотно обмежується можливість його ви‑
користання за призначенням;
2) наслідки у вигляді майнової шкоди, заподіяної у великих роз‑
мірах (у 250 і більше разів перевищує н.м.д.г., – п. 3 примітки до
ст. 185 КК);
настання наслідку.
Суб’єктивна сторона – умисел (прямий або непрямий). У разі
загибелі людей чи настання інших тяжких наслідків – кр. пр. із по-
хідними наслідками, суб’єктивна сторона якого виражається у зміша-
ній формі вини.
Суб’єкт – будь-яка особа, що досягла 16‑річного віку, а за ч. 2
ст. 194 КК – особа, яка досягла 14‑річного віку.
Кваліфікуючі ознаки: ч. 2 ст. 194 КК – знищення чи пошкоджен‑
ня майна: 1) шляхом підпалу, вибуху чи іншим загальнонебезпечним
86
способом (напр., затоплення, зсуви), тобто способом, за якого завжди
створюється загроза життю, здоров’ю людей, знищення або пошко‑
дження інших майнових об’єктів. При цьому в разі умисного знищен-
ня чи пошкодження майна в такий спосіб заподіяння майнової шко-
ди у відповідних розмірах не є обов’язковою ознакою складу; 2) яке
заподіяло майнову шкоду в особливо великих розмірах (п. 4 приміт‑
ки до ст. 185 КК); 3) яке спричинило загибель людей (хоча б однієї
людини) чи інші тяжкі наслідки (напр., заподіяння тяжкого тілесно‑
го ушкодження одному чи кільком особам або тілесного ушкоджен‑
ня середньої тяжкості двом чи більше особам).
При заподіянні цих додаткових наслідків суб’єктивна сторона
кр. пр. характеризується змішаною формою вини: до знищення чи
пошкодження майна – умисел, а до загибелі людей чи інших тяжких
наслідків – тільки необережна форма вини.
27.03.2019 р. № 1-8/2012; 2) від 05.11.2020 р. №536/621/16-к)
57. Погроза знищення майна (ст. 195 КК)

ковий – особиста безпека людини.
Об’єктивна сторона – погроза знищення чужого майна шляхом
підпалу, вибуху або іншим загальнонебезпечним способом, якщо були
реальні підстави побоюватися здійснення цієї погрози (про поняття
знищення та пошкодження майна див. пит. № 56).
Ознаки погрози:
а) вона може бути здійснена в конклюдентній, усній чи письмовій
формі;
б) має бути реальною, тобто сприйматися потерпілим як така, що
може реалізуватися з урахуванням як суб’єктивного, так і об’єк
тивного критеріїв;
в) повинна бути звернена до конкретної особи та висловлена як
безпосередньо потерпілому, так і через третіх осіб.
Кр. пр. із формальним складом, яке є закінченим із моменту, коли
таку погрозу було доведено до відома потерпілого. Якщо після по‑
грози майно було знищено загальнонебезпечним способом, то вчи‑
87
нене слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 194 КК і додаткової кваліфікації за
ст. 195 КК не потребує.
Суб’єктивна сторона – прямий умисел.
58. Необережне знищення

або пошкодження майна (ст. 196 КК)
Основний безпосередній об’єкт – відносини власності з належнос‑

ті і використання матеріальних благ, а додатковий – життя і здоров’я
людини; предмет – чуже майно (як рухоме, так і нерухоме).
1) діяння, що полягає у двох альтернативних формах дій: а) зни-
щення або б) пошкодження майна (про зміст цих понять див. пит.
№ 56);
2) наслідки: а) тяжкі тілесні ушкодження (див. пит. № 17) або
б) загибель людей (хоча б однієї особи).
такого пошкодження чи знищення майна, яке потягнуло за собою
тяжкі тілесні ушкодження чи загибель хоча б однієї людини.
Суб’єктивна сторона – необережна форма вини (кримінально
протиправні самовпевненість або недбалість).
59. Порушення обов’язків

щодо охорони майна (ст. 197 КК)
Безпосередній об’єкт – відносини власності, а предмет – чуже

майно, яке передано власником іншій особі (напр., сторожу чи
кур’єру) на зберігання чи під охорону.
1) діяння, що визначено в законі альтернативно:
а) або невиконання (бездіяльність) своїх обов’язків особою, якій
доручено зберігання чи охорону чужого майна, – невчинення необ‑
хідних дій щодо виконання взятих на себе обов’язків;
88
б) або неналежне виконання (дія) особою, якій доручено зберіган-
ня чи охорону чужого майна, своїх обов’язків – здійснення певних дій
для виконання своїх обов’язків, але не в повному обсязі чи не таким
чином, як це було потрібно відповідно до взятих зобов’язань.
Обов’язкова умова відповідальності за це кр. пр. – наявність у осо-
би реальної можливості (об’єктивної та суб’єктивної) виконати по‑
кладені на неї обов’язки із забезпечення охорони і збереження майна;
2) кр. пр. із матеріальним складом, яке є закінченим з моменту
настання тяжких наслідків (розкрадання, загибель, псування майна
тощо), які знаходяться у причинному зв’язку із вчиненим діянням.
Суб’єктивна сторона – змішана або необережна форма вини –
стосовно порушення обов’язків з охорони майна можливий як умисел,
так і необережність, а щодо тяжких наслідків – тільки необережність.
Суб’єкт – спеціальний: особа, що досягла 16-річного віку і яка на
договірних підставах несе обов’язок із забезпечення збереження цього
майна.
60. Придбання, отримання, зберігання

чи збут майна, одержаного кримінально
протиправним шляхом (ст. 198 КК)
Безпосередній об’єкт – відносини власності у сфері виникнення,

зміни і припинення права власності на майно; предмет – майно, одержа-
не кримінально протиправним шляхом, тобто внаслідок вчинення суспіль‑
но небезпечного діяння, передбаченого КК, за винятком предметів, по‑
водження з якими утворює самостійний склад кр. пр. (напр., зброя).
Об’єктивна сторона – альтернативно зазначені в законі дії,
а саме – заздалегідь не обіцяне: 1) придбання; 2) отримання; 3) збе-
рігання; 4) збут майна; завідомо (для винного) одержаного кримі-
нально протиправним шляхом. Зазначені дії вчиняються за відсут‑
ності ознак легалізації майна, одержаного злочинним шляхом (див.
ст. 209 КК; пит. № 64).
1. Придбання – отримання майна, одержаного злочинним шляхом
у будь-яких формах (купівля, обмін тощо).
2. Отримання – всі інші форми (крім придбання) одержання
такого майна (напр., прийняття дарунка, запозичення тощо).
89
3. Зберігання – тимчасове чи постійне перебування вказаного
майна у володінні особи або у певному місці, яке належить винному.
4. Збут – різні форми платного чи безоплатного його відчуження
(продаж, дарування, обмін тощо).
Зазначені дії мають бути заздалегідь не обіцяними, тобто такими,
які відбуваються вже після факту вчинення кр. пр. іншою особою
і винний заздалегідь (до моменту закінчення цього кр. пр.) не обіцяв
сприяти у придбанні, збуті чи зберіганні майна, одержаного кримі‑
нально-протиправним шляхом. Якщо такі дії були заздалегідь обі-
цяні або хоч і не обіцяні, але мали систематичний характер, вчинене
слід розглядати як пособництво (співучасть) у тому кр. пр., внаслідок
учинення якого й було одержане майно.
Кр. пр. із формальним складом, яке є закінченим із моменту фак‑
тичного придбання чи збуту майна або ж з моменту прийняття на
зберігання майна, одержаного кримінально протиправним шляхом.
Суб’єктивна сторона – прямий умисел; корисливі мотив і мета.
Необов’язково, щоб винний достовірно знав усі конкретні обставини
вчиненого кр. пр., достатньо, щоб він усвідомлював хоча б у загаль‑
них рисах, що майно одержане за допомогою вчинення іншою особою
(особами) саме кр. пр.
61. Виготовлення, зберігання, придбання,

перевезення, пересилання, ввезення
в Україну з метою використання при
продажу товарів, збуту або збут підроблених
грошей, державних цінних паперів, білетів
державної лотереї, марок акцизного податку
чи голографічних захисних елементів
(ст. 199 КК)1
Безпосередній об’єкт: кредитно-фінансова система України або

інших країн (у випадках підробки їх валюти); предмет: 1) підробле‑
1
До пит. № 61 див.: ППВСУ № 6 від 12 квітня 1996 р. «Про практику розгляду
судами кримінальних спрв про виготовлення або збут підроблених грошей чи цінних
паперів» // ЗП. – С. 109–112.
90
ні національна валюта України у вигляді банкнот чи металевої моне‑
ти; 2) іноземна валюта; 3) державні цінні папери; 4) білети державної
лотереї; 5) незаконно виготовлені, одержані чи підроблені марки
акцизного податку та голографічні захисні елементи. Не є предметом
кр. пр. грошові знаки та інші предмети, які вилучені з обігу і мають
лише колекційну (історичну) цінність.
Об’єктивна сторона – альтернативні дії, а саме:
1) виготовлення підробленого предмета – виготовлення будь-
яким способом повністю фальшивих предметів або фальсифікації
справжніх предметів; при цьому предмети зберігають значну схожість
зі справжніми (у разі грубого підроблення діяння кваліфікується як
шахрайство);
2) незаконне виготовлення марок акцизного податку чи гологра-
фічних захисних елементів – незаконне виготовлення предметів, які
за своїми характеристиками відповідають установленим зразкам;
3) зберігання – утримання предмета у володінні винного (при собі,
у приміщенні, у тайниках);
4) придбання – це одержання предметів у будь-який спосіб (ку‑
півля, обмін, як дарунок, позика тощо);
5) перевезення – переміщення предметів будь-яким транспортним
засобом;
6) пересилання – переміщення предметів без участі відправника
(напр., поштою);
7) ввезення в Україну – переміщення предметів кр. пр. з-за кордо‑
ну на територію України будь-яким транспортним засобом;
8) збут – випуск предметів в обіг шляхом використання як засо‑
бу платежу, дарування, обміну, програшу в азартних іграх тощо.
нення будь-якої із зазначених дій хоча б з одним із предметів.
Суб’єктивна сторона – прямий умисел і мета збуту предметів
кр. пр. або їх використання при продажу товарів.
КК – вчинення вказаних дій: 1) повторно (ст. 32 КК); 2) за попере‑
дньою змовою групою осіб (ч. 2 ст. 28); 3) у великому розмірі (при‑
мітка до ст. 199 КК); за ч. 3 ст. 199 КК – вчинення таких дій: 1) ор‑
91
ганізованою групою (ч. 3 ст. 28 КК); 2) в особливо великому розмірі
(примітка до ст. 199 КК).
62. Контрабанда (ст. 201 КК)1
Безпосередній об’єкт – відносини, що забезпечують установле‑

ний законодавством порядок переміщення зазначених у ст. 201 КК
предметів через митний кордон України. Предмет: 1) культурні
цінності; 2) отруйні речовини; 3) сильнодіючі речовини; 4) вибухові
речовини; 5) радіоактивні матеріали; 6) зброя та боєприпаси (крім
гладкоствольної мисливської зброї та бойових припасів до неї);
7) частини вогнепальної нарізної зброї; 8) спеціальні технічні засоби
негласного отримання інформації.
Об’єктивна сторона – незаконне переміщення (дії) будь-якого із
зазначених предметів через митний кордон України поза митним
контролем або з приховуванням від митного контролю.
Переміщення предметів контрабанди може здійснюватися:
1) поза митним контролем:
а) поза місцем розташування органу митного контролю;
б) поза робочим часом, установленим для нього, і без виконання
митних формальностей;
в) із незаконним звільненням від митного контролю внаслідок
зловживання службовим становищем службовими особами цих ор‑
ганів;
2) із приховуванням від митного контролю:
а) з використанням спеціально виготовлених сховищ та інших
засобів або способів, що утруднюють виявлення таких предметів;
б) шляхом надання одним товарам вигляду інших;
в) із поданням органу митного контролю як підстави для пере‑
міщення предметів підроблених документів чи документів, одержа‑
них незаконним шляхом, або таких, що містять неправдиві відомос‑
ті, зазначені у ст. 483 МК.
1
До пит. № 62 див.: ППВСУ № 8 від 3 червня 2005 р. «Про судову практику
у справах про контрабанду та порушення митних правил» // ЗП. – С. 311–318.
92
Кр. пр. із формальним складом, яке є закінченим з моменту не‑
законного переміщення предметів через митний кордон України.
Кваліфікуючі ознаки: ч. 2 ст. 201 КК – контрабанда, вчинена:
1) за попередньою змовою групою осіб (ч. 2 ст. 28 КК); 2) особою,
раніше судимою за контрабанду – спеціальний рецидив (ст. 34 КК);
3) службовою особою з використанням свого службового становища.
Незаконне переміщення через митний кордон України предметів
(товарів), не передбачених ст. 201 КК, тягне адміністративну відпо‑
відальність. Переміщення окремих предметів через митний кордон
України може тягнути кримінальну відповідальність за іншими стат‑
тями КК, напр., за ст. 2011 КК (заборонені до вивозу лісоматеріали)
чи за ст. 305 КК (наркотичні засоби, психотропні речовини, фальси‑
фіковані лікарські засоби).
63. Протидія законній господарській

діяльності (ст. 206 КК)
Основний безпосередній об’єкт – свобода законної господарської

діяльності, а додатковими – можуть виступати життя, здоров’я і не‑
доторканність людини, власність.
Об’єктивна сторона виражається в одній з двох, передбачених
у законі форм дій:
1. Протиправна вимога, спрямована до юридичної особи чи
фізичної особи-підприємця:
а) або припинити займатися законною господарською діяльністю;
б) або обмежити таку діяльність;
в) або укласти угоду, виконання якої може заподіяти матеріальну
шкоду або обмежити законні права чи інтереси того, хто займається
господарською діяльністю;
г) або не виконувати укладену угоду, невиконання якої може за‑
подіяти матеріальну шкоду або обмежити законні права чи інтереси
того, хто займається господарською діяльністю.
93
Будь-яка із цих вимог обов’язково має бути поєднана з погрозою:
а) насильства над потерпілим або близькими йому особами, або
б) пошкодження чи знищення їхнього майна.
Кр. пр. у цій формі має усічений склад і є закінченим з моменту
пред’явлення хоча б однієї із зазначених вимог, поєднаної з однією
із указаних погроз.
2. Захоплення цілісного майнового комплексу, його частини,
будівель, споруд, земельної ділянки, об’єктів будівництва чи інших
об’єктів, яке поєднане з обмеженням доступу до них та з незаконним
припиненням або обмеженням діяльності на них.
Кр. пр. у цій формі має формальний склад і є закінченим з мо‑
менту захоплення хоча б одного з указаних об’єктів, але за умови
обмеження до нього доступу та незаконного припинення чи обме‑
ження діяльності на ньому. У разі заподіяння великої матеріальної
шкоди чи спричинення інших тяжких наслідків (ч. 3 ст. 206 КК) – кр.
пр. із матеріальним складом.
Суб’єктивна сторона – прямий умисел. Учинення зазначених
у цій статті дій з корисливою метою, яка характеризує вимагання,
кваліфікується за ст. 189 КК. У разі заподіяння великої матеріальної
шкоди або спричинення інших тяжких наслідків – до діяння умисел,
а до наслідків – будь-яка форма вини.
Суб’єкт – загальний (16 років), а у разі вчинення кр. пр. з вико‑
ристанням службового становища (ч. 3 ст. 206 КК) суб’єкт спеціаль-
ний – службова особа.
КК – вчинення вказаних дій: 1) повторно (ст. 32 КК); 2) за попере‑
дньою змовою групою осіб (ч. 2 ст. 28 КК); 3) із погрозою вбивства
чи заподіяння тяжких тілесних ушкоджень; 4) поєднаних з насиль‑
ством, що не є небезпечним для життя і здоров’я; 5) поєднаних із
пошкодженням чи знищенням майна; за ч. 3 ст. 206 КК – вчинення
протидії законній господарській діяльності: 1) організованою групою
(ч. 3 ст. 28 КК); 2) службовою особою з використанням службового
становища; 3) поєднаної з насильством, що є небезпечним для життя
чи здоров’я; 4) яка заподіяла велику матеріальну шкоду (у 500 і біль‑
ше разів перевищує н.м.д.г.); 5) яка спричинила інші тяжкі наслідки
(смерть потерпілого або близької йому людини, самогубство, при‑
94
пинення роботи підприємства або масове звільнення з роботи його
працівників тощо).
64. Легалізація (відмивання) майна,

одержаного злочинним шляхом (ст. 209 КК)1
Безпосередній об’єкт – відносини у сфері зайняття господар‑

ською діяльністю і боротьби з легалізацією (відмиванням) майна,
одержаного злочинним шляхом. Ці відносини регулюються Законом
України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) до‑
ходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та
фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» та іншими
нормативно-правовими актами.
Предмет кр. пр. – будь-яке майно, одержане внаслідок вчинен‑
ня будь-якого злочину, який передував легалізації доходів (цей
злочин іменується предикатним діянням). Якщо особа одержує
у власність майно внаслідок вчинення злочину, але при цьому офі‑
ційно, то джерело їх одержання не потребує надання йому право‑
мірного вигляду і тому вони не можуть виступати предметом лега‑
лізації, хоча можуть бути предметами інших злочинів (напр., ви‑
користання у господарській діяльності коштів, одержаних унаслідок
надання банку неправдивої інформації з метою одержання кредиту).
Не є предметом легалізації майно, одержане внаслідок учинення
кримінального проступку.
Об’єктивна сторона – альтернативні дії, а саме:
1) дії, вчинювані з майном, одержаним унаслідок учинення пред-
икатного діяння, а саме:
а) набуття (одержання їх у фактичне володіння);
б) володіння (перебування їх у господарському віданні за недій‑
сними правочинами);
в) використання (будь-яким способом, з передачею їх іншим осо‑
бам чи без такої, і в різних видах легальної діяльності);
1
До пит. № 64 див.: ППВСУ № 5 від 15 квітня 2005 р. «Про практику застосу‑
вання судами законодавства про кримінальну відповідальність за легалізацію (від‑
мивання) доходів, одержаних злочинним шляхом» // ЗП. – С. 294–300.
95
г) розпорядження. Зазначені дії в т.ч. можуть полягати у вчиненні
фінансової операції чи правочину з таким майном, переміщенні чи
зміні форми (перетворенні) такого майна;
2) дії, спрямовані на приховання чи маскування незаконного похо-
дження такого майна чи володіння ним, прав на нього, джерела його
походження, місцезнаходження, – незаконні дії, спрямовані на те, щоб
зробити неможливим або ускладнити встановлення суб’єктами фінан‑
сового моніторингу одержання майна внаслідок вчинення предикатно‑
го діяння, приховати його злочинний характер. Кр. пр. із формальним
складом, яке є закінченим з моменту вчинення будь-якої з указаних дій.
Суб’єктивна сторона – прямий умисел, за якого винний усвідом‑
лював або повинен був усвідомлювати, що таке майно прямо чи опо‑
середковано, повністю чи частково одержано злочинним шляхом, та
мета легалізації – надання правомірного вигляду набуттю, володінню,
користуванню чи розпорядженню злочинно одержаним майном, або
приховання чи маскування його злочинного походження, володіння
ним, джерела походження, місцезнаходження, прав на нього.
Суб’єкт – загальний (16 років). Особа, яка вчинила предикатне
діяння, не може бути суб’єктом подальшої легалізації, якщо така лега‑
лізація полягала тільки в набутті, володінні або використанні майна
одержаного від її предикатного діяння (крім учинення фінансової
операції, правочину чи перетворення майна).
Кваліфікуючі (особливо кваліфікуючі) ознаки: за ч. 2 ст. 209 КК –
вчинення дій з легалізації (відмивання) доходів: 1) повторно (ст. 32
КК); 2) за попередньою змовою групою осіб (ч. 2 ст. 28 КК); 3) у вели‑
кому розмірі (у 6000 разів перевищує н.м.д.г.); за ч. 3 ст. 209 КК –
вчинення тих самих дій: 1) організованою групою (ч. 3 ст. 28 КК);
2) в особливо великому розмірі (у 18000 разів перевищує н.м.д.г.).
65. Ухилення від сплати податків, зборів

(обов’язкових платежів) (ст. 212 КК)1
Безпосередній об’єкт – відносини у сфері оподаткування; пред-

мет – податки, збори (обов’язкові платежі), що входять у систему
оподаткування і введені у встановленому законом порядку.
До пит. № 65 див.: ППВСУ № 15 від 8 жовтня 2004 р. «Про деякі питання за‑
1
стосування законодавства про відповідальність за ухилення від сплати податків,

зборів, інших обов’язкових платежів» // ЗП. – С. 266–275.
96
Об’єктивна сторона включає до себе:
1) діяння – ухилення від сплати податків, зборів (обов’язкових
платежів) – бездіяльність (яка з фактичної своєї сторони може реа‑
лізуватися різними способами, в тому числі і шляхом вчинення пев‑
них активних дій), зміст і форма якої визначаються бажанням особи
не виконувати свій обов’язок щодо сплати певної суми податку чи
збору за обставин, коли вона була зобов’язана і могла це зробити;
2) наслідок у вигляді фактичного ненадходження до бюджетів чи
державних цільових фондів коштів у значних розмірах, тобто в сумі,
що в 3000 разів перевищує н.м.д.г. (примітка до ст. 212 КК);
3) причинний зв’язок між бездіяльністю і наслідком.
ненадходження зазначених сум до бюджету або цільового фонду (з
наступного дня після настання строку, до якого мав бути сплачений
податок чи збір).
Суб’єкт – спеціальний: лише особа, яка зобов’язана сплачувати
вищезазначені податки чи збори, а саме: а) службова особа підпри‑
ємства, установи, організації, незалежно від форми власності; б) осо-
ба, що займається підприємницькою діяльністю без створення
юридичної особи; в) інша особа, яка повинна сплачувати податки,
збори, інші обов’язкові платежі.
КК – ухилення від сплати податків: 1) за попередньою змовою групою
осіб (ч. 2 ст. 28 КК); 2) яке призвело до фактичного ненадходження
до бюджетів чи державних цільових фондів коштів у великих розмірах
(в 5000 разів перевищують н.м.д.г. (примітка до ст. 212 КК); за ч. 3
ст. 212 КК – вчинення тих самих діянь: 1) особою, раніше судимою
за це кр. пр. – спеціальний рецидив (ст. 34 КК); 2) які призвели до
фактичного ненадходження до бюджетів чи державних цільових
фондів коштів в особливо великих розмірах (в 7000 разів перевищу‑
ють н.м.д.г. (примітка до ст. 212 КК).
У ч. 4 ст. 212 КК передбачено спеціальний вид звільнення від
кримінальної відповідальності, передумовою якого є вчинення особою
будь-якого із кр. пр., передбачених ч.ч. 1, 2 або 3 ст. 212 КК (за ви‑
нятком ухилення, вчиненого особою, раніше судимою за це кр. пр.),
а підставою: а) сплата особою обов’язкових платежів до повідо‑
97
млення їй про підозру у вчиненні цього кр. пр. та б) відшкодування
шкоди, завданої державі їх несвоєчасною сплатою.
66. Шахрайство з фінансовими ресурсами

(ст. 222 КК) та його відмежування
від шахрайства (ст. 190 КК)
Безпосередній об’єкт – відносини у сфері надання фінансових

ресурсів і податкових пільг суб’єктам господарювання. Предмет кр.
пр.– інформація, що характеризується такими ознаками в їх сукуп‑
ності:
а) вона надається з метою одержання фінансових ресурсів чи по‑
даткових пільг;
б) має юридичне значення як підстава для прийняття позитивно‑
го рішення щодо їх надання;
в) є неправдивою (не відповідає дійсності).
Об’єктивна сторона полягає в незаконних діях – надання не-
правдивої інформації органам державної влади, органам влади Авто-
номної Республіки Крим чи органам місцевого самоврядування, бан-
кам або іншим кредиторам.
Надання неправдивої інформації характеризується:
1) відсутністю ознак кр. пр. проти власності (зокрема, кр. пр.,
передбаченого ст. 190 КК);
2) адресатом неправдивої інформації є органи державної влади,
органи влади АРК чи органи місцевого самоврядування, банки або
інші кредитори (суб’єкти господарської діяльності, які згідно із за‑
конодавством мають право надавати кредити суб’єктам господарю‑
вання або іншим фізичним чи юридичним особам);
3) спрямованістю на введення вказаних адресатів в оману для
незаконного одержання в такий спосіб субсидій, субвенцій, дотацій,
кредитів чи пільг щодо податків.
Кр. пр. із формальним складом, яке є закінченим з моменту на‑
дання завідомо неправдивої інформації, незалежно від результатів її
розгляду. У разі завдання великої матеріальної шкоди (ч. 2 ст. 222
КК) – кр. пр. із матеріальним складом.
98
Суб’єктивна сторона – прямий умисел (винний діє свідомо,
тобто розуміє, що інформація неправдива). Обов’язкова ознака –
мета одержання субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів або пільг
щодо податків.
Кваліфікуючі ознаки: ч. 2 ст. 222 КК – шахрайство з фінансови‑
ми ресурсами, вчинене: 1) повторно (ст. 32 КК); 2) яке завдало вели‑
кої матеріальної шкоди (в 500 і більше разів перевищує н.м.д.г. – при‑
мітка до ст. 219 КК).
Відмежування шахрайства з фінансовими ресурсами (ст. 222
КК) від шахрайства (ст. 190 КК) необхідно проводити за:
1) безпосереднім об’єктом: об’єктом шахрайства (ст. 190
КК) є відносини власності, а об’єктом шахрайства з фінансовими
ресурсами (ст. 222 КК) – відносини у сфері надання фінансових ре‑
сурсів як частина відносин у сфері господарської діяльності;
2) конструкцією складу кр. пр.: за ст. 190 КК – кр. пр. із матері-
альним складом, а за ст. 222 КК – із формальним (за винятком, коли
він завдає великої матеріальної шкоди (ч. 2 ст. 222 КК);
3) суб’єктивною стороною: за ст. 190 КК винний, надаючи
неправдиву інформацію, керується корисливими мотивами і пере‑
слідує корисливу мету (незаконне збагачення), а за ст. 222 КК мета
винного – одержати фінансові ресурси. Тому, якщо надаючи неправ‑
диву інформацію, особа намагалася безвідплатно обернути кошти
(майно), отримані у вигляді субсидії, субвенції, дотації чи кредиту,
на свою або інших осіб користь, вчинене кваліфікується за ст. 190
КК. Якщо такий умисел був направлений на заволодіння лише час‑
тиною одержаних коштів – вчинене кваліфікується за сукупністю
шахрайства, передбаченого статтями 190 і 222 КК.
(До цього пит. див. пост. ККС ВС від 28.10.2020 р. за справою
№ 509/1836/14-к)
67. Розголошення комерційної

або банківської таємниці (ст. 232 КК)
Безпосередній об’єкт – відносини у сфері охорони комерційної

та банківської таємниці, а предмет:
99
а) комерційна таємниця – відомості, пов’язані з виробництвом,
технологією, управлінням, фінансовою та іншою діяльністю суб’єкта
господарювання, які не є державною таємницею, але розголошення
яких може завдати шкоди інтересам суб’єкта господарювання (див.
ч. 1 ст. 36 ГК);
б) банківська таємниця – інформація щодо діяльності та фінан‑
сового стану клієнта, яка стала відомою банку в процесі обслугову‑
вання клієнта та взаємовідносин з ним чи третім особам при наданні
послуг банку (див. ст. 60 Закону України «Про банки і банківську
діяльність» № 2121‑III від 7 грудня 2000 р.).
Об’єктивна сторона:
1) розголошення комерційної або банківської таємниці – їх пере‑
дача без згоди власника хоча б одній особі, що не володіла такою
таємницею, в будь-який спосіб (усно, письмово, із використанням
засобів зв’язку);
2) наслідок – істотна шкода суб’єкту господарської діяльності;
Розголошення має бути незаконним, бо законодавством перед‑
бачено випадки правомірного ознайомлення із банківською таємни‑
цею (напр., на письмовий запит або з письмового дозволу власника
інформації; надання її правоохоронним органам за певних умов
тощо).
заподіяння істотної шкоди (оціночне поняття, зміст якого визнача‑
ється з урахуванням конкретних обставин, за яких вчинено кр. пр.).
Суб’єкт – спеціальний: особа, що досягла 16‑річного віку і якій
у зв’язку з професійною або службовою діяльністю стали відомі відо‑
мості, що становлять комерційну або банківську таємницю (звичайні
працівники, службові особи організацій або інші особи, що здійсню‑
вали професійну чи службову діяльність).
Якщо крім розголошення предмета цього кр.пр. винний також
умисно незаконно збирав відомості, що становлять комерційну або
банківську таємницю, з метою розголошення чи іншого їх викорис‑
тання, або ж незаконно їх використав (впровадив у господарську
діяльність), що спричинило істотну шкоду суб’єкту господарської
діяльності, вчинене потребує кваліфікації ще й за ст. 231 КК.
100
68. Створення, керівництво злочинною
спільнотою або злочинною організацією,
а також участь у ній (ст. 255 КК)1
Безпосередній об’єкт – громадська (загальна) безпека – стан за‑

хищеності життєдіяльності людей від джерел підвищеної небезпеки.
Об’єктивна сторона виявляється в альтернативних діяннях,
а саме:
За ч. 1 вона виражається:
а) або у створенні злочинної організації (ч. 4 ст. 28 КК) – сукуп‑
ність дій з організації стійкого ієрархічного об’єднання для зайняття
злочинною діяльністю. Кр. пр. з усіченим складом, при цьому зло‑
чинна організація вважається створеною, якщо після досягнення
особами згоди щодо вчинення першого тяжкого чи особливо тяжко‑
го злочину, але до його закінчення об’єднання набуло всіх
обов’язкових ознак такої організації;
б) або у керівництві такою організацією чи її структурними
підрозділами – сукупність дій, спрямованих на управління функціо‑
нування злочинної організації як стійкого об’єднання осіб чи її під‑
розділу та здійснення нею/ним злочинної діяльності, здійснювані
у формі віддання наказів, доручень, проведення інструктажів, при‑
йняття звітів, застосування заходів впливу.
За ч. 2 об’єктивна сторона полягає в участі у злочинній органі-
зації – коли особа не брала участі у створенні злочинної організації,
але вступила до вже створеної організації; кр. пр. закінчене з момен‑
ту надання цією особою згоди на участь у такому об’єднанні за умо‑
ви усвідомлення факту його існування і підтвердження певними ді‑
ями реальності своїх намірів.
За ч. 4 об’єктивна сторона виражається: а) або у створенні зло-
чинної спільноти – сукупність дій з організації об’єднання двох чи
більше злочинних організацій, б) або у керівництві такою спіль
нотою.
1
До пит. № 68–69 див.: ППВСУ № 13 від 23 грудня 2005 р. «Про практику роз‑
гляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними
об’єднаннями» // ЗП. – С. 326–333.
101
Кваліфікуючими ознаками кр. пр., передбачених ч.ч. 1 і 2 ст. 255
КК, є вчинення дій службовою особою з використанням службового
становища (ч. 3 ст. 255 КК). Кваліфікуючими ознаками кр. пр., пе‑
редбачених ч.ч. 1, 2 та 4 ст. 255 КК, є вчинення дій: 1) особою, яка
здійснює злочинний вплив або 2) є особою, яка перебуває у статусі
суб’єкта підвищеного злочинного впливу, у тому числі у статусі «вора
в законі» (ч. 5 ст. 255 КК).
Під злочинним впливом слід розуміти будь-які дії особи, яка за‑
вдяки авторитету, іншим особистим якостям чи можливостям сприяє,
спонукає, координує або здійснює інший вплив на злочинну діяль‑
ність, організовує або безпосередньо здійснює розподіл коштів,
майна чи інших активів (доходів від них), спрямованих на забезпе‑
чення такої діяльності (див. п. 1 примітки до ст. 255 КК).
Особа, яка перебуває у статусі суб’єкта підвищеного злочин-
ного впливу, у тому числі у статусі «вора в законі», – це особа, яка
завдяки авторитету, іншим особистим якостям чи можливостям
здійснює злочинний вплив і координує злочинну діяльність інших
осіб, які здійснюють злочинний вплив (див. п. 2 примітки до ст. 255
КК).
кримінальної відповідальності, за якого особа (крім організатора чи
керівника злочинної організації) звільняється від кримінальної від‑
повідальності за вчинення злочину, передбаченого ч.ч. 2 або 3 ст. 255
КК (тобто за участь у злочинній організації), якщо вона: а) добро‑
вільно заявила про створення злочинної організації або участь у ній
та б) активно сприяла її розкриттю.
69. Бандитизм (ст. 257 КК)

та його відмінність від розбою (ст. 187 КК)
Безпосередній об’єкт – громадська (загальна) безпека – стан

захищеності життєдіяльності людей від джерел підвищеної небез‑
пеки.
102
Банда – озброєна організована група (ч. 3 ст. 28 КК) або злочинна
організація (ч. 4 ст. 28 КК), яка попередньо створена з метою вчи-
нення кількох нападів на підприємства, установи, організації чи на
окремих осіб або одного такого нападу, що потребує ретельної дов-
готривалої підготовки.
Обов’язкові ознаки банди:
1) наявність у її складі кількох (трьох і більше) суб’єктів кр. пр.;
2) стійкість – стабільність її складу та організаційних структур,
згуртованість її членів, постійність форм і методів кримінально про‑
типравної діяльності тощо;
3) озброєність – наявність зброї у її учасників або хоча б одного
з них (якщо інші учасники знають про це й усвідомлюють можливість
застосування зброї під час нападів). При цьому під зброєю розумі‑
ються предмети, призначені для ураження живої цілі у вузькому
значенні слова (вогнепальна, холодна, вибухова тощо);
4) загальна мета учасників угруповання – вчинення, як правило,
кількох нападів або одного, що вимагає ретельної підготовки, нападу
на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб. Під на-
падом розуміються дії, спрямовані на досягнення злочинного резуль‑
тату шляхом застосування насильства до потерпілого чи створення
загрози його застосування, незалежно від того, чи застосовувалася
безпосередньо зброя, яка перебуває в їх розпорядженні.
(До питання щодо встановлення ознак банди див. пост. ВСУ
від 04.07.2013 р. за справою № 5-24кс13)
Об’єктивна сторона – три альтернативні форми дій, а саме:
1) організація банди з метою нападу на підприємства, установи,
організації чи на окремих осіб – її створення для відповідного нападу.
Кр. пр. із усіченим складом, яке у цій формі є закінченим, коли банду
дійсно було організовано (створено), тобто з моменту досягнення її
учасниками згоди щодо вчинення першого нападу за наявності планів
щодо подальшої спільної кримінально протиправної діяльності тако‑
го ж характеру та за умови, що об’єднання набуло всіх обов’язкових
ознак банди;
2) участь в банді – не тільки безпосереднє здійснення нападів,
а й сам факт вступу особи до банди чи вчинення будь-яких дій, спря‑
мованих на створення сприятливих умов для її функціонування за
103
умови членства особи в цьому об’єднанні. Кр. пр. із усіченим скла‑
дом, яке є закінченим з моменту надання цією особою згоди на участь
у такому об’єднанні за умови, що вона усвідомлювала факт його іс‑
нування і підтвердила певними діями реальність своїх намірів;
3) участь у вчинюваному бандою нападі – коли член банди або
інша особа, що не є її членом, але яка усвідомлює, що є учасником
нападу, який вчинює банда, разом із її членами спільно братимуть
безпосередню участь у вчинюваному бандою нападі, тобто є його
співвиконавцями. Кр. пр. із усіченим складом, яке є закінченим з мо‑
менту вчинення вказаних дій.
Суб’єктивна сторона – прямий умисел. Обов’язкова ознака ор‑
ганізації озброєної банди – мета нападу на підприємства, установи,
організації чи на окремих осіб.
Суб’єкт – будь-яка особа, що досягла 14‑річного віку.
Відмежування бандитизму (ст. 257 КК) від розбою (ст. 187
КК) слід проводити за:
1) основним безпосереднім об’єктом: при розбої ним виступають
відносини власності, а при бандитизмі – громадська безпека;
2) об’єктивною стороною: розбій передбачає тільки напад, що
виявляється в небезпечному для життя чи здоров’я насильстві чи по‑
грозі його застосування і є закінченим з моменту вчинення самого
нападу, а бандитизм проявляється не тільки в участі в нападі, вчи‑
нюваному бандою, а й у створенні (організації) банди чи участі в ній;
3) кількістю учасників кр. пр.: банда за своїм кількісним складом
учасників – група, до якої входить не менше трьох суб’єктів (співу‑
часників), тоді як розбій може бути вчиненим і однією особою;
4) формами співучасті: вчинення розбою організованою групою
чи злочинною організацією виступає тільки його особливо кваліфі‑
куючою ознакою (ч. 4 ст. 187 КК), а при бандитизмі сама банда за‑
вжди є або організованою групою, або злочинною організацією;
5) ознакою озброєності: обов’язковою ознакою банди є її озбро‑
єність, тоді як розбійний напад може вчинятися і за відсутності зброї;
6) суб’єктивною стороною: обов’язковою ознакою розбою є ко-
рисливі мотиви та мета, а при бандитизмі ці ознаки не
є обов’язковими (при організації банди особа має на меті вчинення
нападів, які можуть і не мати корисливої мети; так само участь у бан‑
104
ді чи у вчинюваних нею нападах не завжди пов’язана із задоволенням
корисливих мотивів).
Слід ураховувати, що у ст. 257 КК передбачено відповідальність
за дії, які з об’єктивної сторони полягають тільки в організації озбро‑
єної банди, участі в ній або у вчинюваному нею нападі. Тому ті кр.
пр., які були вчинені в ході бандитизму (зокрема, в процесі бандит‑
ського нападу), кваліфікуються за сукупністю – за ст. 257 КК та за
відповідними статтями Особливої частини КК про відповідальність
за посягання проти особи, власності тощо.
70. Терористичний акт (ст. 258 КК)

Об’єктивна сторона виражається у двох формах дій, а саме:
1) застосування зброї, вчинення вибуху, підпалу чи інших дій
(затоплення, обвали, каменепади тощо), які створювали небезпеку
для життя чи здоров’я людини або заподіяння значної майнової шко‑
ди чи настання інших тяжких наслідків;
2) погроза вчинення зазначених дій – доведення до відома
юридичних або фізичних осіб у будь-якій формі наміру вчинити за‑
значені дії, незалежно від того, чи справді винний мав умисел при‑
вести їх до виконання.
Терористичний акт є закінченим із моменту вчинення зазначених
дій (у першій формі – кр. пр. із матеріальним складом – «делікт не‑
безпеки», а в другій – з усіченим складом). У разі заподіяння значної
майнової шкоди чи інших тяжких наслідків (ч. 2 ст. 258 КК), а також
спричинення загибелі людини (ч. 3 ст. 258 КК) – кр. пр. із матері-
альним складом.
Суб’єктивна сторона – лише прямий умисел.
Обов’язкова ознака – наявність мети: 1) порушення громадської
безпеки; 2) залякування населення; 3) провокації воєнного конфлікту,
міжнародного ускладнення; 4) вплив на прийняття рішень чи вчинен‑
ня або невчинення дій органами державної влади чи органами місце‑
вого самоврядування, службовими особами цих органів, об’єднаннями
105
громадян, юридичними особами, міжнародними організаціями;
5) привернення уваги громадськості до певних політичних, релігійних
чи інших поглядів винного.
Суб’єкт – будь-яка особа, яка досягла 14‑річного віку.
КК – вчинення терористичного акту: 1) повторно (ст. 32 КК); 2) за
попередньою змовою групою осіб (ч. 2 ст. 28 КК); 3) поєднаного із
заподіянням значної майнової шкоди чи інших тяжких наслідків; за
ч. 3 ст. 258 КК – спричинення загибелі людини.
кримінальної відповідальності за діяння, передбачене ч. 1 ст. 258 КК
і тільки в частині вчинення особою погрози терористичного акту.
Таке звільнення здійснюється за умов, якщо особа:
1) до повідомлення їй про підозру у вчиненні цього кр. пр. добро-
вільно повідомила правоохоронний орган про це кр. пр.;
2) сприяла його припиненню або розкриттю;
3) внаслідок цього, а також вжитих заходів було відвернено небез-
пеку для життя чи здоров’я людини або заподіяння значної майнової
шкоди чи настання інших тяжких наслідків;
4) у діях особи відсутні ознаки складу іншого кр. пр.
71. Завідомо неправдиве повідомлення

про загрозу безпеці громадян, знищення
чи пошкодження об’єктів власності
(ст. 259 КК)

Об’єктивна сторона – неправдиве повідомлення про підготов‑
ку вибуху, підпалу або інших дій, які загрожують загибеллю людей
чи іншими тяжкими наслідками, яке (таке повідомлення) полягає
в доведенні до відома будь-якій особі інформації, що не відповідає
дійсності, про нібито існуючу підготовку вибуху, підпалу або інших
подібних дій.
106
Кр. пр. із формальним складом, яке є закінченим з моменту не‑
правдивого повідомлення, а у разі спричинення тяжких наслідків (ч. 2
ст. 259 КК) – з матеріальним складом.
Суб’єктивна сторона – прямий умисел (винний діє завідомо,
тобто усвідомлює, що відомості, повідомлені ним, є неправдивими).
Мотиви і мета можуть бути різними.
Кваліфікуючі ознаки: ч. 2 ст. 259 КК – завідомо неправдиве по‑
відомлення, яке: 1) спричинило тяжкі наслідки (істотне порушення
нормальної роботи транспорту, підприємств, установ, організацій,
значна майнова шкода тощо); 2) вчинене повторно (ст. 32 КК).
(До цього питання див. пост. ККС ВС від 27.06.2019
№ 727/728/17)
72. Викрадення, привласнення, вимагання

вогнепальної зброї, бойових припасів,
вибухових речовин чи радіоактивних
матеріалів або заволодіння ними шляхом
шахрайства або зловживання службовим
становищем (ст. 262 КК)1

Предметом кр. пр. можуть бути:
1. Вогнепальна зброя – всі види бойової, спортивної, нарізної,
мисливської (крім гладкоствольної) зброї, як серійно виготовленої,
так і саморобної чи переробленої, для проведення пострілу з якої
використовується сила тиску газів, що утворюється при згорянні ви‑
бухової речовини (пороху або інших спеціальних горючих сумішей).
2. Бойові припаси – спеціально виготовлені вироби одноразово‑
го використання, які призначені забезпечити ураження цілей в умовах
1
До пит. № 72–73 див.: ППВСУ № 3 від 26 квітня 2002 р. «Про судову практику
в справах про викрадення та інше незаконне поводження зі зброєю, бойовими при‑
пасами, вибуховими речовинами, вибуховими пристроями чи радіоактивними мате‑
ріалами» // ЗП. – С. 149–155.
107
збройної боротьби, самооборони, полювання, спорту. До них нале‑
жать патрони до нарізної вогнепальної зброї різних калібрів, а також
заряджені патрони до гладкоствольних мисливських рушниць, мис‑
ливський порох і капсулі.
3. Вибухові речовини – порох, динаміт, тротил, нітрогліцерин та
інші хімічні речовини, їх сполуки або суміші, здатні вибухати без
доступу кисню.
4. Вибухові пристрої – саморобні чи виготовлені промисловим
способом вироби одноразового застосування, спеціально підготов‑
лені та за певних обставин здатні за допомогою використання хі‑
мічної, теплової, електричної енергії або фізичного впливу (вибуху,
удару) створити вражаючі фактори шляхом вивільнення, розсію‑
вання або впливу токсичних хімічних речовин, біологічних агентів,
токсинів, радіації, радіоактивного матеріалу, інших подібних ре
човин.
5. Радіоактивні матеріали – джерела іонізуючого випроміню‑
вання, ядерні матеріали та радіоактивні відходи.
Зазначені предмети кр. пр. мають бути придатними для викорис‑
тання за своїм цільовим призначенням.
Об’єктивна сторона виражається в таких альтернативних фор‑
мах дій, як:
1) викрадення (таємне або відкрите); 2) привласнення; 3) вима‑
гання; 4) заволодіння зазначеними предметами шляхом шахрайства
(ч. 1) або зловживання службовим становищем (ч. 2). (Про поняття
цих дій – див. питання, у яких розкриваються ознаки відповідних кр.
пр. проти власності (ст.ст. 185, 186, 187, 189–191 КК), однак, на
відміну від останніх, заподіяння матеріальної шкоди власності не
є обов’язковою ознакою цього кр. пр. А про поняття та ознаки зло-
вживання службовим становищем див. аналіз ст. 364 КК.)
нення зазначених дій.
Суб’єктивна сторона – прямий умисел. Корисливі мотив і мета
не є обов’язковими.
Суб’єкт – у разі викрадення, вимагання і розбою – особа, що до‑
сягла 14‑річного віку; у разі привласнення і заволодіння шляхом
108
шахрайства – 16‑річного віку. Суб’єкт привласнення – спеціальний,
а саме особа, у законному віданні якої були вказані предмети. Суб’єкт
заволодіння зброєю шляхом зловживання службовим становище (ч. 2
ст. 262 КК) теж спеціальний – службова особа.
КК – вчинення кр. пр.: 1) повторно (ст. 32, п. 1 примітки до ст. 185
КК); 2) за попередньою змовою групою осіб (ч. 2 ст. 28 КК); 3) шля‑
хом зловживання службової особи своїм службовим становищем; за
ч. 3 ст. 262 КК – вчинення кр. пр.: 1) організованою групою (ч. 3
ст. 28 КК); 2) шляхом розбою (див. ст. 187 КК); 3) шляхом вимагання
(див. ст. 189 КК), поєднаного з насильством, небезпечним для життя
і здоров’я.
73. Незаконне поводження зі зброєю,

бойовими припасами або вибуховими
речовинами (ст. 263 КК)

Предметом кр. пр.можуть бути:
а) за ч. 1 – вогнепальна зброя (крім гладкоствольної мисливської),
бойові припаси, вибухові речовини та вибухові пристрої (про їх по‑
няття див. пит. № 72);
б) за ч. 2 – холодна зброя: предмети та пристрої, конструктивно
призначені та за своїми властивостями придатні для неодноразового
заподіяння шляхом безпосередньої дії тяжких (небезпечних для жит‑
тя в момент спричинення) і смертельних тілесних ушкоджень, дія
яких ґрунтується на використанні м’язової сили людини (зокрема,
кинджали, фінські ножі та кастети).
Об’єктивна сторона кр. пр. полягає в здійсненні незаконно,
тобто без передбаченого законом дозволу хоча б однієї з альтерна-
тивних дій із зазначеними предметами кр. пр., а саме:
109
а) за ч. 1 – носіння, зберігання, придбання, передача чи збут;
б) за ч. 2 – носіння, виготовлення, ремонт або збут.
1. Носіння – переміщення зазначених предметів, їх транспор‑
тування особою безпосередньо при собі.
2. Зберігання – володіння будь-яким із зазначених предметів,
що перебувають не при особі, а в обраному нею місці.
3. Придбання – дії, пов’язані з набуттям цих предметів (за ви‑
нятком викрадення, привласнення, вимагання або заволодіння
шляхом шахрайства чи зловживання службовим становищем).
4. Передача – надання цих предметів іншій особі у володіння,
для тимчасового зберігання чи використання за цільовим призна‑
ченням.
5. Збут – передача їх іншій особі шляхом продажу, обміну,
дарування, сплати боргу тощо.
6. Виготовлення зброї – це її вироблення.
7. Ремонт – відновлення характерних властивостей предметів,
унаслідок якого ці предмети стають придатними до використання
за цільовим призначенням.
Зазначені дії здійснюються особою без дозволу, передбаченого
законодавством, зокрема Наказом МВС № 622 від 21.08.1998 р.
Кр. пр. із формальним складом, яке є закінченим з момен-
ту вчинення хоча б однієї з дій, зазначених в частинах 1 та 2
ст. 263 КК.
У ч. 3 ст. 263 КК встановлено спеціальний вид звільнення від
кримінальної відповідальності, за якого особа, що вчинила кр. пр.,
передбачене ч.ч. 1 або 2 цієї статті, звільняється від відповідальнос‑
ті, якщо вона добровільно здала органам влади зброю, бойові при‑
паси, вибухові речовини або вибухові пристрої.
вою № 5-кс11; 2) пост. ВП ВС від 03.07.2019 р. за справою
№ 288/1158/16-к)
110
74. Порушення вимог законодавства
про охорону праці (ст. 271 КК)1
Безпосередній об’єкт – відносини, що забезпечують безпеку

праці. Потерпілий: тільки особа, яка має постійний чи тимчасовий
зв’язок з певним підприємством, установою, організацією чи з ви‑
робничою діяльністю громадянина – суб’єкта підприємницької ді‑
яльності (особи, що безпосередньо працюють, прибули у відряджен‑
ня, на практику, стажування тощо).
1) діянням – порушення вимог законодавчих та інших норматив-
но-правових актів про охорону праці. Диспозиція цієї норми має
бланкетний характер і відсилає до нормативно-правових актів (за‑
конів, постанов, інструкцій, правил, стандартів тощо), які встанов‑
люють норми щодо охорони праці, різноманітні вимоги до її забез‑
печення. Порушення правил безпеки, які стосуються виконання робіт
із підвищеною небезпекою, діють на вибухонебезпечних підприєм‑
ствах, містять вимоги ядерної або радіаційної безпеки, безпечного
використання промислової продукції або безпечної експлуатації
будівель і споруд, кваліфікуються за ст.ст. 272–275 КК;
2) наслідками – шкода здоров’ю потерпілому (легкі тілесні ушко‑
дження, що спричинили короткочасний розлад здоров’я чи незначну
стійку втрату працездатності хоча б одній особі, або середньої тяжко‑
сті тілесні ушкодження лише одній особі);
3) причинним зв’язком між діяння та наслідками. Кр. пр. із ма-
теріальним складом, яке є закінченим з моменту настання зазначених
у законі наслідків.
Суб’єктивна сторона – необережна або змішана форма вини.
Суб’єкт – спеціальний: службова особа підприємства, установи,
організації незалежно від форми власності або громадянин – суб’єкт
підприємницької діяльності, які мають спеціальні обов’язки щодо
охорони праці на певній ділянці роботи або контролю за їх вико‑
нанням.
1
До пит. № 74 див. ППВСУ № 7 від 12 червня 2009 р. «Про практику застосу‑
вання судами України законодавства у справах про злочини проти безпеки виробни‑
цтва» // ЗП. – С. 441–418.
111
Кваліфікуючі ознаки: ч. 2 ст. 271 КК – спричинення: 1) загибелі
людей (двох та більше) або 2) інших тяжких наслідків (середньої
тяжкості тілесні ушкодження двом та більше особам, тяжкі тілесні
ушкодження чи смерть потерпілого).
75. Порушення правил безпеки руху або

експлуатації залізничного, водного чи
повітряного транспорту (ст. 276 КК)
Безпосередній об’єкт – відносини, що забезпечують безпеку руху

та експлуатації залізничного, водного і повітряного транспорту; пред-
мет – транспортні засоби (залізничний, водний і повітряний тран‑
спорт), колії, засоби сигналізації та зв’язку.
1) діяння, які перелічені в диспозиції альтернативно, а саме:
а) порушення правил безпеки руху (перевищення швидкості руху,
неуважність при виконанні маневрових робіт, проїзд на заборонений
сигнал, неправильне розходження із зустрічними суднами, недотри‑
мання висоти польоту та ін.);
б) порушення правил експлуатації транспорту (недотримання
габаритів, порядку укладання вантажів і їхнього закріплення тощо);
в) недоброякісний ремонт транспортних засобів, колій, засобів
сигналізації та зв’язку;
2) наслідки – створення небезпеки для життя людей або на-
стання інших тяжких наслідків, тобто такі зміни в технічній системі
транспорту, завдяки яким створюється реальна можливість настання
тяжких наслідків (високий ступінь імовірності їх настання);
3) причинний зв’язок між діянням та наслідками. Кр. пр. із
матеріальним складом, яке є закінченим з моменту настання зазна‑
чених наслідків.
Суб’єкт – спеціальний: тільки працівники залізничного, водного
і повітряного транспорту, діяльність яких пов’язана з експлуатацією
транспортом чи ремонтом відповідних засобів.
112
КК – 1) спричинення потерпілому середньої тяжкості чи тяжких ті‑
лесних ушкоджень або 2) заподіяння великої матеріальної шкоди; за
ч. 3 ст. 276 КК – спричинення загибелі людей – настання смерті хоча
б однієї людини.
76. Пошкодження шляхів сполучення

і транспортних засобів (ст. 277 КК)

та експлуатації залізничного, водного і повітряного транспорту; пред-
мет – шляхи сполучення, споруди на них, рухомий склад або судна,
засоби зв’язку чи сигналізації.
1) діяння – альтернативно передбачені в диспозиції такі дії, як:
а) руйнування зазначених предметів – протиправний вплив на ці
предмети, внаслідок чого вони стають непридатними для експлуата‑
ції згідно зі своїм цільовим призначенням;
б) пошкодження цих предметів – протиправний вплив на ці пред‑
мети, коли з ладу виводяться окремі їх частини й механізми, тому
вони в цілому стають непридатними для експлуатації згідно зі своїм
цільовим призначенням;
в) інші дії, що призвели зазначені предмети в непридатний для
експлуатації стан, – протиправний вплив, у результаті якого техніч‑
но справні механізми та елементи транспорту тимчасово приводять‑
ся в непридатний для експлуатації стан.
2) наслідки також альтернативні: а) спричинення аварії потягу
(судна); б) створення реальної небезпеки її спричинення; в) порушен-
ня нормальної роботи транспорту; г) створення небезпеки для жит-
тя людей чи настання інших тяжких наслідків;
3) причинний зв’язок між діянням та наслідками. Кр. пр. із
матеріальним складом, яке є закінченим з моменту настання на‑
слідків.
113
КК – 1) спричинення потерпілому середньої тяжкості чи тяжких ті‑
лесних ушкоджень або 2) заподіяння великої матеріальної шкоди; за
ч. 3 ст. 277 КК – спричинення загибелі людей.
77. Порушення правил безпеки дорожнього руху

або експлуатації транспорту особами,
які керують транспортними засобами
(ст. 286 КК)1

та експлуатації транспорту. Предмет кр. пр. – транспортні засоби,
при експлуатації яких може бути вчинене це кр. пр.: усі види авто‑
мобілів (вантажні, легкові чи спеціального призначення, а також
автобуси), трактори та інші самохідні машини (призначені для буді‑
вельних, дорожніх, сільськогосподарських та інших робіт), трамваї
і тролейбуси, а також мотоцикли та інші механічні транспортні засо‑
би (див. примітку до ст. 286 КК).
1) діяння – альтернативно передбачені в диспозиції такі дії, як:
а) порушення правил безпеки руху (перевищення швидкості, по‑
рушення правил обгону, об’їзду перешкод, проїзду перехресть, ко‑
ристування світловими приладами, буксирування та ін.);
б) порушення правил експлуатації транспорту (недотримання
водієм технічних умов експлуатації, порушення порядку перевезення
пасажирів, неправильне укладання й закріплення вантажів). Рух само‑
хідних машин, які можуть використовуватися для перевезення ван‑
тажів чи для виконання різних робіт, здійснюється відповідно до
Правил дорожнього руху, однак виконання такими машинами інших
робіт у процесі руху регламентується іншими правилами та інструк‑
ціями, порушення яких за певних умов може кваліфікуватися за ін‑
шими статтями КК;
1
До пит. № 77–79 див.: ППВСУ № 14 від 23 грудня 2005 р. «Про практику за‑
стосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти без‑
пеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні
правопорушення на транспорті» // ЗП – С. 334–342.
114
2) наслідки у вигляді спричинення потерпілому середньої тяжко‑
сті тілесних ушкоджень (ч. 1 ст. 286 КК);
3) причинний зв’язок між діянням та наслідками. Кр. пр. із ма-
теріальним складом, яке є закінченим з моменту настання наслідків.
Суб’єкт – спеціальний: особа, яка керує транспортним засобом
і яка досягла 16‑річного віку, незалежно від того, чи мала вона право
на керування ним.
КК – 1) спричинення тяжких тілесних ушкоджень або 2) загибелі
потерпілого; за ч. 3 ст. 286 КК – спричинення загибелі декількох осіб.
20.11.2014 р. № 5-18кс14; 2) від 18.06.2015 р. № 5-48кс15; 3) від
05.11.2015 р. № 5-218кс15; 4) від 10.12.2015 р. № 5-41кс15; 5) від
10.12.2015 р. № 5-271кс15, а також пост. ККС ВС за справами:
6) від 01.03.2018 р. № 278/3362/1-к; 7) від 05.04.2018 р. № 585/8/
16-к; 8) від 24.03.2020, № 130/720/17; 9) від 26.05.2020 № 523/12810/
15-к; 10) від 07.07.2020 № 632/313/16-к; 11) від 09.07.2020 № 390/
348/16-к)
78. Випуск в експлуатацію технічно

несправних транспортних засобів
або інше порушення їх експлуатації
(ст. 287 КК)

та експлуатації транспорту; предмет – транспортні засоби (див.
примітку до ст. 286 та пит. № 77).
1) діяння перелічені в диспозиції альтернативно:
а) випуск в експлуатацію технічно несправних транспортних за‑
собів;
б) допуск до керування транспортним засобом особи, яка пере‑
буває у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або
під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швид‑
кість реакції;
115
в) допуск до керування транспортним засобом особи, яка не має
права на керування (взагалі не має посвідчення водія, або позбавлена
прав водія, або не має відповідної категорії);
г) інше грубе порушення правил експлуатації транспорту (по‑
рушення режиму роботи водіїв, випуск у рейс із тяжкими умовами
руху водіїв, кваліфікація яких не відповідає підвищеним вимогам,
невиконання вимог щодо їх регулярного медичного огляду тощо).
2) наслідки кр. пр. – середньої тяжкості, тяжке тілесне ушкоджен‑
ня або смерть потерпілого.
3) причинний зв’язок між діянням та наслідками. Кр. пр. із ма-
теріальним складом, яке є закінченим з моменту настання зазначених
наслідків.
Суб’єктивна сторона – змішана форма вини.
Суб’єкт – спеціальний: особа, відповідальна за технічний стан та
експлуатацію транспортного засобу (службові особи, водії, за якими
закріплений транспортний засіб, а також власники транспортних за‑
собів).
79. Незаконне заволодіння транспортним

засобом (ст. 289 КК) та його відмежування
від кримінальних правопорушень
проти власності
Основний безпосередній об’єкт – відносини, що забезпечують

безпеку руху механічного транспорту, а додатковим – можуть бути
відносини власності та інші речові відносини, життя та здоров’я осо‑
би. Предмет кр. пр. – механічні транспортні засоби (див. примітку
до ст. 286 КК та пит. № 77).
Об’єктивна сторона полягає в діях – протиправному вилученні
будь-яким способом транспортного засобу у власника чи користу-
вача всупереч їх волі (п. 1 примітки до ст. 289 КК).
Заволодіння транспортним засобом може здійснюватися: а) шля‑
хом запуску двигуна, буксирування, завантажування на інший тран‑
спортний засіб чи під час його руху; б) таємним або відкритим спо‑
собом, шляхом обману або зловживання довірою.
116
Таке заволодіння завжди має протиправний характер (відсутність
права на використання транспортного засобу для поїздки на ньому).
Кр. пр. із формальним складом, яке є закінченим з моменту за‑
пуску двигуна і початку руху або після початку буксирування без
запуску двигуна, а якщо заволодіння здійснюється під час руху –
з моменту встановлення контролю над транспортним засобом. У разі
заподіяння значної (ч. 2 ст. 289 КК) або великої (ч. 3 ст. 289 КК) ма‑
теріальної шкоди – кр. пр. із матеріальним складом.
Суб’єктивна сторона – тільки прямий умисел. У разі заподіяння
значної (ч. 2 ст. 289 КК) або великої (ч. 3 ст. 289 КК) матеріальної
шкоди ставлення до цих наслідків – умисна або необережна форма
вини. Мета може бути будь-яка: привласнення транспортного засобу,
доставка вантажу, прагнення доїхати до певного місця чи просто по‑
кататися та ін.
Суб’єкт – за ч. 1 ст. 289 КК – особа, що досягла 16‑річного віку,
а за ч.ч. 2 та 3 цієї статті – 14-річного віку.
КК – заволодіння транспортним засобом: 1) повторно (п. 2 примітки
до ст. 289 КК); 2) за попередньою змовою групою осіб (ч. 2 ст. 28
КК); 3) поєднане з насильством, що не є небезпечним для життя чи
здоров’я потерпілого; 4) поєднане з погрозою застосування такого
насильства; 5) поєднане з проникненням у приміщення чи інше схо‑
вище; 6) з використанням електронних пристроїв для втручання
в роботу технічних засобів охорони; 7) якщо предметом є транспорт‑
ний засіб, вартість якого становить від 100 до 250 н.м.д.г.; за ч. 3
ст. 289 КК – вчинення тих самих дій: 1) організованою групою (ч. 3
ст. 28 КК); 2) поєднаних з насильством, небезпечним для життя чи
здоров’я потерпілого; 3) поєднаних з погрозою застосування такого
насильства; 4) якщо предметом є транспортний засіб, вартість якого
у 250 разів перевищує н.м.д.г.
кримінальної відповідальності, передумовою якого є: а) вчинення
кр. пр., передбаченого тільки ч. 1 ст.289 КК, і б) вчинення його впер-
ше. Підстава звільнення: а) добровільна заява про вчинене правоохо‑
ронним органам; б) повернення транспортного засобу власнику;
в) повне відшкодування завданих реальних збитків.
117
Відмежування незаконного заволодіння транспортним засо-
бом (ст. 289 КК) від кр. пр. проти власності здійснюється:
1) за предметом кр. пр. – у кр. пр. проти власності таким, як пра‑
вило, виступає будь-яке чуже майно, а за ст. 289 КК – тільки тран‑
спортні засоби;
2) за суб’єктивною стороною – ознаками корисливих мотиву та
мети, які є обов’язковими для більшості кр. пр. проти власності, тоді
як не мають значення для кваліфікації кр. пр. за ст. 289 КК;
3) незаконне заволодіння транспортним засобом підлягає квалі‑
фікації за ст. 289 КК незалежно від способу такого заволодіння (від‑
крито, таємно, із застосуванням насильства, шляхом обману чи зло‑
вживання довірою) та наявності/відсутності корисливих мотивів
і мети. Кваліфікація ж кр. пр. проти власності (обрання певної статті
КК) залежить, крім іншого, і від того, яким саме способом винний
заволодіває чужим майном. Таким чином, норма, передбачена ст. 289
КК, є спеціальною стосовно норм, що передбачають відповідальність
за кр. пр. проти власності;
4) якщо ж винний заволодіває лише певними деталями (частина‑
ми) транспортного засобу або пошкоджує чи знищує його без заво‑
лодіння самим транспортним засобом, вчинене має бути кваліфіко‑
вано за відповідною статтею КК, що передбачає відповідальність за
кр. пр. проти власності.
(До цього питання див. 1) пост. ВСУ від 21.01.2016 за справою
№ 5-365кс15, та пост. ККС ВС за справами: 2) від 09.10.2018 р.
№ 688/1744/16-к; 3) від 11.06.2020 № 725/855/18; 4) від 13.08.2019
№ 702/1295/15-к; 5) від 03.07.2019 № 175/293/18)
80. Групове порушення громадського порядку

(ст. 293 КК) та його відмежування
від хуліганства (ст. 296 КК)
Основний безпосередній об’єкт – громадський порядок – відно‑

син, які забезпечують належні умови життя людей у різних сферах
суспільно корисної діяльності; моральність, нормальний відпочинок
118
і дотримання правил поведінки в суспільному житті і побуті. Додат-
ковий об’єкт – нормальна діяльність транспорту, підприємств, уста‑
нов чи організацій.
1) діяння – альтернативно передбачені в законі дії, а саме:
а) організація групових дій – безпосереднє створення групи, ор‑
ганізація вчинення таких дій або керівництво ними;
б) активна (інтенсивна і особиста) участь у таких діях.
2) наслідки, які передбачені теж альтернативно:
а) або грубе порушення громадського порядку;
б) або суттєве порушення роботи транспорту, підприємства,
установи чи організації.
3. Причинний зв’язок між діянням та наслідками. Кр. пр. із ма-
теріальним складом, яке є закінченим, якщо вказані дії спричинили
хоча б один із зазначених наслідків.
Відмежування групового порушення громадського порядку
(ст. 293 КК) від хуліганства (ст. 296 КК):
1) за ст. 293 КК дії завжди вчиняються учасниками окремої групи
людей, а хуліганство може бути вчинене і однією особою;
2) обов’язковою ознакою хуліганства (у т. ч. вчиненого групою
осіб) є мотив явної неповаги до суспільства, тому його наявність
виключає можливість кваліфікації за ст. 293 КК. Групове порушення
громадського порядку, поєднане із вчиненням окремих дій, що грубо
порушують громадський порядок, із мотивів явної неповаги до сус‑
пільства, утворює сукупність кр. пр. (статті 293 і 296 КК);
3) у ст. 293 КК передбачено кр. пр. із матеріальним складом, а в
ст. 296 КК – із формальним складом.
81. Масові заворушення (ст. 294 КК)
Основний безпосередній об’єкт – громадський порядок (див. пит.

№ 80), а додатковим – може бути авторитет органів влади, інтереси
особи, власність.
119
Об’єктивна сторона полягає у двох альтернативно зазначених
у законі діях:
а) організація масових заворушень (підбурювання до них або
керівництво ними);
б) активна особиста участь у масових заворушеннях.
Масові заворушення – заворушення, які супроводжувалися на‑
сильством над особою, погромами, підпалами, знищенням майна,
захопленням будівель або споруд, насильницьким виселенням гро‑
мадян, опором представникам влади із застосуванням зброї або інших
предметів, що використовувалися як зброя.
нення будь-якої із зазначених у диспозиції ст. 294 КК дій. За ч. 2
ст. 294 – кр. пр. із матеріальним складом.
Суб’єктивна сторона – прямий умисел. До наслідків, передбаче‑
них у ч. 2 ст. 294 КК, можлива як умисна, так і необережна форма
вини.
Кваліфікуючі ознаки: ч. 2 ст. 294 КК – масові заворушення, які
призвели: 1) до загибелі людей (хоча б однієї людини) або 2) до інших
тяжких наслідків (тяжкі тілесні ушкодження, значна матеріальна
шкода).
№ 640/8977/14-к)
82. Хуліганство (ст. 296 КК)1
Основний безпосередній об’єкт – громадський порядок (див. пит.

№ 80), а додаткові – особиста недоторканність, здоров’я, навколиш‑
нє середовище, власність.
Хуліганство – грубе порушення громадського порядку, вчинене
з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується осо-
бливою зухвалістю чи винятковим цинізмом (ч. 1 ст. 296 КК). Будь-які
інші види хуліганських дій утворюють адміністративний делікт.
1
До пит. № 82 див.: ППВСУ № 10 від 22 грудня 2006 р. «Про судову практику
в справах про хуліганство» // ЗП. – С. 356–361.
120
Об’єктивна сторона – активна поведінка – дії, що грубо пору-
шують громадський порядок і супроводжуються особливою зухва-
лістю або винятковим цинізмом.
1. Особлива зухвалість – нахабне поводження, буйство, бешке‑
тування, поєднане з побоями та іншим насильством, яке спричинило
тілесні ушкодження, чи знущанням над потерпілим, знищення (по‑
шкодження) майна, вандалізм, тривале порушення спокою громадян,
зрив масового заходу, тимчасове порушення нормальної діяльності
установи або громадського транспорту тощо.
2. Винятковий цинізм – демонстративна зневага загальноприй‑
нятими нормами моральності (напр., груба непристойність, демон‑
стративне оголення, знущання над хворими, дітьми, немічними тощо).
нення дії, що грубо порушує громадський порядок.
Суб’єктивна сторона – прямий умисел. Обов’язкова ознака –
мотиви явної неповаги до суспільства (бажання протиставити себе
оточуючим узагалі, показати свою зверхність, виразивши явну зне‑
вагу до загальноприйнятих норм і правил поведінки). Хуліганські дії
не зумовлені особистими мотивами й конкретною метою, а за своїми
внутрішніми чинниками фокусуються в напрямку тотального нега‑
тивізму й ворожого ставлення до суспільства. Однак наявність осо‑
бистих неприязних стосунків між обвинуваченим та потерпілим не
виключає кваліфікацію дій особи як хуліганства (ст. 296 КК), якщо
у вчиненому є зокрема хуліганський мотив.
Суб’єкт – особа, що досягли 14‑річного віку.
КК – вчинення хуліганства: 1) групою осіб (ч. 1 ст. 28 КК); 2) особою,
раніше судимою за хуліганство, – спеціальний рецидив (ст. 34 КК);
за ч. 3 ст. 296 КК – хуліганство, пов’язане з опором представникові
влади або представникові громадськості, який виконує обов’язки
з охорони громадського порядку, чи іншим громадянам, які припи‑
няли хуліганські дії; за ч. 4 ст. 296 КК – хуліганство, вчинене із за‑
стосуванням вогнепальної або холодної зброї чи іншого предмета,
спеціально пристосованого або заздалегідь заготовленого для нане‑
сення тілесних ушкоджень.
121
04.10.2012 р. № 5-17кс12; 2) від 05.02.2015 р. № 5-41кс14; 3) від
27.04.2015 р. № 5-7кс15 та пост. ККС ВС: 4) від 19.04.2018 р.
№ 209/1242/13-к; 5) від 21.05.2020 № 711/8218/18; 6) від 26.06.2019
№ 235/103/17; 7) від 17.09.2020 р. № 463/4135/16-к; 8) від 10.11.2020
№ 442/66/16-к; 9) від 26.11.2020 р. № 721/215/17)
83. Втягнення неповнолітніх

у протиправну діяльність
(ст. 304 КК)1
Безпосередній об’єкт – відносини, що забезпечують основні

принципи суспільної моралі у сфері належного інтелектуального,
морального та фізичного розвитку і виховання неповнолітніх. По-
терпілий – особа, яка не досягла повноліття (18 років).
Об’єктивна сторона – альтернативно зазначені в законі дії,
а саме втягнення неповнолітнього у:
1) протиправну діяльність – схилення неповнолітнього з метою
викликати в нього рішучість (бажання) взяти участь у вчиненні одно‑
го чи декількох кр. пр.;
2) пияцтво – створення в неповнолітнього бажання систематично
(не менше 3-х разів щодо одно й того ж підлітка) вживати спиртні
напої шляхом як залучення неповнолітнього до безпосереднього їх
вживання, так і шляхом їх придбання, дарування чи вчинення інших
дій, спрямованих на спонукання до вживання спиртних напоїв;
3) заняття жебрацтвом – схилення неповнолітнього до систе‑
матичного (не менше 3-х разів щодо одно й того ж підлітка) випро‑
шування в сторонніх осіб грошей або інших матеріальних цінностей;
4) азартні ігри – схилення до систематичної (не менше 3-х разів
щодо одно й того ж підлітка) гри на гроші або інші матеріальні
цінності.
1
До пит. № 83 див.: ППВСУ № 2 від 27 лютого 2004 р. «Про застосування суда‑
ми законодавства про відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну чи
іншу антигромадську діяльність» // ЗП. – С. 241–247.
122
Втягнення – це застосування психічного впливу (погроза, шан‑
таж, обман, переконання, поради, обіцянки тощо) чи фізичного на‑
сильства з метою викликати в нього рішучість взяти участь у вчинен‑
ні одного чи кількох кр. пр. або інших антигромадських дій.
нення винним дії, спрямованої на втягнення неповнолітнього у від‑
повідну діяльність. Наслідки і результативність таких дій на кваліфі‑
кацію не впливають.
Суб’єктивна сторона – прямий умисел, за якого винна особа
усвідомлює неповноліття потерпілого. Обов’язкова ознака – мета
втягнути підлітка в протиправну або іншу вказану в законі антигро‑
мадську діяльність.
Суб’єкт – повнолітня особа, тобто особа, яка до моменту вчи‑
нення кр. пр. (всіх складових епізодів систематичності) досягла
18‑річного віку.
Кваліфікуючі ознаки: ч. 2 ст. 304 КК – вчинення дій із втягнен‑
ня: 1) малолітньої особи; 2) батьком, матір’ю або вітчимом, мачухою,
опікуном, піклувальником або іншою особою, на яку покладено
обов’язки щодо виховання чи піклування про потерпілу особу.
(До цього питання див. пост. ККС ВС від 05.05.2020, № 609/
1555/18)
84. Предмет кримінальних правопорушень

у сфері обігу наркотичних засобів,
психотропних речовин, їх аналогів
або прекурсорів
(ст.ст. 305–312, 314–316, 320 КК)1
Обов’язковою ознакою кр. пр. у сфері обігу наркотичних засобів,

психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів є предмет кр.
пр., до якого належать:
1
До пит. № 84–86 див.: ППВСУ № 4 від 26 квітня 2002 р. «Про судову практику
в справах про злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх
аналогів або прекурсорів» // ЗП. – С. 156–168.
123
1. Наркотичні засоби – включені до Переліку (постанова КМУ
№ 7702) природного чи синтетичного походження препарати, рос‑
лини, які становлять небезпеку для здоров’я населення в разі зло‑
вживання ними (зокрема, мак снотворний, каннабіс, героїн, лист коки
та інші).
2. Психотропні речовини – включені до Переліку (постанова
КМУ № 7702) природного чи синтетичного походження препарати,
природні матеріали, які здатні викликати стан залежності та чинити
депресивний або стимулюючий вплив на центральну нервову систе‑
му або викликати порушення сприйняття, емоцій, мислення чи по‑
ведінки, і становлять небезпеку для здоров’я населення у разі зло‑
вживання ними.
3. Прекурсори наркотичних засобів та психотропних речовин –
речовини та їх солі, що використовуються при виробництві, виготов‑
ленні наркотичних засобів і психотропних речовин, включених до
Переліку.
4. Аналоги наркотичних засобів і психотропних речовин – за‑
боронені до обігу в Україні речовини природного чи синтетичного
походження, не включені до Переліку (постанова КМУ № 7702), хі‑
мічна структура і властивості яких подібні до хімічної структури та
властивостей наркотичних засобів і психотропних речовин, психоак‑
тивну дію яких ці речовини відтворюють. Перелік аналогів затвер‑
джується окремим наказом МОЗ (див. Наказ МОЗ від 03.04.2019
№715).
5. Специфічним предметом кр. пр., передбаченого ст. 310 КК
(«Посів або вирощування маку снотворного чи конопель») є насіння
та «живі» (не зібрані) рослини маку снотворного та конопель.
Важливе значення для кваліфікації цих кр. пр. має Перелік нар‑
котичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, який затвер‑
джений постановою КМУ від 6 травня 2000 р. № 7702 і складається
з чотирьох таблиць (Таблиці 1, 2, 3 і 4) та окремих списків, які містять
перелік наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів,
обіг яких в Україні або взагалі заборонений, або обмежений із уста‑
новленням заходів контролю.
Для кваліфікації окремих кр. пр. може мати значення ступінь не‑
безпечності та кількість (вага) окремих з цих предметів. Тому в Спис‑
124
ках № 1 і № 2 Таблиці 1 Переліку встановлені назви особливо небез-
печних наркотичних засобів і психотропних речовин, а визначення
невеликих, великих і особливо великих розмірів проводиться на під‑
ставі наказу МОЗ від 1 серпня 2000 р. № 188, яким затверджені Таб
лиці 1, 2 і 3.
вою № 227/3367/16-к)
85. Спеціальні види звільнення від

кримінальної відповідальності
за кримінальні правопорушення у сфері
обігу наркотичних засобів, психотропних
речовин, їх аналогів або прекурсорів
(ч. 4 ст. 307, ч. 4 ст. 309, ч. 4 ст. 311 КК)
У ч. 4 ст. 307, ч. 4 ст. 309, ч. 4 ст. 311 КК закріплені заохочуваль-

ні норми, які передбачають обов’язкове і безумовне звільнення осо‑
би від кримінальної відповідальності.
1. Передумовою цих видів звільнення є:
‒ за ч. 4 ст. 307 КК – вчинення особою як з метою збуту, так
і без такої мети незаконних виробництва, виготовлення, придбання,
зберігання, перевезення чи пересилання наркотичних засобів, психо‑
тропних речовин або їх аналогів;
– за ч. 4 ст. 309 КК – вчинення цих самих дій щодо цих же пред‑
метів, але тільки без мети збуту;
– за ч. 4 ст. 311 КК – вчинення цих самих дій щодо прекурсорів
з метою їх використання для виробництва або виготовлення нарко‑
тичних засобів або психотропних речовин.
2. Підстава звільнення за ч. 4 ст. 307 і ч. 4 ст. 311 КК склада‑
ється з двох елементів в їх сукупності:
а) добровільна здача особою предметів кр. пр. – передача їх із
власної волі в будь-який спосіб під контроль органів публічної влади,
якщо особа усвідомлювала реальну можливість подальшого володін‑
ня ними;
125
б) указання на джерело придбання предметів (правдиве по‑
відомлення публічній владі про обставини їх придбання чи само‑
стійного виготовлення) або сприяння розкриттю кр. пр., пов’язаних
із незаконним обігом цих предметів (добровільне повідомлення
органам розслідування відомостей щодо встановлення осіб, які
вчинили кр. пр. із предметами, що здаються, які пов’язані з їх неза‑
конним обігом).
3. Підстава звільнення за ч. 4 ст. 309 КК включає в себе такі
умови в їх сукупності:
а) винна особа хворіє на наркоманію, тобто має психічну (фізич‑
ну) залежність від наркотичних засобів чи психотропних речовин та
якій у встановленому порядку встановлено діагноз «наркоманія»;
б) добровільно звертається до лікувального закладу – звернен‑
ня за власною волею, не обов’язково за своєю ініціативою, до зареє‑
строваного у встановленому порядку лікувального закладу будь-якої
форми власності і за умови усвідомлення можливості подальшого
вчинення кр. пр., передбаченого ч. 1 ст. 309 КК;
в) розпочинає лікування від наркоманії (початок амбулаторного
лікування чи поміщення у стаціонар тощо).
(До цього питання див. пост. ККС ВС від 08.08.2019 № 758/
11310/17)
86. Незаконне виробництво, виготовлення,

придбання, зберігання, перевезення,
пересилання чи збут наркотичних засобів,
психотропних речовин або їх аналогів
(ст. 307 КК)
Безпосередній об’єкт – здоров’я населення – відносини, що за‑

безпечують біофізіологічний та психічний стан невизначеного кола
осіб від впливу небезпечних речовин; предмет – наркотичні засоби,
психотропні речовини або їх аналоги (див. пит. № 84).
Об’єктивна сторона полягає в таких альтернативно передба‑
чених у ст. 307 КК незаконних діях із вказаними предметами, як:
126
1) виробництво – їх систематичне (як правило, професійне) ви‑
готовлення з використанням механізмів, промислових ліній і комп‑
лексів тощо;
2) виготовлення – дії, внаслідок яких були отримані предмети
кр. пр., а також дії з переробки, рафінування (очищення) з метою
підвищення їх концентрації або наркотичного ефекту;
3) придбання – відплатне чи безвідплатне отримання предметів
у самого виготівника або інших осіб (купівля, отримання в обмін,
у рахунок сплати боргу, як дарування або позика, привласнення зна‑
йденого);
4) зберігання – фактичне володіння предметами (у тайнику чи
інших місцях), у тому числі і їх носіння;
5) перевезення – переміщення предметів з одного місця в інше
будь-яким транспортним засобом, по землі, воді або в повітрі;
6) пересилання – переміщення у вигляді відправлення багажем
або поштою;
7) збут – будь-яка форма передачі або реалізації наркотичних
засобів або психотропних речовин, у результаті якої вони переходять
у володіння і розпорядження інших осіб.
нення зазначених дій: фактичного «виходу» предметів кр. пр. (ви‑
робництво і виготовлення), фактичного їх отримання (придбання),
початку фактичного володіння ними (зберігання), початку перемі‑
щення будь-яким транспортом (перевезення), відправки незалежно
від того, отримав адресат предмети чи ні (пересилання), передачі
предмета іншій особі (збут).
мета збуту наркотичних засобів або психотропних речовин. Учи‑
нення передбачених у цій статті дій (крім збуту) без такої мети ква‑
ліфікується за ст. 309 КК, а в разі невеликого розміру наркотичних
засобів чи психотропних речовин – за ст. 44 КУпАП.
КК – вчинення кр. пр.: 1) повторно (ст. 32 КК); 2) за попередньою
змовою групою осіб (ч. 2 ст. 28 КК); 3) особою, яка раніше вчинила
одне із кр. пр., передбачених ст..ст. 308–310, 312, 314, 315 і 317 КК;
127
4) із залученням неповнолітнього; 5) якщо збут зазначених предметів
відбувався в місцях масового перебування громадян; 6) якщо збут чи
передача цих предметів здійснювалися в місцях позбавлення волі;
7) якщо предметом таких дій були предмети кр. пр. у великих роз‑
мірах чи особливо небезпечні наркотичні засоби або психотропні
речовини; за ч. 3 ст. 307 КК – вчинення тих самих дій: 1) організо‑
ваною групою (ч. 3 ст. 28 КК); 2) якщо предметом таких дій були
предмети кр. пр. в особливо великих розмірах; 3) із залученням мало‑
літнього або щодо малолітнього.
У ч. 4 ст. 307 КК передбачено заохочувальну норму (див. пит.
№ 85).
07.02.2013 р. № 5-30кс12; 2) від 04.07.2013 р. № 5-21кс13 та пост.
ККС ВС: 3) від 22.02.2018 р. № 534/412/16-к; 4) від 09.04.2020
№ 727/6578/17; 5) від 24.12.2019 № 752/13650/18; 6) від 29.10.2020
№ 461/895/19)
87. Розголошення державної таємниці

(ст. 328 КК)
Безпосередній об’єкт – відносини у сфері охорони державної

таємниці в різних сферах діяльності держави (інформаційна безпека):
предмет – відомості, що становлять державну таємницю (див. Закон
України «Про державну таємницю»).
Об’єктивна сторона – розголошення відомостей, що становлять
державну таємницю за відсутності ознак державної зради та шпигун‑
ства. Діяння може виражатися як у діях (повідомлення у розмові,
письмово, шляхом публікації у пресі, у виступі на радіо чи телеба‑
ченні, у показі документів тощо), так і в бездіяльності (недотриман‑
ня правил зберігання, використання, перевезення матеріалів, доку‑
ментів, коли створюється можливість ознайомлення з відомостями
сторонніх осіб), які призводять до того, що відомості стають над-
банням сторонніх осіб, тобто осіб, яким ці відомості не повинні бути
відомі.
128
Кр. пр. із формальним складом, яке є закінченим з моменту, коли
відомості стали відомі хоча б одній сторонній особі. За ч. 2 ст. 328
КК – кр. пр. із матеріальним складом.
Суб’єктивна сторона – як умисел, так і необережність.
Обов’язковим є усвідомлення того, що відомості, які розголошують‑
ся, становлять державну таємницю.
Суб’єкт – спеціальний: особа, якій відомості, що становлять дер‑
жавну таємницю, були довірені або стали відомі у зв’язку з виконан‑
ням службових обов’язків. Розголошення відомостей військового
характеру, що становлять державну таємницю, вчинені військовос-
лужбовцем, кваліфікується за ст. 422 КК.
Кваліфікуюча ознака: ч. 2 ст. 328 КК – спричинення тяжких
наслідків.
88. Втрата документів, що містять державну

таємницю (ст. 329 КК) та її відмежування
від розголошення державної таємниці
(ст. 328 КК)
Безпосередній об’єкт – відносини у сфері охорони державної

таємниці в різних сферах діяльності держави (інформаційна безпека).
Предметом кр. пр. можуть бути:
а) документи, що містять відомості, які становлять державну
таємницю (схеми, карти, накази, звіти, наукові висновки тощо);
б) інші матеріальні носії секретної інформації (дискети, кінофіль‑
ми та ін.);
в) предмети, відомості про які є державною таємницею (нові види
зброї, прилади тощо).
1) діяння – порушення встановленого порядку поводження
з предметами кр. пр., яке може виражатися як у діях, так і в безді-
яльності, що порушують правила, встановлені для охорони пред‑
метів кр. пр.;
129
2) наслідок – втрата цих предметів, тобто вихід їх із володіння
особи, якій вони були довірені (десь забуті, викрадені, випадково
викинуті тощо), причому поза її волею;
3) причинний зв’язок між діянням і наслідками.
втрати предметів, через яку створюється реальна можливість
ознайомлення з ними сторонніх осіб. Якщо ж втрата такої можли‑
вості не містила, то аналізований склад кр. пр. відсутній.
Суб’єктивна сторона – змішана або необережна форми вини.
Суб’єкт – спеціальний: особа, якій предмети кр. пр. були дові‑
рені через службові функції, виконувану роботу або окреме дору‑
чення. Втрата документів чи матеріалів, що містять відомості вій‑
ськового характеру і становлять державну таємницю, вчинені вій-
ськовослужбовцем, кваліфікується за ст. 422 КК.
наслідків.
Відмежування втрати документів, що містять державну
таємницю, (ст. 329 КК) від розголошення державної таємниці
(ст. 328 КК) слід проводити за:
1) предметом кр. пр.: предметом «розголошення…» є відомос‑
ті, що становлять державну таємницю, а предметом «втрати…» –
документи та інші матеріальні носії секретної інформації, а також
предмети, що її містять;
2) ставленням винної особи щодо виходу із її володіння пред-
метів: обов’язковою ознакою «втрати…» є вибуття предмета поза
волею особи, а якщо ж предмет переданий (залишений) за волею
особи, і відомості стали надбанням сторонніх осіб, то це буде «роз‑
голошенням…»;
3) моментом закінчення кр. пр.: «розголошення…» є закінченим
з моменту, коли секретна інформація стала відома хоча б одній
сторонній особі, а «втрата…» – з моменту вибуття предметів, за
якого створена реальна можливість ознайомлення з ними сторонніх
осіб, незалежно від того чи відбулося таке ознайомлення;
4) формою вини: «розголошення…» характеризується як умис‑
лом, так і необережністю, а «втрата…» – змішаною або необереж‑
ною формами вини.
130
89. Передача або збирання відомостей,
що становлять службову інформацію,
зібрану у процесі оперативно-розшукової,
контррозвідувальної діяльності, у сфері
оборони країни (ст. 330 КК)
Безпосередній об’єкт – відносини у сфері охорони службової

інформації, зібраної в процесі оперативно-розшукової, контррозві‑
дувальної діяльності, у сфері оборони країни.
Предмет кр. пр. – службова інформація, зібрана в процесі
оперативно-розшукової, контррозвідувальної діяльності, у сфері
оборони країни і характеризується обов’язковою сукупністю ознак:
а) вона не є державною таємницею; б) вона є власністю держави;
в) вона є обмеженою для користування.
Об’єктивна сторона виражається у двох альтернативно перед‑
бачених у законі формах дій:
1) або передача іноземним підприємствам, установам, організа‑
ціям (державним чи недержавним) відомостей, що становлять служ‑
бову інформацію;
2) або збирання зазначених відомостей з метою їх передачі іно‑
земним організаціям або їх представникам.
Способи передачі та збирання можуть бути різними і на квалі‑
фікацію не впливають. Кр. пр. із формальним складом і є закін-
ченим або з моменту передачі, або з моменту збирання відомостей
з метою їх передачі. Не має значення, за чиєю ініціативою збира‑
ються відомості: за ініціативою іноземної організації або сам ви‑
нний за своєю ініціативою збирає їх. У разі спричинення тяжких
наслідків для інтересів держави (ч. 2 ст. 330 КК) – кр. пр. із мате-
ріальним складом.
Суб’єктивна сторона – прямий умисел, за якого особа усвідом‑
лює конфіденційність інформації і бажає її передати або збирати
для передачі саме іноземним організаціям. Ставлення до спричи‑
нення тяжких наслідків для інтересів держави (ч. 2 ст. 330 КК) –
будь-яка форма вини.
Суб’єкт – спеціальний: особа, якій відомості, що становлять
службову інформацію, були довірені або стали відомі у зв’язку з ви‑
131
конанням службових обов’язків, за відсутності ознак державної
зради або шпигунства.
Кваліфікуючі ознаки: ч. 2 ст. 330 КК – вчинення кр. пр.: 1) із ко‑
рисливих мотивів; 2) якщо вчинені дії спричинили тяжкі наслідки
для інтересів держави; 3) повторно (ст. 32 КК); 4) за попередньою
змовою групою осіб (ч. 2 ст. 28 КК).
90. Опір представникові влади, працівникові

правоохоронного органу, державному
виконавцю, приватному виконавцю,
члену громадського формування з охорони
громадського порядку і державного кордону
або військовослужбовцеві, уповноваженій
особі Фонду гарантування вкладів
фізичних осіб (ст. 342 КК)
Безпосередній об’єкт – відносини, що забезпечують виконання

працівниками правоохоронних органів покладених на них службових
обов’язків щодо виконання правозастосовчих або правоохоронних
функцій. Потерпілі: за ч. 1 – представники влади; за ч. 2 – праців‑
ники правоохоронних органів, державні та приватні виконавці, члени
громадських формувань з охорони громадського порядку і держав‑
ного кордону, військовослужбовці та уповноважені особи Фонду
гарантування вкладів фізичних осіб.
Об’єктивна сторона – опір, тобто активна фізична протидія
здійсненню названими потерпілими покладених на них службових
обов’язків або обов’язків з охорони громадського порядку і держав-
ного кордону.
Опір характеризується такими ознаками:
1) полягає тільки в активних діях та є формою втручання в за‑
конну діяльність відповідних потерпілих; злісна непокора-безді‑
яльність законному розпорядженню чи вимозі військовослужбовця
або працівника Державної прикордонної служби України або члена
132
громадського формування з охорони громадського порядку і дер‑
жавного кордону, є адміністративним правопорушенням (ст. 18510
КУпАП);
2) дії спрямовані на здійснення безпосереднього фізичного впли‑
ву на потерпілого (застосування фізичної сили до нього або проти
предметів, необхідних для виконання обов’язків цими особами);
3) дії перешкоджають (протидіють) виконанню потерпілим своїх
функцій, реалізації повноважень;
4) дії вчинені в момент виконання потерпілим покладених на
нього службових обов’язків або обов’язків з охорони громадського
порядку і державного кордону;
5) не має значення, чи виконували потерпілі особи свої службові
обов’язки, перебуваючи безпосередньо на службі, чи діяли у межах
своїх повноважень з власної ініціативи.
Дії особи, які полягали не у протидії законній діяльності по‑
терпілого, а здійснювалися з метою уникнення небезпеки для її
життя і здоров’я у зв’язку із застосуванням потерпілим невиправ‑
даного та (або) надмірного насильства, не можуть кваліфікувати‑
ся за ст. 342 КК.
Кр. пр. із формальним складом, яке є закінченим із моменту по‑
чатку активної протидії.
Кваліфікуючі ознаки: ч. 3 ст. 342 КК – вчинення опору, поєдна‑
ного з примушенням потерпілого шляхом насильства або погрози
застосування такого насильства до виконання явно незаконних дій.
15.05.2018 р. № 692/225/16-к; 2) від 11.07.2019 р. № 688/1521/17;
3) від 15.01.2020 р. № 759/14950/17; 4) від 20.10.2020 р. № 444/2115/17)
91. Посягання на життя працівника

правоохоронного органу, члена
громадського формування з охорони
громадського порядку і державного кордону
або військовослужбовця (ст. 348 КК)
133
та його відмежування від умисного
вбивства у зв’язку з виконанням
потерпілим службового або громадського
обов’язку (п. 8 ч. 2 ст. 115 КК)1
Основний безпосередній об’єкт – відносини, що забезпечують

виконання працівниками правоохоронних органів покладених на них
службових обов’язків щодо виконання правозастосовчих або право‑
охоронних функцій; додатковий – особиста недоторканність,
здоров’я і життя потерпілих. Потерпілі: а) працівники правоохорон‑
них органів та б) їх близькі родичі, в) члени громадського формуван‑
ня з охорони громадського порядку і державного кордону, г) військо‑
вослужбовці.
Об’єктивна сторона – посягання на життя зазначених осіб
чи їхніх близьких родичів, тобто умисне вбивство або замах на
нього. Форми і способи посягання на життя потерпілих для кваліфі‑
кації значення не мають. Посягання на зазначених осіб обов’язково
здійснюється у зв’язку з їх службовою діяльністю або громадською
діяльністю щодо охорони громадського порядку і державного кор‑
дону, незалежно від того, чи був потерпілий у цей момент при ви‑
конанні обов’язків, чи ні.
Замах на вбивство є кр. пр. з усіченим складом, а закінчене вбив‑
ство – з матеріальним.
Суб’єктивна сторона – прямий умисел у разі замаху на вбивство
і прямий чи непрямий умисел у разі закінченого вбивства. При цьому
винний усвідомлює, що посягання вчиняється: а) на життя саме вка‑
заних потерпілих і б) у зв’язку з їх законною діяльністю, тобто праг‑
не перешкодити цій діяльності або помститися за її виконання.
Суб’єкт – особа, яка досягла 14‑річного віку.
Відмежування посягання на життя (ст. 348 КК) від умисного
вбивства у зв’язку з виконанням потерпілим службового або гро-
мадського обов’язку (п. 8 ч. 2 ст. 115 КК) проводиться за ознакою
потерпілого. Ст. 348 КК є спеціальною нормою щодо п. 8 ч. 2 ст. 115
1
До пит. № 91 та 113 див.: ППВСУ № 8 від 26 червня 1992 р. «Про застосування
судами законодавства, що передбачає відповідальність за посягання на життя, здоров’я,
гідність та власність суддів і працівників правоохоронних органів» // ЗП. – С. 76–84.
134
КК, яка виступає загальною нормою. При конкуренції загальної та
спеціальної норм перевага віддається спеціальній нормі, отже, вбив‑
ство або замах на вбивство зазначених у диспозиції ст. 348 КК осіб
за наявності умов, передбачених у цій нормі, повністю охоплюється
цією статтею КК.
92. Самовільне присвоєння владних

повноважень або звання службової особи
(ст. 353 КК)
Безпосередній об’єкт – відносини, що забезпечують нормальне

функціонування та авторитет органів державної влади й органів міс‑
цевого самоврядування.
Об’єктивна сторона включає до себе два обов’язкових діяння:
а) самовільне присвоєння владних повноважень або звання служ‑
бової особи та
б) вчинення з використанням такого присвоєння будь-яких сус‑
пільно небезпечних діянь.
Самовільне присвоєння владних повноважень або звання служ-
бової особи – неправомірне (на порушення встановленого поряд‑
ку) прийняття особою на себе повноважень представника влади або
звання службової особи із введенням в оману оточуючих стосовно
свого дійсного статусу, вчинене у будь-якій формі (словесна, надан‑
ня підроблених або чужих документів тощо). Ці дії обов’язково по‑
єднуються із вчиненням суспільно небезпечних діянь – як кр. пр., так
й інших правопорушень.
Самовільне присвоєння особою тільки професійних функцій
(журналіста, артиста, викладача, лікаря) не може кваліфікуватися за
ст. 353 КК.
Кр. пр. із формальним складом, але є закінченим не з моменту
присвоєння влади чи звання, а вчинення завдяки цьому суспільно
небезпечного діяння.
мета: використати владні повноваження або звання службової осо‑
би для вчинення суспільно небезпечного діяння.
135
Кваліфікуюча ознака: ч. 2 ст. 353 КК – вчинення кр. пр.,
пов’язаного з використанням форменого одягу чи службового по‑
свідчення працівника правоохоронного органу.
№ 5-4кс13)
93. Примушування до виконання

чи невиконання цивільно-правових
зобов’язань (ст. 355 КК) та його
відмежування від вимагання
(ст. 189 КК)
Безпосередній об’єкт – відносини, що забезпечують дотримання

встановленого порядку виконання цивільно-правових зобов’язань.
Потерпілий – особа, яка примушується або її близькі родичі.
Об’єктивна сторона – примушування, тобто дії, які полягають
у вимозі виконати чи не виконати договір, угоду чи інше цивільно-
правове зобов’язання, поєднані: а) з погрозою застосування фізично‑
го насильства, пошкодження (знищенням) майна або б) з фактичним
застосуванням насильства, пошкодженням (знищенням) майна по‑
терпілого чи його близьких родичів.
Кр. пр.із усіченим складом, яке є закінченим з моменту
пред’явлення вимоги, поєднаної із зазначеними у ст. 355 КК погро‑
зами, або з моменту застосування насильства чи знищення (пошко‑
дження) майна. У разі пошкодження чи знищення майна потерпілого
(ч. 2 ст. 355 КК) або завдання великої шкоди чи спричинення інших
тяжких наслідків (ч. 3 ст. 355 КК) – кр. пр. із матеріальним складом.
Суб’єктивна сторона – прямий умисел. У разі завдання великої
шкоди чи спричинення інших тяжких наслідків (ч. 3 ст. 355
КК) суб’єктивне ставлення до цих наслідків – будь-яка форма вини.
КК – вчинення кр. пр.: 1) повторно (ст. 32 КК); 2) за попередньою
змовою групою осіб (ч. 2 ст. 28 КК); 3) поєднаного із погрозою вбив‑
136
ства чи заподіяння тяжких тілесних ушкоджень; 4) поєднаного з на‑
сильством, що не є небезпечним для життя і здоров’я, або з пошко‑
дженням (знищенням) майна; за ч. 3 ст. 355 КК – вчинення тих самих
дій: 1) організованою групою (ч. 3 ст. 28 КК); 2) у поєднанні з на‑
сильством, небезпечним для життя чи здоров’я; 3) які завдали великої
шкоди чи спричинили інші тяжкі наслідки.
Відмежування примушування (ст. 355 КК) від вимагання (ст. 189
КК) проводиться за:
а) об’єктивною стороною – характером вимоги: при вимаганні
(ст. 189 КК) винний пред’являє вимогу передати майно чи право на
майно або вчинити дію майнового характеру, які потерпілий не
зобов’язаний вчиняти, а при вчиненні розглядуваного кр. пр. – винний
примушує до виконання (невиконання) юридичного обов’язку, що
випливає із цивільно-правового зобов’язання;
б) суб’єктивною стороною: за ст. 355 КК у винного відсутні
корисливі мотив і мета – незаконно збагатитися за рахунок чужого,
а за ст. 189 КК обов’язковою ознакою вимагання є корисливі мотиви
і мета.
94. Самоправство (ст. 356 КК)
Безпосередній об’єкт – встановлений порядок реалізації грома‑

дянами своїх законних або передбачуваних прав, а також нормальна
діяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядуван‑
ня та об’єднань громадян.
Об’єктивна сторона полягає у:
1) самовільному, тобто всупереч установленому законом порядку,
вчиненні будь-яких дій, правомірність яких оспорюється громадяни‑
ном або підприємством, установою чи організацією;
2) заподіянні такими діями наслідків – значної шкоди (матеріаль‑
ної чи нематеріальної) інтересам громадянина, державним чи громад‑
ським інтересам або інтересам власника, – які знаходяться у причин‑
ному зв’язку зі вчиненими діями. Значущість шкоди – оціночна ка‑
тегорія, розмір якої встановлюється з урахуванням конкретних
обставин провадження.
137
настання зазначених наслідків.
Суб’єктивна сторона – прямий або непрямий умисел.
Самовільне, всупереч встановленому законом порядку, здійснен‑
ня свого дійсного або гаданого права, що не завдало істотної шкоди
громадянам або державним чи громадським організаціям, тягне ад‑
міністративну відповідальність за ст. 186 КУпАП.
№ 5-29кс11)
95. Поняття та ознаки офіційного

документа як предмета
кримінального правопорушення
(примітка до ст. 358 КК)
Поняття офіційного документа як предмета кр. пр., передбаче‑

них ст.ст. 357, 358 і 366 КК, наводиться у примітці до ст. 358 КК,
згідно з якою цей документ має відповідати таким ознакам:
1) він містить певну інформацію (дані, відомості, свідоцтва, по‑
казання);
2) інформація зафіксована на будь-якому матеріальному носії
(папір, магнітна, кіно-, відео- або фотоплівка, дискета, флешка тощо);
3) документ має бути складений з дотриманням визначених за‑
коном форм (довідка, наказ, протокол, постанова тощо);
4) він повинен відповідати передбаченим законом реквізитам
(бланк, штамп, печатка, підпис тощо);
5) інформація в документі: а) або підтверджує, посвідчує певні
події, явища, факти, які спричиняють чи здатні спричинити наслідки
правового характеру, б) або може бути використана як документи –
докази в правозастосовній діяльності;
6) документ складається, видається чи посвідчується повноваж-
ними (компетентними) особами органів державної влади, місцевого
самоврядування, об’єднань громадян, юридичних осіб публічного
чи приватного права, а також окремими громадянами, у тому числі
138
самозайнятими особами (про їх поняття див. підп. 14.1.226 ст. 14
ПдК), яким законом надано право у зв’язку з їх професійною чи
службовою діяльністю складати, видавати чи посвідчувати певні
види документів.
Офіційними можуть бути визнані й такі документи, які виходять
від приватних осіб, за умови якщо вони посвідчені від імені відпо‑
відного органу, юридичної особи уповноваженими службовими чи
іншими компетентними особами або надходять до відання (діловод‑
ства) цих органів (організацій), або передаються їм для зберігання чи
використання.
96. Підроблення документів, печаток,

штампів та бланків, збут чи використання
підроблених документів, печаток, штампів
(ст. 358 КК)
Безпосередній об’єкт − нормальна діяльність органів державної

влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ,
організацій (незалежно від форм власності); предмет – посвідчення
та інші офіційні документи; печатки, штампи та бланки підприємств,
установ або організацій незалежно від форм власності, а також інші
офіційні печатки, штампи або бланки (про поняття офіційного до‑
кумента див. пит. № 95).
Об’єктивна сторона цього кр. пр. має вираження в одній із аль-
тернативно передбачених у законі дій:
1) підроблення посвідчення або іншого офіційного документа
(частини 1 і 2 ст. 358 КК) – виготовлення фальшивого посвідчення
(документа); внесення до справжнього за формою посвідчення (до‑
кумента) неправдивих відомостей; внесення змін до тексту посвід‑
чення (документа), які викривляють зміст фактів, що мають юридич‑
ну силу та посвідчуються документами;
2) збут підроблених посвідчення або іншого документа, офіційних
печаток, штампів або бланків (ч. 1 і 2 ст. 358 КК) – їх відчуження
будь-яким способом (продаж, обмін, дарування тощо) особою, яка
усвідомлює, що ці предмети є фальшивими;
139
3) виготовлення підроблених офіційних печаток, штампів чи
бланків (частини 1 і 2 ст. 358 КК) – незаконне виготовлення форм
(кліше) з рельєфним або заглибленим дзеркальним зображенням,
а також виготовлення будь-яким способом бланків або внесення змін
у справжні печатки, штампи та бланки, які викривляють зміст рекві‑
зитів;
4) складання завідомо підробленого офіційного документа (ч. 2
ст. 358 КК) – створення документа, форма та реквізити якого відпо‑
відають встановленим вимогам, але в якому зафіксована інформація,
що повністю або частково не відповідає дійсності;
5) видача завідомо підробленого офіційного документа (ч. 2
ст. 358 КК) – надання документа, форма і реквізити якого відповіда‑
ють встановленим вимогам, в якому зафіксована інформація, що
повністю чи частково не відповідає дійсності, засвідчений особою,
яка має право видавати чи посвідчувати такі документи;
6) використання підробленого документа (ч. 4 ст. 358 КК) – його
надання на підприємства, в установи, організації або надання його
посадовій чи іншій особі для незаконного одержання прав або звіль‑
нення від обов’язків.
нення хоча б однієї із указаних дій.
Суб’єктивна сторона – прямий умисел. Обов’язкова ознака кр.
пр. у формі виготовлення – мета використати підроблені предмети
для незаконного придбання прав або звільнення від обов’язків (ч. 1
ст. 358 КК) або мета збуту (ч. 2 ст. 358 КК), а кр. пр. у формі під‑
роблення предмета – мета його використання (ч. 1 ст. 358 КК), мета
використання або збуту (ч. 2 ст. 358 КК ).
Суб’єкт – загальний, а за ч. 2 ст. 358 КК – спеціальний: працівник
юридичної особи, який не є службовою особою, приватний підпри‑
ємець або особа, яка здійснює професійну діяльність, пов’язану
з наданням публічних чи адміністративних послуг.
Кваліфікуючі ознаки: ч. 3 ст. 358 КК – вчинення передбачених
ч. 1 або ч. 2 ст. 358 КК дій: 1) повторно (ст. 32 КК); 2) за попередньою
змовою групою осіб (ч. 2 ст. 28 КК).
(До цього пит. див. пост. ККС ВС за справами: 1) від 28.10.2020 р.
№ 509/1836/14-к; 2) від 29.10.2020 р. № 727/12903/18)
140
97. Поняття службової особи та її види
за кримінальним правом України
(ч.ч. 3–4 ст. 18, пп. 2–3 примітки
до ст. 364 КК)
У КК міститься три визначення (види) службових осіб: 1) за-

гальне визначення службової особи – охоплює службових осіб як
публічного, так і приватного права (ч.ч. 3–4 ст. 18 КК); 2) визначен‑
ня службової особи публічного права (пп. 1–2 примітки до ст. 364
КК); 3) визначення військової службової особи (п. 1 примітки до
ст. 425 КК).
1. До службових осіб публічного права належать особи, які:
1) постійно, тимчасово або за спеціальним повноваженням здій-
снюють функції представників влади чи місцевого самоврядування –
працівники державних органів, органів місцевого самоврядування та
їх апарату, які діють від імені цих органів і в межах своєї компетенції
здійснюють їх функції. Вони наділені владними повноваженнями –
мають право висувати вимоги та приймати рішення, обов’язкові для
виконання фізичними і юридичними особами незалежно від їх під‑
леглості або відомчої приналежності;
2) обіймають в органах державної влади, місцевого самовряду‑
вання, на державних, комунальних підприємствах, в установах, ор‑
ганізаціях, а також в юридичних особах, у статутному фонді якої
державна чи комунальна частка перевищує 50 % або становить вели‑
чину, що забезпечує державі чи територіальній громаді право вирі‑
шального впливу на господарську діяльність, посади, пов’язані з ви-
конанням:
а) організаційно-розпорядчих функцій – здійснення керівництва
галуззю промисловості, трудовим колективом, ділянкою роботи, ви‑
робничою діяльністю окремих працівників;
б) адміністративно-господарських функцій – повноважень
з управління або розпорядження державним, комунальним чи колек‑
тивним майном (установлення порядку його зберігання, переробки,
реалізації, забезпечення контролю за цими операціями тощо).
Зазначені посади службові особи можуть обіймати: а) постійно,
б) тимчасово, або виконувати вказані функції в) за спеціальним по-
вноваженням.
141
До службових осіб публічного права також належать і службові
особи іноземних держав та міжнародних організацій, перелік яких
наведено в п. 2 примітки до ст. 364 КК.
2. Закон не наводить поняття службової особи приватного права,
однак із системного аналізу ч.ч. 3 і 4 ст. 18 КК та пп. 1 і 2 примітки
до ст. 364 КК випливає, що такі особи не можуть бути представни‑
ками влади чи органів місцевого самоврядування за винятком тих
випадків, коли виконання відповідних функцій покладається на них
спеціальним повноваженням. У всіх інших випадках службовими
особами приватного права можуть бути визнані лише такі особи,
які на підприємствах, в організаціях чи установах, що належать до
юридичних осіб приватного права, постійно або тимчасово обіймають
посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адмі‑
ністративно-господарських функцій або виконують такі функції за
спеціальним повноваженням.
3. Не є службовими особами й не несуть відповідальності за
службові кр. пр. працівники підприємств, установ і організацій, які
виконують суто професійні (лікар, педагог тощо), виробничі (водій,
провідник вагону тощо) або технічні (друкарка, вантажник, сторож
тощо) функції.
(До питання щодо визнання окремих суб’єктів службовими
особами див. пост. ВСУ за справами: 1) від 17.05.2012 р. № 5-11кс12;
2) від 25.04.2013 р. № 5-5к13; 3) від 05.09.2013 р. № 5-28кс13; 4) від
13.11.2014 р. № 5-20кс14; 5) від 08.10.2015 р. № 5-109кс15; 6) від
19.05.2016 р. № 5-72кс15; 7) від 24.12.2020 р. № 355/815/18).
98. Суб’єкт кримінальних правопорушень,

вчинених у сфері професійної діяльності,
пов’язаної з наданням публічних послуг
У чинному КК передбачено два склади кр. пр., суб’єктами яких

можуть бути тільки особи, професійна діяльність яких пов’язана
з наданням публічних послуг – зловживання повноваженнями такими
особами (ст. 3652 КК) та підкуп таких осіб (ст. 3684 КК). Ураховую‑
чи положення підп. «б» п. 2 ч. 1 ст. 3 Закону «Про запобігання коруп‑
142
ції» та ст.ст. 3652 і 3684 КК виділяють дві категорії осіб, які надають
публічні послуги:
1. Аудитори, нотаріуси, оцінювачі, уповноважені особи Фонду
гарантування вкладів фізичних осіб, експерти, арбітражні керуючі,
незалежні посередники, члени трудового арбітражу, третейські
судді (під час виконання цих функцій), державні реєстратори,
суб’єкти державної реєстрації прав, державні та приватні вико-
навці.
2. Інші особи, які не є державними службовцями чи посадовими
особами місцевого самоврядування і здійснюють професійну діяль-
ність, пов’язану з наданням публічних послуг. Таким чином, перелік
цих осіб, наведений у КК, не є вичерпним.
Публічні послуги характеризуються такими ознаками:
1) вони надаються фізичним або юридичним особам;
2) спрямовані на набуття, зміну чи припинення ними прав та/або
обов’язків;
3) право на надання таких послуг, їх види, порядок та форма ре‑
алізації визначаються відповідними нормативними актами, які ви‑
ходять від державних органів чи органів місцевого самоврядування;
4) такі послуги спричиняють (породжують) наслідки правового
характеру;
5) результати надання таких послуг, як правило, оформлюються
офіційним документом.
99. Неправомірна вигода1 як предмет

кримінальних правопорушень у сфері
службової діяльності та професійної
діяльності, пов’язаної з наданням
публічних послуг (примітка до ст. 3641 КК)
Неправомірна вигода – грошові кошти або інше майно, переваги,

пільги, послуги, нематеріальні активи, будь-які інші вигоди немате-
1
Слід ураховувати, що поняття неправомірної вигоди, наведене у примітці до
ст. 160 КК, не збігається з її визначенням, наведеним у п. 2 примітки до ст. 354
і у примітці до ст. 3641 КК.
143
ріального чи негрошового характеру, які пропонують, обіцяють,
надають або одержують без законних на те підстав (примітка до
ст. 3641 КК). Неправомірна вигода є предметом кр. пр., передбачених
ст.ст. 160, 354, 368, 3683, 3684, 369, 3692, 370 КК.
Неправомірну вигоду характеризують такі загальні ознаки:
а) вона визнається неправомірною, бо її пропонують, обіцяють,
надають або одержують незаконно – без законних на те підстав;
б) вона може мати як майновий (коли її вартість виражена в гро‑
шовій формі), так і немайновий (коли не має грошової оцінки) ха
рактер;
в) вона виступає або предметом кр. пр. (напр., ст. 368 КК), або її
одержання є метою кр. пр. (напр., ст. 364 КК).
Види неправомірної вигоди:
1) грошові кошти – готівка, кошти на рахунках у банках та депо‑
зити до запитання;
2) майно – окрема річ, сукупність речей, а також майнові права
та обов’язки;
3) переваги – особливі привілеї, що створюють додаткові можли‑
вості для конкретних осіб, які вигідно відрізняють їх від інших (на‑
приклад, зменшення обсягу трудових обов’язків зі збереженням по‑
вної оплати праці);
4) пільги – додаткові права або повне чи часткове звільнення від
виконання певних обов’язків, що надаються окремим категоріям осіб
(наприклад, звільнення від сплати комунальних платежів);
5) послуги – діяльність виконавця з надання замовнику певного
матеріального чи нематеріального блага, яке споживається в процесі
вчинення цієї діяльності;
6) нематеріальні активи – право власності на результати інтелек‑
туальної діяльності, у тому числі промислової власності, а також інші
аналогічні права, визнані об’єктом права власності, право користу‑
вання майном та майновими правами платника податку;
7) вигоди нематеріального характеру – цінності, які не мають
матеріальної форми (напр., інформація);
8) вигоди негрошового характеру – цінності, які неможливо на
момент здійснення діяння визначити у грошовому еквіваленті (напр.,
окремі корпоративні права: брати участь в управлінні справами то‑
144
вариства; вийти в установленому порядку з товариства; одержувати
інформацію про діяльність товариства тощо).
100. Зловживання владою або службовим

становищем (ст. 364 КК) та його
відмежування від заволодіння чужим
майном шляхом зловживання службовим
становищем (ч. 2 ст. 191 КК)
Безпосередній об’єкт − нормальна службова діяльність в органах

державної влади, місцевого самоврядування та інших юридичних
особах публічного права.
1) діянням, яке: а) вчиняється шляхом дії або бездіяльності;
б) обумовлене владою або службовим становищем особи (викорис‑
тання особистих зв’язків, дружніх чи родинних стосунків з іншими,
в тому числі й службовими, особами не є зловживанням); в) полягає
у використанні особою влади або службового становища всупереч
інтересам служби;
2) наслідками у вигляді істотної шкоди (ч. 1 ст. 364 КК) або
тяжких наслідків (ч. 2 ст. 364 КК);
3) причинним зв’язком між діянням та наслідками.
(Питання щодо зловживання службовим становищем див.
пост. ВСУ від 12.12.2011 р. за справою № 5-26кс11)
Кр. пр. із матеріальним складом, яке є закінченим із моменту
заподіяння істотної шкоди (ч. 1 ст. 364 КК) або тяжких наслідків
(ч. 2 ст. 364 КК) правам, свободам та інтересам фізичних чи юридич‑
них осіб або громадським чи державним інтересам.
Істотна шкода і тяжкі наслідки як наслідки службового зло‑
вживання можуть полягати: а) у заподіянні матеріальних збитків,
які в 100 і більше (істотна шкода – п. 3 примітки до ст. 364 КК) або
в 250 і більше (тяжкі наслідки – п. 4 примітки до ст. 364 КК) разів
перевищують н.м.д.г.; б) у спричиненні наслідків нематеріального
характеру, які піддаються грошовій оцінці і розмір яких перевищує
100 н.м.д.г. (істотна шкода) або 250 н.м.д.г. (тяжкі наслідки);
145
в) у сполученні (поєднанні) наслідків матеріального і нематеріаль‑
ного характеру.
(Питання щодо тлумачення цих наслідків див. пост. ВСУ від
27.10.2016 р. за справою № 5-99кс16 та пост. ККС ВС від
23.12.2020 р. за справою № 299/2144/17)
Суб’єктивна сторона – прямий або непрямий умисел. Обов’язкова
ознака – мета: одержання будь-якої неправомірної вигоди для себе
чи іншої фізичної або юридичної особи. Мотив може бути як корис‑
ливим, так і іншим (напр., отримати подяку від керівництва).
Суб’єкт – спеціальний: службова особа публічного права. Зло‑
вживання повноваженнями службовими особами приватного права
кваліфікується за ст. 3641 КК, а особами, які надають публічні по‑
слуги – за ст. 3652 КК.
наслідків.
Діяння службової особи може бути кваліфіковане за ст. 364 КК
лише за умови, якщо відповідальність за його вчинення не передба‑
чена іншими нормами КК, які встановлюють відповідальність за так
звані спеціальні види службових зловживань (напр., ст. 172, 183 КК
та ін.).
Службове зловживання (ст. 364 КК) слід відрізняти від заволо-
діння чужим майном шляхом зловживання службовим станови-
щем (ч. 2 ст. 191 КК) за:
1) основним безпосереднім об’єктом: за ст. 364 КК – це відноси‑
ни, які забезпечують нормальну службову діяльність в органах влади,
місцевого самоврядування та в інших юридичних особах публічного
права, а за ч. 2 ст. 191 КК – відносини власності;
2) предметом кр. пр.: за ч. 2 ст. 191 КК ‒ чуже майно, а за ст. 364
КК предмет кр. пр. відсутній, а одержання неправомірної вигоди як
мета вчинення цього кр. пр. може бути пов’язана із прагненням ви‑
нного отримати вигоди (пільги, переваги, послуги) і нематеріального
характеру;
3) формами діяння: за ч. 2 ст. 191 КК – лише дія; а за ст. 364
КК – як дія, так і бездіяльність;
4) суспільно небезпечними наслідками: за ч. 2 ст. 191 КК – тільки
заподіяння реальної майнової шкоди, а за ст. 364 КК – шкода майно‑
146
вого характеру (причому як реальні збитки, так і упущена вигода) або
шкода немайнового характеру, що піддається грошовій оцінці,
у т. ч. й моральна шкода;
5) способом заподіяння майнової шкоди: за ч. 2 ст. 191 КК –
шляхом незаконного вилучення майна з наявних фондів та безоплат‑
ного обертання його на свою чи інших осіб користь з використанням
для цього влади або службового становища як способу такого за‑
володіння; за ст. 364 КК суб’єкт також може одержувати майнову
вигоду чи позбавлятися від матеріальних витрат, але за рахунок:
а) незаконного використання майна без його вилучення з наявних
фондів; б) тимчасового його вилучення з наміром повернення чи
оплати його вартості в майбутньому; в) приховування раніше запо‑
діяних збитків;
6) суб’єктивною стороною: за ч. 2 ст. 191 КК – прямий умисел
та корисливі мета і мотив; за ст. 364 КК – прямий або непрямий уми‑
сел, мета одержання неправомірної вигоди та корисливий мотив
(у разі, якщо неправомірна вигода має майновий характер);
7) суб’єктом кр. пр.: за ч. 2 ст. 191 КК – службова особа як пу‑
блічного, так і приватного права, а за ст. 364 КК – службова особа
лише публічного права.
Якщо вчинене за всіма цими критеріями підпадає одночасно і під
ч. 2 ст. 191 КК (спеціальна норма) і під ст. 364 КК (загальна норма),
вчинене кваліфікується за спеціальною нормою.
(До питання щодо відмежування зазначених кримінальних
правопорушень див. пост. ВСУ за справами: 1) від 07.02.13 р.
№ 5-27кс12; 2) від 23.01.2014 р. № 5-48кс13)
101. Перевищення влади або службових

повноважень працівником
правоохоронного органу (ст. 365 КК)1
Безпосередній об’єкт – нормальна службова діяльність, здійсню‑

вана в правоохоронних органах.
1
До пит. № 101 див.: ППВСУ № 15 від 26 грудня 2003 р. «Про судову практику
у справах про перевищення влади або службових повноважень» // ЗП. С. – 231–236.
147
1) діянням, яке: а) здійснюється тільки шляхом активної поведін‑
ки – дії; б) зумовлено службовими (владними) повноваженнями
суб’єкта; в) явно виходять за межі цих повноважень, тобто очевид‑
но, безперечно, безсумнівно для всіх і кожного, і перш за все для
самого винного, який усвідомлює, що виходить за межі своїх повно‑
важень;
2) наслідками – істотна шкода (ч. 1 ст. 365 КК) або тяжкі наслід‑
ки (ч. 3 ст. 365 КК) – див. пит. № 100;
3) причинним зв’язком між діями та наслідками.
Конкретні прояви перевищення повноважень можуть бути зведе‑
ні до кількох їх форм, а саме це дії: а) які входять до компетенції
будь-якого іншого, а не цього працівника правоохоронного органу;
б) виконання яких можливе лише за наявності особливих і відсутніх
у даному випадку умов; в) які могли бути здійснені лише колегіаль‑
но, тоді як винний вчинив їх одноособово; г) які ніхто не має права
виконувати або дозволяти за будь-яких умов.
Кр. пр. із матеріальним складом, яке є закінченим із моменту
заподіяння істотної шкоди (ч. 1 ст. 365 КК) або тяжких наслідків
(ч. 3 ст. 365 КК). (Про поняття істотної шкоди і тяжких наслідків –
див. пит. № 100). За ч. 2 ст. 365 КК настання наслідків у вигляді іс‑
тотної шкоди не є обов’язковою ознакою.
(До цього питання див. пост. ВП ВС від 05.12.2018 р. за справою
№ 301/2178/13-к)
Суб’єктивна сторона – прямий або непрямий умисел.
Суб’єкт – спеціальний: лише така службова особа публічного
права, яка є працівником правоохоронного органу (органи, які здій‑
снюють правозастосовні або правоохоронні функції). Коло таких
органів визначено у ст. 2 Закону України «Про державний захист
працівників суду і правоохоронних органів».
КК – перевищення влади, що супроводжувалося: 1) насильством або
погрозою його застосування; 2) застосуванням зброї чи спеціальних
засобів; 3) болісними і такими, що ображають особисту гідність по‑
терпілого, діями; за ч. 3 ст. 365 КК – спричинення тяжких наслідків.
148
Обов’язкова (негативна) умова кваліфікації дій тільки за ч. 2 ст. 365
КК – відсутність ознак катування (див. ст. 127 КК, пит. № 23).
Перевищення влади або службових повноважень є окремою фор‑
мою зловживання (загальна норма). Перевищення влади або службо‑
вих повноважень, вчинене службовою особою, яка не є працівником
правоохоронного органу з метою одержання неправомірної вигоди,
що спричинило істотну шкоду або тяжкі наслідки, слід кваліфікува‑
ти за ст.ст. 364 або 3641 КК.
Діяння працівника правоохоронного органу кваліфікується за
ст. 365 КК лише за умови, якщо відповідальність за його вчинення
не передбачена іншими нормами КК, які встановлюють відповідаль‑
ність за так звані спеціальні види перевищення повноважень (напр.,
ст. 4261 КК та ін.).
вою № 5-7кс14 та 2) пост. ККС ВС від 30.09.2020 за справою
№ 517/639/17)
102. Зловживання повноваженнями особами,

які надають публічні послуги
(ст. 3652 КК)
Безпосередній об’єкт − нормальна професійна діяльність,

пов’язана з наданням публічних послуг.
Об’єктивна сторона кр. пр. характеризується:
1) діянням, яке: а) вчиняється шляхом дії або бездіяльності;
б) обумовлене професійною діяльністю, пов’язаною з наданням пу‑
блічних послуг; в) полягає в протиправному використанні особою
повноважень з надання публічних послуг; г) вчиняється лише в меж-
ах повноважень з надання публічних послуг, але ґ) всупереч тим цілям
та завданням, заради досягнення і вирішення яких винний ними наді‑
ляється;
2) наслідками у вигляді істотної шкоди (ч. 1 ст. 3562 КК) або
тяжких наслідків (ч. 3 ст. 3652 КК) – див. пит. № 100;
149
настання зазначених наслідків. (Про поняття істотної шкоди і тяжких
наслідків – див. пит. № 100.)
Суб’єктивна сторона – прямий або непрямий умисел. Обов’язкова
ознака – мета: отримання неправомірної вигоди для себе чи інших
осіб.
Суб’єкт – спеціальний: особа, яка здійснює професійну діяль‑
ність, пов’язану з наданням публічних послуг (див. пит. № 98).
КК – зловживання вчинене стосовно: 1) неповнолітньої особи; 2) не‑
дієздатної особи; 3) особи похилого віку; 4) вчинення кр. пр. повтор‑
но (ст. 32 КК); за ч. 3 ст. 3652 КК – спричинення тяжких наслідків.
103. Пропозиція, обіцянка або надання

неправомірної вигоди службовій особі
(ст. 369 КК)1
Безпосередній об’єкт – нормальна службова діяльність в органах

державної влади, місцевого самоврядування й інших юридичних осо‑
бах публічного права. Предмет кр. пр. – неправомірна вигода (див.
пит. № 99).
Об’єктивна сторона передбачає вчинення дій, альтернативно
зазначених в диспозиції, а саме:
1) пропозиція надати неправомірну вигоду – висловлення на адре‑
су службової особи з боку винного в будь-якій формі наміру (бажан‑
ня) про надання (готовність надати) їй або третій особі (п. 3 примітки
до ст. 354 КК) таку вигоду;
2) обіцянка надати неправомірну вигоду – висловлення такого
самого наміру, але з повідомленням про час, місце, спосіб надання
такої вигоди (п. 3 примітки до ст. 354 КК);
3) фактичне надання неправомірної вигоди – наділення службової
чи з її відома та за згодою третьої особи такою вигодою, тобто пере‑
1
До пит. № 103 і 104 див.: ППВСУ № 5 від 26 квітня 2002 р. «Про судову прак‑
тику у справах про хабарництво» // ЗП. – С. 169–176.
150
давання їй особисто або через посередників такої вигоди в речовій
або в неречовій формі й одержання службовою або третьою особою
хоча б частини такої вигоди.
Прийняття такої пропозиції чи обіцянки тією службовою осо‑
бою, на адресу якої вони спрямовані, не є обов’язковою ознакою
об’єктивної сторони кр. пр. Натомість обов’язковою ознакою зазна‑
чених дій є те, що неправомірна вигода пропонувалася, обіцялася
чи надавалася службовій особі публічного права або (з її відома та
за згодою) третій особі за (для) вчинення (невчинення) такою служ-
бовою особою з використанням влади чи службового становища
дій в інтересах того, хто пропонує, обіцяє чи надає таку вигоду,
або в інтересах третьої особи.
Пропозиція та обіцянка надати неправомірну вигоду – кр. пр.
з усіченим складом, які є закінченими з моменту доведення до відо‑
ма службової особи відповідного наміру. Надання такої вигоди – кр.
пр. із формальним складом, яке є закінченим з моменту одержання
хоча б частини такої вигоди службовою особою.
Суб’єктивна сторона – прямий умисел, причому винний
усвідомлює, що пропонує, обіцяє чи передає неправомірну вигоду
саме як незаконну винагороду і лише службовій особі публічного
права. Відсутність такого усвідомлення (напр., унаслідок обману
або зловживання довірою) виключає кваліфікацію діяння за
ст. 369 КК.
Кваліфікуючі (особливо кваліфікуючі) ознаки: ч. 2 ст. 369 КК –
вчинення кр. пр. повторно (п. 4 примітки до ст. 354 КК); за ч. 3
ст. 369 КК – а) надання неправомірної вигоди службовій особі, яка
займає відповідальне становище (п. 2 примітки до ст. 368 КК);
б) вчинення кр. пр. за попередньою змовою групою осіб (ч. 2 ст. 28
КК); за ч. 4 ст. 369 КК – а) надання неправомірної вигоди службо‑
вій особі, яка займає особливо відповідальне становище (п. 3 при‑
мітки до ст. 368 КК); б) вчинення кр. пр. організованою групою чи
її учасником (ч. 3 ст. 28 КК).
151
104. Прийняття пропозиції, обіцянки
або одержання неправомірної вигоди
службовою особою (ст. 368 КК) та його
відмежування від підкупу працівника
підприємства, установи чи організації
(ст. 354 КК)

державної влади, місцевого самоврядування й інших юридичних осо‑
бах публічного права. Предмет кр. пр. – неправомірна вигода (див.
пит. № 99).
Об’єктивна сторона кр. пр. полягає в таких альтернативно за‑
значених у законі діях, як:
1) прийняття пропозиції щодо надання їй або третій особі не‑
правомірної вигоди – виявлення у будь-якій формі згоди (готовнос‑
ті) одержати таку вигоду у відповідь на висловлення особою, яка її
пропонує, наміру її надати;
2) прийняття обіцянки щодо надання їй або третій особі не‑
правомірної вигоди – виявлення у будь-якій формі згоди (готовнос‑
ті) одержати таку вигоду у відповідь на висловлення особою, яка її
обіцяє, наміру її надати з повідомленням про час, місце та спосіб
надання такої вигоди;
3) одержання неправомірної вигоди – фактичне отримання осо‑
бисто або через посередників наданої іншою особою (вигодонадава‑
чем) такої вигоди або хоча б її частини з метою володіти, користува‑
тися і розпоряджатися нею на свій власний розсуд;
4) прохання надати неправомірну вигоду – звернення службової
особи у будь-якій формі, крім вимагання, до потенційного вигодона‑
давача з пропозицією надати цій службовій або третій особі і готов‑
ності прийняти останніми неправомірну вигоду.
Обов’язковою ознакою зазначених дій є те, що вони здійснюють‑
ся службовою особою: а) за вчинення чи невчинення нею б) в інтер-
есах (законних чи незаконних) того, хто пропонує, обіцяє, погоджу‑
ється з проханням надати чи надає таку вигоду або в) в інтересах
третіх осіб будь-якої дії (правомірної чи протиправної) г) з викорис-
танням влади чи службового становища.
152
Прийняття пропозиції, обіцянки надати неправомірну вигоду
чи прохання про її надання – кр. пр. із усіченим складом, які є за-
кінченими з моменту прийняття винним пропозиції, обіцянки або
висловленням ним прохання про надання такої вигоди. Одержання
неправомірної вигоди – кр. пр. із формальним складом, яке є закін-
ченим із моменту фактичного прийняття винним хоча б її частини.
Суб’єктивна сторона – прямий умисел, мета – одержання не‑
правомірної вигоди.
Суб’єкт – спеціальний: лише службова особа публічного права
(співучасниками кр. пр. можуть бути й будь-які інші особи). Ці самі
дії вчинені службовою особою приватного права, кваліфікуються за
ч.ч. 3 і 4 ст. 3683 КК, а особою, яка надає публічні послуги, – за ч.ч.
3 і 4 ст. 3684 КК.
КК – вчинення кр. пр., якщо його предметом була неправомірна ви‑
года в значному розмірі (п. 1 примітки до ст. 368 КК); за ч. 3 ст. 368
КК – вчинення кр. пр.: 1) предметом якого була неправомірна вигода
у великому розмірі (п. 1 примітки до ст. 368 КК); 2) службовою осо‑
бою, яка займає відповідальне становище (п. 2 примітки до ст. 368
КК); 3) за попередньою змовою групою осіб (ч. 2 ст. 28 КК); 4) по‑
вторно (п. 4 примітки до ст. 354 КК); 5) у поєднанні з вимаганням
неправомірної вигоди (див. пит. № 108); за ч. 4 ст. 368 КК – вчинен‑
ня кр. пр.: 1) предметом якого була неправомірна вигода в особливо
великому розмірі (п. 1 примітки до ст. 368 КК); 2) службовою особою,
яка займає особливо відповідальне становище (п. 3 примітки до
ст. 368 КК).
Відмежування кр. пр., передбаченого ст. 368 КК, від підкупу
працівника підприємства, установи чи організації (ч.ч. 3–4 ст. 354
КК) слід проводити за:
1) об’єктом цих кр. пр. (див. пит. № 96 і 104);
2) суб’єктом: за ст. 368 КК ним є службова особа публічного
права, а за ч.ч. 3 і 4 ст. 354 КК – працівник підприємства, установи
чи організації, який не є службовою особою, або особа, яка працює
на користь підприємства, установи чи організації, тобто виконує
роботу або надає послугу за договором з таким підприємством, уста‑
новою, організацією.
153
01.03.2012 р. № 5-2кс12; 2) від 18.10.2012 р. № 5-19кс12; 3) від
07.11.2013 р. № 5-42кс13; 4) від 30.10.2014 р. № 5-28кс14; 5) від
26.03.2015 р. № 5-3кс15, а також 6) пост. ККС ВС від 18.12.2019
№ 588/1199/16-к)
105. Незаконне збагачення (ст. 3685 КК)

державної влади, місцевого самоврядування і інших юридичних осо‑
бах публічного права. Предмет кр. пр. – активи, тобто грошові
кошти, інше майно, майнові права, нематеріальні активи, у тому
числі криптовалюти, обсяг зменшення фінансових зобов’язань, а та‑
кож роботи чи послуги, надані особі, уповноваженій на виконання
функцій держави або місцевого самоврядування, розмір (вар‑
тість) яких на 6,5 тис. н.м.д.г. перевищує законні доходи цієї особи
(п. 2 примітки до ст. 3682 КК). Предмет цього кр. пр. завжди має
майновий характер.
Під законними доходами особи слід розуміти доходи, правомірно
отримані особою із законних джерел, зокрема визначених пп. 7 і 8
ч. 1 ст. 46 Закону України «Про запобігання корупції» (п. 4 примітки
до ст. 3685 КК).
При визначенні різниці між вартістю набутих активів та законни‑
ми доходами не враховуються активи, які є предметом провадження
у справах про визнання активів необґрунтованими та їх стягнення
в дохід держави, а також активи, стягнуті в дохід держави в рамках
такого провадження (п. 5 примітки до ст. 3685 КК).
Об’єктивна сторона кр. пр. полягає в діях – набутті суб’єктом
зазначених активів, тобто набуття їх особою, уповноваженою на ви‑
конання функцій держави або місцевого самоврядування, у власність,
а також набуття активів у власність іншою фізичною або юридичною
особою, якщо доведено, що таке набуття було здійснено за доручен‑
ням особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місце‑
вого самоврядування, або що така особа може прямо чи опосеред‑
154
ковано вчиняти щодо цих активів дії, тотожні за змістом здійсненню
права розпорядження ними (п. 2 примітки до ст. 3685).
Кр. пр. із формальним складом, яке є закінченим з моменту на‑
буття активів у відповідному розмірі.
Суб’єктивна сторона – прямий умисел, мета і мотиви корисли-
ві – прагнення набути у власність активи без законних на це підстав.
Суб’єкт – спеціальний: лише така службова особа публічного
права, яка уповноважена на виконання функцій держави або місце-
вого самоврядування (п. 1 примітки до ст. 3685 КК), перелік яких
наведено в п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону «Про запобігання корупції».
07.11.2013 р. № 5-29кс13; 2) від 9.04.2015 р. № 5-5кс15)
106. Службове підроблення (ст. 366 КК)
Безпосередній об’єкт – нормальна службова діяльність в юри‑

дичних особах як публічного, так і приватного права. Предмет кр.
пр. – офіційний документ, визначення якого наведено в примітці до
ст. 358 КК (див. пит. № 95).
Об’єктивна сторона кр. пр. полягає в таких альтернативно за‑
значених у законі діях, як:
1) складання неправдивих документів – повне виготовлення до‑
кумента, що містить інформацію, яка повністю або частково не від‑
повідає дійсності;
2) видача неправдивих документів – надання його фізичним чи
юридичним особам або випуск в обіг такого документа, зміст якого по‑
вністю або частково не відповідає дійсності і який був складений або
службовою особою, яка його видала, або іншою службовою особою;
3) внесення до документів неправдивих відомостей – включення
до дійсного офіційного документа, який зберігає належні форму та
реквізити, інформації, яка повністю або частково не відповідає дій‑
сності;
4) інше підроблення документів – повна або часткова зміна його
змісту, форми чи реквізитів шляхом їх виправлень, підчищень, до‑
писок, витравлювань, зміни буквених чи цифрових позначень тощо.
155
За ч. 1 ст. 366 КК – кр. пр. із формальним складом, яке є закінче-
ним з моменту вчинення хоча б однієї із зазначених у диспозиції дій,
а за ч. 2 ст. 366 КК – із матеріальним – є закінченим з моменту
спричинення тяжких наслідків (поняття тяжких наслідків – див. пит.
№ 100).
Суб’єктивна сторона за ч. 1 ст. 366 КК – прямий умисел (винний
діє завідомо), а за ч. 2 – прямий чи непрямий умисел до наслідків або
змішана форма вини (умисне ставлення щодо дій і необережне – щодо
наслідків; у цілому кр. пр. – умисне).
Суб’єкт – спеціальний: службова особа як публічного, так і при‑
ватного права.
Кваліфікуюча ознака: ч. 2 ст. 366 КК – спричинення тяжких на‑
слідків.
19.12.2011 р. № 5-18кс11; 2) від 07.02.2013 р. № 5-31к12; 3) від
21.03.2013 р. № 5-2кс13; 4) від 25.04.2013 р. № 5-10кс13; 5) від
30.05.2013 р. № 5-17кс13; 6) від 20.06.2013 р. № 5-18кс13; 7) від
20.06.2013 р. № 5-20кс13; 8) від 17.10.2013 р. № 5-27кс13; 9) від
24.10.2013 р. № 5-38кс13; 10) від 22.01.2015 р. № 5-37кс14; 11) від
09.07.2015 р. № 5-50кс15, а також пост. ККС ВС: 10) від 01.03.2018 р.
№ 461/7315/15-к; 11) від 04.06.2020 № 742/318/18)
107. Службова недбалість (ст. 367 КК)

та її відмежування від зловживання
владою або службовим становищем
(ст. 364 КК)
Безпосередній об’єкт − нормальна службова діяльність в юри‑

дичних особах як публічного, так і приватного права.
Об’єктивна сторона кр. пр. характеризується:
1) діянням – невиконанням покладених на службову особу
обов’язків (бездіяльність) або їх неналежним виконанням (дія), яке
сталося через несумлінне ставлення до них. Неналежне виконання –
всупереч інтересам служби, не відповідно до закону та умов, що
156
склалися, або відповідно до них, але неякісно, неточно, неповно,
несвоєчасно тощо.
Зазначені діяння тягнуть за собою відповідальність тільки за
умови, якщо:
а) службова особа була зобов’язана та мала реальну можливість
виконати покладені на неї службові обов’язки належним чином;
б) діяння службової особи повинно бути зумовлене її службовим
становищем;
в) дії, які вона не виконала чи виконала неналежним чином, вхо‑
дили до кола її службових (а не професійних, виробничих чи техніч‑
них) обов’язків;
2) наслідками – істотна шкода чи тяжкі наслідки охоронюваним
законом правам, свободам та інтересам фізичних чи юридичних осіб,
державним чи громадським інтересам;
Кр.пр .із матеріальним складом, яке є закінченим із моменту
заподіяння істотної шкоди (ч. 1 ст. 367 КК) або спричинення тяж-
ких наслідків (ч. 2 ст. 367 КК). (Про поняття істотної шкоди та тяжких
наслідків див. пит. № 100)
Діяння службової особи кваліфікується за ст. 367 КК за умови,
якщо несумлінне ставлення до виконання своїх службових обов’язків
не передбачено як окремий склад кр. пр. у спеціальних нормах (напр.,
ст. 271 КК).
Суб’єктивна сторона – як правило, необережна форма вини.
В окремих випадках можливий і непрямий умисел.
Суб’єкт – спеціальний: службова особа публічного чи приватно‑
го права.
Кваліфікуюча ознака: ч. 2 ст. 367 КК – спричинення тяжких на‑
слідків.
Відмежування службової недбалості (ст. 367 КК) від зловжи-
вання владою або службовим становищем (ст. 364 КК) необхідно
проводити за:
а) суб’єктивною стороною: за ст.ст. 364, 3641 і 3652 КК, кр. пр.
характеризується лише прямим або непрямим умислом та спеціальною
метою – одержати неправомірну вигоду, а за ст. 367 КК має місце,
як правило, необережна форма вини;
157
б) суб’єктом: за ст. 364 КК ним може бути тільки службова осо-
ба публічного права; за ст. 3641 КК – службова особа приватного
права; за ст. 3652 КК – особа, яка надає публічні послуги, тоді як за
ст. 367 КК – службова особа як публічного, так і приватного права.
(До цього питання див. пост. ККС ВС: 1) від 14.04.2020 р.
№ 452/1490/15-к; 2) від 23 .01.2020 р. № 466/7075/14; 3) від 23.06.2020 р.
№ 159/3738/16-к; 4) від 06.05.2020 р. № 133/2138/15)
108. Поняття та ознаки одержання

неправомірної вигоди, поєднаного
з вимаганням (ч. 4 ст. 354, ч. 3 ст. 368, ч. 4
ст. 3683, ч. 4 ст. 3684, ч. 3 ст. 3692 КК)
Вимагання неправомірної вигоди є кваліфікуючою (особливо

кваліфікуючою) ознакою окремих корупційних кр. пр., передбачених
ч. 4 ст. 354, ч. 3 ст. 368, ч. 4 ст. 3683, ч. 4 ст. 3684, ч. 3 ст. 3692 КК
(тобто різних видів підкупу).
Відповідно до п. 5 примітки до ст. 354 КК, вимагання неправо-
мірної вигоди – вимога щодо надання неправомірної вигоди з погро-
зою вчинення дій або бездіяльності з використанням свого станови-
ща, наданих повноважень, влади, службового становища стосовно
особи, яка надає неправомірну вигоду, або умисне створення умов,
за яких особа вимушена надати неправомірну вигоду з метою запо-
бігання шкідливим наслідкам щодо своїх прав і законних інтересів.
З наведеного визначення випливає, що вимагання неправомірної
вигоди характеризується такими ознаками:
1) ця кваліфікуюча ознака стосується лише випадків надання/
одержання неправомірної вигоди (пропозиція, обіцянка чи прохання
надати неправомірну вигоду є несумісні з вимаганням);
2) ініціатором вимоги про надання неправомірної вигоди є ви‑
годоодержувач – суб’єкт зазначених кр. пр.;
3) звернення про надання такої вигоди і бажання її одержати має
характер вимоги – примушування до її надання, яке полягає: а) у від-
критій чи завуальованій погрозі або б) в умисному створенні таких
умов, за яких особа вимушена погодитися з вимогою надати таку
158
вигоду з метою запобігання шкідливим наслідкам щодо своїх прав
і законних інтересів;
4) дії, вчиненням (невчиненням) яких погрожує вимагач, завжди:
а) пов’язані з використанням вигодоодержувачем свого становища,
наданих повноважень, влади чи службового становища і б) мають
протиправний характер, бо спрямовані на заподіяння шкоди лише
правам і законним інтересам тієї особи, яка під впливом вимоги ви‑
мушена надати таку вигоду (вимагання відсутнє, якщо погроза спря‑
мована на задоволення протиправних інтересів вигодонадавача чи
спричинення шкоди його протиправним інтересам);
5) діяння, поєднане з вимаганням неправомірної вигоди, є кр. пр.
із формальним складом, який визнається закінченим не з моменту
пред’явлення суб’єктом самої вимоги про надання вигоди, підкріпле‑
ної погрозою, а з моменту одержання ним хоча б частини такої
вигоди.
04.10.2012 р. № 5-14кс12; 2) від 23.05.2013 р. № 5-13кс13; 3) від
30.05.2013 р. № 5-14кс13; 4) від 12.12.2013 р. № 5-47кс13; 5) від
26.12.2013 р. № 5-43кс13; 6) від 26.06.2014 р. № 5-19кс14; 7) від
28.05.2015 р. № 5-14кс15; 8) від 21.01.2016 р. № 5-124кс15; 9) від
24.11.2016 р. № 463/4573/13-к, а також 10) пост.у ККС ВС від
20.11.2018 р. за справою № 621/2190/16-к)
109. Звільнення від кримінальної

відповідальності за пропозицію, обіцянку
або надання неправомірної вигоди
працівникові підприємства, установи чи
організації, службовій особі або особі,
яка надає публічні послуги (ч. 5 ст. 354 КК)

кримінальної відповідальності за вчинення деяких із кр. пр., перед‑
бачених ст.ст. 354, 3683, 3684, 369, 3692 КК.
Передумова звільнення – вчинення особою не будь-яких кр. пр.,
передбачених у зазначених статтях КК, а лише таких, як пропозиція,
159
обіцянка чи надання неправомірної вигоди: а) службовій особі пу‑
блічного чи б) приватного права, в) особі, яка надає публічні послу‑
ги, г) працівнику підприємства, установи чи організації чи ґ) особі,
яка за таку вигоду пропонує чи обіцяє (погоджується) вплинути на
прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій
держави.
Прийняття пропозиції, обіцянки надати неправомірну вигоду,
прохання про її надання, вимагання такої вигоди чи її фактичне
одержання, не є передумовою звільнення.
Підстава звільнення – сукупність таких обов’язкових умов, як:
1) добровільність заяви особи про вчинення нею зазначених кр.
пр.: а) автором заяви має бути саме та особа, яка запропонувала,
пообіцяла чи надала неправомірну вигоду, тобто виконавець (співви‑
конавець) цих кр. пр.; б) заява має бути добровільною (без примусу) і з
будь-яких мотивів, але не у зв’язку з тим, що про вчинене особою кр.
пр. стало відомо відповідним органам влади з інших джерел; в) адре-
сатом заяви має бути орган, службова особа якого згідно із законом
наділена правом повідомляти про підозру;
2) своєчасність заяви – до отримання відповідним органом ін‑
формації про це кр. пр. з інших джерел;
3) активне сприяння з боку заявника розкриттю кр. пр., вчи‑
неного особою, яка одержала неправомірну вигоду або прийняла її
пропозицію чи обіцянку.
Правові наслідки: звільнення за ч. 5 ст. 354 КК має обов’язковий
і безумовний характер. Виняток, за наявності якого таке звільнення
не застосовується, – у разі, якщо пропозиція, обіцянка чи надання
неправомірної вигоди були вчинені стосовно зазначених у ч. 4 ст. 18
КК службових осіб іноземних держав та міжнародних організацій
(ч. 5 ст. 354 КК).
Звільнення за ч. 5 ст. 354 КК не означає, що в діях особи відсутній
склад кр. пр. Така особа не може визнаватися потерпілим і претенду‑
вати на повернення їй предмета кр. пр. Проте в діях особи, яка
у зв’язку зі зверненим до неї з проханням чи вимаганням надати не‑
правомірну вигоду, але до її надання звернулася до правоохоронних
органів і за їх згодою надала таку вигоду з метою викриття вигодоо‑
держувача, такий склад кр. пр., як надання неправомірної вигоди,
160
відсутній. Тому така особа згідно з п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК не звіль-
няється, а не підлягає відповідальності за відсутністю в її діях
складу кр. пр.
110. Відмежування завідомо незаконного

затримання, приводу, домашнього арешту
або тримання під вартою (ст. 371 КК)
від суміжних кримінальних правопорушень
У ст. 371 КК передбачено відповідальність за вчинення завідомо

незаконно процесуальних дій, регламентованих КПК: затримання,
приводу, домашнього арешту, тримання під вартою.
Це кр. пр. слід відрізняти від незаконного позбавлення волі або
викрадення людини (ст. 146 КК) за:
1) колом потерпілих: за ст. 146 КК потерпілим може бути будь-
яка особа, а за ст. 371 КК – тільки підозрюваний, обвинувачений або
свідок;
2) об’єктивною стороною: за ст. 146 КК діяння полягає в по‑
збавленні потерпілого можливості обирати своє місце знаходжен-
ня за власною волею, а за ст. 371 КК – тільки в завідомо незаконно‑
му вчиненні процесуальних дій, тобто з порушенням відповідних
норм КПК;
3) суб’єктом: за ст. 146 КК – ним є будь-яка приватна особа,
яка досягла 16‑ти років, а за ст. 371 КК – тільки уповноважена
службова особа оперативно-розшукового органу, органів досудо‑
вого розслідування, слідчий, прокурор, суддя, а у випадку незакон‑
ного тримання під вартою – і керівник установи, у якій знаходить‑
ся під вартою особа.
У разі, якщо незаконний акт про затримання, привід, домаш-
ній арешт чи тримання під вартою був постановлений суддею (суд‑
дями), то ці дії підлягають кваліфікації за ст. 371 Оскільки дії, пе‑
редбачені ст. 371 КК, становлять спеціальний вид перевищення
влади або службових повноважень працівником правоохоронного
органу (ст. 365 КК), то вчинене кваліфікується за спеціальною нор‑
мою, тобто за ст. 371 КК.
161
111. Притягнення завідомо невинного
до кримінальної відповідальності
(ст. 372 КК)
Безпосередній об’єкт − відносини, що забезпечують належну

реалізацію конституційних принципів здійснення правосуддя. По-
терпілий − особа, яка є невинуватою у вчиненні того кр. пр., за
який її притягують до кримінальної (а не до інших видів) відпові‑
дальності.
Об’єктивна сторона полягає у діях – притягненні до криміналь-
ної відповідальності, яке є стадією кримінального провадження, що
починається з моменту повідомлення особі про підозру у вчиненні
кр. пр. (гл. 22 КПК), тобто в складанні письмового повідомлення про
підозру і доведенні його до відома особи, що підозрюється у вчинен-
ні певного кр. пр.
Кр. пр. із формальним складом, яке є закінченим з моменту,
коли повідомлення про підозру вручається (пред’являється) підо‑
зрюваному.
Суб’єктивна сторона – прямий умисел (усвідомлення очевид‑
ності притягнення до відповідальності невинуватого). Мотиви мо‑
жуть бути різними.
Суб’єкт – спеціальний: слідчий, прокурор або інша уповноваже‑
на на те законом (ст.ст. 276–278 КПК) особа.
Кваліфікуючі ознаки: ч. 2 ст. 372 КК – вчинення діяння, поєдна‑
ного: 1) з обвинуваченням у вчиненні тяжкого (ч. 5 ст. 12 КК) або
особливо тяжкого (ч. 6 ст. 12 КК) злочині; 2) із штучним створенням
доказів обвинувачення або 3) з іншою фальсифікацією.
112. Посягання на життя судді, народного

засідателя чи присяжного у зв’язку
з їх діяльністю, пов’язаною із здійсненням
правосуддя (ст. 379 КК)
Основний безпосередній об’єкт − відносини, що забезпечують

належну реалізацію конституційних принципів здійснення право‑
162
суддя, а додатковий – безпека життя та здоров’я потерпілих. По-
терпілий: суддя, народний засідатель, присяжний або їх близькі
родичі. Голова та судді Конституційного або Верховного Суду Укра‑
їни, а також вищих спеціалізованих судів України виступають по‑
терпілими від злочину, передбаченого ст. 112 КК.
Об’єктивна сторона – посягання на життя: закінчене вбивство
або замах на нього. Обов’язковою ознакою кр. пр. є наявність зв’язку
між діяльністю потерпілого щодо здійснення правосуддя і вчиненим
на його життя посяганням.
Замах на вбивство є кр. пр. із усіченим складом, а закінчене вбив‑
ство – з матеріальним.
Суб’єктивна сторона − прямий умисел у разі замаху на вбивство
і прямий чи непрямий умисел у разі закінченого вбивства. Винний
має усвідомлювати, що посягання вчиняється: а) на життя саме вка‑
заних потерпілих і б) у зв’язку з їх законною діяльністю щодо здій‑
снення правосуддя.
Суб’єкт – особа, що досягла 14‑річного віку.
113. Завідомо неправдиве повідомлення

про вчинення кримінального
правопорушення (ст. 383 КК)

реалізацію конституційних принципів здійснення правосуддя в час‑
тині одержання достовірних доказів та істинних висновків під час
здійснення провадження.
Предмет кр. пр. – неправдиві відомості (інформація) про вчинен-
ня кр. пр., тобто про фактичні обставини, а не юридичну їх оцінку.
Відомості стосуються події кр. пр. або особи, що начебто його вчи‑
нила, окремих обставин його вчинення, обвинувачення у кр. пр., яке
дійсно вчинено, але не тією особою, що обвинувачується, чи у вчи‑
ненні більш тяжкого кр. пр., ніж те, що дійсно вчинила особа, тощо.
Не становлять предмета відомості, які є «самообмовлянням» у вчи‑
ненні кр. пр.
163
Об’єктивна сторона – дії, які полягають у неправдивому, тобто
такому, що не відповідає в цілому або частково дійсності, повідо-
мленні про вчинення кр. пр., надане: а) в будь-якій формі і спрямова-
не б) до таких адресатів, як суд, прокурор, слідчий, дізнавач або
орган досудового розслідування.
Повідомлення може виходити від власного імені, бути анонімним
чи від імені іншої особи. Кр. пр. із формальним складом, яке є за-
кінченим з моменту надходження повідомлення до зазначених адре‑
сатів.
Суб’єктивна сторона – прямий умисел (усвідомлення неправди‑
вого характеру повідомлення, спрямованого до відповідних адреса‑
тів). Однією з кваліфікуючих ознак (ч. 2 ст. 383) є наявність корис-
ливих мотивів.
Кваліфікуючі ознаки: ч. 2 ст. 383 КК – вчинення кр. пр.: 1) по‑
єднаного з обвинуваченням у тяжкому (ч. 5 ст. 12 КК) чи особливо
тяжкому (ч. 6 ст. 12 КК) злочині; 2) пов’язаного зі штучним створен‑
ням доказів обвинувачення; 3) з корисливих мотивів.
114. Введення в оману суду або іншого

уповноваженого органу (ст. 384 КК) та його
відмежування від завідомо неправдивого
повідомлення про вчинення кримінального
правопорушення (ст. 383КК)

реалізацію конституційних принципів здійснення правосуддя в час‑
тині одержання достовірних доказів та істинних висновків під час
здійснення провадження. Предмет кр. пр. – відомості (інформація),
що складають зміст показань, висновку, звіту, доказу чи перекладу
і є неправдивими, тобто такими, які повністю або хоча б частково не
відповідають дійсності.
Об’єктивна сторона – дії, які являють собою:
1) неправдиві показання свідка чи потерпілого;
2) неправдивий висновок експерта або спеціаліста;
164
3) неправдивий звіт оцінювача про оцінку майна;
4) подання завідомо недостовірних або підроблених доказів;
5) неправдивий переклад перекладача.
Обов’язкова ознака – обстановка і час вчинення кр. пр. – при
провадженні досудового розслідування, судового чи виконавчого
провадження, провадження у Вищій Раді правосуддя або здійсненні
розслідування тимчасовою слідчою чи спеціальною тимчасовою
слідчою комісією ВРУ.
Кр. пр.із формальним складом, яке є закінченим із моменту скла‑
дання для надання або надання відповідному органу показання, ви‑
сновку, звіту, доказів чи перекладу.
Суб’єктивна сторона – прямий умисел (усвідомлення неправди‑
вості показань, висновку, звіту чи перекладу, недостовірності чи
підробленості доказів). Одна з кваліфікуючих ознак (ч. 2 ст. 384
КК) − наявність корисливих мотивів.
Суб’єкт – спеціальний: свідок, потерпілий, експерт, спеціаліст,
оцінювач майна або перекладач у кримінальному, цивільному, адмі‑
ністративному, виконавчому провадженні або при здійсненні про‑
вадження у Вищій раді правосуддя чи здійсненні розслідування
тимчасовою слідчою комісією або спеціальною тимчасовою слідчою
комісією ВРУ, а також інші учасники відповідного провадження.
Кваліфікуючі ознаки: ч. 2 ст. 384 КК – вчинення кр. пр.: 1) по‑
єднаного з обвинуваченням у тяжкому (ч. 5 ст. 12 КК) чи особливо
тяжкому (ч. 6 ст. 12 КК) злочині; 2) поєднаного зі штучним створен‑
ням доказів обвинувачення чи захисту; 3) з корисливих мотивів.
Відмежування кр. пр., передбаченого ст. 384 КК від завідомо
неправдивого повідомлення про вчинення кр. пр. (ст. 383 КК) необ‑
хідно здійснювати за: а) предметом кр. пр., б) об’єктивною сторо-
ною – обстановкою (часом) вчинення кр. пр. та в) суб’єктом кр. пр.
За ст. 383 КК предметом кр. пр. є неправдиві відомості про фак‑
тичні обставини кр. пр., які повідомляються органу (особі), які наді‑
лені законом правом на відкриття та здійснення кримінального про‑
вадження, а суб’єкт їх повідомлення – загальний. При введенні в ома-
ну суду або іншого уповноваженого органу (ст. 384 КК) предмет
становлять неправдиві відомості, що складають зміст показання,
висновку, звіту, доказів чи перекладу, які складені для надання або
165
надані вже в обстановці (під час) здійснення провадження (розслі‑
дування), а суб’єкт їх складання (надання) – спеціальний.
115. Дії, що дезорганізують роботу установ

виконання покарань (ст. 392 КК)
та їх відмежування від злісної непокори
вимогам адміністрації установи
виконання покарань (ст. 391 КК)1
Безпосередній об’єкт (ст. 392 КК) − відносини, що забезпечують

належне виконання судових актів та призначених ними заходів впли‑
ву. Потерпілі: а) засуджені, які відбувають обмеження, позбавлення
волі чи довічне позбавлення волі; б) представники адміністрації
установ виконання цих покарань (як службові особи, так й інший
персонал).
Об’єктивна сторона – дії, які альтернативно зазначені в законі
і являють собою:
1) тероризування засуджених – застосування до них психічного
або фізичного насильства з метою примусити їх відмовитися від
сумлінного ставлення до праці, дотримання правил режиму та вну‑
трішнього розпорядку, підкорити своїм незаконним вимогам, зну‑
щання над засудженими з метою їх залякування та перешкоджання
відбуванню покарання тощо;
2) напад на адміністрацію – вчинення насильницьких дій чи по‑
гроза ними щодо представника адміністрації у зв’язку з його закон‑
ною службовою діяльністю;
3) організація (створення) організованої групи для тероризування
засуджених чи нападу на адміністрацію;
4) активна участь у такій (організованій) групі.
Обов’язкова ознака – місце вчинення кр. пр.: відповідна устано-
ва виконання покарання.
1
До пит. № 116 див.: ППВСУ № 2 від 26 березня 1993 р. «Про судову практику
в справах про злочини, пов’язані з порушеннями режиму відбування покарання
в місцях позбавлення волі» // ЗП. – С. 85–93.
166
нення однієї із зазначених дій незалежно від того, чи спричинили
вони які-небудь наслідки.
Суб’єктивна сторона – прямий умисел і спеціальна мета дезор‑
ганізувати роботу установи виконання покарання.
Суб’єкт – спеціальний: засуджений, що відбуває покарання у виді
обмеження або позбавлення волі чи довічного позбавлення волі.
Відмежування кр. пр., передбаченого ст. 392 КК, від злісної
непокори вимогам адміністрації установи виконання покарань
(ст. 391 КК) проводиться за ознаками об’єктивної сторони.
1. Злісна непокора (ст. 391 КК) виражається у злісному порушен‑
ні встановленого порядку відбування покарання (ст. 133 КВК) і може
полягати як у бездіяльності (систематичне ухилення від лікування
захворювань, що становлять небезпеку для здоров’я інших осіб), так
і у вчиненні різного роду дій (напр., вживання спиртних напоїв, нар‑
котичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів, одурманюючих
засобів; участь в іграх з метою здобуття матеріальної чи іншої ви‑
годи; вчинення дрібного хуліганства), а дії, що дезорганізують робо‑
ту установ виконання покарань (ст. 392 КК), можуть бути вчинені
тільки шляхом активної поведінки (дії) і тільки в найбільш небез-
печних формах протидії: тероризуванні засуджених, нападу на адмі‑
ністрацію або організації з цією метою організованої групи чи актив‑
ної участі в ній.
2. Обов’язковою ознакою злісної непокори є час вчинення кр.
пр. – протягом року після накладення на винного стягнення у виді
переведення до приміщення камерного типу чи на більш суворий
режим за порушення режиму відбування покарання, а кр. пр., перед‑
бачене ст. 392 КК, такої обов’язкової ознаки не містить.
116. Пропаганда війни (ст. 436 КК)
Безпосередній об’єкт – відносини, що забезпечують мир між

державами і народами. Предмет кр. пр. – інформація або матеріали
із закликами.
167
Об’єктивна сторона – дії, які альтернативно зазначені в законі
і являють собою:
1) публічні заклики до агресивної війни або до розв’язування во‑
єнного конфлікту (як між Україною та іншою державою, так і між
третіми державами) – заклики, які повідомляються багатьом особам
у їх присутності або із застосуванням технічних засобів масового
інформування;
2) виготовлення матеріалів із закликами до вчинення таких дій –
первинне створення матеріалів, внесення змін до них, а також їх
розмноження для розповсюдження;
3) розповсюдження таких матеріалів – будь-яке їх відчуження
іншим особам або розміщення для самостійного ознайомлення з ними.
нення зазначених дій.
Визначення агресії дається в резолюції ХХІХ сесії Генеральної
Асамблеї ООН від 14 грудня 1974 р. Під агресією слід розуміти за‑
стосування збройної сили державою проти суверенітету, територі‑
альної недоторканності чи політичної незалежності іншої держави
або будь-яким іншим чином, що несумісний зі Статутом ООН. Агре-
сивна війна вирізняється масштабністю дій, поєднанням використан‑
ня збройних сил з іншими засобами боротьби, постановкою та реалі‑
зацією певних політичних завдань. Воєнний конфлікт характеризу‑
ється використанням збройних сил для вирішення певних спірних
питань між державами.
Суб’єктивна сторона – прямий умисел. Для виготовлення мате‑
ріалів є обов’язковою мета їх розповсюдження.
117. Геноцид (ст. 442 КК)
У ст. 442 КК передбачено два самостійних склади злочинів, без-

посереднім об’єктом яких є безпека існування будь-якої національ‑
ної, етнічної, расової чи релігійної групи.
З об’єктивної сторони геноцид (ч. 1 ст. 442) полягає в діянні,
умисно вчиненому з метою повного або часткового знищення будь-
якої національної, етнічної, расової чи релігійної групи шляхом або:
168
а) позбавлення життя членів такої групи (умисне вбивство окре‑
мих членів відповідної групи чи всіх членів групи);
б) заподіяння їм тяжких тілесних ушкоджень,
в) створення для групи життєвих умов, розрахованих на повне чи
часткове її фізичне знищення (напр., переселення певних груп в не‑
придатні чи небезп. місця проживання, позбавлення чи обмеження
засобів існування, медичної допомоги та ін.),
г) скорочення дітонародження чи запобігання йому в такій групі
(політика та практика заборон чи обмежень на статеві зносини чи
шлюби між членами групи, стерилізацію, примусові аборти в межах
групи тощо), або ґ) шляхом насильницької передачі дітей з однієї
групи в ін. (поза волею батьків чи опікунів та із застосуванням пси‑
хічного чи фізичного насильства).
Геноцид вважається закінченим злочином з моменту учинення
діяння у вказаних формах (вбивства хоча б одного члена відповідної
групи чи заподіяння йому тяжкого тілесного ушкодження з відповід‑
ною метою, створення умов та ін.).
Об’єктивна сторона складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 442
КК, полягає в таких альтернативних діях, як:
а) публічні заклики до геноциду;
б) виготовлення (як створення, так і тиражування) матеріалів із
закликами до геноциду;
в) розповсюдження таких матеріалів. Щодо змісту цих дій – див.
аналіз ч. 2 ст 109 КК.
Суб’єктивна сторона – прямий умисел. Обов’язкова ознака ге‑
ноциду (ч. 1) – мета повного або часткового знищення будь-якої
національної, етнічної, расової чи релігійної групи, а у разі виготов‑
лення матеріалів (ч. 2) – мета їх розповсюдження.
Суб’єкт злочину – загальний (16 років).
118. Посягання на життя представника

іноземної держави (ст. 443 КК)
Основний безпосередній об’єкт – нормальні міжнародні відно‑

сини, що необхідні для співробітництва між державами. Додатковим
обов’язковим об’єктом є життя людини. Потерпілий: представник
169
іноземної держави або інша особа, яка має міжнародний захист. Такий
захист передбачений міжнародним правом, зокрема Конвенцією про
запобігання і покарання злочинів проти осіб, які користуються між‑
народним захистом, у тому числі дипломатичних агентів від 14 груд‑
ня 1973 р., Віденською конвенцією про дипломатичні зносини від
18 квітня 1961 р., Віденською конвенцією про консульські зносини
від 24 квітня 1963 р., Конвенцією про охорону персоналу ООН та
пов’язаного з нею персоналу від 15 грудня 1994 р. та ін.
Об’єктивну сторону утворюють дві форми діяння: а) вбивство
(кр. пр. із матеріальним складом); б) замах на вбивство (кр. пр.
з усіченим складом) вказаних потерпілих.
Суб’єктивна сторона – прямий умисел і наявність спеціальної
мети, яка зазначена в законі альтернативно. Кр. пр. вчиняється
з метою: 1) впливу на характер діяльності особи, яка має міжнародний
захист; 2) впливу на діяльність держави чи організацій, які особа
представляє; 3) провокації війни; 4) провокації міжнародних усклад‑
нень.
Суб’єкт – фізична осудна особа, яка досягла 14‑річного віку.
119. Найманство (ст. 447 КК)
Безпосередній об’єкт – відносини, що забезпечують мир між

державами та народами.
У ст. 477 КК встановлено відповідальність за два самостійних
склади кр. пр.: а) у ч.ч. 1–3 за діяння, вчинені щодо найманців;
б) у ч. 4 – за діяння, вчинене самим найманцем.
Об’єктивна сторона – за ч. 1 ст. 447 КК полягає в таких діях
щодо найманців, як їх:
1) вербування – набір за наймом людей для вчинення зазначених
у ч. 4 ст. 447 КК дій за матеріальну винагороду (є закінченим з мо‑
менту укладення відповідної угоди з найманцем);
2) фінансування – забезпечення їх коштами;
3) матеріальне забезпечення – забезпечення їх зброєю і боєпри‑
пасами, обмундируванням, засобами зв’язку та пересування, примі‑
щеннями тощо;
170
4) навчання – проведення теоретичних або практичних занять з їх
підготовки;
5) використання – залучення до безпосередньої участі у збройних
конфліктах, воєнних або насильницьких діях.
нення будь-якої із зазначених дій. У разі такого наслідку, як загибель
людини (ч. 3 ст. 447 КК), – кр. пр. із матеріальним складом.
Суб’єктивна сторона – прямий умисел. Причому такі дії, як
вербування, фінансування, матеріальне забезпечення, навчання на‑
йманців здійснюються зі спеціальною метою – з метою їх викорис‑
тання у збройних конфліктах, воєнних або насильницьких діях,
спрямованих на насильницьку зміну чи повалення конституційного
ладу, захоплення державної влади, перешкоджання діяльності органів
державної влади чи порушення територіальної цілісності. Стосовно
такого наслідку цих дій, як загибель людини (ч. 3 ст. 447 КК) – будь-
яка форма вини. У цілому кр. пр. є умисним.
Суб’єкт – за ч. 1 ст. 447 КК – загальний; за ч. 2 ст. 447 КК – спе-
ціальний (службова особа), а за ч. 3 ст. 447 КК – як загальний, так
і спеціальний.
КК – вчинення вказаних дій службовою особою з використанням
службового становища; за ч. 3 ст. 447 КК – спричинення такими ді‑
ями загибелі людини.
Об’єктивна сторона кр. пр. за ч. 4 ст. 447 КК полягає в діях
самих найманців, а саме – участь найманця у збройному конфлікті,
воєнних або насильницьких діях (як міжнародного, так і внутрішньо‑
го характеру). Кр. пр. із формальним складом, яке є закінченим
з моменту вчинення таких дій.
Суб’єктивна сторона – прямий умисел. Мета – одержання будь-
якої особистої вигоди.
Суб’єкт – за ч. 4 ст. 447 КК – спеціальний: особа, що досягла
16‑річного віку і характеризується ознаками найманця.
Відповідно до примітки до ст. 447 КК найманцем є особа, яка:
1) спеціально завербована в Україні чи за її межами для того, щоб
брати на території України чи території інших держав участь у зброй‑
ному конфлікті, воєнних або насильницьких діях, спрямованих на
171
насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу, захоплення
державної влади, перешкоджання діяльності органів державної влади
чи порушення територіальної цілісності;
2) бере участь у воєнних або насильницьких діях з метою одер‑
жання будь-якої особистої вигоди;
3) не є ні громадянином (підданим) сторони, що перебуває у кон‑
флікті, ні особою, яка постійно на законних підставах проживає на
території, яка контролюється стороною, що перебуває у конфлікті;
4) не входить до особового складу збройних сил держави, на те‑
риторії якої здійснюються такі дії;
5) не послана державою, яка не є стороною, що перебуває у кон‑
флікті, для виконання офіційних обов’язків як особи, яка входить до
складу її збройних сил.
кримінальної відповідальності найманця, передумовою якого є вчи‑
нення кр. пр., передбаченого ч. 4 ст. 447 КК, тобто участь найманця
у збройному конфлікті, воєнних або насильницьких діях. Підстава
звільнення включає до себе декілька чинників, а саме:
1) якщо найманець до притягнення його до кримінальної відпо-
відальності (до повідомлення йому про підозру у вчиненні цього кр.
пр.) добровільно (за своєю волею і без примусу) припинив свою участь
у діях, передбачених у ч. 4 ст. 447 КК;
2) якщо він повідомив про свою участь у цих діях або іншим чином
сприяв припиненню або розкриттю кр. пр., передбачених частинами
1–3 ст. 447 КК;
3) якщо в його діях немає складу іншого кр. пр.
Таке звільнення є обов’язковим і безумовним.
172
ЛІТЕРАТУРА ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ
ПІДГОТОВКИ
До всіх тем курсу
1. Конституція України [Електронний ресурс] // Офіц. сайт Верхов. Ради

України. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254к /96‑вр.
2. Кримінальний кодекс України : офіц. текст // Відом. Верхов. Ради Укра‑
їни. – 2001. – № 25–26. ‒ Ст. 131.
3. Кримінальне право України: Загальна частина : підручник / В. Я. Тацій,
В. І. Тютюгін, В. І. Борисов та ін. ; за ред. В. Я. Тація, В. І. Тютюгіна,
В. І. Борисова. – 6-те вид., перероб. і допов. – Харків : Право, 2020. –
584 с.
4. Кримінальне право України: Особлива частина : підручник / В. Я. Тацій,
В. І. Борисов, В. І. Тютюгін та ін. ; за ред. В. Я. Тація, В. І. Борисова,
В. І. Тютюгіна. – 6-те вид., перероб. і допов. – Харків : Право, 2020. –
768 с.
5. Кримінальне право України (Загальна та Особлива частини) : посіб. для
підгот. до зовнішнього незалежного оцінювання / В. І. Тютюгін, М. А. Ру‑
бащенко ; відп. ред. В. І. Тютюгін. – Харків : Право, 2020. – 322 с.
6. Велика українська юридична енциклопедія : у 20 т. Т. 17 : Кримінальне
право / редкол.: В. Я. Тацій (голова), В. І. Борисов (заст. голови) та ін. ;
Нац. акад. прав. наук України ; Ін-т держави і права ім. В. М. Корецько‑
го НАН України ; Нац. юрид. ун-т ім. Ярослава Мудрого. – Харків :
Право, 2017. – 1064 с.
7. Кримінальний кодекс України. Науково-практичний коментар : у 2 т. /
за заг. ред. В. Я. Тація, В. І. Борисова, В. І. Тютюгіна. – Т. 1 : Загальна
частина / Ю. В. Баулін, В. І. Борисов, В. І. Тютюгін та ін. – 5‑те вид.,
допов. – Харків : Право, 2013. – 376 с.
8. Кримінальний кодекс України. Науково-практичний коментар : у 2 т. /
за заг. ред. В. Я. Тація, В. І. Борисова, В. І. Тютюгіна. – Т. 2 : Особлива
частина / Ю. В. Баулін, В. І. Борисов, В. І. Тютюгін та ін. – 5‑те вид.,
допов. – Харків : Право, 2013. – 1040 с.
9. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України / за заг.
ред. М. І. Мельника, М. І. Хавронюка. – 10‑те вид., перероб. та допов. ‒
Київ : Дакор, 2018. – 1368 с.
10. Дроздов О. М. Правові позиції Європейського суду з прав людини :
аналітичний огляд / О. М. Дроздов, О. В. Дроздова ; за заг. ред.
173
О. М. Дроздова, М. С. Ковтун, В. І. Ковтуна. – Харків : Фактор, 2018. ‒
624 с.
11. Рішення Європейського суду з прав людини в кримінальних справах.
Захист життя, здоров’я, честі та гідності / за заг. ред. В. С. Ковальсько‑
го. – Київ : Юрінком Інтер, 2019. – 296 с.
12. Питання кримінального права у рішеннях Конституційного Суду Украї
ни : навч. посіб. / упоряд.: Л. П. Брич, О. І. Денькович, Л. В. Курило,
В. С. Ясеницький. – Вид. друге, доп. – Львів : ЛьвДУВС, 2015. – 264 с.
13. Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України з кримінальних
справ (1973–2011 роки) : станом на 26 верес. 2011 р. / упоряд.:
Ю. М. Грошевий, О. В. Капліна, В. І. Тютюгін. – Харків : Право, 2011. –
456 с.
14. Практика судів України з кримінальних справ (2001–2005) / за заг. ред.
В. Т. Маляренка, В. В. Сташиса ; уклад.: В. В. Сташис, В. І. Тютюгін. –
Київ : Юрінком Інтер, 2005. – 464 с.
15. Практика судів України з кримінальних справ (2006–2007) / за заг. ред.
В. В. Сташиса; уклад.: В. В. Сташис, В. І. Тютюгін. – Київ : Юрінком
Інтер, 2008. – 880 с.
16. Кримінальний кодекс України. Практика судів України з кримінальних
справ (2007–2008) / за заг. ред. В. В. Сташиса ; уклад.: В. В. Сташис,
В. І. Тютюгін. – Київ : Юрінком Інтер, 2009. – 384 с.
17. Практика судів України з кримінальних справ (2008–2011) / ук-
лад. В. І. Тютюгін ; за заг. ред. В. Я. Тація. – Харків : Одіссей, 2011. –
568 с.
18. Практика судів України з кримінальних справ (2009–2011) / уклад.
В. І. Тютюгін ; за заг. ред. В. Я. Тація. – Вид. 2‑ге, допов. – Харків :
Одіссей, 2012. – 504 с.
лад. В. І. Тютюгін ; за заг. ред. В. Я. Тація. – Харків : Право, 2014. –
704 с.
лад. В. І. Тютюгін ; за заг. ред. В. Я. Тація. – Харків : Право, 2016. –
800 с.
21. Практика застосування Верховним Судом України положень Загальної
частини Кримінального кодексу України / [уклад. О. П. Горох] ; за заг.
ред. А. А. Музики. – Київ : Центр учб. літ., 2017. – 524 с.
22. Практика застосування Верховним Судом України положень Особли‑
вої частини Кримінального кодексу України [уклад. О. П. Горох] ; за
заг. ред. А. А. Музики. – Київ : Центр учб. літ., 2017. – 915 с.
174
До окремих тем курсу
1. Алфьоров С. М., Шаблистий В. В. Кримінальна відповідальність за по‑

грози застосуванням фізичного насильства. – Запоріжжя: ФОП Зелен‑
кевич Л. П., 2011. – 212 с.
2. Андрушко П. П. Злочини у сфері службової діяльності: кримінально‑
правова характеристика : навч. посіб. / П. П. Андрушко, А. А. Стрижев‑
ська. – Київ : Юрисконсульт, 2006. – 342 c.
3. Андрушко П. П., Легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочин‑
ним шляхом: кримінально-правова характеристика / П. П. Андрушко,
М. Є. Короткєвич. – Київ : Юрисконсульт, 2005. – 292 с.
4. Антонюк Н. О. Кримінально-правова охорона власності: навч. посіб‑
ник. – Львів: ЛНУ імені Івана Франка, 2012. – 514 с.
5. Антонюк Н. О., Гринишин О. А. Критмінально-правова охорона свобо‑
ди договору : монографія. – Київ: Алерта, 2020. – 246 с.
6. Бабіков О. П., Олійник О. С. Кримінально-правова характеристика
підкупу службової особи юридичної особи приватного права незалеж‑
но від організаційно-правової форми: історичний, зарубіжний та ві‑
тчизняний досвід: монографія / О. П. Бабіков, О. С. Олійник. – Київ:
ТОВ Видавництво «Миргород», 2019. – 225 с.
7. Бажанов М. И. Личность – под охраной уголовного закона (глава ІІІ
Уголовного кодекса Украины с научно‑практическим комментарием) /
М. И. Бажанов, В. В. Сташис. – Симферополь : Таврида, 1996. – 235 с.
8. Байда А. А. Уголовная ответственность за незаконную лечебную дея‑
тельность : монография / А. А. Байда. – Харьков : Одиссей, 2009. – 320 с.
9. Бантишев О. Ф., Шамара О. В. Кримінальна відповідальність за злочини
проти основ національної безпеки України (проблеми кваліфікації). –
[3-е вид., перероб. та доп.]. – Луганськ, ТОВ «Віртуальна реальність»,
2014. – 198 с.
10. Беницкий А. С. Уголовная ответственность за легализацию (отмывание)
денежных средств и иного имущества, приобретенных преступным
путем: проблемы квалификации и совершенствования законодатель‑
ства. – Луганск: РИО ЛИВД, 2001. – 352 с.
11. Берзін П. С. Злочинні наслідки: поняття, основні різновиди, криміналь‑
но-правове значення / П. С. Берзін. – Київ : Дакор, 2009. – 736 с.
12. Борисов В. И. Уголовная ответственность за нарушение правил, норм
и стандартов, обеспечивающих безопасность дорожного движения :
монография / В. И. Борисов, С. В. Гизимчук. – Xарьков : Консум, 2001. –
160 с.
175
13. Борисов В. І. Злочини проти безпеки виробництва: поняття та види.
Кримінальна відповідальність за порушення правил ядерної або радіа‑
ційної безпеки : монографія / В. І. Борисов, О. О. Пащенко. – Харків :
СПД ФО Вапнярчук Н. М., 2006. – 224 с.
14. Борисов В. І. Кримінальна відповідальність за порушення правил без‑
пеки під час виконання робіт з підвищеною небезпекою : монографія /
В. І. Борисов, Г. С. Крайник. – Харків : Юрайт, 2012. – 296 с.
15. Борисов В. І. Злочини проти волі, честі та гідності особи. Злочини про‑
ти статевої свободи та статевої недоторканості (Лекція 6 та 7). – Х.:
Видавець ФО-П Вапнярчук Н. М., 2008. – 32 с.
16. Брич Л. П., Навроцький В. О. Кримінально-правова кваліфікація ухи‑
лення від оподаткування в Україні. – К.: Атіка, 2000. – 288 с
17. Бурдін В. М. Кримінально-правова характеристика заподіяння шко-ди
життю та здоров’ю особи під час зайняття спортом / В. М. Бурдін,
О. Б. Сибаль – Київ : ТОВ «Центр учб. літ.», 2015. – 200 с.
18. Бурдін В. М. Кримінальна відповідальність за ухилення від відбування
покарань, не пов’язаних з ізоляцією особи : монографія / В. М. Бурдін,
С. П. Старосольська. – Львів : ЛНУ ім. І. Франка, 2017. – 304 с.
19. Вознюк А. А. Спеціальні види звільнення від кримінальної відповідаль‑
ності учасників організованих злочинних об’єднань. – К.: Нац. акад.
внутр. справ, 2015. – 236 с.
20. Волинець Р. А. Кримінально-правова охорона фондового ринку: сучас‑
ник стан та перспективи вдосконалення: монографія / Р. А. Волинець. –
К.: ВД Дакор, 2018. – 452 с.
21. Володіна О. О. Кримінальна відповідальність за викрадення людини :
монографія / О. О. Володіна. – Харків : СПД ФО Чальцев О. В., 2005. –
254 с.
22. Гавриш С. Б. Кримінально-правова охорона довкілля в Україні. Проб-
леми теорії, застосування і розвитку кримінального законодавства /
С. Б. Гавриш. – Київ : Ін-т законодавства Верхов. Ради України, 2002. –
634 с.
23. Гальцова В. В. Кримінальна відповідальність за розголошення таємни‑
ці усиновлення (удочеріння) та незаконні дії щодо усиновлення (удо‑
черіння) / В. В. Гальцова. – Харків : Право, 2015. – 248 с.
24. Гаркуша А. Г. Побої і мордування у кримінальному праві та законодав‑
стві : монографія / А. Г. Гаркуша, В. В. Лень. – Дніпро : Вид. Біла К. О.,
2018. – 124 с.
25. Гармаш Д. О. Кримінальна відповідальність за порушення порядку
здійснення операцій з металобрухтом: підстави криміналізації та склад
злочину. – Х.: Вид. «ФІНН», 2011. – 154 с.
176
26. Голіна В. В. Кримінологічні та кримінально-правові проблеми бороть‑
би з бандитизмом: соціально-правов і кримінологічне дослідження. – Х.:
Регіон-інформ, 2004. – 212 с.
27. Гороховська О. В. Вбивство через необережність: проблеми криміналь‑
ної відповідальності / Наук. ред. А. А. Музика. – К.: Вид. Паливода А. В.,
2007. – 180 с.
28. Горпинюк О. П. Інформаційна приватність та її захист від злочинних
посягань. – Львів: ПП «Вид-во «БОНА», 2014. – 324 с.
29. Готін О. М. Випуск або реалізація недоброякісної продукції в умовах
ринкової економіки: проблеми кримінальної відповідальності. – Лу‑
ганськ: РВВ ЛАВС, 2004. – 288 с.
30. Готін О. М. Злочини проти виборчих, трудових та особистих прав і сво‑
бод людини і громадянина : навч. посіб. / О. М. Готін ; Луган. держ. ун-т
внутр. справ. – Луганськ : РВВ ЛДУВС, 2006. – 192 с.
31. Гринчак С. В. Кримінальна відповідальність за незаконну транспланта‑
цію органів або тканин людини : монографія / С. В. Гринчак. – Харків :
Право, 2011. – 296 с.
32. Грищук В. К., Маковецька Н. Є. Умисні вбивства за кримінальним пра‑
вом України та Республіки Польща: юридичний аналіз складів злочи‑
нів. – Хмельніцький: Хмельніц.ун-т управління та права, 2012. – 368 с.
33. Гуня І. І., Куц В. М. Насильницькі злочини проти власності. – Алчевськ,
2013. – 208 с.
34. Гуторова Н. О. Кримінально-правова охорона державних фінансів Укра‑
їни. – Х.: Вид. Нац. ун-ту внутр. справ. – 2001. – 384 с.
35. Гуторова Н. А. Преступления в сфере хозяйственной деятельности
(Раздел VІІ Особенной части Уголовного кодекса Украины с научно-
практическим комментарием) / Н. А. Гуторова. – Харків : ООО «Одис‑
сей», 2003. – 256 с.
36. Данилевська Ю. О. Злочини у сфері обігу гаркотичних засобів, психо‑
тропних речовин, їх аналогів або прекурсорів та інші злочини проти
здоровʼя населення: проблеми кримінально-правової кваліфікації : практ.
посіб. / Ю. О. Данилевська, Д. В. Каменський. – Луганськ : РВВ ЛДУВС
ім. Е. О. Дідоренка, 2013. – 288 с.
37. Демидова Л. М. Кримінальна відповідальність за створення злочинної
організації / Л. М. Демидова. – Харків : Вид. СПД ФО Вапнярчук Н. М.,
2005. – 256 с.
38. Демидова Л. М. Проблеми кримінально-правової відповідальності за
заподіяння майнової шкоди в Україні (майнова шкода як злочинний
наслідок): теорія, закон, практика / Л. М. Демидова. – Харків : Право,
2013. – 752 с.
177
39. Демидова Л. М. Кримиінально-правова охоро національної безпеки
України: кримінальна відповідальність за ухилення від проходження
служби цивільного захисту в особливий період чи у разі проведення
цільової мобілізації : монографія / Л. МИ. Демидова, В. В. Назарчук; за
заг. ред. Л. М. Демидової. – Харків: Право, 2019. – 400 с.
40. Дидковская С. П., Фесенко Е. В., Гарницкий С. П. Наркомания: уголовно-
правовые и медицинские проблемы. – К.: Вища школа, 1989. – 157 с.
41. Доброрез І. О. Злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних
речовин, їх аналогів або прекурсорів та інші злочини проти здоров’я
населення: навчально-метод. посібник. – Сімферополь: КРП «Вид-во
«Кримнавчпеддержвидав», 2012. – 92 с.
42. Дорош Л. В. Кримінальна відповідальність за порушення недоторкан‑
ності державного кордону України : монографія / Л. В. Дорош, В. В. Фе‑
досєєв. – Харків : Право, 2014. – 304 с.
43. Дудоров О. О. Злочини у сфері господарської діяльності: кримінально-
правова характеристика : монографія / О. О. Дудоров. – Київ : Юрид.
практика, 2003. – 924 с.
44. Дудоров О. О. Кримінально-правова характеристика злочинів проти
статевої свободи та статевої недоторканості особи: [наук.-практ. пос.]. –
Луганськ: РВВ ЛДУВС ім. Е. О. Дідоренка, 2011. – 352 с.
45. Дудоров О. О., Мельник М. І., Хавронюк М. І. Злочини у сфері підпри‑
ємництва. – К.: Атіка, 2001. – 608 с.
46. Дудоров О. О., Тертиченко Т. М. Протидія відмиванню «брудного»
майна: європейські стандарти та Кримінальний кодекс України. – К.:
Ваіте, 2015. – 392 с.
47. Дудоров О. О. Злочини проти статевої свободи та статевої недоторка‑
ності особи (основні положення кримінально-правової характеристики) :
практ. порадник / О. О. Дудоров ; МВС України, Луган. держ. ун-т внутр.
справ ім. Е. О. Дідоренка. – Сєверодонецьк : РВВ ЛДУВС ім. Е. О. Ді‑
доренка, 2018. – 92 с.
48. Дудоров О. О. Кримінальна відповідальність за самовільне зайняття
земельної ділянки та самовільне будівництво / О. О. Дудоров, Р. О. Мов‑
чан. – Луганськ : РВВ ЛДУВС ім. Е. О. Дідоренка, 2012. – 400 с.
49. Дудоров О. О. Кримінально-правова кваліфікація незаконної порубки
лісу : практ. посіб. / О. О. Дудоров, Є. О. Письменський ; МВС України,
Луган. держ. ун-т внутр. справ ім. Е. О. Дідоренка. – Сєверодонецьк :
РВВ ЛДУВС ім. Е. О. Дідоренка, 2017. – 213 с.
50. Дудоров О. О., Письменський Є. В. Кримінально-правова кваліфікація
незаконної поррубки лісу : практ. пос. / О. О. Дудоров, Є. О. Письменскь‑
178
кий ; МВС України, Луган. Редж. Ун-т внутр., справ ім. Е. О. Дідорен‑
ка. – Северодонецьк : РВВ ЛДУВС ім. Е. О. Дідоренка, 2017. – 213 с.
51. Дудоров О. О., Хавронюк М. І. Відповідальність за домашне насильство
і насильство за ознаками статі (науково-практичний коментар новел
Кримінального кодексу України) / за ред. М. І. Хавронюка. – К.: Ваіте,
2019. – 288 с.
52. Дячкін О. П. Кримінальна відповідальність за посягання на електричні
мережі, кабельні лінії зв’язку та їх обладнання / За заг. ред. проф.
В. П. Ємельянова. – Д.: Дніпроп. держ. ун-т внутр. справ; Ліра ЛТД,
2007. – 116 с.
53. Євтєєва Д. П. Кримінально-правова характеристика зловживання опі‑
кунськими правами: соціальна обумовленість та склад злочину /
Д. П. Євтєєва. – Харків : Право, 2015. – 264 с.
54. Емельянов В. П. Защита права собственности уголовным законодатель‑
ством. – Х.: Изд. Руби кон, 1996. – 128 с.
55. Ємельянов В. П., Новікова Л. В., Семикін М. В. Терористичні злочини:
Кримінально-правова характеристика та питання вдосконалення анти‑
терористичного законодавства. – Х.: Вид-во «Кроссроуд», 2007. – 215 с.
56. Ємельянов М. В. Кримінальна відповідальність за шахрайство. – Х.:
Право, 2014. – 176 с.
57. Житний О. О. Кримінальна відповідальність за злочини проти осіб та
установ, що мають міжнародний захист (національно-правовий вимір) :
монографія / О. О. Житний, І. М. Ральченко. – Харків : ТОВ «В деле»,
2017. – 256 с.
58. Заславська М. Г. Неналежне виконання обов’язків щодо охорони життя
та здоров’я дітей: соціальна обумовленість і склад злочину : монографія /
М. Г. Заславська. – Харків : Право, 2013. – 216 с.
59. Зінченко І. О. Кримінально-правова охорона виборчих, трудових та
особистих прав і свобод людини і громадянина (Аналіз законодавства
і судової практики) : монографія / І. О. Зінченко. – Xарків : СПД ФО
Вапнярчук Н. М., 2007. – 320 с.
60. Зінченко І. О., Володіна О. О. Кваліфікація кримінальних правопорушень
протьи життя та здоров’я особи : навч. посіб / І. О. Зінченко, О. О. Во‑
лодіна; за заг. ред. М. І. Панова. – Харків: Право, 2019. – 248 с.
61. Злочини проти довкілля: кримінально-правова характеристика: [прак.
пос.] / О. О. Дудоров, Д. В. Каменський, В. М. Комарницький, М. В. Ко‑
марницький, Р. О. Мовчан / за ред. О. О. Дудорова; МВС України, Луган.
держ. ун-т внутр. справ ім. Е. О. Дідоренка – Луганськ: РВВ ЛДУВС ім
Е. О. Дідоренка, 2014. – 616 с.
179
62. Іванов Ю. Ф. Незаконне заволодіння транспортним засобом: криміналь‑
но-правовий та кримінологічний аспекти. Практич. посіб. – К.: Вид.
Паливода А. В., 2008. – 108 с.
63. Івахненко О. А. Кримінальна відповідальність за хуліганські діяння:
хуліганські злочини та склади злочинів: монографія / О. А. Івахненко;
за заг. ред. В. П. Ємельянова. – Х.: Право, 2016. – 184 с.
64. Каменський Д. В. Відповідальність за економічні злочини у Сполучених
Штатах Арерики та Україні: порівняльно-правове дослідження: моно‑
графія; / попереднє слово О. О. Дудорова. – Київ: ВД «Дакор», 2020. –
1128 с.
65. Карчевський М. В. Злочини у сфері використання ком’ютерної техніки:
Навч. посібник. – К.: Атіка, 2010. – 168 с.
66. Карчевський М. В. Кримінально-правова охорона інформаційної без‑
пеки України. – Луганськ: РВВ ЛДУВС ім. Е. О. Дідоренка, 2012. – 528 с.
67. Карчевский Н. В., Музыка А. А. Неправомерный доступ к компьютерной
информации: уголовно-правовое исследование. – К.: «МП Леся», 2015. –
208 с.
68. Киричко В. М. Злочини у сфері господарської діяльності за Криміналь‑
ним кодексом України та в судовій практиці : наук.‑практ. комент. /
В. М. Киричко, О. І. Перепелиця ; за заг. ред. В. Я. Тація. – Харків :
Право, 2010. – 784 с.
69. Киричко В. М. Кримінальна відповідальність за корупцію / В. М. Ки‑
ричко. – Харків : Право, 2013. – 424 с.
70. Коваль А. М. Кримінальна відповідальність за порушення авторського
права і суміжних прав: теорія та практика. – К.: Вид-во «Юстініан»,
2005. – 320 с.
71. Колодяжний М. Г. Насильницькі вимагання майна в Україні: криміно‑
логічна характеристика, детермінація та запобігання / за ред. В. В. Го‑
ліни. – Х.: Коссроуд, 2010. – 288 с.
72. Котовенко О. М. Кримінальна відповідальність за пошкодження об’єктів
магістрального нафто-, газо- та нафтопродуктопроводів. – Х.: Консум. –
2004. – 136 с.
73. Кримінальна відповідальність за контрабанду: національний та міжна‑
родний досвід : монографія / Музика А. А., Савченко А. В., Процюк О. В.
[та ін.]. – К.: ПАЛИВОДА А. В., 2011. – 276 с.
74. Кримінальна відповідальність за порушення виборчих і референдних
прав / П. П. Андрушко, І. О. Зінченко, С. Я. Лихова та ін.: За заг. ред.
В. П. Тихого. – Х.: Изд-во Кроссроуд, 2008. – 344 с.
75. Кузнецов В. В. Злочини проти громадського порядку та моральності:
Практ. посіб. – К.: Вид. ПАЛИВОДА А. В., 2007. – 160 с.
180
76. Кузнєцов В. В. Кримінально-правова охорона громадського порядку та
моральності в українському вимірі / В. В. Кузнєцов. – Київ : ТОВ НВП
«Інтерсервіс», 2012. – 908 с.
77. Кузнецов В. В., Бабаніна В. В., Кузнецова Л. О. Кримінальна відпові‑
дальність за хуліганство: національний та зарубіжний досвід. – К.: ТОВ
НВП «Інтерсервіс», 2013. – 268 с.
78. Куц В. М. Кримінальна відповідальність за незаконне проведення до‑
слідів над людиною : монографія / В. М. Куц, С. В. Гізімчук, В. О. Єго‑
рова. – Харків : Юрайт, 2012. – 304 с.
79. Куц В. М., Кириченко О. В. Неправдиве повідомлення про загрозу гро‑
мадській безпеці (кримінально-правова характеристика та заходи проти‑
дії). К., Х.: Харків юридичний, 2006. − 212 с.
80. Лизогуб Я. Г., Яценко С. С. Протидія торгівлі людьми: аналіз вітчизня‑
ного та зарубіжного законодавства: Навч посібник. – К.: Атіка, 2005. –
240 с.
81. Литвак О. М., Однолько І. В. Запобігання наркозлочинності неповно‑
літніх в Україні кримінально-правовими заходами. – Дніпропетровськ:
Вид-во ЛДУВС, 2012. – 268 с.
82. Лихова С. Я. Злочини у сфері реалізації громадянських, політичних та
соціальних прав і свобод людини і громадянина (розд. V Особливої
частини КК України) : монографія / С. Я. Лихова. – Київ : ВПЦ «Київ.
ун-т», 2006. – 573 с.
83. Лихова С. Я. Кримінальна відповідальність за порушення безпеки лю‑
дини за законодавством держав – учасниць Європейського Союзу /
С. Я. Лихова. – Київ : Ред. журн. «Право України» ; Харків : Право,
2013. – 96 с.
84. Луценко Ю. В. Звільнення від кримінальної відповідальності за зло-
чини проти основ національної безпеки України. – Х.: Право, 2015. –
200 с.
85. Максимович Р. Л. Поняття службової особи у кримінальному праві
України / Р. Л. Максимович. – Львів : ЛДУВС, 2008. – 304 с.
86. Матвійчук В. К. Тенденції сучасної кримінально-правової політики
у сфері охорони навколишнього природного середовища. – К.: Нац. акад.
управління, 2011. – 112 с.
87. Мельник М. І. Кримінальна відповідальність за злочини проти виборчих
прав. – К.: Атіка, 2005. – 144 с.
88. Мисливий В. А. Злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуата‑
ції транспорту : монографія / В. А. Мисливий. – Дніпропетровськ : Юрид.
акад. МВС, 2004. – 380 с.
181
89. Михайлов В. Є. Кримінальна відповідальність за зараження віру-
сом імунодефициту людини чи іншої невиліковної інфекційної хво‑
роби: соціальна обумовленість та склад злочину. – Х.: Право, 2011. –
248 с.
90. Мовчан Р. О. Кримінальна відповідальність за злочину у сфері земель‑
них відносин: законодавство, доктрина, практика: монографія /
Р. О. Мовчан; передмова О. О. Дудорова. – Вінниця: ТОВ «ТВОРИ»,
2020. – 1152 с.
91. Мойсик В. Р. Кримінальна відповідальність за шахрайство з финансо‑
вими ресурсами в України: аналіз правотворчості та правозастосуван‑
ня. – К.: Атіка-Н, 2010. – 244 с.
92. Мохончук С. М. Злочини проти миру та безпеки людства: генезис, ево‑
люція, сучасна регламентація у кримінальному праві та законі : моно‑
графія / C. М. Мохончук. – Харків : Право, 2013. – 526 с.
93. Музика А. А., Азаров Д. С. Законодавство України про кримінальну
відповідальність за «комп’ютерні» злочини: науково-практичний ко‑
ментар і шляхи вдосконалення. – К.: Вид. ПАЛИВОДА А. В., 2005. –
120 с.
94. Музика А. А., Савченко А. В., Процюк О. В., Сіленко В. В., Го‑
рох О. П. Кримінальна відповідальність за контрабанду: національний
та міжнародний досвід. – К.: ПАЛИВОДА А. В., 2011. – 276 с.
95. Музика А. А., Доброрез І. О., Горох О. П. Злочини проти здоровʼя на‑
селення: кримінологічна характеристика, аналіз складів злочинів,
призначення покарання: Навчальн. Посібник / За заг. ред. Гуторо‑
вої Н. О. – Сімферополь: КРП «Вид-во «Кримнавчпеддержвидав»,
2013. – 168 с.
96. Наден О. В. Спеціальні види звільнення особи від кримінальної відпо‑
відальності за злочини в сфері обігу наркотичних засобів, психотропних
речовин, їх аналогів або прекурсорів : монографія / О. В. Наден. –
Xарків : Право, 2003. – 224 с.
97. Никифорчук Д. Й., Ніколаюк С. І., Ірхін Ю. Б., Матвійчук В. В., Поли‑
вода В. В., Любченко Д. І., Василинчук В. І. Вбивства на замовлення:
попередження та розкриття: Курс лекцій. – К.: КНТ, 2009. – 160 с.
98. Олійник П. В. Предмет злочинів проти власності: поняття, види, кримі‑
нально-правове значення : монографія / П. В. Олійник ; наук. ред.
М. І. Панов ; Нац. ун-т «Юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого». –
Харків : Право, 2011. – 208 с.
99. Олійниченко В. В. Звільнення від кримінальної відповідальності за
ухилення від сплати податків, зборів (обов’язкових платежів) за ч. 4 та
182
ч. 5 ст. 212 КК України : монографія / В. В. Олійниченко ; [наук. ред.
В. І. Борисов]. – Харків: Право, 2019. – 256 с.
100. Орлеан А. М. Кримінално-правове забезпечення в Україні охорони
людини від експлуатації. – Кам’янець-Подільський: ПП Буйниць‑
кий О. А., 2014. – 456 с.
101. Оробець К. М. Кримінальна відповідальність за незаконне зайняття
рибним, звіриним або іншим добувним промислом / К. М. Оробець. –
Харків : Право, 2014. – 256 с.
102. Осадчий В. І. Злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту
/ В. І. Осадчий. – Київ : Вид-во Європ. ун-ту, 2011. – 151 с.
103. Осадчий В. І. Кримінально-правовий захист правоохоронної діяльнос‑
ті / В. І. Осадчий. – Київ : Атіка, 2004. – 336 с.
104. Осадчий В. І. Злочини проти правосуддя : монографія / В. І. Осадчий. –
Київ : ФОП Маслаков, 2018. – 200 с.
105. Павликівський В. І. Кримінально-правове забезпечення свободи слова
та професійної діяльності журналістів в Україні / В. І. Павликівський. –
Харків : Панов, 2016. – 488 с.
106. Панов М. І. Злочини проти встановленого порядку несення військової
служби (військові злочини) / М. І. Панов, В. І. Касинюк, С. О. Харито‑
нов. – Xарків : Харків юрид., 2006. – 172 с.
107. Панов М. М. Кримінальна відповідальність за незаконні дії з докумен‑
тами на переказ, платіжними картками та іншими засобами доступу до
банківських рахунків. – Х.: Право, 2009. – 184 с
108. Протидія організований злочинності у сфері торгівлі людьми / Батир‑
гареєва В. С., Борисов В. І., Гуторова Н. О. та ін.; За заг. ред. В. І. Бо‑
рисова та Н. О. Гуторовой. – Х.: Одіссей, 2005. – 288 с.
109. Радутний О. Е. Кримінальна відповідальність за незаконне збирання,
використання та розголошення відомостей, що становлять комерційну
або банківську таємницю : монографія / О. Е. Радутний. – Харків :
Ксілон, 2008. – 202 с.
110. Рубащенко М. А. Кримінальна відповідальність за посягання на тери‑
торіальну цілісність і недоторканність України : монографія / М. А. Ру‑
бащенко. – Харків : Право, 2016. – 286 с.
111. Савченко А. В. Корупційні злочини (кримінально-правова характерис‑
тика) : навч. посіб. / А. В. Савченко. – Київ : Центр учб. літ., 2016. –
168 с.
112. Савченко А. В., Кузнецов В. В., Москаль Д. П., Сийплокі М. В. Кримі‑
нальна відповідальність за згвалтування та насильницьке задоволення
183
статевої пристрасті неприродним способом / За заг.ред. О. М. Джужи. –
Ужгород: ТОВ «ІВА», 2012. – 272 с.
113. Самощенко И. В. Понятие угрозы в уголовном праве : монографія /
И. В. Самощенко. – Харків : СПД ФО Вапнярчук Н. М., 2005. – 120 с.
114. Світличний О. О., Кримінальна відповідальність за розбещення не‑
повнолітніх / О. О. Світличний, П. В. Хряпинський. – Дніпропетровськ :
НГУ, 2014. – 265 с.
115. Семеногов І. В. Відповідальність за ухилення від утримання дітей або
батьків: кримінально-правові аспекти / І. В. Семеногов, О. О. Житній ;
за заг. ред. О. О. Житного. – Харків : Панов, 2015. – 256 с.
116. Семикін М. В. Створення терористичної групи чи терористичної орга‑
нізації: кримінальне-правове дослідження. – Х.: Нац. ун-т внутр. справ
України. – 2003. – 145 с.
117. Триньова Я. О. Біоетичні проблеми кримінального права України. ‒ К.:
Нац. акад. прокуратури України, 2014. ‒ 398 с.
118. Тростюк З. А. Понятійний апарат Особливої частини Кримінального
кодексу України / З. А. Тростюк. – Київ : Атіка, 2003. – 144 с.
119. Тютюгін В. І. Злочини у сфері службової діяльності та професійної
діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг : навч.‑практ. по‑
сіб. / В. І. Тютюгін, Ю. В. Гродецький, С. В. Гізимчук ; за ред. В. Я. Та‑
ція, В. І. Тютюгіна. – Харків : Право, 2014. – 232 с.
120. Тютюгін В. І. Злочини проти правосуддя : навч. посіб. / В. І. Тютюгін,
В. І. Борисов, Ю. В. Гродецький та ін. ; за заг. ред.: В. І. Борисова,
В. І. Тютюгіна ; Нац. ун-т «Юрид. акад. України ім. Ярослава Мудро‑
го». – Харків : Право, 2011. – 160 с.
121. Усов Д. С. Кримінально-правова характеристика розголошення дер‑
жавної таємниці / Д. С. Усов ; за заг. ред О. М. Литвинова. – Харків :
НікаНова, 2012. – 256 с.
122. Фесенко Є. В. Злочини проти здоров’я населення та системи заходів
з його охорони. – К.: Атіка, 2004. – 280 с.
123. Фоменко М. В. Кримінально-правова характеристика перешкоджан‑
ня законній діяльності професійних спілок, політичних партій, гро‑
мадських організацій (ст. 170 КК України) : монографія / М. В. Фо‑
менко; за заг. ред. О. М. Литвинова. Харків : Константа, 2018. – 228 с.
124. Харитонов С. О. Кримінальна відповідальність за військові злочини за
кримінальним правом України : монографія / С. О. Харитонов. – Хар‑
ків : Право, 2018. – 328 с.
125. Харитонова О. В. Ключові засади гендерної політики в кримінальному
праві України та основні напрями реформ щодо протидії насильству
184
стосовно жінок та домашньому насильству : наук.-практ. посіб. /
О. В. Харитонова. – Харків : Права людини, 2018. – 344 с.
126. Харченко В. Б. Кримінально-правова охорона прав на результати твор‑
чої діяльності та засоби індивідуалізації в Україні / В. Б. Харченко. –
Харків : ХНУ ім. В. Н. Каразіна, 2011. – 480 с.
127. Харь І. О. Кримінально-правова охорона атмосферного повітря. – К.:
Нац. акад. управління, 2011. – 192 с.
128. Хряпінський П. В. Спеціальне звільнення від відповідальності у кри‑
мінальному праві та законодавстві України : навч. посіб. / П. В. Хря‑
пінський. – Запоріжжя : КСК-Альянс, 2010. – 270 с.
129. Хряпінський П. В. Кримінально-правова характеристика незаконного
привласнення особою знайденого або чужого майна, що випадково
опинилося у неї / П. В. Хряпінський, О. В. Чус. – Дніпропетровськ :
НГУ Літограф, 2015. – 245 с.
130. Чмут С. В., Хряпінський П. В. Кримінальна відповідальність за стате‑
ві злочини з особою, яка не досягла статевої зрілості. – Запоріжжя:
КСК-Альянс, 2011. – 184 с.
131. Чуб І. М. Кримінальна відповідальність за втручання в діяльність пра‑
цівника правоохоронного органу, працівника державної виконавчої
служби, приватного виконавця : монографія / І. М. Чуб ; [наук. ред.
В. І. Тютюгін]. – Харків : Право, 2017. – 232 с.
132. Чуваков О. А. Злочини проти основ національної безпеки України:
проблеми кримінально-правової теорії і практики : монографія / О. А. Чу‑
ваков ; відп. ред. О. М. Костенко. – Одеса : Фенікс, 2017. – 362 с.
133. Шаблистий В. В. Кримінальна відповідальність за хуліганство,
пов’язане з опором особам, наділеним владними повноваженнями під
час виконання службових обов’язків чи іншим громадянам, що при‑
пиняли хуліганські дії : монографія / В. В. Шаблистий, О. А. Галемін ;
за заг. ред. д.ю.н., доц. В. В. Шаблистого. – Дніпро : Дніпроп. держ.
ун-т внутр. справ ; Ліра ЛТД, 2017. – 164 с.
134. Шевченко О. В. Кримінальна відповідальність за вбивство матір’ю
своєї новонародженої дитини / О. В. Шевченко ; заг. ред О. М. Литви‑
нова ; Кримінол. асоц. України. – Харків : НікаНова, 2012. – 215 с.
135. Шеремет А. П. Злочини проти статевої свободи. – Чернівці: ТОВ «Ви‑
давництво Наші книги», 2007. – 216 с.
136. Шепітько М. В. Кримінальна відповідальність за завідомо неправдиве
показання : монографія / М. В. Шепітько. – Харків : Апостіль, 2012. –
260 с.
185
137. Шепітько М. В. Злочини у сфері правосуддя: еволюція поглядів та на‑
укові підходи до формування засобів протидії : монографія / М. В. Ше‑
пітько. – Харків : Право, 2018. – 408 с.
138. Шульга А. М. Злочини проти довкілля. Питанння кваліфікаації : науко‑
во-практичне видання. – Х.: НікаНова, 2012. – 192 с.
139. Шульга А. М. Кримінально-правова охорона земель від забруднення
або псування / А. М. Шульга. – Харків : НікаНова, 2013. – 256 с.
140. Шульга А. М. Земельні ресурси України під охороною закону про
кримиінальну відповідальність : моногорафія / А. М. Шульга. ‒ Харків:
Юрайт, 2019. ‒ 668 с.
141. Щупаківський Р. В. Кримінальна відповідальність за незаконне заво‑
лодіння чужим транспортним засобом. – К.: Атіка, 2007. – 160 с
142. Яремко Г. З. Бланкетні диспозиції в статтях Особливої частини Кримі‑
нального кодексу України / Г. З. Яремко ; за ред. В. О. Навроцького. –
Львів : ЛДУВС, 2011. – 432 с.
186
Навчальне видання
Тютюгін Володимир Ілліч

Комаров Олександр Дмитрович
Рубащенко Микола Анатолійович
Кримінальне право
України
Особлива частина
Посібник
для підготовки до заліків та іспитів
Відповідальний редактор
професор В. І. Тютюгін
4-те видання, перероблене і доповнене
Видається в авторській редакції
Технічний редактор О. А. Федосєєва

Підписано до друку 12.02.2021.
Формат 60×84 1/16. Папір офсетний. Гарнітура Times.
Ум. друк. арк. 10,9. Обл.-вид. арк. 8,7. Вид. № 2717.
Тираж 100 прим.
Видавництво «Право» Національної академії правових наук України

та Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого
вул. Чернишевська, 80а, Харків, 61002, Україна
Тел./факс (057) 716-45-53
Сайт: www.pravo-izdat.com.ua
E-mail для авторів: verstka@pravo-izdat.com.ua
E-mail для замовлень: sales@pravo-izdat.com.ua
Свідоцтво про внесення суб’єкта видавничої справи

до Державного реєстру видавців, виготівників і розповсюджувачів
видавничої продукції – серія ДК № 4219 від 01.12.2011 р.
Виготовлено у друкарні ТОВ «ПРОМАРТ»

Тел. (057) 717-28-80

Посіб КРИМ ПРАВО УКРАЇНИ ОСОБЛИВА Іспит Тютюгин 2021

Uploaded by

Document Information

Copyright

Available Formats

Share this document

Share or Embed Document

Sharing Options

Did you find this document useful?

Is this content inappropriate?

Copyright:

Available Formats

Посіб КРИМ ПРАВО УКРАЇНИ ОСОБЛИВА Іспит Тютюгин 2021

Uploaded by

Copyright:

Available Formats

В.

І. ТЮТЮГІН, О. Д. КОМАРОВ, М. А. РУБАЩЕНКО

4-те видання, перероблене і доповнене

Перелік умовних скорочень ...........................................................................9

Особлива частина: питання та відповіді

Література для самостійної підготовки....................................................173

Кримінальне право України є однією із фундаментальних навчальних

1. Поняття і система Особливої частини

Особлива частина кримінального права (як галузі права) – сис-

2. Дії, спрямовані на насильницьку зміну

Безпосередній об’єкт ‒ відносини, що забезпечують внутрішню

3. Посягання на територіальну цілісність

Безпосередній об’єкт ‒ відносини щодо забезпечення територі‑

4. Державна зрада (ст. 111 КК)

Безпосередній об’єкт ‒ відносини у сфері охорони зовнішньої та

5. Посягання на життя державного

Основний безпосередній об’єкт ‒ відносини, що забезпечують

6. Диверсія (ст. 113 КК)

Основний безпосередній об’єкт ‒ відносини, що забезпечують

7. Відмежування диверсії (ст. 113 КК)

1. Відмежування диверсії (ст. 113 КК) від умисного знищення

8. Шпигунство (ст. 114 КК)

Безпосередній об’єкт – відносини у сфері зовнішньої безпеки

1. Звільнення від кримінальної відповідальності за державну

10. Поняття, ознаки та види вбивства1

Вбивство – умисне або необережне протиправне заподіяння

11. Умисне вбивство (ч. 1 ст. 115 КК)

12. Умисне вбивство за обтяжуючих обставин

У пп. 1–14 ч. 2 ст. 115 КК передбачено вичерпний перелік умис‑

(Поняття та ознаки умисного вбивства – див. пит. № 10–11).

Вбивство через необережність (ст. 119 КК) – необережне про-

15. Доведення до самогубства (ст. 120 КК)

Безпосередній об’єкт − відносини, які забезпечують недоторкан‑

16. Поняття, загальні ознаки та види

Тілесне ушкодження – протиправне умисне або необережне

17. Умисне тяжке тілесне ушкодження

(Поняття та ознаки тілесного ушкодження – див. пит. № 16).

18. Відмінність тяжкого тілесного ушкодження,

Відмінність цих кр. пр. здійснюється за такими ознаками:

19. Умисне середньої тяжкості тілесне

(Поняття та ознаки тілесного ушкодження – див. пит. № 16).

20. Умисне легке тілесне ушкодження,

(Поняття та ознаки тілесного ушкодження – див. пит. № 16).

21. Тілесні ушкодження, спричинені

У чинному КК передбачено два види привілейованих тілесних

22. Побої і мордування (ст. 126 КК) та їх

Безпосередній об’єкт – тілесна недоторканність людини.

23. Катування (ст. 127 КК)

Безпосередній об’єкт – здоров’я і тілесна недоторканність лю‑

Безпосередній об’єкт – безпека життя людини.

25. Зараження вірусом імунодефіциту людини

Безпосередній об’єкт − відносини щодо охорони здоров’я люди‑

26. Зараження венеричною хворобою

Безпосередній об’єкт − відносини щодо охорони здоров’я люди‑

Безпосередній об’єкт − безпека життя і здоров’я людини.

28. Залишення в небезпеці (ст. 135 КК)

Безпосередній об’єкт – безпека життя і здоров’я людини.

29. Ненадання допомоги особі, яка перебуває

Безпосередній об’єкт – безпека життя і здоров’я людини. У ч. 3

30. Відмежування ненадання допомоги хворому

За ч. 1 ст. 139 КК встановлено відповідальність за ненадання

31. Незаконне проведення дослідів

Безпосередній об’єкт – безпека життя і здоров’я людини у сфері

32. Порушення встановленого законом порядку