ХМЕЛЬНИЦЬКА ОБЛАСНА РАДА

ЮРИДИЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ
Кафедра цивільного права та процесу

Самостійна робота з

ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА

Виконала:
Оліневич
Катерина Сергіївна,
студентка 2 курсу 6 групи
юридичного факультету

Перевірила:
Анікіна
Галина Володимирівна,
кандидат юридичних
наук, доцент

Хмельницький
2023
 ЗМІСТ

№
сторі Оцінка, підпис
тем Тема/Суть завдання
нка викладача
и п/п
1. Тема 1. Поняття приватного права. Цивільне право
як галузь приватного права.
Завдання 1. Розкрити зміст поняття «дуалізм приватного
права».

Завдання 2. Зазначити підгалузі та інститути цивільного

права.

Завдання 3. З’ясувати завдання та систему навчального

курсу цивільного права.

2. Тема 2. Джерела цивільного права. Цивільне

законодавство
Завдання 1. Скласти перелік (6-8 пунктів):
а) для студентів з непарним номером (1, 3, ..) в журналі
групи - чинних Декретів Кабінету Міністрів України;
б) для студентів з парним номером (2, 4, ..) в журналі
групи – чинних кодексів України, найбільш наближених
чи суміжних з ЦК України.

Завдання 2. Скласти схему чи таблицю щодо класифікації

джерел цивільного права.

3. Тема 3. Поняття, зміст і види цивільних

правовідносин
Завдання 1. Навести приклади цивільних правовідносин:
1) речові та зобов’язальні; 2) прості та складні; 3)
регулятивні та охоронні; 4) абсолютні та відносні. Бажано
підібрати по два-три приклади на кожен різновид.

Завдання 2. Пояснити, чому юридичні факти не відносять

до елементів цивільних правовідносин.

4. Тема 4. Фізичні особи як суб`єкти цивільних

правовідносин
Завдання 1. Напишіть проект заяви до суду від імені 17-
тирічного громадянина, який хоче займатися
підприємницькою діяльністю, про надання йому повної
цивільної дієздатності для (ч. 3 ст. 35 ЦК України). Умова
фабули: батько категорично проти, а мати висловила
свою згоду, інші факти придумайте самостійно.

5. Тема 4. Фізичні особи

як суб`єкти цивільних правовідносин
Завдання 1. Визначити спільне та відмінне між опікою та
піклуванням, підстави їх розмежування. Викласти у
вигляді таблиці. Для виконання використати ЦК України
та Сімейний кодекс України.
 Завдання 2. Навести положення Правил опіки та
піклування (коротко) (Про затвердження Правил опіки
та піклування : Наказ Держкомсім'ямолодь України,
Міносвіти, МОЗ України Мінпраці та соц.політики
України від 26.05.1999 № 34/166/131/88), що суперечать
ЦК України та СК України (із зазначенням номерів
статей). Пояснити, які із цих положень є чинними.

6. Тема 5. Юридичні особи як учасники цивільних

правовідносин

Завдання 1. Скласти перелік документів, що подаються

заявником для державної реєстрації юридичної особи.

Завдання 2. З’ясувати різницю між філією та

представництвом юридичної особи.

Завдання 3. Зазначити особливості цивільно-правового

статусу залежних господарських товариств.

7. Тема 5. Юридичні особи як учасники цивільних

правовідносин
Завдання 1. Скласти перелік документів, що подаються
заявником для державної реєстрації припинення
юридичної особи.

Завдання 2. З’ясувати різницю між товариством та

установою.

8. Тема 5. Юридичні особи як учасники цивільних

правовідносин
Завдання 1. Пояснити, що складає майно господарського
товариства.

Завдання 2. З’ясувати установчі документи

господарських товариств.

9. Тема 6. Об’єкти цивільних правовідносин

Завдання 1. З’ясувати види цінних паперів відповідно до
ЦК України та Закону України «Про ринки капіталу та
організовані товарні ринки».

Завдання 2. Визначити класифікацію речей та критерії їх

поділу. Викласти в таблиці.

Завдання 3. Пояснити різницю між такими об’єктами

цивільних правовідносин, як роботи та послуги.

10. Тема 7. Підстави виникнення, зміни та припинення

цивільних правовідносин
Завдання 1. З’ясувати максимальну кількість видів
правочинів та критерії їх поділу.

Завдання 2. Скласти таблицю щодо основних та

 додаткових наслідків недійсності правочинів та видів
недійсних правочинів.

11. Тема 8. Здійснення цивільних прав та виконання

цивільних обов’язків
Завдання 1. Розкрити різницю між: обов’язковим,
добровільним та комерційним представництвом.

Завдання 2. Розмежувати поняття «недійсних» та

«неукладених правочинів».

Завдання 3. З’ясувати правові наслідки представництва

без повноважень.

12. Тема 9. Захист цивільних прав та інтересів

Завдання 1. Знайти різницю між поняттями:
«порушення», «невизнання» та «оспорювання»
цивільного права.

Завдання 2. Визначити способи самозахисту цивільних

прав.

13. Тема 9. Цивільно-правова відповідальність

Завдання 1. З’ясувати співвідношення понять:
«відповідальність», «захист» та «охорона» в цивільному
праві.

Завдання 2. Визначити класифікацію цивільно-правової

відповідальності» та критерії її поділу (у таблиці або
схемі).

Завдання 3. Дослідити наукові підходи у розумінні

санкцій у цивільному праві.

14. Тема 10. Строки та терміни у цивільному праві

Завдання 1. З’ясувати класифікацію строків у цивільному
праві» та критерії їх поділу.

Завдання 2. Виявити різницю між зупиненням та

перериванням перебігу строку позовної давності.

Завдання 3. Охарактеризувати заходи оперативного

впливу на порушника.
 Блок завдань (БЗ) № 1
Тема 1. Поняття приватного права. Цивільне право як галузь
приватного права.
(виконується на семінар № 1)
Завдання 1. Розкрити зміст поняття «дуалізм приватного права».

Дуалізм приватного права - це поділ приватного права на два самостійних

інститути: цивільне право і торгове право. Цивільне право регулює загальні
відносини між суб'єктами права, а торгове право - відносини, пов'язані з
підприємницькою діяльністю.

Основними ознаками дуалізму приватного права є:

1. Існування двох незалежних систем права: цивільного і торгового.

2. Цивільне право регулює загальні відносини між суб'єктами права, а
торгове право - відносини, пов'язані з підприємницькою діяльністю.
3. Норми цивільного і торгового права мають однакову юридичну силу.
4. Дуалізм приватного права виник у середньовічній Європі, коли почався
розвиток товарно-грошових відносин. В умовах посилення ролі
підприємницької діяльності виникла необхідність в окремому
регулюванні відносин, пов'язаних з цією діяльністю.

Дуалізм приватного права існує в багатьох країнах континентального права,

зокрема, в Німеччині, Франції, Італії, Польщі, Україні.

В Україні дуалізм приватного права закріплений у Цивільному кодексі

України і Господарському кодексі України. Відповідно до ст. 1 Цивільного
кодексу України, і згідно з цивільним законодавством регулюються особисті
немайнові та майнові відносини, засновані на юридичній рівності, вільному
волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. Відповідно до ст. 1
Господарського кодексу України, господарське право регулює господарські
відносини, тобто відносини, які виникають у процесі організації та здійснення
господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між ними та
іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

У сучасних умовах розвитку права в країнах континентального права

спостерігається тенденція до зближення цивільно-правового і торгово-
правового регулювання. Це пов'язано з розвитком міжнародної торгівлі і з
необхідністю створення єдиного простору для правового регулювання відносин
у сфері підприємницької діяльності.

Завдання 2. Зазначити підгалузі та інститути цивільного права.

Підгалузі цивільного права України

Особисті немайнові права фізичної особи - регулюють відносини,

пов'язані з особистими немайновими правами фізичної особи, такими як право
на життя, право на здоров'я, право на свободу, право на честь і гідність тощо.
Право власності та речові права на чуже майно - регулюють відносини
щодо права власності, а також щодо інших речових прав, таких як право
користування, право володіння, право застави тощо.
Право інтелектуальної власності - регулює відносини, пов'язані з
інтелектуальною власністю, такими як авторські права, суміжні права, патентні
права, права на торговельні марки тощо.
Зобов'язальне право - регулює відносини щодо майнових благ, які не є
речами.
Спадкове право - регулює відносини, пов'язані зі спадкуванням майна.
Інститути цивільного права України

Завдання 3. З’ясувати завдання та систему навчального курсу цивільного

права.

Навчальний курс цивільного права має такі завдання:

1. Надати студентам теоретичні знання про цивільне право як галузь права,

його предмет, метод, принципи, джерела, суб'єктів, об'єкти, цивільні
правовідносини, цивільну правоздатність та дієздатність, цивільний
процес тощо.
2. Розвинути в студентів здатність застосовувати норми цивільного права
для вирішення практичних завдань.
3. Сформувати в студентів правову культуру, яка включає в себе знання,
розуміння та шанобливе ставлення до права.
4. Система навчального курсу цивільного права

Навчальний курс цивільного права складається з двох частин: загальної і

особливої.

Загальна частина навчального курсу цивільного права вивчає загальні засади

цивільного права, такі як:

1. Предмет і метод цивільного права.

2. Принципи цивільного права.
3. Джерела цивільного права.
4. Суб'єкти цивільного права.
5. Об'єкти цивільного права.
6. Цивільні правовідносини.
7. Цивільна правоздатність та дієздатність.
8. Цивільний процес.

Особлива частина навчального курсу цивільного права вивчає окремі інститути

цивільного права, такі як:

1. Право власності та речові права на чуже майно.

 2. Право інтелектуальної власності.
3. Зобов'язальне право.
4. Сімейне право.
5. Спадкове право.

Особливості навчального курсу цивільного права в Україні

В Україні навчальний курс цивільного права вивчається в рамках

юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів. Курс викладається, як
правило, на другому курсі.

Навчальний курс цивільного права в Україні має такі особливості:

1. Він базується на Цивільному кодексі України, який є основним джерелом

цивільного права в Україні.
2. Він має комплексний характер, тобто вивчає як загальні засади
цивільного права, так і окремі інститути цивільного права.
3. Він має практичну спрямованість, тобто спрямований на формування в
студентів здатності застосовувати норми цивільного права для вирішення
практичних завдань.
4. Завдання та система навчального курсу цивільного права є важливими
для розуміння сутності цього курсу та його ролі у правовому освіті.

Блок завдань (БЗ) № 2

Тема 2. Джерела цивільного права. Цивільне законодавство
(виконується на семінар № 2)
Завдання 1. Скласти перелік (6-8 пунктів):
а) для студентів з непарним номером (1, 3, ..) в журналі групи - чинних
Декретів Кабінету Міністрів України;
б) для студентів з парним номером (2, 4, ..) в журналі групи – чинних
кодексів України, найбільш наближених чи суміжних з ЦК України.
13 номер в журналі, скласти перелік чинних Декретів Кабінету Міністрів
України;

Номер Назва Дата Власний Дата набрання

прийняття номер чинності
1. Про припинення 2 грудня 1992 3-92 18 грудня 1992
справляння
державного мита по
грошових переказах,
що надходять з-за
кордону

2. Про підвищення 29 грудня 19-92 31 грудня 1992

мінімальних розмірів 1992
 заробітної плати і
пенсії

3. Про впорядкування 31 грудня 24-92 13 січня 1993

діяльності суб'єктів 1992
підприємницької
діяльності, створених
за участю державних
підприємств

4. Про перелік майнових 31 грудня 26-92 15 січня 1993

комплексів державних 1992
підприємств,
організацій, їх
структурних
підрозділів основного
виробництва,
приватизація або
передача в оренду
яких не допускається

5. Про впорядкування 11 січня 1993 5-93 23 січня 1993

використання
адміністративних
будинків і нежилих
приміщень, що
перебувають у
державній власності

6. Про державне мито 21 січня 1993 7-93 11 лютого 1993

7. Про об'єднання 21 січня 1993 9-93 3 лютого 1993

державних
підприємств зв'язку
8. Про об'єднання 21 січня 1993 10-93 4 лютого 1993
підприємств вугільної
промисловості
 Завдання 2. Скласти схему чи таблицю щодо класифікації джерел
цивільного права.

Конституція України від 28.06.1996 р., у нормах якої закладені засади

регулювання відносин власності, особистих немайнових прав, відносин
інтелектуальної власності, підприємницької діяльності тощо.
Основним актом цивільного законодавства є Цивільний кодекс України,
прийнятий 16.01.2003 р. (набрав чинності 01.01.2004 р.) Він є
кодифікованим (зведеним) законом галузі та основою всієї системи актів
цивільного законодавства України.

За структурою даний кодекс складається з 1308 статей, 90 глав, зібраних

у шести книгах: книга 1 - Загальні положення; книга 2- Особисті
немайнові права фізичних осіб; книга 3 - Право власності та інші речові
права; книга 4 - Право інтелектуальної власності; книга 5 -
Зобов’язальне право; книга 6 - Спадкове право.

Крім Цивільного кодексу України, до системи цивільного законодавства

належать і деякі інші кодекси, які містять цивільно-правові норми:
Сімейний кодекс України, який визначає правовий режим майна
подружжя та порядок укладення шлюбного контракту; Житловий Кодекс
- норми, якого регулюють відносини користування житловим
приміщенням та передачі його у власність; Земельний кодекс України -
визначає правила щодо оренди земельних ділянок, виникнення та
реалізація права власності на них.
Наступним джерелом цивільного є закони України, норми яких
спрямовані на регулювання відповідних цивільно-правових відносин
(«Про господарські товариства», «Про державну реєстрацію юридичних
осіб та фізичних осіб-підприємців») та багато інших.
Окрему категорію актів цивільного законодавства складають підзаконні
нормативно-правові акти Президента та Кабінету Міністрів України.
До джерел цивільного законодавства також належать і нормативно-
правові акти інших органів державної влади України, органів влади
Автономної Республіки Крим, тобто ті, які видаються міністерствами та
держкомітетами, іншими центральними органами виконавчої влади та
регулюють діяльність у певній галузі або правовий статус певних
категорій суб’єктів цивільного права.
Окреме місце в системі цивільного законодавства займають міжнародні
договори, ратифіковані Верховною Радою України, які становлять
окрему частину національного законодавства. Міжнародні договори
мають пріоритет перед національним законодавством, отже, якщо в
міжнародному договорі встановлені інші правила, ніж ті, що передбачені
національним законом, застосовуються правила міжнародного договору
(ст. 10 ЦК України).
 Блок завдань (БЗ) № 3
Тема 3. Поняття, зміст і види цивільних правовідносин
(виконується на семінар № 3)
Завдання 1. Навести приклади цивільних правовідносин: 1) речові та
зобов’язальні; 2) прості та складні; 3) регулятивні та охоронні; 4) абсолютні та
відносні. Бажано підібрати по два-три приклади на кожен різновид.

1. Речові та зобов’язальні правовідносини

Речові правовідносини

Приклад 1: Іван купує в магазині новий телефон. У нього виникає право

власності на телефон, а в магазину виникає обов’язок передати телефон Івану.
Приклад 2: Петро орендує квартиру у Олени. У Петра виникає право
користування квартирою, а в Олени виникає обов’язок передати квартиру
Петро в користування.
Приклад 3: Тарас заклав свій автомобіль у ломбард. У Тараса виникає
право застави на автомобіль, а у ломбарду виникає обов’язок утриматися від
посягання на автомобіль.

Зобов’язальні правовідносини

Приклад 1: Марія укладає договір купівлі-продажу з Іваном. У Марії

виникає право отримати товар, а в Івана виникає обов’язок передати товар
Марії.
Приклад 2: Павло укладає договір найму з Оксаною. У Павла виникає
право користуватися квартирою, а в Оксани виникає обов’язок передати
квартиру Павлу в користування.
Приклад 3: Сергій укладає договір дарування з Ольгою. У Сергія виникає
право передати майно Ольгі, а в Ольги виникає право отримати майно.

2. Прості та складні правовідносини

Прості правовідносини

Приклад 1: Іван має право власності на квартиру, і здає його в оренду

Петру. Тому Петро має обов’язок сплатити за квартиру.
Приклад 2: Андрій передає грошові кошти Матвію. Тому Матвій має
обов’язок їх повернути в певний строк.

Складні правовідносини

Приклад 1: Марія укладає договір купівлі-продажу з Іваном. У Марії

виникає право отримати товар, та обов’язок оплатити його, а в Івана виникає
обов’язок передати товар Марії, та право тримати грошові кошти.
Приклад 2: Павло укладає договір найму з Оксаною. У Павла виникає
право користуватися квартирою, та обов’язок платити за проживання, а в
Оксани виникає обов’язок передати квартиру Павлу в користування, та право
ортимати кошти.

3. Регулятивні та охоронні правовідносини

Регулятивні правовідносини

Приклад 1: Марія укладає договір купівлі-продажу з Іваном.

Приклад 2: Павло укладає договір найму з Оксаною.

Охоронні правовідносини

Приклад 1: Рішення суду про стягнення збитків з Івана за пошкодження

автомобіля Марії.
Приклад 2: Рішення суду про повернення автомобіля Павлу, який був
незаконно вилучений у нього.
Приклад 3: Рішення суду про визнання договору купівлі-продажу
недійсним, оскільки він був укладений з порушенням закону.

4. Абсолютні та відносні правовідносини

Абсолютні правовідносини

Приклад 1: Право власності Івана на квартиру.

Приклад 2: Право інтелектуальної власності Ольги на свій комп’ютерний
код.
Приклад 3: Право на захист честі та гідності Сергія.

Відносні правовідносини

Приклад 1: Договір купівлі-продажу між Марією та Іваном.

Приклад 2: Договір найму між Павлом та Оксаною.
Приклад 3: Договір дарування між Сергієм та Ольгою.

Завдання 2. Пояснити, чому юридичні факти не відносять до елементів

цивільних правовідносин.

Юридичні факти не відносять до елементів цивільних правовідносин з

таких причин:

1. Юридичні факти є передумовою виникнення, зміни або припинення

цивільних правовідносин, але вони не є невід'ємною їх частиною.
Цивільні правовідносини виникають, змінюються або припиняються
внаслідок юридичних фактів, але самі юридичні факти не є суб'єктами
або об'єктами правовідносин.
 2. Юридичні факти є зовнішніми по відношенню до цивільних
правовідносин. Вони не залежать від волі суб'єктів правовідносин і
можуть виникнути незалежно від їх бажання.

Наприклад, право власності на квартиру виникає внаслідок юридичного

факту, а саме, набуття права власності на квартиру в порядку
правонаступництва. Однак право власності на квартиру є елементом цивільних
правовідносин, а юридичний факт, тобто набуття права власності на квартиру в
порядку правонаступництва, є лише передумовою виникнення цих
правовідносин.

Інший приклад. Договір купівлі-продажу є цивільним правовідносином.

Він виникає внаслідок юридичного факту, а саме, укладення договору купівлі-
продажу. Однак сам договір купівлі-продажу є елементом цивільних
правовідносин, а юридичний факт, тобто укладення договору купівлі-продажу,
є лише передумовою виникнення цих правовідносин.

Таким чином, юридичні факти не є елементами цивільних правовідносин,

оскільки вони є передумовою виникнення, зміни або припинення цих
правовідносин, але не є невід'ємною їх частиною.

Блок завдань (БЗ) № 4

Тема 4. Фізичні особи
як суб`єкти цивільних правовідносин
(виконується на семінар № 4)
Завдання 1. Напишіть проект заяви до суду від імені 17-тирічного
громадянина, який хоче займатися підприємницькою діяльністю, про надання
йому повної цивільної дієздатності для (ч. 3 ст. 35 ЦК України). Умова фабули:
батько категорично проти, а мати висловила свою згоду, інші факти
придумайте самостійно.

До Хмельницького міськрайонного суду

29000, м. Хмельницький, вул. Героїв Майдану, 54
Заявник: Лисенко Владислав Віталійович
29000, Хмельницька область, Хмельницький район,
м. Хмельницький, вул. Зарічанська 77, кв. 67
тел.: 1134677789
Заінтересовані особи: Лисенко Катерина Володимирівна,
29000, Хмельницька область, Хмельницький район,
 м. Хмельницький, вул. Зарічанська 77, кв. 67
поштовий індекс 29000
тел.: 6789555073

ЗАЯВА
про надання повної цивільної дієздатності

Я, Лисенко Владислав Віталійович, народився 17 вересня 2006 року, маю

повних 17 років, є громадянином України, маю реєстрацію за адресою
Зарічанська 77, кв. 67.

На підставі ч. 3 статті 35 Цивільного кодексу України я звертаюсь до суду

з заявою про надання мені повної цивільної дієздатності.

Я маю бажання займатися підприємницькою діяльністю, для чого

необхідно мати повну цивільну дієздатність. Я вже протягом одного року
працюю в IT-компанії на посаді бізнес-аналітика, де отримав необхідні навички
та досвід для ведення підприємницької діяльності.

Моя мати, Лисенко Катерина Володимирівна, дає свою згоду на надання

мені повної цивільної дієздатності. Мій батько, Лисенко Віталій Ігорович,
категорично проти.

Я підтверджую, що маю достатній рівень розумового розвитку для

розуміння значення своїх дій і керування ними. Я також підтверджую, що
усвідомлюю свої права та обов'язки, пов'язані з повною цивільною
дієздатністю. На підставі вищезазначеного та керуючись ст. 35 ЦК України

ПРОШУ:

Надати мені, Лисенку Владиславу Віталійовичу, який народжений 17

вересня 2006 року в м. Хмельницькому та проживає за адресою: Зарічанська
77/5, повну цивільну дієздатність.

Додатки:

Копія свідоцтва про народження;

Копія трудової книжки;
Довідка з місця роботи;
Довідка про склад сім'ї;
Заява матері про згоду на надання мені повної цивільної дієздатності.

11 листопада 2023 р. Підпис _______

 Блок завдань (БЗ) № 5
Тема 4. Фізичні особи
як суб`єкти цивільних правовідносин
(виконується на семінар № 5)
Завдання 1. Визначити спільне та відмінне між опікою та піклуванням,
підстави їх розмежування. Викласти у вигляді таблиці. Для виконання
використати ЦК України та Сімейний кодекс України. Зелене – спільне, Жовте
– відмінне.

Ознака Опіка Піклування

Завдання Опіка та піклування встановлюються з метою забезпечення

особистих немайнових і майнових прав та інтересів
малолітніх, неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які
за станом здоров’я не можуть самостійно здійснювати свої
права і виконувати обов’язки.

Органи Органами опіки та піклування є районні, районні в містах

Києві та Севастополі державні адміністрації, виконавчі
органи міських, районних у містах, сільських, селищних рад.

Права та обов’язки органів, на які покладено здійснення опіки

та піклування, щодо забезпечення прав та інтересів фізичних
осіб, які потребують опіки та піклування, встановлюються
законом та іншими нормативно-правовими актами.

Обов’язок Особа, якій стало відомо про фізичну особу, яка потребує
повідомляти опіки або піклування, зобов’язана негайно повідомити про це
про фізичних орган опіки та піклування.
осіб, які
потребують
опіки або
піклування

Фізична особа Опіка встановлюється над Піклування встановлюється

малолітніми особами, які є
сиротами або позбавлені
батьківського піклування, та
фізичними особами, які
визнані недієздатними.
над неповнолітніми особами,
які є сиротами або
позбавлені батьківського
піклування, та фізичними
особами, цивільна
дієздатність яких обмежена.

Встановлення Суд встановлює опіку над Суд встановлює піклування

опіки та фізичною особою у разі над фізичною особою у разі
піклування визнання її недієздатною і обмеження її цивільної
судом призначає опікуна за поданням
органу опіки та піклування.
Суд встановлює опіку над
малолітньою особою, якщо
при розгляді справи буде
встановлено, що вона
позбавлена батьківського
піклування, і призначає
опікуна за поданням органу
опіки та піклування
дієздатності і призначає
піклувальника за поданням
органу опіки та піклування.
Суд встановлює піклування
над неповнолітньою особою,
якщо при розгляді справи
буде встановлено, що вона
позбавлена батьківського
піклування, і призначає
піклувальника за поданням
органу опіки та піклування.

Встановлення Орган опіки та піклування встановлює опіку над малолітньою

опіки та особою та піклування над неповнолітньою особою, крім
піклування випадків, встановлених частинами першою та другою статті
органом опіки 60 цього Кодексу.
та піклування
Призначення 1. Опікуна або піклувальника призначає орган опіки та
опікуна або піклування, крім випадків, встановлених статтею 60 цього
піклувальника Кодексу.
2. Опікуном або піклувальником може бути лише фізична
особа з повною цивільною дієздатністю.
3. Фізична особа може бути призначена опікуном або
піклувальником лише за її письмовою заявою.
4. Опікун або піклувальник призначаються переважно з осіб,
які перебувають у сімейних, родинних відносинах з
підопічним, з урахуванням особистих стосунків між ними,
можливості особи виконувати обов’язки опікуна чи
піклувальника.
При призначенні опікуна для малолітньої особи та при
призначенні піклувальника для неповнолітньої особи
враховується бажання підопічного.
5. Фізичній особі може бути призначено одного або кількох
опікунів чи піклувальників.

Звільнення 1. Суд, якщо він призначив опікуна чи піклувальника, або

опікуна та орган опіки та піклування за заявою особи звільняє її від
піклувальника повноважень опікуна або піклувальника. Ця заява
розглядається судом або органом опіки та піклування
протягом одного місяця.
Особа виконує повноваження опікуна або піклувальника до
винесення рішення про звільнення її від повноважень опікуна
або піклувальника чи до закінчення місячного строку від дня
подання заяви, якщо вона не була розглянута протягом цього
строку.
2. Суд, якщо він призначив піклувальника, або орган опіки та
 піклування може звільнити піклувальника від його
повноважень за заявою особи, над якою встановлено
піклування.
3. За заявою органу опіки та піклування суд може звільнити
особу від повноважень опікуна або піклувальника у разі
невиконання нею своїх обов’язків, порушення прав
підопічного, а також у разі поміщення підопічного до
навчального закладу, закладу охорони здоров’я або закладу
соціального захисту.

Припинення Опіка припиняється у разі Піклування припиняється у

опіки та передачі малолітньої особи разі:
піклування батькам (усиновлювачам).
1) досягнення фізичною
Опіка припиняється у разі особою повноліття;
досягнення підопічним
чотирнадцяти років. У цьому 2) реєстрації шлюбу
разі особа, яка здійснювала неповнолітньої особи;
обов’язки опікуна, стає
піклувальником без 3) надання неповнолітній
спеціального рішення щодо особі повної цивільної
цього. дієздатності;

Опіка припиняється у разі 4) поновлення цивільної

поновлення цивільної дієздатності фізичної особи,
дієздатності фізичної особи, цивільна дієздатність якої
яка була визнана була обмежена.
недієздатною.

Завдання 2. Навести положення Правил опіки та піклування (коротко) (Про

затвердження Правил опіки та піклування : Наказ Держкомсім'ямолодь
України, Міносвіти, МОЗ України Мінпраці та соц.політики України від
26.05.1999 № 34/166/131/88), що суперечать ЦК України та СК України (із
зазначенням номерів статей). Пояснити, які із цих положень є чинними.

Положення Правил опіки та піклування, що суперечать ЦК України

та СК України:

Стаття 2.1. Відповідно до статті 176 ЦК України, опікуном може бути

лише повнолітня дієздатна особа. Однак, відповідно до пункту 1.1 Правил,
опікуном може бути також особа, якій не виповнилося 35 років, якщо вона є
родичем підопічного.
Стаття 2.5. Відповідно до статті 177 ЦК України, опікуном не може бути
особа, яка не має належних моральних якостей і не здатна забезпечити
належний догляд за підопічним. Однак, відповідно до пункту 2.5 Правил,
опікуном не може бути лише особа, яка має судимість за вчинення тяжких або
особливо тяжких злочинів.
Стаття 3.1. Відповідно до статті 178 ЦК України, опікуном або
піклувальником може бути призначена лише особа, яка має згоду на це. Однак,
відповідно до пункту 3.1 Правил, опікуном або піклувальником може бути
призначена особа, яка не дала згоду на це, якщо це необхідно в інтересах
підопічного.
Стаття 3.3. Відповідно до статті 179 ЦК України, опікуном або
піклувальником може бути призначена лише особа, яка проживає в тому
самому населеному пункті, де проживає підопічний. Однак, відповідно до
пункту 3.3 Правил, опікуном або піклувальником може бути призначена особа,
яка проживає в іншому населеному пункті, якщо це необхідно в інтересах
підопічного.
Стаття 4.1. Відповідно до статті 181 ЦК України, опікуни і піклувальники
мають право на відшкодування витрат, пов'язаних із виконанням їхніх
обов'язків. Однак, відповідно до пункту 4.1 Правил, опікуни і піклувальники
мають право на відшкодування витрат, пов'язаних із виконанням їхніх
обов'язків, лише якщо вони були здійснені з дозволу органу опіки та
піклування.
Стаття 4.2. Відповідно до статті 182 ЦК України, опікуни і піклувальники
несуть відповідальність за шкоду, заподіяну підопічному внаслідок їхньої
недбалого ставлення до своїх обов'язків. Однак, відповідно до пункту 4.2
Правил, опікуни і піклувальники несуть відповідальність за шкоду, заподіяну
підопічному внаслідок їхньої недбалого ставлення до своїх обов'язків, лише
якщо вони були звільнені від виконання своїх обов'язків за власним бажанням.
Які із цих положень є чинними?

Відповідно до статті 7 Закону України "Про внесення змін до деяких

законодавчих актів України щодо вдосконалення опіки та піклування",
положення Правил опіки та піклування, які суперечать ЦК України та СК
України, вважаються такими, що не відповідають законодавству і не
застосовуються.

Тобто, станом на сьогодні, чинними є лише ті положення Правил опіки та

піклування, які не суперечать ЦК України та СК України. Це, зокрема,
положення про:

призначення та звільнення опікунів і піклувальників;

їхні права та обов'язки;
утримання підопічних.

Блок завдань (БЗ) № 6

Тема 5. Юридичні особи
як учасники цивільних правовідносин
(виконується на семінар № 6)
Завдання 1. Скласти перелік документів, що подаються заявником для
державної реєстрації юридичної особи.
 1. Заява про державну реєстрацію юридичної особи
2. Установчі документи юридичної особи
3. Документ, що підтверджує сплату адміністративного збору
4. Документи щодо уповноваження представника заявника
5. Заява про державну реєстрацію юридичної особи

Заява про державну реєстрацію юридичної особи подається в довільній

формі та повинна містити такі відомості:

Найменування юридичної особи

Місцезнаходження юридичної особи
Статус юридичної особи
Мета діяльності юридичної особи
Обсяг статутного капіталу юридичної особи
Строк, на який засновується юридична особа
Установчі документи юридичної особи

Установчі документи юридичної особи повинні відповідати вимогам

закону, що регулює створення та діяльність відповідного виду юридичної
особи.

Для товариств з обмеженою відповідальністю установчими документами є

статут та засновницький договір (за наявності).
Для акціонерних товариств установчими документами є статут та
установчий договір (за наявності).
Для товариств з додатковою відповідальністю установчими документами є
статут.
Для кооперативів установчими документами є статут та установчий
договір (за наявності).
Для громадських організацій установчими документами є статут.
Для релігійних організацій установчими документами є статут.
Документ, що підтверджує сплату адміністративного збору
Адміністративний збір за державну реєстрацію юридичної особи становить
0,3 прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Документи щодо уповноваження представника заявника

У разі подання документів представником заявника додаються документи,

що підтверджують його повноваження. Такими документами можуть бути:

Довіреність, засвідчена нотаріально

Довіреність, засвідчена органом державної влади або органом місцевого
самоврядування
Повноваження, що містяться в засновницькому документі юридичної
особи
Додаткові документи
 У разі необхідності державний реєстратор може вимагати від заявника
подання додаткових документів, зокрема:

Документи, що підтверджують наявність у засновників юридичної особи

необхідного обсягу статутного капіталу
Документи, що підтверджують право на використання торговельної марки
Документи, що підтверджують право на користування нерухомим майном
Строк розгляду документів

Державний реєстратор розглядає документи, подані для державної

реєстрації юридичної особи, протягом одного робочого дня з дня їх
надходження.

У разі задоволення заяви про державну реєстрацію юридичної особи

державний реєстратор вносить відомості про юридичну особу до Єдиного
державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських
формувань.

У разі відмови у державній реєстрації юридичної особи державний

реєстратор видає заявнику мотивовану відмову.

Завдання 2. З’ясувати різницю між філією та представництвом юридичної

особи.

Філія та представництво є відокремленими підрозділами юридичної особи,

які не є юридичними особами. Вони створюються юридичною особою для
здійснення її функцій та повноважень, передбачених установчими
документами.

Основна різниця між філією та представництвом полягає в їх функціях.

Філія здійснює всі або частину функцій юридичної особи, а представництво
здійснює лише представництво і захист інтересів юридичної особи.

Філія може:

Виробляти продукцію, виконувати роботи або операції, надавати послуги

від імені юридичної особи;
Придбавати, відчужувати та орендувати майно;
Залучати до участі в господарській діяльності інших осіб;
Вступати в господарські відносини з іншими юридичними особами та
фізичними особами-підприємцями;
Залучати та звільняти працівників;
Одержувати ліцензії, дозволи та інші документи, необхідні для здійснення
діяльності.
 Представництво може:

Представляти інтереси юридичної особи в органах державної влади,

органах місцевого самоврядування, перед іншими юридичними особами та
фізичними особами;
Захищати інтереси юридичної особи в суді та інших державних органах;
Виконувати інші функції, передбачені установчими документами
юридичної особи.

Завдання 3. Зазначити особливості цивільно-правового статусу залежних

господарських товариств.

Введення поняття залежного товариства в Цивільний кодекс України є

важливим кроком у розвитку корпоративного права України. Це поняття
дозволяє більш точно визначити статус товариств, у яких один учасник (група
учасників) має вирішальний вплив на прийняття рішень у цих товариствах.

Особливості цивільно-правового статусу залежних господарських

товариств полягають у наступному:

Відсутність самостійності у веденні господарської діяльності. Залежне

господарське товариство не має самостійності у веденні господарської
діяльності. Воно зобов'язане узгоджувати свої дії з головним товариством.
Обмежена можливість вчинення правочинів. Залежне господарське
товариство має право вчиняти правочини лише у межах, визначених головним
товариством.
Відповідальність головного товариства. Головне товариство несе
відповідальність за дії залежного товариства в межах, встановлених законом.
Ці особливості цивільно-правового статусу залежних господарських
товариств обумовлені тим, що головне товариство має вирішальний вплив на
прийняття рішень у залежному товаристві. Це вплив може здійснюватися
шляхом:

Контролю над більшістю голосів у загальних зборах учасників;

Контролю над управлінням товариства;
Контролю над майном товариства.
Наявність залежних господарських товариств може мати як позитивні, так
і негативні наслідки для економіки. З одного боку, вони можуть сприяти
підвищенню ефективності господарювання, оскільки дозволяють об'єднувати
ресурси та можливості різних суб'єктів господарювання. З іншого боку, вони
можуть призводити до монополізації ринку та порушення конкурентних
відносин.

Особливості цивільно-правового статусу залежних господарських

товариств, передбачені Цивільним кодексом України, спрямовані на захист
інтересів кредиторів та інших учасників господарського обороту. Ці
особливості дозволяють запобігти зловживам з боку головного товариства та
забезпечити прозорість та відкритість діяльності залежних господарських
товариств.

Блок завдань (БЗ) № 7

Тема 5. Юридичні особи
як учасники цивільних правовідносин
(виконується на семінар № 7)
Завдання 1. Скласти перелік документів, що подаються заявником для
державної реєстрації припинення юридичної особи.

Відповідно до статті 35 Закону України "Про державну реєстрацію

юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", для
державної реєстрації припинення юридичної особи подаються такі документи:

1. Заява про державну реєстрацію припинення юридичної особи за формою,

затвердженою Міністерством юстиції України.
2. Рішення засновників (учасників) або уповноваженого ними органу про
припинення юридичної особи.
3. У разі ліквідації юридичної особи - протокол зборів засновників
(учасників) або уповноваженого ними органу про призначення
ліквідатора та затвердження його повноважень, а також відомості про
ліквідатора (прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання, паспортні
дані, реєстраційний номер облікової картки платника податків (за
наявності), номер телефону, адреса електронної пошти).
4. У разі злиття або приєднання юридичних осіб - установчий документ або
договір про злиття або приєднання, затверджені засновниками
(учасниками) або уповноваженим ними органом.
5. У разі перетворення юридичної особи - установчий документ нової
юридичної особи, затверджений засновниками (учасниками) або
уповноваженим ними органом.
6. Довідка про відсутність заборгованості зі сплати податків та зборів
(обов'язкових платежів) до бюджету, видана органом ДФС за місцем
реєстрації юридичної особи.
7. У разі ліквідації юридичної особи - протокол зборів засновників
(учасників) або уповноваженого ними органу про затвердження звіту
ліквідатора про проведену ліквідацію та розподілі майна юридичної
особи.
8. Документи для державної реєстрації припинення юридичної особи
можуть подаватися у паперовій формі або у електронній формі.
9. У разі подання документів у паперовій формі вони подаються
державному реєстратору особисто або через уповноважену особу,
шляхом відправлення документів поштою (рекомендованим листом) або
заповнивши заяву на отримання послуги онлайн на сайті Міністерства
юстиції України.
10.У разі подання документів у електронній формі вони подаються через
Портал електронних сервісів юридичних осіб, фізичних осіб -
підприємців та громадських формувань.
 11.Строк розгляду заяви про державну реєстрацію припинення юридичної
особи становить 24 години з дня надходження документів до державного
реєстратора.

Завдання 2. З’ясувати різницю між товариством та установою.

Товариство та установа - це два основних види юридичних осіб, які мають

свої особливості та відмінності.

Товариство - це юридична особа, яка заснована на об'єднанні майна або

праці засновників (учасників) з метою одержання прибутку. Товариства
поділяються на такі види:

Товариство з обмеженою відповідальністю (ТОВ) - це юридична особа, що

має статутний капітал, поділений на частки, розмір яких визначається
установчими документами. Учасники ТОВ не відповідають за зобов'язаннями
товариства, крім випадків, встановлених законом або установчими
документами.
Акціонерне товариство (АТ) - це юридична особа, статутний капітал якої
поділений на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості.
Акціонери АТ не відповідають за зобов'язаннями товариства, крім випадків,
встановлених законом.
Кооперативне товариство - це юридична особа, заснована на об'єднанні
майна та праці його членів для спільної господарської діяльності. Члени
кооперативного товариства несуть додаткову майнову відповідальність за
зобов'язаннями товариства в порядку та розмірах, передбачених законом та
установчими документами.
Установа - це юридична особа, створена для досягнення певної мети,
передбаченої установчим документом, і не має на меті одержання прибутку.
Установа володіє, користується і розпоряджається своїм майном відповідно до
установчого документа і призначення.

Основні відмінності між товариством та установою:

Мета створення: товариство створюється для одержання прибутку, а

установа - для досягнення певної мети, передбаченої установчим документом.
Відповідальність засновників (учасників): засновники (учасники)
товариства не відповідають за зобов'язаннями товариства, крім випадків,
встановлених законом або установчими документами, а засновники установи не
несуть відповідальності за її зобов'язаннями.
Розподіл прибутку: прибуток товариства розподіляється між його
учасниками, а прибуток установи використовується на досягнення її цілей.
Права засновників (учасників): засновники (учасники) товариства мають
право на управління товариством, а засновники установи мають право
контролювати діяльність установи.
 Наприклад, товариство може бути створено для ведення господарської
діяльності з метою одержання прибутку, а установа - для надання соціальних
послуг, охорони здоров'я або освіти.

Блок завдань (БЗ) № 8

Тема 5. Юридичні особи
як учасники цивільних правовідносин
(виконується на семінар № 8)
Завдання 1. Пояснити, що складає майно господарського товариства.

Майно господарського товариства - це сукупність речей та інших

цінностей, які мають вартісне визначення, виробляються чи використовуються
у діяльності товариства та відображаються в його балансі або враховуються в
інших передбачених законом формах обліку майна цих суб'єктів.

До складу майна господарського товариства можуть входити такі види

майна:

Речі: будинки, споруди, обладнання, транспортні засоби, сировина,

матеріали, готові вироби тощо.
Нематеріальні активи: права на об'єкти інтелектуальної власності, гудвіл
тощо.
Грошові кошти: готівка, кошти на банківських рахунках тощо.
Інші цінності: цінні папери, права користування землею, водою та іншими
природними ресурсами тощо.
Майно господарського товариства формується за рахунок вкладів
засновників (учасників), доходів від господарської діяльності, а також інших
джерел, не заборонених законом.

Відповідно до статті 59 Господарського кодексу України, засновники

(учасники) господарського товариства несуть майнову відповідальність за
зобов'язаннями товариства в межах своїх вкладів до статутного (складеного)
капіталу товариства, якщо інше не передбачено законом або установчими
документами.

Майно господарського товариства є його власністю і використовується для

досягнення цілей, передбачених установчими документами товариства.
Товариство має право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном
на свій розсуд, за винятком випадків, передбачених законом.

Завдання 2. З’ясувати установчі документи господарських товариств.

Відповідно до ст. 82 ГК установчим документом повного товариства і

командитного товариства є засновницький договір. Установчим документом
акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю і
товариства з додатковою відповідальністю є статут.
 Блок завдань (БЗ) № 9
Тема 6. Об’єкти цивільних правовідносин
(виконується на семінар № 9)
Завдання 1. З’ясувати види цінних паперів відповідно до ЦК України та
Закону України «Про ринки капіталу та організовані товарні ринки».

В Україні відповідно до ч. 7 ст. 8 ЗУ "Про ринки капіталу та організовані

товарні ринки" у цивільному обороті можуть бути такі групи цінних паперів:

1. пайові цінні папери;

2. боргові цінні папери;
3. іпотечні цінні папери;
4. деривативні цінні папери;
5. товаророзпорядчі цінні папери.

Завдання 2. Визначити класифікацію речей та критерії їх поділу. Викласти

в таблиці.
Критерій Види речей
Залежно від • речі, які вилучено з цивільного обороту, тобто речі, які не
оборотоздатності можуть переходити у приватну власність фізичних та
юридичних осіб, наприклад, зброя, боєприпаси, бойова і
спеціальна військова техніка, ракетно-космічні комплекси,
вибухові речовини і засоби вибуху та інші речі, які
визначено такими у додатку № 1 до постанови ВР України
"Про право власності на окремі види майна";

• речі, які обмежено в цивільному обороті, тобто речі, які

можуть перебувати у власності фізичних осіб лише за
умови дотримання спеціального порядку їх набуття,
наприклад, вогнепальна гладкоствольна мисливська зброя,
вогнепальна мисливська нарізна зброя, газові пістолети,
револьвери та інші речі, що передбачено в додатку № 2 до
постанови ВР України "Про право власності на окремі види
майна";

• речі, які перебувають у вільному цивільному обороті,

тобто речі, які не вилучено з цивільного обороту та речі, які
не обмежено в цивільному обороті. Речі, які виключено з
обороту, не можуть бути предметом правочинів та
змінювати власників; речі, які обмежено в обороті, —
можуть перебувати в ньому лише за спеціальним дозволом
публічної влади; речі, які перебувають у вільному обороті,
можуть вільно без спеціальних дозволів змінювати
власників.

Залежно від • нерухомі речі, до яких належать земельні ділянки, а також

можливості об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення
переміщення у яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх
просторі призначення, наприклад, будинок, садиба тощо. При цьому
режим нерухомої речі може бути поширено законом на
повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання,
космічні об'єкти, а також інші речі, права на які підлягають
державній реєстрації;

• рухомі речі, до яких слід відносити речі, що можна вільно

переміщувати у просторі. Значення цього поділу в тому, що
право власності та інші речові права на нерухомі речі,
обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення
підлягають державній реєстрації.

За способами • індивідуально-визначені речі, тобто ті, що наділені тільки

індивідуалізації їм властивими ознаками, що вирізняють їх з-поміж інших
однорідних речей, індивідуалізуючи їх. (приклад - картина
К. Малєвіча "Чорний квадрат";

• родові речі, тобто ті, що визначаються родовими

ознаками, властивими усім речам того самого роду, та
вимірюються числом, вагою, мірою. (приклад - 2 кілограми
цукру, 3 мішки муки) Значення цього поділу в тому, що
речі, які мають лише родові ознаки, є замінними, а
індивідуально визначенні речі — не замінні.
Залежно від • подільні речі, тобто ті, які можна поділити без втрати їх
можливості цільового призначення;
поділу речі
• неподільні речі, тобто ті, які не можна поділити без втрати
її цільового призначення, наприклад, автомобіль, будинок.
Режим неподільної речі може також поширюватись і на
складні речі, тобто сукупність різнорідних речей, які
утворюють єдине ціле, що дає змогу використовувати їх за
призначенням, яке визначається сутністю з'єднання.
(приклад - бібліотека, колекція) Значення цього поділу в
тому, що при розподілі спільної сумісної власності ці речі
мають різний правовий режим.
Залежно від • головна річ визнається як самостійна річ, пов'язана з
наявності іншою річчю — належністю, наприклад, скрипка як
залежності між головна річ пов'язана зі смичком;
речами
• приналежність покликана слугувати головній речі та
пов'язана з нею спільним господарським призначенням. Від
приналежності слід відмежовувати складову частину речі,
тобто все те, що не можна відокремити від речі без її
пошкодження або істотного знецінення, наприклад,
 автомобіль і мотор. Значення цього поділу в тому, що
приналежність поділяє долю головної речі, якщо інше не
визначено договором або законом.
Залежно від • споживні речі, тобто такі, які внаслідок одноразового їх
тривалості використання знищуються або припиняють існувати у
використання первісному вигляді, наприклад, продукти харчування,
сировина, напівфабрикати;

• неспоживні речі, тобто такі, які призначені для

неодноразового використання, зберігають при цьому свій
первісний вигляд протягом тривалого часу, наприклад,
будівлі, технічне обладнання.
Залежно від • продукція, тобто все те, що отримане в результаті
наслідків виробничого використання речі;
використання
речі • плоди, тобто продукти органічного розвитку тварин,
наприклад приплід, та інших речей, наприклад урожай.

• доходи, тобто економічний приріст від участі речі в

цивільному обороті, наприклад, орендна плата, відсотки від
вкладу в банку, доходи від акцій тощо. Правове значення
полягає в тому, що продукція, плоди та доходи належать
власникові речі, якщо інше не визначено договором або
законом.
Залежно від • тварини, тобто хордові, в тому числі хребетні (ссавці,
того, чи жива птахи, плазуни, земноводні, риби тощо) та безхребетні
річ, чи ні (членистоногі, молюски, голкошкірі та ін.) тварини в
усьому їх видовому і популяційному різноманітті;

• неживі речі. Значення такого поділу полягає в тому, що на

тварин, за загальним правилом поширюється режим речі.
Однак для їх використання може бути встановлено
спеціальні правила, наприклад правила поводження, або
спеціальний правовий режим — тварини, що занесені у
Червону книгу тощо.

Завдання 3. Пояснити різницю між такими об’єктами цивільних правовідносин,

як роботи та послуги.

Відмінність між роботою та послугами полягає в тому, що в першому

випадку наслідок дій виступає у вигляді певного матеріального результату
(викопана криниця, відремонтований стілець тощо), при наданні послуг такий
результат може бути і відсутній, тобто його не можна «взяти у руки» чи
побачити.
 Послуги поділяються на фактичні (перевезення вантажів) юридичні
(реалізація майна за договором комісії) та комплексні, тобто включають і
юридичні дії, і фактичні (договір транспортної експедиції).

Блок завдань (БЗ) № 10

Тема 7. Підстави виникнення, зміни
та припинення цивільних правовідносин
(виконується на семінар № 10)
Завдання 1. З’ясувати максимальну кількість видів правочинів та критерії
їх поділу.

І. Залежно від кількості сторін правочину, наявність волі яких є

необхідним для його вчинення:

односторонні — це дія однієї сторони, яка може бути представлена однією

або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обовʼязки
лише для особи, яка його вчинила(заповіт, довіреність тощо). Односторонній
правочин може створювати обовʼязки для інших осіб лише у випадках,
встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. До правовідносин,
які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення
про зобовʼязання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного
законодавства або суті одностороннього правочину;
двосторонні — правочини, для вчинення якихнеобхідна погоджена воля
двох сторін;
багатосторонні — правочини, для вчинення яких потрібно погодження
волі більше ніж двох сторін.

ІІ. За характером правовідносин, що виникають на підставі

правочину:

оплатні — правочини, в якиходна сторона за виконання нею обовʼязку

повинна отримати відповідне зустрічне задоволення у формі грошей, інших
майнових цінностей тощо;
безоплатні — правочини, в якихмайнового відшкодування або іншого
зустрічного задоволення за виконане зобовʼязання
не передбачено.

III. Залежно від моменту, коли правочин породжує права та обовʼязки

для сторін:

консенсуальні — правочини,які вважаються укладеними з моменту

досягнення сторонами згоди щодо істотних умов правочину, у встановленій
формі. Так, згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК договір є укладеним, якщо сторони в
належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору;
 реальні - правочини, для вчинення яких досягення згоди щодо умов таких
правочинів недостатньо, такі правочини вважаються вчиненими в момент
фактичного виконання дії. Правова формула таких правочинів у контексті
моменту виникнення зобовʼязання викладена у ч. 2 ст. 640 ЦК: «Якщо
відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні
також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту
передання відповідного майна або вчинення певної дії». IV. Залежно від
значення підстав правочину для його дійсності:
каузальні — правочини, із якихчітко зрозуміло, яка правова мета.
Недотримання цієї умови тягне недійсність правочину;
абстрактні — правочини, в якому його мета (підстава) є юридично не
важливою, наприклад вексель.

V. Залежно від моменту виникнення (зміни або припинення) прав та

обовʼязків сторін:

звичайні (безумовні)- це такі правочини, права та обовʼязки в

якихвиникають, змінюються або припиняються з моменту його вчинення. Як
правило, більшість правочинів, що вчинюються у цивільному обороті, є
безумовними;
умовні - правочини, у яких виникнення, зміна або припинення цивільних
прав та обовʼязків залежить від настання або ненастання певної обставини, яка
не залежить від дій сторін правочину, тобто має бути його випадковим
елементом. Такою обставиною є певний юридичний факт. У ст. 212 ЦК
передбачені два види таких обставин: відкладальна та скасувальна обставини.
Так, особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну
прав та обовʼязків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні
(відкладальна обставина). Особи, які вчиняють правочин, мають право
обумовити припинення прав та обовʼязків обставиною, щодо якої невідомо,
настане вона чи ні (скасувальна обставина).
При цьому якщо настанню обставини недобросовісно перешкоджала
сторона, якій це невигідно, обставина вважається такою, що настала. Якщо
настанню обставини недобросовісно сприяла сторона, якій це вигідно,
обставина вважається
такою, що не настала.

Vl. За характером довіри:

фідуціарні — правочини, які мають довірчий характер, потребують

особливої довіри сторін при їх вчиненні;
нефідуціарні — правочини, що не мають довірчого характеру.
Також в юридичній літературі виділяють и інші класифікації правочинів,
зокрема, залежно від специфічних характеристик субєктів, особливостей їх
взаємовідносин та предмета серед два- та багатосторонніх правочинів можливо
виокремити дрібні побутові правочини; правочини, щодо вчинення яких є
заїнтересованість, значні правочини тощо.
 Завдання 2. Скласти таблицю щодо основних та додаткових наслідків
недійсності правочинів та видів недійсних правочинів.

Вид недійсного Основні наслідки Додаткові наслідки

правочину
Нікчемний Не створює юридичних Не підлягає виконанню,
правочин наслідків з моменту йогоне
вчинення. може бути
використаний як
пдстава для виникнення,
зміни або припипення
прав та обовʼязків, не
може бути
підтверджений або
змінений іншим
правочином
Оспорюваний Не створює юридичних Не підлягає виконанню,
правочин наслідків з моменту не
визнання його недійсним може бути
судом використаний як
підстава для
виникнення, зміни або
припинення прав та
обовʼязків, не може
бути підтверджений або
змінений іншим
правочином
Правочии, визнаний Повернення сторонами в Відшкодування збитків
недійсним за рішенням натурі всього що було заданих на дійсним
суду ними отримано за цим правочином
правочином а в разі
неможливості такого
повернення
відшкодування вартості
того що одержано

Блок завдань (БЗ) № 11

Тема 8. Здійснення цивільних прав та виконання цивільних обов’язків
(виконується на семінар № 11)

Завдання 1. Розкрити різницю між: обов’язковим, добровільним та

комерційним представництвом.

Обов’язкове представництво виникає на підставі закону та є неминучим

для однієї з сторін правочину. Наприклад, батьки є обов’язковими
представниками своїх малолітніх дітей. У цьому випадку батьки не можуть
відмовитися від представництва своїх дітей, навіть якщо вони не хочуть цього
робити.

Добровільне представництво виникає на підставі договору між особою,

яку представляють (представлювачем), та особою, яку представляють
(представленим). У цьому випадку представництво є правом, а не обов’язком
представника. Наприклад, нотаріус є добровільним представником особи, яка
хоче вчинити правочин, але не має можливості зробити це самостійно.

Комерційне представництво є різновидом добровільного

представництва, яке здійснюється суб’єктом підприємницької діяльності.
Комерційний представник постійно та самостійно виступає представником
підприємців при укладенні ними договорів у сфері підприємницької діяльності.

Основні відмінності між обов’язковим, добровільним та комерційним

представництвом можна представити у вигляді таблиці:

Вид Підстава Характер Суб’єкти

представництва виникнення представництва представництва
Особа, яку
Обов’язкове Закон Неминуче представляють, та особа,
яку представляють
Особа, яку
Добровільне Договір Право представляють, та особа,
яку представляють
Суб’єкт підприємницької
Комерційне Договір Право
діяльності та підприємець

Таким чином, обов’язкове представництво є неминучим для однієї з сторін

правочину, добровільне представництво є правом, а не обов’язком
представника, а комерційне представництво є різновидом добровільного
представництва, яке здійснюється суб’єктом підприємницької діяльності.

Завдання 2. Розмежувати поняття «недійсних» та «неукладених правочинів».

Недійсний правочин - це правочин, який не створює юридичних наслідків,

тобто не породжує прав та обов'язків для сторін. Недійсність правочину може
бути встановлена судом або іншими компетентними органами.

Неукладений правочин - це правочин, який не відбувся взагалі, тобто не було

досягнуто згоди сторін про його істотні умови. Неукладений правочин не
створює юридичних наслідків, оскільки його не було вчинено.

Основна відмінність між недійсними та неукладеними правочинами полягає в

тому, що недійсний правочин був вчинений, але він не створює юридичних
наслідків, оскільки є порушенням вимог закону. Неукладений правочин, у свою
чергу, не відбувся взагалі, тобто не було досягнуто згоди сторін про його
істотні умови.

Інші відмінності між недійсними та неукладеними правочинами можна

представити у вигляді таблиці:

Характеристика Недійсний правочин Неукладений правочин

Вчинений, але не створює
Стан правочину Не відбувся взагалі
юридичних наслідків
Підстава Відсутність згоди сторін про
Порушення вимог закону
виникнення істотні умови
Не створює прав та обов'язків Не створює прав та
Наслідки
для сторін обов'язків для сторін
Не підлягає судовому
Судовий порядок Визнання судом недійсним
визнанню

Наприклад, якщо особа, яка не має дієздатності, вчинила правочин, то цей

правочин є недійсним. Недійсність такого правочину може бути встановлена
судом. Якщо ж особа вчинила правочин, але не досягла згоди з іншою
стороною про його істотні умови, то такий правочин є неукладеним.
Неукладений правочин не створює юридичних наслідків, оскільки його не було
вчинено.

Завдання 3. З’ясувати правові наслідки представництва без повноважень.

Правові наслідки представництва без повноважень визначаються

законодавством України. Відповідно до статті 241 Цивільного кодексу України,
правочин, вчинений представником без повноважень, або перевищенням
повноважень, створює, змінює або припиняє цивільні права та обов'язки особи,
яку він представляє, лише у разі наступного їхнього затвердження особою, яку
представляє.
Таким чином, якщо особа, яку представляє, затвердить правочин,
вчинений представником без повноважень, то цей правочин набуде чинності і
буде створювати, змінювати або припиняти цивільні права та обов'язки цієї
особи.
Якщо ж особа, яку представляє, не затвердить правочин, вчинений
представником без повноважень, то цей правочин є недійсним. Недійсність
такого правочину може бути встановлена судом.
Відповідно до статті 242 Цивільного кодексу України, правочин,
вчинений представником без повноважень, або перевищенням повноважень,
може бути визнаний судом дійсним, якщо особа, яку представляє, своїми діями
або бездіяльністю дала підстави для виникнення у третіх осіб довіри щодо
повноважень представника.
Таким чином, якщо особа, яку представляє, своїми діями або
бездіяльністю дала підстави для виникнення у третіх осіб довіри щодо
повноважень представника, то правочин, вчинений представником без
повноважень, може бути визнаний судом дійсним.
Таким чином, правові наслідки представництва без повноважень можуть
бути такими:
 Затвердження правочину особою, яку представляє. У цьому випадку
правочин набуде чинності і буде створювати, змінювати або припиняти
цивільні права та обов'язки цієї особи.
 Недійсність правочину. Недійсність такого правочину може бути
встановлена судом.
 Визнання правочину дійсним судом. У цьому випадку правочин буде
мати такі ж наслідки, як і правочин, вчинений представником з
повноваженнями.
Який саме правовий наслідок матиме представництво без повноважень,
залежить від конкретних обставин справи.

Блок завдань (БЗ) № 12

Тема 9. Захист цивільних прав та інтересів
(виконується на семінар № 12)

Завдання 1. Знайти різницю між поняттями: «порушення», «невизнання» та

«оспорювання» цивільного права.

Порушення цивільного права - це будь-які дії або бездіяльність особи, які не

відповідають вимогам закону та порушують суб'єктивне цивільне право іншої
особи.

Невизнання цивільного права - це відмова особи визнавати існування

суб'єктивного цивільного права іншої особи.

Оспорювання цивільного права - це вимога особи до іншої особи про

визнання або не визнання існування суб'єктивного цивільного права.

Основна відмінність між цими поняттями полягає в тому, що порушення

цивільного права є фактичним актом, який не вимагає волевиявлення особи, яка
порушує право. Невизнання цивільного права є одностороннім актом особи, яка
не визнає існування права. Оспорювання цивільного права є двостороннім
актом, який вимагає волевиявлення обох сторін правовідносин.

Інші відмінності між цими поняттями можна представити у вигляді таблиці:

Порушення
Невизнання Оспорювання
Характеристика цивільного
цивільного права цивільного права
права
Характер дії Фактичний Односторонній Двосторонній
Волевиявлення Не вимагається Не вимагається Вимагається
Підстава Порушення Відмова визнавати Вимога про визнання
 або не визнання
вимог закону право
права
Наслідки Право зберігається, Право може бути
Наслідки визначаються але не може бути визнане або не
законом реалізовано визнане судом

Наприклад, якщо особа незаконно зайняла чужу земельну ділянку, то це буде

порушенням цивільного права власника земельної ділянки. Якщо власник
земельної ділянки відмовиться визнати право іншої особи на цю ділянку, то це
буде невизнанням цивільного права. Якщо власник земельної ділянки почне
судовий процес з метою визнати своє право на ділянку, то це буде
оспорюванням цивільного права.

Таким чином, порушення цивільного права є фактичним актом, який може

призвести до втрати права або обмеження його реалізації. Невизнання
цивільного права є одностороннім актом особи, яка не визнає існування права.
Оспорювання цивільного права є двостороннім актом, який вимагає
волевиявлення обох сторін правовідносин.

Завдання 2. Визначити способи самозахисту цивільних прав.

Самозахист цивільних прав - це заходи, які особа вживає самостійно, без
звернення до суду або інших органів, для відновлення порушених або
оспорюваних прав.

Способи самозахисту цивільних прав можна поділити на такі групи:

Заходи оперативного впливу. Ці заходи спрямовані на припинення або

попередження порушення цивільного права. До них належать:
Самостійне припинення правопорушення. Наприклад, особа, яка має право
на користування майном, може самостійно вилучити майно з незаконного
володіння іншої особи.
Запобігання правопорушення. Наприклад, особа, яка має право на житло,
може встановити на дверях замки, щоб запобігти проникненню іншої особи.

Заходи відновлювального характеру. Ці заходи спрямовані на відновлення

порушеного цивільного права. До них належать:
Відновлення порушеного стану речей. Наприклад, особа, яка має право на
користування майном, може вимагати від особи, яка незаконно заволоділа
майном, відшкодувати збитки, завдані користуванням майном.
Витребування майна з чужого незаконного володіння. Наприклад, особа,
яка має право на майно, може вимагати від особи, яка незаконно заволоділа
майном, повернути майно.

Заходи компенсаторного характеру. Ці заходи спрямовані на відшкодування

збитків, завданих порушенням цивільного права. До них належать:
 Виплата компенсації за завдані збитки. Наприклад, особа, яка має право на
майно, може вимагати від особи, яка незаконно заволоділа майном,
відшкодувати збитки, завдані користуванням майном.
Виплата неустойки. Наприклад, особа, яка має право на виконання
зобов'язання, може вимагати від особи, яка порушила зобов'язання, виплатити
неустойку.

Використання того чи іншого способу самозахисту цивільних прав залежить від

конкретних обставин справи, зокрема від характеру порушення, можливості
запобігти йому, відшкодувати збитки та ін.

Принципи самозахисту цивільних прав

Самозахист цивільних прав здійснюється відповідно до таких принципів:

Правомірність. Самозахист цивільних прав повинен здійснюватися

відповідно до закону.
Пропорційність. Заходи самозахисту повинні бути співмірними з характером
порушення.
Недопущення перевищення самооборони. Заходи самозахисту не повинні
призводити до заподіяння шкоди іншій особі, яка не вчинила правопорушення.

Особливості самозахисту цивільних прав

Самозахист цивільних прав має такі особливості:

Самозахист цивільних прав є правом особи, а не її обов'язком. Особа має

право самостійно вирішувати, чи використовувати заходи самозахисту, чи
звернутися до суду або інших органів.
Самозахист цивільних прав не може порушувати права інших осіб. Заходи
самозахисту не повинні призводити до заподіяння шкоди іншій особі, яка не
вчинила правопорушення.
Самозахист цивільних прав може бути використаний лише до звернення до
суду або інших органів. Якщо особа, яка зазнала порушення цивільного права,
не скористалася правом на самозахист, то вона не може використовувати цей
факт як доказ у суді.

Захист цивільних прав в судовому порядку

Якщо заходи самозахисту цивільних прав не дали результату, то особа може

звернутися до суду або інших органів з вимогою про захист своїх прав.
Судовий захист цивільних прав є найбільш ефективним способом захисту прав,
оскільки він гарантує дотримання законності та правової справедливості.

Блок завдань (БЗ) № 13

Тема 9. Цивільно-правова відповідальність
 (виконується на семінар № 13)
Завдання 1. З’ясувати співвідношення понять: «відповідальність»,
«захист» та «охорона» в цивільному праві.

Поняття «відповідальність», «захист» та «охорона» в цивільному праві

тісно пов’язані між собою. Вони визначають порядок забезпечення прав та
інтересів учасників цивільних правовідносин.

Відповідальність - це правова категорія, яка характеризує юридичні

наслідки порушення цивільних прав і обов’язків. Відповідальність може бути
різною: цивільно-правовою, адміністративною, кримінальною.

Захист - це діяльність, спрямована на відновлення порушених прав та

інтересів. Захист цивільних прав може здійснюватися в позасудовому та
судовому порядку.

Охорона - це система заходів, спрямованих на запобігання порушенням

прав та інтересів. Охорона цивільних прав здійснюється шляхом встановлення
правових норм, створення ефективного механізму їх реалізації, а також шляхом
здійснення правоохоронних заходів.

Співвідношення понять «відповідальність», «захист» та «охорона» в

цивільному праві можна представити таким чином:

Відповідальність є наслідком порушення прав та інтересів, а захист - це

діяльність, спрямована на усунення наслідків порушення.
Відповідальність може бути самостійною або виступати способом захисту.
Наприклад, у разі завдання майнової шкоди відповідальність заподіювача
шкоди є способом захисту права на відшкодування шкоди.
Охорона є основою для відповідальності та захисту. Без належної охорони
права не можуть бути ефективно реалізовані, а тому неможливими будуть і їх
захист та відновлення у разі порушення.
Таким чином, відповідальність, захист та охорона в цивільному праві є
взаємопов’язаними поняттями, які забезпечують ефективне дотримання прав та
інтересів учасників цивільних правовідносин.

Завдання 2. Визначити класифікацію цивільно-правової відповідальності»

та критерії її поділу (у таблиці або схемі).

Критерій Види
Залежно від договірна, яка настає у разі порушення договору однією із
підстави сторін;
виникнення недоговірна (або позадоговірна), яка має місце у разі
відповідальність заподіяння шкоду чужому майну чи здоровʼю, а також в
за цивільним інших випадках запфдіяння шкоди, якщо між заподіювачем
правом шкоди і потерпілою стороною не існувало договірних
 правовідносин.
Залежно від часткову (дольову), що полягає в тому, що кожен із
кількості осіб, учасників зобовʼязання несе відповідальність у межах своєї
які беруть частки;
участь у солідарну відповідальність - настає лише у випадках, прямо
виконанні вказаних в законі чи договорі, і при цьому кредитору
зобовʼязання, надається право вимагати виконання обовʼязку частково або
цивільно- в повному обсязі від усіх боржників разом або від одного із
правову боржників. Якщо обовʼязок не буде виконано в повному
відповідальність обсязі одним із боржників, кредитор вправі вимагати
неодержане від інших солідарних боржників. Солідарні
боржники залишаються зобовʼязаними до того моменту,
поки їх обовʼязок не буде виконано повністю. Виконання
обовʼязку в повному обсязі одним із боржників припиняє
обовʼязок решти солідарних боржників перед кредитором.
Боржник, який виконав солідарний обовʼязок, має право
предʼявити регресну вимогу до решти солідарних боржників
у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або
законом, крім частки, яка припадає на нього.
Якщо один із солідарних боржників не сплатив частку, яка
належить солідарному боржникові, несплачене припадає на
кожного з решти солідарних боржників у рівній частці;
- субсидіарну (додаткову) відповідальність, яка має місце у
разі, якщо її прямо передбачено в законі чи договорі, вона
не може перевищувати обсягу повної відповідальності.
Відповідно до ст. 619 ЦК договором або законом може бути
передбачена поряд із відповідальністю боржника додаткова
(субсидіарна) відповідальність іншої особи. До
предʼявлення вимоги особі, яка несе субсидіарну
відповідальність, кредитор повинен предʼявити вимогу до
основного боржника. Якщо основний боржник відмовився
задовольнити вимогу кредитора або кредитор не одержав
від нього в розумний строк відповіді на предʼявлену вимогу,
кредитор може предʼявити вимогу в повному обсязі до
особи, яка несе субсидіарну відповідальність. Кредитор не
може вимагати задоволення своєї вимоги від особи, яка несе
субсидіарну відповідальність, якщо ця вимога може бути
задоволена шляхом зарахування зустрічної вимоги до
основного боржника. Особа, яка несе субсидіарну
відповідальність, повинна до задоволення вимоги,
предʼявленої їй кредитором, повідомити про це основного
боржника, а у разі предʼявлення позову, - подати клопотання
про залучення основного боржника до участі у справі.У разі
недотримання цих вимог особою, яка несе субсидіарну
відповідальність, основний боржник має право висунути
проти регресної вимоги особи, яка несе субсидіарну
 відповідальність, заперечення, які він мав проти кредитора.

Залежно від обмежену відповідальність;

обсягу повну відповідальність;
відповідальності підвищену (кратну) відповідальність.
виділяють За загальним правилом, цивільно-правова відповідальність
настає в повному обсязі, а це означає, що розмір
відшкодованої шкоди не повинен перевищувати суму
заподіяних збитків, тобто відшкодування не повинно
призводити до збагачення потерпілого. Так, відповідно до ч.
3 ст. 22 ЦК збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо
договором або законом не передбачено відшкодування у
меншому або більшому розмірі. Також згідно з ч. 1 ст. 624
ЦК, якщо за порушення зобовʼязання встановлено
неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі,
незалежно від відшкодування збитків.
Однак, у силу закону або договору, може виникати
обмежена цивільно-правова відповідальність. Наприклад, у
договорах перевезення відповідальність перевізника за
втрату, нестачу, псування чи пошкодження вантажу, багажу,
пошти встановлюється у розмірі фактичної шкоди, якщо не
доведе, що це сталося не з його вини (ст. 924 ЦК). Проявом
обмеженої цивільно-правової відповідальності може бути
встановлення у договорі правил про залікову, виключну або
альтернативну
неустойку (ст. 624 ЦК) (про види неустойки див. урок 23.5) .
У певних випадках законом може бути передбачено
застосування підвищеної цивільно-правової
відповідальності, яка полягає у застосуванні до
правопорушника додаткових санкцій у порядку та розмірах,
визначених законом. Наприклад, у разі визнання недійсним
правочину, який учинено під впливом насильства, винна
сторона (інша особа), яка застосувала фізичній або
психічний тиск до другої сторони, зобовʼязана відшкодувати
їй збитки у подвійному розмірі (ст. 231 ЦК).

Завдання 3. Дослідити наукові підходи у розумінні санкцій у цивільному

праві.
Цивільно-правова відповідальність є одним із видів юридичної
відповідальності. На неї поширюються загальні положення про юридичну
відповідальність, але вона має й такі особливості, що змушують розглядати її як
самостійну правову категорію. Спільним для всіх видів юридичної
відповідальності є те, що до порушника чужих прав застосовуються санкції.
Але зміст санкцій, порядок і мета їх застосування мають свою специфіку для
кожного виду юридичної відповідальності. В статті йдеться про доцільність
запровадження санкцій в цивільному праві та вади сучасного відновлювального
та компенсаторного підходу до захисту цивільних прав, який не сприяє
профілактиці порушень суб’єктивних цивільних прав та охоронюваних законом
інтересів. Автор зважає на наслідки правопорушень в сучасному цивільному
праві та звертає увагу на традиційні елементи норми права, та ігнорування
санкцій в актах цивільного законодавства. Обґрунтована потреба їх
встановлення як санкцій приватного характеру. Відсутність останніх з
урахуванням наявної ментальності призвело до системних порушень та
зловживань суб’єктивними правами і невиконання юридичних обов’язків.
Цивільно-правова відповідальність, власне, зводиться до застосування
майнових санкцій та особистих санкцій. Якщо виходити із загально-
теоретичного постулату виникає ряд проблем щодо притягнення до
відповідальності як державного примусу. Обґрунтована нагальна потреба
санкцій в цивільному законодавстві та запропоновано в окремій главі ЦК
України прописати всі наслідки порушення норм цивільного права як санкції,
зокрема й тих, що передбачені Законом України «Про санкції». Передусім це
стосується особистих санкцій як заборон та обмежень у здійсненні належних
цивільних прав. Це слугуватиме ефективності цивільного законодавства,
посиленню гарантій виконання цивільних обов’язків та здійсненню
охоронюваних законом інтересів. Така парадигма наразі є виправданою і слугує
ефективності цивільно-правового регулювання та якості національного
законодавства стосовно якого, за висновками Європейського суду з прав
людини, в Україні чимало проблем.

Блок завдань (БЗ) № 14

Тема 10. Строки та терміни у цивільному праві
(виконується на семінар № 14)
Завдання 1. З’ясувати класифікацію строків у цивільному праві» та
критерії їх поділу.
Залежно від того, де і ким вони визначаються строки поділяються

це строки, що визначаються законодавчими органами в актах

цивільного законодавства (у ЦК, законах України, указах
Законні Президента тощо). Так, наприклад, закон встановлює 6-місячний
строк для прийняття спадщини або відмови від неї (ст. 1270 ЦК
України), строк позовної давності та інші.

це строки, що визначаються сторонами в правочинах за їхнім

Договірні бажанням, будь-якої тривалості, якщо інше не передбачено в
законі.

це строки, що встановлюються процесуальними законами або

Судові
судом. Наприклад, суд може визначити строк для примирення
строки
сторін.
Залежно від того, які правові наслідки вони створюють строки
поділяються

це строки, з якими пов´язане виникнення правовідносин

або окремих прав та обов´язків. Так, саме з досягненням
Правовстановлююч
громадянином повноліття (18-ти років) законодавець пов
і або
´язує виникнення цивільної дієздатності в повному
правостворюючі
обсязі, що дає можливість громадянинові самостійно
набувати та здійснювати конкретні цивільні права.

це строки, з перебігом яких законодавець пов´язує

припинення певних правовідносин, окремих прав та
Правоприпиняючі
обов´язків. Так, по закінченню певного часу кредитор
втрачає право звернутися з претензією до поручителя.

це строки по закінченню яких припиняються одні права

та обов´язки і виникають інші. Наприклад, якщо особа
загубила річ, і ця річ певний час зберігалася в органах
Правозмінюючі
внутрішніх справ, то по закінченню визначеного строку
особа перестає бути власником речі і право власності на
цю річ виникає у держави.

Залежно від ступеня самостійності сторін у встановленні строку вини

поділяються

Імперативні тобто такі, що не можна змінити за домовленістю сторін

строки (строки позовної давності, претензійні строки).

це строки, які хоч і передбачені законом, але можуть бути

змінені за погодженням сторін. Наприклад, боржник повинен
Диспозитивні виконати зобов´язання, визначене моментом витребування в
строки 20-денний строк від дня пред´явлення вимоги кредитором,
якщо сторони в договорі не передбачили негайного виконання
цього зобов´язання.

Залежно від способу визначення строки поділяються

Визначені
календарною Наприклад (строк повернення боргу)
датою

Певним (поставка продукції - поквартальна, щомісячна)

 періодом часу

яка неодмінно має настати (настання навігації - за

Вказівкою на
договором перевезення водним транспортом: кожного року
подію
неможливо визначити конкретну дату настання цієї події)

Завдання 2. Виявити різницю між зупиненням та перериванням перебігу

строку позовної давності.

Перебіг позовної давності зупиняється (ст. 263 ЦК):

якщо предʼявленню позову перешкоджала надзвичайна або невідворотна

за даних умов подія (непереборна сила);
у разі відстрочення виконання зобовʼязання (мораторій) на підставах,
встановлених законом;
у разі зупинення дії закону або іншого нормативно-правового акта, який
регулює відповідні відносини;
якщо позивач або відповідач перебуває у складі Збройних Сил України або
в інших створених відповідно до закону військових формуваннях, що
переведені на воєнний стан.
У разі виникнення обставин, встановлених вище, перебіг позовної давності
зупиняється на весь час існування цих обставин.
Від дня припинення обставин, що були підставою для зупинення перебігу
позовної давності, перебіг позовної давності продовжується з урахуванням
часу, що минув до його зупинення.

Переривання перебігу позовної давності (ст. 264 ЦК).

Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що

свідчить про визнання нею свого боргу або іншого
обов'язку.
Позовна давність переривається у разі предʼявлення особою позову до
одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина
вимоги, право на яку має позивач.
Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що
минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не
зараховується.
Залишення позову без розгляду не зупиняє перебігу позовної давності.
Якщо суд залишив без розгляду позов, предʼявлений у кримінальному
провадженні, час від дня предʼявлення позову до набрання законної сили
судовим рішенням, яким позов було залишено без розгляду, не зараховується
до позовної давності. Якщо частина строку, що залишилася, є меншою ніж
шість місяців, вона подовжується до шести місяців.
 Завдання 3. Охарактеризувати заходи оперативного впливу на порушника.

Заходи оперативного впливу - це юридичні засоби правоохоронного характеру,

які застосовуються до порушника цивільних прав і обов'язків самим
уповноваженою особою як стороною в цивільному правовідносинах без
звернення до компетентним державним чи громадським органів за захистом
права