Кожен із нас у повсякденному житті майже щодня укладає договори

(правочини), не звертаючи на це особливої уваги. Заходячи до магазину,

віддаючи речі на зберігання стаємо учасниками договору схову, купуючи різні
речі, продукти харчування – договору купівлі-продажу користуючись
громадським транспортом – договору перевезення. Так чи інакше ми всі є
учасниками цивільних відносин. Правочини є вольовими актами, спрямованими
на досягнення певного правового результату. Цим правочини відрізняються від
такого виду юридичних фактів, як події, які відбуваються та створюють правові
наслідки незалежно від волі суб'єктів цивільного права. Також правочини
завжди є діями суб'єкта цивільних відносин. Цим вони відрізняються від
адміністративних актів (актів управління), які видають органи державної влади
та управління, виступаючи як суб'єкти публічного права.
У статті 11 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) закріплені
законодавчі підстави виникнення цивільних прав і обов’язків, зокрема, одними з
основних є договори та інші правочини.
Актуальність питання правочинів, зокрема їх дійсності, є однією з
найбільш гострих проблем у сучасному цивільному законодавстві. Не зважаючи
на те, що був прийнятий новий Цивільний кодекс, велика кількість питань
стосовно правочинів залишається без належного правового регулювання. З
розвитком цивільно-правових відносин проблема дійсності правочинів набуває
все більшого значення, оскільки саме правочин є одним з найпоширеніших
юридичних фактів, з яким закон пов’язує виникнення цивільних правовідносин.
Правочини слугують правовою формою, що сприяє забезпеченню особистих,
соціальних, культурно-побутових потреб громадян шляхом реалізації
відповідних прав та виконання обов’язків. Вони мають величезний вплив на
функціонування економіки в цілому. Правочини є однією з базових категорій
цивільного права, оскільки обслуговують усі сфери цивільного обороту та
поширені практично в усіх підгалузях цивільного права. Це пов’язано з тим, що
вони є серед головних юридичних засобів установлення та визначення змісту
правових зв’язків між учасниками цивільних правовідносин, засобом, з яким
пов’язується динаміка цивільних правовідносин. Саме вони допомагають
цивільному праву проявити себе як приватне право, де регулювання має
децентралізований характер.
Саме тому дане питання потребує ґрунтовного та всебічного дослідження з
урахуванням тенденцій розвитку сучасного суспільства та постійного зростання
потреб.
Даній темі присвячено велика кількість наукових робіт та досліджень, однак не
можна з цілковитою впевненістю сказати, що вони спроможні вирішити назрілі
проблеми. Пояснення цьому можна знайти через виявлення об’єктивних і
суб’єктивних причин. По-перше, серед науковців немає єдиної думки стосовно
подальшого розвитку і вдосконалення інституту правочину. По-друге,
вирішення проблем потрібно починати, насамперед, з внесення відповідних
змін до чинного законодавства, що являє собою дуже складний і довготривалий
процес.
Щодо визначення самого поняття "правочин", то увага до нього з боку
правознавців простежується на всіх етапах розвитку цивілістичної думки. Про
це свідчить історія розвитку цивільного (приватного) права в різних
європейських державах. 3 дослідженнями проблем правочину (угоди)
пов'язують такі відомі у вітчизняній та світовій цивілістиці імена, як Р. Зом, Ф.-
К. фон Савіньї, Д. Д. Гримм, Н. Л. Дювернуа, Д. 1. Мейер, Й. О.
Покровський, І. С. Перетерський, В. П. Шахматов, Г. Ф. Шершеневич,
М. М. Агарков. Є. В. Васьковський, І. Б. Новицький, О. О. Красавчиков, О. В.
Дзера, Н. С. Кузнєцова, Р. А. Майданик, 3. В. Ромовська. Численні праці
сучасних молодих учених присвячено аналізу окремих видів правочинів, однак
чимало питань у теорії щодо правочину залишаються недослідженими.
Головною метою курсової роботи є визначення поняття правочину, дослідження
його умов дійсності правочину, дослідження історії виникнення норм про
правочин, аналіз відповідного вітчизняного та іноземного законодавства,
судової практики та точок зору вчених-цивілістів. Отримане після узагальнення
знання й положення теорії інформації нададуть можливість виявити сутнісні
ознаки правочину та з’ясувати критерії, які будуть використані для його
класифікації.
Виходячи з поставленої мети, в даному дослідженні поставлені наступні
завдання: 1) визначити поняття правочину, його правові характеристики; 2)
дослідити види правочинів; 3) розглянути поняття форми правочину, навести її
класифікацію та визначити актуальні проблеми в сучасній цивілістиці щодо
класифікації форми правочину; 4) визначити правові наслідки недодержання
вимог законодавства при вчиненні правочинів.
При написанні даної курсової роботи було використано такі методи
дослідження: спеціально-юридичний, порівняльно-правовий, історико-
порівняльний. Об’єктом курсової роботи є центральний інститут цивільного
права – правочин, його умови дійсності та правові наслідки недодержання
вимог чинного законодавства сторонами при вчиненні правочинів. Предметом
курсової роботи є чинне законодавство, монографічні та публіцистичні
дослідження з питань інституту правочину.
Структура роботи підпорядкована логіці змісту і складається з вступу, трьох
розділів, висновку та списку використаних джерел
Предметом цього дослідження є аналіз базових положень ЦК України, які
стосуються правочинів з метою виокремлення їх ознак та формулювання на
доктринальному рівні визначення правочину, окреслення подальших
перспектив розвитку законодавства в цій сфері.