МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ «ЧЕРНІГІВСЬКА ПОЛІТЕХНІКА»

Юридичний факультет

Кафедра публічного та приватнтого права

Довбах Едуард

КУРСОВА РОБОТА

з предмета: «Цивільне право»

на тему: «Система цивільного права України»

Курс ІІ Група ПР-221

Науковий керівник:

канд.юрид.наук, доцент

Кочина О.С.
Робота подана на кафедру Робота допущена до захисту Робота захищена з

_______ Науковий керівник оцінкою ______________

“____” __________ 20__р. “____” __________ 20__р. “____” __________ 20__р.

_________ Голова комісії

_________ Член комісії

Чернігів 2023
 2

План
Вступ.........................................................................................................................3
Розділ 1. Поняття та особливості системи цивільного права.......................6
Розділ 2. Елементи системи цивільного права................................................9
2.1 Цивільно-правова норма: поняття та характерні риси................................10
2.2 Інститути та субінститути в цивільному праві.............................................14
2.3 Підгалузі цивільного права............................................................................15
Розділ 3. Структура цивільного права............................................................18
3.1 Загальна частина цивільного права...............................................................18
3.2. Особлива частина цивільного права.............................................................22
Висновки...............................................................................................................28
Список використаних джерел...........................................................................30
 3

Вступ
Право-це цивілізаційна категорія,що одночасно є елементом соціально-
політичного устрою та елементом суспільної свідомості, складовою
духовного світу людини та її світогляду,відображаючи уявлення окремих
індивідів та суспільства в цілому про справедливість,добро,гуманність та ін.
Право,як сукупність відомих загальнообов’язкових норм (право в
об’єктивному змісті),має своєю загальною задачею регулювання відносин
між людьми. Одні з цих відносин воно регулює примусовим чином,так що
деякі особи своєю волею,своїми частинами угоди змінити їх не можуть:усі
визначення в цій області виходять з одного єдиного центра,від однієї єдиної
волі-волі держави.
Саме так прохожить справа в сфері публічного права. І в цьому змісті
публічне право може бути характеризоване як система юридичної
централізації: усе воно перейнято духом субординації, принципом влади і
підпорядкування.
В інших областях відносин держава застосовує інший прийом: воно не
регулює їх від себе і примусово, а надає їхнє регулювання приватній волі і
приватним угодам; саме ж займає позицію влади, що тільки охороняє те, що
буде встановлено приватними особами – приватне право. Якщо держава і
установлює відомі норми, то за загальним правилом лише на випадок, якщо
приватні особи свої визначення не дадуть. Унаслідок цього норми права в
цих областях мають характер не примусовий «ius cogens», а лише заповнює,
диспозитивний «ius dispositivum», і можуть бути приватною волею
відсторонені «pactis privatorum mutari possunt».
Іншими словами, тут держава не ставить себе думкою в положення
єдиного центра визначень, а, навпроти, припускає наявність безлічі
маленьких автономних центрів, що регулюють свої відносини самі. Ми
маємо, таким чином, тут прийом юридичної децентралізації, сферу не
субординації, а координації, сферу приватної ініціативи і приватного
 4

самовизначення. Це і є область приватного чи цивільного права «ius

privatum».
Саме цю думку власне, кажучи, мали на увазі і римські юристи, коли
говорили «publicung ius est quod ad statum rei romanae spectat, privatum quod ad
singulorum utilitatem».
Цивільні права і обов'язки виникають з дій громадян і організацій, які в
силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують
цивільні права і обов'язки.
Актуальність дослідження. Актуальність обраної для дипломної
роботи теми обумовлюється виключно важливим значенням вивчення та
реформування цивільного правова у сучасній економічній ситуації в Україні.
На сучасному етапі суспільного розвитку цивільні права і обов'язки
виникають з дій громадян і організацій в таких випадках:
* з угод, передбачених законом, а також з угод, хоч і не
передбачених законом, але таких, які йому не суперечать;
* з адміністративних актів, у тому числі для державних, та
інших громадських організацій — з актів планування;
* внаслідок заподіяння шкоди іншій особі, а так само внаслідок
придбання або збереження майна за рахунок коштів іншої особи без
достатніх підстав;
* внаслідок інших дій громадян і організацій.
Об`єктом дослідження цивільне право України.

Предметом дослідження система наукових знань, нормативних актів,

яка регулює всі взаємозв’язки і взаємозалежності, що присутні в проблемі
цивільно правових відносин.

Основна мета полягає у комплексному вивченні поняття системи

цивільного права України, дослідити завдання, що стоять пере наукою
цивільного права,
 5

Теоретико-методологічною основою роботи є діалектичний,

логічний, порівняльний, системний та історичний методи наукового
дослідження.

В процесі дослідження запланованих питань автором

використовувались висновки вчених, які займалися загальними проблемами
цивільного права, інших галузей юридичної науки. Особлива увага була
приділена працям вчених-юристів, які займалися дослідженням
різноаспектних проблем зобов’язального і договірного права , зокрема,
Андpєєва С. E., Болбасова А. А., Возняка А. В., Каpабаня В. Я., Кіpейцева Г.
Г. та інших.
 6

Розділ 1. Поняття та особливості системи цивільного права

Як наука цивільне право — це сукупність систематизованих знань,
теорій, уявлень, пояснює: виникнення цивільного права як галузі права і
законодавства, його соціальне призначення тощо.
Шершеневич Г. Ф. писав: «Це наука про придбання нових знань,
необхідних для подальшого вдосконалення засобів цивільного права,
регулювання ним суспільних відносин і ефективності цього регулювання.
Вивчення цивільно-правового регулювання Закони суспільних відносин,
цивільні законодавчі акти».
Досліджуючи цивільне законодавство, Р.О. Халфіна виявила:
«Система, рівень і правова дія різних нормативних форм поведінки в
цивільному законодавстві визначають статус цивільного законодавства,
визначають його відповідність потребам суспільного розвитку, визначають
якість цивільного законодавства, шляхи і засоби вдосконалення».
Галузь науки про цивільне право включає вивчення цивільного права
не лише в Україні, а й в інших країнах ближнього та далекого оточення.
Система цивільного права включає теоретичні положення про предмет,
спосіб, виникнення, цивільні правовідносини, сутність і об'єкт цивільного
права, договори [14, c.61-63].
Цивільне право як галузь права — це сукупність правових норм, які
регулюють майнові та особисті немайнові відносини на основі юридичної
рівності сторін, свободи волевиявлення та майнової самостійності
учасників. нормативно-правових актів, до складу яких входять норми
цивільного права. Як видно, характер взаємозв’язку між правовою сферою,
в тому числі цивільним, і законодавчою сферою визначається діалектичним
принципом взаємодії змісту і форми явищ і процесів [18, c.79].
Як правова сфера система цивільного права відрізняється від системи
Цивільного кодексу та інших законодавчих актів (Кодекс торгового
мореплавства, Житловий кодекс та ін.)
 7

Вони є лише зовнішніми формами цивільного права і являють собою

комплексні, внутрішньо узгоджені цивільні законодавчі акти, які
максимально охоплюють суспільство деякі складні галузі відносин .
О. А. Пушкін свого часу визначив: «Цивільне право як навчальний
предмет — це впорядковані й систематизовані відомості про основні
категорії та положення цивільного права». Як навчальний предмет
цивільно-правова дисципліна є вивченням цивільного права та цивільної
науки, теорії цивільного права та законодавчих категорій, що розкриває
зміст інститутів і галузей цивільного права та практику застосування
цивільного права.
Цивільно-правова система – це систематизована сукупність її елементів
(цивільно-правових норм, інститутів, галузей або підрозділів), положення
яких визначається порядком та ієрархією внутрішньої логіки відповідної
галузі [7,c.45-47].
Варто зазначити, що в літературі з цивільного права описи внутрішньої
структури галузі (розміщення норм) стосуються як «системи», так і
«структури» цивільного права. Звичайно, можна використовувати той чи
інший термін. Однак слід враховувати, що «систему» можна трактувати
також як сукупність норм із характерними ознаками (наприклад, «система
приватного права», «сучасна правова система»).
Зробимо висновок, що сучасна цивільно-правова система – це
структура, елементами якої є цивільно-правові норми та інститути,
розташовані в певному порядку .
При побудові правової системи законодавці керуються науковими та
об'єктивними стандартами. Архітектура певної правової галузі, особливо
цивільного права, визначається характеристиками суспільних відносин, які
регулюються цією правовою сферою. Тому система є об'єктивною
закономірністю права [5,c.78].
Метою сучасної системи цивільного права є матеріали цивільного
права, тобто слугувати потребам практики.
 8

Сучасну систему цивільного права слід відрізняти від систематизації

або систематизації норм цивільного права. Закони мають бути простими для
розуміння та зручними для користувача. Це досягається розумною
систематизацією цивільного законодавства, тобто упорядкуванням його за
суб’єктивно обраними систематизатором класифікаційними ознаками. Вони
різні [10,c.36].
Наприклад, цивільне законодавство, що регулює господарську
діяльність організації, можна спростити шляхом створення
систематизованого збірника господарського законодавства.
Саме тому більш точним для характеристики взаємоузгодженого
розташування цивільно-правових норм використовують термін "структура
цивільного права" (не відмовляючись, разом із тим, і від поширеного виразу
"система цивільного права", який доцільно вживати з відповідними
застереженнями).
В простішому вигляді Ю.Калмиков визначає поняття: «"структура
цивільного права" як сукупність норм, що об'єднані в правові інститути або
існують самостійно і знаходяться у певному ієрархічному взаємозв'язку» .
Проте на сучасному етапі розвитку цивільного права його структура
ускладнюється, в зв'язку з чим деякі цивілісти, такі як, О. Пушкін, звертали
увагу на необхідність враховувати існування не тільки інститутів, але й
підгалузей цивільного права.
Перевага цієї позиції полягає в тому, що вона дозволяє уникнути
непорозумінь, що можуть виникнути внаслідок вживання однакових
термінів: наприклад, "інститут зобов'язань" та "інститут договору", "інститут
спадкування" та "інститут заповідального відказу" тощо.
При цьому, однак, слід враховувати, що замість терміна "підга- лузь"
можна використовувати поняття "розділ цивільного права" тощо.
 9

Розділ 2. Елементи системи цивільного права

Структура цивільного права - це структура і внутрішня форма
організації системи цивільного права, є єдність взаємозв'язку між різними її
елементами.
Елементами цивільно-правового складу є: правові норми та системи,
розташовані в певному порядку. До основних елементів системи цивільного
права належать: норми та інститути, до факультативних елементів належать
галузі та відділення. Заїка Ю.О.: «Під системою права слід розуміти
сукупність норм цивільного права, що регулюють відповідні однорідні
суспільні відносини.Наприклад, норми цивільного права, що регулюють
відносини, що виникають із договору купівлі-продажу, складають систему
купівлі-продажу. Систематизація має форму кодифікації та
консолідації»[5,c.87-93].
Кодифікація – це форма систематизації, яка забезпечує організацію
нормативних документів у законодавчому процесі шляхом оприлюднення
єдиних, компактних і внутрішньо узгоджених нормативних законів, які
максимально повно охоплюють цю сферу суспільних відносин. До складу
Цивільного кодексу входять: Закон України «Про авіацію» від 5 квітня 1993
року, Закон України «Про господарську діяльність» від 27 березня 1991
року (з наступними змінами та доповненнями), Закон України «Про
господарські товариства» від 27 березня 1991 року 》 жовтень 9,
1991[13,c.56-57].
Інкорпорація — форма систематизації, яка систематизує цивільні
нормативні матеріали у збірники чи інші видання за певними
класифікаційними ознаками без зміни змісту акта для забезпечення єдності.
Наприклад, «Склад законодавчих актів з питань винахідництва» та «Склад
цивільно-правового регулювання питань капітального будівництва»
[13,c.57-61].
 10

2.1 Цивільно-правова норма: поняття та характерні риси

Цивільно-правова норма постає первинною клітинною структурою,
своєрідним «атомом» цивільного права як системи та галузі: «норма
цивільного права є кінцевою граничною системною часткою (елементом)
системи, оскільки не поглинає в собі інші підсистеми, але має внутрішню
побудову (гіпотеза, диспозиція, санкція тощо)» [ 15,c.80].
Отже, сама по собі норма права також є системою, а відносно,
наприклад, інституту права – підсистемою. Таким чином, як останній і
первинний неподільний на атомарному рівні елемент системи цивільного
права, правова норма наділена усіма властивостями системи права і саме
через норму права, в тому числі цивільну, будується правовий інститут,
підгалузь, галузь, та врешті решт – відбувається цілісне правове регулювання
цивільних відносин. Нормами права регулюють найважливіші суспільні
відносини, і в залежності від способу чи форми в якій відбувається
регулювання, залежить можливість виконання завдань, для реалізації яких
створені відповідні норми.
Фактичні суспільні відносини, які підлягають правовому оформленню,
об’єктивно потребують логічної відповідності структури правової норми її
внутрішній структурі і досить «жорстко» визначають характер зв’язку та
кількість структурних елементів норми. Цивільно-правова норма є
різновидом правової норми, а тому наділена усіма ознаками, притаманними
їй, з урахуванням певних специфічних особливостей, які є характерними
винятково для норм приватного права [19,c.79-81].
У сучасній юридичній науці визначені загальні ознаки, властиві усім
правовим нормам та приписам незалежно до їх галузевої належності та
винятково цивільно-правовим нормам, яка вирізняє їх між іншими
соціальними та моральними нормами.
Першою ознакою будь-якої норми права (незалежно від того, йдеться
про приватне чи публічне право) є те, що вона являє собою правило
поведінки певного соціального суб’єкта.
 11

Отже, будь-яка правова норма є передусім еталоном, що включає

ідеальну модель поведінки суб’єкта та її умови. У цивільно-правових нормах
такий стандарт або зразок полягає у тому, що відповідні норми втілюють
правила поведінки суб’єктів цивільних відносин.
Характерною ознакою цивільно-правової норми, яка є властива й іншим
правовим нормам будь-якої галузевої належності є формальна визначеність,
яка виражена в точності нормативного припису і його закріпленості у
нормативних правових актах відповідної системи законодавства, прийнятих
уповноваженими державними органами, що інкримінує правову норму від
інших соціальних норм, які не мають такого ступеня формалізованості
[21,c.62-65].
На думку В. Сирих: «формальна визначеність норми права, передусім
означає факт закріплення її змісту письмовим документом (нормативним
правовим актом), виданим компетентним органом держави, посадовою
особою чи іншим уповноваженим органом» [18, с. 122].
Продовжуючи сформоване попереднім автором бачення, В. Козлов
доповнив його тим: «що норми права формулюються в офіційних документах
у вигляді точних і досить деталізованих правил…» [9, с. 181–182].
При цьому О. Черданцев, коментуючи ознаку формальної визначеності
правової норми, дійшов висновку щодо формальності права загалом:«як
необхідної якості права у ролі регулятора суспільних відносин, що має
визначальне підвищення ролі та соціальної цінності права в правовій
державі» [24, с. 19].
У цивільно-правових нормах ознака формальної визначеності, на мою
думку, полягає у тому, що не всі правила поведінки суб’єктів цивільного
права можуть вважатися нормою, а лише ті,що набули такої визначеностіз
часом, звичаї та моральні засади суспільства. Також О. Черданцев стверджує:
«за допомогою норм права, численні ситуації зводяться до єдиної юридичної
формули і встановлюється єдина модель поведінки невизначеного кола
суб’єктів у кількісно невизначених ситуаціях» [24, с. 21].
 12

Виходячи з попередньої ознаки О.Черданцев визначив наступну ознаку

правової норми – «нормативність». Також ознаку нормативності правової
норми виокремлюють О. Наден, О. Кузнецова та в деякій мірі
І.Маньковський. У будь-якій нормі прояв нормативності полягає у її
представницько-обов’язковому характері.
Водночас вважаю, що,на відміну від правових норм інших галузей
права, ознака нормативності у цивільно-правових нормах проявляється у
дещо іншому вигляді.
Так як цивільне право є базовою галуззю приватного права,
цивільноправова норма з її формально-визначеним характером, При
формулюванні окремих нормативних положень у положеннях нормативних
актів розкривається їх зміст, обмеження та способи застосування.
Крім того, на відміну від застосування норм публічного права,
невиконання норм цивільного права, навіть загальнообов’язкових (за
винятком абсолютно імперативних), здебільшого не призведе до
застосування заходів державного примусу. Вплив правових положень, хоча
й передбачає застосування права [22, с. 23].
Таким чином, згідно з нормами кримінального права, основної галузі
публічного права, здійснення якої передбачає обов’язковість державного
обвинувачення (крім чіткого переліку підстав звільнення від кримінальної
відповідальності), воно не є таким, як винна особа, яка, як правило,
визнається винною судом Тому в кримінальному праві завжди присутні
примусові заходи державного впливу .
До цивільно-правових відносин не є застосовним принцип механізм
невідворотності покарання [22, с. 24].
На відміну від кримінального чи податкового, у цивільному праві
відсутній механізм обов’язкового застосування заходів уповноваженими
державними органами цивільно-правової відповідальності до порушників
загальних правил поведінки, встановлених державою. До цивільно-правових
 13

відносин не є застосовним принцип механізм невідворотності покарання [22,

с. 24].
На думку М. Сібільова: «приватне право як супергалузь охоплює одну
лише галузь – цивільне право і є повністю тотожним йому» [16, с. 134]. Саме
в цивільному праві допускається походження обов’язкових приписів не
тільки від держави, а й від інших суб’єктів, які визначені у частинах 3 та 4 ст.
6 ЦК України: «сторони в договорі, а також особа, яка вчиняє односторонній
правочин, можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і
врегулювати свої відносини (або визначити наслідки одностороннього
правочину) на власний розсуд».
Можна погодитись із З. Ромовською: «у момент істотного розвитку
саморегуляції цивільних відносин, «норми договору, згідно з якими сторони
відступають від положень закону, мають вважатися нормами цивільного
права»» [15, с. 42].
 14

2.2 Інститути та субінститути в цивільному праві

Цивільне товариство є складовою частиною Цивільного кодексу, що
регулює єдині цивільні правовідносини. Наприклад, такі системи, як
позовна давність, права власності та продаж. Філії є складовими цивільно-
правових інститутів і являють собою сукупність цивільно-правових норм,
що регулюють однорідні відносини в установі. Серед них закупівельно-
збутове агентство має наступні галузі: роздрібні закупівлі та продажі,
постачання, контрактація сільськогосподарської продукції, постачання
енергетичних та інших ресурсних мереж, видобуток [2,c.54].
Цивільне право України базується на системі загальних положень і
структурно складається із загальних положень та спеціальних положень. До
загальних положень належать положення про суб'єкти та об'єкти цивільних
прав, правочини, правопорядки та позовну давність [16,c.89].
Цивільне товариство є складовою частиною Цивільного кодексу, що
регулює єдині цивільні правовідносини. Наприклад, такі системи, як
позовна давність, права власності та продаж. Філії є складовими цивільно-
правових інститутів і являють собою сукупність цивільно-правових норм,
що регулюють однорідні відносини в установі. Серед них закупівельно-
збутове агентство має наступні галузі: роздрібні закупівлі та продажі,
постачання, контрактація сільськогосподарської продукції, постачання
енергетичних та інших ресурсних мереж, видобуток [ 2,c.103].
Цивільне право України базується на системі загальних положень і
структурно складається із загальних положень та спеціальних положень. До
загальних положень належать положення про суб'єкти та об'єкти цивільних
прав, правочини, правопорядки та позовну давність.
Однак слід мати на увазі, що тепер ні тієї, ні іншої системи в чистому
вигляді не існує [ 6,c. 79].
Хоч деякі цивільні кодекси й побудовані за інституційною (Цивільний
кодекс Франції) або пандектною (Німецький цивільний кодекс) системами,
але структура цивільного права як галузі нині складніша.
 15

2.3 Підгалузі цивільного права

Підгалузь (розділ) цивільного права - це сукупність інститутів і окремих
норм, що охоплюють своїм регулюванням цілісну групу відносин у сфері
цивільного обігу (наприклад, право власності, зобов'язальне право, спадкове
право тощо).
У сфері цивільного права існує підрозділ, який охоплює різноманітні
інститути та нормативні акти, що регулюють широкий спектр відносин, що
стосуються цивільних правочинів. Це включає, але не обмежується правом
власності, зобов’язаннями та спадкуванням. Прийнявши цю позицію, можна
запобігти будь-яким неправильним тлумаченням, які можуть виникнути
через використання ідентичної термінології [10,c.38].
Наприклад, серед інших прикладів може виникнути плутанина між
«інститутом договору» та «інститутом зобов’язань» або «інститутом
відмови від заповіту» та «інститутом спадкування». Підкатегорія цивільного
права, відома як підгалузь цивільного права, складається з набору цивільно-
правових установ, які регулюють порівнювані відносини .
Підгалузі:
- Особисті немайнові права фізичної особи;
- Речове право;
- Зобов’язальне право;
- Спадкове право;
- Сімейне право.
В результаті це впливає на визначення структури цивільного права. У
європейському приватному праві було прийнято мати дві основні системи
для побудови правової структури – інституційну та пандектну. Інституційна
структура цивільно-правової системи будівництва складається з трьох
ключових інститутів: осіб, об'єктів і способів придбання цих об'єктів
[3,c.97].
 16

Переваги простої та раціональної системи незаперечні. Однак надмірне

спрощення цієї структури може перешкодити точному встановленню
зв’язку та взаємодії нормативних актів.
Багато стандартів та інститутів сучасного цивільного права не
відповідають цій структурі. Однією з переваг цієї системи є можливість
уникнути надмірності при описі окремих закладів завдяки відокремленню
загального розділу. Крім того, система організована на чіткі підсектори, що
додатково підвищує її ефективність. Однак у порівнянні з інституційними
системами цивільно-правовий статус особи видається менш значущим у
цьому контексті. Така відсутність акценту на цивільному праві суперечить
сучасній траєкторії його розвитку [ 18,c.49].
Важливо мати на увазі, що жодна з двох систем не існує в чистому
вигляді. Інституційна (Цивільний кодекс Франції) або пандект (Німецький
цивільний кодекс) системи служать основою для певних цивільних
кодексів.
Проте структура цивільного права як дисципліни з часом ставала все
більш складною..
Зокрема вона охоплює:
1. Загальні положення.
2. Правове становище особи.
3. Речові права (права на речі).
4. Права інтелектуальної власності.
5. Договори (договірні зобов'язання).
6. Недоговірні зобов'язання.
7. Спадкове право.
8. Сімейне право. В Україні останнє поки що традиційно тлумачиться
багатьма юристами як самостійна галузь, але по суті належить до предмета і
сфери дії цивільного права.
Щодо структури цивільного права слід зазначити, що поділ цієї галузі
на загальну та особливу частини небажаний. Такий поділ є недоречним,
 17

оскільки Цивільний кодекс не має загальноприйнятих «загальних частин».

Вірніше, «загальна частина» складається, так би мовити, з двох рівнів. Є
положення, загальні для всіх цивільних законів, а інші є загальною частиною
обов'язкового права. Крім того, можливі треті рівні, такі як загальна частина
договірного права, загальна частина позадоговірних зобов’язань і загальні
питання спадкового права [ 2,c.57].
Тому витягти «загальні частини» таким чином практично неможливо. .
У цьому контексті видається правомірним говорити про окремі частини
цивільного права, а не про загальну та особливу частини. Водночас стаття 1
ЦК містить загальні положення. Наступні розділи, як правило, підходять для
кожної підгалузі цивільного права, кожен також має свою власну загальну та
особливу частини.
 18

Розділ 3. Структура цивільного права

3.1 Загальна частина цивільного права
Цивільноправові норми та інститути умовно можна поділити на загальні
й спеціальні. Загальні становлять загальну частину сучасного цивільного
права. Вона стосується всіх суспільних відносин, які регулюються цивільним
правом. Наприклад, при розгляді цивільних спорів суд з’ясовує, хто є
учасниками правовідносин, чи є вони дієздатними особами, тощо [5,c.76].
Саме тому норми щодо суб’єктів цивільного права (громадян і
юридичних осіб) є загальними і становлять елемент загальної частини
цивільного права.
Загальну частину сучасного цивільного права становлять:
- норми про суб’єктів
Одним з найважливіших інститутів цивільного права є суб'єкти
цивільних правовідносин, правовий статус яких регламентується у ІІ розділі
ЦК України «Особи». За загальним правилом, закріпленим у ст. 2 ЦК
України, учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи.
При цьому людина як учасник цивільних правовідносин вважається
фізичною особою. Ідентифікуючими ознаками фізичної особи як учасника
цивільних правовідносин, попри інше, є ім’я та місце проживання [5,c. 93].
-об’єкти цивільного права
Під об'єктами цивільних прав слід розуміти матеріальні і нематеріальні
блага, що мають свої ознаки або властивості і з приводу яких суб'єкти
вступають у цивільні правовідносини. Поняття об'єкта цивільних прав не
знайшло свого законодавчого закріплення, і є сугубо теоретичним поняттям.
Перелік об'єктів цивільних прав закріплений у ст. 177 ЦК [2,c.56].
Класифікація об'єктів цивільних прав:
1) майно (речі), які є, об’єктами речових прав;
2) дії (роботи, послуги), які є, об’єктом зобов’язальних прав;
 19

3) результати інтелектуальної (творчої) діяльності, які є об’єктом

виключних прав;
4) особисті нематеріальні блага, які є, об’єктом абсолютних особистих
немайнових прав.
Таким чином, об'єктами цивільних прав стає все те, з приводу чого
виникають та здійснюються цивільні права та обов'язки, тобто все те, що стає
предметом або результатом діяльності учасників цивільного обороту.
За критерієм оборотоздатності об'єкти цивільних прав поділяються на:
а) об'єкти, що обертаються вільно;
б) об'єкти, обмежено оборотоздатні;
в) об'єкти, вилучені з обігу.
Більшість предметів цивільних прав належать до вільно-обертових
предметів.
Суб'єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити
від однієї особи до іншої в порядку спадкування або спадкування.
В Україні застосовується загальна презумція щодо вільного
переміщення товарів, якщо немає спеціальних правових положень щодо
переміщення чи обмеження переміщення товарів або якщо товари тісно
пов’язані з фізичними чи юридичними особами [18,c. 32].
- правочини

Відповідно до діючого цивільного законодавства України (зокрема, ч. 1

ст. 202 ЦК України) правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну
або припинення цивільних прав та обов’язків (Цивільний кодекс України //
Відомості Верховної Ради України. – Офіц. вид. – 2003. – № № 40-44. – Ст.
356.).,
Проаналізувавши як теоретичні положення щодо правочинів, так і
законодавчі норма, можна сказати, що характерними ознаками правочинів,
які дають можливість розмежовувати їх з іншими юридичними фактами, є:
– правочин це завжди вольовий акт, на відміну від юридичного факту, події,
настання чи ненастання якого не залежить від волі особи.
 20

–Правочин – це дія,конкретно спрямована на досягнення певного

правового результату ( одержання, зміни чи припинення цивільно-правових
відносин), визначеного волевиявленням учасників правочину;
– правочином є дія суб’єктів цивільного (приватного) права, які завжди є
юридично рівними, отже, можливість вчинення ними правочинів – це
елемент змісту їх цивільної дієздатності;
– правочин завжди є правомірною дією, чим він відрізняється від
правопорушень.
Законність документа означає визначення характеру юридичних фактів,
які породжують бажаний правовий результат для суб’єкта [17, c.53-54].
- представництво і довіреність
У цивільному праві представництво - це правові відносини, коли одна
особа представляє іншу особу та має повноваження виконувати обов'язки або
привілеї.
Визначення представника не охоплює осіб, які діють в найкращих
інтересах інших і можуть укладати потенційні угоди лише з посередниками.
Представників слід відрізняти від інших осіб, чиї дії подібні до
представництва, включаючи посередників, кур’єрів (наприклад, транспортні
компанії), виконавців, які підписують документи, але не виконувача
(наприклад, дозволено підписи осіб, які не є членами).
У відносинах представництва беруть участь три суб’єкти. Почнемо з
того, що представник – це особа, яка займається транзакціями та іншими
юридичними питаннями від імені іншої особи та в її інтересах. Роль
представника обмежена особами, які є законними резидентами або мають
присяжне посвідчення особи. У трудовому договорі представниками можуть
виступати працюючі фізичні особи, які досягли працездатного віку (до 16
років).
Другий аспект представництва стосується особи, яку представляють.
Іншими словами, представник діє від імені та в інтересах юридичного
учасника правовідносин незалежно від обсягу його дієздатності.
 21

Остання сторона, з якою представник завершує угоди від імені особи,

яку він представляє, відома як третя особа. Цією третьою особою може бути
будь-який учасник правовідносин.
Різновидом добровільного (договірного) є представництво за
довіреністю.
Довіреність — це юридичний документ, який надає одній особі
повноваження діяти від імені іншої особи та представляти третю особу
[20,c.81].
- позовну давність
Позовна давність – це строк для захисту права за позовом особи, право
якої порушене. Іншими словами, це строк протягом якого особа, право якої
порушено, може вимагати захисту чи примусового здійснення свого права
через суд. Сплив строку позовної давності є підставою для відмови в позові.)
 22

3.2. Особлива частина цивільного права

Спеціальна, або особлива, частина регулює спеціальні (особливі)
суспільні відносини і складається із таких інститутів:
1. Право власності. Інші речові права.
Для отримання дозволів, які вимагають консульського засвідчення,
вони також повинні мати нотаріальне засвідчення.
Право власності вважається найважливішим правом, оскільки воно
надає власнику повну владу над своїм майном і забезпечує повний захист
його прав [17, c.34].
Це означає, що власник має можливість вжити судових заходів проти
будь-якої особи, яка порушує його права власності. Хоча важливо визнати,
що «повна влада над майном» не означає безмежний контроль для власника,
важливо зазначити, що власнику надається більше повноважень щодо
певних аспектів, ніж будь-якій іншій стороні [17, c.36].
Проте бувають випадки, коли державні чи суспільні інтереси
вимагають обмеження повноважень власника. Поняття володіння чужим
майном включає різні інституціоналізовані форми, такі як сервітути,
емфітевзис, суперфіцій та іпотека. Зокрема, у статті 401 Цивільного кодексу
України наведено визначення сервітуту як права користування чужим
майном у певному обсязі.
Згідно зі статтею 407 Цивільного кодексу України емфітевзисом є
постійне успадковане право користування чужою земельною ділянкою для
сільськогосподарського виробництва.
Емфітевт, або користувач, пов'язаний обов'язком використовувати
майно за цільовим призначенням, що є визначальною ознакою емфітевзису.
Суперфіціація встановлюється, коли землевласник передає частину
своєї землі або всю її земельну ділянку суперфіціарію, який може бути
фізичною або юридичною особою. Метою цього розподілу є сприяння
будівництву різних споруд, включаючи, але не обмежуючись, промислові,
житлові, соціальні та рекреаційні будівлі.
 23

Власник може надати цю земельну ділянку безоплатно або стягувати за

користування нею плату в розумному розмірі відповідно до статті 413
Цивільного кодексу України.
Суперфіцій, як і емфітевзис, є довгостроковим, переданим і спадковим
правом, яке може бути реалізоване лише в межах його цільового
призначення. Іпотека, з іншого боку, є формою гарантії, коли під заставу
передається нерухоме майно, а також транспортні засоби. Це право продажу
чужого майна у разі невиконання зобов’язання, яке було забезпечене
заставою. (Закон «Про заставу», ст. 575 ЦК України).
2. Зобов’язальне право (загальні положення про зобов’язання,
окремі види зобов’язань, договори й недоговірні зо бов’язання).
Зобов'язальне право - це система норм цивільного права, які регулюють
майнові, що виникають з приводу передачі майна, виконання робіт, надання
послуг, відшкодування шкоди або повернення безпідставно набутого майна.
Зобов'язання - це встановлені цивільним правом суспільні відносини,
пов'язані з передачею майна та інших результатів праці, у яких одна особа
(кредитор) має право пред'являти вимоги до іншої особи (боржника), вчиняти
певні дії та зобов'язана їх вчинити як наслідок [20,c.81].
Зобов'язання можна систематизувати за різними класифікаційними
ознаками.
Залежно від причини виникнення зобов'язальні правовідносини
поділяються на договірні та позадоговірні.
Залежно від рівня правових зобов'язань сторін зобов'язання поділяються
на прості та складні.
Залежно від ступеня визначеності предмета зобов'язання на момент його
виникнення вони поділяються на альтернативні та факультативні.
Виходячи з розподілу прав та обов'язків між співкредиторами та
солідарними боржниками зобов'язання поділяються на часткові та солідарні
[ 7,c. 111].
 24

Зобов’язання , в яких справа або обов’язки спів боржників чітко поділені

на заздалегідь визначені частини, називаються частковими.
– правочин (договір), що врегульований законом, так і не врегульований
законом, але не суперечить йому (договірні зобов'язання та зобов'язання, що
виникають з односторонніх правочинів)
– з неправомірних дій (зобов’язання, що виникають унаслідок
заподіяння майнової й немайнової шкоди іншій особі, та зобов’язання, що
виникають унаслідок придбання або збереження майна за рахунок іншої
особи без достатніх правових підстав);
- дії, що порушують закон (зобов'язання, що виникають із заподіяння
матеріальної та нематеріальної шкоди іншим особам, і зобов'язання, що
виникають із привласнення або утримання майна, заподіяного іншим особам
без достатніх юридичних підстав).
– у результаті створення наукових, літературних, художніх творів, а
також винаходів та інших результатів творчої діяльності;
– інші юридичні відомості (створення небезпеки (загрози) життю та
здоров'ю фізичної особи, майну цієї фізичної та юридичної особи.
– У випадках, передбачених цивільним законодавством, зобов'язання
можуть виникати з судових рішень);
–У випадках, врегульованих цивільним законодавством, зобов'язання
може виникати з актів органів державної влади (наприклад, рішення про
відчуження земельної ділянки для потреб держави є підставою для
зобов'язання викупу земельної ділянки держави)[ 16,c. 142- 146].
3. Авторське право.
Авторське право — це галузь цивільного права та права інтелектуальної
власності, яка регулює відносини, пов’язані зі створенням і використанням
творів науки, літератури, мистецтва, охороною особистих прав і власності
(власності) автора та його правонаступників [9,c.21].
 25

4. Право на винахід та інші результати творчості, що вико

ристовуються у виробництві.
Патентне право — галузь цивільного права, яка регулює
правовідносини, пов’язані зі створенням і використанням (виробництвом,
використанням, реалізацією, продажем, іншим цивільним обігом) об’єктів
інтелектуальної власності, що охороняються правом інтелектуальної
власності, що охороняються патентом.
До об’єкта промислової власності, крім засобів персоналізації
(торговельні марки, назви походження товарів тощо), входять також
зазначені вище результати інтелектуальної діяльності [8,c.89].
5. Спадкове право.
Спадкове право - це сукупність правових норм, що регулюють порядок
переходу прав та обов'язків від померлої особи (спадкодавця) до однієї або
кількох осіб (спадкоємців) у порядку спадкування [8,c.101].
Після смерті особа фізично припиняє своє існування, але значна
кількість цивільних правовідносин, у яких вона була носієм прав та
обов'язків, з нею залишається.
Вони здаються відкритими, охоче підкоряються добровільним наказам
інших.
Спадкуванням є перехід майна, окремих немайнових особистих прав та
обов'язків від спадкодавця до спадкоємцівУсі ці права та обов'язки складають
спадщину [8,c.102].
До права спадкування не належать окремі особисті немайнові права
спадкодавця, у тому числі право на участь у громадському житті та право на
об’єднання громадян, якщо це не встановлено законом або документами.
Якщо особа була покалічена або поранена і померла через певний період
часу, право на відшкодування збитків припиняється, оскільки збитки не
можуть належати нікому іншому.
 26

При цьому, якщо за життя потерпілого шкода, завдана ушкодженим

здоров'ям, не буде усунена, право вимагати від спадкодавця сплати
недоплаченої суми входить до складу спадкової маси.
З права спадкування також виключаються права на аліменти, пенсію,
утримання та інші соціальні виплати, а також права та обов'язки спадкодавця
як боржника і кредитора, якщо вони пов'язані виключно з особою цієї особи і
відповідно до статті 608 цього Кодексу. припиняються у зв’язку з його
смертю.
Спадкодавцем можуть бути лише фізичні особи (громадяни України,
іноземні громадяни чи особи без громадянства). Перехід прав та обов'язків
юридичної особи у разі припинення юридичної особи регулюється нормами
права, відмінними від норм права про спадщину.
Спадкоємцями можуть бути як фізичні, так і юридичні особи, а також
держава та інші суб’єкти публічного права [11,c. 67-69].
Фізичні особи мають перевагу перед іншими суб'єктами: вони можуть
спадкувати за законом або за заповітом.
Юридичні особи, держави та інші юридичні особи можуть спадкувати
лише за наявності прямих вказівок у заповіті.
Можливість претендувати на спадщину не залежить від національності
та дієздатності особи: особи визнані судом недієздатними внаслідок
психічної хвороби або розумової відсталості, особами з обмеженою
цивільною дієздатністю, а також правами на спадщину затриманих [11,c. 71-
75].
Проте необхідною умовою для спадкування фізичної особи є її
життєдіяльність на момент відкриття спадщини.
Закон захищає права дітей, зачатих за життя спадкодавця і народжених
живими після його смерті (тобто після відкриття спадщини), шляхом
зарахування їх до кола осіб, які спадкують.
Не має права спадку особа, яка навмисно позбавляє життя спадкодавця чи
одного з можливих спадкоємців або навмисно вбиває когось, особа, яка
 27

навмисно перешкоджає заповідачеві скласти заповіт, змінити чи скасувати

заповіт, а також сприяти його складанню заповіту, створювати спадкові
права для себе чи інших осіб або сприяти збільшенню їх спадщини. Батьки
дитини, батьківські права якої позбавлені прав і права не поновлені на
момент відкриття спадщини, а також батьки (усиновлювачі) та повнолітні
діти (усиновлені), інші особи, які втекли, ухиляються від їх зобов'язання
задовольнити потреби спадкодавця, якщо це встановлено судом [11,c.83-85].
Чинним законодавством цивільного права передбачається здійснення
спадкування за заповітом або законом.
Якщо фізична особа склала заповіт, яким розпорядилася своїм майном у разі
смерті без відміни, то у разі смерті спадкування здійснюється за заповітом,
який є останньою волею спадкодавця.
Спадкування за заповітом займає перше місце серед видів спадкування
залежно від пріоритету волі особи.
Це підтверджується статтею 1223 ЦК України, якою передбачено, що:
«закон надає спадкоємцям право спадщини лише у разі відсутності заповіту
або визнання заповіту повністю або частково недійсним».
Таким чином, законне спадкування виникає тоді і тому, що воно не
змінено заповітом.
Такий поділ цивільного права певною мірою є умовним, оскільки
беспосередньо ЦК України не виділяє Загальну та Особливу частину
цивільного права.
Деякі науковці, такі як Є.О Харитонов та Н.О. Саніахметова теж
вважають такий поділ за недоцільний, оскільки у цивільному праві, на їх
думку, “універсальної “загальної частини” не існує. Натомість “загальна
частина” складається начебто з двох рівнів: є положення, загальні для всьго
цивільно го права, і є загальна частина зобов’язального права.
 28

Висновки
Таким чином, цивільне право займає центральне і ключове місце у сфері
приватного права і взагалі в регулюванні більшості майнових відносин і
багатьох немайнових відносин.
Прямим свідченням цього є навіть поширені, хоч і безпідставні, спроби
застосування норм цивільного права до відносин власності, які є предметом
публічного, а не приватного права.
Наразі існують й інші суперечки, пов’язані із застосуванням деяких
положень приватного права, наприклад, положення про майнову
відповідальність досі є різновидом «перешкоди» для режиму цивільно-
правової відповідальності.
Йдеться про вину як умову юридичної відповідальності та її форми,
підстави звільнення від відповідальності (нещасні випадки та непереборна
сила) та її зміст (поняття та види).
Більше того, українське цивільне право, наслідуючи римську традицію,
досі говорить лише про відповідальність за невиконання зобов’язань і не знає
загального виду відповідальності за порушення цивільних прав. Ці та інші
прогалини цивільного законодавства мають бути негайно усунені.
Сподіваємося, що багато з цих та інших питань буде вирішено з прийняттям
нового Цивільного кодексу України.
Сучасна система цивільного права формує структуру галузі. Структура є
невідмінною властивістю всіх реальних систем.
Структура цивільного права — це внутрішня структура і форма
організації системи цивільного права, єдність взаємозв'язків між її
елементами.
Елементами структури цивільного права є правові норми та інститути.
Під правовими інститутами необхідно розуміти сукупність цивільно-
правових норм, що регулюють відповідні однорідні суспільні відносини.
 29

Таким чином, сучасна система цивільного права — це структура,

складовою частиною якої є цивільно-правові норми та інститути, розташовані
в певному порядку.
Іншими словами, виходячи із загальної характеристики приватного права
та після визначення понять і ознак цивільного права, ми можемо визначити
цивільне право як галузь приватного права.
Цивільне право, суб'єктами цивільного права є: Майнові відносини, що
виникають у зв'язку з використанням речей - грошей у суспільстві та
немайнові особисті відносини, як галузь приватного права, основа
регулювання приватних прав. Тому його положення в системі права
визначається основною, основною галуззю, спрямованою на регулювання дій,
насамперед, відносин власності.
Відповідно, загальні норми і принципи цивільного права можуть бути
застосовані для регулювання всіх відносин, що належать до сфери приватного
права, за відсутності прямого розпорядження спеціального закону про це
питання (тобто в допоміжному та додатковому порядку).
Це стосується перш за все галузі сімейного права, де таке регулювання
отримало безпосереднє підтвердження законодавцем, а також
приватноправових відносин, на які впливають інститути праці, праці,
природних ресурсів і трудового права.
Зокрема, не є необґрунтованими судові спроби використати норми
цивільного законодавства для відшкодування моральної шкоди у відносинах,
спричинених розірванням або зміною договору безпідставно на основі праці.
Наприклад, норми цивільного права регулюють відносини, що
виникають із договорів купівлі-продажу, які становлять інститут купівлі-
продажу.
 30

Список використаних джерел

1. Укpаїна. Закони. Конституція України.- К.:Парламентське
видавництво, 1998.- 78 с.
2. Укpаїна. Закони. Цивільний кодекс Укpаїни: Кодекс, закони,
постанови, коментаpі:/ [Упоpяд. Зуб І. В.]. Ужгоpод: ІВА, 2001. 313,
[4] с. — (Всі кодекси Укpаїни).
3. Александpов О. А. Пpактикум з цивільного пpава Укpаїни: Загальна
частина: Hавч. посібник / Київ. деpж. ун-т культуpи і мистецтв та ін.;
Під заг. pед. Кампо В.: Освіта і культуpа, 1998. — 64с.
4. Бpагінский М. І., Витpянский В. В. Договірне пpаво: Заг. положения.
М [Статут], 1997.681с
5. Біpюков І. А. та ін. Цивільне пpаво Укpаїни: Заг. ч.[Hавч. посіб. для
студентів спец. вузів] / Біpюков І. А., Заіка Ю. О., Співак В. М., 2000.
304с.
6. Бойко М. Д. та ін. Цивільно-пpавові документи: Зpазки заяв, скаpг,
договоpів, заповітів, доpучень, контpактів, актів з цивільно-пpавових
питань /М.Д. Бойко, В.М. Співак, М.А. Хазін; За pед. В.Д.
Гвоздецького.— К.: Hаук. думка, 1997.262, [1] с.
7. Цивільне пpаво Укpаїни:В 2 ч.;За pед. А.А. Пушкина, В.М.
Самойленко. — Х.: Основа, 1996.— 436, [ 1] с.
8. Цивільне пpаво: Словник-довідник/Тихомиpов М. Ю., Тихомиpова
Л.. — М.: [Юpінфоpмцентp], 1996. — 573, [1] с.
9. Додонов В. H. Та ін. Словник цивільного пpава/Додонов В. H.,
Каминська E. В., Румянцев О. Г.;. М.: ИHФРА-М, 1997. — 292, [2] с.
10. Заіка Ю. А. Цивільне пpаво Укpаїни: Навч.пос./ Межpегион;. — 2-е
вид., пеpеpоб. и доп. — К., 2000. — 198, [1] с.
11. Петpук О. М. Облік та аналіз договіpних відносин: пpоблеми теоpії
та пpактики/За pед.Г.Г.Кіpейцева; Житомиp інж.-технол. ін-т.
Житомиp, 1999. — 331 с
 31

12. Розвиток цивільного і тpудового законодавства в Укpаїні [Шевченко

Я. М., Молявко О. М., Салатко А. Л. та ін.]; Ін-т деpжави і пpава ім.
В. М. Коpецького HАH Укpаїни; [Ред. К. К. Гулий]. Х.Консум, 1999.
— 271 с.
13. Сіненко В. О. Основи цивільного пpава: Хpестоматія: (Hавч. посіб. з
семінаp. занять)Кіpовогp. деpж. техн. ун-т. — Кіpовогpад:1999. — 51
с.
14. Цивільне пpаво Укpаїни: Підpучник: У 2 кн./Київ. нац. ун-т ім. Т.
Шевченка; За pед. О. В. Дзеpи, H. С. Кузнєцової. Юpінком Інтеp,
1999. Кн.1 [Бобpова Д. В., Дзеpа О. В., Довгеpт А. С. та ін.]. — 1999.
— 861 с.
15. Цивільне пpаво Укpаїни: Підpучник: У 2 кн. / Київ. нац. ун-т ім. Т.
Шевченка; За pед. О. В. Дзеpи, H. С. Кузнєцової. — К.: Юpінком
Інтеp, Кн.2 / [Бобpова Д. В., Дзеpа О. В., Довгеpт А. С. та ін.].1999.
780 с.
16. Цивільне пpаво: [Hавч. посібник для студентів юpид. вузів і фак.]. —
К.ВEHТУРІ, 1997. Ч.2 [Підопpигоpа О. А., Бобpова Д. В., Воpонова Л.
К. та ін.]; За pед. О. А. Підопpигоpи і Д. В. Бобpової. 1996. 478, [1] с.
17. Цивільне пpаво: [Підpуч. для студентів юpид. вузів і фак.].К., 1997.
Ч.1 [Підопpигоpа О. А., Бобpова Д. В., Довгеpт А. С. та ін.]; Hаук.
pед. О. В. Дзеpа. 1997. 543 с.
18. Цивільне пpаво: Підpуч. для студентів юpид. вузів і фак. /
[Підопpигоpа О. А., Бобpова Д. В., Воpонова Л. К. та ін.]., 1997-. Ч.2 /
Редкол.: Д. В. Бобpова та ін. 1997. 479 с.
19. Цивільне пpаво: Підpуч. для студентів юpид. вузів і фак.
[Підопpигоpа О. А., Бобpова Д. В., Воpонова Л. К. та ін.]. К.: Вентуpі,
1997. Ч.2 / Редкол.: Д. В. Бобpова та ін. 1997. 479 с.
20. Бpагінський М.І., Витpянський В.В. Договірне пpаво: Общ.
положения. М.: [Статут], 1997. 681с.
21. Бойко М. Д. та ін. Цивільно-пpавові документи: Зpазки заяв, скаpг,
 32

договоpів, заповітів, доpучень, контpактів, актів з цивільно-пpавових

питань М.Д. Бойко, В.М. Співак, М.А. Хазін; За pед. В.Д.
Гвоздецького. 2 вид., випp. й доп. К.: Hаук. думка, 1997. 262, [1] с.
22. Головач А. С. Зpазки офоpмлення документів: Для підпpиємств і
гpомадян[Hаказ, договіp, доpучення, заява, довідка].[Донецьк]:
Сталкеp, 1997. 349 с.: іл.
23. Збіpник типових договоpів з можливістю копіювання: [Аудит,
pеклама, цінні папеpи та ін.] / [Упоpяд. Воїна І. А., Ред. Кpивенко О.
А.].К.: Сплайн, 1998. [62] с.
24. Збіpник типових договоpів: З можливістю копіювання / [Упоpяд.
Воїна І. А.; Ред. Кpивенко О. А.].., випp. і доп. К.: Сплайн, 1999. [65]
с.
25. Петpук О. М. Облік та аналіз договіpних відносин: пpоблеми теоpії
та пpактики/За pед. Г. Г. Кіpейцева; Житомиp. інж.-технол. ін-т.
Житомиp, 1999. 331 с.: іл., табл.
26. Поpядок ведення та виконання окpемих видів договоpів: Метод.
pекомендації для студентів юpид. фак. /Чеpнів. деpж. ун-т ім. Ю.
Федьковича; [Уклад.: Гетьманцева H.Д., Коpчак H.М.;Літ.pед.
Колодій О.В. ]. Чеpнівці, 1998. 30с.: табл.