1

Одеський національний університет імені І. І. Мечникова

Економіко-правовий факультет

Кафедра загально-правових дисциплін та міжнародного права

Курсова робота
на тему: «Структура і класифікація норми права»

Студентки І курсу
денної форми навчання
спеціальності 081 Право
Дiденко Анастасiї Олександрiвни
Керівник: к.ю.н., доц. Борщевький В.I.
________________________________

Національна шкала ________________

Кількість балів: ____Оцінка: ECTS ___

Члени комісії ________________ _____________________

(підпис) (прізвище та ініціали)

________________
_____________________
(підпис) (прізвище та ініціали)

Одеса 2023
 2

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………..………2

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА НОРМ

ПРАВА…...4
1.1. Поняття норми права у науковій
доктрині………………………..4
1.2. Система норми права……………………………………….………
7
1.3. Ознаки норм
права………………………………………………….9
1.4. Класифікація норми права.……………………………………….12

РОЗДІЛ 2. Структура норм права……………………..…………...15

2.1. Поняття та наукові підходи до визначення структури норми
права…………………………………………………………………………...15
2.2. Класична трьохелементна структура………………….………...17

ВИСНОВКИ……………………..…………………………………….23
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………..24
 3

ВСТУП

Право - це складна і динамічна система, яка регулює

взаємовідносини між людьми, їх поведінку та діяльність. Щоб зрозуміти
цю систему і ефективно застосовувати її, необхідно мати чітке уявлення
про структуру і класифікацію норм права. Класифікація норм права є
важливим інструментом для розуміння основних принципів правової
системи, а також для розробки і застосування правових норм у практиці.
Актуальність дослідження полягає у тому, що знання структури та
класифікації норм права є необхідним для розуміння правової системи
країни, оскільки вони допомагають зрозуміти, як різні норми права
пов'язані між собою та як вони застосовуються в різних сферах життя.
Право як наука постійно розвивається і змінюється, що вимагає
систематичного аналізу і уточнення структури та класифікації норм права.
Різноманітність законодавства в різних країнах та на різних рівнях
(міжнародний, національний, регіональний, місцевий) ставить перед
вченими завдання визначення загальних та специфічних рис норм права в
залежності від контексту їх застосування. Знання структури та
класифікації норм права є важливим для юристів, оскільки це допомагає
зрозуміти сутність правової системи та її зміст, а також забезпечує
ефективну захист прав та інтересів громадян.
Дослідження структури та класифікації норм права може допомогти
виявити прогалини в законодавстві, невідповідності між нормами різних
рівнів та інші проблеми правової системи, що потребують реформування.
Загалом, дослідження структури та класифікації норм права є важливим
для подальшого розвитку правової науки та практики.
Метою даної курсової роботи є вивчення структури та класифікації
норм права, їх особливостей та значення для правової системи.
Виходячи з поставленої мети, було виконано ряд завдань:
 4

- проаналізували поняття норми права та систему;

- дослідили класифікацію;
- охарактеризувати структуру норм права.
Об'єктом дослідження є правова система в цілому, а також окремі її
складові частини, такі як правові норми та їх структура.
Предметом дослідження є структура та класифікація правових норм.
В ході написання роботи було використано ряд методів, наприклад
діалектичний, історичний, порівняння, узагальнення, методи аналізу та
синтезу.
Структура роботи включає в себе вступ, перший розділ з чотирма
підрозділами, другий розділ з двома підрозділами, а аткож висновки та
список використаних джерел.
 5

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА НОРМ ПРАВА

1.1. Поняття норми права у науковій доктрині

Поняття норми права є однією з найважливіших категорій теорії

держави та права. Немає жодного іншого складового елементу правової
системи, який був би настільки тісно і безпосередньо пов'язаний з іншими,
як норми права. Будь-яке правове явище виявляється і проявляється лише
взаємодією з правовими нормами. Головним чином через них, на їх основі
здійснюється вплив держави на правову систему суспільства в цілому і на
її складові елементи окремо.
Норма права - це загальні правила поведінки, встановлені
законодавством, які регулюють відносини між людьми, організаціями та
іншими суб'єктами права. Норми права мають бути додержувані кожним
громадянином, інакше виникає відповідальність за їх порушення. Норми
права визначаються відповідними законами та іншими правовими актами і
можуть бути загальними (для всіх суб'єктів права), спеціальними (для
певної категорії суб'єктів права), або індивідуальними (для конкретної
особи або організації). Норми права також мають свою ієрархію - вищі
норми мають пріоритет перед нижчими.
Норма права можна вважати ідеальною логічною структурою, яка
відображає загальну закономірність права, що полягає в установленні та
забезпеченні її державою (іншими суб’єктами нормотворчості) [10, с. 214].
Поняття норми права включає в себе багато аспектів. Норма права -
це правова форма, відображення правового регулювання поведінки людей
у суспільстві, яка містить обов'язкові для виконання правила та вимоги.
Право складається з діючих в даному суспільстві юридичних або
правових норм. Юридична норма - це первинна клітина права, частинка
змісту, початковий структурний елемент його системи. Тому очевидно, що
норма права має всі основні риси права як особливого соціального явища.
 6

Однак з цього положення не випливає, що поняття права і норми права

збігаються. Право та окрема юридична норма відносяться між собою як
загальне та окреме, які поряд з рисами схожості мають свої особливості.
Окрема правова норма або група норм ще не є правом. Право - це система
юридичних норм, яка в найбільш повному та загальному вигляді виражає в
цих нормах державну волю суспільства, її загальнолюдський та класовий
характер, пронизана єдиними закономірностями та принципами,
обумовленими економічною, політичною та духовною структурою
суспільства. Будь-яка окрема правова норма набуває якості, властивої
праву в цілому, тільки якщо вона включена до його загальної системи.
Норма права є самостійним явищем зі своїми власними
специфічними особливостями, які глибше конкретизують і уточнюють
наше розуміння права, його поняття, сутності та змісту, а також механізму
регулювального впливу на суспільні відносини. Оскільки норми права є
одним з видів соціальних норм, до них застосовуються загальні ознаки,
характерні для цих норм. Проте норми права відрізняються від звичаїв,
моральних, корпоративних та інших соціальних норм специфічними
ознаками, які є їх характеристичними рисами. До найбільш суттєвих з них
належать наступні. Норма права - єдина у ряді соціальних норм, яка
виходить від держави та є офіційним вираженням державної волі;
Незалежно від словесної формулювання, у якому висловлена та чи інша
правова норма (правомочність, наказ, дозвіл, заборона тощо), вона завжди
є владним обов'язковим прескриптивним наказом держави щодо можливої
та обов'язкової, дозволеної та забороненої поведінки людей [10, с. 213].
У своїй праці Пильгун Н.В. описав, що головна мета правових норм
полягає у регулюванні суспільних відносин, що є важливим для створення
порядку в країні та стабільного функціонування державних установ,
організацій та органів. Ці норми забезпечують ефективне регулювання
усіх сфер життя, захищаючи права та свободи як особисті, так і громадян
 7

України. Вони є необхідною умовою для прогресивного розвитку

суспільства, оскільки з їх допомогою можна досягти демократії, рівності,
економічної свободи та максимального рівня організованості. Норма права
є первинною ланкою для права взагалі та його окремих галузей, як
своєрідне "ядро" в системі суспільних відносин. Право закріплює різні
моделі поведінки суб’єктів, опираючись на норми. Норма права - це
обов’язкове правило поведінки, сформоване в суспільстві відповідно до
визнаної міри свободи та рівності. Вона формально визначена у
нормативно-правових актах, забезпечена владою з метою регулювання,
охорони та захисту суспільних відносин [8, с. 55].
У дослідженні Вакарюк Л. наводиться думка, що норма права є
центральною категорією правової науки, що має широкий обсяг
застосування, охоплюючи не тільки загальну теорію права, але й інші
галузі правознавства. Це особливий тип соціальних норм поведінки
загального застосування, які встановлені, визнані або санкціоновані
компетентними державними органами або відповідно до передбаченого
порядку, і мають загально обов'язкову силу. Вони регулюють суспільні
відносини в інтересах громадян та суспільства, виражаються у формально
визначених приписах, зазвичай у письмовій формі, та можуть бути
супроводжені заходами державного примусу, включаючи відповідальність
перед державою за їх порушення з метою забезпечення їхнього
дотримання та неухильного виконання [3, с. 171].
Могілевський Л.В. трактує норму права - як особливе правове
утворення, яке складається з логічно пов'язаних елементів та є основним
компонентом правової системи. Норма права володіє цілісністю і
системністю, що дозволяє їй відображати всі головні властивості права. У
складному суспільстві, де існує безліч соціальних зв'язків і відносин, їх
постійне врегулювання вимагає наявності ефективних та універсальних
засобів, такими засобами є норми права. Норми права встановлюються
 8

державою або іншими компетентними органами та мають

загальнообов'язкову силу. Вони регулюють соціальні відносини і
забезпечують стабільність та цілісність суспільства [7, с.14].
Тополевський Р. Б. характеризує норму права, як
загальнообов’язкове, формально визначене правило поведінки (зразок),
встановлене або визнане державою як засіб регулювання суспільних
відносин, що офіційно закріплює міру свободи, рівності і справедливості
відповідно до суспільних, групових та індивідуальних інтересів (волі)
населення країни, ґрунтується на суспільній згоді та забезпечується всіма
заходами державного впливу, аж до примусу [15, с. 144].

1.2. Система норми права

Система норм права - це сукупність взаємопов'язаних норм права,

які складаються в єдину систему права. Ця система складається з
різноманітних норм, які регулюють взаємовідносини між людьми і
державою. Норми права визначають, що можна робити і що не можна
робити в конкретній ситуації і передбачають встановлення певних прав і
обов'язків, які повинні бути виконані у певних умовах.
Норми права не існують самі по собі, а утворюють систему, яка має
свої принципи, поняття і категорії. Система норм права відображає
суспільні відносини, норми моралі та поведінкові стандарти, які прийнятні
для суспільства в цілому. Її основна мета - забезпечення порядку і
правопорядку в суспільстві, захист прав і свобод людей, а також
забезпечення дотримання закону.
Система норм права складається зі спеціальних підрозділів,
наприклад, цивільного права, кримінального права, адміністративного
 9

права, трудового права, податкового права тощо. Кожен з цих підрозділів

включає в себе свою систему норм, які регулюють відносини відповідно
до специфіки певної галузі життєдіяльності.
Важливою характеристикою системи норм права є її ієрархічність. У
кожній державі існує особливий порядок створення та прийняття правових
актів, що встановлює їх взаємозв'язок і ієрархію. Відносини між нормами
права можуть бути встановлені згідно з різними принципами, такими як:
часова послідовність, спеціальність, загальність тощо. Зазвичай, вищі
норми права мають пріоритет перед нижчими, а норми конституції є
найважливішими в системі норм права, оскільки вони встановлюють
основи державного устрою і гарантують права і свободи громадян.
Загальна система норм права в кожній країні має свої особливості та
специфіку, що визначається історією, культурою, політичними та
соціальними умовами, а також конституційними принципами і
доктринами.
Система норм права діє на основі різноманітних принципів, які є
фундаментальними засадами правової системи. Основні принципи, на
яких діє система норм права, включають:
Принцип легітимності - норми права повинні бути прийняті згідно з
встановленими правилами і процедурами, визнаними правовими і
демократичними.
Принцип верховенства права - норми права повинні мати пріоритет
перед діяльністю державних органів і осіб.
Принцип рівності перед законом - усі громадяни повинні мати рівні
права і можливості, а також бути підпорядкованими однаковим правилам і
відповідальності перед законом.
Принцип презумпції невинності - кожна людина вважається
невинною до того часу, поки не доведено її вину.
 10

Принцип законності - усі дії державних органів повинні бути

здійснені згідно з встановленими законами.
Принцип відповідальності - особи, які порушують норми права,
повинні нести відповідальність перед законом.
Принцип захисту прав людини - система норм права повинна
забезпечувати захист прав і свобод кожної людини.
Ці принципи є основними засадами, на яких ґрунтується система
норм права. Вони визначають правовий порядок та гарантують реалізацію
прав і свобод людей в рамках закону.

1.3. Ознаки норм права

Виділення ознак у нормах права допомагає розуміти їхню сутність

та функції в системі права. Крім того, це допомагає визначити, які правові
норми є чинними, а які втратили свою чинність, або які є невідповідними
чи суперечливими і потребують змін або відміни. Ознаки також вказують
на те, яким чином норми права регулюють поведінку людей та спільнот в
цілому, та як їх дотримання забезпечується державою. Таким чином,
виділення ознак у нормах права є важливим для забезпечення правової
державності та правової культури в суспільстві.
Тополевський Р.Б. у своїй праці наводить, що норма права має такі
ознаки:
Встановлює правила поведінки - визначає необхідний або
припустимий шаблон поведінки людини.
Має регулюючий характер - регулює суспільні відносини.
Є загальнообов'язковою - встановлює вимогу дотримання
встановленої поведінки всіма суб'єктами.
 11

Має загальну (неперсоніфіковану) дію - поширюється на

невизначене коло суб'єктів.
Може бути застосована багаторазово.
Має формально-визначений характер - фіксується в письмових
джерелах права в чітко визначеному порядку уповноваженим суб'єктом.
Передбачає юридичну відповідальність у разі порушення та
забезпечується державою.
Передбачає суспільну згоду [15].
На нашу думку, даний перелік можна доповнити ще такими
ознаками:
Підтримання порядку. Норми права забезпечують порядок у
суспільстві та урівноваженість відносин між різними суб'єктами,
запобігають конфліктам та забезпечують правову стабільність.
Відповідність вимогам часу. Норми права мають відповідати
сучасним реаліям та потребам суспільства, що дозволяє забезпечувати їх
ефективність та актуальність.
Єдність системи. Норми права утворюють єдину систему, взаємодія
якої дозволяє забезпечувати правову стабільність та правовий порядок у
суспільстві.
Виділення ознак у нормах права дозволяє зрозуміти їх сутність та
функції в суспільстві. Наприклад, знання того, що норми права є
загальнообов’язковими та передбачають юридичну відповідальність у разі
порушення, дозволяє кожному суб’єкту права усвідомлювати свої права та
обов’язки та діяти відповідно до закону. Знання про регулятивний
характер норм права допомагає зрозуміти їх роль у врегулюванні
соціальних відносин та підтриманні порядку у суспільстві.
Крім того, знання ознак норм права є важливим для розуміння
процесу їх створення та застосування. Наприклад, формальна-визначеність
норм права вказує на необхідність чіткої формулювання та фіксації закону
 12

у визначеному порядку, що сприяє уникненню різних тлумачень та

неоднозначностей.
Таким чином, виділення ознак у нормах права не тільки допомагає
зрозуміти їх природу та функції, але й є важливим елементом побудови
юридичної системи та забезпечення правової держави.
До характерних ознак норми права, на думку Пильгун Н.В.
відносяться:
Форма визначення прав та обов'язків, де право - це можливість для
дій, а обов'язок - необхідність виконання дій або їх утримання.
Загальнообов'язковий характер, що означає, що всі люди повинні
дотримуватися цих правил і керуватися буквою закону.
Формально визначена правила поведінки, яка закріплюється в
законодавчих актах, тобто в письмовій формі з офіційною визначеністю.
Ця норма права встановлює права та обов'язки учасників суспільних
відносин, і порушення цієї норми належно підлягає юридичній
відповідальності.
Особливі риси норми права включають: системність, яка передбачає
взаємодію з іншими правовими інститутами та галузями; представницько-
зобов'язальний характер, що передбачає виконання певних обов'язків
учасниками права; мікросистемність, яка передбачає наявність гіпотези,
диспозиції та санкції; неперсоніфікованість, оскільки норма права не
стосується конкретних осіб, а суспільства в цілому; владне вираження
держави, оскільки норма права пов'язана з державою, яка забезпечує її
дотримання та захист. Якщо приписи нормативно-правових актів не
дотримуються, то можуть застосовуватися примусові заходи з боку
державних органів [8, с.56].
Норма права вважається логічною, коли вона встановлює логічно
послідовну модель поведінки суб'єктів та має зрозумілий логічний зміст і
структуру. Форма логічності норми права може бути сформульована
 13

такими принципами: якщо суб'єкт права знаходиться в ситуації, яка

регулюється правом, то він зобов'язаний діяти відповідно до приписів цієї
правової норми; якщо поведінка суб'єкта права не відповідає вимогам
норми права, то він підлягає юридичній відповідальності.
Обов'язковість виділення ознак у нормах права полягає у
необхідності чітко визначати та описувати характеристики, які властиві
даній нормі. Це дозволяє забезпечити її взаємодію з іншими нормами та
гарантує її виконання суб'єктами права. Виділення ознак також допомагає
зрозуміти призначення та межі дії норми, а також спрощує процес
застосування та інтерпретації правових норм. Без узгодженої та чітко
визначеної структури та характеристик норм права, існує ризик їх
неефективного виконання та взаємодії з іншими нормами.

1.4. Класифікація норми права

Класифікація норм права є важливим інструментом для зрозуміння

та аналізу правової системи. Вона дозволяє визначити спільні ознаки між
нормами та групувати їх за певними критеріями, що у свою чергу дозволяє
краще зрозуміти сутність та механізми регулювання різних видів
суспільних відносин. Класифікація норм права допомагає правникам та
іншим зацікавленим особам в практичній роботі з правовою системою, а
також сприяє подальшому розвитку та вдосконаленню права.
Можливість поділу правових норм на різні види зумовлена
складністю суспільних відносин, які вони регулюють, та
багатоаспектністю категорії "право". Це дозволяє проводити класифікацію
норм права залежно від різноманітних критеріїв, які визначають особливу
роль кожного виду норм у регулюванні суспільних відносин.
 14

Норми права можна класифікувати за різними критеріями, одним з

яких є їх предмет правового регулювання. За цим критерієм норми права
можна розділити на такі види: цивільне право, конституційне право,
адміністративне право, кримінальне право, кримінальний процесуальний
право та інші.
За методом правового регулювання, норми можуть бути
імперативними (закріплюють суб’єктивні права, обов’язки, повноваження)
або диспозитивними (надають сторонам свободу вибору поведінки).
За характером впливу на особу, норми можуть бути
заохочувальними (встановлюють міри заохочення за схвалену державою і
суспільством поведінку) або рекомендаційними (встановлюють бажану
поведінку з точки зору держави і суспільства).
За рівнем правового регулювання, норми можуть бути
матеріального права (містять правила поведінки, на підставі яких можна
вирішити справу) або процесуального права (встановлюють порядок
застосування норм матеріального права).
За функціями, розрізняють регулятивні норми, які стосуються
правомірної поведінки та встановлюють права та обов'язки учасників
урегульованих суспільних відносин, та правоохоронні норми, які
запобігають протиправній поведінці та містять санкції для
правопорушників.
Залежно від суб'єктів правотворчості, норми права можуть бути
результатом волевиявлення народу, органів законодавчої та виконавчої
влади, органів місцевого самоврядування, глави держави, трудових
колективів та об’єднань громадян.
За призначенням, розрізняють первинні (це основні норми, які
безпосередньо встановлюють правові стандарти та регулюють поведінку
людей) та похідні норми права (виникають на основі первинних норм,
 15

деталізують та конкретизують первинні норми, щоб забезпечити їхню

реалізацію в конкретних випадках).
За дією у просторі, можна виділити загальнодержавні, місцеві та
локальні норми.
За дією в часі, норми права можуть бути постійними або
тимчасовими.
Залежно від дії на коло суб'єктів, можуть існувати загальні,
спеціальні та виняткові норми [11, с. 165-166].
Особливе значення для розкриття змісту норм права є їх
класифікація за таким критерієм як «функціональне призначення норм
права в механізмі правового регулювання» чи «спеціалізація». Відповідно
до цього критерію виокремлюються:
Регулятивні норми права - спрямовані на встановлення прав та
обов'язків учасників правовідносин з метою впорядкування та гармонізації
різноманітних суспільних відносин.
Охоронні норми регламентують застосування державної примусової
влади для забезпечення дотримання прав та обов'язків, встановлених у
регулятивних нормах.
Спеціалізовані норми є формально визначеними правилами, які
встановлюються або санкціонуються державою або іншим уповноваженим
суб'єктом правотворчості [6, с.74].
 16

РОЗДІЛ 2. Структура норм права

2.1. Поняття та наукові підходи до визначення структури норми
права

У науковій літературі зазначено, що тип, рід та вид суспільних

відносин, які регулюється правовою нормою, мають визначальний вплив
на її структуру, зокрема на цивільно-правову норму. Як найважливіша
складова системи цивільного права, ця норма містить декілька логічно
пов'язаних між собою елементів, що створюють сталі зв'язки між ними. У
структурі цивільно-правової норми відображається об'єктивований
результат відповідних суспільних відносин.
У загальній теорії права виникли дві концепції щодо структури
норми права: триелементна та двоелементна. Ці концепції були перенесені
на практику окремих галузевих наук і все ще є предметом дискусій серед
їхніх прибічників протягом багатьох років.
Оскільки цивільно-правові норми належать до приватного права, де
суб'єкти мають певну свободу при їх застосуванні, то аналіз
загальнотеоретичних підходів до визначення структури цивільно-правової
норми потрібно проводити з урахуванням цих особливостей. Традиційно,
правознавці визнавали логічну структуру правової норми як єдність трьох
взаємопов’язаних елементів: гіпотези, диспозиції та санкції. Гіпотеза
вказує на умови дії та правила поведінки, диспозиція викладає саме
правило, а санкція показує наслідки порушення диспозиції. Цю
конструкцію також називають логічною нормою, оскільки вона не завжди
співпадає з текстом нормативних правових актів і може бути відтворена за
допомогою логічного аналізу. Єдність гіпотези, диспозиції та санкції
відображає логіку права.
Прихильники цього підходу також зауважують, що можна виділити
ще один четвертий структурний елемент - це частина норми, яка вказує на
 17

сферу регульованих відносин або на їх учасників. Чотирьохелементна

структура найкраще відображає взаємозв'язок між регулятивними та
охоронними приписами, який є взаємообумовлюючим та
взаємовиключаючим [13].
Багато прихильників підтримують концепцію «Двохелементної» або
двочленної, дволанкової структури норми, яка знайшла свій початок у
міркуваннях дореволюційних правознавців, але отримала подальший
розвиток від радянських та сучасних вчених. Згідно з цією концепцією,
справжня логічна структура норми права складається з двох елементів:
умови та юридичного наслідку. Для різних видів норм критерієм поділу є
їх функціональна спеціалізація: регулятивні (первинні) норми складаються
з гіпотези та диспозиції, а охоронні (вторинні) норми - з гіпотези та
санкції. При цьому відзначається, що диспозиція та санкція є
однопорядковими елементами, на відміну від гіпотези, яка є первинним
елементом. Крім того, структура норми права може бути виражена
логічною зв’язкою: «якщо – то».
На сьогодні, окрім двох головних підходів до структури норми,
існує кілька менш поширених концепцій, які також є важливими. Серед
них можна виділити такі підходи, як: компромісна, варіативна, широка.
Компромісна структура - це підхід, який об'єднує основні підходи до
структури норми права (трьохелементний та двохелементний), і є
результатом розвитку теорії про структуру норми права. Ця концепція
включає в себе різні погляди вчених та має різноманітні варіації реалізації.
Головна ідея компромісної структури полягає в тому, що структуру норми
права необхідно розглядати з двох аспектів: логічну структуру норми
(тричленну: гіпотеза, диспозиція та санкція) та структуру норми-припису
(двочленну: гіпотезу та диспозицію (санкцію)).
 18

Варіативна структура норми права передбачає наявність в ній не

тільки обов'язкових, а й додаткових (факультативних) елементів, причому
їх кількість може варіюватися залежно від конкретної норми.
Широка структура відображає підхід до розуміння структури норми
права, що включає більше, ніж три традиційні елементи, які є
обов'язковими. Вчені, які вивчали цю концепцію, намагалися виділити
додаткові елементи, що зміцнюють зрозуміння структури норми права [14,
с. 289].

2.2. Класична трьохелементна структура

Існує декілька різних поглядів на структуру норми права, однак

тричленна модель є найбільш поширеною. Згідно з цією моделлю, норма
права містить умови її застосування (гіпотезу), саме правило поведінки
(диспозицію) та наслідки невиконання цієї норми (санкцію). Коротко
кажучи, будь-яка норма права може бути виражена формулою "якщо...,
то..., інакше (а в іншому випадку...)". За цією моделлю, норма без
диспозиції є беззмістовною, без гіпотези - необґрунтованою, а без санкції -
неефективною.
Структура норми, яка складається з трьох компонентів, є практично
важливою, оскільки дозволяє законодавцю створити повноцінну норму,
яка може функціонувати як дієвий регулятор, а правозастосовникам
забезпечує ретельний та всебічний аналіз нормативного матеріалу в
усьому його обсязі. Такий аналіз дозволяє відтворити всі елементи норми
та створити єдине ціле - нормативний припис, який складається з гіпотези,
диспозиції та санкції, і може бути дієвим інструментом регулювання
правових відносин.
 19

Кожен з елементів, має своє особливе призначення та займає

важливе місце у структурі правової норми. Тільки після того, як ці три
структурні компоненти будуть цілісно поєднані, можна говорити про
можливу ефективність застосування такої норми права [12].
Гіпотеза в юридичній нормі є ключовим елементом, який визначає,
за яких умов правило поведінки має бути застосовано. Вона обумовлює
конкретні життєві обставини, за яких норма права має бути виконана.
Гіпотеза є необхідною умовою для здійснення дії, передбаченої
диспозицією. Гіпотеза забезпечує зв'язок між правилом поведінки та
реальним життям, враховуючи конкретний час, місце та учасників.
Залежно від наявності або відсутності певних життєвих обставин,
дія норми права може бути пов'язана з різними гіпотезами. Позитивна
гіпотеза вказує на ті життєві обставини, при яких правило поведінки буде
виконуватися, наприклад, за законом повна цивільна дієздатність
надається фізичній особі, яка досягла 16 років і працює за трудовим
договором. Негативна гіпотеза, навпаки, вказує на ті обставини, при яких
правило не буде застосовуватися, наприклад, шлюб, укладений без наміру
створення сім'ї. Змішана гіпотеза вказує на ті обставини, при яких правило
поведінки виконується за наявності одних обставин і відсутності інших,
наприклад, для призначення на посаду судді необхідно мати вищу
юридичну освіту, стаж роботи в галузі права, не мати судимості, тощо.
В залежності від кількості життєвих обставин, що пов'язані з дією
норм права, можна виділити прості, альтернативні та складні гіпотези.
Проста гіпотеза визначає лише одну життєву обставину, за наявності
(відсутності) якої діє диспозиція норми. Наприклад, згідно з ЗК України,
при приватизації громадянами багатоквартирного житлового будинку
земельна ділянка може бути передана безкоштовно у власність або
користування об'єднанню власників. Альтернативна гіпотеза визначає
кілька життєвих обставин, за наявності (відсутності) хоча б однієї з яких
 20

діє диспозиція. Так, відповідно до ЗК України, при введенні воєнного або

надзвичайного стану земельні ділянки можуть бути вилучені з мотивів
суспільної необхідності. Складна гіпотеза визначає кілька життєвих
обставин, за одночасної наявності (відсутності) яких діє диспозиція.
Прикладом такої гіпотези є заборона приступати до використання
земельної ділянки до встановлення її меж на місцевості, одержання
документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації.
Залежно від того, яким чином сформульовані життєві обставини у
гіпотезі, можна виділити два типи гіпотез: абсолютно визначені та
відносно визначені. Абсолютно визначена гіпотеза містить вичерпний
перелік життєвих обставин, які пов'язані з дією норми, наприклад,
повноваження Президента України припиняються достроково у разі
відставки, неможливості виконувати свої повноваження за станом
здоров’я, усунення з поста в порядку імпічменту, смерті, згідно з
Конституцією України. Відносно визначена гіпотеза містить невичерпний
перелік життєвих обставин, які пов'язані з дією норми, наприклад,
створення сім'ї на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення або
інших підстав, не заборонених законом і не суперечать моральним засадам
суспільства, згідно зі статтею 3 СК України.
Диспозиція - це ключовий елемент норми права, який визначає
правило поведінки, якому мають підкорятися учасники правовідносин. Ця
частина норми права є основою, яка впорядковує суспільні відносини,
формулює права та обов'язки, що належать суб'єктам правовідносин.
Норми права можуть містити безальтернативні та альтернативні
диспозиції, залежно від того, скільки варіантів поведінки вони
пропонують. Безальтернативна диспозиція передбачає лише один варіант
поведінки для суб'єкта. Наприклад, згідно з Цивільним кодексом України,
покупець може обміняти неналежної якості товар на аналогічний товар
інших параметрів протягом 14 днів з моменту покупки. Альтернативна
 21

диспозиція, натомість, передбачає декілька можливих варіантів поведінки

для суб'єкта. Наприклад, у Цивільному кодексі України передбачено
кілька варіантів для покупця, якому продали товар неналежної якості,
зокрема: усунення недоліків товару безкоштовно, заміна на інший товар,
зменшення ціни або повернення грошових коштів.
В залежності від методу подання правила поведінки можна виділити
різні види диспозицій: прості, описові, відсильні, бланкетні та змішані.
Проста диспозиція містить назву варіанту поведінки, але не пояснює
її. Наприклад, КК України передбачає відповідальність за примушування
неповнолітніх до вживання допінгу.
Описова диспозиція описує всі суттєві риси поведінки. Наприклад, у
КК України передбачена відповідальність за умисне тяжке тілесне
ушкодження, що може призвести до загрози життю в момент вчинення,
або таке, що призвело до втрати будь-якого органу або його функцій,
психічної хвороби або іншого порушення здоров'я, зумовленого стійкою
втратою працездатності не менше, ніж на третину, або перериванням
вагітності або необоротним зіпсуванням обличчя.
Відсильна диспозиція не містить правило поведінки, а вказує на
іншу норму для його вивчення.
Бланкетна диспозиція є одним з видів відсильної диспозиції, яка для
пояснення змісту посилається на інструкції, правила та технічні норми.
Наприклад, у Кримінальному кодексі України передбачено
відповідальність за серйозне порушення правил експлуатації транспорту,
яке може загрожувати безпеці на дорозі, тому є посилання на правила
експлуатації транспорту.
Змішана диспозиція поєднує різні способи викладення правил
поведінки, які є характерними для інших видів диспозицій, наприклад,
описової та відсильної диспозицій.
 22

В залежності від того, як описуються права та обов'язки, існують

абстрактні та конкретні диспозиції. Абстрактна диспозиція відображає
правило поведінки у загальному вигляді. Конкретна диспозиція
використовує спеціальні та індивідуалізовані ознаки для формулювання
правила поведінки.
В залежності від чіткості визначення, можна виділити дві категорії
диспозицій: абсолютно визначені та відносно визначені. Абсолютно
визначена диспозиція повністю та докладно встановлює права та обов'язки
адресатів. У відносно визначених диспозиціях не міститься повних та
точних вказівок на права та обов'язки адресатів.
Санкція є частинкою правової норми, яка передбачає негативні
наслідки у випадку порушення правила, встановленого в диспозиції. Цей
елемент правової норми є важливим, оскільки він визначає наслідки
порушення правил і є одним із засобів, який стимулює виконання норм
права.
В залежності від наслідків, які виникають в разі порушення правила,
що визначене в диспозиції, можна виокремити кілька видів санкцій.
Перший тип - це правовідновлюючі міри, які спрямовані на відновлення
порушених прав та законних інтересів, а також виконання невиконаних
або неналежним чином виконаних обов'язків. Наприклад, це може бути
відшкодування збитків, примус до виконання зобов'язання в натурі,
визнання нормативного чи ненормативного акта недійсним, поновлення на
роботі та інші. Другий тип санкцій - це міри юридичної відповідальності,
які передбачають додаткове позбавлення особистих, організаційних або
майнових прав, які наступають унаслідок правопорушення. Наприклад, до
цього типу санкцій належать штраф, конфіскація майна, позбавлення волі,
позбавлення батьківських прав, оголошення догани, звільнення та інші.
Третій тип - це заходи попереджувального впливу, такі як арешт майна або
можливість перевести на попередню оплату покупця, який затримує
 23

оплату. Четвертий тип - це власні правові втрати, що виникають через дії

самого суб'єкта, наприклад, втрата права на судовий захист або права на
спадщину.
В залежності від сфери їх використання можна виділити наступні
типи санкцій: конституційно-правові, цивільно-правові, адміністративно-
правові, дисциплінарні та кримінальні.
За ступенем визначеності, санкції можуть бути абсолютно
визначеними, тобто тими, що чітко та повністю вказують на вид і міру
державного примусу, або відносно визначеними, що передбачають
можливість застосування різних видів санкцій.
В залежності від того, скільки негативних наслідків загрожує
порушнику, санкції можуть бути класифіковані на прості, складні та
альтернативні. Прості санкції передбачають один негативний наслідок,
наприклад, штраф. Складні санкції передбачають одночасне застосування
кількох негативних наслідків, таких як позбавлення волі з конфіскацією
майна. Альтернативні санкції передбачають кілька наслідків, один з яких
може бути застосований до порушника, наприклад, штраф або обмеження
волі [5, с.233-235].
 24

ВИСНОВКИ

Норма права - це правило, встановлене державою, яке регулює

поведінку людей у суспільстві. Вона має юридичну силу та покладає на
людей обов'язки та права. Норми права можуть бути написаними в
законах, указах, постановах, рішеннях суду та інших офіційних
документах.
Система норм права включає в себе всі норми, які існують у даній
країні чи регіоні. Ця система регулює всі сфери життя людей: від
особистих відносин до виробничих процесів. Система норм права
забезпечує порядок у суспільстві та забезпечує рівність перед законом.
Класифікація норм права може бути різною в залежності від
підходів та традицій відповідної країни. Найпоширенішою класифікацією
є поділ на імперативні та диспозитивні норми. Імперативні норми є
обов'язковими для виконання та не можуть бути змінені домовленістю
сторін, тоді як диспозитивні норми можуть бути змінені за домовленістю
сторін.
Структура норм права може відрізнятися залежно від того, який
підхід до неї використовувати. Традиційно, структуру норм права
поділяють на три елементи: гіпотеза, диспозиція та санкція. Гіпотеза
містить умови, які мають бути виконані, щоб норма застосовувалась.
Диспозиція містить зміст норми, тобто права та обов'язки, які мають бути
виконані. Санкція передбачає відповідальність за порушення норми.
Норми права важливі для функціонування суспільства і правової
держави. Вони регулюють поведінку людей, встановлюють стандарти
поведінки та відносин між людьми, державою та іншими суб’єктами
правових відносин. Норми права забезпечують порядок, стабільність та
прогрес у суспільстві, охорону прав та свобод людей, а також захист від
порушень прав і нанесення шкоди.
 25

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Атаманова Н. Проблемні питання застосування норм права.

Підприємництво, господарство і право. №2. 2021.
2. Бабак А.В. Співвідношення загальних та спеціальних норм
права. Освіта і наука. 2021.
3. Вакарюк Л. В. Норма права та правовий режим:
співвідношення понять // Підприємництво, господарство і право. 2017. №
1 (251). С. 171–176.
4. Дояр Є.В. Норми права: до питання про ретроспективні та
сучасні тенденції розуміння. Науковий вісник Ужгородського
Національного Університету. Серія ПРАВО. Випуск 67. 2021.
5. Загальна теорія держави і права: [Підручник для студентів
юридичних вищих навчальних закладів] / М. В. Цвік, О. В. Петришин, Л.
В. Авраменко та ін.; За ред. д-ра юрид. наук, проф., акад. АПрН України
М. В. Цвіка, д-ра юрид. наук, проф., акад. АПрН України О. В.
Петришина. — Харків: Право, 2009. — 584 с.
6. Злочевська Д.С. Норми права: поняття та види. Збірник
матеріалів х-их наукових читань, присвячених пам'яті академіка В.В.
Копєйчикова. 2020.
7. Могілевський Л. В. Сутність поняття "норма права" / Л. В.
Могілевський // Прикарпатський юридичний вісник. - 2016. - Вип. 1. - С.
14-18.
8. Пильгун Н.А. Особливості та значення норми права.
Юридичний науковий електронний журнал. №4. 2022. С.55-57.
9. Романюк Я. Ознаки та структура цивільно-правової норми:
основні методологічні засади. Вісник Львівського університету. Серія
юридична. 2016. Випуск 63. С. 81–96
 26

10. Стецик Н. Норма права та нормативно-правовий припис:

загальнотеоретичні аспекти. Публічне право. №4(24). 2016.
11. Теорія держави і права : підручник / [О. М. Бандурка, О. М.
Головко, О. С. Передерій та ін.] ; за заг. ред. д-ра юрид. наук, проф., акад.
НАПрН України О. М. Бандурки ; МВС України, Харків. нац. ун-т внутр.
справ. – Харків, 2018. – 416 с.
12. Теорія держави і права: Навчальний посібник. – Запоріжжя:
Просвіта, 2010. – 348 с.
13. Теорія держави та права : навч. посіб. / [Є. В. Білозьоров, В. П.
Власенко, О. Б. Горова, А. М. Завальний, Н. В. Заяць та ін.] ; за заг. ред. С.
Д. Гусарєва, О. Д. Тихомирова. – К. : НАВС, Освіта України, 2017. – 320 с.
14. Терещенко В.В. Підходи до структури норм права. 2018.
15. Тополевський Р. Б., Федіна Н. В. Теорія держави і права: навч.
посібник. Львів: ЛьвДУВС, 2020. 268 с.