ЗАДАЧА 1

Майно — предмети матеріального світу, які перебувають у власності суб'єкта

права (фізична особа, юридична особа, держава, територіальна громада,
Український народ), у тому числі: окрема річ, сукупність речей, майнові права
та обов'язки, гроші і цінні папери, а також майнові права на них

Пра́во вла́сності (в об'єктивному розумінні) — це сукупність правових норм,

які регулюють відносини, пов'язані з володінням, користуванням і
розпорядженням власником належним йому майном на свій розсуд і у своїх
інтересах, усуненням усіх третіх осіб від протиправного втручання у сферу його
володіння цим майном, а також обов'язки власника не порушувати прав та
законних інтересів інших осіб. Право власності охоплює правові норми, які
закріплюють і охороняють стан приналежності матеріальних благ конкретним
особам. Власність характеризується наявністю такої влади особи над річчю, яка
визнана суспільством і регламентована соціальними нормами. Оскільки влада
над річчю неможлива без того, щоб інші особи, невласники речі, ставилися до
неї як до чужої, власність означає відношення між людьми з приводу речей. Всі
інші особи, невласники, зобов'язані утримуватися від будь-яких зазіхань на
чужу річ і на волю власника мати цю річ. Таким чином, власність це суспільні
відносини, які характеризуються двома основними ознаками: вони виникають з

приводу речей, мають вольовий зміст. Право володіння – встановлена законом

можливість фактично панувати над річчю, мати її в себе:
– законне володіння – має правову підставу;
– незаконне володіння – володіння викраденим майном; майно, придбаним на
підставі недійсного правочину (добросовісний набувач, тобто особа, котра не
знала та не могла знати, що придбає майно у не правочинної особи;
недобросовісний набувач – особа, яка знала, що купує майно у не правочинної
особи).
         Право користування – встановлена законом можливість отримати корисні
властивості (доходи, плоди) з речі, майна через її виробничу експлуатацію чи
особисте споживання.
         Право розпорядження – встановлена законом можливість визначення
юридичної долі речі (через її відчуження, дарування, знищення та ін..).

Речовими правами є:
• Право власності
Речовими правами на чуже майно є:
• право володіння
• право користування (сервітут)
• право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських
потреб (емфітевзис)
• право забудови земельної ділянки (суперфіцій).
Законом можуть бути встановлені інші речові права на чуже майно[1].

речові права, похідні від права власності:

4. право господарського відання;
5. право оперативного управління;
6. право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної
ділянки;
7. право користування (найму, оренди) будівлею або іншими капітальними
спорудами (їх окремою частиною), що виникає на підставі договору найму
(оренди) будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладеного
на строк не менше трьох років;
8. іпотека;
9. право довірчої власності;
10. інші речові права відповідно до закону;

Нерухоме майно – земельні ділянки, а також об’єкти, розташовані на земельних

ділянках (їх частини), переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни
їх призначення.
Цивільний кодекс України поділяє всі речі на майно рухоме і нерухоме.
Спираючись на ст. 181, ч. 1, до нерухомості відноситься наступне:
• земельні ділянки;
• об’єкти, які розташовуються на земельній ділянці, а переміщення їх
неможливо без зміни їх призначення та знецінення.
Крім цього, законодавство поширює поняття нерухомості на морські судна, а
також повітряний транспорт, космічні об’єкти та інше майно, яке підлягає
державній реєстрації.
Тому при оцінці поняття використовуються два варіанти:
• матеріальний, де є зв’язок речі з земельною ділянкою;
• юридичний, при якому існують умови визнання законом тих чи інших
речей, нерухомих за правовим режимам.
При цьому наявність одного з таких критеріїв – вже достатня основа для того,
щоб визнати річ нерухомою.

Згідно із п. 2 ст. 181 ЦКУ рухомими речами (майном) є речі (майно), які можна
вільно переміщувати у просторі.
Водночас, у п. 3 Національного стандарту № 1 «Загальні засади оцінки майна і
майнових прав», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від
10.09.2003  № 1440, наведене більш детальне визначення поняття «рухомого
майна», а саме: рухоме майно – це матеріальні об’єкти, які можуть бути
переміщеними без заподіяння їм шкоди. До рухомого майна належить майно у

матеріальній формі, яке не є нерухомістю. До рухомого майна належать також

гроші, валютні цінності, цінні папери, майнові права та обов'язки.
Відповідно до частини 1 статті 3 Закон України "Про цінні папери та
фондовий ринок" цінним папером - є документ установленої форми з
відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право,
визначає взаємовідносини емітента цінного папера(особи, яка видала цінний
папір) і особи, що має права на цінний папір, та передбачає виконання
зобов'язань за таким цінним папером, а також можливість передачі прав на
цінний папір та прав за цінним папером іншим особам. 1 Цінний папір має
документальний характер(але не завжди), тобто є документом офіційного
характеру, виконаний за встановленою формою, що містить необхідний мінімум
відомостей певного характеру (реквізити), за істинність яких особа - укладач
документа несе встановлену законом відповідальність. Додержання
встановленої форми засвідчення прав, пов'язаних з цінними паперами,
передбачає дотримання всіма учасниками фондового ринку приписаних норм і
правил. Якщо необхідно, має бути здійснено державну реєстрацію і
ліцензування.
1. Цінний папір засвідчує грошове або інше майнове право.
2. Реалізація втіленого в цінному папері права можлива тільки у разі
пред'явлення оригіналу документа, що означає зв'язок вираженого в папері
права з самим документом.
3. Передача втіленого в папері майнового права допускається тільки за
умови його передачі.
Види цінних паперів за формою існування
Цінні папери за формою існування поділяються на:
• бездокументарні цінні папери;
• документарні цінні папери.
Бездокументарним цінним папером є обліковий запис на рахунку в цінних
паперах у системі депозитарного обліку цінних паперів.
Документарним цінним папером є паперовий або електронний документ,
оформлений у визначеній законодавством формі, що містить найменування виду
цінного папера, а також визначені законодавством реквізити.

Професійні учасники ринків капіталу - це юридичні особи, що функціонують

в організаційно-правовій формі акціонерного товариства, товариства з
обмеженою відповідальністю або товариства з додатковою відповідальністю, що
провадять на ринках капіталу професійну діяльність, види якої визначені
законом. Центральний депозитарій цінних паперів має статус професійного
учасника ринків капіталу.

Професійним учасником ринків капіталу не може бути юридична особа, яка

відповідає хоча б одному з таких критеріїв:
1) юридична особа створена відповідно до законодавства держави, що здійснює
збройну агресію проти України у значенні, наведеному у статті 1 Закону
України "Про оборону України";
2) до юридичної особи застосовані санкції відповідно до Закону України "Про
санкції";
3) юридична особа включена до переліку осіб, пов’язаних з провадженням
терористичної діяльності або стосовно яких застосовано міжнародні санкції;
4) юридична особа підконтрольна особам, зазначеним у пунктах 1-3 цієї
частини, або має таких осіб серед власників істотної участі;
{Пункт 4 частини другої статті 4 в редакції Закону № 1587-IX від 30.06.2021 }
5) юридична особа не відповідає вимогам, встановленим законодавством до
професійних учасників ринків капіталу.

Депозитарна установа — юридична особа, що утворюється та функціонує у

формі акціонерного товариства або товариства з обмеженою відповідальністю і
яка в установленому порядку отримала ліцензію на провадження депозитарної
діяльності депозитарної установи, Розрахунковий центр або клірингова
установа — при провадженні ними депозитарної діяльності депозитарної
установи. договору про надання реєстру власників іменних цінних паперів має
право надавати послуги емітенту цінних паперів відповідно до цього Закону та
Закону України "Про акціонерні товариства".
Депозитарна установа має право надавати емітенту додаткові послуги при
проведенні загальних зборів (чергових або позачергових) акціонерного
товариства, зокрема, виконувати функції реєстраційної комісії або лічильної
комісії, здійснювати для емітента підготовку та надання йому довідково-
аналітичних матеріалів, що характеризують ринок цінних паперів,
консультування з питань обліку та/або обігу цінних паперів, а також послуги
щодо управління його рахунком у Центральному депозитарії чи інші послуги, не
заборонені законодавством, щодо цінних паперів, випущених емітентом.

Майнові́ права́ — це права фізичних чи юридичних осіб, які пов'язані з

майном, відмінні від права власності.
Грошові кошти — поняття бухгалтерського обліку, яке відображає
найліквідніші активи підприємства та включає готівку в касі, кошти на
рахунках в банках, електронні гроші, які емітуються у відкрито циркулюючій
системі, депозити до запитання та кошти в дорозі.
Ба́нківський раху́нок — рахунок, на якому обліковуються власні кошти,
вимоги, зобов'язання банку стосовно його клієнтів і контрагентів та які дають
можливість здійснювати переказ коштів за допомогою банківських платіжних
інструментів.

ЗАДАЧА 2
Права власності
Інші речові права
майно

Виникнення у особи права власності можливе у разі наявності певного

юридичного факту, який відповідно слугує юридичною підставою визнання
такої особи власником. Як зазначено у ст. 328 ЦК України, право власності
набувається за підставами, не забороненими законом, і вважається набутим
правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття
права власності не встановлена судом. Іншими словами, у наведеній статті
закріплюється презумпція правомірності набуття права власності.
У гл. 24 ЦК "Набуття права власності" не міститься вичерпного переліку
конкретних підстав набуття (виникнення) права власності. Натомість у статтях
цієї глави підставою набуття права власності безпосередньо передбачені
правочини (ст. 328) та інші окремі підстави набуття права власності на:
новостворене майно (ст. 331); перероблену річ (ст. 332); загальнодоступні дари
природи (ст. 333); безхазяйну річ (ст. 335); рухому річ, від якої власник
відмовився (ст. 336); знахідку (ст. 338); бездоглядну домашню тварину (ст. 341);
на скарб (ст. 344); майно за набувальною давністю (ст. 344); державне та
комунальне майно в порядку приватизації (ст. 345). У вищезгаданих статтях
містяться також положення про умови та порядок переходу до особи майна у її
власність.

Право власності виникає та припиняється на підставі юридичних фактів -

способів (підстав) виникнення чи припинення права власності.

Натомість істотними новелами відзначається зміст частин 3, 4 ст. 334 ЦК,

відповідно до яких, по-перше, право власності на майно за договором, який
підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого
посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання
договору не посвідченого нотаріально, дійсним; по-друге, якщо ж договір про
відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача
виникає з моменту такої реєстрації.

Підстави виникнення права власності поділяються на:

-первісні, коли право власності виникає вперше чи незалежно від волі
попереднього власника (створення, виробництво, специфікація - переробка,
заволодіння - окупація, націоналізація, знахідка, скарб і перехід у власність
безгосподарського майна, в т.ч. бездогляданої худоби);
-похідні, коли право власності виникає за волею попереднього власника
(договори про передачу права власності, спадкування, приватизація, конфіскація
та реквізиція).
Підстави припинення права власності (ст. 346 ЦК):
- відчуження власником свого майна;
- відмовлення власника від права власності;
- знищення майна;
- викуп окремих об’єктів...
- звернення стягнення на майно по зобов’язаннях власника;
- реквізиція;
- конфіскація тощо.

Правочи́н — дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення

цивільних прав і обов'язків. Правочин, зокрема договір, є однією з
найпоширеніших підстав виникнення, зміни та припинення цивільних
правовідносин у системі юридичних фактів.

вибір права - право учасників правовідносин визначити право якої держави

підлягає застосуванню до правовідносин з іноземним елементом;

Набувальна давність – це один із способів набуття права власності на чуже

майно особою, яка добросовісно заволоділа цим майном і продовжує відкрито,
безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим
майном – протягом п’яти років, земельною ділянкою — протягом 15 років.

Умови на яких базується право власності за набувальною давністю

Право власності за набувальною давністю базується на умовах, сукупність яких
чітко визначена частиною 1 статті 344 Цивільного кодексу України. До цих
законодавчих умов належить такі види володіння особою майном як своїм
власним:
• добросовісне володіння;
• відкрите володіння;
• безперервне володіння;
• тривале володіння;
• наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт;
• законність об`єкта володіння;
• відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права
власності за набувальною давністю.

Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає

за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.
Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно набувається за
рішенням суду.

ЗАДАЧА 3
Право власності
Інші реч права
майно
Державний реєстр, Єдиний державний реєстр — автоматизована система
обліку інформації про осіб, майно, документи, яка створюється та ведеться
державою з метою реалізації своїх функцій.

Державний реєстр речових прав на нерухоме майно — єдина державна

інформаційна система в Україні, що містить відомості про права на нерухоме
майно, їх обтяження, а також про об'єкти та суб'єктів цих прав

Державній реєстрації прав підлягають:

♦ право власності та право довірчої власності як спосіб забезпечення виконання
зобов’язання на нерухоме майно, об’єкт незавершеного будівництва;
♦ речові права, похідні від права власності:
• право користування (сервітут);
• право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських
потреб (емфітевзис);
• право забудови земельної ділянки (суперфіцій);
• право господарського відання;
• право оперативного управління;
• право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної
ділянки;
• право користування (найму, оренди) будівлею або іншою капітальною
спорудою (їх окремою частиною), що виникає на підставі договору найму
(оренди) будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладеного
на строк не менш як три роки;
• іпотека;
• право довірчої власності;
• інші речові права відповідно до закону;
♦ право власності на об’єкт незавершеного будівництва;
♦ заборона відчуження та арешт нерухомого майна, податкова застава,
предметом якої є нерухоме майно, та інші обтяження.

Нерухоме майно, щодо якого проводиться державна реєстрація прав

У Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на:
• земельні ділянки;
• підприємства як єдині майнові комплекси;
• житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири,
житлові та нежитлові приміщення.
Не підлягають державній реєстрації речові права та їх обтяження на корисні
копалини, рослини, а також на малі архітектурні форми, тимчасові, некапітальні
споруди, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких можливе без їх
знецінення та зміни призначення, а також окремо на споруди, що є
приналежністю головної речі, або складовою частиною речі, зокрема на
магістральні та промислові трубопроводи (у тому числі газорозподільні мережі),
автомобільні дороги, електричні мережі, магістральні теплові мережі, мережі
зв’язку, залізничні колії

Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень

проводиться державним реєстратором за місцезнаходженням нерухомого
майна. Документи можуть бути подані особисто або в електронній формі. Якщо
документи подаються особисто, заявник пред'являє документ, що відповідно до
закону посвідчує особу.

ЗАДАЧА 4
право власності
Інші речові права
Рухоме майно
Особливі складнощі в правовому регулюванні права власності та інших речових
прав викликають випадки, коли предметом угоди виступає рухоме майно, що
знаходиться в дорозі (res in transitu). Це пов’язано з тим, що для врегулювання
таких правовідносин стає неможливим застосування традиційної колізійної
прив’язки – закону місця знаходження речи (lex rei sitae), оскільки в такій
ситуації при укладанні угоди сторони можуть точно і не знати де в цей час ця
річ перебуває. Під майном, що перебуває в дорозі, розуміють речі, що
перебувають у процесі транспортування, як правило, на підставі
зовнішньоекономічних договорів. Вона може перетинати кордоні декількох
держав, а може знаходитись поза будь-якої державної юрисдикції (у відкритому
морі) При цьому відносно цієї речі можуть укладатись різні угоди (річ може
кілька разів продаватись, обмінюватися, бути предметом застави, вона може
бути подарована, на неї може бути накладений арешт та ін.). Досить часто, в
таких випадках, проблематично встановити її місце знаходження на момент
здійснення із приводу неї тієї чи іншої угоди.
В міжнародному приватному праві існують декілька прив’язок, які дозволяють
продавцю та покупцю визначити правову систему для врегулювання
правовідносин по переходу права власності в подібних випадках: закон країни
місця призначення речі, закон країни місця відправлення речі, закон проміжного
пункту, закон прапора транспортного засобу та ін.. При цьому різні країни у
своєму колізійному праві віддають перевагу різним прив’язкам. Так, в
італійському цивільному праві існує підхід, відповідно до якого до речі, що
перебуває в процесі транспортування, буде застосовуватися право держави
призначення майна (ст.52 Закону „Реформа італійської системи міжнародного
приватного права” від 31.05.1995р. № 218224). В Росії - закон місця її
відправлення (п. 2 ст. 1206 ЦК РФ)225. У законодавстві деяких держав норми,
що містять зазначені прив’язки, мають диспозитивний характер і є
субсидіарними до волі сторін (ст.1110 ЦК Республіки Казахстан)226.
Законодавство України пропонує в таких випадках застосовувати закон місця
відправлення речі. Згідно зі ст. 41 Закону України „Про міжнародне приватне
право” „право власності та інші речові права на рухоме майно, що за
правочином перебуває в дорозі, визначаються правом держави, з якої це майно
відправлене, якщо інше не встановлено за згодою сторін”227. Таким чином,
диспозитивний характер цієї норми дозволяє учасникам правовідносин
самостійно вирішити питання щодо встановлення права чи інших речових прав
на майно, що перебуває в дорозі. Колізійне правило, яке закріплене в ст. 41
Закону України „Про міжнародне приватне право” стосується рухомого майна,
що перебуває в дорозі за будь-яким правочином (див. розділ 8) та є спеціальним
по відношенню до привила, що закріплене в ч.1 ст. 38 Закону України „Про
міжнародне приватне право”.
Подібним образом вирішено питання і в Гаазькій конвенції про закон, що може
бути застосовний до передачі права власності при міжнародній купівлі-продажу
товарів 1958р.228 Так, в ст.6 зазначено, що для цілей застосування положень
цієї конвенції, за деяким винятком, продані предмети, що перебувають
транзитом на території будь-якої країни, або поза межами території буд-якої
держави, вважаються, що знаходяться в країні відправлення.
В міжнародній торгівлі купівля-продаж товарів, як правило, здійснюється з
дотриманням певних правил (або умов). Такими умовами (на практиці їх
називають базисними) визначаються права та обов’язки сторін, пов’язані з
передачею товарів та встановленням моменту переходу ризику. В Україні при
укладанні подібних зовнішньоекономічних угод найчастіше використовують
базисні умови, сформульовані в Інкотермс-2000.

ЗАДАЧА 5

Захист права власності - це сукупність передбачених законом цивільно-

правових засобів, які, по-перше, гарантують нормальне господарське
використання майна (тобто вони забезпечують захист відносин власності в їх
непорушеному стані), по-друге - застосовуються для поновлення порушених
правовідносин власності, для усунення перешкод, що заважають їх
нормальному функціонуванню, для відшкодування збитків, які заподіяні
власнику.
Відповідно до статті 41 Конституції України, кожен має право володіти,
користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї
інтелектуальної, творчої діяльності.

Право власності
Інші речові права
Нерухоме майно
Майно
Що підлягає державній реєстрації