1

ТЕМА 2.10. АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ І

ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ У СФЕРІ ЮСТИЦІЇ

1.Організаційно-правові основи управління у сфері юстиції.

2.Суб’єкти адміністративно-правового регулювання у сфері юстиції.
3.Організація нотаріальної служби та діяльність адвокатури.
4.Реєстрація актів цивільного стану та діяльність державної виконавчої
служби.

1.Організаційно-правові основи управління у сфері юстиції

Управління юстицією — це діяльність, спрямована на виконання завдань
зміцнення законності, організації захисту прав і законних інтересів громадян та їх
об'єднань, підприємств, установ, організацій і держави.
Однією з особливостей юстиції є багатооб'єктність у цій галузі управління.
До об'єктів юстиції належать судові установи, нотаріальні контори, органи
реєстрації актів громадянського стану, судово-експертні установи й адвокатура.
Всі вони мають різне правове становище, відрізняються за своїм призначенням і
характером компетенції.
Іншу особливість юстиції обумовлено попередньою, і полягає вона в
різноманітності форм і методів управління, які застосовують органи юстиції.
Так, щодо державних нотаріальних органів і органів реєстрації актів
громадянського стану застосовують метод керівництва; щодо органів адвокатури
— метод регулювання. В цілому ж керуючий вплив органів управління юстицією
носить рекомендаційний характер і зводиться в основному до розв'язання
організаційних питань, оскільки більшість об'єктів у цій галузі є самостійними й
незалежними в своїй практичній діяльності.
Систему органів управління в галузі юстиції складають: Міністерство
юстиції України, Головне управління юстиції в АРК, обласні, Київське та
Севастопольське міські управління юстиції, районні, районні у містах управління
юстиції, міські (міст обласного значення) управління юстиції.
Міністерство юстиції України (Мін’юст) є центральним органом виконавчої
влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів
України.
Мін’юст є головним органом у системі центральних органів виконавчої
влади, що забезпечує формування та реалізує державну правову політику,
державну політику з питань банкрутства, у сфері нотаріату, організації
примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб) (далі -
виконання рішень), державної реєстрації актів цивільного стану, державної
реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, державної реєстрації
обтяжень рухомого майна, державної реєстрації юридичних осіб, громадських
формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб -
підприємців, реєстрації статуту територіальної громади м. Києва, реєстрації
статутів Національної академії наук та національних галузевих академій наук, у
сфері виконання кримінальних покарань та пробації, з питань утримання
військовополонених, у сфері правової освіти населення; забезпечує формування
державної політики у сфері архівної справи і діловодства та створення і
функціонування державної системи страхового фонду документації; забезпечує
 2
реалізацію державної політики у сфері стягнення в дохід держави активів осіб,
щодо яких застосовано санкції.
Мін’юст є державним органом з питань банкрутства.
Основними завданнями Мін’юсту є:
1) забезпечення формування та реалізація державної правової політики,
політики з питань банкрутства;
2) забезпечення формування державної політики у сфері архівної справи і
діловодства та створення і функціонування державної системи страхового фонду
документації;
3) здійснення загального управління у сфері надання безоплатної первинної
правової допомоги та безоплатної вторинної правової допомоги;
4) забезпечення самопредставництва Мін’юсту як органу державної влади,
який у випадках, передбачених законом, бере участь у справах та діє у судах
України від імені та в інтересах держави, зокрема через територіальні органи
Мін’юсту; здійснення захисту інтересів України у Європейському суді з прав
людини, під час урегулювання спорів і розгляду в закордонних юрисдикційних
органах справ за участю іноземних суб’єктів та України;
5) експертне забезпечення правосуддя та ін.
2.Суб’єкти адміністративно-правового регулювання у сфері юстиції
Держава здійснює регулювання у сфері юстиції за допомоги різних органів
та організацій, які в цілому складають систему суб'єктів адміністративно-
правового регулювання у цій сфері. Попри те, що вони належать як до державних
органів, так і до недержавних інституцій, загалом вони реалізують повноваження
у сфері адміністративно-правового (державного) регулювання зазначеної сфери.
Вища рада правосуддя є колегіальним, незалежним конституційним
органом державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на
постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування
на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування
доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм
Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і
прокурорів.
Вища рада правосуддя:
1) вносить подання про призначення судді на посаду;
2) ухвалює рішення стосовно порушення суддею чи прокурором вимог
щодо несумісності;
3) забезпечує здійснення дисциплінарним органом дисциплінарного
провадження щодо судді;
4) утворює органи для розгляду справ щодо дисциплінарної
відповідальності суддів;
5) розглядає скарги на рішення відповідних органів про притягнення до
дисциплінарної відповідальності судді чи прокурора;
6) ухвалює рішення про звільнення судді з посади;
7) надає згоду на затримання судді чи утримання його під вартою чи
арештом;
8) ухвалює рішення про тимчасове відсторонення судді від здійснення
правосуддя та ін.
 3
Вища рада правосуддя є юридичною особою, видатки на її утримання
визначаються окремим рядком у Державному бюджеті України.
Вища рада правосуддя складається з двадцяти одного члена, з яких десятьох
- обирає з’їзд суддів України з числа суддів чи суддів у відставці, двох - призначає
Президент України, двох - обирає Верховна Рада України, двох - обирає з’їзд
адвокатів України, двох - обирає всеукраїнська конференція прокурорів, двох -
обирає з’їзд представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових
установ.
Голова Верховного Суду входить до складу Вищої ради правосуддя за
посадою.
Члени Вищої ради правосуддя обираються (призначаються) строком на
чотири роки. Одна й та сама особа не може обіймати посаду члена Вищої ради
правосуддя два строки поспіль.
Якщо Вища рада правосуддя може стати неповноважною через закінчення
строку повноважень члена Вищої ради правосуддя, такий член Вищої ради
правосуддя продовжує виконувати свої повноваження до дня обрання
(призначення) на його посаду іншої особи, але в будь-якому випадку не більше
трьох місяців з дня закінчення строку, на який такого члена Вищої ради
правосуддя було обрано (призначено).
На посаду члена Вищої ради правосуддя може бути обраний (призначений)
громадянин України, не молодший тридцяти п’яти років, який володіє державною
мовою, має вищу юридичну освіту та стаж професійної діяльності у сфері права
не менше п’ятнадцяти років, належить до правничої професії та відповідає
критерію політичної нейтральності, а також критеріям професійної
компетентності, професійної етики та доброчесності.
Члени Вищої ради правосуддя, крім Голови Верховного Суду, здійснюють
свої повноваження на постійній основі.
На членів Вищої ради правосуддя поширюються вимоги та обмеження,
встановлені законодавством у сфері запобігання корупції.
Члени Вищої ради правосуддя у своїй діяльності та поза її межами повинні
дотримуватися встановлених для судді етичних стандартів.
Член Вищої ради правосуддя має відповідати критерію політичної
нейтральності. Зокрема, не може бути обрана (призначена) членом Вищої ради
правосуддя особа, яка на день обрання (призначення):
1) є членом або обіймає посаду в політичній партії, іншій організації, яка
має політичні цілі або бере участь у політичній діяльності;
2) є обраною на виборну посаду в органі державної влади (крім судової) чи
органі місцевого самоврядування, має представницький мандат;
3) бере участь в організації або фінансуванні політичної агітації чи іншої
політичної діяльності.
Член Вищої ради правосуддя не має права суміщати свою посаду з будь-
якою посадою в органі державної влади або органі місцевого самоврядування,
органі суддівського, адвокатського чи прокурорського самоврядування, зі
статусом народного депутата України, депутата Верховної Ради Автономної
Республіки Крим, обласної, районної, міської, районної у місті, сільської,
селищної ради, з підприємницькою діяльністю, обіймати будь-яку іншу
оплачувану посаду (крім посади Голови Верховного Суду), виконувати будь-яку
 4
іншу оплачувану роботу або отримувати іншу винагороду, крім винагороди члена
Вищої ради правосуддя (за винятком здійснення викладацької, наукової чи
творчої діяльності та отримання винагороди за неї), а також входити до складу
керівного органу чи наглядової ради юридичної особи, що має на меті одержання
прибутку. Член Вищої ради правосуддя не може належати до політичних партій,
професійних спілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності.
Особа, яка є власником акцій або володіє іншими корпоративними правами
чи має інші майнові права або інший майновий інтерес у діяльності будь-якої
юридичної особи, що має на меті отримання прибутку, зобов’язана передати такі
акції (корпоративні права) або інші відповідні права в управління незалежній
третій особі (без права надання інструкцій такій особі щодо розпорядження
такими акціями, корпоративними або іншими правами, або щодо реалізації прав,
які з них виникають) на час перебування на посаді члена Вищої ради правосуддя.
Член Вищої ради правосуддя може отримувати відсотки, дивіденди та інші
пасивні доходи від майна, власником якого він є.
Член Вищої ради правосуддя, який є суддею, не може здійснювати
правосуддя (крім Голови Верховного Суду).
Член Вищої ради правосуддя, який є адвокатом, повинен на час здійснення
повноважень члена Вищої ради правосуддя зупинити в установленому порядку
адвокатську діяльність.
На час здійснення суддею, прокурором, адвокатом повноважень члена
Вищої ради правосуддя він не може брати участі в органах суддівського,
адвокатського чи прокурорського самоврядування.
Не можуть бути членами Вищої ради правосуддя:
1) особи, визнані судом недієздатними або обмежено дієздатними;
2) особи, які мають судимість, не погашену або не зняту в установленому
законом порядку;
3) особи, на яких протягом останнього року накладалося адміністративне
стягнення за вчинення правопорушення, пов’язаного з корупцією;
4) особи, які були членами Вищої кваліфікаційної комісії суддів України
або Вищої ради юстиції до набрання чинності Законом України "Про відновлення
довіри до судової влади в Україні";
5) особи, які перебувають на адміністративних посадах у судах (крім посади
Голови Верховного Суду);
6) особи, які не відповідають вимогам цього Закону щодо несумісності з
іншими видами діяльності та не усунули таку невідповідність протягом розумного
строку, але не більш ніж протягом тридцяти календарних днів із дня виникнення
обставин, що призводять до порушення вимог щодо несумісності, чи іншого
строку, встановленого Вищою радою правосуддя відповідно до цього Закону;
7) особи, які порушили вимоги Закону України "Про запобігання загрозам
національній безпеці, пов’язаним із надмірним впливом осіб, які мають значну
економічну та політичну вагу в суспільному житті (олігархів)" у частині подання,
дотримання строків подання декларації про контакти.
За заявою особи, яка не відповідає вимогам цього Закону щодо несумісності
з іншими видами діяльності та не має можливості з незалежних від неї причин
усунути цю невідповідність протягом тридцяти календарних днів, Вища рада
 5
правосуддя має право продовжити цей строк, але не більше ніж на тридцять
календарних днів.
Перебування особи на посаді члена Вищої ради правосуддя також несумісне
із наявністю заборони такій особі обіймати посади, щодо яких здійснюється
очищення влади в порядку, визначеному Законом України "Про очищення влади".
Міністерство юстиції України (Мін’юст) є центральним органом
виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом
Міністрів України.
Мін’юст є головним органом у системі центральних органів виконавчої
влади, що забезпечує формування та реалізує державну правову політику,
державну політику з питань банкрутства, у сфері нотаріату, організації
примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб) (далі -
виконання рішень), державної реєстрації актів цивільного стану, державної
реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, державної реєстрації
обтяжень рухомого майна, державної реєстрації юридичних осіб, громадських
формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб -
підприємців, реєстрації статуту територіальної громади м. Києва, реєстрації
статутів Національної академії наук та національних галузевих академій наук, у
сфері виконання кримінальних покарань та пробації, з питань утримання
військовополонених, у сфері правової освіти населення; забезпечує формування
державної політики у сфері архівної справи і діловодства та створення і
функціонування державної системи страхового фонду документації; забезпечує
реалізацію державної політики у сфері стягнення в дохід держави активів осіб,
щодо яких застосовано санкції.
Мін’юст є державним органом з питань банкрутства.
Основними завданнями Мін’юсту є:
1) забезпечення формування та реалізація державної правової політики,
політики з питань банкрутства;
2) забезпечення формування державної політики у сфері архівної справи і
діловодства та створення і функціонування державної системи страхового фонду
документації;
3) здійснення загального управління у сфері надання безоплатної первинної
правової допомоги та безоплатної вторинної правової допомоги;
4) забезпечення самопредставництва Мін’юсту як органу державної влади,
який у випадках, передбачених законом, бере участь у справах та діє у судах
України від імені та в інтересах держави, зокрема через територіальні органи
Мін’юсту; здійснення захисту інтересів України у Європейському суді з прав
людини, під час урегулювання спорів і розгляду в закордонних юрисдикційних
органах справ за участю іноземних суб’єктів та України;
5) експертне забезпечення правосуддя та ін.
Одним з важливих напрямків діяльності Міністерства Юстиції України – є
представництво України в Європейському Суді з прав людини. Наша країна,
обравши курс на забезпечення пріоритетності прав, свобод і законних інтересів
людини у діяльності держави, останніми роками дедалі тісніше взаємодіє з
європейськими судовими організаціями, зокрема з Європейським Судом з прав
людини. 3 метою оптимізації діяльності у цьому напрямі започатковано посаду
Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини.
 6
Уповноважений у справах Європейського суду з прав людини є посадовою
особою Міністерства юстиції, на яку покладено повноваження щодо здійснення
представництва України в Європейському суді з прав людини (далі - Суд) під час
розгляду справ про порушення Конвенції про захист прав людини і
основоположних свобод (далі - Конвенція), координації виконання його рішень, а
також інформування Комітету міністрів Ради Європи про хід виконання рішень
Суду.
Уповноважений у справах Європейського суду з прав людини (далі -
Уповноважена особа) у своїй діяльності керується Конституцією України,
законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України,
міжнародними договорами України, Регламентом Суду та цим Положенням.
Уповноваженою особою призначається особа, яка є громадянином України,
має вищу юридичну освіту, стаж роботи в галузі права не менш як три роки,
володіє однією з офіційних мов Ради Європи.
Основними завданнями Уповноваженої особи є:
1) здійснення представництва України в Суді під час розгляду справ про
порушення нею Конвенції, справ за заявами України стосовно порушення
Конвенції іншими Договірними Сторонами, а також як третьої сторони під час
розгляду справ за заявами громадян України або юридичних осіб - резидентів
України проти інших Договірних Сторін;
2) координація роботи, пов'язаної з підготовкою матеріалів для розгляду
справ у Суді та виконанням його рішень, співпраця з цією метою з іншими
державними органами, органами місцевого самоврядування, підприємствами,
установами, організаціями;
3) підготовка і внесення на розгляд Суду необхідних матеріалів, участь у
слуханні справ, які ним розглядаються;
4) інформування Комітету міністрів Ради Європи в установленому ним
порядку про хід виконання Україною рішень Суду у справах, в яких Україна є
стороною;
5) аналіз обставин, що призвели до порушення Конвенції, та розроблення
пропозиції щодо здійснення заходів, спрямованих на усунення недоліків
системного характеру, констатованих у рішеннях Суду;
6) організація роботи із створення необхідних умов для проведення Судом
розслідування у справі про порушення Конвенції та вжиття заходів відповідно до
Регламенту Суду;
7) подання необхідної інформації уповноваженим особам, які проводять
перевірку дотримання Конвенції.
Уповноважена особа відповідно до покладених на неї завдань:
1) вивчає факти та обставини справи про порушення Конвенції відповідно
до запитів Суду;
2) відповідає в установленому порядку на запити Суду, надає докази,
надсилає повідомлення та додаткові письмові зауваження, а також іншу
інформацію у справах про порушення Конвенції;
3) надсилає до державних органів, органів місцевого самоврядування,
підприємств, установ, організацій запити стосовно надання матеріалів та
інформації у справах про порушення Конвенції;
 7
4) координує роботу з підготовки пропозицій з організаційно-правових,
процедурних та інших питань, пов’язаних із здійсненням представництва України
в Суді та виконанням його рішень;
5) визначає заходи, необхідні для створення умов для проведення Судом
розслідування у справах про порушення Конвенції;
6) визначає порядок вжиття заходів відповідно до Регламенту Суду;
7) виступає доповідачем під час розгляду в Суді справ щодо порушення
Конвенції та/або організовує залучення з цією метою представників відповідних
державних органів, юридичних радників, зокрема іноземних;
8) вживає заходів на виконання вказівок, наданих Судом відповідно до
правила 39 Регламенту Суду;
9) координує виконання рішень Суду;
10) виконує за дорученням Міністра юстиції інші функції.
Діяльність Уповноваженого забезпечує Секретаріат Уповноваженого у
справах Європейського суду з прав людини, який утворюється у складі
центрального апарату Мін'юсту з правами департаменту. У разі відсутності
Уповноваженої особи її обов'язки виконує керівник Секретаріату.
Державний комітет України у справах національностей та релігій
(Держкомнацрелігій) є центральним органом виконавчої влади, діяльність
якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Віце-
прем'єр-міністра України.
Основними завданнями Держкомнацрелігій є:
 участь у формуванні та забезпечення реалізації державної
політики у сфері міжнаціональних відносин, забезпечення захисту
прав національних меншин України, депортованих за національною
ознакою осіб, які повернулися в Україну (далі - особи, які
повернулися), а також у сфері релігії, відносин із церквою і
релігійними організаціями;
 управління у зазначеній сфері, міжгалузева координація та
функціональне регулювання з питань, що належать до його
компетенції;
 координація роботи з підготовки і здійснення органами
виконавчої влади заходів щодо забезпечення захисту прав
національних меншин, осіб, які повернулися;
 участь у забезпеченні розвитку зв'язків із закордонними
українцями та їх громадськими організаціями, у тому числі
національно-культурними автономіями, товариствами, земляцтвами,
координація заходів, здійснюваних у цій сфері, що належать до його
компетенції;
 узагальнення практики застосування законодавства з питань, що
належать до його компетенції, розроблення пропозицій щодо
вдосконалення цього законодавства та їх внесення в установленому
порядку на розгляд Кабінету Міністрів України;
 забезпечення виконання законодавства з питань, що належать до
його компетенції тощо.
 8
Необхідність існування такого органу обумовлено потребами формування
та здійснення державної політики у двох широких напрямах питання
міжнаціональних відносин і релігії
Стосовно першого напряму - міжнаціональні відносини, перед указаним
комітетом стоять завдання стосовно забезпечення прав національних меншин
України, депортованих за національною ознакою осіб, які повертаються в
Україну, біженців та інших категорій мігрантів, а також забезпечення зв'язків з
українцями, які проживають за межами України, та організація співпраці з ними
Також важливим завданням убачається сприяння задоволенню національно-
культурних, освітніх потреб і розвитку етнічної самобутності українців, які
проживають за межами держави, а також зміцненню їхніх зв'язків з Україною
Другий напрям - реалізація державної політики у сфері релігії є досить
важливим і не менш складним Українське законодавство забезпечує рівні права
для всіх, незалежно від їхнього світогляду, проте держава має підтримувати і
захищати релігійні та культурні форми життя своїх громадян В умовах
демократичного громадянського суспільства держава частково довіряє церкві в
опіку певні сфери відповідальності, насамперед, у царині освіти, соціального
служіння і надає церкві відповідну підтримку Саме держава через відповідний
державний комітет повинна сприяти зміцненню взаємопорозуміння між
релігійними організаціями різних віросповідань, вирішенню у межах компетенції
спірних питань, які виникають у відносинах між такими організаціями Комітет
надає допомогу у вирішенні питань, пов'язаних із переданням релігійним
організаціям колишніх культових будівель та іншою церковного майна.
Державна судова адміністрація України (ДСА України) є державним
органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове
забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень,
установлених законом.
ДСА України підзвітна Вищій раді правосуддя у межах, визначених
законом.
ДСА України здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності
органів судової влади з метою створення належних умов функціонування судів і
діяльності суддів.
Організаційне забезпечення становлять заходи матеріально-технічного,
кадрового, інформаційного, організаційно-технічного характеру, ведення судової
статистики, діловодства та архіву суду.
Територіальними органами ДСА України є територіальні управління
Державної судової адміністрації України (далі - територіальні управління).
Рішення про утворення, реорганізацію та ліквідацію територіальних управлінь,
визначення їх кількості приймається ДСА України за погодженням з Вищою
радою правосуддя.
ДСА України у своїй діяльності керується Конституцією та законами
України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України,
прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету
Міністрів України, рішеннями Вищої ради правосуддя, з'їзду суддів України, а
також цим Положенням.
Основними завданнями ДСА України є:
 9
1) організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади
в межах повноважень, установлених законом;
2) забезпечення належних умов діяльності судів, Вищої кваліфікаційної
комісії суддів України, Національної школи суддів України та органів
суддівського самоврядування в межах повноважень, визначених законом;
3) забезпечення виконання рішень про утворення чи припинення
(ліквідацію) судів у межах повноважень, визначених законом.
Вища кваліфікаційна комісія нотаріату при Міністерстві юстиції
керується Конституцією і законами України, актами Президента України та
Кабінету Міністрів України, цим Положенням, а також наказами Мін'юсту.
Основними засадами роботи Комісії є законність, об’єктивність, колегіальність
прийняття рішень та їх обов’язковість.
Формою роботи Комісії є засідання.
Основними завданнями Комісії є:
 визначення рівня професійної підготовленості осіб, які мають намір
займатися нотаріальною діяльністю;
 вирішення питання про анулювання свідоцтва про право на зайняття
нотаріальною діяльністю.
Комісія відповідно до покладених на неї завдань:
 розглядає подання територіальних органів Мін’юсту про допуск осіб,
які мають намір скласти кваліфікаційний іспит на право на зайняття нотаріальною
діяльністю, до його складення;
 забезпечує проведення кваліфікаційного іспиту на право на зайняття
нотаріальною діяльністю;
 розглядає подання Мін’юсту, територіальних органів Мін’юсту,
Нотаріальної палати України про анулювання свідоцтва про право на зайняття
нотаріальною діяльністю.
До складу Комісії входить сім осіб, делегованих Мін’юстом з числа
нотаріусів та/або представників Мін’юсту, та сім нотаріусів, делегованих
Нотаріальною палатою України.
Члени Комісії під час виконання своїх повноважень є рівноправними.
Вища кваліфікаційна комісія адвокатури при Кабінеті Міністрів
України - орган, призначений для розгляду скарг на рішення кваліфікаційно-
дисциплінарних комісій адвокатури.
Вища кваліфікаційна комісія адвокатури:
а) розглядає скарги на рішення кваліфікаційно-дисциплінарних комісій
адвокатури або їх палат про відмову в допуску до кваліфікаційних іспитів;
відмову у видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю;
анулювання рішення атестаційної палати про видачу свідоцтва про право на
заняття адвокатською діяльністю; накладення на адвоката дисциплінарного
стягнення; припинення адвокатської діяльності та анулювання свідоцтва про
право на заняття адвокатською діяльністю; на дії кваліфікаційно-дисциплінарних
комісій адвокатури, їх палат або членів палат, вчинені з порушенням чинного
законодавства;
б) розробляє і затверджує програми і порядок складання кваліфікаційних
іспитів особами, які виявили намір займатися адвокатською діяльністю, порядок
видачі та анулювання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю;
 10
в) здійснює контроль за діяльністю кваліфікаційно-дисциплінарних комісій
адвокатури, аналізує практику застосування ними вимог чинного законодавства
про адвокатуру, Положення про кваліфікаційно-дисциплінарну комісію
адвокатури, актів, прийнятих Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури,
розробляє і здійснює заходи щодо поліпшення роботи цих комісій;
г) схвалює Правила адвокатської етики;
д) встановлює порядок здійснення контролю за додержанням адвокатами
зобов'язань, що випливають із Присяги адвоката України, актів законодавства
України, Правил адвокатської етики;
є) затверджує Положення про Єдиний реєстр адвокатів України, складає,
веде і систематично оприлюднює цей Реєстр;
є) затверджує зразок ордера, що використовується адвокатом для
підтвердження своїх повноважень з представництва або захисту клієнта;
ж) виготовляє за встановленим зразком бланки свідоцтва про право на
заняття адвокатською діяльністю тощо.

3.Організація нотаріальної служби та діяльність адвокатури

Нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено
обов'язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та
вчиняти інші нотаріальні дії з метою надання їм юридичної вірогідності.
Вчинення нотаріальних дій в Україні можуть здійснювати:
1. Державні нотаріуси.
2. Приватні нотаріуси.
3. Посадові особи виконавчих комітетів сільських, селищних, міських
рад народних депутатів (у населених пунктах, де немає нотаріусів).
4. Консульські установи та дипломатичні представництва України за
кордоном.
Нотаріусом може бути громадянин України, якому присуджено ступінь
вищої юридичної освіти не нижче магістра, який володіє державною мовою
відповідно до рівня, визначеного Законом України "Про забезпечення
функціонування української мови як державної", має стаж роботи у сфері права не
менш як шість років, з них помічником нотаріуса або консультантом державної
нотаріальної контори - не менш як три роки, склав кваліфікаційний іспит і
отримав свідоцтво про право на зайняття нотаріальною діяльністю. Не може бути
нотаріусом особа, яка має судимість за вчинення злочину, якщо така судимість не
погашена або не знята у встановленому законом порядку (крім реабілітованої
особи), особа, дієздатність якої обмежена, або особа, визнана недієздатною.
Важливі аспекти, на які варто звернути увагу при розумінні впливу держави
на нотаріальну службу - це питання отримання права на заняття нотаріальною дія-
льністю.
Свідоцтво про право на заняття нотаріальною діяльністю видається
Міністерством юстиції України на підставі рішення Вищої кваліфікаційної комісії
нотаріату.
Відмову у видачі свідоцтва може бути оскаржено до суду.
За видачу свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю
вноситься плата, розмір якої встановлюється Кабінетом Міністрів України.
 11
Державні нотаріальні контори створюються і ліквідуються Міністерством
юстиції України.
Штати державних нотаріальних контор затверджуються територіальними
органами Міністерства юстиції України в межах встановленої для державних
нотаріальних контор штатної чисельності і фонду заробітної плати.
Державна нотаріальна контора є юридичною особою, яка створюється та
реєструється у встановленому законом порядку. Очолює державну нотаріальну
контору завідуючий, який призначається із числа осіб, які мають свідоцтво про
право на зайняття нотаріальною діяльністю.
Призначення на посади державного нотаріуса, завідуючого державною
нотаріальною конторою та звільнення з таких посад здійснюються
територіальними органами Міністерства юстиції України.
Нотаріуси вчиняють такі нотаріальні дії:
1) посвідчують правочини (договори, заповіти, довіреності, вимоги про
нотаріальне посвідчення правочину тощо);
2) вживають заходів щодо охорони спадкового майна;
3) видають свідоцтва про право на спадщину;
4) видають свідоцтва про право власності на частку в спільному майні
подружжя (колишнього подружжя) на підставі спільної заяви або в разі смерті
одного з подружжя;
5) видають свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів);
6) видають свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів),
якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися;
7) провадять опис майна фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою
або місце перебування якої невідоме;
8) видають дублікати нотаріальних документів, що зберігаються у справах
нотаріуса;
Адвокатура України - недержавний самоврядний інститут, що забезпечує
здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги на
професійній основі, а також самостійно вирішує питання організації і діяльності
адвокатури в порядку, встановленому законом «Про адвокатуру та адвокатську
діяльність».
Адвокатуру України складають всі адвокати України, які мають право
здійснювати адвокатську діяльність.
З метою забезпечення належного здійснення адвокатської діяльності,
дотримання гарантій адвокатської діяльності, захисту професійних прав
адвокатів, забезпечення високого професійного рівня адвокатів та вирішення
питань дисциплінарної відповідальності адвокатів в Україні діє адвокатське
самоврядування.
Адвокатура є незалежною від органів державної влади, органів місцевого
самоврядування, їх посадових та службових осіб.
Держава створює належні умови для діяльності адвокатури та забезпечує
дотримання гарантій адвокатської діяльності.
Адвокатом може бути фізична особа, яка має повну вищу юридичну освіту,
володіє державною мовою відповідно до рівня, визначеного згідно із Законом
України "Про забезпечення функціонування української мови як державної", має
стаж роботи в галузі права не менше двох років, склала кваліфікаційний іспит,
 12
пройшла стажування (крім випадків, встановлених цим Законом), склала присягу
адвоката України та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською
діяльністю.
Особа, яка виявила бажання стати адвокатом та відповідає вимогам частин
першої та другої статті 6 закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», має
право звернутися до кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури за місцем
проживання із заявою про допуск до складення кваліфікаційного іспиту. Порядок
допуску до складення кваліфікаційного іспиту та перелік документів, що
додаються до заяви, затверджуються Радою адвокатів України.
Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури перевіряє відповідність
особи вимогам, установленим частинами першою та другою статті 6 закону «Про
адвокатуру та адвокатську діяльність».
З метою перевірки повноти та достовірності відомостей, повідомлених
особою, яка виявила бажання стати адвокатом, і за наявності письмової згоди
такої особи кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури, кваліфікаційна
палата або визначений нею член палати можуть звертатися із запитами до органів
державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових
осіб, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та
підпорядкування, громадських об’єднань, що зобов’язані не пізніше десяти
робочих днів з дня отримання запиту надати необхідну інформацію.
Відмова в наданні інформації на такий запит, несвоєчасне або неповне
надання інформації, надання інформації, що не відповідає дійсності, тягнуть за
собою відповідальність, установлену законом.
У разі ненадання особою, яка виявила бажання стати адвокатом, письмової
згоди на перевірку повноти та достовірності повідомлених нею відомостей така
особа до кваліфікаційного іспиту не допускається.
Строк розгляду заяви про допуск до складення кваліфікаційного іспиту не
повинен перевищувати тридцяти днів з дня її надходження.
За результатами розгляду заяви та доданих до неї документів кваліфікаційно-
дисциплінарна комісія адвокатури приймає рішення про:
1) допуск особи до кваліфікаційного іспиту;
2) відмову в допуску особи до кваліфікаційного іспиту.
Особі, яка звернулася із заявою про допуск до складення кваліфікаційного
іспиту, повідомляється про прийняте рішення письмово протягом трьох днів з дня
його прийняття. У разі прийняття рішення про відмову в допуску особи до
кваліфікаційного іспиту в рішенні кваліфікаційно-дисциплінарної комісії
адвокатури в обов’язковому порядку зазначаються причини такої відмови.
Рішення про відмову в допуску особи до кваліфікаційного іспиту може бути
оскаржено до Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури або до
суду протягом тридцяти днів з дня його отримання.
Особі, яка склала присягу адвоката України, радою адвокатів регіону у день
складення присяги безоплатно видаються свідоцтво про право на заняття
адвокатською діяльністю та посвідчення адвоката України.
Свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю і посвідчення
адвоката України не обмежуються віком особи та є безстроковими.
Зразки свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю і посвідчення
адвоката України затверджуються Радою адвокатів України.
 13
4. Реєстрація актів цивільного стану та діяльність державної
виконавчої служби
Акти цивільного стану - події та дії, які нерозривно пов'язані з фізичною
особою і започатковують, змінюють, доповнюють або припиняють її можливість
бути суб'єктом цивільних прав та обов'язків Раніше, до введення в дію Сімейного
та Цивільного кодексів України, вказані дії мали назву актів громадянського
стану.
Актами цивільного стану є народження фізичної особи, встановлення її
походження, набуття громадянства, вихід із громадянства та його втрата,
досягнення відповідного віку, надання повної цивільної дієздатності, обмеження
цивільної дієздатності, визнання особи недієздатною, шлюб, розірвання шлюбу,
усиновлення, зміна імені, інвалідність, смерть тощо При цьому державній ре-
єстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, громадянство,
шлюб, розірвання шлюбу, зміна імені, смерть
Реєстрацію актів цивільного стану мають право здійснювати:
1. Відділи реєстрації актів цивільного стану Головного управління юстиції
Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних,
Київського та Севастопольського міських, районних, районних у містах, міських
(міст обласного значення) управлінь юстиції. Вони мають право здійснювати
реєстрацію:
 народження;
 смерті;
 одруження;
 розірвання шлюбу;
 встановлення батьківства;
 переміни прізвища, імені, по батькові.
Також указані органи приймають і розглядають заяви громадян про
внесення змін, доповнень, поновлення, а також анулювання записів актів
громадянського стану та в установленому порядку зберігають актові книги.
2. Виконавчі органи сільських, селищних, міських (крім міст обласного
значення) рад. Вони мають право здійснювати реєстрацію:
 народження;
 смерті;
 одруження;
 встановлення батьківства.
3. Консульські установи та дипломатичні представництва України (щодо
громадян України, які проживають за кордоном).
Вони мають право здійснювати реєстрацію:
 народження;
 смерті;
 одруження;
 розірвання шлюбу;
 встановлення батьківства, переміни прізвища, імені, по батькові.
Також указані органи приймають і розглядають заяви громадян
 про внесення змін, доповнень, поновлення та анулювання записів
актів громадянського стану.
 14
Державна виконавча служба - це складова системи органів Міністерства
юстиції України, що здійснює виконання рішень судів, третейських судів та
інших органів, а також посадових осіб відповідно до законів України.
Основними документами, що містять положення щодо правового
регулювання діяльності державної виконавчої служби, є закон «Про виконавче
провадження».
Працівники органів державної виконавчої служби є державними
службовцями.
Міністерство юстиції України через Департамент державної виконавчої
служби Міністерства юстиції України здійснює керівництво органами державної
виконавчої служби та контроль за їхньою діяльністю, добір кадрів, методичне
керівництво діяльністю державних виконавців, підвищення їхнього професійного
рівня, фінансове і матеріально-технічне забезпечення органів державної
виконавчої служби, розглядає скарги на дії державних виконавців, організовує
виконання рішень відповідно до закону, надає роз'яснення та рекомендації щодо
виконання державними виконавцями рішень у порядку, встановленому законом.
Існують такі органи державної виконавчої служби міжрегіональних
управлінь Міністерства юстиції:
 Західне міжрегіональне управління міністерства юстиції
 Центральне міжрегіональне управління міністерства юстиції (м. Київ)
 Південне міжрегіональне управління міністерства юстиції (м. Одеса)
 Східне міжрегіональне управління міністерства юстиції
Відповідно до закону «Про виконавче провадження» підлягають
примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів:
1) виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених
законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень
міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших
підставах, визначених законом або міжнародним договором України;
1-1) судові накази;
2) ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних
справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних
провадженнях у випадках, передбачених законом;
3) виконавчих написів нотаріусів;
4) посвідчень комісій по трудових спорах, що видаються на підставі
відповідних рішень таких комісій;
5) постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору,
постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат
виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних
виконавців про стягнення основної винагороди;
6) постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про
адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом;
7) рішень інших державних органів та рішень Національного банку України,
які законом визнані виконавчими документами;
8) рішень Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей,
передбачених Законом України "Про виконання рішень та застосування практики
Європейського суду з прав людини", а також рішень інших міжнародних
 15
юрисдикційних органів у випадках, передбачених міжнародним договором
України;
9) рішень (постанов) суб’єктів державного фінансового моніторингу (їх
уповноважених посадових осіб), якщо їх виконання за законом покладено на
органи та осіб, які здійснюють примусове виконання рішень;
10) рішень Органу суспільного нагляду за аудиторською діяльністю або
Аудиторської палати України, які законом визнані виконавчими документами;
11) рішень Національної ради України з питань телебачення і
радіомовлення про застосування заходів реагування у вигляді штрафу.
Заходами примусового виконання рішень є:
1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права),
корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об’єкти
інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому
числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших
осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами;
2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший
дохід боржника;
3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у
рішенні;
4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке
належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення
боржнику обов’язку користуватися таким майном на умовах, визначених
виконавцем;
5) інші заходи примусового характеру.
Державний виконавець, який забезпечив реальне, своєчасне і законне
виконання виконавчого документа за рахунок стягнутого з боржника виконавчого
збору, одержує винагороду в розмірі двох відсотків стягнутої ним суми або
вартості майна, але не більше тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів
громадян, а за виконавчим документом немайнового характеру - не більше п'яти
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Учасниками виконавчого провадження є виконавець, сторони, представники
сторін, прокурор, експерт, спеціаліст, перекладач, суб’єкт оціночної діяльності -
суб’єкт господарювання, особи, права інтелектуальної власності яких порушені, -
за виконавчими документами про конфіскацію та знищення майна на підставі
статей 176, 177 і 229 Кримінального кодексу України, статті 51-2 Кодексу
України про адміністративні правопорушення.
Для проведення виконавчих дій виконавець за потреби залучає понятих,
працівників поліції, представників органів опіки і піклування, інших органів та
установ у порядку, встановленому законом.
Сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник.