1.

Законодавча влада в системі розподілу державної влади

Законода́вча вла́да — одна з гілок державної влади, головним
призначенням якої є здійснення державної влади шляхом законотворення.
Структурно є сукупністю повноважень щодо прийняття законів та
інших нормативно-правових актів, а також сукупністю організаційних
форм реалізації цих повноважень[1].
Відповідно до теорії поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову, як
одного з принципів правової держави, законодавча влада є однією з
самостійних гілок влади, специфіка якої полягає в тому, що прийняті
парламентом закони мають вищу юридичну силу, ніж нормативні чи інші
акти других гілок влади. Здійснення виконавчої і судової влади має
відбуватись виключно в межах закону.
Відповідно до ст. 6 Конституції України, державна влада в Україні
здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.
Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої
повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до
законів України.
Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі
Конституції України і повинні відповідати їй.
Згідно ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується
на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те,
що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи
місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на
підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією
та законами України.
У правовій державі законодавча діяльність має бути спрямована на
забезпечення абсолютного пріоритету і главенства в організації всіх сфер
життєдіяльності суспільства і держави, прав і свобод людини шляхом
створення законів, що забезпечують їх захист; тобто на практичну
реалізацію принципу правозаконності.
Законодавча влада посідає особливе місце в системі органів публічної
влади. Вона визначає організацію та функціонування виконавчої та
судової влади і в такий спосіб відіграє орієнтовну роль стосовно цих гілок
державної влади. У відносинах з іншими гілками державної влади, а також
у визначенні ролі законодавчої влади в суспільстві важливе значення має
реальна, тобто фактична сила законодавчої влади. Зазвичай вважають, що
в сучасних умовах у демократичних державах законодавча влада – це
сильна влада. Вона іноді приймає закони (поправки до них) усупереч волі
уряду (наприклад один із останніх законів про соціальні стандарти) або
глави держави, здійснює дієвий контроль стосовно виконавчої влади.
Ефективною формою контролю є робота слідчих комісій, звіти уряду та
інших посадових осіб тощо.
Здійснювана парламентами законодавча влада є представницькою. Саме
на основі виборів народ передає владу своїм представникам і уповноважує
представницькі органи здійснювати державну владу. У цьому сенсі можна
вести мову про первинність представницьких органів у механізмі
державної влади. Проте існують сутнісні і політико-юридичні обмеження
цієї влади. Сутнісні обмеження випливають із її делегованості,
визначаються принциповою залежністю від волі виборців. Політико-
юридичні обмеження пов'язані з тим, що будь-який закон, щоб не
залишатися набором фраз на папері, повинен відповідати політичним і
юридичним реаліям, а також фундаментальному праву – конституції.
Поточне завдання законодавчої діяльності парламенту полягає в
підготовці та прийнятті законів, безпосередньо передбачених
конституцією, і тих законів, які забезпечують потреби розвитку
суспільства і держави в усіх сферах їх життєдіяльності. При цьому слід
наголосити на тому, що законодавство є безпосереднім інструментом
формування стратегії й тактики такого розвитку.
Назва “законодавча” не означає, що представницькі органи виконують
лише законодавчу діяльність. Остання є для них головною, але не єдиною.
Важливими для парламентів є також виконання представницької,
установчої та контрольної функцій. Відповідно до теорії поділу влади
законодавча влада є самостійною відносно виконавчої і судової гілок
влади. Її специфіка полягає у тому, що прийняті парламентом закони
мають вищу порівняно з актами інших гілок державної влади юридичну
силу. Водночас кожна гілка влади має властиву їй систему стримувань і
противаг для запобігання можливим зловживанням з боку іншої гілки
влади.

Парламентаризм
Парламентари́зм — система політичної організації держави, за якої чітко
розмежовані функції законодавчої та виконавчої влади за привілейованого
становища парламенту.
Розвиток сучасного українського парламентаризму здійснюється у руслі
зазначених вище загальносвітових процесів і тенденцій. Одночасно йому
властиві і певні національні особливості. Вони зумовлені не тільки
специфікою сучасних соціально-економічних процесів і державного
устрою України. Важливе значення тут мають також історичні передумови
і традиції становлення українського парламентаризму.
У сучасній Україні розвиток парламентаризму прямо пропорційно
залежить від розвитку демократії в нашій країні. Оскільки парламентаризм
– це система організації державної влади, що базується на активній ролі
парламенту в її здійсненні, то парламент і парламентаризм є
обов'язковими атрибутами демократичної і правової держави,
показниками розвитку громадянського суспільства. У сучасних умовах для
розвитку парламентаризму в Україні важливо чітко розмежувати гілки
влади, їх контроль та відповідальність за результат діяльності.
Український парламентаризм має велике історичне підґрунтя, що дає
змогу говорити про традиції розвитку парламентаризму в Україні, а саме
про утвердження в Україні демократичних інститутів, системи розподілу
влади, наявність представництва громадян в органах влади

2. Верховна Рада України – парламент України

Верхо́вна Ра́да Украї́ни (ВРУ) — єдиний законодавчий орган державної
влади України, який має колегіальну будову та складається з чотирьохсот
п'ятдесяти народних депутатів України, обраних строком на п'ять років на
основі загального, рівного та прямого виборчого права шляхом таємного
голосування.
Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади, що
вповноважений ухвалювати закони.
Повноваження Верховної Ради України реалізуються спільною діяльністю
народних депутатів України на засіданнях Верховної Ради України під час
її сесій.
Повноваження народних депутатів України визначають Конституція та
закони України. Народні депутати України можуть добровільно
об'єднуватися у фракції[2].

Згідно ст. 75 КУ Єдиним органом законодавчої влади в Україні є

парламент - Верховна Рада України.
Згідно ст. 76 КУ Конституційний склад Верховної Ради України -
чотириста п’ятдесят народних депутатів України, які обираються на основі
загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного
голосування строком на п’ять років. (наразі 425 депутати, ВР є
повноважною за умови обрання не менше 2/3 від складу)

Верховна Рада с загальнонаціональним представницьким органом

державної влади, оскільки вона має право представляти весь Український
народ - громадян України всіх національностей і виступати від імені
всього народу. Це випливає як із преамбули Конституції та її змісту, так і з
назви парламенту - "Верховна Рада України".

Колегіальний характер Верховної Ради як парламенту України полягає

насамперед у її складі й порядку роботи. Верховна Рада складається з 450
народних депутатів і є повноважною за умови обрання не менш як двох
третин від її конституційного складу. Рішення Верховної Ради
приймаються на її пленарних засіданнях шляхом голосування (ст. 84
Конституції).

Виборний характер українського парламенту, як і парламентів інших

країн, полягає в тому, що він формується виключно шляхом виборів
народних депутатів України. Ці вибори є, як правило, вільними і
демократичними. Вони проводяться на основі загального, рівного і
прямого виборчого права шляхом таємного голосування.

Пріоритетною рисою українського парламенту як органу законодавчої

влади є його винятковість як єдиного органу законодавчої влади у державі,
універсальність у системі органів державної влади, що зумовлена,
насамперед, унітарним характером нашої держави, тобто державним
устроєм, поділом державної влади на законодавчу, виконавчу, судову,
внутрішньою структурою парламенту та іншими обставинами.

Загальний кількісний склад Верховної Ради та її структура визначаються

Конституцією України. Згідно з чинною Конституцією України (ст. 76)
конституційний склад Верховної Ради України - 450 народних депутатів.
Ця кількість обумовлена рядом факторів: кількістю населення (громадян)
України і виборців, традиційною системою виборчих округів,
однопалатністю парламенту та рядом інших причин.
Якісний склад Верховної Ради природно не передбачається ні
Конституцією, ні законами, оскільки вибори до неї є вільними і
демократичними, проте Конституцією встановлюється ряд вимог до
народних депутатів України. Зокрема, народним депутатом України може
бути громадянин України, який на день виборів досяг 21 року, має право
голосу і проживає в Україні протягом останніх п'яти років.

Постійнодіючий характер – строк повноважень 5 років, постійно

працюють, працює сесійно кожного років першого вівторка лютого і
вересня.

Припиняється у день засідання нового скликання. Відповідно до КУ

порядок роботи ВР визначається регламентом ВР.

Також діють комітети ВР: 23.

Легітимність як ознака Верховної Ради є показником рівня відповідності

пріоритетів діяльності парламенту інтересам і потребам Українського
народу, який є носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні.
Відповідно до ст. 5 Конституції України, народ здійснює владу
безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого
самоврядування. Таким чином, можна сказати, що Верховна Рада України
– це єдиний загальнонаціональний, постійно діючий, однопалатний,
колегіальний, виборний, представницький орган законодавчої влади в
Україні.
Сучасному парламенту, зокрема  Верховній Раді України, притаманні
такі ознаки:
 це - загальнодержавний орган, наділений верховною законодавчою
владою; його діяльність поширюється на всю територію держави
(суб'єкта федерації чи державно-територіальної автономії).
Парламент - єдиний орган у державі, який правоспроможний
видавати акти вищої юридичної сили - закони;
 парламент діє в системі колективного прийняття рішень - це
обов'язково колегіальний орган, що складається з парламентаріїв
(Верховна Рада України - з народних депутатів України),
чисельність яких має бути достатньою для забезпечення його
представницького характеру;
  як представницька установа парламент провадить діяльність згідно з
належними йому правами, а не на підставі яких-небудь
розпоряджень, наданих йому ким-небудь іншим;
 формується парламент (у повному складі або частково, наприклад,
лише нижня палата) на виборних засадах - шляхом вільних виборів,
які проводяться на основі дотримання загальновизнаних
демократичних принципів виборчого права, що забезпечує його
легітимний характер;
 парламент - це орган загальної компетенції, до його відома
віднесено широке коло питань, які потребують законодавчого
регулювання, він бере участь у реалізації практично всіх-функцій
держави.

Місце Верховної Ради України в механізмі державної влади визначається

парламентсько-президентською формою правління, запровадженої в ході
конституційної реформи 2004 року.

Після внесених змін до Конституції України конституційно-правовий

статус Верховної Ради України характеризується такими суттєвими
рисами:

1) відповідальністю Уряду (Кабінету Міністрів України) перед

Президентом та парламентом України, його підзвітністю і
підконтрольністю парламенту;

2) наявністю у глави держави (Президента України) досить широких

повноважень, пов'язаних з діяльністю парламенту (право розпуску
Верховної Ради України, право законодавчої ініціативи, право вето тощо);

3) участю Президента України у формуванні виконавчої та судової гілок

влади. У системі органів публічної влади Української держави Верховна
Рада України посідає особливе місце, тому що виконує властиву лише їй
законодавчу функцію. Зазвичай сучасні форми правління передбачають
виконання законодавчої функції виключно парламентами.

Верховній Раді України, притаманні такі ознаки:

1) загальнодержавність - компетенція Верховної Ради України
поширюється на всю територію України;

2) представництво - представляє інтереси українського народу і держави

як у межах державного кордону, так і на міжнародному рівні;

3) виборність - Верховна Рада України формується тільки шляхом

проведення виборів;

4) єдиний орган законодавчої влади в Україні - лише Верховна Рада

України уповноважена приймати закони, жодний інший орган державної
влади таких повноважень не має;

5) колегіальність:

а) кількісний склад Верховної Ради України становить 450 народних

депутатів України;

б) приймає рішення на пленарних засіданнях певною кількістю голосів

народних депутатів України. Повноваження Верховної Ради України
здійснюються спільно народними депутатами України на засіданнях під
час сесій парламенту;

6) однопалатність - Верховна Рада України не знає внутрішнього

структурного поділу, оскільки організаційно працює як єдиний орган.
Таким чином, Верховна Рада України - загальнодержавний,
представницький, виборний, колегіальний, постійно діючий, єдиний орган
законодавчої влади в Україні.

3. Функції і повноваження Верховної Ради України

Функції Верховної Ради України – це основні напрями і види її

діяльності, що відображають сутність, зміст та призначення Верховної
Ради України як єдиного органу законодавчої влади удержаві та
суспільстві, пов’язані з реалізацією компетенції, закріпленої Конституцією
України та іншими конституційно-правовими актами, відповідно до її
місця та ролі в механізмі Української держави для досягнення її завдань та
мети.
Основними функціями Верховної Ради України є:
1. Представницька функція.
Від імені Українського народу може виступати виключно Верховна Рада
України. Хоча в Конституції чітко не окреслений статус Верховної Ради як
представницького органу, однак її правове положення визнається
беззаперечним у зв'язку із конституційним визначенням цього владного
органу як парламенту (ст. 75 Конституції) та згадку в Преамбулі
Конституції (абз. 1) про те, що Верховна Рада прийняла Конституцію 1996
року, виступаючи від імені Українського народу. Ця функція реалізується
парламентом через такі повноваження, закріплені в ст. 20 та ст. 85
Конституції: встановлення опису та порядку використання державних
символів України (ч. 5 ст. 20); внесення змін до Конституції України в
межах і порядку, передбачених розділом XIII Конституції (п. 1);
визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики (п. 5); затвердження
загальнодержавних програм економічного, науково-технічного,
соціального, національнокультурного розвитку, охорони довкілля (п. 6);
оголошення за поданням Президента України стану війни і укладення
миру, схвалення рішення Президента України про використання Збройних
Сил України та інших військових формувань у разі збройної агресії проти
України (п. 9); схвалення рішення про надання військової допомоги іншим
державам, про направлення підрозділів Збройних Сил України до іншої
держави чи про допуск підрозділів збройних сил інших держав на
територію України (п. 23); затвердження протягом двох днів з моменту
звернення Президента України указів про введення воєнного чи
надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях, про загальну
або часткову мобілізацію, про оголошення окремих місцевостей зонами
надзвичайної екологічної ситуації (п. 31). Проявом представницького
характеру Верховної Ради є і те, що саме на її засіданні складають присягу
Президент України, судді Конституційного Суду України, Уповноважений
Верховної Ради України з прав людини, члени Кабінету Міністрів
України, Центральної виборчої комісії та Вищої ради юстиції. Саме
представницький характер Верховної Ради України дозволяє їй приймати
акти, що мають політико-правовий характер, у яких виявляється позиція
парламенту з приводу тієї чи іншої суспільно значущої події
внутрішньодержавного чи міжнародного життя.
2. Законодавча функція.
Цей напрямок у діяльності парламенту своєю суттю є визначальним, що
підтверджує і формулювання ст. 75 Конституції, згідно з якою парламент є
єдиним органом законодавчої влади. Взагалі, закон визнається
Конституцією та чинним законодавством не тільки як елемент системи
права, який в ієрархії нормативно-правових актів за юридичною силою
посідає наступне за Конституцією місце, але і як форма надання
загальнонаціональним представницьким органом згоди на обов'язковість
укладених міжнародних договорів та форма затвердження важливих
державних рішень. Так, після надання законом згоди на обов'язковість
міжнародних договорів України, тобто його ратифікації (п. 32 ч. 1 ст. 85
Конституції), ратифікований міжнародний договір набирає юридичної
сили, яка в окремих випадках є вищою ніж сила закону: «Якщо
міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому
порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному
акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного
договору» (ч. 2 ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори
України»). Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 85 Конституції, до повноважень
Верховної Ради належить затвердження Державного бюджету. Важливість
такої форми закріплення норм права, як закон, підкреслюється тим, що на
рівні Конституції передбачений перелік питань, які мають визначатися
виключно законами України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 92 Конституції,
виключно законами України визначаються: права і свободи людини і
громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина;
порядок застосування мов; засади використання природних ресурсів,
виключної (морської) економічної зони, континентального шельфу,
освоєння космічного простору, організації та експлуатації енергосистем,
транспорту і зв'язку; засади утворення і діяльності політичних партій,
інших об'єднань громадян, засобів масової інформації; організація і
діяльність органів виконавчої влади, основи державної служби;
територіальний устрій України; судоустрій, судочинство, статус суддів,
органів дізнання і слідства, нотаріату, органів і установ виконання
покарань; основи організації та діяльності адвокатури; засади місцевого
самоврядування; статус столиці України; правовий режим воєнного і
надзвичайного стану, зон надзвичайної екологічної ситуації; організація і
порядок проведення виборів і референдумів; організація і порядок
діяльності Верховної Ради України, статус народних депутатів України та
інше. Окрім того, у ч. 2 ст. 92 Конституції перелічені питання (об'єкти), які
встановлюються виключно законами України: Державний бюджет
України і бюджетна система України; система оподаткування, податки і
збори; статус національної валют, а також статус іноземних валют на
території України; порядок утворення і погашення державного
внутрішнього і зовнішнього боргу; порядок направлення підрозділів
Збройних Сил України до інших держав; порядок використання і захисту
державних символів; державні нагороди; військові звання, дипломатичні
ранги та інші спеціальні звання; державні свята та інше. Виключно
законом України оголошується і амністія. Разом з тим, як зазначено в ст.
91 Конституції України, Верховна Рада приймає окрім законів постанови
та інші акти. Детальний перелік підзаконних нормативно-правових актів
парламенту передбачений ч. 2 ст. 46 Регламенту Верховної Ради – це
постанови, резолюції, декларації, звернення та заяви.
3. Установча (номінаційна, державотворча) функція.
Одним із суттєвих важелів впливу на діяльність інших гілок влади з боку
парламенту є його повноваження відносно призначення (обрання)
посадових осіб, припинення їх повноважень, в тому числі і дострокове.
Такий напрямок діяльності дістав у науці конституційного права назву
установчої (номінаційної) функції. Частину установчих (номінаційних)
повноважень парламент здійснює самостійно, інші можуть бути
реалізовані лише за наявності подання відповідної вищої посадової особи,
окремі ж повноваження становлять окрему стадію установчої
(номінаційної) процедури, як правило – заключну.
Самостійно реалізовуються такі установчі (номінаційні) повноваження:
призначення всеукраїнського референдуму з питання про зміну території
України (п. 2 ч. 1 ст. 85 Конституції); призначення виборів Президента
України у строки, передбачені цією Конституцією (п.7); призначення на
посади та звільнення з посад Голови та інших членів Рахункової палати (п.
16); призначення на посаду та звільнення з посади Уповноваженого
Верховної Ради України з прав людини (п. 17); призначення на посади та
звільнення з посад половини складу Ради Національного банку України (п.
19); призначення на посади половини складу Національної ради України з
питань телебачення і радіомовлення (п. 20); затвердження загальної
структури, чисельності, визначення функцій Служби безпеки України,
Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України
військових формувань, а також Міністерства внутрішніх справ України (п.
22); призначення третини складу Конституційного Суду України (п. 26);
обрання суддів безстроково (п. 27); дострокове припинення повноважень
16 Верховної Ради Автономної Республіки Крим; призначення
позачергових виборів до Верховної Ради Автономної Республіки Крим (п.
28); утворення і ліквідація районів, встановлення і зміна меж районів і
міст, віднесення населених пунктів до категорії міст, найменування і
перейменування населених пунктів і районів (п. 29); призначення чергових
та позачергових виборів до органів місцевого самоврядування (п. 30);
призначення на посаду та звільнення з посади керівника апарату
Верховної Ради України; затвердження кошторису Верховної Ради
України та структури її апарату (п. 35).
4. Функція парламентського контролю. Особливістю функції
парламентського контролю є те, що, на відміну від інших напрямків
діяльності Верховної Ради України, контроль за діяльністю суб'єктів права
(насамперед, органів і посадових осіб виконавчої влади) здійснюється
парламентом, як безпосередньо, так і його органами, посадовими особами,
народними депутатами України та спеціалізованими допоміжними
інституціями – Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини та
Рахунковою палатою. До того ж, порівняно з іншими функціями
Верховної Ради, функція парламентського контролю безпосередньо
згадується в тексті Конституції. Так, відповідно до п. 33 ч. 1 ст. 85
Конституції України, до повноважень Верховної Ради належить
здійснення парламентського контролю в межах, визначених
Конституцією.
Основними напрямками контрольної діяльності Верховної Ради є:
1) контроль за діяльністю Кабінету Міністрів України відповідно до
Конституції України (п. 13 ст. 85 Конституції);
2) парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод
людини і громадянина та їх захист, що здійснюється через
Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (ст. 101
Конституції);
3) бюджетно-фінансовий контроль, що здійснюється, насамперед, через
Рахункову палату (ст. 98 Конституції);
4) прийняття рішення Верховною Радою України про направлення запиту
до Президента України на вимогу народного депутата України, групи
народних депутатів України чи Комітету Верховної Ради України (п. 34 ст.
85 Конституції);
5) створення тимчасових слідчих комісій, для проведення розслідувань з
питань, що становлять суспільний інтерес (ч. 3 ст. 89 Конституції). 5.
Бюджетно-фінансова функція парламенту. Багатогранною за змістом і
формами є бюджетно-фінансова функція Верховної Ради. Верховна Рада
має значні повноваження по її здійсненню. Верховна Рада України
затверджує законом Державний бюджет та вносить у відповідній формі до
нього зміни, здійснює контроль за виконанням Державного бюджету
України, приймає рішення щодо звіту про його виконання (п. 4 ст. 85
Конституції України).
6. Зовнішньополітична функція Верховної Ради України. Про
зовнішньополітичну функцію Верховної Ради свідчать такі її
повноваження, як визначення засад зовнішньої політики; законодавча
діяльність в галузі зовнішніх зносин; надання Верховною Радою у
встановлений законом строк згоди на обов'язковість міжнародних
договорів України та денонсація міжнародних договорів України;
затвердження протягом двох днів з моменту звернення Президента
України указів про введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні
або в окремих її місцевостях, про загальну або часткову мобілізацію, про
оголошення окремих місцевостей зонами надзвичайної екологічної
ситуації; про схвалення рішення про надання військової допомоги іншим
державам, про направлення підрозділів Збройних Сил України до іншої
держави чи про допуск підрозділів Збройних Сил інших держав на
територію України.

4. Конституційний склад, структура та принципи діяльності

Верховної Ради України

Стаття 75 КУ: Єдиним органом законодавчої влади в Україні є

парламент - Верховна Рада України.

ВРУ – однопалатний парламент; кількісний склад – 450 народних

депутатів України (наразі 420; 224 було обрано в загальнодержавному
виборчому окрузі, 196 – в одномандатних виборчих округа).

Політична структура – наявність політичних утворень (інституцій),

зокрема депутатські фракції та коаліції депутатських фракцій.

Депутатські фракції формуються на першій сесії ВРУ нового скликання до

розгляду питань про обрання Голови ВРУ, створення органів ВР (якщо
цього не відбулося, головуючий на пленарному засіданні оголошує
перерву для їх формування).
Депутатські фракції формуються з числа народних депутатів, обраних за
виборчими списками політичних партій та народних депутатів, які були
висунуті політичної партією в одномандатних округах.

Політична партія має право формувати у ВРУ лише одну депутатську

фракцію.

Народний депутат, який не увійшов до складу депутатської фракції, якого

виключено чи який вийшов із складу депутатської фракції, є
позафракційним.

Позафракційні народні депутати можуть входити до складу депутатських

фракцій або об’єднуватися у депутатську групу народних депутатів.

Зареєстрована депутатська група має права депутатської фракції.

Міжфракційне депутатське об’єднання:

Народні депутати можуть добровільно об’єднуватися у міжфракційні

депутатські об’єднання без реєстрації, кадрового, матеріально-технічного,
інформаційного, організаційного забезпечення їх діяльності Апаратом
ВРУ.

Міжфракційне об’єднання не має права депутатської фракції (депутатської

групи). Про створення оголошує головуючий на пленарному засіданні за
поданням керівника такого об’єднання.

Погоджувальна рада депутатських фракцій (груп):

Консультативно-дорадчий орган для попередньої підготовки і розгляду

організаційних питань роботи ВРУ;

До складу входять Голова ВРУ, Перший заступник і заступник Голови

ВРУ, голови депутатських фракцій (груп) з правом ухвального голосу та
голови комітетів з правом дорадчого голосу.
Голова ВРУ:

-Обирається ВР на строк її повноважень з числа народних депутатів;

-Кандидатури на посаду Голови ВРУ пропонуються на пленарному

засіданні депутатськими фракціями, депутатами.

-Голова Верховної Ради України:

1) веде засідання Верховної Ради України;

2) організовує роботу Верховної Ради України, координує діяльність її

органів;

3) підписує акти, прийняті Верховною Радою України;

4) представляє Верховну Раду України у зносинах з іншими органами

державної влади України та органами влади інших держав;

5) організовує роботу апарату Верховної Ради України.

Голова Верховної Ради України здійснює повноваження, передбачені цією

Конституцією, у порядку, встановленому Регламентом Верховної Ради
України.

Перший заступник і заступник Голови ВРУ:

Стаття 79 (ЗУ «Про регламент ВРУ») Обрання та відкликання з посад

Першого заступника і заступника Голови Верховної Ради України:

1. Верховна Рада обирає на строк її повноважень Першого заступника і

заступника Голови Верховної Ради України з числа народних депутатів,
кандидатури яких вносяться в порядку, передбаченому для внесення
кандидатури на посаду Голови Верховної Ради України (стаття 74 цього
Регламенту).

2. Запропоновані кандидатури на посаду Першого заступника і заступника

Голови Верховної Ради України попередньо обговорюються в
депутатських фракціях (депутатських групах), а потім на пленарному
засіданні.
3. Рішення про обрання Першого заступника і заступника Голови
Верховної Ради України приймаються відкритим поіменним голосуванням
більшістю народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради
і оформляються відповідними постановами.

4. Перший заступник і заступник Голови Верховної Ради України можуть

бути обрані одночасно за єдиним списком.

5. Перший заступник і заступник Голови Верховної Ради України можуть

бути в будь-який час відкликані з посад за рішенням Верховної Ради.

6. Переобрання Голови Верховної Ради України не є підставою для

обов'язкового перегляду питання про перебування на посадах Першого
заступника та заступника Голови Верховної Ради України.

Комітет ВР:

Стаття 1 ЗУ «Про комітети ВР» Статус та завдання комітетів Верховної

Ради України

Комітет Верховної Ради України - орган Верховної Ради України, який

утворюється з числа народних депутатів України для здійснення за
окремими напрямами законопроектної роботи, підготовки і попереднього
розгляду питань, віднесених до повноважень Верховної Ради України,
виконання контрольних функцій.

2. Комітет відповідальний перед Верховною Радою України і підзвітний

їй.

3. Діяльність комітетів координує Голова Верховної Ради України згідно з

Конституцією України та в порядку, встановленому Регламентом
Верховної Ради України

Комітети ВРУ:

- Комітет з питань аграрної та земельної політики

- Комітет з питань антикорупційної політики

- Комітет з питань бюджету

- Комітет з питань гуманітарної та інформаційної політики

- Комітет з питань екологічної політики та природокористування

- Комітет з питань економічного розвитку

- Комітет з питань енергетики та житлово-комунальних послуг

- Комітет з питань здоров'я нації, медичної допомоги та медичного

страхування

- Комітет з питань зовнішньої політики та міжпарламентського

співробітництва

- Комітет з питань інтеграції України з Європейським Союзом

- Комітет з питань молоді і спорту

- Комітет з питань національної безпеки, оборони та розвідки

- Комітет з питань організації державної влади, місцевого самоврядування,

регіонального розвитку та містобудування

- Комітет з питань освіти, науки та інновацій

- Комітет з питань прав людини, деокупації та реінтеграції тимчасово

окупованих територій у Донецькій, Луганській областях та Автономної
Республіки Крим, міста Севастополя, національних меншин і
міжнаціональних відносин

- Комітет з питань правової політики

- Комітет з питань правоохоронної діяльності

- Комітет з питань Регламенту, депутатської етики та організації роботи

Верховної Ради України

- Комітет з питань свободи слова

- Комітет з питань соціальної політики та захисту прав ветеранів

- Комітет з питань транспорту та інфраструктури

- Комітет з питань фінансів, податкової та митної політики

- Комітет з питань цифрової трансформації

Тимчасова спеціальна комісія:

ВРУ може прийняти рішення про створення тимчасової спеціальної

комісії для підготовки і попереднього розгляду питань, а також для
підготовки і допрацювання проектів законів та інших актів ВРУ на правах
головного комітету, якщо предмет правового регулювання таких проектів
не належить до предметів відання комітетів, утворених ВРУ.

Кількісний склад формується з урахуванням принципц пропорційного

представництва фракцій (груп).

Утворюється на визначений ВРУ термін. У визначений термін, але не

пізніше як через шість місяців з дня її утворення, ТСК подає до ВРУ звіт
про виконану роботу, а також підготовлені народними депутатами –
членами комісії відповідні проекти актів ВРУ та інші матеріали, які
надаються народними депутатами.

Після обговорення результатів роботи комісії у відповідних комітетах та

на Пленарному засіданні ВРУ приймає рішення щодо завершення роботи
такої комісії або доручає їй продовжити роботу і визначає для термін її
діяльності.

Тимчасова слідча комісія:

ВРУ для проведення розслідування з питань, зо становлять суспільний

інтерес, утворює тимчасові слідчі комісії, якщо за це проголосувала не
менш як одна третина від конституційного складу ВРУ.

Питання про утворення тимчасової слідчої комісії включається до порядку

денного пленарних засідань ВР без голосування

Висновки і пропозиції тимчасових слідчих комісій не є вирішальними для

слідства і суду
Тимчасові спеціальні/слідчі комісії, що діють наразі:

-Тимчасова спеціальна комісія ВРУ з питань міжнародного гуманітарного

та міжнародного кримінального права в умовах збройної агресії РФ проти
України;

-Тимчасова слідча комісія ВРУ з питань розслідування можливих фактів

незаконного та неефективного проведення органами державної влади,
ОМС заходів щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції
земельних відносин (земельної децентралізації);

-Тимчасова слідча комісія ВРУ з питань розслідування фактів, які сприяли

тимчасовій окупації Автономної Республіки Крим;

-Тимчасова слідча комісія ВРУ з питань розслідування можливих

протиправних дій посадових осіб Державного космічного агентства
України та підприємств космічної галузі, зокрема під час реалізації
проектів «Либідь» та «Циклон-4»;

-Тимчасова слідча комісія ВРУ з питань розслідування можливих

протиправних дій представників ОДВ та інших осіб, що могли сприяти
порушенню державного суверенітету, територіальної цілісності та
недоторканності України і становити загрозу національній безпеці
України;

-Тимчасова спеціальна комісія ВРУ з питань захисту прав інвесторів.

Форма роботи ВРУ:

ВРУ проводить свою роботу посесійно.

Сесії – чергові та позачергові

Сесії ВРУ складаються з:

-Засідань ВР;

-Засідань комітетів;
-Тимчасових слідчих комісій і тимчасових спеціальних комісій, що
проводять у період між пленарними засіданнями;

-Роботи народних депутатів у депутатських фракціях (групах) та з

виборцями.

Засідання ВРУ:

Пленарні та урочисті; можуть проводитися у формі парламентських

слухань

Чергові сесії: крім першої сесії, починаються з першого вівторка лютого і

першого вівторка вересня кожного року, а завершуються не пізніше як за
45 та 10 днів до початку наступної сесії. ВРУ може прийняти постанову
про зміни строків завершення сесії.

Позачергові сесії: із зазначенням порядку денного, скликаються Головою

ВРУ не пізніше як у семиденний строк після надходження вимоги про її
скликання.

У разі введення воєнного чи надзвичайного стану в Украхні ВР збирається

на позачергову сесію не пізніше як у дводенний строк без скликання і
працює до скасування воєнного чи надзвичайного стану.

Календарний план роботи сесії ВР:

-Перший і третій тижні кожного календарного місяця впродовж сесії

відводяться для пленарних засідань ВР

-Другий – для роботи в комітетах, тимчасових спеціальних комісіях і

тимчасових слідчих комісіях, депутатських фракціях (групах)

-Четвертий – для роботи народних депутатів з виборцями

У вівторок та четвер тижня пленарне засідання триває з 10 до 15 годин; в

середу та п’ятницю – з 10 до 14 години.
Друга половина середи відводиться для роботи народних депутатів у
комітетах, тимчасових спеціальних комісіях та тимчасових слідчих
комісіях, депутатських фракціях (групах).

Понеділок та друга половина п’ятниці відводиться для самостійної роботи

народних депутатів пов’язаної із здійсненням депутатських повноважень.

Порядок денний сесії ВР:

Затверджується ВР на кожну чергову сесію та включає два розділи:

питання, повністю підготовлені для розгляду ВР і у встановленому
порядку надані народним депутатам; питання, підготовк і доопрацювання
яких ВР доручає здійснити комітетам, тимчасовим спеціальним комісіям, а
також законопроекти, визначені Президентом як невідкладні.

Види та способи голосування:

Рішення ВР приймаються відкритим або таємним голосуванням

Відкрите здійснюється: кожним народним депутатом особисто за

допомогою електронної системи в такий спосіб, що унеможливлює
голосування замість народного депутата з іншою особою. Результати
голосування фіксуються поіменно, в тому числі з можливим
роздрукуванням результатів голосування кожного народного депутата. На
вимогу народних депутатів результати голосування можуть
висвітлюватися на інформаційному табло електронної системи в залі
засідань по депутатських фракціях (групах).

Також шляхом підняття руки (у разі відсутності технічної можливості

голосування за допомогою електронної системи).

Таємне здійснюється: народним депутатом особисто шляхом подачі

бюлетеня.
……………………………………………………………………………………………………..
Структура ВРУ

Загальний кількісний склад Верховної Ради України та її структура

визначаються Конституцією України, Регламентом Верховної Ради
України та законами про окремі її інститути.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 Конституції України, Верховна Рада України

складається із 450 народних депутатів України (її конституційний склад),
що обираються на основі загального, рівного і прямого виборчого права
шляхом таємного голосування терміном на 5 роки.

Ця кількість народних депутатів обумовлена рядом факторів: кількістю

населення (громадян) України і виборців, традиційною системою
виборчих округів, однопалатністю парламенту та рядом інших факторів.

Якісний склад Верховної Ради не передбачається ні Конституцією, ні

законами, оскільки вибори до неї є вільними і демократичними, проте
Конституцією встановлюється ряд вимог до народних депутатів України.
Зокрема, народним депутатом України може бути громадянин України,
який на день виборів досяг двадцяти одного року, має право голосу і
проживає в Україні протягом останніх п'яти років.

Не може бути обраним до Верховної Ради України громадянин, який має

судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена і
не знята у встановленому законом порядку.

Формування чисельного складу Верховної Ради відбувається на основі

Закону України «Про вибори народних депутатів України», прийнятого 17
листопада 2011 р., який передбачив перехід до змішаної
(пропорційномажоритарної) системи виборів. За якої, 225 депутатів
обираються за пропорційною системою у загальнодержавному
багатомандатному виборчому окрузі за виборчими списками кандидатів у
депутати від політичних партій, а інші 225 депутатів обираються за
мажоритарною системою відносної більшості в одномандатних виборчих
округах.

Український парламент є однопалатним. Це пов'язано із унітарним

характером держави та конституційними традиціями, які склались у
вітчизняному державотворенні. Конституційний Суд України у своєму
рішенні від 17 жовтня р. №17-рп/2002 зазначив, що Верховна Рада
України є повноважною, тобто правомочною приймати закони і
реалізовувати інші конституційно визначені повноваження, за умов
обрання не менше ніж 2/3 від її конституційного складу і складення
новообраними депутатами України присяги.

Ефективність роботи парламенту залежить значною мірою від його

структурованості, а вона в свою чергу – від партійності народних
депутатів. Найбільш актуальними проблемами подальшого розвитку і
вдосконалення українського парламенту, з точки зору його якісного і
кількісного складу, є, зокрема: структуризація більшості складу
парламенту на партійній основі; представництво в парламенті юристів за
фахом, представників інших гуманітарних професій, жінок, молоді,
робітників і селян; вдосконалення виборчої системи з метою забезпечення
обрання конституційного складу парламенту (450 народних депутатів) у
найбільш стислі строки; недопустимість одночасного проведення кількох
видів виборів; забезпечення значно більшої наступності у складі
парламенту в ході кожних виборів, оскільки при оновленні складу
парламенту більше ніж на половину, об'єктивно потрібен досить тривалий
час (до 1-2 років) для досягнення парламентаріями і парламентом в цілому
необхідного професійного рівня. Ефективність діяльності Верховної Ради
залежить як від її складу, так і від її структури.

З поміж найбільш істотних новел української парламентської реформи

слід відзначити: припинення існування Президії Верховної Ради України
як постійно діючого органу загальної компетенції, перетворення постійних
комісій Верховної Ради у комітети Верховної Ради, формування
Рахункової палати Верховної Ради, створення інституту Уповноваженого
Верховної Ради з прав людини та ряду інших інститутів, зокрема,
інститутів найстарішого за віком народного депутата для відкриття
першого засідання першої сесії Верховної Ради та для здійснення
процедури складання присяги народними депутатами; представника
Президента України у Верховній Раді та інших; створення видавництва,
парламентської бібліотеки та Інституту законодавства Верховної Ради,
друкованих органів – журналу «Віче», газети «Голос України» та ряду
інших.

Структура Верховної Ради України включає два аспекти: політичний та

організаційно-функціональний. Політична структура характеризується
наявністю політичних утворень (інституцій). До таких належать
депутатські фракції та коаліція депутатських фракцій. Право народних
депутатів об’єднуватися у фракції передбачено ст. 13 Закону України
«Про статус народного депутата України», відповідно до якої порядок
утворення та особливості діяльності фракцій у парламенті визначається
Законом України «Про регламент Верховної Ради України» та іншими
законодавчими актами, що регулюють депутатську діяльність.
Організаційно-функціональна структура має вираження у діяльності
Голови Верховної Ради України, комітетів, тимчасових спеціальних і
тимчасових слідчих комісій. Повноваження комітетів Верховної Ради
України визначаються Конституцією України та Законом України «Про
комітети Верховної Ради України». Завдання і компетенція комітетів
визначаються положеннями про відповідні комітети, що затверджуються
Верховною Радою України, Регламентом Верховної Ради України.
Комітети є відповідальними перед Верховною Радою України і їй
підзвітними. Діяльність комітетів координує Голова Верховної Ради. У
конституційному законодавстві відображені також принципи
функціонування парламенту України: законність (легітимність) діяльності
парламенту, постійність і гласність роботи, колегіальність, ведення роботи
державною мовою.

Для забезпечення належної діяльності в складі парламенту утворюються

депутатські об'єднання та робочі органи, призначаються відповідні
посадові особи.

У загальному вигляді структура Верховної Ради України виглядає таким

чином:
 Голова Верховної Ради України;
 Перший заступник та заступник Голови;
 Депутатські фракції;
 Коаліція депутатських фракцій;
 Погоджувальна рада депутатських фракцій;
 Комітети Верховної Ради України; -
 Тимчасові спеціальні та тимчасові слідчі комісії Верховної Ради
України (робочі органи ad hoc);
 Апарат Верховної Ради України;
 Інститут законодавства Верховної Ради України.
Очолює парламент Голова Верховної Ради, який обирається із числа
народних депутатів України. Рішення по обранню приймається таємним
голосуванням шляхом подачі бюлетенів.

Основними завданнями Голови Верховної Ради України, відповідно до ч.

2 ст. 88 Конституції, є:

1) ведення засідань Верховної Ради України;

2) організація підготовки питань до розгляду на засіданнях Верховної Ради

України;

3) підписання актів, прийнятих Верховною Радою України;

4) представництво Верховної Ради України у зносинах з іншими органами

державної влади України та органами влади інших держав;

5) організація роботи апарату Верховної Ради України. Депутатські

фракції формуються на партійній основі народними депутатами, обраними
за списками політичних партій (виборчих блоків політичних партій), які за
результатами виборів отримали депутатські мандати. Політична партія
(виборчий блок політичних партій) має право формувати у Верховній Раді
лише одну депутатську фракцію. Мінімальна кількість народних депутатів
для формування депутатської фракції має становити не менше 15
народних депутатів України.

Депутатські фракції

формуються на першій сесії Верховної Ради нового скликання до розгляду

питань про обрання Голови Верховної Ради України, створення органів
Верховної Ради. При цьому народний депутат може входити до складу
лише депутатської фракції політичної партії (виборчого блоку політичних
партій), за виборчим списком якої його обрано.

До прийняття Конституції України 1996 року у складі парламенту існував

такий його робочий орган, як Президія. Нині завдання підготовки та
попереднього розгляду організаційних питань діяльності парламенту
виконує Погоджувальна рада депутатських фракцій, яка має статус
консультативнодорадчого органу.
Згідно зі ст. 73 Регламенту Верховної Ради, Погоджувальна рада
створюється як консультативно-дорадчий орган для попередньої
підготовки і розгляду організаційних питань роботи Верховної Ради.

До складу Погоджувальної ради входять Голова Верховної Ради України,

Перший заступник і заступник Голови Верховної Ради України, голови
депутатських фракцій (голови депутатських груп) з правом ухвального
голосу та голови комітетів з правом дорадчого голосу. У разі відсутності
голови депутатської фракції (голови депутатської групи) чи голови
комітету за їх дорученням у засіданні

Погоджувальної ради бере участь відповідно заступник голови

депутатської фракції (заступник голови депутатської групи), перший
заступник (заступник) голови комітету з правом відповідно ухвального чи
дорадчого голосу. Погоджувальна рада здійснює свою діяльність за
такими напрямками:

1) узгоджує проект плану законопроектної роботи та рекомендує його

Верховній Раді для затвердження;

2) розглядає та ухвалює пропозиції щодо проектів календарного плану

роботи сесії, порядку денного сесії, розкладу пленарних засідань та
тижневого порядку денного пленарних засідань;

3) погоджує кандидатів на посади голови комітету, першого заступника,

заступника голови та секретаря комітету;

4) вносить Голові Верховної Ради України пропозицію щодо скликання

позачергового пленарного засідання Верховної Ради та дати його
проведення на вимогу трьох депутатських фракцій чи п'яти комітетів;

5) розглядає питання про вжиття заходів щодо забезпечення присутності

народних депутатів на пленарних засіданнях;

6) вносить пропозиції щодо проведення парламентських слухань;

7) розглядає інші пропозиції з організації роботи Верховної Ради

відповідно до цього Регламенту.

Основними робочими органами парламенту є його комітети. Основними

завданнями комітетів є законопроектна робота, підготовка і попередній
розгляд питань, віднесених до повноважень Верховної Ради, та виконання
контрольних функцій (ч. 1 ст. 89 Конституції). Правовий статус комітетів
окрім Конституції України визначається також Законом України «Про
комітети Верховної Ради України» та Регламентом Верховної Ради
України. Комітети створюються з числа народних депутатів України.
Народний депутат може входити лише до складу одного комітету.

Верховна Рада України визначає перелік комітетів (у жовтні 2012 р., було
зареєстровано 26 комітетів), предмети їх відання, кількісний та
персональний склад, обирає голів, перших заступників, заступників голів
та секретарів комітетів. Як правило, комітети утворюються за галузевою
ознакою: з питань правової політики; з питань правосуддя; з питань
державного будівництва, регіональної політики та місцевого
самоврядування; з питань законодавчого забезпечення правоохоронної
діяльності; з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією; з
питань національної безпеки і оборони; з питань прав людини,
національних меншин і міжнаціональних відносин; у закордонних
справах; з питань європейської інтеграції; з питань Регламенту,
депутатської етики та забезпечення діяльності Верховної Ради України; з
питань бюджету; з питань фінансів і банківської діяльності; з питань
економічної політики; з питань промислової і регуляторної політики та
підприємництва; з питань паливноенергетичного комплексу, ядерної
політики та ядерної безпеки; з питань будівництва, містобудування і
житлово-комунального господарства; з питань транспорту і зв'язку; з
питань аграрної політики та земельних відносин; з питань екологічної
політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської
катастрофи; з питань науки і освіти; з питань охорони здоров'я; з питань
культури і духовності; з питань сім'ї, молодіжної політики, спорту та
туризму; з питань свободи слова та інформації; з питань соціальної
політики та праці; у справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів.

Парламентом можуть утворюватися тимчасові робочі органи у формі

тимчасових спеціальних та тимчасових слідчих комісій (ст. 89
Конституції). Тимчасові спеціальні комісії створюються для підготовки і
попереднього розгляду питань, які належать до компетенції Верховної
Ради України. Так, зокрема, 26 грудня 2002 р. була утворена Тимчасова
спеціальна комісія Верховної Ради України з опрацювання проектів
законів України про внесення змін до Конституції України, яка була
визначена як головний робочий орган по доопрацюванню проектів законів
України про внесення змін до Конституції України. Тимчасові слідчі
комісії утворюються з метою проведення розслідування з питань, які
становлять суспільний інтерес. Ця організаційно-правова форма
парламентського контролю може бути використана як спосіб контролю
парламентської меншості за діяльністю органів виконавчої влади та інших
суб'єктів права: для утворення тимчасової слідчої комісії необхідно лише,
щоб за це проголосувало 150 народних депутатів.

Специфічним різновидом слідчої комісії є спеціальна тимчасова слідча

комісія, до складу якої включаються спеціальний прокурор та спеціальний
слідчий і основним завданням якої є проведення розслідування в ході
здійснення процедури імпічменту Президенту України (ч. 3 ст. 111
Конституції). Для забезпечення діяльності Верховної Ради України, її
робочих органів, посадових осіб та народних депутатів України діє Апарат
Верховної Ради України. Апарат Верховної Ради України є внутрішнім
допоміжним органом Верховної Ради України, який складається з
посадових, службових осіб та технічного персоналу і здійснює правове,
наукове, організаційне, документальне, інформаційне, кадрове, фінансово-
господарське, матеріальнотехнічне, соціально-побутове та інше
забезпечення діяльності Верховної Ради України, народних депутатів
України.

До складу Апарату входять наступні структурні підрозділи: головні

управління (Головне науково-експертне управління, Головне юридичне
управління, Головне управління документального забезпечення, Головне
організаційне управління), управління (Інформаційне управління,
Управління комп'ютеризованих систем, Управління забезпечення
міжпарламентських зв'язків, Управління по зв'язках з місцевими органами
влади і органами місцевого самоврядування, Управління кадрів,
Управління справами), відділи (Відділ зв'язків з органами правосуддя,
Відділ з питань звернень громадян, Відділ контролю), секретаріати Голови
Верховної Ради України та його заступників, секретаріати комітетів
Верховної Ради України, Спеціальної контрольної комісії Верховної Ради
України з питань приватизації, секретаріати депутатських фракцій
(депутатських груп), інші структурні підрозділи (Прес-служба Апарату
Верховної Ради України тощо). Окремими структурними підрозділами
парламенту, які не входять до складу його апарату, є Інститут
законодавства Верховної Ради України та Видавництво Верховної Ради
України.

Офіційними виданнями Верховної Ради є газета «Голос України» та

журнал «Відомості Верховної Ради України», у яких публікуються акти,
прийняті парламентом. Уповноважений Верховної Ради з прав людини
призначається на посаду і звільнюється з посади Верховною Радою.
Верховна Рада, здійснюючи парламентський контроль за додержанням
конституційних прав і свобод людини і громадянина, заслуховує щорічні
доповіді Уповноваженого про стан дотримання та захисту прав і свобод
людини і громадянина в Україні. Рахункова палата створюється для
контролю за використанням коштів Державного бюджету України від
імені Верховної Ради України.

5. Парламентські процедури: законодавча, установча, здійснення

парламентського контролю

Парламентські процедури – це встановлений нормами права порядок

розгляду і прийняття рішень у парламенті. До парламентських процедур
належать процедури законотворення, формування органів судової і
виконавчої влади та здійснення парламентського контролю за діяльністю
останніх. Головним видом парламентських процедур є законодавча
процедура. Відповідно до Регламенту Верховної Ради України
законодавча процедура включає такі стадії: внесення законопроектів;
розгляд і прийняття законопроекту за процедурою трьох читань;
підготовку прийнятих законів до направлення на підпис Президенту
України; підписання та оприлюднення закону. До основних
парламентських процедур належить також установча, що охоплює
процедури надання згоди та призначення Президентом Прем’єрміністра,
призначення суддів Конституційного Суду; Важливою парламентською
процедурою є здійснення парламентського контролю. Верховна Рада
відповідно до своїх повноважень безпосередньо або через свої органи
здійснює парламентський контроль за забезпеченням конституційних
прав, свобод та обов’язків громадян України, додержанням законів та
інших актів, виконанням загальнодержавних програм і бюджету,
діяльністю органів, а також посадових осіб, яких вона обирає, призначає
або затверджує.
Головним видом парламентських процедур є законодавча процедура.
Відповідно до Регламенту Верховної Ради України,
затвердженим Законом України "Про Регламент Верховної Ради
України" від 10.02.2010 р., законодавча процедура включає такі стадії:
 внесення та відкликання законопроектів;
 розгляд законопроектів у першому читанні;
 розгляд законопроектів у другому читанні;
 розгляд законопроектів у третьому читанні;
 підготовка прийнятих законів до направлення на підпис Президенту
України;
 повторний розгляд Верховною Радою України законів, повернених
Президентом України;
 прийняття постанов та інших актів Верховної Ради України;
 опублікування, зберігання законів, постанов та інших актів,
прийнятих Верховною Радою України.
Підписані Президентом України закони публікуються в газеті "Голос
України" та у Відомостях Верховної Ради України. Публікація законів у
цих друкованих засобах масової інформації вважається офіційною.
Підписані Головою Верховної Ради України постанови та інші акти
Верховної Ради не пізніше наступного дня після їх підписання
передаються Апаратом Верховної Ради для опублікування в газеті "Голос
України" та у Відомостях Верховної Ради України. У разі виявлення
невідповідності опублікованого закону, постанови чи іншого акта
Верховної Ради оригіналу такого акта не пізніш як через 10 днів з дня
виявлення невідповідності публікується в газеті "Голос України" та в
черговому номері Відомостей Верховної Ради України уточнений текст
закону, постанови чи іншого акта Верховної Ради. Підписаний
Президентом України закон, а також підписані Головою Верховної Ради
України постанови та інші акти Верховної Ради є оригіналами і
зберігаються в Апараті Верховної Ради в установленому порядку. Всі інші
примірники закону, постанов та інших актів Верховної Ради є копіями.
До основних парламентських процедур належить також установча
процедура. Вона охоплює собою процедури надання згоди та призначення
Президентом Прем'єр-міністра, прийняття резолюції недовіри Кабінету
Міністрів; призначення суддів Конституційного Суду;
Важливою парламентською процедурою є процедура здійснення
парламентського контролю. Верховна Рада відповідно до своїх
повноважень безпосередньо або через свої органи здійснює
парламентський контроль за забезпеченням конституційних прав, свобод
та обов'язків громадян України, додержанням законів та інших актів, за
виконанням загальнодержавних програм і бюджету, діяльністю органів, а
також посадових осіб, яких вона обирає, призначає або затверджує.
Уточненню визначальних конструктивних рис Регламенту Верховної Ради
України як особливого законодавчого акта сприяє визначення кола
відносин, на регулювання яких він спрямований. Насамперед, Регламент
Верховної Ради України чітко визначає блок тих відносин, що здебільшого
охоплюють своїм впливом парламентські процедури.

Процедура – це встановлений порядок ведення, розгляду певних справ та

їх вирішення. У праві це поняття вживається доволі часто. Зокрема,
залежно від сфери застосування та органів, що їх застосовують,
вирізняють судові, адміністративні, парламентські процедури тощо. При
цьому під парламентськими процедурами у найзагальнішому вигляді
мається на увазі: 1) порядок самоорганізації Верховної Ради України як
органу державної влади, а також 2) порядки здійснення нею її
конституційних повноважень. Зазвичай, парламентські процедури
розглядаються як особливий процес забезпечення та організаційний
чинник функціонування парламенту з метою здійснення його
конституційних функцій і повноважень; процесуальний порядок, форми та
методи прийняття рішень, зміст яких спрямовано на реалізацію властивих
йому парламентських функцій.

Цим процедурам властиві, зокрема, такі ознаки:

1) сукупність чітко визначених та послідовно вчинюваних

деталізованих дій (структурованість процедури);

2) спрямованість на досягнення певного результату – виконання певної

функції або повноваження парламенту;
 3) особливий суб’єктний склад учасників процедури (парламент, його
органи, депутати, їх об’єднання, апарат парламенту, а також органи
державної влади, на діяльність яких спрямовані ці процедури);

4) юридична врегульованість та визначеність як цілої процедури, так і

її елементів;

5) здійснення процедур виключно у правових формах та правовими

засобами;

6) чітко регламентований час та місце здійснення;

7) взаємопов’язаний та взаємозумовлений характер. Парламентські

процедури типізують і узагальнюють окремі фрагменти
парламентської діяльності, зводять їх до певних, чітких
формалізованих рамок. Вони відбивають також елемент постійності
та повторюваності в парламентській роботі.

Сам термін «парламентські процедури» зовсім не означає, що в цих

процедурах не беруть участі інші суб’єкти конституційно-правових
відносин, зокрема коли йдеться, приміром, про законодавчий процес, про
формування інших державних органів та про виконання парламентом його
контрольних функцій. Таким чином, парламентські процедури мають не
лише внутрішньопарламентський характер, але й залучають до реалізації
певних завдань парламенту інші органи державної влади як суб’єктів або
навіть і об’єктів ( наприклад, як у випадку виконання функції
парламентського контролю).

1. Конституційно-правовий статус народного депутата України

Конституційно-правовий статус народного депутата України - це його

місце і роль у системі правовідносин як представника українського народу
в парламенті, визначені і гарантовані Конституцією і законами України.

Правовий статус зберігається на весь строк дії депутатського мандата.

Правовий статус народних депутатів України має свої особливості.

Насамперед це обумовлюється юридичною природою і соціальним
призначенням мандата, яким наділяється депутат. Специфіка статусу
народного депутата обумовлюється особливостями його повноважень, як
представника народу України у Верховній Раді України та як
парламентарія, які випливають із функціонального призначення парламенту
України як органу законодавчої влади, змістом та гарантіями діяльності
українського парламентарія

Повноваження народних депутатів України припиняються одночасно з

припиненням повноважень Верховної Ради України.

Народний депутат здійснює свою діяльність на основі конституційних

принципів законності, верховенства права та рівності перед законом.

Документ який засвідчує статус особи як народного депутата для

пред’явлення є депутатський мандат, який не є сумісним із іншими видами
діяльності.

Повноваження народних депутатів України набувають чинності з моменту

складання ними перед Верховною Радою України відповідної присяги. Якщо народний
депутат відмовляється складати присягу, то він втрачає депутатський мандат, і у
відповідному виборчому окрузі мають відбутися нові вибори до Верховної Ради
України.

Народ делегує владні повноваження своїм представникам, які покликані

реалізувати народний суверенітет.

Народне представництво є однією із визначальних рис статусу народного

депутата.

Народні депутати України обираються на основі загального, рівного і

прямого виборчого права шляхом таємного голосування. Народний
депутат здійснює свої повноваження на постійній основі. Після набуття
депутатських повноважень народний депутат України отримує
депутатське посвідчення та нагрудний знак народного депутата України.

Народні депутати України здійснюють свої повноваження на постійній

основі. Вони не можуть мати іншого представницького мандата, бути на
державній службі, обіймати інші оплачувані посади, займатися іншою
оплачуваною або підприємницькою діяльністю (крім викладацької,
наукової та творчої діяльності), входити до складу керівного органу чи
наглядової ради підприємства або організації, що має на меті одержання
прибутку. Вимоги щодо несумісності депутатського мандата з іншими
видами діяльності встановлюються законом.

Законодавство України, що визначає конституційно-правовий статус

народного депутата України:
 Конституція України від 28.06.1996 № 254к/96-ВР
 Закон України «Про статус народного депутата України» від
17.11.1992 № 2790-XII
 Закон України «Про Регламент Верховної Ради України» від
10.02.2010 № 1861-VI
Цей Закон визначає статус (права, обов'язки і відповідальність) народного
депутата України у Верховній Раді України та за її межами, встановлює
правові і соціальні гарантії здійснення народним депутатом України своїх
депутатських повноважень.
Народний депутат України:
 є повноважним представником українського народу – носія
суверенітету та єдиного джерела влади в Україні – у Верховній Раді,
уповноважений відповідно до Конституції та законів України,
здійснювати представницькі, законодавчі і інші функції парламенту
в інтересах народу.
 є обраний відповідно до Виборчого Кодексу України представник
Українського народу у Верховній Раді України і уповноважений ним
протягом строку депутатських повноважень здійснювати
повноваження, передбачені Конституцією України та законами
України.
Згідно ст. 134 Виборчого Кодексу України:
Народним депутатом може бути обраний громадянин України, який на
день виборів досяг двадцяти одного року, має право голосу і проживає в
Україні протягом п ’ яти останніх перед днем виборів років. Не може бути
висунутий кандидатом та обраний народним депутатом громадянин, який
має судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не
погашена і не знята у встановленому законом порядку.

Народний депутат України є обраний відповідно до Закону України "Про

вибори народних депутатів України” представник Українського народу
у Верховній Раді України і уповноважений ним протягом строку
депутатських повноважень здійснювати повноваження, передбачені
Конституцією України та законами України.

2. Вимоги

У своїй діяльності народний депутат України повинен дотримуватися

загальновизнаних норм моралі, зберігати власну гідність, поважати честь і
гідність інших громадян України, утримуватися від дій, заяв та вчинків,
що компрометують його самого, виборців, Верховну Раду України,
державу. Народний депутат України не повинен використовувати мандат у
корисливих цілях.

Народним депутатом України може бути громадянин України (ч. 2 ст. 76

Конституції України), який:

* на день виборів досяг двадцяти одного року;

* має право голосу;

* проживає в Україні протягом останніх п'яти років.

3. Права народного депутата України на пленарних засіданнях

Верховної Ради України:

Народний депутат на пленарному засіданні Верховної Ради України має

право:

1) обирати і бути обраним на посади Голови Верховної Ради України,

Першого заступника і заступника Голови Верховної Ради України;

2) обирати і бути обраним до органів Верховної Ради України;

3) пропонувати питання для розгляду Верховною Радою України або її

органами;

4) виступати із законодавчою ініціативою у Верховній Раді України;

5) звертатися із депутатськими запитами, вимагати відповіді на них;

6) брати участь у дебатах, ставити запитання доповідачам, головуючому
на засіданні;

Народний депутат має право законодавчої ініціативи

4. Обов’язки народного депутата України:

Народний депутат зобов’язаний:

1) дбати про благо України і добробут Українського народу, захищати

інтереси виборців та держави;

2) бути присутнім та особисто брати участь у засіданнях Верховної Ради

України та її органів, до складу яких його обрано;

3) особисто брати участь у голосуванні з питань, що розглядаються

Верховною Радою України та її органами;

10) завчасно повідомляти про неможливість бути присутнім на засіданні

Верховної Ради України;

11) постійно підтримувати зв’язки з виборцями, вивчати громадську

думку, потреби і запити населення

12) проводити особистий прийом громадян у дні, визначені Верховною

Радою України для роботи з виборцями.

Рішення про дострокове припинення повноважень народного депутата

України приймається більшістю від конституційного складу Верховної
Ради України (має проголосувати не менше 226 народних депутатів).

Важливими формами депутатської діяльності є депутатський

запит і депутатське звернення.

Депутатський запит — це поставлена на сесії Верховної Ради України

вимога народного депутата України до певних органів та посадових осіб
дати офіційне роз’яснення з питань, віднесених до їх компетенції.

Депутатське звернення — це викладена в письмовій формі пропозиція

народного депутата, звернена до посадових осіб державних органів,
керівників підприємств, установ та організацій, здійснити певні дії, дати
офіційне роз’яснення чи викласти позицію з питань, віднесених до їх
компетенції.

5. Принципи конституційно-правового статусу народного депутата

України

Принципи правового статусу народного депутата України - це основні

засади та вихідні ідеї, які відображають найсуттєвіші характерні ознаки
правового стану народного депутата України в суспільстві та державі.

Основними принципами правового статусу народного депутата

України є:

* рівноправність депутатів, що означає їх однакову можливість обирати

та бути обраними до органів парламенту (комісій, комітетів та ін.),
займати посади у Верховній Раді України, реалізовувати своє право на
депутатський запит та звернення, виступати на пленарних засіданнях
парламенту, мати право законодавчої ініціативи, користуватися пільгами,
що передбачені чинним законодавством тощо;

* несумісність депутатського мандата з іншими видами діяльності

Народні депутати України не можуть мати іншого представницького
мандата чи бути на державній службі (ч. 2 ст. 78 Конституції України).
Вимоги щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами
діяльності встановлюються законом. У разі невиконання вимоги щодо
несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності
повноваження народного депутата України припиняються достроково на
підставі закону за рішенням суду (ч. 4 ст. 8 І Конституції У країни);

* виконання народним депутатом України своїх повноважень на

постійній основі (ч. 1 ст. 78 Конституції України). Це означає, що
народний депутат України за виконання депутатських повноважень
отримує заробітну плату у розмірах, встановлених Верховною Радою
України, а в трудовій книжці має бути відповідний запис про
працевлаштування такої особи;
6. Депутатський індемнітет

має двояке трактування в науці права:

 1) матеріальна винагорода за виконання народним депутатом

України своїх депутатських повноважень;
 2) народні депутати України не несуть юридичної відповідальності
за результати голосування або висловлювання у парламенті та його
органах, за винятком відповідальності за образу чи наклеп (п. 2 ст.
80 Конституції України).

7. Вільний депутатський мандат

виборці не можуть відкликати народного депутата України, оскільки він

представляє інтереси усієї нації, а не лише тих виборців, які віддали за
нього свій голос на виборах. Разом з тим запровадження пропорційної
виборчої системи в Україні зумовило поглиблення політичної
структурованості Верховної Ради України, логічним наслідком якої стало
посилення партійної дисципліни;

Вільний депутатський мандат

 народний депутат вважається представником усього народу

 народний депутат звітує перед виборцями
 виборці не можуть відкликати народного депутата

несумісність депутатського мандата з іншими видами діяльності

Народні депутати України не можуть мати іншого представницького
мандата чи бути на державній службі (ч. 2 ст. 78 Конституції України).
Вимоги щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами
діяльності встановлюються законом. У разі невиконання вимоги щодо
несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності
повноваження народного депутата України припиняються достроково на
підставі закону за рішенням суду (ч. 4 ст. 8 І Конституції У країни);

8. Несумісність депутатського мандата

Народний депутат не має права:

1) бути членом Кабінету Міністрів України, керівником центрального
органу виконавчої влади

2) мати інший представницький мандат чи одночасно бути на державній

службі

3) обіймати посаду міського, сільського, селищного голови

4) займатися будь-якою, крім депутатської, оплачуваною роботою, за

винятком викладацької, наукової та творчої діяльності, а також медичної
практики у вільний від виконання обов'язків народного депутата час

5) залучатись як експерт органами у кримінальному провадженні, а також

займатися адвокатською діяльністю

6) входити до складу керівництва, правління чи ради підприємства,

установи, організації, що має на меті одержання прибутку

Народний депутат здійснює свою діяльність на основі конституційних

принципів законності, верховенства права та рівності перед законом.

Народ делегує владні повноваження своїм представникам, які покликані

реалізувати народний суверенітет.

Народне представництво є однією із визначальних рис статусу народного

депутата.

Народні депутати України обираються на основі загального, рівного і

прямого виборчого права шляхом таємного голосування. Після набуття
депутатських повноважень народний депутат України отримує
депутатське посвідчення та нагрудний знак народного депутата України

9. Імунітет

правовим наслідком якої є неможливість затримання, арешту чи

притягнення до кримінальної відповідальності народного депутата
України без попередньої згоди Верховної Ради України (ч. З ст. 80
Конституції України). Народному депутату України згідно з ч. І ст. 27
Закону України "Про статус народного депутата України" від 17 листопада
1992 року1 гарантується депутатська недоторканність на весь строк
здійснення депутатських повноважень. Обмеження прав і свобод
народного депутата України (порушення таємниці телефонних розмов,
кореспонденції, огляд транспортного засобу, житлового чи службового
приміщення, його затримання) допускаються лише за згоди Верховної
Ради України за умови неможливості отримання необхідної інформації
іншим способом.

10. Правові гарантії діяльності народного депутата України

1. Юридичні гарантії:
– Непорушність повноважень народного депутата України. Ніхто не має
права обмежувати повноваження народного депутата України, за
винятками, передбаченими Конституцією, Законом «Про статус народного
депутата України» та іншими законами України. При запровадженні
надзвичайного чи військового стану повноваження народного депутата
України та його конституційні права і свободи не можуть бути обмежені.
– Недоторканність народного депутата (депутатський імунітет).
Депутат не може бути притягнутий до кримінальної відповідальності,
затриманий або заарештований без згоди Верховної Ради України;
заборонені догляд, обшук, затримання, порушення таємниці
кореспонденції, прослуховування телефонних переговорів або
застосування інших заходів, що обмежують свободу народних депутатів.
Депутатський імунітет передбачений конституційним законодавством
багатьох країн світу, однак на всеукраїнському референдумі, проведеному
16 квітня 2000 року, переважна більшість громадян України висловились
за скасування цієї гарантії депутатської діяльності.
Кримінальна справа відносно народного депутата може бути порушена
тільки Генеральним прокурором України. Для одержання згоди Верховної
Ради на притягнення народного депутата до кримінальної відповідальності
або арешт Генеральний прокурор вносить у парламент подання щодо
пред’явлення обвинувачення або надання санкції на арешт. Верховна Рада
України розглядає подання не пізніш як у місячний термін, приймає
рішення 2/3 голосів депутатів і в 3-денний термін повідомляє
Генерального прокурора.
Народний депутат на строк виконання своїх повноважень звільняється від
призову на військову або альтернативну службу, а також від призову на
навчальні та спеціальні збори.
2. Організаційні гарантії:
Для роботи з виборцями народному депутату Верховною Радою України
встановлюються щомісячно відповідні дні у визначеному порядку.
Народний депутат на строк виконання депутатських повноважень
забезпечується окремим технічно обладнаним службовим кабінетом у
приміщеннях Верховної Ради України з розташуванням у ньому
постійного робочого місця його помічника-консультанта.
Службовий кабінет народного депутата має бути обладнаний
персональним комп’ютером з підключенням його до інформаційних
мереж та наданням адреси електронної пошти.
Управління державної охорони України разом з органами СБУ та МВС
забезпечує безпеку народному депутату при виконанні ним депутатських
повноважень, а також за місцем його проживання та членів його сім’ї.
У межах виконання депутатських повноважень народний депутат має
право безперешкодно і безкоштовно скористатись урядовим та іншими
видами зв’язку, якіє у наявності в органів державної влади та органів
місцевого самоврядування чи підприємства, установи та організації.
За вимогою народного депутата державні органи і посадові особи
зобов’язані забезпечити його консультаціями фахівців з питань,
пов’язаних з його депутатською діяльністю.
Апарат Верховної Ради, виконкоми місцевих рад, посадові особи
державних підприємств, організацій, наукових, юридичних установ,
правоохоронних органів зобов’язані забезпечити народному депутату
безкоштовну допомогу з правових питань, що виникають у його
депутатській діяльності.
3. Інформаційні гарантії:
Апарат Верховної Ради України зобов’язаний забезпечити народного
депутата актами Верховної Ради України, а на вимогу народного депутата
також актами Президента України, нормативно-правовими актами
Кабінету Міністрів України та інших центральних органів виконавчої
влади, рішеннями Конституційного Суду України, Верховного Суду
України, офіційними матеріалами Рахункової палати і Центральної
виборчої комісії.
Органи влади Автономної Республіки Крим, органи державної влади та
органи місцевого самоврядування при зверненні народного депутата
зобов’язані надати йому офіційні матеріали щодо своєї діяльності.
На вимогу народного депутата посадові особи органів публічної влади,
державних підприємств, установ та організацій зобов’язані забезпечити
його консультаціями відповідних фахівців з питань депутатської
діяльності і надати невідкладно, а за відсутності такої можливості – не
пізніш як у 5-денний строк, необхідні інформацію і документацію.
4. Соціально-економічні гарантії:
Народному депутату встановлюється Верховною Радою України
щомісячний посадовий оклад.
Народний депутат в питаннях матеріального і соціально-побутового
забезпечення прирівнюється до членів Кабінету міністрів України.
Життя і здоров’я народного депутата підлягають обов’язковому
державному страхуванню за рахунок бюджетних призначень на
забезпечення діяльності Верховної Ради України на суму 10-річного
грошового утримання народного депутата.
– На період виконання депутатських повноважень народному депутату
надається службове житлове приміщення для спільного проживання з
членами сім’ї згідно з Положенням про порядок надання народним
депутатам України службових жилих приміщень і користування ними,
затвердженим Постановою Верховної Ради України від 11 липня 1995 р.
При цьому право на житлову площу за місцем їхнього постійного
проживання за ними зберігається. Службові жилі приміщення, як правило,
надаються народним депутатам України, які постійно проживають за
межами м. Києва. Однак вони можуть надаватися і тим народним
депутатам України, які проживають у м. Києві, але потребують
поліпшення житлових умов і перебувають на обліку потребуючих
поліпшення житлових умов. Будинки, в яких розміщені службові жилі
приміщення, призначені для заселення народними депутатами України і
членами їх сімей, знаходяться на балансі Управління справами Верховної
Ради України. Службове жиле приміщення має бути розташоване поблизу
будинків Верховної Ради України і благоустроєне стосовно до умов м.
Києва, відповідати встановленим санітарним і технічним вимогам,
обладнане меблями, побутовою технікою тощо. Наймач службового
жилого приміщення і члени його сім’ї користуються цим приміщенням
безкоштовно. Народним депутатам України і членам їх сімей службові
жилі приміщення надаються у межах норм жилої площі, встановлених
законодавством України, з наданням додаткової службової жилої площі у
вигляді окремої кімнати для організації робочого кабінету. Народний
депутат України поблизу службового жилого приміщення, яким він
користується, у разі потреби забезпечується місцем для стоянки
автомобіля.
За бажанням народного депутата замість службового житла йому може
бути надана одноразова грошова компенсація для створення належних
житлових умов.
Народний депутат безкоштовно забезпечується медичним
обслуговуванням та путівками для санаторно-курортного лікування.
На всій території України народні депутати користуються правом
безкоштовного проїзду залізничним, автомобільним, водним і повітряним
транспортом.
– Місцеві держадміністрації, виконкоми місцевих рад повинні надавати
народному депутату у виборчому окрузі окремі службові приміщення,
обладнані необхідною технікою, а також автотранспорт для потреб,
пов’язаних із його депутатською діяльністю.
– В усіх населених пунктах депутат має право позачергового одержання
місця в готелі.
5. Трудові гарантії:
– Після закінчення терміну повноважень народного депутата він
повертається на попереднє місце роботи, а якщо це неможливо
(наприклад, у випадку ліквідації підприємства), він зараховується до
резерву кадрів державної служби, у системі якої він працював.
– Верховна Рада України забезпечує колишньому народному депутату
безпосередньо після закінчення строку його повноважень, на період його
працевлаштування, виплату матеріальної допомоги у розмірі заробітної
плати з урахуванням всіх доплат та надбавок, яку отримують працюючі
народні депутати, але не більше одного року, а в разі навчання чи
перекваліфікації – не більше 2 років після закінчення строку повноважень
народного депутата.
– У випадку неможливості працевлаштування після зазначеного строку за
народним депутатом зберігається виплата матеріальної допомоги у розмірі
50% зарплати з урахуванням всіх доплат і надбавок, яку отримують
працюючі народні депутати, до досягнення ним пенсійного віку за
наявності трудового стажу більше 25 років для чоловіків і 20 років – для
жінок.
Народний депутат, який є військовослужбовцем, атестованим працівником
органів МВС України, СБУ, органів і установ виконання покарань, інших
правоохоронних органів, на строк виконання депутатських повноважень
прикомандировується до Верховної Ради України із залишенням на строк
виконання депутатських повноважень на службі в зазначених органах і
установах.
Час роботи народного депутата у Верховній Раді України зараховується до
стажу державної служби, а також до його загального і безперервного
трудового стажу, стажу роботи за спеціальністю.
Час роботи у Верховній Раді України поширюється на строки присвоєння
військових та спеціальних звань.
При досягненні народним депутатом під час строку його депутатських
повноважень віку або вислуги років, встановлених законом про пенсійне
забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового
складу органів внутрішніх справ, він має право на пенсію, що
обчислюється виходячи із заробітку працюючого народного депутата.
При досягненні встановленого законом пенсійного віку за наявності
трудового стажу для чоловіків – не менше 25 років, для жінок – не менше
20 років, а також у разі визнання інвалідом І або ІІ групи народному
депутату призначається пенсія в розмірі 80% місячної заробітної плати
нині працюючого народного депутата з урахуванням усіх доплат та
надбавок до посадового окладу.
Народним депутатам надається щорічна оплачувана відпустка у
міжсесійний період тривалістю 45 днів з виплатою матеріальної допомоги
на оздоровлення в розмірі двох місячних зарплат.
Дружина (чоловік) народного депутата діючого скликання, у разі її (його)
переїзду на проживання до м.Києва, за її (його) бажанням звільняється із
свого місця роботи і повертається на нього у порядку переведення, а
державна служба зайнятості першочергово пропонує їм рівноцінну роботу
(службу).

11. Правова природа депутатського мандата

Термін «мандат» означає - повноваження, наказ, доручення. Де також
документ, який засвідчує повноваження.
Конституційно-правова природа мандата народного депутата України
розкривається через положення Українського законодавства, що
регламенту ють питання діяльності парламентарія України.
Депутатський мандат характеризується такими основними ознаками. Це
добровільність прийняття депутатом на себе повноважень, які становлять
зміст і характер його діяльності. При здійсненні своїх повноважень,
депутат керується Конституцією України, законами, іншими нормативно-
правовими актами та своєю совістю. Важливою ознакою депутатського
мандата є єдність прав і обов'язків депутата, що знаходять своє втілення в
актах, які регламентують діяльність народного депутата.
За своєю природою і соціальним призначенням в Україні, з прийняттям
Конституції 1996 р.. мандат народного депутата є вільним. До 1996 р.
депутати рад всіх рівнів отримували імперативний мандат. Зараз
імперативним мандатом в Україні наділяються депутати представницьких
органів місцевого самоврядування — місцевих рад. Що ж являють собою
імперативний та вільний мандати депутата і в чому відмінність між ними?
Термін «імперативний», що означає владний, наказовий. Імперативний
мандат- це наказ, який виборна особа чи орган зобов'язані неухильно
виконувати. Імперативний мандат означає обов'язковість для депутата
виконання волі виборців, виконання їхніх наказів, крім тих, які суперечать
закону.
Імперативний мандат включає в себе такі елементи:
1) обов'язковість наказів виборців для депутатів і рад в цілому;
2. обов'язковість звітів депутатів про їх роботу та роботу ради перед
виборцями, а також колективами і громадськими організаціями, які
висунули їх кандидатами в депутати;
3. право дострокового відкликання депутата виборцями, в разі, якщо
він не виправдав довіри виборців, не належним чином виконує
надані йому повноваження і не відстоює інтересів своїх виборців.
У процесі історичного розвитку суспільних та державних інститутів, на
зміну ідеї імперативного мандату поступово прийшла ідея вільного
мандата депутата. Суть вільного мандату полягає в тому, що отримуючи
його, депутат вже не розглядається як мандатарій, як уповноважений
лише виборців того округу, де він був обраний. Відповідно до принципу
вільного мандата, депутат виступає як представник всього народу. Це
передбачає, що він не повинен отримувати обов'язкові інструкції у вигляді
наказів чи у іншій формі від своїх виборців. Виключається також і право
виборців відкликати депутата, що не виправдав їхньої довіри.
В юридичній літературі існують різні точки зору щодо доцільності
застосування інституту імперативного мандата. В більшості країн світу
цей принцип застосовується лише щодо органів місцевого самовря-
дування. Вважається, що саме на цьому рівні принцип імперативного
мандата довів свою доцільність. Що ж до депутатів органів загально-
національного, загальнодержавного представництва, то застосування до
них принципу імперативного мандата у світовій практиці визнано не
доцільним.
За стандартами Ради Європи депутат парламенту має загальнонародний
мандат і є представником всієї нації, всього народу.
Конституційне законодавство суверенної України пішло шляхом відмови
від імперативного мандата і запровадження визнаного у нашому
суспільстві і державі, як і в більшості країн світу, принципу вільного
мандата народного депутата України. Виходячи із сутності принципу
вільного мандата, народний депутат визнається представником всього
Українського народу у парламенті, а не лише виборців того виборчого
округу, де він був обраний народним депутатом України.
Мандат депутата (депутатський мандат) — це строкове
уповноваження особи (мандатарія) на здійснення представницької влади в
об'ємі, делегованому сувереном влади — народом (мандатором),
підтверджений фактом обрання депутата на відповідну посаду.
Депутатський мандат може бути вільним, імперативним, або змішаним
вільно-імперативним в різних пропорціях.
Сучасні позиції щодо імперативного («залежного») мандата виглядають
так:
1. депутат вважається представником тієї частини населення
(територіальної громади), яка безпосередньо обрала його до ради;
2. депутат здійснює свої повноваження в умовах відсутності
реального парламентаризму, без відриву від основного місця роботи,
на громадських засадах, почасти не отримуючи винагороди від
держави;
3. депутат зобов'язаний періодично звітувати перед своїми виборцями,
які можуть давати йому накази;
4. виборці можуть відкликати депутата.
Вільний (загальнодержавний представницький) мандат депутатів
характеризується наступним чином:
1. народний депутат вважається представником
усього народу;
2. народний депутат здійснює свої повноваження на
постійній основі, його трудовий статус подібний до
статусу державних службовців;
3. депутат звітує перед виборцями за своїм бажанням.
Звітування про діяльність фактично може бути
підмінено саморекламою, «піаром»;
4. виборці фактично позбавлені важелів упливу на
обранця.
З поняттям мандату тісно пов'язане питання несумісності депутатського
мандату з певними видами діяльності.

12. Повноваження народного депутата України

Повноваження народного депутата України - це сукупність закріплених
Конституцією і законами України, його прав та обов'язків для здійснення
покладених на нього функцій.
Повноваження народних депутатів України
 починаються після складення присяги на вірність Україні перед
Верховною Радою України з моменту скріплення присяги особистим
підписом під її текстом
 припиняються з моменту відкриття першого засідання Верховної
Ради України нового скликання
Повноваження народного депутата України в парламенті:
 1) бере участь у засіданнях Верховної Ради України;
 2) бере участь у роботі депутатських фракцій, комітетів, комісій,
утворених Верховною Радою України;
 3) виконує доручення Верховної Ради України та її органів;
 4) має право законодавчої ініціативи у Верховній Раді України, яке
передбачене у ст. 93 Конституції України і є одним з найважливіших
його прав;
  5) бере участь у роботі над законопроектами, іншими актами
Верховної Ради України, у парламентських слуханнях;
 6) має право ухвального голосу щодо всіх питань, що розглядаються
на засіданнях Верховної Ради України та її органів, до складу яких
його обрано;
 7) має право пропонувати питання для розгляду Верховною Радою
України або її органами;
 8) має право депутатського запиту і депутатського звернення до
Президента України, органів Верховної Ради України, Кабінету
Міністрів України та інших суб'єктів правовідносин тощо.

Повноваження народного депутата України у взаємовідносинах з

виборцями:
 1) постійно підтримувати зв'язки з виборцями у порядку,
визначеному законом;
 2) зустрічатися з виборцями, колективами підприємств, установ та
організацій, об'єднаннями громадян, у чому йому повинні
невідкладно сприяти їх керівники ;
 3) розглядати відповідно до закону звернення виборців, а також від
підприємств, установ, організацій, органів державної влади, органів
місцевого самоврядування, об'єднань громадян, вживати заходи для
Для роботи з виборцями народному депутату України щомісячно
встановлюються відповідні дні у визначеному законом порядку.
реалізації їх пропозицій і законних вимог, інформувати виборців про свою
депутатську діяльність під час особистих зустрічей з ними та через засоби
масової інформації.
Повноваження народного депутата України у взаємовідносинах з
органами державної влади, органами місцевого самоврядування,
підприємствами, установами та організаціями, об'єднаннями
громадян України та іноземних держав:
 1) захист незалежності, суверенітету, інтересів України, її громадян і
не завдання ним своїми вчинками шкоди;
 2) право невідкладного прийому з питань депутатської діяльності
керівниками та іншими посадовими особами в межах України;
  3) участь з правом дорадчого голосу у роботі сесій сільських,
селищних, міських, районних у містах (в містах з районним
поділом), районних і обласних рад та засіданнях їх органів;
 4) одержання інформації з питань, пов'язаних із здійсненням ним
депутатських повноважень, від державних і самоврядних органів, їх
посадових осіб та ін.
Строк повноважень народного депутата України, як і Верховної Ради
України, становить п'ять років. Повноваження народних депутатів України
припиняються одночасно з припиненням повноважень парламенту.

13. Права народного депутата України у Верховній Раді України

 Народний депутат має право ухвального голосу щодо всіх питань,

що розглядаються на засіданнях Верховної Ради України та її
органів, до складу яких його обрано. Кожний народний депутат у
Верховній Раді України та її органах, до складу яких його обрано,
має один голос.
 Народний депутат може брати участь у роботі будь-якого органу
Верховної Ради України з правом дорадчого голосу, якщо інше не
передбачено законом.
 Народний депутат реалізує на засіданнях Верховної Ради України та
в роботі її органів надані йому права відповідно до Конституції
України, ЗУ «Про статус народного депутата України» та інших
законів України.
 Народний депутат бере особисту участь у засіданнях Верховної Ради
України чи її органів, до складу яких його обрано.

14. Права народного депутата України на пленарних засіданнях

Верховної Ради України

1) обирати і бути обраним на посади Голови Верховної Ради України,

Першого заступника і заступника Голови Верховної Ради України

2) обирати і бути обраним до органів Верховної Ради України

3) пропонувати питання для розгляду Верховною Радою України або її

органами

4) виступати із законодавчою ініціативою у Верховній Раді України

5) звертатися із депутатськими запитами, вимагати відповіді на них

6) брати участь у дебатах, ставити запитання доповідачам, головуючому

на засіданні

7) виступати з обгрунтуванням своїх пропозицій і з мотивів голосування

8) висловлювати свою думку щодо кожного питання, яке розглядається на

засіданні

9) висловлювати думку щодо кандидатів, які обираються чи

призначаються на посади, звільняються з посад Верховною Радою
України, а також щодо яких Верховна Рада України надає згоду на
призначення і звільнення з посад

10) порушувати питання про заміну головуючого на пленарному засіданні

Верховної Ради України

11) порушувати питання про довіру складу органів, утворених Верховною

Радою України, а також посадовим особам, яких обрано, призначено на
посади або щодо призначення на посади яких Верховною Радою України
надано згоду у випадках, передбачених Конституцією України

12) порушувати питання про перевірку діяльності підприємств, установ,

організацій, розташованих на території України і щодо яких є дані про
порушення ними законодавства України, про створення з цією метою
тимчасових слідчих комісій

13) передавати для внесення до протоколу і стенографічного бюлетеня

засідання текст свого виступу, окремої думки, заяви, пропозиції і
зауваження з питань, що розглядаються Верховною Радою України

15. Права народного депутата України в органах Верховної Ради

України

Народний депутат за погодженням з відповідною депутатською фракцією

може бути обраний членом одного комітету Верховної Ради України і
бути одночасно членом однієї тимчасової слідчої та однієї тимчасової
спеціальної комісій. При цьому Верховна Рада України забезпечує
пропорційне обрання народних депутатів до складу відповідних комітетів.
Народний депутат, який є членом комітету, тимчасової спеціальної чи
тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України, має право:

1) вносити пропозиції про розгляд на засіданнях відповідного комітету,

тимчасової спеціальної чи тимчасової слідчої комісії будь-якого питання,
що належить до їх компетенції, а також брати участь в обговоренні
питань, що вносяться на розгляд комітету, тимчасової спеціальної чи
тимчасової слідчої комісії

2) народний депутат має право отримувати від органів державної влади та

органів місцевого самоврядування, керівників підприємств, установ та
організацій допомогу, необхідну для роботи у складі тимчасових
спеціальних чи тимчасових слідчих комісій Верховної Ради України

3) викласти свою окрему думку як додаток до рішення комітету,

тимчасової спеціальної чи тимчасової слідчої комісії Верховної Ради
України.

16. Обов'язки народного депутата України

Народний депутат зобов'язаний:

1) дбати про благо України і добробут Українського народу,

захищати інтереси виборців та держави;
2) додержуватися вимог Конституції України, цього
Закону, закону про регламент Верховної Ради України та
інших законів України, додержуватися присяги народного
депутата України;
3) бути присутнім та особисто брати участь у засіданнях
Верховної Ради України та її органів, до складу яких його
обрано;
4) особисто брати участь у голосуванні з питань, що
розглядаються Верховною Радою України та її органами;
5) виконувати доручення Верховної Ради України, відповідного
комітету, депутатської фракції (групи), тимчасової спеціальної
або тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України, до
складу яких його обрано;
6) інформувати Верховну Раду України та її органи, до складу
яких його обрано, про виконання доручень Верховної Ради
України та її органів;
 7) додержуватись вимог трудової дисципліни та норм
депутатської етики;
8) як член депутатської фракції (групи):
1. додержуватись вимог Положення про депутатську фракцію (групу);
2. виконувати функції, закріплені Положенням про депутатську
фракцію (групу), відповідно до цього Закону, закону про регламент
Верховної Ради України та інших законів України;
3. представляти інтереси депутатської фракції (групи) у комітеті,
тимчасовій спеціальній або тимчасовій слідчій комісії, до складу
яких його обрано;
9) як член комітету, тимчасової спеціальної або тимчасової
слідчої комісії:
4. бути присутнім на засіданнях комітету, підкомітету, тимчасової
спеціальної чи тимчасової слідчої комісії, до складу яких його
обрано, та брати участь у їх роботі;
5. додержуватись порядку та норм депутатської етики на засіданнях
комітету, його підкомітетів, тимчасової спеціальної або тимчасової
слідчої комісії та робочих груп органів Верховної Ради України;
6. виконувати доручення комітету, підкомітету, тимчасової спеціальної
чи тимчасової слідчої комісії, визначені їх рішеннями;
10) завчасно повідомляти про неможливість бути присутнім
на засіданні Верховної Ради України чи її органів керівників
цих органів;
11) постійно підтримувати зв'язки з виборцями, вивчати
громадську думку, потреби і запити населення, а у разі
необхідності повідомляти про них Верховну Раду України та її
органи, вносити пропозиції та вживати в межах своїх
повноважень заходи щодо їх врахування в роботі органів
державної влади, органів місцевого самоврядування,
підприємств, установ та організацій;
12) інформувати виборців про свою депутатську діяльність
через засоби масової інформації, на зборах виборців
періодично, але не рідше двох разів на рік;
13) розглядати звернення виборців відповідно до вимог та в
порядку, встановленому Законом України "Про звернення
громадян".
7. Народний депутат розглядає всі одержані ним пропозиції, заяви та
скарги виборців, узагальнює їх, за необхідності вносить відповідні
пропозиції до Верховної Ради України та її органів, а також до
органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
8. У разі необхідності народний депутат надсилає пропозиції, заяви та
скарги громадян органам державної влади, органам місцевого
самоврядування та їх посадовим особам, установам та організаціям,
до повноважень яких входить розгляд звернень громадян чи
вирішення порушених у них питань по суті. Про результати
розгляду пропозицій, заяв та скарг громадян органи та посадові
особи зобов'язані повідомити громадянина, від якого надійшло
звернення, і народного депутата у терміни, встановлені Законом
України "Про звернення громадян";
14) проводити особистий прийом громадян у дні, визначені
Верховною Радою України для роботи з виборцями.
9. У випадку залучення до участі у розгляді пропозицій, заяв і скарг, а
також у прийомі громадян посадових осіб органів державної влади
чи органів місцевого самоврядування, керівників підприємств,
установ та організацій не пізніш як за три дні до початку прийому
народний депутат повідомляє їх про час і місце проведення
прийому, а також про орієнтовне коло питань, які мають
розглядатися на прийомі;
15) здійснювати безпосередньо або із залученням своїх
помічників-консультантів, представників громадськості
контроль за розглядом у органах державної влади та органах
місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах та
організаціях пропозицій, заяв та скарг громадян, які надійшли
на його ім'я;
16) використовувати депутатські бланки лише для офіційних
запитів, звернень та листів, що підписуються ним власноручно
або із застосуванням електронного цифрового підпису з
дотриманням вимог законів України "Про електронні
документи та електронний документообіг" та "Про електронні
довірчі послуги".
17. Депутатський запит

Народний депутат має право на сесії Верховної Ради України звернутися із

запитом до Президента України, до органів Верховної Ради України, до
Кабінету Міністрів України, до керівників інших органів державної влади
та органів місцевого самоврядування, а також до керівників підприємств,
установ та організацій, розташованих на території України, незалежно від
їх підпорядкування і форм власності. Депутатський запит - це вимога
народного депутата, народних депутатів чи комітету Верховної Ради
України, яка заявляється на сесії Верховної Ради України до Президента
України, до органів Верховної Ради України, до Кабінету Міністрів
України, до керівників інших органів державної влади та органів
місцевого самоврядування, а також до керівників підприємств, установ і
організацій, розташованих на території України, незалежно від їх
підпорядкування і форм власності, дати офіційну відповідь з питань,
віднесених до їх компетенції.

18. Депутатське звернення

Народний депутат має право на депутатське звернення до органів

державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб,
керівників підприємств, установ і організацій, незалежно від форм
власності та підпорядкування, об'єднань громадян з питань, пов'язаних з
депутатською діяльністю, і брати участь у розгляді порушених ним
питань. Депутатське звернення - пропозиція народного депутата, звернена
до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх
посадових осіб, керівників підприємств, установ і організацій, об'єднань
громадян здійснити певні дії, дати офіційне роз'яснення чи викласти
позицію з питань, віднесених до їх компетенції.

Права народного депутата України у взаємовідносинах із органами

державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами,
установами та організаціями, об'єднаннями громадян України та
іноземних держав
 має право вступати у відносини з посадовими особами і державними
органами іноземних держав лише від свого імені
  має право захищати незалежність та суверенітет, інтереси України, її
громадян і не завдавати своїми вчинками шкоди Україні, її
громадянам
 користується правом невідкладного прийому з питань депутатської
діяльності керівниками та іншими посадовими особами
розташованих на території України органів державної влади, органів
місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій,
незалежно від їх підпорядкування і форм власності, громадських
організацій і політичних партій
 користується правом безперешкодно відвідувати органи державної
влади та органи місцевого самоврядування, а також правом
безперешкодного доступу на всі підприємства, в установи та
організації, розташовані на території України, незалежно від їх
підпорядкування, форм власності, режиму секретності
 має право одержати інформацію з питань, пов'язаних із здійсненням
ним депутатських повноважень, від органів державної влади та
органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, які зобов'язані
надати йому таку інформацію
 має також інші прав
Законодавча ініціатива
Народний депутат має право законодавчої ініціативи, яке реалізується у
формі внесення до Верховної Ради України:
1. законопроекту;
2. проекту постанови;
3. іншої законодавчої пропозиції.
Порядок внесення законопроекту, проекту постанови чи іншої
законодавчої пропозиції на розгляд Верховної Ради України та порядок їх
розгляду визначаються законом про Регламент Верховної Ради України.
Народний депутат має право ухвального голосу щодо всіх питань, що
розглядаються на засіданнях Верховної Ради України та її органів, до
складу яких його обрано. Кожний народний депутат у Верховній Раді
України та її органах, до складу яких його обрано, має один голос.
Відповідальність за висловлювання
Народні депутати не несуть юридичної відповідальності за результати
голосування або висловлювання у Верховній Раді України та її органах, за
винятком відповідальності за образу чи наклеп.
Імідж
У своїй діяльності народний депутат повинен дотримуватися
загальновизнаних норм моралі; зберігати власну гідність, поважати честь і
гідність інших народних депутатів, посадових та службових осіб;
утримуватись від дій, заяв та вчинків, що компрометують його самого,
виборців, Верховну Раду України, державу.
……………………………………………………………………………………

Для реалізації права законодавчої ініціативи народний депутат наділений

правами, що закріплені в Законі України «Про статус народного депутата
України»:
 На вимогу народного депутата посадові особи органів державної
влади, органів місцевого самоврядування, державних підприємств,
установ та організацій зобов'язані забезпечити його консультаціями
відповідних фахівців з питань депутатської діяльності і надати їх
невідкладно, а за відсутності такої можливості — не пізніш як у
п'ятиденний строк, необхідну інформацію та документацію.
 Апарат Верховної Ради України зобов'язаний забезпечити народного
депутата актами Верховної Ради України, а на вимогу народного
депутата також актами Президента України, нормативно-правовими
актами Кабінету Міністрів України та інших центральних органів
виконавчої влади, рішеннями Конституційного Суду України,
Верховного Суду України, офіційними матеріалами Рахункової
палати і Центральної виборчої комісії. Органи влади Автономної
Республіки Крим, органи державної влади та органи місцевого
самоврядування при зверненні народного депутата зобов'язані
надати йому офіційні матеріали щодо своєї діяльності.
 Народний депутат має право знайомитися з будь-якою
конфіденційною та таємною інформацією з питань депутатської
діяльності. Доступ до державної таємниці усіх ступенів секретності
надається після взяття народним депутатом письмового зобов'язання
щодо збереження державної таємниці.
  Вносити пропозиції про розгляд на засіданнях відповідного
комітету, тимчасової спеціальної чи тимчасової слідчої комісії будь-
якого питання, що належить до їх компетенції, а також брати участь
в обговоренні питань, що вносяться на розгляд комітету, тимчасової
спеціальної чи тимчасової слідчої комісії.

19. Підстави дострокового припинення повноважень народного

депутата України

ВИНЕКНЕННЯ:

Ст.2 ЗУ«Про статус народного депутата України»: Повноваження

народного депутата починаються після складення ним присяги на вірність
Україні перед Верховною Радою України з моменту скріплення присяги
особистим підписом під її текстом.

Народний депутат не може брати участі у засіданнях Верховної Ради

України та її органів, а також здійснювати інші депутатські повноваження
до того часу, поки він не скріпить присягу особистим підписом під її
текстом. Відмова скласти та підписати присягу має наслідком втрату
депутатського мандата.

ст.76 КУ: Повноваження народних депутатів України починаються з

моменту складення присяги.

Стаття 4. Дострокове припинення повноважень народного депутата

України

Повноваження народного депутата припиняються достроково у разі:

1. особистої заяви про складення депутатських повноважень;
2. набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього;
3. визнання його судом недієздатним або безвісно відсутнім;
4. припинення його громадянства або виїзду на постійне
проживання за межі України;
5. смерті;
6. порушення вимог частини першої статті 3 цього Закону.
Стаття 5. Порядок дострокового припинення повноважень народного
депутата України

1. Рішення про дострокове припинення повноважень народного депутата

відповідно до пунктів 1-5 статті 4 цього Закону приймається у 10-
денний строк за поданням комітету, до компетенції якого входять
питання депутатської етики, більшістю від конституційного складу
Верховної Ради України.(Комітет з питань Регламенту, депутатської етики
та забезпечення діяльності ВРУ).

2. У разі невиконання вимоги щодо несумісності депутатського мандата

з іншими видами діяльності повноваження народного депутата
припиняються достроково на підставі закону за рішенням суду.

ХТО МОЖЕ ІНІЦІЮВАТИ ДОСТРОКОВЕ ПРИПИНЕННЯ??

Комітет, до компетенції якого входять питання депутатської етики,

розглядає відповідні матеріали і подає висновок Голові Верховної Ради
України, який у 10-денний строк звертається до суду або повертає
матеріали комітету з обгрунтуванням відмови у зверненні до суду. За
дорученням Голови Верховної Ради України до суду з питання
дострокового припинення повноважень народного депутата також може
звернутися Перший заступник чи заступник Голови Верховної Ради
України.

Комітет, до компетенції якого входять питання депутатської етики, у разі

повернення Головою Верховної Ради України матеріалів з обгрунтуванням
відмови у зверненні до суду розглядає їх і у випадку незгоди з ними
вносить пропозицію про розгляд цього питання на засіданні Верховної
Ради України.

За рішенням Верховної Ради України Голова Верховної Ради України

зобов'язаний звернутися до суду для вирішення питання про
дострокове припинення повноважень такого народного депутата.
Верховна Рада України своїм рішенням також може зобов'язати
звернутися до суду з питання про дострокове припинення повноважень
народного депутата Першого заступника чи заступника Голови Верховної
Ради України.
3. У разі дострокового припинення повноважень Верховної Ради України
повноваження народних депутатів припиняються з моменту відкриття
першого засідання ВРУ нового скликання.

……………………………………………………………………………………

Стаття 3. Несумісність депутатського мандата з іншими видами

діяльності

1. Народний депутат не має права:

1) бути членом КМУ, керівником центрального органу виконавчої влади;

2) мати інший представницький мандат чи одночасно бути на державній

службі;

3) обіймати посаду міського, сільського, селищного голови;

4) займатися будь-якою, крім депутатської, оплачуваною роботою, за

винятком викладацької, наукової та творчої діяльності, а також медичної
практики у вільний від виконання обов'язків народного депутата час;

5) залучатись як експерт органами у кримінальному провадженні, а також

займатися адвокатською діяльністю;

6) входити до складу керівництва, правління чи ради підприємства,

установи, організації, що має на меті одержання прибутку.

Рішення Конституційного Суду України про офіційне тлумачення

статей 58, 78, 79, 81 Конституції України від 13 травня 1997 року: Ч. 3
ст. 81 КУ , яка передбачає порядок дострокового припинення повноважень
народного депутата України за рішенням Верховної Ради України,
стосується виключно випадків, передбачених частиною другою статті 81
Конституції України, і не поширюється на випадки, передбачені частиною
другою статті 78 Конституції України.

 До випадків, передбачених частинами 2 і 3 статті 78 Конституції

України, застосовується відповідно до частини 4 статті 81 Конституції
України судовий порядок дострокового припинення повноважень
народного депутата України за нормами цивільного судочинства.
ст.78 Конституції: У разі виникнення обставин, що порушують вимоги
щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності,
народний депутат України у 20-денний строк з дня виникнення таких
обставин припиняє таку діяльність або подає особисту заяву про
складення повноважень народного депутата України.

Стаття 81 КУ: Повноваження народних депутатів України

припиняються одночасно з припиненням повноважень Верховної Ради
України.

Повноваження народного депутата України припиняються достроково у

разі:

1) складення повноважень за його особистою заявою;

2) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього;

3) визнання його судом недієздатним або безвісно відсутнім;

4) припинення його громадянства або його виїзду на постійне проживання

за межі України;

5) якщо протягом 20 днів з дня виникнення обставин, які призводять до

порушення вимог щодо несумісності депутатського мандата з іншими
видами діяльності, ці обставини ним не усунуто;

6) невходження народного депутата України, обраного від політичної

партії (виборчого блоку політичних партій), до складу депутатської
фракції цієї політичної партії (виборчого блоку політичних партій) або
виходу народного депутата України із складу такої фракції;

7) його смерті.

Повноваження народного депутата України припиняються достроково

також у разі дострокового припинення відповідно до Конституції України
повноважень Верховної Ради України - в день відкриття першого
засідання Верховної Ради України нового скликання.

Рішення про дострокове припинення повноважень народного депутата

України у випадках, передбачених пунктами 1, 4 частини другої цієї
статті, приймається Верховною Радою України, а у випадку,
передбаченому пунктом 5 частини другої цієї статті, - судом.

У разі набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо

народного депутата України, визнання народного депутата України
недієздатним або безвісно відсутнім його повноваження припиняються з
дня набрання законної сили рішенням суду, а в разі смерті народного
депутата України - з дня смерті, засвідченої свідоцтвом про смерть.

У разі невходження народного депутата України, обраного від

політичної партії (виборчого блоку політичних партій), до складу
депутатської фракції цієї політичної партії (виборчого блоку політичних
партій) або виходу народного депутата України із складу такої фракції
його повноваження припиняються достроково на підставі закону за
рішенням вищого керівного органу відповідної політичної партії
(виборчого блоку політичних партій) з дня прийняття такого рішення.

Ст.2 ЗУ«Про статус народного депутата України»: Повноваження

народного депутата припиняються з моменту відкриття першого
засідання Верховної Ради України нового скликання.

20. Конституційний статус спеціалізованих органів парламентського

контролю – Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини
та Рахункової палати

1)Википедия про звернення до уповноваженого

2)ЗУ Про уповноваженого

ПосадуУповноваженого обіймає Лубінець Дмитро Валерійович від 1

липня 2022

Уповноважений Верховної Ради України з прав людини є незалежним,

політично нейтральним, одноосібним контрольно-наглядовим,
правозахисним органом державної влади. Він покликаний( за власною
ініціативою чи зверненнями) здійснювати на постійній основі
парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод
людини й громадянина в порядку, передбаченому Конституцією і
законами України та міжнародно-правовими договорами. призначається
строком на п'ять років

Правозахисна та контрольно-наглядова функції посідають пріоритетне

місце, оскільки, з одного боку, уповноважений вру виступає як
контрольно-наглядовий орган, з іншого – його діяльність спрямована на
захист порушених прав громадян у результаті дій (чи бездіяльності)різних
органів державної влади, місцевого самоврядування чи їх посадових осіб.

Правовий статус Уповноваженого визначається Конституцією України (ч.

З ст. 55, ст. 101), Законом України "Про Уповноваженого Верховної Ради
України з прав людини".

Уповноваженим може бути особа (ст. 5 Закону України "Про

Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини"), яка; є
громадянином України;досягла 40 років; володіє державною мовою;має
високі моральні якості, досвід правозахисної діяльності;протягом останніх
п'яти років проживає в Україні.

Не може бути призначена Уповноваженим особа, яка має судимість за

вчинення злочину, якщо ця судимість не погашена та не знята в
установленому законом порядку.

Уповноважений призначається на посаду і звільняється з посади

Верховною Радою України таємним голосуванням шляхом подання
бюлетенів. Пропозиції щодо кандидатури на посаду Уповноваженого
вносять Голова Верховної Ради України або не менше однієї чверті
народних депутатів України від конституційного складу парламенту.

Шодо несуміснісності то Уповноважений: не може мати представницького

мандата;обіймати будь-які інші посади в органах державної влади, на
підприємствах, не може бути членом будь-якої політичної партії.

Актами реагування Уповноваженого на порушення положень

Конституції та законів України, міжнародних договорів України стосовно
прав і свобод людини й громадянина є: конституційне подання
Уповноваженого; подання до органів державної влади, місцевого
самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій
(незалежно від форми власності) та їхніх посадових і службових осіб.

(На всі подання крім конституційного мають прореагувати і вжити

заходів за місяць)

Конституційне подання Уповноваженого - це акт, поданий до

Конституційного Суду України для розв'язання питання про відповідність
Конституції України (конституційності) закону чи іншого правового акта
Верховної Ради України, акта Президента та Кабінету Міністрів України,
правового акта Автономної Республіки Крим; офіційного тлумачення
Конституції та законів України.

Протягом першого кварталу кожного року Уповноважений подає

Верховній Раді України щорічну доповідь про стан додержання та захисту
прав і свобод людини й громадянина в Україні органами державної влади,
органами місцевого самоврядування,підприємствами які порушували
своїми діями (бездіяльністю) права й свободи людини та громадянина, й
про виявлені недоліки в законодавстві щодо захисту прав і свобод людини
й громадянина.

У цьому документі Уповноважений повинен проаналізувати

найпоширеніші порушення прав і свобод людини й громадянина,
відзначити недоліки в діяльності органів державної влади, посадових осіб,
навести дані про неправильне тлумачення чи застосування законів,
зробити висновки та подати рекомендації, спрямовані на поліпшення
стану забезпечення прав і свобод людини й громадянина, на
вдосконалення законодавства щодо прав людини й практики його
застосування.Щорічна доповідь має містити посилання на випадки
порушень .прав і свобод людини й громадянина, щодо яких
Уповноважений уживав необхідних заходів, на результати перевірок, що
відбувалися протягом року.

У разі потреби Уповноважений може представити Верховній Раді

спеціальну доповідь (доповіді) з окремих питань додержання в Україні
прав і свобод людини й громадянина. За щорічною та спеціальною
(спеціальними) доповідями Уповноваженого Верховна Рада приймає
постанову.
21. Рахункова Палата

1)КСУ Про рахункову палату

2)ЗУ Про рахункову палату

Рахунко́ва пала́та України — орган фінансово-бюджетного контролю,

який утворюється Верховною Радою України, підпорядкований і
підзвітний їй. Працює самостійно і незалежно від інших органів держави.

Створена відповідно до прийнятої 1996 року Конституції та Закону

України «Про Рахункову палату» від 2 липня 2015 року.

Рахункова палата складається з тринадцяти членів, діє апарат, що

складається з департаментів, територіальних та інших структурних
підрозділів (включаючи патронатні служби членів Рахункової палати).

Голова

Голова призначається на посаду Верховною Радою за поданням Голови

ВРУ, ця посада передбачає такі функції:

очолює Рахункову палату, здійснює керівництво та забезпечує організацію

роботи;

представляє Рахункову палату у відносинах з ВРУ та іншими державними

органами, установами та організаціями;

головує на засіданнях Рахункової палати;

вносить на розгляд палати пропозиції щодо концепції роботи, кадрової

політики, кошторису, структури і штатного розкладу;

вносить на розгляд пропозиції щодо призначення на посаду та звільнення

Секретаря палати, згідно з рішенням патати призначає та звільняє з посади
Секретаря;

інформує ВРУ про державний зовнішній фінансовий контроль;

підписує рішення палати та протоколи її засідань;

здійснює зв'язки з громадськістю та ЗМІ;

виконує інші повноваження.

У 1996—2011 роках Головою та творцем Рахункової палати був Валентин

Симоненко, з 2012 року — Роман Магута.

15 березня 2018 — Головою палати призначено нардепа від «Блоку

Порошенка» Валерія Пацкана.[4]

Заступник Голови та Секретар Рахункової палати

Заступник Голови палати обирається на засіданні Рахункової палати

відкритим голосуванням за поданням Голови палати зі складу її членів.
Заступник Голови обирається не менш ніж двома третинами від складу
палати. Заступником Голови Рахункової палати рішенням Рахункової
палати від 22.03.2018 № 7-1 обраний Майснер Андрій Васильович.

Секретар за посадою є керівником апарату Рахункової палати.

Члени Рахункової палати

Рахункова палата складається з дев'яти членів, на кожного з них

поширюється дія Закону «Про державну службу», крім норм щодо
порядку призначення на посаду та звільнення з посади та умов оплати
праці члена Рахункової палати, що встановлюються Законом.

Членом палати може бути громадянин України, не молодший тридцяти

років, який володіє державною мовою та однією з офіційних мов Ради
Європи, має вищу освіту не нижче ступеня магістра, стаж роботи не
менше 7 років, стаж роботи у сфері державного контролю (аудиту),
економіки, фінансів або права не менше 5 років та бездоганну ділову
репутацію.

Строк повноважень членів палати — 6 років, одна особа не може обіймати

цю посаду понад два строки.

Територіальні управління Рахункової палати

Функціонує 7 територіальних управлінь Рахункової палати, компетенція

яких поширюється на декілька регіонів. Усі працівники територіальних
управлінь приймаються виключно на центральному рівні шляхом складної
процедури співбесід та конкурсних відборів і є працівниками 2 — 4
категорій державних службовців (згідно з ЗУ «Про державну службу»,
який діє до 1 січня 2016-го).

Територіальні управління — структурний підрозділ Рахункової палати без

статусу юридичною особи. Центрами територіальних управлінь є Київ,
Харків, Донецьк (тимчасово не працює), Львів, Вінниця, Одеса, Дніпро.
Компетенція більшості територіальних управлінь поширюється на 2 або 3
регіони, крім теруправлінь у Вінниці та Львові, які діють на території 4-6
областей.

1. Поняття та види законодавчої процедурі (законодавчого процесу)

Законодавча процедура (законодавчий процес) – передбачений

Конституцією і законами України порядок здійснення Верховною Радою
України та іншими суб’єктами законодавчої діяльності законодавчої
функції та реалізації законодавчих повноважень.

Конституційний процес (процедура) – порядок внесення змін до

Конституції України

Законодавчий (звичайний) процес (процедура) – порядок прийняття,

зміни, відміни (скасування) законів або призупення їх дії.

Законодавчий процес - це процедура ухвалення закону, яка складається з

певних стадій - самостійних, логічно завершених етапів і організаційно-
технічних дій

Законодавчий процес як юридичне поняття слід відмежовувати від

законотворчості як загально-соціального явища. Законодавчий процес, як і
будь-який юридичний процес, має два значення:
  порядок діяльності, спрямованої на створення закону;

 сама ця діяльність.

Законотворчість - ширше поняття: воно не вичерпується власне

створенням законів, а охоплює і діяльність, пов'язану зі створенням
закону, і оцінку його ефективності, і можливе подальше коригування
(зміна, доповнення).

2. Визначення поняття «закони України»

Закони України – це нормативно-правові акти, що ухвалюються

Верховної Радою України або всеукраїнським референдумом за
особливою процедурою, мають вищу юридичну силу щодо інших джерел
конституційного права, за винятком Конституції та відповідних актів
всукраїнського референдуму, і регулюють найважливіші суспільні
відносини у сфері конституційного права, зокрема шляхом установлення
статусу, загальнообов’язкових правил поведінки суб’єктів таких відносин і
відповідальності за порушення зазначених правил.

Закон України — нормативно-правовий акт, який

приймається Верховною Радою України більшістю в 226 голосів (для
законів, що стосуються внесення змін до Конституції, — 300 голосів) та
підписується Президентом України.

Формально в Конституції України термін "закон" вживається і щодо

документу, прийнятого Верховною Радою, але ще не підписаного
Президентом, хоча він може ніколи в подальшому й не набрати чинності,
зокрема внаслідок накладення Президентом вето.
Закони є актами вищої юридичної сили щодо інших нормативно-правових
актів, а найвищу юридичну силу має особливий вид закону - Конституція
України, якій повинні відповідати всі решта законів. Якщо не брати до
уваги Конституцію, то в Україні відсутня градація законів за ієрархією,
зокрема норми кодексу, пересічного закону або такого його різновиду як
основи законодавства формально є рівноцінними. Суперечності між
нормами (колізії) різних законів вирішуються на практиці на основі
принципів співвідношення загальна/спеціальна норма (пріоритет має
норма з вужчою сферою дії для конкретного випадку) та часової новизни
(пріоритет має новіша норма).

3. Ознаки закону

Ознаки закону:
 приймається Верховною Радою України або народом на
всеукраїнському референдумі
 приймається за особливою процедурою
 має вищу юридичну силу
 регулює найважливіші суспільні відносини

Виключно законами України визначаються:

1) права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод,

основні обов'язки громадянина

2) громадянство, правосуб'єктність громадян, статус іноземців та осіб без

громадянства

3) права корінних народів і національних меншин

4) порядок застосування мов

5) засади використання природних ресурсів, виключної (морської)

економічної зони, континентального шельфу, освоєння космічного
простору, організації та експлуатації енергосистем, транспорту і зв'язку

6) основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення;

засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства,
материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я;
екологічної безпеки

7) правовий режим власності

8) правові засади і гарантії підприємництва; правила конкуренції та норми

антимонопольного регулювання

9) засади зовнішніх зносин, зовнішньоекономічної діяльності, митної

справи

10) засади регулювання демографічних та міграційних процесів

11) засади утворення і діяльності політичних партій, інших об'єднань

громадян, засобів масової інформації

12) організація і діяльність органів виконавчої влади, основи державної

служби, організації державної статистики та інформатики

13) територіальний устрій України

14) судоустрій, судочинство, статус суддів, засади судової експертизи,

організація і діяльність прокуратури, нотаріату, органів досудового
розслідування, органів і установ виконання покарань, порядок виконання
судових рішень, засади організації та діяльності адвокатури

15) засади місцевого самоврядування

16) статус столиці України, спеціальний статус інших міст

17) основи національної безпеки, організації Збройних Сил України і

забезпечення громадського порядку

18) правовий режим державного кордону

19) правовий режим воєнного і надзвичайного стану, зон надзвичайної

екологічної ситуації

20) організація і порядок проведення виборів і референдумів

21) організація і порядок діяльності Верховної Ради України, статус

народних депутатів України
22) засади цивільно-правової відповідальності, діяння, які є злочинами,
адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та
відповідальність за них.

Виключно законами України встановлюються:

1) Державний бюджет України і бюджетна система України; система

оподаткування, податки і збори, засади створення і функціонування
фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків, статус
національної валюти, а також статус іноземних валют на території
України, порядок утворення і погашення державного внутрішнього і
зовнішнього боргу, порядок випуску та обігу державних цінних паперів, їх
види і типи

2) порядок направлення підрозділів Збройних Сил України до інших

держав, порядок допуску та умови перебування підрозділів збройних сил
інших держав на території України

3) одиниці ваги, міри і часу; порядок встановлення державних стандартів

4) порядок використання і захисту державних символів

5) державні нагороди

6) військові звання, дипломатичні ранги та інші спеціальні звання

7) державні свята

8) порядок утворення і функціонування вільних та інших спеціальних зон,

що мають економічний чи міграційний режим, відмінний від загального.

Законом України оголошується амністія

4. Стадії законодавчої процедури

Законодавчий процес має низку стадій.

І. Передпроектна стадія
1. Законодавча ініціатива - внесення проекту закону в офіційному
порядку до законодавчого органу певними органами й особами. Це власне
стадія законодавчого процесу. Відповідно до Конституції України, право
законодавчої ініціативи в парламенті належить Президенту, народним
депутатам, Кабінету Міністрів. /Президент має право вносити
законопроект позачергово.

Проекти законів вносяться разом із супровідною запискою, яка має

містити обґрунтування необхідності їх розробки або ухвалення.

II. Проектна стадія

2. Ухвалення рішення про підготовку законопроекту, включення

відповідної пропозиції до плану законопроектних робіт.

3. Доручення розробити законопроект уряду або постійним комітетам у

Верховній Раді; створення для цих цілей комісій, робочих груп у складі
депутатів, представників зацікавлених громадських організацій, вчених-
юристів та ін. Початкова розробка проекту провадиться фахівцями за
конкурсом, дорученням або договором.

4. Розробка законопроекту і його попередня експертиза із залученням

зацікавлених організацій, дороблення і редагування проекту.

5. Внесення законопроекту до парламенту, ухвалення його до розгляду,

обговорення законопроекту і його узгодження: розгляд поправок;
виявлення думок зацікавлених осіб про проект і одержання їх пропозицій
щодо вдосконалення, доробки проекту; ухвалення в порядку першого,
другого, третього читання; розгляд альтернативних проектів. У
необхідних випадках - винесення проекту:

 на обговорення широкого кола кваліфікованих спеціалістів шляхом

проведення парламентських слухань, конференцій, «круглих столів»
та ін.;

 на всенародне обговорення.

III. Стадія ухвалення законопроекту

6. Ухвалення законопроекту в результаті голосування (в Україні звичайні

закони ухвалюються простою більшістю голосів, конституційні - 2/3 від
конституційного складу Верховної Ради) і підготування відповідної
постанови законодавчого органу про вступ закону в силу. Тексти законів,
ухвалені Верховної Радою, у 5-денний строк підписуються Головою
Верховної Ради і невідкладно передаються на підпис Президентові
України.

IV. Засвідчувальна стадія

7. Санкціонування (підписання) закону главою держави (президентом) в

установлені конституцією строки (в Україні - 15 днів).

V. Інформаційна стадія

8. Промульгація закону - це не лише підписання його главою держави, а

й видання спеціального акта, який містить, зокрема, розпорядження про
офіційне опублікування закону.

Промульгація закону здійснюється зазвичай актом глави держави - указом,

наказом та іншими подібними документами, текст якого в офіційних
виданнях передує тексту закону, що промульговується.

В Україні - це підписання закону Президентом, підготовка постанови

Верховної Ради про порядок введення в дію даного закону і офіційне його
опублікування. Текст постанови Верховної Ради в офіційних виданнях
передує тексту закону, що промульговується.

9. Включення закону до Єдиного державного реєстру нормативних

актів, де вказується наданий йому реєстраційний код.

10. Опублікування закону - друк його тексту з усіма реквізитами в

офіційних друкарських виданнях (в Україні - "Відомості Верховної Ради
України", "Офіційний вісник України", газети "Голос України").

Стадії законодавчої процедури:

1) вияв законодвчої ініціативи

 розробка проектів законів

 внесення і відкликання законодавчих пропозицій

  розгляд законопроектів у комітетах ВРУ

2) обговорення законопроекту

 перше читання

 друге читання

 третє читання

3) прийняття закону

4) підписання, оприлюднення та вступ у законну силу

5. Принципи законодавчої діяльності Верховної Ради України

Основні принципи законодавчого процесу –– це такі ідеї, вихідні

засади, які характеризують сутність і визначають загальні напрямки
законодавчого процесу. Вони повинні становити таку систему, яка б
сприяла реальному втіленню соціальних закономірностей у правових
приписах і врахуванню волі народу або його більшості в законодавчому
акті.

Принципи законодавчої діяльності Верховної Ради України:

 конституційність
 законність – розробкою, прийняттям та опублікуванням повинні
займатися тільки компетентні органи, в межах своїх повноважень, з
дотриманням встановленої процедури, а головне – відповідно до
змісту Конституції та інших законів держави. Законність означає
відповідність галузевих чи міжгалузевих законів загальним, а також
додержання норм законодавчого процесу
 демократизм – проявляється шляхом закріплення в нормах
правового становища людини, порядку участі народу у формуванні
органів державної влади, в здійсненні правової політики, у створенні
й удосконаленні законодавства.
 гласність
 колегіальність
  ефективність
 результативність
 науковість
 концептуальність
 узгодженість
 системність
 постійність
 професіоналізм
 програмування і планування
 гарантованість
 матеріально-фінансове забезпечення

В юридичній науці виділяють чотири основні принципи законодавчої

діяльності:
● принцип адекватного відображення нормативно-правових потреб;
● принцип понятійної визначеності;
● принцип модальної збалансованості;
● принцип ретрибутивної забезпеченості.

Принцип адекватного відображення нормативно-правових потреб. У

демократичному суспільстві об'єктивно необхідне визначає логічний
прошарок законодавчого процесу. Кожна правова норма повинна мати
свій логічний фундамент, зміст її має бути визначено закономірностями
суспільного розвитку, обумовлено його реальними потребами.
Воля законодавця, як регулююча сторона його свідомості, повинна бути
оптимально вмотивована. Мотивація є особливою логічною стадією
законодавчого процесу. Тут завдання полягає в тому, аби створити
надійний організаційно-правовий заслін невмотивованим (або недостатньо
вмотивованим) законодавчим актам. Лише науково обґрунтований
норматив може бути втілений в офіційну правову норму, і це має бути
закріплено конституційно.
Не менш важливим є питання про підготовку плану законодавчих робіт на
перспективу, який мав би на наступні два-три роки визначати тематику
найважливіших законопроектів із вказівкою на те, хто і в які строки має їх
підготувати. Деякі вчені зауважують, що в такому випадку знадобиться
"мораторій" на деякі закони, що, так би мовити, забігли наперед, акти для
збалансування їх приписів з реаліями політичного та економічного життя
суспільства, його дійсними можливостями і ресурсним потенціалом.

Принцип понятійної визначеності. Мова закону - єдиний спосіб

вираження думки законодавця, а правотворче мислення лежить в основі
законодавчої діяльності. Тож мова - основний засіб формулювання
правової норми.
Мова нормативно-правового акту має бути зрозумілою і
загальновживаною, але разом з тим їй належить бути чіткою, ясною і
лаконічною. Логічність тексту закону - загальна вимога для процесу нор-
мотворчості, досягається через ясність мови викладу. Вона має бути
настільки простою, аби кожний пересічний громадянин міг би точно і
більш-менш правильно зрозуміти права і обов'язки, які породжує для
нього правова норма, загальний зміст і сенс правового припису, і мати
чітку настанову на його виконання. Але тут виникає небезпека надмірного
спрощення правової мови, що може стати суттєвою перепоною для
вираження деяких тонкощів законодавчої регламентації. Відтак, на думку
деяких фахівців, доступність мови можна виразити через два основних
критерії:
> кожен має точно і правильно розуміти свої права і обов'язки, які
породжує закон;
> кожен має розуміти загальний зміст юридичного припису у зв'язку з
його призначенням в системі соціальних норм.
Лаконізм - ще одна основна вимога до мови законодавця. Вимога точності
мови полягає в найбільш повному і правильному відображенні суті
правового припису.
Правові визначення мають спиратися на певний консенсус. Слова і
вислови, що мають юридичне значення, повинні використовуватися в
одному і тому ж сенсі в усіх правових актах.
Окремі науковці справедливо вважають за необхідне встановити правило,
за якого кожен новий термін повинен бути чітко визначений у тому
нормативному акті, де він з'явився вперше, і внесений у відповідний
перелік.
Ще одна необхідна вимога до правових визначень - вони мають бути
дискурсивними, тобто такими, що знаходяться в загальному логічному
зчепленні з попередніми загальновизнаними визначеннями.
Принцип модальної збалансованості. Модальний феномен будь- якої
нормативної реальності виражається, як правило, в модусах: "дозволено",
"обов'язково", "заборонено" і т. ін. Правового характеру ці модальні
сполучення набувають у суспільних відносинах, однією із сторін яких
виступає влада. Ефективність функціонування таких відносин обумовлена
тим, наскільки збалансовані, тобто в якому логічному відношенні
знаходяться складові частини правової модальності, як вони узгоджуються
між собою. Нормальне, соціально здорове законодавство - не довільний
набір тієї чи іншої кількості нормативів. Кожен модус має конкретні
логічні передумови. Будь-яке, навіть найменш значуще протиріччя в
законодавстві - це функціональна похибка, прогалина, що деформує і
дестабілізує правозастосовний процес.

Принцип ретрибутивної забезпеченості. Ретрибутивна забезпеченість є

функціональною специфікою права, умовою його ефективної дії.
Закон без санкцій втрачає своє практичне призначення. створюючи
механізм юридичного захисту на випадок виникнення правопорушення,
санкції визначають зміст і реальну функціональну силу принципу
невідворотності юридичної ретрибуції, ігнорування якого чи непослідовне
проведення в дію можуть призвести до деградації або навіть ліквідації
самої правової державності як такої.
Будь-який диктатор може спиратися на формулу верховенства закону,
знищуючи при цьому будь-яку тінь законності. В справжній правовій
державі домінує справедливий закон. Ідея справедливості лежить в основі
демократичної системи права, визначає культуру і специфіку
взаємовідносин держави та її громадян, міру правової свободи або ж
ретрибуції. Соціально несправедливе не повинно мати юридичної сили.
Варто при цьому відзначити, що в правовій державі акти суспільного
протесту, що не порушують громадського порядку, юридичним
ретрибуціям не підлягають.

6. Суб’єкти права законодавчої ініціативи у Верховній Раді України

Суб’єкти права законодавчої ініціативи у Верховній Раді України:

 Президент
  народні депутати України
 Кабінет Міністрів України

7. Право законодавчої ініціативи

Законодавча ініціатива — стадія законодавчої процедури, що полягає у

внесенні уповноваженим органом або посадовою особою (суб'єктом права
законодавчої ініціативи) до парламенту офіційної пропозиції про
прийняття, зміну або скасування законодавчого акта.
Реалізація права законодавчої ініціативи — внесення законопроєкту —
є реакцією на визрілу в суспільстві потребу в урегулюванні нормами права
тієї чи іншої соціальної проблеми. Виявлення такої проблеми є завданням
суб'єктів права законодавчої ініціативи
Реалізація права законодавчої ініціативи передбачає не лише
внесення проектів законів, інших актів до парламенту, а й
обов’язковий розгляд законодавчих ініціатив відповідних суб’єктів.
В Україні законодавча ініціатива — це звернення суб'єкта права
законодавчої ініціативи, визначеного Конституцією України, до Верховної
Ради України стосовно прийняття нового закону, припинення чинності або
зміни чинного закону, яке здійснюється шляхом подання проєкту
закону на розгляд Верховної Ради України.
Право законодавчої ініціативи у Верховній Раді України належить:
1. Президентові України,
2. народним депутатам України,
3. Кабінету Міністрів України (стаття 93 Конституції України).
Кабінет Міністрів України має виключне право на внесення проєкту
закону про Державний бюджет України.
Проєкт закону про надання згоди на обов'язковість міжнародних
договорів України вносить Президент України або Кабінет Міністрів
України.
Проєкти резолюцій, декларацій, звернень, заяв вносять народні депутати.
Конституція України не містить положень, які виключали б можливість
народних депутатів України вносити на розгляд Верховної Ради України
законопроекти про ратифікацію та денонсацію міжнародних договорів
України.
Законопроекти, визначені Президентом України як невідкладні,
розглядаються Верховною Радою України позачергово.
……………………………………………………………………………………
……….
Право законодавчої ініціативи здійснюється шляхом внесення до
Верховної Ради:
1) проектів законів, постанов (містять положення нормативного характеру)
2) проектів інших актів Верховної Ради (постанови, резолюції, заяви,
звернення)
3) пропозицій до законопроектів - внесення змін до тексту законопроекту
(статей, їх частин, пунктів, речень), зміни порядку розміщення, об'єднання
розділів, глав, статей, їх частин і пунктів, а також виділення тих чи інших
положень в окремі розділи, глави, статті
4) поправок до законопроектів - внесення виправлень, уточнень, усунення
помилок, суперечностей у тексті законопроекту

8. Оформлення законопроектів
Законопроект подається до Верховної Ради за підписом особи, яка має
право законодавчої ініціативи або представляє орган, наділений таким
правом.
Якщо законопроект ініційовано кількома народними депутатами,
ініціатором його внесення вважається народний депутат, прізвище
(підпис) якого на ньому зазначено першим. У разі якщо зазначений
народний депутат відкликає свій підпис, ініціатором вважається той, чиє
прізвище є наступним.
Законопроект, у якому пропонується внести зміни до закону (законів), не
може поєднуватися зі змінами до Конституції України.
Законопроект може передбачати внесення змін лише до тексту первинного
законодавчого акта (закону, кодексу, основ законодавства тощо), а не до
закону про внесення змін до цього законодавчого акта.
Кожен законопроект повинен містити положення щодо порядку набрання
ним чинності.
Якщо для реалізації положень поданого законопроекту після його
прийняття необхідні зміни до інших законів, такі зміни мають викладатися
в розділі "Перехідні положення" цього законопроекту або в одночасно
внесеному його ініціатором окремому законопроекті.
До законопроекту додається перелік законів та інших нормативних актів,
прийняття або перегляд яких необхідно здійснити для реалізації положень
законопроекту в разі його прийняття.
Законопроєкт вноситься на реєстрацію разом з проєктом постанови, яку
пропонується Верховній Раді прийняти за результатами його розгляду,
списком авторів законопроєкту, пропозицією щодо кандидатури
доповідача на пленарному засіданні та пояснювальною запискою.
У разі внесення законопроєкту, остаточне прийняття рішення щодо якого
можливе лише за результатами референдуму, ця обставина повинна бути
зазначена у пояснювальній записці

9.Супровідні документи до законопроекту

Законопроект вноситься на реєстрацію разом з проектом постанови, яку
пропонується Верховній Раді прийняти за результатами його розгляду,
списком авторів законопроекту, пропозицією щодо кандидатури
доповідача на пленарному засіданні та пояснювальною запискою, яка має
містити:
1) обґрунтування необхідності прийняття законопроекту, цілей, завдань і
основних його положень та місця в системі законодавства
2) обґрунтування очікуваних соціально-економічних, правових та інших
наслідків застосування закону після його прийняття
3) інші відомості, необхідні для розгляду законопроекту
Зазначені документи подаються в електронній формі. До документів, які
подаються у паперовій формі, додаються їх електронні файли.

10. Реєстрація законопроектів

Законопроект, внесений до Верховної Ради, реєструється в Апараті
Верховної Ради.
У прийнятті на реєстрацію законопроекту, має бути відмовлено у разі,
якщо він поданий з порушенням вимог, а також якщо законопроект є
альтернативним і вноситься з порушенням строків, визначених
Регламентом ВРУ.
Пропозиції, поправки, висновки до законопроектів подаються до Апарату
Верховної Ради або безпосередньо до комітету чи до тимчасової
спеціальної комісії, які визначені головними з відповідних законопроектів,
в електронній формі. Усі зареєстровані законопроекти та супровідні
документи вносяться до єдиної автоматизованої системи та розміщуються
на веб-сайті Верховної Ради України

11. Попередній розгляд законопроектів у комітетах Верховної Ради

України

Кожен законопроект, проект іншого акта після його реєстрації не пізніш

як у п’ятиденний строк направляється Головою Верховної Ради України
або відповідно до розподілу обов’язків Першим заступником, заступником
Голови Верховної Ради України в:
 комітет, який відповідно до предметів відання комітетів
визначається головним з підготовки і попереднього розгляду
законопроекту, проекту іншого акта, а також у комітет, до предмета
відання якого належать питання бюджету, для проведення
експертизи щодо його впливу на показники бюджету та
відповідності законам, що регулюють бюджетні відносини,
 комітет, до предмета відання якого належать питання боротьби з
корупцією, для підготовки експертного висновку щодо його
відповідності вимогам антикорупційного законодавства
 комітет, до предмета відання якого належить оцінка відповідності
законопроектів міжнародно-правовим зобов’язанням України у
сфері європейської інтеграції для підготовки експертного
висновку.

Кожен законопроект не пізніш як у триденний строк направляється

комітетом, до предмета відання якого належать питання бюджету, до
Кабінету Міністрів України для здійснення експертизи щодо його впливу
на показники бюджету та відповідності законам, що регулюють бюджетні
відносини.
Головний комітет не пізніш як у тридцятиденний строк попередньо
розглядає законопроект і ухвалює висновок щодо доцільності включення
його до порядку денного сесії Верховної Ради. До висновку головного
комітету додаються висновки комітетів, до предметів відання яких
належать питання відповідно бюджету, боротьби з корупцією та оцінки
відповідності законопроектів міжнародно- правовим зобов’язанням
України у сфері європейської інтеграції, які мають бути подані до
головного комітету у 21-денний строк з дня отримання законопроекту для
надання висновку.

12. Повернення законопроекту без його включення до порядку денного

та розгляду на пленарному засіданні

Голова Верховної Ради України або відповідно до розподілу обов'язків

Перший заступник, заступник Голови Верховної Ради України за
наявності підстав за пропозицією головного комітету чи тимчасової
спеціальної комісії або Погоджувальної ради повертає внесений
законопроект суб'єкту права законодавчої ініціативи без його
включення до порядку денного сесії та розгляду на пленарному
засіданні Верховної Ради.

Підставами для повернення законопроекту без його включення до

порядку денного та розгляду на пленарному засіданні є:
 висновок комітету, до предмета відання якого належать
питання конституційного права, про те, що законопроект
суперечить положенням Конституції України, крім випадків,
коли він стосується внесення змін до Конституції України
 висновок комітету, до предмета відання якого належать
питання регламенту, про те, що внесений законопроект
оформлений та/або зареєстрований без дотримання вимог
закону, Регламенту ВРУ та прийнятих відповідно до них
нормативно-правових актів
 відсутність фінансово-економічного обґрунтування
законопроекту, якщо головний комітет чи відповідна
тимчасова спеціальна комісія не вважають за можливе
розглядати його без такого обґрунтування
 наявність прийнятого в першому читанні законопроекту, щодо
якого внесений проект є альтернативним
  відхилення на поточній сесії Верховної Ради законопроекту,
положення якого дослівно або по суті повторюють поданий
законопроект

Повернення законопроекту суб'єкту права законодавчої ініціативи

здійснюється в 15-денний строк після отримання висновку головного
комітету чи відповідної тимчасової спеціальної комісії з повідомленням
про причину повернення.

Повернені законопроекти можуть бути повторно внесені на розгляд

Верховної Ради за умови усунення недоліків, що стали підставою для їх
повернення.

13. Зняття законопроектів з розгляду

Законопроекти, не прийняті Верховною Радою попереднього скликання в

першому читанні за основу, вважаються знятими з розгляду і не
розглядаються Верховною Радою нового скликання.

Верховна Рада своїм рішенням може зняти законопроект з розгляду, якщо

внаслідок прийняття інших законодавчих актів чи з інших причин
законопроект втратив свою актуальність.

У разі прийняття Верховною Радою за основу одного з альтернативних

законопроектів інші альтернативні законопроекти знімаються з розгляду
без прийняття про це окремого рішення.

Знятими з розгляду вважаються також відкликані та відхилені

законопроекти.

14. Включення законопроектів до порядку денного сесії Верховної

Ради

На пленарному засіданні Верховної Ради, зазвичай, розглядаються

законопроекти, включені до порядку денного сесії Верховної Ради.
Питання про включення законопроекту до порядку денного сесії
розглядається Верховною Радою протягом 30 днів після ухвалення
висновку головного комітету чи тимчасової спеціальної комісії, але не
раніше ніж через два дні після надання народним депутатам висновку
головного комітету (або тимчасової спеціальної комісії у разі її
створення), висновків інших комітетів.
Якщо головний комітет у визначений Регламентом ВРУ строк не ухвалить
висновку щодо включення відповідного законопроекту до порядку
денного сесії, Верховна Рада в 15-денний строк після звернення з цього
приводу суб'єкта права законодавчої ініціативи розглядає питання щодо
законопроекту на пленарному засіданні та приймає рішення про
включення його до порядку денного сесії Верховної Ради або про надання
головному комітету додаткового часу для підготовки висновку щодо
нього. За процедурним рішенням Верховної Ради для невідкладного
розгляду може бути включено до порядку денного пленарного засідання
(без додаткового включення до порядку денного сесії) законопроект, якщо
він був підготовлений для термінового розгляду на виконання
відповідного доручення Верховної Ради

15. Справа законопроекту

1. законопроект, у тому числі альтернативний (альтернативні), у разі

його (їх) внесення в установленому порядку, пояснювальні записки до
нього (них) та інші супровідні документи
2. проекти альтернативних рішень, що надходили, і рішення Верховної
Ради щодо розробки, доопрацювання, прийняття відповідного
законопроекту
3. усі проміжні редакції, у тому числі й альтернативні, відповідного
законопроекту, які вносилися на попередній розгляд, редакції на
перше, друге, третє чи повторні перше і друге читання, а також
пояснювальні записки до них та інші супровідні документи
4. пропозиції і поправки до законопроекту, внесені в установленому
порядку
5. висновки щодо законопроекту та дані експертиз, інформаційних чи
наукових досліджень, виконаних щодо законопроекту за дорученням
Верховної Ради
6. висновки комітетів щодо законопроекту
7. протоколи або витяги з протоколів засідань головного комітету щодо
законопроекту та стенограми відповідних засідань у разі їх ведення
8. витяги із протоколів і стенограм пленарних засідань Верховної Ради,
які містять інформацію про розгляд відповідного законопроекту
9. дані про результати поіменного голосування щодо законопроекту
10. пропозиції Президента України щодо законопроекту
11. документи про результати і наслідки референдуму щодо цього
законопроекту
12. листи, якими супроводжувалися документи до законопроекту
(закону)
13. текст закону в остаточній редакції
14. законопроекти та інші документи, пов'язані з розробкою і розглядом
Верховною Радою актів про зміну чи скасування цього закону

16. Надання законопроектів народним депутатам

Усі зареєстровані законопроекти та супровідні документи до них

відповідно до Регламенту ВРУ, законопроекти, підготовлені до другого та
наступних читань, висновки щодо законопроектів, підготовлені головним
комітетом до першого та наступних читань, висновки інших комітетів,
пропозиції Президента України разом з висновком головного комітету,
порівняльною таблицею та іншими супровідними документами відповідно
до Регламенту ВРУ, пропозиції щодо усунення неузгодженостей чи
редакційних неточностей у прийнятому законі надаються народному
депутату в електронному вигляді засобами єдиної автоматизованої
системи шляхом розсилки інформаційних листів.

За зверненням народного депутата до Апарату Верховної Ради йому

надаються паперові копії зазначених документів протягом трьох робочих
днів з дня такого звернення.

Законопроект, який надається народним депутатам, крім його назви,

на титульній та наступних сторінках повинен містити інформацію
про:

1) назву органу, до якого він вноситься - "Верховна Рада України"

2) ініціаторів внесення - суб'єктів права законодавчої ініціативи та їх

підписи
3) дату реєстрації та реєстраційний номер законопроекту

4) перелік додатків до законопроекту із зазначенням кількості сторінок

кожного

До законопроекту додаються супровідні документи, в яких наводяться

такі відомості:

1) дата і перелік стадій опрацювання та розгляду, які пройшов поданий

законопроект, текст рішення Верховної Ради щодо нього

2) перелік комітетів, яким доручено роботу з підготовки цього документа,

із зазначенням головного комітету, а також тих, які подали свої висновки
щодо цього проекту

3) висновки експертиз щодо законопроекту

4) прізвище і посада визначеного доповідача (співдоповідача)

5) автори, які розробляли законопроект (для законопроектів, які вносяться

на перше читання) або його структурні частини, та перелік державних
органів, з якими погоджено його остаточну редакцію

За рішенням головного комітету можуть надаватися інші документи

інформаційного характеру щодо законопроекту.

17. Альтернативні законопроекти

 містять положення, що регулюють однакове коло питань та

повторюють за суттю положення щодо регулювання одних і тих же
суспільних відносин
 може бути внесений не пізніш як у 14-денний строк після дня
надання народним депутатам першого законопроекту з відповідного
питання
 до повторного першого читання можуть бути внесені в 10-денний
строк з дня направлення на повторне перше читання законопроекту,
щодо якого він є альтернативним

Після прийняття законопроекту в першому читанні внесення

альтернативних законопроектів щодо нього не допускається
18. Невідкладні законопроекти

Визначені невідкладними Президентом України або рішенням Верховної

Ради Верховна Рада може прийняти рішення про визначення
законопроекту невідкладним після включення його до порядку денного
сесії Верховної Ради або в ході його наступного розгляду.

Верховна Рада може прийняти рішення щодо законопроектів, визначених

як невідкладні, про одноразове відхилення (ad hoc) від процедури
розгляду, передбаченої Регламентом ВРУ, і скоротити строки внесення
альтернативних законопроектів, внесення пропозицій і поправок, а також
строки надання законопроекту народним депутатам до його розгляду в
тому чи іншому читанні. Не допускається скорочення зазначених строків
більш як наполовину.
Законопроект, визначений як невідкладний, після завершення його
попереднього розгляду чи доопрацювання включається до порядку
денного найближчого пленарного засідання Верховної Ради і
розглядається позачергово. Розгляд законопроектів Законопроекти
розглядаються Верховною Радою, як правило, за процедурою трьох
читань.

19. Розгляд законопроектів

Розгляд і прийняття законопроекту за процедурою трьох читань

включає:

1) перше читання - обговорення основних принципів, положень, критеріїв,

структури законопроекту та прийняття його за основу;

2) друге читання - постатейне обговорення і прийняття законопроекту в

другому читанні;

3) третє читання - прийняття законопроекту, який потребує

доопрацювання та узгодження, в цілому.

За рішенням Верховної Ради допускається остаточне прийняття

законопроекту (крім проектів кодексів і законопроектів, які містять понад
100 статей, пунктів) відразу після першого чи другого читання, якщо
законопроект визнано таким, що не потребує доопрацювання, та якщо не
надійшло зауважень щодо його змісту від народних депутатів, інших
суб'єктів права законодавчої ініціативи, юридичного чи експертного
підрозділів Апарату Верховної Ради. Під час другого і третього читань
розглядаються порівняльні таблиці законопроектів, а щодо законопроектів
про внесення змін до законів порівняльні таблиці розглядаються і в
першому читанні.

20. Експертиза законопроектів

За дорученням Голови Верховної Ради України або за рішенням

головного комітету законопроект направляється на наукову, юридичну
чи іншу експертизу, проведення інформаційного чи наукового
дослідження, при цьому предмет і мета експертизи, пошуку, дослідження
повинні бути чітко визначені.

Зареєстрований та включений до порядку денного сесії законопроект при

підготовці до першого читання в обов'язковому порядку направляється для
проведення наукової експертизи, а при підготовці до всіх наступних
читань - для проведення юридичної експертизи та редакційного
опрацювання у відповідні структурні підрозділи Апарату Верховної Ради.
Остаточна юридична експертиза і редакційне опрацювання здійснюються
після прийняття акта Верховної Ради в цілому.

Зареєстровані законопроекти, які мають системний характер для

окремих галузей законодавства і необхідність наукового опрацювання
яких при підготовці до першого читання встановив профільний комітет,
направляються для одержання експертних висновків до Національної
академії наук України. Окремі законопроекти також можуть направлятися
для одержання експертних висновків до Кабінету Міністрів України,
відповідних міністерств, інших державних органів, установ і організацій
або окремих фахівців.

Експертні висновки повинні бути подані до Верховної Ради не пізніше

14 днів з дня надходження такого звернення від посадових осіб та органів
Верховної Ради. Якщо в установлені строки висновки не одержано,
вважається, що зауваження відсутні.
Висновки, підготовлені за результатами експертизи, направляються
головному комітету для врахування при розгляді законопроекту та
прийняття рішення стосовно подальшої роботи над ним.

21. Відкликані законопроектів

Законопроект може бути відкликаний суб'єктом права законодавчої

ініціативи, який його вніс, до включення такого законопроекту до порядку
денного сесії Верховної Ради.

Законопроект, включений до порядку денного сесії Верховної Ради, до

його прийняття Верховною Радою в першому читанні за основу може бути
відкликаний за рішенням Верховної Ради і знятий з розгляду.

Порушення питання про відкликання законопроекту здійснюється шляхом

подання заяви ініціатором внесення - суб'єктом права законодавчої
ініціативи на ім'я Голови Верховної Ради України.

Відкликаний законопроект знімається з розгляду із відповідним

зазначенням про це в єдиній автоматизованій системі.

22. Відхилені законопроекти

Законопроекти, внесені та не прийняті до закінчення строку повноважень

Верховної Ради відповідного скликання в першому читанні, вважаються
відкликаними.

Законопроект вважається відкликаним, якщо до його прийняття в

першому читанні повноваження народного депутата - ініціатора його
внесення достроково припинено.

Законопроект, внесений Президентом України або Кабінетом Міністрів

України, вважається відкликаним, якщо до його прийняття в першому
читанні за основу повноваження Президента України або Кабінету
Міністрів України були припинені. Такий законопроект знімається з
розгляду із відповідним зазначенням про це в єдиній автоматизованій
системі. Відхилені законопроекти

Законопроект вважається відхиленим, якщо запропоновані рішення на

його підтримку не отримали необхідної кількості голосів народних
депутатів. Відхилений Верховною Радою законопроект або законопроект,
що повторює його за суттю, не може бути внесений на поточній та
наступній за нею позачерговій сесіях Верховної Ради відповідного
скликання. Відхилений законопроект знімається з розгляду із відповідним
зазначенням про це в єдиній автоматизованій системі.

23. Розгляд законопроектів головним комітетом

Після включення законопроекту до порядку денного сесії Верховної Ради

підготовка його до першого читання здійснюється головним комітетом.
До повторного першого читання законопроекту пропозиції до
законопроекту вносяться в 10-денний строк після дня попереднього
першого читання цього законопроекту.
Верховна Рада своїм рішенням про одноразове відхилення (ad hoc) від
процедури, визначеної Регламентом ВРУ, може перенести розгляд
законопроекту, продовжити встановлені у статті строки або скоротити їх
не більш як наполовину. Скорочення строку не допускається при розгляді
проекту кодексу чи іншого законопроекту, кількість статей, пунктів якого
понад 100.
До повторного першого читання законопроекту вносяться пропозиції
лише щодо його основних положень, принципів, критеріїв.

1 читання
24. Порядок розгляду законопроектів у першому читанні

Розгляд законопроекту в першому читанні, як правило, проводиться за

процедурою повного обговорення законопроектів. При розгляді
законопроекту в першому читанні Верховна Рада може прийняти
процедурне рішення про обговорення проекту за скороченою процедурою.
Обговорення за скороченою процедурою не допускається при розгляді
проектів кодексів та інших законопроектів, у яких кількість статей,
пунктів понад 100.

25. Рішення за наслідками розгляду законопроекту в першому читанні

1)прийняття законопроекту за основу з дорученням головному комітету
підготувати його до другого читання;
2)відхилення законопроекту;
3)повернення законопроекту суб'єкту права законодавчої ініціативи на
доопрацювання або направлення його до головного комітету для
підготовки на повторне перше читання, визначивши при цьому основні
положення, принципи, критерії, яким повинен відповідати
доопрацьований законопроект чи його структурні частини;
4)опублікування законопроекту у визначеному Верховною Радою
друкованому засобі масової інформації для всенародного обговорення,
доопрацювання його головним комітетом з урахуванням наслідків
обговорення і подання на повторне перше читання. Верховна Рада після
прийняття законопроекту за основу може прийняти рішення про
прийняття законопроекту в цілому.
Законопроект вважається відхиленим, якщо жодне з рішень, не підтримано
необхідною кількістю голосів народних депутатів. Здійснення таким
чином відхилення законопроекту заноситься до протоколу пленарного
засідання як рішення Верховної Ради.

26. Особливості процедури повторного першого читання

законопроекту

Законопроект на повторне перше читання подається у визначений

Верховною Радою строк, але не пізніше 30 днів після дня його
попереднього розгляду, у новій редакції, підготовленій головним
комітетом та/або суб'єктом права законодавчої ініціативи, з висновками
головного та інших комітетів і розглядається в порядку, передбаченому
Регламентом ВРУ
Строки подання на повторне перше читання законопроекту, щодо якого
прийнято рішення про всенародне обговорення, визначаються окремою
постановою Верховної Ради.
Головний комітет та/або суб'єкт права законодавчої ініціативи, які
відповідно до рішення Верховної Ради підготували законопроект на
повторне перше читання, мають право на доповідь.
27. Що таке порівняльні таблиці законопроектів для чого вони
потрібні

Порівняльна таблиця, це таблиця де зліва текст діючого, справа зміна

яка пропонується, у випадку зміни законодавства, а не створення нового
закону.

Стаття 118. Зміст порівняльної таблиці законопроекту, підготовленого до

другого читання
1. Законопроект, підготовлений до другого читання, подається у вигляді
порівняльної таблиці, яка має містити:
1) текст законопроекту, прийнятого за основу;
2) усі внесені та не відкликані пропозиції (можливо, із стислим
обґрунтуванням), поправки, що мають суцільну нумерацію і
розміщуються на рівні з відповідними статтями законопроекту, із
зазначенням ініціаторів їх внесення - суб'єктів права законодавчої
ініціативи;
3) висновок головного комітету щодо внесених пропозицій, поправок;
4) остаточну редакцію статей законопроекту, що пропонується головним
комітетом для прийняття у другому читанні.
2. Якщо з тих чи інших причин не всі пропозиції, поправки включені до
порівняльної таблиці, головним комітетом готується і подається додаткова
порівняльна таблиця.
3. Якщо головний комітет не прийняв рішення щодо тієї чи іншої
пропозиції чи поправки до законопроекту, то остаточна редакція тексту
законопроекту в цій частині залишається комітетом в редакції першого
читання.
4. Пропозиція, внесена у встановленому порядку до другого читання,
залишається без розгляду і до порівняльної таблиці,
передбаченої частиною першою цієї статті, не включається на підставі
висновку комітету, до предмета відання якого належать питання
конституційного права, про те, що внесена пропозиція суперечить
вимогам Конституції України. Такий висновок надається комітетом, до
предмета відання якого належать питання конституційного права, за
зверненням головного комітету у 14-денний строк з дня отримання
звернення.
5. У разі якщо до законопроекту, підготовленого до другого читання чи
повторного другого читання, не надійшло пропозицій та поправок, такий
законопроект подається без порівняльної таблиці.
6. У разі якщо висновки юридичної експертизи та редакційного
опрацювання містять зауваження до законопроекту, підготовленого до
другого читання чи повторного другого читання, головний комітет може
розглянути на своєму засіданні пропозиції (поправки) членів комітету,
підготовлені з урахуванням таких висновків.

2 читання
28. Строки подання пропозицій і поправок до законопроекту, який
готується до другого читання

Пропозиції і поправки до законопроекту, який готується до другого

читання, можуть вноситися лише до того тексту законопроекту (розділів,
глав, статей, їх частин, пунктів, підпунктів, абзаців, речень), який
прийнятий Верховною Радою за основу.

Пропозиції та поправки для підготовки законопроекту до другого читання

вносяться в чотирнадцятиденний строк після дня прийняття
законопроекту в першому читанні за основу. До повторного другого
читання законопроекту пропозиції та поправки вносяться в десятиденний
строк після дня попереднього другого читання.

Верховна Рада своїм рішенням про одноразове відхилення (ad hoc) від
закріплених у Регламенті ВРУ положень може продовжити встановлені
строки або скоротити їх не більш як наполовину. Скорочення не
допускається при розгляді проекту кодексу чи іншого законопроекту,
кількість статей, пунктів якого понад 100.

29. Строки надання народним депутатам законопроектів,

підготовлених до другого читання

Законопроект, підготовлений до другого чи повторного другого читання,

висновок головного комітету та інші супровідні документи до нього
надаються народним депутатам не пізніш як за десять днів до дня
розгляду цього законопроекту на пленарному засіданні Верховної Ради.

Законопроект, підготовлений до другого чи повторного другого читання,

має бути завізований керівником секретаріату головного комітету та
підписаний головою цього комітету. Зміст порівняльної таблиці
законопроекту, підготовленого до другого читання Законопроект,
підготовлений до другого читання, подається у вигляді порівняльної
таблиці, яка має містити:

1) текст законопроекту, прийнятого за основу;

2) усі внесені та не відкликані пропозиції, поправки, що мають суцільну

нумерацію і розміщуються на рівні з відповідними статтями
законопроекту, із зазначенням ініціаторів їх внесення - суб'єктів права
законодавчої ініціативи;

3) висновок головного комітету щодо внесених пропозицій, поправок;

4) остаточну редакцію статей законопроекту, що пропонується головним

комітетом для прийняття у другому читанні. Якщо з тих чи інших причин
не всі пропозиції, поправки включені до порівняльної таблиці, головним
комітетом готується і подається додаткова порівняльна таблиця. Якщо
головний комітет не прийняв рішення щодо тієї чи іншої пропозиції чи
поправки до законопроекту, то остаточна редакція тексту законопроекту в
цій частині залишається комітетом в редакції першого читання.

30. Розгляд законопроектів у другому читанні

Під час розгляду законопроекту в другому читанні Верховна Рада

проводить його постатейне обговорення та голосування, крім випадку
розгляду законопроекту за особливою процедурою. У разі необхідності
можуть обговорюватися і ставитися на голосування окремі частини,
пункти, підпункти, речення або статті.

Верховна Рада може прийняти процедурне рішення про розгляд

законопроекту розділами, частинами з проведенням щодо них
самостійного обговорення і голосування. Таке процедурне рішення може
прийматися після обговорення за скороченою процедурою.

До початку чи у ході обговорення законопроекту в другому читанні може

бути внесена пропозиція про обговорення і голосування спочатку тих
структурних частин законопроекту, які містять основні, вирішальні або
зумовлюючі положення щодо його інших відповідних структурних частин.
Така пропозиція обговорюється за скороченою процедурою, після чого
приймається процедурне рішення. У разі внесення Погоджувальною
радою пропозицій щодо послідовності розгляду структурних частин
законопроекту така пропозиція ставиться на голосування без обговорення
до початку розгляду законопроекту.

31. Особлива процедура розгляду законопроектів у другому читанні

У разі подання до законопроекту, що готується до другого читання,

пропозицій, поправок у кількості, що у п’ять разів або більше перевищує
кількість статей проекту первинного законодавчого акта чи кількість
пунктів проекту про внесення змін до первинних законодавчих актів, але
не менш як 500 пропозицій, поправок, такий законопроект може
розглядатися за особливою процедурою.

Особлива процедура застосовується за пропозицією, підписаною не менш

як однією третиною народних депутатів від конституційного складу
Верховної Ради, підтриманою рішенням Верховної Ради, прийнятим на
пленарному засіданні більшістю голосів народних депутатів від
конституційного складу Верховної Ради, за умови надання народним
депутатам порівняльної таблиці та супровідних документів до неї.

Таке рішення заноситься до протоколу пленарного засідання Верховної

Ради.

32. Порядок обговорення законопроектів при розгляді в другому

читанні

Під час розгляду законопроекту в другому читанні проводиться

обговорення кожної статті в порядку її нумерації в запропонованій
головним комітетом редакції, якщо не прийнято рішення про розгляд
законопроекту в іншому порядку.

Право на роз'яснення пропозицій і поправок мають ініціатори їх внесення -

суб'єкти права законодавчої ініціативи. Якщо до однієї статті або її
частини є декілька пропозицій, які виключають одна одну, їх обговорення
проводиться одночасно з послідовним, у порядку черговості їх внесення,
наданням слова ініціаторам їх внесення.

Додаткова порівняльна таблиця до законопроекту розглядається

одночасно з основною порівняльною таблицею.

Якщо своєчасно внесену пропозицію, поправку не було надано народним

депутатам, це не перешкоджає її обговоренню і голосуванню на цьому ж
пленарному засіданні Верховної Ради. Зміст пропозиції чи поправки
оголошується головуючим на пленарному засіданні або ініціатором її
внесення - суб'єктом права законодавчої ініціативи.

33. Особливості голосування при розгляді законопроектів у другому

читанні

Верховна Рада проводить голосування по кожній пропозиції, поправці,

відхиленій головним комітетом, якщо на цьому наполягає ініціатор
внесення - суб'єкт права законодавчої ініціативи.

Після завершення розгляду пропозицій, поправок, що надійшли до

відповідної статті законопроекту, Верховна Рада проводить голосування
щодо статті в цілому. Після завершення постатейного розгляду
законопроекту Верховна Рада проводить голосування щодо прийняття
законопроекту в другому читанні. Якщо до законопроекту немає
зауважень народних депутатів, головуючий на пленарному засіданні може
поставити його на голосування в цілому як акт Верховної Ради.

Голосування законопроекту в цілому не проводиться, якщо внаслідок

неприйняття Верховною Радою тих чи інших статей законопроекту або
суттєвої зміни запропонованої головним комітетом редакції окремих
структурних частин законопроекту в тексті виникають суперечності чи
прогалини, які виключають можливість застосування норм законопроекту
після його остаточного прийняття та набрання ним чинності.
Якщо законопроект не поділяється на статті, пункти, то на голосування
ставляться окремо назва законопроекту, його текст та законопроект у
цілому.

34. Рішення за результатами розгляду законопроекту в другому

читанні

1) прийняття законопроекту в другому читанні та доручення головному

комітету підготувати його до третього читання;

2) відхилення законопроекту;

3) прийняття законопроекту в другому читанні та в цілому;

4) прийняття законопроекту в другому читанні, за винятком окремих

розділів, глав, статей, частин статей, та направлення їх головному комітету
на доопрацювання з наступним поданням законопроекту на повторне
друге читання;

5) повернення законопроекту головному комітету на доопрацювання з

наступним поданням на повторне друге читання.

Законопроект вважається відхиленим, якщо жодне із запропонованих

рішень не отримає на підтримку необхідної кількості голосів народних
депутатів.

Якщо запропонований головним комітетом текст законопроекту прийнято

без внесення змін до нього, якщо до нього немає зауважень відповідних
структурних підрозділів Апарату Верховної Ради, Верховна Рада може
прийняти рішення про прийняття законопроекту в другому читанні та в
цілому.

35. Розгляд законопроектів у повторному другому читанні

На повторне друге читання законопроект подається головним комітетом у

вигляді порівняльної таблиці.
На повторне друге читання головний комітет подає лише пропозиції,
поправки, внесені після другого читання, до статей чи їх частин, що не
були прийняті у другому читанні. При цьому включаються всі пропозиції,
поправки, у тому числі й ті, що були внесені до цих статей чи їх частин на
попереднє друге читання.

Якщо на повторне друге читання повернено лише окремі структурні

частини законопроекту, порівняльна таблиця готується лише щодо цих
структурних частин.

Повторне друге читання законопроекту здійснюється за процедурою

другого читання.