Тема: Законодавча влада в Україні

План:
1. Законодавча влада. Конституційна природа парламенту – ВРУ
2. Конституційний склад та структура ВРУ
3. Функції та повноваження ВРУ
4. Організація та порядок роботи ВРУ. Сесія, як основна форма діяльності ВРУ
5. Апарат ВРУ
6. Акти ВРУ. Законодавчий процес
7. Уповноважений ВРУ з прав людини
8. Конституційно-правовий статус народного депутата України
1. Законодавча влада. Конституційна природа парламенту – ВРУ
Термін «законодавча влада» (англ. legislature) інтерпретується як галузь (інститут, гілка)
державної влади, делегованої народом своїм представникам у парламенті та наділеної
виключними повноваженнями приймати закони. Сучасний парламент (англ. parliament,
франц. parlement, первісно — розмова, від франц. parler — говорити) традиційно
визначають як вищий орган народного представництва, який виражає суверенну волю
народу шляхом прийняття головним чином законів.
Відповідно до ст. 75 Конституції України єдиним органом законодавчої влади в Україні є
парламент — Верховна Рада України. Конституція України у визначенні правового статусу
Верховної Ради України виходить із сучасних концепцій парламентаризму, враховуючи
національний досвід, закріплює таку модель українського парламентаризму, яка
передбачає форму взаємодії громадянського суспільства і держави, що ґрунтується на
визнанні особливого місця парламенту — Верховної Ради України у системі державної
влади в Україні.
Пріоритетною рисою сучасного українського парламенту як органу законодавчої влади є
його виключність як єдиного органу законодавчої влади у державі, універсальність у
системі органів державної влади, що зумовлена, насамперед, унітарним характером
державного устрою нашої країни, внутрішньою структурою Верховної Ради України та
низкою інших важливих обставин.
Тож нині в Україні не існує інших органів законодавчої влади, окрім Верховної Ради
України. Крім того, взагалі не передбачена й можливість делегування нею своїх
законодавчих повноважень іншим державним органам чи органам місцевого
самоврядування та їх посадовим особам. Верховна Рада України є загальнонаціональним
представницьким органом державної влади, оскільки вона має право представляти увесь
Український народ — громадян України усіх національностей. Парламент України є
провідним органом у системі органів державної влади. Він представляє і реалізує
повноваження пріоритетної гілки державної влади — законодавчої, бере участь у
формуванні органів виконавчої і судової влади, здійснює контроль за додержанням прав
і свобод громадян, є загальним представником народу і виразником його волі,
парламент України має багатогранні відносини з іншими органами державної влади та із
суб’єктами політичної системи: політичними партіями, громадськими організаціями
тощо. Провідна роль Верховної Ради України зумовлена її особливою політико-правовою
природою, що має прояв у її представницькому, колегіальному, виборному та постійному
характері організації та діяльності, періодичності формування, легальності, легітимності
та інших ознаках.
Колегіальність Верховної Ради України зумовлює певний кількісний склад парламенту,
який визначений на конституційному рівні, а саме складається з 450 народних депутатів
України. Конституційно-правова регламентація колегіальності Верховної Ради України
полягає не тільки у закріпленні кількісного складу, а й у визначенні умов, за наявності
яких вона є повноважною. Так, відповідно до ч. 2 ст. 82 Конституції України Верховна
Рада України є повноважною за умови обрання не менш як двох третин від її
конституційного складу. Наприклад, ст. 15 Регламенту Верховної Ради України містить
положення, згідно з яким Верховна Рада України нового скликання збирається після
офіційного оголошення про обрання не менш як двох третин народних депутатів України
від конституційного складу Верховної Ради (тобто не менше 300 народних депутатів). Це
означає, що розпочати виконання своїх функцій Верховна Рада України має право лише у
колегіальному складі.
Стосовно виборності, Верховна Рада України є виборним органом державної влади.
Відповідно до Конституції України народні депутати обираються на основі загального,
рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на п’ять років.
Відносно постійного характеру діяльності парламенту України та періодичності
формування у ч. 5 ст. 76 Конституції України зазначається, що строк повноважень
Верховної Ради України становить п’ять років, що свідчить про періодичність 'її
формування. Щодо постійності діяльності Верховної Ради України, то вона зумовлена
насамперед характером діяльності народних депутатів України. Постійна основа
діяльності народних депутатів означає, що відповідна діяльність на весь період мандата
має бути, по суті, головним видом їхньої професійної діяльності.
Відносно легальності парламенту, то відповідно до ч. 2 ст. 6 Конституції України органи
законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених
Конституцією межах і відповідно до законів України.
Наступною ознакою Верховної Ради виступає — легітимність. Ця ознака є показником
рівня відповідності пріоритетів діяльності парламенту інтересам і потребам Українського
народу, який є носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні.
Таким чином, можна сказати, що Верховна Рада України — це єдиний
загальнонаціональний, постійно діючий, однопалатний, колегіальний, виборчий,
представницький орган законодавчої влади в незалежній Україні.
2. Конституційний склад та структура ВРУ
Складовими елементами конституційно-правового статусу Верховної Ради України є 'її
склад і структура. Верховна Рада України як орган законодавчої влади є однопалатним
(монокамерним) парламентом, який складається з однієї палати. Згідно із ст. 76
Конституції України кількісний склад Верховної Ради України — 450 народних депутатів
України.
Ефективність діяльності Верховної Ради України залежить не тільки від її якісного складу,
а й від структури. Структура Верховної Ради України включає два аспекти: політичний та
організаційно-функціональний. Політична структура характеризується наявністю таких
політичних утворень: депутатські фракції та коаліція депутатських фракцій.
Право народних депутатів об’єднуватися у фракції передбачено ст. 13 Закону України
«Про статус народного депутата України», відповідно до якої порядок утворення та
особливості діяльності фракцій у парламенті визначаються Законом України «Про
регламент Верховної Ради України» та іншими законодавчими актами, що регулюють
депутатську діяльність.
Депутатські фракції — це добровільні об’єднання народних депутатів України на
партійній основі, що уповноважені сприяти формуванню стабільних політичних поглядів
та інтересів їхніх членів шляхом утворення коаліцій у парламенті для подальшого впливу
на парламентську політику, а також для утримання влади за допомогою тих способів та
заходів, що визначені на конституційно-правовому рівні.
Відповідно до ч.6, 7 ст. 83 Конституції України, за результатами виборів і на основі
узгодження політичних позицій у парламенті формується коаліція депутатських фракцій
— добровільне об’єднання депутатських фракцій, до складу якої входить більшість
народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради України. Засади
формування, організації діяльності та припинення діяльності коаліції депутатських
фракцій у Верховній Раді України встановлюються Конституцією України та Регламентом
Верховної Ради України.
Коаліція депутатських фракцій формується у Верховній Раді України протягом місяця з
дня відкриття першого засідання Верховної Ради України, що проводиться після чергових
або позачергових виборів Верховної Ради України або протягом місяця з дня припинення
діяльності коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України. Депутатська фракція,
до складу якої входить більшість народних депутатів України від конституційного складу
Верховної Ради України, має права коаліції депутатських фракцій, передбачені
Конституцією.
Організаційно-функціональна структура має вираження у діяльності Голови Верховної
Ради України, комітетів, тимчасових спеціальних і тимчасових слідчих комісій.
Повноваження комітетів Верховної Ради України визначаються Конституцією України та
Законом України «Про комітети Верховної Ради України» від 4 квітня 1995 р. Завдання і
компетенція комітетів визначаються положеннями про відповідні комітети, що
затверджуються Верховною Радою України, Регламентом Верховної Ради України.
Комітети є відповідальними перед Верховною Радою України і їй підзвітними. Діяльність
комітетів координує Голова Верховної Ради. Основними напрямами діяльності комітетів
Верховної Ради України є, по-перше, законопроектна діяльність, зміст якої полягає в:
організації розробки за дорученням Верховної Ради України чи з власної ініціативи
проектів законів та інших актів, що розглядаються Верховною Радою України;
попередньому розгляді та підготовці висновків і пропозицій щодо законопроектів,
внесених іншими суб’єктами законодавчої ініціативи; доопрацюванні та редагуванні за
дорученням Верховної Ради України чи з власної ініціативи окремих законопроектів за
наслідками розгляду їх у першому та наступних читаннях; визначенні завдань щодо
розробки законопроектів чи їх структурних частин; узагальненні зауважень і пропозицій,
що надійшли у результаті їх обговорення. По-друге, комітети здійснюють контроль за
дотриманням та реалізацією Конституції та законів України, інших нормативних актів
Верховної Ради України, за відповідністю підзаконних актів Конституції та законам
України. Беруть участь у контролі за виконанням державного бюджету в частині, що
віднесена до компетенції комітетів, з метою забезпечення доцільності, економності та
ефективності використання державних коштів. По-третє, комітети Верховної Ради України
здійснюють аналітичну функцію, яка полягає у зборі, вивченні, дослідженні інформації з
питань, що належать до компетенції комітетів; вивченні ефективності застосування
нормативних актів Верховної Ради України, насамперед Конституції та законів України;
вивченні доцільності та ефективності дій уряду України, інших органів державної влади,
їх посадових осіб у питаннях, віднесених до компетенції комітетів; підготовці та поданні
висновків на розгляд Верховної Ради України. По-четверте, комітети виконують установчу
функцію, яка головним чином полягає в обговоренні та рекомендації кандидатур
посадових осіб, які відповідно до Конституції та законів України обираються,
призначаються або затверджуються Верховною Радою України.
Таким чином, функціональне призначення комітетів Верховної Ради України зумовлене
змістом діяльності законодавчого органу. Комітети формуються за критерієм фахової
підготовки та кваліфікації народних депутатів України, і тому від їх діяльності залежить
якісний рівень законопроектної роботи.
3. Функції та повноваження ВРУ
Місце Верховної Ради в державному апараті України відображається в її функціях і
компетенції. Парламент України — орган загальної компетенції, шляхом здійснення
законодавчої діяльності бере участь в реалізації всіх функцій Української держави,
передбачених Конституцією України.
Функції Верховної Ради України — це основні напрями і види її діяльності, що
відображають сутність, зміст та призначення Верховної Ради України як єдиного органу
законодавчої влади у державі та суспільстві. Головними функціями Верховної Ради є:
законодавча; представницька; установча; контрольна; бюджетно-фінансова;
зовнішньополітична.
Пріоритетною функцією Верховної Ради України є, природно, її законодавча функція, яка
знаходить своє відображення у ст. 6, 75, п. 3 ст. 85, 91, 92 Конституції України. Вона
полягає у прийнятті законів, внесенні до них змін, визнанні їх такими, що втратили
чинність (в порядку скасування), або у призупиненні їх дії.
Представницька функція Верховної Ради являє собою вид і напрям діяльності парламенту
України, що полягає в представництві Українського народу — громадян України всіх
національностей — у здійсненні законодавчої влади шляхом виявлення, узагальнення,
узгодження, формування, реалізації та захисту його інтересів.
Відповідно до положень Конституції України до представницьких повноважень
парламенту України — Верховної Ради України можна віднести такі повноваження:
 внесення змін до Конституції України в межах і порядку, передбачених розділом
ХІІІ Конституції;
 призначення та сприяння в організації всеукраїнського референдуму з питань,
визначених ст. 73 Конституції;
 виборів та інших форм безпосередньої демократії;
 прийняття законів, інших актів Верховної Ради України та внесення до них змін;
визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики;
 затвердження загальнодержавних програм економічного, науково-технічного,
соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля;
 заслуховування щорічних та позачергових послань Президента України до народу
про внутрішнє і зовнішнє становище України;
 повноваження у сфері державотворення;
 повноваження у сфері здійснення контролю Верховною Радою України та ін.
Загальними рисами цих повноважень є те, що завдяки ним Верховна Рада має
можливість представляти різноманітні інтереси всіх громадян України, висловлювати
 волю Українського народу в законах, реалізовувати та захищати права і свободи
громадян України.
Іншою не менш важливою функцією Верховної Ради є її установча функція.
Пріоритетними напрямами діяльності парламенту по здійсненню цієї функції є, звичайно,
формування та участь у формуванні органів публічної влади. Частиною установчої
діяльності парламенту є також формування внутрішніх органів Верховної Ради —
комітетів, комісій, Апарату Верховної Ради, а також органів парламенту зі спеціальним
статусом — Рахункової палати і Уповноваженого Верховної Ради з прав людини.
Значне місце в діяльності Верховної Ради України займає парламентський контроль.
Парламентський контроль здійснюється, зокрема, за діяльністю уряду, за додержанням
конституційних прав і свобод громадян, за надходженням і використанням бюджетних
коштів, за діяльністю інших органів влади, а також щодо питань, які становлять
суспільний інтерес для України.
Верховна Рада України має значні повноваження по здійсненню бюджетно-фінансової
функції. Зокрема Верховна Рада затверджує закон про державний бюджет та вносить у
відповідній формі до нього зміни, здійснює контроль за його виконанням, приймає
відповідне рішення щодо звіту про його виконання тощо.
В межах зовнішньополітичної функції Верховна Рада визначає засади зовнішньої
політики, ратифікації і денонсації міжнародних договорів, схвалення рішення про
надання та прийняття фінансової допомоги, про надання та прийняття військової
допомоги іноземним державам або від іноземних держав та міжнародних організацій.
4.Організація та порядок роботи ВРУ. Сесія, як основна форма діяльності ВРУ

Здійснення функцій Верховної Ради України — це процедури або процес, який має свої
формальні особливості, свій порядок реалізації, що має прояв у формах діяльності
Верховної Ради України. Верховна Рада України здійснює діяльність у формах, що мають
певні особливості, які дозволяють розмежувати ці форми на види. Різновидом таких
заходів є:
 сесії,
 пленарні засідання,
 парламентські дебати,
 парламентські слухання з окремих питань,
 проведення днів уряду у Верховній Раді України,
 заслуховування щорічних та позачергових послань Президента України про
внутрішнє та зовнішнє становище України тощо.
Згідно зі ст. 82 Конституції України Верховна Рада України працює сесійно. Це означає, що
вона працює не безперервно, а під час певних періодів — сесій, на які збирається у
конституційно визначені строки, як правило, двічі на рік. Сесія є однією з основних
організаційних форм діяльності Верховної Ради України. Саме під час сесій проводяться
пленарні засідання Верховної Ради України, засідання її комітетів та комісій. Верховна
Рада України на сесійний період визначає коло питань, які підлягають розгляду і
вирішенню, складає порядок денний чергової сесії, визначає дні і тижні пленарних
засідань, роботи комітетів та комісій, встановлює кількість і тривалість щоденних
пленарних засідань парламенту.
У відповідності до Конституції України сесії Верховної Ради України можуть бути як
черговими, так і позачерговими. Чергові сесії Верховної Ради України починаються
першого вівторка лютого і першого вівторка вересня кожного року. Позачергові сесії
Верховної Ради України, із зазначенням порядку денного, скликаються Головою
Верховної Ради України на вимогу не менш як третини народних депутатів України від
конституційного складу Верховної Ради України або на вимогу Президента України.
У Конституції України встановлено також порядок і час скликання сесій в умовах
введення в Україні воєнного чи надзвичайного стану. Рішення про введення воєнного або
надзвичайного стану в Україні приймає Президент України (пп. 20 і 21 ст. 106 Конституції
України). Ці рішення згідно з п. 31 ст. 85 Конституції мають бути затверджені Верховною
Радою України.
Пленарні засідання є основною формою діяльності Верховної Ради України під час сесій і
являють собою регулярні зібрання народних депутатів у визначений час і у визначеному
місці, що проводяться за встановленою процедурою, на яких розглядаються питання,
віднесені Конституцією до повноважень Верховної Ради, і приймаються відповідні
рішення шляхом голосування.
Засідання Верховної Ради України проводяться відкрито. Відкритість передбачає право
бути присутніми на засіданнях Верховної Ради представників засобів масової інформації,
різних державних і недержавних організацій, проводити трансляції роботи сесій по радіо
і телебаченню. Порядок висвітлення пленарних засідань, їх час та обсяг визначаються
самою Верховною Радою України.
Крім того, у ст. 84 Конституції України передбачена можливість проведення і закритих
засідань. Закрите засідання проводиться за рішенням більшості від конституційного
складу Верховної Ради України. Однією з найважливіших організаційних форм здійснення
функцій Верховної Ради України є парламентські дебати. Ці питання регулюються
Конституцією України і Регламентом Верховної Ради України. Відповідно до положень ст.
47 глави 8 Закону України «Про Регламент Верховної Ради України», рішення Верховної
Ради України приймаються виключно на її пленарних засіданнях після обговорення
питань більшістю народних депутатів від конституційного складу.
Юридичний зміст парламентських дебатів являє собою врегульовану на конституційно-
правовому рівні процедуру вирішення питань на пленарному засіданні Верховної Ради
України. Іншою інноваційною формою діяльності парламенту є парламентські слухання,
які полягають в заслуховуванні думок членів парламенту, державних і громадських
діячів, а також експертів із конкретного законопроекту або іншого питання, що належить
до компетенції парламенту.
Іншою інноваційною формою діяльності парламенту є парламентські слухання, які
полягають в заслуховуванні думок членів парламенту, державних і громадських діячів, а
також експертів із конкретного законопроекту або іншого питання, що належить до
компетенції парламенту.
У процесі парламентських слухань Верховна Рада отримує інформацію від органів
виконавчої влади, від парламентських комітетів, від представників Секретаріату
Президента України, спеціалістів наукових та консультативних установ тощо про
результати роботи з окремих питань. Завдяки цим заходам відбувається максимально
об’єктивне, всебічне виявлення та обговорення певних інтересів та потреб громадян
України для їх подальшої реалізації шляхом прийняття законів та інших актів Верховної
Ради України.
Організаційною формою діяльності парламенту України є проведення днів уряду у
Верховній Раді України. Так, згідно з Постановою Верховної Ради «Про затвердження
Положення про День Уряду України» у Верховній Раді України від 1 лютого 1996 р. «День
Уряду України» проводиться з метою регулярного інформування народних депутатів та
громадян України з актуальних питань соціально-економічного розвитку, відновлення та
нарощування виробництва, внутрішньої та зовнішньої політики держави, про стан
додержання урядом вимог Конституції України, виконання законів України, постанов
Верховної Ради України, вироблення пропозицій щодо правового врегулювання
діяльності уряду, центральних і місцевих органів виконавчої та судової влади, органів
місцевого самоврядування і пропозицій щодо зміни чинного законодавства, його
доповнення та підготовки проектів законодавчих актів.
5. Апарат ВРУ
Для забезпечення своєї діяльності Верховна Рада України утворює допоміжний орган —
Апарат Верховної Ради України. Його статус визначається Конституцією України,
Регламентом Верховної Ради України, Положенням про Апарат Верховної Ради України
тощо. Відповідно до п. 35 ст. 85 Конституції України Верховна Рада України має право
призначати на посаду та звільняти з посади керівника Апарату Верховної Ради України та
затверджувати структуру Апарату Верховної Ради України. Цей орган здійснює
організаційне, правове, наукове, документальне, інформаційне, експертно-аналітичне,
матеріально-технічне та фінансове забезпечення діяльності Верховної Ради України, її
органів, народних депутатів, депутатських фракцій, коаліції депутатських фракцій у
Верховній Раді України. Апарат Верховної Ради України діє на основі Положення про
Апарат Верховної Ради України, яке затверджується постановою парламенту.
Особливістю Апарату Верховної Ради України є те, що він формується не з народних
депутатів, а його кадровою основою є державні службовці. Незважаючи на те, що Апарат
Верховної Ради України не має повноважень щодо прийняття рішень від імені
парламенту та його інституцій, його роль є надзвичайно важливою в забезпеченні
розробки проектів багатьох таких рішень, їх підготовки та виконанні. Так, завдяки
функціонуванню апарату, помічників-консультантів народні депутати мають можливість
зосередити свій професійний потенціал на кваліфікованому вирішенні першочергових
завдань, реалізації представницьких, законодавчих, контрольних та інших повноважень.
Виходячи з універсального характеру компетенції Верховної Ради України, на народних
депутатів покладається вирішення різноманітних за своїм змістом питань, яке стає
можливим лише за наявності комплексного, організаційного, наукового, експертного,
матеріально-фінансового підходу.
6. Акти ВРУ. Законодавчий процес
А́кти Верхо́ вної Ра́ди Украї́ни — рішення Верховної Ради України у формі законів,
постанов, резолюцій, декларацій, звернень, заяв тощо, що приймаються визначеною
Конституцією України кількістю голосів народних депутатів України з питань, віднесених
до компетенції Верховної Ради України.
Реалізуючи свої повноваження, Верховна Рада України ухвалює рішення, прийняття яких
здійснюється виключно на її пленарних засіданнях і являє собою процес формування та
вираження волі парламенту України. Рішення Верховної Ради є результатом її
волевиявлення і ухвалюються на колегіальній основі шляхом голосування народних
депутатів України. Обговорення питань більшістю голосів народних депутатів від
конституційного складу Верховної Ради, шляхом відкритого поіменного голосування,
крім випадків, передбачених Законом України «Про Регламент Верховної Ради України»,
коли проводиться таємне голосування шляхом подачі бюлетенів. Конституція України
уповноважує Верховну Раду України на прийняття «рішень» (ч. 2 ст. 84) і «актів» (ст. 91).
Відповідно до офіційного тлумачення Конституційного суду України, під терміном
«рішення» Верховної Ради України треба розуміти результати волевиявлення парламенту
України з питань, віднесених до його компетенції, а під терміном «акт» — рішення
Верховної Ради України з питань, віднесених до її компетенції, тобто документи, що
приймаються визначеною Конституцією України кількістю голосів народних депутатів
України у формі законів, постанов тощо.
Законодавчий процес у Верховній Раді має низку стадій:
І. Передпроектна стадія (законодавча пропозиція): Законодавчий процес може
розпочинатись внесенням до Верховної Ради законодавчої пропозиції про необхідність
врегулювання певного виду суспільних відносин і розробки, у зв’язку з цим, відповідного
законопроекту.
II. Проектна стадія: У випадку внесення до Верховної Ради законодавчої пропозиції:
1. Ухвалюється рішення про підготовку законопроекту, відповідна пропозиція
відхиляється або включається до плану законопроектних робіт;
2. Доручається розробити законопроект уряду або постійним комітетам Верховної Ради;
для цих цілей можуть створюватися спеціальні комісії, робочі групи у складі депутатів,
представників зацікавлених громадських організацій, вчених-юристів та ін.
3. Проводиться розробка законопроекту і його попередня експертиза із залученням
зацікавлених організацій, доопрацювання і редагування проекту.
IIІ. Стадія внесення законопроекту на розгляд Верховної Ради (законодавча ініціатива):
Законодавча ініціатива – внесення проекту закону в офіційному порядку до
законодавчого органу певними органами й особами. Відповідно до Конституції України
(ст.93), право законодавчої ініціативи в парламенті належить Президенту, народним
депутатам, Кабінету Міністрів. Після внесення законопроекту парламент ухвалює його до
розгляду.
IV. Стадія розгляду законопроекту: Обговорення законопроекту і його узгодження:
виявлення думок зацікавлених осіб про проект і одержання їх пропозицій щодо
вдосконалення, доробки проекту; ухвалення в порядку першого, другого, третього
читання; розгляд альтернативних проектів.
Відповідно до Конституції України, законопроекти, визначені Президентом України як
невідкладні, розглядаються Верховною Радою позачергово
V. Стадія ухвалення законопроекту: Ця стадія складається із ухвалення законопроекту в
результаті голосування і підготовка відповідної постанови парламенту про вступ закону в
силу. Тексти законів, ухвалених Верховною Радою, підписуються Головою Верховної Ради
і невідкладно передаються на підпис Президентові України.
VI. Засвідчувальна стадія.
1. Підписання закону Президентом в установлені Конституцією строки (15 днів).
2. Вето президента – Президент може скористатися своїм правом відкладального вето і
повернути закон зі своїми зауваженнями і пропозиціями Верховній Раді для повторного
розгляду.
3. У разі якщо Президент України протягом встановленого строку не повернув закон для
повторного розгляду, закон вважається схваленим Президентом України і має бути
підписаний та офіційно оприлюднений.
4. Проте вето може бути подолано парламентом Якщо під час повторного розгляду закон
ухвалюється не менш 2/3 установленого Конституцією складу Верховної Ради (300
голосів), Президент України зобов’язаний його підписати та офіційно оприлюднити
протягом десяти днів. У разі якщо Президент України не підписав такий закон, він
невідкладно офіційно оприлюднюється Головою Верховної Ради України і
опубліковується за його підписом.
VII. Інформаційна стадія.
1. Включення закону до Єдиного державного реєстру нормативних актів, з присвоєнням
йому реєстраційного коду.
2. Опублікування закону – друк його тексту з усіма реквізитами в офіційних виданнях
(“Відомості Верховної Ради України”, газеті “Голос України”).
7. Уповноважений ВРУ з права людини
Парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і
громадянина та захист прав кожного на території України і в межах її юрисдикції на
постійній основі здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини. Його
діяльність регламентується Конституцією України та Законом України «Про
Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини». Метою парламентського
контролю, який здійснює Уповноважений, є:
1) захист прав і свобод людини і громадянина, проголошених Конституцією України,
законами України та міжнародними договорами України;
2) додержання та повага до прав і свобод людини і громадянина органами державної
влади, органами місцевого самоврядування та їх посадовими і службовими особами;
3) запобігання порушенням прав і свобод людини і громадянина або сприяння їх
поновленню;
4) сприяння приведенню законодавства України про права і свободи людини і
громадянина у відповідність з Конституцією України, міжнародними стандартами у цій
галузі;
5) поліпшення і подальший розвиток міжнародного співробітництва в галузі захисту прав
і свобод людини і громадянина;
6) запобігання будь-яким формам дискримінації щодо реалізації людиною своїх прав і
свобод;
7) сприяння правовій інформованості населення та захист конфіденційної інформації про
особу.
Уповноважений здійснює свою діяльність незалежно від інших державних органів та
посадових осіб. Діяльність Уповноваженого доповнює існуючі засоби захисту
конституційних прав і свобод людини і громадянина, не відміняє їх і не тягне перегляду
компетенції державних органів, які забезпечують захист і поновлення порушених прав і
свобод.
Повноваження Уповноваженого не можуть бути припинені чи обмежені у разі закінчення
строку повноважень Верховної Ради України або 'її розпуску (саморозпуску), введення
воєнного або надзвичайного стану в Україні чи в окремих її місцевостях.
Уповноважений має печатку із зображенням малого Державного Герба України та своїм
найменуванням.
Уповноважений призначається на посаду і звільняється з посади Верховною Радою
України таємним голосуванням шляхом подання бюлетенів.
Уповноваженим може бути призначено громадянина України, який на день обрання
досяг 40 років, володіє державною мовою, має високі моральні якості, досвід
правозахисної діяльності та протягом останніх п’яти років проживає в Україні.
Не може бути призначено Уповноваженим особу, яка має не погашену або не зняту
судимість за вчинення злочину, крім реабілітованої, або на яку протягом останнього року
накладалося адміністративне стягнення за вчинення корупційного правопорушення.
Уповноважений призначається строком на п’ять років, який починається з дня складення
ним присяги на пленарному засіданні Верховної Ради України. Для забезпечення
діяльності Уповноваженого утворюється секретаріат.
Актами реагування Уповноваженого щодо порушень положень Конституції України,
законів України, міжнародних договорів України стосовно прав і свобод людини і
громадянина є конституційне подання Уповноваженого та подання до органів державної
влади, органів місцевого самоврядування, об’єднань громадян, підприємств, установ,
організацій незалежно від форми власності та їх посадових і службових осіб.
Конституційне подання Уповноваженого — акт реагування до Конституційного Суду
України щодо вирішення питання про відповідність Конституції України (конституційності)
закону України чи іншого правового акта Верховної Ради України, акта Президента
України та Кабінету Міністрів України, правового акта Автономної Республіки Крим;
офіційного тлумачення Конституції України та законів України.
Подання Уповноваженого — акт, який вноситься Уповноваженим до органів державної
влади, органів місцевого самоврядування, об’єднань громадян, підприємств, установ,
організацій незалежно від форми власності, їх посадовим і службовим особам для вжиття
відповідних заходів у місячний строк щодо усунення виявлених порушень прав і свобод
людини і громадянина.
Уповноважений здійснює свою діяльність на підставі відомостей про порушення прав і
свобод людини і громадянина, які отримує:
1) за зверненнями громадян України, іноземців, осіб без громадянства чи їх
представників;
2) за зверненнями народних депутатів України;
3) за власною ініціативою.
Протягом першого кварталу кожного року Уповноважений представляє Верховній Раді
України щорічну доповідь про стан додержання та захисту прав і свобод людини і
громадянина в Україні органами державної влади, органами місцевого самоврядування,
об’єднаннями громадян, підприємствами, установами, організаціями незалежно від
форми власності та їх посадовими і службовими особами, які порушували своїми діями
(бездіяльністю) права і свободи людини і громадянина, та про виявлені недоліки в
законодавстві щодо захисту прав і свобод людини і громадянина.
Щорічна доповідь повинна містити посилання на випадки порушень прав і свобод
людини і громадянина, щодо яких Уповноважений уживав необхідних заходів, на
результати перевірок, що здійснювалися протягом року, висновки та рекомендації,
спрямовані на поліпшення стану забезпечення прав і свобод людини і громадянина.
У разі необхідності Уповноважений може представити Верховній Раді України спеціальну
доповідь (доповіді) з окремих питань додержання в Україні прав і свобод людини і
громадянина.
8. Конституційно – правовий статус народного депутата України
Головними дієвими особами будь-якого парламенту є його депутати, це стосується і
українського парламенту — Верховної Ради України. У сучасній теорії конституційного
права народний депутат України визначається як загальнонаціональний політичний діяч,
що є одноособовим повноважним представником народу та членом парламенту —
посадовою особою органу законодавчої влади, наділеною встановленими Конституцією і
законами України повноваженнями по здійсненню функцій Верховної Ради України.
Правовий статус народного депутата і порядок здійснення ним своїх депутатських
повноважень визначаються насамперед Конституцією України, Законом України «Про
статус народного депутата» від 17 листопада 1992 р., Законом України «Про Регламент
Верховної Ради України», Законом України «Про вибори народних депутатів України» від
17 листопада 2011 р. та іншими нормативно-правовими актами.
Народний депутат України є повноважним представником українського народу — носія
суверенітету та єдиного джерела влади в Україні — у Верховній Раді. Народ делегує
владні повноваження своїм представникам, які покликані реалізувати народний
суверенітет. Народне представництво є однією із визначальних рис статусу народного
депутата.
Народні депутати України здійснюють свої повноваження на постійній основі.
Народні депутати України не можуть мати іншого представницького мандата, бути на
державній службі, обіймати інші оплачувані посади, займатися іншою оплачуваною або
підприємницькою діяльністю (крім викладацької, наукової та творчої діяльності), входити
до складу керівного органу чи наглядової ради підприємства або організації, що має на
меті одержання прибутку.
Повноваження народних депутатів України починаються з моменту складення присяги
перед Верховною Радою України.
Присягу зачитує найстарший за віком народний депутат України перед відкриттям першої
сесії новообраної Верховної Ради України, після чого депутати скріплюють присягу своїми
підписами під її текстом. З цього моменту і починаються повноваження народного
депутата, він набуває спеціальної правосуб’єктності. До того часу, поки він не скріпить
присягу особистим підписом під її текстом, народний депутат не може брати участі у
засіданнях Верховної Ради України та 'її органів, а також здійснювати інші депутатські
повноваження. Відмова скласти присягу має наслідком втрату депутатського мандата.
Після набуття депутатських повноважень народний депутат України отримує депутатське
посвідчення та нагрудний знак народного депутата України.
Припиняються повноваження народних депутатів України одночасно з припиненням
повноважень Верховної Ради України. Точніше, як закріплено в частині 2 ст. 2 Закону
України «Про статус народного депутата України», повноваження народного депутата
припиняються з моменту відкриття першого засідання Верховної Ради України нового
скликання.