Організація діяльності парламентів зарубіжних країн

1. Історія виникнення парламентів та парламентаризму.

Слово «парламент» народилося в середньовічній Англії, і лише в 1363
році канцлер відкрив засідання парламенту англійською мовою. Історія
англійського парламенту виникла в результаті тривалої боротьби і низки
компромісів між королем, дворянством і комунами (найвідомішим етапом
цієї боротьби був конфлікт 1215 року між королем Іоанном - Іоанном
Безземельним, братом Річарда Левове Серце та баронів, що закінчилося
прийняттям).
Проте остаточно державну реєстрацію парламент отримав лише за
Едуарда І, коли королівська влада безповоротно усвідомила необхідність
формування органу державного представництва. У XIV столітті англійський
парламент стає двопалатним, але лише через два століття з'являються назви:
Палата лордів і Палата громад. У цьому ж столітті з'явилася посада спікера, в
обов'язки якого входило ведення засідання нижньої палати, представницькі
функції від її імені на переговорах з королем і верхньою палатою.
Виникнення парламенту, а особливо його функції та склад, відбилося на
духовному житті англійського суспільства.
Майже одночасно з Англією подібні органи з'явилися у Франції.
Головна відмінність полягала в тому, що в Англії всі штати сплачували
податки (тому управління фінансами наділяло реальну владу парламенту), а у
Франції дворянство і духовенство були звільнені від податків, і весь тягар
падало на так званий «третій стан».
Таким чином формуються три елементи системи: король, парламент
(лицарство і комуни) і народ. Тобто на рівні середньовічної ідеології існує
легальна можливість оскаржити те, що називалося «божественним правом»
королів. Водночас на практиці парламент набув трьох найважливіших
повноважень, що обмежують королівську владу: право брати участь у
виданні законів, право вирішувати питання податків на користь королівської
скарбниці, право здійснювати контроль над вищими посадовими особами, і
навіть більше, з кінця XIV ст. Парламент домагається права подавати справи
до Палати лордів про усунення високих сановників від влади за зловживання.
2. Категоризація понять "парламент" і "парламентаризм".
Сучасний парламент - це вищий орган народного представництва, що
виражає суверенну волю народу, покликаний регулювати найважливіші
суспільні відносини, головним чином шляхом прийняття законів, що
здійснює контроль діяльності органів виконавчої влади та вищих посадових
осіб.
Представницька природа парламенту характеризується насамперед
його виборністю, але не лише виборністю. У багатьох країнах глава держави
також обирається народом, проте парламент претендує на роль своєрідного
“дзеркала суспільства”.
На відміну з інших загальнонаціональних колегіальних
представницьких органів (конституційних асамблей, конвентів та інших.)
парламенти діють постійно. Поняття парламенту був із поняттям
парламентаризму. Поняття ці взаємозумовлені, але з рівнозначні.
Парламентаризм — це система взаємодії держави та суспільства, для
якої характерними є визнання провідної чи особливої та досить суттєвої ролі
у здійсненні державно-владних функцій законодавчого колегіального органу,
що діє на постійній основі.
Парламентаризм не пов'язаний з якоюсь конкретною формою
правління. У тій чи іншій мірі явище парламентаризму характерне для будь-
якої сучасної демократичної держави. Основою парламентаризму є сильний,
всевладний парламент. Але парламентаризм – це також найвища якість
парламенту, яку вони можуть втратити. Парламент може існувати без
істотних елементів парламентаризму, що властиво авторитарним політичним
режимам.
3. Типи парламентів.
1) За структурою:
1. Однопалатні;
2. Двопалатні
2) Залежно від повноважень:
1. Парламенти з абсолютно необмеженою компетенцією;
2. Парламенти з абсолютно обмеженою компетенцією;
3. Парламенти з відносно визначеною, обмеженою компетенцією
(консультативні).
3) Залежно від форми правління в державі:
1. Парламенти в парламентарних республіках (Великобританія, Італія)
2. Парламенти в президентських республіках (США)
3. Парламенти в країнах із змішаною формою правління (Франція, країни
СНГ)
4. Країни, в яких парламент відіграє майже декоративну роль
4) За роллю, яку відіграють парламенти
1. Активні парламенти (конгрес США) (вони приймають закони, беруть
участь у формуванні уряду та його відставці, наділені правами
об’являти імпічмент)
3. Реактивні парламенти(Великобританія, Австралія, Канада) (на
парламенти впливає виконавча влада, але і парламенти впливають на
уряд, тобто між цими двома гілками влади існує взаємозв’язок)
4. Маргінальні парламенти (парламенти, які контролюються верховною
виконавчою владою до такого степеню, що їх вплив на політику є
дуже незначним)
5. Мінімальні парламенти (парламенти як такі мають лише назву, а
ніякого впливу на формування політики держави вони не мають)
4. Структурні елементи парламентів та їхня характеристика.
Характеристика парламенту передбачає детальний розгляд структури
його палат. Найважливішими елементами цієї структури є депутатські
фракції, керівні органи та комітети (комітети). Своєю діяльністю всі вони
забезпечують функціонування представницького органу та виконання ним
повноважень.
Парламентські фракції (групи, клуби) утворюються за принципом
належності депутатів до тієї чи іншої політичної партії, репрезентованої у
представницькому органі. Угруповання депутатів за іншими принципами
звичайно забороняються, хоч існують країни, де, крім фракцій, у пар-
ламентах функціонують об'єднання депутатів на основі спільних
професійних інтересів, регіональної належності тощо.
Парламентські фракції звичайно формуються з членів однієї політичної
партії, хоч у ряді розвинутих країн існує практика утворення спільних
фракцій з представників кількох партій, що проводять єдину або близьку
лінію в політиці.  Фракції мають свою внутрішню організацію. Вони
звичайно утворюють керівні органи. Для розв'язання питань поточної
парламентської роботи фракції у своєму складі формують так звані робочі
групи, які, зокрема, вивчають ті питання, що є предметом окремих
законопроектів з порядку денного. Робочі групи мають тимчасовий характер
і діють до розв'язання відповідних питань. Депутатські фракції (групи, клуби)
утворюються на основі депутатів, які належать до тієї чи іншої політичної
партії, представленої в представницькому органі. Об’єднання депутатів за
різними ознаками зазвичай забороняється, хоча є країни, де крім фракцій
існують об’єднання депутатів у парламентах за спільністю професійних
інтересів, регіональної приналежності тощо.
Парламентські фракції, як правило, формуються з членів однієї
політичної партії, хоча в багатьох розвинутих країнах прийнято утворювати
спільні фракції з представників кількох партій, які мають одну або схожу
політичну лінію. Фракції мають свою внутрішню організацію. Зазвичай вони
утворюють органи управління. Для вирішення питань повсякденної роботи
парламенту фракції утворюють т. зв робочі групи, які розглядають, зокрема,
питання, що є предметом окремих законопроектів порядку денного. Робочі
групи є тимчасовими і працюють до вирішення відповідних питань.
5. Особливості формування двопалатних парламентів.
Одним із визначальних моментів характеру сучасного парламенту та
представницьких інститутів народу в певній країні є його побудова.
Головною особливістю побудови установ народного представництва є її
структура.
Історично двопалатний парламент був першим і тривалий час
домінував. Як і більшість політичних систем, це витвір емпіричного порядку.
Тим часом в юридичній літературі двопалатність означає організацію
законодавчої влади, при якій остаточне прийняття правових текстів
досягається через непорозуміння між двома окремими колегіальними
органами — Першою та Першою колегіями. Друга, або верхня і нижня
кімнати. Прийняття всіх без винятку законів — це потреба двопалатної
рівності та координації між двома палатами — це найважливіші моменти в
розумінні бікамералізму — і саме так це питання розумів В.М. Гессен.
У сучасній науці конституційного права загальновизнано, що
двопалатність має природну основу лише у федеральних землях, де одна
палата виступає як орган, що представляє весь штат, а друга складається з
представників, які представляють кожен штат, або як пережиток дворянство
6. Підстави для розпуску парламентів.
“Стаття 90. Повноваження Верховної Ради України припиняються у день
відкриття першого засідання Верховної Ради України нового скликання.
Президент України має право достроково припинити повноваження
Верховної Ради України, якщо: 1) протягом одного місяця у Верховній Раді
України не сформовано коаліцію депутатських фракцій відповідно до
статті 83 цієї Конституції; 2)протягом шістдесяти днів після відставки
Кабінету Міністрів України не сформовано персональний склад Кабінету
Міністрів України; 3)протягом тридцяти днів однієї чергової сесії пленарні
засідання не можуть розпочатися.
Рішення про дострокове припинення повноважень Верховної Ради
України приймається Президентом України після консультацій з Головою
Верховної Ради України, його заступниками та головами депутатських
фракцій у Верховній Раді України
Повноваження Верховної Ради України, що обрана на позачергових
виборах, проведених після дострокового припинення Президентом України
повноважень Верховної Ради України попереднього скликання, не можуть
бути припинені протягом одного року з дня її обрання.
Повноваження Верховної Ради України не можуть бути достроково
припинені Президентом України в останні шість місяців строку
повноважень Верховної Ради України або Президента України”
Розпуск парламенту – це припинення діяльності парламенту до
закінчення терміну його повноважень і призначення нових виборів, він є
одним із засобів дозволу урядового (політичної) кризи або призначення
виборів на більш відповідний час.
У більшості країн парламентських республік, змішаних республік і
пострадянських країн, де державні устрої лише зовні схожі на змішані
республіки, президент має повноваження розпускати парламент, переважно
на двох або одній конкретній основі
По-перше, Президент повинен (обов’язок) або може (право) розпустити
парламент, якщо не досягнуто позитивних результатів у застосуванні
парламентських процедур щодо заміни прем’єр-міністра чи формування
персонального складу уряду, у тому числі, коли парламент відмовляється
довіряти новосформованому уряд
По-друге, парламент може бути розпущений на підставі
парламентської недовіри (в деяких країнах два-три рази) або відмови у довірі
чинному уряду прем'єр-міністру чи уряду в цілому. Водночас іноді звучать
застереження, що альтернативою відставці уряду може стати розпуск
парламенту.