Практичне заняття №8

1. Президент України (як публічний службовець) та його адміністративно-правовий статус.

Президент України є Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України та Головою Ради
національної безпеки і оборони України.
Для забезпечення належної діяльності Президента України створюється ціла мережа допоміжних
органів, які сприяють реалізації покладених на Президента України повноважень, а саме:
1) спеціалізований орган, який займається забезпеченням реалізації президентських повноважень
Адміністрація Президента;
2) консультативно-дорадчі органи при Президентові України (Комітет з економічних реформ, Громадська
гуманітарна рада);
3) інші допоміжні органи та установи, які забезпечують діяльність Президента України (Комісія при
Президентові України з питань громадянства, Комісія при Президентові України з питань помилування,
Національний інститут стратегічних досліджень).

Кадрові повноваження президента:

 призначає та звільняє глав дипломатичних представництв України в інших державах і при міжнародних
організаціях; приймає вірчі і відкличні грамоти дипломатичних представників іноземних держав;
 призначає за згодою Верховної Ради України Прем'єр-міністра України, припиняє його повноваження та
приймає рішення про його відставку;
 призначає на посаду та звільняє з посади за згодою Верховної Ради України Генерального прокурора
України;
 призначає половину складу Ради Національного банку України та Національної ради України з питань
телебачення і радіомовлення;
 утворює, реорганізовує та ліквідовує за поданням Прем'єр-міністра України міністерства та інші центральні
органи виконавчої влади, діючи в межах коштів, передбачених на утримання органів виконавчої влади;
 призначає на посади та звільняє з посад вище командування Збройних Сил України, інших військових
формувань;
 очолює Раду національної безпеки і оборони України;
 призначає третину складу Конституційного Суду України.

Забезпечувальні повноваження:
 створює у межах коштів, передбачених у Державному бюджеті України для здійснення своїх повноважень,
консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи і служби;
 призначає позачергові вибори до Верховної Ради України у строки, встановлені Конституцією;
 вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни та у разі збройної агресії проти
України приймає рішення про використання Збройних Сил України та інших утворених відповідно до
законів України військових формувань;
 приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в
Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України;
 приймає у разі необхідності рішення про введення в Україні або в окремих її місцевостях надзвичайного
стану.
 приймає рішення про прийняття до громадянства України та припинення громадянства України, про
надання притулку в Україні;
 забезпечує державну незалежність, національну безпеку і правонаступництво держави;
 представляє державу в міжнародних відносинах, здійснює керівництво зовнішньоекономічною діяльністю
держави, веде переговори та укладає міжнародні договори України;
 приймає рішення про визнання іноземних держав.

Контрольні повноваження:
 скасовує акти Кабінету Міністрів України;
 скасовує акти Ради міністрів Автономної Республіки Крим;
 припиняє повноваження Верховної Ради України у випадках, передбачених Конституцією;
 призначає всеукраїнський референдум щодо змін Конституції відповідно до ст. 156 Конституції, оголошує
всеукраїнський референдум за народною ініціативою.

2. Народний депутат як суб’єкт адміністративного права.

Народний депутат – представник українського народу в Верховній Раді, уповноважений ним
реалізовувати положення Конституції та закони нашої держави.

Народний депутат не має права:

a) сприяти, використовуючи своє службове становище, фізичним і юридичним особам у здійсненні ними
підприємницької діяльності, в отриманні субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг з метою
незаконного одержання за це матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг;
b) займатися підприємницькою діяльністю безпосередньо чи через посередників або підставних осіб, бути
повіреним третіх осіб у справах державного органу, в якому працює, виконувати роботу на умовах
сумісництва (крім наукової, викладацької, творчої діяльності, а також медичної практики);
c) входити самостійно, через представника або підставних осіб до складу правління чи інших виконавчих
органів підприємств, кредитно-фінансових установ, господарських товариств тощо, організацій, спілок,
об’єднань, кооперативів, що здійснюють підприємницьку діяльність;
d) відмовляти фізичним та юридичним особам в інформації, надання якої передбачено правовими актами,
умисно затримувати її, надавати недостовірну чи неповну інформацію;
e) сприяти, використовуючи своє службове становище, фізичним і юридичним особам – учасникам процедур
закупівель у досягненні перемоги всупереч вимогам законодавства, що регулює питання закупівлі товарів,
робіт і послуг за державні кошти.
Народний депутат також не має права неправомірно втручатися, використовуючи своє посадове становище,
в діяльність інших державних органів чи посадових осіб з метою перешкоджання виконанню ними
повноважень; надавати незаконні переваги фізичним або юридичним особам під час підготовки і прийняття
нормативно-правових актів чи рішень

3. Адміністративно-правовий статус Кабінету Міністрів України як найвищого органу в системі

органів виконавчої влади.
До основних завдань Кабінету Міністрів України ст. 2 відносить:
 забезпечення державного суверенітету та економічної самостійності України, здійснення внутрішньої та
зовнішньої політики держави, виконання Конституції та законів України, актів Президента України;
 вжиття заходів щодо забезпечення прав і свобод людини та громадянина;
 забезпечення проведення бюджетної, фінансової, цінової, інвестиційної, у тому числі амортизаційної,
податкової, структурно-галузевої політики;
 забезпечення рівних умов для розвитку всіх форм власності; здійснення управління об’єктами державної
власності відповідно до закону;
 здійснення заходів щодо забезпечення обороноздатності та національної безпеки України, громадського
порядку, боротьби із злочинністю, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій;
 організація і забезпечення провадження зовнішньоекономічної діяльності, митної справи;
Діяльність Кабінету Міністрів України ґрунтується на принципах верховенства права, законності, поділу
державної влади, безперервності, колегіальності, солідарної відповідальності, відкритості та прозорості.
Кабінет Міністрів України є колегіальним органом. Він приймає рішення після обговорення питань на його
засіданнях.
 Кабінет Міністрів України регулярно інформує громадськість через засоби масової інформації про свою
діяльність, залучає громадян до процесу прийняття рішень, що мають важливе суспільне значення. Прийняття
Кабінетом Міністрів України актів, що містять інформацію з обмеженим доступом, можливе лише у випадках,
визначених законом, у зв’язку із забезпеченням національної безпеки та оборони України. Акти Кабінету
Міністрів України підлягають обов’язковому оприлюдненню відповідно до Закону України "Про доступ до
публічної інформації".
Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією України законами України, а також
указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції
та законів України.

Організація, повноваження і порядок діяльності Кабінету Міністрів України визначаються Конституцією

України та законами України.
Кабінет Міністрів України відповідно до Конституції України та цього Закону затверджує Регламент
Кабінету Міністрів України, який визначає порядок проведення засідань Кабінету Міністрів України,
підготовки та прийняття рішень, інші процедурні питання його діяльності.
До складу Кабінету Міністрів України входять згідно ст. 6: Прем’єр-міністр України, Перший віце-прем’єр-
міністр України, Віце-прем’єр-міністри і Міністри.

4. Характеристика юридичної особи публічного права. Відмінність юридичних осіб публічного

та приватного права. Види юридичних осіб публічного права.
Відповідно до статті 81 Цивільного кодексу України юридичні особи, залежно від порядку створення,
поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права.
Статтею 167 ЦКУ визначено, що держава може створювати юридичні особи публічного права (державні
підприємства, навчальні заклади тощо) у випадках та в порядку, встановлених Конституцією України та
законом.
Частиною третьою статті 167 ЦКУ визначено, що держава може створювати юридичні особи приватного
права (підприємницькі товариства тощо), брати участь у їхній діяльності на загальних підставах, якщо іншого
не встановлено законом.

Аналогічно стаття 169 ЦКУ внормовує відповідні правовідносини у місцевому самоврядуванні:

- Територіальні громади можуть створювати юридичні особи публічного права (комунальні підприємства,
спільні комунальні підприємства, навчальні заклади тощо) у випадках та в порядку, встановлених
Конституцією України та законом.
- Територіальні громади можуть створювати юридичні особи приватного права, брати участь у їхній
діяльності на загальних підставах, якщо іншого не встановлено законом.

Отже, державні і комунальні підприємства створюються суб’єктом публічних правовідносин (державою,

місцевим самоврядуванням, чи їхніми представниками), що оформлюється відповідним розпорядчим актом.
Набагато складніше з правовим статусом господарського товариства, утвореного державою чи громадою.
Чинне законодавство України не дає однозначної відповіді чи є господарське товариство яку утворене
державою чи територіальної громадою є юридичною особою публічного права.
Така законодавча невизначеність юридичного статусу господарського товариства створює проблему в
частині дотримання прав та окреслення обов’язків посадових осіб такого господарського товариства. Тобто
якщо господарське товариство є юридичною особою публічного права то на його посадових осіб
поширюються такі статті Закону України «Про запобігання корупції».
 Відмінність
Юридична особа приватного права створюється на підставі установчих документів, відповідно до статті 87
ЦКУ. І особа приватного права може створюватись та діяти на підставі модельного Статуту у порядку,
визначеному законом.
А юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної
влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування.

Види
В залежності від порядку їх створення:
1) юридичну особа приватного права створюється на підставі установчих документів відповідно до статті
87 ЦКУ.
2) юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної
влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування.
В залежності від форми власності:
державні; приватні; колективні; змішані.
В залежності від цілі:
прибуткові; неприбуткові;
В залежності від організаційної форми:
1) підприємств;
2) товариств;
3) кооперативів;
4) установа;
5) інше.

5. Адміністративно-правовий статус навчального закладу. Акредитація навчальних закладів

(акредитацій на процедура/провадження).
Публічне адміністрування освітою має забезпечити: додержання законодавства в галузі освіти;
створення рівних умов для громадян у здобутті освіти; дотримання державних вимог щодо змісту, рівня й
обсягу освіти; стимулювання творчого пошуку педагогів і науковців; автономність у діяльності навчально-
виховних закладів та наукових установ.
Сучасна система адміністрування сфери освіти розвивається як державно-громадська. Вона має
враховувати регіональні особливості, тенденції до зростання автономії навчальних закладів,
конкурентоспроможності освітніх послуг.
Поєднання освіти і науки є умовою модернізації системи освіти. Наука є органічною частиною освіти,
базовим елементом і рушійною силою її розвитку. Наукова діяльність навчальних закладів має забезпечувати
відповідність змісту освіти сучасним досягненням у галузі науки, техніки і культури.

Акредитація напрямів (спеціальностей) навчальних закладів - це підтвердження здатності вищих

навчальних закладів (ВНЗ) здійснювати підготовку фахівців на рівні державних вимог з певного напряму
(спеціальності) - державно-громадське визнання такого статусу. Термін дії сертифіката про акредитацію
становить 5 років, для національних ВНЗ - 10 років.
Необхідною умовою акредитації навчального закладу в цілому повинен бути певний відсоток акредитованих за
відповідним рівнем спеціальностей (до 70%), при цьому повинні враховуватись спеціальності, акредитовані не
раніше ніж 3 роки тому. Для ВНЗ різних рівнів акредитації вимоги повинні бути різні. При акредитації ВНЗ у
цілому за IV рівнем мають враховуватись:
 загальна кількість студентів;
 наукова робота студентів: участь в конкурсах та олімпіадах, отримані призові місця, кількість публікацій у
наукових виданнях тощо;
 наукова робота професорсько-викладацького складу;
 міжнародні зв'язки навчального закладу;
 внесок у систему освіти: кількість власних видань з грифом МОН молодь спорту України, участь у роботі
науково-методичних комісій, розробці стандартів МОН молодь спорту України тощо;
 рівень інформаційного забезпечення навчального процесу (доступ студентів до мережі Інтернет).

Всі ці дані повинні бути надані в результатах самоаналізу навчального закладу, а також перевірені
експертами комісії. Акредитація спеціальностей національних навчальних закладів має проводитись за
результатами самоаналізу навчального закладу.

6. Адміністративно-правовий статус студента.

Студенти мають право на:
1) вибір форми навчання;
2) безпечні і нешкідливі умови навчання, праці та побуту;
3) трудову діяльність у позанавчальний час;
4) додаткову оплачувану відпустку у зв'язку з навчанням за основним місцем роботи, скорочений робочий час
та інші пільги, передбачені законодавством для осіб, які поєднують роботу з навчанням;
5) користування навчальною, науковою, виробничою, культурною, спортивною, побутовою, оздоровчою
базою вищого навчального закладу;
6) участь у науково-дослідних, дослідно-конструкторських роботах, конференціях, симпозіумах, виставках,
конкурсах, представлення своїх робіт для публікацій;
7) перерву в навчанні у встановленому законодавством порядку;
8) участь у об'єднаннях громадян;
9) обрання навчальних дисциплін за спеціальністю в межах, передбачених освітньо-професійною програмою
підготовки та робочим навчальним планом;
10) участь у формуванні індивідуального навчального плану;
11) безкоштовне користування у вищих навчальних закладах бібліотеками, інформаційними фондами,
послугами навчальних, наукових, медичних та інших підрозділів вищого навчального закладу тощо;

Студенти зобов'язані:
1) дотримуватися моральних, етичних норм;
2) виконувати графік навчального процесу та вимоги навчального плану, відвідувати заняття;
3) виконувати у встановлені терміни усі види завдань, що передбачені навчальними планами і програмами;
4) дбайливо користуватись аудиторним обладнанням, меблями, комп'ютерною технікою, книжковим фондом,
іншим майном.

Права і обов’язки студентів також встановлені договором про навчальні послуги (для студентів, що
навчаються за кошти фізичних /юридичних осіб);

7. Центральні органи виконавчої влади.

Територіальні органи центрального органу виконавчої влади утворюються як юридичні особи
публічного права в межах граничної чисельності державних службовців та працівників центрального органу
виконавчої влади і коштів, передбачених на його утримання, ліквідовуються, реорганізовуються за поданням
міністра, який спрямовує та координує діяльність центрального органу виконавчої влади, Кабінетом Міністрів
України.
Пропозиції щодо утворення, реорганізації та ліквідації територіальних органів центрального органу
виконавчої влади на розгляд міністрові вносить керівник центрального органу виконавчої влади.
Вони влади можуть утворюватись, ліквідовуватись, реорганізовуватись керівником центрального
органу виконавчої влади як структурні підрозділи апарату центрального органу виконавчої влади за
погодженням з міністром, який спрямовує та координує діяльність центрального органу виконавчої влади, та
Кабінетом Міністрів України.
Також ще, ці органи створюються у випадках, коли їх створення передбачено положенням про центральний
орган виконавчої влади, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

Систему центральних органів виконавчої влади складають:

1) міністерства;
2) інші центральні органи виконавчої влади: державні комітети та інші органи, статус яких прирівнюється до
державного комітету (далі - державні комітети); центральні органи виконавчої влади із спеціальним
статусом.

Державні органи виконавчої влади перебувають на бюджетному фінансуванні і є юридичними особами,

тобто мають цивільну правоздатність. Діючи у межах своєї компетенції, вони користуються відносною
юридичною самостійністю, їх взаємодія із законодавчими (представницькими) та судовими органами
здійснюється у різноманітних організаційних формах, таких як представництво, погоджувальні комісії, взаємо-
інформація тощо.
Будучи визначеними в Конституції України як самостійний вид державних органів, органи виконавчої
влади відрізняються від виконавчих органів системи місцевого самоврядування, а також виконавчих органів
комерційних і некомерційних організацій та громадських об'єднань.

8. Завдання центральних органів виконавчої влади.

Основними завданнями центральних органів виконавчої влади є:
1) вжиття заходів до забезпечення прав і свобод людини і громадянина;
2) виконання Конституції та законів України, постанов Верховної Ради України, актів Президента України та
Кабінету Міністрів України;
3) вироблення пропозицій щодо формування та забезпечення проведення державної політики у відповідних
сферах суспільного та державного життя;
4) здійснення нормативно-правового регулювання у відповідних сферах суспільного та державного життя;
5) підготовка пропозицій щодо вдосконалення законодавства, розроблення проектів нормативно-правових
актів.

Принципи діяльності центральних органів виконавчої влади

1) Діяльність центральних органів виконавчої влади ґрунтується на принципах верховенства права,
законності, безперервності, забезпечення єдності державної політики та відкритості.
2) Центральні органи виконавчої влади спрямовують свою діяльність на забезпечення прав та свобод людини
і громадянина.
3) Центральні органи виконавчої влади провадять свою діяльність на підставі, в межах повноважень та у
спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Неправомірне втручання будь-яких органів,
посадових осіб, підприємств, установ і організацій, об'єднань громадян у вирішення питань, що належать
до компетенції центральних органів виконавчої влади, не допускається.
4) Центральні органи виконавчої влади безперервно забезпечують здійснення державного управління у
відповідній сфері суспільного та державного життя.
5) Центральні органи виконавчої влади забезпечують проведення єдиної державної політики у відповідній
сфері суспільного та державного життя на всій території України.
6) Центральні органи виконавчої влади провадять свою діяльність відкрито, гарантуючи та забезпечуючи
відповідно до закону доступ громадськості до інформації про неї. Видання центральними органами
виконавчої влади актів, що містять інформацію з обмеженим доступом, можливе лише у випадках,
встановлених законом.
7) Центральні органи виконавчої влади регулярно інформують громадськість через засоби масової інформації
про свою діяльність, проводять громадські обговорення проектів актів, що стосуються прав і обов'язків
громадян. Акти, що стосуються прав і обов'язків громадян, підлягають обов'язковому оприлюдненню.

9. Поняття та статус територіальних органів центральних органів виконавчої влади.

Центральний орган виконавчої влади - це орган виконавчої влади, який бере участь у формуванні і
забезпечує проведення державної політики у відповідних сферах суспільного та державного життя.
Центральний орган виконавчої влади відповідальний перед Кабінетом Міністрів України, йому підзвітний і
підконтрольний. Він здійснює свої повноваження безпосередньо та через підпорядковані йому територіальні
органи.

Статус та атрибути центральних органів виконавчої влади:

1) Центральний орган виконавчої влади є юридичною особою публічного права, за яким майно закріплюється
на праві оперативного управління.
2) Центральний орган виконавчої влади має самостійний баланс, печатку із зображенням Державного Герба
України та своїм найменуванням, рахунки в органах Державного казначейства України.
3) Центральний орган виконавчої влади набуває статусу юридичної особи з моменту його державної реєстрації
у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб.
4) Центральний орган виконавчої влади є таким, що припинився як юридична особа, з дня внесення до Єдиного
державного реєстру запису про його припинення.
5) На будинку, де розміщується центральний орган виконавчої влади, вивішується табличка (вивіска) із
зображенням Державного Герба України та найменуванням розташованого там органу і піднімається
Державний Прапор України.
6) Зразки печаток і відповідних табличок (вивісок) центрального органу виконавчої влади затверджуються
Кабінетом Міністрів України.
7) Центральні органи виконавчої влади розміщуються в адміністративних будинках і нежитлових
приміщеннях, що є у державній власності, за рішенням Кабінету Міністрів України.

9.1. Міністерство як центральний орган виконавчої влади, який реалізує політику у відповідних
сферах життєдіяльності суспільства.
Міністерство є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади з формування та
забезпечення проведення державної політики у відповідній сфері, спрямованої передусім на виконання
Програми діяльності Кабінету Міністрів України.
Між міністерствами розподіляються всі питання державної політики, відповідальність за які покладено
на Кабінет Міністрів України Конституцією та законами України, за винятком віднесених до компетенції членів
Кабінету Міністрів України, які не очолюють міністерств, та центральних органів виконавчої влади із
спеціальним статусом, які здійснюють державне регулювання діяльності суб'єктів природних монополій,
суміжних та інших ринків.
Міністерства діють за принципом єдиноначальності і їх очолює міністр, який є членом Кабінету Міністрів
України.
Порядок призначення на посаду, набуття та припинення повноважень міністра, відповідальність, а також інші
питання діяльності міністра як члена Кабінету Міністрів України визначаються Конституцією
України та Законом України "Про Кабінет Міністрів України".
 Міністр як керівник міністерства:
1) очолює міністерство, здійснює керівництво його діяльністю, несе відповідальність перед Кабінетом
Міністрів України за виконання покладених на міністерство завдань;
2) забезпечує виконання рішення Кабінету Міністрів України щодо спрямування і координації діяльності
центральних органів виконавчої влади;
3) погоджує проекти законів України, актів Президента України та Кабінету Міністрів України з питань, що
належать до компетенції міністерства та центральних органів виконавчої влади, діяльність яких
спрямовується і координується через міністра;
4) представляє в установленому порядку проекти законів України, розробником яких є міністерство та
центральні органи виконавчої влади;
5) веде переговори і підписує міжнародні договори України відповідно до наданих йому повноважень;
6) розподіляє обов'язки між заступниками міністра, порушує в установленому порядку перед Кабінетом
Міністрів України питання про притягнення їх до дисциплінарної відповідальності;
7) утворює, реорганізовує та ліквідовує виконавчі агенції у складі центрального апарату міністерства в межах
коштів, передбачених у Державному бюджеті України для утримання відповідного міністерства, затверджує
положення про них;
8) призначає на посаду та звільняє з посади працівників центрального апарату міністерства, крім працівників,
які призначаються на посаду та звільняються з посади керівником виконавчої агенції і тощо.

9.2. Державні служби як центральні органи виконавчої влади.

Державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання
завдань і функцій держави, зокрема щодо:
1) аналізу державної політики на загальнодержавному, галузевому і регіональному рівнях та підготовки
пропозицій стосовно її формування, у тому числі розроблення та проведення експертизи проектів програм,
концепцій, стратегій, проектів законів та інших нормативно-правових актів, проектів міжнародних
договорів;
2) забезпечення реалізації державної політики, виконання загальнодержавних, галузевих і регіональних
програм, виконання законів та інших нормативно-правових актів;
3) забезпечення надання доступних і якісних адміністративних послуг;
4) реалізації інших повноважень державного органу, визначених законодавством.

Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної
влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті), одержує заробітну плату за рахунок коштів
державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов'язані з
виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.

Принципи державної служби

1) верховенства права - забезпечення пріоритету прав і свобод людини і громадянина відповідно до
Конституції України, що визначають зміст та спрямованість діяльності державного службовця під час
виконання завдань і функцій держави;
2) законності - обов'язок державного службовця діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що
передбачені Конституцією та законами України;
3) професіоналізму - компетентне, об'єктивне і неупереджене виконання посадових обов'язків, постійне
підвищення державним службовцем рівня своєї професійної компетентності, вільне володіння державною
мовою і, за потреби, регіональною мовою або мовою національних меншин, визначеною відповідно до
закону;
4) патріотизму - відданість та вірне служіння Українському народові;
5) доброчесності - спрямованість дій державного службовця на захист публічних інтересів та відмова
державного службовця від превалювання приватного інтересу під час здійснення наданих йому
повноважень;
6) ефективності - раціональне і результативне використання ресурсів для досягнення цілей державної
політики;
7) забезпечення рівного доступу до державної служби - заборона всіх форм та проявів дискримінації,
відсутність необґрунтованих обмежень або надання необґрунтованих переваг певним категоріям громадян
під час вступу на державну службу та її проходження;
8) політичної неупередженості - недопущення впливу політичних поглядів на дії та рішення державного
службовця, а також утримання від демонстрації свого ставлення до політичних партій, демонстрації власних
політичних поглядів під час виконання посадових обов'язків;

9.3. Державні агентства як центральні органи виконавчої влади.

Агентство - окремий структурний підрозділ у складі центрального апарату міністерства, який
утворюється для надання реєстраційно-дозвільних та інших адміністративних послуг фізичним і юридичним
особам.
Рішення про утворення, реорганізацію та ліквідацію виконавчих агенцій приймає міністр, діючи в межах
граничної чисельності працівників міністерства, затвердженої Кабінетом Міністрів України, та коштів,
передбачених у Державному бюджеті України для утримання міністерства.

Порядок організації та діяльності виконавчих агенцій:

1) Завдання, функції, обсяг повноважень, звітність та інші питання діяльності виконавчих агенцій
визначаються з урахуванням норм цього та інших законів України в положеннях про ці органи, що
затверджуються міністром. Типове положення про службу, інспекцію, агентство затверджується Кабінетом
Міністрів України.
2) З питань реалізації власних повноважень виконавчі агенції виступають суб'єктами публічно-правових
відносин та наділяються правом прийняття відповідного рішення.
3) Міністр має право скасовувати рішення, прийняті виконавчими агенціями з порушенням норм
законодавства.
4) Граничну чисельність працівників виконавчих агенцій в межах граничної чисельності працівників
міністерства затверджує міністр.
5) Штатний розпис та кошторис виконавчих агенцій затверджує міністр в межах коштів, передбачених для
фінансування відповідного міністерства, за погодженням з Міністерством фінансів України.
6) Структуру виконавчої агенції затверджує її керівник за погодженням з міністром.

Керівництво виконавчою агенцією:

1) Керівник виконавчої агенції призначається на посаду та звільняється з посади міністром.
2) Заступники керівника виконавчої агенції призначаються на посаду та звільняються з посади міністром за
поданням керівника виконавчої агенції.
3) Кандидатури на посаду керівника виконавчої агенції, його заступників добираються на конкурсних засадах
в порядку, встановленому законодавством про державну службу. До складу конкурсних комісій обов'язково
залучаються представники підприємств, установ і організацій сфери діяльності виконавчої агенції.
4) Керівник виконавчої агенції.

9.4. Державні інспекції як центральні органи виконавчої влади.

Інспекція - окремий структурний підрозділ у складі центрального апарату міністерства, який
утворюється для виконання контрольно-наглядових функцій.

Є різні види інспекцій, от наприклад:

 Головна державна технічна інспекція міського електротранспорту
 o проведення реєстрації та обліку трамвайних вагонів і тролейбусів, здійснення державного
контролю за технічним станом міського електротранспорту та забезпеченням безпеки руху
трамвайних вагонів і тролейбусів;
o участь у проведенні експертної оцінки відповідності конструкцій рухомого складу,
обладнання та устаткування міського електротранспорту вимогам щодо забезпечення
безпеки руху трамвайних вагонів і тролейбусів.

 Державна архітектурно-будівельна інспекція України

 Державна аудиторська служба України
 Державна екологічна інспекція України
 Державна інспекція архітектури та містобудування України
 Державна інспекція енергетичного нагляду України
 Державна інспекція містобудування України
 Державна інспекція навчальних закладів України
 Державна інспекція сільського господарства України
 Державна інспекція техногенної безпеки України
 Державна інспекція України з контролю за цінами
 Державна інспекція ядерного регулювання України

9.5. Центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом.

Вперше існування центральних органів виконавчої влади зі спеціальним статусом було передбачено в
Концепції адміністративної реформи в Україні, де було закріплено, що «особливість даного виду органів
полягає, зокрема, в тому, що всі питання їх правового статусу та взаємовідносин з іншими органами мають
вирішуватися шляхом прийняття законів, що визначають повноваження і порядок їх діяльності».
Особливий порядок вирішення кадрових питань є наступною особливістю центральних органів
виконавчої влади зі спеціальним статусом. По-перше, для цих органів є характерним особливий порядок
призначення та звільнення з посад голів та заступників голів. Так, Голова Антимонопольного комітету України,
Голова Фонду державного майна України, Голова Державного комітету телебачення і радіомовлення України
призначаються на посади за поданням Прем’єр-міністра України та звільняються з посад Верховною Радою
України, а їхні заступники – Кабінетом Міністрів України за поданням Прем’єр-міністра України.
Голова Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами,
одержаними від корупційних та інших злочинів, призначається на посаду Кабінетом Міністрів України за
результатами конкурсу.

Відбором кандидата на цю посаду займається конкурсна комісія, члени якої обираються з числа осіб, які не
є особами, уповноваженими на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, мають бездоганну
ділову репутацію, високий суспільний авторитет, а також досвід роботи, пов’язаний з участю у формуванні
та/або реалізації політики у сферах кримінальної юстиції або запобігання і протидії корупції. До складу цієї
комісії входять:
1) три особи, визначені Верховною Радою України;
2) одна особа, визначена Генеральним прокурором України;
3) одна особа, визначена директором Національного антикорупційного бюро України;
4) одна особа, визначена Міністром юстиції України; 5) одна особа, визначена головою центрального органу
виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері запобігання та протидії легалізації доходів,
одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового
знищення;

9.6. Національні комісії з регулювання ринків природних монополій.

Національні комісії регулювання природних монополій (далі - комісії) є державними колегіальними
органами, які утворюються та ліквідуються Президентом України.
 Комісії підпорядковуються Президенту України, підзвітні Верховній Раді України. Основною формою
роботи комісій як колегіального органу є засідання. Засідання комісії є правомочним, якщо на ньому присутні
більше половини її загального кількісного складу. Рішення комісії вважається прийнятим, якщо за нього
проголосувала більшість від загального кількісного складу комісії. Голова, члени комісії мають по одному
голосу кожен.

Голова комісії:
1) очолює систему комісії та керує її діяльністю;
2) затверджує Регламент комісії;
3) координує роботу членів комісії, розподіляє обов'язки між членами комісії за відповідними напрямами щодо
виконання покладених на комісію завдань;
4) скликає і проводить засідання комісії, вносить питання до розгляду на її засіданнях, підписує протоколи
засідань та рішення комісії, затверджує порядок денний засідання комісії;
5) призначає на посади та звільняє з посад згідно із законодавством керівників та працівників центрального
апарату комісії;
6) здійснює керівництво діяльністю територіальних органів комісії, призначає на посади та звільняє з посад у
встановленому законодавством порядку керівників та працівників цих органів;
7) здійснює в установленому порядку представницькі функції щодо діяльності комісії;
8) має право без спеціальних дозволів представляти комісію у суді;
9) представляє інтереси комісії у Кабінеті Міністрів України, має право брати участь у засіданнях Кабінету
Міністрів України з правом дорадчого голосу;
10) подає Президенту України пропозиції щодо призначення на посади та звільнення з посад членів комісії;

Комісії відповідно до покладених на них завдань:

 розробляють та затверджують спеціальні умови і правила здійснення підприємницької діяльності
суб'єктами природних монополій та суб'єктами господарювання, що здійснюють діяльність на суміжних
ринках, контролюють їх дотримання, вживають у встановленому порядку заходів щодо запобігання
порушенням цих умов і правил;
 видають у встановленому порядку суб'єктам природних монополій та суб'єктам господарювання, що
здійснюють діяльність на суміжних ринках, ліцензії на здійснення відповідних видів підприємницької
діяльності;

10. Місцеві державні адміністрації як суб’єкти адміністративного права.

Місцева державна адміністрація є органом виконавчої влади на території відповідної адміністративно-
територіальної одиниці, який виконує повноваження державної влади, делеговані йому виконавчі функції
відповідних рад через створювані управління, відділи та інші структурні підрозділи й діє під керівництвом
голови місцевої державної адміністрації.
У здійсненні своїх повноважень голова місцевої державної адміністрації відповідальний перед главою
держави і Кабінетом Міністрів. Районні державні адміністрації також підзвітні та підконтрольні обласним
державним адміністраціям.
Саме через місцеві державні адміністрації здійснюється принцип поєднання централізації і
децентралізації у здійсненні державної влади, покладений в основу територіального устрою України. Такий
підхід повною мірою відповідає змісту управління місцевими справами, якого додержується більшість країн
світу.

Місцеві державні адміністрації на відповідній території забезпечують:

1) виконання Конституції та законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, інших
органів виконавчої влади;
2) законність і правопорядок; додержання прав і свобод громадян;
3) виконання державних і регіональних програм соціально-економічного та культурного розвитку, програм
охорони довкілля, а в місцях компактного проживання корінних народів і національних меншин - також
програм їх національно-культурного розвитку;
4) підготовку та виконання відповідних обласних і районних бюджетів;
5) звіт про виконання відповідних бюджетів та програм;
6) взаємодію з органами місцевого самоврядування;
7) реалізацію інших наданих державою, а також делегованих відповідними радами повноважень.

У разі делегування повноважень районними чи обласними радами в управлінні державних адміністрацій

перебувають також об'єкти спільної власності територіальних громад. Для управління цими об'єктами місцеві
державні адміністрації наділені відповідними повноваженнями, які бувають двох видів:
 права і обов'язки, зміст яких безпосередньо випливає з належності цих органів до системи саме виконавчої
влади;
 повноваження, якими наділяються місцеві адміністрації іншими органами.
Зокрема місцеві адміністрації здійснюють повноваження місцевого самоврядування, делеговані їм радами
відповідного рівня.

11. Адміністративно-правовий статус голови місцевої державної адміністрації (за видами

місцевих адміністрацій).
Кандидатури на посади голів районних державних адміністрацій Кабінету Міністрів України вносяться
головами відповідних обласних державних адміністрацій. На кожну посаду вноситься одна
кандидатура. Президент України може порушити перед Кабінетом Міністрів України питання про призначення
головою місцевої державної адміністрації іншої кандидатури. Голови місцевих державних адміністрацій
набувають повноважень з моменту призначення.

До відання місцевих державних адміністрацій у межах і формах, визначених Конституцією і законами

України, належить вирішення питань:
1) забезпечення законності, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян;
2) соціально-економічного розвитку відповідних територій;
3) бюджету, фінансів та обліку;
4) управління майном, приватизації та підприємництва;
5) промисловості, сільського господарства, будівництва, транспорту і зв”язку;
6) науки, освіти, культури, охорони здоров”я, фізкультури і спорту, сім”ї, жінок, молоді та неповнолітніх;
7) використання землі, природних ресурсів, охорони довкілля;
8) зовнішньоекономічної діяльності;
9) оборонної роботи та мобілізаційної підготовки;
10) соціального захисту, зайнятості населення, праці та заробітної плати.

1) Які ознаки адміністративно-правового статусу Президента України?

Президент України не може мати іншого представницького мандата, обіймати посаду в органах
державної влади або в об'єднаннях громадян, а також займатися іншою оплачуваною або підприємницькою
діяльністю чи входити до складу керівного органу або наглядової ради підприємства, що має на меті одержання
прибутку.

2) Для чого утворювати територіальні органи центральних органів виконавчої влади?

Їх потрібно утворювати для реалізації повноважень міністерства та іншого центрального
органу виконавчої влади на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці.

3) Які є види центральних органів виконавчої влади?

1) Міністерства
2) Державні і національні служби
3) Державні і національні агентства
4) Державні інспекції
5) Інші центральні органи виконавчої влади

4) Відмежуйте поняття: загальна та спеціальна компетенція.

Спеціальна компетенція комерційної організації виражається у праві провадити професійну
підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку. А загальна без поняття.

5) Яка процедура утворення юридичних осіб публічного права?

Юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу
державної влади, органу влади Автономної Республіки органу місцевого самоврядування.
Порядок утворення та правовий статус юридичних осіб публічного права встановлюються Конституцією та
законами України.

Зобразіть схематично систему діючих органів виконавчої влади трьох рівнів із зазначенням назв
усіх центральних органів виконавчої влади.
До системи центральних органів виконавчої влади (ЦОВВ) України входять міністерства, інші
центральні органи виконавчої влади (агентства, служби та агенції) та центральні органи виконавчої влади зі
спеціальним статусом.