1. Конституція Франції 1958 р.

Народження Конституції 1958 р. пов'язане з політичною кризою в країні,

викликаної урядовою нестабільністю,та алжирським конфліктом, який
створив загрозу громадянської війни. У цих умовах Національні збори
доручили голові Уряду Ш. де Голлю, який виявив готовність взяти
політичну відповідальність за підтримку стабільності в державі на себе,
розробити проект нової Конституції. Одночасно Національні збори
прийняли конституційний закон, в якому містилися п'ять базових
принципів нової Конституції: 1) тільки загальне голосування є джерелом
влади, а законодавча і виконавча влада похідні від такого голосування; 2)
законодавча і виконавча влада мають бути реально розділені; 3) Уряд
повинен нести політичну відповідальність перед Парламентом; 4) судова
влада має залишатися незалежною та забезпечувати дотримання прав і
свобод, що містяться в преамбулі Конституції 1946 р. і в Декларації прав
людини і громадянина 1789 р.; 5) Конституція повинна організувати
відносини Франції з народами її колоній. Крім того, цей закон визначив
наступну процедуру розробки і прийняття Конституції: - Уряд проводить
консультації з Конституційним консультативним комітетом щодо змісту
Конституції; - проект Конституції отримує попередній висновок
Державної ради; - Конституція схвалюється на республіканському
референдумі; - Президент промульгує Конституцію.
Важливою новелою Конституції Франції 1958 р. стало введення
президентсько-парламентської республіки, яка обмежила
парламентаризм як політико-правовий режим управління, і
встановила так званий «раціоналізований парламентаризм», який
характеризується:
1. запровадженням двох варіантів внесення змін і доповнень до
Конституції. Перший відбувається відповідно до ст. 89 Конституції
– парламентський і другий, заснований на ст.11 Конституції, –
президентсько-урядовий. Ці варіанти забезпечують збалансованість
влади.
2. визначенням такого порядку формування посади глави держави,
який дозволяє Президенту уникнути залежності від політичних
партій. З 1962 р. Президент обирається загальними виборами. У той
же час зберігається необхідність отримання кандидатом на цю
високу посаду рекомендації осіб, які мають представницький
мандат.
 3. введенням повноважень Президента у сфері діяльності Парламенту
(звертатися до Парламенту, скликати його на сесії, застосовувати
вето) і Прем’єр-міністра вимагати продовження засідань та скликати
позачергові сесії Парламенту
4. встановленням абсолютно обмеженої законодавчої компетенції
Парламенту
5. закріпленням делегованого законодавства (ст. 38 Конституції).
Відповідно до цієї статті Уряд може для «виконання своєї програми»
просити Парламент дозволити на обмежений термін здійснювати
ордонансом заходи, які входять до компетенції законодавчого
органу
6. впровадженням регламентарної влади, предметом якої є всі об’єкти,
що не входять до відання Парламенту. Прем'єр-міністр отримав
право звернення до Конституційної ради щодо підтвердження
виходу Парламенту за межи своєї компетенції;
7. наданням Прем'єр-міністру права законодавчої ініціативи
8. введенням обмеженого «законодавчого човнику» як засобу
подолання розбіжностей у законодавчому процесі. Палати у
законодавчому процесі мають рівний статус і закон повинний бути
прийнятим в ідентичній редакції обома палатами. Законопроект
може ходити з палати в палату поки депутати не досягнуть угоди.
9. закріпленням за Конституційною радою повноваження вирішувати
спори про розмежування компетенції, які виникають на підставі ст.
34 і 37 Конституції, а також здійснювати попередній контроль щодо
регламентів палат і органічних законів
Сучасна структура Конституції Франції має особливість, оскільки
існує у вигляді «конституційного блоку», до якого входять: Конституція
Франції 1958 р., Декларація прав людини і громадянина 1789 р., преамбула
Конституції 1946 р., Хартія навколишнього середовища 2004 р.

2. Конституційно-правовий статус особи у Франції.

Конституційно-правовий статус особи у Франції регламентується:
1) Декларацією прав людини та громадянина 1789 р., яка проголосила
особисті та політичні права і свободи людини і громадянина;
2) преамбулою Конституції Франції 1946 р., яка доповнила Декларацію
соціально-економічними правами;
3) Хартією навколишнього середовища 2004 р., яка містить широкий
каталог екологічних прав;
4) Конституцією Франції 1958 р., яка лише в окремих статтях визначає
принципи реалізації громадянами виборчого права (ст. 3), право на
утворення політичних партій (ст. 4), а також судові гарантії особистої
свободи (ст. 66);
5) рішеннями Конституційного ради, які тлумачать конкретні права і
свободи. Наприклад визначаються такі поняття «безпека і свобода»
(рішення від 15 січня 1981 р.), «свобода асоціацій» (рішення від 19 липня
1971 р.), «свобода совісті та освіти» (рішення від 22 листопада 1977 р.),
«свобода думки» (рішення від 22 липня 1982 р.), «особисті права»
(рішення від 12 січня 1977 р.), «право власності і свобода
підприємництва» (рішення від 16 січня 1982 р.);
6) положеннями міжнародних актів (Міжнародних пактів про економічні,
соціальні і культурні права і про громадянські і політичні права 1966 р.,
Конвенції про захист прав людини і основних свобод 1950 р. тощо).

Велика увага у Франції приділена забезпеченню принципу рівності.

У результаті конституційної реформи 2008 р. до Основного Закону
Французької Республіки 1958 р. був включений новий розділ Х1-bis,
який встановив статус захисника прав. Згідно зі ст. 71-1 захисник прав
призначається Президентом Республіки строком на шість років без права
перепризначення. Функції захисника прав несумісні з діяльністю в якості
члена Парламенту або члена Уряду. Захисник прав стежить за
дотриманням прав і свобод у діяльності адміністрації держави,
територіальних колективів, громадських установ, а також усіх організацій,
які здійснюють громадське обслуговування. До захисника прав може
звертатися будь-яка особа, яка вважає, що її права порушені діями або
бездіяльністю вищезазначених державних і недержавних інституцій.

3. Вищі органи державної влади Франції.

ПРЕЗИДЕНТ:
Президент Франції займає центральне місце в системі вищих органів
влади. Відповідно до ст. 5 Конституції 1958 р. Президент стежить за
дотриманням Конституції, забезпечує своїм арбітражем нормальне
функціонування державних інститутів, здійснює заходи щодо
забезпечення національної незалежності і територіальної цілісності,
забезпечує дотримання міжнародних договорів і угод.
Вибори президента:
Обирається глава держави шляхом прямих, рівних, вільних, загальних,
таємних виборів на п'ять років за мажоритарною системою. В першому
турі – за мажоритарною системою абсолютної більшості, а в другому турі
беруть участь ті кандидати, які в першому турі отримали більше голосів
ніж їх суперники. Для того, щоб зареєструватися кандидатом на посаду
Президента, необхідно бути французом, володіти активним виборчим
правом, досягти 23 років, не підпадати під умови необираємості і
відповідати умовам, які пред'являються Кодексом про обов'язкову
державну службу.

Президент Республіки не несе відповідальності за дії, вчинені під час

виконання функцій глави держави, не може бути примушений давати
показання перед будь-яким французьким судом чи адміністративним
органом, не може бути притягнутий до кримінальної відповідальності.
Дострокове припинення повноважень Президента можливо у разі
смерті, добровільної відставки і в порядку імпічменту.Усю сукупність
повноважень Президента Франції можна розділити на дві групи: особисті
повноваження, або повноваження, реалізовані Президентом самостійно, і
повноваження, що вимагають контрасигнації Прем'єр-міністра.
1. - розпуск Національних зборів, який неможливий у разі оголошення
надзвичайного стану і протягом року після попереднього розпуску
нижньої палати Парламенту;
- запровадження надзвичайного стану, при якому Президент має
право робити будь-які дії, продиктовані обставинами;
- призначення Прем'єр-міністра, міністрів, вищих цивільних і
військових посадовців і звільнення їх з посад;
- винесення на референдум законопроектів, що стосуються
організації публічної влади;
- звернення до Парламенту; головування на засіданнях Ради
міністрів;
- звернення до Конституційної Ради і призначення третини її членів і
голови;
 - виконання функцій глави Збройних сил і голови вищих рад і
комітетів оборони.
2. - підписання Президентом Республіки ордонансів і декретів,
прийнятих Радою міністрів;
- призначення дипломатичних представників і акредитація послів і
ін.
УРЯД:
Уряд визначає і проводить політику нації, в його розпорядженні
знаходиться адміністрація і Збройні сили.
Метою формування Уряду є утворення Ради міністрів – органу, який
ухвалює найбільш важливі рішення. Керує роботою Ради міністрів і
підписує його рішення Президент. Крім того, Уряд формує Раду кабінету,
очолювану Прем'єр-міністром. Прем'єр-міністр має особливий статус в
Уряді. Зокрема, він керує діяльністю уряду, несе відповідальність за
національну оборону, забезпечує виконання законів, ставить питання про
довіру Уряду, заміщує Президента у разі потреби. До Уряду входять
міністри, які призначаються Президентом за поданням Прем'єр-міністра,
державні міністри, міністриделегати, які виконують доручення Прем'єр-
міністра і міністрів.

Уряд несе кримінальну і політичну відповідальність. Політичну

відповідальність Уряд несе перед Парламентом. Конституція (статті 49 і
50) передбачає підстави можливої відставки Уряду – відмова у довірі та
вотум недовіри.

ПАРЛАМЕНТ:
Парламент складається з двох палат:
1. Сенат(обирається шляхом непрямого голосування і забезпечує
представництво територіальних колективів Республіки, В основному
сенатори обираються по департаментах колегіями, що включають
депутатів рад регіонів і департаментів, а також представників рад
комун. Термін повноважень Сенату – 6 років, при оновленні
половини складу кожні три роки.)
2. Національні збори(формуються прямими виборами строком на п'ять
років за допомогою мажоритарної системи в два тури)
Статус членів Парламенту характеризується вільним мандатом,
обмеженим імунітетом (можуть бути піддані кримінальному
переслідуванню при затриманні на місці злочину), індемнітетом і вимогою
несумісності із заняттям державних посад. Організація палат включає
голову, його заступників, бюро палати, парламентські групи і постійні та
спеціальні комісії.
Парламент проводить одну щорічну чергову сесію, яка триває з
жовтня і до кінця червня. Надзвичайні сесії скликаються Президентом
на вимогу Прем'єр-міністра або більшості депутатів Національних зборів.
Засідання палат Парламенту проходять окремо, але у разі утворення
Конгресу депутатів і сенаторів проводиться спільне засідання.
У законодавчому процесі палати мають рівний статус, тому суб'єкти
законодавчого процесу можуть звернутися в бюро будь-якої з палат.
Правом
законодавчої ініціативи наділяються: Прем'єр-міністр, який вносить до
Парламенту законопроекти, і члени Парламенту, що подають законодавчі
пропозиції. Прийнятий однією палатою законопроект передається в іншу
палату для схвалення його в ідентичній редакції. Якщо між палатами
виникають суперечності, то застосовується метод «човника» або
створюється
змішана паритетна комісія. Органічні закони, після їх ухвалення
Парламентом і до підписання Президентом, підлягають обов'язковому
попередньому конституційному контролю.

Зовнішньополітичні повноваження і повноваження у сфері

національної безпеки передбачають:
- схвалення Парламентом найбільш важливих міжнародних договорів;
- надання дозволу на оголошення війни і продовження облогового стану
на термін більше 12 днів. Судові повноваження Парламенту полягають в
його можливості оголошувати амністію, створювати Високу палату
правосуддя і Суд Республіки.

КОНСТИТУЦІЙНА РАДА:
Конституційна рада здійснює конституційний контроль.
Склад даного органу має певну специфіку. У силу закону в Конституційну
раду довічно входять колишні Президенти Республіки. Дев'ять членів
призначаються на 9 років з оновленням на одну третину кожні три роки.
Три члени Конституційної ради призначаються Президентом Республіки,
три – головою Сенату, три – головою Національних зборів. Голова
Конституційної ради призначається Президентом, і його голос є
вирішальним у разі розподілу голосів порівну.
Конституційна рада Франції здійснює попередній і подальший
конституційний контроль, який стосується: правильності обрання
депутатів і сенаторів, якщо результати їх виборів оскаржуються;
правильності обрання Президента Республіки; - правильності проведення
референдуму і оголошення його результатів; - розподілу повноважень між
Парламентом і Урядом; - дотримання палатами їх регламентів; -
конституційності органічних, звичайних законів і міжнародних договорів.
Положення, оголошене неконституційним, не може бути ані
промульгованим, ані застосованим. Рішення Конституційної ради не
підлягають оскарженню. Вони обов'язкові для всіх органів публічної
влади. КВАЗІСУДОВА МОДЕЛЬ КОНСТИТУЦІЙНОГО
КОНТРОЛЮ

4. Конституційні принципи політико-територіального устрою та

статус місцевих органів влади Франції.
Правовою основою територіальної організації влади у Французькій
Республіці є Конституція Французької Республіки (Ст. 1, Розділ ХІІ
«Територіальні колективи») та низка таких Законів, як: Загальний
кодекс територіальних колективів, «Про права та свободи муніципалітетів,
департаментів та регіонів» (№ 82-213), «Про розподіл повноважень між
комунами, департаментами, регіонами та державою» (№ 83-8, № 83-663),
«Про статус територіальної публічної служби» (№ 84-53), «Про умови
здійснення місцевих мандатів» (№ 92-108), «Про територіальну
адміністрацію Республіки» (№ 92-125), «Про децентралізовану
організацію Республіки» (№ 2003-276), «Про модернізацію
функціонування публічних територій та встановлення мегаполісів» (№
2014-58).
Сучасний адміністративно-територіальний устрій Франції є 5-ти
ланковим: 1) 13 регіонів метрополії і 5 заморський регіонів. Ради регіонів
не наділені правом приймати власні нормативно-правові акти, але мають
бюджет, що складається з державних субвенцій; 2) 96 департаментів
метрополії і 5 заморських департаментів, які одночасно мають статус
заморського регіону. Представницьким органом департаменту є
Генеральна рада, а адміністративним центром департаменту є префектура;
3) 343 округи, які є суто територіальними утвореннями, що створені для
раціонального управління (до одного департаменту входять по 3-4
округи). Столицею округу є субпрефектура; 4) 2074 кантонів, 175 з яких –
заморські, що охоплює декілька комун; 5) 35 357 комун, в яких
обираються представницькі органи – муніципальна рада і мер,
повноваження яких, у сфері місцевого управління, однакові, незалежно від
чисельності населення комуни.
Політичною автономією користується острів Корсика (9 регіон). Живуть
на острові в основному не французи, а корсиканці. Серед яких
найзнаменитішою є така особистість, як Наполеон Бонапарт. У 2001 р.
Французький парламент більшістю голосів підтримав план Прем'єр-
міністра Л. Жоспена надати Корсиці статус автономії, який
регламентується органічним законом. Новий закон надає законодавчим
зборам Корсики право змінювати деякі з французьких законів залежно від
місцевої специфіки. Автономія Корсики стосується широкого кола питань
(від транспорту до сільського господарства), але пріоритет віддано сфері
освіти і культури (закон вводить корсиканську мову як одну з
обов'язкових шкільних предметів). Конституція (ст. 72-3) проголошує, що
Республіка визнає входження до складу французького народу заморського
населення в тому, що відноситься до їх загального ідеалу свободи, рівності
і братерства. Стаття 74 Конституції Франції дозволяє заморським
колективам мати свою особливу організацію, що враховує їх власні
інтереси в поєднанні з інтересами Республіки в цілому. У заморських
колективах сформовані органи законодавчої влади (ради) і виконавчої
влади. У той же час французький Парламент приймає для заморських
територій закони з питань оборони, зовнішньої політики тощо. У кожному
заморському колективі діє представник держави (Франції) – префект, який
призначається урядом Франції та здійснює контроль за дотриманням
французького законодавства. Заморські колективи делегують своїх
представників в загальнонаціональні структури – Національні збори,
Сенат та Економічну, соціальну й екологічну раду.
РОМАНО-ГЕРМАНСЬКА СИСТЕМА