1. Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права 1966 р.

:
загальна характеристика. Комітет з економічних, соціальних і культурних
прав: компетенція та особливості процедури розгляду повідомлень,
процедура розслідувань.
Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права — пакт, прийнятий
Генеральною Асамблеєю ООН 16 грудня 1966 р. і набрав чинності 3 січня 1976 р. На
квітень 2010 р. у пакті бере участь 160 держав; крім них, його підписали ще 6 держав.
Найбільша держава, яка не є учасником пакту — США.Міжнародний пакт про
економічні, соціальні і культурні права, так само, як і Міжнародний пакт про
громадянські і політичні права, передбачає насамперед міжнародний захист на
світовому рівні індивідуальних, але не колективних прав і свобод
людини.Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права більш
змістовно визначив такі права людини, як право на працю, на страйк, на охорону
здоров'я, на освіту, на участь у культурному житті, а також права засуджених.
Юридичні особливості Пакту пов'язані з особливостями проголошених у ньому
економічних, соціальних і культурних прав. Економічні, соціальні та культурні права є
невід'ємними, як і громадянські та політичні права, і не менш важливими. Проте
існують суттєві особливості в реалізації економічних, соціальних і культурних прав.
Вони витратні, тобто обсяг їхньої реалізації залежить від економічного добробуту
держави, а тому не може бути однаковим у різних країнах. Реалізація цих прав
пов'язана з розширенням патерналістських функцій держави, що завжди містять
потенційну загрозу авторитизації влади, а тому повинні мати межі.Складається з
преамбули і 31 статті, які поділені на 5 частин. Формулювання статей Міжнародного
пакту про економічні, соціальні та культурні права за загальним правилом є
диспозитивними і не передбачають прямої дії. У преамбулі відзначається, що права,
проголошені в пакті, випливають з властивої людській особі гідності, а ідеал людської
особи, вільної від страху та нужди, можна здійснити лише за наявності таких умов, за
яких кожен може користуватися своїми економічними, соціальними і культурними
правами.Міжнародний Пакт про економічні, соціальні і культурні права 1966 р. дає
змогу структурувати права людини за такими трьома групами:

1. право на працю в справедливих та сприятливих умовах (ст. 6 - 8);

2. право на соціальний захист, достатній життєвий рівень і на найвищий досяжний

рівень фізичного та психічного здоров'я (ст. 912);

3. право на освіту та користування здобутками свободи в галузі культури і

результатами наукового прогресу (ст. 13 - 15).

При цьому змістовою відмінністю цього Пакту від інших документів є те, що, окрім
проголошення та визначення того чи іншого права, яке належить до системи
соціальних прав, у ньому дається і перелік (хоча і не вичерпний) тих заходів, які мають
бути застосовані державами для реалізації названих прав, а саме: розробка програм
професійно-технічного навчання, шляхи і методи досягнення продуктивної зайнятості
в умовах, що гарантують основні політичні і економічні свободи людини.

Комітет з економічних, соціальних і культурних прав (CESCR). Заснований у 1985

році, діє на підставі Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права
від 1966 року. Цей орган має компетенцію розглядати: 1) періодичні доповіді про
дотримання державами положень відповідного пакту; 2) індивідуальні та колективні
повідомлення від осіб. Періодичні доповіді подаються державами раз на 5 років і
містять опис законодавчих, судових та інших заходів, здійснених ними для захисту
закріплених у пакті прав, а також того, з якими проблемами при цьому стикаються. За
результатами розгляду Комітет з економічних, соціальних і культурних прав видає
заключні коментарі щодо стану дотримання відповідних прав у певній державі та
вимагає від держави виправлення порушень прав. Міжнародні та національні
недержавні організації можуть подавати альтернативні доповіді і висловлювати свої
думки з приводу виконання або невиконання державами-учасниками положень пакту
на засіданнях Комітету. Окремим механізмом захисту економічних, соціальних і
культурних прав людини є процедура розслідування та подання термінової доповіді
Комітету, для чого він призначає одного або декількох своїх членів. За згоди держави,
щодо якої здійснюється розслідування, призначені Комітетом особи можуть
відвідувати цю державу

2. Конвенція ООН з ліквідації всіх форм дискримінації щодо жінок 1979 р. :

загальна характеристика. Комітет з ліквідації дискримінації щодо жінок:
компетенція та особливості процедури розгляду повідомлень.
Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок прийнята Генеральною
Асамблеєю ООН в грудні 1979 р. Її ратифікували 192 країни. Україна приєдналася до
Конвенції 19 грудня 1980 р. 6 жовтня 1999 р. ООН прийняла Факультативний протокол
до Конвенції, який дає можливість подання до Комітету ООН з ліквідації
дискримінації жінок індивідуальних скарг. Україна ратифікувала його 2003 р. У
підрозділі представлено основний зміст міжнародного документа в контексті сучасної
політики сприяння ґендерній рівності в Україні. Основна тема, якій присвячені і
преамбула, і статті Конвенції – це формулювання закликів до практичних дій держав
щодо ліквідації дискримінації жінок. Вони розкриті в перших шістнадцяти статтях. Ще
в дванадцяти виписані вимоги до звітності та адміністративні механізми впровадження
положень Конвенції. Те, що всі люди рівні, незалежно від раси, кольору шкіри,
національності, віросповідання, а також статі, було проголошено на рівні ООН ще 1948
року в Загальній Декларації прав людини. На її розвиток пізніше були прийняті інші
документи, серед яких Міжнародний пакт про громадянські та політичні права та
Міжнародний пакт про соціальні, культурні та економічні права, низка конвенцій та
рекомендацій ООН. Тим не менш, через тридцять років після оприлюднення Загальної
декларації прав людини виникла потреба у створенні окремого документа,
присвяченого проблемам прав жінок. Ця потреба була пов’язана з тим, що одні
декларації не допомагали ліквідувати існуючу нерівність чоловіків та жінок у різних
сферах та різних країнах. Уперше у цій Конвенції на рівні міжнародних норм
наголошувалось на відповідальності урядів за дискримінацію жінок. Конвенція має
відігравати, і у багатьох випадках відіграє, роль каталізатора у розвитку державної
політики на національному та міжнародному рівнях.По-перше, Конвенція підкреслює
важливість «рівності можливостей» у контексті рівного доступу жінок до всіх ресурсів
країни. Ця рівність повинна бути гарантована законодавством і політикою держави, а
також підтримуватися відповідними механізмами й інститутами. По-друге, навіть якщо
рівний захист і повага прав жінок гарантовані на рівні політики й законодавства,
держава зобов’язана забезпечити відсутність перешкод на шляху до реалізації жінками
своїх прав. Таким чином, «рівність у доступі до можливостей» є ще одним важливим
елементом поняття «рівність». По-третє, Конвенція йде значно далі, підкреслюючи, що
заходи, вжиті державою для охорони прав чоловіків і жінок, повинні забезпечити
«рівноцінність результатів».Комітет з ліквідації всіх форм дискримінації щодо жінок
(CEDAW). Заснований у 1982 році та діє на підставі Конвенції ООН про ліквідацію
всіх форм дискримінації щодо жінок від 1979 року. За рідкими винятками, він
повністю складається з жінок, що представляють широкий спектр професій (юристки,
вчені, викладачки, дипломатки, експертки з гендерних питань тощо). Цей орган
розглядає доповіді держав стосовно запровадження законодавчих, судових,
адміністративних або інші заходів, вжитих для виконання положень наведеної вище
конвенції та про прогрес, досягнутий у цих питаннях. Періодичні доповіді подаються
раз на 4 роки або за запитом Комітету. За підсумками розгляду цей орган на закритих
засіданнях готує заключні зауваження та рекомендації. З 2008 року Комітет запровадив
процедуру контролю за виконанням окремих рекомендацій. Так, до заключних
зауважень включається прохання до держави представити інформацію щодо їх
імплементації протягом 2 років. Комітет має право проводити конфіденційну
процедуру розслідування повідомлень про серйозні та систематичні порушення
закріплених у відповідній конвенції прав.

3. Конвенція про права дитини 1989 р. : загальна характеристика. Комітет з

прав дитини: компетенція та особливості процедури розгляду повідомлень.
20 листопада 1989 року було прийнято Конвенцію ООН про права дитини, вона набула
законної сили 02 вересня 1990 року. Україна ратифікувала Конвенцію в перший рік
своєї незалежності (27.02.1991, набула чинності 27.09.1991). Прийняття Конвенції
стало кульмінацією майже 70-річної боротьби за те, щоб міжнародне співтовариство
визнало особливі потреби та незахищеність дітей. Конвенцію ООН «Про права
дитини» називають “Світовою конституцією прав дитини». З моменту ратифікації
відповідною державою Конвенція стає складовою національного законодавства.
Ратифікація Конвенції означає, що уряди беруть на себе зобов’язання забезпечити
дитині зростання у безпечних та сприятливих умовах, маючи доступ до високоякісної
освіти та охорони здоров’я, а також високий рівень життя. У Конвенції зазначено, що
права, передбачені нею, забезпечуються за кожною дитиною, без будь-якої
дискримінації незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або
інших переконань, національного, етнічного або соціального походження, майнового
стану, стану здоров’я і народження дитини, її батьків або яких-небудь інших обставин.
Законодавство України про охорону дитинства грунтується на Конституції України,
Конвенції ООН про права дитини, міжнародних договорах, згода на обов’язковість
яких надана Верховною Радою України, і складається із Закону України «Про охорону
дитинства» , а також інших нормативно-правових актів, що регулюють суспільні
відносини у цій сфері. Права дитини — система можливостей, які необхідні особі для її
комплексного та цілісного розвитку в умовах і відповідно до вимог середовища,
беручи до уваги незрілість дитини (за міжнародно-правовими актами визнається
«кожна людська істота до досягнення 18-річного віку, якщо за законом, що
застосовується до даної особи, вона не досягає повноліття раніше»).
Умовно права, викладені в Конвенції, можна поділити на три частини:
- Забезпечення: право володіти певними речами, отримувати певні послуги та мати
доступ до того й того (мова йде про ім'я та громадянство, медичний догляд, освіту,
відпочинок та ігри, опікування інвалідами, сиротами та біженцями).
- Захист: право бути захищеним від дій, що завдають шкоди дитині (наприклад, від
розлучення з батьками, залучення до воєнних дій, комерційної, економічної чи
сексуальної експлуатації, фізичного чи психічного знущання тощо).
- Участь: Дитина має право бути почутою, коли приймаються рішення, що стосуються
її життя. Підростаючи, дитина повинна мати дедалі більше можливостей брати участь
у житті суспільства, готуватися до самостійного життя, користуватися правами
свободи думки та слова, вибору культури, релігії та мови.
Конвенція базується на розумінні становища дітей у суспільстві не як майбутніх
дорослих, а як рівноправних учасників суспільного життя, з урахуванням того, що
«дитина внаслідок її фізичної розумової незрілості потребує спеціальної охорони і
піклування, включаючи належний правовий захист як до, так і після народження».
Особлива увага приділяється дітям-сиротам, дітям позбавленим батьківського
піклування та дітям-біженцям. Ці права викладені у статтях 20, 21 та 22 Конвенції
ООН про права дитини. Відповідно до частини третьої статті 52 Конституції України
утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування,
покладається на державу. Діти, які внаслідок смерті батьків, позбавлення батьків
батьківських прав, хвороби батьків чи з інших причин залишилися без батьківського
піклування, мають право на особливий захист і допомогу з боку держави (стаття 25
Закону України "Про охорону дитинства").Кожна дитина потребує турботи, любові і
піклування. Ми – дорослі повинні сприяти цьому, створити належні умови для
підростаючого покоління, щоб жодна дитина не лишилася поза увагою, мала
можливість розвити свої інтереси та здібності, росла здоровою і щасливою, отримала
належну освіту й виховання, це наш моральний і громадянський обов’язок.Від нашого
ставлення, від рівня забезпечення і дотримання прав дитини й залежить наше
майбутнє, майбутнє держави в цілому. Давайте не будемо байдужими до проблем
дітей, наші діти – це найдорожче, що в нас є! І пам'ятати про це ми повинні не тільки в
це свято, а й повсякчас.Комітет з прав дитини (CRC). Утворений у 1991 році у
відповідності до Конвенції про права дитини від 1989 року. Специфікою діяльності
цього органу є те, що він може розглядати індивідуальні повідомлення про порушення
Конвенції про права дитини або перших двох факультативних протоколів до неї щодо
торгівлі дітьми, дитячої проституції та порнографії, а також щодо залучення дітей у
збройні конфлікти. Відповідно до третього факультативного протоколу до названої
вище конвенції передбачається, що з індивідуальними скаргами до Комітету зможуть
звертатися самі діти. Комітет також розглядає періодичні доповіді від держав, які
подаються раз на 5 років, видає пропозиції та рекомендації загального характеру
4. Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що
принижують гідність, видів поводження і покарання 1984 р. : загальна
характеристика. Комітет проти катувань: компетенція та особливості
процедури розгляду повідомлень.
Організація Об’єднаних Націй приділяє велику увагу питанням гуманного ставлення
до всіх осіб, зокрема до осіб, позбавлених волі.Конвенція проти катувань та інших
жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і
покарання – це міжнародний договір, який забороняє катування та інші жорстокі,
нелюдські або такі, що принижують гідність, види поводження і покарання. Конвенцію
проти катувань та інших жорстоких або таких, що принижують гідність, видів
покарання було прийнято 10 грудня 1984 р. резолюцією 39/46 Генеральної Асамблеї
ООН, яка набула чинності 26 червня 1987 р. Саме тому 26 червня – Міжнародний день
підтримки жертв катувань. В Конвенції проти катувань викладено заходи, яких мають
вжити держави, щоб запобігти застосуванню катувань та жорстокого поводження з
боку державних посадових осіб. Положення Конвенції є юридично обов’язковими для
тих держав, що її ратифікували.Держави-учасниці цієї Конвенції, беручи до уваги, що
згідно з принципами, проголошеними в Статуті Організації Об’єднаних Націй,
визнання рівних і невід’ємних прав усіх членів людської сім’ї є основою свободи,
справедливості і загального миру, визнаючи, що ці права випливають із гідності,
властивої людській особі, беручи до уваги зобов’язання держав згідно із Статутом,
зокрема статтею 55, сприяти загальній повазі і додержанню прав людини і основних
свобод, враховуючи статтю 5 Загальної декларації прав людини та статтю 7
Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, обидві з яких передбачають,
що нікого не може бути піддано катуванню та жорстокому, нелюдському або
принижуючому гідність поводженню чи покаранню, враховуючи також Декларацію
про захист усіх осіб від катувань та інших жорстоких, нелюдських або принижуючих
гідність видів поводження і покарання, прийняту Генеральною Асамблеєю 9 грудня
1975 року, бажаючи підвищити ефективність боротьби проти катувань та інших
жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність видів поводження і покарання в
усьому світі.Комітет проти катувань (CAT). Утворений у 1987 році та діє відповідно до
Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують
гідність, видів поводження і покарання від 1984 року. Держава-учасниця відповідної
конвенції надає цьому органу доповіді (раз на 4 роки або за вимогою Комітету) про
прийняті нею міри по виконанню взятих на себе зобов’язань. За підсумками розгляду
видаються заключні зауваження та рекомендації. В окремих випадках Комітет може
зажадати від підзвітної держави направлення інформації про виконання окремих
рекомендацій протягом року. Комітет проти катувань може не лише вивчати подану
інформацію, але й проводити розслідування щодо заяв про систематичне застосування
катувань у певній державі. Таке розслідування може бути конфіденційним. По його
закінченні та після консультації з відповідною державою Комітет може прийняти
рішення про включення короткого звіту про результати розслідування до своєї
щорічної доповіді (обнародувати результати). У всіх інших випадках діяльність та
документи, пов’язані з розслідуванням, залишаються конфіденційними. До компетенції
цього органу належить розгляд індивідуальних повідомлень про порушення державою-
учасницею положень відповідної конвенції, якщо такі держави заявили про визнання
компетенції Комітету отримувати і розглядати такі повідомлення від осіб. За
підсумками розгляду повідомлень обом сторонам надсилаються думки Комітету. Крім
того, цей орган розглядає щорічні доповіді Підкомітету з попередження катувань і має
право виступати з публічними заявами щодо них. Підкомітет ООН з попередження
катувань контролює місця позбавлення волі та тримання під вартою у державах-
учасницях Факультативного протоколу до Конвенції проти катувань та інших
жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і
покарання.

5. Міжнародна конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації

1965 р. : загальна характеристика. Комітет по ліквідації расової
дискримінації: компетенція та особливості процедури розгляду
повідомлень.

Міжнародна конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації або ICERD
була прийнята Генеральною Асамблеєю 21 грудня 1965 та набула чинності 4 січня
1969 року. На сьогоднішній день вона має понад 180 сторін та 88 підписантів .
Конвенція ООН набула чинності для України - 7 квітня 1969 року. ICERD була
підписана УРСР 6 березня 1966 року та ратифікована Президією Верховною радою
Української РСР 21 січня 1969 року. За її реалізацією спостерігає Комітет з ліквідації
расової дискримінації, що складається з 18 експертів. Він також розглядає
індивідуальні скарги на порушення Конвенції стосовно тих 54 країн, які зробили
відповідну заяву.У цій конвенції расова дискримінація розглядається як будь-яке
розрізнення, виняток, обмеження чи перевага, засновані на ознаках раси, кольору
шкіри, родового, національного чи етнічного походження, метою або наслідком яких є
знищення або применшення визнання, використання чи здійснення на рівних засадах
прав людини та основних свобод у політичній, економічній, соціальній, культурній чи
будь-яких інших галузях суспільного життя.Загалом, деpжави-учасниці зобов’язуються
забоpонити і ліквідувати pасову дискpимінацію в усіх її фоpмах щодо здійснення таких
пpав:

● пpава на pівність пеpед судом і всіма іншими оpганами, що здійснюють

пpавосуддя;
● пpава на особисту безпеку і захист з боку деpжави від насильства або тілесних
ушкоджень, заподіюваних як уpядовими службовими особами, так і будь-якими
окpемими особами, гpупами чи установами
 ● політичних пpав, зокpема пpава бpати участь у вибоpах голосувати і виставляти
свою кандидатуpу на основі загального і pівного вибоpчого пpава, пpава бpати
участь в упpавлінні кpаїною, як і в кеpівництві деpжавними спpавами на будь
якому pівні, а також пpава pівного доступу до деpжавної служби;
● інших гpомадянських пpав…

Комітет з ліквідації расової дискримінації (CERD). Заснований у 1970 році та діє

відповідно до Міжнародної конвенції про ліквідацію усіх форм расової дискримінації
від 1965 року. Цей орган розглядає періодичні доповіді, які держави зобов’язані
подавати раз на 2 роки та на вимогу Комітету. Практика розгляду періодичних
доповідей майже в усьому збігається з практикою інших договірних органів, а за
результатами видаються заключні зауваження та рекомендації. Також Комітет може
запросити окремого подання інформації від держави, якщо дійде висновку, що
рекомендації підлягають терміновому виконанню. Комітет з ліквідації расової
дискримінації може приймати і розглядати повідомлення від окремих осіб або груп
осіб, які стверджують, що вони є жертвами порушення державою-учасницею прав,
закріплених у відповідній конвенції. За результатами видаються рекомендації.
Передбачена і процедура скарг від держави про те, що інша держава-учасниця не
виконує положень названої конвенції. За результатами утворюється спеціальна комісія
з метою врегулювання спору між державами. Особлива форма роботи Комітету з
ліквідації расової дискримінації – процедура раннього попередження та негайних дій,
яка передбачає втручання цього органу для недопущення переростання наявної
проблеми в області расової дискримінації в конфлікт (заходи раннього попередження)
або для припинення порушень (негайні дії).

6. Конвенція про права осіб з інвалідністю 2006 р. : загальна характеристика.

Комітет з прав осіб з інвалідністю: компетенція та особливості процедури
розгляду повідомлень.
Для покращення становища осіб з обмеженими фізичними можливостями у грудні
2006 р. Спеціальний комітет ООН розробив і затвердив Конвенцію про права інвалідів
(далі — Конвенція) — основний міжнародний документ, який кидає виклик старим
соціальним установкам та означає собою кардинальні зміни в існуючих підходах до
інвалідності. У ній вже не загострюється увага на вбачаємій «неправильності» людини,
коли в порушенні здоров’я прочитується неповноцінність або вада. Навпаки, проблема
інвалідності в Конвенції розглядається як «патологія суспільства», оскільки
суспільство нездатне охопити всіх без винятку та увібрати в себе індивідуальні
відмінності. Змінитися потрібно суспільствам, а не окремій людині, тому Конвенція
для таких змін стала «дорожньою» мапою та є відправною точкою тих правових
процесів і дій, які сьогодні лежать в основі рішень проблем доступу осіб з обмеженими
фізичними можливостями до своїх фундаментальних політичних, соціальних,
економічних і культурних прав.Вступ у силу Конвенції про права інвалідів і
Факультативного протоколу до неї у травні 2008 р. свідчить про початок нового
періоду «в заохоченні, захисті та забезпеченні повного та рівного здійснення усіма
інвалідами всіх прав людини та основних свобод, а також в заохоченні притаманного
їм достоїнства», оскільки вона є першим міжнародно правовим документом, який має
обов’язкову юридичну силу для країн-учасниць. Держави, які підписали цю
Конвенцію, беруть на себе зобов’язання забезпечувати та просувати у межах своєї
юрисдикції здійснення усіх прав людини й основоположних свобод для людей з
обмеженими можливостями без будь-якої дискримінації за ознакою інвалідності. З
цією метою, згідно з Конвенцією, держави беруть на себе такі зобов’язання: вживати
всіх належних законодавчих, адміністративних й інших заходів для здійснення прав,
викладених у цій Конвенції; застосовувати всі належні засоби, у тому числі
законодавчі, для зміни або скасування існуючих законів, постанов, звичаїв та устоїв,
які відносно інвалідів є дискримінаційними; враховувати у всіх стратегіях і програмах
захист і заохочення прав людини інвалідів; утримувати від будь-яких дій або методів,
що не узгоджуються з цією Конвенцією, і забезпечувати, щоб державні органи й
установи діяли відповідно до неї; вживати всіх належних заходів для усунення
дискримінації за ознакою інвалідності з боку будь-якої особи, організації або
приватного підприємства тощо.Комітет з прав інвалідів (CRPD). Заснований та
функціонує згідно з Конвенцією про права осіб з інвалідністю (Конвенцією про права
інвалідів) від 2006 року, що набрала чинності у 2008 році. Розглядає періодичні (раз на
4 роки) доповіді держав, а також скарги окремих осіб або груп, які знаходяться під
юрисдикцією однієї з держав, що ратифікувала факультативний протокол до
відповідної конвенції. Цей орган може проводити розслідування у випадку надання
надійних доказів про серйозні та систематичні порушення названої конвенції.Крім
загальних висновків і рекомендацій щодо дотримання прав осіб з усіма видами
інвалідності, Комітет з прав інвалідів може висловлювати думку з приводу сфер, у
яких необхідно проводити адаптацію для ефективного здійснення відповідних прав і в
яких слід посилити їх захист.
САМОКОНТРОЛЬ
1. Які міжнародні договори ООН застосовує Комітет ООН з прав дитини у
процедурі розгляду повідомлень на підставі Факультативного протоколу до
Конвенції про захист прав дитини?
Факультативний протокол до Конвенції ООН про права дитини щодо участі дітей у
збройних конфліктах,Факультативний протокол до Конвенції ООН про права дитини
щодо торгівлі дітьми, дитячої проституції та дитячої порнографії, Конвенція ООН про
ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок,Міжнародний пакт про громадянські
та політичні права,Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні
права,Конвенція ООН про права осіб з інвалідністю
2. Які ознаки має катування за Конвенцією проти катувань та інших
жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів
поводження і покарання 1984 р.?
п1 ст 1 частини І Конвенції проти катувань та інших жорстоких,нелюдських або
таких,що принижують гідність,видів поводження і покарання 1984
Для цілей цієї Конвенції термін "катування" означає будь-яку дію, якою будь-якій
особі навмисне заподіюються сильний біль або страждання, фізичне чи моральне, щоб
отримати від неї або від третьої особи відомості чи визнання, покарати її за дії, які
вчинила вона або третя особа чи у вчиненні яких вона підозрюється, а також
залякати чи примусити її або третю особу, чи з будь-якої причини, що грунтується на
дискримінації будь-якого виду, коли такий біль або страждання заподіюються
державними посадовими особами чи іншими особами, які виступають як офіційні, чи з
їх підбурювання, чи з їх відома, чи за їх мовчазної згоди. В цей термін не
включаються біль або страждання, що виникли внаслідок лише законних санкцій,
невіддільні від цих санкцій чи спричиняються ними випадково.
3. Які ознаки має расова дискримінація за Міжнародною конвенцією про
ліквідацію всіх форм расової дискримінації 1965 р.?
п1 ст 1 частини І міжнародної конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінацї
1965
У цій Конвенції вислів "расова дискримінація" означає будь-яке розрізнення,
виняток, обмеження чи перевагу, основані на ознаках раси, кольору шкіри, родового,
національного чи етнічного походження, метою або наслідком яких є знищення або
применшення визнання, використання чи здійснення на рівних засадах прав людини та
основних свобод у політичній, економічній, соціальній, культурній чи будь-яких
інших галузях суспільного життя.
4. Що означає сумісність прав, на порушення яких скаржиться автор
повідомлення до Комітету ООН, з певною конвенцією чи пактом ООН?
Сумісність прав означає, що права, на порушення яких скаржиться автор
повідомлення, мають бути захищені конвенцією чи пактом ООН, до якого він
звертається.Кожен комітет ООН має свою власну компетенцію, тобто може розглядати
лише ті повідомлення, які стосуються прав, захищених конвенцією чи пактом, на який
він створений.

5. Що означає такий критерій прийнятності повідомлення до будь-якого

комітету ООН як вичерпання національних засобів захисту?
-
6. Протягом якого часу після вичерпання національних засобів захисту
можна, як правило, звертатися з повідомленнями про порушення прав,
передбачених у міжнародних договорах ООН, до різних комітетів ООН?
Строки звернення до комітетів ООН з повідомленнями про порушення прав:
Як правило, строку звернення до комітетів ООН з повідомленнями про порушення
прав, передбачених у міжнародних договорах ООН, не існує.
Однак деякі комітети ООН встановили внутрішні строки для подання повідомлень.
Важливо звернутися до комітету ООН якнайшвидше після вичерпання національних
засобів захисту.
Рекомендовані строки:
Комітет з прав людини: протягом 5 років після вичерпання національних засобів
захисту.
Комітет з економічних, соціальних і культурних прав: протягом 1 року після
вичерпання національних засобів захисту.
Комітет з ліквідації расової дискримінації: протягом 1 року після вичерпання
національних засобів захисту.
Комітет з ліквідації дискримінації щодо жінок: протягом 1 року після вичерпання
національних засобів захисту.