Загальна характеристика міжамериканської системи захисту прав людини.

Міжамериканська система захисту прав людини діє в межах Організації Американських Держав та
поєднує держави з обох американських континентів. В порівнянні з європейською системою
(частиною якої є і Україна), міжамериканська система захисту прав людини має низку особливостей
як в нормативному, так і в інституціональному плані.

Нормативною основою функціонування міжамериканської системи захисту прав людини виступають

одразу три міжнародних документа: Статут Організації Американських Держав 1948 р.,
Американська декларація прав і обов’язків людини 1948 р. і Міжамериканська конвенція з прав
людини 1969 р.

Інституційно міжамериканська система захисту прав людини вельми нагадує європейську, таку що
діяла до реформи Європейського суду з прав людини 1998 року – вона має двоступеневий характер:
Міжамериканська комісія з прав людини (надалі – Комісія) та Міжамериканський суд з прав людини
(надалі – Суд), при відсутності прямого доступу індивідуальних заявників до Суду

Важливо відзначити також, що історично першою в межах ОАД в 1959 році була створена саме
Міжамериканська комісія з прав людини і досить довгий час її діяльність базувалась на положеннях
Американської декларації прав та обов’язків людини 1948 року (необов’язкового за юридичною
силою документу), а після прийняття та набрання чинності Міжамериканської конвенції з прав
людини у 1978 році Комісія стала керуватись її положеннями відносно тих держав, які ратифікували
Конвенцію, в той час як щодо держав-членів ОАД, які не ратифікували Конвенцію, вона продовжує
застосовувати Декларацію. Отже, можемо говорити про певні підсистеми, які склались в межах
міжамериканської системи захисту прав людини.

Ще однією важливою відмінністю цієї регіональної системи є той факт, що більшість заяв, які
надходять до Міжамериканської комісії з прав людини, вона намагається вирішити на засадах
примирення, виконуючі роль посередника між заявником та державою. Ця процедура відповідно до
ст. 48 Міжамериканської конвенції з прав людини носить назву «дружнього врегулювання». Лише в
окремих найбільш гострих випадках (у випадку насильницьких зникнень, тортур чи масових страт)
Комісія на визнає процедури дружнього врегулювання

Процедура дружнього врегулювання передбачає наявність довірчих відносин між заявником та

державою, а також здатність заявника чітко окреслити заходи відшкодування порушених прав, які
вони вважають достатніми, а держава має бути готовою до здійснення цих заходів, а також
реалістично оцінювати можливість виконання заходів загального характеру, які б унеможливлювали
відповідні порушення в майбутньому. Істотною відмінністю процедури дружнього врегулювання в
міжамериканській системі від подібної процедури в європейській системі захисту прав людини є те,
що вона не має конфіденційного характеру і відповідно всі умови угоди (як індивідуального, так і
загального характеру) завжди в повному обсязі публікується Комісією разом зі звітом по справі як
його невід’ємна частина.

Важливо відзначити, що в угоді про дружнє врегулювання «заявники і держава не в змозі лише
домовитись про відшкодування збитків, порушення прав людини має бути усунуто. Реституція
призначена припинити порушення і повернути постраждалого в стан, в якому він або вона
перебували до вчинення порушення. Приклади індивідуальних заходів реституції можуть включати
відновлення свободи індивіда, скасування нормативних актів, відновлення зайнятості тощо» [3].

Цікава особливість дружнього врегулювання в міжамериканській системі захисту прав людини

полягає і в, так званих, «заходах задоволення» (satisfaction measures) які обумовлені наслідками
гласності та доступності угод про дружнє врегулювання [2, с. 173]. Мова йде про те, що в
міжамериканській системі захисту прав людини при обранні сторонами шляху дружнього
врегулювання основним завданням держави є не «збереження власного обличчя» (що характеризує
відповідну процедуру в європейській системі), а навпаки, визнання порушень та публічний характер
поновлення прав людини

Також слід відзначити, що у випадку, коли дружнє врегулювання не вдалося, а порушення з боку
держави Комісією встановлено, вона видає окрему доповідь, яку направляє державі та визначає в ній
свої зауваження щодо проблемної ситуації. Держава-відповідач у свою чергу може оскаржити таку
доповідь у Міжамериканському суді з прав людини або ж протягом трьох місяців виправити
ситуацію з порушеннями прав людини. Після сплину трьох місяців ініціатором розгляду справи в
Міжамериканському суді може виступити і сама Комісія, якщо держава не реагує на її приписи.
Проте в будь-якому випадку, юрисдикція Міжамериканського суду з прав людини є
факультативною, тобто справа може розглядатись в ньому лише у випадку, якщо держава зробила
спеціальну заяву про визнання цієї юрисдикції відповідно до ст.62 Конвенції.

Організація американських держав: структура, засади діяльності та цілі.

Організація американських держав (ОАД) - міжнародна організація Західної півкулі. ОАД створено
ЗО квітня 1948 р. на IX Міжамериканській конференції у Боготі (Колумбія), де було підписано статут
організації. ОАД створено на основі Панамериканського союзу, який існував з 1890 р. Згідно із
задумами її творців, ОАД мала стати законодавчим і виконавчим механізмом міжамериканської
системи, яка формувалась протягом багатьох десятиліть.

ОАД об'єднує 34 держави Західної півкулі: Антигуа і Барбуду, Аргентину, Еагамські острови,
Барбадос, Беліз, Болівію, Бразилію, Венесуелу, Гаїті, Гайану, Гватемалу, Гондурас, Гренаду,
Домініку, Домініканську Республіку, Еквадор, Канаду, Колумбію, Коста-Ріку, Мексику, Нікарагуа,
Панаму, Парагвай, Перу, Сальвадор, Сент-Вінсент і Гренадіни, Сент-Кітс і Невіс, Сент-Люсію,
США, Сурінам, Тринідад і Тобаго, Уругвай, Чилі і Ямайку. До 1962 р. членом організації була Куба.
У 1971 р. створено інститут постійних спостерігачів при ОАД. Своїх представників акредитують 24
держави Європи, Америки та Азії, у тому числі з травня 1994 р. - Україна.

Статутні цілі організації:

 підтримання миру і безпеки на континенті;

 мирне врегулювання спірних питань між державами-членами;
 організація спільних дій проти агресії;
 вирішення загальними зусиллями держав-членів політичних, економічних, правових проблем,
що стоять перед ними;
 сприяння соціальному, економічному, культурному розвитку країн - учасниць організації.

Принципи діяльності і структура ОАД визначені статутом 1948 р. (набув чинності 13 грудня 1951 р.),
в основу якого було покладено Міжамериканський договір про взаємодопомогу 1947 р. Однак
невдоволення латиноамериканських країн непомірною активізацією військово-політичного боку
діяльності організації призвело в середині 60-х рр. до перегляду статуту ОАД. На III надзвичайній
Міжамериканській конференції (Буенос-Айрес, 1967) було підписано

"Протокол Буенос-Айреса"(набув чинності 27 лютого 1970 р.), який суттєво доповнив стару
редакцію статуту положеннями про посилення соціально-економічної діяльності організації,
рівноправне співробітництво, інтеграцію та інше; вніс зміни до структури ОАД.
Згодом, у 1985 р. Статут ОАД було доповнено "Протоколом Ка-ртахени", який визначив концепцію
комплексного розвитку РАД, що передбачала ідеологічний плюралізм, заборону економічної агресії,
підтримання демократії. У 1992 р. підписано "Протокол Вашингтону", що визначав порядок
призупинення членства держави у випадку силового відсторонення у ній від влади демократично
обраного уряду. У 1993 р. Статут доповнюється "Протоколом Манагуа", згідно з яким створюється
Міжамериканська рада з комплексного розвитку з метою забезпечення кращої координації й більш
високої ефективності програм з боротьби з бідністю.

Вищим органом ОАД е Генеральна Асамблея (ГА), яка визначає загальну політику організації,
структуру і функції органів ОАД, затверджує програми та бюджет. Сесії ГА проводяться щорічно в
країнах - учасницях ОАД почергово. Рішення ГА приймаються більшістю голосів, за винятком тих
випадків, коли згідно зі статутом вимагається дві третини голосів.

Консультативна нарада міністрів закордонних справ скликається для розгляду особливо важливих
питань. При цьому форумі функціонує Консультативний комітет оборони, який складається з вищих
військових представників держав - членів ОАД.

Під керівництвом Генеральної Асамблеї працюють такі основні органи ОАД з широкими
повноваженнями, як Ради.

Постійна Рада здійснює загальне керівництво і контроль за повсякденною діяльністю організації і

виконує функції Консультативного органу і комітету з підготовки сесій Генеральної Асамблеї.
Засідання Постійною Ради відбуваються два рази на місяць у штаб-квартирі ОАД.

Міжамериканська економічна і соціальна Рада покликана сприяти розвитку економічного

співробітництва між державами-членами. Вона проводить одну зустріч на рік на рівні міністрів.

Міжамериканська Рада з питань освіти, науки і культури займається питаннями активізації

співробітництва і обмінів у сфері освіти, науки, культури.

Міжамериканський правовий комітет діє як консультативний орган з юридичних питань, сприяє

розвитку і кодифікації міжнародного права, вивчає правові проблеми ОАД; Складається з 11
правознавців; знаходиться у Ріо-де-Жанейро (Бразилія).

Міжнародна комісія з прав людини також виконує функції консультативного органу ОАД. Сприяє
дотриманню і захисту прав людини у державах-членах; складається Із семи юристів; знаходиться у
Вашингтоні (США).

Генеральний секретаріат - центральний постійно діючий орган, який очолює Генеральний Секретар;
здійснює політику і програми, які прийняті Генеральною Асамблеєю і Радами. Генеральний
Секретар обирається Генеральною Асамблеєю терміном на п'ять років.

Спеціалізовані конференції займаються спеціальними технічними питаннями або конкретними

аспектами розвитку міжамериканського співробітництва.

При ОАД створено шість спеціалізованих установ, які діють на основі багатосторонніх міжурядових
угод: Панамериканська організація охорони здоров'я (Вашингтон), Міжамериканський дитячий
інститут (Монтевідео, Уругвай); Міжамериканська комісія жінок (Вашингтон), Панамериканський
інститут історії і географії (Мехіко, Мексика), Міжамериканський інститут з питань індійського
населення (Мехіко, Мексика), Міжамериканський інститут сільськогосподарського співробітництва
(Сан-Хосе, Коста-Ріка).
Серед інших органів ОАД діє Міжамериканська Рада оборони, яка займається плануванням
колективної оборони континенту. У 1986 р. створено Міжамериканський комітет з боротьби із
розповсюдженням наркотиків.

У тісному контакті з ОАД працює Міжамериканський банк розвитку. Діють також Міжамериканська
комісія з телебачення і Панамериканський фонд розвитку.

Бюджет ОАД складається Із щорічних внесків держав-членів (більше 60 % бюджету покривають

США).

Місцеперебування основних органів ОАД - Вашингтон.

Характеристика Американської декларації прав та обов’язків людини 1948 р.

Американська конвенція з прав людини 1969 р. Додаткові протоколи до
Американської конвенції з прав людини.
Американська декларація прав і обов’язків людини є міжнародним регіональним документом, що
був ухвалений 2 травня 1948 р. Організацією американських держав ( ОАД) на 9-й Міжнародній
конференції американських держав в м. Богота (Колумбія). Слід зазначити, що Американська
декларація прав та обов´язків людини за часом ухвалення випередила на шість місяців Загальну
декларацію прав людини 1948 р. За юридичною силою вона не є обов´язковою.

Американська декларація прав і обов´язків людини виходить з визнання прав людини як природних і
невід´ємних, притаманних людській особистості, а не таких, що випливають з факту належності до
громадянства певної держави. Основною метою американського народу затверджується захист
основних прав людини і створення умов, які дозволять йому досягти духовного і матеріального
прогресу та благополуччя. У преамбулі документа зазначається, що «міжнародний захист прав
людини повинен бути одним із принципів еволюції американського права».

В Американській декларації закріплено 27 прав і 10 обов´язків людини. Декларація складається з

двох розділів. У першому розділі (28 статей) міститься великий перелік прав людини, який охоплює
три категорії: політичні, громадянські (особисті) і соціально-економічні права. Декларація стверджує
як норму- принцип рівність всіх перед законом незалежно від раси, статі, мови, віросповідання та
інших обставин. У цьому розділі закріплено права, якими наділяється кожна людина: право на
життя; право на свободу та особисту недоторканність; право на релігійну свободу; право на свободу
ідей, їх вираження і поширення; право на сім´ю і її захист, спеціально вказуються права матері і
дитини.

В Американській декларації проголошується низка основних громадянських свобод: свобода вибору

місця проживання, свобода пересування, недоторканність житла, таємниця кореспонденції. У
багатьох випадках надання прав супроводжується застереженням про те, що їх реалізація залежить
від можливості і матеріальних ресурсів, якими володіють держава та суспільство (наприклад, право
на підтримку здоров´я і добробуту; на освіту, включно з безкоштовну початкову; право на працю і
справедливу винагороду; право на соціальне забезпечення, включно з захист від безробіття).

В Американській декларації прав і обов´язків людини визнається право на власність, що забезпечує

гідний рівень життя; право на громадянство і свободу його вибору; право обирати і брати участь в
управлінні своєю країною безпосередньо або через своїх представників; гарантується свобода
зібрань, об´єднання для захисту політичних, економічних, соціальних і культурних, професійних,
профспілкових та інших інтересів. Важливе значення має право кожного на звернення до влади з
будь-яких питань, що становлять приватний або громадський інтерес. Комплекс статей забезпечує
кожному основні процесуально-правові гарантії на справедливий суд, захист від свавільного арешту,
включно з дотримання процедури «Habeas Corpus» («Хабеас корпус»), що надає зацікавленим
особам право вимагати доставлення до суду затриманого або арештованого для перевірки підстав
позбавлення волі, презумпції невинуватості тощо.

Важливе значення має ст. 28 Американської декларації, в якій закріплено підстави обмеження прав
людини, продиктовані необхідністю забезпечення безпеки, справедливих вимог загального
благополуччя, досягнень демократії та прав інших осіб. Характерною особливістю цієї Декларації,
що відрізняє її від Загальної Декларації прав людини 1948 р., є розгорнутий перелік обов´язків,
викладених у розділі другому: взаємні обов´язки дітей і батьків; обов´язок кожного вчитися, брати
участь у голосуванні, дотримуватися закону, працювати; обов´язок служити суспільству і нації,
включно з несення громадянської і військової служби, сплачувати податки тощо. Стаття 38
Американської декларації встановлює заборону політичної діяльності іноземців.

Первинне трактування Американської декларації прав і обов´язків людини 1948 р. як документа, що

не має статусу міжнародного договору, було переглянуто Генеральною асамблеєю Організації
американських держав ( ОАД), яка визнала нормативний статус Декларації. У 1984 р.
Міжамериканський суд з прав людини в рішенні про право тлумачення Американської декларації
прав і обов´язків людини підтвердив її статус як джерела міжнародних зобов´язань держав-учасниць
Американської конвенції з прав людини 1969 р.

Американська конвенція з прав людини є міжнародним регіональним документом у галузі захисту

прав людини, що ухвалений 22 листопада 1969 р. Організацією американських держав ( ОАД), набув
чинності в 1978 р. Учасницями конвенції можуть бути держави-члени ОАД; з 34 держав-членів ОАД
учасницями Конвенції є 25 держав (станом на 2019 р.).

Конвенція складається з преамбули та 82-х статей. Основний текст Конвенції доповнюють два
протоколи 1988 р. і 1990 р.

У статті 1 Конвенції визначено, що держави-учасниці зобов´язуються поважати права і свободи,

визнані в ній, і забезпечувати для всіх осіб, які перебувають під їх юрисдикцією, вільне і повне
здійснення цих прав і свобод без будь-якої дискримінації за ознакою раси, кольору шкіри, статі,
мови, релігії, політичних або інших переконань, національного або соціального походження,
економічного або соціального становища.

У тих випадках, коли здійснення будь-яких прав або свобод, згаданих у Конвенції, ще не забезпечено
законодавчими або іншими положеннями, держави-учасниці зобов´язуються вживати відповідно до
своїх конституційних процедур і положень цієї Конвенції такі законодавчі або інші заходи, які
можуть виявитися необхідними для введення в дію цих прав і свобод.

Важливо зазначити, що у переліку прав і свобод, закріплених в Американській конвенції з прав

людини, не відображені права, які закріплені в Міжнародному пакті про громадянські і політичні
права 1966 р., а саме: право народів на самовизначення; право етнічних, релігійних і мовних меншин
користуватися своєю культурою, сповідувати свою релігію, виконувати свої обряди, а також
користуватися рідною мовою тощо.

Американська конвенція з прав людини 1969 р. гарантує такі громадянські і політичні права: право
на визнання правосуб´єктності (ст. 3); право на життя (ст. 4); право на гуманне поводження, у тому
числі свободу від катувань і жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження
і покарання (ст. 5); право на свободу від рабства, підневільного стану, примусової або обов´язкової
праці (ст. 6); право на особисту свободу та безпеку, включно з право на захист від свавільного
арешту і затримання (ст. 7); право на справедливий судовий розгляд (ст. 8); право на незастосування
законів зі зворотною силою «ex post facto» (нікого не може бути засуджено за будь-яке діяння, яке не
визнавалось кримінальним злочином у момент скоєння злочину; якщо після вчинення злочину
законом встановлюється більш м´яке покарання, дія цього закону поширюється на цього злочинця)
(ст. 9); право на компенсацію у випадку судової помилки (ст. 10); право на особисте життя, повагу
честі і гідності (ст. 11); право на свободу совісті і релігії (ст. 11); право на свободу думки і вираження
(ст. 13); право на спростування у випадку поширення помилкових або образливих заяв (ст. 14); право
на мирні зібрання (ст. 15); право на свободу асоціацій (ст. 16); право на вільне укладення шлюбу і
створення сім´ї (ст. 17); право на ім´я (ст. 18); права дитини (ст. 19); право на громадянство (ст. 20);
право на майно (ст. 21); право на свободу пересування і місця проживання (ст. 22); право на участь у
державному управлінні (ст. 23); право на рівність перед законом (ст. 24) і право на судовий захист
(ст. 25).

Під час війни, виникнення небезпеки для держави або за інших надзвичайних обставин, які ставлять
під загрозу незалежність або безпеку держави- учасниці, ця держава може вживати заходів, що
відступають від її зобов´язань за цією Конвенцією, такою мірою і на такий період часу, як це треба у
зв´язку з гостротою становища, за умови, що такі заходи не є несумісними з її іншими зобов
´язаннями за міжнародним правом і не тягнуть за собою дискримінації за ознакою раси, кольору
шкіри, статі, мови, релігії або соціального походження.

Зазначене положення не стосується будь-якого призупинення дії таких прав: право на визнання
правосуб´єктності, право на життя, право на свободу від катувань, право на свободу від рабства,
право на незастосування законів зі зворотною силою «ex post facto», право на свободу совісті і
релігії, право на вільне укладення шлюбу і створення сім´ї, право на ім´я, права дитини, право на
громадянство, право на участь у державному управлінні або ж правових гарантій, необхідних для
забезпечення захисту цих прав (ст. 27).

У 1988 р. Генеральна асамблея ОАД ухвалила Додатковий протокол до Американської конвенції з

прав людини у сфері економічних, соціальних і культурних прав, який набув чинності 16 листопада
1999 р. У Протоколі знайшли свій розвиток положення ст. 26 Конвенції, згідно з якими держави-
учасниці в цілому «зобов´язуються вживати заходів, як внутрішньодержавних, так і в порядку
міжнародного співробітництва, зокрема з економічних і технічних питань, з метою поступового
забезпечення шляхом законодавства та інших відповідних засобів повного здійснення прав, що
випливають з економічних, соціальних, освітніх, наукових і культурних норм, закріплених в Статуті
Організації американських держав».

Додатковий протокол до Конвенції визначає такі економічні, соціальні і культурні права: право на
працю; право на справедливі, рівноправні і задовільні умови праці; права профспілок; право на
соціальне забезпечення; право на медичне обслуговування; право на харчування; право на освіту;
право на користування досягненнями культури; право на створення і захист сім´ї; права дітей; право
на захист людьми похилого віку та інвалідів.

У 1990 р. Генеральна асамблея ОАД ухвалила Протокол до Американської конвенції з прав людини,
що стосується скасування смертної кари, який набув чинності 28 серпня 1991 р. Держави-учасниці
Протоколу зобов´язуються «не застосовувати смертну кару на їхній території до будь-якої особи, що
перебуває під їх юрисдикцією». До Протоколу не допускаються будь-які застереження, хоча
держави- учасниці можуть заявити у разі ратифікації або приєднанні, що вони «зберігають за собою
право застосовувати смертну кару під час воєнного стану відповідно з міжнародним правом стосовно
до особливо тяжких злочинів воєнного характеру».
Згідно з Американською конвенцією з прав людини 1969 р. повноваження щодо контролю за
виконанням зобов´язань, узятих державами-учасницями, покладені на Міжамериканську комісію з
прав людини і Міжамериканський суд з прав людини. Їх функції багато в чому запозичені з
Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р.

Міжамериканська комісія з прав людини: структура та повноваження.

Міжамериканська комісія з прав людини (МАКПЛ) (Inter-American Commission on Human Rights
(IACHR) виконує функції консультативного органу у питаннях дотримання і захисту прав людини у
державах-членах Організації американських держав, була заснована у 1959 р. на основі Статуту
ОАД.

Міжамериканська комісія з прав людини складається із семи членів, що мають високі моральні
якості і визнані компетентними в галузі прав людини.

Члени Комісії обираються на чотири роки Генеральною асамблеєю ОАД зі списку кандидатів,
висунутих урядами держав-членів Організації. Члени Комісії можуть переобиратися лише один раз,
при цьому термін повноважень трьох членів, обраних під час перших виборів, закінчується через два
роки. Членами Комісії не можуть бути два громадянина однієї держави.

Відповідно до статті 41 Американської конвенції з прав людини 1969 р. до функцій і повноважень

Комісії належать такі:

- розвивати спільне розуміння прав людини у народів Америки;

- надавати рекомендації урядам держав-членів у тих випадках, коли вона вважає це за доцільне, для
вжиття прогресивних заходів на користь прав людини в межах їх внутрішнього права і
конституційних положень, а також належних заходів для сприяння здійсненню цих прав;

- проводити дослідження або готувати доповіді, які вона вважає доцільними на виконання своїх обов
´язків;

- запитувати в урядів держав-членів інформацію про заходи, вжиті ними в галузі захисту прав і
свобод людини;

- надавати через Генеральний секретаріат ОАД відгуки на консультації, що проводяться державами-

членами з питань прав людини, і в межах своїх можливостей надавати цим державам на їхнє
прохання консультативні послуги;

- вживати заходів з петицій та інших повідомлень відповідно до своїх повноважень;

- надавати щорічну доповідь Генеральної асамблеї ОАД.

Будь-яка особа, група осіб або будь-яка неурядова організація, визнана в одній або декількох
державах-членах ОАД, можуть направляти до Комісії петиції, що містять звинувачення або скарги
про порушення Конвенції будь-якою державою-учасницею.

Міжамериканська комісія з прав людини приймає до розгляду повідомлення держав-учасниць

Американської конвенції з прав людини 1969 р. про порушення прав людини іншими державами-
учасницями за умови визнання ними її компетенції для розгляду таких повідомлень. При цьому
Комісія має право запитувати в конфліктуючих держав потрібну інформацію, проводити власне
розслідування, надавати послуги для вирішення конфлікту. У разі досягненні взаємоприйнятного
рішення Комісія складає доповідь, яка направляється державам-учасницям розгляду, а також
Генеральному секретарю ОАД. За відсутності позитивного результату доповідь надсилається
відповідним державам із пропозиціями і рекомендаціями Комісії. Якщо протягом трьох місяців із
моменту передання доповіді питання не вирішено або не передано до Міжамериканського суду з
прав людини, Комісія може призначити строк, протягом якого держави зобов´язані вжити заходів
для виправлення ситуації. По завершенні цього строку Комісія розглядає питання про достатність
ужитих державою заходів і необхідність опублікування відповідної доповіді.

Важливо зазначити, що протягом майже 20-ти років (з 1959 р., коли було ухвалено рішення про
створення Міжамериканської комісії з прав людини, по 1978 р., коли набула чинності
Міжамериканська конвенція з прав людини) Американська декларація прав і обов´язків людини 1948
р. була тим самим документом, який лежав у підґрунті діяльності Міжамериканської комісії з прав
людини. З набуттям чинності Американською конвенцією з прав людини Комісія у своїй
правозастосовній діяльності щодо держав-учасниць Конвенції керується положеннями останньої,
стосовно держав-членів ОАД, які не ратифікували конвенцію, Комісія продовжує застосовувати
положення Американської декларації прав і обов´язків людини. Отже, склалася унікальна ситуація,
коли в межах однієї регіональної системи захисту прав людини діють водночас дві підсистеми; для
однієї базовим документом виступає Американська декларація прав і обов´язків людини 1948 р.
(документ юридично необов´язковий), для іншої - Американська конвенція з прав людини 1969 р. -
договір, обов´язковий для всіх держав-учасниць ОАД.

Місцезнаходження Міжамериканської комісії з прав людини - м. Вашингтон (США).

Міжамериканський суд з прав людини: структура та юрисдикція.

Міжамериканський суд з прав людини (МАСПЛ) (Inter-American Court of Human Rights (IACHR) є
органом, що входить (разом із Міжамериканською комісією з прав людини) до механізму контролю
за виконанням зобов´язань державами- учасницями Американської конвенції з прав людини 1969 р.,
був створений у 1979 р.

Суд складається із семи суддів, які є громадянами держав-членів ОАД і обираються в особистій
якості з числа юристів, які відрізняються найвищим моральним авторитетом і визнаною
компетентністю в галузі прав людини й володіють якостями, необхідними для виконання вищих
судових функцій відповідно до законодавства держави, громадянами якої вони є, або держави, яка
висуває їх як кандидатів. У складі Суду не може бути двох громадян однієї держави.

Члени Суду обираються терміном на шість років таємним голосуванням абсолютною більшістю
голосів держав-учасниць Конвенції в Г енеральній асамблеї ОАД зі списку кандидатів,
запропонованих цими державами. Члени Суду можуть бути переобрані лише один раз. Термін
повноважень трьох суддів, обраних під час перших виборів, завершується після закінчення трьох
років. Кожна з держав-учасниць може висунути не більше трьох кандидатів, які є громадянами
держави, що їх пропонує, або будь-якої іншої держави-члена ОАД. Суд призначає свого Секретаря.

Міжамериканський суд з прав людини розглядає спори, які пройшли аналогічну процедуру в
Міжамериканській комісії з прав людини. У всіх справах, що розглядаються Судом, виступає
Комісія.

Право звернення до суду мають держави - сторони спору і Комісія. До цієї установи можуть також
звертатися зі скаргою будь-які фізичні особи, групи осіб або неурядові організації. При цьому обов
´язковим є визнання державами-учасницями Американської конвенції з прав людини 1969 р.
юрисдикції суду (щодо них) стосовно тлумачення і застосування положень Конвенції у разі
виявленні в державах- учасницях Конвенції порушень прав і свобод людини, які підпадають під її
захист.

Міжамериканський суд з прав людини приймає рішення про: виправлення ситуації; відновлення
порушених прав і свобод; виплату компенсації.

Суд має право на прохання держав-членів ОАД консультувати їх з питань тлумачення

Американської конвенції з прав людини та інших договорів з прав людини в американських
державах. Консультації надаються також органам ОАД. Суд звітує про свою роботу щорічно на сесії
Генеральній асамблеї ОАД. У доповіді окремо повинні наводитися випадки, коли та чи інша
держава не виконала рішення Міжамериканського суду з прав людини.

Рішення Суду є остаточним і не підлягає оскарженню. Держави-учасниці Конвенції зобов´язуються

виконувати рішення Суду в будь-якій справі, сторонами якої вони є.

Як свідчить практика, діяльність Міжамериканського суду з прав людини виявилася практично

неефективною. За роки свого функціонування Суд виніс трохи більше десяти консультативних
висновків і рішень. Перше рішення було винесено лише 29 липня 1988 р., тобто через 10 років після
набуття чинності Конвенцією.

Офіційними мовами Міжамериканського суду з прав людини є іспанська та англійська.

Місцезнаходження Міжамериканського суду з прав людини - м. Сан-Хосе (Коста-Ріка).