Теоретичні питання

1. Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права 1966 р.: загальна
характеристика. Комітет з економічних, соціальних і культурних прав: компетенція та
особливості процедури розгляду повідомлень, процедура розслідувань.
Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права — пакт, прийнятий Генеральною Асамблеєю
ООН 16 грудня 1966 р. і набрав чинності 3 січня 1976 р. На квітень 2010 р. у пакті бере участь 160 держав; крім них,
його підписали ще 6 держав. Найбільша держава, яка не є учасником пакту — США.
СРСР підписав пакт 18 березня 1968 р. Ратифікований Президією Верховної Ради СРСР 18 вересня 1973 р. із
заявою. Ратифікаційна грамота УРСР депонована Генеральному секретарю ООН 16 жовтня 1973 р. Набрав чинності
для СРСР 3 січня 1976 р.
10 грудня 2008 р. Генеральна Асамблея ООН прийняла факультативний протокол до пакту, що передбачає
можливість подання скарг на порушення пакту. Для вступу протоколу у силу необхідна його ратифікація десятьма
країнами-учасницями Пакту.
Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права, так само, як і Міжнародний пакт про
громадянські і політичні права, передбачає насамперед міжнародний захист на світовому рівні індивідуальних, але
не колективних прав і свобод людини.
Загальна характеристика:
Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права більш змістовно визначив такі права людини, як
право на працю, на страйк, на охорону здоров'я, на освіту, на участь у культурному житті, а також права
засуджених.
Юридичні особливості Пакту пов'язані з особливостями проголошених у ньому економічних, соціальних і
культурних прав. Економічні, соціальні та культурні права є невід'ємними, як і громадянські та політичні права, і не
менш важливими. Проте існують суттєві особливості в реалізації економічних, соціальних і культурних прав. Вони
витратні, тобто обсяг їхньої реалізації залежить від економічного добробуту держави, а тому не може бути
однаковим у різних країнах. Реалізація цих прав пов'язана з розширенням патерналістських функцій держави, що
завжди містять потенційну загрозу авторитизації влади, а тому повинні мати межі.
Структура:
Складається з преамбули і 31 статті, які поділені на 5 частин.
Формулювання статей Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права за загальним
правилом є диспозитивними і не передбачають прямої дії.
У преамбулі відзначається, що права, проголошені в пакті, випливають з властивої людській особі гідності, а
ідеал людської особи, вільної від страху та нужди, можна здійснити лише за наявності таких умов, за яких кожен
може користуватися своїми економічними, соціальними і культурними правами.
Міжнародний Пакт про економічні, соціальні і культурні права 1966 р. дає змогу структурувати права
людини за такими трьома групами:
1. право на працю в справедливих та сприятливих умовах (ст. 6 - 8);
2. право на соціальний захист, достатній життєвий рівень і на найвищий досяжний рівень фізичного та
психічного здоров'я (ст. 9-12);
3. право на освіту та користування здобутками свободи в галузі культури і результатами наукового прогресу
(ст. 13 - 15).
При цьому змістовою відмінністю цього Пакту від інших документів є те, що, окрім проголошення та
визначення того чи іншого права, яке належить до системи соціальних прав, у ньому дається і перелік (хоча і не
вичерпний) тих заходів, які мають бути застосовані державами для реалізації названих прав, а саме: розробка
програм професійно-технічного навчання, шляхи і методи досягнення продуктивної зайнятості в умовах, що
гарантують основні політичні і економічні свободи людини.
Каталог прав:
✵ Стаття 1 — право на самовизначення;
✵ Стаття 6 — право на працю;
✵ Стаття 7 — право на справедливі і сприятливі умови праці;
✵ Стаття 8 — право на створення профспілок і страйки;
✵ Стаття 9 — право кожної людини на соціальне забезпечення;
✵ Стаття 10 — захист сім'ї, материнства і дітей;
✵ Стаття 11 — право на достатній життєвий рівень (включає право на житло і на харчування);
✵ Стаття 12 — право на найвищий досяжний рівень фізичного та психічного здоров'я;
✵ Стаття 13 — право кожної людини на освіту;
✵ Стаття 14 — план дій щодо введення обов'язкового безкоштовного загальної початкової освіти;
✵ Стаття 15 — право на участь у культурному житті, користування результатами наукового прогресу та
захистом інтересів, пов'язаних з власною творчістю.
 Нагляд за дотриманням пакту:
За дотриманням державами-учасниками своїх зобов'язань за Пактом і рівнем здійснення відповідних прав і
обов'язків спостерігає Комітет з економічних, соціальних і культурних прав.
У своїй діяльності Комітет спирається на безліч інформаційних джерел, включаючи доповіді, що
представляються державами-учасниками, і зведення, що надходять зі спеціалізованих установ Організації
Об'єднаних Націй — Міжнародної організації праці, Організації Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і
культури, Всесвітньої організації охорони здоров'я, Продовольчої і сільськогосподарської організації Об'єднаних
Націй, — а також з Управління Верховного комісара Об'єднаних Націй у справах біженців, Центра Організації
Об'єднаних Націй з населених пунктів (Хабитат) і інших установ. Крім того, йому представляють інформацію
неурядові й громадські організації, що діють на території держав, що ратифікували Пакт, міжнародні правозахисні
організації й інші неурядові організації, а також інші договірні органи Організації Об'єднаних Націй; крім того,
Комітет користується загальнодоступними літературними джерелами.

Міжнародний контроль за дотриманням економічних, соціальних і культурних прав зазвичай не пов'язаний із

розглядом індивідуальних скарг.
2. Конвенція ООН з ліквідації всіх форм дискримінації щодо жінок 1979 р. :
загальна характеристика. Комітет з ліквідації дискримінації щодо жінок:
компетенція та особливості процедури розгляду повідомлень.
Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок прийнята Генеральною Асамблеєю ООН в
грудні 1979 р. Її ратифікували 192 країни. Україна приєдналася до Конвенції 19 грудня 1980 р. 6 жовтня 1999 р.
ООН прийняла Факультативний протокол до Конвенції, який дає можливість подання до Комітету ООН з ліквідації
дискримінації жінок індивідуальних скарг. Україна ратифікувала його 2003 р. У підрозділі представлено основний
зміст міжнародного документа в контексті сучасної політики сприяння ґендерній рівності в Україні. Основна тема
якій присвячені і преамбула, і статті Конвенції – це формулювання закликів до практичних дій держав щодо
ліквідації дискримінації жінок. Вони розкриті в перших шістнадцяти статтях. Ще в дванадцяти виписані вимоги до
звітності та адміністративні механізми впровадження положень Конвенції. Те, що всі люди рівні, незалежно від
раси, кольору шкіри, національності, віросповідання, а також статі, було проголошено на рівні ООН ще 1948 року в
Загальній Декларації прав людини. На її розвиток пізніше були прийняті інші документи, серед яких Міжнародний
пакт про громадянські та політичні права та Міжнародний пакт про соціальні, культурні та економічні права, низка
конвенцій та рекомендацій ООН. Тим не менш, через тридцять років після оприлюднення Загальної декларації прав
людини виникла потреба у створенні окремого документа, присвяченого проблемам прав жінок. Ця потреба була
пов’язана з тим, що одні декларації не допомагали ліквідувати існуючу нерівність чоловіків та жінок у різних
сферах та різних країнах.
Уперше у цій Конвенції на рівні міжнародних норм наголошувалось на відповідальності урядів за
дискримінацію жінок. Конвенція має відігравати, і у багатьох випадках відіграє, роль каталізатора у розвитку
державної політики на національному та міжнародному рівнях. Уперше мова зайшла про відповідальність урядів за
дискримінацію не лише в суспільній, але й у приватній сфері, тобто за дискримінацію в родині. Уперше вона дала
визначення того, що таке дискримінація жінок. Вона спонукала уряди держав, які ратифікувати Конвенцію,
готувати кожні чотири роки звіти про стан виконання цього документа, що в результаті вперше примусило багато
країн звернутися до теоретичного осмислення проблематики прав жінок та ліквідації дискримінації. Структура
Конвенції спирається на три основних
принципи:
– Рівності можливостей;
– Рівності в доступі до можливостей;
– Рівноцінності результатів.
Ця модель побудована на концепції, яка стверджує, що формальна рівність, про яку часто говориться в ґендерно
нейтральних програмах дій, політиці або законодавстві, не здатна досить ефективно гарантувати жінкам і чоловікам
однакові права. По-перше, Конвенція підкреслює важливість «рівності можливостей» у контексті рівного доступу
жінок до всіх ресурсів країни. Ця рівність повинна бути гарантована законодавством і політикою держави, а також
підтримуватися відповідними механізмами й інститутами. По-друге, навіть якщо рівний захист і повага прав жінок
гарантовані на рівні політики й законодавства, держава зобов’язана забезпечити відсутність перешкод на шляху до
реалізації жінками своїх прав. Таким чином, «рівність у доступі до можливостей» є ще одним важливим елементом
поняття «рівність». По-третє, Конвенція йде значно далі, підкреслюючи, що заходи, вжиті державою для охорони
прав чоловіків і жінок, повинні забезпечити «рівноцінність результатів»
Зі статті 1 можна також зробити такі важливі висновки:
– Відповідно до Конвенції, усі жінки повинні бути захищені від
дискримінації: немає розходження між індивідуумом або групою осіб. Також
жінки не можуть бути дискриміновані за іншими ознаками (наприклад,
сімейний стан, раса, каста, вік, релігія, національність, стан здоров’я,
економічний статус).
– Конвенція вимагає забезпечення прав людини на основі рівності
між чоловіками й жінками. Як було сказано вище, стандарти рівності, що
містяться в Конвенції, складають принцип дійсної рівності.
– Конвенція націлена на реалізацію прав людини й основних
свобод у всіх сферах життєдіяльності. Вона не відокремлює цивільних і
політичних прав жінок від їх економічних, соціальних і культурних прав.
Принцип зобов’язань держави Ратифікувавши Конвенцію, Україна
автоматично прийняла на себе низку юридичних зобов’язань з ліквідації усіх
форм дискримінації щодо жінок і забезпечення рівності чоловіків і жінок на
національному рівні. Тим самим держава зв’язана нормами і стандартами
Конвенції, і погодилася на контроль із боку Комітету ООН з ліквідації всіх
форм дискримінації щодо жінок.
Таким чином, підзвітність держави на міжнародному рівні сприяє її
зусиллям на національному з ефективного впровадження жіночих людських
прав, що містяться в Конвенції, за допомогою законодавчих і політичних
заходів.
Аналіз статей 2-4 Конвенції дозволяє вивести принципи
відповідальності держави:
а) Зобов’язання, що стосуються способів і результатів При ратифікації
Конвенції держава приймає на себе зобов’язання, що стосуються способів і
результатів. У пунктах а-g статті 2 проілюстрований обов’язок держави
вживати визначених заходів для забезпечення виконання норм Конвенції.
Проте держава може не обмежуватися прийняттям тільки заходів, що
перераховані в статті 2 Конвенції, а піти значно далі. Фактично держава
повинна проводити політику ліквідації дискримінації щодо жінок усіма
відповідними способами і досягти рівноправності чоловіків і жінок. Влада
зобов’язана уважно вивчити кожну ситуацію порушення прав, що часто
зустрічається, і вжити ефективних заходів, прийнятних саме в даній ситуації.
Мета – досягти результату, тобто реалізації жіночої рівноправності на
практиці. У цьому і є зобов’язання щодо результатів. Цей подвійний
обов’язок є гарантією як самих прав, так і їх реалізації. Він гарантує, що в
результаті дій держави жінкам буде надана не проста рівність можливостей і
ресурсів або одна тільки рівність доступу до можливостей, а рівність de jure і
de facto.
Друга, третя та п’ята статті Конвенції формулюють обов’язки держав
щодо протидії дискримінації жінок та сприянню утвердженню рівності жінок
і чоловіків у суспільстві, діяльності щодо змін соціальних та культурних
моделей їх поведінки для викорінення забобонів, звичаїв та всіх інших
проявів, що ґрунтуються на ідеї неповноцінності чи зверхності однієї із
статей або стереотипності ролі чоловіків і жінок.
Рівні права в суспільній та політичній сферах, у діяльності на
міжнародному рівні, проголошуються статтями 7 та 8 Конвенції, відповідно
до яких держави-сторони вживають усіх відповідних заходів для ліквідації
дискримінації жінок у політичному та суспільному житті країни і, зокрема,
забезпечують жінкам на рівних умовах з чоловіками право: голосувати на
всіх виборах і публічних референдумах та бути обраними до всіх публічно
виборних органів; брати участь у формуванні і здійсненні політики уряду та
обіймати державні посади, а також здійснювати всі державні функції на всіх
рівнях державного управління; брати участь у діяльності неурядових
організацій і асоціацій, що займаються проблемами громадського і
політичного життя країни; забезпечують жінкам можливість на рівних
умовах з чоловіками і без будь-якої дискримінації представляти свої уряди на
міжнародному рівні і брати участь у роботі міжнародних організацій.
У Конвенції проголошується рівність громадян у будь-якій сфері
життя, у тому числі, економічній та сфері зайнятості, незалежно від віку,
статі, кольору шкіри (статті 3, 10, 11, 13, 14). Так, у цих статтях визначаються
необхідність: змінення економічної рівності чоловіків та жінок (статті 3, 11);
право жінок на рівні з чоловіками умови праці (статті 10, 11); право жінок та
чоловіків на рівну оплату за рівну працю, або за працю рівної цінності
(стаття 11), право на оплачувану відпустку у зв’язку з вагітністю та пологами
при достатніх соціальних пільгах і без втрати місця роботи, стажу та
 соціальних видатків (стаття 11); право на гідний рівень життя для себе та
своєї родини (стаття 13); право на соціальні послуги (статті 11, 14).

прийнята у 1979 році Генеральною Асамблеєю ООН, набрала чинності 3 вересня 1981 року

(Неофіційний стислий виклад)

Стаття 1
Дискримінація щодо жінок означає будь-яке розрізнення, виняток або обмеження за ознакою статі, спрямоване на ослаблення чи
зведення нанівець визнання, користування або здійснення жінками, незалежно від їхнього сімейного стану, на основі
рівноправності чоловіків і жінок, прав людини і основних свобод у політичній, економічній, соціальній, культурній, громадській
або будь-якій іншій галузі.
Стаття 2
Держави-сторони засуджують дискримінацію щодо жінок в усіх її формах; держави-учасниці погоджуються забезпечити правову
основу, надаючи захист проти будь-якої дискримінації, і включити принцип рівноправності.
Стаття 3
Держави-учасниці погодились вжити в усіх галузях, і зокрема в політичній, соціальній, економічній і культурній, заходів, щоб
гарантувати здійснення і користування правами людини і основними свободами на основі рівності з чоловіками.
Стаття 4
Дозволяє державам-учасницям вживати тимчасових спеціальних заходів, спрямованих на прискорення встановлення рівності.
Стаття 5
Необхідність вжиття відповідних заходів з метою змінити культурні моделі поведінки, а також необхідність сімейного виховання
з метою зрозуміти соціальну функцію материнства і загальної відповідальності чоловіків і жінок за виховання і розвиток дітей.
Стаття 6
Зобов'язує держави-учасниці вживати заходів для припинення торгівлі жінками та експлуатації жінок у проституції.
Стаття 7
Жінки, на рівних умовах з чоловіками, мають право голосувати, займати державні посади і брати участь у вирішенні проблем
громадянського суспільства.
Стаття 8
Жінки мають однакові права з чоловіками працювати і представляти свої уряди на міжнародному рівні.
Стаття 9
Жінки мають однакові з чоловіками права набуття, зміни або збереження свого громадянства і громадянства своїх дітей.
Стаття 10
Зобов'язує держави-учасниці ліквідувати дискримінацію у галузі освіти, зокрема в професійній і професійно-технічній освіті,
доступі до навчальних програм та інших засобів отримання рівної для всіх освіти, а також усунути стереотипні концепції ролі
чоловіків і жінок.
Стаття 11
Звертання до держав-учасниць вжити заходів для ліквідації дискримінації у галузі зайнятості і забезпечити всі права у цій галузі,
включаючи право на працю, право на однакові можливості при найманні на роботу, право на рівну винагороду, право на вільний
вибір професії і гарантію занятості, право на соціальне забезпечення і захист.
Стаття 12
Вимагає від держав-учасниць вжити заходів для ліквідації дискримінації у галузі охорони здоров'я, включаючи доступ до
медичного обслуговування, зокрема в тому, що стосується планування розміру сім'ї.
Стаття 13
Жінки мають рівні з чоловіками права у всіх галузях соціального і економічного життя, зокрема право на сімейну допомогу, право
на одержання позик, закладів під нерухоме майно і право брати участь у заходах, пов'язаних з відпочинком, заняттям спортом.
Стаття 14
Приділяє увагу особливим проблемам, з якими зустрічаються жінки, які мешкають у сільській місцевості, включаючи сфери
участі жінок у розробці і здійсненні планів розвитку, доступ до відповідного медичного обслуговування, кредитів, освіти і
відповідних умов життя
Стаття 15
Чоловіки і жінки рівні перед законом. Жінки мають законне право укладати договори, володіти майном і обирати своє місце
проживання.
Стаття 16
Вимагає заходів, що забезпечують рівність у шлюбі і сімейних відносинах, зокрема, однакові з чоловіками права на одруження
лише з своєї вільної і повної згоди, однакові права і обов'язки щодо дітей, зокрема право вільно вирішувати питання про кіль кість
дітей і проміжки між їх народженням, а також про засоби, які дозволяють їм здійснити це право, і однакові права щодо власності.
Стаття 17-30
Процедури звітності і застосування Конвенції.
Дискримінація щодо жінок - це будь-яке розрізнення, виняток або обмеження за ознакою статі, спрямовані на ослаблення
чи зведення нанівець визнання, користування або здійснення жінками, незалежно від їхнього сімейного стану, на основі
рівноправності чоловіків і жінок, прав людини та основних свобод у політичній, економічній, соціальній, культурній,
громадській або будь-якій іншій галузі. Обов'язки держав: §a) включити принцип рівноправності чоловіків і жінок у свої
національні конституції або інше відповідне законодавство; §b) вживати відповідних заходів, що забороняють будь-яку
дискримінацію щодо жінок; §c) встановити юридичний захист прав жінок на рівній основі з чоловіками та забезпечити
ефективний захист жінок проти дискримінації; d) утримуватися від вчинення будь-яких дискримінаційних актів або дій
щодо жінок та гарантувати, що державні органи та установи діятимуть відповідно до цього зобов'язання; §e) вживати всіх
відповідних заходів для ліквідації дискримінації щодо жінок з боку будь-якої особи, організації або підприємства;
§вживають в усіх галузях ... всіх відповідних заходів, включаючи законодавчі, щодо забезпечення всебічного розвитку та
 прогресу жінок; §вживають усіх відповідних заходів для ліквідації дискримінації щодо жінок у політичному та
суспільному житті країни, галузі зайнятості, охорони здоров'я; інших сфреах економічного та соціального життя; шлюбі та
сімейних стосунках Комітет - організація, що займається наглядом за виконанням Конвенції ООН про ліквідації усіх форм
дискримінації щодо жінок в державах-учасницях конвенції. §Складається з 23 експертів, що обираються на 4 роки.
§Рішення комітету мають для держави рекомендаційний характер Заявники: §Окрема особа чи група осіб - заявлені
жертви порушень §Від імені таких осіб за їх згодою або без їхньої з обґрунтуванням цього Критерії прийнятності заяв: §
Неанонімність § Стосується держави, яка ратифікувала факультативний протокол § Вичерпання національних засобів
юридичного захисту § Уникнення подвійного розгляду § Сумісність з положеннями Конвенції § Явна обґрунтованість чи
підставність § Немає зловживання права на подання.
Часова юрисдикція Особливості розгляду: §Можливість вживання тимчасових заходів §Надання державі 6 місяців для
відповіді на скаргу §Розгляд повідомлень у закритому засіданні §Контролювання виконання рекомендацій комітету за
результатами розгляду повідомлення Також передбачена процедура розслідування
3. Конвенція про права дитини 1989 р. : загальна характеристика. Комітет з прав
дитини: компетенція та особливості процедури розгляду повідомлень.
Це найперша у світовій історії глобальна угода щодо прав дитини: 191 країна світу ратифікувала Конвенцію,
зобов'язавшись узгодити власне законодавство з її положеннями. Україна приєдналась до неї у 1991 році. людини.
Конвенція «Про права дитини» – міжнародний правовий документ, у якому закріплені гарантії прав дитини.
Він поєднав у собі високі соціально-моральні та правові норми міжнародного стандарту й педагогічні основи
спілкування дорослих із дітьми. Конвенція складається з преамбули і 54 статей. Усі статті можна згрупувати у три
основні блоки:
І. Статті 1-41: основні статті, що визначають права дитини та обов’язки держав-сторін, які ратифікували
Конвенцію.
ІІ. Статті 42-45: процедури моніторингу запровадження Конвенції.
ІІІ. Статті 46-54: формальні положення, які регламентують порядок, коли Конвенція набуває чинності.
Права дитини згідно з Конвенцією:
Стаття 2. Всі діти є рівними у своїх правах.
Всі діти, незалежно від їхньої раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, соціального походження – рівні у своїх
правах. Держава не може порушувати жодне з прав. Держава має активно пропагувати права дитини.
Кожна дитина світу становить надзвичайну цінність не лише для своїх батьків, а й для всього світу тому, що
вона унікальна й іншої такої немає і не буде.
Стаття 3. Всі діти мають право на любов та піклування.
Усі дії щодо дитини повинні виконуватися в інтересах дитини. Якщо рідні, або ті особи, які несуть відповідальність
за дитину, недбало виконують свої обов’язки, держава має забезпечити дитині належний догляд і піклування.
Кожна четверта дитина у світі живе у небезпечних, нестабільних умовах.
Стаття 6. Невід’ємне право дитини на життя.
Всі діти мають невід’ємне право дитини на життя.
Життя кожної дитини є найціннішим не лише для батьків.
Кожна держава повинна забезпечувати виживання та здоровий розвиток дітей – своїх маленьких громадян.
Стаття 7. Право дитини на ім’я та громадянство.
Дитина реєструється зразу ж після народження і з моменту народження має право на ім’я і набуття громадянства, а
також, наскільки можливо, право знати своїх батьків і право на їх піклування.
Держави-учасниці забезпечують здійснення цих прав згідно з їх національним законодавством та виконання їх
зобов’язань за відповідними міжнародними документами у цій галузі, зокрема у випадку, коли б інакше дитина не
мала громадянства.
Статті 12-13. Всі діти мають право вільно висловлювати свою думку.
Кожна дитина може вільно висловлювати власну думку та погляди, причому цим поглядам повинна приділятися
увага при вирішенні будь-яких питань, що стосуються цієї дитини.
Власна думка кожної дитини має для суспільства таку ж вагу, як і думка дорослої людини. Вчені довели, що діти,
маючи невеликий життєвий досвід і рівень знань, успішно вирішують важливі завдання, витрачаючи на це менше
часу, ніж дорослі. І вже тому заслуговують на повагу.
Стаття 15. Діти мають право на об’єднання.
Дитина має право зустрічатися з іншими людьми, вступати до асоціацій, об’єднань, або ж створювати їх.
В Україні зараз існує понад 400 громадських об’єднань, які працюють для дітей і разом з дітьми. В нашій державі
діє спеціальний закон про молодіжні та дитячі громадські організації.
Стаття 16. Всі діти мають право на особисте життя.
Діти мають право на захист від втручання в їх особисте та сімейне життя. Не можна втручатись у листування дітей,
порушувати їх честь та гідність.
Стаття 17. Всі діти мають право на інформацію.
Держава забезпечує доступ дитини до інформації і матеріалів з різних джерел, особливо з джерел, які сприяють
належному розвитку дитини. Наприклад, телебачення, радіо, газети, дитяча література, інформація рідною мовою, а
також інформація і матеріали з міжнародних джерел.
 Держава також запобігає розповсюдженню та впливу шкідливої інформації.
Щороку в Міжнародний день дитячого мовлення, який припадає на середину грудня, понад 2000 теле- і
радіокомпаній світу роблять все для того, щоб це право стало реальністю для дітей. Постійно зростає кількість
дітей, які беруть участь у керівництві радіохвилями і демонструють свої таланти усіма можливими засобами.
І так далі.
Комітет з прав дитини – установа ООН, створена з метою розгляду прогресу, досягнутого Державами-
учасницями Конвенції ООН з прав дитини, щодо виконання зобов'язань, взятих згідно з цією Конвенцією, вимагає
від Російської Федерації припинення воєнних дій та виконання своїх зобов'язань щодо захисту дітей від фізичного і
психологічного насильства.
До Комітету входять 18 експертів, які діють в особистій якості і обираються таємним голосуванням у ході наради країн —
учасниць Конвенції з числа громадян цих країн з урахуванням принципу справедливого географічного розподілу і представництва
головних правових систем. Члени Комітету повинні володіти високими моральними якостями і визнаною компетенцією в галузі,
що охоплюється Конвенцією. Кожна держава має право висунути не більше одного кандидата.
Члени Комітету обираються на чотирирічний строк і мають право бути переобраними при повторному висуненні їх кандидатур. У
разі дострокового припинення повноважень члена Комітету, держава-учасниця, що висунула даного члена Комітету, призначає
іншого експерта з числа своїх громадян на строк, що залишився, за умови схвалення Комітетом.
Комітет обирає своїх службових осіб на дворічний строк. В їх число входять голова, чотири його заступника і доповідач.
Конвенція залишає місце проведення сесій на розсуд Комітету. Їх тривалість визначається нарадою держав — учасників Конвенції
за умови схвалення Генеральною Асамблеєю ООН. Як правило, сесії тривалістю по три тижні кожна проводяться у Відділенні
ООН в Женеві три рази на рік — у січні, травні і вересні. З початку своєї роботи в 1991 р. по кінець 2011 р. Комітет провів 58
сесій.
Комітет встановлює свої власні правила процедури.
4. Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують
гідність, видів поводження і покарання 1984 р. : загальна характеристика. Комітет проти
катувань: компетенція та особливості процедури розгляду повідомлень.
Конве́ нція про́ ти катува́ нь та і́нших жорсто́ ких, нелю́ дських або́ таки́ х, що прини́ жують гі́дність,
ви́ дів пово́ дження та покара́ ння (більше відома під назвою Конве́нція ООН про́ ти катува́нь — це
міжнародний інструмент захисту прав людини, що прийнятий ООН в 1984 роціта набув чинності в 1987
році. Конвенція забороняє катування при будь-яких обставинах, забороняє видачу осіб у країни, де для
них існує серйозна загроза катувань, та встановлює обов'язковість кримінального переслідування за
катування. Станом на вересень 2014 року в конвенції беруть участь 156 держав.
Кожна держава-учасниця вживає ефективних законодавчих, адміністративних, судових та інших заходів
для запобігання актів катувань на будь-якій території під її юрисдикцією.
2. Ніякі виключні обставини, якими б вони не були, стан війни чи загроза війни, внутрішня політична
нестабільність чи будь-яке інше надзвичайне становище не можуть бути оправданням катувань.
3. Наказ вищестоящого начальника або державної влади не може служити оправданням катувань.
Стаття 3
1. Жодна держава-учасниця не повинна висилати, повертати чи видавати будь-яку особу іншій державі,
якщо є серйозні підстави вважати, що їй може загрожувати там застосування катувань.
2. Для визначення наявності таких підстав компетентні власті беруть до уваги всі обставини, що
стосуються справи, включаючи, у відповідних випадках, існування в даній державі постійної практики
брутальних і масових порушень прав людини.
Стаття 4
1. Кожна держава-учасниця забезпечує, щоб усі акти катування розглядалися згідно з її кримінальним
законодавством та тих дій будь-якої особи, що являють собою співучасть у катуванні.
2. Кожна держава-учасниця встановлює відповідні покарання за такі злочини з урахуванням їх тяжкого
характеру.
Нагляд за виконанням конвенції здійснює Комітет ООН проти катувань у складі десяти експертів; він
робить зауваження по доповідям держав-учасниць конвенції та розглядає скарги на ті держави-учасниці,
які визнали відповідну компетенцію комітету, зробив заяву згідно зі статтями 21 і 22 конвенції. В 1992
році прийняті поправки до конвенції, котрі не набули чинності станом на 2012 рік.
В 2002 році був прийнятий, а в 2006 році набув чинності факультативний протокол до конвенції, який
створив механізм візитів за моделлю ЄКПП. Ці функції виконує Підкомітет з попередження катувань та
інших жорстоких, нелюдських та принижуючих гідність видів звернення та покарання Комітету проти
катувань. Також протокол встановлює для держав-учасниць обов'язковість створення національного
превентивного механізму. Станом на вересень 2012 у факультативному протоколі — 72 підписанти і 63
сторони.
5.Міжнародна конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації 1965 р. : загальна
характеристика. Комітет по ліквідації расової дискримінації: компетенція та особливості
процедури розгляду повідомлень.

Основою Міжнародної конвенції Організації Об'єднаних Націй про ліквідацію всіх форм
расової дискримінації (КЛРД) є Декларація про ліквідацію всіх форм расової дискримінації
1963 року. "Расова дискримінація" означає будь-яке розрізнення, виняток, обмеження чи
перевагу, основані на ознаках раси, кольору шкіри, родового, національного чи етнічного
походження, метою або наслідком яких є знищення або применшення визнання, використання
чи здійснення на рівних засадах прав людини та основних свобод у політичній, економічній,
соціальній, культурній чи будь-яких інших галузях суспільного життя
Декларація відмічає чотири основні моменти:  Будь-яка теорія переваги, яка ґрунтується на
расовій відмінності чи перевазі, в науковому відношенні хибна, в моральному - недозволенна і
в соціальному - несправедлива та небезпечна і не має жодного виправдання ні в теорії, ні на
практиці.  Расова дискримінація, більш того, політика уряду, що базується на расовій
перевазі чи ненависті, порушує фундаментальні права людини, може призвести до порушення
дружніх відносин між народами, співробітництва між націями і миру та безпеки у світі. 
Расова дискримінація шкодить не лише тим, на кого вона спрямована, але також і тим, хто її
використовує.  Головною метою Організації Об'єднаних Націй є світове суспільство, вільне
від расової сегрегації і дискримінації, факторів, що породжують ненависть та розподіл.
Конвенція передбачає обов'язки держави щодо протидії дискримінації щодо таких прав: §а)
права на рівність перед судом; §b) права на особисту безпеку і захист з боку держави від
насильства; § с) політичних прав §d) інших громадянських прав, зокрема: § (і) права на
свободу пересування і проживання в межах держави; § (іі) права залишати будь-яку країну,
включаючи свою власну, і повертатися в свою країну; § (ііі) права на громадянство; § (iv)
права на одруження і на обрання подружжя; § (v) права на володіння майном як одноосібно,
так і спільно з іншими; § (vi) права спадкоємства та інших Передбачає обов'язок держав
осудити: §расову сегрегацію та апартеїд і зобов'язуються відвертати §всяку пропаганду і всі
організації, які грунтуються на ідеях або теоріях переваги однієї раси чи групи осіб
§осуджують расову дискримінацію і зобов'язуються невідкладно всіма можливими способами
проводити політику ліквідації всіх форм расової дискримінації Комітет по ліквідації расової
дискримінації - організація, що займається наглядом за виконанням Міжнародної конвенції
про ліквідацію всіх форм дискримінації. Складається з 18 експертів, що обираються на 4 роки.
Він був утворений в 1970 р. згідно з положеннями Міжнародної конвенції про ліквідацію всіх
форм расової дискримінації 1965 р. Рішення комітету мають для держави рекомендаційний
характер Проводить розслідування: Комітет отримує інформацію Після отримання
інформації проводять розслідування, яке може включати відвідування території держави;
процедура конфіденційна За результатами розслідування члені комітету готують звіт з
рекомендаціями для держави Розглядає повідомлення: Комітету може одержувати й
розглядати повідомлення, що стосуються заяв однієї держави-сторони про те, що інша
держава-сторона не виконує своїх зобов'язань за цією Конвенцією або за заявами фізичних
осіб Процедура у Комітеті є міждержавною або індивідуальною Якщо держави не
вирішують питання між собою, його передають до Комітету Комітет розглядає питання,
якщо вичерпані національні засоби юридичного захисту Засідання закриті, є дружнє
врегулювання; Повідомляє сторонам рішення, якщо воно досягнуте.
6.Конвенція про права осіб з інвалідністю 2006 р. : загальна характеристика. Комітет з
прав осіб з інвалідністю: компетенція та особливості процедури розгляду повідомлень.
Конвенція про права осіб з інвалідністю — міжнародний договір ООН про права людини, спрямований на захист
прав та гідності людей з обмеженими можливостями. Мета цієї Конвенції полягає в заохоченні, захисті й
забезпеченні повного й рівного здійснення всіма особами з інвалідністю всіх прав людини й основоположних
свобод, а також у заохоченні поважання притаманного їм достоїнства. До осіб з інвалідністю належать особи зі
стійкими фізичними, психічними, інтелектуальними або сенсорними порушеннями, які при взаємодії з різними
бар'єрами можуть заважати їхній повній та ефективній участі в житті суспільства нарівні з іншими. Принципами
цієї Конвенції є: §a) повага до притаманного людині достоїнства, її особистої самостійності, зокрема свободи
робити власний вибір, і незалежності; §b) недискримінація; §c) повне й ефективне залучення та включення до
суспільства; §d) повага до особливостей осіб з інвалідністю і прийняття їх як компонента людської різноманітності
й частини людства; e) рівність можливостей; § f) доступність; §g) рівність чоловіків і жінок; §h) повага до
здібностей дітей з інвалідністю, що розвиваються, і повага до права дітей з інвалідністю зберігати свою
індивідуальність. Відповідно до Конвенції, було засновано Комітет з прав осіб з інвалідністю - організація, що
займається наглядом за виконанням Конвенції про права осіб з інвалідністю. - Складається з 18 експертів, що
обираються на 4 роки. - Рішення комітету мають для держави рекомендаційний характер Кожна держава-учасниця
співробітничає з Комітетом і сприяє його членам у виконанні ними свого мандату.
У своїх відносинах із державами-учаcницями Комітет належним чином ураховує шляхи й засоби нарощування
національних можливостей стосовно виконання цієї Конвенції, зокрема з допомогою міжнародного
співробітництва. Комітет раз на два роки подає Генеральній Асамблеї та Економічній і Соціальній Раді доповідь
про свою діяльність і може вносити пропозиції і загальні рекомендації, що ґрунтуються на розгляді отриманих від
держав-учасниць доповідей та інформації. Такі пропозиції та загальні рекомендації включаються до доповіді
Комітету разом з коментарями, якщо такі є, держав-учасниць.
Практичні завдання
Яких висновків дійшов Суд в ході розгляду прийнятності цих скарг?
Стосовно авторки повідомлення: відшкодувати збиток, в тому числі, моральний, який вона отримала внаслідок
неналежної та несвоєчасної допомоги від консульських служб України в Йорданії; (b) В цілому:
-(і) гарантувати, з огляду на положення Конвенції та норми, закріплені у Конституції України, ефективне надання
консульського захисту українським жінкам, які перебувають у вразливій ситуації за кордоном;
-(іі)надавати правову допомогу в отриманні доступу до правосуддя та всіх правових гарантій захисту, включаючи
гендерно-зумовлену дискримінацію та спорів стосовно отримання опіки над дітьми, жінкам, які знаходяться за
кордоном, та є жертвами, що потребують допомогу;
-(ііі)забезпечити всебічну підготовку консульського персоналу у питаннях, що стосуються конвенцій, які вона
ратифікувала, або до яких приєдналася, включаючи Конвенцію про ліквідацію усіх форм дискримінації проти
жінок;
-(iv) вжити подальші заходи для укладення угоди з Йорданією про надання правової допомоги та опіки над дітьми.
1.4. Яких висновків дійшов Комітет щодо суті повідомлення про порушення громадянських та політичних
права автора? Які аргументи Комітет навів на підтримку таких висновків? Комітет вважає, що автор не
отримувала своєчасної та належної допомоги від посольства України в Аммані протягом довгого періоду, протягом
якого вона страждала від домашнього насильства, та продовжувався розгляд справи в шаріатському суді стосовно
встановлення опіки над дітьми. Представники посольства не надавали їй допомоги в ході розгляду справи, а також
ніякої правової допомоги, пояснюючи при цьому, що персонал консульства не знайомий із законами шаріату. У
зв'язку з цим, Комітет зазначає, що залишається незрозумілим, чому у зв'язку з відсутністю кваліфікованих
адвокатів в посольстві, органи влади не допомогли авторці знайти адвоката в Йорданії чи-то не найняли останнього
з метою представлення її інтересів. Авторці не запропонували скористатися послугами перекладача, враховуючи,
що судовий розгляд справи здійснювався арабською мовою, якою вона не володіє в достатній мірі. В даному
випадку, авторка повідомлення, як іноземка, що опинилася у вразливій ситуації, і як мати, яка сповідує
християнську віру у країні, в якій діють закони шаріату, постала один на один перед судом та родичами її
колишнього чоловіка, належним чином не знаючи мови та законів шаріату. В результаті чого, вона втратила право
опіки над однією із дочок, їй довелося покинути Йорданію, що призвело до зупинення судового розгляду. Комітет
вважає, що бездіяльність українських органів влади в даному випадку призвела до втрати авторкою права опіки
відповідно до статей 3 та 5 Конвенції на отримання захисту, допомоги та підтримки її, як жертви гендерно-
зумовленого насильства. Діючи відповідно до частини 3 статті 7 Факультативного Протоколу Конвенції, Комітет
вважає, що надані йому факти свідчать про порушення прав авторки відповідно до пункту (а), (d) та (f) статті 2,
статті 3 та статті 5 Конвенції, беручи до уваги загальні рекомендації Комітету № 19, 28 та 35. Україні - гарантувати,
з огляду на положення Конвенції та норми, закріплені у Конституції України, ефективне надання консульського
захисту українським жінкам, які перебувають у вразливій ситуації за кордоном; вжити подальші заходи для
укладення угоди з Йорданією про надання правової допомоги та опіки над дітьми.
1.5. Які рекомендації Комітет надав Україні за результатами розгляду цього
повідомлення?
8. Комітет з прав людини, діючи на підставі пункту 4 статті 15 Факультативного протоколу до Міжнародного пакту
про громадянські і політичні права, вважає, що наявні в його розпорядженні факти свідчать про порушення
державою-учасницею статті 7; статті 7 в сукупності з пунктом 3 статті 2; пункту 1 статті 9; пункту 1 статті 10; а
також пункту 1 та підпунктів b), d), e) і g) пункту 3 статті 14 Пакту.
9. Відповідно до підпункту а) пункту 3 статті 2 Пакту держава-учасниця зобов'язана надати автору ефективний засіб
правового захисту. Такий засіб правового захисту має включати в себе перегляд судового рішення про його
засудження при дотриманні гарантій справедливого судового розгляду відповідно до статті 14 Пакту, проведення
неупередженого, ефективного та ретельного розслідування заяв автора за статтею 7, переслідування в судовому
порядку винних осіб, а також повне відшкодування шкоди, включно з наданням належної компенсації. Держава-
учасниця також зобов'язана вжити заходів, що дозволяють уникнути повторення аналогічних порушень в
майбутньому.
6. Проаналізуйте Висновки Комітету ООН з прав людини (КПЛ) щодо
повідомлення № 2368/2014 за скаргою пана Т.А.Р. і дайте відповіді на
запитання:
6.1. Яка структура висновку КПЛ?
Міркування, прийняті Комітетом
Факти у викладі автора
Скарга
Зауваження держави-учасниці щодо прийнятності та суті повідомлення Коментарі автора до зауважень держави-
учасниці щодо прийнятності та суті повідомлення
Розгляд повідомлення по суті
6.2. Про порушення яких прав повідомляв автор повідомлення до КПЛ?
Автор повідомлення повідомляв про порушення своїх громадянських та політичних прав, зокрема права на свободу
думки, совісті та віросповідання, права на свободу виявлення своїх поглядів, права на свободу висловлювання,
права на свободу зібрань та об'єднань, права на захист від проявів насильства та права на справедливий суд.
6.3. Чи всі скарги автора повідомлення КПЛ визнав прийнятними? Які
заперечення щодо прийнятності скарг автора повідомлення висловлював Уряд
України?
Ні, не всі скарги автора повідомлення КПЛ було визнано прийнятними. У своїх запереченнях щодо прийнятності
скарг автора повідомлення Уряд України стверджував, що автор не вичерпав національні засоби правового захисту
та не надав достатніх доказів щодо порушення його прав.
6.4. Яких висновків дійшов КПЛ щодо суті повідомлення про порушення
громадянських та політичних права автора? Які аргументи КПЛ навів на
підтримку таких висновків?
КПЛ дійшов висновку, що автор повідомлення дійсно став жертвою порушення громадянських та політичних прав,
включаючи право на свободу думки, совісті та віросповідання, право на свободу виявлення своїх поглядів, право на
свободу висловлювання, право на свободу зібрань та об'єднань та право на справедливий суд. КПЛ навів такі
аргументи на підтримку своїх висновків: порушення прав автора було добре документоване, автор звертався до
національних органів захисту прав та намагався отримати задоволення своїх скарг, але його звернення були
безрезультатними.
6.5. Які рекомендації КПЛ надав Україні за результатами розгляду цього
повідомлення?
КПЛ надав Україні рекомендації з питань забезпечення відшкодування автору повідомлення за зазначені
порушення його прав, проведення ретельного розслідування цих порушень, притягнення винних осіб до
відповідальності та забезпечення того,