Класифікація прав людини

Виконала: Могильна Анастасія

СЗ-20-2
Права людини — це невідчужувані свободи і права особи, які
індивід отримує в силу свого народження, основне поняття
природного і, взагалі, будь-якого права в цілому.

● Права людини охоплюють громадянські права і політичні

свободи, економічні, соціальні і культурні права, а також
права спільнот, тобто дітей, жінок, національних меншин,
народів тощо.

• Є кілька класифікацій прав людини. Одна з класифікацій поділяє права

на “класичні” та “соціальні”.
Права людини охоплюють громадянські права і
політичні свободи, економічні, соціальні і
культурні права, а також права спільнот, тобто
дітей, жінок, національних меншин, народів тощо.

Є кілька класифікацій прав людини. Одна з

класифікацій поділяє права на “класичні” та
“соціальні”.
 01
Громадянські та
політичні права
Перші включають громадянські та
політичні права й спрямовані, головним
чином, на обмеження влади держави над
людиною.
Перші — класичні права — це обов’язок
досягнення даного результату, а соціальні
права-обов’язок надати для цього засоби.
При розгляді класичних і соціальних прав
людини завжди виступає питання пріоритету,
важливості.
 02
Економічні, соціальні
та культурні права.
 Другі включають економічні, соціальні та
культурні права.
Вони, як правило, вимагають від держави
активних дій для створення умов, необхідних
для задоволення тих чи інших прав, зокрема
у таких галузях, як зайнятість, освіта та
охорона здоров’я. Іншими словами, класичні
права пов’язані з обов’язком держави
(державної влади) утримуватися від певних
дій, а соціальні права зобов’язують її
надавати певні гарантії.
До громадянських прав також слід відносити право на самовизначення, рівність,
право жінок, захист дітей, захист меншостей та відсутність дискримінації.
Також право на життя, право на гідність, право на законний суд, право на свободу
пересування та вибору місця проживання, недоторканність особистості,
недоторканість приватної власності, заборона примусової праці
Політичні права включають свободу слова, свободу зборів й асоціацій, право брати
участь в управлінні своєю країною, право обирати і бути обраним на чесних
періодичних виборах, що проводяться шляхом таємного голосування.
Соціально-економічні права містяться у ст. 22-26 ВДПЛ і є правами, що забезпечують
умови, необхідні для процвітання та благополуччя. Вони включають право виконувати
роботу, яку людина вільно вибирає чи приймає, право на справедливу платню і розумне
обмеження робочого часу, право на об’єднання у профспілки, на медичне
обслуговування, право на адекватний стандарт життя (включаючи соціальне
забезпечення) та освіту.
Культурні права — це, перш за все, право вільно брати участь у культурному житті
суспільства, науковому прогресі, користування його благами, право на захист моральних
і матеріальних інтересів автора будь-якої наукової, літературної чи художньої продукції
(ст. 27 ВДПЛ).
Фундаментальними вважаються право на життя та право на недоторканість особи. У рамках ООН
створена широка система стандартів, які, особливо починаючи з 60-х років, було викладено у численних
конвенціях, деклараціях, резолюціях, що переносять вже визнані права і політичні аспекти, які
впливають на людський розвиток, у сферу прав людини. Таке широке застосування терміну “права
людини” може відвернути увагу від його практичного значення, поняття “порушення прав людини”
втратить свою вагу. Тому виникла потреба з широкої категорії прав людини виділити окрему групу. Усе
більше використання знаходять терміни “елементарні” та “фундаментальні” права людини.
Що ж до основних прав, то до них належать ті, що мають абсолютний
пріоритет у внутрішній та зовнішній політиці. Вони включають усі
права, що стосуються первинних матеріальних та нематеріальних
потреб людини. Якщо ці права не забезпечені, жодна людина не може За цією системою класифікації існує
ще одна група прав —
гідно існувати. Основні права включають право на життя, право на “права участі”, — які є суттєвою
певний рівень безпеки, право на недоторканість особи, свободу від передумовою для захисту основних
прав людини. Вони включають у себе
рабства, тортур, незаконного позбавлення волі, дискримінації та інших громадянські, політичні, економічні,
актів, які зневажають людську гідність. Вони також включають свободу соціальні та культурні права.

думки, совісті та релігії, а також право на забезпечення фізичних

потреб (харчування, одяг, житло, медичне обслуговування) та інші
суттєві права, необхідні для фізичного та морального здоров’я людини.
 Колективні та індивідуальні права

Колективні права людини — це право на самовизначення, яке, як вважається, мають народи, а

не окремі люди. Однак, причина того, що право на самовизначення визнано правом людини,
полягає у тому, що його розглядають, як необхідну передумову розвитку окремої людини.
Положення, що стосуються соціальних прав, частіше за все націлені на створення
колективних послуг, які потребують подальшого розроблення на державному рівні і рідко
дають безпосереднє право одній людині заявляти претензії уряду. У той же час, безперечним є
те,що колективні права не повинні порушувати фундаментальні індивідуальні права, такі як
право на життя, свободу від тортур тощо.
 Права першого, другого та третього покоління
До прав першого покоління належать громадянські та політичні права.
Правами другого покоління є соціально-економічні та культурні права.
Правами третього покоління є так звані права “солідарності”, які включають право на мир, на чисте
навколишнє середовище, на рівне користування спільною спадщиною людства і т.д.
Усі ці права є колективними. Концепція прав третього покоління викликає певні заперечення. Протягом
післявоєнного часу утворено солідний комплекс міжнародно-правових актів з питань прав людини, які
передбачають різні механізми забезпечення і захисту прав людини. Певні досягнення в галузі забезпечення
прав людини неминуче призводять до розширення і подальшого вдосконалення системи прав людини. Це, у
свою чергу, породило тенденцію вводити до неї цілком нові права, значна частина належить саме до
категорії прав людини “третього покоління”, до прав “солідарності”.
 Становлення четвертого покоління
У XXI ст. можна говорити про становлення четвертого покоління прав людини, котре пов'язане з
науковими відкриттями в галузі мікробіології, медицини, генетики тощо. Ці права є результатом
втручання у психофізіологічну сферу життя людини (наприклад, право людини на штучну смерть
(евтаназію); право жінки на штучне запліднення і виношування дитини для іншої сім'ї, вирощування
органів людини з її стовбурових клітин та ін.), яке, однак, не є безмежним (заборона клонування
людини та встановлення інших правових меж).

До переліку прав людини можна включити:

• Зміну статі
• Трансплантацію органів
• Клонування
• Використання віртуальної реальності
• Одностатеві шлюби
• Штучне запліднення
• Евтаназію
• Вільну від дитини сім'ю
• Незалежне від державного втручання життя за релігійними, моральними поглядами
• На доступ до Інтернету
 Висновок
Права людини не мають обмежувального характеру, вони також не є незмінними; вони, за своєю
природою, динамічні, хоча, разом з тим, вони у будь-якому випадку мусять мати фундаментальну
природу та бути націленими на захист гідності людини. Крім того, будь-яке право людини має
бути чітко визначене і розмежоване. Тобто, воно має бути таким, щоб конкретна людина чи група
людей мали змогу на практиці звернутися до цього права, щоб були установи, до яких можна було
б звернутися зі скаргою на порушення цього права, тобто необхідним є передбачення механізму
узгодження цього права з існуючими правами людини та впровадження і захисту.
 Джерело

URL:https://
pavlogradmrada.dp.gov.ua/news/klasifikaciy
a-prav-lyudini.html