Титулка

ПЛАН
ВСТУП……………………………………………………………………………… 1

РОЗДІЛ 1. МЕТОДОЛОГІЯ ФІЛОСОФСЬКО-ПРАВОВИХ КОНЦЕПЦІЙ

У РЕАЛІЗАЦІЇ ПРАВ І СВОБОД ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА 2

1.1 Історіографія дослідження прав і свобод громадянського суспільства ……

5

РОЗДІЛ 2. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ГІДНОСТІ У

РЕАЛІЗАЦІЇ ПРАВ І СВОБОД ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА 9
2.1 Поняття та сутність прав громадянського суспільства ……….................... 11
2.2 Правові цінності свобод громадянського суспільства ………………......... 13
ВИСНОВКИ………………………………………………………………………..14
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………..……...15
 ВСТУП

Людська гідність є онтологічною. Вона характеризує людину як

мікрокосмос і змушує визнавати це у співдружньому житті. Визнання людської
гідності необхідне вже тому, що існує мікрокосмос, який діє спільно з усіма
мікрокосмосами для підтримання світового правопорядку.

У бурхливій державній діяльності дедалі частіше трапляються випадки

порушення людської гідності, що призводить до різних суспільних катаклізмів,
навіть революцій, війн через державну несправедливість.

Людина, здійснюючи життєдіяльність в онтологічному просторі, формує

внутрішні життєві плани, стратегії й установки на основі норм природно-
правового і соціоприродного простору. У кожній із соціальних систем та груп
існують приписи, санкції і норми, які висувають стереотипні вимоги до
громадянського суспільства незалежно від її індивідуальних особливостей. Ці
вимоги й визначають її поведінку в конкретній соціальній системі. І тільки від
громадянського суспільства залежить, чи зможе вона визначити й закріпити
пріоритетним правомірне самоствердження, навіть якщо її оточення буде
протилежного спрямування. Це спрямування стосується приниження людської
гідності. Тому важливо дослідити прояви людської гідності в реалізації прав і
свобод. Адже право і свобода є також онтологічними, але в процесі людської та
державної діяльності вони можуть порушуватися, незаконно обмежуватися, що
позначається на гідності…….
РОЗДІЛ 1. МЕТОДОЛОГІЯ ФІЛОСОФСЬКО-ПРАВОВИХ КОНЦЕПЦІЙ
У РЕАЛІЗАЦІЇ ПРАВ І СВОБОД ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА

1.1 Історіографія дослідження прав і свобод громадянського суспільства

Прогресивне вирішення сучасних проблем, які постійно виникають,

поступальне вдосконалення і розвиток суспільства загалом зумовлюють
здійснення пошуку оптимального поєднання інтересів кожної окремої
громадянського суспільства з інтересами колективу, суспільства та держави
загалом. Чіткість і точність законів є дуже важливими, головне, щоб вони
зрозуміло визначали права і свободи кожного державного органу, посадової
особи чи громадянина. Найважливішим завданням кожного суспільства і
держави є донесення до громадянського суспільства і громадянина їхніх прав та
обов’язків, їх тлумачення, а також сприяння їх реалізації. Однією з основних
умов дотримання прав громадянського суспільства і громадянина є, очевидно,
неухильне виконання людиною своїх обов’язків. Права створюють правовий
статус громадянського суспільства разом із покладеними на громадян
обов’язками. Єдність прав і свобод громадянина виражається у правовому
статусі. Найбільша увага в Конституції нашої держави приділяється гарантіям
прав і свобод громадянського суспільства та громадянина. Підґрунтям
гарантування і забезпечення основних прав, свобод та обов’язків громадян
виступають конституційно-правові гарантії, тобто вони фіксують основу
правового статусу громадян. Отже, саме за конституційними гарантіями можна
судити про реальність проголошених прав, про їхній суб’єктивний, особистий
та діючий характер забезпеченості не так індивідуальними можливостями
окремого громадянина, як всім наявним порядком [1, c. 3–4].

На нашу думку, питання прав та свобод громадянського суспільства і

справді є актуальним у наш час. Саме від правильного їх розуміння залежить
правомірна поведінка громадян, дотримання ними законів, використання своїх
прав та виконання покладених обов’язків. Наша держава розвивається і
змінюється впродовж багатьох років, разом із цим змінюється і праворозуміння
людей. Проте важливо, щоб саме в законодавстві було чітко й доступно
окреслено та роз’яснено розглядувані питання. Адже тільки точно розуміючи
своє місце в суспільстві, людина зможе старанно дотримуватись покладених на
неї завдань. Проте не варто забувати, що люди між собою досить різні і в
кожного є своє розуміння і свої потреби.

Як зазначає П. Рабінович, аналіз характеру потреб громадянського

суспільства дає змогу виділити фізичні (іншими словами, вітальні, життєві)
права (право на фізичну недоторканність, право на житло, на вільний вибір
місця проживання, право на життя, на безпечне природне середовище, право на
належний рівень матеріального забезпечення, право на медичне
обслуговування, власність на предмети споживання тощо); особистісні права
(право на вільну свободу сумління, на честь і гідність, на ім’я, на свободу
переконань та їх прояву й поширення); культурні (гуманітарні) (право на освіту
і виховання, на наукову, технічну і художню творчість, на користування
надбаннями культури й мистецтва, авторські права); економічні (право на
здобуття професії, на власність щодо засобів виробництва, на сприятливі умови
та справедливу оплату праці, на вільний вибір і здійснення трудової або іншої
діяльності, на відпочинок і дозвілля); політичні права (право на громадянство і
правосуб’єктність, на участь у формуванні представницьких органів державної
влади та місцевого самоврядування, право участі в державному управлінні
суспільством, на участь у створенні й діяльності громадських об’єднань, на
державний захист від порушень прав і свобод громадянського суспільства) [2,
c. 12].

Вважаємо такий поділ прав громадянського суспільства чітким і

доцільним, оскільки кожен свідомий громадянин повинен вміти розмежовувати
свої права та старанно їх дотримуватися. Адже права громадянського
суспільства створені для того, щоб кожен знав, на що він має право, а на що ні,
як правильно застосовувати, використовувати та дотримуватись своїх прав.

О. Грищук, автор монографії «Людська гідність у праві: філософські

проблеми», вважає, що формою вираження особистої цінності природного
права є якраз права громадянського суспільства. Поняття невід’ємної,
вродженої людської гідності, котра походить зі самої суті людства, є головним
поняттям концепції прав громадянського суспільства. На відміну від наявного
правового статусу громадянського суспільства, соціальні можливості
громадянського суспільства, які існують, фактично визнаються її правами. Без
потреби тлумачення соціальних свобод з погляду справедливого та ідеального,
без цього певного протиріччя, питання прав громадянського суспільства не
було б актуальним. У встановленні певного мінімуму загальнолюдських вимог
щодо соціального і юридичного правового статусу полягає сутність прав
громадянського суспільства, що є необхідністю для її нормального існування.
Конкретним мінімумом найважливіших прав і свобод має бути наділена кожна
людина незалежно від національності, громадянства, релігії, раси, статі. У
такому випадку в держави виникає зобов’язання визнати найвищою соціальною
цінністю права громадянського суспільства і, звичайно ж, закріпити їх у
правових нормах позитивного права. Таким правам держава має надати захист
та державно-правову охорону. У такий спосіб відбувається втілення правових
норм природного права в чинне позитивне право [3, c. 394].

Варто погодитися, що природне право і справді відіграє важливу роль у

житті кожного з нас. Проте кожен з нас сам для себе визначає, що для нього є
необхідною цінністю для нормального існування. Оскільки права
громадянського суспільства є найвищою соціальною цінністю, варто вносити в
позитивне право деякі природні норми, що мало б змінити суспільство на
краще. Проте зміни повинні вноситись не тільки в норми позитивного права, а
кожен сам повинен вдосконалювати себе за допомогою норм природного права.
 С. Сливка у праці «Природне та надприродне право» зазначає, що без
одночасного вивчення філософської антропології недоцільно вивчати теорію
природного права. Властивість сприймати дух природного права – це і є
духовністю громадянського суспільства. Рівень досконалості відповідає рівню
сприймання (за умови дотримання правових і природних норм). Недосконалим
є дух громадянського суспільства, що також впливає на рівень досконалості
душі. Лише тіло, біологічний організм у громадянського суспільства є
досконалим, який вона несвідомо доволі часто псує. Слід зазначити, що
природне право надає відповідь антропологам на такі питання, як природа
громадянського суспільства, сенс її життя та існування, чим відрізняється
людина від інших живих істот, які їх подібні риси. Ці проблеми існують
споконвіку і тому мають різне трактування. Дотриманню норм природного
права властивий своєрідний терапевтичний потенціал, який забезпечує людині
здоровий стан. Але і навпаки, у випадках порушення таких норм це спричинює
різні недуги та хвороби тощо. Наслідком відвертого нехтування норм
природного права є поява духовної кризи, яка призводить до тяжких
захворювань. Людина зобов’язана жити, зобов’язана діяти активно, щоб
підтримувати гармонію Всесвіту, але при цьому має дотримуватись норм
природного права. Інакше настають сигнали-попередження у вигляді хвороб чи
бід, а відтак ‒ заміна одного зіпсованого мікрокосмосу іншим, що означає
смерть [4, c. 194].

Саме природне право відповідає за духовний світ громадянського

суспільства, що є важливим у наш час. Адже зараз люди хоч і розвиваються в
науці, здобувають успіхи в технічному прогресі, проте втрачають свій духовний
світ, стають схожими на роботів, яких самі створюють. А природне право
допоможе перебувати у здоровому духовному стані, адже саме при порушенні
духовного балансу людина починає хворіти, що може призвести і до гірших
наслідків. Тому право повинно виводитись з моральних і духовних цінностей,
серед яких є й гідність громадянського суспільства.
 РОЗДІЛ 2. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ГІДНОСТІ У
РЕАЛІЗАЦІЇ ПРАВ І СВОБОД ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА
2.1 Поняття та сутність прав громадянського суспільства
Сучасний світ важко уявити без прав громадянського суспільства.
Сьогодні це досить актуальна тема. Адже однією з найважливіших ознак
демократичного суспільства є вільне й ефективне здійснення людиною своїх
прав. Саме завдяки розвитку права розвивається і країна.

Права громадянського суспільства є історичним явищем, тому що їхній

розвиток завжди передбачав безперервність ідей щодо права з погляду
громадянського суспільства як учасника суспільного життя. Загалом ступінь і
характер розвитку прав громадянського суспільства визначається за рівнем
розвитку держави і права в певному суспільстві. Держава і право, з одного
боку, та права громадянського суспільства і громадянина, з іншого боку, не
відрізняються за своєю сутністю, функціями та призначенням, хоч і
функціонують незалежно одне від одного. Вони є принципово
однопорядковими, взаємопов’язаними соціальними явищами [3, c. 96].

На нашу думку, права громадянського суспільства і справді дуже тісно

пов’язані з розвитком держави. Адже вони є так званим своєрідним юридичним
мірилом для всіх процесів, що відбуваються в державі. Права громадянського
суспільства перебувають у постійному розвитку, і тому відображають певні
зміни в суспільних відносинах, зростання правосвідомості громадян, що досить
помітно під час розгляду прав відповідно до історичної періодизації.

Поняття прав громадянського суспільства досліджує філософія права. У

філософсько-правовій літературі найбільше спорів щодо визначення поняття
прав громадянського суспільства між представниками двох концепцій:
природно-правової та юридичного позитивізму [3; 4]. Прихильники природно-
правової теорії прав громадянського суспільства наголошують на незалежності
прав громадянського суспільства від держави. Прихильники ж позитивізму
стверджують, що права громадянського суспільства залежать від правової
політики держави, від законодавства, застосування права, роботи суддів та
інших органів влади [3, с. 78].

Хома Аквінський розрізняє чотири типи права: 1) вічний закон як

відображення Божественного мудрого порядку Всесвіту; 2) божественний
закон, який спрямовує людину до її вічного надприродного життя. Зрештою,
згідно з християнською доктриною, земне життя громадянського суспільства є
лише підготовкою до її загробного, вічного життя. Тому в системі
християнських цінностей Божественний закон вищий від природного права та
визначає його межі; 3) природний закон регулює життя громадянського
суспільства як природної істоти і спрямовує людину до її природного кінця.
Підвалинами концепції природного права є природні схильності людей та
всесвітній розум. Приписи природного права мають спільний принцип: «Роби
добро й уникай зла»; 4) нарешті, людське або позитивне право регулюється
погрозою покарання за дії і вчинки людей у певному суспільстві, ґрунтуючись
на звичаях і вимогах цього суспільства. Природне право є тим критерієм, з яким
має звірятися людське право. Законодавець має виводити людське право з
природного [5, с. 138–139].

За християнською доктриною, як видається, такий поділ є досить

доцільним. Адже справді люди повинні робити добро та намагатись уникати
зла. Ми розуміємо цей поділ так: до першої категорії відносять вічний закон,
який відображатиме порядок на землі; до другої – той, що готує людину до
переходу в інший світ, тому кожен сам обирає, які вчинки робити – добрі чи
погані; третя передбачає регулювання життя громадянського суспільства чи
будь-якої іншої природної істоти; під четвертою категорією розглядаємо
наслідок покарання за вчинення негативних дій. У юридичній сфері слід
будувати людське право, спираючись на природне.

2.2 Правові цінності свобод громадянського суспільства

Свобода громадянського суспільства розвивається протягом багатьох

століть, тому доволі багатозначна. Є дуже багато визначень поняття свободи,
проте кожен з нас розуміє його по-своєму.

Із філософського погляду, свобода – це стан незв’язаності волі, що

спрямована на задоволення особою своїх потреб та інтересів. Крім того, це
специфічний спосіб буття громадянського суспільства у світі природного,
надприродного або соціального детермінізму, об’єктивних законів буття; це
здатність громадянського суспільства бути творцем своїх вчинків і власної
поведінки, нести за них відповідальність [6, c. 46].

На нашу думку, свобода ‒ це цінність громадянського суспільства, яка

надається їй Богом і завдяки якій людина може діяти з власної волі, не
піддаючись обставинам.

Поняття «свобода» відоме світовій правовій та філософській думці з давніх

часів. За довгий період розвитку всесвітньої історії термін свободи зазнав
значних трансформацій. У філософії античного періоду розвитку суспільства
соціальну свободу розглядали як можливість конкретної громадянського
суспільства діяти відповідно до своєї волі [6, c. 146]. Свободу античної
громадянського суспільства Аристотель розглядав у співвідношенні з рабством.
На думку мислителя, свобода громадянського суспільства складається з трьох
можливостей: 1) вибору права розуміння; 2) приборкання невгамованих
пристрастей; 3) правильних дій [7, c. 60].
 На нашу думку, недоречно прирівнювати свободу до рабства, бо ми
живемо в демократичній державі. Тому кожен сам обирає свій шлях у житті,
адже кожному з нас Бог дав свобідну волю.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Аболіна Т. Цінності моралі. Філософський енциклопедичний

словник / В. І. Шинкарук (голова редкол.) та ін.; Л. В. Озадовська,
Н. П. Поліщук (наук. ред.); І. О. Покаржевська (худ. оформл.). Київ: Абрис,
2002. 742 с.
2. Бандзеладзе Г. Д. О понятии человеческого достоинства. Тбилиси:
Мецничреба, 1979. 107 с.
3. Берлін І. Дві концепції свободи. Сучасна політична філософія:
антологія / упоряд. Я Кіш; пер. з англ. Київ: Основи, 1998. С. 56–113.
4. Бисага Ю. М., Палінчак М. М., Бєлов Д. М., Данканич М. М.
Основні права громадянського суспільства. Ужгород, 2003. 66 с.
5. Бігун В. С. Людина в праві та науках про право: три
загальнонаукові підходи до дефініції. Антропологія права: філософський та
юридичний виміри (стан, проблеми, перспективи): матер. І Всеукр. круглого
столу, 16–17 верес. 2005 р. Львів, 2006. С. 37–42.
6. Бугерко Я. Буттєвість духовності в оптиці методологічного аналізу.
Психологія і суспільство. 2017. № 1 (67). С. 62–72.
7. Кельман М. С. Загальна теорія держави і права: методологічні
проблеми розвитку та системний аналіз: монографія. Тернопіль: Тернограф,
2007. 152 с.
8. Кислашко О. П., Сіданіч У. Л. Християнські чесноти особистості:
навч. посіб. Київ: Духовна вісь, 2017. 448 с.