Виконала: студентка групи 535-мз

Тимченко Марія

Семінар 5. Громадянське суспільство як суб'єкт формування цілей

публічного адміністрування
1. Основні етапи формування та еволюції громадянського
суспільства.
Не кожне суспільство можна назвати громадянським суспільством,
тобто суспільством з досить розвиненими економічними, культурними,
правовими і політичними відносинами між його членами; незалежним від
держави, але взаємодіючим з нею. Громадянське суспільство не може бути
введено зверху, засновано законом, указом. Воно є продуктом тривалого
розвитку самого суспільства, соціального прогресу, культури, цивілізації. Це
особливий стиль життя, мислення і спілкування, особливий економічний
устрій. Такі умови в Україні поки не склалися.
Можна виділити три етапи становлення громадянського суспільства,
кожний з яких супроводжувався істотними змінами економічних відносин,
суспільного і державного ладу, розвитком свідомості індивіда і суспільства,
культури народу і нації, перетвореннями суспільної ідеології:
I (XVI-XVII ст.): процес визрівання передумов (економічних, по-
літичних, ідеологічних) розвитку буржуазного суспільства, усунення
юридичної нерівності, обмеження політичної влади правом;
II (кінець XVII-кінець XIX ст.): формування громадянського сус-
пільства в найбільш розвинених буржуазних країнах на засадах загальної
юридичної рівності, вільного підприємництва і приватної ініціативи.
Формальна рівність відкриває можливості для вияву індивідуальності:
появляється громадянин як самостійний суб'єкт, що усвідомлює себе
індивідуальним членом суспільства. Він конституційно наділений певним
комплексом прав, свобод і в той же час несе відповідальність перед
суспільством. Держава все більш віддаляється від виконання функцій
власника. Розвиваються правові механізми, що стримують політичну владу і
підкоряють її закону. Відбувається становлення представницької демократії –
постійно діючих представницьких загальнонаціональних установ
парламентського типу з суворо позначеними повноваженнями –
затверджувати податки і приймати закони;
III (рубіж XIX-XXI ст.): розвиток постіндустріального суспільства з
машинним виробництвом, фабричною організацією праці, загаль-
нонаціональним ринком; відокремлення влади від власності; перехід
управління громадськими справами практично в руки вчених-спеціалістів
(менеджерів) із збереженням інститутів традиційної демократії та
політичного плюралізму; розширення і поглиблення рівноправності людей.
Це лише узагальнена схема еволюції громадянського суспільства.
Суспільство кожної держави має своєрідні риси і шлях історичного руху.
Одні з них досягли розвинутого громадянського суспільства, інші – на
підході до нього, треті – ще в дорозі, четверті – у пошуках свого шляху.

2. Сутнісні характеристики громадянського суспільства. Місце і

роль громадських організацій у публічному адмініструванні.
У сучасних поглядах на громадянське суспільство можна виділити
наступні моменти:
‒ воно характеризується тим, що в ньому є місце як для
консервативних, так і для радикальних сил, які виступають його необхідними
компонентами;
‒ відносним соціальним консенсусом за системою базових соціальних
цінностей (права людини, демократія, плюралізм, правова держава,
верховенство закону, власність, соціальна захищеність і т.д.);
‒ діалогом різних політичних сил, спрямованих на підтримку, постійне
оновлення, відтворення соціального консенсусу відповідно до соціальних
умов, які змінюються.
До атрибутів громадянського суспільства вчені відносять:
‒ наявність публічного простору, засобів і центрів комунікації;
‒ організоване публічне життя вільних і рівних індивідів, чиї права
захищені конституцією і законами;
‒ незалежні від держави, добровільні асоціації, автономність яких
заснована на індивідуальному і колективному рівні;
‒ орієнтованість на громадські інтереси та публічну політичну
діяльність, результатом якої є співпраця і солідарність між людьми,
спілкування на принципах взаємної довіри та співробітництва.
Рівні громадянського суспільства:
Основу цивільного суспільства складають економічні відносини,
засновані на різноманітті форм власності за дотриманням інтересів
особистості і суспільства в цілому. Економічно плюралізм створює необхідні
передумови для подолання існуючого відчуження людини від засобів
виробництва. Громадянське суспільство тільки тоді виявляє свою
життєздатність, коли його члени мають конкретну власність чи право на
використання і розпорядження власністю, зробленим ними суспільним
продуктом за своїм розсудом. Володіння власністю може бути приватним чи
колективним, але за умови, що кожен учасник колективної власності –
колгоспу, кооперативу, підприємства і т.д. – дійсно є таким. Наявність
власності служить основною умовою свободи особистості в будь-якому
суспільстві.
Наступний рівень – соціокультурні відносини, що включають сімейно-
родинні, етнічні, релігійні та інші стійкі зв'язки. Громадянське суспільство
ґрунтується на різній, розгалуженій соціальній структурі, що відбиває все
багатство і розмаїття інтересів безлічі соціальних груп і прошарків, їх
представників. Причому це різноманіття об'єктивно прагне до постійних
змін, знаходиться в динаміці, утворюючи і перериваючи вертикальні і
горизонтальні зв'язки.
Верхній шар громадянського суспільства – це відносини, пов'язані з
індивідуальним вибором, політичними і культурними уподобаннями,
ціннісними орієнтаціями. Це різні групи за інтересами, політичні партії (не
правлячі), рух, клуби, групи тиску і т.д. Тим самим забезпечується
культурно-політичний плюралізм, що припускає заперечення ідеологічних
стереотипів, що забезпечує вільне волевиявлення всіх громадян. Саме цей
шар громадянського суспільства містить у собі найбільш соціально активні
інститути, що тісно стикаються з державно-політичною системою.
Відмінною рисою громадянського суспільства є культурний і
політичний плюралізм. Воно життєздатне тоді, коли його члени мають
високий рівень соціального та інтелектуального розвитку, внутрішньо вільні
і здатні до самостійних дій при включенні в той чи інший інститут
громадського життя. Громадянське суспільство генерує розвинена
самосвідомість, здатність до об'єктивного самозвіту.
Громадянське суспільство ґрунтується на ряді принципів:
‒ рівність прав і свобод усіх людей у політичній сфері;
‒ гарантований юридичний захист прав і свобод громадян на основі
законів;
‒ економічна незалежність індивідів, заснована на праві кожного мати
власність чи одержувати справедливу винагороду за чесну працю;
‒ гарантована законом можливість громадян об'єднуватися в незалежні
від держави партії і суспільні об'єднання за інтересами і професійними
ознаками, а також свобода в створенні партій і громадянських рухів;
‒ створення необхідних матеріальних і інших умов для розвитку
науки, культури, освіти та виховання громадян, які формують їх як вільних,
культурних, морально чистих і соціально активних, відповідальних перед
законом членів суспільства;
‒ свобода створення та діяльності засобів масової інформації поза
рамками державної цензури, обмежена тільки законом;
 ‒ існування механізму, що стабілізує відносини між державою і
громадянським суспільством (механізм консенсусу), і забезпечення безпеки
функціонування останнього з боку державних органів. Цей механізм,
формальний чи неформальний, включає законодавчі акти, демократичні
вибори народних представників у різні органи влади, інститути
самоврядування і т.д.
Функції громадянського суспільства:
Забезпечення захисту приватних сфер життя людини і громадянина від
необґрунтованої жорсткої регламентації держави та інших політичних
структур.
Створення та розвиток механізмів громадського самоврядування.
Формування важелів у системі «противаг», прагнення політичної влади
до абсолютного панування. Воно захищає громадян та їх об'єднання від
незаконного втручання в їх діяльність державної влади і тим самим сприяє
формуванню та зміцненню демократичних органів держави, всієї її
політичної системи. Для виконання цієї функції у неї є чимало засобів:
активна участь у виборчих кампаніях і референдумах, акції протестів або
підтримки тих чи інших вимог, великі можливості у формуванні громадської
думки, зокрема, за допомогою незалежних засобів масової інформації і
комунікацій.
Забезпечення реальних гарантій прав і свобод людини, рівний доступ
до участі в державних і громадських справах.
Соціальний контроль по відношенню до своїх членів. Воно незалежно
від держави, має у своєму розпорядженні засоби і санкції, за допомогою яких
може змусити індивіда дотримуватися суспільних норм, забезпечити
соціалізацію та виховання громадян.
Комунікаційна функція. У демократичному суспільстві проявляється
різноманіття інтересів. Найширший спектр цих інтересів є результатом тих
свобод, які має громадянин в умовах демократії. Демократична держава
покликана максимально задовольняти інтереси і потреби своїх громадян.
Проте в умовах економічного плюралізму ці інтереси такі численні, такі
різноманітні і диференційовані, що державна влада практично не має каналів
інформації про всі ці інтереси. Завдання інститутів та організації
громадянського суспільства інформувати державу про конкретні інтереси
громадян, задоволення яких можливо лише силами держави.
Стабілізуюча функція (створює міцні структури, на яких тримається
вся громадське життя).
 3. Громадянське суспільство як сфера формування єдиного
комплексу цінностей та відносин.
Громадянське суспільство передбачає наявність громадських
організацій. В ідеалі, вони повинні стати посередником між державою і
громадянином. Громадські організації покликані відстоювати інтереси
простої людини, лобіювати ті чи інші важливі позиції будь-якого соціального
шару або групи. Свобода асоціацій, і повага до їхніх прав забезпечить
державному організму гармонійне поєднання інтересів різних верств і груп
суспільства – тобто ту саму основу стабільності в державі.
Тим не менш, сучасна практика формування громадянського
суспільства та становлення його інститутів в Україні вказує на значні
деформації, які виникають у розвитку цього процесу.
Мова йде про взаємну недовіру влади до недержавних організацій
(НДО) і НДО до влади, а також низький вплив громадських організацій на
саме суспільство.
Існує цілий ряд факторів, які призводять до виникнення ситуації
взаємної недовіри влади та громадянського суспільства, які можна умовно
розділити на кілька груп:
1) політичні. Сприйняття влади як ворога ДО. Стійке неприйняття
влади існує в більшості громадських організацій. В основному «третій
сектор» (ДО) розглядає себе як опозицію до влади. І навіть непримиренну
опозицію. Звичайно, ДО повинні лобіювати інтереси певних груп перед
владою. І в цьому лобіюванні вони можуть і повинні опонувати державним
органам. Однак мова не йде про деструктивну опозицію, слід говорити про
конструктивний пошук діалогу. У той же час, сама влада також вбачає в
опозиційних НДО одну лише деструктивну силу і не враховує конструктивні
пропозиції «третього сектора». Створюється замкнене коло, в якому сторони
не чують і не хочуть чути один одного.
Політизація НДО. Напередодні виборчих кампаній основні політичні
гравці створюють «під себе» так звані «низові структури суспільної
підтримки» у вигляді коаліцій і форумів НДО. Ці структури відіграють роль
імітатора допомоги з боку політичної сили певним групам населення. Досить
ефективний прийом для виборчих кампаній.
З іншого боку, частина владних структур, розуміючи необхідність
роботи з громадськими організаціями, вибирає легкий шлях. А саме –
створює НДО «під себе». Саме так виникли антикорупційні форуми,
молодіжні організації при МВС, різні лобістські асоціації. Їх задача проста –
імітувати наявність громадянської підтримки ініціатив влади.
 2) якість послуг НДО. Низький професійний рівень значної частини
НДО (у тому числі аналітичних центрів). І, відповідно, намагання імітувати
бурхливу діяльність. Значна частина українських і російських організацій
функціонують скоріше для заробітків шляхом одержання спонсорської і
донорської допомоги. Зрозуміло, про суспільне благо і сприяння переходу
України до демократії мова навіть не йде.
Частина аналітичних НДО проводить досить обґрунтовані дослідження
у вузьких сферах (комерційне право, боротьба і профілактика
онкозахворювань, освіта тощо). Їх результати досить цікаві, проте
оформлення, представлення і рекомендації цілком відсутні. Тобто, такі
громадські організації просто не мають подібного досвіду.
Деякі інші НДО, навпаки, звертають увагу на форму представлення
своїх матеріалів, проте їхні рекомендації абсолютно неадекватні сучасної
ситуації. Наприклад, так було щодо застосування досвіду бразильського
«бюджету участі» (формування місцевих бюджетів шляхом громадських
слухань) у Києві. Це цікаво, але ... нереально в наших умовах.
3) зовнішні чинники.
3.1. Залежність НДО від західних донорів. З одного боку, західна
інтелектуальна і фінансова підтримка, яка була надана через цілий ряд
донорських структур для розвитку в Україні та Росії інститутів
громадянського суспільства, розширення мережі НДО та удосконалення
місцевого самоврядування, – це неоціненний внесок західних країн у
формування громадянського суспільства на пострадянському просторі. І цей
факт не можна ігнорувати. Але, тим не менш, неможливо заперечувати і
негативні сторони західного фінансування. Як наголошується в дослідженні
Фонду «Європа ХХІ», гранти забезпечують громадським організаціям
незалежність від місцевої влади. Але одночасно НДО знаходить іншу
залежність – від свого спонсора. Відповідно, донори визначають і суми і
терміни виконання проектів, і те, яким організаціям давати гроші, а яким ні.
3.2. Другорядність українських НГО для програм іноземної фінансової
допомоги.
Існує багатомільйонна програма американської допомоги у вигляді
грантів USAID. Тим не менше, ці гранти, як правило, виграють великі
американські консалтингові групи. Це так звані «кільцевої автодороги
бандитів» («бандити з великої дороги»). Такі сьогодні реформують
громадянське суспільство в Україні, а завтра грант закінчиться – і вони
переїдуть реформувати сільське господарство в Заїрі.
У той же час, громадянське суспільство не вичерпується лише
громадськими організаціями. Це цілий комплекс взаємозв'язків НГО та
влади, ЗМІ, профспілок та ін Крім того, як вважає спікер Верховної Ради
України В.Литвин, міф про те, що громадянське суспільство у вигляді якоїсь
сукупності НГО автоматично сприяє досягненню суспільного блага повністю
неспроможний. Цивільні об'єднання, що мають на увазі завжди тільки один
аспект дійсності (скажімо, асоціації мисливців і товариство охорони тварин),
за визначенням не можуть поділяти одні й ті ж погляди щодо суспільного
блага і ніяк не зацікавлені в знаходженні балансу між крайностями.
З світової практики відомі наступні основні напрямки формування
громадянського суспільства:
‒ становлення демократичного механізму політичної влади на основі
чіткого поділу її функцій, що виражає інтереси різноманітних шарів
населення;
‒ створення необхідних умов для переходу до ринкової економіки як
основі громадянського суспільства;
‒ підпорядкування всіх державних, господарських органів, структур
усіх політичних партій закону, забезпечення його верховенства;
‒ роздержавлення власності в самих різних формах і утворення різних
рівноправних економічних суб'єктів;
‒ досягнення необхідного рівня громадянської культури, поступове
формування навичок соціально-політичної діяльності в демократичних
умовах життя. Без останнього, за прогнозами вчених, основна частина
населення країни виявиться нездатною сприйняти цінності громадянського
суспільства, не зрозуміє необхідності його становлення і розвитку.

4. Автономність і органічна єдність громадянського суспільства та

держави.
Аналіз таких категорій як громадянське суспільство і правова держава
абсолютно чітко дає уявлення про те, що вони не можуть існувати окремо.
Якщо хоча б зачатки або будь-які інші прояви громадянського суспільства
можуть бути в будь-якій державі, то утворення правової держави без
сформованого громадянського суспільства взагалі не можливо з наступних
причин:
1. громадянське суспільство являє сукупність індивідів, бажаючих і
здатних керуватися ідеями добра і справедливості, тобто природним правом.
Саме вони володіють високою правовою культурою і строго слідують
приписам правових норм (якщо вони збігаються з природним правом).
2. неможливо обмежити державу правом, тому що важко собі уявити
владу, яка не контролювалася б із зовні і при цьому, сама себе обмежувала,
своїми ж приписами. Цією зовнішньою силою і виступає громадянське
суспільство, що ставить владу в своє русло і змушує її діяти не на догоду
своїх інтересів, а інтересах суспільства в цілому.
3. правова держава покликана задовольняти потреби всього
суспільства, бути соціальною державою, прагнути залучати громадян до
управління справами держави. Цього ж і домагається цивільне суспільство,
воно ставить за мету контролювати прийняті політичні рішення і зробити
суспільство соціально незалежним.
4. правова держава і громадянське суспільство – це високо ідейні і
важливі категорії теорії держави і права, які мають велику теоретичну
цінність.
Громадянське суспільство і правова держава логічно припускають один
одного – одне неможливе без іншого. У той же час громадянське суспільство
первинне: воно є вирішальною соціально-економічною передумовою
правової держави.
Суспільство, відмінне від держави, існувало завжди, але не завжди
воно було громадянським суспільством. Формування та розвиток
громадянського суспільства зайняло кілька століть. Цей процес не
завершений ні в нашій країні, ні в світовому масштабі. Реальність існування
громадянського суспільства (власне, як і правової держави) визначається
співвідношенням ідеалу і реально досягнутого стану суспільства.
Громадянське суспільство і його взаємини з державою
характеризуються, в основному, наступними моментами:
‒ становлення і розвиток громадянського суспільства пов'язується з
формуванням буржуазних суспільних відносин, утвердженням принципу
формальної рівності;
‒ громадянське суспільство базується на приватній та інших формах
власності, ринковій економіці, політичному плюралізмі;
‒ громадянське суспільство існує поряд з державою як відносно
самостійна сила, що протистоїть йому, яка перебуває з ним у суперечливій
єдності;
‒ громадянське суспільство є системою, яка побудована на основі
горизонтальних зв'язків між суб'єктами (принцип координації) і якій властиві
самоорганізація і самоврядність;
‒ громадянське суспільство – це спільнота вільних громадян-
власників, які усвідомлюють себе саме в такій якості, а отже – готових взяти
на себе всю повноту господарської та політичної відповідальності за стан
суспільства;
‒ з розвитком громадянського суспільства і становленням правової
державності відбувається зближення суспільства і держави, їх
взаємопроникнення: власне, правова держава є засобом організації
громадянського суспільства, його політична форма;
‒ взаємодія громадянського суспільства та правової держави
спрямована на формування правового демократичного суспільства, на
створення демократичного соціально-правової держави.
Таким чином, поняття «громадянське суспільство» характеризує
певний рівень розвитку суспільства, його стан, ступінь соціально-
економічної, політичної і правової зрілості.
«Громадянське суспільство» і «держава» є поняття, які відображають
різні сторони життя суспільства і протистоять один одному:
1) Громадянське суспільство становить сферу абсолютної свободи
приватних осіб у відносинах один з одним. Воно постає у вигляді
соціального, економічного, культурного простору, в якому взаємодіють
вільні індивіди, які реалізують приватні інтереси і здійснюють
індивідуальний вибір.
2) Держава являє собою простір тотально регламентованих
взаємовідносин політично організованих суб'єктів: державних структур і
прилеглих до них політичних партій, груп тиску і т.д.
Громадянське суспільство і держава взаємодоповнюють один одного.
Без зрілого громадянського суспільства неможливе створення правової
демократичної держави, оскільки саме свідомі вільні громадяни здатні
формувати найбільш раціональні форми людського співжиття. Тому
громадянське суспільство виступає міцною опосередкованою ланкою між
вільним індивідом і централізованою державною волею. Крім того,
протидіяти дезінтеграції, хаосу, кризі, занепаду і забезпечити умови для
реалізації прав і свобод автономної особистості також неможливо без
держави.

5. Відповідальність недержавних організацій, органів і осіб, які не

перебувають на державній службі чи службі в органах місцевого
самоврядування, за правопорушення у сфері публічного
адміністрування.
Євроінтеграційний цивілізаційний вимір України передбачає побудову
суспільства з новою модифікованою формою спілкування держави і
громадян. Важливо, що залучення громадськості до процесу вироблення і
здійснення державної політики дає можливість спільно діяти заради
суспільного блага. В умовах розвитку України як демократичної та
соціальної держави актуальності набуває питання вдосконалення або
створення нормативноправової бази механізму співпраці недержавних
організацій та органів державної влади і місцевого самоврядування. Аналіз
стану такого співробітництва свідчить про неповне використання
можливостей як з боку громадськості, так і з боку держави, що спонукає до
пошуку оптимальних форм взаємодії сторін у сфері публічного
адміністрування.
Розглядаючи питання відповідальності недержавних організацій за
правопорушення у сфері публічного адміністрування, перш за все, необхідно
визначити поняття «недержавна організація». Чинне законодавство України
та юридична наука використовують значну кількість термінів для
характеристики громадськості – громадські формування, недержавні
організації, неприбуткові організації, громадські об’єднання, некомерційні
організації, об’єднання громадян, неурядові організації, третій сектор тощо.
Визначення поняття громадської організації, яке є традиційним для
української наукової літератури, надає Закон України «Про громадські
об’єднання» від 05 серпня 2012 р., відповідно до якого громадське
об’єднання – це добровільне об’єднання фізичних осіб та/або юридичних
осіб приватного права для здійснення та захисту прав і свобод, задоволення
суспільних, зокрема економічних, соціальних, культурних, екологічних та
інших інтересів (ч.1 ст.1). Натомість зарубіжні нормативні акти та література
застосовують термін «неурядові організації» (від англ. Non-governmental
organizations) – об’єднання людей в організації з метою реалізації своїх
ініціатив та участі у вирішенні актуальних суспільних проблем. Поняття
«недержавні організації» вперше було застосовано в ООН як міжнародні
організації, засновані державою або на основі міжнародного договору. Однак
з часом поняття набуло більш широкого вжитку і сьогодні його
використовують для назви організацій, створених з ініціативи громадян для
вирішення самих різноманітних питань суспільства. Отже, всі зазначені
поняття мають як спільні риси, так і відмінні, тим не менше, на наш погляд,
їх слід розглядати як синонімічні.
Взаємозв’язок держави та недержавних організацій полягає передусім в
тому, що саме держава, приймаючи відповідні нормативно-правові акти,
встановлює правові засади діяльності таких організацій. Статус недержавних
організацій регулюють: Закон України «Про громадські об’єднання» від 05
серпня 2012 р. визначає правові та організаційні засади реалізації права на
свободу об’єднання, порядок утворення, реєстрації, діяльності та припинення
громадських об'єднань; Закон України «Про органи самоорганізації
населення» від 11 липня 2001 р. встановлює правовий статус, порядок
організації та діяльності органів самоорганізації населення, тобто
представницьких органів, що створюються жителями, які на законних
підставах проживають на території села, селища, міста або їх частини для
вирішення соціальних, культурних, побутових та інших потреб місцевого
значення (будинкові, вуличні, квартальні комітети, комітети мікрорайонів,
комітети мікрорайонів у містах, сільські, селищні комітети); Закон України
«Про об’єднання співвласників багатоквартирного будинку» від 29 листопада
2001 р. регулює правові та організаційні засади створення, функціонування,
реорганізації та ліквідації об’єднань співвласників жилих та нежилих
приміщень багатоквартирного будинку, захисту їхніх прав та виконання
обов’язків щодо спільного утримання багатоквартирного будинку; Закон
України «Про благодійну діяльність та благодійні організації» від 05 липня
2012 р. забезпечує сприятливі умови для утворення і діяльності благодійних
організацій; Закон України «Про професійні спілки, їх права та гарантії
діяльності» від 15 вересня 1999 р. регламентує особливості правового
регулювання, засади створення, права та гарантії діяльності професійних
спілок; Закон України «Про молодіжні та дитячі громадські організації» від
01 грудня 1998 р. передбачає особливості організаційних і правових засад
утворення та діяльності молодіжних і дитячих громадських організацій, а
також державні гарантії забезпечення їх діяльності; Закон України «Про
організації роботодавців, їх об’єднання, права і гарантії їх діяльності» від 22
червня 2012 р. регулює правові, економічні та організаційні засади створення
і діяльності організацій роботодавців та ін.
Аналіз стану взаємодії громадськості та органів державної влади і
місцевого самоврядування свідчить про зростання ролі недержавних
організацій у процесі формування та реалізації державної політики в Україні.
Наприклад, значення громадських об’єднань, які відповідно до Закону
України «Про громадські об’єднання» від 05 серпня 2012 р. за організаційно-
правовою формою можуть утворюватися як громадська організація або
громадська спілка, в суспільному житті України посилюється. Так,
Реанімаційний пакет реформ, який є координаційним центром для 65-ти
неурядових організацій та 24-х експертних груп, бачить своє стратегічне
завдання в консолідації зусиль громадськості для розроблення, просування і
контролю реалізації реформ в країні та інформування про трансформації
українського суспільства та міжнародної спільноти. Також корисною для
спільноти є інформація Порталу відкритих даних Верховної Ради України,
розробленого згідно Меморандуму про співпрацю між Громадянською
мережею Опора, Апаратом Верховної Ради України та державним агентством
з питань електронного врядування за підтримки Програми розвитку ООН
відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації» від 13
січня 2011 р.
 Водночас необхідно звернути увагу на те, що статус недержавних
організацій в Україні врегульовується спеціальними законами відповідно до
виду організації. Відповідальність неурядових організацій, органів і осіб, які
не перебувають на державній службі чи службі в органах місцевого
самоврядування, за правопорушення у сфері публічного адміністрування
регламентують як загальні закони, так і спеціальні. За загальним правилом, в
разі наявності протиріччя між загальним нормативно-правовим актом та
спеціальним нормативно-правовим актом однакової юридичної сили повинні
застосовуватися положення спеціального нормативно-правового акту.
Загалом, закони України щодо відповідальності недержавних організацій, а
також учасників правовідносин за правопорушення у зазначеній сфері
містять: відсильні (банкетні) норми, які декларують відповідальність
порушників згідно із законом; вичерпний/неповний перелік правопорушень,
вчинення яких є фактичною підставою для відповідальності; види
відповідальності – цивільноправова, адміністративна, дисциплінарна,
кримінальна, яку несуть за порушення законодавства у порядку,
встановленому законом.
Наприклад, ст. ст. 37, 38 Конституції України та ст. 4 Закону України
«Про громадські об’єднання» від 05 серпня 2012 р. визначають, що
громадські об’єднання можуть бути заборонені судом за позовом
уповноваженого органу з питань реєстрації в разі утворення і діяльності
об’єднань, мета (цілі) або дії яких спрямовані на ліквідацію незалежності
України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення
суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки,
незаконне захоплення державної влади, пропаганду війни, насильства,
розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права
і свободи людини, здоров’я населення, пропаганду комуністичного та/або
націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів та їхньої
символіки. Інші підстави для заборони діяльності громадського об’єднання
не допускаються. Громадські об’єднання не можуть мати воєнізованих
формувань. Громадським об’єднанням не можуть надаватися владні
повноваження, крім випадків, передбачених законом.
Справа про заборону громадського об’єднання розглядається у
порядку, встановленому КАС України, адміністративним судом. У разі
прийняття рішення про заборону громадського об’єднання майно, кошти та
інші активи об’єднання за рішенням суду спрямовуються до державного
бюджету.
Стосовно відповідальності органів самоорганізації населення ст. ст. 28,
29 Закону України «Про органи самоорганізації населення» від 11 липня 2001
р. надають перелік видів правопорушень, вчинення яких може бути
підставою для припинення діяльності органу самоорганізації населення або
позбавлення його повноважень, а саме: прийняття органом самоорганізації
населення рішень, що суперечать Конституції України, актам законодавства,
Положенню про цей орган та іншим рішенням ради, її виконавчого органу,
розпорядженням сільського, селищного, міського голови, голови районної у
місті (у разі її створення) ради, а також рішенням зборів (конференції)
жителів за місцем проживання, місцевого референдуму. Рішення, дії та
бездіяльність органів самоорганізації населення та їх членів можуть бути
оскаржені до відповідної ради або до суду. Особи, винні в порушенні
законодавства про органи самоорганізації населення, несуть відповідальність
згідно із законом.
Суб’єкти правовідносин у сфері діяльності об’єднання співвласників
багатоквартирного будинку несуть цивільну, кримінальну, адміністративну
відповідальність, якщо вони винні у: недотриманні вимог Закону України
«Про об’єднання співвласників багатоквартирного будинку» від 29 листопада
2001 р.; порушенні прав власників (користувачів), їх об’єднань і асоціацій;
порушенні статуту об’єднання та протидії його виконанню; створенні,
організації діяльності або ліквідації об’єднання з порушенням законодавства,
державних стандартів і норм; незаконному привласненні майна, що
перебуває у спільній власності; недотриманні умов договорів, відповідно до
вказаного закону (ст. 29).
Підстави для прийняття судом рішення про ліквідацію благодійної
організації, тобто юридичної особи приватного права, установчі документи
якої визначають благодійну діяльність в одній чи кількох сферах, відповідно
до Закону України «Про благодійну діяльність та благодійні організації» від
05 липня 2012 р., як основну мету її діяльності, визначаються законом.
Підставами для постановлення судового рішення про припинення
благодійної організації за позовом державного реєстратора або іншої
заінтересованої особи, зокрема, є: використання активів благодійної
організації з порушенням вимог до здійснення благодійної діяльності, що
триває не менше як 12 місяців; неможливість самостійної реорганізації або
ліквідації благодійної організації у випадках, визначених законом або
установчими документами цієї організації. Крім того, члени органу правління
благодійної організації несуть солідарну відповідальність за дії або
бездіяльність цього органу, що заподіяли збитки благодійній організації
внаслідок порушення закону. Суб’єкти благодійної діяльності і посадові
особи органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування несуть
цивільно-правову, адміністративну, дисциплінарну та кримінальну
відповідальність за порушення законодавства про благодійну діяльність у
порядку, встановленому законом (ст. ст. 18, 24, 27 Закону).
Діяльність профспілок, їх об’єднань відповідно до ст. 18 Закону
України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» від 15
вересня 1999 р., яка порушує Конституцію України та закони України, може
бути заборонена лише за рішенням місцевого суду, а профспілок зі статусом
всеукраїнських і республіканських та об’єднань профспілок з відповідним
статусом – лише за рішенням Верховного Суду України. Не допускається
примусовий розпуск, припинення, а також заборона діяльності профспілок, їх
об’єднань за рішенням будь-яких інших органів. Рішення про примусовий
розпуск об’єднання профспілок не тягне за собою розпуску профспілок, які
входять до цього об’єднання. Примусовий розпуск профспілки чи об’єднання
профспілок тягне за собою анулювання свідоцтва про реєстрацію та
виключення з Реєстру об’єднань громадян України, втрату прав юридичної
особи з обов’язковим повідомленням про це в засобах масової інформації.
Особи, які чинять перешкоду здійсненню права громадян на об’єднання у
профспілки, а також посадові та інші особи, винні в порушенні законодавства
про профспілки, які своїми діями або бездіяльністю перешкоджають законній
діяльності профспілок, їх об’єднань, несуть дисциплінарну, адміністративну
або кримінальну відповідальність відповідно до законів (ст. 46 Закону).
Отже, відповідальність недержавних організацій, органів і осіб, які не
перебувають на державній службі чи службі в органах місцевого
самоврядування, за правопорушення у сфері публічного адміністрування
передбачається як загальними законами, так і спеціальними.