Павленко Анна Павлівна, 3 курс, ЗФН, «Політологія», (Загальна теорія політики)

1. Етнонаціональні спільноти як обʼєкти і субʼєкти політики.

Етнонаціональні спільноти є ключовими суб'єктами і об'єктами політики, оскільки вони втілюють

певну етнічну, культурну та національну ідентичність, мають власні інтереси й проблеми та здатні
впливати на політичні процеси.

Як суб'єкти політики, етнонаціональні спільноти активно залучаються до політичного життя,

формують свої організації, партії та громадські об'єднання. Вони створюють власні політичні
платформи, лобіюють свої інтереси і борються за права своєї спільноти. Етнонаціональні партії
можуть представляти та захищати інтереси своїх членів у парламенті, уряді та інших політичних
органах. Вони можуть пропонувати законодавчі ініціативи, впливати на політичні рішення та
формувати політичну агенду.

Етнонаціональні спільноти також виступають об'єктами політики, оскільки їхні права і інтереси
часто стають предметом політичних дебатів та рішень. Держави можуть розробляти політику,
спрямовану на забезпечення рівних прав для етничних меншин, розкриття потенціалу культурної
різноманітності та підтримку міжетнічної гармонії. Захист прав і свобод етнонаціональних спільнот
може охоплювати гарантування прав на власну культуру, мову, релігію, політичну участь та інші
аспекти їхньої ідентичності.

Дотримання прав етнонаціональних спільнот та їхній участі у політичних процесах є важливими

для збереження стабільності та гармонії в суспільстві. Політики повинні працювати на створення
сприятливого середовища, де різні етнонаціональні спільноти мають можливість розкрити свій
потенціал, брати участь у прийнятті політичних рішень та забезпечувати свою культурну, етнічну та
національну ідентичність.

Взаємодія між державою та етнонаціональними спільнотами має ґрунтуватися на принципах

взаємоповаги, рівноправ'я, справедливості та демократії. Це сприятиме побудові гармонійного і
справедливого суспільства, де всі етнонаціональні групи відчуваються повноцінними суб'єктами
політики та мають можливість впливати на своє майбутнє.

2. Марксистська концепція демократії.

Марксистська концепція демократії представляє собою визначення демократії на основі основних

ідей, що випливають з Марксистської теорії. За цією концепцією, демократія - це не лише політична
форма управління, але й соціально-економічна система, яка повинна забезпечувати рівність,
соціальну справедливість та участь широких мас населення у прийнятті рішень.

Одним з ключових принципів марксистської концепції демократії є концепція «диктатури

пролетаріату». Згідно з Марксом і Леніним, диктатура пролетаріату означає перехідну фазу від
капіталістичного суспільства до комуністичного, де робітничий клас приходить до влади і забезпечує
робітничому класові більше прав та контролю над політичним процесом. Це означає, що робітничий
клас стає основним суб'єктом політики, а буржуазія (клас капіталістів) утрачає свою владу.

Згідно з марксистською концепцією демократії, влада має бути колективізована, а не

централізована в кількох руках. Вони пропонують ідею, що демократія повинна запроваджуватись у
всіх сферах суспільного життя, включаючи виробництво та економіку. За такої системи, робітничий
клас (пролетаріат) повинен мати контроль над засобами виробництва, аби рівніше розподіляти
багатство і виключити експлуатацію працівників.

Крім того, марксисти підкреслюють значення участі і мобілізації широких мас населення. За їхньою
думкою, демократія повинна забезпечувати можливість всім громадянам брати участь у політичних
процесах, включаючи вибори, прийняття рішень і здійснення контролю. Вони підкреслюють
значення перетворення політичної свободи в реальну соціальну і економічну свободу.

Однак, критики марксистської концепції демократії вказують на можливість авторитаризму і

обмеження особистих свобод у системах, які розглядаються як загальні угруповання або класи. Деякі
також вважають, що прагнення до суцільної рівності може призводити до втрати індивідуальності та
інновацій.

У підсумку, марксистська концепція демократії виходить з ідеї, що справедливу та рівну

демократію можна досягти тільки шляхом зміни соціально-економічної системи. Це вимагає
концентрації влади в руках пролетаріату, мобілізації громадян та встановлення соціально-
економічної рівності. Однак, реалізація марксистської концепції демократії залишається предметом
дебатів та критики в сучасному світі.

3. Форми державного правління

Основні форми державного правління

В сучасному світі існують різні форми державного правління, які визначають

спосіб організації та функціонування влади в державі. Кожна з цих форм має свої
особливості та принципи, які визначають, як влада розподіляється та
використовується в політичному житті. Основні форми державного правління
включають монархію, республіку, диктатуру, парламентську демократію та
президентську демократію.

Монархія - це форма правління, в якій влада зазвичай спадкова та належить

монарху. Монарх може мати символічну роль, як у конституційних монархіях,
де реальна влада знаходиться в руках парламенту, або обмежені повноваження, як
у абсолютних монархіях минулих епох. Монархія може існувати в різних формах,
включаючи конституційну монархію (наприклад, Велика Британія) та абсолютну
монархію (наприклад, Саудівська Аравія).

Республіка - в республіці влада належить народові або їхнім представникам, які

обираються на певний термін. Республіки можуть бути парламентськими, де
влада знаходиться в руках парламенту, або президентськими, де глава держави є
обраним президентом, який має широкі повноваження. Прикладами республік є
Сполучені Штати Америки, Франція, та Індія.

Диктатура - ця форма правління характеризується централізацією влади в руках

одного лідера або малої групи осіб. Диктатор може мати необмежені повноваження
та зазвичай використовує репресивні методи для підтримки своєї влади . Це форма
правління може призводити до порушень прав лю дини та обмежень свободи
слова.

Парламентська демократія - у цій формі правління влада знаходиться в руках

парламенту, який складається з обраних представників нації. Парламент обирає
главу держави, який може мати символічну роль, як, наприклад, президент
Німеччини. У такій системі влада розподіляється між виконавчою, законодавчою та
судовою гілками влади.

Президентська демократія - в цій формі правління обраний президент має

широкі повноваження та є головною фігурою в керівництві державою . Парламент
також може існувати, але його роль зазвичай обмежена, і влада зосереджена в
руках президента.

Кожна з цих форм державного правління має свої переваги та недоліки, і вибір
конкретної форми залежить від історичних, культурних та політичних обставин
кожної країни. Політичні системи можуть також еволюціонувати та змінюватися з
часом. Важливо розуміти, що форма державного правління впливає на життя
громадян, їхні права та свободи, а також на стабільність та розвиток країни.