Унітарна країна – це єдина країна яка має центральну владу і її делегування

на центральний рівень має рівнозначне значення

Україна унітарна держава, але відноситься до країн з елементами

федеративного устрою, через Автономну республіку Крим та міста з
особливим статусом, Київ – столиця та Севастополь через військові бази
Росії.

Різниця монархії та республіки – це як влада надходить та термін влади, у

монархії – нескінченна (до смерті) у республіці певний срок. У монархії
влада переходить у спадок, а у республіці обираються народом.

Республіки, загальні три форми:

1.Форма президентська.

2.Парламентська.

3. Змішана(президентсько-парламентська), (парламентсько-президентська)

Різниця ким і як формується уряд, це є визначальною характеристикою

республіканської форми управління.

Президентська – чітко простежена вертикаль влади, яка підкорюються

президенту і уряд формується президентом.

Форма політичного режиму – за допомогою яких інструментів влада

взаємодіє з населенням, які інструменти влада використовує ,які цінності
влада ставить нагору і виходячи з цих цінностей виконує свою справу.

Демократичний, Тоталітарний та Авторитаризм

Існує два політичних інститут

1. Держава

2. Громадянське суспільство

Усю повноту державної влади виконує держава

Політичну влада реалізують не лише державні установи, наприклад,

політичні партії, які не пройшли до парламенту. Політичні обєднання уряд,
парламент, органи центральної влади (це політична влада)

Проф. спілка
Інститути громадянського суспільства – церква, проф. спілки, певні
економічні об’єднання, спортивні об’єднання.

Політичні процеси

1 Тема Сутність і структура політичного процесу

Політичний процес

Тема: Політична стабільність

Політична стабільність – сталий стан суспільства, який дозволяє ефективно

функціонувати, в умовах зовнішніх і внутрішніх впливів зберігаючи при
цьому свою структуру і здатність контролювати процес суспільних змін.

Політична стабільність є більш актуальною для західної(англ., сша)

політології.

Стан політичної стабільності не варто розуміти, як дещо застигле , незмінне і

раз і назавжди дане. Стабільність – розглядається як результат постійного
процесу оновлення, що ґрунтується на сукупності несталих рівноваг між
системо утворюючими і системозмінюючими процесами в межах однієї
системи.

Головне в політичній стабільності – це забезпечення за допомогою

легітимності визначеності, ефективності, діяльності владних структур,
постійності норм, цінностей політичної культури, усталеності політичних
відносин. Загально відомим є той факт, що найбільших успіхів досягали
суспільства, які були орієнтовані на цінності порядку і навпаки,
абсолютизація, цінностей змін призводять до того, що рішення проблем і
конфліктів досягалися дуже дорогою ціною.

Типологія політичної стабільності

Віділяють три типи політичної стабільності

1. Абсолютна(повна) стабільність політичних систем, представляється як

абстракція, що немає реального існування. Існування такої стабільності
неможливе оскільки навіть в політичних системах із відсутність внутрішньої
динаміки, неможливе існування, в повній ізоляції від зовнішніх факторів.

2. Статична стабільність характеризується створенням і зберіганням

нерухомості соціально-економічних і політичних структур зв’язків і
відносин. Системи такого типу базуються на уявленнях про статичність
суспільних устроїв необхідності зберігання існуючої консервативної ідеології
і створення відповідних стереотипів політичної свідомості і поведінки.

3. Динамічний тип. Є продуктом діяльності «відкритих суспільств», автор

Карл Поппер. Даний тип розглядає соціально-економічні і політичні зміни в
межах існуючого соціально-політичного середовища.

Тема: Конфлікт і політичні конфлікти

Конфлікт – це є сутичка двох або більше різнонаправлених сил з ціллю

реалізації власних інтересів, в умовах протидії.

Можна виокремити два спрямування в рамках вивчення конфліктів:

1. Концепції функціоналізму (Парсонс, Дюргейм, Смерзалм і т.д) в рамках

даних концепцій переважна увага приділяється проблемі стабільності і
рівноваги.

Парсонс визначає, що кожне суспільство є стабільною, кожен елемент

суспільства має певну функцію, і коли він реалізує свою функції, він робить
свій внесок в підтримку цієї системи і стабільності,

2. Концепції структуралізму(Маркс, Вебер, Дорендорф) в концепціях такого

типу проблематика конфлікту є ґрунтовною під час аналізу соціальних
процесів і змін.

Звернути уваги на концепцію загальної системи Боуденга або загальна теорія

конфліктів Раппопорта.

Конфлікти поділяються між собою на:

 Легальність існування: відкриті і латентні

 За спрямуванням розвитку поділяються на: суб’єктів і цілі
 За типами поділяються на: когнітивні та мотиваційні

Мотиваційні – в основі мотиваційні конфлікту, протистояння корінних

інтересів сторін і на цьому рівні існує

Стадії конфлікту:

1. Передконфліктна стадія(період коли конфліктуючи сторони оцінують

свої ресурси перш ніж зробити певні кроки, отримати інформацію
наскільки розв’язання конфлікту вирішить ситуацію, відбувається пошук
стороників).
 2. Конфлікт ця стадія характерна наявністю інциденту, на цьому етапі
існує наявність критичної точки при досягненні якої, конфлікт досягає
пікової точки і після цього гострота і сила конфлікту зменшується, або до
нового сплеску протистояння сил.

3. Вирішення конфлікту. Можна визначати, що на цьому етапі між

конфліктуючими сторонами припиняється будь-які конфронтації.

Політичні конфлікти: сутність, види, засоби вирішення

Політичний конфлікт – це є зіткнення, протиборство політичних суб’єктів

зумовлене протиріччям їх політичних інтересів, цінностей і поглядів.
Виділяють три основних типа політичних конфліктів:

1. Конфлікти інтересів. Конфлікти такого роду домінують в економічно

розвинутих суспільствах де базовою політичною нормою виступають
торги, з приводу поділу економічних благ та інтересів.

2. Конфлікт цінностей, характерні для країн, що розвиваються, мають

неврівноважений державний устрій та потребують більшого обсягу зусиль
з урегулювання таких цінностей, як свобода, рівність, справедливість.

3. Конфлікти ідентифікації – ці конфлікти характерні для суспільств де

суспільство ототожнює себе з певною групою(релігійною, етнічною), а не
з суспільством і державою в цілому.

В залежності від рівня учасників політичний конфлікт може бути –

1. Міждержавний(суб’єктами виступають держави та їх коаліції)

2. Державними (суб’єктами є гілки влади, політичні партії)

3. Регіональний(суб’єктами виступають регіональні політичні сили)

4. Місцевий

Політична криза – це стан політичної системи суспільства, що

характеризується поглибленням і загостренням конфліктів, що існують, а
також інтенсифікації політичної напруги. Прикладом політичної крази є
парламентська криза, криза уряду(урядова криза).

Урядова криза притаманна країнам де уряд втратив свій авторитет.

Під врегулюванням конфлікту розуміється розробка і засобів попередження
політичних конфліктів, тобто зробити щось, щоб знизити інтенсивність та
запобігти його приходу в основну фазу.

Компроміс – визначається як згода, що ґрунтується на взаємних поступках,

компроміси можуть бути вимушені або добровільні.

Консенсус – це є згода більшості відносно найбільш важливих аспектів. В

демократичних суспільствах зазвичай розрізняють три об’єкти можливих
згод: 1. Кінцеві мети(рівність, свобода, справедливість) 2. Процедури або
(правила гри) 3. Уряди і урядова політика.

Розповсюдженою серед дослідників є градація наступних засобів вирішення

конфліктів:

1. Згода, як результат співпадіння точок зору всіх сторін.

2. Згода у відповідності до нормативної фази або волі зовнішньої сили.

3. Згода, що нав’язана однією зі сторін конфлікту

4. Коли застарілий конфлікт вирішується сам по собі, у зв’язку з втратою

актуальності.

Тема: Виборчі процеси, виборчі системи

Виборча система представляє собою порядок організації і проведення

виборів в представницькі установи або індивідуального керівного
представника(президент). Що закріплений в юридичних нормах, а також
практикою, що склалося, в діяльності державних і громадських організації.

Виборча процедура або виборчий процес

Виборче право – право громадянина приймати участь у виборах.

Виборче право в широкому значені – характеризується іншими критеріями

такими, як об’єкт, масштаб, строк.

Найбільший інтерес класифікації виборів, згідно принципів виборчого

права(відображає ступінь правового і демократичного розвитку будь-якої
країни) Пропонує нам наступні парні протилежності:

1. Всезагальні – обмежені(цензові)

2. Рівні – нерівні
3. Прямі – дотичні(непрямі, багатоступеневі).

4. Тайне голосування – відкрите голосування.

Окремою формовою виборчою активності громадян виступає референдум.

Особливий тип загальнонародного голосування об’єктом якого виступає не

певний кандидат, а важливе державне питання, з приводу якого треба
з’ясувати думку населення.

Окрім того термін виборча система використовується і більш в узькому

значені, як система обліку і підрахунку голосів.

Виборча процедура і виборча компанія