Міністерство освіти і науки України

Луцький національний технічний університет

Факультет бізнесу і права

Комплексе практичне індивідуальне завдання

З дисципліни «Політичні та соціальні студії»
Завдання 4: Політика та ідеологія

Виконала:

ст. I курсу, групи ПТБ (ЕП)-11 Кобиш А.В.

Перевірив: доц. Костюк М. П.

Луцьк – 2022 року

 Зміст
1. Вступ
……………………………………………………………………………………………………………………………………………………………….. 3

2. Політика як суспільне явище. Поняття про ідеологію........................................................................................4

3. Політична влада....................................................................................................................................................5
4. Політична система суспільства.............................................................................................................................6
5. Типи ідеології та їхні основні концепції ..............................................................................................................8
6. Вплив сучасної ідеології на суспільство.............................................................................................................10
7. Висновки..............................................................................................................................................................12
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.........................................................................................................................13

2
 Вступ

У сучасному світі кожен має розуміти такі поняття, як політика та ідеологія,

адже сьогодні за допомогою них твориться буденність простих людей. У
більшості країн народ сам обирає представників державної влади, що дає
можливість контролювати її, однак, незнання того чи іншого поняття може
привести до поганих наслідків вибору. Політики за допомогою певних
інструментів влади демонструють свою ідеологію людям, даючи ним вибір:
бути «за» чи «проти» таких дій. Утім, представники державної влади можуть
знати, якими саме важелями потрібно скористатися, аби народ беззаперечно
повірив у правильність такої позиції. Іншими словами, без розуміння політики,
ідеології та їх наслідків впливу на людей громадяни навіть не зрозуміють, що за
гарними словами криються зовсім негарні наміри.

Актуальність теми визначається проблемою правильного вибору політичних

діячів через нерозуміння впливу політики та ідеології на життя громадян тієї чи
іншої країни, а також нерозуміння зв’язку між цими поняттями.

Теоретичне значення обраної теми полягає в тому, щоб ознайомитися з суттю

понять політики та ідеології; допомогти розібратися з їхніми відмінностями;
якими методами чиновники можуть впливати на народ.

Практичне значення роботи в тому, що вона може бути використана для

моніторингу політичних подій.

Мета завдання: з’ясувати значення понять політики та ідеології, яку роль вони
відіграють у житті громадян; навчитися розрізняти політичну владу та
політичні системи, ознайомитися з їхніми видами; вияснити як ідеологія
впливає на суспільство.

Мета роботи вимагала вирішення наступних завдань:

- з’ясувати особливості понять «політика», «ідеологія», «влада»;

- з’ясувати яким чином політика та ідеологія впливає на громадян країни;

- з’ясувати види політичних систем та ідеології;

- з’ясувати основні функції політики, влади та ідеології.

3
 2. Політика як суспільне явище. Поняття про ідеологію

Головна мета політики – вирішити суспільно-державні завдання на основі

спільних інтересів, об’єднавши різні верстви населення.

Наукою про політику є політологія, але для кращого розуміння предмета

заглибимося в суть поняття «політика». Отже, термін «політика» походить від
таких слів: «polis», що з давньогрецької перекладається як «місто» або
«держава», «politeia» – конституція, «politike» – мистецтво управління,
«politicas» – державний діяч та «polites» – громадянин [1].

Нині суть поняття політики досі залишається відкритим, адже його постійно
наповнюють новими теоретичними моделями. Ця категорія політології об’єднує
в собі немале різноманіття інших понять: економічна політика, міжнародна
політика, фінансова політика, соціальна політика тощо. Тому політика присутня
у всіх гілках життя населення будь-якої країни.

Перші спроби дати визначення цьому поняттю сягають часів Стародавньої

Греції. Яскравими прикладами тодішніх політологів є такі давньогрецькі
мислителі: Платон та Аристотель. Для більшості античних мислителів відповідь
на питання «чому існує політика?» була очевидною, та питання про те, хто
повинен керувати державою та про ідеологію цього правління мали не одну і не
дві відповіді, а набагато більше. З однієї сторони політика – це суспільне явище;
засіб узгодження соціальних інтересів; боротьба за керування державою;
особливий вид суспільних відносин, а з іншої – участь у справах держави;
характеристика дій, які направлені на досягнення певної мети у відносинах
людей між собою; діяльність між партіями, класами, націями державами. [4]
Якщо звернемося до політологічного енциклопедичного словника, то знайдемо
там таке пояснення терміну: "Політика – це організаційна, регулятивна і
контрольна сфера суспільства, у межах якої здійснюється соціальна діяльність,
спрямована головним чином на досягнення, утримання й реалізацію влади
індивідами й соціальними групами задля здійснення власних запитів і потреб"
[2]. З вищенаписаного можна зрозуміти, що в широкому розумінні політика
стосується всієї соціальної діяльності, та у вузькому розумінні політика – це
відношення між соціальними групами людей, які прагнуть реалізувати свої
політичні інтереси.

Політика має свої суб’єкти та об’єкти. Суб’єкт намагається вплинути на об’єкт,

аби використати того у своїх намірах. Політичний суб’єкт – той, хто бере
активну участь у політичному житті: особа, соціальна, релігійна організація,
держава тощо. Об’єкт політики – те, на що направленні зусилля суб’єкта

4
політики: населення як електорат, держава, особа і тому подібне.

Політику також класифікують і за масштабами її прояву: внутрішня (регулює

політичні, економічні, соціальні та інші відносини між людьми всередині
суспільства), зовнішня (спрямована на безпеку держави, аби створювати
сприятливі умови для розвитку внутрішньої) та міжнародна (активність держав
та організацій задля вирішення глобальних проблем) [5].

У політиці не обходиться без ідеології – системи ідей, що намагається і змінити

світ, і змінити його, включаючи в себе певну програму дій, щоб досягти
поставлених цілей. Однак цей термін, як і поняття «політика», не має точного
визначення і його використовують по-різному. Наприклад, ідеологію
використовують у політиці як опис пов’язаних між собою набору ідей і
переконань певної політичної системи (авторитарної, репресивною тощо).
Нинішнє вживання терміна «ідеологія» походить від Карла Маркса, який
визначив його як «хибну свідомість» панівного класу в суспільстві, який
помилково представляє свої ідеї, видаючи їх за універсальну істину. Маркс
стверджував, що ідеї панівних класів насправді не були ні універсальними, ні
об’єктивними, але вони виникли з їх класових інтересів і служать їм.

Основною метою ідеології є вплив на суспільство за допомогою нормативного

розумового процесу. Ідеологія впливає на вибір цілей і завдань, які
представляють національні інтереси, а також на засоби досягнення цих цілей.
Гарними прикладами політичних ідеологій служать: більшовизм (робочі хотіли
встановити диктатуру робочого класу), сталінізм (авторитарна ідеологія, у якій
уся влада належить одній людині), ленінізм (орієнтація на диктатуру
пролетаріату, заснованих на ленінських теоріях правління) тощо [10].

3. Політична влада

Влада є однією із основних засад політичного розвитку суспільства. Вона існує

скрізь, де є стійкі об’єднання людей, є засобом здійснення і способом
утвердження політики. Влада є суспільними відносинами між людьми, що
володіють волею та свідомістю, тобто владу можна характеризувати як вольові
відносини між людьми, за яких одні люди можуть нав’язувати свою думку
іншим.

Існують різні концепції влади, наприклад, біхевіористська (влада як особливий

тип поведінки), реляціоністська (влада як мітособистісні стосунки), теологічна
(влада як досягнення певних цілей та результатів), конфліктологічна (влада як
досягнення певних цілей та результатів) та інші.

5
Крім цього, існують два підходи визначення влади. Перший – атрибутивний, що
полягає в тому, що природа влади пояснюється біологічними та
психологічними властивостями людини. Другий – соціальний: у цьому підході
влада розглядається як особливий вид відносин суб’єкта та об’єкта. Суб’єктом
влади виступає особа, організація, соціальна спільнота, що є носіями влади, які
спрямовують поведінку, дії об’єкта влади. Об’єкти влади – суспільство, клас,
населення держави та інше, на кого суб’єкт може впливати.

Щоб зрозуміти чи справді ми маємо справу із владою, потрібно знати такі її

ознаки: переважання владної волі, легітимність, суверенність органів влади
щодо інших держав, наявність особливого апарату управління, право на примус
у відносинах із суспільством і особистістю, монополія на регламентацію життя
суспільства.

Суть влади полягає в її здатності надавати доцільність, упорядкованість та

розумність відносинам між людьми. М. Вебер зазначав, що влада – це будь-яка
можливість провадити всередині соціальних відносин власну волю навіть
всупереч опору.

Ресурсами владної дії є засоби, за допомогою яких суб’єкт влади може впливати
на об’єкт. Є багато класифікацій ресурсів, та найпоширенішою в політиці є
класифікація за сферами життєдіяльності, у якій виділяють: соціальні,
економічні, силові, демографічні та інформаційні.

Основними джерелами влади є: сила, багатство, традиції, харизма, організація,

становище в суспільстві, знання та інформація, демократичні процедури. [6]

Політична влада завжди інституціональна. Вона реалізується через діяльність

організацій, установ, норм, які забезпечують регулювання і організацію
суспільних відносин за умови їх легітимності. Від функціонування політичної
влади залежить тип політичного режиму, відкритість чи закритість суспільства,
характер політичних відносин та інші політичні характеристики держави.
Функції політичної влади: досягнення суспільної згоди, громадського порядку
та стабільності; соціальний арбітраж; виявлення та вирішення конфліктів;
підготовка, прийняття і реалізація рішень; організація, виконання рішень;
контроль за реалізацією прийнятих рішень; оцінка ефективності та
користування зроблених дій та рішень [7].

4. Політична система суспільства

У сучасному світі існує велике різноманіття політичних систем, на формування

яких вплинули ряд чинників: геополітичні умови, історичні традиції,

6
економічний розвиток тощо. Перевага тих чи інших факторів пояснює їхні
особливості.

Класифікація політичних систем відбувається на основі різних ознак. Однією з

перших класифікацій є розрізнення характеру її взаємин із зовнішнім
середовищем і поділяє політичні системи на закриті та відкриті. Перші мають
обмеженні зв’язки із зовнішнім середовищем, вони самодостатні, а ресурси
розвитку надходять виключно із середини таких систем. Розглянути закриту
політичну систему можна на прикладі таких держав: СРСР, Угорщина, Болгарія
та інші. Відкриті системи повністю протилежні закритим. Вони активно
обмінюються ресурсами із зовнішнім середовищем, рухливі і динамічні,
прекрасно засвоюють цінності інших систем (чого не скажеш про «закритих»).

Поширеною є класифікація політичних систем, яка враховує особливості

характеру та засобів взаємодії влади, особистості та суспільства. За цим
критерієм виділяють такі політичні системи:

- тоталітарна – повне підпорядкування суспільства владі;

- авторитарна – необмежена влада однієї особи чи групи із збереженням

деяких економічних, громадянських, духовних свобод для громадян;

- демократична – пріоритет надається правам особистості, суспільство

контролює владу.

Однак Ж. Блондель, французький політолог, виділяє цілих 5 видів політичних

систем, розрізняючи їх за змістом і формами управління:
1. Ліберальна демократія – прийняття політичних рішень орієнтоване на цінності
індивідуалізму, свободи, власності.
2. Комуністичні системи чи авторитарно-радикальні – орієнтація на цінності
рівноправності, соціальної справедливості.
3. Традиційні політичні системи – спираються на олігархічні форми правління і
орієнтуються на нерівномірний розподіл економічних ресурсів і соціальних
статусів.
4. Популістські політичні системи – використання авторитарних методів
керування і прагнення значної рівності в розподілі благ.
5. Авторитарно-консервативні політичні системи – збереження соціальної й
економічної нерівності, обмеження політичної участі населення.
Також класифікують політичні системи за класовим принципом і виділяють такі
різновиди, як феодальна, рабовласницька, капіталістична та комуністична, або ж
соціальна.
Однією із загальновизнаних класифікацій функцій політичної системи

7
представлена Г. Алмондом і Дж. Пауеллом. Вони виділили за значущістю ті
функції, кожна з яких задовольняє визначену потребу системи, а всі разом вони
забезпечують «збереження системи через її зміну», а саме: екстрактною
(витягання ресурсів з середовища), регулятивною (контроль і регулювання),
дистрибутивною (розподіл цінностей), респонсивною (відповідь на виклики
середовища), що символізує, забезпечує легітимність (законність) і підтримку
за допомогою символів, гасел і міфів.

Першою функцією є політична соціалізація – придбання політичних знань,

цінностей, ідеологій, які властиві тому суспільству, у якому живе людина.
Друга – адаптування: уміння пристосовуватися до умов навколишнього
середовища за допомогою політичного добору суб’єктів влади, які знаходять
найефективніші вирішення проблем. Третя – реагування: політична система
відповідає на імпульси, сигнали, що йдуть ззовні або зсередини неї, наприклад,
нові вимоги партій, ігнорування яких може привести до розпаду суспільства.
Четверта – екстракційна: черпання ресурсів для нових вимог із внутрішнього чи
зовнішнього економічного, природного середовищ. Остання функція –
регулююча: управлінські дії спрямовані на суспільство шляхом запровадження
норм і правил, на основі яких взаємодіють індивіди, групи, а також за рахунок
застосування адміністративних та інших заходів по відношенню до порушників
правил [3].

5. Типи ідеології та їхні основні концепції

У сучасному світі розрізняють такі основні типи ідеології: лібералізм,
консерватизм, соціал-демократія та фашизм.
Лібералізм - політична та ідеологічна течія, яка об’єднує прихильників
парламентського ладу, вільного підприємництва, демократичних свобод.
Засновниками є Констант та Токвіль. Виникнення лібералізму пов’язано з
розвитком капіталістичного способу виробництва, буржуазними революціями.
Головною цінністю лібералізму є свобода [11]. Основні принципи:
1. Індивідуалізм;
2. Відмова від рівності на користь свободи;
3. Максимальне дистанціювання від політики;
4. Орієнтація на персональний успіх;
5. Незалежність особистості від суспільства в цілому та суспільних груп як
спільностей;
6. Вільне право індивіда обирати свою приналежність до будь-якої спільноти – від
гендерної до політичної, включаючи вибір громадянства [12].

8
Неолібералізм проголошує ідею державного захисту підприємництва, ринку і
конкуренції від монополізму, соціального захисту громадян [11]. Сам термін
„неолібералізм” з’явився ще в кінці 30–х років ХХ ст., коли під час роботи
колоквіуму американського журналіста У. Ліппмана виділилася група
„неолібералів”, які вирішили вернутися до деяких ліберальних постулатів ХІХ ст.
Основні принципи:
1. Не відсутність обмежень, а здатність чи можливість людини – причому, на
рівних з іншими – зробити для себе і суспільства дещо корисне;
2. Приналежність індивіда до суспільства;
3. Забезпечення соціальних прав та гарантій;
4. Індивідуалізм [13].
Консерватизм – ідеологія, яка орієнтується на збереження, підтримання існуючих
форм економічного, соціального, політичного життя, традиційних духовних
цінностей. Вперше термін було введено французьким письменником Шатобріаном
[11]. Основні принципи:
1. Проти змін. За збереження старих традицій;
2. Людина за своєю природою зла;
3. Людина не віддільна від суспільства;
4. Симбіоз між людиною і суспільством;
5. Потреба в сильній державі;
6. Скептичне ставлення до демократії. На чолі має бути аристократ або власник
майна з підприємницьким хистом та ін. [14].
Під соціалізмом розуміють вчення і теорії, які стверджують ідеал суспільного
устрою, заснованого на суспільній власності в її різноманітних формах,
відсутності експлуатації, справедливому розподілі матеріальних благ та духовних
цінностей в залежності від втраченої праці [11]. Основні принципи:
1. Демократія;
2. Егалітаризм;
3. Змішана економіка;
4. Громадська власність: усе або нічиє, або спільне;
5. Праця кожного – загальна праця;
6. Планомірність: можливість пов’язати між собою виробників у короткі терміни,
точне знання майбутнього, вимірність потреб [15].
Соціал-демократичний підхід розглядає соціалізм як суспільний лад, який

9
 досягається не в результаті революційної ліквідації капіталізму, а шляхом його
реформування зі збереженням приватної власності, забезпечення росту середнього
класу [11]. Основні принципи:
1. Справедливість;
2. Свобода;
3. Рівність;
4. Братерство;
5. Захист прав людини;
6. Обмежене державне регулювання економіки та ін. [16]. 
Неоконсерватизм проголошує необхідність сильної влади, сильної позиції
держави, зміцнення поличної та духовної єдності нації, збереження її самобутності
[11]. Основні принципи:
1. Суспільний розвиток;
2. Соціальна ті політична активність людини;
3. Демократизація політики і соціальних відносин;
4. Необхідність державного втручання в економіку та ін. [17]. 
Фашизм – корпоративна єдність нації, що заснована на єдності, спільності крові,
раси і гарантом якої, у свою чергу виступає фашистська держава [11]. Основні
принципи:
1. Антикомунізм, антилібералізм, антитеологізм;
2. Ірраціоналізм;
3. Радикальний націоналізм;
4. Волюнтаризм;
5. Сакралізація волі індивіда, традиціоналізм та ін. [18].

6. Вплив сучасної ідеології на суспільство

Зважаючи на те, на якому рівні відбувався аналіз підходів і поглядів на ідеологія,

змінюється й уявлення про призначення ідеології в суспільстві. Наприклад, Т.
Парсонс бачить його в здатності гуртувати людей, Д. Белл представляє ідеологію як
перетворення ідеї в соціальний важіль, Брахер - як орієнтовану на дію систему
переконань, і тому подібне.

10
Відмінності в оцінках ролі і значущості ідеології зумовлені тим, що ідеологія як
специфічна область соціально-культурних явищ потенційно несе в собі як
позитивне, так і негативне. Її роль і характер впливу залежать від того, яке місце
вона займає в суспільстві і якими методами її представляють у світ.

Як і політиці, ідеології властиві свої функції. У праці Волкогонової О. Д.

виокремлено 5 основних функцій ідеології: інтегративна (об’єднання людей на
основі прийняття якомога найбільшої кількості осіб тих або інших загальних
ідей і цінностей), аксіологічна (формулювання і поширення цінностей, який
несуть характер соціальних норм), пізнавальна (роз'яснює і пояснює ті або
інакші сторони і проблемні сторони дійсності), мобілізуюча (за допомогою ідей
і їхнього змісту, ідеологія мобілізує людей і спонукає дій або до бездіяльності),
прогнозуюча (основним елементом прогнозу є ідеал, який носить нормативний
характер, - він означає не просто те, що буде, а те, що повинне бути) [9].

Яскравим прикладом впливу ідеології на суспільство є рашизм, що є

різновидом фашизму і нацизму. Простими словами – «російський нацизм». Цей
термін є обґрунтуванням варварської геополітики РФ, спрямованої на окупацію
та анексію територій інших держав.

В ідеології рашизму можна помітити засади з книги російського фашиста О.

Дугіна «Основи геополітики: геополітичне майбутнє Росії», так як автор
уважає, що Україна «не має геополітичного значення, особливого культурного
імпорту чи загальнолюдського значення, географічної унікальності, етнічної
винятковості, її певні територіальні амбіції становлять величезну небезпеку для
всієї Євразії і без розв'язання української проблеми взагалі безглуздо говорити
про континентальну політику». Дугін думає, що це не припустимо дозволяти
Україні залишатися незалежною, якщо вона не буде санітарним кордоном.
Можливо, ця книга якось вплинула на міркування Путіна щодо зовнішньої
політики. Крім цього, у ідеології рашизму закладено місію
знищення українства як явища, адже, на думку рашистів, Україна та її
громадяни, культура та герої України є штучно утвореними поняттями,
оскільки ці люди є такими самими як росіяни, але їх раніше обдурили
зовнішньою політикою.

Завдяки теперішньому технічному розвитку Путіну вдалося насадити ідеологію

рашизму більшості громадянам РФ. Щодня в їхніх новинах розповідається
своєрідна правда росіян, у якій невеликий відсоток правди, а все інше –
фантазії, що не відповідають дійсності. За допомоги мас-медіа президент РФ
переконав більшість громадян своєї країни, що в Україні царюють нацисти й

11
українці від цього страждають, а війська рашистів прийшли їх визволяти.
Такими гарними словами Путін завуалював його справжні наміри: приєднати
території України до РФ. Та на цьому ЗМІ Росії не спинилися: вони
стверджують, що ЗСУ самі вбивають своїх і мирне населення України, а також,
що ми порушили договір Будапештського меморандуму, та насправді
порушення було з їхньої сторони ще в 2014 році, коли рашисти напали на
Донецьку і Луганську області та анексували Крим.

Зараз велика частка громадян РФ стверджують, що небезпеку становить

Україна, а вони лише захищаються і рятують українців від нацистів. Ось так
гарними словами владі РФ вдалося замаскувати справжні наміри щодо України,
показуючи по телевізору громадян Росії своєрідний «СРСР балет».

Зважаючи на події, що відбуваються на території України з 24 лютого 2022

року, громадяни мають: розумітися на тому, які політичні дії мають місце бути,
а яких краще сторонитися; аналізувати не тільки одне джерело інформації, а
кілька; яка політика приведе до процвітання країни, а яка до занепаду; якої
ідеології варто дотримуватися, а якої уникати [8].

На історію російського фашизму катастрофічно позначилася відсутність базової

творчої ідеї. Він заперечував демократію, лібералізм, комунізм, але не зміг
висунути прогресивної продуктивної перспективної ідеї розвитку суспільства.
Фактично суспільству було запропоновано чергову химеру побудови старих
великих імперій, яка, на жаль, має тенденцію до реалізації в умовах сучасного
гібридного конфлікту між Україною та Російською Федерацією [19].

6. Висновки

1. Головна мета політики – вирішити суспільно-державні завдання на основі

спільних інтересів, об’єднавши різні верстви населення. Основними
чинниками політики виступають соціальні (етнічні) групи і інтереси, що
виражають їх, політичні організації, інститути, рухи і лідери.
2. Політичний суб’єкт – той, хто бере активну участь у політичному житті:
особа, соціальна, релігійна організація, держава тощо. Об’єкт політики –
те, на що направленні зусилля суб’єкта політики: населення як електорат,
держава, особа і тому подібне.
3. Політика – це діяльність у сфері відносин між великими соціальними
групами (класами, націями, державами) з приводу встановлення і
функціонування політичної влади і в інтересах реалізації їх суспільно
значущих запитів і потреб.
4. Ідеологія – система ідей, що намагається і змінити світ, і змінити його,

12
 включаючи в себе певну програму дій, щоб досягти поставлених цілей.
Основною метою ідеології є вплив на суспільство за допомогою
нормативного розумового процесу.
5. Влада – вольові відносини між людьми, за яких одні люди можуть
впливати на інших. Концепції влади: біхевіористська, реляціоністська,
теологічна, конфліктологічна. Підходи визначення влади: атрибутивний і
соціальний. Суть влади полягає в її здатності надавати доцільність,
упорядкованість та розумність відносинам між людьми.
6. Перша класифікація політичних систем поділяє їх на закриті і відкриті.
Поширена класифікація політичних систем за політичними режимами
вирізняє такі види систем: тоталітарні, авторитарні й демократичні.
Функції політичних систем: політична соціалізація, адаптування,
реагування, екстракційна, регулююча.
7. У праці Волкогонової О. Д. виокремлено 5 основних функцій ідеології:
інтегративна, аксіологічна, пізнавальна, мобілізуюча, прогнозуюча.
8. Рашизм  — це суміш нацизму та комунізму з вкрапленням імперіалізму;
ідеологія РФ, що спрямована на знищення української культури та
впровадження російської. Він заперечує демократію, лібералізм,
комунізм, але не зміг висунути прогресивної продуктивної перспективної
ідеї розвитку суспільства.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Щедрова Г.П., Барановський Ф.В., Новакова О.В., Пашина Н.П. Основи
політології: Навчальний посібник. Луганськ: вид-во СНУ ім. В. Даля. 2005. - С. 5-6
2. Політологічний енциклопедичний словник: Навч. посібник для студентів вищ.
навч. закладів. – К:. Генеза, 1997. - С. 258.
3. Щедрова Г.П., Барановський Ф.В., Новакова О.В., Пашина Н.П. Основи
політології: Навчальний посібник. Луганськ: вид-во СНУ ім. В. Даля. 2005. - С. 53-
56
4. Політологія: навчально-методичний посібник (у схемах і таблицях) / за наук. ред.
проф. В. С. Бліхара. Львів: ПП «Арал», 2018. – С. 7-8
5. Політологія: навчально-методичний посібник (у схемах і таблицях) / за наук. ред.
проф. В. С. Бліхара. Львів: ПП «Арал», 2018. – С. 9-13
6. Політологія: навчально-методичний посібник (у схемах і таблицях) / за наук. ред.
проф. В. С. Бліхара. Львів: ПП «Арал», 2018. – С. 77-85
7. Політологія: навчально-методичний посібник (у схемах і таблицях) / за наук. ред.
проф. В. С. Бліхара. Львів: ПП «Арал», 2018. – С. 91
8. Вікіпедія. URL:
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%B0%D1%88%D0%B8%D0%B7%D0%BC
9. Реферат «Роль ідеології в житті суспільства». URL:

13
http://4ua.co.ua/political/ra2ac78a5c43b88421306d26_0.html
10. Ідеологія – що це таке, суть і мета. URL: https://termin.in.ua/ideolohiia/
11. Основні типи ідеологій у сучасному світі: лібералізм, консерватизм, соціал-
демократія та фашизм. URL: https://studfile.net/preview/5118567/page:7/
12. ISSN 2411-7587. Сучасне суспільство. 2017, Випуск 2 (14). Премія пам’яті
Альфреда Нобеля проти теорії лібералізму/ О. В. Воронянський. 2017. – С. 25.
13. Вісник ХНУ ім. В. Н. Каразіна, серія «Питання політології». Харків: 2010. – С.
176
14. Основні принципи консерватизму. Реферат. URL:
https://osvita.ua/vnz/reports/politolog/15014/
15. основні ідеї соціалізму. URL: https://dovidka.biz.ua/osnovni-ideyi-sotsializmu/
16. Вікіпедія: соціал-демократія. URL: https://uk.wikipedia.org/wiki/social-demokratia
17. Реферат: ідеологія неокончерватизму. URL:
http://referat-ok.com.ua/work/ideologija-neokonservatizmu/
18. К. В. Родзаєвський. Метаморфози "русского фашизма". Київ: Міжрегіональна
академія управління персоналом. 2016. – С. 2-3.
19. К. В. Родзаєвський. Метаморфози "русского фашизма". Київ: Міжрегіональна
академія управління персоналом. 2016. – С. 6.

14