Короткий зміст лекцій з курсу «Політологія»

Геополітична доктрина — це модель розуміння чинників структури

територіально-політичного світоустрою та напрямів політичної діяльності й
аналізу, що спираються на географічні реалії
Геополітична доктрина — це модель розуміння чинників структури
територіально-політичного світоустрою та напрямів політичної діяльності й
аналізу, що спираються на географічні реалії.
Геополітика — це наука про багатогранну політику держав та інших суб'єктів,
спрямована на вивчення можливостей активного використання даностей
геопростору в інтересах військово-політичної, культурно-інформаційної,
економічної та екологічної безпеки в межах відповідних полів взаємодії.
Універсальність політики полягає у її всеосяжному характері, здтності впливати
практично на будь-які сторони та елементи життєдяльності суспільства,
починаючи з масштабів держави й закінчуючи індивідуальними рисами
характеру людини.
Інклюзивність політики – це її здтність необмежене проникати в усі сфери
суспільного життя.
Атрибутивність політики проявляється у її здатності поєднуватися з
неполітичними суспільними феноменами, відносинами і сферами, утворюючи
інші види суспільних відносин і сфери суспільного життя.
Зовнішня політика, спрямована на регулювання відносин з іншими державами
та міжнародними організаціями, її поділяють на стратегічну і тактичну, або
поточну. Її може проводити лише держава.
Стратегічна політика зорієнтована на вибір найбільш значущих цілей
розвитку суспільства в цілому або його окремих складових, визначення
найважливіших напрямів, методів і засобів їх досягнення й розрахована на
відносно довготривалий період.
Тактична, або поточна, політика – це політична діяльність у кожній
конкретній ситуації, спрямована на реалізацію поставлених стратегічних цілей.
Вона підпорядковується стратегічній політиці й передбачає гнучкість,
оперативність у застосуванні методів і засобів.
 Політичне явище – як одна з найбільш загальних категорій політології є
сукупністю усіх чинників і явищ, пов’язаних із здійсненням політики.
Під кутом зору системного методу суспільство та його складові можна
розглядати як більш чи менш постійні утворення, що функціонують у межах
дещо ширшого середовища.
Політологія — це наука про політику.
Кумуляцією найчастіше називають концентрацію енергії вибуху в певному
напрямі, а у більш загальному плані — посилення дії того чи іншого процесу в
результаті поєднання дії його складових.
Системна концепція влади розглядає владу як системоутворююче відношення в
політичній системі суспільства.
Суть біхевіористського підходу до вивчення суспільних явищ і процесів
полягає в дослідженні поведінки індивідів і соціальних груп.
Об'єктом політології як науки виступає політична сфера суспільного життя,
основний зміст якої складають політико-владні відносини як відносини з
приводу влади в суспільстві.
Головною складовою політології є теорія політики.
Політичну еліту доцільно визначати як соціальну групу, яка займає провідне
становище в системі політичного керівництва та управління суспільством.
Методологічна функція яка полягає в тому, що категорії й поняття цієї науки, а
також формульовані нею закономірності використовуються іншими науками як
теоретичний інструментарій у дослідженні політичних явищ і процесів.
Основними структурними елементами політичної системи є політичні
інститути і політичні відносини.
Якщо економічна влада передбачає розподіл матеріальних благ, то соціальна
означає розподіл благ соціальних.
Інклюзивність політики — це її здатність необмежене проникати в усі сфери
суспільного життя.
Соціальними суб'єктами політики є індивіди й різноманітні соціальні спільності.
Політична економія розробляє методи, прийоми, засоби державної політики
стосовно функціонування економічної системи суспільства в цілому, основи і
напрями державного регулювання економічних процесів, економічної стратегії і
тактики.
Панування є таким механізмом здійснення влади, який набуває форми соціальних
інститутів і передбачає поділ соціальних груп на пануючі й підлеглі, ієрархію і
соціальну дистанцію між ними, виокремлення та відокремлення особливого
апарату управління.
Загальна історія є передусім історією політики — вона вивчає головним чином
процеси виникнення, розвитку й занепаду держав, відносини між ними, війни,
революції тощо і в цій іпостасі виступає як політична історія.
Антрепренерська система відбору еліт характеризується відкритістю, широкими
можливостями для представників будь-яких суспільних груп претендувати на
керівні посади.
Утилітарні ресурси це матеріальні й соціальні блага, пов'язані із задоволенням
повсякденних інтересів і потреб людини.
Легальність —політичної влади означає її законність, зокрема щодо існування
самої влади та застосування нею примусу.
Нормативні ресурси влади — це різноманітні соціальні норми, що регулюють
багатоманітні суспільні відносини.
Примусові ресурси влади — це заходи адміністративного і кримінального впливу».
Внутрішня політика — це діяльність держави та інших політичних інститутів, яка
охоплює різні сфери суспільного життя і спрямована на збереження,
реформування або докорінну зміну існуючих суспільних відносин.
Антропологічний підхід — пов'язує поняття політичної влади, а отже, й політики з
суспільною природою людини і поширює його на всі
соціальні, в тому числі й докласові, утворення».
Верховенство політичної влади полягає в обов'язковості її рішень для інших видів
влади, суспільства в цілому.
Духовно-інформаційна влада — це організація духовного виробництва в усіх його
формах і здійснення інформаційного та ідеологічного впливу».

Зовнішня політика спрямована на регулювання відносин з іншими державами та

міжнародними організаціями, то її суб'єктом у стосунках з цими державами та
організаціями в цілому виступає лише держава.
Інституціональні суб'єкти - політики, якими є політичні інститути, навпаки,
виступають результатом свідомої цілеспрямованої діяльності людей.
Економічна влада — це об'єктивно зумовлені матеріальними потребами життя
суспільства відносини, в яких власник засобів виробництва підпорядковує своїй волі
волю інших учасників процесу виробництва».
Політична влада здійснюється не тільки державою, а й іншими політичними
інститутами — політичними партіями, громадсько-політичними організаціями,
органами місцевого самоврядування.
Біологічний підхід , який визнає владу притаманною біологічній природі людини.
Функції політики — це основні напрями її впливу на суспільство.
Прогностична функція політології, яка полягає у її здатності передбачати,
прогнозувати перспективи розвитку політичних процесів, найближчі й
віддалені наслідки прийняття і виконання політичних рішень.
До числа суб'єктів політики належить кожен, хто так або інакше, прямо чи
опосередковано бере участь у політичному житті.
Моноцентричність політичної влади проявляється в наявності єдиного центру
прийняття рішень, які стосуються всього суспільства.
Психологічної концепції влади - головною особливістю цієї концепції є пояснення
владних відносин психологічними мотивами.
Телеологічна концепції влади - характеризує її як здатність досягнення
поставлених цілей, одержання намічених результатів.
Політичні відносини — це відносини з приводу влади в суспільстві, а політика є
діяльністю, спрямованою на завоювання, використання та утримання влади.
Політична влада — це реальна здатність одних людей проводити свою волю
стосовно інших за допомогою правових і політичних норм.
Публічність політичної влади означає її суспільний, безособовий і відкритий
характер.
Під ресурсами влади розуміють засоби її здійснення.
Кумуляцією найчастіше називають концентрацію енергії вибуху в певному
напрямі, а у більш загальному плані — посилення дії того чи іншого процесу в
результаті поєднання дії його складових.
Силові ресурси політичної влади виконують функцію забезпечення
функціонування міжнародної політики.
Політологія як наука про політику — це наука про життя суб’єктів політики.
Факторика як наука вивчає минуле людства в усій його конкретності й
багатоманітності. За всієї багатоманітності минулого головним у ньому для неї є
політичні події, процеси і факти.
Психологічної концепції влади розглядає її як відношення між двома партнерами,
коли один із них — суб'єкт — справляє визначальний вплив на іншого — об'єкт.
Біхевіористська концепція розглядає владу як особливий тип поведінки, за якої одні
люди командують, а інші підкоряються.
Структурно-функціональний метод є однією з найважливіших форм
застосування системного підходу в дослідженні політичних явищ і процесів.
Середня політична еліта формується з великої кількості виборних посадових осіб.
Це члени парламенту, губернатори, мери великих міст, лідери різних політичних
партій і провідних груп інтересів.
Прикладна функція політології полягає у її зорієнтованості на вирішення
конкретних практичних політичних завдань і проблем.
Комунікативна підсистема політичної системи ґрунтується на політичних
відносинах, як тих зв'язках між багатоманітними соціальними спільностями
людей та їхніми організаціями, що складаються з приводу влади».
Засновником системного підходу в політичній науці є американський політолог
Д. Істона.
Влада – спосіб реалізації загальних інтересів та досягнення загальних цілей.

До емпіричних методів, використовуваних політологією, належить

моделювання.
Основними політичними працями Платона є"Держава" та "Закони".
Вчення під назвою "Томізм" - стало фундаментом доктрини католицької церкви.
Прикладна політологія досліджує проведення виборчих кампаній.
Інституційний метод політології відносять до групи методів теоретичного
пізнання.
Політологія як наука та навчальна дисципліна остаточно сформувалась в1948.
Серед перелічених положень визначіть те, що притаманне ідеології
консерватизму існування аристократії та еліти є необхідною умовою розумного
суспільного устрою.
Нікколо Макіавеллі є автором праці«Государь».
Вагомою рисою ідеології виступає положення про індивідуальну свободу як
найважливішу умову реалізації творчого потенціалу особи.
Для неолібералізму властива ідея розробки державою загальної стратегії
економічного розвитку суспільства.
Влада є взаємодією суб'єкта та об'єкта.
Засновником легізму як впливової політичної течії у Стародавньому Китаї, є
Шан Ян.
Представником авторитарного напрямку політичної думки Нового часу був
Томас Гоббс.
Динамічний аспект політичної реальності відображає категорія політичний
процес.
Автором промови “Самостійна Україна” був М. Міхновський.
Українська асоціація політологів створена в1993 р.
Сформованість в особистості певного апарату політичного мислення можлива
завдяки реалізації однієї з функцій політичної соціалізації ціннісно-
орієнтованої.
Поділ еліт на державні, муніципальні, партійні, а також громадських
організацій здійснено за критерієм видами політичної діяльності.
Основоположником доктрини лібералізму був англійський філософ і
політичний мислитель Джон Локк.
До політичної еліти зараховують керівників держави, членів уряду, депутатів
законодавчого органу.
Макс Вебер запозичив цей термін влада із галузі правознавства для
типологізації існуючих видів панування та виділив основні типи легітимності,
а саме традиційна, легальна, харизматична.
Політологію як міждисциплінарну, інтегральну науку про політику в усіх її
проявах розглядає підхід плюралістичний.
Гегель ввів поняття громадянське суспільство.
Принцип доброчинності та людяності покладений в основу вчення Конфуція.
Об’єктом дослідження політології є політичне життя особи і суспільства.
«Закон Ману» – це пам’ятка правової та суспільно-політичної думки
Стародавньої Індії.
Представниками психологічної концепції влади є З. Фрейд, К. Юнг.
Політична глобалістика виникла в 90-х рр. ХХ ст.
Політична глобалістика досліджує прояви глобальних проблем в конкретних
регіонах світу та їх вплив на розвиток політичної ситуації.
Вперше міждисциплінарний підхід до вирішення глобальних проблем
сучасності запропонував відомий вчений В. Вернадський.
До групи глобальних проблем сучасності, пов’язаних з вирішенням питань
охорони здоров’я та освіти належать взаєминами людини та суспільства.
Марксистська концепція влади представлена такими дослідниками як К. Маркс,
Ф. Енгельс.
Глобальні проблеми сучасності охоплюють проблеми, що зачіпають життєво
важливі інтереси усього людства.
Політична діяльність – це здатність знайти способи розв’язання соціальних
проблем.
Ідею єдиної європейської держави, побудованої на засадах християнства, миру і
порядку, пропагував Р. Бекон.
В центрі уваги сучасної глобалістики перебуває обґрунтування концепції
гуманітарного консенсусу як процесу узгодження цінностей різних цивілізацій.
Глобалізація – це є комплексне геоекономічне, геополітичне та геогуманітарне
явище, що справляє потужний вплив на всі сторони життєдіяльності країн,
втягнутих у нього.
Суверенітет як невід’ємну ознаку держави вперше сформулював та
обґрунтував Ж. Боден.
Україна приєдналась до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї в 1994
р.
Владу як гру інтересів розглядають прихильники однієї з концепцій
індивідуалістично-соціологічної.
В. Липинський є автором«Листах до Братів-Хліборобів».
Форми правління і реалізації влади представлення пануванням.
Форму політичної влади, за якої при владі перебувають найбільш обдаровані та
гідні люди, називають меритократією.
Представником утопічного соціалізму серед згаданих представників політичної
думки доби Відродження зараховують Т. Мора.
Характерною рисою суспільно-політичного життя давніх країн Сходу
вважається деспотизм.
Поняття “політика” в обіг ввів Аристотель.
Системне наукове вивчення глобальних проблем в межах започатковано
Римського клубу.
На думку відомого американського дослідника С. Хантінгтона, в ХХІ ст.
основними відмінностями між людьми у світі будуть культурні розходження.
Ганни Арендт є автором праці «Витоки тоталітаризму».
Ознакою кризи політичної влади є вузькість сфери політичного регулювання.
Аксіоми державної влади сформулював І. Ільїн.
Згідно Конституції України народ як єдине джерело влади є виразом народного
суверенітету.
Виявом інституційного рівня політичної влади в Україні виступають відносини
між президентом, урядом та парламентом.
Втрата довіри населення України до різних гілок державної влади є свідченням
її делегітимації.
До творців сучасної концепції теорії еліт зараховують В. Парето.
Який з наведених підходів, політику як боротьбу за владу розглядає
субстанційний підхід.
Т. Кампанелла є творцем соціально-політичної утопії, репрезентованої ним у
творі Місто Сонця.
Політичний процес охоплює сукупність дій інституалізованих та
неінституалізованих суб’єктів політики, які призводять до розвитку чи занепаду
політичної системи суспільства.
За характером перебігу політичні процеси класифікують на відкриті й
приховані.
Поділ політичних процесів на внутрішньополітичні та зовнішньополітичні
здійснене за критерієм середовищем перебігу.
Концепцію тоталітаризму в сучасній політичній науці розробляв Р. Арон.
Внутрішніми реакціями у політичній поведінці представлені переконання.
Суттєвою рисою політичної діяльності окреслюється зосередження зусиль
політичних суб’єктів на спільних проблемах і потребах соціальних спільнот.
Одним з основних завдань розвитку політичної системи України вважається
контроль більшості суспільства над владою.
В Україні посада Президента як елемент вітчизняної політичної системи
введена в 1991 р.
Прокуратура належить до системи контрольно-наглядових органів.
До судів за сферою юрисдикції включають господарські.
До зовнішніх функцій держави зараховують оборонну.
Виборчі блоки (коаліції) найбільш властиві партійній системі поляризованій.
Осінню 1997 – весною 1998 р. в Україні започатковано формування виборчих
блоків партій і партійних списків.
Громадські рухи – це структурно неоформлені масові об’єднання громадян і
організацій різних соціально-політичних орієнтація.
Основний взаємозв’язок і взаємозалежність політичної ідеології і політичної
психології обумовлений здатністю політичної психології, яка є об’єктивною
умовою та основою формування політичної ідеології.
Для англо-американської політичної культури властиві ознаки гомогенність та
наявність єдиної системи політичних цінностей.
Політичні інституції, правові та організаційні норми відображають форму
політики.
Серед італійських мислителів теорію республіканізму створив та обґрунтував
Л. Бруні.
Методи прийняття політичних рішень репрезентує консенсус.
Характерною рисою політичної системи України є значна етатизованість
(одержавленість).
Закон про політичні партії в Україні прийнятий в2001 р.
Для сучасних міжнародних відносин властивий стрижневий елемент політичні
відносини.
Структура міжнародної політики складає міждержавні відносини і діяльність
міждержавних суб’єктів.
 Входження України в європейські структури як рівноправного партнера
започатковане Гельсінським Підсумковим актом (1992 р.).
В 1995 р. Україну включено в Раду Європи.
Основні напрями формування гарантів національної безпеки України вперше
визначено в Концепції національної безпеки України (1997 р.).
Хартію Європейської безпеки, до якої приєдналась Україна, прийнято в 1999 р.
Наприкінці травня 2002 р. Рада Національної Безпеки та Оборони України під
головуванням Президента України Л. Кучми ухвалила рішення про початок
процесу підготовки вступу України в НАТО.
Законодавчо створення політичних партій в Україні започатковано1990 р.
Політичні партії включають до організаційної підсистеми політичної системи;
г) культурно-ідеологічної підсистеми політичної системи.
За характером взаємодії з зовнішнім середовищем виділяють політичні системи
відкриті і закриті.
Основною рисою громадянського суспільства вважається самоврядування
індивідів, добровільних організацій та асоціацій громадян.
В якості інституту громадянського суспільства виступає політичні партії.
Головна мета діяльності політичної партії визначається боротьбою за політичну
владу.
Основною ознакою політичної партії називають прагнення до влади.
Існування декількох партій, одна з яких впродовж тривалого часу перемагає на
виборах та одноосібно формує уряд –визначальна риса партійної системи з
домінуючою партією.
Вторинним суб’єктом політики вважають політичні партії.
Імплементація політичного рішення – це реалізація рішення.
Визначальну роль у створенні “Декларації незалежності США” належить
просвітнику Т. Джефферсону:.
Центральну та місцеву владу відносять до макрорівня політики.