ФІЛОСОФСЬКЕ ОСМИСЛЕННЯ ПОЛІТИЧНОГО

ФІЛОСОФСЬКЕ ОСМИСЛЕННЯ
ПОЛІТИЧНОГО
ЖИТТЯ СУСПІЛЬСТВА
ПЛАН:
1. ПОЛІТИКА ЯК СОЦІАЛЬНИЙ ФЕНОМЕН
2. ПОЛІТИЧНА СИСТЕМА СУСПІЛЬСТВА
3. ПОЛІТИЧНА ОРГАНІЗАЦІЯ СУЧАСНОГО СУСПІЛЬСТВА
Політика
як соціальний феномен
Політика як соціальний феномен
 Філософське розуміння політики характеризується

розкриттям природи політичних процесів і підстав
політичного порядку.
 Найголовнішою з них є творення гуманістичної та

неупередженої політичної культури.
 З прадавніх часів політика була і залишається одним із найважливіших джерел і
механізмів організації спільного життя людей.
 Ще давньогрецькі мислителі звертали увагу

на “приреченість” людей жити в політичному
просторі.
 Політична істина афінської демократії була  Якщо ж ти відмовляєшся від

простою - хочеш жити за кращих законів – своєю
участі у політичному
активною політичною позицією мусиш
житті – справедливо
змінити отримуєш ім’я “ідіот”
існуючі. (саме таким є перше,
вихідне значення цього
слова – не медичне, а
політичне).
 В сучасному світі жодна людина не може

жити поза політикою.
 З цього приводу влучно казав
Вінстон Черчіль, “якщо ви
не цікавитесь політикою,
тоді вона цікавиться вами”. Вінстон Черчіль

 Люди завжди виступають або суб’єктом,  І регулюючи соціальні процеси,

або об’єктом політичних дій, навіть поза політика демонструє суспільству не
власного бажання (особливо як об’єкт – тільки свою гуманність, образ
тоді мова йде про політичне
влади, яка турбується про своїх громадян
маніпулювання).
і долю всього суспільства вона
постає і як досить жорсткий
механізм боріння і конкуренції
людей за життєві ресурси, не
нехтуючи при цьому ні примусом, ні
насильством.
 Отже, що ж таке  У найбільш загальному визначенні, що прийшло

політика? з історії,
політика (від грецького politike) означає

суспільну діяльність, що пов'язана
передусім з участю в
отриманні, утримуванні та
реалізації влади в державі.
 У працях сучасних політологів,

як систему дій, яка ієрархічно вибудовує відносини
як вітчизняних, так і
між різними соціальними групами з приводу завоювання
зарубіжних, можна зустріти
домінуючої ролі в суспільстві;
більш конкретні визначення.
як дію політичних інституцій, ланок політичного
 Політику організму щодо організації найоптимальніших умов та норм

свободи особи;
розглядають: як надію кожної людини брати участь у здійсненні

влади або впливати на її розподіл у державі та завжди
знаходити зустрічне розуміння інших членів суспільства щодо
своїх дій (М. Вебер);
Політику як причинно зумовлену, ситуативно змінну за формою

та орієнтацією діяльність, яка служить практичній організації
розглядають: суспільства;
і саме таким чином політика задає суспільству адекватні його

сутнісним основам структури, форми, створює конвенції,
інститути, закони і правила, змінює ситуацію і дає змогу
людині адаптуватися в умовах, що змінюються в часі і
просторі (3. Фрейд).
 Звичайно, ще є й інші
визначення сутності
політики, які під різними
кутами зору, з різних
методологічних підходів
аналізують одне —
діяльнісний сенс цієї важливої

сфери й умови людського буття.
 Виявом змісту політики є система  Тому в політиці наука стає важливим

цінностей та цілей, мотиви і методом, технологічним засобом,
механізми прийняття політичного  що визначає як сутність, зміст та форми її
рішення.
здійснення, так і діяльнісну сутність самої
людини, об'єктивні підстави реалізації
свободи.
 З позицій методів і технології політику
визначають як мистецтво можливостей
та маніпулювання, але цього для неї

недостатньо, особливо в сучасному світі.
соціальна
 Об'єкт політики є майже
економічна
необмежений.
екологічна
національна
 Існує велика кількість
сфер політики: оскільки
освітня
існує політика. аграрна

антропологічна
Міжнародна
 За своєю спрямованістю
розрізняють внутрішню
політику держави
та зовнішню політику держави

 Суб'єктами політичної діяльності можуть

виступати -
 індивіди,
 соціальні групи,
 політичні інституції
 І сама держава.
Первинним,
системозапочатковую-чим
суб'єктом політики
виступає індивід.
Загалом же в політиці 1. Конкретні індивіди.

можна виділити
 Саме через них найбільш повно і
чотири рівні
безпосередньо виявляє себе весь спектр
суб'єктів:
політичних подій.
Суб’єктами
 Вплив на процеси політичного характеру з
політики є:
боку таких суб'єктів може бути
безпосереднім або ж опосередкованим.

 2. Органи та ланки
політичних організацій.
 Вони є суб'єктами
 конкретних політичних рішень та

діяльності.
 3. Держава з її інституціями,
партії, суспільні об'єднання, рухи,
фронти
 та
 ін., що загалом вибудовують організації

великих суспільних груп.
 4. Великі суспільні групи, що утворилися на

засадах етнічної чи соціально-класової
диференціації.
 Такими суб'єктами політики можуть бути

 нації, народи,
 верстви, демографічні групи та ін.

Таким чином субєктами політики є:
Конкретні індивіди
Органи та ланки політичних організацій.
Держава з її інституціями, партії, суспільні об'єднання, рухи, фронти
Великі суспільні групи,

нації, народи, верстви, демографічні групи
 Отже політика — це специфічний інструмент свідомого,

цілеспрямованого саморегулювання суспільства.
 Детермінантами політики є, передусім, економічні
інтереси або інтереси власності,

а також інтереси певних соціальних груп щодо їх захисту та
збереження.
 Соціальна структура взагалі
становить підвалини
політики,
 визначаючи її суб'єкти, характер та
спрямування політичних процесів.

 Важливим детермінуючим
фактором, що визначає сутність
 політики в державі, є духовна
культура, традиції, норми.
 Саме від них можуть залежати особливості структурування,

взаємодії та функції політичних інститутів, методів та форм їх
 цільових дій.
 Державний устрій, характер політичної соціалізації особи,
система політичних цінностей та політичних позицій —
все це, в цілому, також визначається історично сформованою
культурою народу, його національним обличчям,
традиціями щодо сприйняття й освоєння дійсності, особливостями
філософського та теологічного трактування соціально-історичних і
загальносвітових процесів.
 Особливе місце серед факторів, що визначають
політику, посідають соціально-психологічні

фактори.
 Саме людський розум, здатність науково пізнавати

світ та відтворювати його у відповідності з
об'єктивною логікою дійсності надає політичному
процесу сенсу цілісності, раціональності.

 Разом з тим людська психологія,

суб'єктивні інтереси, що визначають
поведінку людини чи певних соціальних груп,
надають політичній діяльності певних
ірраціональних ознак, визначаючи її серед інших
як специфічну, непересічну.
 Політична діяльність — це діяльність
прагматичного складу та
 спрямування.
 Це дія, що виходить переважно з обставин, а тому майже
в абсолютному своєму розумінні є дією

тактики.
 Наміри в ній ніби конструюються на

засадах абсолютних цілей чи
ідеалів,
 а насправді один крок у політичній дії

детермінує, визначає
 Інший і замикається на ньому.
 Логіка дії конструюється швидше обставинами, аніж абсолютною
 системою цінностей.
 За Макіавеллі, для досягнення цілі будь-

які засоби виправдані,
 бо ціль перестає бути моральним показником

щодо дії, її значущість губиться в багаторівневих
проміжних кроках, які стають важливішими, аніж

сама ціль,
 стають самоцінними, а тому самі
формують логіку засобів політичної дії.

 Стимулятором політичної дії і своєрідним

координатором її щодо
 стратегічних спрямувань стає ідеологія

(не наука).
 Вона стає і мораллю, і принципом, і правом

такої дії, таким чином, остаточно
ірраціоналізуючи її.
 Окрім цього, політична діяльність може
виявлятися як алогічна дія,

 адже дипломатія — це гра інтересів, ''рольові
взаємодії" (Дж. Алмонд),
 врешті-решт, це мистецтво.
 А мистецтво, як стверджує П. Пікассо, допомагає
П. Пікассо
пізнати істину.
 Основою розгортання такої діяльності не завжди може

бути логіка об'єктивної дійсності, а суб'єкт,
що реалізує цю діяльність, особливо в
 суспільствах з нестабільною перехідною системою

політичної влади та
 тоталітарним режимом, може діяти суперечливо,

аморально і т.д.
 Тобто, зміна політичної влади,

політичної системи, політичного устрою
переважно детермінується
мотивами суб’єктивних
намірів та інтересів
конкретної особи.
 У державах з демократичним устроєм, що
ґрунтується на конституційно-
 правових засадах, суб'єктами переважно

виступають інституції політичної
 системи: держава, політичні партії і політичні
організації або ж політичний індивід, дії якого

чітко окреслені законами права та
системою моральних норм.
 Як бачимо, політика є складним інструментом, що протягом усієї історії
напрацьовувався людиною для виконання організаційно-регулюючої функції в
суспільстві.
Твориться політика переважно на
рівні буденної свідомості людини,
пізнається ж через систему
наукових знань.
Політика як явище суспільного життя
 Політична влада в її сучасній державно-публічній формі існує не так

давно, лише близько п'яти тисячоліть.
 До цього ж існувала влада з додержавними

структурами управління і самоорганізації, які
виникли близько 40 тис. років тому, в епоху пізнього (або
верхнього) палеоліту, з появою кроманьйонської людини
(Homo Sapiens).
Політична система суспільства
 Влада як суспільне явище зароджувалася саме
як концентрований вияв спільних
інтересів, як втілення єдиної соціальної

волі, як відбиття потреби спільноти
у збереженні своєї цілісності.
 Загалом вченими визначено три головних шляхи політогенезу в
 розвитку людської цивілізації.
 По-перше, це військовий шлях, коли
інституціоналізація публічної влади

 відбувається завдяки піднесенню і відособленню інституту
«військового вождя», а також його озброєної дружини й
адміністративного апарату, які складаються з його родичів і
наближених (Стародавній Шумер).
 По-друге, це аристократичний шлях, коли

носіями публічної влади
 поступово стають представники родоплемінної

аристократії («великі» воїни, старійшини, мисливці,
жреці тощо), які концентрують у своїх руках -
 військове, релігійне й адміністративно-господарське керівництво.

 І нарешті, третій, плутократичний, шлях, пов'язаний

з накопиченням окремими
 общинниками матеріальних багатств (ресурсів),
формуванням навколо лідерів численних
клієнтел (угруповань, прибічників), поступової
трансформації авторитету і престижу
багатого й сильного вождя в силу
адміністративної влади.
Усі ці три шляхи приводять до одного і того ж пункту – формування

відособленого і відчуженого від общини
адміністративного апарату управління, до публічної влади.

Отже влада, владні відносини існують всюди, де є стійкі
об'єднання людей.
 Вони формуються разом з утворенням самого людського

суспільства як складні самокеровані та самовідтворювані
системи,
 які передбачають постійну координацію
діяльності своїх основних елементів у
рамках єдиного цілого.

 Саме потреба в подібній координації або в
соціальному управлінні і слугує об'єктивною основою владних
відносин, спрямованих на зняття суперечностей між

інтересами індивідів або соціальних груп і реально
існуючими можливостями їх задоволення у конкретно-

історичних умовах.
 В історії політичної думки можна виділити кілька

етапів її розвитку.
 Перші спроби розібратися в сутності і

механізмах політичної влади було здійснено ще в
стародавній період політичної історії.
 У Стародавньому Китаї Конфуцій (551–479 рр. до н.е.) і Мо-Цзи (479–400

рр. до н.е.) звертали увагу на божественний і природний бік походження
влади і на необхідність існування влади як механізму спілкування між
людьми, регулятора відносин панування і підкорення між керуючими і
керованими
 При цьому Конфуцій дає владі

патріархально-патерналістське трактування
й уподібнює ієрархічну владу імператора
над підданими батьківській владі старшого
(глави родини або роду) над молодшими його
членами.
 Мо-Цзи виходить із більш раціоналістичної інтерпретації природи
влади:
 він висловлює думку про її «природне походження»,

відзначаючи при цьому, що володарем люди обрали
наймудрішу і найдоброчиннішу людину Піднебесної і зробили її
«Сином Неба» для того, щоб створити систему управління і
подолати соціальний хаос,
 який спостерігався серед людей, що мешкали подібно до диких
звірів.
 Античність породила специфічне уявлення

про політичну діяльність як єдину,
синкретичну систему вмінь, навиків
людини щодо
 організації життя в суспільстві.
 Політику розглядали як одну з домінуючих сфер діяльності, що визначає статус,

можливість утвердити свої сили, розум і ґрунтується переважно на двох
принципах: волі та традиції.
Політика визначалася швидше не як цілісна, а як тотальна.

 Адже жити в суспільстві означало жити

обов'язково політично.
 Політика виступала як всезагальна форма

соціальних зв'язків.
 Греки, наприклад, вважали цивілізованими
лише ті народи, які мали
 свою державу, а всіх інших називали

варварами.
 Арістотель (384 – 322 до н.е.) у «Політиці» пише,

Арістотель
що владний механізм
Політика
 необхідний для організації і регулювання
спілкування між людьми, оскільки «верховна
влада повсюдно пов'язана з порядком
державного управління».
 Більшість ідей і концепцій, які розглядають природу політичної влади в ранній

історії політичної думки, пов'язують її виникнення й існування з необхідністю
порядку і згоди між людьми, управління і доцільного регулювання людських
відносин.
 У середні віки домінуючою стає ірраціональна ідея, в

якій політика трактувалась як вияв волі та дії Бога
(Августин, Фома Аквінський та інші).
 І лише з початком епохи європейського

Відродження в системі суспільних
 відносин політика починає трактуватися

як категорія, що пов'язана з дією людини, як
боротьба між силою та законом.

 Якщо недостатньо дій закону, їх може замінити або доповнити сила.
 Самі ж закони тільки тоді щось значать, якщо спираються на силу: внутрішню
силу підпорядкування їм і силу зовнішньої організації такого підпорядкування.
 При цьому сила може камуфлюватися
 під закон, навіть якщо в основі її
 закладено несправедливість.
 Доба ж Нового часу з позиції раціоналізму (Гоббс, Локк, Монтеск'є та
 інші) визначає політику як стосунки з утвердження людської свободи
 за рахунок права, розуму і моралі.
 Суспільство та держава в такій системі політики виступають як такі, що
 вибудовані на засадах:
 а) атомізації (індивідуалізації) відносин;
 б) встановленні договірної інтерпретації
 цих відносин на ґрунті
 конкретного типу державності.

 Ідея доцільності механізму державної влади знаходить більш розгорнуте

обґрунтування в нові часи у теорії «суспільного договору».
 Один із її творців, Т. Гоббс (1588–1679), писав про необхідність

організації загальної волі шляхом згоди «кожної людини з
кожною іншою для подолання природного стану «війни всіх
проти всіх», наголошував, що гармонія «може бути побудована
тільки одним шляхом, а саме шляхом зосередження всієї влади
і сили в одній людині або в зібранні людей, яке більшістю голосів
Т.Гобс
могло звести всі волі громадян в єдину волю».
 Водночас слід відзначити, що вже в ранні періоди

історії політичної думки помічено й інший бік
феномена влади, а саме – її відчужену і

відчужуючу природу.
 В епоху античності Арістотель, а в нові часи Ш. Монтеск'є відзначали
 небезпеку зловживання владою, відчуження її від рядових громадян, коли ті, хто
володіє владою, використовують її для своєї особистої користі замість

спільного блага.
 Рецепти подолання владного відчуження пропонувалися

різноманітні: від ідеї «змішаної» влади (Полібій, Н. Макіавеллі)
і поділу влад (Д. Локк,
 Ш. Монтеск'є, Г.В.Ф. Гегель) до повної ліквідації державної

влади разом з державою (У. Годвін, М. Штирнер, М. Бакунін, П.
Кропоткін).
 XIX ст. дещо трансформує цю гуманістичну ідею ранньобуржуазного лібералізму і визначає

політику як мистецтво використання можливостей.
 Тут більше не логіки розуму, а гри, дипломатії, прагматичного розрахунку.

Адже класичний та посткласичний етапи розвитку

західних держав демократичного типу
зруйнували ідеалістичні принципи аристократії і значення політичної дії
перевели в масштаб політичних інтересів практичної значущості,
утилітаризму.

Але розуміння політики як мистецтва використання можливостей все ж
 не позбавляє її раціонального сенсу.

 У політиці важливими є не тільки загальні, стратегічні принципи, а й
вміння визначити свої дії в кожній ситуації,

 вміння інтуїтивно відшукати засоби,
 шляхи поступу, знаходити компроміси,
 вміло маневрувати під час розроблення,
 прийняття та реалізації політичних рішень і т. п.
 Проблеми сутності і механізмів політичної влади активно розробляються

вченими і в наш час.
 Численні концепції влади в сучасній спеціальній

літературі класифікуються за рядом підстав.
 Поділяються концепції в логіко-гносеологічному аспекті

на два великі класи:
 1) атрибутивні концепції, які трактують владу як атрибут, субстанціональну

властивість суб'єкта, а то й просто як самодостатній «предмет» або «річ»;
 2) реляційні доктрини,
 які дають пояснення влади як соціального відношення або спілкування як на

елементарному, так і на складному комунікативному рівні.
 3) Вольові концепції розглядають владу як потенційну

здатність або можливість нав'язувати волю одного
політичного суб'єкта іншим.
 Такий підхід особливо характерний для традиції

німецької політичної думки (Г.В.Ф. Гегель і К. Маркс,
И.Г. Фіхте і А. Шопенгауер, Ф. Ніцше і М. Вебер).
М. Вебер
 Класичне визначення категорії «влада» дає М. Вебер, який розуміє її як
«будь-яку можливість впроваджувати усередині даних суспільних
відносин особисту волю, навіть всупереч опору, поза залежністю

від того, на чому така можливість засновується».
 Інструментально-силове розуміння влади пов'язане з англо-американською

традицією.
 Так, вже в «Левіафані» Т. Гоббса влада, якою володіє суверен, становить не

 якийсь абстрактний потенціал, а як реальний засіб примусу, форму силового
 діяння.
 Такого ж трактування влади дотримуються і прибічники
 біхевіористської «силової моделі» влади американської школи «політичного
 реалізму».
 Біхевіористське трактування влади стало активно

розроблятися у 30-х роках XX ст. завдяки введенню в
політичну науку біхевіоризму, авторами якого були
американські вчені Ч. Мерріам (1874-1953), Г. Лассуел (1902-
1978) і англійський дослідник Дж. Кетлін (1896 - 1975).
 Біхевіористи розглядають владу як особливий тип поведінки, коли одні люди

командують, а інші підкоряються.
 Людина розглядається як «владолюбна тварина», в основі вчинків і дій

 якої покладено прагнення (найчастіше – неусвідомлене) до влади.
 Саме прагнення підкорити своїй волі інших індивідів виступає
як домінуючий мотив політичної активності конкретної особи.
 Сам же політичний процес біхевіористи розглядають як зіткнення
прагнень до влади, в якому перемагає найсильніший.
 Отже у цій концепції влада – вихідний пункт і кінцева мета

політичної дії, а політична людина – це людина, що прагне влади.
 Доповненням до біхевіористської концепції виступає психологічна

концепція влади.
 Загальним моментом трактування влади у цих двох концепціях є
розгляд індивідуальної поведінки як джерела влади.
 Так Г. Лассуел не обмежується твердженням про волю як джерело

влади і, прагнучи виявити психологічні підвалини волі, звертається до
психоаналізу та інших психологічних методів.
Г. Лассуел
 У цілому ж психологічна концепція влади базується на працях З. Фрейда,

який розумів психіку людини як цілісне утворення, в якому прозорі для свідомості
елементи (свідомі) співіснують поряд із непрозорими «силовими»,
«енергетичними» елементами (несвідомі).
 Згідно з психологічною концепцією, цей складний характер

психіки і є своєрідною домінантою політичної влади.
 Влада виникає як взаємодія волі до влади одних і готовність

до підлеглості, «добровільного рабства» інших.
 У рамках поведінкового підходу психоаналітичної концепції влада

розглядається як спосіб панування несвідомого над людською
свідомістю. Індивід підкоряється силам, які знаходяться за межами
свідомого.
 Це відбувається внаслідок того, що людській психіці засобами

латентного і відкритого маніпулювання задається спеціальна
установка.
 Утискаючи регіональні мотиви поведінки, маніпуляція забезпечує
домінування ірраціонального в політичній

діяльності (страху, агресивності, прагнення до руйнування).
 Американський психоаналітик К. Хорні визначальним мотивом

політичної поведінки вважав страх, породжений
ворожим людині середовищем.
 Прагнення позбавитися ситуацій, які викликають

страх, визначає моделі поведінки людей у
конкретних обставинах.
 Практична орієнтація біхевіоризму і психоаналізу на вирішення

конкретних проблем, які виникають у політичному житті,
наприклад:
 з'ясування причин деструктивної поведінки особи,
 забезпечення підтримки влади з боку особи,
 можливості впливати і контролювати поведінку індивіда
 і груп розширили уявлення про владу і стали значним
 внеском у політичну науку.

 І нарешті, в сучасній політичній теорії розроблені
системний і структурно - функціональний методи

інтерпретації влади.
 Автором системної концепції влади вважається
американський соціолог Т. Парсонс.

Т. Парсонс.
 За Т. Парсонсом, влада становить особливу інтегровану властивість
 соціальної системи, пов'язану з підтриманням її цілісності, з координацією загальних колективних

цілей та інтересів окремих елементів, а також забезпеченням функціональної взаємозалежності і
підсистем суспільства на основі консенсусу громадян і легітимації лідерства.

 Інтеграція різних елементів системи здійснюється

за допомогою
 соціальної дії, тому цю концепцію нерідко

називають теорією соціальної дії.
 Спрямованість дій індивіда або соціальної групи

обумовлюється
 пануючими в суспільстві правилами, нормами

і цінностями.

Влада, згідно з системною концепцією, здійснює низку
життєзабезпечуючих функцій:
наказує суб'єктам виконувати обов'язки, які покладаються на них
суспільством, і мобілізує його ресурси для досягнення спільних
цілей.
 Існують й інші концепції влади. Всі вони, хоч кожна й по-своєму,
 акцентують увагу на тому, що влада виступає як надзвичайно складний
механізм тотального соціального спілкування, який регулює відносини між
керуючими та керованими.
 Тим часом і керівники держави використовують владні повноваження

 для того, щоб регулювати на свою користь хід партійної боротьби і
 контролювати процес тиску різних соціальних груп.
 Такі досить складні взаємовідносини між

володарюванням керуючих і тиском керованих
утворились у ході тривалого соціально-історичного
 спілкування між ними, що породило регулятивні механізми

публічної влади.
 Розглянувши сутність влади і політики, можна зробити такий висновок.
 Влада – це керування, яке завдяки своїй дієвості (або, навпаки, паралічу)

творить (або спотворює) політичне життя суспільства.
 Вона виражає і захищає корінні інтереси, сукупну волю різних соціальних груп.
 Політичне життя суспільства спонукає владу виступати засобом
організаційного регулювання суперечностей соціальних інтересів,
бути гарантом і засобом стабільного функціонування соціуму.

Функції політичної системи
 Політична система у будь-якому суспільстві виконує такі основні функції:
 - інтегруючу – об’єднує всі соціальні сили суспільства, узгоджуючи
чи підкоряючи їх політичним, суспільним цілям;
 – регулятивну – направляє політичну волю соціальних груп на створення
політичних механізмів регулювання життя суспільства;
 – мотивуючу – формує мотиви політичної діяльності;

 – соціального контролю – забезпечує необхідну контрольну діяльність з
метою підтримання законності;
 – об’єднуючу (консолідуючу) – забезпечує політичну та юридичну участь
у формуванні органів влади та інших суспільно-політичних структур;
 – легітимізуючу – спрямовану на узгодження політичної системи;
 – політичної соціалізації – забезпечує включення людини в політичну
діяльність та ін.
 Таким чином, головні функції політичної системи – це визначення цілей і завдань

даного суспільства, а також мобілізація ресурсів для досягнення цих цілей і
регулювання режиму політичної діяльності.
Зміст і форми прояву демократії
 У сучасному філософському дискурсі слово «демократія» має декілька значень.
 Найперше, основоположне з них, пов’язане з етимологією, походженням цього терміна.
Демократія перекладається з давньогрецької мови
як «народовладдя» (demos – народ і kratos – влада).
Ідея демократії зародилася в античному
полісі.
Автором цього поняття вважається

Геротод «батько» історії Геродот.
 Похідним від етимологічного розуміння демократії є

більш широке тлумачення її як форми устрою
будь-якої організації, що ґрунтується на рівноправній
участі її членів в управлінні та прийнятті рішень за
більшістю.
 У цьому розумінні мова може йти про партійну,

профспілкову, виробничу і навіть сімейну демократію.
Вона може бути всюди, де є організація, влада та
управління.
 В іншому трактуванні демократія – це певний ідеал

суспільного устрою і відповідний йому світогляд, що
ґрунтується на визначеній системі цінностей.
 Складовими цього ідеалу можуть бути свобода, рівність,

братерство, солідарність, права людини, народний
суверенітет, повага до людської гідності тощо.
 Демократія розглядається також як соціально-політичний рух за
 народовладдя, досягнення прогресивних цілей та ідеалів.
 Цей рух виник у Європі під гаслом боротьби з абсолютизмом за звільнення та

рівноправність третього стану (буржуазії) і в ході історії постійно розширює
діапазон своїх цілей і учасників.
 Сучасні демократичні рухи включають у себе: ліберальні,

християнські, соціал-
 демократичні, республіканські, соціалістичні та інші течії.
 Характерними рисами демократії є:

юридичне визнання та інституціональний вираз
суверенітету, верховної влади народу.
 Це випливає з формального визнання народу як джерела влади.

Народ, а не Бог, монарх, аристократія, духовенство, бюрократія чи натовп
виступає фактичним (офіційним) джерелом влади, її сувереном;
 На сьогодні демократія означає ще й згоду народу жити за умов

існуючої влади, дотримуватися її настанов.
 Вона дає окремій особистості відповідну міру свободи, право діяти на власний
розсуд в особистому житті, свободу вибору при обранні носіїв влади, свободу
слова тощо.
 Сучасний демократизм – це такий

 порядок у державі, який ґрунтується на
 визнанні та здійсненні прав людини.
 Демократія – це безсумнівна
цінність
 Отже, демократія – це не лише вільні вибори і верховенство народу, не лише
 плюралізм політичних інтересів, а й жорстка система державної субординації з чітким

розподілом повноважень, що дотримуються не тільки завдяки декретам і постановам,
а й через силові структури верховних органів, обраних народом і підтримуваних ним.

ФІЛОСОФСЬКЕ ОСМИСЛЕННЯ ПОЛІТИЧНОГО

Uploaded by

Document Information

Original Title

Copyright

Available Formats

Share this document

Share or Embed Document

Sharing Options

Did you find this document useful?

Is this content inappropriate?

Copyright:

Available Formats

ФІЛОСОФСЬКЕ ОСМИСЛЕННЯ ПОЛІТИЧНОГО

Uploaded by

Copyright:

Available Formats

ФІЛОСОФСЬКЕ ОСМИСЛЕННЯ

 Філософське розуміння політики характеризується

 Найголовнішою з них є творення гуманістичної та

 З прадавніх часів політика була і залишається одним із найважливіших джерел і

механізмів організації спільного життя людей.

 Ще давньогрецькі мислителі звертали увагу

 Політична істина афінської демократії була  Якщо ж ти відмовляєшся від

існуючі. (саме таким є перше,

вихідне значення цього

 В сучасному світі жодна людина не може

 З цього приводу влучно казав

Вінстон Черчіль, “якщо ви

тоді вона цікавиться вами”. Вінстон Черчіль

 Люди завжди виступають або суб’єктом,  І регулюючи соціальні процеси,

 Отже, що ж таке  У найбільш загальному визначенні, що прийшло

політика (від грецького politike) означає

 У працях сучасних політологів,

 Політику організму щодо організації найоптимальніших умов та норм

розглядають: як надію кожної людини брати участь у здійсненні

Політику як причинно зумовлену, ситуативно змінну за формою

і саме таким чином політика задає суспільству адекватні його

діяльнісний сенс цієї важливої

 Виявом змісту політики є система  Тому в політиці наука стає важливим

та маніпулювання, але цього для неї

існує політика. аграрна

та зовнішню політику держави

 Суб'єктами політичної діяльності можуть

Загалом же в політиці 1. Конкретні індивіди.

безпосереднім або ж опосередкованим.

 конкретних політичних рішень та

 ін., що загалом вибудовують організації

 4. Великі суспільні групи, що утворилися на

 Такими суб'єктами політики можуть бути

 верстви, демографічні групи та ін.

Таким чином субєктами політики є:

Органи та ланки політичних організацій.

Держава з її інституціями, партії, суспільні об'єднання, рухи, фронти

Великі суспільні групи,

 Отже політика — це специфічний інструмент свідомого,

 Детермінантами політики є, передусім, економічні

інтереси або інтереси власності,

 Соціальна структура взагалі

спрямування політичних процесів.

фактором, що визначає сутність

 політики в державі, є духовна

культура, традиції, норми.

 Саме від них можуть залежати особливості структурування,

 Державний устрій, характер політичної соціалізації особи,

система політичних цінностей та політичних позицій —

все це, в цілому, також визначається історично сформованою

культурою народу, його національним обличчям,

традиціями щодо сприйняття й освоєння дійсності, особливостями

філософського та теологічного трактування соціально-історичних і

 Особливе місце серед факторів, що визначають

політику, посідають соціально-психологічні

 Саме людський розум, здатність науково пізнавати

процесу сенсу цілісності, раціональності.

 Разом з тим людська психологія,

 Політична діяльність — це діяльність

 Це дія, що виходить переважно з обставин, а тому майже

в абсолютному своєму розумінні є дією

 Наміри в ній ніби конструюються на

 а насправді один крок у політичній дії