У формуванні і функціонуванні базових цінностей громадянського

суспільства ідеологія відіграє велику роль. Громадянське суспільство не

може успішно функціонувати і розвиватися без відповідної його цілям,
соціально-економічним і соціально-політичним умовам та культурним
традиціям ідеології. У протилежному випадку її роль виконуватиметься
випадковими, запозиченими духовними утвореннями, які відображають
чужий досвід. Ідеологія є одним із обручів, який зміцнює і надійно скріплює
громадянське суспільство, забезпечує політичну та соціальну стабільність.
На даний момент часу багато рис громадянського суспільства
знаходяться на стадії формування. І все ж таки формування громадянського
суспільства йде в руслі світового розвитку із утриманням позитивного
досвіду минулого, зі збереженням самобутніх характеристик. Категорія
«громадянське суспільство», відмінна від понять сім'ї, племені, нації,
релігійної та інших спільностей, стала предметом вивчення у ХVIII– ХІХ ст.
У Філософії права Гегеля громадянське суспільство визначено як зв'язок осіб
через систему потреб та поділ праці, правосуддя, зовнішній порядок.
Виходячи з історичних джерел, світовий досвід у становленні
громадянського суспільства безпосередньо пов'язаний із роздержавленням
суспільства, через що за членами товариства стали юридично закріплюватися
певні правничий та свободи.
Розвиток громадянського суспільства зайняв кілька століть. Окремі
елементи громадянського суспільства існували в деяких країнах античного
світу, наприклад, Греції та Римі. У розвитку громадянського суспільства
можна позначити три етапи. На на першому етапі розвитку (приблизно ХVI–
ХVII ст.) складалися економічні, політичні та ідеологічні передумови
громадянського суспільства. Це було виражено у розвитку промисловості та
торгівлі, правовому механізмі формування громадянського суспільства,
розвитку товарно-грошових відносин. За підтримки міст та міського стану у
низці країн з'явилися централізовані національні держави, які мали ознаки
властиві сучасним державам (Суверенітет, державна скарбниця та ін.). З
другого краю етапі (кінець XVII – кінець ХІХ ст.) сформувалося
громадянське суспільство у вигляді первісного капіталізму, заснованого на
приватне підприємництво. Виникло уявлення про конституцію не тільки як
про закон, що визначає устрій вищих органів влади, але як і закон країни,
який обов'язково визначає права і свободи громадян (білль про права,
декларації прав). В результаті цього, конституція стає угодою суспільства та
держави у розмежуванні сфер їхньої діяльності.
Громадянська спільнота – вся сукупність міжособистісних відносин,
що розвиваються поза рамками та без втручання держав, система незалежних
від держави суспільних інститутів, що реалізують повсякденні індивідуальні
та колективні потреби. Третій етап характеризується формуванням політико-
культурних відносин, які сприяють реалізації потреби у політичній участі,
пов'язаних індивідуальним вибором на основі політичних уподобань та
ціннісних орієнтацій.
Тут політичні переваги окремих індивідів та груп реалізуються з
допомогою груп інтересів, політичних партій, рухів тощо. Під
громадянським суспільством розуміється система недержавних добровільно
організованих груп населення, які в основному легітимними засобами та
способами активно домагаються відстоювання своїх інтересів за допомогою
цілеспрямованого на державні органи.
Основними елементами громадянського суспільства, залежно від сфери
здійснюваної діяльності виступають:
- Організації, що об'єднуються на основі спільності інтересів для
реалізації зазначених у статутних документах цілей, інші некомерційні
організації;
– інститути громадянського суспільства, які здійснюють свою
діяльність у сфері надання професійної юридичної допомоги;
– інститути громадянського суспільства політичної спрямованості,
зокрема, політичні партії. Як окремі елементи громадянського суспільства
виступають засоби масової інформації, церква (релігійні організації,
конфесійні об'єднання), торгово-промислові палати, саморегульовані
організації.
Сутність правової ідеології полягає у тому, що вона являє собою
систематизовану сукупність правових ідей, принципів, цінностей, ідеалів,
теорій, які формуються у суспільстві. Правова ідеологія фактично відображає
стан громадянського суспільства та правової системи держави. Якщо ж
говорити про стан громадянського суспільства, то, незважаючи на те, що
Україна вже більше, як чверть століття є суверенною, незалежною,
демократичною, соціальною державою, етап формування та розвитку
громадянського суспільства ще триває і є доволі затяжним.
З вище перерахованого можна дійти невтішного висновку що,
починаючи з етапу початкового формування, виступаючи невідчужуваною
частиною політико-правової системи, громадянське суспільство
характеризується несхожими з державними (але і не суперечать їм)
інтересами, а також наявністю механізмів, що дозволяють забезпечити
реалізацію цих інтересів виключно за рахунок внутрішніх ресурсів
громадянського суспільства.
Це сукупність міжособистісних відносин і поза межами держави і його
втручання взаємодій — сімейних, групових, економічних, культурних,
релігійних і т. п. Сюди належить і капіталістичний ринок з усіма його
інститутами, а також різні віросповідання, приватні та публічні асоціації та
організації, всі форми кооперативних соціальних відносин, де виникають
довірчі міжлюдські відносини, громадська думка, правові відносини та
інституції, а також політичні партії. Головне, громадянське суспільство - це
парасолька, під якою знаходиться все, що не держава.
При цьому воно розглядалося як ідеальна модель у суспільному
розвиткові, в якій однаково представлені інтереси всіх його членів, тобто як
своєрідна «регулятивна ідея» суспільства. Воно наділялося моральною та
етичною силою. Його цивілізуюча дія поширювалася і на капіталізм з усіма
його атрибутами — егоїзмом, прагненням до вигоди та приватною власністю.
 Водночас і сам ринок сприймався, принаймні багатьма передовими
мислителями, як знаряддя вироблення позитивних якостей людського
гуртожитку, таких як світ у міжнародних відносинах, спокій і стабільність
усередині країн. активну участь людей у формуванні власного життя.
Капіталізм розумівся як структура, яка виробляє самодисципліну та
індивідуальну відповідальність. Саме він сприяє створенню соціальної
системи, що заохочує індивідуальні здібності та зусилля, на противагу
феодалізму з його ієрархіями аскриптивних статусів.
Важливо, що й самі нові капіталісти, як і виразники ліберальних
економічних ідей, не дуже сперечалися з розумінням капіталізму як
антисоціальної сили. Справа капіталіста - підвищення ефективності праці та
виробництва. Це протистояння зловмисного егоїстичного ринку, з одного
боку, і суспільства, що об'єднується мораллю та почуттям колективу. з
іншого, у ХХ ст. відображено у К. Поланьї, який писав у своїй знаменитій
книзі, що «людська деградація трудящих класів за доби раннього капіталізму
стала результатом соціальної катастрофи, яка не піддається виразу в
економічних термінах».
Другий етап: громадянське суспільство як капіталізм. У сфері
соціальної теорії, як свідчить Дж. Александер, ця переоцінка капіталізму, чи,
краще сказати, драматична трансформація його моральну та соціальну
ідентичність справила доленосний ефект на концепцію громадянського
суспільства. Якщо на попередньому
На етапі ринкові відносини і структури розглядалися як інтегральна
частина громадянського суспільства, то тепер капіталізм, так би мовити,
зайняв собою все; всі позитивно морально забарвлені асоціативні,
кооперативні, демократичні у найширшому сенсі, публічні аспекти
відступили на задній план, і саме громадянське суспільство почало прямо
асоціюватися з ринковим капіталізмом як таким.
Для формування «громадянського суспільства» необхідно перш за все,
визначити сприятливі та несприятливі умови становлення сучасного
громадянського суспільства і розвитку його інститутів. Інститути, як
спеціалізовані усталені суспільні форми, спрямовуються метою виконання
певних функцій в суспільстві, це апарати для досягнення мети, а не тільки
для досягнення згоди. Метою має стати сама людина, і забезпечення гідного
життя людини, захист її прав і свобод як найвищої цінності визнаної
громадянським суспільством і правовою державою.
Стан громадянського суспільства багато в чому зумовлено його
історичним розвитком, оскільки на становлення громадянськості в Україні
будь-який історичний проміжок часу завжди безпосередньо впливає
законодавство, яке діяло у цей період.
Суспільно-політична ситуація у країні повсюдно кожному етапі
історичного розвитку багато в чому визначала хід думок вчених, політиків,
правознавців та державних діячів минулих років. Ідеї та теорії лідерів того
часу в даний час конкретизуються та детально розглядаються з метою:
– проведення аналізу основних положень теоретичного обґрунтування
та історичної практики щодо питань формування громадянського суспільства
в Україна;
– проведення досліджень взаємодії громадянського суспільства
державою, обумовленого розвитком законодавства у цій сфері у конкретний
Як показують історичні джерела, світовий досвід громадянського
суспільства безпосередньо пов'язане з роздержавленням суспільства, завдяки
чому за членами товариства стали юридично закріплюватись певні права і
свободи. Для Україна характерна така сама тенденція, але протікала вона
значно пізніше, ніж у Європі та зі своїми відмінними рисами, обумовленими
історичним розвитком.
Історія становлення громадянського суспільства пов'язана з певними
суспільними процесами, що протікали в державі, тому багато дослідників
виділяють три умовні етапи у розвитку аналізованої ідеї:
перший – дореволюційний етап;
другий – радянський етап;
 третій – сучасний етап
Для дореволюційного етапу становлення громадянського суспільства
характерна його тривалість, оскільки елементи громадянського суспільства
зустрічалися, починаючи з ІХ століття. Такими елементами було існуюче
самоврядування у князівства Русі, яке стимулювало природне людське
бажання бути вільним, народжує заколоти та бунти у суспільстві. Проте
названі елементи носять частковий характер, оскільки загальна
підпорядкованість до певних підвалин була найвищою силою, що діє у
суспільстві Стародавньої Русі. Держава мала загальну влада над суспільними
процесами, не дозволяючи розвиватися громадянськості в ту історичну
епоху.
Сформоване на засадах плюралізму, толерантності, лібералізму
(поважання прав і свобод особи), таке суспільство спроможне протистояти як
етатистським тенденціям з боку держави, так і анархізму, домагатися
оптимального громадського врядування. Відкрите суперництво суспільних
інтересів дозволяє досягти більш дієвого результату для досягнення
компромісу в суспільстві. Окрім безпосередньо держави можна виділити такі
фактори впливу на громадянське суспільство, як: розвиток демократії,
соціальний рівень, розвинута економіка, законодавча база, культурні
особливості і менталітет, засоби масової інформації, глобалізація.
Соціальний і економічний фактори інтегровані та є найбільш значущими,
тож і знаходяться під прямим чи опосередкованим впливом держави.
Розвинута економіка країни дозволяє громадянину задовольнити не тільки
його першочергові потреби, продиктовані «природою», але й попіклуватися
про нематеріальну сторону свого життя – освітній та культурний рівень
Враховуючи це, громадянське суспільство взаємодіє з правовою
державою, адже має спільну з нею мету – досягнення правового суспільства,
де спонтанні і раціональні засади, свобода і порядок урівноважені і де
підкорення універсальним нормам організовано таким чином, що не тільки
не пригнічує, а, навпаки, сприяє вияву самостійності людини та розвитку її
індивідуальності. Адже як би не змінювались фактори розвитку
громадянського суспільства – в центрі завжди буде людина, її права та
інтереси.
Формування громадянського суспільства пов’язано з розвитком
демократії, ринкової економіки та становленням правової держави – інакше
кажучи, з глобальними соціальними перебудовами, в ході яких мали б
виникнути структури суспільного контролю, що гарантують зворотний
зв’язок між людиною і суспільством.
Для сучасного етапу формування громадянського суспільства
характерними ознаками є:
- Виборність представницьких органів влади;
- Відкритість діяльності органів державної та муніципальної влади;
– розподіл влади при здійсненні повноважень в управлінні державою;
– наявність взаємної відповідальності особи та держави;
– забезпечення законності та правопорядку у суспільстві;
– наявність різних ідеологій та поглядів;
– визнання права і свободи громадян та його правова і соціальна
захищеність;
- Визнання верховенства закону у всіх сферах життя суспільства.
Проведене дослідження показало, що у сучасному громадянському
суспільстві основними елементами є:
– партії, громадсько-політичні організації та рухи;
- Спілки підприємців, асоціації споживачів;
- Благодійні фонди;
– наукові та культурні організації, спортивні товариства;
- муніципальні комуни та асоціації;
-Асоціації виборців та політичні клуби;
- засоби масової інформації;
- Соціально-правовий інститут сім'ї.
 Важливим принципом перерахованих вище організацій стає
самоорганізованість соціальних спільностей, що багато в чому визначає
формування та розвиток громадянського суспільства.
Процес формування громадянського, що відбувається в даний час
суспільства має особливість, яка полягає в «наповненні» досвіду попередніх
років, а також структурну деталізацію і конкретизацію положення, що вже
склалося, що стосується громадянського суспільства, а дослідження
історичних та правових аспектів формування громадянського суспільства
необхідно визначення подальших напрямів його розвитку.
Зміцнення демократичних принципів життя країни і засноване на цій
базу формування громадянського суспільства є найважливішим і факторами
розвитку країн, політичної та соціальної стабільності.
Громадянське суспільство представляє собою стійку систему
економічних, соціально-політичних, релігійних, духовно-моральних,
сімейних, культурних та інших суспільних відносин, визначальних політик у
держави, виражають волю його громадян. Його функції і полягають у
створенні умов для задоволення базових потреб людини дані
переадресування й органам державної влади.
Громадянське суспільство має складні, іноді конфліктні відносини з
державою і відчуває зі сторони останнього постійний тиск. Якщо
громадянське суспільство про не розвиток, держава узурпує його права.
Правова ідеологія, будучи багаторівневою, може знаходити свій вираз
у Конституції, законах, письмових документах, програмних реформах, а
також усних заявах професійних політиків. Звідси випливає, що немає країни
у світі, яка б не мала своєї правової ідеології.
Правову ідеологію слушно розглядають, з одного боку, як ідейну
противагу, обмеження і заборону щодо неправомірних дій і явищ, а з іншого,
– як сукупність концептуально обґрунтованих ідей, принципів і положень,
стимулів і мотивів, що сприяють зміцненню й утвердженню правомірних
засад функціонування суспільства. Відтак правова ідеологія спроможна бути
своєрідним критеріальним чинником утвердження законності і правопорядку
як у стратегічному, цілеорієнтуючому сенсі, так і у тактичному – реалізації
ухвалених законів, що не може не позначатись на статусі права як системи
соціальних загальнообов’язкових норм, дотримання і виконання яких
забезпечується державою.
На превеликий жаль, далеко не усі громадяни усвідомлюють
обов’язковість дотримання закону усіма, навіть якщо він і не зовсім
досконалий або не відповідає інтересам деяких членів суспільства. За
сучасних умов особливого значення набувають такі пріоритети, як
забезпечення належних правових та інституціональних підвалин становлення
громадянського суспільства, державна підтримка громадських організацій
різних типів, діяльність яких спрямована на утвердження демократичних
цінностей у суспільстві, координація діяльності місцевих органів виконавчої
влади щодо співпраці з громадськими організаціями. Проблема
законодавчого регулювання механізмів взаємодії громадських організацій з
державними інституціями стала нагальною.
В іншому ракурсі можна говорити про відсутність чіткого розуміння
суті самого громадянського суспільства. Сьогодні є велика потреба в
реалізації проектів, які були б адекватні для вирішення таких важливих
проблем, як встановлення діалогу між місцевою владою, створення умов для
широких громадських дискусій та обговорень, особливо на місцевому рівні,
вирішення поточних соціальних проблем, створення механізму впливу
громадянського суспільства на рішення, прийняті місцевою владою,
контроль за їх виконанням.
Такі проекти можуть дати потужний імпульс розвитку громадянського
суспільства, підвищенню його потенціалу. та ефективності діяльності. На
відміну від багатьох проектів, вони мають мати характер не якихось акцій, а
спрямовані на кардинальні зміни у взаєминах держава-суспільство,
вироблення довгострокового та сталої концепції розвитку громадянської
свідомості.
 Особливу актуальність реалізації такого роду проектів те, що тут
громадянське суспільство перебуває у важкому та складному процесі свого
становлення та потребує підтримки державних структур. Як важливу умову
можна вказати готовність та бажання представників органів центральної та
місцевій владі вступити в діалог та розпочати обговорення актуальних,
першочергових питань.
В суспільно-політичному житті останнього часу виявились дві
тенденції. Одна пов'язана з появою перших паростків громадянського
суспільства, що знаходить вираження в активності правозахисників,
стихійних проявах соціальних протестів, формуванні інфраструктури
громадських рухів. Друга тенденція пов'язана з офіційною політикою
владних структур, сприйнятої громадською думкою, останні, відчуваючи
деяке «оживлення» суспільства, намагаються допомогти йому, ввести його у
певні рамки, створивши систему фільтрів для відділення «правильних»,
«хороших» громадянських ініціатив від «неправильних».
Така політика насправді може призвести до того, що прояви
громадянської активності виявляться позитивними. Тут багато чого знову-
таки залежить від ЗМІ, від їх правильного висвітлення проблем
громадянського суспільства. У країні є журнали, що інформують про процеси
у громадянському суспільстві. Але журнали читають переважно експерти, а
газети читають громадяни.
У газетах мало інформації про те, що робить влада для розвитку
громадянського суспільства майже немає передач на громадському
телебаченні про громадянське суспільство, про його проблемах.
Перше - це формування необхідного соціально-економічного,
політичного, психологічного та загальнокультурного середовища, що сприяє
визріванню та утвердження елементів демократичної та громадянської
культури. Щодо сучасного Азербайджану мова повинна, очевидно, йти, перш
за все, про ринок як універсальному механізмі громадського регулювання,
що виходить за межі економічної сфери, та сильному громадянське
суспільство, вільне від опіки з боку державних структур. На цій ниві могли б
проявити себе, змужніти різноманітні суспільно-політичні об'єднання, а
також ЗМІ та ділові кола.
Другий шлях безпосередньо пов'язаний з політичною та
громадянською соціалізацією підростаючого покоління, з навчанням
громадян. Тут багато що залежить від системи освіти. Давно вже час
створювати свою ефективно діючу національну систему освіти за мірками
демократії та громадянськості, що вбирає всі передові технології
інтерактивного навчання. Однак прищепити людям демократичні цінності та
установки за допомогою лише цілеспрямованого навчання неможливо.
Наука ця, треба сказати, дається з величезним працею. Вже найперші
кроки на шляху демократизації суспільства показали крайню складність і
суперечливість цього процесу. Крайні повільно і суперечливо стверджуються
в громадському свідомості такі демократичні принципи, як пріоритет права,
законності, законослухняної поведінки, політична культура, громадянська
відповідальність.
У сучасному глобальному світі громадянське суспільство може крити в
собі певні небезпеки. Процеси глобалізації позначаються на економічних,
політичних та духовних вимірах сучасного суспільного життя. Поруч з
позитивними наслідками: посиленням наукової, технологічної, фінансової
співпраці тощо спостерігають й суперечливі процеси «розмивання»
національних кордонів і децентралізації соціального простору. Це
призводить до послаблення впливу національних держав через делегування
ними частини своїх владних функцій транснаціональним органам.
Враховуючи це, громадянське суспільство взаємодіє з правовою
державою, адже має спільну з нею мету – досягнення правового суспільства,
де спонтанні і раціональні засади, свобода і порядок урівноважені і де
підкорення універсальним нормам організовано таким чином, що не тільки
не пригнічує, а, навпаки, сприяє вияву самостійності людини та розвитку її
індивідуальності. Адже як би не змінювались фактори розвитку
громадянського суспільства – в центрі завжди буде людина, її права та
інтереси. Формування громадянського суспільства пов’язано з розвитком
демократії, ринкової економіки та становленням правової держави – інакше
кажучи, з глобальними соціальними перебудовами, в ході яких мали б
виникнути структури суспільного контролю, що гарантують зворотний
зв’язок між людиною і суспільством.
 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Афонін Є. А. Глобальне громадське суспільство як феномен
сучасного глобального світу / Афонін Є. А., Бельська Т. М //
Вісник НАДУ. – №4. – 2018 – С. 9– 16.
2. Креативність загальнотеоретичної юриспруденції: монографія /
[Ю. М. Оборотов, В. В. Завальнюк, В. В. Дудченко та ін.]; за ред.
Ю. М. Оборотова. – Одеса: Фенікс, 2015. – 488 с.
3. Анікін В. Державна етнополітика та формування громадянського
суспільства / В. Анікін // Політичний менеджмент: наук. журнал /
голов. ред. Ю. Ж. Шайгородський — 2020 — № 5 (8) — с. 63-70.
4. Воронов І. О. Виклик «Левіафану»: еволюція і перспективи
громадянського суспільства/І. О. Воронов. — К. : Генеза, 2017. —
398 с.
5. Громадянське суспільство в Україні / Редактори-упорядники: Н.
Демчук, Л. Кудіна. — К. : Молодіжна альтернатива, 2020. — 57 с.
6. Кресіна І. Громадянське суспільство: відокремити зерно від
полови / О. Полішарова, І. Кресіна // Віче. — 2021 — № 4 — С.
23-27.