Студентки 4 групи Марченко Анастасії

Суб’єкти та об’єкти політичної діяльності

Українські політологи (А. Пойченко, І. Федірко) виділяють три рівні
суб'єктів політичної діяльності:
базові (первинні) суб'єкти політики( етноси, нації, класи, соціальні верстви,
соціально-демографічні групи, територіальні й релігійні об'єднання)
Вторинні суб'єкти політики ( політичні партії, рухи, громадські комітети)
.До безпосередніх суб'єктів політики (третій рівень) належать політичні
лідери, владні структури, керівні органи політичних партій.
Функції політичних акторів діляться за рівнями та видами
. Базові суб'єкти виконують функції самосвідомості, визначення власних
інтересів, формування та діяльності суспільно-політичних структур; надання
їм підтримки у вигляді масових акцій.
Вторинні сутності виконують аналогічні функції до базового рівня.
Функції безпосередніх акторів політики (третій рівень) специфічніші -
прийняття політичних рішень, консолідація суспільства, вирішення
конфліктів, організаторська діяльність, боротьба самозбереження.
Об’єкт політичної діяльності є все суспільство або будь-який структурний
його елемент, включно з елементами самої політичної системи
Об'єкти політичної діяльності розділяють на 2 групи
1— об’єкти, які є організаційними факторами суспільно-політичного життя:
1) утворення державних органів шляхом їх виборів;
2) створення масових організацій у результаті волевиявлення громадян;
3) вироблення політико-правових норм, в т. ч. шляхом референдумів, з’їздів,
зборів;
4) організація системи управління основними сферами державного і
суспільного життя.
II — об’єкти, які є процесами політичного розвитку:
1) зміцнення соціальних основ розвитку суспільства;
2) розвиток національних відносин;
3) залучення громадян до управління державними і суспільними справами;
4) вироблення довіри і підтримки політичним курсом партій та політичним
інститутом;
5) формування політичної свідомості громадян;
6) зміцнення влади і політичних інститутів;
7) забезпечення дотримання законності та інших демократичних норм;
8) проведення міжнародної політики.
Таким чином, політична діяльність в цілому пов’язана з розробкою політики,
її здійсненням і функціонуванням влади.
Влада неможлива без підпорядкування об'єкта. Суб'єкт завжди прагне, окрім
засобів примуса, підкорити своїй волі об'єкт. Готовність об'єкта до
підпорядкування залежить від ряду факторів: від власних якостей об'єкта
володарювання, від характеру висунених до нього вимог, від ситуації й
засобів впливу, які має в своєму розпорядженні суб'єкт.
5. Політична діяльність як наука та мистецтво
Політика — це мистецтво правління, здійснення контролю в суспільстві
шляхом прийняття та виконання колективних рішень. На мою думку,
мистецтво, у його широкому розумінні, є формою спілкування.
Державне управління – це також мистецтво і наука. Це означає процес або
діяльність управління державними справами. Це більше практично, ніж
теоретично. Хоча це, безсумнівно, спеціалізоване знання і в цьому сенсі це
наука.
Потрібно сказати, що Політична діяльність як мистецтво має справу із
суб'єктивною стороною здійснення влади, оскільки пов'язана з людьми, тому
багато в чому залежить від індивідуальних здібностей політика, його
особистої ініціативи та навіть інтуїції.
Мистецтво і наука схожі тим, що вони є вираженням того, що означає бути
людиною в цьому світі. Обидва керуються цікавістю, відкриттям, прагненням
до пізнання світу чи себе
Що включає політичне мистецтво? Його невід'ємними компонентами є:
а) досвід, майстерність у реалізації можливостей політичної дії;
б) здатність вгадувати, намацувати вловлювати правильний спосіб дії;
в) здатність до маневрування, знаходження шляхів до компромісів.
6 Особливості політичної діяльності в сучасній Україні
Нині політичний процес в Україні характеризується прискоренням процесу
демократизації. Але незбалансована політична система провокує конфлікти
насамперед між інститутом президента та урядом, а також між правлячою
коаліцією та опозицією.
Основними напрямками формування і розвитку політичного процесу в
України є:
• подальший розвиток і вдосконалення політичних відносин, політичних
принципів та норм;
• зростання політичної свідомості та політичної культури суспільства й
особи;
• удосконалення діяльності засобів масової інформації.
• Спрямованість на реформування державних інститутів з акцентом на
посиленні їх правозахисної функції, захисті прав людини,
• громадянина, з орієнтацією на сприяння утворенню структур
громадянського суспільства
• інтеграційна орієнтація у бік загальних вимог Євросоюзу, коректування
законодавчої бази життя суспільства і держави, більшості їх структур до
рівня уніфікованих норм.