Структура та функції громадської думки

ТЕЗИ ЛЕКЦІЇ: підходи до структуризації громадської думки. Базисна,

динамічна, суб’єктна, функціональні структури. Основні види функцій
громадської думки у сучасному суспільстві. Функціональність та
дисфункціональність громадської думки, її явні та латентні функції.

Громадська думка може бути використана у регулюванні багатьох сфер

життєдіяльності суспільства, найважливіші серед яких:

а) соціальні процеси, відносини. До них належать організація соціального

управління (вироблення, прийняття та реалізація управлінських рішень);
реалізація принципів соціальної політики та соціальної справедливості;
розв’язання екологічних проблем, організація еколого-соціального
моніторингу; організація процесів функціонування трудових колективів та
самоврядування у них; здійснення соціального контролю тощо;

б) економічні процеси, відносини. Їхніми структурними елементами є

регулювання ставлення населення до економічних процесів, з’ясування
ставлення населення до економічних реформ; вивчення ринку; маркетинг;
дослідження ефективності реклами тощо;

в) політичні процеси, відносини. Їх утворюють політична діяльність загалом;

проблеми реалізації демократичних принципів; організація виборів та
референдумів; визначення рейтингу політичних діячів, політичне
рекламування тощо;

г) духовні, ідеологічні процеси, відносини. Цю сферу охоплюють організація

ідеологічної діяльності, пропаганди, функціонування засобів масової
інформації; соціалізація; виховання особистості.

Як соціальний феномен, громадська думка має такі сутнісні

характеристики:
- вона є не арифметичною сумою думок окремих індивідів щодо певного
питання, а інтегративним утворення, яке має історичні, часові, територіальні
особливості, складну структуру і виконує певні функції;
- формується внаслідок висловлювання групи людей, яка є не механічним
утворенням, а характеризується певною спільністю інтересів, цілісністю;
- постає лише щодо актуальних для соціальної спільноти чи суспільства
проблем, ситуацій;
- її характеризують інтенсивність поширення, стабільність, вагомість,
компетентність, соціальна спрямованість;
- може виражатися як у вербальних судженнях, так і в реальній поведінці;
- часто є конфліктною.
 Визначний німецький філософ Г. Ф. Гегель виділив цілий ряд структурних
елементів громадської думки:
• умови існування громадської думки;
• об'єкт (зміст) громадської думки;
• носій громадської думки;
• характер судження, яке виступає в якості громадської думки;
• співвідношення "всезагальної" і "особливої" думки, поєднання і
"протилежність" в "явищі" елементів істини і брехні.

Розрізняють сутнісну і динамічну структуру (цикл розвитку) громадської

думки.

У сутнісній структурі громадської думки виділяють такі компоненти:

Раціональний (пізнавальний, інтелектуальний) компонент — це
знання людей про події і факти, явища і процеси, які стали об'єктом
суспільної уваги.
Емоційний - це масові настрої, соціальні почуття, які виникають з
приводу об'єкта громадської думки.
Результатом взаємодії цих двох компонентів (знань і переживань) є соціальна
оцінка.
Деякі дослідники ставлять на цьому крапку, вважаючи, що громадська
думка переважно є оцінною стороною суспільної свідомості. Однак можна
погодитися з думкою російського вченого Михайла Горшкова, який вважає,
що громадська думка, яка уже склалася, вже самим фактом свого існування
виражає не процес обміну думками, а результат цього процесу. Відтак - вона
має величезний моральний авторитет у щоденному житті і є не тільки
оцінкою, але й передбачає практичну діяльність щодо задоволення потреб та
інтересів суспільних груп, а тому в структурі громадської думки він (як і ряд
інших учених) виділяє ще й третій структурний елемент - волю - тобто певні
дії суб'єктів громадської думки.

Динамічна структура громадської думки розглядає стадії її

розвитку: від зародження до зникнення.
Зародження - вияв широкого зацікавлення певною проблемою великої
кількості людей і активний пошук ними інформації, що стосується цієї
проблеми. У людей з'являється потреба висловити свою думку, обмінятися
нею з іншими людьми. Таким чином формується групова думка. У процесі
обміну думками формуються різні групи, які дотримуються різних думок
стосовно певного явища, події чи факту соціального життя. Відбувається
активна робота щодо згуртування однодумців, виявляються домінуючі
протилежні думки, навколо яких концентруються основні сили.
Функціонування - домінуючі думки "узаконюються" і здатні
виступати у ролі партнерів чи противників керівних органів і організацій, які
створили певну проблему. Ця проблема опиняється і перебуває у фокусі
загальної уваги. Позиції більшості членів соціальної спільноти з цієї
проблеми є чітко визначеними.
Спад - зниження масового інтересу до проблеми, вона стає для
більшості людей не актуальною. Це може бути пов'язане з тим, що проблему
розв'язано, або її вирішення на цей час є неможливим, або ж з'явилося щось,
що перекрило цю проблему. Звужується соціальний склад, втрачається
гострота протистояння. Однак проблема ще продовжує викликати певне
зацікавлення.
Відмирання - думка перестає бути громадською (масовою),
перетворившись в розрізнені міркування окремих людей і груп. Соціальна
оцінка сходить нанівець.

Канали поширення ГД

Прямі канали висловлювання громадської думки - особисті

контакти працівників органів управління з населенням; листи; збори та
мітинги, демонстрації та страйки, які характеризуються прямим,
безпосереднім контактом виразника думки з представниками органів
управління. Тому ця група каналів значно надійніша. Оскільки позиції
населення висловлюються в даному разі прямо, об'єктивність інформації
(потенціальна) цілком досяжна, чого не можна сказати з приводу її
репрезентативності. Справді, на мітингах і зборах, наприклад, можуть
виступати люди, які далеко не завжди висловлюють думку всього населення,
а сфера особистих контактів представника органу влади може бути
обмеженою і, відповідно, отриманій в цих контактах інформації не
вистачатиме репрезентативності.
Спеціалізовані канали висловлювання громадської думки - це
опитування із застосуванням наукових соціологічних методів. Опитування
дають можливість одержувати надійну і репрезентативну інформацію,
нагромаджувати її з широкого кола проблем життя певної території,
аналізувати зміни громадської думки в динаміці шляхом проведення
повторних, так званих панельних, опитувань з тих самих проблем,
встановлювати і прогнозувати закономірності функціонування громадської
думки.
Особливості механізму взаємодії громадської думки з державними,
політичними, економічними та іншими соціальними інститутами залежать
від каналів її висловлення.
Серед найголовніших каналів висловлення громадської думки
виділяють такі:
 через поведінку під час виборів усіх рівнів (президентські,
парламентські, муніципальні, до місцевих органів влади);
 через участь у законодавчій діяльності, референдуми, плебісцити,
зібрання та інші різного роду представницькі органи;
 за допомогою засобів масової інформації і комунікації (включно з
плітками);
  через мітинги, протести, демонстрації, страйки тощо;
 через лобістські структури і групи тиску.

Лобізм - це особлива система реалізації інтересів окремих організацій і

різноманітних соціальних груп шляхом цілеспрямованого впливу на органи
законодавчої та виконавчої влади з метою добитися схвалення або
несхвалення ними того чи того законопроекту. Термін походить від
англійської, що означає "закрите приміщення для прогулянок, вестибюль,
кулуари". Вважають, що традиція лобізму як специфічного політичного
феномену сягає своїм корінням часів президентства у США Уліса Сімпсона
Гранта (1869-1877), який із своєю командою мав звичку після робочого дня
проводити час у вестибюлі одного із вашингтонських готелів. Тоді, у
неформальній обстановці, з ним та представниками його команди можна
було вирішити чимало проблем, часто небезкорисливо.
Сьогодні лобізм у США поставлено під контроль закону. Лобіст повинен
зареєструватися в Конгресі і подати інформацію про себе та про особу чи
організацію, яку він представляє; повідомляти про щоквартальні витрати
(письмово про всі витрати понад і0 дол.) і про джерела фінансування (понад
500 дол.) лобістських дій; лобісти зобов'язані повідомляти, на які законодавчі
акти вони планують впливати і які нові статті були внесені завдяки їхнім
зусиллям тощо.
У більшості країн, у тому числі й у країнах із високо розвинутою
демократією, лобізм законодавчо не регламентується. Одним із
найголовніших каналів висловлення громадської думки є її оприлюднення
через соціологічні опитування - це специфічний, спеціально організований
канал висловлення громадської думки.
Варто зазначити, що опитування як вивчення громадської думки, цей
порівняно недавній винахід став досить поширеним прийомом
підтасовування і маніпуляції громадською думкою. Орієнтуватися на
опитування громадської думки неможливо, оскільки опитування, як спосіб
вивчення громадської думки, є дуже специфічним винаходом. Хоча воно й
має науково подібний характер, однак не може бути нейтральним. Вивчення
громадської думки передбачає наявність замислу в того, хто здійснює
опитування, а відтак - громадської думки насправді не існує - вона нібито
робиться професіоналами за допомогою ЗЛИ. Цю ідею вперше сформулював
французький соціолог П'єр Бурдьє (1930-2002) у 70-і рр. XX ст. у статті
"Громадської думки не існує". Він задав соціологам резонні запитання: чому
ви впевнені, що всі індивіди мають думку з того чи іншого приводу і чому ви
думаєте, що всі вони задають собі запитання, яке ви сформулювали в анкеті?;
чому ви вважаєте, що всі думки з соціальної точки зору є рівноцінними?
Вчений робить висновок, що соціологи насправді не вимірюють "громадську
думку", а виробляють її, як якісь неіснуючі факти.
Хоча задля справедливості потрібно зазначити, що основний пафос П'єра
Бурдьє та його послідовників спрямований не проти самого феномена
громадської думки, а проти недобросовісних прийомів ц вимірювання та
інтерпретації.
Розподіл громадської думки тими чи іншими каналами залежить від
соціально-політичної ситуації і відзначається такою закономірністю як
самокомпенсація. її суть полягає в тому, що у випадку перекриття котрогось
із перерахованих каналів висловлення громадської думки, відбувається
перерозподіл її потоків рештою каналів. Навіть дуже жорсткий репресивний
режим не здатен перекрити геть усіх каналів - завжди залишатиметься місце
для пліток, відбуватиметься взаємодія індивідів у малих групах, триватиме
міжособистісне спілкування тощо. І навіть якщо зовні може здатися, що
народ цілком придушений і жодної громадської думки не існує, насправді
громадська думка живе і відбувається нагромадження її потенціалу. Це дуже
небезпечна форма громадської думки (згадайте, громадська думка це не
тільки соціальні оцінки, вона містить і вольовий компонент - певні дії
суб'єктів). Тому ця форма особливо небезпечна через те, що неможливо
спрогнозувати як розрядиться цей нагромаджений потенціал - ні за формою
його вияву (це може бути бунт, страйк, акції громадянської непокори та ін.),
ні за місцем соціального вибуху (економічна, політична сфера та ін.). Не в
останню чергу, саме через це навіть найрепресивніший режим зацікавлений у
тому, щоб знати про стан громадської думки в суспільстві. Він отримує
інформацію про думки різних соціальних груп особливими методами -
агентурними, і суб'єктом цього процесу виступають органи політичної
поліції (КГБ в СССР, гестапо в гітлерівській Німеччині тощо).

Горизонтальний вимір громадської думки. Виявляється в урегулюванні

різноманітних стосунків між індивідами в соціальних спільнотах. Його
функції забезпечили еволюцію цивілізації. До них належать: оціночна,
критична, діагностична, нормативна, виховна функції.
Оціночна функція. Пов"язана з оцінним навантаженням суджень про
суспільні явища, події, процеси. Важливість її полягає в тому, що діяльність
людини у будь-якій сфері супроводжується певними оцінками суспільних
проблем, свого місця в суспільстві, які відповідно впливають на її мотивацію
та поведінку. Вона виражається через ціннісні судження про діяльність
офіційних владних інститутів та їх лідерів, гучних політичних подіях,
характер складається в суспільстві ситуації і т.п. У неорганізованої, стихійної
формі подібні оцінки практично завжди присутні в домашньому або
робочому колі людей, в їх неформальному спілкуванні, в дискусіях про
політичну "злобі дня". В організованій формі вони найчастіше виявляються
шляхом опитувань громадської думки, ініційованих як самими структурами
діючої влади, так і різними громадськими організаціями, партіями, рухами,
іншими недержавними замовниками.
Про масові судженнях, що виконують оцінну функцію, нерідко
говорять як про найменш змістовних з усіх тих, що можуть виходити від
громадської думки, наділяючи їх при цьому в основному емоційно-чуттєвої
сутністю. Дійсно, найчастіше продуктом оціночної діяльності громадської
думки виявляються скупі "так" або "ні", "за" або "проти", "погано" або
"добре". Однак скупі за формою вираження далеко ие завжди є такими за
змістом попередньої їм духовно-практичної діяльності людей. Адже за
простими, іноді альтернативними, оціночними судженнями ховаються
великий соціальний досвід мас, їх сумніви, зіставлення, роздуми, дискусії,
нарешті, народна інтуїція і життєва мудрість.
Контролююча функція. Її своєрідність полягає в тому, що громадська
думка практично з будь-якого значимого для себе питання займає певну
позицію і прагне до того, щоб їй відповідала відповідна діяльність владних
органів і їх керівників
Критична функція. Полягає у відображенні громадською думкою
найактуальніших проблем суспільства, ставлення до них різних верств
населення.
Діагностична функція. Виявляється у розпізнаванні громадською
думкою суспільних подій, явищ, процесів, ефективності роботи соціальних
інституцій і владних структур.
Нормативна функція. Полягає у здатності громадської думки разом з
іншими соціальними інституціями брати участь у нормотворчих процесах:
виробляти, обновлювати, змінювати, концентрувати в собі соціальні,
політичні, культурні, поведінкові норми, демонструючи їх кожному новому
поколінню.
Виховна функція. Сутність її виявляється у виховному впливі на
людину, в актуалізації процесу соціалізації особистості, важливим
компонентом якого вона є в інтеграції у соціальне життя, формуванні
особистісних якостей індивідів.
Вертикальний вимір громадської думки. Передбачає розгляд
функцій громадської думки як соціальної інституції, найпомітнішими серед
яких є: експресивна, консультативна, функція тиску на владу, директивна.
Експресивна функція. Полягає в тому, що громадська думка завжди
виражає певну позицію щодо суспільних подій, явищ, процесів, дій владних
структур, оцінює й контролює дії влади в усіх сферах суспільно-політичного
буття.
Консультативна функція. Реалізує себе у рекомендаціях органам влади
щодо вирішення різноманітних суспільних проблем. Суть її полягає і тому,
що в разі необхідності громадська думка може бути виражена у формі ради,
пропозиції, адресованих владному органу, в яких містяться ті чи інші
способи вирішення назрілих політичних, соціально-економічних та інших
проблем. Звичайно, вироблення слушної поради, конструктивної пропозиції
вимагає від суб'єкта громадської думки певних здібностей, і перш за все
вміння аналізувати факти і явища дійсності, передбачити соціальні та
політичні наслідки пропонованих рішень, враховувати, наскільки вони
адекватні інтересам суспільства, держави, самих мас. По частині їх наявності
багато владні інститути і посадові особи виявляють відомий скепсис,
вважаючи марним залучення громадськості до пошуку оптимального
рішення значущих завдань, покладаючись на власну думку або, в кращому
випадку, на думку експертів.
Функція тиску на владу. Суть її у тому, що громадськість засобами
мітингів, демонстрацій, страйків чинить тиск на органи управління і
спонукає їх до прийняття певних рішень.
Захисна функція громадської думки. Йдеться про те, що через вираження
думки, за допомогою чітко визначеної позиції з нагальних питань люди
можуть відстоювати власні інтереси, захищати свої громадянські права і
свободи.
Директивна функція. Виявляє себе у виробленні громадськістю
рішення щодо конкретних проблем суспільства, які мають імперативний,
обов"язковий характер. Прикладом реалізації директивної функції є
референдуми, вибори органів влади тощо.
Ефективність цих функцій, максимальне використання їх потенціалу
залежать від демократичності суспільства, механізмів взаємодії суб"єктів
влади і суб"єктів громадської думки, особливостей електоральної поведінки,
авторитету громадської думки тощо.