ЛЕКЦІЯ 1

Соціологічні особливості дослідження громадської думки

ТЕЗИ ЛЕКЦІЇ:

Соціальне значення громадської думки. Термін “громадська думка”: історія його походження та
сучасний зміст. Індивідуальна, колективна та громадська думки, носії громадської думки. Громадська
думка та знання. Основні властивості громадської думки, її функції.

Методологічні засади і специфіка соціологічного підходу до вивчення

соціальних явищ. Переваги і обмеження соціологічного аналізу.
Об’єкт громадської думки. Суб’єкт громадської думки. Історичні типи
суб’єктів: суб’єкт публічної сфери епохи Просвітництва, електорат, еліти,
народна більшість. Натовп, публіка та маса як суб’єкти громадської думки.
Громадська думка і суспільна свідомість. Громадська думка та рівні суспільної
свідомості. Громадська думка та форми суспільної свідомості.

Громадська думка є одним з найдавніших феноменів суспільного життя. За

словами іспанського філософа X. Ортеги-і-Гасета (1883-1955), «закон громадської
думки - це закон всесвітнього тяжіння у царині політичної історії». Зростання її
впливу на соціальні відносини пов'язане з демократизацією життя, підвищенням
культурного та освітнього рівня населення, процесами глобалізації тощо.
Аналізом проблем функціонування громадської думки займається спеціальна
соціологічна теорія - соціологія громадської думки.
Для того щоб громадська думка стала «особливим станом реальної свідомості
мас», вона має пройти певний шлях, який характеризується такими етапами:
процес виникнення; формування громадської думки; функціонування громадської
думки.
Процес виникнення думки — оцінка людьми предмета їх уваги, визначення щодо
нього особистої думки. Ознаками цього стану є інтерес людей до об’єкта думки,
звертання їх до джерела інформації про нього, вироблення індивідуальних
суджень. Громадська думка завжди і перш за все пов’язана з оцінкою людьми
того чи іншого явища, процесу. А соціальна оцінка — це прояв одного з видів
ставлення суб’єкта до об’єкта, ставлення, яке полягає в тому, що суб’єкт визначає
відповідність об’ єкта критеріям, що ним висуваються. Соціальні оцінки можуть
мати різний ступінь раціональності. Найбільш раціональною є та соціальна
оцінка, в якій зафіксовано чітко усвідомлене ставлення людини до конкретного
факту, події і т. ін.
Формування громадської думки - взаємодія індивідуальних, групових,
колективних суджень, утворення на їх основі громадської думки, тобто думки, що
має внутрішню єдність і впливає на практичну діяльність людей і соціальних
інститутів. При формуванні громадська думка переходить з одного стану в інший
за допомогою комплексу механізмів. Вони є сукупністю елементів та їх відносин,
що забезпечують перетворення індивідуальних суджень з приводу актуальних
проблем дійсності на думку великих соціальних груп, а також перехід
громадської думки зі сфери свідомості у сферу практичної діяльності людей.
Внутрішні механізми пов’язані з об’єктивними процесами формування
громадської думки, а зовнішні - з фактами впливу на свідомість людей з боку
органів управління. Один з основних внутрішніх механізмів - ідентифікація з
інтересами соціальної групи і суспільства в цілому.
Стану функціонування громадської думки притаманна певна стійкість.
Стабілізатором виступають значний інтерес людей до об’єкта думки, глибока
інформованість і знання про нього, а також їх переконання у правильності своєї
думки.
Основні ознаки - громадська думка орієнтує, регулює, приписує певні
соціальні дії (поведінку), які пов’язані з об’єктом цієї думки, і ті, що виявляються
у різних сферах суспільного життя. На цьому етапі вимірюються соціальна
зрілість, рівень поширеності, інтенсивності думки. Соціальна зрілість
визначається тим, як глибоко громадська думка виражає інтереси спільнот,
тенденцій прогресивного розвитку суспільства. Критерієм, який дозволяє зібрати
показники, що здатні міркувати про характер і значущість думки, є глибина і
повнота реалізації функцій громадської думки.
Отже, показниками соціальної зрілості є:
1) соціальна спрямованість - думки можуть бути передовими і відсталими,
консервативними і новаторськими і т. ін.;
2) компетентність;
3) інтенсивність - відбиває рівень зацікавленості, переконаності, стійкості
своєї позиції;
4) стабільність;
5) поширеність;
6) результативність.
Джерела вивчення громадської думки можна розглядати у зв’язку з
формами її вираження. Існує три форми вираження громадської думки: стихійне
вираження; вираження громадської думки за ініціативою державних органів,
громадських організацій, засобів масової інформації; вираження громадської
думки під час спеціальних соціологічних досліджень (опитувань).
Способами вивчення стихійно вираженої громадської думки виступають
аналіз листів різних груп населення; питань, що надходять до засобів масової
інформації; процедур і результатів різних зборів, форумів і т. ін.
Основними каналами, що вивчають громадську думку, ініційовану
державними органами, громадськими організаціями, є всенародне обговорення
(наприклад, нових законопроектів), референдум (голосування населення з
особливо важливих питань, результати якого використовуються органами влади
для прийняття остаточного рішення), засоби масової інформації.
Громадська думка може висловлюватися під час проведення спеціальних
соціологічних досліджень, тобто останні є каналами її вивчення. На відміну від
інших каналів, соціологічні дослідження дають змогу не просто зафіксувати, а й
виявити, виміряти рівень соціальної зрілості, напруженості думки, колізію думок.
Їх перевагою є наукова обґрунтованість, надійність. Втім, це важкий і дорогий
канал.
Факти-думки, судження громадськості в момент дослідження виступають у
двох принципово різних формах:
 1) як зовнішньо об’єктивовані в тій чи іншій діяльності людей або
2) як факти безпосередньо самої свідомості. У першому випадку потрібно
зафіксувати вільно виражені думки і проаналізувати їх, у другому необхідно
знайти, виявити думки, тобто створити умови для того, щоб ці думки набули
відповідного зовнішнього вияву. Згідно з цим виділяють і дві групи методів
вивчення громадської думки:
- методи вивчення зовнішньо об’єктивованих фактів свідомості;
- методи вивчення безпосередніх фактів свідомості.
Зупинимося спочатку на перших. Як відомо, думки зовнішньо
об’єктивуються перш за все у специфічній знаковій діяльності - мові. Передусім
це усна мова, за допомогою якої людина обмінюється одна з одною думками в
процесі безпосереднього спілкування. Саме з цим пов’язані перші методи
вивчення спостереження. Під час спостереження процес вираження думок
здійснюється без зусиль дослідника, без його участі - він тут займає позицію
спостерігача, дивиться на об’єкт, що вивчається, «збоку». Разом з тим йдеться про
фіксацію моментальних явищ: усна мова є такою формою об’єктування думок, що
дає змогу «вхопити» їх лише в момент висловлення. У даному випадку думки не
набувають ніякої іншої зовнішньої форми свого вираження (закріплення), яка б
давала їм «життя» поза процесом висловлювання. І тому вони не існують або
перестають існувати для дослідника, якщо він не встиг зафіксувати їх на слух,
«спостережити» безпосередньо в момент мовлення.
Другою формою знакової діяльності, в якій зовнішньо об’єктивуються
думки людей, є письмова мова. Завдяки їй члени суспільства мають можливість
обмінюватися думками не тільки в процесі безпосереднього спілкування, а й на
відстані. Відповідно до цього значно розширюються і межі вивчення громадської
думки. При цьому на перший план висуваються методи аналізу документів.
Документи з різним ступенем повноти відображають життя суспільства,
передають не тільки події соціальної реальності, а й фіксують у собі розвиток всіх
виразних засобів суспільства і перш за все структуру мови. Вони містять дані про
процеси і результати діяльності окремих індивідів, колективів, великих груп
населення і суспільства в цілому.
Ще одна зовнішня форма, в якій об’єктивуються думки громадськості, - це
ідеї, безпосередня практична діяльність людей. У таких випадках дослідження
громадської думки здійснюються за допомогою методів аналізу практичних дій.
Методи вивчення безпосередніх фактів свідомості є кращими, ніж попередні. Тут
дослідник від самого початку займає рішучу активну позицію, сам інспірує
висловлювання громадськості з того чи іншого питання, сам визначає умови і
форму цих висловлювань і т. ін. - у результаті «некеровані» судження громадської
думки стають повністю «керованими», і виникає реальна можливість дістати
широку і об’єктивну картину думок. За своїм характером ці методи в принципі
збігаються з так званими методами опитування. Опитування є найпопулярнішим
методом збору інформації. Специфіка опитування полягає в тому, що при його
використанні джерелом первинної інформації є людина (респондент) -
безпосередній учасник соціальних процесів і явищ, які досліджуються.
Соціологія громадської думки - спеціальна соціологічна теорія, яка вивчає
сутність громадської думки, її структуру, функції, канали висловлювання,
закономірності її функціонування в різноманітних сферах суспільного життя,
політичній, економічній діяльності, соціальному управлінні.

Предмет соціології громадської думки - закономірності, чинники, механізми

формування, розвитку, функціонування та обліку оцінного ставлення великих
соціальних груп, верств, класів, народу загалом до актуальних проблем дійсності,
які викликають суспільний інтерес. її об'єкт - громадська думка як стан масової
свідомості і як соціальна інституція.

Як спеціальна теорія, соціологія громадської думки виконує функції, пов'язані з

дослідженням соціальної реальності, завдяки яким наука поповнюється знаннями
про суспільні процеси, явища, формулюючи на їх основі рекомендації щодо
вирішення соціальних проблем суспільства загалом, окремих соціальних спільнот.
Відповідно сукупність її функцій класифікують на пізнавальну, практичну,
інформаційну, світоглядну, прогностичну, управлінську.

Термін «громадська думка» (англ. pablik opinion) вперше застосував у другій

половині XII ст. англійський державний діяч лорд Д. Солсбері на означення
моральної підтримки населенням країни дій парламенту. Поступово цей термін
став загальноприйнятим.

Громадська думка - специфічний вияв масової свідомості, що виражається в

оцінках (вербальних і невербальних) і характеризує ставлення людей до суспільно
значущих подій і фактів, актуальних проблем суспільного життя.

Як соціальний феномен, громадська думка має такі сутнісні характеристики:

- вона є не арифметичною сумою думок окремих індивідів щодо певного питання,
а інтегративним утворенням, яке має історичні, часові, територіальні особливості,
складну структуру і виконує певні функції;
- формується внаслідок висловлювання групи людей, яка є не механічним
утворенням, а характеризується певною спільністю інтересів, цілісністю;

- постає лише щодо актуальних для соціальної спільноти чи суспільства проблем,

ситуацій;
- її характеризують інтенсивність поширення, стабільність, вагомість,
компетентність, соціальна спрямованість;
- може виражатися як у вербальних судженнях, так і в реальній поведінці;
- часто є конфліктною.

Постає громадська думка у двох вимірах:

-як оцінне судження - йдеться про те, що громадська думка завжди містить оцінку
громадськістю конкретних проблем, явищ, процесів суспільного життя, ставлення
до конкретних об'єктів дійсності. Тому вона є сукупним оцінним судженням
певної групи людей щодо подій, явищ соціальної дійсності;
- як важлива соціальна інституція суспільства - у демократичному суспільстві
вона є одним з елементів прийняття рішень на всіх рівнях управління
(державному, регіональному, муніципальному тощо).
Як і всі соціальні інституції, громадська думка перетворює невпорядковані,
випадкові, стихійні соціальні взаємодії між населенням та політичними,
управлінськими структурами на впорядковані, тривалі, контрольовані, тобто
окультурює цю взаємодію, оснащує її механізмами та усталеними правилами. На
думку сучасного українського соціолога В. Осовського, зміст громадської думки
як соціальної інституції постає як сукупнеставлення, виражене у формі оцінного
судження між суб'єктами громадської думки (громадськістю) та суб'єктами влади
з приводу оцінки, змісту, способу розв'язання певної політичної, економічної,
екологічної, соціальної проблем.
На різних етапах розвитку суспільства, у різних типах суспільств за різних
політичних режимів (тоталітарних, ліберальних, демократичних) вияв
громадської думки як соціальної інституції має свої особливості. Так, за
тоталітарних режимів вона є безсилою, за ліберальних — береться до уваги за
можливістю і тільки за демократичного правління стає дійовою силою,
впливаючи на всі процеси суспільного життя.
Громадська думка може бути використана у регулюванні багатьох сфер
життєдіяльності суспільства, найважливіші серед яких.
Соціальні процеси, відносини. До них належать організація соціального
управління (вироблення, прийняття та реалізація управлінських рішень);
реалізація принципів соціальної політики та соціальної справедливості;
вирішення екологічних проблем, організація еколого-соціального моніторингу;
організація процесів функціонування трудових колективів та самоврядування у
них; здійснення соціального контролю тощо.
Економічні процеси, відносини. їх структурними елементами є регулювання
ставлення населення до економічних процесів, з'ясування ставлення населення до
економічних реформ; вивчення ринку; маркетинг; дослідження ефективності
реклами тощо.
Політичні процеси, відносини. їх утворюють політична діяльність загалом;
проблеми реалізації демократичних принципів; організація виборів та
референдумів; визначення рейтингу політичних діячів, політичне рекламування
тощо.
Духовні, ідеологічні процеси, відносини. Цю сферу охоплюють організація
ідеологічної діяльності, пропаганди, функціонування засобів масової інформації;
соціалізація; виховання особистості.
Перші спроби прикладного вивчення громадської думки виникають в США в
XIX ст. у зв'язку з потребами в одержанні інформації з проблем ринку і
політичних питань, пов'язаних з виборами, конкуренцією партій і т. д.
Започаткували їх власники журналів і газет з особистої ініціативи. У 1824 р.
журналісти газет "Херрісберг Пенсільвенієм" та "Ролей старт" у штатах Делавер
та Північна Кароліна незалежно одні від одних провели опитування громадян і
політичних діячів стосовно кандидата, який переможе в даному регіоні з чотирьох
претендентів, на крісло президента США. У 1851 р. в штаті Міссісіпі було
проведено обстеження громадської думки в 17 округах і опитано 800 чоловік. На
цій підставі зроблено прогноз наслідку виборів, які засвідчили, що у 15 округах
він виявився правильним. Отже, ще тоді зароджується так звана псефологія —
наука, що займається прогнозуванням голосування людей на виборах.
Масове вивчення громадської думки у США та інших країнах розгортається у
XX ст. після виходу у світ праці німецького соціолога Ф. Тьонніса "Критика
громадської думки" (1922 р.). Всесвітньо відомою стала, наприклад, діяльність в
цьому плані журналу "Літерарі дайджест" (США), який розсилав мільйон
бюлетенів своїм передплатникам і правильно передбачав результати виборів у
1924, 1928 і 1932 рр. В 30-х рр. з відкриттям Інституту Д. Геллапа у вивченні
громадської думки посилюються професіоналізм, вводиться у практику науково
обґрунтована вибірка, більш ретельно розробляються анкети, створюються
спеціальні соціологічні центри, котрі займаються збиранням інформації з проблем
ринку, реклами, споживання тощо. У 60-х рр. в США створюється Інститут С.
Харріса, який проводить цілий ряд не лише загальнонаціональних, але й серію
міжнародних опитувань.
Щодо вивчення вітчизняної громадської думки, то до 60-х рр. воно майже не
проводилось, хоча в межах радянської соціальної науки в 20-х рр. було проведено
ряд опитувань громадської думки з проблем побуту, використання позаробочого
часу, читацької діяльності і т. п. Наприклад, в роботі В. Кузьмичова "Організація
громадської думки" (1929 р.) були поставлені проблеми діалектичного зв'язку і
взаємовпливу суспільної, групової і індивідуальної думок, переходу кількісних
змін у становленні громадської думки в якісні, стрибкоподібності в її розвитку,
свідомого впливу на її формування, боротьби з незрілою, хибною думкою.
В працях 60-х рр. громадська думка характеризувалася як:
• один зі станів свідомості суспільства (А. Уледов);
• масова свідомість (Б. Грушин).
Ці два підходи, які одержали широке поширення у вітчизняній зарубіжній
літературі, продовжують залишатися предметом дискусій й обговорень. Це
пов'язано з тим, що громадська думка має складну природу, пов'язану з різними
станами та духовними принципами, містить цілу гаму раціональних, емоційних,
вольових елементів і одночасно є оцінювальним і ціннісним судженням.
В сучасній науковій літературі підкреслюється, що соціологічний підхід до
вивчення громадської думки повинен базуватися як на розумінні її в якості
структурного елемента свідомості, так і на фіксації її ролі в системі соціальних
відносин і розгляду всього контексту "свідомість — соціальне середовище". (В.
Осовський, М. Чурілов, Є. Хмсльно, О. Якуба, Є. Головаха, Н. Паніна). Цей підхід
відбиває духовно-практичний характер громадської думки, як свідомості, що
переходить у дію, реальну активність, норму поведінки і відіграє роль регулятора.
Українськими науковцями сформульовані деякі концептуальні положення
щодо особливостей розвитку громадської думки в умовах перехідного періоду і
формування громадянського суспільства, її рівнів, типів, функцій, методики і
техніки вивчення. Можна говорити про три основні етапи розвитку громадської
думки: виникнення, формування і функціонування.
• На першому етапі знання про нове явище ситуації співставляться з власним
інтересом та інтересами інших членів суспільства (тобто відбувається
ідентифікація себе з соціальною спільнотою).
• На етапі формування в процесі спілкування, зіткнення різних думок
виникають єдині спільні судження, позиції.
• На третьому етапі громадська думка орієнтує, регулює, диктує певну
поведінку, дію і взаємодію.
На розвиток громадської думки впливають найрізноманітніші фактори:
• рівень розвитку демократії;
• рівень інституціоналізації громадської думки;
• стан соціально-економічних відносин в країні;
• моральна атмосфера в суспільстві;
• наявність реальних свобод, прав особистості, свобода слова, друку, мітингів,
страйку і т. д.
Як багатосуб'єктивне явище громадська думка характеризується плюралізмом.
Тому для соціології важливим завданням і напрямом є вивчення і аналіз думок
різних соціальних груп, класів, верств, категорій населення, визначення її видів,
рівнів, показників зрілості, функцій.
Думки можуть бути: панівними і опозиційними, публічними та анонімними,
офіційними та неофіційними, істинними і хибними, чіткими і розмитими, мати
повсякденний та науковий характер. Побутують також новаторські і
консервативні думки, прогресивні і реакційні, зрілі і незрілі та ін., породжені
суперечливістю інтересів соціальних груп.
Основними рисами громадської думки є: стабільність, вагомість,
інтенсивність, поширеність, результативність, компетентність, соціальна
спрямованість та ін.
Щодо основних функцій громадської думки, то серед них такі: оцінювальна,
орієнтовна, виховна, регулятивна, соціального контролю, регламентації, захисна
та директивна. Всі ці функції тісно пов'язані між собою і є моментами головної
функції регулювання.
Інтенсивне вивчення громадської думки в Україні розпочалось в 90-і рр., що
було обумовлено створенням і зміцненням правових основ вираження
громадської думки, конституційними гарантіями прав і свобод громадян. Значно
розширилось поле і напрями досліджень громадської думки, зникли теми, які
раніше були закриті для вивчення громадської думки.^Активно вивчають
громадську думку Інститут соціології НАН України, Центр "Соціальний
моніторинг" Українського інституту соціальних досліджень, "СОЦІС — Геллан",
Фонд "Демократичні ініціативи", соціологічні лабораторії провідних
університетів країни (Київського національного, Харківського, Одеського,
Волинського, Чернівецького, Львівського та ін.).
Головними тематичними напрямами досліджень українських соціологів в цій
галузі соціології е теоретичне і прикладне вивчення громадської думки у зв'язку з:
діяльністю засобів масової інформації, переходом до ринкової економіки,
діяльністю основних гілок влади, політичних партій, введенням нової виборчої
системи, а також з проблем злочинності, екологічної безпеки, відносин з Росією,
приватизації землі, електоральної поведінки громадян тощо.
Основними каналами вивчення громадської думки с: референдуми, листи
виборців до народних депутатів, вивчення питань, що надходять під час прямої
телефонної лінії до представників влади, політичних і економічних оглядачів,
форумів, нарад, засоби масової інформації, прикладні конкретно-соціологічні
дослідження.
Аналіз громадської думки мас не лише вагоме практичне, але й теоретичне
значення, сприяючи розвитку наук про суспільство. Соціологія, юридичні і
політичні науки, економічні і етичні теорії не можуть обійтися без такого аналізу,
намагаючись знайти відповідь на питання: "Що з того чи іншого приводу думає
народ, українська нація?" і т. п. Правильна відповідь на подібні питання
допомагають пов'язувати наукову роботу з життям, теорію з практикою, гарантує
від помилок в узагальненнях, оцінках.
Активне вивчення, формування і використання на практиці громадської думки
є невід'ємним атрибутом громадянського суспільства. Без вмілого вловлювання,
глибокого аналізу громадської думки неможлива ніяка мало-мальська серйозна
політика.
Розвиток демократичних інституцій в Україні та масових політичних,
маркетингових, соціальних прикладних опитувань населення порушили низку
методологічних та методичних проблем щодо специфіки соціологічних
досліджень громадської думки на відміну від інших галузей соціальних
досліджень, статусу та методології дослідження громадської думки як
надіндивідуального феномена, методики науково-теоретичних і прикладних її
досліджень. Як засвідчує практика, науковці-соціологи на основі фахових
полінгів можуть зробити чимало важливих теоретико-методологічних узагальнень
щодо функціонування механізму "політика – ЗМІ – громадська думка – масова
свідомість громадян".
У вітчизняній соціологічній науці проблему дослідження громадської думки
концептуально поставив В. Оссовський. У книзі "Громадська думка: спроба
соціологічної інтерпретації" та в наукових статтях він, спираючись на роботи П.
Бурд’є, П. Шалтання, Дж. Геллапа, сформулював методологічні принципи таких
досліджень: "Ми виходимо з твердження: з соціологічної точки зору полстери не
мають справи з реальними суб’єктами громадської думки. Дані полінгів – це
певна сума індивідуальних думок, серед яких містяться, а може й ні, суб’єкти
громадської думки... Громадська думка – це не просто механічна сума
індивідуальних думок" 1. Ідентифікація громадської думки на основі
індивідуальних думок відбувається за допомогою спеціальних запитань-фільтрів
– впевненості, інформованості, компетентності тощо.
Разом з тим, зробивши важливі для розвитку соціології громадської думки
теоретичні та методологічні узагальнення, В. Оссовський непослідовно проводить
їх у своїх роботах. Він вважає, що "між методологічним арсеналом полстера і
соціолога існує й відмінність, зумовлена неоднаковими концепціями громадської
опінії та стилями її дослідження.
Тоді як для полстера відповіді респондента є складниками й елементами
громадської опінії, для соціолога – лише проявами та симптомами, будівельним
матеріалом для реконструкції громадської опінії" 2. Але, відзначаючи різницю
між агрегатним баченням громадської думки (опінії) у полстерів та структурним –
у соціологів, В. Оссовський фактично визнає право на існування двох видів
громадської думки та двох підходів до її дослідження (з позицій політичного
ринку або ринку товарів та послуг "арифметична опініометрія", мабуть, доцільна).
Тобто, і соціологи, і полстери досліджують громадську думку (опінії) – тільки з
різних методологічних позицій. А з цим погодитись неможливо.
По-перше, тому що в масових соціологічних теоретичних та прикладних
(полстерських) дослідженнях основна частина запитань взагалі стосується не
індивідуальних опіній, а зовсім інших видів інформації.
Як відзначали фахівці з методології політичних досліджень Д. Мангейм та Р. Річ,
"опитування надає дослідникові інформацію п’яти типів: факти, знання
(percepcions), думки (opinions), ставлення, установки (attitudes) і звіти про
поведінку (behavioral reports) респондентів... До розряду думок входять судження
респондента про його погляди на певні предмети і події.
На виявлення думок націлені, наприклад, такі запитання, як: "Ви за чи проти
легалізації торгівлі наркотиками?", "Кого би ви хотіли бачити переможцем на
наступних місцевих виборах?". До ставлення можна віднести порівняно стійкі
настрої респондентів і їх оцінки певних явищ та ідей" 3.
Тобто, виявлення індивідуальних опіній (думок) є тільки одним із елементів як
соціологічного, так і полстерського дослідження. У вивченні ж фактів, звітів про
поведінку чи установок-преференцій методологічний полстерський та
соціологічні підходи не відрізняються. Але полстери і соціологи повинні
відрізняти індивідуальне ставлення (установки, "attitudes") до певних акторів,
явищ та процесів та індивідуальні і громадські опінії ("мнения", opinion).
По-друге, громадську думку (громадські опінії), на відміну від індивідуальних
опіній та ставлень, опитувати взагалі неможливо. Опитувань громадської думки
не існує і не може існувати. Можна опитувати громадян, виборців, споживачів,
глядачів тощо, а громадську думку можна тільки досліджувати, як вивчають живі
та неживі об’єкти, реальні та віртуальні.
Громадська думка – це складне надіндивідуальне утворення, а не сума думок
("мнений") окремих осіб, опитати яку неможливо, бо вона не відповідає. Її можна
тільки досліджувати, відфільтрувавши "порожні відповіді" тих, хто не цікавиться
певною проблемою взагалі, не має визначеної позиції ("мнения") з цих питань, а
головне – відсіявши за допомогою запитань-фільтрів та тестових запитань все, як
кажуть американці, що "несуттєво, некомпетентно і не стосується справи".
Суб'єкти та об'єкти громадської думки
Громадська думка є складним, чітко структурованим феноменом. Її суб'єктом
(носієм) є певні групи населення. Проблема встановлення суб'єкта громадської
думки досить складна. Так, для полстерів (особи, які регулярно проводять
опитування громадської думки) суб'єктами громадської думки є респонденти, які
становлять більшість у межах вибірки або певної соціальної категорії громадян,
які потрапили до неї. Таке суто арифметичне визначення суб'єктів громадської
думки було гостро розкритиковане соціологами, які вважають, що цю проблему
слід вирішувати, послуговуючись передусім якісними критеріями.

При з'ясуванні суб'єкта громадської думки необхідно розрізняти поняття

«суб'єкт» і «виразник» громадської думки. Виразниками громадської думки
можуть бути як окремі індивіди (політичні діячі, журналісти, письменники), так і
групи людей. Носієм, суб'єктом громадської думки може бути органічно цілісна
група людей, що дає змогу розглядати досліджуване як цілісне, відносно
самостійне утворення. Тобто, ідентифікуючи суб'єкти громадської думки,
необхідно насамперед звертати увагу на особливості зв'язку між індивідами. Він
може бути стабільним, невипадковим, створюючи на основі спільних, глибоко
усвідомлених інтересів, цінностей, соціального статусу, об'єктивних умов життя,
спільної праці певну органічну цілісність (великі соціальні спільноти, класи,
суспільство, міжнародна громадськість тощо), або спонтанним, випадковим,
плинним і створювати механічну цілісність (черга, натовп, публіка, соціальні
кола, аудиторія засобів масової комунікації). Якщо у першому випадку йдеться
про громадськість, а висловлена нею думка є громадською, то у другому - про
арифметичну суму висловлювань певних прошарків населення, яка не є
громадською думкою.
Встановлення суб'єктів громадської думки має чіткий історичний
контекст, що пов'язано з різними етапами розвитку суспільства. Так, у
доіндустріальних суспільствах суб'єктом громадської думки була публіка,
громада, суспільство. Нині, встановлюючи суб'єкти громадської думки, слід брати
до уваги інтегруючу роль засобів масової комунікації, які транслюють певні
цінності, взірці соціальної поведінки, формують і встановлюють нові зв'язки між
людьми. На цих засадах консолідуються суспільні утворення - суб'єкти
громадської думки. їх основою можуть стати: етнічні уклади і соціальні
маргінали; добровільні об'єднання, у діяльності яких особливу роль відіграють
спеціалізовані канали комунікації; світи спільних інтересів, уподобань і життєвих
стилів, котрі користуються засобами масової комунікації. Органічність, цілісність,
стабільність цих нових суб'єктів громадської думки відрізняють їх від
традиційних, але найголовнішим критерієм їх ідентифікації є спільність інтересу
у вирішенні певної проблеми. Іншими словами, суб'єктами громадської думки
можуть бути як соціальні утворення, що постали на ґрунті специфічних
об'єктивних умов життя, розподілу праці, так і спільноти, утворені масовою
комунікацією, ідеологічними чинниками тощо.
Відомий російський соціолог Б. Грушин вважає, що дослідження об'єкта
громадської думки треба вести з таких позицій:
 • аналіз загальної здатності судження громадської думки з точки зору
специфіки віддзеркалення в ньому дійсності;
• виділення деяких критеріїв, перш за все формальних, в силу яких тс або інше
явище незалежно від його конкретного змісту стає об'єктом громадської думки.
Об'єктом громадської думки є конкретні явища, проблеми, теми, щодо
яких може бути висловлена думка громадськості. Різноманітність явищ, фактів,
ситуацій, процесів соціального життя породжує різноманітність людських
суджень. Процес матеріального виробництва, духовне життя суспільства теж
можуть бути об'єктом громадської думки. У простір її інтересів потрапляють як
явища, що відбуваються у соціально-економічній, політичній сферах, так і
проблеми освіти, виховання, охорони здоров'я тощо. Проблема об'єкта
громадської думки найчастіше постає у прикладних дослідженнях, коли
виявляють «ножиці» між питаннями, які цікавлять населення, та питаннями, які
висвітлює преса, вирішують органи управління. Подібні «ножиці» виникають між
громадською думкою, яка засвідчує розуміння населенням певних актуальних
проблем суспільства, і думкою експертів щодо них.

При встановленні об'єктів громадської думки беруть до уваги:

- загальну здатність суджень громадської думки віддзеркалювати соціальну

реальність, відображати події цієї реальності;
- формальні критерії, за якими певне явище, подія, проблема стають об'єктом
громадської думки: суспільний інтерес, доцільність, дискусійність,
компетентність.
 ЛЕКЦІЯ 2
Структура та функції громадської думки

ТЕЗИ ЛЕКЦІЇ: підходи до структуризації громадської думки. Базисна,

динамічна, суб’єктна, функціональні структури. Основні види функцій
громадської думки у сучасному суспільстві. Функціональність та
дисфункціональність громадської думки, її явні та латентні функції.

Громадська думка може бути використана у регулюванні багатьох сфер

життєдіяльності суспільства, найважливіші серед яких:

а) соціальні процеси, відносини. До них належать організація соціального

управління (вироблення, прийняття та реалізація управлінських рішень);
реалізація принципів соціальної політики та соціальної справедливості;
розв’язання екологічних проблем, організація еколого-соціального моніторингу;
організація процесів функціонування трудових колективів та самоврядування у
них; здійснення соціального контролю тощо;

б) економічні процеси, відносини. Їхніми структурними елементами є

регулювання ставлення населення до економічних процесів, з’ясування ставлення
населення до економічних реформ; вивчення ринку; маркетинг; дослідження
ефективності реклами тощо;

в) політичні процеси, відносини. Їх утворюють політична діяльність загалом;

проблеми реалізації демократичних принципів; організація виборів та
референдумів; визначення рейтингу політичних діячів, політичне рекламування
тощо;

г) духовні, ідеологічні процеси, відносини. Цю сферу охоплюють організація

ідеологічної діяльності, пропаганди, функціонування засобів масової інформації;
соціалізація; виховання особистості.

Як соціальний феномен, громадська думка має такі сутнісні характеристики:

- вона є не арифметичною сумою думок окремих індивідів щодо певного питання,
а інтегративним утворення, яке має історичні, часові, територіальні особливості,
складну структуру і виконує певні функції;
- формується внаслідок висловлювання групи людей, яка є не механічним
утворенням, а характеризується певною спільністю інтересів, цілісністю;
- постає лише щодо актуальних для соціальної спільноти чи суспільства
проблем, ситуацій;
- її характеризують інтенсивність поширення, стабільність, вагомість,
компетентність, соціальна спрямованість;
- може виражатися як у вербальних судженнях, так і в реальній поведінці;
- часто є конфліктною.
 Визначний німецький філософ Г. Ф. Гегель виділив цілий ряд структурних
елементів громадської думки:
• умови існування громадської думки;
• об'єкт (зміст) громадської думки;
• носій громадської думки;
• характер судження, яке виступає в якості громадської думки;
• співвідношення "всезагальної" і "особливої" думки, поєднання і
"протилежність" в "явищі" елементів істини і брехні.

Розрізняють сутнісну і динамічну структуру (цикл розвитку) громадської

думки.

У сутнісній структурі громадської думки виділяють такі компоненти:

Раціональний (пізнавальний, інтелектуальний) компонент — це
знання людей про події і факти, явища і процеси, які стали об'єктом
суспільної уваги.
Емоційний - це масові настрої, соціальні почуття, які виникають з
приводу об'єкта громадської думки.
Результатом взаємодії цих двох компонентів (знань і переживань) є
соціальна оцінка.
Деякі дослідники ставлять на цьому крапку, вважаючи, що громадська
думка переважно є оцінною стороною суспільної свідомості. Однак можна
погодитися з думкою російського вченого Михайла Горшкова, який вважає,
що громадська думка, яка уже склалася, вже самим фактом свого
існування виражає не процес обміну думками, а результат цього процесу.
Відтак - вона має величезний моральний авторитет у щоденному житті і є
не тільки оцінкою, але й передбачає практичну діяльність щодо
задоволення потреб та інтересів суспільних груп, а тому в структурі
громадської думки він (як і ряд інших учених) виділяє ще й третій
структурний елемент - волю - тобто певні дії суб'єктів громадської думки.

Динамічна структура громадської думки розглядає стадії її

розвитку: від зародження до зникнення.
Зародження - вияв широкого зацікавлення певною проблемою
великої кількості людей і активний пошук ними інформації, що стосується
цієї проблеми. У людей з'являється потреба висловити свою думку,
обмінятися нею з іншими людьми. Таким чином формується групова думка.
У процесі обміну думками формуються різні групи, які дотримуються різних
думок стосовно певного явища, події чи факту соціального життя.
Відбувається активна робота щодо згуртування однодумців, виявляються
домінуючі протилежні думки, навколо яких концентруються основні сили.
Функціонування - домінуючі думки "узаконюються" і здатні виступати
у ролі партнерів чи противників керівних органів і організацій, які створили
певну проблему. Ця проблема опиняється і перебуває у фокусі загальної
уваги. Позиції більшості членів соціальної спільноти з цієї проблеми є чітко
визначеними.
Спад - зниження масового інтересу до проблеми, вона стає для
більшості людей не актуальною. Це може бути пов'язане з тим, що
проблему розв'язано, або її вирішення на цей час є неможливим, або ж
з'явилося щось, що перекрило цю проблему. Звужується соціальний склад,
втрачається гострота протистояння. Однак проблема ще продовжує
викликати певне зацікавлення.
Відмирання - думка перестає бути громадською (масовою),
перетворившись в розрізнені міркування окремих людей і груп. Соціальна
оцінка сходить нанівець.

Канали поширення ГД

Прямі канали висловлювання громадської думки - особисті контакти

працівників органів управління з населенням; листи; збори та мітинги,
демонстрації та страйки, які характеризуються прямим, безпосереднім контактом
виразника думки з представниками органів управління. Тому ця група каналів
значно надійніша. Оскільки позиції населення висловлюються в даному разі
прямо, об'єктивність інформації (потенціальна) цілком досяжна, чого не можна
сказати з приводу її репрезентативності. Справді, на мітингах і зборах, наприклад,
можуть виступати люди, які далеко не завжди висловлюють думку всього
населення, а сфера особистих контактів представника органу влади може бути
обмеженою і, відповідно, отриманій в цих контактах інформації не вистачатиме
репрезентативності.
Спеціалізовані канали висловлювання громадської думки - це
опитування із застосуванням наукових соціологічних методів. Опитування дають
можливість одержувати надійну і репрезентативну інформацію, нагромаджувати
її з широкого кола проблем життя певної території, аналізувати зміни громадської
думки в динаміці шляхом проведення повторних, так званих панельних,
опитувань з тих самих проблем, встановлювати і прогнозувати закономірності
функціонування громадської думки.
Особливості механізму взаємодії громадської думки з державними,
політичними, економічними та іншими соціальними інститутами залежать від
каналів її висловлення.
Серед найголовніших каналів висловлення громадської думки
виділяють такі:
 через поведінку під час виборів усіх рівнів (президентські, парламентські,
муніципальні, до місцевих органів влади);
 через участь у законодавчій діяльності, референдуми, плебісцити, зібрання
та інші різного роду представницькі органи;
 за допомогою засобів масової інформації і комунікації (включно з
плітками);
 через мітинги, протести, демонстрації, страйки тощо;
 через лобістські структури і групи тиску.
 Лобізм - це особлива система реалізації інтересів окремих організацій і
різноманітних соціальних груп шляхом цілеспрямованого впливу на органи
законодавчої та виконавчої влади з метою добитися схвалення або несхвалення
ними того чи того законопроекту. Термін походить від англійської, що означає
"закрите приміщення для прогулянок, вестибюль, кулуари". Вважають, що
традиція лобізму як специфічного політичного феномену сягає своїм корінням
часів президентства у США Уліса Сімпсона Гранта (1869-1877), який із своєю
командою мав звичку після робочого дня проводити час у вестибюлі одного із
вашингтонських готелів. Тоді, у неформальній обстановці, з ним та
представниками його команди можна було вирішити чимало проблем, часто
небезкорисливо.
Сьогодні лобізм у США поставлено під контроль закону. Лобіст повинен
зареєструватися в Конгресі і подати інформацію про себе та про особу чи
організацію, яку він представляє; повідомляти про щоквартальні витрати
(письмово про всі витрати понад і0 дол.) і про джерела фінансування (понад 500
дол.) лобістських дій; лобісти зобов'язані повідомляти, на які законодавчі акти
вони планують впливати і які нові статті були внесені завдяки їхнім зусиллям
тощо.
У більшості країн, у тому числі й у країнах із високо розвинутою демократією,
лобізм законодавчо не регламентується. Одним із найголовніших каналів
висловлення громадської думки є її оприлюднення через соціологічні опитування
- це специфічний, спеціально організований канал висловлення громадської
думки.
Варто зазначити, що опитування як вивчення громадської думки, цей
порівняно недавній винахід став досить поширеним прийомом підтасовування і
маніпуляції громадською думкою. Орієнтуватися на опитування громадської
думки неможливо, оскільки опитування, як спосіб вивчення громадської думки, є
дуже специфічним винаходом. Хоча воно й має науково подібний характер, однак
не може бути нейтральним. Вивчення громадської думки передбачає наявність
замислу в того, хто здійснює опитування, а відтак - громадської думки насправді
не існує - вона нібито робиться професіоналами за допомогою ЗЛИ. Цю ідею
вперше сформулював французький соціолог П'єр Бурдьє (1930-2002) у 70-і рр. XX
ст. у статті "Громадської думки не існує". Він задав соціологам резонні запитання:
чому ви впевнені, що всі індивіди мають думку з того чи іншого приводу і чому
ви думаєте, що всі вони задають собі запитання, яке ви сформулювали в анкеті?;
чому ви вважаєте, що всі думки з соціальної точки зору є рівноцінними? Вчений
робить висновок, що соціологи насправді не вимірюють "громадську думку", а
виробляють її, як якісь неіснуючі факти.
Хоча задля справедливості потрібно зазначити, що основний пафос П'єра
Бурдьє та його послідовників спрямований не проти самого феномена
громадської думки, а проти недобросовісних прийомів ц вимірювання та
інтерпретації.
Розподіл громадської думки тими чи іншими каналами залежить від
соціально-політичної ситуації і відзначається такою закономірністю як
самокомпенсація. її суть полягає в тому, що у випадку перекриття котрогось із
перерахованих каналів висловлення громадської думки, відбувається
перерозподіл її потоків рештою каналів. Навіть дуже жорсткий репресивний
режим не здатен перекрити геть усіх каналів - завжди залишатиметься місце для
пліток, відбуватиметься взаємодія індивідів у малих групах, триватиме
міжособистісне спілкування тощо. І навіть якщо зовні може здатися, що народ
цілком придушений і жодної громадської думки не існує, насправді громадська
думка живе і відбувається нагромадження її потенціалу. Це дуже небезпечна
форма громадської думки (згадайте, громадська думка це не тільки соціальні
оцінки, вона містить і вольовий компонент - певні дії суб'єктів). Тому ця форма
особливо небезпечна через те, що неможливо спрогнозувати як розрядиться цей
нагромаджений потенціал - ні за формою його вияву (це може бути бунт, страйк,
акції громадянської непокори та ін.), ні за місцем соціального вибуху (економічна,
політична сфера та ін.). Не в останню чергу, саме через це навіть
найрепресивніший режим зацікавлений у тому, щоб знати про стан громадської
думки в суспільстві. Він отримує інформацію про думки різних соціальних груп
особливими методами - агентурними, і суб'єктом цього процесу виступають
органи політичної поліції (КГБ в СССР, гестапо в гітлерівській Німеччині тощо).

Горизонтальний вимір громадської думки. Виявляється в урегулюванні

різноманітних стосунків між індивідами в соціальних спільнотах. Його функції
забезпечили еволюцію цивілізації. До них належать: оціночна, критична,
діагностична, нормативна, виховна функції.
Оціночна функція. Пов"язана з оцінним навантаженням суджень про суспільні
явища, події, процеси. Важливість її полягає в тому, що діяльність людини у будь-
якій сфері супроводжується певними оцінками суспільних проблем, свого місця в
суспільстві, які відповідно впливають на її мотивацію та поведінку. Вона
виражається через ціннісні судження про діяльність офіційних владних інститутів
та їх лідерів, гучних політичних подіях, характер складається в суспільстві
ситуації і т.п. У неорганізованої, стихійної формі подібні оцінки практично
завжди присутні в домашньому або робочому колі людей, в їх неформальному
спілкуванні, в дискусіях про політичну "злобі дня". В організованій формі вони
найчастіше виявляються шляхом опитувань громадської думки, ініційованих як
самими структурами діючої влади, так і різними громадськими організаціями,
партіями, рухами, іншими недержавними замовниками.
Про масові судженнях, що виконують оцінну функцію, нерідко
говорять як про найменш змістовних з усіх тих, що можуть виходити від
громадської думки, наділяючи їх при цьому в основному емоційно-чуттєвої
сутністю. Дійсно, найчастіше продуктом оціночної діяльності громадської
думки виявляються скупі "так" або "ні", "за" або "проти", "погано" або
"добре". Однак скупі за формою вираження далеко ие завжди є такими за
змістом попередньої їм духовно-практичної діяльності людей. Адже за
простими, іноді альтернативними, оціночними судженнями ховаються
великий соціальний досвід мас, їх сумніви, зіставлення, роздуми, дискусії,
нарешті, народна інтуїція і життєва мудрість.
 Контролююча функція. Її своєрідність полягає в тому, що громадська
думка практично з будь-якого значимого для себе питання займає певну
позицію і прагне до того, щоб їй відповідала відповідна діяльність владних
органів і їх керівників
Критична функція. Полягає у відображенні громадською думкою
найактуальніших проблем суспільства, ставлення до них різних верств
населення.
Діагностична функція. Виявляється у розпізнаванні громадською
думкою суспільних подій, явищ, процесів, ефективності роботи соціальних
інституцій і владних структур.
Нормативна функція. Полягає у здатності громадської думки разом
з іншими соціальними інституціями брати участь у нормотворчих процесах:
виробляти, обновлювати, змінювати, концентрувати в собі соціальні,
політичні, культурні, поведінкові норми, демонструючи їх кожному новому
поколінню.
Виховна функція. Сутність її виявляється у виховному впливі на
людину, в актуалізації процесу соціалізації особистості, важливим
компонентом якого вона є в інтеграції у соціальне життя, формуванні
особистісних якостей індивідів.
Вертикальний вимір громадської думки. Передбачає розгляд
функцій громадської думки як соціальної інституції, найпомітнішими серед
яких є: експресивна, консультативна, функція тиску на владу, директивна.
Експресивна функція. Полягає в тому, що громадська думка завжди
виражає певну позицію щодо суспільних подій, явищ, процесів, дій владних
структур, оцінює й контролює дії влади в усіх сферах суспільно-політичного
буття.
Консультативна функція. Реалізує себе у рекомендаціях органам
влади щодо вирішення різноманітних суспільних проблем. Суть її полягає і
тому, що в разі необхідності громадська думка може бути виражена у
формі ради, пропозиції, адресованих владному органу, в яких містяться ті
чи інші способи вирішення назрілих політичних, соціально-економічних та
інших проблем. Звичайно, вироблення слушної поради, конструктивної
пропозиції вимагає від суб'єкта громадської думки певних здібностей, і
перш за все вміння аналізувати факти і явища дійсності, передбачити
соціальні та політичні наслідки пропонованих рішень, враховувати,
наскільки вони адекватні інтересам суспільства, держави, самих мас. По
частині їх наявності багато владні інститути і посадові особи виявляють
відомий скепсис, вважаючи марним залучення громадськості до пошуку
оптимального рішення значущих завдань, покладаючись на власну думку
або, в кращому випадку, на думку експертів.
Функція тиску на владу. Суть її у тому, що громадськість засобами
мітингів, демонстрацій, страйків чинить тиск на органи управління і
спонукає їх до прийняття певних рішень.
Захисна функція громадської думки. Йдеться про те, що через
вираження думки, за допомогою чітко визначеної позиції з нагальних
питань люди можуть відстоювати власні інтереси, захищати свої
громадянські права і свободи.
Директивна функція. Виявляє себе у виробленні громадськістю
рішення щодо конкретних проблем суспільства, які мають імперативний,
обов"язковий характер. Прикладом реалізації директивної функції є
референдуми, вибори органів влади тощо.
Ефективність цих функцій, максимальне використання їх потенціалу
залежать від демократичності суспільства, механізмів взаємодії суб"єктів
влади і суб"єктів громадської думки, особливостей електоральної
поведінки, авторитету громадської думки тощо.