Психологія журналістики

Тема.1. Психологія журналістики як сучасна наукова галузь. Творчі аспекти роботи

медійника
План
1. Психологія журналістики в контексті сучасних мас-медіа.
2. Проблема творчості у філософському аспекті.
3.Творчість як фахова діяльність журналіста.
4. Креативність як форма творчості.

1. Психологія журналістики в контексті сучасних мас-медіа

Психологія журналістики (від грецьк. psychе – душа, logos – слово, вчення) – це
порівняно молода наукова галузь психології. Вона вивчає

Психіка – це функція мозку, його здатність відображати об’єктивну дійсність у

вигляді відчуттів, думок та інших суб’єктивних образів об’єктивного світу. Психіка має
такі властивості:

Одне з головних завдань загальної психології – найповніше описати і пояснити

переживання, поведінку людини, а також проаналізувати умови виникнення і зміну тієї
поведінки. Натомість психологія журналістики вивчає

Варто акцентувати, що в центрі уваги психології журналістики – медіакомунікація і

вплив ЗМІ на поведінку людей у суспільстві.
Психологія журналістики виникла і розвивалася паралельно з удосконаленням
каналів транслювання масової інформації. З огляду на це, сьогодні її все частіше
називають також «медіапсіхологією».
Проте варто зазначити, що поняття медіапсихологія за змістом вужче, ніж психологія
журналістики, оскільки опускає психологічні аспекти, пов’язані з творчістю й
поведінкою медійників. Медіапсихологія – це

Основні завдання медіапсихології становить

Медіапсихологія як комплексна, інтеграційна, гуманістично спрямована галузь

знання, з одного боку, перебуває на початковому етапі свого розвитку, але, з іншого, на
сьогодні можна упевнено констатувати, що в межах цієї молодої науки накопичений
багатий теоретичний і емпіричний матеріал, передусім дані тих наук, з якими
медіапсихологію ріднить загальне проблемне поле.
Предметна область медіапсихології включає опис основних компонентів
медіакультури, виявлення психологічних закономірностей міжособистісних стосунків і
поведінки людини в полікультурних медіапросторах. До об’єкта вивчення
медіапсихології належать також дослідження психологічних феноменів і механізмів
сприйняття медіакультури, процесів формування і функціонування медиакомпетентости
і медіаімунітету (медіазахищеності) особи в системах медіаосвіти (media education),
медіавиробництва (media production), медіасприйняття (media perception) і
медіаспоживання (media consumption).
Психологія журналістики тісно пов’язана з поняттям комунікація. Комунікація (від
лат. communiko – спілкуюсь з кимось) – це спілкування, передача інформації. У
філософії екзистенціоналізму і персоналізму – спілкування, у процесі якого самотня
людина відкриває себе іншій, між ними налагоджується інтимний духовний зв’язок.
Комунікація є вищою формою психологічного зв’язку між людьми.
Тобто під комунікацією розуміють зв’язок, взаємодію двох систем, під час якої від
однієї системи до другої передається сигнал, що несе інформацію. Під час взаємодії
людей комунікація отримує новий якісний зміст.
Заначимо, що у психології комунікації більшість сучасних спроб описати і пояснити
феномен «комунікація» ґрунтується на моделі американських дослідників Шеннона і
Вівера, яку вони запропонували ще 1949 р.:

Взявши за основу модель комунікації Шеннона і Вівера, професор Василь Лизанчук

стверджує, що особливим предметом дисципліни «Психологія журналістик» є:
а)

б)

Варто наголосити, що психологія журналістики – це система знань щодо

особливостей медіавиробництва та медіавливу на аудиторію. Відтак власне ці два
напрями й становлять зміст дисципліни. Перший напрям пов’язаний з поняттями
творчість та креативність журналіста. Крім того, він вивчає психологічні процеси, що
становлять основу професійної діяльності медійників, як-от: уява, увага, пам’ять,
спостережливість, творча інтуїція тощо.
Інший напрям психології журналістики – медіавплив на аудиторію – вивчає такі
аспекти, як поняття «масовидні явища» та їх різновиди, роль безсвідомого в
медіасприйнятті, види медіа впливу на рецепієнтів (навіювання, зараження, наслідування
й переконання), механізми створення моральної паніки. Цей напрям психології
журналістики тотожний поняттю медіапсихологія.

2. Проблема творчості у філософському аспекті

Сучасне розуміння творчості як сутнісної ознаки людини досить повно виявляє
характер змін, які відбуваються в нинішньому суспільстві. Відповідно творчість можна
визначити як форму саморозвитку індивіда, вияв його сутності з позиції свободи, як
форму залучення до найвищого сенсу людського буття.
Філософський аналіз творчості передбачає відповіді на питання:
а)
б)
У різні історичні епохи філософія по-різному відповідала на ці запитання.
1.1. Творчість пов’язана в ній зі сферою кінечного, минущого та мінливого
Античність буття, а не буття вічного, нескінченного. Постає у двох формах:
 Божественне Людське

1.2. У середньовіччі сформувалося дві тенденції.

Християнст- Теїстична −
во

Пантеїстична −

Художня й наукова творчість, навпаки, постають як щось другорядне.

У своїй творчості людина ніби постійно звернена до бога і обмежена
ним; і тому середні віки ніколи не знали пафосу творчості, яким було
пронизане Відродження, Новий Час та сучасність.
1.3.
Відродження

1.4.
Реформація

Творчість, по суті, називається чимось спорідненим до винахідництва

(Бруно, Бекон, Гоббс, Локк, Юм).
1.5.Німецька Довершена концепція творчості в 18 столітті створюється Кантом,
класична який спеціально аналізує творчу діяльність під назвою продуктивної
філософія здатності уяви.
1.6.Філосо- Розуміння творчості в німецькій класичній філософії як діяльності, що
фія породжує світ, зробило істотний вплив на марксистську концепцію
марксизму творчості. Матеріалістично тлумачивши поняття діяльності, Маркс
розглядає її як наочно-практичну діяльність, як «виробництво» в
широкому сенсі слова, що перетворює природний світ відповідно до
цілей і потреб людини та людства. Марксу був близький пафос
Відродження, що поставило людину і людство на місце бога, а тому і
творчість для нього постає як діяльність людини, що творить саму себе
в ході історії. Історія ж постає, перш за все, як вдосконалення наочно-
практичних способів людської діяльності, що визначають собою і різні
види творчості
1.7.Філософія
кінця ХІХ-
початку ХХ
століття

2. Творчість як фахова діяльність журналіста

Тлумачний словник подає, що «творчість – це

Адаму Шафф під творчістю розуміє кожну людську активність, в якій домінують
мотиви вищі за збагачення і створюються певні нові цінності.
Ціннісну орієнтацію

Другий підхід, який найбільш продуктивний в питаннях вивчення творчості зараз, це

системний підхід. Пономарьов пропонує використовувати діяльнісний підхід як окремий
випадок системного, “в основі якого лежить не дія (діяльність), а взаємодія; дія ж
(діяльність) розуміється як абстрактно виділена функція одного з компонентів
взаємодіючої системи”.
Інтелектуальними компонентами творчості є інтелектуальна ініціатива та
дивергентне мислення, яке

Головною ознакою готовності до творчості Ігор Кон називає творчу активність,

тобто уміння звільнитися з-під влади буденних уявлень і заборон (часто
неусвідомлюваних), шукати нові асоціації і непроторовані шляхи, водночас це
розвинений самоконтроль, організованість, уміння себе дисциплінувати.
 Творчість – процес багатосторонній. Він включає

Крім соціальних, для творчості особливе значення мають особисті чинники, зокрема
психологічні якості особистості, її характер, сила волі, винахідливість, пристрасть,
досвід, інтелект, гострий розум, інтуїція, уява тощо.
Важливою умовою творчості є сприйняття нових ідей, здатність знаходити і
порушувати проблеми, незалежність поведінки та суджень і водночас уміння
поступатися і відмовлятись від своїх попередніх думок, критичність, сміливість,
терпимість.
У психології творчості її тлумачать як

Отже, творчість –

3. Креативність як форма творчості

Із поняттям творчість тісно пов’язане поняття креативність. Якщо творчість
розуміють як специфічний процес, пов’язаний зі створенням нового, то креативністю
називають

Креативність виявляється багатоаспектно: це оригінальність і швидкість мислення,

здатність знаходити несподівані рішення, здавалося б, в безвихідній ситуації, багата
уява, відчуття гумору, створення нових оригінальних продуктів (матеріальних й
інтелектуальних). Креативність виявляється у відмові від стереотипних способів
мислення.
Бар’єри, що перешкоджають прояву нашої творчості:
1)вікові;
2)статусні;
3)статеві;
4) занижена самооцінка;
5)звички\принципи.
Обмежуть стереотипи статусні, вікові, статеві, звички\принципи,
Правила креативного мислення
(Вільям Н. Йоманс)
1. Не дозволяйте припущенням пригнічувати ваші здібності. Відкиньте припущення.
2. Привчіть себе приділяти час пошуку альтернативи. Не зупиняйтеся й генеруйте
якомога більше ідей, перш ніж вибрати якусь одну.
3. Для пошуку рішень потрібно створити атмосферу, де ви та всі, хто генеруватиме
ідеї, будете відчувати себе вільно, висловлюючи нові ідеї (навіть якщо вони будуть
помилковими), атмосферу, де ідеї не будуть миттєво оцінені й розкритиковані.
4. Щоб розкрити справжній творчий потенціал, потрібно позбутися комплексів й
рухатися від лівобічного руху, в якому переважають числа, до правобічного –
творчого мислення.
Якщо ви працюєте над проблемою тривалий час й не можете знайти рішення,
залиште її на певний час і дайте волю своїй підсвідомості − вирішення знайдеться саме
по собі.
Етапи креативного процесу.
1. Псевдоінсайт. Кілька етапів рішення на початку виконання завдання.

2. Аналіз проблеми. Глибоке вивчення інформації і зіставлення даних.

3. Фрустрація.Сповільнення. Виходу з ситуації нема. Закінчення терпіння.

4. Інкубація. На підсвідомому рівні вирішення проблеми.

5. Інсайт (осяяння). Коли у мозку це рішення сформовано і з неусвідомленої потрапляє у

свідомість.

6. Перевірка рішення.
Процес творчого мислення (Вільям Н. Йоманс)
Підготовка 
− Збір та сортування певної інформації
− Ретельний аналіз проблеми
− Вивчення можливих шляхів вирішення проблеми
Виношування
− Розумова робота − аналіз, синтез, уявлення та оцінка − продовжуються у
підсвідомості
− Частини проблеми виділяються й виникають нові комбінації
Розуміння
− Поступово чи раптово у свідомості виникає нова ідея – найчастіше тоді, коли
людина ослаблена й не думає про проблему
Підтвердження
− Ґрунтовна перевірка нової ідеї, розуміння, інтуїції, здогаду чи рішення