Предмет соціального пізнання має свою специфіку

порівняно з іншими об´єктами пізнання, що

зумовлює певні труднощі в дослідженні
суспільства.

Предметом соціальної філософії є суспільство, взяте у

взаємодії всіх його сторін, тобто як цілісна соціальна
система, а також закони функціонування і розвитку
суспільства. Це означає, що соціальна філософія
розглядає і пояснює різні суспільні явища та процеси
на макрорівні, тобто на рівні всього суспільства як
соціальна системи, яка саморозвивається і
самовідтворюється.

Соціальна філософія розглядає також взаємодії між собою

різних суспільств. У полі її зору знаходяться і ті явища і
процеси суспільного життя, які характеризують розвиток
усього людства. У цьому випадку предметом соціальної
філософії виступає історичний процес у його цілому,
взаємодія його об'єктивних і суб'єктивних сторін,
закономірності його розвитку.
Отже, оскільки предметом соціальної філософії є
суспільство, яке складається з окремо взятих індивідів, то
її місце в структурі філософії є дуже важливим. Тому, що
без існування людини було б неможливе існування
філософії як такої. Отже, соціальна філософія розглядає
особливості розвитку і співіснування між собою, так би
мовити, першооснови виникнення філософії взагалі,
тобто людини

Категорії
По-перше, суспільство як система є
надзвичайно складною, розмаїтою структурою.
В ньому функціонують найрізноманітніші
фактори: економічні, політичні, ідеологічні,
моральні, релігійні, естетичні, національні,
сімейні тощо.
Візьмемо, наприклад, таке явище, як сім´я.
Здавалося, на перший погляд, тут відсутня
багатофакторність. Проблема може
розглядатися лише крізь призму кохання. Але
дійсність свідчить, що тут теж можуть
переплітатися розмаїті фактори: моральні,
правові, релігійні, нарешті, політичні та інші.
По-друге, для суспільства характерна
надзвичайна динамічність, відбуваються
постійні зміни. Якщо закони природи
більш-менш стабільні, чи довговічні, то
суспільні закони, на відміну від законів
природи, виникають пізніше, реалізуються
Лише в свідомій діяльності людей. Вони
більш складні за механізмом прояву і не
так чітко функціонують як закони природи.
Нерідко суспільні закони виступають як
"закони-тенденції", що мають певний
ступінь вірогідності. Звідси – трудність в їх
пізнанні, визначеності, що дуже часто
породжує зневіру в їх об´єктивному
існуванні, викликає суперечливу палітру
поглядів на суспільні явища в процесі їх
дослідження представниками різних
напрямків філософської думки.

По-третє, закони суспільного розвитку

реалізуються лише через діяльність людей.
Але кожна людина має своєрідний характер,
думки, прагнення, ставить певні цілі,
вибирає засоби досягнення цих цілей. На
перший погляд, будь-який член суспільства
непідвладний суспільним закономірностям,
діє на власний розсуд, за власною волею,
прагненням. Скільки людей – стільки і
різновидів процесів, подій, стимулів,
діяльності тощо.

По-четверте, специфікою суспільного

пізнання є обмежене використання такого
методу пізнання, як експеримент. Якщо в
природничих науках цей метод
використовується досить часто і без
обмежень, то стосовно суспільства
виникають суттєві складності. За потреби,
тобто при невдалому експерименті, чи при
непідтвердженні якоїсь гіпотези щодо
природного явища, його можна
повторювати до безкінечності, що
недопустимо в дослідженні суспільства.
Адже в суспільстві експеримент
проводиться над людьми, і, якщо він
 виявиться невдалим, то страждають люди.
Повторення експерименту не гарантує його
успіху. Знову можуть бути негативні
наслідки, можуть страждати люди. Але,
незважаючи на такі можливі наслідки,
експеримент в соціальному пізнанні
необхідний.

Категорії соціальної філософії - термін для позначення багаторівневих

за своїм змістовим наповненням характеристик життєвого світу людини й
суспільства. Категорії соціальної філософії відіграють роль таких форм
практичного, духовно-практичного й духовнотеоретичного освоєння
суспільно-історичної дійсності саме як органічної цілісності, де довільна з
категорій постає як своєрідне уособлення будь-якої іншої, оскільки кожна є
не що інше, як сама ця дійсність, - як цілісність (чи її образ), зафіксована в
одному з ракурсів. Вони докорінним чином і різнобічно зумовлені культуро-
творчою життєдіяльністю того чи того соціального організму - суспільства,
цивілізації тощо.
На перших етапах категоризації суспільної реальності категорії
соціальної філософії перебувають на рівні праформи, постають як
своєрідні роди людського буття, всезагальні форми життєдіяльності
людей
Пізніше - як нерефлексивні, несвідомо сформовані й діючі форми
осягнення людьми соціальної дійсності, свого буття в ній. І лише на
пізніх етапах існування суспільно-історичних макроорганізмів -
культур, суспільств, цивілізацій, спільнот - набувають значення
форм рефлексивних, починають відігравати роль свідомо
розроблених і використовуваних засобів філософського осмислення
соціально-історичного процесу, постають у вигляді засадових
понять різних соціально-філософських учень. Однак і на цій фазі
практичний світ людської життєдіяльності є основою й
середовищем формування та функціонування категорій соціальної
філософії. Відповідно й вони постають як екзистенційнопрактичні
форми такого освоєння суспільноісторичної реальності кожним
наступним поколінням та індивідом, яке здійснюється через низку
послідовних циклів. Основними ланками кожного такого циклу є
практичне, практичнодуховне, духовне (теоретичне), духовно-
практичне і знову практичне освоєння дійсності. Потім цикл (уже
за нових соціально-історичних умов) відтворюється