Матеріал лекції

і матеріал для підготовки до семінару

06.04.2023

 Політична економія як поняття має багато розумінь. У контексті курсу будемо

розуміти його як дослідження зв’язку між економікою і політикою. Хочемо виділити
таку політику, яка в економічному вимірі призводить до розвитку.

 У політичній економії виразно виділяються два підходи: економічний, який виходить з

раціональності економічного вибору і поширює його на політичне життя спільноти
( суспільний вибір), та соціологічний, який спирається на аналіз інституцій і порядків.

 І перший, і другий підходи мають свої переваги і проблеми при описі політики.
Теперішня політична економія шукає шляхи синтезу цих підходів, бачить своїм
завданням поєднати в моделі мотивацію індивіда (максимізацію уподобань, тепер не
менш перспективною вважається максимізація шансів на виживання потомства) і
великі масиві емпіричної інформації/економічної статистики, накопиченої в ХХ різних
політичних ситуаціях ХХ століття.

 Але при цьому дослідження політики в рамках політичної економії так чи інакше
виходять з двох усталених способів/парадигм дослідження політики.

 Платон – оцінка політики з позиції logos на основі пізнання законів, розрізнення

правильної і неправильної політики як наукова проблема

 Аристотель – оцінка політики з позиції phronesis як обмін судженнями, правильне і

неправильне оцінюється в конкретному випадку, на основі спостережень і досвіду

 Продовження Платона – великі політичні філософії, що виводять закони природи і

суспільства/історії (Гегель, Маркс)

 Продовження Аристотеля – прагматичні політичні філософії, що переходять від

питання «як правильно?» до питання щодо конкретної історичної ситуації «як це
працює» і «чиїм інтересам відповідає?» (Макявеллі, Гоббс, Вебер)

 Але в обох парадигмах визнається велика роль ідей, поглядів на суспільство і

політику. Ці погляди змінюють їх, це визнається. Питання про співвідношення ідей з
політичними діями, з успіхом чи поразкою конкретних політичних проектів.

 Інституційна економіка враховує важливість ідей/beliefs у формуванні інституцій.

Сучасна держава з її можливостями для підтримання порядку є результат появи ідей.

 Важливо наголосити – ідеї, які розглядаються в інституційній економіці чи в соціології

це не просто гра розумів за письмовим столом. Це культурні явища, а значить явища
соціальні, а значить явища, що формують розуміння інтересів і порядків.

 З чисто економічної логіки максимізації уподобань пенсіонер у Львові мав

здійснювати однаковий політичний вибір з пенсіонером у Донецьку. Але цього не
 траплялося. Реальний політичний вибір відрізняється від економізованої моделі
«медіанного»/усередненого виборця.

 Економічна раціональність не працює, коли йдеться про систему охорони здоров’я чи

пенсійну систему, відновлювану енергетику чи ГМО.

 У «аристотелівському» руслі продовжуються ряд сучасних досліджень влади і

держави, які демонструють особливу роль політичної комунікації в житті
спільноті/суспільства/політії (Фуко, Бурд’є, Тіллі, Луман)

 Ідея в політиці формує раціональність у просторі соціальної дії. Ідея заохочує ,

легітимізує певну дію, спрямовану на зміну відношень влади. У модерній державі
йдеться про опанування механізмами держави: її законодавством, її бюрократією, її
правоохоронними органами. У політичному просторі це означає, що ідеї стають
мотивом до змін влади в державі. Зміни відбуваються на рівні персоналій і на рівні
інституцій.

 Ідею у вигляді інформації можна повідомити одній людині. Комунікатор може

переконати адресата, інформація може набути смислу, стати частиною наративу,
підтримати довіру чи викликати недовіру. Але щоб стати політично значимою вона
повинна спричинити певну соціальну дію, спрямовану на здобуття/перерозподіл
влади. Ця дія стає політичною дією.

 Політична дія відбувається в публічному просторі. Ця дія може відбутися в діапазоні

форм: від особистого висловлювання довіри чи недовіри до особи, підпису на
підтримку проекту законодавчого акту чи норми аж до революції і зміни порядку.

 Значимість політичної дії залежить не лише від змісту самої ідеї, а й від донесення її
до великих груп людей, від «оволодіння нею масами».

 An idea that is not dangerous is unworthy of being called an idea at all (Oscar Wilde)

 Політична боротьба у публічному просторі є боротьбою ідей і здатностей на їхній

основі організувати політичну дію.

 Ідеї, наративи, смисли набувають політичну значимість якщо політична комунікація,

яка ними оперує, здатна організувати великі групи людей.

 В такій оптиці політика не просто спирається на політичну комунікацію. Політична

комунікація і є політика, спрямована через медіа на суспільство і кожного з нас.

 Порядки влади/панування/Herrshaft, що є необхідними умовами існування спільноти,

держава, як політична форма спільноти – це, в першу чергу, способи мислення. Ці
способи мислення формує в нас комунікація.

 Політична комунікація – це простір подій у свідомості багатьох і дуже багатьох осіб, які
щомиті відбуваються на основі повідомлень.
 Комунікатор, який хоче щоб подія розуміння і надання смислу його повідомленню
відбулася, повинен впливати на різні процеси в формаційному просторі. Мета – саме
інформація комунікатора повинна стати смислом.

 Для досягнення мети існують різні технології – від простого повторювання до спіну,
театру, маркетингу, «чорного піару»

 Цей вплив і є інформаційна політика.

 Для реального впливу на простір комунікації потрібні великі ресурси (фінансові,

інтелектуальні, організаційні). Їх може акумулювати лише потужна коаліція.

А тепер завдання. Ми розглядали комунікацію, що супроводжує введення

державного регулювання – продаж ліків за рецептом.

Спробуймо дослідити цю комунікацію систематичніше. Напишіть короткий есей, де

поясніть, чи зменшує/збільшує рішення уряду невизначеність і для яких груп. Чи є
комунікація продажу ліків за рецептом політичною боротьбою, протистоянням
двох позицій/груп. Якщо так, то хто бореться за владу і інтереси яких груп
представляє рішення уряду і його критика.