Політична влада.

2. Криза легітимності влади, причини, особливості, наслідки.

Легiтимнiсть – це визнання влади народом, навіть якщо воно й не
супроводжується особливим схваленням дій певного конкретного уряду.
Йдеться про визнання політичного режиму у цілому, а не окремих владних
структур чи окремих політиків; про міру його легітимності на певному
часовому відрізку, а не про щось абсолютне і раз назавжди дане. Критичне
ставлення громадян до влади є нормою демократичних суспільств. І лише в
тому випадку, коли стійка більшість населення не бачить способів до
покращення, вдосконалення чинної системи влади, можна говорити про те, що
політичний режим є нелегітимним.

Можна навести також інші думки вчених на цю тему. На думку політолога

Р.Мерельмана (США) під легітимність слід розуміти не здатність режиму
забезпечити собі підтримку громадської думки, а саму якість «моральної або
доцільної правоти режиму», що приписується йому населенням. Інший
американський політолог С.Ліпсет вважає, що «легітимність означає здатність
системи породити і підтримувати віру народу в те, що її політичні інститути
найбільшою мірою відповідають інтересам даного суспільства».

Відомо також, що від рівня легітимності влади великою мірою залежить

ефективність політичного управління. Державні структури не можуть діяти
ефективно (особливо, якщо йдеться про демократичний розвиток) без
достатнього рівня визнання і підтримки. Та роль легітимності цим не
обмежується. Не менш істотним для молодої держави є те, що легітимність
визначає перспективи загальносуспільної інтеграції, яка в одному із своїх
вимірів виступає як становлення політичної нації на засадах громадянства.
Отже, легітимність є однією з передумов формування громадянської нації та
індикатором уже досягнутого ступеня її сформованості. Вона створює
підгрунтя для об’єднання громадян навколо політичних цілей і цінностей,
сприяє формуванню політичної спільноти у межах цілого суспільства.

Легітимність має тенденцію змінювати свою інтенсивність, тобто характер і

ступінь підтримки влади (її інститутів), тому можна казати про кризи
легітимності.

Криза легітимності – це зниження реальної підтримки органів державної влади

чи правлячого режиму в цілому, яке впливає на якісні зміни їхніх ролей і
функцій.
Звичайно розрізняють наступні характерні риси кризи легітимності: відсутність
згоди в суспільстві стосовно політичної влади, невизнання громадянами
процесу прийняття політичних рішень, невідповідність цих рішень домінуючим
у суспільстві уявленням про право та справедливість, надмірна конкуренція у
боротьбі за владу, політична пасивність мас, які не звертають уваги на заклики
влади, неспроможність владної еліти посилити своє політичне панування.

Щодо найвірогідніших причин кризи легітимності політичної влади, то тут

можна сказати, що єдиної точки зору, знову ж таки немає, до їх числа
дослідники найчастіше відносять характер соціально-культурних рис
населення, вплив стереотипів та традицій, поведінку та фаховість політичної
еліти, економічні, соціальні, зовнішньополітичні чинники Легітимність має
властивість змінювати свою інтенсивність, тобто характер і ступінь підтримки
влади (і її інститутів), що дозволяє говорити про періодичні кризи легітимності.
Під кризами розуміється таке падіння реальної підтримки органів державної
влади або правлячого режиму, що впливає на якісну зміну їх ролей і функцій.
Можна виділити кілька причин кризи владної легітимності та делегітимації
влади. Однією з головних причин даного процесу можна вважати конфлікт між
універсальними цінностями, що панують у суспільстві, та егоїстичними
інтересами володарюючої еліти і пов’язаних з нею соціальних груп.
Поглиблення цього протиріччя призводить до того, що влада втрачає підтримку
суспільства та замикається сама в собі, що є симптомом розвитку владної
кризи. Другою причиною делегітимації влади, характерною для демократичних
режимів, є протиріччя між ідеєю демократії та соціально-політичною
практикою управління країною. Подекуди, спроба вирішення цього протиріччя
призводить до використання силових методів, що теж призводить до кризи
владної легітимності та руйнації здобутків демократії. Третьою причиною
делегітимації влади виступає відсутність у політичній системі представленості
в належній формі інтересів соціальних груп, відсутність достатньої
вертикальної мобільності в поєднанні із соціальною нерівністю. Зазначені
причини приводять до радикалізації настроїв у суспільстві та посилення
опозиції, що теж суттєво підриває легітимність влади та довіру до державних
інститутів. Четвертою причиною делегітимації можна назвати наростаючу
бюрократизацію та корумпованість влади. Ця причина є однаково актуальною
для країн з різним історичним досвідом розбудови державності, системою
побудови влади, традиціями демократії та рівнем життя населення. До цього
положення частіше за все приводить відсутність громадського контролю за
діяльністю влади, недостатньо ефективна система обрання влади та наділення її
владними повноваженнями, та нерозвиненість інститутів громадянського
суспільства.
політична криза була наслідком кризи легітимності влади. Важко бути
прем’єром із напівпустим парламентом. Проте ще важче бути опозицією, з
думкою якої не рахуються. Свавілля та узурпація влади завжди
супроводжуються втратою легітимності. В Україні постійним джерелом для
цього була і залишається недемократична процедура прийняття рішень.
Якщо відтворити весь хід кризи, видно, що саме авторитарне прийняття рішень
лежало в її основі. Більшість політичних рішень української влади відбивають
волю та бажання однієї або невеликої групи споріднених (часто компетентних)
осіб.
Недемократичні процедури прийняття рішень вказують на слабкість
політичних інститутів перед політичними силами. В той час як багато було
зроблено для свободи слова та демократичних виборів, демократизація оминула
головні політичні установи.
Внаслідок цього більшість політичних рішень розробляються та приймаються
на політрадах партій або офісах великих підприємств, і впроваджуються через
відповідних представників у виконавчій владі. Таким чином, влада стає
залежною від політичних інтересів, які в ній домінують.
Загалом, політична боротьба в самій владі є поширеним явищем у будь-якій
демократії. Проте, структура політичного інституту обмежує вплив політичного
інтересу на прийняття рішень. Тобто внутрішня організація процесів
вироблення, прийняття та імплементації рішення відповідають завданням
суспільства, а не окремої політичної сили.
Наприклад, в США інститут президента настільки сильний, що система зберігає
стабільність незалежно від того, хто стане президентом. Ще більш яскравий
приклад залежності можливого рішення від самого інституту дає ЄС, де
виконавчий орган – Комісію, обслуговує понад 1200 експертних груп. Можна
тільки уявити наскільки компетентними є рішення в таких умовах.
Інший приклад, який особливо вдало розкриває роль експертів – Венеціанська
комісія. Головним завданням її діяльності є об’єктивна якісна експертиза в
сфері конституційного права та прав людини. Замовниками цієї експертизи
виступають країни члени Ради Європи. Для проведення дослідження
Венеціанська комісія залучає видних експертів із різних країн, які спільно
розробляють висновки та рекомендації.
криза легітимності державної влади – це одна з «вічних» проблем людства, яка
існує з того самого часу, коли з`явилася держава і власне влада. Звичайно, не
існує проблем, які неможливо було б розв`язати. Теоретично, можна знайти
багато шляхів для подолання будь-якої кризи, в тому числі і кризи легітимності
влади, але в практичному вимірі – для кожної країни в кожну епоху потрібен
індивідуальний підхід, знання особливостей, менталітету суспільства,
економічних та інших чинників які впливають на цю державу тощо.