§ 5.

Специфіка «гібридних» режимів сучасності

§ 5. Специфіка «гібридних» режимів сучасності

Аналіз різними школами політологів колишніх і нинішніх по-

літичних режимів свідчить, що жоден з них не існував і не існує
в чистому вигляді. Як правило, в реальному політичному житті по-
літичні режими предстають у формі «гібридних» режимів, які по-
стійно еволюціонують у бік тієї або іншої модельної форми. Істотне
оновлення або корінна зміна політичних режимів здійснюється або
масами за допомогою революційних дій, або правлячими політич-
ними елітами через проведення реформ, військові перевороти тощо.
Більшість недемократичних режимів прагне легітимізувати себе
в очах населення за допомогою введення окремих демократичних
процедур. При цьому самі процедури залишаються під контролем
правлячих еліт. До різновидів «гібридних» режимів відносяться ді-
ктократія і демократура, імітаційна, керована, маніпульована, деко-
ративна демократія, квазідемократія, псевдодемократія тощо.
Діктократія виникає у випадках проведення лібералізації без
демократизації. Це означає, що правляча еліта погоджується на де-
які індивідуальні і громадянські права без підзвітності суспільству.
Такий режим віддає перевагу політичній меншості, що контролює
значну частину ресурсів, на шкоду політичній більшості. Такий ре-
жим склався, наприклад, у Кенії та Кот-д’Івуарі, а також інших аф-
риканських державах.
Демократура ж передбачає демократизацію без лібералізації.
Це означає, що вибори (за умови, що вони взагалі проводяться), ба-
гатопартійність і політична конкуренція допускаються тільки в тій
мірі, в якій вони не загрожують владі правлячої еліти. Фактично по-
літична участь більшості розглядається як пряма демонстрація під-
тримки правлячої еліти. Термін «демократура» був введений швей-
царським політологом-африканістом Максом Лініжером-Гумою
(1930–2018) в книзі «Демократура: замаскована диктатура, підміне-
на демократія» (1992). Прикладами цих режимів можуть служити
Сальвадор і Гватемала, де з середини 1980-х рр. вибори проводи-
лися з порушенням політичних і громадянських прав. На Заході до
реалій сучасної Росії цей термін був застосований канадським по-
літологом Мішелем Рошем, який опублікував статтю «Демократура
Володимира Путіна» в монреальській газеті «La Presse» (12 березня
2004 р.). Великий міжнародний резонанс мала стаття шотландсько-
243
 Розділ 4. Влада і політика

го журналіста Ніла Ашерсона в журналі «London Review of Books»

(6 січня 2005 р.), в якій обговорювалися варіанти демократури в кра-
їнах пострадянського простору та перспективи переходу від демо-
кратури до демократії в Україні. Він писав: «У більшості з цих країн
є демократичні меблі: конституції, парламенти, формально існую-
ча незалежна судова влада, регулярні вибори, гарантії вільного во-
левиявлення і зборів. Але на практиці всі ці інститути піддаються
маніпуляціям в ім’я збереження привілеїв посткомуністичної еліти.
У деяких демократурах, типу азіатських, маніпуляції — всеосяжні
і безсоромні. В інших, на зразок України або Росії, фальсифікація
виборів і використання державного насильства проти політичних
викликів зазвичай протікають з якимсь прикриттям. Головне — збе-
регти свою зграю при владі і при цьому переконати народ і зовніш-
ній світ у тому, що політичний процес, нехай в грубій формі, але
відображає сподівання населення».
Імітаційна демократія (або керована демократія, маніпу-
льована демократія, декоративна демократія, квазідемократія,
псевдодемократія) — форма «гібридного» режиму, при яком, не-
зважаючи на формально демократичне законодавство і формальне
дотримання всіх виборних процедур, фактична участь громадян-
ського суспільства в управлінні державою і вплив суспільства на
владу (зворотний зв’язок) малий або мінімальний. Імітаційна демо-
кратія, як правило, має політичну систему з домінуючою партією.
При такої «демократії» може з’явитися прихована диктатура. Також
така демократія може бути в маріонетковій державі. Керованою де-
мократією називали офіційну концепцію правління індонезійського
президента Сукарно.
Делегативна демократія як політичний режим повністю від-
повідає критеріям поліархії, сформульованим Р. Далем. Концепцію
делегативної демократії запропонував у 1994 р. Г. О’Доннелл для
опису однієї з різновидів імітаційної демократії. Для делегативної
демократії притаманна сильна централізована держава на чолі з ха-
ризматичним президентом, обраним у результаті чесних вільних ви-
борів і який утримує міцний контроль над інструментами правління.
Інші гілки влади не обов’язково є слабкими самі по собі, проте пре-
зидент обходить або пригнічує їх. О’Доннелл вважав слабкість пра-
вових та інституційних обмежень на свавілля влади в делегативної
демократії недоліком. У той же час, інші автори звертають увагу, що
244
 § 5. Специфіка «гібридних» режимів сучасності

ці режими здатні поліпшити ефективність управління. Вони також

можуть формувати умови для подальшого переходу до ліберальної
демократії шляхом підвищення підзвітності та представницькості
системи.
Делегативна демократія заснована на передумові, що перемога
на виборах дає переможцю право здійснювати владу на свій розсуд.
Як правило, кандидати в президенти заявляють, що президент вище
партій і уособлює всю націю. Вони прагнуть сформувати більшість,
яка дозволить президенту керувати країною майже без обмежень.
Тому в делегативної демократії виконавча влада має тенденцію під-
порядковувати інші гілки влади (законодавчу і судову). Обмеження
на владу президента обумовлені головним чином недвозначними
вимогами конституції, такими як терміни перебування при владі,
а також неформальними обставинами владних відносин. Після вибо-
рів громадяни втрачають можливість впливати на політику і стають
пасивними спостерігачами дій президента. На відміну від автори-
тарних режимів, в делегативних демократіях суди ставлять бар’єри
перед неконституційною політикою, зміна влади залишається мож-
ливою, а свобода слова, асоціацій і зборів знаходяться під захистом.
Неліберальна демократія або фіктивна демократія — полі-
тичний режим, що має деякі формальні ознаки демократії, напри-
клад, вибори, але виключає реальні механізми та інститути наро-
довладдя, такі як свобода слова, свобода зібрань, незалежний суд,
поділ законодавчої і виконавчої гілок влади та ін. В таких режимах
громадяни не мають реальних громадянських прав і свобод. Сус-
пільство в таких країнах не є відкритим. Найчастіше конституції
в країнах з фіктивною демократією включають демократичні права
і свободи громадян, але правлячі режими безкарно ігнорують і по-
рушують ці права, оскільки правові механізми та інститути захисту
цивільних прав відсутні.
Термін «неліберальна демократія» ввів у науковий обіг амери-
канський політолог Фарід Закарія (народ. 1964) в своїй статті «Ви-
никнення неліберальної демократії», опублікованій в 1997 р. в жур-
налі «Foreign Affairs». На думку Закарії, демократія без розвинених
громадських інститутів і механізмів захисту конституції призводить
до утворення авторитарних режимів, зникнення громадянських прав
і свобод, внутрішніх конфліктів і воєн. Закарія підкреслює, що вибо-
ри самі по собі не гарантують народовладдя. «Вибори без вибору»,
245
 Розділ 4. Влада і політика

не загрожуючи владі автократів, дозволяють останнім претендувати

на легітимність своєї влади як всередині країни, так і за кордоном.
Крім того, прибічники автократів, будучи «обрані» на виборні поса-
ди, наприклад до парламенту, отримують особисту недоторканність,
що захищає їх від відповідальності і кримінального переслідування.
У 2014 р. Віктор Орбан, після переобрання на пост прем’єр-міністра
Угорщини, заявив, що бачить майбутнє Угорщини в якості «нелі-
беральної держави». В його інтерпретації «неліберальна держава»
не відкидає цінності ліберальної демократії, але не приймає їх як
центральний елемент державної організації. Орбан назвав Сінгапур,
Росію, Туреччину та Китай в якості прикладів «успішних націй»,
жодна з яких ні є ліберальною демократією.
Концепцію тоталітарної демократії запропонував ізраїль-
ській історик Якоб Талмон (1916–1980). До нього це поняття вико-
ристовувалося французьким філософом, політичним економістом
та футурологом Бертраном де Жувенелем (1903–1987) і англійським
істориком .Едвардом Карром (1892–1982). У книзі Я. Талмона «Ви-
токи тоталітарної демократії» (1952) досліджується трансформація
держави, в якої традиційні цінності і догмати віри формують таку
роль уряду, завдяки чому суспільна корисність має провідний прі-
оритет. При тоталітарної демократії держава контролює всіх і кож-
ного. Філософія тоталітарної демократії, згідно з Я. Талмоном, за-
снована на ієрархічно організованій побудові суспільства, в якому
існує абсолютна і вища політична істина, якої дотримуються всі
люди. Вважається, що не тільки індивід сам по собі не в силах до-
сягти цієї істини, але і його обов’язком і відповідальністю є допо-
могти своїм співвітчизникам усвідомити це. Більш того, будь-яка
громадська та приватна діяльність, яка не ставить собі за мету до-
сягнення істини, є марною, безглуздою тратою часу і енергії і по-
винна бути усунена. Тому, економічні та соціальні прагнення, які
зміцнюють колектив, вважаються цінними, а освіту і релігія, які
зміцнюють особистість, виглядають контрпродуктивними. «Ви не
можете бути громадянином, і в той же час християнином», гово-
рить Талмон, посилаючись на аргументи Руссо, «через конфлікт
лояльності».
Вся історія людства свідчить про те, що люди завжди прагнули
до матеріального благополуччя і такого устрою суспільного життя,
при якому могли відчувати себе максимально вільними і розрахо-
246
 Питання для самоконтролю

вувати на справедливе відношення до себе. Як показує історична

практика, таку тенденцію в максимальному ступені може реалі-
зувати тільки демократія — політичний механізм, здатний гнучко
пристосовуватися до змін форм організації суспільства. Демокра-
тія динамічніша за диктатуру і стійкіше, оскільки сучасна людина
обрану ним владу приймає легше, ніж нав’язану. Демократія за-
безпечує конкуренцію ідей, альтернативних політичних проектів,
що знижує ризик необоротних помилок. На відміну від диктатури
демократія є відкритішою і тому життєздатнішою системою прав-
ління. Демократичні процедури сприяють просуванню людей, най-
більш здатних і енергійних, що підвищує якість професійної еліти,
підвищуючи її конкурентоспроможність. Демократія забезпечує
представництво інтересів різних соціальних груп при ухваленні
політичних рішень, що підвищує легітимність влади і керованість
політичної системи в цілому. Тому демократизація політичної сис-
теми є стійкою тенденцією в розвитку сучасних суспільств, тому
будь-який авторитарний режим завжди намагається позиціонува-
ти себе як демократичний, будучи насправді «гібридним». Але все
одно люди будуть рухатися в бік демократії, тому що тільки вона
по-справжньому забезпечує дотримання прав і свобод людини, про-
цвітання людства, світ і безпеку на планеті.

Питання для самоконтролю

1. Чим характеризується влада?

2. Охарактеризуйте основні елементи влади.
3. У чому полягає сутність політичної влади, її суб’єкта і об’єкта?
4. Що означає принцип поділу влади і яка необхідність у його до-
триманні?
5. Охарактризуйте гілки державної влади в Україні, послуговую-
чись Конституцією та законами України.
6. Що таке легітимність влади?
7. На прикладах з історії сучасного політичного життя України роз-
крийте поняття «партократія», «бюрократія» і «технократія».
8. Дайте характеристику соціологічного, субстанціонального і ді-
яльнісного визначення політики.
9. Які види політики Вам відомі?
247