Головні підходи до типологій політичних партій

Багатоманітність історичних та соціокультурних умов політичного

розвитку країн та народів привела до виникнення різноманітних партійних
структур, що виокремлюються своєю структурою, функціями, діяльністю.
Існує значна кількість критеріїв класифікації типів політичних партій.

З огляду на соціальну базу виділяють партії:

 буржуазні;

Буржуазні партії часто підтримують політику, спрямовану на захист

інтересів капіталістичного бізнесу, вони також можуть підтримувати
консервативні позиції з питань соціальної та культурної політики.

 дрібнобуржуазні;

Дрібнобуржуазні партії можуть пропагувати політику, спрямовану на

захист і підтримку малих бізнесів, розвиток сільського господарства,
створення сприятливих умов для самозайнятих осіб та ремісників. У багатьох
країнах дрібнобуржуазні партії можуть мати обмежений вплив порівняно з
більшими політичними силами, проте вони можуть представляти важливий
голос в політичному діалозі.

 селянські;

Вони можуть бути спрямовані на захист прав індивідуальних фермерів,

розвиток сільського господарства, підтримку аграрних інтересів тощо.
Селянські партії можуть бути представлені в парламентах або мати власні
лобістські групи для впливу на законодавство в галузі сільського
господарства.

 пролетарські.

Вони зазвичай виступають за захист прав трудящих, покращення умов

праці, боротьбу за соціальну справедливість, вплив на економічні та соціальні
політики держави в інтересах робітників. Пролетарські партії можуть мати
соціалістичні або комуністичні ідеології та прагнення до зміни соціально-
економічної системи.

За ідеологічними особливостями розрізняють партії:

 консервативні;

орієнтуються на збереження історичних традицій, форм і принципів

суспільного та політичного устрою, а також на протидію радикальним
реформам та обережне ставлення до будь-яких змін взагалі.

 ліберальні;

основною ідеєю є здійснення якомога повнішої свободи особистості

шляхом усунення всього того, що може обмежувати індивідуальну свободу.

 соціалістичні;

представляли соціально-економічні ідеї, основним гаслом яких є

соціальна справедливість, дотримуються «лівих» політичних поглядів.

 соціал-демократичні;

виникла в рамках соціалізму, трансформувалася на позиції поступового

вдосконалення капіталізму з метою утвердження соціальної справедливості,
солідарності і більшої свободи.

 комуністичні;

притримувалися ідеології, що ґрунтується на ідеї спільного майна,

загальної рівності у безкласовому суспільстві, де відсутня експлуатація
людини людиною та панує рівність усіх людей у комуні.

 клерикальні.

Партії, що обстоюють панування або посилення ролі церкви та

духовенства в усіх сферах життя суспільства, передбачає панування кліриків
(духовенства).
 За ставленням до суспільних перетворень виділяють:

o консервативні, що прагнуть зберегти суспільство в незмінному

виді;
o реакційні, що орієнтують на повернення до минулого ладу;
o реформаторські, що орієнтуються на зміну суспільства за
допомогою реформ;
o революційні, що прагнуть радикально змінити суспільну систему
в цілому.

Останніми роками в ряді країн Заходу виникли так звані гуманістичні

партії, які утворили навіть своєрідний Інтернаціонал.

За відношенням до ідеології:

ідеологічні (фундаменталістські (релігійні), марксистські,

націоналістичні, фашистські, анархістські та ін.);
прагматичні.

За розташуванням в ідейно-політичному спектрі виділяють:

 ліві партії

орієнтуються на: радикальні суспільні зміни для розширення

політичної і соціальної рівності; обмеження стихійних проявів ринку і
активне державне регулювання економічних процесів; ліквідація нерівності в
суспільстві за рахунок розширення соціальних програм. До лівих партій
відносять партії соціал-демократичного спрямування та поміркованих
комуністів;

 праві партії

стоять на позиціях елітарності, охорони традиційних цінностей і

стосунків, включно з відносинами нерівності; орієнтуються на стимулювання
вільних ринкових відносин, мінімальне втручання держави в економіку,
впорядкування і обмеження соціальних виплат. До правих партій відносять
консервативні, традиціоналістські партії.

 центристські партії,

що націлені на підтримку існуючого порядку, виступаючи при цьому за

поступові, помірковані зміни на основі консенсусу. Центристи з терпимістю
ставляться до своїх ідейних та політичних суперників. У країнах Заходу цей
сектор політичного простору найчастіше займають ліберали;

 крайні ліві та крайні праві партії,

партії, що мають особливі радикальні програми. Західноєвропейська

традиція зачисляє до «крайніх лівих» партій комуністів і анархістів.

Крайні праві – це непримиренні угруповання націоналістів, (нео)

фашистів та релігійних фундаменталістів, які поділяють ідеї національної або
расової виключності та готові, заради її впровадження, на будь-які, у тому
числі й збройні методи боротьби.

Залежно від походження партії виділяють:

 парламентські партії.

Основною причиною виникнення цих партій є об’єднання

представників певного регіону або прагнення забезпечити своє переобрання
до парламенту. Парламентські партії формуються «зверху», з «голови», а їхні
місцеві комітети і регіональні відділення створюються з «центру». Для таких
партій парламентська фракція є головною ланкою, а в деяких випадках – це
керівний і організаційний центр;

 непарламентські партії.

Їх характерними рисами є централізм у структурі і доктринальна

програмна єдність. Відповідно парламентська та виборча діяльність не є
головною метою. Такі партії формуються «знизу». Місцеві осередки та їх
органи самі створюють центр для координації своєї діяльності. Депутатські
фракції в парламенті організаційно і при здійсненні політичної лінії
відіграють меншу роль.

Залежно від місця і ролі партії в політичній системі виділяють:

 правлячі партії

партії, що дістали в результаті виборів у законодавчий орган країни

право формувати уряд і реалізовувати політичну програму розвитку
суспільства відповідно зі своїми цілями;

 Опозиційні партії,

зазнали поразки на виборах чи не допускалися до виборів існуючим

режимом і через це зосередили свою діяльність на критиці офіційного
урядового курсу і на розробці альтернативних програм.

Розрізняють також партії організаційно оформлені (їх ще називають

масовими) і організаційно неоформлені (кадрові).

Для перших є характерною наявність централізованого партійного

апарату, що формується з функціонерів, які професійно займаються
політичною діяльністю, чітка організаційна структура й наявність
організаційного зв'язку керівних органів з низовими організаціями,
оформлене членство, квитки, внески, обов'язковість статутних вимог,
прийнятих рішень та партійної дисципліни.

Інший тип партій – кадрові – характеризуються відсутністю інституції

офіціального членства, жорстокого організаційного зв'язку пересічних
партійців та керівництва. Головне в діяльності таких партій – виборча
боротьба, "уловлення голосів" виборців, а основна мета – перемога на
виборах.

За організаційною будовою розрізняють:

 децентралізовані партії (консервативні й ліберальні партії

Західної Європи та США);
  масові централізовані партії, для яких ідеологічні доктрини є
більш істотними, ніж для партій першого типу (соціалістичні
партії Європи);
 строго централізовані партії, які мають систему вертикальних
зв'язків, що забезпечує відносну ізольованість первинних
осередків один від одного й гарантують дотримання суворої
напіввійськової дисципліни.

За внутрішньою структурою партії бувають:

 воєнізовані;
 автократичні;
 демократичні.

Американський політолог Стівен Коен виокремлює чотири типи

політичних партій:

Партії як політичний авангард певного класу, верстви (ленінська

концепція).
Партії, створені, насамперед, для участі у виборчих кампаніях
(інколи їх називають "машинами для голосування", їхнє завдання
полягає в участі у передвиборній кампанії, проведенні своїх
кандидатів на виборах (такими, приміром, є партії США).
Парламентські партії (характерні для європейських країн –
Англії, Франції), виконують дві головні функції – підготовку
виборців, схиляння їх на свій бік та контроль за здійсненням
парламентського курсу.
"Партії-клуби" – масові партії, які об'єднують людей не за їх
причетністю до якоїсь політичної лінії, а за спільністю поглядів,
інтересів і запитів. Вони також беруть участь у політичних
виборах.