Тема 1

1. Форми та способи захисту цивільних прав.

У процесуальному законодавстві відсутня дефініція «форми захисту». У сучасних навчальних підручниках категорія «форма
захисту» визначається як процесуальна: нею називають встановлену законом діяльність компетентних органів із захисту прав,
порядок захисту прав юрисдикційним органом.

Об’єктом захисту є цивільні права. Цивільні права можна розглядати у вузькому розумінні – майнові, особисті немайнові, а
також у широкому розумінні – сімейні, земельні, трудові, житлові і т.д., тобто пов’язані з приватними інтересами.
Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміються закріплені законом матеріально-правові заходи примусового
характеру, за допомогою яких здійснюється відновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника.
Загальний перелік цих заходів дається в ст. 16 ЦК.
1) визнання права;
2) визнання правочину недійсним;
3) припинення дії, яка порушує право;
4) відновлення становища, яке існувало до порушення;
5) примусове виконання обов'язку в натурі;
6) зміна правовідношення;
7) припинення правовідношення;
8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;
9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;
10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або
органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Існують 4 основні форми захисту цивільних прав:

1) Адміністративна (звернення до ОДВ і ОМС, комісій по трудових спорах, органів опіки та піклування. Переваги:
швидше, дешевше – немає інституту судових витрат. Але не має такої сили, як судовий захист. Судовий захист – остаточний, бо
рішення адм.. органу може бути оскаржене в судовому порядку.)
2) Нотаріальна (застосовується на основі ЗУ «Про нотаріат». Стосується захисту безспірних цивільних прав. Не може
стосуватися захисту усіх прав громадянина – вузька, обмежена сфера)
3) Третейська (Створюється для вирішення спору. Це недержавний орган, тому назва «суди» досить умовна, оскільки вони
не належать до гілки судової влади. Можуть бути постійними, а можуть створюватися для вирішення конкретної справи – « ad
hoc». Спір для вирішення може бути поданий до третейського суду лише за взаємною згодою обох сторін)
+ судова форма захисту
Стаття 124. Правосуддя в Україні здійснюють виключно суди.
Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.
Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом
випадках суди розглядають також інші справи.
Законом може бути визначений обов’язковий досудовий порядок урегулювання спору.
Народ безпосередньо бере участь у здійсненні правосуддя через присяжних.
Україна може визнати юрисдикцію Міжнародного кримінального суду на умовах, визначених Римським статутом Міжнародного
кримінального суду.

Отже, Судова форма захисту – це процесуальна діяльність органу державної влади – суду - та заінтересованих осіб з метою
захисту прав, свобод та інтересів.
Вищеперелічені форми захисту цивільних прав є юрисдикційними. А існує і неюрисдикційна форма – самозахист.
Самозахист цивільних прав з позицій теорії - це форма їх захисту, що допускається тоді, коли потерпілий у своєму розпорядженні
можливості правомірного впливу на порушника, не вдаючись до допомоги судових або інших правоохоронних органів.
Стаття 19. Самозахист цивільних прав
1. Особа має право на самозахист свого цивільного права та права іншої особи від порушень і протиправних посягань.
Самозахистом є застосування особою засобів протидії, які не заборонені законом та не суперечать моральним засадам
суспільства.
2. Способи самозахисту мають відповідати змісту права, що порушене, характеру дій, якими воно порушене, а також наслідкам,
що спричинені цим порушенням.
Способи самозахисту можуть обиратися самою особою чи встановлюватися договором або актами цивільного законодавства.
Ознаками цивільного судочинства є:
 Одним із його учасників обов’язково є суд;
 Дії, які вчиняються судом та іншими учасниками процесу, є юридичними, цивільними процесуальними діями;
 Об’єктом цивільного процесу є справи, розгляд яких передбачений для суду цивільної юрисдикції;
 Через цивільний процес відбувається реалізація норм матеріального права і захист прав та інтересів відповідних суб’єктів.
Завдання цивільного судочинства визначаються метою судової діяльності, виходячи із Конституції України та інших нормативно-
правових актів. Згідно ст. 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний
розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи
інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Справи, що вникають із цивільних правовідносин потрібно тлумачити у вузькому та широкому значеннях:
1) Відносини, що врегульовані Цивільним кодексом України (вузьке);
2) Відносини, які характеризуються рівноправністю та диспозитивністю взаємного становища учасників, та врегульовані
нормами сімейного, трудового, земельного та іншого законодавства – ст.. 19 ЦПК України) (широке).

2. Судова система України та її структура.

Судова система — це сукупність всіх судів, об'єднаних відповідно до їх компетенції, завдань і цілей, організації та
функціонування, яка будується на принципі територіальності, інстанційності та спеціалізації і ґрунтується на конституційних
засадах правосуддя.

Стаття 17. Система судоустрою

1. Судоустрій будується за принципами територіальності, спеціалізації та інстанційності.
2. Найвищим судом у системі судоустрою є Верховний Суд.
3. Систему судоустрою складають:
1) місцеві суди;
2) апеляційні суди;
3) Верховний Суд.
Для розгляду окремих категорій справ відповідно до цього Закону в системі судоустрою діють вищі спеціалізовані суди.

1)Суду конституційної юрисдикції

В Україні є єдиний орган конституційної юрисдикції – це КСУ. Завданням Конституційного Суду України є гарантування
верховенства Конституції України як Основного Закону держави на всій території України.

2)Судів загальної юрисдикції:

Система судів загальної юрисдикції відповідно до Конституції України будується за принципами територіальності,
спеціалізації та інстанційності.

Систему судів загальної юрисдикції складають:

МІСЦЕВІ СУДИ:
1. Місцевими загальними судами є окружні суди, які утворюються в одному або декількох районах чи районах у містах, або у
місті, або у районі (районах) і місті (містах).
2. Місцевими господарськими судами є окружні господарські суди.
3. Місцевими адміністративними судами є окружні адміністративні суди, а також інші суди, визначені процесуальним законом.
Місцевий загальний суд є судом І інстанції. І інстанція означає, що дана ланка судів наділена повноваженнями щодо розгляду та
вирішення цивільної справи по суті з ухваленням судового рішення.

АПЕЛЯЦІЙНІ СУДИ:
Стаття 26. Види і склад апеляційних судів
1. Апеляційні суди діють як суди апеляційної інстанції, а у випадках, визначених процесуальним законом, - як суди першої
інстанції, з розгляду цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні
правопорушення.
2. Апеляційними судами з розгляду цивільних і кримінальних справ, а також справ про адміністративні правопорушення є
апеляційні суди, які утворюються в апеляційних округах.
3. Апеляційними судами з розгляду господарських справ, апеляційними судами з розгляду адміністративних справ є відповідно
апеляційні господарські суди та апеляційні адміністративні суди, які утворюються у відповідних апеляційних округах.
4. У складі апеляційного суду можуть утворюватися судові палати з розгляду окремих категорій справ.
Апеляційні суди є судами ІІ інстанції. ІІ інстанція означає, що дана ланка судів наділена повноваженням з перегляду судових
рішень місцевих загальних судів, які не набрали законної сили.

ВИЩІ СПЕЦІАЛІЗОВАНІ СУДИ:

Стаття 31. Види і склад вищих спеціалізованих судів
1. У системі судоустрою діють вищі спеціалізовані суди як суди першої та апеляційної інстанції з розгляду окремих категорій
справ.
2. Вищими спеціалізованими судами є:
1) Вищий суд з питань інтелектуальної власності;
2) Вищий антикорупційний суд.
3. Вищі спеціалізовані суди розглядають справи, які віднесені до їх юрисдикції процесуальним законом.
4. У складі вищого спеціалізованого суду можуть утворюватися судові палати для розгляду окремих категорій справ у першій
інстанції, а також утворюється апеляційна палата для розгляду справ в апеляційній інстанції. Апеляційна палата вищого
спеціалізованого суду діє у його складі на засадах інституційної, організаційної, кадрової та фінансової автономії. Кількість суддів
в апеляційній палаті вищого спеціалізованого суду визначає у межах загальної кількості суддів вищого спеціалізованого суду
Вища рада правосуддя з урахуванням консультативного висновку Державної судової адміністрації України.

ВЕРХОВНИЙ СУД:
Стаття 36. Верховний Суд - найвищий суд у системі судоустрою України
1. Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у
порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
У цивільному судочинстві Верховний Суд здійснює правосуддя як суд касаційної інстанції.
Відповідно до ст. 37. до складу Верховного Суду входять судді у кількості не більше двохсот.
2. У складі Верховного Суду діють:
1) Велика Палата Верховного Суду (є постійно діючим колегіальним органом Верховного Суду, до складу якого входить двадцять
один суддя Верховного Суду 1) у визначених законом випадках діє як суд касаційної інстанції з метою забезпечення однакового
застосування норм права касаційними судами;2) діє як суд апеляційної інстанції у справах, розглянутих Верховним Судом як
судом першої інстанції);
2) Касаційний адміністративний суд;
3) Касаційний господарський суд;
4) Касаційний кримінальний суд;
5) Касаційний цивільний суд.

3. Предмет і метод цивільного процесуального права.

Цивільне процесуальне право – це галузь права, яка включає систему юридичних норм, що регулюють діяльність суду цивільної
юрисдикції та інших учасників цивільного процесу, пов’язану із здійсненням правосуддя у справах цивільної юрисдикції.

 ПРЕДМЕТ
Цивільне процесуальне право є самостійною галуззю права, а тому має притаманний тільки йому предмет правового регулювання.
Розгляд питань про судову владу і правосуддя у цивільних справах, про форму здійснення правосуддя в рамках цивільного
процесу дає змогу зробити висновок, що:
Предметом цивільного процесуального права є юридичні процесуальні дії, які виникають у сфері цивільного судочинства. Ці
процесуальні дії виникають у результаті діяльності суду, осіб, учасників справи, та інших учасників судового процесу.
Предмет ЦПП – це суспільні відносини які виникають між судом та іншими учасниками процесу під час розгляду і
вирішення цивільних справ. СУПЕРЕЧНА ПОЗИЦІЯ
Інший підхід – це самі цивільні справи, які є предметом розгляду

H2O - з книжки Сеник-Лемик

Питання про предмет регулювання цивільного процесуального права в науці цивільного процесу вирішують неоднозначно.
Положення, що таким предметом є тільки процесуальні дії суду і учасників процесу, не відповідає цивільному процесуальному
законодавству, численні норми якого визначають
процесуальні права і обов'язки таких осіб. Не відповідає Цивільно-процесуальному кодексу (ЦПК) України зарахування до
предмета цивільного процесуального права тільки цивільних процесуальних прав і обов'язків суб'єктів правовідносин, якими
визначаються також процесуальні дії (наприклад, ст. 143 ЦПК України).
Суперечливою є концепція, за якою, до предмета регулювання цивільного процесуального права включають суспільні відносини,
що виникають у формі адмістративного чи громадського захисту (у третейському суді). У діяльності щодо застосування права
такими органами і організаціями реалізуються загальні із судочинством функції - правозахисна, запобіжна і виховна. Однак
способи і методи їх реалізації різні.
Цивільне процесуальне право визначає порядок розгляду і вирішення цивільних справ, встановлюючи для кожного суб'єкта
процесуальної діяльності права та обов'язки, тобто міру можливої або належної поведінки.
Відповідно до ст. 1 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і
вирішення цивільних справ.
Суспільні відносини, які виникають під час здійснення правосуддя у цивільних справах, мають специфічний характер. Вони
виникають в зв'язку за потреби судового захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних
осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Якщо суспільні відносини, які є предметом правового регулювання
галузей матеріального права (цивільного, сімейного, житлового, трудового тощо), виникають для задоволення економічних,
майнових чи інших інтересів, то суспільні відносини стосовно здійснення правосуддя у цивільних справах виникають з метою
розгляду цивільної справи у спорах між заінтересованими особами та судового захисту невизнаних або оспорюваних суб'єктивних
прав, свобод чи охоронюваних законом інтересів. Отож суспільні відносини, які становлять предмет цивільного процесуального
права, виникають у зв'язку з реалізацією заінтересованими особами права на судовий захист.
 МЕТОД
Метод правового регулювання цивільних процесуальних відносин -самостійна категорія. Поряд із предметом цивільного
процесуального права він характеризує цивільне процесуальне право як самостійну галузь права.
Метод правового регулювання характерний для цивільного процесуального права визначається двома обставинами: з однієї
сторони – виникнення цивільного процесу, його розвиток, перехід з однієї стадії в іншу залежить від волі заінтересованих осіб; з
другої сторони – обов’язковим учасником цивільного процесу є суд, який ухвалює владне рішення від імені держави, що у
випадках, передбачених законом, підлягає примусовому виконанню.

Метод ЦПП – це засоби і способи впливу на ті чи інші правові відносини і на саму поведінку суб’єктів цих правовідносин
Метод правового регулювання цивільних процесуальних відносин характеризується специфікою:
- підстав виникнення, розвитку і припинення цивільних процесуальних правовідносин, характеру правових зв'язків між його
суб'єктами;
- правового статусу суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин;
- процесуально-юридичних фактів;
- цивільних процесуальних дій - їх змісту, форми, порядку виконання;
- цивільних процесуальних санкцій;
- цивільної процесуальної форми.

Виходячи з цього, метод цивільного процесуального права можна визначити як імперативно-диспозитивний, в якому владні
правовідносини співвідносяться зі свободою і рівноправністю заінтересованих осіб.
Ознаки імперативного методу правового регулювання у цивільному процесі виявляються в наступному:
 процесуальні норми забезпечують керуюче становище суду як органу судової влади;
 як основні юридичні факти виступають владні процесуальні дії суду;
 цивільне процесуальне право забезпечує суду право контролю за окремим діями суб’єктів цивільних процесуальних
правовідносин, а також наділяє суд повноваженнями з керівництва процесом;
 цивільний процес базується на чітко визначеному процесуальному порядку здійснення правосуддя – цивільній процесуальній
формі.
Диспозитивні начала методу цивільного процесуального права виявляються в наступному:
 рівноправність сторін цивільного процесу у тих можливостях, які надані їм для захисту своїх прав, свобод та інтересів;
 свобода користування цими правами, оскільки учасники цивільного процесу вправі здійснювати або не здійснювати свої
права;
 наявність системи гарантій прав учасників цивільного процесу.

Система цивільного процесуального права визначається сукупністю цивільних процесуальних норм, що регулюють правосуддя у
цивільних справах і забезпечують виконання завдань цивільного судочинства.
У структурі цивільного процесуального права потрібно виділяти загальні положення, які за змістом стосуються всього процесу, і
норми, які регулюють провадження за окремими стадіями цивільного процесу. Виходячи з цього, у системі цивільного
процесуального права умовно виділяють дві частини – загальну та спеціальну.
Загальну частину цивільного процесуального права складають основні інститути, закріплені в „Загальних положеннях” ЦПК
України: принципи правосуддя; цивільна юрисдикція; учасники судового процесу; представництво; докази; заходи
процесуального примусу; судові витрати; процесуальні строки; забезпечення позову.
Спеціальна частина цивільного процесуального права характеризується сукупністю норм, які регулюють види проваджень та
стадії цивільного процесу.

4. Види цивільного судочинства.

Традиційно в доктрині цивільного процесуального права цивільний процес ділиться на види проваджень за матеріально-правовим
критерієм. Ця концепція найбільш чітко була виражена в ЦПК 1964 року; її первісні моменти збережені у ЦПК України.
За матеріально-правовим критерієм виділяють три види проваджень:
1) позовне провадження;
2) наказне провадження (загальне або спрощене);
3) окреме провадження.

ПОЗОВНЕ ПРОВАДЖЕННЯ
Має універсальний характер, тобто усі справи, які виникають із цивільних, земельних, сімейних, трудових правовідносин
розглядаються у цьому провадженні, якщо ЦПК не встановлено інше.
Ознаки:
- Підставою є позов як матеріально-правова вимога, що випливає зі спірних правовідносин;
- Форма звернення – позовна заява, реквізити якої визначені у ЦПК;
- Сторонами є позивач і відповідач;
- Сплата судового збору за подання позову;
- Наявність інституту ціни позову, забезпечення позову, мирової угоди, зустрічного позову, неналежної сторони, третьої
особи;
- Можливість апеляційного оскарження та примусового виконання рішення.
Категорії справ, що розглядаються:
Що виникають із цивільних, земельних, сімейних, трудових та інших правовідносин і мають характер спору.

Правила позовного провадження є загальними і застосовуються з певними винятками щодо інших видів провадження.
Позовне провадження у свою чергу поділяється на два види: загальне позовне провадження та спрощене позовне провадження.
Особливості розгляду справ спрощеного позовного провадження визначені Главою 10 Розділу ІІІ ЦПК України. Крім цього, в
межах позовного провадження Главою 12 Розділу ІІІ ЦПК України врегульовано специфіку розгляду справ про визнання
необґрунтованими активів та їх витребування.

НАКАЗНЕ ПРОВАДЖЕННЯ
Вид безспірного судового провадження, у якому розглядається вимога про стягнення з боржника грошових коштів або
витребування майна за заявою особи, якій належить право такої вимоги.
Ознаки:
- Форма звернення – заява про видачу судового наказу;
- Учасники – стягувач і боржник;
- Встановлення оспорюваної суми, за якою визначається розмір судового збору за подання заяви про видачу судового
наказу;
- Особливості розгляду заяви судом: у разі відкриття наказного провадження суд у триденний строк видає судовий наказ по
суті заявлених вимог, така видача проводиться без судового засідання та виклику стягувача і боржника для заслуховування їх
пояснень;
- Можливість подання заяви боржником про скасування наказу після його видачі, яка розглядається судом, що видав
судовий наказ;
- Неможливість апеляційного оскарження судового наказу без попереднього оскарження його боржником до суду першої
інстанції, що видав судовий наказ;
- Можливість розгляду після постановлення ухвали про скасування судового наказу справи у позовному провадженні за
заявою стягувача;
- Відкривається виконавче провадження.
Категорії справ, що розглядаються:
Про стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові суми заробітної плати;
Про компенсацію витрат на проведення розшуку відповідача, боржника, дитини або транспортних засобів боржника;
Про стягнення заборгованості за сплату житлово-комунальних послуг, телекомунікаційних, послуг ТБ і радіомовлення з
урахуванням індексу інфляції та 3% річних, нарахованих заявником на суму заборгованості.

ОКРЕМЕ ПРОВАДЖЕННЯ
Є видом непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності,
відсутності юридичних фактів, які мають значення для захисту прав особи, створення умов для їх реалізації чи підтвердження
відсутності або наявності неоспорюваних прав. Адже особа, яка має будь-яке право, не може його здійснити через те, що факти,
які це підтверджують, не є очевидними і потребують перевірки та підтвердження відповідними доказами.
Ознаки:
- Відсутність спору про право, адже суд лише засвідчує наявність факту, а не вирішує спірні відносини. Форма звернення
до суду – заява;
- Відсутність сторін, проте є заявник та заінтересована особа;
- Відсутність ціни позову, інститутів третьої особи, забезпечення позову, мирової угоди, зустрічного позову, неналежної
сторони;
- Вимоги про встановлення фактів не можуть поєднуватись із майновими вимогами;
- Справи окремого провадження розглядаються за загальними правилами позовного провадження;
- Можливе застосування позовного провадження;
- За загальним правилом, не відкривається виконавче провадження (однак є категорії справ, що підлягають примусовому
виконанню, як-от надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку, примусова госпіталізація до
протитуберкульозного закладу).

Категорії справ, що розглядаються:

293 цпк:
2. Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про:
1) обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності
фізичної особи;
1-1) обмеження фізичної особи у відвідуванні гральних закладів та участі в азартних іграх;
2) надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності;
3) визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою;
4) усиновлення;
5) встановлення фактів, що мають юридичне значення;
6) відновлення прав на втрачені цінні папери на пред’явника та векселі;
7) передачу безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність;
8) визнання спадщини відумерлою;
9) надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку;
10) примусову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу;
11) розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб.
3. У порядку окремого провадження розглядаються також справи про надання права на шлюб, про розірвання шлюбу за заявою
подружжя, яке має дітей, за заявою будь-кого з подружжя, якщо один з нього засуджений до позбавлення волі, про встановлення
режиму окремого проживання за заявою подружжя та інші справи у випадках, встановлених законом.

Правила провадження у справах про оскарження рішень третейських судів, оспорювання рішень міжнародних комерційних
арбітражів – врегульовані Розділом УІІІ.
Правила провадження у справах про визнання та виконання рішень іноземних судів, міжнародних комерційних арбітражів в
Україні, надання дозволу на примусове виконання рішень третейських судів – визначені Розділом ІХ ЦПК України.
Відновлення втраченого судового провадження – Розділом Х ЦПК України.
Провадження у справах за участю іноземних суб’єктів – Розділом ХІ ЦПК України.

Цивільний процес характеризується не тільки послідовністю вчинення процесуальних дій, а їх визначеною системою, а тому йому
притаманна стадійність. Стадія цивільного процесу – це сукупність процесуальних дій, які об’єднані єдиною
процесуальною метою. Процесуальні дії, які вчиняються суб’єктами цивільних процесуальних правовідносин, залежно від
процесуальної мети їх вчинення та їх змісту, утворюють стадії цивільного процесу. Кожна стадія цивільного процесу
характеризується певними завдання: або вирішення спору по суті; або перевірка судового рішення на предмет законності та
обґрунтованості; або виконання судового рішення.

5. Стадії цивільного процесу.

Характеризуючи норми ЦПК України, можна виділити наступні стадії цивільного процесу:
1. Відкриття провадження у справі. Метою цієї стадії є вирішення судом питання про можливість прийняття
відповідного звернення заінтересованої особи до судового розгляду. Вона є обов’язковою стадією у всіх видах провадження.
Основні правила визначені ст. 187 ЦПК України. Ця стадія завершується постановленням однієї із чотирьох ухвал: ухвала про
відмову у відкритті провадження у справі, ухвала про повернення позовної заяви (заяви); ухвала про залишення без руху позовної
заяви (заяви); ухвала про відкриття провадження у справі. Учасниками цієї стадії є особа, яка звернулася до суду та суд;
2. Підготовче провадження. Основні правила проведення цієї стадії визначені Главою 3 Розділу ІІІ ЦПК України.
Ця стадія не проводиться в спрощеному позовному провадженні та у справах наказного провадження. Крім цього, у справах
окремого провадження, для яких спеціальною нормою передбачено скорочені строки розгляду, визначено специфіку вчинення
дій, пов’язаних з підготовкою справи до розгляду. Дана стадія проводиться у формі підготовчого засідання (ст.. 197 ЦПК
України). Строки проведення даної стадії визначені ч. 3 ст. 189 ЦПК України та ч. 2 ст. 196 ЦПК України. Ця стадія завершується
ухваленням одного із судових рішень, передбачених ст. 200 ЦПК України. У межах даної стадії проводяться процесуальні дії,
спрямовані на врегулювання спору за участю судді (Глава 4 Розділу ІІІ ЦПК України). Учасниками цієї стадії є учасники справи,
суд та за необхідності – інші учасники судового процесу;
3. Розгляд справи по суті (включає чотири частини: відкриття розгляду справи по суті, з’ясування обставин справи та
дослідження доказів, судові дебати, ухвалення та проголошення рішення). Є обов’язковою стадією для справ позовного та
окремого проваджень, у наказному провадженні в універсальному вигляді відсутня, оскільки суд лише вчиняє дії з видачі
судового наказу. Загальні строки проведення визначені ст.. 210 ЦПК України, для певних категорій справ окремого провадження
визначені спеціальні строки судового розгляду (Так, справа: 1) про госпіталізацію особи до психіатричного закладу розглядається
протягом 24 годин з дня її надходження; 2) про психіатричний огляд – протягом 3 днів з дня її надходження; 3) про надання
амбулаторної психіатричної допомоги, її продовження та продовження госпіталізації – протягом 10 днів з дня її надходження; 4)
про обов’язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу або про продовження лікування – не пізніше 3 днів після
відкриття провадження у справі; 5) про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю – у 5-денний строк з дня
надходження заяви). Дана стадія залежно від виду провадження завершується ухваленням відповідного судового рішення або
постановлення ухвали про закінчення судового розгляду без ухвалення рішення суду (див. ст.. 255, 257 ЦПК України).
Учасниками цієї стадії є учасники справи, суд та інші учасники судового процесу;
4. Перегляд судових рішень, які не набрали законної сили, в апеляційному порядку. Об’єктом перегляду є судові рішення
місцевого суду. Предметом перегляду є незаконність та/або необґрунтованість судового рішення суду І інстанції. Дана стадія
проводиться за ініціативою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та
обов'язки. Строк розгляду визначений ст. 371 ЦПК України. Повноваження апеляційного суду за результатами перегляду
цивільної справи визначені ст.. 374 ЦПК України. Учасниками цієї стадії є учасники справи, суд та інші учасники судового
процесу. Ця стадія завершується ухваленням постанови апеляційного суду;
5. Перегляд судових рішень, які набрали законної сили, в касаційному порядку. Об’єктом перегляду є постанови
апеляційного суду, а також судові рішення місцевого суду, що переглядались апеляційним судом. Предметом касаційного
перегляду є незаконність судових рішень судів нижчестоящих інстанцій. Ця стадія проводиться за ініціативою учасників справи
та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки. Строк розгляду визначений ст. 407 ЦПК
України. Крім цього, згідно ч. 1ст. 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п'яти днів після
складення доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення
учасників справи. У суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в
порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 Кодексу. У разі
необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі. Розгляд справи в суді касаційної інстанції
починається з відкриття першого судового засідання або через п’ятнадцять днів з дня відкриття касаційного провадження,
якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи (ч. 1-2 ст. 402 ЦПК України). Повноваження касаційного суду за
результатами перегляду судового рішення визначені ст.. 409 ЦПК України. Ця стадія завершується ухваленням постанови
касаційного суду;
6. Перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами. Об’єктом перегляду є рішення суду,
постанова суду або ухвала суду, якими закінчено розгляд справи, що набрали законної сили. Дана стадія проводиться за
ініціативою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки. Підстави
для перегляду судового рішення визначені ст.. 423 ЦПК України. Згідно ч. 2 ст.. 429 ЦПК України заява розглядається судом за
правилами, встановленими ЦПК України для провадження, у суді тієї інстанції, яка здійснює перегляд. У суді першої інстанції
справа розглядається у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи. Учасниками цієї стадії є
учасники справи, суд та інші учасники судового процесу. Повноваження суду за результатами перегляду судового рішення
визначені ч. 3 ст. 429 ЦПК України. Ця стадія завершується ухваленням одного з судових рішень, визначених ч. 4 429 ЦПК
України.;
7. Виконання судових рішень. Дана стадія проводиться, якщо ухвалене судове рішення, що підлягає примусовому
виконанню. Процесуальні питання, пов’язані з виконанням судових рішень та рішень інших органів, а також особливості
судового контролю за виконанням судових рішень врегульовані Розділами УІ та УІІ ЦПК України.
У сфері виконавчого провадження слід керуватись Законом України «Про виконавче провадження», Законом України « Про
органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», Законом України «Про виконання
рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», Законом України «Про гарантії держави щодо виконання
судових рішень», Наказом Мінюсту «Про затвердження Інструкції з організації примусового виконання рішень», Постановою
КМУ «Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників».
Строки пред'явлення виконавчих документів до виконання визначені Розділом ІІ Закону «Про виконавче провадження». Перелік
учасників виконавчого провадження визначений Розділом ІІІ Закону. Про відкриття виконавчого провадження державний
виконавець виносить постанову. Про закінчення виконавчого провадження державний виконавець виносить постанову.
Крім цього, слід пам’ятати, що ст. 430 ЦПК України є загальною та застосовується до виконання судових рішень у справах
усіх видів провадження.

6. Джерела цивільного процесуального права.

Джерелами ЦПП є система правових актів, які встановлюють порядок розгляду та вирішення цивільних справ.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, ЦПК України,
Закону України "Про міжнародне приватне право", законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій
справ, а також міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.
Основним джерелом цивільного процесуального права є Конституція України, яка закріплює найважливіші принципи
судочинства. Зокрема, принцип правосуддя, принцип права на судовий захист, принцип організації судів тощо.
Відповідно до ст. 9 Конституції України міжнародні договори є частиною її правової системи. На виконання цієї норми у ч. 2 ст. 3
ЦПК України зазначено, якщо в міжнародних договорах згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України,
передбачено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору.
Крім цього, згідно ч. 8 ст. 10 ЦПК України у разі невідповідності закону України міжнародному договору, згода на обов'язковість
якого надана Верховною Радою України, суд застосовує міжнародний договір.
Джерелом, насамперед, є Конституція України, якою встановлені основи організації і діяльності суду, принципи ,
правовий статус громадян у цивільному судочинстві. Наприклад, право на судовий захист (ст.55), принцип здійснення
правосуддя виключно судом ( ст.124), участі народу безпосередньо у здійсненні правосуддя, гласності судового розгляду ( ст.129)
та загалом весь Розділ 8 "Правосуддя" . Для правильного застосування норм Конституції та законів України важливе значення
мають рішення Конституційного Суду України.
Постанова Пленуму Верхов. Суду України "Про застосування судами Конституції України при здійсненні правосуддя" від 01
листоп. 1996 р. №9.
п. 2. Оскільки Конституція України, як зазначено в її ст.8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди
при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки
зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові
рішення мають грунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.
У разі невизначеності в питанні про те, чи відповідає Конституції України застосований закон або закон, який підлягає
застосуванню в конкретній справі, суд за клопотанням учасників процесу або за власною ініціативою зупиняє розгляд
справи і звертається з мотивованою ухвалою (постановою) до Верховного Суду України, який відповідно до ст.150 Конституції
може порушувати перед Конституційним Судом України питання про відповідність Конституції законів та інших
нормативно-правових актів. Таке рішення може прийняти суд першої, касаційної чи наглядної інстанції в будь-якій стадії
розгляду справи.
Суд безпосередньо застосовує Конституцію у разі:
1) коли зі змісту норм Конституції не випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом;
2) коли закон, який був чинним до введення в дію Конституції чи прийнятий після цього, суперечить їй;
3) коли правовідносини, що розглядаються судом, законом України не врегульовано, а нормативно-правовий акт,
прийнятий Верховною Радою або Радою міністрів Автономної Республіки Крим, суперечить Конституції України;
4) коли укази Президента України, які внаслідок їх нормативно-правового характеру підлягають застосуванню судами
при вирішенні конкретних судових справ, суперечать Конституції України.
Якщо зі змісту конституційної норми випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом, суд при
розгляді справи повинен застосувати тільки той закон, який грунтується на Конституції і не суперечить їй.
3. Слід мати на увазі, що суд не може, застосувавши Конституцію як акт прямої дії, визнати неконституційними закони
чи правові акти, перелічені в ст.150 Конституції, оскільки це віднесено до виключної компетенції Конституційного Суду
України.
Разом з тим суд може на підставі ст.144 Конституції визнати такими, що не відповідають Конституції чи законам України,
рішення органів місцевого самоврядування, а на підставі ст.124 Конституції - акти органів державної виконавчої влади:
міністерств, відомств, місцевих державних адміністрацій тощо. Звернення до Конституційного Суду України в такому
разі не вимагається.
Статтею 55 Конституції кожній людині гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів
державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, а тому суд не повинен відмовляти особі в
прийнятті чи розгляді скарги з підстав, передбачених законом, який це право обмежує.
Міжнародні договори і угоди, які визначають порядок співробітництва між національними й іноземними органами юстиції, мають
вищу юр. силу, ніж закони України, так як: по-перше, ст. 9 КУ " Чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана
Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України". а ч.5 ст. 8 ЦПК " у разі невідповідності закону
України міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, суд застосовує міжнародний
договір"
Цивільний процесуальний кодекс України (прийнятий 18.03.2004 р., набрав чинності 1 вересня 2005 року -> Відповідно
до п.1 Прикінцевих та перехідних положень він повинен був набрати чинності з 01.01.2005 р., але не раніше набрання чинності
Кодексом адміністративного судочинства, який набрав чинності з 01.09.2005 р. Таким чином, з 01.09.2005 р. набрав чинності
Цивільний процесуальний кодекс України прийнятий 18.03.2004 р.) Основними його новелами є наказне провадження, заочний
розгляд справи у позовному провадженні, відновлення втраченого судового провадження , ним врегульовано порядок
судочинства в цивільних справах.Цей Кодекс складається з 11 розділів, розділ, в свою чергу, поділяється на глави ( є розділи, в
яких немає глав – це Р.2,6,7,9,10,11).Статті поділяються на частини, а також можуть включати пункти (напр., ст.75,202)
У першому розділі визначено загальні положення цивільного судочинства. Норми, передбачені у цьому розділі, застосовуються
для регулювання будь-яких відносин, що становлять предмет цивільного процесуального права. У розділах ІІ, ІІІ та IV
передбачено порядок розгляду цивільних справ у наказному, позовному та окремому провадженнях. Розділ V регулює право на
перегляд рішень. Процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень та судовий контроль за їх виконанням визначено
в розділах VI та VII ЦПК України. Процесуальні відносини за участі іноземного елемента та визнання і виконання рішень
іноземних судів передбачено в розділах VII-1, VIIІ та X. Розділ IX регулює порядок реалізації права на відновлення втраченого
судового провадження. Прикінцеві та перехідні положення розділу XI встановлюють правила набрання чинності окремих
положень ЦПК України.
Закон України «Про міжнародне приватне право» встановлює порядок врегулювання приватноправових відносин за участі
іноземного елемента.
Відповідно до ст. 2 цього Закону, він регулює відносини за участі іноземного елемента з приводу:
1) визначення застосовуваного права;
2) процесуальної правоздатності і дієздатності іноземців, осіб без громадянства та іноземних юридичних осіб;
3) підсудності судам України справ з іноземним елементом;
4) виконання судових доручень;
5) визнання та виконання в Україні рішень іноземних судів.
Закон України “Про судоустрій і статус суддів” (07.07.2010 р.), яким встановлені мета і завдання правосуддя, методи і
форми його здійснення, система органів правосуддя, основні засади організації і діяльності органів правосуддя в Україні.
Джерелами цивільного процесуального права виступають інші кодекси і закони України, де визначені окремі положення
цивільного процесу: Цивільний кодекс України (16.01.2003 р.) встановлює окремі правила допустимості доказів у цивільних
справах, склад осіб, які мають право на порушення справи в суді про визнання правочину недійсним, окремі аспекти цивільної
юрисдикції суду та ін.; Сімейний кодекс України (10.01.2002 р.) визначає склад осіб, які мають право на порушення справи в
суді про позбавлення батьківських прав, обов'язкову участь органів опіки і піклування у деяких справах із сімейних
правовідносин, тощо; Кодексом законів про працю України (10.12.1971 р.) визначається юрисдикція суду у трудових справах;
Закон України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” (05.07.12 р.) врегульовує форми адвокатської діяльності в
цивільному судочинстві; Закон України “Про прокуратуру” (05.11.1991 р.) регламентує питання участі прокурора в цивільному
процесі тощо.
Джерелами цивільного процесуального права виступають також укази Президента та постанови Кабінету Міністрів України,
інструкції міністерств і відомств, міжнародні договори і угоди, які визначають порядок співробітництва між національними й
іноземними органами юстиції.
Важливе значення для однакового розуміння і правильного застосування норм цивільного процесуального права мають
роз'яснення, що даються постановами Пленуму Верховного Суду України, які не мають нормативного характеру, але є
обов'язковими для судів, інших органів і посадових осіб, котрі застосовують норми права, щодо яких зроблені такі роз'яснення.В
той же час, деякі науковці вважають, що суди не правильно роблять, коли посилаються у мотивувальній частині судового
рішення на рекомендаційні положення постанов Пленуму Верховного Суду .

7. Норми цивільно-процесуального права, їх система. Дія норм цивільного процесуального права в часі і
просторі.
Нормами цивільного процесуального права є встановлені державою України загальнообов'язкові правила, що регулюють порядок
здійснення правосуддя в цивільних справах загальними судами та визначають систему процесуальних дій, виконуваних
суб'єктами цивільних процесуальних правовідносин, та систему їх процесуальних прав й обов'язків, реалізація яких
забезпечується визначеними законодавством цивільними процесуальними засобами (гарантіями).

Норми цивільного процесуального права характеризуються такими ознаками:

1) встановлюються тільки державою. Санкціонованих норм в цивільному процесуальному законодавстві немає;

2) є загальнообов'язковими для всіх осіб на території України: органів, юридичних і службових осіб, для суду, учасників
цивільного процесу — осіб, які беруть участь у справі, та осіб, які не беруть участі у справі. Вони визначають обов'язкові правила
розгляду і вирішення цивільних справ судом, його компетенцію, суб'єктивні процесуальні права і обов'язки учасників процесу та
інших осіб, умови і процесуальну форму їх реалізації;
3) мають загальний характер, є правилами поведінки суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин численного
застосування. Конкретні за змістом норми цивільного процесуального права спрямовуються до багатьох адресатів і розраховані на
типовий варіант поведінки — є правилами застосування одного масштабу до різних осіб;
4) забезпечуються виконанням різними правовими засобами, в тому числі цивільними процесуальними засобами захисту і
відповідальності;
5) спрямовані на виконання завдань цивільного судочинства по захисту ' прав та законних інтересів громадян, юридичних
осіб та держави шляхом всебічного розгляду та вирішення цивільних справ у повній відповідності з чинним законодавством.
За своїм змістом норми цивільного процесуального права поділяються на регулятивні і дефінітивні.
Регулятивні встановлюють правила поведінки конкретних суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин: суду, сторін, третіх
осіб, інших учасників процесу.
Дефінітивні норми визначають завдання цивільного судочинства, формулюють принципи процесу та його інститути, мають
визначення цивільних процесуальних понять. В дефінітивних нормах визначаються також загальні правила поведінки, що не
стосуються конкретних суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин, але поведінка яких має відповідати таким правилам.
За сферою застосування норми цивільного процесуального права поділяються на загальні, спеціальні, виключні. Загальні
норми мають значення для всіх видів провадження, всіх стадій процесу. Вони вміщені в ЦПК в основному у «Розділі 1. Загальні
положення» і встановлені щодо основних засад цивільного судочинства, складу суду і його відводу;, доказів (статті 24-62);
судових витрат, процесуальних строків, судових викликів і повідомлень).
Спеціальні норми регулюють права, обов'язки і процесуальні дії суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин лише в
певній стадії розвитку цивільного судочинства — в стадії розгляду справи по суті чи в стадії касаційного оскарження та ін. або
при розгляді певної категорії справ — визнання особи обмежено дієздатною чи недієздатною.
Виключні норми спрямовані на конкретизацію, доповнення загальних і спеціальних норм, та встановлюють з них виключення.
За методом впливу на відносини, що ними регулюються, і поведінку їх суб'єктів норми цивільного процесуального права можна
класифікувати на імперативні і диспозитивні.
Правова норма за структурою складається з певних частин. В теорії права домінує положення, що таких частин три: гіпотеза —
визначає умови, при настанні яких така норма підлягає застосуванню; диспозиція — встановлює правила поведінки; санкція —
наслідки, які настають у випадку порушення або невиконання даної норми. На думку окремих авторів, норма цивільного
процесуального права є двочленною і складається лише з гіпотези і диспозиції.

Але аналіз норм ЦПК підтверджує, що вони мають як тричленну, так і двочленну структуру.
Приклад тричленної норми: ст. 55. Гіпотеза: Перекладачем може бути особа, яка вільно володіє мовою, якою здійснюється
цивільне судочинство, та іншою мовою, знання якої необхідне для усного чи письмового перекладу з однієї мови на іншу, а
також особа, яка володіє технікою спілкування з глухими, німими чи глухонімими.
Диспозиція: Перекладач зобов'язаний з'являтися за викликом суду, здійснювати повний і правильний переклад,
посвідчувати правильність перекладу своїм підписом в процесуальних документах, що вручаються сторонам у перекладі на їх
рідну мову або мову, якою вони володіють.
Санкція: За завідомо неправильний переклад або за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього
обов'язків перекладач несе кримінальну відповідальність, а за невиконання інших обов'язків - відповідальність, встановлену
законом.
Приклад норми з 2-членною структурою: ст. 73. Гіпотеза: Суд поновлює або продовжує строк, встановлений відповідно законом
або судом, за клопотанням сторони або іншої особи у разі його пропущення з поважних причин.
Диспозиція: Питання про поновлення чи продовження пропущеного строку вирішує суд, у якому належало вчинити
процесуальну дію або до якого потрібно було подати документ чи доказ. Про місце і час розгляду цього питання
повідомляються особи, які беруть участь у справі. Присутність цих осіб не є обов'язковою.

ДІЯ В ЧАСІ І ПРОСТОРІ

Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час
вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Тому, за загальним правилом, цивільне процесуальне
законодавство зворотної дії в часі не має. Для цього необхідна спеціальна вказівка в самому процесуальному законі. Зокрема, ч.
4 ст. 3 ЦПК України передбачено, що закон, який встановлює нові обов'язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам
цивільного процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі. Крім цього, правила зворотної дії в часі передбачені і
у Прикінцевих та Перехідних положеннях ЦПК України.
За дією в просторі цивільні процесуальні норми характеризуються тим, що вони розповсюджують свою дію на усю територію
України. Керуючись положеннями ст.ст. 3 та 10 ЦПК України, законодавство про цивільне судочинство застосовують усі суди
цивільної юрисдикції України під час розгляду цивільних справ відповідно до правил цивільної юрисдикції та підсудності
цивільних справ. ЦПК України також допускає виконання судами України доручень іноземних судів на проведення окремих
процесуальних дій в порядку, передбаченому процесуальним законодавством України.
За колом осіб дія цивільних процесуальних норм поділяється на загальну та спеціальну. А саме, законодавство містить норми, що
поширюють свою дію на усіх суб’єктів цивільних процесуальних правовідносин – загальна дія – (напр., положення ст. 9 – мова,
якою здійснюється цивільне судочинство).
Проте певні цивільні процесуальні норми діють щодо конкретних суб’єктів цивільних процесуальних правовідносин – спеціальні
дія – (напр., ст. 83 – подання доказів здійснюється лише сторонами та іншими учасниками справи).

Письмові завдання (відповіді обґрунтуйте):

1)
Проаналізуйте стадії цивільного процесу за наступними критеріями: строки;
процесуальні документи, якими завершується кожна стадія; коло суб‫׳‬єктів, які беруть участь
на кожній стадії. (cт.
184,185,186,187,189,191,200,207,209,210,217,228,229,242,244,351,354,355,357,358,359,362,371
,388,389,391,393,394,396,399,400-402,407,423,424,425,427,429 ЦПК України)
ВІДПОВІДЬ

1 стадія: Відкриття провадження у справі.

Строки:
- 5 днів - пост ухвали про залишення без руху;
- 10 днів - усунення недоліків позовної заяви;
- 5 днів - ухвала про відмову у відкритті провадження;
- 5 днів - для відкриття провадження з дня надходження заяви або заяви про усунення недоліків.
Проц.док:
- ухвала про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі;
- ухвала про відмову у відкритті провадження;
- ухвала про повернення позовної заяви.
Суб’єкти: позивач, суд

2 стадія: Підготовче провадження

Строки :
Піготовче засідання має бути розпочате не пізніше, ніж через 30 днів з дня відкриття провадження у справі.
Проц.док:
-Ухвала про залишення позовної заяви без розгляду
- Закриття провадження у справі
- Закриття підготовчого провадження та призначення справи до суду/ розгляду по суті або рішення якого
позивач визнав позов
Суб’єкти: суд, позивач, відповідач, треті особи які не заявляють самостійних вимог, треті особи які
заявляють самостійні вимоги

3 стадія: Суд. Розгляд ( розгляд справи по суті )

Строки :
- Розгляд справи не пізніше 60 днів з дня відкриття провадження
- Суд розглядає справу по суті протягом 30 днів з дня початку розгляду справи по суті
Проц.док :
Суд рішення :
- Ухвала
- Рішення 1 інстанції
- Суд.наказ
- Постанова ( апел/касац)
Суб’єкти: суд, позивач, відповідач, треті особи які не заявляють самостійних вимог, треті особи які
заявляють самостійні вимоги, експерти, свідки, перекладач( при потребі), спеціаліст
4 стадія: Апеляційне провадження
Строки:
1) Аплеяційна скарга подається протягом:
- 30 днів на рішення
- 15 днів - на ухвалу
2) Питання про відкриття вирішується 5 днів
3) Розгляд в межах 60 днів на рішення/30 днів на ухвалу
4) Строк розгляду може бути продовжено на 15 днів
Проц.док: постанова
Суб’єкти: суд, позивач, відповідач, треті особи які не заявляють самостійних вимог, треті особи які
заявляють самостійні вимоги, експерти, свідки, перекладач( при потребі), спеціаліст

5 стадія : Касаційне провадження

Строки: 30 днів з дня проголошення.
Проц.док:
- Постанова про залишення кас. Скарги без задоволення і рішення без змін
- Постанова про задоволення кас. Скарги і передачі на новий розгляд/ ухваленням нового рішення.
Суб’єкти: позивач, відповідач,суд

6 стадія : перегляд рішення за нововиявленими або виключними обставинами

Строки: ст. 424 ЦПКУ
Проц.док:
- Судове рішення
- Ухвала
- Постанова
Суб’єкти: суд, позивач, відповідач, треті особи які не заявляють самостійних вимог, треті особи які
заявляють самостійні вимоги, експерти, свідки, перекладач( при потребі), спеціаліст

7 стадія : виконання суд. Рішення

Строки: ст. 12 ЗУ “про виконавче провадження” - негайно з наступного дня після прийняття або з моменту
видачі виконавчого листа після набрання законної сили рішенням суду протягом 3 років
Проц.док:
- Виконавчий лист
Суб’єкти: виконавець, суд, боржник,, треті особи

2)
Розмежуйте види цивільного судочинства за такимим критеріями: форма звернення,
учасники судового процесу, можливість суду щодо виходу за межі позовних вимог,
можливість укладення мирової угоди, дослідження доказів,можливість оскарження
кінцевого процессуального документу )
Ст.160,167,170-172, 174-175,207,229,258,293-294,352, ЦПК України)

ВІДПОВІДЬ
Критерії Позовне Наказне Окреме
Форма звернення Відповідно до ст. 174. ЦПК: Стаття 160. Заява особи
1. При розгляді справи Стягнення на підставі
судом у порядку позовного судового наказу
провадження учасники 1. Судовий наказ є
справи викладають особливою формою
письмово свої вимоги, судового рішення, що
заперечення, аргументи, видається судом за
пояснення та міркування результатами
щодо предмета спору розгляду вимог,
 виключно у заявах по суті передбачених статтею
справи, визначених цим 161 цього Кодексу.
Кодексом. 2. Із заявою про
2. Заявами по суті справи є: видачу судового
позовна заява; відзив на наказу може
позовну заяву (відзив); звернутися особа,
відповідь на відзив; якій належить право
заперечення; пояснення вимоги, а також
третьої особи щодо позову органи та особи, яким
або відзиву. законом надано право
звертатися до суду в
інтересах інших осіб.

Учасники Стаття 42. Склад учасників 2. При розгляді вимог 3. У справах окремого
судового процесу справи у наказному провадження учасниками
1. У справах позовного провадженні справи є заявники, інші
провадження учасниками учасниками справи є заінтересовані особи.
справи є сторони, треті заявник та боржник.
особи.

можливість суду Відповідно до ч.2 ст. 264

щодо виходу за ЦПК:
межі позовних 2. При ухваленні рішення
вимог суд не може виходити за
межі позовних вимог.
можливість Стаття 207. - -
укладення Мирова угода сторін
мирової угоди 1. Мирова угода укладається
сторонами з метою
врегулювання спору на
підставі взаємних поступок і
має стосуватися лише прав
та обов’язків сторін. У
мировій угоді сторони
можуть вийти за межі
предмета спору за умови,
що мирова угода не
порушує прав чи
охоронюваних законом
інтересів третіх осіб.

дослідження Стаття 229. - Стаття 294.

доказів Дослідження доказів Порядок розгляду справ
1. Суд під час розгляду окремого провадження
справи повинен 1. Під час розгляду справ
безпосередньо дослідити окремого провадження суд
докази у справі: зобов’язаний роз’яснити
ознайомитися з письмовими учасникам справи їхні права
та електронними доказами, та обов’язки, сприяти у
висновками експертів, здійсненні та охороні
поясненнями учасників гарантованих Конституцією і
справи, викладеними в законами України прав,
заявах по суті справи, свобод чи інтересів фізичних
показаннями свідків, або юридичних осіб,
оглянути речові докази. вживати заходів щодо
всебічного, повного і
об’єктивного з’ясування
обставин справи.
 2. З метою з’ясування
обставин справи суд може
за власною ініціативою
витребувати необхідні
докази.

можливість + - -
оскарження
кінцевого
процессуального
документу

У якому виді провадження розглядатимуться наступні справи:

a) Спір між А. і Б. про поділ майна, нажитого за час шлюбу.
b) Вимога О. про надання права на шлюб до досягнення шлюбного віку.
c) Вимога про стягнення з Д. 2000 грн. боргу на підставі договору про надання телекомунікаційних
послуг.
d) Вимога П. про визнання К. недієздатним.
e) Вимога Ткаченко О. про визнання її чоловіка – Ткаченка Д. – таким, що втратив право користування
житлом.
f) Вимога Н. до М. про стягнення аліментів на дитину.
g) Вимога про усиновлення малолітнього Ю. громадянином Італії А.

А) Спір між А. і Б. про поділ майна, нажитого за час шлюбу. Спрощене Позовне, оскільки є спір між двома
особами.
Стаття 274. Справи, що розглядаються в порядку спрощеного позовного провадження
4. В порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах:
1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату
додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів,
зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя;

B) За заявою О. про надання права на шлюб до досягнення шлюбного віку. Окреме

Стаття 293. Окреме провадження
1. Окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні
справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод
та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження
наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
3. У порядку окремого провадження розглядаються також справи про надання права на шлюб, про
розірвання шлюбу за заявою подружжя, яке має дітей, за заявою будь-кого з подружжя, якщо один з нього
засуджений до позбавлення волі, про встановлення режиму окремого проживання за заявою подружжя та інші
справи у випадках, встановлених законом.

С) Про стягнення з Д. 2000 грн. боргу на підставі договору про надання телекомунікаційних послуг.
Наказне
Стаття 161. Вимоги, за якими може бути видано судовий наказ
1. Судовий наказ може бути видано, якщо:
3) заявлено вимогу про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг, електронних
комунікаційних послуг, послуг телебачення та радіомовлення з урахуванням індексу інфляції та 3 відсотків річних,
нарахованих заявником на суму заборгованості;

D) За заявою П. про визнання Ш. недієздатним. Окреме

Стаття 293. Окреме провадження

2. Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про:
1) обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення
цивільної дієздатності фізичної особи;
 Е) Між колишнім подружжям Ткаченків про визнання Ткаченка Д. таким, що втратив право
користування житловим приміщенням. Окреме
2. Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про:
5) встановлення фактів, що мають юридичне значення;

F) Між Н. та М. про присудження аліментів на дитину.

(ст.274 ЦПК)В порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах:
1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату
додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію
аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя;
або наказне відп до ст.161 цпк

G) За заявою про усиновлення малолітнього Г. громадянином Італії А.

Стаття 293. Окреме провадження
1. Окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні
справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод
та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження
наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
2. Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про:
4) усиновлення;

5) Чи передбачено в законодавстві можливість застосування аналогії права та/або закону при розгляді
цивільної справи (матеріальна та процесуальна аналогія)?

(книжка Лемик) Аналогія закону і аналогія права у процесуальному законодавстві не передбачена. На мою
думку, в процесуальних відносинах можна застосовувати аналогію закону і в судовій практиці така застосовується.
Наприклад, під час розгляду заяв про виправлення описок та арифметичних помилок у судовому рішенні ст.269 ЦПК
України не визначає строків давності звернення з такими заявами, а тому, як аналогію закону, тут можна
застосувати положення ч. 2 ст. 271 ЦПК України, що регулюють такі строки при зверненні з заявами про
роз’яснення судового рішення. Обидва звернення відносяться до одного і того ж інституту усунення недоліків
рішення суду в першій інстанції. Тому застосування аналогії у цих відносинах є допустимим. Що стосується аналогії
права, вважаю, що в цивільному судочинстві вона не допустима.
https://goal-int.org/procesualna-analogiya-yak-obyektivna-dijsnist-suchasnogo-civilnogo-sudochinstva-ukraini/
«ПРОЦЕСУАЛЬНА АНАЛОГІЯ» ЯК ОБ’ЄКТИВНА ДІЙСНІСТЬ СУЧАСНОГО ЦИВІЛЬНОГО
СУДОЧИНСТВА УКРАЇНИ - Братель Олександр Григорович:

Матеріальна аналогія закріплена у ст. 8 ЦК України

Стаття 8. Аналогія
1. Якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або
договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що
регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).
2. У разі неможливості використати аналогію закону для регулювання цивільних відносин вони регулюються
відповідно до загальних засад цивільного законодавства (аналогія права).
Здійснюючи екскурс в новітню історію нормотворення М.І. Балюк та Д.Д. Луспеник зазначають, що у
цивільному процесуальному законодавстві при його розробці передбачалось введення для судової практики при
розгляді цивільних справ процесуальної аналогії. Так, після першого читання у Верховній Раді України, частина 3 ст.
3 проекту ЦПК (реєстр. № 3455) звучала наступним чином: «У разі відсутності в процесуальному праві норми, яка
регулює відносини, що виникли в ході провадження у цивільній справі, суд застосовує норму, яка регулює подібні
відносини, а за відсутності такої норми ‒ суд виходить із загальних засад здійснення судочинства в Україні». При
цьому одночасно була закладена і матеріально-правова аналогія в ч. 7 ст. 9 проекту ЦПК. Однак при другому та
третьому читаннях зазначеного Закону народні депутати виключили вказану норму проекту закону. М.І. Балюк та
Д.Д. Луспеник констатують, що на законодавчому рівні у новітньому цивільному процесуальному законодавстві
України право на застосовування процесуальної аналогії відсутнє. Вони вважають таку правову ситуацію
неправильною, але разом з тим погоджуються з існуючою законодавчою дійсністю [1, с. 49-50].
Зважаючи на таку законодавчу дійсність слід визнати той факт, що процесуальна аналогія не лише існує,
але й виступає невід’ємною складовою сучасного цивільного процесу. Відзначу два основні фактори, що
впливають на фактичне існування процесуальної аналогії: 1) прогалини (недоліки) у цивільному процесуальному
законодавстві; 2) неможливість передбачення всіх процесуальних відносини, які потребують законодавчого
регулювання.

6) Який порядок застосування положень міжнародного договору в цивільному судочинстві?

Стаття 10. Верховенство права та законодавство, відповідно до якого суд вирішує справи
1. Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
2. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів,
згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.
3. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та
у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.
4. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950
року і протоколи до неї, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України, та практику
Європейського суду з прав людини як джерело права.
5. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи
міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України.
6. Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд
не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої
дії.
У такому випадку суд після ухвалення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення
питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи
іншого правового акта, вирішення питання про конституційність якого належить до юрисдикції
Конституційного Суду України.
7. У разі невідповідності правового акта правовому акту вищої юридичної сили суд застосовує норми
правового акта вищої юридичної сили.
8. У разі невідповідності правового акта міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана
Верховною Радою України, суд застосовує міжнародний договір України.
9. Якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом
відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства
(аналогія права).
10. Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості,
суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.

https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0013740-14#Text

8. Чинні міжнародні договори України застосовуються судами при здійсненні правосуддя, зокрема:

- при розгляді та вирішенні цивільних справ, якщо міжнародним договором України встановлено інші
правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, яке регулює відносини, що є предметом судового
розгляду;

- при розгляді та вирішенні цивільних справ, якщо міжнародним договором України встановлено інші
правила судочинства, ніж ті, що передбачені цивільним процесуальним законом України;

- при вирішенні цивільних справ, якщо міжнародним договором України регулюються відносини, у
тому числі з іноземними державами чи іноземцями, що стали предметом судового розгляду (наприклад, при
розгляді клопотань про виконання рішень іноземних судів в Україні);

- під час досудового розслідування і судового розгляду у кримінальних провадженнях, якщо

міжнародним договором України встановлено інші правила судочинства, ніж ті, що передбачені
кримінальним процесуальним законом України. Так, згідно зі статтею 4 Кримінального процесуального
кодексу України (далі - КПК) при виконанні на території України окремих процесуальних дій за запитом
(дорученням) компетентних органів іноземних держав у рамках міжнародного співробітництва
застосовуються положення КПК. На прохання компетентного органу іноземної держави під час виконання
на території України таких процесуальних дій може застосовуватися процесуальне законодавство іноземної
держави, якщо це передбачено міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною
Радою України, а за відсутності такого міжнародного договору України - за умови, що це прохання не
суперечить законодавству України;

- у ході міжнародного співробітництва під час кримінального провадження (наприклад, при розгляді
скарг на рішення про видачу осіб, які вчинили кримінальне правопорушення (екстрадиція), або передачу
засуджених осіб і їх прийняття для відбування покарання). Судам слід мати на увазі, що при розгляді та
вирішенні питань міжнародного співробітництва під час кримінального провадження необхідно
застосовувати норми КПК про міжнародне співробітництво під час кримінального провадження. Так,
відповідно до статті 543 КПК порядок направлення запиту до іншої держави, порядок розгляду
уповноваженим (центральним) органом України запиту іншої держави або міжнародної судової установи
про таку допомогу і порядок виконання такого запиту визначаються КПК і чинним міжнародним договором
України. Застосування судами при розгляді та вирішенні питань міжнародного співробітництва під час
кримінального провадження лише норм КПК допускається в разі відсутності відповідного міжнародного
договору України. Наприклад, згідно з частиною першою статті 548 КПК запит (доручення, клопотання) про
міжнародне співробітництво складається органом, який здійснює кримінальне провадження, або
уповноваженим ним органом згідно з вимогами КПК та відповідного міжнародного договору України, а за
його відсутності - згідно з КПК;

- при вирішенні справ про адміністративні правопорушення, якщо міжнародним договором України
встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України про адміністративні
правопорушення;

- якщо є відсильна норма національного законодавства до відповідних джерел міжнародного права;

- якщо міжнародно-правова норма визначає іншу процесуальну форму судового провадження, ніж та,
що встановлена Цивільним процесуальним кодексом України (ЦПК) (наприклад, при вирішенні цивільної
справи міжнародним договором України передбачені інші правила судового провадження).
7) Чи передбачено в законодавстві України судовий прецедент? Чи можна вважати рішення
Європейського суду з прав людини судовими прецедентами в судовій системі України?
?( Зазвичай під судовим прецедентом розуміють судове рішення у конкретній справі, що
використовується при вирішенні аналогічних справ, обставини яких будуть подібні за всіма параметрами.
Таким чином судовий прецедент – це рішення у конкретній справі, яке допомагає іншим суддям приймати
рішення в майбутньому по аналогічній категорії справ. Це найпростіше розуміння судового прецеденту, яке
застосовується також при характеристиці судової та адміністративної практики.)
Якщо в законодавстві України немає формалізованого поняття «прецедент», це не означає, що де-
факто його не існує. Не обов’язково треба розглядати прецедент у так званому класичному розумінні,
пов’язуючи його з джерелами права в англосаксонській правовій системі, – зазначив Дмитро Гудима. –
Одним з видів судових прецедентів у теорії права виділяють прецедент-тлумачення. Так, Верховний Суд,
виходячи з обставин конкретної справи, суті спірних правовідносин і змісту позовних вимог, надає зразок
тлумачення нормативного припису. Цей зразок згідно з принципом stare decisis («стояти на вирішеному») є
обов’язковим для врахування судами нижчих рівнів при вирішенні аналогічних справ. Єдиної думки у
науковій спільноті стосовно того, чи створює таке тлумачення новий нормативний припис, немає. Але з
огляду на те, що за логічним обсягом тлумачення нормативних приписів є не лише буквальним, можливе
обґрунтування того, що ВС, даючи звужувальне або розширюване тлумачення нормативного припису,
створює нове правило, яке раніше в такому вигляді формалізоване не було».
«Наприклад, елементи судової нормотворчості можуть бути зафіксовані у постановах ВС щодо
вирішення юрисдикційних конфліктів. Для забезпечення правової визначеності та єдності судової практики
за відсутності в законі чіткої вказівки, до юрисдикції якого саме суду належить вирішення певного спору,
Велика Палата ВС у висновку щодо застосування нормативного припису фактично створює правило про те,
в якій юрисдикції суди мають вирішувати аналогічні спори», – наголосив суддя.
 Говорячи про обов’язковість висновків ВС щодо застосування нормативних приписів, Дмитро Гудима
звернув увагу на те, що суддя, встановивши суттєві відмінності справи, яку розглядає, від тієї, в якій ВС
сформулював певний висновок, може дійти іншого висновку й ухвалити відмінне рішення. Останнє не
можна буде вважати відступом від висновку ВС. Проте відмінності обставин справи, суті спірних
правовідносин і предмета спору мають бути суттєвими та обґрунтованими.
Чи можна вважати рішення Європейського суду з прав людини судовими прецедентами?
https://6aas.gov.ua/ua/proekty/articles/m/665-pretsedentnij-kharakter-rishen-evopejskogo-sudu-z-prav-
lyudini-v-pravovij-sistemi-ukrajini.html#:~:text=%D0%86%D0%BD%D0%B0%D0%BA
%D1%88%D0%B5%20%D0%BA%D0%B0%D0%B6%D1%83%D1%87%D0%B8%2C%20%D1%81%D0%BF
%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%B8%20%D0%84%D0%A1%D0%9F%D0%9B%20%D0%BE
%D1%84%D1%96%D1%86%D1%96%D0%B9%D0%BD%D0%BE,%D1%94%D0%B4%D0%B8%D0%BD
%D0%B8%D0%BC%20%D0%B4%D0%B6%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%BB%D0%BE%D0%BC
%20%D0%B4%D0%B8%D0%BD%D0%B0%D0%BC%D1%96%D1%87%D0%BD%D0%BE
%D0%B3%D0%BE%20%D1%82%D0%BB%D1%83%D0%BC%D0%B0%D1%87%D0%B5%D0%BD
%D0%BD%D1%8F%20%D0%9A%D0%BE%D0%BD%D0%B2%D0%B5%D0%BD
%D1%86%D1%96%D1%97.
Прийняття парламентом Закону України «Про виконання рішень та застосування практики
Європейського суду з прав людини» важливе значення для української правової системи, бо, завдячуючи
цьому, на законодавчому рівні в Україні вирішено такі проблеми: держава офіційно визнала практику
Європейського суду з прав людини джерелом права, внаслідок чого система джерел права
поповнилась європейським прецедентом; впровадження практики Європейського суду з прав людини в
національне законодавство надасть змогу посилити уже сформований механізм захисту прав та
охоронюваних законом інтересів міжнародними стандартами та нормативами; правова система України
завдяки цьому ще більше зблизилась із правовою системою країн ЄС, що надає можливість систематизувати
законодавство України та Європи; закон став прикладом адаптації законодавства України до законодавства
ЄС у вигляді видання законодавчих нормативних актів, які ґрунтувалися б на відповідних нормах права ЄС.
Стаття 17. Застосування судами Конвенції та практики Суду
1. Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Як вважає В. Кононенко, Конституційний Суд України чи законодавець має встановити
співвідношення європейського прецедентного права з Конституцією України, як це зробив, наприклад, у
одному зі своїх рішень Конституційний Суд ФРН, який вказав, що прецедентне право Суду служить
допоміжним засобом при тлумаченні й визначенні змісту та обсягу основних прав людини та принципів
Основного Закону [9]. Прецеденти Європейського Суду з прав людини мають похідний від Конвенції
характер, хоча й істотно розширюють та доповнюють її зміст. Зважаючи на це, в системі джерел
вітчизняного права ці акти за юридичною силою логічно розмістити одразу після міжнародних договорів,
згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України.
Розуміючи природу рішень ЄСПЛ, можна говорити про неформальні правила їх використання
практиками при підготовці процесуальних документів чи ухваленні судових рішень. Зокрема, до таких
правил можна віднести наступні:
Посилання на первинне рішення, де ЄСПЛ визначив правову позицію.
Аналіз первинного контексту рішення ЄСПЛ та аргументації суду при винесенні рішення.
Обґрунтування подібності випадку.
Ці неформальні правила є універсальними, мають застосовуватись у сукупності і не залежать від виду
та категорії справ, які розглядаються судами. Їх дотримання дозволить уникнути випадків неправильного
тлумачення тієї чи іншої ситуації, забезпечить сталість позиції ЄСПЛ і, як наслідок – однакове тлумачення
усіма національними судами схожих випадків порушення відповідного права, закріпленого у Конвенції.
Загалом, значення рішень ЄСПЛ важко переоцінити. Для більшості заявників, можливість звернення
до Європейського Суду з прав людини стала єдиним варіантом боротьби із недосконалістю національної
системи правосуддя. Для практиків же рішення ЄСПЛ стали «лакмусовим папірцем» з виявлення проблем
системного характеру і водночас встановленням стандартів дотримання прав людини, до яких потрібно
прагнути.

Задача 1
1. Денисенко І. звернувся до адвоката за правовою допомогою, вважаючи неправомірними дії
комунального підприємства «Світанок». Він вказував на те, що дане комунальне підприємство не виконує
взятих на себе зобов‫׳‬язань за договором про обслуговування будинку, а саме не прибирає горище та
підвальні приміщення в будинку, не регулярно вивозить сміття, не проводить поточних ремонтів у під‫׳‬їзді.
Які форми та способи захисту можна порадити Денисенку І.?
Форми:
 Громадська: Самозахист.
 Адміністративна: Одночасно можна звернутися зі скаргою на незаконні дії ЖЕКу до
відділень управління захисту прав споживачів, виконавчого комітету місцевої ради та
прокуратури.
 Судова: Також, за наявності коштів, мешканці будинку можуть за свій рахунок вирішити
існуючу проблему, а потім звернутися до суду з позовом про відшкодування витрачених сум.
Способи: примусове виконання обов’язку; відшкодування збитків майнової шкоди

Незважаючи на своє розмаїття, в залежності від форми власності та типу господарювання (ЖЕК,
ЖЕО, ЖБК, УК, ТОВ, ДЖКП, ЖРЕД, ЖКВ та інші), житлово – експлуатуючі підприємства діють на
підставі та в межах, визначених нормативно – правовими актами України.

Закон України «Про житлово – комунальні послуги», визначає, що житлово-комунальні послуги

— це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та
перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд
відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.

Відповідно до ст. 21 Закону споживачі мають право:

• своєчасно на належному рівні отримувати житлово-комунальні послуги (їх якість регулюється
законодавством та умовами підписаного між постачальником і клієнтом договору);
• розраховувати на відшкодування збитків, що були заподіяні зокрема щодо наших меблів, іншого
майна, приміщення; якщо була заподіяна шкода здоров’ю та життю людини в результаті неякісних послуг
або їх ненадання;
• претендувати на зменшення плати за опалення та інші надані не в повному обсязі послуги або
послуги, якість яких не відповідає заявленому;
• перевірити і якість, і обсяг наданих комунальних послуг (для цього потрібно знати встановлений
Кабінетом Міністрів України порядок).

Обов’язки підприємств, які надають комунальні послуги:

• своєчасне якісне забезпечення клієнтів житлово-коммунальними послугами (згідно законів і
договору);
• утримання внутрішньобудинкових мереж в положення технічному стані, їх обслуговування та
ремонт;
• своєчасне проведення робіт з підготовки будинку і всіх його комунікацій до роботи в осінньо-
зимовий період;
• розгляд звернень громадян (заявлений, претензій, скарг);
• перерахунки плати за послуги, якщо вони не були надані або їх якість не відповідала потрібним
параметрам;
• проведення робіт з усунення аварій, неполадок, як виникли з вини комунальників.
Якщо ж ви вирішили, що хочете мати за свої гроші відповідні послуги, то орієнтовний алгоритм
ваших дій виглядає наступним чином.

Закон України «Про комунальні послуги» визначає, що послуги надаються на підставі договору. Це
саме той документ, на підставі якого ви маєте підстави пред’являти претензії за ненадані або неякісно надані
послуги, вимагати відшкодування або перерахунку вартості послуг.
 Оформлення акта-перетензії.
Для цього потрібно подати в ЖЕК відповідну заяву, в якій ви вказуєте, що згідно такого-пункту
вашого з ЖЕКом договору, ЖЕК зобов’язався надати вам такі-то послуги, які були надані з порушеннями
або взагалі не були надані. Наприклад, будинок не був підготовлений до зими, від чого в під’їзді тепер
холодно. Або не прибирається прибудинкова територія.
Відповідно до ст.27 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», у разі порушення
виконавцем умов договору, споживач має право викликати його представника для складення та підписання
акта-претензії, а представник виконавця зобов’язаний з’явитися не пізніше терміну, зазначеного в договорі .
І вказуєте, де і протягом якого терміну (як правило, двох днів), повинен з’явитися представник ЖЕКу. Заява
має бути зареєстрована, у вас повинен залишитися доказ вашого звернення.
Звернення по телефону не завжди можна потім підтвердити. Тому краще все ж таки подати заяву.
У разі якщо представники ЖЕКу у встановлений договором термін не прибули для складання акту-
претензії, або якщо мешканці будинку за результатами розгляду заяви отримали від ЖЕКу тільки
формальну відписку, вони можуть самостійно скласти такий акт. Для цього достатньо, щоб його підписали
три і більше споживачів.

Оформлений акт-претензія з письмовою претензією споживача про перерахунок вартості наданих

комунальних послуг або в компенсації завданих збитків передається в ЖЕК, який впродовж 3 робочих днів
має ухвалити рішення щодо такої претензії.

Підготовка до судового розгляду.

Після оформлення акта-претензії, ви можете подати в ЖЕК заяву про порушення умов договору. Де
вказуєте, що між вами і ЖЕКом був укладений договір від такого-то числа, згідно з яким ЖЕК зобов’язався
надавати такі-то послуги. Але їх не надав, про що є акт від такого-то числа.

У зв’язку з чим на підставі викладеного та керуючись ст. ст. 18, 20, 21, 27 Закону України «Про
житлово-комунальні послуги», Законом України «Про захист прав споживачів», ст. ст. 15, 19, 20 Закону
України «Про звернення громадян», ви просите наступне: по-перше, усунути те-то і те-то (прибрати,
перерахувати); по-друге, повідомити вам письмово про результат розгляду вашої заяви.

Навіть, якщо ви не плануєте звертатися до суду, документи треба оформлювати відповідно до судових
вимог: зберігати всі заяви (з копіями підтверджуючих документів), залучати для експертизи ліцензованих
експертів-оцінювачів, які могли б дати офіційний висновок про наявність дефекту і вартості його усунення
(наприклад, ремонту). Витрати на залучення таких фахівців потім будуть включені в суму відшкодування,
які ви вимагаєте від ЖЕКу через суд.

Одночасно можна звернутися зі скаргою на незаконні дії ЖЕКу до відділень управління захисту
прав споживачів, виконавчого комітету місцевої ради та прокуратури.

Також, за наявності коштів, мешканці будинку можуть за свій рахунок вирішити існуючу
проблему, а потім звернутися до суду з позовом про відшкодування витрачених сум. У цьому випадку,
потрібно зберегти всі документи, що підтверджують понесені витрати (квитанції про оплату, рахунки і т.д.),
для подальшого надання цих доказів у суді. Важливо знати, що суд визнає тільки ті витрати, які ви зможете
підтвердити.

Задача 2

2. Місцевий суд Яремчанського району Франківської області за позовною заявою Стригуна С.

ухвалив рішення про розірвання шлюбу із Стригун О.
Через 2 місяці після ухвалення рішення про розірвання шлюбу в суд звернулася Стригун О. з
позовом про стягнення аліментів з відповідача Стригуна С. на двох дітей, оскільки батько відмовляється
добровільно їх утримувати.
Відповідач заперечував проти розгляду справи про стягнення аліментів, мотивуючи тим, що між ним
і колишньою дружиною було укладено письмовий договір про передачу справи в третейський суд.
 Вислухавши сторони, ознайомившись з письмовими заявами сторін, суддя постановив увалу про
залишення заяви без розгляду на підставі п. 6 ч.1 ст. 257 ЦПК України. (ЗУ Про Третейські суди , ст.6)
Чи правомірні дії суду?
Дії суду неправомірні, оскільки підстави для залишення заяви без розгляду передбачені ч.4 ст. 185
ЦПК України, а там нічого не зазначено про передачу справи до третейського суду.
ЦПК України: Стаття 4. Право на звернення до суду за захистом
1. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом
своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
3. Відмова від права на звернення до суду за захистом є недійсною.
4. Угода сторін про передачу спору на розгляд третейського суду допускається. До третейського суду
за угодою сторін може бути переданий будь-який спір, який виникає з цивільних правовідносин, крім
випадків, передбачених законом.
Крім того, стаття 21 ЦПК України встановлює:
1. Сторони мають право передати спір на розгляд третейського суду, крім випадків, встановлених
законом.
Однак, ЗУ «Про третейські суди» встановлює ряд справ, які не підлягають розгляду в третейському
суді, зокрема:
4) справ у спорах, що виникають із сімейних правовідносин, крім справ у спорах, що виникають із
шлюбних контрактів (договорів).
Отже, даний спір не підлягає вирішенню третейським судом. ОДНАК! Якщо між подружжям було
укладено шлюбний контракт, то третейський суд мав право розглядати даний спір (так казала Лемик)