1.Поняття, завдання та принципи адміністративного судочинства.

Адміністрати́вне судочи́нство — діяльність адміністративних судів щодо розгляду і

вирішення адміністративних справ у порядку, встановленому Кодексом адміністративного
судочинства України. Змістом адміністративного судочинства є здійснення правосуддя в
адміністративних справах шляхом розв'язання публічно-правових спорів.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне

вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного
захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від
порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень

адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами

України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття

рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам

дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими

несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення
яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

3. Основними засадами (принципами) адміністративного судочинства є:

1) верховенство права;

2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом;

3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами;

4) змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з’ясування всіх обставин у справі;

5) обов’язковість судового рішення;

6) забезпечення права на апеляційний перегляд справи;

7) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, визначених

законом;

8) розумність строків розгляду справи судом;

9) неприпустимість зловживання процесуальними правами;

10) відшкодування судових витрат фізичних та юридичних осіб, на користь яких ухвалене
судове рішення.

2. Становлення адміністративних судів в Україні, їх система та компетенція.

Поступове запровадження адміністративної юстиції в Україні було
передбачене Концепцією судово-правової реформи, затвердженою постановою Верховної
Ради України 28 квітня 1992 року[1]: починаючи зі спеціалізації суддів і утворення
спеціалізованих судових колегій і закінчуючи створенням вертикалі адміністративних
судів.

Після закріплення Конституцією України 1996 року універсального правила на оскарження

в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого
самоврядування, їхніх посадових і службових осіб та поширення юрисдикції судів на всі
правовідносини, які виникають у державі, створення вертикалі адміністративних судів
стало очевидним. Але для започаткування створення системи адміністративних судів
знадобилося майже десять років.

Створення системи адміністративних судів з метою повноцінного судового захисту прав і

свобод громадян у сфері публічно-правових відносин передбачено також Концепцією
адміністративної реформи в Україні, схваленої Президентом України у 1998 році[2].

На законодавчому рівні вперше це було визначено Законом України «Про судоустрій

України», прийнятим Верховною Радою України 7 лютого 2002 року[3]. Закон не тільки
визначив місце адміністративних судів в системі судів загальної юрисдикції, а й установив
трирічний строк для їх створення.
На виконання положень зазначеного Закону 1 жовтня 2002 року Президент України
підписав Указ про утворення Вищого адміністративного суду України[4].

Далі процес створення адміністративних судів продовжився Указом Президента України

від 16 листопада 2004 року «Про утворення місцевих та апеляційних адміністративних
судів, затвердження їх мережі та кількісного складу суддів»[5], відповідно до якого в
Україні створено 7 апеляційних (66 суддів) та 27 окружних (215 суддів) адміністративних
судів. Таким чином, система адміністративних судів створювалась, починаючи з вищих
ланок.

Фундаментальним етапом становлення системи адміністративної юстиції стало

прийняття 6 липня 2005 року Кодексу адміністративного судочинства України (КАСУ), який
набрав чинності з 1 вересня 2005 року[6][7].

Закон України «Про судоустрій і статус суддів»[8] від 7 липня 2010 р. нарівні

з загальною і господарською ланками судочинства передбачив систему адміністративних
судів.

15 грудня 2017 року набрала чинності нова редакція КАСУ[9].

Система адміністративного судочинства[ред. | ред. код]

Система адміністративного судочинства побудована наступним чином.

Судами першої інстанції є:

по-перше, неспеціалізовані місцеві загальні суди. Вони поряд з адміністративними

справами розглядають цивільні і кримінальні справи. Це районні, міські, районні у містах
та міськрайонні суди;

по-друге, окружні адміністративні суди.

Місцеві загальні суди і окружні адміністративні суди є судами першої інстанції та не

підпорядковані одне одному.

Апеляційною інстанцією (тобто інстанцією, яка переглядає судові рішення, які не набрали

законної сили) для місцевих загальних судів та окружних адміністративних судів є
апеляційні адміністративні суди. Вони створюються на територіях, що складаються з
декількох областей[10].

Вищою судовою інстанцією, касаційною інстанцією (переглядає судові рішення

адміністративних судів першої інстанції та апеляційних адміністративних судів) в
адміністративних справах є Верховний Суд, тобто Касаційний адміністративний суд у
складі Верховного Суду.

Підсудність[ред. | ред. код]

Кодексом установлені предметна, територіальна й

інстанційна підсудність адміністративних справ.

Компетенція адміністративних судів поширюється на: спори фізичних чи юридичних осіб

із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно- правових
актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори з приводу
прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби;
спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері
управління, у тому числі делегованих повноважень, а також спори, які виникають з
приводу укладання та виконання адміністративних договорів; спори за зверненням
суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом; спори щодо
правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму. Компетенція
адміністративних судів не поширюється на публічно-правові справи: що віднесені до
юрисдикції Конституційного Суду України; що належить вирішувати в порядку
кримінального судочинства; про накладення адміністративних стягнень; щодо відносин,
які відповідно до закону, статуту (положення) об'єднання громадян віднесені до його
внутрішньої діяльності або виключної компетенції.

3. Поняття, критерії встановлення та види адміністративної юрисдикції.

Адміністрати́вна юрисди́кція — компетенція судів щодо розгляду та вирішення публічно-
правових спорів за правилами адміністративного судочинства.

Предметом адміністративної юрисдикції зазвичай є спори з адміністративними органами,

де приватна особа оскаржує їхні рішення, дії чи бездіяльність. У деяких країнах
(наприклад, Франція) предмет адміністративної юрисдикції може бути ширшим і
передбачати публічно-правові спори не лише з адміністративними органами, а також з
державними чи комунальними установами (лікарнями, школами, університетами тощо). В
Україні до адміністративної юрисдикції закон зараховує вирішення таких публічно-
правових спорів: спори приватної особи із адміністративним органом щодо оскарження
його рішень, дій чи бездіяльності; спори між адміністративними органами щодо їхньої
компетенції; спори з адміністративних договорів; спори за зверненням адміністративного
органу до суду у випадках, встановлених законом; спори з правовідносин, пов’язаних із
виборами чи референдумом; спори приватної особи з розпорядником публічної
інформації (не обов’язково адміністративним органом) щодо доступу до публічної
інформації; деякі категорії спорів щодо державних закупівель. Водночас вирішення справ
про адміністративні провини та накладання адміністративних стягнень не стосується
адміністративної юрисдикції. Інколи це поняття визначають ширше — як компетенцію
уповноважених органів (не лише судів, але й адміністративних органів) вирішувати
індивідуальні адміністративні спори. У радянській і пострадянській літературі термін
адміністративної юрисдикції часто звужують до компетенції органів влади вирішувати
справи про адміністративні провини.

Відсутність, принаймні, одного з критеріїв унеможливлює висновок про належність

конкретного публічного-правового спору до юрисдикції адміністративного суду.

Критеріями адміністративної юрисдикції є:

1) публічно-правові (адміністративно-правові) відносини;

2) рішення, дії, бездіяльність суб’єктів владних повноважень або виконання носіями

публічних повноважень обов’язків, передбачених законодавством;

3) присутність у спірних правовідносинах субʼєкта владних повноважень, субʼєкта

делегованих повноважень або носія публічних повноважень;

4) здійснення субʼєктом адміністративного повноваження, спір про право чи обов’язок у

сфері публічного адміністрування;

5) законодавство, яке закріплює повноваження субʼєктів у сфері публічного

адміністрування (адміністративне законодавство чи адміністративна норма, якими
врегульовано спірні правовідносини).

Ці критерії адміністративної юрисдикції – первісні відомості про спір, категорії

матеріального (адміністративного) права, які належить оцінити учасникам
адміністративної справи, їх представникам, адміністративному суду. Тому, готуючись до
адміністративного процесу, ці суб’єкти мають бути ґрунтовно обізнані із принциповими
положеннями адміністративного права і законодавства.

Види адміністративної юрисдикції:

Кодексом установлені предметна, територіальна й

інстанційна підсудність адміністративних справ.

4. Характеристика категорій адміністративних спорів, віднесених до

адміністративної юрисдикції.
У КАС України представлені наступні категорії публічно-правових спорів, віднесених до
адміністративної юрисдикції (ст.19):

1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо

оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи
бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший
порядок судового провадження;

1-1) спорах адміністратора за випуском облігацій, який діє в інтересах власників облігацій
відповідно до положень Закону України "Про ринки капіталу та організовані товарні
ринки", із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-
правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності;

2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з

публічної служби;

3) спорах між суб’єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у

сфері управління, у тому числі делегованих повноважень;

4) спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи

визнання нечинними адміністративних договорів;

5) за зверненням суб’єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до

суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб’єкту законом;

6) спорах щодо правовідносин, пов’язаних з виборчим процесом чи процесом

референдуму;

7) спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо

оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації;

8) спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з
мотивів суспільної необхідності;

9) спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних

експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов’язковими для органів
державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб;

10) спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого

самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб;

11) спорах фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності
державного замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про
оборонні закупівлі", крім спорів, пов’язаних із укладенням державного контракту
(договору) про закупівлю з переможцем спрощених торгів із застосуванням електронної
системи закупівель та спрощеного відбору без застосування електронної системи
закупівель, а також зміною, розірванням і виконанням державних контрактів (договорів)
про закупівлю;

12) спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів охорони державного
кордону у справах про правопорушення, передбачені Законом України "Про
відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень";

13) спорах щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах,

що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного
тоталітарного режиму 1917-1991 років"

14) спорах із суб’єктами владних повноважень з приводу проведення аналізу ефективності

здійснення державно-приватного партнерства;

15) спорах, що виникають у зв’язку з оголошенням, проведенням та/або визначенням

результатів конкурсу з визначення приватного партнера та концесійного конкурсу.

2. Юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи:

1) що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України;

2) що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства;

3) про накладення адміністративних стягнень, крім випадків, визначених цим Кодексом;

4) щодо відносин, які відповідно до закону, статуту (положення) громадського об’єднання,

саморегулівної організації віднесені до його (її) внутрішньої діяльності або виключної
компетенції, крім справ у спорах, визначених пунктами 9, 10 частини першої цієї статті.

5. Поняття та види юрисдикції адміністративних справ:

а) предметна юрисдикція;
Предметна адміністративна юрисдикція – це один з основних елементів, який обумовлює
відмінності адміністративного судочинства від інших видів судочинства (цивільного,
кримінального, господарського). Закон вказує, які саме категорії справ підлягають віданню
даного роду суддів.
Так, стаття 19 КАС України вказує на категорії адміністративних справ, які віднесено до
компетенції адміністративних судів у публічно-правових спорах, розгляд яких у свою
чергу, відноситься до юрисдикції адміністративних судів.

Предметна юрисдикція адміністративних судів (Перелік справ, підсудних суду)

Юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових

спорах, зокрема: на попередній сторінці.

 Розмежування предметної юрисдикції адміністративних судів визначено у статті 20 КАС

України:

Зокрема частиною 1 зазначеної статті КАС України регламентовано, що місцевим

загальним судам як адміністративним судам підсудні:

1) адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних

повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності;

2) адміністративні справи, пов’язані з виборчим процесом чи процесом референдуму,

щодо:

– оскарження рішень, дій чи бездіяльності дільничних виборчих комісій, дільничних

комісій з референдуму, членів цих комісій;

– уточнення списку виборців;

– оскарження дій чи бездіяльності засобів масової інформації, інформаційних агентств,

підприємств, установ, організацій, їх посадових та службових осіб, творчих працівників
засобів масової інформації та інформаційних агентств, що порушують законодавство про
вибори та референдум;

– оскарження дій чи бездіяльності кандидата у депутати сільської, селищної ради,

кандидатів на посаду сільського, селищного голови, їх довірених осіб;

3) адміністративні справи, пов’язані з перебуванням іноземців та осіб без громадянства на

території України, щодо:

– примусового повернення в країну походження або третю країну іноземців та осіб без
громадянства;

– примусового видворення іноземців та осіб без громадянства за межі України;

– затримання іноземців або осіб без громадянства з метою їх ідентифікації та (або)
забезпечення примусового видворення за межі території України;

– продовження строку затримання іноземців або осіб без громадянства з метою їх

ідентифікації та (або) забезпечення примусового видворення за межі території України;

– затримання іноземців або осіб без громадянства до вирішення питання про визнання їх
біженцями або особами, які потребують додаткового захисту в Україні;

– затримання іноземців або осіб без громадянства з метою забезпечення їх передачі

відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію;

4) адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця

чи іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання ними рішень
судів у справах, визначених пунктами 1-3 частини першої цієї статті.

б) інстанційна юрисдикція адміністративних справ;

Інстанційна юрисдикція - форма організація судових органів, яка забезпечує право
незадоволеній стороні судовим рішенням на перегляд його судом вищого рівня. В умовах
ускладнення суспільних відносин і, відповідно, їх правового регулювання зростає ризик
винесення несправедливих судових рішень. 

Інстанційна юрисдикція адміністративних судів (статті 22-24 КАС України)

 Законодавством України визначено три інстанції, яким підсудні адміністративні спори:

1) Місцеві адміністративні суди (місцеві загальні суди як адміністративні суди та окружні

адміністративні суди) вирішують адміністративні справи як суди першої інстанції, крім
таких випадків:

* Апеляційному адміністративному суду в апеляційному окрузі, що включає місто Київ, як

суду першої інстанції підсудні справи щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності
Центральної виборчої комісії (окрім визначених частиною четвертою цієї статті), дій
кандидатів на пост Президента України, їх довірених осіб.

* Апеляційним адміністративним судам як судам першої інстанції підсудні справи за

позовами про примусове відчуження з мотивів суспільної необхідності земельної ділянки,
інших об’єктів нерухомого майна, що на ній розміщені.

* Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи щодо встановлення

Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму,
справи за позовом про дострокове припинення повноважень народного депутата України,
а також справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України,
Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України,
Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів.

2) Апеляційні адміністративні суди переглядають судові рішення місцевих

адміністративних судів (місцевих загальних судів як адміністративних судів та окружних
адміністративних судів), які знаходяться у межах їхньої територіальної юрисдикції, в
апеляційному порядку як суди апеляційної інстанції. 

3) Суд касаційної інстанції - Верховний Суд переглядає судові рішення місцевих та

апеляційних адміністративних судів у касаційному порядку як суд касаційної інстанції.

в) територіальна підсудність адміністративних справ та її різновиди.

Територіальна підсудність розмежовує предметну компетенцію судів одного рівня
залежно від місця розгляду справи та визначає, в якому конкретно адміністративному суді
повинна бути розглянута і вирішена дана адміністративна справа.

І. Підсудність справ за вибором позивача (стаття 25 КАС України):

За загальним правилом, якщо інше не визначено КАС України, адміністративні справи з

приводу оскарження індивідуальних актів, а також дій чи бездіяльності суб’єктів владних
повноважень, які прийняті (вчинені, допущені) стосовно конкретної фізичної чи юридичної
особи (їх об’єднань), вирішуються за вибором позивача адміністративним судом за
зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання (перебування,
знаходження) цієї особи-позивача або адміністративним судом за місцезнаходженням
відповідача.

Якщо така особа не має місця проживання (перебування) в Україні, тоді справу вирішує
адміністративний суд за місцезнаходженням відповідача.

Тобто,  якщо КАС України не визначає територіальної підсудності адміністративної

справи, така справа розглядається адміністративним судом за вибором позивача.

ІІ. Підсудність справ за місцем проживання або місцезнаходженням відповідача (стаття

26 КАС України):

Позови до фізичної особи пред’являються в суд за зареєстрованим у встановленому

законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено цим
Кодексом.
Позови до юридичних осіб пред’являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з
Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських
формувань, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

ІІІ. Виключна підсудність (стаття 27 КАС України):

 адміністративні справи з приводу оскарження нормативно-правових актів Кабінету

Міністрів України, міністерства чи іншого центрального органу виконавчої влади,
Національного банку України чи іншого суб’єкта владних повноважень,
повноваження якого поширюються на всю територію України,

 адміністративні справи з приводу оскарження рішень Антимонопольного комітету

України з розгляду скарг про порушення законодавства у сфері публічних
закупівель та рішень у сфері державної допомоги суб’єктам господарювання,

 адміністративні справи за позовом Антимонопольного комітету України у сфері

державної допомоги суб’єктам господарювання,

 адміністративні справи, відповідачем у яких є дипломатичне представництво чи

консульська установа України, їх посадова чи службова особа,

 адміністративні справи про анулювання реєстраційного свідоцтва політичної партії,

про заборону (примусовий розпуск, ліквідацію) політичної партії

        вирішуються окружним адміністративним судом, територіальна юрисдикція якого

поширюється на місто Київ.

 адміністративні справи з приводу оскарження рішень суб’єктів владних повноважень,

прийнятих на контрольних пунктах в’їзду (виїзду) на тимчасово окуповану територію, їхніх
дій або бездіяльності вирішуються адміністративним судом за місцезнаходженням
відповідного контрольного пункту.

IV.  Підсудність справ, у яких однією із сторін є суд або суддя (стаття 28 КАС України):

Підсудність справи, у якій однією із сторін є суд або суддя суду, до підсудності якого
віднесена ця справа за загальними правилами, визначається ухвалою суду вищої інстанції,
постановленою без повідомлення сторін.

Підсудність справ, у яких однією із сторін є Верховний Суд або суддя цього суду,
визначається за загальними правилами підсудності.

 Спори між адміністративними судами щодо підсудності не допускаються.

Різновидами територіальної підсудності є: 1) за вибором позивача; 2) виняткова; 3)
альтернативна.

6. Правила визначення юрисдикції. Наслідки недодержання правил

юрисдикції.
Юрисдикція - це передбачена законом сукупність повноважень судів щодо розгляду
справ, віднесених до їх компетенції.

У літературі виділяють такі критерії визначення юрисдикції: 1) характер відносин

(публічно-правові, цивільні, земельні, сімейні справи тощо); 2) суб'єкт звернення (за
загальним правилом у судах адміністративної юрисдикції розглядаються справи за
зверненням фізичних та юридичних осіб); 3) наявність спору про право.

Наслідки порушення правил про предметну підсудність

Правила предметної підсудності можуть бути порушені як особою, яка звертається до

суду, так і судом. Відповідно до цього розрізняють і правові наслідки порушення правил
предметної підсудності.

1. Якщо особа подала адміністративний позов з порушенням правил предметної

підсудності, то суд, розглянувши питання щодо відкриття провадження, повинен
повернути позивачеві позовну заяву у зв'язку з тим, що справа не підсудна цьому
адміністративному суду (пункт 6 частини третьої статті 108 КАСУ). В ухвалі про повернення
позовної заяви суд зазначає, якому суду підсудна адміністративна справа за позовною
заявою.

2. Якщо суд відкрив провадження в адміністративній справі без дотримання правил

предметної підсудності, то він повинен передати її на розгляд належного
адміністративного суду незалежно від того, на якому етапі провадження у першій інстанції
виявлено порушення правил предметної підсудності, оскільки суд, який відкрив
провадження у справі, не є компетентним у розгляді відповідної.

3. Якщо порушення правил предметної підсудності виявлено в суді вищої інстанції, то

рішення суду першої інстанції належить скасувати, а справу передати до компетентного
суду (пункт 6 статті 198, пункт 6 статті 199, пункт 1 статті 204, пункт 6 статті 223, пункт 1
частини третьої статті 227 КАСУ).

Наслідки порушення правил про територіальну підсудність

Правила територіальної підсудності можуть бути порушені як особою, яка звертається до
суду, так і судом. Відповідно до цього розрізняють і правові наслідки порушення правил
територіальної підсудності.

1. Якщо особа подала адміністративний позов з порушенням правил територіальної

підсудності, то суд, розглянувши питання щодо відкриття провадження, повинен
повернути позивачеві позовну заяву у зв'язку з тим, що справа не підсудна цьому
адміністративному суду (пункт 6 частини третьої статті 108 КАСУ). В ухвалі про повернення
позовної заяви суд зазначає, якому суду підсудна адміністративна справа за позовною
заявою.

2. Якщо порушення правил територіальної підсудності виявлено ще до початку судового

розгляду, то адміністративну справу належить передати до належного суду (пункт третій
частини першої статті 22 Кодексу).

3. Якщо порушення правил територіальної підсудності виявлено під час судового

розгляду, суд повинен завершити розгляд та ухвалити судове рішення по суті спору. У суді
вищої інстанції саме по собі недотримання правил територіальної підсудності не може
мати наслідком скасування судового рішення.

Наслідки порушення правил про інстанційну підсудність.

1. Якщо особа подала адміністративний позов, апеляційну чи касаційну скаргу, скаргу про
перегляд судових рішень за винятковими обставинами з порушенням правил інстанційної
підсудності, то суд повинен повернути їй позовну заяву чи скаргу у зв'язку з тим, що
справа не підсудна цьому адміністративному суду (пункт 6 частини третьої статті 108
КАСУ). В ухвалі про повернення позовної заяви суд зазначає, якому суду підсудна
адміністративна справа за відповідним зверненням.

2. Порушення судом правил інстанційної підсудності в усякому випадку тягне за собою

неправосудність судового рішення і як наслідок - його скасування. Однак труднощів у
застосуванні правил інстанційної підсудності у судах не виникає і таких порушень не
трапляється.

Нині у світовій практиці склалися такі основні моделі адміністративної

юстиції: континентальна (романо- германська), англосаксонська (англо-
американська) і традиційна.
 Термінологічний словник
1.Адміністрати́вне судочи́нство — діяльність адміністративних судів щодо розгляду і
вирішення адміністративних справ у порядку, встановленому Кодексом адміністративного
судочинства України.

2. Адміністративний суд — орган судової влади, уповноважений здійснювати правосуддя

в адміністративних справах, шляхом вирішення справ адміністративної юрисдикції.

3. Адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-

правовий спір.

4. Публічно-правовий спір - спір, у якому:

хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на

виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв’язку із виконанням або
невиконанням такою стороною зазначених функцій;

5. Публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних

колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба,
альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в
державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах
місцевого самоврядування.

6. Юрисдикція - це передбачена законом сукупність повноважень судів щодо розгляду

справ, віднесених до їх компетенції.

́ ність — це розмежування повноважень судів щодо розгляду справ. Визначити

7. Підсуд
підсудність означає вказати, яки́ й суд буде розглядати дану справу. Спори між судами про
підсудність не допускаються.

8. Нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб’єкта владних повноважень,

який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних
відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування;
9. Індивідуальний акт - акт (рішення) суб’єкта владних повноважень, виданий (прийняте)
на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних
послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого
вичерпується його виконанням або має визначений строк

10. Предметна адміністративна юрисдикція – це один з основних елементів, який

обумовлює відмінності адміністративного судочинства від інших видів судочинства
(цивільного, кримінального, господарського).

11. Інстанційна юрисдикція - форма організація судових органів, яка забезпечує право
незадоволеній стороні судовим рішенням на перегляд його судом вищого рівня.

12. Територіальна підсудність розмежовує предметну компетенцію судів одного рівня

залежно від місця розгляду справи та визначає, в якому конкретно адміністративному суді
повинна бути розглянута і вирішена дана адміністративна справа.