Кримінальні правопорушення у сфері господарської діяльності

Кримінальні правопорушення у сфері господарської діяльності

1. Поняття і загальна характеристика кримінальних

правопорушень у сфері господарської діяльності.
Конституція України гарантує кожному право на господарську діяльність, яка не заборонена
законом; держава забезпечує захист конкуренції в підприємницькій діяльності та захищає права
споживачів, здійснює контроль за якістю й безпечністю продукції та всіх видів робіт і послуг.

В умовах переходу України до ринкової багатоукладної економіки, коли проголошено свободу

підприємництва, заохочується конкуренція, здійснено лібералізацію цін і зовнішньоекономічної
діяльності, значна кількість діянь у сфері господарської діяльності, які визнавалися злочинами за
КК 1960 р., була декриміналізована (наприклад, порушення правил про валютні операції,
спекуляція, злочинно-недбале зберігання зерна та насіння олійних культур тощо). Водночас нова
економічна ситуація породила нові види суспільно небезпечної поведінки в системі
господарювання, що вимагали встановлення кримінально-правових заборон.

Злочини у сфері господарської діяльності становлять велику суспільну небезпеку для економіки
будь-якої держави, оскільки вони характеризуються складністю, підступністю, латентністю,
поширеністю та різноманітними формами вияву. Національний законодавець, намагаючись
створити надійні перепони посяганням на відносини господарювання в державі, не тільки створив
окремий розділ VII “Злочини у сфері господарської діяльності” в межах Особливої частини КК
України 2001 р., а й уніс згодом до нього низку важливих змін і доповнень. Необхідність такого
підходу була зумовлена посиленням відповідальності за деякі посягання у сфері господарської
(підприємницької) діяльності, а також потребою кримінально-правової охорони та регулювання
найважливіших галузей економіки – фінансово-кредитної сфери, засад добросовісної конкуренції,
порядку виробництва дисків для лазерних систем зчитування тощо.

Протидія злочинам у сфері господарської діяльності здійснюється на підставі норм міжнародного

та внутрішнього законодавства. Певна кількість злочинів у сфері господарювання належить до
категорії “конвенційних”. Позаяк питання кримінально-правової охорони певних ділянок
господарської системи визначено, наприклад, Женевською конвенцією по боротьбі з підробкою
грошових знаків від 20 квітня 1929 р. (ратифікована СРСР 3 травня 1931 р.), Конвенцією
ЮНЕСКО про заходи, спрямовані на заборону і попередження незаконного ввезення, вивезення і
передачі права власності на культурні цінності від 14 листопада 1970 р. (ратифікована Президією
ВР УРСР від 10 лютого 1988 р.), Конвенцією Ради Європи про відмивання, пошук, арешт та
конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом від 8 листопада 1990 р. (ратифікованою
Україною 17 грудня 1997 р.), Директивою Ради Європи про запобігання використанню фінансової
системи для відмивання грошей від 10 червня 1991 р. тощо.
Дані злочини розташовані у розділі VII “Злочини у сфері господарської діяльності” (статті 199–
233 Особливої частини КК України). Після ухвалення нового КК України розділ його Особливої
частини, присвячений злочинам у сфері господарської діяльності, постійно доповнювався новими
складами, які зараз складають 88 % від загальної кількості його статей. Причому сім норм увійшли
до Кодексу вже після введення його в дію, а понад двадцять зазнали змін, що є свідченням все ще
триваючого процесу подальшого реформування нормативної бази щодо кримінальної
відповідальності за злочини у сфері господарської діяльності (зокрема, одні з останніх змін і
доповнень до розділу VII Особливої частини КК стосуються змісту статей 209 та 209¹ КК, що
внесені Законом України “Про внесення змін до Закону України “Про запобігання та протидію
легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом” від 18 травня 2010 року).

У своїх нових постановах Пленум Верховного Суду України неодноразово давав роз’яснення
спірних питань застосування кримінально-правових норм про відповідальність за злочини у сфері
господарської діяльності. Зокрема, слід згадати ППВСУ “Про практику застосування судами
законодавства про відповідальність за окремі злочини у сфері господарської діяльності” від 25
квітня 2003 р. № 3, “Про деякі питання застосування судами України адміністративного та
кримінального законодавства у зв’язку з набранням чинності Законом України від 22 травня 2003
р.,“Про деякі питання застосування законодавства про відповідальність за ухилення від сплати
податків, зборів, інших обов’язкових платежів” від 8 жовтня 2004 р. № 15, “Про практику
застосування судами законодавства про кримінальну відповідальність за легалізацію (відмивання)
доходів, одержаних злочинним шляхом” від 15 квітня 2005 р. № 5, “Про судову практику у
справах про контрабанду та порушення митних правил” від 3 червня 2005 р. № 8.

Також чимало змін було внесено ЗУ "Про внесення змін до деяких зоконодавчих актів України що
до гуманізації відповідальності за правопорушення у сфері господарської діяльності" від 15
листопада 2011 р.

Вивчення слідчої та судової практики з цієї категорії кримінальних справ та аналіз спеціальної і
загальної юридичної літератури свідчать про те, що у працівників ОВС виникають суттєві
складнощі при кваліфікації різних злочинів у сфері господарської діяльності, пов’язані з
недосконалістю чинного кримінального законодавства, різними тлумаченнями кримінально-
правових понять. Зокрема, останнім часом науковці достатньо багато полемізували навкруги
визначення поняття родового об’єкту злочинів у сфері господарської діяльності. Родовим
об’єктом злочинів у сфері господарської діяльності, зокрема визначали:

- нормальну господарську діяльність;

- суспільні відносини у сфері економіки (економічної діяльності);

- весь конгломерат відносин, що складаються в процесі руху коштів, речей, прав, дій у сфері
цивільного обороту країни;

- існуючу систему господарювання;

- суспільні відносини, що утворюють систему господарювання;

На користь системи господарювання, як родового об’єкту господарських злочинів, схиляється

також і В.О. Навроцький, але, конкретизуючи при цьому, що система господарювання включає в
себе: 1) сукупність галузей виробництва і праці, в яких створюється суспільний продукт, та в яких
відбувається його розподіл та обмін. Це промисловість, сільське господарство, транспорт, зв’язок,
торгівля, обслуговування тощо; 2) принципи, на основі та з використанням яких функціонують
окремі галузі виробництва, праці та народне господарство в цілому.

Очевидно, що судження науковців з приводу родового об’єкта далеко не однозначні. Ця

неоднозначність обумовлюється невідповідністю окремих положень закону про кримінальну
відповідальність положенням чинного господарського законодавства. Зокрема, Господарській
кодекс України (ГК) визначає предметом свого регулювання господарські відносини, що
витікають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб’єктами
господарювання, а також між цими суб’єктами та іншими учасниками відносин у сфері
господарювання (ст. 1). Під господарською діяльністю у ГК (ст. 3) розуміється діяльність суб’єктів
господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію
продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову
визначеність. Разом з тим, відповідно до ст. 4 цього Кодексу, фінансові відносини, що виникають
у процесі формування бюджетів усіх рівнів, взагалі не можуть бути предметом регулювання ГК.
Тобто, діяльність, пов’язана з формуванням бюджетів та їх виконанням (мобілізація, розподіл,
перерозподіл й використання) не вважається господарською. Однак, злочини, що вчиняються у
сфері державних фінансів, зокрема, ухилення від сплати податків (ст. 212), порушення
законодавства про бюджетну систему України (ст. 210), перебувають у розділі “Злочини у сфері
господарської діяльності” Особливої частини КК.

Зазначена вище колізія положень КК і ГК дали обґрунтовану підставу Н.О. Гуторовій, яка
досліджувала проблеми кримінально-правової охорони державних фінансів, визначити родовим
об’єктом розглядуваних злочинів державні фінанси як сукупність відносин, які складаються у
процесі фінансової діяльності держави щодо мобілізації, розподілу, перерозподілу й
використанню централізованих та децентралізованих грошових коштів суспільного призначення.

Наведені факти є безумовним свідченням того, що злочини, вчинювані в сфері формування та

виконання бюджетів усіх рівнів мають стати предметом подальших наукових досліджень для
вирішення проблеми встановлення їх місця в системі Особливої частини КК.
Про те, за існуючого стану законодавства, родовим об’єктом злочинів в сфері господарської
діяльності можна визначити суспільні відносини, що виникають в процесі виробництва всією
сукупністю галузей господарства суспільного продукту, його розподілу та обміну, виконання
робіт та надання послуг вартісного характеру, а також в процесі формування та виконання
бюджетів від результатів господарювання.

Наведене визначення поняття родового об’єкта виглядає дещо узагальненим через зазначені
обставини, тому, для більшої конкретизації в залежності від галузі виробництва або виду
діяльності, в господарських злочинах виділяють ще и видові об’єкти, за якими і визначається їх
система. Як окремі напрямки або галузі, що потребують кримінально-правового захисту від
злочинних проявів можна визначити наступні групи суспільних відпочин, що існують в межах
всієї сфери господарювання: суспільні відносини у сфері кредитно-посередницької та банківської
діяльності; суспільні відносини зовнішньоекономічній діяльності; суспільні відносини у сфері
підприємницької діяльності; суспільні відносини у сфері приватизації; суспільні відносини у сфері
державних фінансів; суспільні відносини у сфері споживчого ринку.

Особливістю при кваліфікації злочинів в сфері господарської діяльності є їх розгалужена

суспільна небезпека, що проявляється у здатності завдавати шкоди декільком об’єктам одночасно.
Наприклад, злочин у сфері підприємницької діяльності (ст. 203¹ КК) може вчинятися с одночасним
ухиленням від сплати податків (ст. 212 КК). Таке одночасне завдання шкоди двом або більше
видовим об’єктам потребує сукупної кваліфікації злочинів.

На рівні безпосереднього об’єкта, у разі завдання суспільно-небезпечним діянням шкоди

основному та додатковому об’єктам, кваліфікуюче значення має лише шкода, що завдається
основному безпосередньому об’єкту, суспільна небезпека від завдання шкоди додатковому
об’єкту вважається нею врахованою і тому сукупної кваліфікації таке діяння не потребує.
Наприклад, при ухиленні від сплати податків додатковим безпосереднім об’єктом завжди
виступають відносини власності, але злочин кваліфікується лише за відповідною частиною ст. 212
КК.

При кваліфікації господарських злочинів слід враховувати тенденцію сучасної економічної

злочинності до розповсюдження не лише в економіці, а ще й у владі та політиці, яка втягує у
сферу своїх інтересів державний апарат, проникає у сфери влади та управління. Але шкода цим
відносинам заподіюється не кожного разу і тому авторитет органів влади та управління виступає
факультативним безпосереднім об’єктом і у разі поєднання з основним безпосереднім об’єктом,
вчинене потребує сукупної кваліфікації.

Майже половина злочинів в сфері господарської діяльності мають бланкетні диспозиції.

Правильна кваліфікація цих злочинів неможлива без звернення до інших законодавчих та
нормативних актів, за допомогою яких розкриваються об’єктивні і суб’єктивні ознаки цих
злочинів. У необхідних випадках слід обов‘язково звертатися до положень ГК, Митного кодексу
України, Законів “Про банкрутство”, “Про обмеження монополізму та недопущення
недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності”, “Про захист прав споживачів” та
інших.

Із загальної кількості злочинів, про які йдеться у розділі VII Особливої частини КК, більше
половини є предметними, тобто такими, що містять вказівку на наявність предмета злочину
безпосередньо у диспозиції статті. В таких випадках, предмет злочину набуває значення
обов’язкової ознаки складів цих злочинів і підлягає обов’язковому встановленню та доведенню.
Відсутність предмета злочину в такому разі свідчить про відсутність складу злочину. В деяких
випадках предмет злочину законодавцем пов’язується с наслідками злочину та розглядається як
поріг криміналізації діяння. Наприклад, при контрабанді предметом злочину, зокрема, виступає
товар у великому розмірі, його вартість повинна перевищувати тисячу неоподатковуваних
мінімумів доходів громадян. При ухиленні від сплати податків їх несплачена сума має відповідати
значному розмірові (тисяча і більше неоподатковуваних мінімумів доходів громадян) тощо. У разі
вчинення продовжуваного злочину, виникають суттєві труднощі у встановленні фізичних
параметрів предмета злочину, оскільки такий соціальний показник як неоподатковуваний мінімум
доходів громадян є вкрай нестабільним.

Тому, при кваліфікації предметного господарського злочину, коли предмет злочину формується
не одночасно, а протягом певного часу, потрібно розподіляти загальний час на періоди, в яких
закон визначав неоподатковуваний мінімум доходів громадян тією чи іншою сумою, підрахувати
їх кратність, відповідно, за кожний період, після чого скласти і встановити остаточний розмір.

В якості оціночних понять у деяких злочинів визначає КК значний, великий та особливо великий
розміри: (“бюджетні кошти” у ст. 210 “Порушення законодавства про бюджетну систему України”
та ст. 211 “Видання нормативно-правових або розпорядчих актів, які змінюють доходи і видатки
бюджету всупереч встановленому законом порядку”; “грошові кошти” у ст. 212 “Ухилення від
сплати податків, зборів (обов’язкових платежів)” тощо). З одного боку ці оціночні поняття
розглядаються як фізичні характеристики предмета злочину, а з другого – розміри заподіяної
матеріальної шкоди. Але наслідки злочину полягають не лише у заподіянні матеріальної шкоди і
тому зміст цих понять все ж неоднаковий. Разом з тим, зазначена раніше методика встановлення
фізичних параметрів предмета злочину є цілком прийнятною і для встановлення розміру
заподіяної майнової шкоди.

Деякі злочини можуть вчинюватися лише в певний спосіб, що безпосередньо вказаний у

диспозиції статті: (наприклад, пошкодження чи знищення майна, заподіяння матеріальної шкоди у
ст. 206 “Протидія законній господарській діяльності”).

Суб’єктами господарських злочинів можуть бути визнані ті фізичні особи, які безпосередньо
займаються господарською діяльністю, представляють інтереси господарюючих суб’єктів чи
держави в сфері господарської діяльності. Зокрема, суб’єктів господарських злочинів, залежно від
притаманним їм обов‘язкових і додаткових властивостей, кола прав і обов’язків, що покладені на
них правовими приписами, можна поділити на дві категорії: 1) спеціальні суб‘єкти (наприклад,
посадова особа, підприємець, власник, засновник, учасник, уповноважена особа, не власник тощо);
2) будь-яка особа, наділена ознаками суб’єкта злочину, яка порушує або не виконує певні
господарські обов‘язки і вимоги. Ознаки суб’єктів господарських злочинів встановлюються за
допомогою законодавчих та нормативних актів, інструкцій, наказів, розпоряджень, типових та
відомчих функціональних обов’язків, цивільно-правових правочинів тощо.

Суб’єктивна сторона злочинів у сфері господарської діяльності характеризується умисною

формою вини, за виключенням злочину, передбаченого ст. 227 “Випуск або реалізація
недоброякісної продукції” КК, який може вчинюватись як умисно, так і з необережності. Для
деяких складів обов’язковими ознаками суб’єктивної сторони виступають мета (наприклад, мета
збуту при виготовлені, зберіганні, придбанні, перевезенні, пересиланні, ввезенні в Україну з
метою збуту або збут підроблених грошей, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї
– ст. 199 КК тощо) або мотив (наприклад, корисливі або інші особисті мотиви при розголошенні
комерційної або банківської таємниці – ст. 232 КК тощо).

Підсумовуючи викладене, можна зазначити, що під злочинами у сфері господарської діяльності

слід розуміти передбачені нормами розділу VII Особливої частини КК посягання на порядок обігу
грошей, цінних паперів, інших документів, на системи оподаткування, бюджетного і валютного
регулювання, порядок переміщення предметів через митний кордон, порядок зайняття
підприємницькою та іншою господарською діяльністю, права і законні інтереси кредиторів і
споживачів, добросовісну конкуренцію і антимонополістичну діяльність, а також на порядок
приватизації.

Зазначимо, що сучасний стан економіки України ще не повною мірою відповідає еталонному

зразку ефективної економічної моделі, що функціонує в умовах вільної конкуренції та
верховенства права. За таких умов, законодавцю не вдалося розробити досконалу законодавчу
базу для захисту економіки від злочинних посягань.

При визначенні поняття родового об’єкта злочинів у сфері господарської діяльності ми вже
згадували щодо його узагальненого характеру, тому спробуємо визначити систему цих злочинів
спираючись на видові об’єкти, визначені в залежності від галузі виробництва або виду діяльності.

За такого підходу можна виділити наступні прояви злочинної діяльності у різних галузях
економіки України: 1) злочини у сфері державних фінансів; 2) злочини у сфері кредитно-
посередницької та банківської діяльності; 3) злочини у зовнішньоекономічній діяльності; 4)
злочини у сфері підприємницької діяльності; 5) злочини у сфері споживчого ринку; 6) злочини у
сфері приватизації.
Видається, що слід підтримати класифікацію, яка була запропонована В. Я. Тацієм, О. І.
Перепелицею та В. М. Киричко, згідно з якою злочини, що вчиняються у сфері господарської
діяльності, залежно від безпосереднього об’єкта посягання, можуть бути таких видів:

1. Злочини у сфері кредитно-фінансової, банківської і бюджетної систем України (статті 199, 200,
201, 210, 211, 212, 212¹, 204 і 216 КК).

2. Злочини у сфері підприємництва, конкурентних відносин та іншої діяльності господарюючих

суб'єктів (статті 203¹, 205, 206, 209, 209¹, 213, 229, 231 і 232 КК).

3. Злочини у сфері банкрутства (статті 219 КК).

4. Злочини у сфері використання фінансових ресурсів та обігу цінних паперів (статті 222, 223¹,
223², 224, 232¹, 232² КК).

5. Злочини у сфері приватизації державного та комунального майна (стаття 233 КК).

Відповідно до ст. 112 КПК України, більша частина злочинів у сфері господарської діяльності
віднесена до підслідності слідчих ОВС.

2,1 Контрабанда. Характеристика складу.

Стаття 201. Контрабанда
1. Контрабанда, тобто переміщення через митний кордон України поза митним контролем або з
приховуванням від митного контролю культурних цінностей, отруйних, сильнодіючих, вибухових
речовин, радіоактивних матеріалів, зброї або боєприпасів (крім гладкоствольної мисливської зброї
або бойових припасів до неї), частин вогнепальної нарізної зброї, а також спеціальних технічних
засобів негласного отримання інформації, -
карається позбавленням волі на строк від трьох до семи років.
2. Та сама дія, вчинена за попередньою змовою групою осіб або особою, раніше судимою за
злочин, передбачений цією статтею, або службовою особою з використанням службового
становища, -
карається позбавленням волі на строк від п'яти до дванадцяти років з конфіскацією майна.
1. Основним безпосереднім об'єктом злочину є встановлений порядок переміщення відповідних
предметів через митний кордон України, який є необхідною умовою нормальної діяльності
митних органів по стягненню передбачених законодавством платежів, здійсненню митного
контролю і митного оформлення предметів. Додатковим факультативним об'єктом контрабанди
можуть виступати встановлений порядок обігу предметів дозвільної системи, порядок сплати
податків, зборів та інших обов'язкових платежів, громадська безпека, здоров'я населення.
2. Усі предмети контрабанди поділяються на дві групи: 1) предмети, яким притаманні спеціальні
ознаки, що надають підстави для кваліфікації їх незаконного переміщення через митний кордон
України за ст, 201 незалежно від розміру контрабанди: а) історичні та культурні цінності; б)
отруйні, сильнодіючі, радіоактивні або вибухові речовини; в) зброя та боєприпаси (крім
гладкоствольної мисливської зброї та бойових припасів до неї); г) стратегічно важливі сировинні
товари, щодо яких законодавством встановлено відповідні правила вивезення за межі України, їх
вільний обіг згідно з чинним законодавством може істотно обмежуватись і для переміщення їх
через митний кордон, як правило, потрібен спеціальний дозвіл, Специфіка предмета злочину у
таких ситуаціях зумовлює необхідність кваліфікації за сукупністю злочинів (застосуванню, крім
ст. 201, підлягають, зокрема, ст. ст. 263, 265, 267, 321); 2) товари, які вільно обертаються в Україні
і незаконне переміщення яких через митний кордон України утворює склад злочину,
передбаченого ч. 1 ст. 201, лише у випадку вчинення його у великих розмірах.
Контрабанду наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів потрібно
кваліфікувати за ст. 305.
Переміщення через митний кордон України поза митним контролем або з приховуванням від
митного контролю підробленої національної валюти України, іноземної валюти, державних цінних
паперів або білетів державної лотереї, здійснюване з метою їх збуту на території України чи за
кордоном, треба кваліфікувати не як контрабанду, а як готування до їх збуту (ст. ст. 14, 199).
Порушення порядку переміщення через митний кордон валюти України, іноземної валюти,
банківських металів, платіжних та інших. документів, платіжних карток тягне адміністративну
відповідальність, передбачену МК.
Про поняття культурних цінностей див. коментар до ст. 193. Культурні цінності не завжди є
водночас історичними, але історичні цінності визнаються частиною культурних цінностей.
Вивезення культурних цінностей з України здійснюється за наявності спеціального дозволу, який
видається в установленому законом порядку. Вивезенню з України не підлягають: а) культурні
цінності, занесені до Державного реєстру національного культурного надбання; б) культурні
цінності, включені до Національного архівного фонду; в) культурні цінності, включені до
Музейного фонду України.
Отруйні речовини - це отрути, токсини (бойові, лікарські, сільськогосподарські та інші), які,
потрапляючи всередину організму людини через органи дихання, травлення або через шкіру,
здатні викликати смерть людини або психоневрологічний розлад, порушення дихання чи функції
серцево-судинної системи, ураження нирок (нефропатію) чи печінки (гепатопатію) тощо. Вони
можуть бути мінерального (миш'як, стрихнін, ртуть та сулема, синильна кислота та інші ціаніди,
пестициди тощо), рослинного (отрута, виділена із мухомора, блідої поганки тощо), тваринного
(зміїна отрута та отрута, що виробляється членистоногими тваринами) або змішаного чи штучного
(хімічного) походження.
Сильнодіючі речовини - це лікарські, побутові, промислові та інші хімічні речовини, здатні своїм
впливом на живий організм заподіяти йому шкоди. До них, зокрема, віднесені аміназин, бісептол,
гросептол, еритроміцин, ефералган, камфора, корвалол, ністатин, нітрогліцерин, новокаїн,
сульфадимезин, тетрациклін, фурацилін, Деякі інсуліни та вітаміни, кислота нікотинова, настойки
женьшеню і прополісу, розчин йоду спиртовий. До сильнодіючих речовин належать і інші
кислоти, луги, солі.
Незаконне переміщення зазначених сильнодіючих речовин через митний кордон України має
тягнути кримінальну відповідаль-
ність за ст. 201 тільки у тих випадках, коли кількість зазначених лікарських засобів значно
перевищує розміри, необхідні для лікування конкретної особи. Це є питанням факту, яке повинно
вирішуватись на підставі конкретних матеріалів справи.
Під радіоактивними речовинами слід розуміти ядерне паливо яке може виділяти енергію шляхом
самопідтримуваного ланцюгового процесу ядерного поділу поза ядерним реактором, радіоактивні
продукти та відходи, а також речовини природного або штучного походження, що містять у
своєму складі радіоактивні ізотопи, які здатні до первісного випромінювання (руда уранова або
торієва, уран-233, плутоній-239, америцій-242 тощо). Обладнання та установки (технічні пристрої)
- джерела іонізуючого випромінювання (обладнання ядерних реакторів, установки для поділу
ізотопів, системи конверсії тощо) - не є в прямому розумінні слова речовинами. Речі, що набули
радіоактивності внаслідок впливу радіоактивних матеріалів (проби грунту, техніка, одяг тощо),
також не можуть визнаватися радіоактивними речовинами.
Про поняття вибухових речовин, бойових припасів і зброї див. коментар до ст. 410.
Під товаром слід розуміти будь-який продукт праці, що має споживчу вартість, призначений для
задоволення потреб людини і при цьому вироблений для відчуження шляхом продажу, обміну,
здавання на комісію (консигнацію) тощо, а не для власного споживання чи використання. Це
можуть бути продовольчі або непродовольчі товари, лікарські засоби (крім отруйних,
сильнодіючих, наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів) і вироби медичного
призначення, гладкоствольна мисливська зброя (це зброя, конструкція якої не дозволяє стріляти
нарізною кулею) та бойові припаси до неї, друкована продукція, промислові вироби, у т.ч. такі
продукти, які переміщуються через митний кордон України з використанням трубопровідного
транспорту (нафта, природний газ) та ліній електропередач (електроенергія). Не є предметом
цього злочину речі, які відповідно до законодавства України не підлягають обов'язковому
декларуванню митним органам та не обкладаються митом, речі, що ввозяться (пересилаються) у
разі переселення громадян на постійне місце проживання в Україні, речі, які ввозяться
(пересилаються) громадянами і входять до складу спадщини, відкритої за митним кордоном
України на користь резидента (за наявності консульської легалізації відповідних документів).
До стратегічно важливих сировинних товарів, щодо яких законодавством встановлено відповідні
правила вивезення за мед" України, належать передусім товари, на які поширюється режим
ліцензування і квотування зовнішньоекономічних операцій. Ці режими запроваджуються
Україною, зокрема, у разі: різкого погіршення розрахункового балансу України, якщо негативне
сальдо його перевищує на відповідну дату 25 процентів від загальної суми валютних вимог
України; досягнення встановленого ВР рівня зовнішньої заборгованості; значного порушення
рівноваги по певних товарах на внутрішньому ринку України; необхідності забезпечити певні
пропорції між імпортною та вітчизняною сировиною у виро-
бництві тощо. Переліки товарів, експорт та імпорт яких підлягає квотуванню і ліцензуванню,
щорічно затверджуються КМ.
До стратегічно важливих сировинних товарів можуть відноситись також товари, дозвіл на
вивезення яких видається спеціально уповноваженим органом - ДСЕК. Переліки таких товарів
затверджуються і періодично переглядаються КМ.
3. Об'єктивна сторона контрабанди виражається в діях, які полягають у незаконному переміщенні
відповідних предметів через митний кордон України.
Під переміщенням через митний кордон слід розуміти ввезення на митну територію України,
вивезення з цієї території або транзит через територію України товарів та інших предметів у будь-
який спосіб, включаючи використання з цією метою спеціально тренованих тварин,
трубопровідного транспорту та ліній електропередачі. Предмети контрабанди можуть бути
переміщені через сухопутний, морський або повітряний кордон як разом з особами, які його
перетинають, так і окремо від них, наприклад, у разі відправлення вантажу поштою.
Обов'язковою ознакою складу злочину є місце його вчинення - це митний кордон. Митний кордон
збігається з державним кордоном України (див. коментар до ст. 331), за винятком меж спеціальних
митних зон. Межі території спеціальних митних зон є складовою частиною митного кордону
України.
Переміщення предметів через митний кордон України поза митним контролем означає їх
переміщення: 1) поза місцем розташування митниці; 2) в розташуванні митниці, але поза зоною
митного контролю; 3) поза часом здійснення митного оформлення (тобто до відкриття чи після
закриття митниці, яка є тимчасовою або працює не цілодобово); 4) із незаконним звільненням від
митного контролю.
Переміщення предметів контрабанди через митний кордон України поза митним контролем
особою, яка водночас перетинає державний кордон України поза пунктами пропуску, слід
кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ст. ст. 201, 331.
Переміщення предметів через митний кордон України з приховуванням від митного контролю - це
їх переміщення: 1) з використанням тайників (спеціально, з метою вчинення контрабанди,
виготовлених або обладнаних схованок в транспортних засобах, Устаткуванні, тарі, предметах
одягу тощо); 2) з використанням інших засобів, що утруднюють виявлення предметів (з
приховуванням предметів в організмі чи на тілі людини або тварини, в одязі, взутті, головному
вбранні, в порожнинах транспортного засобу, в багажі, продуктах харчування, речах особистого
користування тощо); 3) шляхом надання одним предметам вигляду інших через істотну заміну
зовнішніх характерних ознак предметів, а також їх тари, упаковки тощо, що дозволяє віднести
предмети контрабанди до предметів іншого виду (наприклад, так зване камуфлювання
справжності); 4) з поданням митному органу України як підстави для переміщення предметів
через митний кордон певних документи: а) підроблених; б) одержаних незаконним шляхом
(наприклад, результаті надання уповноваженій особі як підстави для видачі Документів завідомо
неправдивих відомостей або внаслідок зло-
вживання службовою особою своїм службовим становищем чи службової недбалості); в) що
містять неправдиві дані (щодо ваги І кількості асортименту, найменування, вартості предметів, їх
інших характеристик, щодо суті угоди, відправника або одержувача предметів, щодо держави, з
якої вони вивезені або в яку переміщуються): г) що є підставою для переміщення інших предметів.
Використання підробленого документа охоплюється поняттям "приховування від митного
контролю" і додаткової кваліфікації за ч. З ст. 358 не потребує.
Підставою для переміщення предметів через митний кордон є визначені нормативними актами
документи, без яких неможливо одержати дозвіл митниці на пропуск предметів через митний
кордон. Зокрема, це можуть бути митна декларація, контракт, коносамент, ліцензія, квота,
товарно-супровідні документи, дозвіл відповідних державних органів (наприклад. Державної
служби контролю за переміщенням культурних цінностей через державний кордон України,
ДСЕК).
Такі документи, як дозволи служби екологічного контролю, сертифікати про походження товарів,
фітосанітарні та ветеринарні сертифікати, сертифікати відповідності, банківські документи щодо
розрахунків за контрактами, довідки про проведення декларування валютних цінностей, доходів та
майна, що належать резиденту України і знаходяться за її межами або довідки про відсутність за
межами України валютних цінностей і майна та деякі інші, хоч і необхідні для здійснення митного
оформлення і впливають врешті-решт на винесення митним органом рішення про пропуск
конкретних предметів через митний кордон, не є власне підставою для переміщення товарів або
інших предметів через митний кордон. Тому використання таких сфальсифікованих документів не
утворює коментованого складу злочину і за наявності для цього підстав може кваліфікуватись за
ст. 358 або ст. 366.
Під незаконним переміщенням історичних та культурних цінностей, отруйних, сильнодіючих,
радіоактивних, вибухових речовин, зброї, боєприпасів (крім гладкоствольної мисливської зброї та
бойових припасів до неї), стратегічно важливих сировинних товарів через митний кордон слід
розуміти їх переміщення: 1) поза митним контролем або з приховуванням від митного контролю;
2) поєднане з недекларуванням або недостовірним декларуванням.
Переміщення товарів, які перебувають у вільному обігу в Україні, утворює склад розглядуваного
злочину тоді, коли воно вчинено одним із двох вказаних у ст. 201 способів, тобто у даному разі
спосіб виступає обов'язковою ознакою складу злочину. Крім того, переміщення товарів визнається
злочином лише за умови, що воно вчинене у великих розмірах. Контрабанда товарів вважається
вчиненою у великих розмірах, якщо їхня вартість у тисячу і більше разів перевищує
неоподатковуваний мінімум доходів громадян (примітка до ст. 201).
Переміщення товарів поза митним контролем або з приховуванням від митного контролю, однак
не у великих розмірах, тягне адміністративну відповідальність згідно з МК. Незаконне вивезення з
України або ввезення на ЇЇ територію об'єктів тваринного і рослинного світу (зоологічних і
ботанічних колекцій, тварин і рослин, занесених до Червоної книги України тощо) тягне
адміністративну відповідальність за ст, 88 КАП за умови, що ці дії не містять складу злочину,
передбаченого ст. 201.
Вартість предметів контрабанди визначається за національною валютою України за допомогою
нормативних актів про ціни та ціноутворення на відповідні товари, вільних ринкових цін на них, а
у разі їх відсутності таких цін - на підставі висновків товарознавчої експертизи.
У разі, якщо предмет контрабанди відсутній (знищений, реалізований, вивезений за межі України
або місце його знаходження невідоме) чи істотно змінився (пошкоджений тощо), при визначенні
його вартості використовуються відомості, які містяться у документах. Вартість може визначатись
на підставі цін на ідентичні або на подібні товари відповідно до порядку, встановленого митним
законодавством.
Дії особи, яка мала умисел на незаконне переміщення через митний кордон товарів у великому
розмірі, але перемістила їх (у т.ч. за домовленістю з іншими особами) невеликими частинами,
вартість кожної з яких є меншою від тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, слід
розглядати як продовжуваний злочин і кваліфікувати за ст. 201.
Контрабанда, якщо метою незаконного переміщення предметів було ухилення від сплати
обов'язкових платежів, кваліфікується за сукупністю злочинів, передбачених ст. ст. 201, 212.
Правова оцінка зазначених дій як ідеальної сукупності зумовлена тим, що здійснюване легальне
переміщення через митний кордон України товарів пов'язане зі сплатою до чи в момент Їх
переміщення ПДВ, акцизного збору, мита, інших обов'язкових платежів. Кваліфікація за
сукупністю вважається правильною на тій підставі, що вказані злочини мають різні об'єкти
посягань, ст. 212 не конкретизує спосіб ухилення від оподаткування (а отже, ним може бути і
недотримання митних процедур). Крім цього, у деяких випадках незаконного переміщення
предметів через митний кордон відсутній мотив, притаю манний ст. 212, - бажання ухилитись від
сплати обов'язкових платежів.
У разі, коли винний спочатку вчинює контрабанду товарів у ве-ликих розмірах, а згодом здійснює
операції з незаконно переміщеними через митний кордон предметами, які приховує від
оподаткування, вчинене утворює реальну сукупність злочинів, передбачених ст. ст. 201, 212.
Декларування товарів не своїм найменуванням, наприклад, декларування під іншим кодом
товарної номенклатури, умисне заниження митної вартості, повідомлення завідомо недостовірних
даних про країну походження або митний режим товарів (так званий псевдотранзит або
"утеплення" оподатковуваних товарів, ввезення товарів під виглядом виставкового майна) за
наявності ознак складу злочину, передбаченого ст. 222, має розцінюватись як шахрайство з
фінансовими ресурсами (надання завідомо неправдивої інформації з метою отримання пільг щодо
податків) або кваліфікуватися за ст. 212. Умисне ввезення в Україну під виглядом транзиту
предметів
фактично з метою їх реалізації на території України за наявності підстав кваліфікується як
контрабанда, оскільки у даному разі до митного органу як підстава для переміщення предметів
подаються документи, які містять неправдиві дані. В інших випадках порушення зобов'язання про
зворотне вивезення чи зворотне ввезення предметів або про транзит має тягнути адміністративну
відповідальність згідно з МК.
Контрабанда є злочином з формальним складом. До визначення моменту закінчення контрабанди
потрібно підходити диференційовано і враховувати те, відбувається ввезення чи вивезення
предметів злочину, а також місце здійснення протиправних дій. В Україні створені і діють
спеціальні митні зони, функціонують внутрішні митниці, які розміщені на митному кордоні там,
де він збігається з межами спеціальних митних зон. Якщо предмети ввозяться на митну територію
України або вивозяться із спеціальних митних зон на решту митної території, контрабанда має
розглядатись як закінчений злочин у разі фактичного переміщення предметів через митний
кордон. При цьому не має значення, вдалося чи ні винному вивезти предмети контрабанди за межі
зони митного контролю.
Якщо предмети вивозяться за межі митної території України або ввозяться з іншої частини митної
території до спеціальних митних зон, контрабанда визнається закінченою після вчинення дій,
спрямованих на реалізацію наміру відповідно -ввезти чи вивезти предмети, - з моменту виявлення
їх під час митного контролю.
Добровільна відмова від вчинення контрабанди можлива лише на стадії готування до незаконного
переміщення предметів через митний кордон або незакінченого замаху на його вчинення, коли
особа усвідомлює можливість доведення злочину до кінця, але з власної ініціативи відмовляється
від цього. Добровільна відмова виключається, якщо особа видає предмети контрабанди у зв'язку з
оголошенням ЇЙ рішення про проведення особистого огляду (виняткова форма митного
контролю), огляду або переогляду транспортних засобів, товарів та інших предметів, оскільки у
даному разі порушник митного законодавства розуміє об'єктивну неможливість доведення
злочинного наміру до кінця через наявність нездоланної перешкоди.
4. Суб'єктом злочину є осудна особа, яка досягла 16-річного віку, у т.ч. особа, яка користується
правом дипломатичного імунітету. Дії службової особи, яка сприяла незаконному переміщенню
предметів через митний кордон, слід розглядати як пособництво у контрабанді та, за наявності
підстав, як відповідний злочин у сфері службової діяльності.
Якщо контрабандою займається службова особа з використанням свого службового становища
(наприклад, працівники митниць, військовослужбовці прикордонних військ, капітани суден,
дипломатичні працівники), дії винного потрібно кваліфікувати за сукупністю злочинів,
передбачених ст. ст. 201, 364 (365) або ст. 423 (424).
5. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Недекларування відповідних
предметів, вчинене з необережності, не містить ознак коментованого складу злочину. Не може
бути притягнута до кримінальної відповідальності за контрабанду осо-
ба, яка добросовісно помиляється щодо того, чи є даний предмет культурною цінністю або
отруйною речовиною (наприклад, якщо ця культурна цінність тривалий час зберігалась у родині
особи або якщо ця речовина була вільно придбана особою в крамниці іншої країни).
6. Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 201) є вчинення його; 1) за попередньою змовою
групою осіб; 2) особою, раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею.
Про поняття вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб див. ст. 28 і коментар до неї, а
про поняття раніше судимої особи - коментар до ст. 88. Якщо контрабанду вчинено за
попередньою змовою групою осіб, то при визначенні її розміру потрібно виходити із загальної
вартості предметів, які переміщуються через митний кордон.

2,2 Незаконне виготовлення, зберігання, збут або

транспортування з метою збуту підакцизних товарів.
Характеристика складу.
Стаття 204. Незаконне виготовлення, зберігання, збут або транспортування з метою збуту
підакцизних товарів
1. Незаконне придбання з метою збуту або зберігання з цією метою, а також збут чи
транспортування з метою збуту незаконно виготовлених спирту етилового, спиртових
дистилятів, алкогольних напоїв, пива, тютюнових виробів, тютюну, промислових
замінників тютюну, пального або інших підакцизних товарів -
караються штрафом від п’яти тисяч до десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів
громадян з конфіскацією та знищенням незаконно виготовлених товарів.
2. Незаконне виготовлення спирту етилового, спиртових дистилятів, алкогольних напоїв,
пива, тютюнових виробів, тютюну, промислових замінників тютюну, пального або інших
підакцизних товарів або вчинене особою, яка раніше була засуджена за цією статтею, -
карається позбавленням волі на строк від трьох до п’яти років з конфіскацією та знищенням
незаконно вироблених або придбаних товарів, знарядь виробництва, сировини для їх
виготовлення.
3. Незаконне виготовлення товарів, зазначених у частинах першій або другій цієї статті, що
становлять загрозу для життя і здоров’я людей, а так само збут таких товарів, що призвело
до отруєння чи спричинило смерть особи, -
 караються позбавленням волі на строк від восьми до десяти років з конфіскацією майна, з
вилученням та знищенням незаконно виробленої або придбаної продукції, обладнання для її
виготовлення.

1. Об'єктом злочину є запроваджений з метою захисту економічних інтересів держави порядок

виробництва й обігу підакцизних товарів. Додатковим факультативним об'єктом виступає Життя і
здоров'я людей як споживачів недоброякісної підакцизної продукції.
2. Предметом злочину є: 1) алкогольні напої; 2) тютюнові вироби; 3) інші підакцизні товари.
Акцизним збором визнається непрямий податок на окремі товари, визначені законом як
підакцизні, який включається до ціни цих товарів. Акциз є одним із стабільних і суттєвих джерел
поповнення бюджету держави, встановлюється, як правило, на високоліквідну, високорентабельну
чи монопольну продукцію, виконує не лише фіскальну, а й регулюючу, а інколи і
природоохоронну функцію. Переліки підакцизних товарів затверджуються і періодично
переглядаються ВР.
Алкогольні напої - це продукти, одержані шляхом спиртового бродіння цукромістких матеріалів
або виготовлені на основі харчових спиртів з вмістом спирту етилового понад 1,2 відсотка
об'ємних одиниць, які відносяться до товарних груп Гармонізованої системи опису та кодування
товарів під кодами 22 04, 22 05, 22 Об, 22 08.
Крім власне алкогольних напоїв, до підакцизних товарів належать етиловий неденатурований
спирт з вмістом спирту не менш
як 80 відсотків об'ємних одиниць, спирт етиловий та інші спиртні денатуровані напої будь-якої
міцності, а також складові спиртові напівфабрикати, які використовуються для виготовлення
алкогольних напоїв.
Самогон та інші міцні спиртні напої домашнього вироблення (чача, арака тощо) не визнаються
предметом цього злочину, їх виготовлення (шляхом відокремлення перегонкою чи іншим
способом) або зберігання з метою збуту, а також придбання, що не переслідує мету продажу,
розглядаються як адміністративні проступки (ст. ст. 176, 177 КАП). За наявності ознак складу
злочину, передбаченого ст. 203, особа, яка займається виготовленням міцних спиртних напоїв
домашнього вироблення, може бути притягнена до відповідальності за зайняття забороненими
видами господарської діяльності. Законодавство дозволяє громадянам в домашніх умовах для
власного споживання виготовляти виноградні і плодово-ягідні вина, наливки і настоянки.
Тютюновими виробами визнаються сигарети, цигарки, сигари, сигарили (тонкі сигари), а також
люльковий, нюхальний, смоктальний, жувальний тютюн та інші вироби з тютюну і його замінники
(наприклад, гвоздика), які впливають на фізіологічний стан людини під час вживання.
До інших підакцизних товарів на сьогоднішній день належать:
1) деякі транспортні засоби та шини до них; 2) ювелірні вироби;
3) нафтопродукти (авіаційний бензин, реактивне паливо, моторні бензини певних марок, дизельне
пальне тощо); 4) деякі продукти харчування (наприклад, кава, ікра осетрових, краби готові або
консервовані, шоколад з начинкою або без начинки, пиво солодове);
5) інші товари (одяг хутровий із норки, нутрії, песця або лисиці, одяг із натуральної шкіри,
рушниці спортивні, мисливські та для стрільби по мішенях, магнітофони та інша
звукозаписувальна апаратура, печі мікрохвильові, офісні меблі, телевізійні приймачі кольорового
зображення, аудіокасети та відеокасети без записів та із записами, компакт-диски тощо).
У разі необхідності питання про віднесення того чи іншого товару до категорії підакцизних
предметів слід вирішувати шляхом проведення товарознавчої експертизи.
3. Об'єктивна сторона злочину полягає у таких діях: 1) придбання незаконно виготовлених
алкогольних напоїв, тютюнових виробів або інших підакцизних товарів; 2) зберігання таких
товарів; 3) їх транспортування; 4) збут незаконно виготовлених підакцизних товарів (ч. 1 ст. 204);
5) незаконне виготовлення алкогольних напоїв, тютюнових виробів або інших підакцизних товарів
(ч. 2 ст. 204).
При цьому незаконне виготовлення підакцизних товарів тягне відповідальність за ч. 2 ст. 204 лише
за умови, що таке виготовлення здійснюється: а) шляхом відкриття підпільних цехів; б) з
використанням обладнання, що забезпечує масове виробництво таких товарів, або в) особою, яка
раніше була засуджена за ст. 204.
Придбання підакцизних товарів означає, що особа у будь-який спосіб (купівля, обмін тощо) дістає
фактичну можливість володіти, користуватись і розпоряджатись відповідними предметами.
Під зберіганням потрібно розуміти будь-які умисні дії, пов'язані з перебуванням підакцизних
товарів у володінні винного (при собі, у будь-якому приміщенні, транспортному засобі,
спеціальній схованці тощо). Зберігання - триваючий злочин, який має визнаватись закінченим з
моменту, коли особа за власною ініціативою (знищила, викинула або збула товар) або всупереч
своїй волі (наприклад, підакцизні товари вилучені працівниками міліції) фактично припинила
володіти відповідними предметами.
Збут означає будь-які сплатні чи безоплатні форми реалізації підакцизних товарів, внаслідок чого
вони переходять у володіння і розпорядження іншої особи (наприклад, дарування, обмін, передача
в рахунок погашення боргу, відшкодування завданих збитків або як оплата виконаної роботи чи
наданих послуг). Поняттям збуту охоплюється оптова і роздрібна торгівля підакцизними
товарами, у т.ч. на розлив.
Під час збуту незаконно виготовлених алкогольних напоїв і тютюнових виробів можуть
використовуватись незаконно виготовлені, незаконно отримані або підроблені марки акцизного
збору, у зв'язку з чим дії винних потребують додаткової кваліфікації за ст. 216. Збут товарів,
виготовлених із недоброякісної сировини, що призвело до отруєння людей чи інших тяжких
наслідків, тягне посилену кримінальну відповідальність (ч. З ст. 204).
Транспортування - це переміщення підакцизних товарів транспортом (наземним, водним,
повітряним) з одного місця в інше в межах України. Незаконне переміщення зазначених товарів
через митний кордон України за наявності до цього підстав може розглядатись як контрабанда (ст.
201). Поняттям транспортування охоплюється також пересилання.
Придбання, зберігання, збут чи транспортування утворюють склад цього злочину за умови, що
вони вчинюються незаконно, тобто з порушенням вимог законодавства, що регулює питання обігу
підакцизних товарів. Наприклад, законодавство забороняє роздрібну торгівлю етиловим,
коньячним і плодовим спиртом, а також. роздрібну торгівлю алкогольними напоями або
тютюновими виробами з рук та в не пристосованих для цього приміщеннях, на території
дошкільних, навчальних і лікувальних закладів та на прилеглих територіях, у місцях проведення
спортивних змагань, гуртожитках і в інших місцях, визначених місцевими органами влади.
За своєю конструкцією склад злочину, передбаченого ч. 1 ст. 204, є формальним. Злочин
вважається закінченим з моменту вчинення хоча б однієї з дій, які альтернативне становлять його
об'єктивну сторону.
Дії особи, яка спочатку незаконно виготовила підакцизні товари, а потім з метою збуту зберігає чи
транспортує їх або здійснює збут незаконно виготовлених предметів, потрібно кваліфікувати за
сукупністю злочинів, передбачених ч. 1 і ч. 2 ст. 204.
Виготовлення підакцизних товарів - це діяльність, пов'язана з випуском відповідної продукції і
включає всі стадії технологічного процесу. Характер і механізм злочинних дій, спрямованих на
отримання готової до реалізації підакцизної продукції, визначається її видом. Скажімо,
виготовлення фальсифікованих алкогольних напоїв може здійснюватись шляхом розведення
харчових або технічних спиртів водою та добавлення різних компонентів для поліпшення
смакових властивостей продукту.
З огляду на те, що поняттям виготовлення у ч. 2 ст. 204 охоплюється саме технологічний процес
створення товарів, на кваліфікацію за цією нормою не впливає кількість фактично виробленої
продукції. а також те, чи розпочала винна особа її реалізацію.
Виготовлення підакцизних товарів має кваліфікуватись за ч. 2 ст. 204 лише за умови його
незаконності (без державної реєстрації особи як суб'єкта підприємництва, без ліцензії, у разі
фальсифікації
таких товарів).
Якщо підакцизні товари (алкогольні напої, тютюнові вироби) виготовляються шляхом їх
фальсифікації, дії винного за наявності для цього підстав слід кваліфікувати за сукупністю
злочинів, передбачених ст. ст. 204 і 229.
Обладнання, що забезпечує масове виробництво підакцизних товарів, - це відповідні технічні
пристосування (апарати, пристрої, прилади, агрегати, спиртосховища тощо), які використовуються
на різних етапах технологічного процесу і забезпечують промислове виготовлення відповідної
продукції у великих розмірах, товарних партіях. Питання про те, чи є виробництво підакцизних
товарів масовим, вирішується у кожному конкретному випадку.
У разі незаконного виготовлення підакцизних товарів особою, яка раніше була засуджена за цією
статтею, спосіб їх виготовлення (домашні умови, кустарне виробництво, відкриття підпільного
цеху тощо) на кваліфікацію за ч. 2 ст. 204 не впливає.
Якщо в незаконному виготовленні підакцизних товарів відсутні ознаки, вказані у ч. 2 або ч. З ст.
204, дії винного за наявності підстав можуть кваліфікуватися за ч. 1 ст. 202 або за ст. 203. У разі,
коли у вчиненому немає ознак того чи іншого складу злочину, особа, яка займається незаконним
виготовленням підакцизної продукції, повинна притягуватись до адміністративної
відповідальності
(наприклад, за ст. 164 або ст. 177-2 КАП).
Відмежовуючи передбачений ст. 177-2 КАЛ проступок від злочину, передбаченого ст. 204, слід
виходити з того, що адміністративна відповідальність має наставати лише у разі, коли
правопорушення за своїм характером не тягне кримінальної відповідальності
(ч, 2 ст. 9 КАП).
4. Суб'єкт злочину загальний.
Протиправні дії з підакцизними товарами, вчинені службовою особою з використанням
службового становища, необхідно кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ст. ст. 204 і
364.
5. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Обов'язковою ознакою
суб'єктивної сторони злочину, передбаченого ч. 1 ст. 204, є мета збуту.
Придбання, зберігання або транспортування незаконно виготовлених підакцизних товарів без мети
збуту, а, наприклад, для власного споживання розглядуваного складу злочину не утворює.
6. Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. З ст. 204 ) є; 1) незаконне виготовлення підакцизних
товарів з недоброякісної сировини (матеріалів), що становить загрозу для життя і здоров'я людей;
2) незаконний збут таких товарів, що призвело до отруєння людей чи інших тяжких наслідків.
Недоброякісними визнаються сировина і матеріали, які не відповідають встановленим стандартам,
нормам, правилам і технічним умовам (див. коментар до ст. 227). Сировина - це предмети праці та
природні компоненти, які підлягають подальшій переробці,
Створення загрози для життя і здоров'я людей означає, що внаслідок використання в процесі
виготовлення підакцизних товарів недоброякісної сировини чи матеріалів виникає загроза
серйозного розладу здоров'я або смерті хоча б однієї людини у разі споживання вказаної
продукції.
Поняття отруєння людей означає смерть однієї або кількох осіб внаслідок вживання підакцизних
товарів, виготовлених з недоброякісної сировини (матеріалів). Іншими тяжкими наслідками слід
визнавати, зокрема, заподіяння тяжких тілесних ушкоджень одній або декільком особам, масове
захворювання людей.
Суспільне небезпечні наслідки у вигляді заподіяння шкоди життю або здоров'ю споживачів
недоброякісних підакцизних товарів за умови психічного ставлення до цих наслідків у формі
необережності охоплюються ч, 3 ст. 204 і не потребують додаткової кваліфікації за ст. ст. 119, 128.
У разі встановлення умислу на заподіяння шкоди життю або здоров'ю людей, дії того, хто збуває
відповідні підакцизні товари, слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ч. З ст. 204
і відповідною статтею розділу ІІ Особливої частини КК (зокрема, ст. ст. 115 або 121).

2,3 Протидія законній господарській діяльності.

Характеристика складу.
Стаття 206. Протидія законній господарській діяльності
1. Протидія законній господарській діяльності, тобто протиправна вимога припинити
займатися господарською діяльністю чи обмежити її, укласти угоду або не виконувати
укладену угоду, виконання (невиконання) якої може заподіяти матеріальної шкоди або
обмежити законні права чи інтереси того, хто займається господарською діяльністю,
поєднана з погрозою насильства над потерпілим або близькими йому особами,
пошкодження чи знищення їхнього майна або захоплення цілісного майнового комплексу,
його частини, будівель, споруд, земельної ділянки, об’єктів будівництва, інших об’єктів та
незаконне припинення або обмеження діяльності на цих об’єктах та обмеження доступу до
них за відсутності ознак вимагання, -
 караються штрафом від десяти тисяч до п’ятнадцяти тисяч неоподатковуваних мінімумів
доходів громадян з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною
діяльністю на строк до трьох років або без такого.
2. Ті самі дії, вчинені повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або з погрозою
вбивства чи заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, або поєднані з насильством, що не є
небезпечним для життя і здоров’я, або з пошкодженням чи знищенням майна, -
караються штрафом від п’ятнадцяти тисяч до двадцяти п’яти тисяч неоподатковуваних
мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк від трьох до п’яти років, або
позбавленням волі на строк від трьох до шести років, з позбавленням права обіймати певні
посади або займатися певною діяльністю на строк від двох до чотирьох років або без
такого.
3. Протидія законній господарській діяльності, вчинена організованою групою, або
службовою особою з використанням службового становища, або поєднана з насильством,
небезпечним для життя чи здоров’я, або така, що заподіяла велику шкоду чи спричинила
інші тяжкі наслідки, -
караються позбавленням волі на строк від шести до десяти років з позбавленням права
обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від трьох до п’яти років
або без такого та з конфіскацією майна.
Примітка. Матеріальна шкода вважається великою, якщо вона у п’ятсот і більше разів
перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

1. Основним безпосереднім об'єктом злочину є встановлений порядок здійснення господарської

діяльності, а також право громадян на свободу підприємницької діяльності. Додатковим
обов'язковим об'єктом є психічна недоторканність особи.
2. Елементами об'єктивної сторони злочину є висунення протиправної вимоги, поєднаної з
погрозою застосування насильства над потерпілим або близькими йому особами, пошкодження чи
знищення їх майна. Вимога може полягати у категорично висловленій пропозиції: 1) припинити
займатися господарською діяльністю;
2) обмежити таку діяльність; 3) укласти угоду; 4) не виконувати укладену угоду.
Ст. 206 охороняє лише господарську діяльність, яка має законний характер. Тому висунення вимог
про припинення діяльності, якою потерпілий відповідно до закону не може і не повинен займатись
(наприклад, про припинення діяльності, яка може здійснюватись лише за наявності ліцензії, за
відсутності її у потерпілої особи) не утворює складу даного злочину.
Вимога припинити господарську діяльність передбачає, зокрема, вимогу: ліквідувати юридичну
особу, діяльність якої контролює (або ж на діяльність якої істотно впливає) потерпілий; продати
(передати) її іншим особам; подати до відповідного органу заяву про анулювання реєстрації
потерпілого як індивідуального підприємця. Цим поняттям охоплюється також вимога перестати
здійснювати господарську діяльність. Форма вимоги, а також час припинення такої діяльності не
мають значення для кваліфікації діяння.
вимога обмежити господарську діяльність передбачає, зокрема, вимогу: зменшити обсяг
промислового виробництва, торговельних операцій, послуг, припинити таку діяльність у певних
пунктах чи регіонах, припинити заняття окремими видами господарської діяльності або хоча б
одним із таких окремих видів, розірвати або обмежити ділові зв'язки з певними партнерами.
Вимога укласти угоду (цивільно-правовий договір, трудовий договір чи будь-яку іншу угоду),
виконання якої може призвести до матеріальної шкоди або обмежити законні права чи інтереси
того, хто займається господарською діяльністю, може, зокрема, стосуватися угоди: яка у разі її
виконання прямо призведе до заподіяння потерпілому чи іншим особам майнової шкоди; про
повну чи часткову передачу потерпілим належних йому прав щодо управління юридичною особою
(наприклад, угода про продаж, іншу сплатну уступку акцій акціонерного товариства, частки в
статутному фонді іншого господарського товариства); про продаж чи іншу сплатну
передачу засобів виробництва, приміщень чи іншого майна, необхідного для ведення
підприємницької діяльності; про відмову потерпілого чи відповідної юридичної особи від ведення
певних видів діяльності, від діяльності у певних пунктах чи регіонах, обмеження обсягів такої
діяльності; про продаж потерпілим чи організацією, яку він представляє, своєї продукції лише
певним особам; про прийняття небажаної потерпілому особи на певну посаду на відповідному
підприємстві.
Вимога не виконувати укладеної угоди має місце у разі, коли винний висловлює пропозицію
потерпілому відмовитися від виконання відповідної угоди, що може призвести до матеріальної
шкоди або обмежити законні права чи інтереси потерпілого чи іншої особи, яка займається
господарською діяльністю.
Про поняття погрози насильством і погрози пошкодження чи знищення майна див. коментар до ст.
189, а про поняття близьких осіб - коментар до ст. 126.
Дія ст. 206 поширюється не лише на випадки, коли від потерпілого вимагають дій на шкоду його
особистим інтересам, а й на ті ситуації, коли від потерпілого (наприклад, директора відповідної
фірми, який не є її власником) вимагають вчинення дій, які зашкодять інтересам певної юридичної
особи.
За ст. 206 мають кваліфікуватися і ті випадки, коди винний висуває відповідні вимоги, поєднані із
зазначеними вище погрозами щодо особи, яка неспроможна виконати ці вимоги, помилково
вважаючи, що вона наділена більшими повноваженнями або має більший, ніж це є насправді,
вплив на власників чи керівників юридичної особи - суб'єкта господарської діяльності.
У випадках, коли протиправні вимоги до потерпілого полягали у передачі іншим особам чужого
майна, права на таке майно чи вчиненні будь-яких інших дій майнового характеру, вчинене слід
кваліфікувати за ст. 189. Примушування потерпілого до виконання чи невиконання цивільно-
правових зобов'язань за відсутності ознак вимагання і заподіяння матеріальної шкоди чи
обмеження законних прав та інтересів того, хто займається господарською діяльністю, за
наявності підстав слід кваліфікувати за ст. 355.
Злочин є закінченим з моменту висунення будь-якої з вказаних У ч. 1 ст. 206 вимог, поєднаної з
відповідною погрозою, і доведення їх до потерпілого.
3. Суб'єкт злочину загальний.
4. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.
5. Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 206) є вчинення його: 1) повторно; 2) за попереднім
зговором групою осіб; 3) із погрозою вбивством чи заподіянням тяжких тілесних ушкоджень; 4) у
поєднанні з насильством, яке не є небезпечним для життя і здоров'я; 5) у поєднанні з
пошкодженням чи знищенням майна.
Особливо кваліфікуючими ознаками злочину (ч. З ст. 206) є вчинення його: 1) організованою
групою; 2) службовою особою з використанням свого становища; 3) у поєднанні з насильством,
небезпечним для життя чи здоров'я, чи заподіяння ним 4) великої матеріальної шкоди або 5)
спричинення інших тяжких наслідків.
Про поняття повторності див. ст. 32 і коментар до неї, про поняття групи осіб за попередньою
змовою та організованої групи - ст. 28 і коментар до неї, про поняття погрози вбивством або
заподіянням тяжких тілесних ушкоджень - коментар до ст. ст. 129 і 189, про поняття пошкодження
і знищення майна - коментар до ст. 194, про поняття .насильства, яке не є небезпечним для життя і
здоров'я - коментар до ст, 186, а насильтва, небезпечного для життя чи здоров'я - до ст. 187, про
поняття службової особи - ст. 364 і коментар до неї. Поняття великої матеріальної шкоди
визначене у примітці до ст. 206. Під іншими тяжкими наслідками розуміються, зокрема, смерть
або спричинення тяжких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень, самогубство потерпілого чи
близької йому особи, припинення роботи підприємства і вимушене звільнення з роботи багатьох
людей тощо.
Умисне вбивство, вчинене в процесі протидії законній підприємницькій діяльності, потребує
додаткової кваліфікації за ст. 115,

2,5 Ухилення від сплати податків, зборів, (обов’язкових

платежів). Характеристика складу.
Стаття 212. Ухилення від сплати податків, зборів (обов'язкових платежів)
1. Умисне ухилення від сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), що входять в
систему оподаткування, введених у встановленому законом порядку, вчинене службовою
особою підприємства, установи, організації, незалежно від форми власності або особою, що
займається підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи чи будь-якою
іншою особою, яка зобов'язана їх сплачувати, якщо ці діяння призвели до фактичного
ненадходження до бюджетів чи державних цільових фондів коштів у значних розмірах, -
карається штрафом від трьох тисяч до п’яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів
громадян або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю
на строк до трьох років.
2. Ті самі діяння, вчинені за попередньою змовою групою осіб, або якщо вони призвели до
фактичного ненадходження до бюджетів чи державних цільових фондів коштів у великих
розмірах, -
карається штрафом від п’яти тисяч до семи тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів
громадян з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на
строк до трьох років.
3. Діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені особою, раніше
судимою за ухилення від сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), або якщо вони
 призвели до фактичного ненадходження до бюджетів чи державних цільових фондів коштів
в особливо великих розмірах, -
караються штрафом від п'ятнадцяти тисяч до двадцяти п'яти тисяч неоподатковуваних
мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися
певною діяльністю на строк до трьох років з конфіскацією майна.
4. Особа, яка вчинила діяння, передбачені частинами першою, другою, або діяння,
передбачені частиною третьою (якщо вони призвели до фактичного ненадходження до
бюджетів чи державних цільових фондів коштів в особливо великих розмірах) цієї статті,
звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона до притягнення до кримінальної
відповідальності сплатила податки, збори (обов'язкові платежі), а також відшкодувала
шкоду, завдану державі їх несвоєчасною сплатою (фінансові санкції, пеня).
5. Діяння, передбачені частинами першою - третьою цієї статті, не вважаються умисним
ухиленням від сплати податків, зборів (обов’язкових платежів), якщо платник податків
досяг податкового компромісу відповідно до підрозділу 9-2 розділу XX "Перехідні
положення" Податкового кодексу України.
6. Діяння, передбачені частинами першою - третьою цієї статті, не вважаються умисним
ухиленням від сплати податків, зборів (обов’язкових платежів), що входять у систему
оподаткування, якщо такі діяння пов’язані з придбанням (формуванням джерел придбання),
створенням, одержанням, використанням об’єктів, щодо яких особою було подано
одноразову (спеціальну) добровільну декларацію та сплачено узгоджену суму збору
відповідно до підрозділу 9-4 "Особливості застосування одноразового (спеціального)
добровільного декларування активів фізичних осіб" розділу XX Податкового кодексу
України в межах складу та вартості об’єктів декларування, зазначеної в одноразовій
(спеціальній) добровільній декларації як база для нарахування збору з одноразового
(спеціального) добровільного декларування, якщо такі діяння вчинені до 1 січня 2021 року
та пов’язані з придбанням (формуванням джерел придбання), створенням, одержанням,
використанням об’єктів одноразового (спеціального) добровільного декларування або
розпорядженням ними.
Примітка. Під значним розміром коштів слід розуміти суми податків, зборів і інших
обов'язкових платежів, які в три тисячі і більше разів перевищують установлений
законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян, під великим розміром
коштів слід розуміти суми податків, зборів і інших обов'язкових платежів, які в п’ять тисяч і
більше разів перевищують установлений законодавством неоподатковуваний мінімум
доходів громадян, під особливо великим розміром коштів слід розуміти суми податків,
зборів, інших обов'язкових платежів, які в сім тисяч і більше разів перевищують
установлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

1. Об'єктом злочину є встановлений законодавством порядок оподаткування юридичних і

фізичних осіб, який забезпечує за рахунок надходження податків, зборів та інших обов'язкових
платежів формування доходної частини державного та місцевих бюджетів, а також державних
цільових фондів.
2. Предмет злочину - податки, збори, інші обов'язкові платежі, що входять в систему
оподаткування і введені у встановленому законом порядку.
Під податком, збором, іншим обов'язковим платежем потрібнорозуміти обов'язковий внесок до
бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду, здійснюваний платниками у
порядку і на умовах, що визначаються законами про оподаткування. Державні цільові фонди - це
фонди, які створені відповідно до закону і формуються за рахунок визначених законом податків і
зборів (обов'язкових платежів) юридичних осіб незалежно від форми власності та фізичних осіб
(Пенсійний фонд України, Фонд соціального страхування тощо).
Перелік загальнодержавних і місцевих податків і зборів міститься у Законі "Про систему
оподаткування". Загальнодержавні податки і збори встановлюються ВР і стягуються на всій
території
України.
Обов'язкові платежі як предмет цього злочину повинні входити
в систему оподаткування, а такі їх ключові елементи, як об'єкт і платник, мають бути визначені
саме податковим законодавством. При цьому законодавець дозволяє, щоб стягнення збору за
спеціальне використання природних ресурсів, забруднення навколишнього природного
середовища та геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету,
здійснювалось в порядку, встановленому КМУ відповідно до законів України. Умисне ухилення
від сплати обов'язкових платежів, які не входять до системи оподаткування, кримінальну
відповідальність за ст. 212 не тягне. Будьякі податки і збори, які запроваджувані законами
України, мають бути включені до Закону України "Про систему оподаткування". Зміни до нього
стосовно пільг, ставок податків і зборів, механізму Їх сплати повинні вноситись не пізніше ніж за
шість місяців до початку нового бюджетного року і набирають чинності з початку нового
бюджетного року. Ставки місцевих податків і зборів, інші елементи податкових баз, а також
пільги щодо оподаткування встановлюються або змінюються виключно відповідними органами
місцевого самоврядування у порядку, встановленому законом.
Ухилення від сплати обов'язкових платежів, які хоча і входять до системи оподаткування, проте
запроваджені з порушенням зазначеного вище порядку, охоплюються диспозицією ст. 212 лише в
тій частині, в якій їх справляння відповідає нормам законодавчих
актів про оподаткування.
Вчинення злочину, пов'язаного з отриманням в тій чи іншій формі доходу, наприклад, викрадання
майна, одержання хабара, збуту зброї, наркотичних засобів, не породжує легальний об'єкт
оподаткування. Тому дії особи, яка скоїла злочин, пов'язаний із вилученням майнової вигоди,
повинні кваліфікуватись лише за відповідними статтями КК України без додаткової кваліфікації за
ст. 212.
3. Об'єктивна сторона злочину характеризується сукупністю трьох ознак: 1) діяння - ухилення від
сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів, що входять до системи оподаткування;
2) суспільне небезпечні наслідки у вигляді фактичного ненадходження до бюджетів чи
державних цільових фондів коштів у значних (ч. 1 ст. 212), великих (ч. 2 ст. 212) або
особливо великих (ч. З ст. 212) розмірах; 3) причинний зв'язок між діянням і наслідками.

Відповідальність за коментованою статтею КК виключається у тому разі. коли ненадходження

коштів до державного і місцевих бюджетів, державних цільових фондів сталося внаслідок
невиконання банком покладеного на нього законодавством обов'язку виконувати платіжні
доручення платників податків на перерахування обов'язкових платежів податкового характеру.
Днем подання до установ банків платіжного доручення за всіма видами податкових платежів
вважається день його реєстрації у цих установах.
Описово-бланкетний характер диспозиції ст. 212 робить необхідним у кожному конкретному
випадку звертатися до податкового законодавства, яке визначає конкретних платників, їхні
обов'язки, строки і механізм сплати платежів, що врешті-решт визначає специфіку злочинних дій,
спрямованих на ухилення.
Ст. 212 не конкретизує спосіб ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів.
До найбільш поширених способів цього злочину належать: неподання документів, пов'язаних з
обчисленням і сплатою податків, зборів, інших обов'язкових платежів; приховування та заниження
об'єкта оподаткування.
Приховування об'єкта оподаткування, який визначається залежно від виду обов'язкового платежу,
що стягується з юридичних та (або) фізичних осіб, характеризується тим, що прибуток або інший
об'єкт оподаткування у платника податків і зборів фактично існує, проте він не декларується, не
згадується у документах, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків або інших обов'язкових
платежів, які подаються до податкових чи інших контролюючих органів, а тому ніякі податки на
такі об'єкти не нараховуються і не сплачуються.
Заниження об'єкта оподаткування означає часткове ухилення від сплати податків, зборів, інших
обов'язкових платежів. Заниження прибутку як об'єкта оподаткування може досягатись за рахунок
незаконного завищення валових витрат, у т.ч. шляхом укладання псевдоугод з фіктивними
підприємствами.
До Інших способів вчинення цього злочину належать, зокрема:
ухилення зареєстрованих суб'єктів підприємницької діяльності від взяття на облік у
контролюючих органах; умисне заниження податкових ставок; умисно неправильне обчислення
сум податків, зборів, інших обов'язкових платежів або бази оподаткування; обманні маніпуляції з
податковими пільгами; неналежне виконання або невиконання обов'язків з нарахування та
утримання обов'язкових платежів фіскальними агентами держави - збирачами податків, зборів,
інших обов'язкових платежів.
Відповідно до закону, платниками податків визнаються юридичні особи, їхні філії, інші
відокремлені підрозділи, що не мають статусу юридичної особи, а також фізичні особи, які мають
статус суб'єкта підприємницької діяльності або ні, на яких згідно із законами покладено обов'язок
утримувати та (або) сплачувати податки і збори (обов'язкові платежі), пеню та штрафні санкції. У
зв'язку з цим умисне неутримання та неперерахування до бюджету податків, зборів, інших
обов'язкових платежів особою, яку у встановленому порядку уповноважено виконувати такий
обов'язок (маються на увазі платежі, якими оподатковуються інші особи, у т.ч. податки на доходи
фізичних осіб, дивіденди, репатріацію, додану вартість, акцизний збір, а так само інші податки, що
утримуються з джерела виплати), за наявності всіх ознак коментованого складу злочину потрібно
кваліфікувати не за ст. 364, а за ст. 212.
Розпорядження активами, які перебувають у податковій заставі (наприклад, продаж або Інше
відчуження майна), здійснене платником податків і зборів без письмового узгодження з
податковим органом, якщо воно було у даному разі обов'язковим, потрібно кваліфікувати не за ст.
212, а, за наявності підстав, за ст. 364 (365) або ст. 192.
У ст. 212 передбачено відповідальність не за сам факт несплати у встановлений строк податків,
зборів, інших обов'язкових платежів. а за умисне ухилення від їх сплати, коли особа має намір
взагалі не виконувати (повністю або частково) покладені на неї податкові зобов'язання.
Якщо платник у звітних документах правильно відображає й обраховує свої податкові
зобов'язання, своєчасно подає податкову декларацію, однак у зв'язку з відсутністю достатньої
кількості коштів на його банківському рахунку податкове зобов'язання своєчасно не погашається,
дії платника як такі, що не поєднуються з обманом держави в особі її контролюючих органів, не
можуть кваліфікуватись за ст. 212. Водночас умисна несвоєчасна сплата податків, зборів, інших
обов'язкових платежів, пов'язана з фактичним використанням коштів, які мали бути перераховані
до бюджетів чи державних цільових фондів, на інші, відмінні від оподаткування цілі (наприклад,
на задоволення різноманітних виробничих потреб господарюючого суб'єкта), за наявності всіх
ознак складу злочину, передбаченого ст. 364, може розглядатись як зловживання службовим
становищем.
Під значним розміром коштів слід розуміти суми податків, зборів та інших обов'язкових платежів,
які в тисячу і більше разів перевищують установлений законодавством неоподатковуваний
мінімум доходів громадян (примітка до ст. 212). Визначивши таким чином значний розмір, КК
2001 р. здійснив часткову декриміналізацію розглядуваного діяння.
Притягуючи особу до відповідальності за ст, 212, потрібно встановлювати розмір несплачених
винною особою податків, зборів, інших обов'язкових платежів як результат інкримінованого їй
злочинного діяння. У даному разі не враховуються суми заборгованості бюджету перед платником
податків та суми наявної в останнього переплати за окремими видами податків, зборів, інших
обов'язкових платежів. При кваліфікації за коментованою статтею КК зменшення розміру коштів,
що фактично не надійшли до бюджетів чи Державних цільових фондів внаслідок ухилення від
сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів, на суму коштів, що підлягають поверненню
платнику податків з бюджету чи зарахуванню до платежів майбутніх періодів, не допускається.
Кваліфікуючи діяння винного за ст. 212, слід виходити не з тієї величини, що прихована від
оподаткування і на яку відповідно не нараховано обов'язковий платіж, а з величини несплаченого
або недоплаченого податку, збору або іншого обов'язкового платежу. При цьому не враховуються
фінансові санкції (пеня, штраф), які застосовуються відповідно до вимог податкового
законодавства.
Встановлюючи розмір суспільне небезпечних наслідків як ознаки об'єктивної сторони злочину,
передбаченого ст. 212, слід враховувати і ті витрати платника податку, які фактично ним
здійснені, які однак не знайшли документального відображення у фінансовій звітності, а тому не
впливають на виконання податкових зобов'язань і застосування щодо платника фінансових
санкцій.
Ухилення від сплати податків, зборів та інших обов'язкових платежів визнається вчиненим у
значному, великому або особливо великому розмірах як тоді, коли сума несплаченого платежу
перевищує зазначені у законі розміри по одному його виду, так і у тому разі, коли ця сума є
результатом несплати різних видів податків або інших обов'язкових платежів. Якщо ухилення від
сплати податків і зборів мало місце в різні періоди, суму несплачених обов'язкових платежів
потрібно встановлювати окремо щодо кожного періоду. При цьому має враховуватись те, який
податковий закон та неоподаткований мінімум доходів громадян були чинними на момент
вчинення інкримінованого діяння.
У ряді випадків закон дозволяє з 1 січня 2002 р. визначати суму податкових зобов'язань платників
за допомогою непрямих методів, їх суть полягає в оцінці витрат платника податків, приросту його
активів, кількості осіб, які перебувають з ним у відносинах найму, а також в оцінці інших
елементів податкових баз, які приймаються до розрахунку податкового зобов'язання щодо
конкретного податку чи збору відповідно до закону. Методика визначення суми податкових
зобов'язань за непрямими методами затверджується КМУ і є загальною для всіх платників
податків. До 1 січня 2005 р. діятиме правило, згідно з яким, якщо платник відмовляється узгодити
податкове зобов'язання, нараховане податковим органом з використанням непрямого методу,
податковий орган зобов'язаний звернутися до суду з позовом про визнання такої суми податкового
зобов'язання. Отже, обвинувачення особи в ухиленні від сплати податків не може ґрунтуватись на
визначенні податковим органом податкового зобов'язання з використанням непрямого методу до
остаточного вирішення справи судом.
Закон надає податковим органам право у певних випадках визначати оподатковуваний дохід
громадян (не обов'язково суб'єктів підприємництва) з урахуванням оподаткування осіб, які
займаються аналогічною діяльністю. У таких випадках для застосування ст. 212 слід встановити і
довести у визначеному КПК порядку розміри реально існуючих об'єктів оподаткування
конкретного платника і фактично несплачені саме ним суми обов'язкових платежів.
Підтвердження судом обґрунтованості застосування непрямого ме-
тоду і визначення за його допомогою суми податкового зобов'язання має лише фінансово-правове
значення і не повинно впливати на кримінальне переслідування за коментованою статтею КК.
Переважна більшість передбачених законодавством податків і зборів належить до так званих
періодично-календарних платежів, які необхідно сплачувати упродовж певного терміну
(щодекадне, щомісячно, щоквартально, щорічно). У ряді випадків закон, не фіксуючи конкретну
дату, пов'язує строк сплати того чи Іншого платежу з певною подією, наприклад з отриманням
коштів в установах банків на виплату працівникам заробітної плати, технічним оглядом
транспортних засобів. Деякі платежі є терміновими у тому плані, що вони сплачуються протягом
певного терміну з моменту виникнення об'єкта оподаткування (наприклад, підприємства-
виробники алкогольних напоїв сплачують акцизний збір на третій робочий день після здійснення
обороту з реалізації).
У разі, коли спеціальними законодавчими актами з питань оподаткування не встановлено
конкретні терміни сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів, платник зобов'язаний
самостійно сплатити суму податкового зобов'язання зазначену у поданій ним податковій
декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного
граничного строку, передбаченого Законом "Про порядок погашення зобов'язань платників
податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" і встановленого для подання
податкової декларації.
Злочин, передбачений ст. 212, вважається закінченим з наступного дня після настання строку, до
якого мав бути сплачений податок, збір чи інший обов'язковий платіж, а коли закон пов'язує цей
строк із виконанням певної дії, - з моменту фактичного ухилення від їх сплати.
На момент закінчення цього злочину у частині ухилення від сплати податку на прибуток
підприємств, якщо такий прибуток був фактично отриманий платником за результатами звітного
(податкового) кварталу, не впливає передбачений чинним законодавством порядок перенесення
балансових збитків підприємства на наступні періоди, а також те, що звітність щодо цього податку
складається наростаючим підсумком з початку звітного фінансового року.
Відповідальність за ст. 212 виключається у тому разі. коли об'єкт оподаткування ще не
сформувався, термін сплати податку чи іншого обов'язкового платежу не настав і при цьому
умисел на ухилення від оподаткування встановити не вдалося. Водночас та обставина, Що
законодавство встановлює певні строки сплати податків і зборів і довільна зміна цих строків
платником не допускається, не перешкоджає застосуванню щодо коментованого злочину як
матеріального складу загальних норм про незакінчений злочин. При цьому, виходячи з ч. 2 ст. 14,
кримінальну відповідальність може тягнути готування лише до злочину, передбаченого ч. З ст.
212.
Дії, які спрямовані на те, щоб надалі ухилитись від сплати податків, зборів, інших обов'язкових
платежів і які полягають,наприклад, у перекрученні об'єктів оподаткування у первинних
документах, внесенні у звітні документи (податкові декларації, розрахунки сум податку чи збору)
перекручених відомостей, у поданні таких
сфальсифікованих документів до контролюючих органів, в ухиленні від своєчасної сплати
авансових платежів, у неподанні звітної документації до контролюючих органів, за умови, що
термін сплати конкретного податку чи збору ще не сплив, а відповідний умисел особи
встановлено, повинні розцінюватись як попередня злочинна діяльність і кваліфікуватись за ст. ст.
14 або 15 і ст. 212.
У ряді випадків контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового
зобов'язання платника. Це відбувається, наприклад, коли: контролюючий орган виявляє
арифметичні або методологічні помилки у поданій податковій декларації, які призвели до
неправильного визначення податкового зобов'язання; згідно із законами з питань оподаткування
особою, відповідальною за нарахування окремого податку або збору, є контролюючий орган. У
таких ситуаціях контролюючий орган надсилає платникові податкове повідомлення, в якому,
зокрема, зазначаються граничні строки погашення податкового зобов'язання. Умисне ухилення від
виконання податкового зобов'язання, нарахованого контролюючим органом, у випадках,
передбачених Законом, будучи несвоєчасною сплатою податків, зборів, інших обов'язкових
платежів, не містить ознак злочину, передбаченого ст. 212, і за наявності підстав може
кваліфікуватися за ст. 364.
4. Суб'єкт злочину спеціальний. Це: 1) службова особа підприємства, установи, організації
незалежно від форми власності;
2) особа, яка займається підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи; 3) будь-яка
інша особа, яка зобов'язана сплачувати податки, збори, інші обов'язкові платежі.
До відповідальності за ст212 як виконавці ухилення від сплати податків, зборів, інших
обов'язкових платежів повинні притягуватись лише ті працівники управлінської сфери юридичних
осіб, які, здійснюючи організаційно-розпорядчі або адміністративно-господарські функції,
виконують обов'язки по веденню та оформленню звітної документації про фінансово-господарську
діяльність підприємств. установ, організацій і поданню цієї документації до податкових та інших
фіскальних органів (керівники підприємств та організацій, головні (старші) бухгалтери, їхні
заступники або інші працівники •бухгалтерій, які виконують функції головного бухгалтера).
ТІ працівники підприємств, установ, організацій, функціональні обов'язки яких так чи інакше
пов'язані з фінансовою і податковою документацією, але на яких не покладено відповідальність за
фінансову діяльність юридичної особи в цілому та виконання обов'язку забезпечити сплату нею
податків чи інших обов'язкових платежів, за наявності підстав можуть притягуватись до
відповідальності як пособники у злочині, передбаченому ст. 212.
Особи, які відповідним чином консультують безпосередніх виконавців злочину або фактично
складають звітну фінансово-господарську документацію підприємства, проте не уповноважені у
встановленому порядку підписувати її (ситуації, коли юридичне функції бухгалтера виконує
підставна особа), мають притягуватись до відповідальності за пособництво в ухиленні від сплати
податків.
Дії працівників контролюючих органів, інших службових осіб органів державної влади і місцевого
самоврядування, які умисно
сприяють приховуванню від оподаткування певних об'єктів, іншим чином сприяють ухиленню від
сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів, слід кваліфікувати за ч. 5 ст. 27 і ст. 212 як
пособництво в ухиленні від оподаткування, а за наявності для цього підстав - і як відповідний
злочин у сфері службової діяльності (наприклад, ст. ст. 364,368).
Ухилення від оподаткування, вчинене особою, яка займається підприємницькою діяльністю без
створення юридичної особи або іншою зобов'язаною особою, у тому разі, коли сума несплачених
обов'язкових платежів є меншою за 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, має
тягнути адміністративну відповідальність.
5. Суб'єктивна сторона злочину характеризується умислом.
Невиконання чи неналежне виконання службовою особою юридичної особи - платника податків
своїх службових обов'язків через несумлінне ставлення до них (неналежне ведення податкового
обліку та звітності, помилки при обчисленні сум обов'язкових платежів, що підлягають сплаті до
бюджетів чи державних цільових фондів, відсутність чи неналежне здійснення контролю за
діяльністю працівників, які ведуть податковий облік та звітність), якщо це призвело до несплати
юридичною особою податків, зборів, інших обов'язкових платежів, а їхня сума перевищує 1000
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, за наявності інших передбачених законом підстав
має кваліфікуватися за ст. 367.
Відповідальність за ст. 212 виключається, якщо платник податків і зборів діяв, виконуючи: 1)
податкове роз'яснення відповідного центрального контролюючого органу, навіть у тому разі, коли
воно у майбутньому було змінене або скасоване; 2) неправильні рекомендації, роз'яснення чи
консультації з питань оподаткування контролюючих органів різних рівнів.
Про умисний характер поведінки порушника податкового законодавства можуть свідчити,
наприклад, такі обставини: складання і використання підроблених документів; ведення
"подвійного" (офіційного та неофіційного) обліку товарно-матеріальних цінностей (так звана
подвійна бухгалтерія); наявність у місцях реалізації документально неоформленої продукції;
неоприбуткування готівкової виручки, отриманої за поставлені товари, виконані роботи, надані
послуги; заниження обсягу реалізованих товарів; укладання фіктивних угод; відсутність
документів, необхідних для складання податкових декларацій і розрахунків, знищення документів
або відмова від Їх подання; приховування від контролюючих органів інформації про рух
безготівкових і готівкових грошових коштів; невідображення у документах об'єктів
оподаткування; необгрунтоване завищення валових витрат; нез'явлення протягом встановленого
строку зареєстрованого суб'єкта підприємництва до податкового органу для взяття на облік як
платника податків тощо.
Мотиви ухилення від сплати обов'язкових платежів, що входять до системи оподаткування,
можуть бути різними (корисливі спонукання, бажання задовольнити різноманітні виробничі
потреби господарюючого суб'єкта, кар'єризм тощо) і на кваліфікацію діяння за ст. 212 не
впливають.
6. Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 212) є: 1) вчинення його за попередньою змовою
групою осіб; 2) фактичне ненадходження коштів у великих розмірах.
Про поняття групи осіб за попередньою змовою див. ст. 28 і коментар до неї.
  Дії керівників підприємств, установ, організацій, які дали підлеглим службовим особам
розпорядження підписати чи подати до контролюючих органів недостовірні документи або не
сплачувати обов'язкові платежі взагалі чи сплачувати їх не у повному обсязі, а також дії
службових осіб, які виконали такі незаконні розпоря-. дження, мають кваліфікуватися за ч. 2 ст.
212 як ухилення від оподаткування, вчинене за попередньою змовою групою осіб.
Дії службових осіб різних юридичних осіб - суб'єктів підприємництва та громадян-підприємців -
мають кваліфікуватись як вчинені за попередньої змовою групою осіб у випадках укладення ними
цивільно-правових угод, під час виконання яких кожна із сторін ухиляється від сплати належних з
неї обов'язкових платежів до бюджетів чи державних цільових фондів. Якщо згідно з укладеною
угодою це має зробити лише одна із сторін, дії службової особи іншої сторони чи громадянина-
підприємця, що підписали таку угоду, повинні кваліфікуватися як пособництво ухиленню від
сплати податків і зборів, виконавцем якого визнається службова особа то-
го суб'єкта підприємництва або той громадянин-підприємець, які не сплатили обов'язкові платежі
податкового характеру.
Дії інших осіб, зобов'язаних сплачувати податки і збори, можуть кваліфікуватись як вчинені за
попередньою змовою групою осіб лише у тому разі, коли вони згідно із законом повинні
сплачувати  обов'язкові платежі спільно (наприклад, якщо майно - об'єкт оподаткування -
належить з правом спільної власності двом або більшій кількості осіб).
Під великим розміром коштів слід розуміти суму податків, зборів, інших обов'язкових платежів,
яка в три тисячі і більше разів перевищує встановлений законодавством неоподатковуваний
мінімум доходів громадян (примітка до ст. 212).
Особливо кваліфікуючими ознаками злочину (ч. З ст. 212) є:
1) вчинення його особою, раніше судимою за ухилення від сплати  податків, зборів, інших
обов'язкових платежів; 2) фактичне ненадходження до бюджетів чи державних цільових фондів
коштів в особливо великих розмірах.
Про поняття судимості див. коментар до ст. 88. Вчинення злочину особою, раніше судимою за
ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів, має місце у разі, коли злочин
вчинено особою, яка має судимість за будь-якою частиною ст. 212 КК 2001 р. або за ч, 3 ст. 148-2
КК 1960 р.
Під особливо великим розміром коштів слід розуміти суму по-. датків, зборів, інших обов'язкових
платежів, яка у п'ять тисяч і більше разів перевищує встановлений законодавством
неоподатковуваний мінімум доходів громадян (примітка до ст. 212).
7. Ч. 4 ст. 212 передбачає спеціальний вид звільнення від кримінальної відповідальності
порушника податкового законодавства.
Ч. 4 ст. 212 підлягає застосуванню судом (ч. 2 ст. 44) у тому разі, коли; 1) особа, щодо якої
вирішується питання про звільнення Її від кримінальної відповідальності, вчинила ухилення від
сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів уперше; 2) вчинене нею діяння охоплюється
ч. 1 або ч. 2 ст. 212; 3) має місце позитивна посткримінальна поведінка особи, яка полягає в тому,
що винний до притягнення його до кримінальної відповідальності сплачує належні суми податків і
зборів, а також пеню і фінансові санкції. Встановивши сукупність перерахованих обставин, суд
зобов'язаний звільнити від кримінальної відповідальності особу, яка вчинила коментований
злочин.
Під вчиненням ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів вперше
потрібно розуміти такі ситуації: 1) особа раніше взагалі не вчиняла злочинів, передбачених ч. 1
або ч. 2 ст. 212, або діянь, фактичні ознаки яких охоплюються вказаними нормами, а до набрання
чинності КК 2001 р. описувались диспозицією ст. 148-2 КК 1960 р.; 2) особа, хоч і вчинила раніше
відповідний податковий злочин, проте у встановленому законом порядку, у т,ч. на підставі ч. 4 ст.
212, була звільнена від кримінальної відповідальності за нього; 3) на момент вчинення нового
ухилення від оподаткування судимість за раніше вчинений злочин, передбачений ч. 1 або ч. 2 ст.
212, було знято або погашено у встановленому законом порядку.
Під притягненням до кримінальної відповідальності слід розуміти певну стадію кримінального
переслідування, а саме: винесення слідчим вмотивованої постанови про притягнення особи як
обвинуваченого (ст. 131 КПК) і пред'явлення цій особі обвинувачення.
Пеня - це плата у вигляді відсотків, нарахованих на суму податкового боргу (без урахування пені),
що стягується з платника податків у зв'язку з несвоєчасним погашенням податкового зобов'язання.
Фінансова санкція (штрафна санкція) - це плата у фіксованій сумі або у вигляді відсотків від суми
податкового зобов'язання (без урахування пені та штрафних санкцій), яка стягується з платника
податків у зв'язку з порушенням ним правил оподаткування, визначених відповідними законами.
Для застосування ч. 4 ст. 212 не вимагається, щоб особа, яка вчинила ухилення від оподаткування,
сприяла розкриттю і розслідуванню злочину або щиросердно покаялась у вчиненому.

2,6 Шахрайство з фінансовими ресурсами.

Характеристика складу.
Стаття 222. Шахрайство з фінансовими ресурсами
1. Надання завідомо неправдивої інформації органам державної влади, органам влади
Автономної Республіки Крим чи органам місцевого самоврядування, банкам або іншим
кредиторам з метою одержання субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг щодо податків у
разі відсутності ознак кримінального правопорушення проти власності -
карається штрафом від однієї тисячі до чотирьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів
громадян з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк
до трьох років.
2. Ті самі дії, якщо вони вчинені повторно або завдали великої матеріальної шкоди, -
караються штрафом від трьох тисяч до десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів
громадян з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк
до трьох років.
1.  Об’єктом цього злочину є суспільні відносини, які виникають у сфері надання суб’єктам
господарювання та іншим особам фінансових ресурсів і податкових пільг. Додатковими
об’єктами можуть виступати власність або відносини по формуванню дохідної частини
державного та місцевого бюджетів.
 2.  Предмет злочину - неправдива інформація, що надається вказаним у цій статті адресатам із
метою одержання субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг щодо податків. У статті 222
КК ідеться про таку інформацію, яка в конкретному випадку має юридичне значення як
підстава для прийняття позитивного рішення щодо надання фінансових ресурсів чи
податкових пільг. Ця інформація може неправдиво відображати фінансово-економічний стан
або певні сторони діяльності суб’єкта господарювання чи іншої особи, мету отримання
коштів чи засоби забезпечення їх повернення тощо. Спотворення відомостей може
виражатися в покращенні дійсності (наприклад, при отриманні кредиту), або ж навпаки - в її
погіршенні (наприклад, при отриманні дотації). Якщо при цьому відомості хоч і перекручені,
але дійсних даних юридично достатньо, щоб прийняти позитивне рішення щодо надання
фінансових ресурсів чи податкових пільг, склад цього злочину відсутній (наприклад, особа
подає відомості про 60 % інвалідів, що працюють на підприємстві, насправді їх 55 %, а для
одержання податкових пільг згідно із законодавством достатньо 50 %).
3.  Об’єктивну сторону цього злочину характеризують незаконні дії - надання неправдивої
інформації органам державної влади, органам влади Автономної Республіки Крим чи органам
місцевого самоврядування, банкам або іншим кредиторам.

Передбачене ст. 222 КК словосполучення «у разі відсутності ознак злочину проти власності» слід
розуміти як загальну умову застосування цієї статті, яку потрібно брати до уваги при встановленні
всіх елементів цього складу злочину.
1.  Надання неправдивої інформації спрямоване на введення органів державної влади, органів
влади Автономної Республіки Крим чи органів місцевого самоврядування, банків або інших
кредиторів в оману для незаконного одержання в такий спосіб субсидій, субвенцій, дотацій,
кредитів чи пільг щодо податків. Фактичне одержання цих ресурсів чи пільг не є
обов’язковим для об’єктивної сторони цього злочину. Його слід враховувати при
встановленні наслідків злочину, що має значення для кваліфікації за ч. 2 цієї статті. Зазначені
дії слід відрізняти від надання неправдивої інформації зазначеним у ст. 222 КК адресатам за
згодою останніх на прийняття неправдивої інформації.
2.  Банк - юридична особа, яка на підставі банківської ліцензії має виключне пра во надавати
банківські послуги, відомості про яку внесені до Державного реєстру банків (ст. 2 Закону
України «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000р. //ВВРУ. - 2001. - № 5 - 6. -
Ст. 30). Для кваліфікації цього злочину не має значення, в якій із передбачених законом
організаційно-правових форм банк був створений та на якій формі власності.
3.  Під іншими кредиторами в цій статті слід розуміти тих суб’єктів відносин у сфері
господарської діяльності, які згідно із законодавством мають право надавати кредити
суб’єктам господарювання або іншим юридичним чи фізичним особам. Зокрема, надавати
фінансові кредити за рахунок залучених коштів мають право на підставі відповідної ліцензії
лише кредитні установи. Саме ж фінансове кредитування є одним із видів фінансових послуг,
надання яких регулюється спеціальним законодавством (див. Закон України «Про фінансові
послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12 липня 2001 р. //ВВРУ. -
2002. - № 1. - Ст. 1). Слід також відрізняти банки та інші фінансові установи як одну із сторін
(кредитодавець) у кредитному договорі (ст. 1054 ЦК) від більш широкого кола осіб, які
можуть виступати стороною (позикодавцем) у договорі позики (ст. 1046 ЦК).
4.  Субсидія - це допомога у грошовій або натуральній формі, що надається за умови цільового
призначення для стимулювання певної діяльності. Субвенція - це фінансова допомога, яка
надається для цільової реалізації конкретних програм, проектів і підлягає поверненню у разі
нецільового використання. Дотація - це надання суб’єктам господарської діяльності
бюджетних коштів за умови їх безповоротності, для покриття виробничих витрат, збільшення
обсягів виробництва, реалізації та підвищення якості продукції тощо. Кредит - це грошова чи
 товарна позика, що надається кредитором позичальнику за умови повернення у певний строк
і, як правило, зі сплатою відсотків.
5.  Надання суб’єктам господарювання субсидій, субвенцій, дотацій та кредитів за рахунок
бюджетних коштів здійснюється відповідно до БК, Закону України про Державний бюджет
України на відповідний рік та окремих спеціальних нормативних актів. Наприклад, такі
положення про державну підтримку фермерських господарств передбачені Законом України
«Про фермерське господарство» від 19 червня 2003 р. (ОВУ. - 2003. - № 29. - Ст. 1438). У
ньому ідеться про надання коштів на поворотній або безповоротній основі. Наказом МФ від
30 вересня 2011 р. № 1223 затверджений Порядок обслуговування державного бюджету за
видатками та операціями з надання та повернення кредитів, наданих за рахунок коштів
державного бюджету (ОВУ. - 2011. - № 97. - Ст. 3561). Відповідно до цього наказу до
кредитів з державного бюджету також належать бюджетні позички та фінансова допомога з
державного бюджету на поворотній основі.
6.  Пільги щодо податків - це передбачене податковим та митним законодавством звільнення
платника податків від обов’язку щодо нарахування та сплати податку або сплата ним податку
в меншому розмірі. Податкові пільги, порядок та підстави їх надання встановлюються з
урахуванням вимог законодавства України про захист економічної конкуренції виключно
ПдК, який набрав чинності з 1 січня 2011 р., рішеннями Верховної Ради Автономної
Республіки Крим та органів місцевого самоврядування, прийнятими відповідно до цього
Кодексу.
7.  Злочин вважається закінченим із моменту надання завідомо неправдивої інформації,
незалежно від того, чи була обманута особа, якій інформація була передана, а також чи були
фактично одержані субсидії, субвенції, дотації, кредити та пільги щодо податків.
8.  Суб’єктивна сторона цього злочину - прямий умисел, який характеризується завідомістю,
тобто усвідомленням винною особою неправдивості інформації ще до фактичної передачі її
адресату. Крім того, обов’язковою ознакою є мета одержання субсидій, субвенцій, дотацій,
кредитів або пільг щодо податків. Зі змісту цієї кримінально-правової норми видно, що
йдеться про мету незаконного одержання цих фінансових ресурсів чи пільг щодо податків у
ситуації, коли у винної особи відсутні правові підстави для їх законного одержання. У цьому
зв’язку потребує уваги роз’яснення ПВСУ, наведене у п. 16 Постанови від 8 жовтня 2004 р.
№ 15, у якому, зокрема, зазначено, що «надання платником податків завідомо неправдивої
інформації про наявність пільг з оподаткування чи з метою їх одержання за відсутності
відповідних підстав слід кваліфікувати за ч. 1 ст. 222 КК». У такій редакції це роз’яснення
суперечить ст. 222 КК, у якій ідеться про надання завідомо неправдивої інформації з метою
одержання пільг щодо податків, однак ця стаття не передбачає кримінальної відповідальності
за надання завідомо неправдивої інформації про наявність пільг з оподаткування без мети їх
одержання.

Зміст і спрямованість умислу особи, мотив, мета та момент їх виникнення мають вирішальне
значення для відмежування цього злочину від злочинів проти власності, зокрема, від шахрайства
(ст. 190 КК) та привласнення і заволодіння чужим майном шляхом зловживання особою своїм
службовим становищем (ст. 191 КК). Якщо у момент надання неправдивої інформації особа мала
за мету безвідплатно звернути кошти чи інше майно, отримані у вигляді субсидії, субвенції,
дотації чи кредиту, на свою або інших осіб користь (наприклад, одержати кредит і не повертати
його), вчинене кваліфікується як незакінчене або закінчене шахрайство (ст. 190 КК). Мотивом цих
дій є прагнення особи незаконно збагатити себе чи інших осіб за рахунок чужого майна. Це може,
наприклад, підтверджуватися тим, що після одержання коштів особа відразу переховується. Якщо
такий умисел був направлений на привласнення лише частини одержаних коштів чи іншого майна
- вчинене кваліфікується за ст. 222 КК і як незакінчене або закінчене шахрайство (ст. 190 КК).

Дії службової особи, яка спочатку вчинила зазначені у ч. 1 ст. 222 КК дії, а після отримання
суб’єктом господарювання коштів чи іншого майна у вигляді субсидії, субвенції, дотації чи
кредиту вирішила їх привласнити і фактично привласнила - кваліфікуються за сукупністю
злочинів, передбачених статтями 222 і 191 КК. Застосування ст. 191 КК у таких випадках
обумовлено тим, що кошти чи інше майно, одержані суб’єктом господарської діяльності як
субсидії, субвенції, дотації, кредити, перейшли у власність юридичної особи і привласнення їх
службовою особою є злочином проти власності суб’єкта господарювання.

У судовій практиці питання відмежування шахрайства з фінансовими ресурсами від злочинів

проти власності викликає труднощі, особливо це стосується діянь, пов’язаних з нецільовим
використанням кредиту та його неповерненням
1.  Суб’єктом цього злочину з 16 жовтня 2011 р., коли набрали чинності зміни до ст. 222 КК,
внесені Законом України від 22 вересня 2011 р. № 3795-УІ (ГУ. - 2011. - 15 жовт. (№ 193),
може бути будь-яка фізична осудна особа, яка досягла 16-річного віку. В попередній період
суб’єктами цього злочину визнавались: 1) з 1 вересня 2001 р. - громадянин-підприємець,
засновник та власник суб’єкта господарської діяльності, а також службова особа суб’єкта
господарської діяльності; 2) з 8 травня 2008 р., коли набрав чинності Закон України від 15
квітня 2008 р. № 270-УІ, - громадянин-підприємець, громадянин - засновник (учасник)
суб’єкта господарської діяльності або службова особа суб’єкта господарської діяльності.

У період до 16 жовтня 2011 р. не могли кваліфікуватися за ст. 222 КК дії тих підприємців або
службових осіб суб’єктів господарської діяльності, які надавали завідо- мо неправдиву
інформацію банку чи іншому кредитору з метою одержання кредиту ними, як звичайними
громадянами - фізичними особами. Такі дії могли кваліфікуватися як підроблення офіційних
документів та/або їх використання за ст. 358 чи ст. 366 КК. Наприклад, за ч. 2 ст. 366 КК були
кваліфіковані дії директора приватного підприємства Ж. О., який із лютого по грудень 2004 р.,
використовуючи своє службове становище, із корисливих спонукань, знаючи, що приватне
підприємство не має найманих працівників і з 2003 р. не отримує прибутку та не виплачує
заробітну плату, підробив документи - довідки про заробітну плату на ім’я К. Н., К. С., Л., Г., Ж.
Н. та на власне, на підставі яких отримав у кредитній спілці кредити на загальну суму 80 тис. грн,
які використав для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства (див. Ухвалу
колегії суддів Судової палати у кримінальних справах ВСУ від 12 серпня 2008р. //ВВСУ. - 2008. -
№ 12 (100). - С. 35 - 36).
1.  Під тими самими діями, вчиненими повторно (ч. 2 ст. 222 КК), слід розуміти вчинення цього
злочину особою, яка раніше вчинила злочин, передбачений частинами 1 або 2 цієї статті, і не
була за нього засуджена або мала судимість за нього, не зняту і не погашену в установленому
законом порядку. Повторність відсутня, якщо за раніше вчинений злочин особу було
 звільнено від кримінальної відповідальності за підставами, встановленими законом. У
випадках вчинення особою декількох злочинів, передбачених ст. 222 КК, перший з яких не
має кваліфікуючих ознак, перший злочин кваліфікується за ч. 1 цієї статті, а другий та
наступні - за ч. 2 за ознакою вчинення його (їх) повторно (відповідно до п. 9 ППВСУ «Про
практику застосування судами кримінального законодавства про повторність, сукупність і
рецидив злочинів та їх правові наслідки» від 4 червня 2010р. № 7). Повторність цього
злочину необхідно відрізняти від єдиного продовжуваного злочину, тобто вчинення двох або
більше тотожних дій, об’єднаних єдиним злочинним наміром (наприклад, особа, яка бажає
незаконно одержати кредит, передає відповідний комплект документів із неправдивою
інформацією частинами в різний час). Про поняття повторності також див. ст. 32 КК і
коментар до неї.
2.  Велика матеріальна шкода (ч. 2 ст. 222 КК) - це п’ятсот і більше неоподатковуваних
мінімумів доходів громадян (згідно з приміткою до ст. 219 КК). Про визначення одного н. м.
д. г. див. п. 16 коментаря до ст. 199 КК. Така матеріальна шкода державі, органам місцевого
самоврядування, банку чи іншому кредиторові може полягати як у реальних збитках, так і в
упущеній вигоді. Зокрема, вона може бути заподіяна внаслідок використання субсидій,
субвенцій, дотацій чи кредитів не за їх цільовим призначенням, неповернення одержаного
кредиту чи несплати відсотків по них, ухилення від сплати податків.

Оскільки використання службовою особою державних коштів, отриманих суб’єктом

господарювання як дотація, субсидія чи субвенція, усупереч їх цільовому призначенню, є однією
із форм кримінально караного порушення законодавства про бюджетну систему України, то за
наявності підстав дії винної особи кваліфікуються за сукупністю злочинів, передбачених статтями
222 та 210 КК. При встановленні заподіяної шкоди у випадках нецільового використання
кредитних коштів, одержаних шляхом вчинення особою зазначених у ст. 222 КК дій, потрібно
враховувати, що таке нецільове використання саме по собі, як правило, не заподіює матеріальної
шкоди кредитору, однак може виступати причиною неповернення кредиту та/або несплати
відсотків по них.

Велика матеріальна шкода повинна бути у причинному зв’язку з діями, зазначе ними у ч. 1 ст. 222
КК. Відсутність такого зв’ язку в конкретному випадку виключає застосування цієї статті,
наприклад, у разі нецільового використання кредиту, отриманого законним шляхом.

Злочин (за ч. 2 ст. 222 КК) вважається закінченим з моменту фактичного завдання великої
матеріальної шкоди державі або органам місцевого самоврядування, банку чи іншому кредиторові.
У випадках, коли така шкода виражається у ненадходженні коштів до бюджетів, злочин
вважається закінченим наступного дня після настання строку, до якого мав бути сплачений
податок, а коли закон пов’язує цей строк із виконанням певної дії, - з моменту фактичного
ухилення від їх сплати (див. п. 15 ППВСУ «Про деякі питання застосування законодавства про
відповідальність за ухилення від сплати податків, зборів, інших обов ’язкових платежів» від 8
жовтня 2004р. № 15 // ВВСУ. - 2004. - № 11. - С. 8-15).
Суб’єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 2 ст. 222 КК, характеризується прямим умислом
на вчинення зазначених у ч. 1 цієї статті дій і умислом або необережністю щодо наслідків у
вигляді великої матеріальної шкоди. Якщо матеріальна шкода виражається у ненадходженні
коштів у вигляді податків до бюджетів, то психічне ставлення до таких наслідків характеризується
лише умислом.
1. Шахрайство з фінансовими ресурсами необхідно відрізняти від ухилення від сплати податків,
зборів (обов’ язкових платежів) (ст. 212 КК), а також враховувати складне співвідношення
цих злочинів.

По-перше, у ст. 222 КК йдеться тільки про пільги щодо податків. Тому у випадках надання
неправдивої інформації з метою одержання пільг щодо зборів (обов’ язкових платежів), що
входять у систему оподаткування, вчинене не містить складу цього злочину і може
кваліфікуватися як спосіб ухилення від сплати цих зборів за ст. 212 КК. Роз’яснення, що містяться
у пп. 25 та 26 ППВСУ «Про практику застосування судами законодавства про відповідальність за
окремі злочини у сфері господарської діяльності» від 25 квітня 2003 р. № 3, зокрема, згадування у
цих пунктах зборів й інших обов’язкових платежів поряд із податками явно не відповідає змісту
ст. 222 КК. Поширити шляхом тлумачення поняття податків на збори також неможливо, оскільки
у ст. 212 КК та ПдК ці поняття розрізняються.

По-друге, надання неправдивої інформації з метою незаконного одержання пільг щодо податків
(ст. 222 КК) необхідно відрізняти від приховування втрати права на податкові пільги (законно
одержані раніше) як способу ухилення від сплати податків (ст. 212 КК) (див. п. 16 ППВСУ від 8
жовтня 2004 р. № 15).

По-третє, надання неправдивої інформації з метою одержання пільг щодо податків, яке не завдало
матеріальної шкоди або завдана шкода у вигляді фактичного ненадходження коштів до бюджетів є
меншою, ніж 1000 н. м. д. г., - не передбачене в ст. 212 КК, а тому в усіх випадках кваліфікується
за ст. 222 КК. Коли ж така шкода складає 1000 і більше, проте є меншою від 5000
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - виникає конкуренція загальної (частини 1 чи 2
ст. 212 КК) та спеціальної (ст. 222 КК) норм, яку слід вирішувати шляхом застосування спеціаль -
ної норми про більш тяжкий злочин - шахрайство з фінансовими ресурсами. На решті, коли
завдана шкода в 5000 раз і більше перевищує вказаний мінімум - конкурують норми, передбачені
ч. 2 ст. 222 та ч. 3 ст. 212 КК. Тут вирішальне значення має не спосіб учинення злочину, а тяжкість
його наслідків, тому перевагу має ч. 3 ст. 212 КК. Пленум ВСУ рекомендує судам кваліфікувати
вчинене за сукупністю злочинів, передбачених ч. 1 ст. 222 та ч. 3 ст. 212 КК (див. п. 24 ППВСУ від
25 квітня 2003 р. № 3).
1.  При вирішенні питання про співвідношення шахрайства з фінансовими ресурсами та
фіктивного підприємництва (ст. 205 КК) слід враховувати, що ці норми передбачають різні
 дії, вчинення яких достатньо для визнання цих злочинів закінченими. Тому можлива лише
реальна сукупність цих злочинів. Ці дії можуть вчинюватися тією самою або різними
особами, що може впливати на їх кваліфікацію. Наприклад, коли завідомо неправдива
інформація, про яку йдеться у ст. 222 КК, надається службовою особою суб’єкта
підприємницької діяльності, зареєстрованого для зайняття фіктивним підприємництвом,
вчинене слід кваліфікувати за сукупністю статей 222 та 205 КК за умови, що саме ця особа
раніше створила або придбала цього суб’єкта господарювання, і лише за ст. 222 КК - у
протилежному випадку.
2.  Якщо особа спочатку підробила документи, а потім їх використала при здійсненні
шахрайства з фінансовими ресурсами, то вчинене слід кваліфікувати як сукупність злочинів,
передбачених статтями 358 чи 366 та ст. 222 КК. За сукупністю злочинів, передбачених
статтями 358 та 222 КК, кваліфікується у судовій практиці і використання документа,
підробленого іншою особою (див., наприклад, Ухвалу колегії суддів Судової палати у
кримінальних справах ВСУ від 11 червня 2002 р. //РВСУ. - 2003. - К., 2004. - С. 129-132).