Кримінальне право ( особлива чатина )

1. Основні різновиди норм та наскрізні юридичні поняття і

юридичні конструкції Особливої частини КК України
1.1 Основні різновиди норм Особливої частини КК України
Під Особливою частиною кримінального права України як структурною частиною
КК (або просто - Особливою частиною КК) розуміється система кримінально-правових
норм, що містять положення, які не є загальними для всіх або більшості норм
кримінального закону, в яких: а) зафіксовано видові ознаки окремих злочинів (ознаки
юридичних складів злочину) та встановлено вид і розмір покарань за їх вчинення; б)
роз'яснено кримінально-правові поняття, термінологічні звороти та ознаки, що стосуються
окремих видів суспільно небезпечної поведінки; в) передбачено спеціальні види
звільнення від кримінальної відповідальності за окремі злочини; г) встановлено винятки із
загальних правил настання кримінальної відповідальності.

Особлива частина кримінального права України як структурна частина КК.

Під Особливою частиною кримінального права України як структурною частиною КК

(або просто - Особливою частиною КК) розуміється система кримінально-правових норм, що
містять положення, які не є загальними для всіх або більшості норм кримінального закону, в
яких: а) зафіксовано видові ознаки окремих злочинів (ознаки юридичних складів злочину) та
встановлено вид і розмір покарань за їх вчинення; б) роз'яснено кримінально-правові поняття,
термінологічні звороти та ознаки, що стосуються окремих видів суспільно небезпечної
поведінки; в) передбачено спеціальні види звільнення від кримінальної відповідальності за
окремі злочини; г) встановлено винятки із загальних правил настання кримінальної
відповідальності.

Із цього визначення випливають дві найважливіші ознаки Особливої частини КК:

Особлива частина КК складається з кримінально-правових норм, що містять положення,

які не є загальними для всіх або більшості норм кримінального закону.

За змістом ці норми можна поділити на заборонні, роз'яснювальні, заохочувальні

(стимулюючі) та виняткові.

Заборонні норми Особливої частини КК- це кримінально-правові норми, в яких

зафіксовано видові ознаки окремих злочинів (ознаки юридичних складів злочину) та
встановлено вид і розмір покарань за їх вчинення.

Ці норми складаються з диспозицій, у яких викладено ознаки юридичних складів

злочину як підстави кримінальної відповідальності, та санкцій, які описують вид і розмір
потенційного покарання за вчинення діяння, котре містить відповідний склад. Наприклад, у ч.
1 ст. 115 КК зазначено, що вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій
людині (диспозиція), карається позбавленням волі на строк від семи до п'ятнадцяти років
(санкція).

Заборонні норми становлять переважну більшість в Особливій частині КК і, власне, й

утворюють квінтесенцію цієї частини кримінального законодавства України. Всі інші норми,
які розміщено в Особливій частині КК, певним чином "слугують" правильному розумінню та
застосуванню заборонних норм, встановлюють особливості кримінальної відповідальності за
вчинення певних видів злочину, сприяють ефективнішому превентивному впливу цих норм
тощо.
Роз'яснювальні норми Особливої частини КК - це кримінально-правові норми, в
яких містяться положення, які сприяють правильному розумінню змісту й однаковому
застосуванню заборонних норм (дефініції понять, приблизні переліки, пояснення щодо
розуміння певних ознак тощо). Так, у примітці 1 до ст. 149 КК міститься приблизний
перелік тих явищ, які слід вважати "експлуатацією людини" в ст. 149 КК, а у примітці 2 до
цієї ж статті - визначення поняття "уразливий стан", яке було використано законодавцем
під час конструювання диспозиції ч. 1 ст. 149 КК.
Заохочувальні (стимулюючі) норми Особливої частини КК - це кримінально-
правові норми, в яких передбачено спеціальні (відносно тих, які містяться в розділі IX
Загальної частини КК) види звільнення від кримінальної відповідальності (ч. 2ст. 11 1,ч.
2ст. 114,ч. 3ет. 175, ч. 4ст. 212, ч. 4ст. 212-1,ч. 2 ст. 255, ч. 2 ст. 258-3, ч. 4 ст. 258-5, ч. 6 ст.
260, ч. 3 ст. 263, ч. 4 ст. 289, ч. 4 ст. 307, ч. 4 ст. 309, ч. 4 ст. 311, ч. 5 ст. 321, ч. 4 ст. 321-1,
ч. 5 ст. 368-3, ч. 5 ст. 368-4, ч. 6 ст. 369 КК).

Виняткові норми Особливої частини КК - це кримінально-правові норми, в яких

передбачено відступ від загальних правил притягнення до кримінальної відповідальності
за вчинення того чи іншого злочину.

Слід зауважити, що в теорії кримінального права виняткові норми або

ототожнюються з обмежувальними нормами, або взагалі зазначається про існування лише
обмежувальних норм.З нашої точки зору, ототожнення виняткових норм з
обмежувальними є не зовсім правильним, адже нині чинний КК містить два види
виняткових норм: обмежувальні (ч. 2 ст. 385, ч. 2 ст. 396 КК) та розширювальні (прим. З
до ст. 149; прим. 2 до ст. 303 КК).

1.2 Наскрізні юридичні поняття та юридичні конструкції

Особливої частини КК: https://studfile.net/preview/5776670/page:24/

2. Злочини проти основ національної безпеки України

2.1 Злочини проти основ національної безпеки України є найбільш

небезпечними посяганнями на суспільні відносини, які забезпечують
державну безпеку, обороноздатність, незалежність держави, її
конституційний лад. Без належної кримінально-правової охорони цих
суспільних відносин неможливе нормальне функціонування держави та
відповідних її інститутів. Без стабільності в суспільстві неможлива й
ефективна боротьба зі злочинністю, в тому числі і з такими небезпечними
злочинами, як вбивства, зґвалтування, розбої тощо. Тому в КК статті про
відповідальність за злочини проти основ національної безпеки України
подані в першому розділі Особливої частини.

Родовим об’єктом злочинів, передбачених у цьому розділі, є суспільні

відносини з охорони основ національної безпеки України: її конституційного
ладу, суверенітету, територіальної недоторканності, обороноздатності.
Іншими словами, родовим об’єктом цих злочинів є суспільні відносини, що
забезпечують саме існування України як суверенної, незалежної,
демократичної, соціальної і правової держави (ст. 1 Конституції України).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про основи національної

безпеки України», національна безпека – це захищеність життєво важливих
інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якої
забезпечуються сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення,
запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним
інтересам у сферах правоохоронної діяльності, боротьби з корупцією,
прикордонної діяльності та оборони, міграційної політики, охорони здоров’я,
освіти та науки, науково-технічної та інноваційної політики, культурного
розвитку населення, забезпечення свободи слова та інформаційної безпеки,
соціальної політики та пенсійного забезпечення, житлово-комунального
господарства, ринку фінансових послуг, захисту прав власності, фондових
ринків і обігу цінних паперів, податково-бюджетної та митної політики,
торгівлі та підприємницької діяльності, ринку банківських послуг,
інвестиційної політики, ревізійної діяльності, монетарної та валютної
політики, захисту інформації, ліцензування, промисловості та сільського
господарства, транспорту та зв’язку, інформаційних технологій, енергетики
та енергозбереження, функціонування природних монополій, використання
надр, земельних та водних ресурсів, корисних копалин, захисту екології і
навколишнього природного середовища та інших сферах державного
управління при виникненні негативних тенденцій до створення потенційних
або реальних загроз національним інтересам;
національні інтереси – це життєво важливі матеріальні, інтелектуальні і
духовні цінності Українського народу як носія суверенітету і єдиного
джерела влади в Україні, визначальні потреби суспільства і держави,
реалізація яких гарантує державний суверенітет України та її прогресивний
розвиток;

загрози національній безпеці – наявні та потенційно можливі явища і

чинники, що створюють небезпеку життєво важливим національним
інтересам України.

Розглянемо детальніше розділ І Особливої частини КК із зазначенням

складу злочину та кваліфікуючих ознак по кожному виду злочину проти
національної безпеки України (наводиться витяг статей із КК).

Стаття 109 КК. Дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення

конституційного ладу або захоплення державної влади
 1. Дії, вчинені з метою насильницької зміни чи повалення
конституційного ладу або захоплення державної влади, а також змова про
вчинення таких дій, – караються позбавленням волі на строк від п’яти до
десяти років з конфіскацією майна або без такої.
2. Публічні заклики до насильницької зміни чи повалення
конституційного ладу або до захоплення державної влади, а також
розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення таких дій, – караються
обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той самий
строк з конфіскацією майна або без такої.
3. Дії, передбачені частиною другою цієї статті, вчинені особою, яка
є представником влади, або повторно, або організованою групою, або з
використанням засобів масової інформації, – караються обмеженням волі на
строк до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк з
конфіскацією майна або без такої.
Безпосереднім об’єктом злочину є суспільні відносини у сфері
забезпечення охорони конституційного ладу та створення і функціонування
вищих органів державної влади.
Під конституційним ладом розуміють установлені Конституцією
України засади існування і функціонування держави і суспільства. До таких
засад можуть бути віднесені: державний суверенітет, форма правління,
державний устрій, державний режим. Державна влада визначається як
діяльність системи органів, які за своєю сутністю здатні підпорядкувати
своїй волі поведінку людей та діяльність об’єднань, що знаходяться на
території держави. Визначальними ознаки державної влади є: в країні існує
тільки одна державна влада; вона поширюється на всіх членів суспільства,
має у своєму розпорядженні специфічний апарат державного примусу,
встановлює формально обов’язкові для всього населення загальні правила
поведінки.

Відповідно до статті 6 Конституції України державна влада

здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. У
даній статті йдеться про випадки захоплення вищої державної влади (влади
ПУ, ВР, КМУ, КСУ, ВСУ, вищих спеціалізованих судів). Захоплення іншої
державної влади не становить загрози національній безпеці України,
конституційному ладу та формуванню і функціонуванню вищих органів
державної влади.

Об’єктом аналізованого злочину виступають тільки суспільні

відносини, що забезпечують легітимне (законне) формування і
функціонування органів державної влади. Тому дії, спрямовані на
насильницьку зміну нелегітимної державної влади, не можуть охоплюватись
цим складом злочину.
Предметом вчинення цього злочину є матеріали із закликами до
насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або на захоплення
державної влади. Як матеріали слід розуміти будь-які предмети, на яких
закріплена інформація, що містить такі заклики: фотографії, листівки, відео-
та аудіо носії, носії цифрової інформації, комп’ютерні програми, за
допомогою яких передається чи відтворюється така інформація тощо.

Об’єктивна сторона злочину полягає в активних діях, а саме: у вчинені

дії з метою насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або
захоплення державної влади; змова на вчинення таких дій; у публічних
закликах до насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або до
захоплення державної влади; у розповсюдженні матеріалів із закликами про
вчинення таких дій.

Зміною конституційного ладу є дії, які всупереч установленому

Конституцією України порядку змінюють основоположні засади існування і
функціонування держави і суспільства.

Поваленням конституційного ладу є дії, спрямовані на ліквідацію

закріплених у Конституції України основоположних засад (усіх чи окремих)
існування і функціонування держави і суспільства.
 Захоплення державної влади полягає у здобутті вищої державної влади
(встановлення контролю над нею) всупереч визначеному Конституцією
України та законами України порядку.

Дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного

ладу або захоплення державної влади, які поєднанні, наприклад, із
посяганням на життя державного діяча, умисним вбивством, захопленням
заручників, створенням злочинної організації, створенням терористичної
групи чи терористичної організації, вчиненням терористичного акту,
створенням непередбачених законом воєнізованих або збройних формувань,
груповим порушенням громадського порядку, масовими заворушеннями,
захопленням державних або громадських будівель чи споруд тощо, слід
розцінювати як сукупність злочинів і кваліфікувати з відповідною частиною
статті 109 та відповідними частинами статей 112, 115, 147, 255, 258, 258-3,
260, 293, 294, 341 КК.

Змовою про вчинення дій, спрямовані на насильницьку зміну чи

повалення конституційного ладу або захоплення державної влади, є
досягнення домовленості між двома або більше особами про вчинення таких
дій. При цьому кожна з осіб, які досягли домовленості, по суті є виконавцем
об’єктивної сторони даного злочину в частині змови, а тому такі дії осіб
необхідно кваліфікувати без посилання на статтю 27 КК.

Публічні заклики полягають у повідомленні будь-якими засобами

невизначеному колу осіб інформації у будь-якому вигляді про необхідність
насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або захоплення
державної влади, а також долучення невизначеного кола осіб до таких дій.
При цьому вважливою є публічність (масовість) повідомлення, яка
визначається окремо в кожному конкретному випадку з урахуванням місця,
часу, способу повідомлення та кола адресатів, які сприйняли чи могли
сприйняти такі заклики. Дії, спрямовані на повідомлення такої інформації,
які не мають публічного (масового) характеру, слід розцінювати як
підбурювання до вчинення дій, спрямованих на насильницьку зміну чи
повалення конституційного ладу або захоплення державної влади, і
кваліфікувати за ч.4 статті 27 та відповідною частиною статті 109 КК.

Розповсюдження матеріалів із закликами до насильницької зміни чи

повалення конституційного ладу або захоплення державної влади є
поширення інформації у будь-якому вигляді на будь-яких носіях. Таке
розповсюдження може мати як публічний (масовий), так і одиничний
характер (передання матеріалів одній особі). Однак на відміну від публічних
закликів, розповсюдження матеріалів не стосується відтворення суб’єктом
інформації, яка міститься на відповідних носіях (засобах передання
інформації). У свою чергу інформація (різного роду, фото-, кіно-, відео
зображення, тексти, написи, малюнки, програми тощо) має містити прямі
заклики до насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або
захоплення державної влади. Розповсюдження інформації, яка містить не
прямі заклики до таких дій, а критику влади чи конституційного ладу,
висловлювання щодо необхідності їх зміни конституційним шляхом,
висміювання конституційного ладу, державної влади, її представників,
непристойну або неправдиву інформацію про них, не вважається злочином.

Злочин вважається закінченим з моменту вчинених дій, передбачених

ч.1 та ч.2 цієї статті (формальний склад злочину). Водночас конкретні дії, в
яких виражається об’єктна сторона цього злочину, слід вважати закінченими
з таких моментів: змова – з моменту досягнення домовленості (надання або
отримання згоди) про спільне вчинення дій, їх спрямованість на важливі
обставини їх вчинення (при цьому не важливо, досягається така домовленість
одночасно між усіма учасниками злочину чи спочатку між одними, а потім
ще і між іншими учасниками); публічні заклики – з моменту вчинення хоча б
одного публічного повідомлення, адресованого невизначеному колу осіб;
розповсюдження матеріалів із закликами – з моменту їх передання хоча б
одній особі, яка до цього моменту не вступила у змову для вчинення дій,
спрямованих на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або
захоплення державної влади, а також не брала участі у виготовлені чи
розповсюдження цих матеріалів.

Суб’єкт злочину – загальний.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується виною у формі умислу
та спеціальною метою (насильницька зміна чи повалення конституційного
ладу або захоплення державної влади), яка є характерною тільки для злочину,
передбаченого ч.1 статі 109 КК, і на кваліфікацію дій, передбачених ч.2 та ч.3
статті 109 КК, не впливає.
Кваліфікуючими ознаками публічних закликів, та розповсюдження
матеріалів із закликами є вчинення зазначених дій: представником влади,
повторно, організованою групою, із використанням ЗМІ.
Відповідно до Закону України «Про інформацію» засобами масової
інформації є засоби, призначені для публічного поширення друкованої або
аудіовізуальної інформації.

Стаття 110 КК. Посягання на територіальну цілісність і

недоторканність України
1. Умисні дії, вчинені з метою зміни меж території або державного
кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією
України, а також публічні заклики чи розповсюдження матеріалів із
закликами до вчинення таких дій, – караються позбавленням волі на строк
від трьох до п’яти років з конфіскацією майна або без такої.
2. Ті самі дії, якщо вони вчинені особою, яка є представником
влади, або повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або поєднані з
розпалюванням національної чи релігійної ворожнечі, – караються
позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років з конфіскацією майна
або без такої.
3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, які
призвели до загибелі людей або інших тяжких наслідків, – караються
позбавленням волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років або довічним
позбавленням волі з конфіскацією майна або без такої.
Безпосереднім об’єктом злочину є суспільні відносини, які виникають
з приводу охорону територіальної цілісності та недоторканості території
України в межах існуючих кордонів. Відповідно до статті 2 Конституції
України територія України в межах існуючого кордону є цілісною і
недоторканою. При цьому територією держави є простір, на який
поширюється суверенітет держави і який фіксується кордонами держави.
Відповідно до Закону України «Про державний кордон України» державним
кордоном України є лінія і вертикальна поверхня, що проходить по цій лінії,
які визначають межі території України – суші, вод, надр, повітряного
простору.
Об’єктивна сторона злочину характеризується активними діями, яким
є: вчинення дій з метою зміни меж території або державного кордону
України на порушення порядку, встановленого Конституцією України;
публічні заклики до вчинення таких дій; розповсюдження матеріалів із
закликами на вчинення таких дій.
Зміною меж території необхідно вважати збільшення або зменшення
території, приєднання чи від’єднання від території України будь-яких її
частин. Зміною державного кордону України може визнаватися зміна лінії,
що визначає межі території України, перенесення чи встановлення такої лінії
всупереч визначеному порядку. Не охоплюються дії, спрямовані на зміну
меж інших територій чи кордонів (наприклад, зміну меж території чи
кордонів міста, області, району). Статтею 73 Конституції України
встановлено, що питання про зміну території України вирішується виключно
всеукраїнським референдумом.

Злочин вважається закінченим з моменту вчинення дій, передбачених

ч.1 статті 110 КК (формальний склад злочину).
Суб’єкт злочину – загальний.
 Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом та
спеціальною метою – зміна меж території чи державного кордону України.
Така мета є обов’язковою тільки при вчиненні дій, спрямованих на зміну меж
території чи державного кордону України, тоді як публічні заклики до
вчинення таких дій та розповсюдження матеріалів із такими закликами
можуть відбуватись з будь-якою метою. Ставлення особи до наслідків може
бути як умисними та і необережними.
Кваліфікуючими ознаками злочину є вчинення дій, передбачених ч.1
статті 110 КК, представником влади; або повторно; або за попередньою
змовою групою осіб; поєднання цих дій із розпалюванням національної чи
релігійної ворожнечі – максимальним посиленням неприязні між різними
групами населення, що ґрунтується на національних чи релігійних ознаках
(особливостях) (не потребує додаткової кваліфікації за статтею 161 КК).   
Особливо кваліфікуючими ознаками злочину є настання суспільно
небезпечних наслідків у вигляді загибелі людей чи інших тяжких наслідків.
Загибеллю людей вважається смерть двох і більше осіб. Іншими тяжкими
наслідками можуть визнаватись настання біологічної смерті однієї особи,
заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, знищення чи пошкодження
важливих об’єктів, заподіяння великої майнової шкоди, ускладнення або
припинення дипломатичних відносин тощо.

Стаття 110-2 КК. Фінансування дій, вчинених з метою насильницької

зміни чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади,
зміни меж території або державного кордону України
1. Фінансування дій, вчинених з метою зміни меж території або
державного кордону України на порушення порядку, встановленого
Конституцією України, – карається позбавленням волі на строк від трьох до
п’яти років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися
певною діяльністю на строк до двох років та з конфіскацією майна.
2. Фінансування дій, вчинених з метою насильницької зміни чи
повалення конституційного ладу або захоплення державної влади, –
карається позбавленням волі на строк від п’яти до семи років з позбавленням
права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до
двох років та з конфіскацією майна.
3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті,
вчинені повторно або з корисливих мотивів, або за попередньою змовою
групою осіб, або у великому розмірі, або якщо вони призвели до заподіяння
значної майнової шкоди, – караються позбавленням волі на строк від шести
до восьми років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися
певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна.
4. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті,
вчинені організованою групою чи в особливо великому розмірі, або якщо
вони призвели до інших тяжких наслідків, – караються позбавленням волі на
строк від восьми до десяти років з позбавленням права обіймати певні посади
або займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією
майна.
5. Особа, крім керівника організованої групи, звільняється від
кримінальної відповідальності за дії, передбачені цією статтею, якщо вона до
повідомлення їй про підозру у вчиненні нею злочину добровільно заявила
про те, що сталося, органу, службова особа якого наділена законом правом
повідомляти про підозру, про відповідну незаконну діяльність або іншим
чином сприяла її припиненню або запобіганню злочину, який вона
фінансувала або вчиненню якого сприяла, за умови, що в її діях немає складу
іншого злочину.
Примітка. 1. Фінансуванням дій, передбачених у цій статті, є дії,
вчинені з метою їх фінансового або матеріального забезпечення.

2. Фінансування дій, вчинених з метою насильницької зміни чи

повалення конституційного ладу або захоплення державної влади, зміни меж
території або державного кордону України, визнається вчиненим у великому
розмірі, якщо розмір фінансового або матеріального забезпечення перевищує
шість тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
 3. Фінансування дій, вчинених з метою насильницької зміни чи
повалення конституційного ладу або захоплення державної влади, зміни меж
території або державного кордону України, визнається вчиненим в особливо
великому розмірі, якщо розмір фінансового або матеріального забезпечення
перевищує вісімнадцять тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів
громадян.
Основним безпосереднім об’єктом є суспільні відносини у сфері
охорони територіальної цілісності та державного кордону України і суспільні
відносини у сфері охорони конституційного ладу і створення та
функціонування вищих органів державної влади. Додатковим необхідним
безпосереднім об’єктом є суспільні відносини, що забезпечують порядок
фінансування певних видів діяльності.
Об’єктивна сторона злочину полягає у вчиненні активних дій, а саме
фінансування.
Фінансуванням є дії, вчинені з метою фінансового або матеріального
забезпечення певної діяльності. Фінансовим забезпеченням слід визнавати
надання грошових коштів у національній або іноземній валюті, а так само
передання коштовних металів, каменів, цінних паперів або інших засобів
оплати товарів чи послуг. При цьому належність, законність і джерело
походження таких коштів (засобів оплати) не впливають на кваліфікацію
самого фінансування. Такі кошти можуть належати суб’єкту, так і фізичним
чи юридичним особам, бути здобуті законно чи незаконно. Під матеріальним
забезпеченням необхідно розуміти надання речей матеріального світу
(засобів) для здійснення відповідної діяльності. Це можуть бути:
автомобільний транспорт, бронетехніка, бойові приписи, зброя, засоби
захисту, лікарські і медичні засоби, будівельні матеріали, комп’ютерна
техніка тощо. Належність, законність і джерело походження засобів, що
передаються на кваліфікацію не впливають.
 Злочин вважається закінченим з моменту вчинення діянь, спрямованих
на фінансове або матеріальне забезпечення, а точніше з моменту передання
відповідних коштів чи засобів (формальний склад злочину).

Суб’єкт злочину – загальний.
Суб’єктивна сторона характеризується прямим умислом. Особа
повинна усвідомлювати, що саме вона фінансує, та бажати здійснити таке
фінансування.
Кваліфікуючими ознаками є вчинення цього злочину повторно, з
корисливих мотивів, за попередньою змовою групою осіб, у великому
розмірі або заподіяння ним значної майнової шкоди.

Заподіяння значної майнової шкоди є оціночним поняттям і

визначається виходячи з обставин справи у кожному конкретному випадку
окремо. При цьому враховується майновий та фінансовий стан фізичної чи
юридичної особи, яка заподіяла таку шкоду.

Особливо кваліфікуючими ознаками є вчинення злочину організованою

групою, в особливо великому розмірі, заподіяння інших тяжких наслідків.

Інші тяжкі наслідки є оціночним поняттям і визначаються виходячи з

конкретних обставин справи. При цьому такі наслідки можуть полягати у
заподіянні не тільки майнової шкоди, а й фізичної чи моральної. Зокрема, до
інших тяжких наслідків можуть бути віднесені заподіяння особі тяжких
тілесних ушкоджень або смерть, знищення майна.

Спеціальний вид звільнення від кримінальної відповідальності може

застосовуватися до будь-якої особи (за винятком керівника злочинної
організації), яка вчинила злочин, і в діях якої відсутній склад іншого злочину.
Умовами звільнення є вчинення хоча б однієї з таких дій: добровільна заява
про те, що сталося, правоохоронному органу, службова особа якого
уповноважена повідомляти про підозру особі, яка вчинила фінансування;
інше сприяння припиненню незаконної діяльності з фінансування, або зміни
меж території чи державного кордону України на порушення порядку,
встановленого Конституцією України, або насильницької зміни чи повалення
конституційного ладу, або захоплення державної влади; запобігання злочину,
вчинення якого особа фінансувала або вчиненню якого сприяла. При цьому
вчинення однієї з дій, які є умовами звільнення, обов’язково має передувати
повідомленню особі про підозру у вчиненні цього злочину. Даний вид
звільнення є обов’язковим, тобто в разі виконання відповідних мов особа
неодмінно підлягає звільненню від кримінальної відповідальності.

Стаття 111 КК. Державна зрада

1. Державна зрада, тобто діяння, умисно вчинене громадянином
України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та
недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи
інформаційній безпеці України: перехід на бік ворога в умовах воєнного
стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній
державі, іноземній організації або їх представникам допомоги в проведенні
підривної діяльності проти України, – карається позбавленням волі на строк
від дванадцяти до п’ятнадцяти років з конфіскацією майна або без такої.
2. Звільняється від кримінальної відповідальності громадянин
України, якщо він на виконання злочинного завдання іноземної держави,
іноземної організації або їх представників ніяких дій не вчинив і добровільно
заявив органам державної влади про свій зв’язок з ними та про отримане
завдання.
Безпосереднім об’єктом злочину є суспільні відносини у сфері
забезпечення охорони національної безпеки. Складові національної безпеки –
державний суверенітет, територіальна цілісність і недоторканість,
обороноздатність, державна, економічна чи інформаційна безпека України.

Державним суверенітетом є самостійність і верховенство держави на

всій її території, а також незалежність держави у міжнародних відносинах.
Територіальна цілісність означає, що територія України є єдиною, а існуючі
адміністративно-територіальні одиниці не мають власного суверенітету і
перебувають у нерозривному зв’язку. Територіальна недоторканість полягає
в захищеності існуючої території України в межах визначених кордонів від
будь-яких протиправних посягань.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про оборону України»

обороноздатність держави – це здатність держави до захисту у разі збройної
агресії або збройного конфлікту. Вона складається з матеріальних і духовних
елементів та є сукупністю воєнного, економічного, соціального та морально-
політичного потенціалу у сфері оборони та належних умов для його
реалізації.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про основи національної

безпеки України».

Державною безпекою є захищеність інтересів держави від загроз, і

безпосередньо віднесені до сфери державної безпеки. Ними, зокрема,
виступають: розвідувально-підривна діяльність іноземних спеціальних
служб; загроза посягань з боку окремих груп та осіб на державний
суверенітет, територіальну цілісність, економічний, науково-технічний і
оборонний потенціал України, права і свободи громадян; поширення
корупції в органах державної влади, зрощення бізнесу і політики,
організованої злочинної діяльності; злочинна діяльність проти миру і безпеки
людства, насамперед поширення міжнародного тероризму; загроза
використання з терористичною метою ядерних та інших об’єктів на території
України; можливість незаконного ввезення в країну зброї, боєприпасів,
вибухових речовин і засобів масового ураження, радіоактивних і
наркотичних засобів; спроби створення і функціонування незаконних
воєнізованих збройних формувань та намагання використати в інтересах
певних сил діяльність військових формувань і правоохоронних органів
держави; прояви сепаратизму, намагання автономізації за етнічною ознакою
окремих регіонів України.
 Економічна безпека України – це її захищеність від таких загроз, як:
істотне скорочення внутрішнього валового продукту, зниження інвестиційної
та інноваційної активності і науково-технічного та технологічного
потенціалу, скорочення досліджень на стратегічно важливих напрямах
інноваційного розвитку; ослаблення системи державного регулювання і
контролю у сфері економіки; нестабільність у правовому регулюванні
відносин у сфері економіки, в тому числі фінансової (фіскальної) політики
держави; відсутність ефективної програми запобігання фінансовим кризам;
зростання кредитних ризиків; критичний стан основних виробничих фондів у
провідних галузях промисловості, агропромисловому комплексі, системах
життєзабезпечення; недостатні темпи відтворювальних процесів та
подолання структурної деформації в економіці; критична залежність
національної економіки від кон’юнктури зовнішніх ринків, низькі темпи
розширення внутрішнього ринку; нераціональна структура експорту з
переважно сировинним характером та низькою питомою вагою продукції з
високою часткою доданої вартості; велика боргова залежність держави,
критичні обсяги державних зовнішнього і внутрішнього боргів; небезпечне
для економічної незалежності України зростання частки іноземного капіталу
у стратегічних галузях економіки; неефективність антимонопольної політики
та механізмів державного регулювання природних монополій, що ускладнює
створення конкурентного середовища в економіці; критичний стан з
продовольчим забезпеченням населення; неефективність використання
паливно-енергетичних ресурсів, недостатні темпи диверсифікації джерел їх
постачання та відсутність активної політики енергозбереження, що створює
загрозу енергетичній безпеці держави; “тінізація” національної економіки;
переважання в діяльності управлінських структур особистих, корпоративних,
регіональних інтересів над загальнонаціональними.
Інформаційною безпекою є захищеність України від проявів обмеження
свободи слова та доступу громадян до публічної інформації; поширення
засобами масової інформації культу насильства, жорстокості, порнографії;
комп’ютерна злочинність та комп’ютерний тероризм; розголошення
інформації, яка становить державну таємницю, або іншої інформації з
обмеженим доступом, спрямованої на задоволення потреб і забезпечення
захисту національних інтересів суспільства і держави; намагання
маніпулювати суспільною свідомістю, зокрема, шляхом поширення
недостовірної, неповної або упередженої інформації.
Об’єктивна сторона злочину може полягати в таких діяннях: перехід
на бік ворога в умовах воєнного стану або у період збройного конфлікту;
шпигунство; надання іноземній державі, іноземній організації або їх
представникам допомоги у проведенні підривної діяльності про ти України.
Перехід на бік ворога – вчинення громадянином України будь-яких дій
на користь іноземної держави, з якою Україна перебуває у стані війни чи
збройного конфлікту. Наприклад, вступ на службу до органів, організацій чи
формувань такої іноземної держави, надання їм допомоги (засобів чи
знарядь), усунення перешкод, заздалегідь обіцяне приховання діяльності
органів, організацій чи формувань таких іноземних держав чи їх окремих
представників.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про правовий режим воєнного

стану» воєнний стан – це особливий правовий режим, що вводиться в Україні
або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу,
небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та
передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому
командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого
самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі
збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози
небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а
також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і
свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із
зазначенням строку дії цих обмежень.
 Збройний конфлікт – зіткнення між збройними силами держав
усупереч міжнародно-правовій забороні війни як засобу вирішення спорів.

Іноземною державою є будь-яка держава, крім України, незалежно від

того, чи визнана вона Україною, іншими державами або світовим
співтовариством і чи встановлені в України з такою державою дипломатичні
відносини.

Іноземною організацією визнається будь-яке державне або недержавне

підприємство, установа чи організація іноземної держави, які діють легально,
напівлегально чи незаконно. Наприклад, іноземною організацією
вважатиметься розвідувальні органи іноземної держави, її військові
формування, політичні партії, громадські організації, злочинні та
терористичні організації, зокрема міжнародні.

Представником іноземної держави чи іноземної організації необхідно

визнавати будь-яку особу (в тому числі громадянина України), уповноважену
представляти інтереси такої держави чи організації (виражати їх волю або
виступати від імені), незалежно від того законними чи незаконними є
інтереси , які представляються, таємно чи відкрито вона їх представляє, дії
вона законно чи незаконно.

Суб’єкт державно зради – спеціальний. Ним може бути тільки осудний

громадянин України, який досяг 16-річного віку.

Суб’єктивна сторона характеризується прямим умислом.

Стаття 112 КК. Посягання на життя державного чи громадського

діяча
Посягання на життя Президента України, Голови Верховної Ради
України, народного депутата України, Прем’єр-міністра України, члена
Кабінету Міністрів України, Голови чи члена Вищої ради правосуддя, Голови
чи члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Голови чи судді
Конституційного Суду України або Верховного Суду України, або вищих
спеціалізованих судів України, Генерального прокурора, Директора
Національного антикорупційного бюро України, Уповноваженого Верховної
Ради України з прав людини, Голови або іншого члена Рахункової палати,
Голови Національного банку України, керівника політичної партії, вчинене у
зв’язку з їх державною чи громадською діяльністю, – карається
позбавленням волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років або довічним
позбавленням волі з конфіскацією майна або без такої.

Основним безпосереднім об’єктом злочину є суспільні відносини у

сфері забезпечення охорони національної безпеки, додатковим необхідним
безпосереднім об’єктом – суспільні відносини у сфері забезпечення охорони
життя людини.
Потерпілими від злочину можуть бути тільки особи, безпосередньо
зазначені в цій статті. Наведений перелік є вичерпним. Особи, які хоча і
виконують подібні функції або такі самі функції, але не включені до цього
переліку (заступники чи особи які тимчасово виконують їхні обов’язки), не
можуть бути потерпілими від аналізованого злочину. До потерпілих від
нього також не належать близькі родичі та члени сім’ї держаного чи
громадського діяча. Діяння, пов’язані з помилковим заподіянням смерті
особі, яка не є державним чи громадським діячам, коли умисел винного був
спрямований саме на заподіяння смерті такому діячу, слід кваліфікувати за
відповідною частиною статті 15 та статті 112 КК, а також за відповідною
частиною статті 115 КК.

Об’єктивна сторона злочину полягає у посяганні на життя (вбивство

чи замаху на вбивство) державного або громадського діяча. Вбивство у
цьому контексті слід розуміти як умисне протиправне заподіяння смерті
переліченим особам. Замах на вбивство полягає у вчиненні діянь,
безпосередньо спрямованих на заподіяння смерті державному чи
громадському діячу, якщо при цьому її не було заподіяно з причин, що не
залежали від волі винного. Замах на заподіяння смерті може бути закінченим
(особа виконала всі діяння, які вважала необхідними для доведення злочину
до кінця), так і незакінченим (особа вчинила не всі діяння, які вважала
необхідними для доведення злочину до кінця). Посягання на життя
вважається закінченим з моменту вчинення замаху на вбивство, незалежно
від фактичних наслідків, які настали (усічений склад злочину). Якщо діяння
винного не створювали і не могли створювати реальної небезпеки для життя
потерпілого, то їх не можна вважати безпосередньо спрямованими на
заподіяння смерті, а отже, і замахом на вбивство та кваліфікувати за цією
статтею КК. Залежно від конкретних обставин справи такі діяння мають
кваліфікувати або як злочини проти життя та здоров’я особи, або як злочини
проти авторитету органів державної влади, органів місцевого
самоврядування та об’єднань громадян, або як злочини проти правосуддя.
Суб’єкт злочину – загальний, а саме фізична осудна особа, яка досягла
14-річного віку.
Суб’єктивна сторона характеризується виною у формі прямого
умислу. Особа усвідомлює, що своїми діяннями спричиняє смерть саме
державному чи громадському діячу, і бажає її настання. Мотивами можуть
бути або перешкоджання здійсненню відповідною особою державної чи
громадської діяльності, або помста потерпілому за цю діяльність.
Державною є діяльність особи, спрямована на реалізацію функцій
держави у зв’язку із її перебуванням на перелічених в статті посадах.
Громадською є діяльність керівника політичної партії, яка стосується
виконання та реалізації цілей і завдань, що стоять перед політичною партією.

Діяння винного, які полягають у посяганні на життя державного чи

громадського діяча, вчинені способом, небезпечним для життя багатьох осіб,
якщо від цього постраждали інші особи, слід розглядати як сукупність
злочинів і кваліфікувати за статтею 112 КК та залежно від фактичних
наслідків щодо інших потерпілих за відповідною частинами статей 115,
121,122,125 КК.
 Стаття 113 КК. Диверсія
Вчинення з метою ослаблення держави вибухів, підпалів або інших дій,
спрямованих на масове знищення людей, заподіяння тілесних ушкоджень чи
іншої шкоди їхньому здоров’ю, на зруйнування або пошкодження об’єктів,
які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення, а також
вчинення з тією самою метою дій, спрямованих на радіоактивне забруднення,
масове отруєння, поширення епідемій, епізоотій чи епіфітотій, – карається
позбавленням волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років з конфіскацією
майна або без такої.

Основним безпосереднім об’єктом є суспільні відносини у сфері

забезпечення охорони національної безпеки, додатковим необхідним
безпосереднім об’єктом – суспільні відносини у сфері забезпечення охорони
життя та здоров’я людей, власності, громадської безпеки, довкілля, тощо.

Предмет злочину становлять об’єкти, які мають важливе

народногосподарське чи оборонне значення: приміщення, споруди,
устаткування, об’єкти інфраструктури підприємств, установ, організацій
державної або недержавної форм власності, діяльність яких пов’язання із
забезпеченням нормальних умов проживання значної кількості населення або
нормального функціонування значних територій (певних регіонів чи великих
адміністративно-територіальних одиниць). Це можуть бути об’єкти
електроенергетики (електростанцій, лінії електропередачі), паливно-
енергетичного комплексу (нафто- а газопроводи, насосні станції, нафто- та
газосховища), транспортні комунікації (залізниця, аеропорти, морські порти,
особливо важливі автомобільні магістралі та розв’язки), житлово-
комунального господарства (магістралі тепло- та водопостачання, очисні
споруди, колектори, насосні станції), особливо важливі захисні споруди
(дамби, греблі, протизсувні, протилавинні споруди, тощо), об’єкти
оборонного значення (командні пункти, військові частини, військові
аеродроми, бази військово-морського флоту тощо). Предметом диверсії
можуть бути приміщення органів вищої державної влади. Предметом можуть
виступати різного роду джерела іонізуючого випромінювання, сорти рослин
та кущів, лісові чи сільськогосподарські насадження, тварини, птахи, комахи,
тощо. Водночас у випадках, коли об’єкти рослинного і тваринного світу не
зазначають шкоди від отруєння чи зараження і виступають тільки носіями
відповідних шкідливих вірусів, бактерій тощо, то їх слід визнавати не
предметами, а засобами злочину.
Об’єктивна сторона полягає в активних діях: вчинення вибухів;
здійснення підпалів; інших діях, спрямованих на масове знищення людей,
заподіяння тілесних ушкоджень чи іншої шкоди здоров’ю, зруйнуванню або
пошкодження об’єктів, які мають важливе народногосподарське чи оборонне
значення; а також у діях, спрямованих на радіоактивне забруднення, масове
отруєння, поширення епідемій, епізоотій чи епіфітотій.
Вибухом є процес вивільнення великої кількості енергії і обмеженому
об’ємі за короткий проміжок часу. Підпал – застосування джерела вогню для
знищення чи пошкодження певних об’єктів. Як інші дії слід розуміти будь-
які суб’єктів (крім підпалів та вибухів), які спрямовані на спричинення
зазначених у цій статі наслідків. Конкретний спосіб вчинення таких дій на
кваліфікацію не впливає.

Масовим знищенням людей може визнаватись заподіяння смерті

значній кількості осіб. Інша шкода здоров’ю може виражатись у різного роду
захворювання (у тому числі психічних), розладах здоров’я, які не містять
ознак тілесних ушкоджень. Зруйнування об’єктів полягає у приведені їх у
стан повної непридатності до використання за цільовим призначенням.
Пошкодження об’єктів є приведення їх у стан, що істотно ускладнює чи
тимчасово унеможливлює використання цих об’єктів за цільовим
призначенням. Пошкодження означає, що повноцінне використання об’єктів
за призначенням може відбуватись тільки після їх ремонту (відновлення). Дії,
спрямовані на радіоактивне забруднення, масове отруєння, поширення
епідемій, епізоотій чи епіфітотій – це будь-яка активна поведінка суб’єкта,
спрямована на спричинення вказаних наслідків. Радіаційним забрудненням є
забруднення навколишнього середовища радіоактивними речовинами, яке
потребує вжиття заходів щодо радіаційного захисту населення та інших
спеціальних втручань, спрямованих на обмеження додаткового опромінення
населення та забезпечення його нормальної господарської діяльності.
Отруєнням є хворобливий стан особи, зумовлений потраплянням в організм
шкідливих (хворобних) речовин чи організмів. Масовим отруєнням слід
визнавати отруєння значної кількості людей, які визначається в кожному
конкретному випадку окремо і залежить від обставин, наслідків та перебігу
отруєння. Не може вважатися масовим, у контексті статті 113, отруєння
тварин, рослин, повітря чи водних ресурсів. Такі дії за наявності підстав слід
кваліфікувати за статтею 441 КК.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу Цивільного захисту

епідемія – масове поширення інфекційної хвороби серед населення
відповідної території за короткий проміжок часу; епізоотія – широке
поширення заразної хвороби тварин за короткий проміжок часу, що значно
перевищує звичайний рівень захворюваності на цю хворобу на відповідній
території; епіфітотія – широке поширення на території однієї або кількох
адміністративно-територіальних одиниць заразної хвороби рослин, що
значно перевищує звичайний рівень захворюваності на цю хворобу на
відповідній території.

Диверсія вважається закінченою з моменту вчинення діянь незалежно

від того чи фактично настали наслідки, на спричинення яких спрямовувались
такі діяння (формальний склад злочину).

Суб’єкт злочину – загальний, а саме фізична осудна особа, яка досягла

14-річного віку.
Суб’єктивна сторона характеризується у формі прямого умислу. Крім
того особа діє зі спеціальною, чітко визначено метою – ослаблення держави,
яким у цьому випадку може вважатися зниження ефективності діяльності
держави щодо протистояння загрозам національної безпеки у будь-якій сфері
(зовнішньополітичній, державної безпеки, воєнній, безпеки державного
кордону України, внутрішньополітичній, економічній, науково-
технологічній, екологічній, інформаційній). При цьому не важливо чи
відбулось таке ослаблення в дійсності і яким є його ступінь. Головним є
прагнення (мета) особи ослабити державу. Саме за ознакою мети ослаблення
держави диверсія відрізняється від суміжних злочинів, передбачених ч.2
статті 115, ч.3 та 4 статті 130, статтями 194, 194-1, 239, 241, 243, 250, 251, ч.2
статті 252, 258, 441, 442 КК тощо.
Стаття 114 КК. Шпигунство
1. Передача або збирання з метою передачі іноземній державі,
іноземній організації або їх представникам відомостей, що становлять
державну таємницю, якщо ці дії вчинені іноземцем або особою без
громадянства, – караються позбавленням волі на строк від десяти до
п’ятнадцяти років з конфіскацією майна або без такої.
2. Звільняється від кримінальної відповідальності особа, яка
припинила діяльність, передбачену частиною першою цієї статті, та
добровільно повідомила органи державної влади про вчинене, якщо
внаслідок цього і вжитих заходів було відвернене заподіяння шкоди
інтересам України.
Безпосереднім об’єктом злочину є суспільні відносини у сфері
забезпечення національної безпеки.
Предметом є відомості, що становлять державну таємницю.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про державну таємницю»
державною таємницею (далі також – секретна інформація) – вид таємної
інформації, що охоплює відомості у сфері оборони, економіки, науки і
техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки та охорони правопорядку,
розголошення яких може завдати шкоди національній безпеці України та які
визнані у порядку, встановленому цим Законом, державною таємницею і
підлягають охороні державою. Така інформація закріплюється на відповідних
матеріальних (паперових, електронних, фото-,відео-, тощо) носіях. У
встановленому законодавством порядку матеріальним носіям присвоюється
гриф секретності (реквізит матеріального носія, що засвідчує ступінь її
секретності). Відомостями, що становлять державну таємницю, надається
гриф секретності «таємно», «цілком таємно» та «особливої вадливості».
Інформація, що може бути віднесена до державної таємниці, визначена у
статті 8 Закону, а відповідний порядок у статті 10 Закону. Зокрема,
встановлено, що інформація вважається державною таємницею з часу
опублікування Зводу відомостей, що становлять державну таємницю, до
якого включена ця інформація, чи зміни до нього у порядку, встановленому
цим Законом. Не є предметом шпигунства відомості, що становлять не
державну таємницю, а іншу таємницю (службову, банківську, комерційну
тощо), та відомості, які хоча й становлять державну таємницю іноземної
держави чи таємницю міждержавних чи міжнародних організацій чи
об’єднань, проте не є державною таємницею України.
Об’єктивна сторона характеризується активними діями, що полягають
у передачі іноземній державі, іноземній організації чи їх представникам
відомостей, що становлять державну таємницю, або у збиранні вказаних
відомостей з метою передачі цим суб’єктам.
Передачею є пряме чи опосередковане забезпечення надходження
відомостей, що становлять державну таємницю, до іноземної держави,
іноземної організації чи їх представників. Конкретний спосіб передання цих
відомостей може бути будь-яким (особисто в усній формі розмові, через
засоби масової інформації, третіх осіб, шляхом пересилання інформації,
надання на матеріальних носіях тощо). Збирання відомостей, що становлять
державну таємницю, може полягати у їх підшукуванні, копіюванні,
придбанні, викраденні, заволодінні ними шляхом обману, встановленні їх
шляхом використання заходів розвідувального чи оперативно-розшукового
характеру, накопичені таких відомостей тощо. Конкретний спосіб збирання
може бути будь-яким. Однак, якщо він утворює самостійний склад злочину
(викрадання документів, зразків продукції, вогнепальної зброї, боєприпасів,
вибухових пристроїв, радіоактивних матеріалів чи їх зразків або заволодіння
ними шляхом шахрайства, розбою, вимагання чи зловживання службовим
становищем), то такі дії слід додатково кваліфікувати за відповідною
частиною статей 185-187, 189-191, 262, 357 КК. Якщо збирання інформації
вчинене із застосуванням спеціальних технічних засобів негласного
отримання інформації, то дії винного також потрібно додатково
кваліфікувати за відповідною частиною статті 359 КК, а якщо вони були
поєднанні з переміщенням цих засобів через митний кордон України поза
митним контролем або з приховуванням від митного контролю – той ще і за
відповідною частиною статті 201 КК.

Злочин вважається закінченим з моменту вчинення дій (формальний

склад злочину).

Суб’єкт шпигунства – спеціальний, а саме осудні іноземець чи особа

без громадянства, які на момент вчинення досягли 16-річного віку. Вчинення
шпигунства громадянином України слід кваліфікувати за ч.1 статті 111 КК.
Суб’єктивна сторона характеризується прямим умислом.
Стаття 114-1 КК. Перешкоджання законній діяльності Збройних Сил
України та інших військових формувань
1. Перешкоджання законній діяльності Збройних Сил України та
інших військових формувань в особливий період – карається позбавленням
волі на строк від п’яти до восьми років.
2. Те саме діяння, яке призвело до загибелі людей або інших тяжких
наслідків, – карається позбавленням волі на строк від восьми до п’ятнадцяти
років.
Основним безпосереднім об’єктом злочину є суспільні відносини ц
сфері забезпечення національної та державної безпеки, обороноздатності,
державного суверенітету, територіальної цілісності і недоторканості.
Додатковим необхідним безпосереднім об’єктом є суспільні відносини, що
виникають у зв’язку із законною діяльністю Збройних сил та інших
військових формувань в особливий період.

Об’єктивна сторона злочину виражається в суспільно небезпечних

діяннях, які уособлюються перешкоджанням законній діяльності Збройних
сил та інших військових формувань.

Іншими військовими формуваннями є органи, служби, підрозділи, які

утворені відповідно до чинного законодавства України і до складу яких
входять військовослужбовці. Перелік інших військових формувань не є
вичерпним.

Під перешкоджанням розуміються діяння (дія, бездіяльність),

спрямовані на створення будь-яких перепон, утруднення, недопущення чи
запобігання виконанню законних функцій Збройних сил та іншими
військовими формуваннями. Конкретний прояв таких діянь може бути
різним.

Крім того, обов’язковою ознакою цього складу злочину є час його

вчинення, а саме особливий період, тобто період, що настає з моменту
оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до
виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного
стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації,
воєнний час і частково відбудований період після закінчення воєнних дій
(Закон України «Про оборону України»). Перешкоджання Збройним силами
та іншим військовим формуванням не в особливий період не утворює складу
злочину за цією статтею.

Злочин є закінченим з моменту вчинення діяння (формальний склад).

Суб’єкт злочину – загальний, тобто фізична осудна особа, яка досягла
16-річного віку.
Суб’єктивна сторона характеризується виною у формі прямого
умислу.
 Кваліфікуючими ознаками є вчинення перешкоджання, що призвело до
загибелі людей або інших тяжких наслідків.

3. Кримінальні правопорушення проти особи

3.1 Кримінальні правопорушення проти життя особи

3.2 Кримінальні правопорушення проти життя особи

3.3 Кримінальні правопорушення проти волі, честі і гідності особи

3.4 Кримінальні правопорушення проти статевої та статевої

недоторканості особи

3.1 1. Вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій

людині,-

карається позбавленням волі на строк від семи до п'ятнадцяти років.

2. Умисне вбивство:

1) двох або більше осіб;

2) малолітньої дитини або жінки, яка завідомо для винного перебувала

у стані вагітності;

3)заручника;

4) вчинене з особливою жорстокістю;

5) вчинене способом, небезпечним для життя багатьох осіб;

6} з корисливих мотивів;

7) з хуліганських мотивів;

8) особи чи її близького родича у зв'язку з виконанням цією особою

службового або громадського обов'язку;

9) з метою приховати інший злочин або полегшити його вчинення;

 10) поєднане із зґвалтуванням або насильницьким задоволенням
статевої пристрасті неприродним способом;

11) вчинене на замовлення;

12) вчинене за попередньою змовою групою осіб;

13) вчинене особою, яка раніше вчинила умисне вбивство

Ст. 115 передбачає відповідальність за: 1) умисне вбивство без

кваліфікуючих ознак (ч. 1 ст. 115); 2) умисне вбивство з кваліфікуючими
ознаками (ч. 2 ст. 115),

2. Об'єктом злочину є життя особи.

Початком життя вважається початок фізіологічних пологів. Кінцевим

моментом життя визнається настання фізіологічної смерті, коли внаслідок
повної зупинки серця і припинення постачання клітинам кисню відбувається
незворотний процес розпаду клітин центральної нервової системи і смерть
мозку.

Самогубство, тобто заподіяння смерті самому собі, як і готування до

самогубства та замах на самогубство, не є кримінально караними діяннями.
Проте наявність прохання або згоди потерпілого на позбавлення його життя
не звільняє того, хто це вчинив, від кримінальної відповідальності за умисне
вбивство. В.Україні медичним працівникам забороняється здійснення
еутаназії - навмисного прискорення смерті або умертвіння невиліковно
хворого з метою припинення його страждань.

3. Об'єктивна сторона злочину характеризується; 1) діянням -

посяганням на життя іншої особи; 2) наслідками у вигляді фізіологічної
смерті потерпілого; 3) причинним зв'язком між вказаними діянням та
наслідками.

Суспільне небезпечне діяння при вбивстві може проявитися у дії або

бездіяльності. Найчастіше умисне вбивство вчиняється шляхом дії,
спрямованої на порушення функцій чи анатомічної цілісності життєво
важливих органів іншої людини.

Необхідними умовами кваліфікації протиправного заподіяння смерті

іншій особі у формі бездіяльності за ст. 115 є обов'язок винного турбуватися
про потерпілого та наявність у нього можливості не допустити настання його
смерті (наприклад, батьки з метою позбавити немовля життя тривалий час не
годують його, медичний працівник з тією ж метою не виконує свої
професійні обов'язки щодо хворого).

Суспільно небезпечним наслідком вбивства є настання фізіологічної

(незворотної) смерті потерпілого.

Згідно з законом, активні заходи щодо підтримання життя хворого

припиняються у випадку, коли стан людини визначається як незворотна
смерть. Людина вважається померлою з моменту, коли встановлена смерть її
мозку. Діагностичні критерії смерті мозку та процедура констатації моменту
смерті людини визначені в Інструкції, затвердженій наказом МОЗ. У ній,
зокрема, зазначено, що смерть мозку - це повне та незворотне припинення
всіх його функцій, які реєструються при серці, що працює, та примусовій
вентиляції легенів. Від незворотної смерті слід відрізняти клінічну смерть,
коли життєздатність організму протягом певного часу (в середньому близько
6-8 хвилин) зберігається і, при належному наданні медичної допомоги,
людину, що перебуває у такому стані, можна повернути до життя. Ненадання
без поважних причин допомоги такому хворому медичним працівником за
наявності підстав утворює склад злочину, передбаченого ст. 139. Якщо
винний діяв з умислом на вбивство, тривалість часу, що пройшов з моменту
нанесення ушкоджень і до смерті потерпілого, для кваліфікації злочину як
умисного вбивства значення не має.

Причинний зв'язок між вказаними вище діянням і наслідками має бути

необхідним - смерть потерпілого є закономірним результатом діяння винної
особи, а не третіх осіб або яких-небудь зовнішніх сил.
 Способи умисного вбивства можуть бути різними і вони не впливають
на кваліфікацію діяння за ч. 1 ст. 115. Однак встановлення способу вбивства
є обов'язковим, оскільки вчинення вбивства з особливою жорстокістю або
способом, небезпечним для жит-

тя багатьох осіб, слід кваліфікувати, відповідно, за п. п. 4, 5 ч. 2 ст.115.

Злочин вважається закінченим з моменту настання фізіологічної

смерті потерпілого.

4. Суб'єктом злочину є осудна особа, яка на момент вчинення

злочину досягла 14-річного віку.

5. Суб'єктивна сторона умисного вбивства характеризується виною у

формі умислу.

Привілейовані склади умисного вбивства : До цього виду вбивства належать

такі склади злочинів: умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання,
що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства, систематичного знущання або
тяжкої образи з боку потерпілого (ст. 116 КК); умисне вбивство матір'ю своєї
новонародженої дитини під час пологів або відразу після пологів (ст. 117 КК); умисне
вбивство, вчинене з перевищенням меж необхідної оборони, а також у разі перевищення
заходів, потрібних для затримання злочинця (ст. 118 КК).

Умисне вбивство вчинене в стані сильного душевного хви-лювання (ст.116

КК).

Родовий об’єкт –життя та здоров’я особи.

Безпосередній об’єкт - життя особи.

Об'єктивна сторона.

„Умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання, що раптово

виникло внаслідок протизаконного насильства, систематичного знущання або тяжкої
образи з боку потерпілого.”

Об'єктивна сторона цього вбивства характеризується: 1) діями - посяганням на

життя іншої особи; 2) наслідками у вигляді смерті людини; 3) причинним зв'язком між
зазначеними діями та наслідком, а також 4) часом і певною обстановкою вчинення
злочину.

Раптовість виникнення стану сильного душевного хвилювання

Систематичне знущання

Тяжка образа

Суб'єктивна сторона - характеризується наявністю особливої додаткової,

обов'язкової ознаки - певного емоційного стану, а саме стану сильного душевного
хвилювання в якому перебуває винний під час вчинення умисного вбивства.

За особливостями конструкції – це злочин матеріальний, тобто вважається

закінченим з моменту настання смерті потерпілого.

Суб'єктом злочину є осудна особа, яка досягла до його вчинення 14-річного віку і
перебувала під час вчинення злочину у стані сильного душевного хвилювання, що
раптово виникло внаслідок протизаконного насильства, систематичного знущання або
тяжкої образи з боку потерпілого.

Суб'єктивна сторона цього злочину характеризується прямим або непрямім

умислом.

Психічне ставлення особи при вчиненні цього злочину характеризують дві

особливості: 1) умисел завжди є таким, що раптово виник, і афектованим (виникаючі)
раптово, він одразу й реалізується); 2) емоційний стан винної особи характеризується
сильним душевним хвилюванням, що значною мірою знижує її здатність усвідомлювати
свої дії або керувати ними. Мотивами умисного вбивства в стані сильного душевного
хвилювання (які не впливають на кваліфікацію )
Об'єктивна сторона.

„Умисне вбивство матір'ю своєї новонародженої дитини під час пологів або відразу
після пологів”

Об'єктивна сторона цього вбивства характеризується: 1) діями - посяганням на

життя новонародженої дитини; 2) наслідками у вигляді її смерті; 3) причинним зв'язком
між зазначеними діями та наслідком, а також 4) часом і певною обстановкою - це діяння
може бути вчинено лише під час пологів або відразу після пологів.

За особливостями конструкції – це злочин матеріальний, тобто вважається

закінченим з моменту настання смерті немовляти.
 Спеціальний суб'єкт - фізична, осудна особа, яка досягла 14-ти років і є матір'ю
потерпілої новонародженої дитини.

Суб'єктивна сторона - характеризується умисною формою вини у вигляді прямого

чи непрямого умислу і додатково передбачає наявність особливого психічного ставлення
особи при вчиненні цього злочину, яке характеризується такими ознаками:

1) вчинення злочину обумовлене емоційною напругою, викликаною вагітністю і

пологами та психічними процесами, що їх супроводжували;

2) тимчасовий психічний розлад послаблює здатність матері усвідомлювати свої дії

та керувати ними, у зв'язку з чим вона є обмежено осудною.

Умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або у разі

перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця (ст.118 КК)

Родовий об’єкт – життя та здоров’я особи.

Безпосередній основний об'єкт - життя людини.

Потерпілими є: 1) особа, яка вчинює суспільно небезпечне посягання і щодо якої

винний діє в стані необхідної оборони (ст.36 КК); 2) особа, дії якої були неправильно
оцінені винним (ст.37 КК); 3) особа, яка вчинила злочин, і щодо якої винний вживає
заходів по затриманню (ст.38 КК).

„Умисне вбивство, вчинене при перевищенні меж необхідної оборони, а також

у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця”

Об'єктивна сторона злочину характеризується: 1) діями у вигляді посягання на

життя іншої людини; 2) наслідками у вигляді заподіяння їй смерті; 3) причинні зв'язком
між зазначеними діями та наслідками, а також 4) певною обстановкою.

Умисне вбивство підлягає кваліфікації за цією статтею у трьох випадках, а саме, у

разі його вчинення при перевищенні:

1) меж необхідної оборони.

2) меж захисту в обстановці уявної оборони.

3) заходів, необхідних для затримання злочинця.. За особливостями конструкції –

це злочин матеріальний, тобто вважається закінченим з моменту настання смерті
потерпілого.
 Суб'єкт злочину - на відміну від всіх інших видів умисного вбивства у ст.118 КК
ним є фізична, осудна особа, якій виповнилось 16 років і яка перебуває у стані необхідної,
уявної оборони або правомірного затримання злочинця.

Суб'єктивна сторона - характеризується умисною формою вини у вигляді прямого

чи непрямого умислу. При цьому винний повинен усвідомлювати, що він діє в умовах
необхідної оборони або умовах необхідних для затримання злочинця.

Мета - захист від суспільно небезпечного посягання або доставлення особи, яка
вчила злочин відповідним органам влади.

Доведення особи до самогубства або до замаху на самогубство, що є наслідком

жорстокого з нею поводження, шантажу, систематичного приниження її людської гідності
або систематичного протиправного примусу до дій, що суперечать її волі, схиляння до
самогубства, а також інших дій, що сприяють вчиненню самогубства.

1. Об'єктом злочину є життя та здоров'я особи.

2. З об'єктивної сторони злочин характеризується: 1) діянням у формі: а)

жорстокого поводження з особою; б) шантажу; в) примусу до протиправних дій; г)
систематичного приниження людської гідності потерпілого; 2) наслідками у вигляді
доведення особи до:

а) самогубства, б) замаху на самогубство; 3) причинним зв'язком між вказаними

діянням і наслідками.

Самогубство - це умисне позбавлення себе життя. Жорстоке поводження може

проявитися у безжальних, грубих діяннях винного, які спричиняють потерпілому фізичні
чи психічні страждання - мордування, позбавлення їжі, ліків, води, сну, одягу, житла,
систематичне нанесення тілесних ушкоджень чи побоїв, примушування до вчинення дій
сексуального характеру тощо. Про поняття шантажу див. коментар до ст. 303. Примус до
протиправних дій означає домагання від іншої особи шляхом погрози, насильства чи
інших подібних дій вчинити дії, які заборонені чинним законодавством. Систематичне
приниження людської гідності полягає, зокрема, у багаторазових образах, глумлінні над
потерпілим, цькуванні, поширенні наклепницьких вигадок, іншому принизливому
ставленні до потерпілого. Самогубство або замах на самогубство, що стало наслідком
перевищення влади або службових повноважень, охоплюється ч. З ст. 365 і не потребує
додаткової кваліфікації за ст. 120.

Злочин вважається закінченим з моменту вчинення потерпілим дій,

безпосередньо спрямованих на позбавлення себе життя.
 3. Суб'єкт злочину загальний.

4. Суб'єктивна сторона злочину характеризується умислом або необережністю.

Якщо винний умисно схилив до самогубства особу, яка не усвідомлює значення своїх дій,
вчинене, залежно від обставин справи, слід кваліфікувати за відповідною частиною (і
пунктом ч.2) ст. 115.

5. Кваліфікуючими ознаками цього злочину є вчинення його щодо: 1) особи,

яка перебувала в матеріальній або іншій залежності від винуватого; 2) двох або більше
осіб (ч. 2 ст. 120), а особливо кваліфікуючою ознакою - щодо неповнолітнього (ч. З ст.
120).

3.2 Кримінальні правопорушення проти здоров’я особи

Тіле́сне ушко́дження — порушення анатомічної
цілісності тканин, органів людини та їх функцій, що виникає внаслідок дії зовнішніх
ушкоджувальних факторів. Нанесення тілесних ушкоджень навмисно чи з необережності
іншій особі кваліфікується як злочин і є кримінально караним відповідно
до Кримінального кодексу України.

Кримінальний кодекс (КК) України передбачає класифікацію тілесних ушкоджень

за трьома видами тяжкості : ст.125 КК – легкі; ст.122 КК – середньої тяжкості і 121 КК –
тяжкі.

Легкі тілесні ушкодження (ст.125 КК)

Поділяються на дві підгрупи:
 Викликають короткочасний розлад здоров’я або незначну стійку втрату
працездатності;
 Чи не викликають короткочасний розлад здоров’я або незначну стійку
втрату працездатності.
Ознаки легкого тілесного ушкодження:
 короткочасний розлад здоров’я – понад шість днів, але не більше трьох
тижнів (21 день);
 незначна стійка втрата загальної працездатності – до 10%.
Легке тілесне ушкодження, що не спричинило короткочасний розлад здоров’я або
незначну стійку втрату працездатності, визначається тривалістю не більше шести днів.
Відповідальність за заподіяння легких тілесних ушкоджень
Ст.125 КК, складається з двох частин, кожна з яких передбачає наступне
покарання.
 Відповідно до ч. 1 ст.125 КК, за нанесення легких тілесних ушкоджень,
законодавством визначений штраф до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів
громадян або громадських робіт на строк до двохсот годин, або виправними роботами на
строк до одного року.
Друга частина ст.125 КК – умисне легке тілесне ушкодження, що спричинило
короткочасний розлад здоров’я або незначну втрату працездатності, передбачає
накладення штрафу від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян
або громадські роботи на строк від ста п’ятдесяти до двохсот сорока годин, або виправні
роботи на строк до одного року, або арешт на строк до шести місяців, або обмеженням
волі на строк до двох років.
Тілесні ушкодження середньої тяжкості (ст.122 КК)
Ознаками ушкодження середньої тяжкості є:
 відсутність небезпеки для життя;
 відсутність ознак тяжких тілесних ушкоджень;
 тривалий розлад здоров’я;
 стійка втрата працездатності менш ніж на третину.
Тривалим розладом здоров’я визначається час, більше 3 тижнів (більше 21 дня).
Під стійкою втратою працездатності менш як на одну третину вважається втрата
загальної працездатності від 10% до 33%.
До тілесних ушкодженням середньої тяжкості, наприклад, відносяться неускладнені
закриті переломи.
Відповідальність за заподіяння тілесних ушкоджень середньої тяжкості
Стаття 122 КК також, як і ст.125 КК має дві частини.
Частина перша – умисне нанесення ушкоджень, не є небезпечними для життя і
такими, що не потягнули за собою наслідки, передбачені у ст.121 ККУ (умисне тяжке
тілесне ушкодження), але викликало тривалий розлад здоров’я або значну стійку втрату
працездатності менш ніж на одну третину, за такі дії законодавець передбачив покарання
у вигляді виправних робіт на строк до двох років або обмеження волі на строк до трьох
років, або позбавленням волі на строк до трьох років.
Частина друга – за ті ж дії, що описані вище, але, якщо вони вчинені з метою
залякування потерпілого або його родичів чи примусу до певних дій або з мотивів расової,
національної або релігійної нетерпимості, за це передбачено позбавлення волі від трьох до
п’яти років .
Тяжкі тілесні ушкодження (ст. 121 КК)
Ознаки тяжких тілесних ушкоджень: 
  небезпека для життя;
 втрата будь-якого органу або втрата органом його функцій;
 душевна хвороба;
 розлад здоров’я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менш ніж
на одну третину;
 переривання вагітності;
 непоправне знівечення обличчя.
Поняття тяжких тілесних ушкоджень
Тілесні ушкодження – це ушкодження небезпечні для життя, в момент заподіяння
або в клінічному перебігу через різні проміжки часу, викликають явища, що загрожують
життю і які без надання медичної допомоги, по звичайному своєму протіканні,
закінчуються або можуть закінчитися смертю.
При цьому, попередження смерті, обумовлене наданням медичної допомоги, не
буде братися до уваги при оцінці загрози життю за таких ушкоджень. Загрозливий для
життя стан, це стан який розвивається в клінічному перебігу ушкоджень, незалежно від
проміжку часу, що пройшов після його заподіяння, перебувати з ним в прямому
причинно-наслідковому зв’язку.
До небезпечних для життя тілесних ушкоджень належать: 
1. Пошкодження, які проникають в черепну порожнину, в тому числі і без
ушкодження мозку.
2. Відкриті і закриті переломи кісток склепіння та основи черепа, за винятком
кісток лицевого скелета та ізольованої тріщини – тільки зовнішньої пластинки
склепіння черепа.
3. Забій головного мозку тяжкого ступеню, як зі стискаючими, так і без таких,
забій головного мозку середньої тяжкості за наявності симптомів ураження ствольної
ділянки.
4. Ізольовані внутрішньочерепні крововиливи за наявності загрозливих для
життя явищ.
5. Проникаючі в канал хребта, в тому числі і без ушкодження спинного мозку
та його оболонок.
6. Переломовивих і переломи тіл чи обох дуг шийних хребців, односторонні
переломи дуг I або II шийних хребців, а також переломи зубовидного відростка II
шийного хребця , в тому числі без порушення функції спинного мозку.
7. Підвивих шийних хребців за наявності загрозливих для життя явищ, а також
їх вивихи;
 8. Закриті ушкодження спинного мозку в шийному відділі.
9. Перелом чи переломовивих одного або кількох грудних чи поперекових
хребців з порушенням функції спинного мозку або за наявності клінічно
встановленого шоку тяжкого ступеня.
10. Закриті ушкодження грудних, поперекових і крижових сегментів
спинного мозку, які супроводжувалися важким спінальним шоком чи порушенням
функцій тазових органів.
11. Пошкодження з повним (усіх шарів) порушенням цілості стінки
глотки, гортані, трахеї, головних бронхів, стравоходу, незалежно від того з боку
шкірних покривів або з боку слизової оболонки (просвіту органа) вони заподіяні.
12. Закриті переломи під’язикової кістки, закриті і відкриті ушкодження
ендокринних залоз ділянок шиї (щитовидної, паращитовидних, вилочкової – у дітей)
– все за наявності загрозливих для життя явищ.
13. Поранення грудної клітини, які проникли в плевральну порожнину,
порожнину перикарда або клітковину середостіння, в тому числі і без ушкодження
внутрішніх органів.
14. Пошкодження живота, які проникли в черевну порожнину, в тому
числі і без ушкодження внутрішніх органів; відкриті ушкодження внутрішніх органів,
розташованих в зачеревному просторі (нирок, наднирників, підшлункової залози) і в
порожнині таза (сечовий міхур, матка, яєчники, передміхурова залоза, верхній і
середній відділи прямої кишки, перетинкова частина уретри).
15. Закриті ушкодження органів грудної, черевної порожнини, органів
зачеревного простору, порожнини таза – все за наявності загрозливих для життя
явищ.
16. Відкриті переломи діафіза (тіла) плечової, сідничної і
великогомілкової кісток.
17. Переломи кісток таза за наявності загрозливих для життя явищ.
18. Ушкодження, що спричинили шок тяжкого ступеня, масивну
крововтрату, кому, гостру ниркову, печінкову недостатність, гостру недостатність
дихання, кровообігу, гормональну дисфункцію, гострі розлади регіонарного і
органного кровообігу, жирову чи газову емболію. Всі вони повинні підтверджуватися
об’єктивними клінічними даними, результатами лабораторних та інструментальних
досліджень.
 19. Пошкодження великих кровоносних судин, аорти, сонної (загальної,
внутрішньої, зовнішньої), підключичної, плечової, сідничної , підколінної артерій чи
вен, які супроводжують.
20. Загальна дія високої температури (тепловий і сонячний удар) за
наявності загрозливих для життя явищ: термічні опіки III-IV ступеня з площею
ураження, що перевищує 15% поверхні тіла; опіки III ступеня понад 20% поверхні
тіла; опіки II ступеня понад 30% поверхні тіла, а також опіки меншої площі, що
супроводжувалися шоком тяжкого ступеня; опіки дихальних шляхів за наявності
загрозливих для життя явищ.
21. Пошкодження від дії низької температури, променеві ушкодження та
такі, які були отримані в умовах баротравми – всі за наявності загрозливих для життя
явищ.
22. Отруєння речовинами будь-якого походження з переважанням як
місцевої, так і загальної дії (в тому числі і харчові токсикоінфекції) за умови, що в
клінічному перебігу мали місце загрозливі для життя явища.
23. Всі види механічної асфіксії, що супроводжувалися комплектом
розладів функції центральної нервової системи, серцево-судинної системи і органів
дихання, які загрожували життю; за умови, що це встановлено об’єктивними
клінічними даними.
Ушкодження, що не загрожують життю – це тяжкі за кінцевим результатом та
наслідками, що випливають з тілесних ушкоджень:
 втрата будь-якого органу або втрата органом його функції ;
 втрата зору, слуху, мови, руки, ноги і репродуктивної здатності, до того ж,
під втратою зору слід розуміти:
1. Повну стійку сліпоту на обидва ока або такий стан, коли є зниження зору до
підрахунку пальців на відстані двох метрів і менше (гострота зору на обидва ока 0,04
і нижче).
2. При потер і слуху , слід розуміти повну стійку глухоту на обидва вуха або
такий необоротний стан, коли потерпілий не чує розмовної мови на відстані три –
п’ять сантиметрів від вушної раковини.
3. Під втратою мови (мови) треба розуміти втрату можливості висловлювати
свої думки членороздільні звуками, зрозумілими для оточуючих.
4. Під втратою руки, ноги треба розуміти відокремлення їх від тулуба чи
втрату ними функцій (параліч або інший стан, що унеможливлює їх діяльність).
 5. Під репродуктивною здатністю потрібно розуміти втрату здатності до
злягання чи втрату здатності до запліднення, зачаття і дітородіння.
6. Душевні захворювання.
Розлад здоров’я – це пов’язаний зі стійкою втратою працездатності розлад
здоров’я, не менш ніж на одну третину (не менше 33%) і який безпосередньо
пов’язаний з пошкодженням послідовно розвиваючий болісний процес.
Розміри стійкої (постійної) втрати загальної працездатності при ушкодженнях
встановлюються після слідства пошкодження, визначився, на підставі об’єктивних даних
на основі документів, якими керуються у своїй роботі Медико-соціальні експертні комісії
(МСЕК).
Стійка (постійна) втрата загальної працездатності – це незворотна втрата
функції, яка повністю не відновлюється.
Слідство пошкодження – це повне загоєння ушкодження і зникнення
хворобливих змін. Але воно не виключає можливості збереження стійких наслідків
ушкодження (рубця, анкілозу, укорочення кінцівок, деформації суглоба тощо).
Переривання вагітності – це тілесні ушкодження, які призвели до переривання
вагітності, незалежно від її терміну, відноситься до тяжких за умови, що між цим
ушкодженням і перериванням вагітності повинна бути прямий причинний зв’язок.
Непоправне знівечення обличчя не кваліфікується судово-медичним експертом
через те, що це поняття не є медичним. Але про ньому визначає вид ушкодження, його
особливості та механізм утворення, встановлює, чи є це ушкодження виправним або
невиправним.
Можливість виправлення ушкодження – це значне зменшення виразності
патологічних змін (рубця, деформації, порушення міміки і т.д.), з часом або під дією не
хірургічних засобів. Але якщо для усунення необхідне оперативне втручання ( пластична
операція), то ушкодження обличчя все одно, слід вважати невиправним.
Відповідно до статті 1261 КК України домашнє насильство - умисне
систематичне вчинення фізичного, психологічного або економічного насильства щодо
подружжя чи колишнього подружжя або іншої особи, з якою винний перебуває
(перебував) у сімейних або близьких відносинах, що призводить до фізичних або
психологічних страждань, розладів здоров’я, втрати працездатності, емоційної залежності
або погіршення якості життя потерпілої особи.
 Об'єкт

Основним безпосереднім об’єктом злочину є здоров’я особи. Додатковим

факультативним його об’єктом можуть виступати воля, честь і гідність особи, її психічна
недоторканність.

Об'єктивна сторона

Об’єктивна сторона характеризується застосуванням фізичного, психологічного

або економічного насильства.

Фізичне насильство - форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани,

штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення
побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення
в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані,
заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.

Пихологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні

образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування,
інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній
сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за
свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність
захистити себе або завдали шкоди психічному здоров’ю особи.

Економічне насильство - форма домашнього насильства, що включає умисне

позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості
користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні
необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до
праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру (стаття
1 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству").

Такі види насильства призводять до фізичних або психологічних страждань,

розладів здоров’я, втрати працездатності, емоційної залежності або погіршення якості
життя потерпілої особи.

Суб'єкт

Суб’єкт злочину – спеціальний (член подружжя чи колишнього подружжя або інша

особа, яка перебуває у сімейних або близьких відносинах).

Сім’ю складають особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом,

мають взаємні права та обов’язки.
 Подружжя вважається сім’єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв’язку з
навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших
поважних причин не проживають спільно (стаття 3 Сімейного кодексу України).

Близькі особи – члени сім’ї особи, а також чоловік, дружина, батько, мати, вітчим,
мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, рідний та двоюрідний брати, рідна та двоюрідна
сестри, рідний брат та сестра дружини (чоловіка), племінник, племінниця, рідний дядько,
рідна тітка, дід, баба, прадід, прабаба, внук, внучка, правнук, правнучка, зять, невістка,
тесть, теща, свекор, свекруха, батько та мати дружини (чоловіка) сина (дочки),
усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, особа, яка перебуває під опікою
або піклуванням зазначеної особи.

Визначення поняття "близькі особи" наведено лише у статті 1 Закону України "Про
запобігання корупції".

Суб’єктивна сторона

Суб’єктивна сторона характеризується умислом та систематичністю.

Ознака "систематичність" характеризує діяння як таке, що було вчинено три і

більше разів (тобто особа притягувалася до адміністративної відповідальності за
вчинення домашнього насильства за статтею 173-2 Кодексу України про адміністративні
правопорушення).

Всі вчинені діяння повинні бути тотожними та об’єднані спільним умислом.

3.3 Відповідно до Конституції України (статті 29 і 28) кожна людина має право на
свободу та повагу до її гідності. Честь і гідність людини - наголошує Основний Закон - є
найвищою соціальної цінністю в державі. З огляду на це, беручи до уваги суспільну
потребу захисту особливо важливих соціальних цінностей кримінально-правовими
нормами, український законодавець передбачив у чинному КК відповідний розділ про
злочини, що посягають на волю, честь і гідність особи.

Родовим об'єктом злочинів, що розглядаються, є воля, честь і гідність особи.

У загальному розумінні воля - це людська свобода. Така соціальна і філософсько-

правова цінність характеризується найбільшою мірою невизначеності та належить до
метафізичних проблем. Зміст цього поняття завжди залежить від конкретних умов
існування людини.
 Гідність - це внутрішня (власна) і зовнішня (суспільна) оцінка поваги до людини
як найвищої від народження істоти, що має рівні можливості та права, наділена розумом,
мовою й емоціями.

Честь - це сукупність морально-етичних характеристик людини, яких та набуває

протягом життя і які віддзеркалюють у зв'язку з цим її суть під різними кутами соціальної
адаптації. Позбавити людину честі означатиме обезчестити її. На відміну від гідності, яка
є об'єктивно-суб'єктивною цінністю, честь як показник моральності людини - завжди
категорія суб'єктивна

Розділ налічує сім самостійних діянь, а саме незаконне позбавлення волі або
викрадення людини (ст. 146 КК), захоплення заручників (ст. 147 КК), підміна дитини (ст.
148 КК), торгівля людьми або інша незаконна угода щодо людини (ст. 149КК),
експлуатація дітей (ст. 150 КК), використання малолітньої дитини для заняття жебрацтвом
(ст. 150-1 КК), незаконне поміщення в психіатричний заклад (ст. 151 КК). Майже всі ці
діяння відрізняються юридичними ознаками, конструкцією юридичного складу та, за
деяких обставин, напрямом посягання. 

Захоплення заручників : Об'єктом злочину є особиста воля.

2. Об'єктивна сторона його характеризується суспільне небезпечними діями у

двох можливих формах: 1) захоплення особи як заручника; 2) тримання особи як
заручника.

Заручником є особа, яку захоплює або утримує інша особа, погрожуючи при цьому
її вбити, спричинити тілесні ушкодження, вчинити інші насильницькі дії або
продовжувати утримувати далі.

Під захопленням особи треба розуміти напад, пов'язаний з й затриманням із

наступним істотним обмеженням вільного руху, пересування чи поведінки особи.
Гримання особи передбачає насильницьку заборону особі залишати певне місце чи
унеможливлення це зробити.

Захоплення може бути таємним або відкритим, із застосуванням фізичного

насильства або з погрозою його застосування. Так само фізичним чи психічним
насильством може супроводжуватися і тримання особи. Проте захоплення або тримання,
поєднані з погрозою вбивства заручника, є кваліфікованим видом злочину, а тому межі
погрози, що застосовується при вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 147, не можуть
бути вищими за погрозу спричинення тяжкого тілесного ушкодження.
 Злочин може полягати в захопленні особи з наступним її триманням або тільки у
триманні особи. Закінченим він є з моменту, коли свобода особи була фактично обмежена.
Тривалість тримання особи як заручника значення для кваліфікації не має і враховується
при призначенні покарання.

Захоплення заручників із числа осіб, що відбувають покарання у виправній

установі і наступна злісна непокора вимогам адміністрації виправної установи про їх
звільнення, за наявності інших необхідних ознак злочину, передбаченого ст. 391,
утворюють сукупність злочинів і підлягають кваліфікації за ст. ст. 147 і 391.

3. Суб'єктом злочину є осудна особа, яка досягла 14-річного віку.

4. Суб'єктивна сторона характеризується прямим умислом. Ставлення особи до

тяжких наслідків цього злочину може бути умисним або необережним.

Оскільки захоплення і тримання особи фактично означають позбавлення її волі, від

злочину, передбаченого ст. 146, розглядуваний злочин відрізняється переважно за
спеціальною метою, Тут вона може мати альтернативний характер - спонукати родичів
затриманого, державну або іншу установу, підприємство чи організацію, фізичну або
службову особу до: а) вчинення будь-якої дії (передати зброю, наркотичні засоби, інші
речі, транспортні засоби чи гроші, звільнити якогось заарештованого чи ув'язненого,
забезпечити безперешкодний виліт за межі країни тощо); б) утримання від учинення будь-
якої дії (неприйняття певної особи на ту чи іншу посаду, відмова від укладення угоди
тощо).

Вчинення чи не вчинення певних дій адресатом вимоги є умовою звільнення

заручника.

Адресатом вимоги можуть бути такі суб'єкти: 1) державна або інша установа,
підприємство чи організація (установа виконання покарань, орган виконавчої влади, суд,
господарське товариство, банк тощо), у т.ч. іноземні або міжнародні; 2) родичі
затриманого або інші фізичні особи (скажімо, його близькі, знайомі); 3) службові особи
(про поняття службова особа див. примітки 1 і 2 до ст. 364 і Загальні положення до
розділу XVII Особливої частини КК).

5. Кваліфікованими видами розглядуваного злочину є: 1) вчинення його щодо

неповнолітнього; 2) вчинення його організованою групою; 3) захоплення або тримання
особи як заручника, поєднане з погрозою знищення людей; 4) спричинення ним тяжких
наслідків.
 Про поняття неповнолітній, організована група, знищення людей див. коментарі
відповідно, до ст. ст. 66, 28, 113.

Поняттям тяжкі наслідки у складі цього злочину охоплюються заподіяння тяжких

тілесних ушкоджень, у т.ч. таке, що спричинило смерть потерпілого, настання великої
матеріальної шкоди, суттєве загострення міждержавних чи міжнаціональних стосунків,
серйозне порушення діяльності установ, організацій і підприємств тощо. Умисне вбивство
потерпілого за обтяжуючих обставин кваліфікується за сукупністю злочинів,
передбачених ч. 2 ст. 147 і ч. 2 ст. 115.

Торгівля людьми : Об'єктом злочину є особиста воля.

2. Об'єктивна сторона його характеризується суспільне небезпечними діями у

двох можливих формах: 1) захоплення особи як заручника; 2) тримання особи як
заручника.

Заручником є особа, яку захоплює або утримує інша особа, погрожуючи при цьому
її вбити, спричинити тілесні ушкодження, вчинити інші насильницькі дії або
продовжувати утримувати далі.

Під захопленням особи треба розуміти напад, пов'язаний з й затриманням із

наступним істотним обмеженням вільного руху, пересування чи поведінки особи.
Гримання особи передбачає насильницьку заборону особі залишати певне місце чи
унеможливлення це зробити.

Захоплення може бути таємним або відкритим, із застосуванням фізичного

насильства або з погрозою його застосування. Так само фізичним чи психічним
насильством може супроводжуватися і тримання особи. Проте захоплення або тримання,
поєднані з погрозою вбивства заручника, є кваліфікованим видом злочину, а тому межі
погрози, що застосовується при вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 147, не можуть
бути вищими за погрозу спричинення тяжкого тілесного ушкодження.

Злочин може полягати в захопленні особи з наступним її триманням або тільки у

триманні особи. Закінченим він є з моменту, коли свобода особи була фактично обмежена.
Тривалість тримання особи як заручника значення для кваліфікації не має і враховується
при призначенні покарання.

Захоплення заручників із числа осіб, що відбувають покарання у виправній

установі і наступна злісна непокора вимогам адміністрації виправної установи про їх
звільнення, за наявності інших необхідних ознак злочину, передбаченого ст. 391,
утворюють сукупність злочинів і підлягають кваліфікації за ст. ст. 147 і 391.
 3. Суб'єктом злочину є осудна особа, яка досягла 14-річного віку.

4. Суб'єктивна сторона характеризується прямим умислом. Ставлення особи до

тяжких наслідків цього злочину може бути умисним або необережним.

Оскільки захоплення і тримання особи фактично означають позбавлення її волі, від

злочину, передбаченого ст. 146, розглядуваний злочин відрізняється переважно за
спеціальною метою, Тут вона може мати альтернативний характер - спонукати родичів
затриманого, державну або іншу установу, підприємство чи організацію, фізичну або
службову особу до: а) вчинення будь-якої дії (передати зброю, наркотичні засоби, інші
речі, транспортні засоби чи гроші, звільнити якогось заарештованого чи ув'язненого,
забезпечити безперешкодний виліт за межі країни тощо); б) утримання від учинення будь-
якої дії (неприйняття певної особи на ту чи іншу посаду, відмова від укладення угоди
тощо).

Вчинення чи не вчинення певних дій адресатом вимоги є умовою звільнення

заручника.

Адресатом вимоги можуть бути такі суб'єкти: 1) державна або інша установа,
підприємство чи організація (установа виконання покарань, орган виконавчої влади, суд,
господарське товариство, банк тощо), у т.ч. іноземні або міжнародні; 2) родичі
затриманого або інші фізичні особи (скажімо, його близькі, знайомі); 3) службові особи
(про поняття службова особа див. примітки 1 і 2 до ст. 364 і Загальні положення до
розділу XVII Особливої частини КК).

5. Кваліфікованими видами розглядуваного злочину є: 1) вчинення його щодо

неповнолітнього; 2) вчинення його організованою групою; 3) захоплення або тримання
особи як заручника, поєднане з погрозою знищення людей; 4) спричинення ним тяжких
наслідків.

Про поняття неповнолітній, організована група, знищення людей див. коментарі

відповідно, до ст. ст. 66, 28, 113.

Поняттям тяжкі наслідки у складі цього злочину охоплюються заподіяння тяжких

тілесних ушкоджень, у т.ч. таке, що спричинило смерть потерпілого, настання великої
матеріальної шкоди, суттєве загострення міждержавних чи міжнаціональних стосунків,
серйозне порушення діяльності установ, організацій і підприємств тощо. Умисне вбивство
потерпілого за обтяжуючих обставин кваліфікується за сукупністю злочинів,
передбачених ч. 2 ст. 147 і ч. 2 ст. 115.
 3.4 Розділ IV КК визначає злочини проти статевої свободи і статевої
недоторканості особи, а саме: зґвалтування (ст. 152), насильницьке задоволення статевої
пристрасті неприродним способом (ст. 153), примушування до вступу в статевий зв'язок
(ст. 154, статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості (ст. 155), розбещення
неповнолітніх (ст. 156).

Основним об'єктом злочинів цієї категорії є статева свобода і статева

недоторканість особи, їх факультативними об'єктами можуть бути здоров'я, воля, честь і
гідність особи, нормальний розвиток неповнолітніх.

Під статевою свободою розуміють право особи самостійно обирати собі партнера
для статевих зносин і не допускати у сфері статевого спілкування будь-якого примусу.
Статева недоторканість - це абсолютна заборона вступати у статеві контакти з особою,
яка в силу певних обставин (через малолітство, втрату свідомості тощо) не є носієм
статевої свободи.

Згвалтування : Ст. 152 КК встановлює відповідальність за зґвалтування, тобто

насильницькі статеві зносини, вчинені природним способом. Потерпілими можуть бути
особи жіночої і чоловічої статі, незалежно від характеру їх поведінки (наприклад,
аморальної) і відносин з винним (наприклад, шлюбні відносини).

З об'єктивної сторони зґвалтування полягає у статевих зносинах, які

поєднуються із: 1) застосуванням фізичного насильства; 2) погрозою його застосування
(воля потерпілої особи придушується) або 3) з використанням безпорадного стану
потерпілої особи (воля особи ігнорується). Злочин є закінченим з моменту початку
статевого акту всупереч волі потерпілої особи.

Кваліфікуючими ознаками зґвалтування є повторність або вчинення його

особою, яка раніше вже вчиняла будь-який із злочинів, передбачених ст.ст. 153-155 КК (ч.
2 ст. 152 КК), вчинення злочину групою осіб або зґвалтування неповнолітньої особи (ч. 3
ст. 152 КК); зґвалтування, яке спричинило особливо тяжкі наслідки або малолітньої особи
(ч. 4 ст. 152 КК).

Суб'єктом злочину є осудна особа чоловічої або жіночої статі, яка досягла 14-
річного віку. При цьому стать безпосереднього виконавця злочину має бути протилежна
статі потерпілої особи. Співвиконавцем злочину, учасником групового зґвалтування може
бути особа, яка фізіологічно неспроможна вчинити природний статевий акт, а також особа
однакової статі з потерпілим.

Суб'єктивна сторона зґвалтування характеризується прямих умислом. Винний

усвідомлює, що вчиняє природний статевий акт із застосуванням фізичного насильства,
погрози його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи, і
бажає це зробити. Мотиви злочину можуть бути різними (задоволення статевої
пристрасті, помста, бажання принизити потерпілу особу, хуліганські спонукання тощо).

Сексуальне насильство — насильницькі дії сексуального характеру без

добровільної згоди потерпілої особи. Зазначені дії, на відміну від зґвалтування (у новій
редакції), не пов'язані з проникненням у тіло іншої особи.

До 2019 року відповідна стаття КК України мала назву насильницьке задоволення

статевої пристрасті неприродним способом і передбачала відповідальність за будь-які
«неприродні» статеві акти, вчинені із застосуванням насильства.

Об'єкт злочину аналогічний об'єкту зґвалтування, тобто статева свобода і статева

недоторканність особи; додатковими об'єктами можуть бути здоров'я, воля, честь і
гідність. Потерпілими від злочину можуть бути як жінка, так і чоловік.

Суб'єкт злочину аналогічний суб'єкту зґвалтування, тобто це особа, яка досягла

14-річного віку. Крім того, співвиконавцем цього злочину є особа, яка бере безпосередню
участь у подоланні опору потерпілої особи; дії цього співвиконавця кваліфікуються за ч.2
без посилання на статтю 27 (про співучасть).

Об'єктивна сторона злочину характеризується будь-якими протиправними діями

сексуального характеру, які не пов'язані з проникненням у тіло іншої особи,
супроводжуються насильством і вчиняються без добровільної згоди потерпілої особи.

До дій сексуального характеру належать різноманітні дії сексуального характеру,

спрямовані на збудження та/або задоволення статевої пристрасті винної особи, які, як
правило, передбачають її фізичний контакт із тілом іншої (потерпілої) особи, але не
означають проникнення в це тіло[1]. Відсутність проникнення в тіло іншої особи
відмежовує сексуальне насильство від зґвалтування.

Відповідно до примітки до статті 152, добровільна згода є результатом вільного

волевиявлення особи з урахуванням супутніх обставин. Саме відсутність добровільної
згоди є визначальною ознакою, яка характеризує дії сексуального характеру як злочин
«сексуальне насильство»[2][3].
 Якщо злочин вчиняється відносно особи, яка не досягла чотирнадцяти років,
наявність її добровільної згоди не має значення для кваліфікації дій сексуального
характеру як сексуального насильства (частина 4 статті 153).

Злочин є закінченим з моменту початку вчинення дій сексуального характеру,

спрямованих на задоволення статевої пристрасті. При цьому необов'язково, щоб статевий
акт було завершено в фізіологічному розумінні.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

Примушування до вступу в статевий зв’язок: Основний безпосередні" об'єкт

злочину - статева свобода особи. Його додатковим факультативним об'єктом можуть бути
право власності, честь і гідність особи.

2. Потерпілим від цього злочину є особа жіночої або чоловічої статі. У разі, коли до
вступу в статевий зв'язок примушувалась особа, яка не досягла статевої зрілості, дії
винного, крім ст. 154, кваліфікуються за ст. ст. 14 і 155 як готування до статевих зносин з
особою, яка не досягла статевої зрілості.

Матеріальна залежність передусім означає, що матеріальна допомога з боку

суб'єкта злочину виступає єдиним, основним або істотним джерелом існування потерпілої
особи, і позбавлення такої допомоги здатне поставити жінку або чоловіка у скрутне
становище. Матеріальна залежність має місце, зокрема, тоді, коли жінка або чоловік
перебувають на повному або частковому утриманні винного, проживають на його
житловій площі, а також коли дії винного спроможні іншим чином викликати істотне
погіршення матеріального становища потерпілої особи (йдеться, наприклад, про
відносини цивільного боргу, відносини між спадкодавцем і спадкоємцем).

Службова залежність означає, що: а) потерпіла особа є підлеглою винного по

роботі; б) потерпіла особа підлягає службовому контролю з боку винного (скажімо,
ревізор і комірник); в) реалізація істотних інтересів потерпілої особи залежить від
поведінки винного по службі (наприклад, науковий керівник і аспірант).

Одержання службовою особою за виконання чи невиконання Дій по службі такої

послуги немайнового характеру, як вступ у статевий зв'язок, за наявності до цього підстав
може розцінюватись як зловживання службовим становищем, вчинене в інших особистих
інтересах, і кваліфікуватись за відповідною частиною ст. 364.

Не утворює розглядуваного складу злочину примушування до вступу в статевий

зв'язок, яке здійснюється шляхом використання матеріальної або службової залежності не
жінки або чоловіка, з якими снуються сексуальні контакти, а їх близьких родичів або
інших осіб.

3. З об'єктивної сторони злочин виражається у примушуванні соби жіночої або

чоловічої статі до вступу у статевий зв'язок.

Статевий зв'язок природним або неприродним способом (про їх поняття див.

коментар до ст. 153) охоплює як одноразові, так і неДворазові статеві контакти незалежно
від їх гетероабо гомосек-

суальної спрямованості. Якщо потерпіла особа добровільно погоджується на одні

форми сексуальних контактів, але заперечує проти інших, її примушування до них за
наявності до цього підстав утворює об'єктивну сторону злочину, передбаченого ст. 154.

Як протиправний психічний вплив примушування за своїм змістом включає

відкриту або завуальовану погрозу настання для потерпілої особи небажаних для неї
наслідків матеріального, службового або особистого характеру (позбавити утримання або
можливості проживати на житловій площі, звільнити з роботи, зменшити зарплату тощо).
Дана погроза відрізняється за своїм змістом і характером від погрози при зґвалтуванні та
насильницькому задоволенні статевої пристрасті неприродним способом тим, що у разі
вчинення злочину, передбаченого ст. 154, життя і здоров'я потерпілої особи або її
близьких родичів не ставиться у небезпеку, а сама погроза загалом спрямовується у
майбутнє. Воля потерпілої особи не придушується і повністю не ігнорується, хоч на неї і
чиниться протиправний тиск.

Відповідальність за ч. 1 ст. 154 настає лише за умови, що вплив на потерпілу особу

здійснювався з використанням її матеріальної або службової залежності від винного, яка
відіграє роль своєрідного засобу досягнення бажаного злочинного результату. Пропозиції
вступити в статевий зв'язок, настійливі прохання, поєднані з обіцянками створити кращі
матеріальні чи службові умови (наприклад, призначити на більш високооплачувану
посаду), наданням подарунків і пільг, домагання, які не поєднуються з погрозами
використати залежність і тим самим завдати істотних неприємностей і втрат, не
утворюють складу злочину, передбаченого ст. 154.

Діяння, передбачене ст. 154, сконструйоване законодавцем як злочин з усіченим

складом, який визнається закінченим з моменту здійснення на волю потерпілої особи
психічного тиску у формах, висвітлених вище. Та обставина, що жінка або чоловік
погодились вступити у статевий зв'язок або, навпаки, відхилили домагання, не впливає на
кваліфікацію вчиненого, однак може бути врахована при призначенні покарання.
 4. Суб'єктом злочину є особа жіночої або чоловічої статі, якій виповнилось 16
років. Суб'єкт злочину є спеціальним: це особа, від якої жінка або чоловік матеріально чи
службове залежні.

Дії особи, яка, маючи намір вступити з потерпілою особою у статевий зв'язок,
підбурює іншу особу вчинити примушування жінки або чоловіка до вступу у такий
зв'язок, слід кваліфікувати за ч. 4 ст. 27 і ст. 154.

5. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

6. Кваліфікованими видами цього злочину є примушування до вступу у статевий

зв'язок, поєднане з погрозою: 1) знищення, пошкодження або вилучення майна потерпілої
(потерпілого) чи її (його) близьких родичів; 2) розголошення відомостей, що ганьблять її
(його) чи близьких родичів.

4. Кримінальні правопорушення проти виборчих, трудових та

інших особистих прав і свобод людини і громадянина - http://yurist-
online.com/ukr/uslugi/yuristam/kodeks/024/155.php

https://pidru4niki.com/1209061359906/pravo/
zlochini_proti_viborchih_trudovih_inshih_osobistih_prav_svobod_lyudini_gr
omadyanina

5. Кримінальні правопорушення проти власності

5.1 Корисливі посягання на власність

5.2 Некорисливі посягання на власність

5.1 Згідно зі ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватись і
розпоряджатися своєю власністю: ніхто не може бути протиправно позбавлений права
власності. Право приватної власності є непорушним. Стаття Конституції України
наголошує, що держава забезпечує захист прав усіх об’єктів права власності. Таким
чином, економічні відносини власності — це забезпечена суспільством і державою
можливість володіти, користуватися і розпоряджатися предметами власності.

Видовими об’єктами злочинів проти власності є ті суспільні відносини власності,

на які посягають окремі, конкретні види посягань — крадіжки, грабежі, розбої,
шахрайства і т. ін.
 Безпосередніми об’єктами злочинів проти власності є власність окремої особи
(фізичної чи юридичної).

Предметами злочинів проти власності є: майново-матеріальні речі, створені

працею людей для задоволення матеріальних і культурних потреб, що мають вартість і
ціну; гроші; цінні папери — облігації, чеки, сертифікати, векселі, акції тощо.

Головною об’єктивною ознакою злочинів проти власності є те, що відносини

власності — це головний безпосередній об’єкт посягання. Інші об’єкти, яким злочинами
проти власності заподіюється шкода, наприклад, здоров’я при розбійному нападі, є
додатковими безпосередніми об’єктами посягання.

Другою головною ознакою злочинів проти власності є їх суб’єктивна сторона.

Переважна більшість злочинів проти власності скоюється умисно.

З урахуванням способу вчинення, а також мотиву і мети всі злочини проти

власності розподіляються на групи:

Розкрадання чужого майна (грошей, цінностей). Такими є: крадіжки (ст. 185

КК), грабежі (ст. 186 КК), шахрайство (ст. 190 КК), вимагання (ст. 189 КК), привласнення,
розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем (ст. 191
КК), викрадення шляхом демонтажу та іншим способом електричних мереж, кабельних
ліній зв’язку та їх обладнання (ст. 188 КК).

Спричинення власникові майнової шкоди. Це також корисливі посягання на

власність, але вони не мають ознак розкрадання, — спричинення майнової шкоди шляхом
обману або зловживання довірою (ст. 192 КК), привласнення особою знайденого або
чужого майна, що випадково опинилося у неї (ст. 193 КК).

1. Злочини проти власності становлять одну із найпоширеніших і

найнебезпечніших груп злочинних діянь, оскільки вони посягають на одне із найцінніших
соціальних благ - право власності. Правом власності є право особи на річ (майно), яке
вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права
чи обмежений у його здійсненні. На зміст права власності не впливають місце проживання
власника та місцезнаходження майна.
 Передбачення в одному розділі Особливої частини КК відповідальності за всі
посягання на власність незалежно від її форми забезпечує всім суб'єктам права власності
однаковий кримінально-правовий захист, як того вимагають Конституція
України та Цивільний кодекс України. За суб'єктом здійснення права власності чинне
законодавство виокремлює: а) право власності Українського народу; б) право державної
власності; в) право комунальної власності; г) право колективної власності (у т. ч.
підприємств, громадських організацій та інших об'єднань громадян); д) право приватної
власності, у т. ч. право спільної власності подружжя, членів сім'ї, осіб, що ведуть
селянське (фермерське) господарство; е) право власності інших держав, їх юридичних
осіб, спільних підприємств та міжнародних організацій.
2. Родовим об'єктом злочинів, передбачених розділом VI Особливої частини КК, є
право власності, зміст якого становлять володіння, користування і розпорядження своїм
майном.
Додатковими обов'язковими об'єктами злочинів, які вчинюються з використанням
насильства або погрози його застосування (насильницький грабіж, розбій, вимагання,
погроза знищення майна), виступають здоров'я, життя, психічна або фізична
недоторканність людини. При знищенні чи пошкодженні майна додатковим
факультативним об'єктом можуть виступати громадський порядок, екологічна безпека.
3. Предметом абсолютної більшості злочинів проти власності закон
називає майно - речі матеріального світу, яким притаманні специфічні ознаки фізичного,
економічного та юридичного характеру.
https://arm.naiau.kiev.ua/books/kval-ok-zlochuniv-25-04-207/lectures/lecture_4.html

5.2 Цю групу складають злочини, передбачені статтями 194—197. їх об'єднує і

водночас відрізняє від інших злочинів проти власності те, що вони: 1) є некорисливими; 2)
пов'язані із заподіянням майнової шкоди власникові специфічними способами - шляхом
знищений або пошкодження майна (погрози його знищення) чи порушення .обов'язків
щодо охорони майна.

Злочини цієї групи можна поділити на двіпідгрупи, першу з яких складають діяння,
що пов'язані із знищенням або пошкодженням майна чи погрозою його знищення (статті
194—196), другу - діяння, що полягають у порушенні обов'язків щодо охорони майна (ст.
197).

Майну як предмету злочинів проти власності, пов'язаних з його знищенням чи

пошкодженням (статті 194—196), притаманні певні особливості порівняно з майном як
предметом викрадення, привласнення, вимагання майна, заволодіння ним шляхом
шахрайства або зловживання службової особи своїм службовим становищем (статті 185-
187, 189-191). Адже, як правило, неможливим є викрадення нерухомого майна, лісів, надр
як таких. Знищення ж перелічених об'єктів або їх пошкодження є реально можливим. З
іншого боку, можна вимагати право на майно, але знищити чи пошкодити таке право
неможливо.

Предметом злочинів проти власності, пов'язаних з його знищенням чи

пошкодженням, може бути будь-яке рухоме або нерухоме майно, крім випадків, коли
знищення чи пошкодження майна є ознакою іншого самостійного складу злочину або
способом вчинення більш тяжкого злочину (наприклад, статті 113, 189, 338, 399,411).

Предметом знищення чи пошкодження майна може бути лише чуже майно.

Знищення чи пошкодження власного майна, у тому числі майна, яке є спільною власністю
винного та інших осіб, не утворює складу цього злочину. Знищення або пошкодження
особою майна, яке було предметом вчиненого нею викрадення, кваліфікується тільки як
викрадення.

Злочини проти власності цієї групи з суб'єктивної сторони характеризуються

умисною (умисне знищення або пошкодження майна, погроза знищення майна) або
необережною (необережне знищення або пошкодження майна, порушення обов'язків
щодо охорони майна) формою вини.

Умисне знищення або пошкодження майна (ст. 194 КК).

Додатковими факультативними об'єктами цього злочину можуть виступати

громадський порядок, екологічна безпека, життя і здоров'я людини.

Об'єктивна сторона складу цього злочину характеризується су спільно

небезпечними діями, які полягають у знищенні чи пошкодженні майна, наслідками у
вигляді шкоди у великих розмірах і причинним зв'язком між вказаними діями і
наслідками.

Знищення чи пошкодження чужого майна можуть бути здійснені у будь-який

спосіб (розбиття, розламування чи розрізання речі на шматки, дія на річ водою чи
повітрям, повне чи часткове розчинення її у воді чи інших рідинах тощо). Умисне
знищення чи пошкодження майна шляхом підпалу, вибуху чи іншим загально-
небезпечним способом утворює кваліфікований склад цього злочину і потребує
кваліфікації за ч. 2 ст. 194. Використання майна за його призначенням, що призвело до
припинення його існування (наприклад, спалення палива), не може розглядатися як спосіб
його знищення чи пошкодження, а тому не утворює складу розглядуваного злочину. За
наявності для того підстав зазначені діяння можуть розглядатися як привласнення чи
розтрата такого майна.

Якщо знищення чи пошкодження майна є ознакою іншого злочину, то такі дії, за

загальним правилом, кваліфікуються за статтею, що передбачає відповідальність за цей
злочин. Додатково кваліфікувати їх ще й за ст. 194 необхідно лише у випадках, якщо
зазначені дії вчинювались способом чи спричинили суспільне небезпечні наслідки, які не
враховані у статті, що передбачає відповідальність за такий злочин. Такою (за ч. 2 ст. 355
та ч. 2 ст. 194), наприклад, має бути правова оцінка дій, які знайшли вираз у
примушуванні до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов'язань, поєднаному
з пошкодженням чи знищенням майна шляхом вибуху, підпалу чи іншим
загальнонебезпечним способом.

Термінологічна конструкція «знищення або пошкодження» передбачає як вчинення

певного роду діяння, так і настання відповідних суспільно небезпечних наслідків. При
цьому наслідки мають головне значення, оскільки саме з ними закон пов'язує момент за-
кінчення злочину.

Знищення майна - це доведення майна до повної непридатності щодо його

цільового призначення. Внаслідок знищення майно перестає існувати або повністю
втрачає свою цінність.

Пошкодженням майна визнається погіршення якості, зменшення цінності речі або

доведення речі на якийсь час у непридатний за її цільовим призначенням стан.

У випадках, коли для вирішення питання про те, чи втрачено внаслідок вчиненого
діяння можливість використання майна за цільовим призначенням або наскільки
зменшилась його цінність, потрібні спеціальні знання, необхідно призначати відповідну
експертизу.

За своєю конструкцією склад злочину, передбачений ст. 194, є матеріальним.

Обов'язковими ознаками його об'єктивної сторони є заподіяння цим діянням великої
шкоди і причинний зв'язок між діянням та заподіяною шкодою.

Шкода у великих розмірах — ознака оціночна. Вирішення питання про те, чи є

заподіяна шкода великою, вирішується у кожному конкретному випадку з урахуванням
усіх обставин справи (вартості майна, обсягу, кількості предметів, значущості його для
власника, матеріального становища потерпілого тощо). Виходячи із законодавчого
визначення значної шкоди як кваліфікуючої ознаки у ряді інших злочинів проти власності
(п. 2 примітки до ст. 185), видається, що шкода у великому розмірі в складі умисно го
знищення або пошкодження майна може бути визнана тоді, коли цим злочином
спричинено матеріальні збитки приблизно на суму, яка в двісті п'ятдесят і більше разів
перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Цей злочин є закінченим з моменту, коли чуже майно пошкоджено або знищено і
шкода від цього є великою.

Суб'єктом злочину може бути осудна особа, яка досягла 16-річ-ного (ч. 1 ст. 194)
або 14-річного (ч. 2 ст. 194) віку.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим або непрямим умислом.

При цьому свідомістю винного охоплюється той факт, що в результаті його дій власникові
майна заподіюється велика шкода.

У разі знищення чи пошкодження майна загально небезпечним способом винний

передбачає, що він завдає чи може завдати фізичної шкоди людям, а так само знищити чи
пошкодити майно інших фізичних чи юридичних осіб, крім майна, на яке вчинюється
посягання, або повинен і міг це передбачати.

Стосовно таких наслідків, як загибель людей чи інші тяжкі наслідки, психічне

ставлення винної особи може характеризуватися як умисною, так і необережною формою
вини. У тих випадках, коли внаслідок умисного знищення або пошкодження чужого
майна шляхом підпалу, вибуху чи іншим загальнонебезпечним способом потерпілому з
необережності було заподіяно смерть, вчинене слід кваліфікувати тільки за ч. 2 ст. 194.
Якщо ж винний передбачав і бажав або свідомо допускав настання цих наслідків, його дії
мають кваліфікуватися за сукупністю злочинів, передбачених ч. 2 ст. 194 і відповідною
частиною ст. 115.

Мотив і мета не є обов'язковими ознаками цього злочину, але їх встановлення є

важливим у плані відмежування його від інших злочинів, вчинення яких може
супроводжуватись знищенням чи пошкодженням чужого майна. Це, зокрема, стосується
таких злочинів, як диверсія (ст. 113), вимагання (ст. 189), терористичний акт (ст. 258),
масові заворушення (ст. 294).

Кваліфікуючими ознаками умисного знищення або пошкодження майна є: 1)

вчинення його шляхом підпалу, вибуху чи іншим загальнонебезпечним способом, або 2)
заподіяння майнової шкоди в особливо великих розмірах, або 3) спричинення загибелі
людей чи інших тяжких наслідків.
 Потерпілим від злочинів, передбачених ч. 1 і ч. 3 ст. 1971, є законний володілець
або власник самовільно зайнятої земельної ділянки. До законних володільців належать
землекористувачі - особи, які мають право постійного користування земельними
ділянками, орендарі земельних ділянок, особи, які використовують чужі земельні ділянки
для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) або для забудови (суперфіцій), а також
концесіонери. Права землекористувачів (за винятком права відчужувати земельну ділянку,
передавати її в оренду, заставу, спадщину, а також якщо інше не передбачене законом або
договором) збігаються з правами власників земельних ділянок. Йдеться, зокрема, про
права: самостійно господарювати на землі; власності на посіви і насадження
сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію; використовувати у
встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені
корисні копалини, торф, ліси, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі;
споруджувати житлові будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.
2. Основним безпосереднім об'єктом злочину, передбаченого ч. 1 ст. 1971, є право
власності на землю (право володіння і користування землею), а злочину, передбаченого ч.
3, - встановлений законодавством порядок будівництва на земельних ділянках відповідних
об'єктів (будівель та споруд). Додатковими об'єктами вказаних злочинів виступають,
зокрема: правомірна управлінська діяльність державних і самоврядних органів у галузі
земельних та архітектурно-будівельних відносин; система оподаткування (винні у
самовільному зайнятті земельних ділянок, як правило, не сплачують плату за землю, яка
включає земельний податок й орендну плату за земельні ділянки державної і комунальної
власності і входить у систему оподаткування).
3. Предметом злочину, передбаченого ч. 1 ст. 1971, виступає конкретна земельна
ділянка, під якою треба розуміти частину земної поверхні з установленими межами,
певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Юридичними ознаками
земельної ділянки як об'єкта права власності та як предмета розглядуваного злочину
визнаються: 1) її виокремлення в аспекті землевпорядкування за місцем розташування та
розміром площі у складі однієї з категорій земельного фонду країни; 2) визначення
правового титулу належності земельної ділянки конкретній особі та закріплення прав
останньої щодо неї. Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на: 1)
поверхневий (ґрунтовий) шар; 2) водні об'єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній
знаходяться; 3) простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і на
глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд.
6. Кримінальні правопорушення проти громадської безпеки
  Злочини проти громадської безпеки – це суспільно-небезпечні, передбачені КК
винні діяння (дія або бездіяльність), вчинені суб’єктами злочину, що порушують
громадську (загальну) безпеку і створюють загальну небезпеку (умови) з загибелі людей
чи настання інших тяжких наслідків або заподіюють такі наслідки.

            Родовим об’єктом цих злочинів є громадська безпека – це безпека від

джерел підвищеної небезпеки, а саме: злочинних організацій, терористичних груп та
інших злочинних об’єднань, зброї, предметів, що становлять підвищену небезпеку для
оточення, вогню тощо

                На кваліфікацію злочинів проти громадської безпеки впливає предмет, які

мають бути придатними руйнувати, спричиняти тілесні ушкодження чи смерть людині,
заподіювати значну матеріальну шкоду. У випадку відсутності цієї ознаки, поводження з
такими предметами не може спричинити шкоду громадській безпеці.

               Об’єктивна сторона – активні дії  проти громадської безпеки. Деякі

злочини мають усічені (створення злочинної організації, банди, терористичної організації
чи групи тощо) або матеріальні (недбале зберігання вогнепальної зброї чи бойових
припасів, порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки тощо)
склади. Для таких злочинів також обов’язковим є наявність причинного зв’язку між
діянням та суспільно-небезпечним наслідком.

                Суб’єкт  загальний, тобто фізична осудна особа з 16 років. За бандитизм

(ст. 257 КК), терористичний акт (ст. 258 КК), відповідальність настає з 14-річного віку.

               Суб’єктивна сторона  характеризується умислом.

 Чотири види (групи) таких злочинів:

1) злочини, пов’язані з діяльністю злочинних організацій (одні з них терористичний

акт, бандитизм);

2) злочини, пов’язані з тероризмом (один з них фінансування тероризму);

3) злочини, що порушують правила поводження з предметами, які становлять

підвищену суспільну небезпеку (незаконне поводження із зброєю);

4) злочини, пов’язані з порушенням спеціальних правил (порушення вимог пожежної

безпеки¹).
 2.Терористичний акт, втягнення у вчинення терористичного акту.

Стаття 258. Терористичний акт

     Терористичний акт — це застосування зброї, вчинення вибуху, підпалу чи інших

дій, які створювали небезпеку для життя чи здоров'я людини або заподіяння значної
майнової шкоди чи настання інших тяжких наслідків, якщо такі дії були вчинені з метою
порушення громадської безпеки, залякування населення, провокації воєнного конфлікту.

            Об’єкт злочину – громадська безпека.

             Об’єктивна сторона злочину виражається в таких формах: 1) застосування

зброї, вчинення вибуху, підпалу чи інших дій; створення небезпеки для життя чи здоров’я
людини або заподіяння значної майнової шкоди чи настання інших тяжких наслідків;
заподіяння значної майнової шкоди чи інших тяжких наслідків; спричинення загибелі
людей; в) причиновий зв’язок між зазначеними діями та наслідками; 2) погроза вчинення
зазначених дій.

             Злочин вважається закінченим, якщо мало місце застосування зброї,

вчинення вибуху, підпалу чи інших дій або виникнення загрози вчинення зазначених дій
та ці дії створювали реальну небезпеку для життя чи здоров’я людини або заподіяння
значної майнової шкоди чи настання інших тяжких наслідків.

              Суб’єктивна сторона терористичного акту характеризується прямим

умислом та спеціальною метою: 1) порушення громадської безпеки; 2) залякування
населення; 3) провокації воєнного конфлікту, міжнародного ускладнення; 4) вплив на
прийняття рішень чи вчинення або невчинення дій органами державної влади чи органами
місцевого самоврядування, службовими особами цих органів, об’єднаннями громадян,
юридичними особами; 5) привернення уваги громадськості до певних політичних,
релігійних чи інших поглядів винного (терориста).

             Суб’єктом терористичного акту є особа, якій до вчинення злочину

виповнилося 14 років.

              Кваліфікованими видами терористичного акту є вчинення злочину

повторно, за попередньою змовою групою осіб, заподіяння значної майнової шкоди чи
інших тяжких наслідків.

            Особливо кваліфікованим видом  є загибель людини. Загибель людини

передбачає смерть хоча б однієї особи.
             Особа звільняється від кримінальної відповідальності за діяння в частині
погрози вчинення терористичного акту, якщо вона до повідомлення їй про підозру у
вчиненні нею злочину добровільно повідомила правоохоронний орган про цей злочин,
сприяла його припиненню або розкриттю, у разі якщо внаслідок цього і вжитих заходів
було відвернено небезпеку для життя чи здоров’я людини або заподіяння значної
майнової шкоди чи настання інших тяжких наслідків, якщо в її діях немає складу іншого
злочину.

Стаття 258-1. Втягнення у вчинення терористичного акту

          Втягнення особи – це примушування до вчинення терористичного акту

шляхом обману, шантажу, уразливого стану особи, із застосуванням чи погрозою
застосування насильства.

          Об’єкт – громадська безпека.

          Об’єктивна сторона полягає у вчиненні хоча б однієї з таких дій, як 1)

втягнення особи у вчинення терористичного акту або 2) примушування до вчинення
терористичного акту.

           Способами примушування є: обман, шантаж, використання уразливого

стану особи, фізичне насильство чи погроза його застосування.

           Злочин, передбачений ст. 258¹, вважається закінченим з моменту здійснення

винним дій, спрямованих на втягнення особи у вчинення терористичного акту або
примушування до його вчинення, незалежно від того, чи вчинила терористичний акт
особа, яку втягували чи примушували до вчинення цього злочину.

    Суб’єкт злочину загальний – 14 років.

    Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

     Кваліфікуючими ознаками є вчинення злочину щодо 1) кількох осіб, 2)

повторно, 3) за попередньою змовою групою осіб або 4) службовою особою з
використанням службового становища.

3.Фінансування тероризму.

        Фінансування тероризму – це фінансове або матеріальне забезпечення

окремого терориста чи терористичної групи, організації, підготовки або вчинення
терористичного акту, втягнення у вчинення терористичного акту, публічних закликів до
вчинення терористичного акту, сприянні вчиненню терористичного акту, створення
терористичної групи (організації), -

         Основним безпосереднім об'єктом цього злочину є громадська безпека .

         Додатковими об'єктами цього злочину є: нормальна діяльність судової влади,

органів прокуратури, слідства, дізнання.

         Предметом є кошти чи інше майно.

         Об'єктивна сторона полягає у вчиненні активних дій, спрямованих на

матеріальне або фінансове забезпечення: 1) окремого терориста; 2) терористичної групи
(організації); 3) організації, підготовки або вчинення терористичного акту; 4) втягнення у
вчинення терористичного акту; 5) публічних закликів до вчинення терористичного акту;
6) сприяння вчиненню терористичного акту; 7) створенню терористичної групи
(організації).

       Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і

спеціальною метою - забезпечення існування терориста, терористичної групи (організації)
або забезпечення вчинення терористичного злочину.

      Суб'єкт злочину - загальний, фізична осудна особа, яка досягла 16 років.

     Кваліфікуючими ознаками злочину є: вчинення повторно, із корисливих

мотивів, за попередньою змовою групою осіб, у великому розмірі, якщо вони призвели до
заподіяння значної майнової шкоди (частина 2); вчинені організованою групою, в
особливо великому розмірі, якщо вони призвели до інших тяжких наслідків (частина 3).

      Фінансування тероризму визнається вчиненим у великому розмірі, якщо розмір

матеріального забезпечення перевищує шість тисяч НМДГ, в особливо великому - 18
тисяч НМДГ.

     Особа, крім організатора або керівника терористичної групи (організації),

звільняється від кримінальної відповідальності за дії, передбачені цією статтею, якщо
вона добровільно до притягнення до кримінальної відповідальності повідомила про
відповідну терористичну діяльність або іншим чином сприяла її припиненню або
запобіганню злочину, який вона фінансувала або вчиненню якого сприяла, за умови, що в
її діях немає складу іншого злочину.
 4.Бандитизм та його відмінність від злочинів проти власності, скоєних
організованою злочинною групою.

  Бандитизм – це організація озброєної банди з метою нападу на підприємства,

установи, організації чи на окремих осіб, а також участь у такій банді або у вчинюваному
нею нападі       

  Банду слід вважати створеною з моменту досягнення її учасниками згоди щодо

вчинення першого нападу за наявності планів щодо подальшої спільної злочинної
діяльності. При кваліфікації бандитизму слід встановлювати обов’язкові, невід’ємні
ознаки такого стійкого злочинного об’єднання:1) наявність у неї декількох (трьох і
більше) суб’єктів злочину; 2) стійкість; 3) озброєність (наявність зброъ хоча б у одного);
4) загальна мета її учасників – вчинення нападів на підприємства, установи, організації чи
на окремих громадян; 5) спосіб вчинення злочину – напад.

    Об’єкт – громадська безпека.

    Предметом бандитизму є зброя

    З об’єктивної сторони бандитизм передбачає три форми:

1) організація озброєної банди;

2) участь у банді;

3) участь у нападі, вчинюваному такою бандою.

Для кваліфікації дій за цією статтею достатньо вчинення нею хоча б одного з цих
діянь (за умови, що організацію банди доведено).

Суб’єкт злочину – фізична осудна особа, котра досягла 14-річного віку.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і спеціальною

метою здійснення нападів на підприємства, установи, організації чи на окремих громадян.

                Відмежування. При розбої, грабежі й вимаганні немає обов’язкових ознак

банди. Зокрема, відповідальність за ці злочини настає навіть за відсутності ознак
співучасті, а їх вчинення за попередньою змовою групою осіб є кваліфікованими видами
відповідних складів злочину. Хоча при вчиненні розбою, грабежу й вимагання
організованою групою наявні кількісна ознака та ознака стійкості, як і в бандитизмі, але
немає поєднання із такою іншою обов’язковою ознакою бандитизму, як, наприклад
озброєність, загальна мета учасників банди — вчинення нападів на підприємства,
установи, організації чи на окремих осіб.
                  На відміну від розбою, вчинюваного організованою групою, 1) при
організації банди ніколи не буває елементу стихійності або випадковості. Банда − це
більш організоване і стійке злочинне формування: її справами звичайно займаються один
або кілька організаторів, попередній зговір учасників доповнюється 2)розподілом ролей
(включаючи періоди між вчиненням нападів), круговою порукою, з елементами ієрархії
(підлеглості й дисципліни), 3) створенням матеріального фонду для потреб банди в цілому
та окремих її учасників. Також ці злочини різняться ступенем стійкості, для розбою,
вчиненого групою осіб, не є обов’язковим ієрархічне підпорядкування, чіткий розподіл
ролей тощо. Найважливіша відмінність є те, що 4) бандитизм  має усічений склад, і
відповідно, законодавець переносить момент завершення злочину на більш ранню стадію
виконання, тому бандитизм вважається вчиненим з моменту організації банди, не залежно
від того чи були вчинені збройні напади чи ні. Розбій же вважається закінченим лише у
випадку застосування насильства, відповідно вчинення нападу, не зважаючи на те чи мало
місце заволодіння майном.

    Отже, можна зробити висновок, що розбій вчинений організованою групою і

бандитизм з корисливих мотивів є окремими злочинами, які  відрізняються родовим
об’єктом, метою, ступенем стійкості та озброєністю.

             Відмінність бандитизму (ст. 257 КК) від створення злочинної

організації (ст. 255 КК): 1) банда, про яку йдеться у ст. 257 КК, - це організована група чи
злочинна організація, тоді як у ст. 255 КК зазначено тільки про злочинну організацію; 2)
обов'язковою ознакою банди є озброєність, тоді як для злочинної організації у ст. 255 КК
цього не вимагається; 3) метою бандитизму є здійснення нападу на підприємства,
установи, організації чи на окремих громадян, тоді як метою створення злочинною
організації - вчинення тяжких чи особливо тяжких злочинів; 4) організована група, що
утворює банду, має внутрішню стійкість, а злочинна організація - додатково ще й
зовнішню стійкість; 5) за вчинення бандитизму у ст. 257 КК не передбачено спеціального
виду звільнення від кримінальної відповідальності, тоді як у ч. 2 ст. 255 КК
(заохочувальній нормі) вказано про таке звільнення. 

5.Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду

судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними
об'єднаннями».

     Організація вчинення  злочину  (злочинів)  може  полягати   в залученні  

співучасників   усіх  видів  (виконавців,  пособників, підбурювачів,  інших  організаторів) 
або  лише   одного   з   них (наприклад,  виконавців)  і  здійснюватись у формі наказу, 
угоди, прохання,  підкупу,  доручення,  замовлення  тощо.  Мета  зберегти єдність
співучасників для подальшої злочинної діяльності при цьому не ставиться.     Керування
підготовкою   злочину   (злочинів)   виявляється  у замовленні злочину; підшукуванні або   
пристосуванні   засобів  чи  знарядь  його вчинення; залученні співучасників, 
інструктуванні  їх  щодо  виконання відповідних злочинних діянь; усуненні перешкод  та
інше умисне створення умов для вчинення злочину, визначенні місць  переховування 
співучасників після вчинення злочину та його знарядь,  а також  предметів,  здобутих 
злочинним шляхом,  тощо.      Під  організованою  групою  належить розуміти
внутрішньо  стійке  об'єднання  трьох  і  більше осіб,  яке було попередньо утворене з
метою вчинення ряду злочинів або  тільки  одного,   який   потребує   ретельної  
довготривалої підготовки. Таку групу слід вважати утвореною з моменту досягнення її 
учасниками  домовленості  про  вчинення  першого  злочину   за наявності планів щодо
подальшої спільної злочинної діяльності.      Злочинна  організація - це внутрішньо й
зовнішньо стійке ієрархічне об'єднання трьох і більше осіб  або  двох  і більше
організованих груп (структурних частин), метою діяльності якого  є  вчинення  тяжких 
або  особливо  тяжких злочинів  чи  тільки  одного,  що  вимагає ретельної довготривалої
підготовки,  або керівництво чи координація  злочинної  діяльності інших  осіб,  або 
забезпечення  функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних
групп.     Злочинну організацію слід вважати утвореною (створеною), якщо після
досягнення особами згоди щодо вчинення  першого  тяжкого  чи особливо тяжкого
злочину, але до його закінчення об'єднання набуло всіх обов'язкових  ознак  такої 
організації.         Стійкість  організованої  групи  та злочинної організації полягає в
ефективній протидії факторам, що можуть їх дезорганізувати: внутрішнім (наприклад, 
невизнання авторитету або   наказів   керівника,  намагання  окремих  членів  об'єднання
відокремитись чи вийти з нього),  зовнішнім  (недотримання правил   безпеки   щодо  дій 
правоохоронних  органів,  діяльність конкурентів  по  злочинному   середовищу   тощо).    
Ознаками зовнішньої  стійкості  злочинної  організації можуть бути встановлення
корупційних зв'язків в органах влади,  наявність каналів   обміну   інформацією   щодо 
діяльності  конкурентів  по злочинному середовищу,  створення нелегальних (тіньових)
страхових фондів  та  визначення  порядку їх наповнення й використання тощо.      
Ієрархічність злочинної      організації      полягає       у підпорядкованості  учасників 
останньої  організатору і забезпечує певний  порядок  керування  таким  об'єднанням,  а 
також   сприяє збереженню  функціональних  зв'язків та принципів взаємозалежності його
учасників або  структурних  частин  при  здійсненні  спільної злочинної діяльності.
Суб'єктом злочину,  вчиненого організованою групою,  може  визнаватись  лише особа, 
яка  є учасником такого об'єднання,  причому не тільки та, котра була одним  із 
виконавців  злочину,  а  й  та,  котра  його готувала.        Бандитизм  становить  окремий
різновид спільної злочинної діяльності,  специфічними проявами якої в цьому разі є
організація озброєної банди та участь у ній або у вчинюваному нею нападі.       Бандою
необхідно визнавати  озброєну  організовану  групу або злочинну організацію, яка
попередньо створена з метою вчинення кількох нападів  на  підприємства,  установи, 
організації  чи  на окремих  осіб  або  одного такого нападу,  який потребує ретельної
довготривалої підготовки.     Банду слід   вважати   створеною   з  моменту  досягнення  її
учасниками згоди щодо вчинення першого нападу за наявності  планів щодо подальшої
спільної злочинної діяльності такого ж характеру .    Обов'язковими  ознаками  організації 
банди  є  мета цієї діяльності - вчинення нападів - та озброєність  її  учасників  або хоча  б 
одного  з  них  Організація  такого об'єднання утворює склад бандитизму незалежно від
того, чи встигли його учасники здійснити хоча б один із намічених нападів.

7. Кримінальніправопорушення проти безпеки руху та експлуатації

транспорту -
http://www.irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe?
C21COM=2&I21DBN=UJRN&P21DBN=UJRN&IMAGE_FILE_DOWNLO
AD=1&Image_file_name=PDF/pppd_2018_2_26.pdf

8. Кримінальні правопорушення проти громадського порядку та

моральності

Масові заворушення : 1. Основним безпосереднім об'єктом масових

заворушень є громадський порядок. Додатковим обов'язковим об'єктом цього злочину -
залежно від конкретної форми його прояву - є життя і здоров'я особи, конституційні права
людини і громадянина, власність, порядок управління або громадська безпека.

2. Масові заворушення - це завжди дії юрби, яка діє стихійно, хоча може бути й
керованою цілком, чи в окремих своїх частинах. Така юрба веде себе агресивно. В
учасники вчиняють дії, які визнаються злочинами і при їх виконанні однією особою.

3. Об'єктивна сторона злочину полягає : 1) організації масових заворушень; 2)

активній участі у них.

Організація масових заворушень - це об'єднання людей для участі у масових

заворушеннях, керівництво натовпом, підбурювання до вчинення дій, які являють собою
масові заворушення, провокаційні дії, вчинені з метою викликати відповідну поведінку
великих груп людей, Способи організації масових заворушень можуть бути
різноманітними (виступ на мітингах, оголошення різноманітних звернень, розробка планів
по збурюванню натовпу, розподіл ролей серед окремих учасників масових заворушень
тощо).

Під активною участю у масових заворушеннях розуміють безпосереднє вчинення

дій, в яких виражаються масові заворушення (їх вичерпний перелік наведено в диспозиції
ч, 1 ст. 294), виконання вказівок організаторів і залучення до цього інших осіб.

Насильство над особою означає фізичний вплив на організм потерпілого, який

полягає у заподіянні тілесних ушкоджень, побоях, позбавленні або обмеженні волі,
зґвалтуванні, вбивстві тощо. Погроми - це виступи проти якоїсь групи населення, які
супроводжуються руйнуванням і пограбуванням майна, насильницьким вигнанням людей,
масовими вбивствами. Насильницьке виселення громадян - це примусові, поєднані із
застосуванням насильства дії, внаслідок яких громадян примушують покинути займане
житло чи взагалі виселитися з певного населеного пункту, місцевості.

Про поняття підпалу, знищення майна, захоплення будівель або споруд, опору
представникам влади див. коментар, відповідно, до ст.ст. 113, 194, 341, 342.

У ст. 294 під опором представникам влади із застосуванням зброї або інших
предметів, які використовувалися як зброя, розуміється активна фізична протидія
здійсненню представникові влади своїх повноважень, поєднана із здійсненням пострілів
на враження, в повітря чи землю, нанесенням ударів холодною зброєю, а також іншими
предметами, придатними для враження живої сили (залізні прути, каміння, газові
балончики), та погроза зброєю чи вказаними предметами.

Складом злочину, передбаченого ст, 294, охоплюється вчинення менш

небезпечних, ніж цей злочин, посягань. При вчиненні умисного вбивства в ході масових
заворушень вчинене кваліфікується за сукупністю ст. 294 та відповідних статей Особливої
частини КК (ст.ст. 112, 115, 348, 379, 400,443).

Злочин вважається закінченим з моменту початку масових заворушень - вчинення

конкретних актів насильства, погромів тощо.

4. Суб'єкт злочину загальний.

5. Суб'єктивна сторона злочину характеризується умислом. Психічне ставлення

винного до наслідків, передбачених ч. 2 ст. 294, може характеризуватися умислом або
необережністю.
 6. Кваліфіковані види злочину мають місце, коли масові заворушення
призвели до: 1) загибелі людей; 2) інших тяжких наслідків,

Під загибеллю людей розуміється загибель хоча б однієї особи. До інших тяжких
наслідків належить заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, спричинення великої
матеріальної шкоди, порушення на тривалий час чи в значних масштабах роботи
транспорту, діяльності підприємств, установ і організацій тощо.

Хуліганство: 1. Основний безпосередній об'єкт хуліганства - громадський

порядок. Його додатковим факультативним об'єктом можуть виступати здоров'я особи,
авторитет органів державної влади, громадська безпека.

КК не пов'язує наявність хуліганства з його вчиненням у громадських місцях.

Таким чином, громадський порядок може бути порушений і за відсутності сторонніх осіб
чи у присутності лише потерпілого (вночі, у безлюдному місці, в квартирі). Однак
вчиненая хуліганських дій у присутності інших людей, в обстановці проведення
публічного заходу (покладення квітів до пам'ятника, концерт тощо) є однією із ознак, яка
вказує на грубість порушення громадського порядку.

2. Об'єктивна сторона хуліганства в самому КК не конкретизована. Аналіз

диспозиції ст. 296 показує, що обов'язковою ознакою об'єктивної сторони цього злочину є
лише вчинення діяння. Саме ж діяння полягає в грубому порушенні громадського
порядку, яке супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом.

Хуліганство може полягати у застосуванні насильства (побоїв, заподіяння

тілесних ушкоджень) до потерпілих, знищенні або пошкодженні майна, безладній
стрілянині, використанні сильнодіючих речовин з метою зірвати проведення масового
заходу, проявах безсоромності, знущанні над безпорадними людьми тощо. Тобто
хуліганство може виражатися у вчиненні діянь, які передбачені іншими статтями
Особливої частини КК або КАП. Ознакою об'єктивної сторони хуліганства такі діяння
стають з урахуванням місця, часу й обстановки, інших об'єктивних ознак, а також мотивів
їх вчинення,

Кримінальне караним є грубе порушення громадського порядку. Грубість

порушення громадського порядку визначається з урахуванням місця вчинення
хуліганських дій, Їх тривалості, кількості і характеристики потерпілих, ступеня
порушення їхніх прав та законних інтересів тощо. Таким чином, грубе порушення
громадського порядку має місце тоді, коли йому заподіюється істотна шкода, коли
хуліганство пов'язане з посяганням на інші правоохоронювані цінності, задля збереження
яких підтримується громадський порядок, коли це зачіпає важливі інтереси чи інтереси
багатьох осіб, коли відновлення порядку вимагає значних, тривалих зусиль.

3. Суб'єктом хуліганства є осудна особа, яка досягла 14-річного віку

4. Суб'єктивна сторона хуліганства характеризується умисною виною і

мотивом явної неповаги до суспільства. Неповага до суспільства - це прагнення
показати свою зневагу до існуючих правил і норм поведінки в суспільстві,
самоутвердитися за рахунок приниження інших осіб, протиставити себе іншим
громадянам, суспільству, державі. Вказана неповага має бути явною. Це означає, що
неповага до суспільства є очевидною, безсумнівною як для хулігана, так і для очевидців
його дій.

5. Кваліфікований вид хуліганства (ч. 2 ст. 296) наявний, коли дії, передбачені
ч. 1 ст. 296, вчинено групою осіб.

Особливо кваліфікованими видами хуліганства є; 1) вчинення його особою,

раніше судимою за хуліганство; 2) хуліганство, пов'язане з опором представникові влади
або представникові громадськості, який виконує обов'язки з охорони громадського
порядку, чи іншим громадянам, які припиняли хуліганські дії (ч. З ст. 296);

3) вчинення його із застосуванням вогнепальної або холодної зброї чи іншого

предмета, спеціально пристосованого або заздалегідь заготовленого для нанесення
тілесних ушкоджень (ч. 4 ст. 296).

Особа, раніше судима за хуліганство, - це особа, яка має непогашену чи незняту

судимість за вчинення злочину, передбаченого ст, 296 КК 2001 р„ або злочину,
передбаченого ст. 206 КК 1960 р.

Про поняття одорудив, коментар до ст. 342, про поняття застосування зброї -
коментар до ст. 146, а про поняття вогнепольної та холодної зброї - коментар до ст. ст.
262, 263р 410.

Предметами, спеціально пристосованими або заздалегідь заготовленими для

нанесення тілесних ушкоджень, є будь-які речі, що не належать до зброї, які видозмінені
чи спеціально знаходилися у

винного з метою завдання тілесних ушкоджень під час хуліганства (металевий

прут, камінь, розбита пляшка тощо) Такі предмети можуть пристосовуватися із вказаною
метою і в ході хуліганства Водночас аналізована ознака відсутня, якщо під час хуліганства
використовуються предмети, які підібрані на місці вчинення злочину і при цьому не
пристосовувалися для заподіяння тілесних ушкоджень
 Втягнення неповнолітніх у протиправну діяльність : 1. Об'єкт злочину -
моральні засади суспільства у ставленні до виховання підростаючого покоління. Вони
передбачають охорону неповнолітніх від негативного впливу, який може викликати
бажання і займатися діяльністю, що негативно сприймається суспільством.

2. Потерпілими від цього злочину є неповнолітні - особи чоловічої або жіночої

статі, які не досягли 18-річного віку. Хоча в диспозиції ст. 304 вказівку на потерпілого
зроблено у множині, кримінальна відповідальність настає і тоді, коли посягання вчинене і
проти однієї такої особи.

3. Об'єктивна сторона злочину полягає у втягненні неповнолітніх: 1) у

злочинну діяльність; 2) у пияцтво; 3) у заняття жебрацтвом;  4) у заняття азартними
іграми.

Втягнення - це дії, внаслідок яких інша особа спонукається до Певної поведінки,

залучається до неї, в такої особи виникає бажання поводитись певним чином. Причому, на
відміну від примушування, особа згодом вчиняє бажані для винного дії за власною волею.
Втягнення полягає у впливі на свідомість конкретного неповнолітнього завдяки
переконуванню в доцільності, вигідності певної поведінки. Воно здійснюється шляхом
умовлянь, залякування, підкупу, обману, розпалювання почуття помсти, заздрощів або
інших низьких спонукань, розповідей про легкість і доступність; певних дій, навчання
способам та прийомам їх виконання тощо. Втягнення у злочинну діяльність означає
втягнення у вчинення одного чи кількох злочинів.

Під пияцтвом розуміють неодноразове вживання спиртних напоїв.

Заняття жебрацтвом - це систематичне випрошування грошей у сторонніх осіб, а

заняття азартними іграми - це систематична гра з метою отримання грошей чи інших
матеріальних цінностей.

4. Суб'єкт злочину - осудна особа, яка досягла 18-річного віку.

5. Суб'єктивна сторона злочину характеризується умисною виною.

9. Кримінальні правопорушення у сфері обігу наркотичних засобів,

психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів та інший
кримінальних правопорушень проти здоров’я населення

Наркотики – хімічні речовини рослинного чи синтетичного походження, що

викликають зміну психічного стану людини, систематичне вживання яких формує
залежність від них; наркотиками у широкому значенні є наркотичні засоби, психотропні
речовини, їх аналоги і прекурсори, обіг яких регулюється законом;

психотропні речовини – речовини природні чи синтетичні, препарати, природні

матеріали, включені до Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і
прекурсорів;

прекурсори наркотичних засобів і психотропних речовин – речовини, які

використовуються для виробництва, виготовлення наркотичних засобів, психотропних
речовин, включені до Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів;

психотропні речовини – речовини природні чи синтетичні, препарати, природні

матеріали, включені до Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і
прекурсорів;

наркотичні засоби – речовини природні чи синтетичні, препарати, рослини,

включені до Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів;

обіг наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів – види

діяльності з: культивування рослин, включених до Переліку наркотичних засобів,
психотропних речовин і прекурсорів розроблення, виробництва, виготовлення, зберігання,
перевезення, пересилання, придбання, реалізації (відпуску), ввезення на територію
України, вивезення з території України, транзиту через територію України, використання,
знищення наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів наркотичних
засобів і психотропних речовин, включених до Переліку наркотичних засобів,
психотропних речовин і прекурсорів, що дозволяються і контролюються згідно з цим
Законом. Це є законним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів.

незаконний обіг наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів –

це діяння з: культивування рослин, включених до Переліку наркотичних засобів,
психотропних речовин і прекурсорів розроблення, виробництва, виготовлення, зберігання,
перевезення, пересилання, придбання, збуту, ввезення на територію України, вивезення з
території України, транзиту через територію України, використання, знищення
наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, що здійснюються з
порушенням законодавства про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори;
 Перелік наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів – це
згруповані у списки наркотичні засоби, психотропні речовини та прекурсори наркотичних
засобів і психотропних речовин, включені до таблиць І–IV згідно із законодавством
України та міжнародними договорами України. Перелік та зміни до нього затверджуються
КМ України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує
формування державної політики у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних
речовин, їх аналогів і прекурсорів, протидії їх незаконному обігу і публікуються в
офіційних друкованих виданнях;

виготовлення наркотичних засобів, психотропних речовин – це усі дії,

включаючи рафінування, підвищення в препараті концентрації наркотичних засобів,
психотропних речовин, чи переробку наркотичних засобів і психотропних речовин, у
результаті яких на основі наркотичних засобів, психотропних речовин, прекурсорів
наркотичних засобів і психотропних речовин одержуються готові до використання та
(або) вживання форми наркотичних засобів, психотропних речовин, або лікарські засоби,
що їх містять, чи інші наркотичні засоби, психотропні речовини;

використання наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів – це

застосування наркотичних засобів, психотропних речовин, прекурсорів наркотичних
засобів і психотропних речовин у виробництві, виготовленні, медичній практиці, при
розробленні наркотичних засобів і психотропних речовин, проведенні відповідних
експертиз, для науково-дослідної роботи та навчальних цілей, передбачених цим Законом;

виробництво наркотичних засобів, психотропних речовин – усі дії, пов'язані з

серійним одержанням наркотичних засобів, психотропних речовин з хімічних речовин та
(або) рослин, включаючи відокремлення частин рослин або наркотичних засобів,
психотропних речовин від рослин, з яких їх одержують;

розроблення наркотичних засобів, психотропних речовин – застосування

результатів наукових досліджень та інших знань для планування, проектування і
створення нових наркотичних засобів або психотропних речовин;

Безпосередня характеристика об’єктивних і суб’єктивних ознак :

http://pd.onu.edu.ua/article/view/217421/217346
 Повна характеристика даних злочинів :
https://arm.naiau.kiev.ua/books/kval-ok-zlochuniv-25-04-207/lectures/
lecture_10.html

10. Кримінальні правопорушення проти авторитету органів

державної влади, органів місцевого самоврядування та об’єднання
громадян

Родовим об'єктом вищеназваної групи злочинів є суспільні відносини, які

забезпечують реалізацію передбачених законодавством форм впливу, підпорядкування,
вимог, вказівок та розпоряджень органів державної влади, органів місцевого
самоврядування та об'єднань громадян в межах їх повноважень.

Оскільки авторитет як родовий об'єкт злочинів, передбачених розділом

XV Особливої частини КК, є явищем багатогранним, то вказані посягання можна
класифікувати за безпосереднім об'єктом. Саме за цим критерієм об'єднані норми КК
при створенні параграфів для розгляду в цьому підручнику.

Обов'язковим елементом багатьох злочинів, що входять до розділу XV Особливої

частини КК, є потерпілий (статті 342, 343, 344, 345, 346, 347, 348, 349, 350, 351,352, 355
КК).

Потерпілим від певних злочинів проти авторитету органів державної влади,

органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян є близькі родичі: 1) працівника
правоохоронного органу (статті 345, 347, 348, 349 КК); 2) державного чи громадського
діяча (ст. 346 КК); 3) представника влади (ст. 349); 4) службової особи (ст. 352 КК); 5)
громадянина, який виконує громадський обов'язок (ст. 352 КК); 6) фізичної особи, яка має
цивільно-правові зобов'язання (ст. 355 КК).

Крім того, потерпілими деяких злочинів можуть бути близькі: 1) службової особи

(ч. 1, 2, 3 ст. 350 КК); 2) громадянина, який виконує громадський обов'язок (ч. 2тач. 3ет.
350КК).

Для багатьох злочинів проти авторитету органів державної влади, органів

місцевого самоврядування та об'єднань громадян обов'язковою ознакою, яка характеризує
об'єкт як елемент складу злочину, є предмет посягання (статті 338, 339, 341,347,351,352,
354, 355, 357, 359, 360 КК).
 З об'єктивної сторони більшість злочинів, що включені до XV розділу Особливої
частини КК, можуть бути вчинені шляхом дії (наприклад, ст.ст. 338,341,356 КК). Певні з
розглядуваних злочинів вчиняються як шляхом дії, так і бездіяльності (зокрема, ст. 340,
ст. 351 КК).

Диспозиції статей розділу XV Особливої частини КК сконструйовано по-різному,

що дозволяє поділити їх на такі групи залежно від моменту закінчення злочину: 1)
злочини із формальними складами - вважаються закінченими з моменту вчинення дії чи
невиконання певних вимог (бездіяльності) (наприклад, статті 338, 339, 341, ч. 1 та ч. 2 ст.
342, ст. 343, ст. 344, ч. 1 ст. 345, ст. 349, ч. 1 ст. 350, статті 351, 353, 354, ч. 1 і ч. 3 ст. 357,
ст. 358, ч. 1 ст. 359 КК); 2) злочини із матеріальними складами - вважаються закінченими з
моменту настання суспільно небезпечних наслідків (зокрема, ч. 3 ст. 345, ч. 2 і ч. 3 ст. 346,
ст. 347, ч. 2 і ч. 3 ст. 350, статті 352, 356, 360 КК); 3) злочини із формально-матеріальним
складами - вважаються закінченими як при вчиненні (або невчиненні) окремих дій, так і в
разі настання вказаних у диспозиції статті (або її частини) суспільно небезпечних
наслідків (описання таких злочинів містять ст. 340, ч. 3 ст. 342, ч. 2 ст. 343, ч. 2 і 4 ст. 345,
ч. 2 ст. 346, ст. 348, ч. 2 ст. 350, ч. 2 і ч. 3 ст. 355, ч. 2 ст. 357, ч. 2 ст. 359 КК).

Обов'язковою ознакою деяких злочинів є спосіб їх вчинення, зокрема: 1)

застосування фізичного насильства (ст. 340 КК); 2) вимагання (ст. 354 КК); 3) погроза
насильства щодо потерпілого або його близьких родичів (ч. 1 ст. 355 КК); 4) погроза
пошкодження чи знищення їх майна (ч. 1 ст. 355 КК). У певних випадках спосіб є
кваліфікуючою ознакою злочину (наприклад, насильство або погроза його застосування в
ч. 3 ст. 342 КК; підпал, вибух або інший загальнонебезпечний спосіб у ч. 2 ст. 347 КК
тощо).

Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони злочину, передбаченого ст. 339 КК,

є місце його вчинення - річкове або морське судно.

Суб'єкт більшості досліджуваних злочинів є загальним - особа, яка досягла 16

років. Однак у певних випадках вік кримінальної відповідальності знижено до 14 років.
Це діяння, пов'язані із: 1) умисним заподіянням потерпілому середньої тяжкості (ч. 2 ст.
345 КК, ч. 2 ст. 346 КК, ч. 2 ст. 350 КК) або тяжкого тілесного ушкодження (ч. 3 ст. 345
КК, ч. 3 ст. 346 КК, ч. 3 ст. 350 КК); 2) умисним знищенням або пошкодженням майна за
наявності кваліфікуючих ознак (ч. 2 ст. 347 КК, ч. 2 ст. 352 КК); 3) посяганням на життя
(ст. 348 КК); 4) захопленням заручника (ст. 349 КК). За скоєння певних діянь кримінальну
відповідальність несе лише спеціальний суб'єкт (наприклад, ст. 340).

Суб'єктивна сторона більшості основних складів названих злочинів

характеризується умисною формою вини. Велике значення для кваліфікації цих посягань
мають мотив і мета їх вчинення.

Так, у диспозиціях певних норм, що передбачають відповідальність за злочини

проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань
громадян, як обов'язкова ознака суб'єктивної сторони прямо вказана спеціальна
мета (статті 341, 343, 344, 349, ч. 1 ст. 350, ч. 1, 2 та ч. 3 ст. 358 КК).

Мотив вчинення злочину прямо названий тільки в диспозиціях ч. 1 і ч. 2 ст. 357

КК - корисливий або інші особисті інтереси.

У юридичній літературі висловлювалась думка проте, що мотив і мета можуть бути

обов'язковими ознаками складу злочину навіть тоді, коли вони прямо не вказані в тексті
диспозиції. Так, у ряді кримінально-правових норм, що містяться в розділі XV Особливої
частини КК, є вказівки на зв'язок посягання зі службовою або громадською діяльністю
потерпілого. Зокрема для відображення цього використано такі юридичні конструкції: 1) у
зв'язку з виконанням працівником правоохоронного органу службових обов'язків - ст. 345,
347, 348 КК; 2) у зв'язку з державною чи громадською діяльністю - ст. 346 КК; 3) у зв'язку
з діяльністю щодо охорони громадського порядку - ст. 348 КК; 4) у зв'язку зі службовою
чи громадською діяльністю - ч. 2 та ч. 3 ст. 360, ст. 352 КК889.

При скоєнні злочинів, передбачених статтями 342,343,345,346,347,348,350, 352 КК,

основним (головним, домінуючим) мотивом є невдоволення виконанням потерпілим
службових обов'язків (обов'язків щодо охорони громадського порядку) або його
службовою, державною чи громадською діяльністю. Видається, що саме наявність
цього домінуючого мотиву дозволяє розмежувати названі злочини від відповідних
посягань на життя та здоров'я особи, а також є однією з ознак складу злочину, які
обумовлюють виділення в розділі XV Особливої частини КК самостійних норм, що
передбачають окремий кримінально-правовий захист правоохоронної, державної чи
громадської діяльності.

Не можна виключати випадки скоєння злочинів, передбачених статтями 342, 343,

344, 345, 346, 347, 348, 350, 352 КК, за кількома мотивами: наприклад, невдоволенням
виконанням потерпілим службових обов'язків та корисливим мотивом або хуліганським.
Супутніми (не головними) можуть бути й інші мотиви: заздрість, особисті неприязні
стосунки, ревнощі тощо. У таких випадках, керуючись здобутками науки кримінального
права в питанні кваліфікації злочину за наявності ("співжиття") декількох мотивів та
рекомендацій, наданих Пленумом ВСУ в п. 19 постанови від 7 лютого 2003 року № 3 "Про
судову практику в справах про злочини проти життя і здоров'я особи", слід з'ясовувати,
який з них був домінуючим.

Крім того, у вищеназваних юридичних конструкціях міститься опосередкована

вказівка не тільки на мотив, а й на мету вчинення злочину. Якщо посягання на
потерпілого пов'язується з виконанням ним службових обов'язків, то, вчиняючи його,
винний намагається вплинути на таке виконання (діяльність), щоб добитися бажаного
результату чи помститися за нього. Результат же, якого бажає особа, визнається
метою. Кінцевою основною метою злочинів, у яких використано юридичні конструкції
"у зв'язку з виконанням працівником правоохоронного органу службових обов'язків", "у
зв'язку з державною чи громадською діяльністю", "у зв'язку з діяльністю щодо охорони
громадського порядку", "у зв'язку зі службовою чи громадською діяльністю", є
перешкодити (запобігти, не допустити) виконанню потерпілим службових обов'язків або
вказаної діяльності, припинити або змінити характер такого виконання чи вчинити
посягання із помсти за минулу діяльність.

Слід наголосити, що вказані мотив та мета є основними (домінуючими,

головними). Водночас можливі випадки "співжиття" мотивів та мети, тобто коли при
вчиненні злочину особа крім основного мотиву або мети керувалась й додатковими.
Наприклад, вчиняючи насильницьке посягання на потерпілого з помсти за попередню
діяльність і знаючи, що в нього є гроші, суб'єкт може ставити собі за мету заволодіння
грішми891. Аналогічною є ситуація, коли неосновною метою суб'єкта злочину стає
заволодіння зброєю потерпілого для власного користування або збуту.

Погроза або насильство щодо особи у зв’язку з виконанням службових

обов’язків.

Основний безпосередній об'єкт злочину - правомірна діяльність підприємств,

установ, організацій, встановлений порядок виконання громадських обов'язків.
Додатковим обов'язковим об'єктом виступає здоров'я особи.
 2. Потерпілими від злочину є. 1) службова особа (крім тих осіб, які виступають
потерпілими від інших посягань, передбачених, зокрема, ст. ст. 345, 346, 377); 2)
громадянин, який виконує громадський обов'язок, у т. ч. член громадського формування з
охорони громадського порядку і державного кордону (за умови, що скоєне не
охоплюється ст. ст. 342, 377); 3) особи, які є близькими щодо службової особи або
громадянина, який виконує громадський обов'язок. Про поняття службової особи див.
примітки 1 і 2 до ст. 364 та Загальні положення до розділу XVII Особливої частини КК.

До громадян, які виконують громадський обов'язок, належать особи, які беруть

участь у діяльності громадських організацій та громадській діяльності підприємств,
установ, організацій, у запобіганні та припиненні злочинів, порушень громадського
порядку, наглядають за поведінкою осіб, взятих на поруки, тощо.

Близькими у ст. 350 визнаються близькі родичі (про їх поняття див. коментар до ст.
115), а також інші особи, життя, здоров'я та благополуччя яких з різних підстав не є
байдужими для службової особи або громадянина, який виконує громадський обов'язок
(член сім'ї, коханка, наречена тощо).

3. З об'єктивної сторони злочин виражається у: 1) погрозі вбивством,

заподіянням тяжких тілесних ушкоджень або знищенням чи пошкодженням майна
загальнонебезпечним способом щодо службової особи чи її близьких або щодо
громадянина, який виконує громадський обов'язок (ч. 1 ст. 350); 2) нанесенні побоїв або
заподіянні легкого, середньої тяжкості або тяжкого тілесного ушкодження службовій
особі або громадянинові, який виконує громадський обов'язок, у зв'язку з їхньою
службовою чи громадською діяльністю, а також вчинення таких дій щодо їх близьких (ч.
ч. 2 і З ст.350).

Про поняття погрози див. коментар до ст. ст. 129, 189, 345. Погроза вбивством
щодо службової особи або громадянина, який виконує громадський обов'язок, потребує
самостійної правової оцінки лише тоді, коли вона вчинена членом організованої групи (ч.
2 ст. 129).

Погроза, зміст якої чітко визначено законом, щодо службової особи, її близьких
або громадянина може мати місце як до службової діяльності чи виконання громадських
обов'язків, так і під час відповідної поведінки потерпілих. Головне, щоб ця погроза
відігравала роль засобу припинення або зміни службової чи громадської діяльності.
 Погроза заподіяти легкі або середньої тяжкості тілесні ушкодження, а також
погроза знищити чи пошкодити майно, належне потерпілим, способом, який не є
загальнонебезпечним, складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 350, не утворює.

Загальнонебезпечним способом знищення чи пошкодження майна слід визнавати

приведення майна до стану його повної або часткової непридатності за цільовим
призначенням, зменшення його цінності шляхом підпалу, затоплення, вибуху, обвалу
тощо,

Про поняття побоїв, легкого, середньої тяжкості і тяжкого тілесного ушкодження

див, коментар, відповідно, до ст. ст 126, 125, 122 і 121.

Злочин, передбачений ч. 1 ст. 350, визнається закінченим з моменту доведення

відповідної погрози до потерпілої особи незалежно від того, чи була сприйнята вона як
реальна, а також чи вдалося винному фактично припинити чи змінити службову або
громадську Діяльність потерпілого.

Злочин, передбачений ч. ч, 2 і 3 ст. 350, є закінченим з моменту заподіяння

внаслідок застосування фізичного насильства відповідної шкоди здоров'ю потерпілої
особи.

5. Суб'єктом злочину, передбаченого ч. 1 ст. 350 і ч. 2 ст. 350 (в частині

нанесення побоїв та заподіяння легкого тілесного ушкодження), є осудна особа, яка
досягла 16-річного віку. За умисне за-

подіяння середньої тяжкості та тяжкого тілесного ушкодження несуть

відповідальність осудні особи, які досягли 14-річного віку. 6. Суб'єктивна сторона
злочину, передбаченого ч. 1 ст. 350, ха. рактеризується прямим умислом. Обов'язковою
ознакою цього злочину є мета - припинити діяльність службової особи чи громадянина,
який виконує громадський обов'язок, або змінити характер цієї діяльності в інтересах
того, хто погрожує. Погрозу вбивством або знищенням майна загальноне безпечним
способом, яка хоч і спрямована відповідному адресатові, однак не переслідує зазначену
мету, потрібно кваліфікувати за ст. 129 або ст. 195.

Суб'єктивна сторона злочину, передбаченого ч. ч. 2 і 3 ст. 350 Характеризується

прямим або непрямим умислом.

• Умисне нанесення побоїв або заподіяння тілесного ушкодження має бути

викликане службовою чи громадською діяльністю потерпотерпілої особи. Про зміст такої
обумовленості див. коментар до ст. 348.
 Якщо службовій особі або громадянинові фактично заподіяно тілесне ушкодження,
однак встановлено, що умисел винного був спрямований на позбавлення життя
потерпілого у зв'язку з виконанням ним службового чи громадського обов'язку, дії
винного потрібно кваліфікувати за відповідною частиною ст. 15, п. 8 ч. 2 ст. 115 як замах
на вбивство без додаткового інкримінування йому ч. 2 або ч. 3 ст, 350.

Підкуп працівника підприємства, установи чи організації : 1. Об'єктом злочину

є авторитет державних установ, підприємств та організацій.

2. Предмет злочину - матеріальні блага та вигоди майнового характеру. Під

матеріальними благами розуміються будь-які матеріальні цінності, вартість яких може
бути виражена у грошовому еквіваленті (гроші, різні речі, товари тощо). Вигоди
майнового характеру - право на майно, послуги, пільги майнового характеру, а також
будь-які дії, пов'язані з можливістю одержати матеріальні блага або послуги чи з
можливістю уникнути матеріальних витрат. Такими вигодами можуть бути безоплатне
одержання для використання транспорту, приміщення, іншого майна, квитків для проїзду

в транспорті чи квитків на відвідування видовищних заходів (концерти, спортивні

змагання) тощо.

Склад злочину, передбаченого ст, 354, дії особи утворюють лише у разі, коли
одержані матеріальні блага або вигоди майнового ха рактеру становлять значний розмір.
Згідно з приміткою до ст. 354 значний розмір незаконної" винагороди має місце тоді, коли
вона в два і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

3. З об'єктивної сторони злочин виражається у незаконному одержанні шляхом

вимагання в будь-якому вигляді матеріальних благ або вигоди майнового характеру за
виконання чи невиконання будь-яких дій з використанням становища, яке особа посідає
на підприємстві, в установі чи організації. Таким чином, склад злочину, передбаченого ст.
354, одержання зазначеної винагороди утворює за наявності сукупності ознак, а саме,
коли: 1) така винагорода є незаконною; 2) способом її одержання є вимагання; 3) вона є
платою за виконання чи невиконання винним певних дій.

Незаконним слід визнавати таке одержання матеріальних благ або вигоди

майнового характеру, яке офіційно не передбачене для винного за виконання ним роботи
на підприємстві, в установі чи організації (на яке він за законом не має права).

Кримінальне караним зазначене одержання винагороди є лише у разі, коли воно

здійснюється шляхом вимагання. Про поняття вимагання див. коментар до ст. ст. 189 і
368. Якщо незаконна винагорода одержується за відсутності ознак вимагання (наприклад,
особа з власної ініціативи вручає працівникові гроші чи товари або надає послуги
матеріального характеру), кримінальна відповідальність за ст. 354 виключається. За таких
обставин вчинене може розглядатися як дисциплінарний проступок.

Для кваліфікації діяння за ст. 354 необхідно, щоб незаконна винагорода

одержувалась працівником за виконання чи невиконання будь-яких дій з використанням
становища, яке він посідає на підприємстві, в установі чи організації. Такі дії можуть як
входити до кола його повноважень, так і обумовлюватись його офіційним статусом
(наприклад, секретар керівника підприємства, розраховуючи на прихильність в силу свого
становища з боку певної службової особи, може звернутись до неї з проханням вирішити
те чи інше питання). Якщо винагорода одержується за виконання чи невиконання дій, які
не обумовлюються використанням працівником ста. новища, яке він посідає на
підприємстві, в установі чи організації (наприклад, надання консультації за фахом,
сприяння вирішенню питання на підставі дружніх відносин), кваліфікація його дій з ст.
354 виключається.

Злочин вважається закінченим з моменту одержання незаконної винагороди у

вказаному розмірі. Те, коли саме винний одержав таку винагороду - до виконання
(невиконання) ним певних дій з використанням становища, яке він посідає на
підприємстві, в установі, організації, чи після їх виконання (невиконання), значення для
кваліфікації не має.

Одержання особою шляхом вимагання лише частини незаконної винагороди, якщо

її розмір є меншим двох неоподатковуваних

мінімумів доходів громадян (за умови, що вся винагорода має становити два і
більше неоподатковуваних мінімумів доходів громадян), слід розглядати як замах на
вчинення розглядуваного злочину і кваліфікувати за ст. ст. 15 та 354.

4. Суб'єкт злочину спеціальний. Ним може бути лише працівник державного

підприємства, установи чи організації, який не є службовою особою. Про поняття
службової особа див. примітки 1 і 2 до ст. 364 та Загальні положення до розділу XVII
Особливої частини КК.

Отримання незаконної винагороди працівником державного підприємства,

установи чи організації, який є службовою особою, за виконання чи невиконання будь-
яких дій з використанням службового становища утворює склад одержання хабара і
підлягає кваліфікації за ст. 368.
 5. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і корисливим
мотивом.

Підроблення документів, печаток, штампів : 1. Об'єкт цього злочину за своїм

змістом аналогічний об'єктові злочину, передбаченого ст. 357. 

2. Предметом злочину є: 1} посвідчення або інший документ, який видається чи

посвідчується підприємством, установою, організацією незалежно від форми власності,
громадянином-підприємцем, приватним: нотаріусом, аудитором чи .іншою особою, яка
має право видавати чи посвідчувати такі документи, і який надає права або звільняє від
обов'язків; 2) печатки, штампи, бланки підприємств, установ, організацій незалежно від
форми власності, інші офіційні печатки, штампи, бланки.

Про поняття документ, печатка, штамп, офіційні документи, штампи, печатки див.
коментар до ст. 357.

Посвідчення - це документ, який містить відомості про володільця і офіційно

посвідчує його особу та (або) правовий статус. Необхідними реквізитами посвідчення, як
правило, є фотографія, підпис керівника відповідної установи, підприємства чи
організації, який скріплюється їхньою печаткою, а також особистий підпис володільця
документа (посвідчення: особи моряка, інваліда, водія, учасника ліквідації аварії на
ЧАЕС, пенсійне, судді або працівника правоохоронного органу, біженця, ветерана війни).

Іншими документами можуть визнаватися, зокрема, атестат про повну загальну

середню освіту, диплом про закінчення вищого навчального закладу, трудова книжка,
рішення суду, виконавчий лист, листок тимчасової непрацездатності, свідоцтво про шлюб
або розірвання шлюбу, ліцензія, свідоцтво про державну реєстрацію суб'єкта
підприємницької діяльності, свідоцтво про право на спадщину, свідоцтво про придбання
майна на аукціоні, атестат доцента або професора тощо.

Така характеристика предмета коментованого складу злочину як надання прав або

звільнення від обов'язків означає, що з точки зору кваліфікації за ст. 358 документами
визнаються письмові акти. При цьому не має значення, якою мовою виконано документ, з
якого матеріалу він виготовлений, а також спосіб виконання письмових знаків (від руки,
друкарська машинка, комп'ютер, типографський спосіб тощо). Предметом злочину є ті
письмові документи, які посвідчують наявність юридичне значимих фактів і мають своїм
джерелом походження підприємство, установу, організацію незалежно від форми
власності, громадянина-підприємця, аудитора або іншу особу, яка має право видавати чи
посвідчувати відповідні документи. Це можуть бути, наприклад, адвокати, лікарі, які
займаються медичною практикою.

Підроблення документів, які мають своїм джерелом походження фізичну, приватну

особу, яка не уповноважена видавати чи посвідчувати документи, що надають права або
звільняють від обов'язків, а також неіснуючу насправді юридичну особу, складу цього
злочину не утворює. Залежно від. спрямованості умислу винного підроблення вказаних
документів за наявності підстав може кваліфікуватися як готування до вчинення
відповідного злочину, наприклад до шахрайства за обтяжуючих обставин.

Бланк - це аркуш паперу з відбитком на ньому штампу або документ з частково

надрукованим типографським або іншим способом текстом, який для остаточного
складання документу потребує подальшого заповнення відповідних реквізитів (наприклад,
існують бланки паспортів, трудових книжок, документів про освіту та вчені звання,
нотаріальних документів).

Підроблення документів, передбачене ст. 358, за об'єктом і предметом посягання

слід відмежовувати від підроблення документів, визначених законом предметом інших
злочинів. Йдеться, зокрема, про злочини, предметом яких виступають: документи на
переказ, платіжні картки чи інші засоби доступу до банківських рахунків (ст. 200), знаки
поштової оплати і проїзні квитки (ст. 215), марки акцизного збору або контрольні марки
для маркування примірників аудіовізуальних творів та фонограм, голографічні захисні
елементи (ст. 216), недержавні цінні папери (ст. 224), документи, які дають право на
отримання наркотичних засобів, психотропних речовин або прекурсорів (ст. 318).

Предметом злочину не визнаються документи, які хоч і мають певне юридичне

значення, але не надають конкретних прав або не звільняють від обов'язків (наприклад,
різноманітні заявки, запити, характеристики, супроводжувальні листи, вкладиші до
посвідчень, первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій).

3. Об'єктивна сторона злочину виражається у таких формах:

1) підроблення посвідчення або іншого документа з метою використання його як

самим підроблювачем, так і іншою особою; 2) збут підробленого документа; 3)
виготовлення підроблених печатки, штампу або бланку; 4) збут таких штампів, печаток,
бланків (ч. 1 ст. 358);

5) використання завідомо підробленого документа (ч. З ст. 358).

Під підробленням документа потрібно розуміти як повне виготовлення

сфальсифікованого документа, так і часткову фальсифікацію змісту справжнього
документа. В останньому випадку (так звана переробка) перекручення істини відбувається
шляхом внесення у документ неправдивих відомостей (виправлення, внесення фіктивних
записів, знищення частини тексту, витравлення, підчистка, змивання, підробка підпису,
переклеювання фотографій, проставлення на документі відбитка підробленої печатки
тощо).

Якщо особа підроблює відбиток штампу або печатки, й дії глід вважати
підробленням документа, оскільки вказаний відбиток є необхідним реквізитом документа.

Під збутом підроблених документів, штампів, печаток, бланків слід розуміти будь-
яке сплатне чи безоплатне відчуження цих предметів та запускання їх в обіг (продаж,
обмін, дарування, передача в рахунок погашення боргу тощо).

Виготовлення підроблених штампів, бланків або печаток означає повне

виготовлення сфальсифікованих форм-кліше і бланків, а також внесення змін у справжні
штампи, печатки або бланки, що спотворює належний зміст їх реквізитів. Способом
такого виготовлення може бути вирізання на гумі, лінолеумі, шкірі, дереві або
гравіювання на м'яких металах.

Злочин, передбачений ч. 1 ст. 358, вважається закінченим з моменту вчинення

однієї з чотирьох дій, які альтернативне становлять його об'єктивну сторону.

Використання завідомо підробленого документа (ч. 3 ст. 358), може бути

вчинене одним із двох способів: 1) пред'явлення документа; 2) подання документа.

При пред'явленні документа суб'єкт, видаючи підробку за справжній документ,

знайомить з його змістом інших осіб. При цьому підроблений документ залишається у
володінні винного (наприклад, пред'явлення підробленого посвідчення водія працівникові
ДАІ).

Подання документа також передбачає, що певне коло осіб ознайомлюється із

змістом підробленого документа. Але підробка не залишається у винного, а передається
уповноваженим особам для посвідчення тих чи інших фактів з метою отримання прав або
звільнення від обов'язків (наприклад, особа подає на підприємство підроблений документ
про закінчення вищого закладу освіти для того, щоб зайняти певну посаду),

Використання завідомо підробленого документа є закінченим злочином з моменту,

коли документ пред'явлено або подано винним незалежно від того, чи вдалося йому
досягти поставленої мети.
 Обманне заподіяння внаслідок використання підробленого документа значної
майнової шкоди за відсутності ознак шахрайства потребує додаткової кваліфікації за ст.
192.

Використання штампів і печаток, які не можна ані пред'явити, ані подати, означає
проставлення за їх допомогою відбитків на документах, тобто підроблення останніх, і
охоплюється ч. 1 ст, 358.

Використання справжнього документа, який належить іншій особі (наприклад,

чужого паспорта або посвідчення), хоча і містить елементи обману, але за ч. З ст. 358
кримінальної відповідальності не тягне. Відсутній даний склад злочину і у тому разі, коли
особа:

а) демонструє предмет, який лише із зовнішнього боку нагадує документ, але

насправді таким не є (наприклад, пред'явлення обкладинки посвідчення замість
посвідчення); б) обманним шляхом використовуючи справжній документ, видає його за
інший (наприклад, під виглядом посвідчення працівника міліції демонструється
читацький квиток); в) неправильно тлумачить зміст справжнього документа, що
характеризується невизначеністю або неповнотою.

Дії особи, яка спочатку підробила документ, а згодом його використала, слід
кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ч. 1 і ч. З ст. 358, оскільки за таких
обставин має місце реальна сукупність злочинів. Якщо строк давності притягнення до
кримінальної відповідальності за раніше вчинене підроблення документа сплив, винний
повинен відповідати лише за його використання (ч. З ст. 358).

4. Суб'єкт злочину загальний. Підроблення офіційних документів, вчинене

службовою особою з використанням свого службового становища, визнається службовим
підробленням (ст. 366). Дії службової особи, яка отримала завідомо підроблений
документ, діючи за попередньою домовленістю з тим, хто його подав до підприємства,
установи чи організації, слід розцінювати як пособництво у використанні підробленого
документа, а за наявності до цього підстав - і як відповідний злочин у сфері службової
діяльності (наприклад, передбачений ст. ст. 364, 368).

5 Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

Обов'язковою суб'єктивною ознакою підроблення документа, виготовлення підробленого
штампа, печатки або бланку є мета використання зазначених предметів як підроблювачем,
так і іншою особою. Мета використання підробленого документа означає прагнення
винного отримати певні права або звільнитись від обов'язків і має конкретний характер
(приховати шлюб або судимість, збільшити стаж роботи за спеціальністю, влаштуватись
на певну посаду, вступити до вузу тощо). Склад цього злочину не утворюють випадки
підроблення документів, наприклад, для демонстрації своїх; художніх здібностей, жарту.

Підроблення документів, штампів, печаток або бланків з метою використати

їх надалі для незаконного і безоплатного заволодіння чужим майном шляхом обману слід
кваліфікувати за сукупністю злочинів - за ч. 1 ст. 358 і за ч. 1 ст. 14, ч. ч, 2, 3 або 4 ст. 190
як готування до шахрайства за обтяжуючих обставин.

Кваліфікація за ст. 358 не виключається, якщо особа шляхом підроблення

документа прагне реалізувати своє дійсне право, що ґрунтується на чинному
законодавстві, оскільки і в такій ситуації відбувається посягання на встановлений порядок
документального посвідчення фактів, які мають юридичне значення.

6. Кваліфікуючими ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 358, є вчинення

його: 1) повторно; 2) за попередньою змовою групою осіб.

11. Кримінальні правопорушення у сфері службової діяльності та

професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг.

Конституція України (ст. 19) передбачає, що органи державної влади та органи місцевого

самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лиши на підставі, в межах
повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Від
реалізації цього принципу значною мірою залежить правильне використання ресурсів
держави, своєчасне вирішення соціальних питань, забезпечення реалізації конституційних
прав та свободи людини і громадянина.

Разом з тим посадові особи різних суб’єктів правовідносин часто допускають

злочинні порушення покладених на них обов’язків. Своїми протиправними діяннями вони
серйозно порушують нормальну роботу органів державної влади і органів місцевого
самоврядування, підприємств, установ і організацій різних форм власності, завдають
великої шкоди державним і громадським інтересам, охоронюваним законом правам та
інтересам окремих фізичних чи юридичних осіб, підривають авторитет держави, грубо
порушують встановлений порядок здійснення повноважень посадовими і службовими
особами органів державної влади, місцевого самоврядування, управлінських структур
приватного сектора.
 Кримінальний кодекс встановлює кримінальну відповідальність за найбільш
небезпечні порушення посадовими особами своїх обов’язків. Так, розд. XVII Особливої
частини Кримінального кодексу України «Злочини в сфері службової діяльності»
передбачає відповідальність за зловживання владою або посадовим становищем (ст. 364
КК), перевищення влади або посадових повноважень (ст. 365 КК), службовий підлог
(ст. 366 КК), службова халатність (ст. 367 КК), одержання хабара (ст. 368 КК), дачу хабара
(ст. 369 КК), провокацію хабара (ст. 370 КК).

Більшість криміналістів об’єктом злочинів у сфері службової діяльності визнають

(тією чи іншою мірою) суспільні відносини, що визнають і регулюють зміст правильної
роботи державного і громадського апарату. Аналіз злочинів, викладених у розділі XVII
КК, свідчить, що законодавець наводить достатньо повну характеристику об’єктивної
сторони кожного з них. Разом з тим ряд зазначених злочинів має загальні спільні риси, до
яких належать: 1) вчинення діяння з використанням посадового становища або у зв’язку з
обійманою посадою і 2) всупереч інтересам служби.

Більшість злочинів, які містяться у даному розділі, вчиняється тільки посадовими

особами. Суб’єктом же дачі хабара може бути будь-яка особа, яка досягла до моменту
вчинення злочину 16-ти років.

З суб’єктивної сторони злочини у сфері службової діяльності, за винятком

службової халатності, характеризуються умисною формою вини.

Зловживання владою або посадовим становищем (ст. 364 КК). Відповідно до

ст. 364 КК під зловживанням владою або посадовим становищем розуміється умисне, з
корисливих мотивів, іншої особистої заінтересованості або в інтересах третіх осіб,
використання посадовою особою влади чи посадового становища всупереч інтересам
служби, якщо воно завдавало істотної шкоди державним чи громадським інтересам або
охоронюваним законом правам та інтересам окремих фізичних чи юридичних осіб.

Зловживання владою або посадовим становищем визнається злочином за наявності

трьох ознак в їх сукупності: використанням посадовою особою влади чи посадового
становища всупереч інтересам служби; вчинення такого діяння з корисливих мотивів,
іншої особистої заінтересованості або в інтересах третіх осіб; заподіяння такими діями
істотної шкоди державним чи громадським інтересам або охоронюваним законом правам
та інтересам окремих фізичних чи юридичних осіб.
 Відсутність зазначених ознак свідчить про відсутність складу злочину,
передбаченого ст. 364 КК.

З об’єктивної сторони суспільно небезпечне діяння цього злочину може мати такі
форми: 1) зловживання владою; 2) зловживання посадовим становищем. Кожна із
зазначених форм залежно від заподіяних злочинних наслідків має два види: зловживання
владою, що: а) завдало істотну шкоду, або б) спричинило тяжкі наслідки, і зловживання
посадовим становищем, що спричинило ті ж наслідки.

З суб’єктивної сторони зловживання владою або посадовим становищем

характеризується умисною або змішаною формою вини.

Суб’єктом даного злочину може бути тільки посадова особа.

Службова недбалість (ст. 367 КК). Під службовою халатністю розуміється

невиконання або неналежне виконання посадовою особою своїх службових обов’язків
через недбале або несумлінне ставлення до них, що завдало істотної шкоди державним чи
громадським інтересам або охоронюваним законом правам та інтересам окремих фізичних
чи юридичних осіб (ч. 1 ст. 367).

З об’єктивної сторони недбалість можуть характеризувати такі форми: 1)

невиконання посадовою особою своїх службових обов’язків через недбале чи несумлінне
ставлення до них; 2) неналежне виконання посадовою особою своїх службових обов’язків
через недбале чи несумлінне ставлення до них.

З суб’єктивної сторони цей злочин характеризується тільки необережною

формою вини у вигляді злочинної самонадіяності або злочинної недбалості.

Суб’єктом халатності може бути лише посадова особа.

Одержання хабара (ст. 368 КК). У ч. 1 ст. 368 наведено таке визначення цього

злочину: «Одержання посадовою особою в будь-якому вигляді хабара за виконання чи
невиконання в інтересах того, хто дає хабара, або в інтересах третьої особи будь-якої дії з
використанням наданої їй влади чи посадового становища».

Об’єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 368 КК, полягає в одержанні

хабара у будь-якому вигляді.
 Суб’єктом одержання хабара може бути лише посадова
особа.
Суб’єктивна сторона даного злочину характеризується лише прямим умислом і
наявністю корисливого мотиву.

Дача хабара (ст. 369 КК). Дачу хабара посадовим злочином можна назвати тільки
умовно. Включення дачі хабара у даний розділ зумовлене нерозривним зв’язком його з
таким посадовим злочином, як одержання хабара. За змістом закону дача хабара з
об’єктивної сторони полягає в передачі посадовій особі матеріальних цінностей, права на
майно чи вчинення на її користь дій майнового характеру за виконання чи невиконання
дії, яку та повинна була або могла виконати з використанням посадового становища.

Суб’єктом дачі хабара може бути як приватна, так і посадова особа.

З суб’єктивної сторони дача хабара — умисний злочин, який характеризується

прямим умислом.

Більш детально розкрите питання : http://mego.info/%D0%BC

%D0%B0%D1%82%D0%B5%D1%80%D1%96%D0%B0%D0%BB/%D1%80%D0%BE
%D0%B7%D0%B4%D1%96%D0%BB-xvii-%D0%B7%D0%BB%D0%BE
%D1%87%D0%B8%D0%BD%D0%B8-%D1%83-
%D1%81%D1%84%D0%B5%D1%80%D1%96-%D1%81%D0%BB
%D1%83%D0%B6%D0%B1%D0%BE%D0%B2%D0%BE%D1%97-
%D0%B4%D1%96%D1%8F%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%BE
%D1%81%D1%82%D1%96-%D1%82%D0%B0-%D0%BF%D1%80%D0%BE
%D1%84%D0%B5%D1%81%D1%96%D0%B9%D0%BD%D0%BE%D1%97-
%D0%B4%D1%96%D1%8F%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%BE
%D1%81%D1%82%D1%96-%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D1%8F
%D0%B7%D0%B0%D0%BD%D0%BE%D1%97-%D0%B7-%D0%BD
%D0%B0%D0%B4%D0%B0