Тема 6.

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ КОНКУРЕНЦІЇ У

ГОСПОДАРСЬКІЙ ДІЯЛЬНОСТІ
• 6.1. Поняття та основні ознаки економічної конкуренції.
• 6.2. Державне регулювання здійснення економічної конкуренції.
• 6.3. Поняття та форми прояву недобросовісної конкуренції у
господарській діяльності. Монопольне становище на ринку та
зловживання ним.
• 6.4. Порушення у сфері економічної конкуренції. Відповідальність за їх
здійснення.

6.1. Поняття та основні ознаки економічної конкуренції

Конкуренція - це змагання між суб’єктами господарювання з метою
здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб’єктами
господарювання, внаслідок чого споживачі, суб’єкти господарювання мають
змогу вибирати між кількома продавцями , покупцями, а окремий суб’єкт
господарювання не може визначати умови обороту певних товарів на ринку
(ст. 1. ЗУ від 11.01.2001 р. «Про захист економічної конкуренції»).
На ринку економічна конкуренція виконує такі функції:
регулююча, роль якої полягає у визначенні таких правил господарювання,
що забезпечують виробництво потрібних для суспільства товарів, робіт,
послуг;
стимулююча, що простежується в спонуканні учасників конкуренції
вдосконалювати виробництво з метою збереження або збільшення власної
частки на ринку;
контрольно-сигналізаційна – мета її здійснення контролю учасників
конкуренції над власним виробництвом, його ефективністю та діяльністю
своїх потенційних контрагентів (напр., відсутність попиту на власну
продукцію, товари, роботи, послуги сигналізує про негаразди у власній
діяльності та необхідності вдосконалення виробництв).
Учасниками відносин у сфері економічної конкуренції є кілька категорій
осіб:
- виробники продукції, товарів, робіт, послуг;
- споживачі продукції, товарів, робіт, послуг;
- особи (органи), які регулюють відносини у сфері конкуренції.
Розрізняють дві категорії таких осіб (органів):
1) ті, що мають відповідні повноваження та діють з метою підтримання
конкурентного середовища, попередження та недопущення негативних
проявів конкуренції та монополізму, накладення на порушників
передбачених законом санкцій;
2) ті, що, маючи ринкову владу, диктують іншим учасникам ринку та
споживачам свої умови доступу на ринок та/ або реалізації товарів.
Перша категорія – це зазвичай уповноважені органи держави, які діють в
інтересах суспільства, друга – у власних інтересах і нерідко на шкоду
економічній конкуренції, що зумовлює встановлення відповідних обмежень.
Основні ознаки економічної конкуренції такі:
- є стимулом для суб’єктів господарювання до ефективної діяльності з
метою забезпечення споживачів товарами (роботами, послугами) високої
якості, у потрібній кількості та асортименті і за доступними цінами;
- є стимулом для суб’єктів господарювання до вдосконалення виробництва
цих необхідних товарів (робіт, послуг) щодо їхньої якості, асортименту,
споживчих властивостей;
- є прийнятною для споживачів у цілому , оскільки сприяє підвищенню
життєвого рівня та економічному прогресу.
 6.2. Державне регулювання здійснення економічної конкуренції
Державне регулювання економічної конкуренції забезпечується за
допомогою системи заходів, які здійснюють уповноважені органи, і
спрямовані на попередження недобросовісної конкуренції та
монополістичних зловживань, їх усунення та застосування заходів
відповідальності до порушників у сфері економічної конкуренції.
Система цих заходів складається з:
- нормативно-правового регулювання;
- надання в передбачених законом випадках дозволів на економічну
концентрацію та/або узгоджені дії (якщо позитивний ефект від цього
більший, ніж негативні наслідки), погодження установчих документів та
угод, що опосередковують ці процеси;
- контролю за станом ринку й дотриманням її учасниками визначених
державою правил щодо забезпечення економічної конкуренції з метою
попередження порушень, відновлення стану ринку і вжиття відповідних
заходів;
- застосування до порушників передбачених законом санкцій.
Нормативно-правове регулювання економічної конкуренції здійснюється з
допомогою таких законодавчих актів:
Конституції України (відповідно до п. 8 ст. 92 виключно закони
України визначають правила конкуренції та антимонопольного
регулювання; згідно з п. 12 ст. 85, голову АКУ призначає та звільняє ВРУ за
поданням Президента);
ГКУ – глава 2 (ст. 18 «Обмеження монополізму та сприяння
змагальності у сфері господарювання»), глава 3 «Обмеження монополізму та
захист суб’єктів господарювання і споживачів від недобросовісної
конкуренції» (ст. 25-41), глава 28 «Відповідал. суб’єктів господарювання за
поруш. антимонопольного конкурентного законод.» (ст. 251-257);
ЦКУ – ст. 13 якого містить інформацію, відповідно до якої межі
здійснення цивільних прав охоплюють і необхідність дотримання вимог
антимонопольно-конкурентного законодавства;
ЗУ від 11.01.2001 р. «Про захист економічної конкуренції» – визначає
основні засади регулювання економічної конкуренції з метою її захисту від
недобросовісної конкуренції та монополістичних зловживань; передбачає
відповідальність за певні види таких порушень і засоби попередження
монополізації товарних ринків;
ЗУ від 07.06.1996 р. «Про захист від недобросовісної конкуренції» –
визначає відповідальність за певні види та прояви недобросовісної
конкуренції;
ЗУ від 26.11.1993 р. «Про Антимонопольний комітет України» –
визначає правове становище антимонопольних органів на чолі з АКУ, його
склад, порядок призначення керівних працівників комітету, його основні
функції, компетенцію;
ЗУ від 20.04.2000 р. «Про природні монополії» – 1) визначає поняття
природної монополії (стан товарного ринку, при якому задоволення попиту
на цьому ринку є ефективніше за умови відсутності конкуренції внаслідок
технологічних особливостей виробництва (у зв’язку зі суттєвим зменшенням
витрат виробництва на одиницю товару в міру збільшення обсягів
виробництва), а товари (послуги), які виробляють суб’єкти природних
монополій, не можуть бути замінені у споживанні іншими товарами
(послугами), у зв’язку з чим попит на цьому товарному ринку менше
залежить від зміни цін на ці товари (послуги), ніж попит на інші товари
(послуги) (ст.1 цього Закону); 2) визначає сфери діяльності природних
монополій (ст. 5) та суміжні ринки (ст. 6); 3) визначає основні засади
державного регулювання діяльності природних монополій (уповноважені
органи, які здійснюють таке регулювання; ліцензування діяльності у сферах
природних монополій та на суміжних ринках; тощо);
До системи органів, що регулюють економічну конкуренцію та
контролюють дотримання антимонопол. законодавства, входять.
1. Антимонопольний комітет України – це спеціально створений
державний орган, метою діяльності якого є забезпечення державного
контролю за дотриманням антимонопольного законодавства, а також захист
інтересів суб’єктів господарювання та споживачів у сфері конкуренції.
2. Створені АКУ територіальні відділення в АР Крим, областях,
містах Києві та Севастополі (у разі потреби можуть створюватися і в інших
адміністративно-територіальних одиницях); забезпечують реалізацію
завдань АКУ на відповідних територіях на підставі затверджених ним
положень.
Правовий статус антимонопольних органів визначає вищезгаданий ЗУ
«Про Антимонопольний комітет України» та Положення про територіальне
відділення Антимонопольного комітету України, затверджене
розпорядженням АКУ від 23.02.2001 р. № 32-р.
Основні завдання АКУ:
1) здійснення державного контролю за дотриманням антимонопольно-
конкурентного законодавства на засадах рівності суб’єктів господарювання
перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і
припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції;
2) контроль за концентрацією, узгодженими діями суб’єктів
господарювання та регулюванням цін (тарифів) на товари, які виробляють
(реалізують) суб’єкти природних монополій;
3) сприяння розвитку добросовісної конкуренції;
4) методичне забезпечення застосування антимонопольно-
конкурентного
законодавства;
 5) здійснення контролю щодо створення конкурентного середовища та
захисту конкуренції у сфері державних закупівель.

Повноваження АКУ:
- у сфері здійснення контролю за дотриманням законодавства про
захист економічної конкуренції:
1) розглядати заяви і справи про порушення законодавства про захист
економічної конкуренції та проводити розслідування за тими заявами і
справами;
2) приймати розпорядження та рішення щодо заяв і справ;
3) розглядати справи про адміністративні правопорушення, приймати
відповідні постанови і перевіряти їхню законність;
4) перевіряти суб’єкти господарювання, об’єднання підприємств,
органів місцевого самоврядування щодо дотримання ними вимог
законодавства про захист економічної конкуренції;
5) проводити дослідження ринку;
6) визначати межі товарних ринків, а також становище, у тім числі
монопольне, домінуюче окремих суб’єктів господарювання і приймати
згідно з цим певні рішення;
7) подавати органам місцевої влади і самоврядування обов’язкові до
розгляду рекомендації щодо припинення дій або бездіяльності, які мають
ознаки порушення законодавства у цій сфері економічної конкуренції;
- у сфері здійснення контролю за узгодженими діями та концентрацією
суб’єктів господарювання:
дозволяти або забороняти узгоджені дії та концентрацію.
- у сфері формування та реалізації конкурентної політики, а також
нормативно-методичного забезпечення діяльності АКУ:
1) вимагати від суб’єктів господарювання, об’єднань підприємств,
органів влади та місцевого самоврядування інформацію, у тім числі з
обмеженим доступом, яка потрібна для дослідження ринку;
2) узагальнювати та аналізувати інформацію про дотримання
законодавства про захист економічної конкуренції для того, щоб сформувати
основні пріоритети і напрямки конкурентної політики в державі;
3) брати участь у розробці певних нормативних актів з питань
зловживання монопольним становищем і захисту економічної конкуренції,
вносити їх у визначеному законом порядку до розгляду Президентом
України чи Кабінетом Міністрів України;
4) розробляти та реалізовувати власні заходи, які спрямовані на
запобігання правопорушень у сфері економічної конкуренції чи зловживання
монопольним становищем;
 5) приймати власні нормативно-правові акти у формі розпоряджень з
тих питань, що належать до його компетенції;
6) офіційно тлумачити законодавство про захист економічної
конкуренції.
6.3. Поняття та форми прояву недобросовісної конкуренції у господарській
діяльності. Монопольне становище на ринку та зловживання ним
Недобросовісною конкуренцією відповідно до ЗУ від 07.06.1996 р. «Про
захист від недобросовісної конкуренції» визнають будь-які дії у конкуренції, що
суперечать правилам, торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій
діяльності.
Розрізняють три великі групи правопорушень, що належать до
недобросовісної конкуренції.
1. Неправомірне використання ділової репутації.
2. Створення перешкод господарюючим суб’єктам (підприємцям) у
процесі конкуренції та досягнення неправомірних переваг у конкуренції.
3. Неправомірні дії щодо комерційної таємниці конкурента/ іншого
суб’єкта господарювання (підприємця).
Кожна з зазначених груп правопорушень має численні прояви.
Недобросовісне використання ділової репутації може проявлятися через
такі дії:
- неправомірне використання чужих позначень, рекламних матеріалів,
упаковки (використання без дозволу уповноваженої на те особи чужого імені,
фірмового найменування, знаків для товарів і послуг, інших позначань, а також
рекламних матеріалів, упаковки товарів, назв літературних, художніх творів,
періодичних видань, назв місць походження товарів, що може призвести до
змішування з діяльністю іншого господарюючого суб’єкта/ підприємця, який
має пріоритет на їхнє використання);
- неправомірне використанням товару іншого виробника (тобто введення у
господарський обіг під своїм позначенням товару іншого виробника шляхом
змін чи зняття позначень виробника без дозволу уповноваженої на те особи);
- копіювання зовнішнього вигляду виробу (відтворення зовнішнього
вигляду виробу іншого господарюючого суб’єкта/ підприємця і введення його в
господарський обіг без однозначного зазначення виробника копії, що може
призвести до змішування з діяльністю іншого господарюючого
суб’єкта/підприємця);
- порівняльна реклама (така реклама, що містить порівняння з товарами,
роботами, послугами чи діяльністю іншого господарюючого суб’єкта/
підприємця, за винятком випадків, якщо наведені в рекламі відомості про
товари, роботи, послуги підтверджені фактичними даними, є достовірними,
об’єктивними, корисними для інформування споживачів).
 Створення перешкод господарюючим суб’єктам (підприємцям) у процесі
конкуренції та досягнення неправомірних переваг у конкуренції може
виявлятися як:
- дискредитація господарюючого суб’єкта/ підприємця (поширення у будь-
якій формі неправдивих, неточних або повних відомостей, пов’язаних з особою
чи діяльністю господарюючого суб’єкта/ підприємця, які завдали або могли
завдати шкоди діловій репутації господарюючого суб’єкта/ підприємця);
- купівля-продаж товарів, виконання робіт, надання послуг із примусовим
асортиментом (тобто купівля-продаж одних товарів, виконання робіт, надання
послуг за умови купівлі-продажу інших товарів, виконання робіт, надання
послуг, непотрібних споживачу або контрагенту);
- схилення до бойкоту господарюючого суб’єкта/ підприємця (спонукання
конкурентом іншої особи, безпосередньо або через посередника, до відмови від
встановлення договірних зв’язків із цим господарюючим суб’єктом/
підприємцем);
- схилення постачальника до дискримінації покупця/ замовника
(спонукання постачальника конкурентом покупця/ замовника, безпосередньо
або через посередника, до надання постачальником конкуренту покупця/
замовника певних переваг перед покупцем/ замовником без достатніх на те
підстав);
- схилення господарюючого суб’єкта/ підприємця до розірвання договору з
конкурентом з корисливих мотивів або в інтересах третіх осіб чи до не
виконання або неналежного виконання договірних зобов’язань перед цим
конкурентом шляхом надання або пропонування контрагенту за договором
безпосередньо або через посередника, матеріальної винагороди, компенсації чи
ін. переваг;
- підкуп працівника, який має відповідні повноваження на прийняття від
імені постачальника рішень про поставку товару, виконання робіт, надання
послуг. Підкуп працівника може відбуватися у формі надання або
пропонування йому конкурентом покупця/ замовника, безпосередньо або через
посередника, матеріальних цінностей, майнових або немайнових благ за
неналежне виконання або невиконання працівником постачальника службових
обов’язків, що випливають з укладеного між постачальником і покупцем
договору поставки товарів, виконання робіт, надання послуг, що призвело або
могло призвести до отримання конкурентом покупця/ замовника певних
переваг перед покупцем/ замовником;
- досягнення неправомірних переваг у конкуренції (отримання таких
стосовно іншого господарюючого суб’єкта/підприємця шляхом порушення
чинного законодавства, яке підтверджене рішенням державного органу,
наділеного відповідною компетенцією).
До неправомірних дій щодо комерційної таємниці конкурента належать:
- неправомірне збирання комерційної таємниці (добування протиправним
способом відомостей, що відповідно до законодавства України становлять
комерційну таємницю, якщо це завдало чи могло завдати шкоди
господарюючому суб’єкту/ підприємцю);
- розголошення комерційної таємниці (ознайомлення іншої особи без згоди
уповноваженої на те особи з відомостями, що відповідно до чинного
законодавства України становлять комерційну таємницю, особою, якій ці
відомості були довірені у визначеному порядку або стали відомі у зв’язку з
виконанням службових обов’язків, якщо це завдало чи могло завдати шкоди
господарюючому суб’єкту/ підприємцю);
- схилення до розголошення комерційної таємниці (спонукання особи, якій
були довірені у визначеному порядку або стали відомі у зв’язку з виконанням
службових обов’язків відомості, що відповідно до законодавства України
становлять комерційну таємницю, до розкриття цих відомостей, якщо це
завдало чи могло завдати шкоди господарюючому суб’єкту/ підприємцю);
- неправомірне використання комерційної таємниці (впровадження у
виробництво або врахування під час планування чи здійснення
підприємницької діяльності без дозволу уповноваженої на те особи
неправомірно здобутих відомостей, що становлять відповідно до законодавства
України комерційну таємницю).
У перекладі з грецької слово монополія означає «продаю один» («mono» –
один, «poleo» – продаю). У Ст. 1 ЗУ «Про захист економічної конкуренції»
сказано, що монополізація – це досягнення суб’єктом господарювання
монопольного (домінуючого) становища на ринку товару, підтримання або
посилення цього становища.
Ринок товару (роботи, послуги) – це сфера обороту товару
(взаємозамінних товарів), на який протягом певного часу і в межах певної
території є попит і пропозиція.
Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про захист економічної
конкуренції» суб’єкт господарювання займає монопольне, домінуюче
становище на ринку товару якщо:
- на цьому ринку у нього немає жодного конкурента;
- він не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей
доступу інших суб’єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів
та збуту товарів, наявності бар’єрів для доступу на ринок інших суб’єктів
господарювання, наявності пільг чи інших обставин.
Монопольним вважають:
1. Становище суб’єкта господарювання, частка якого на ринку товару
перевищує 35 відсотків, якщо він не доведе, що зазнає значної конкуренції.
2. Становище суб’єкта господарювання, якщо його частка на ринку товару
становить 35 або менше відсотків, але він не зазнає значної конкуренції,
зокрема внаслідок порівняно невеликого розміру часток ринку, які належать
конкурентам.
3. Становище на ринку товару кожного з двох чи більше суб’єктів
господарювання, якщо стосовно певного виду товару між ними немає
конкуренції або є незначна конкуренція і щодо них, разом узятих, виконується
одна з умов, передбачених ч. 1 ст. 12 Закону України «Про захист економічної
конкуренції».
4. Становище кожного з кількох суб’єктів господарювання, якщо стосовно
них виконуються такі умови:
- сукупна частка не більше, ніж трьох суб’єктів господарювання, яким на
одному ринку належать найбільші частки на ринку, перевищує 50 відсотків;
- сукупна частка не більше, ніж п’яти суб’єктів господарювання, яким на
одному ринку належать найбільші частки на ринку, перевищує 70 відсотків – і
при цьому вони не доведуть, що стосовно них не виконуються умови третього
положення.
Зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку є дії чи
бездіяльність суб’єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче)
становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення,
усунення чи обмеження конкуренції, або ущемлення інтересів інших суб’єктів
господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування
значної конкуренції на ринку (ст. 13 Закону України «Про захист економічної
конкуренції»).
6.4. Порушення у сфері економічної конкуренції. Відповідальність за їх
здійснення
Виділяють такі основні види порушень законодавства про захист
економічної конкуренції.
1. Антиконкурентні узгоджені дії спрямовані на:
а) встановлення цін чи інших умов придбання чи реалізації товарів,
робіт, послуг;
б) обмеження виробництва, ринків, товарів, технічного розвитку,
інвестицій, або встановлення контролю над ними;
в) розподіл ринків або джерел постачання за територіальним
принципом чи асортиментом товарів, чи за колом покупців;
г) створення несприятливих умов доступу на ринок чи виходу з ринку
інших суб’єктів господарювання;
д) спотворення результатів торгів, аукціонів, конкурсів, тендерів;
е) застосування різних умов для рівнозначних угод з іншими суб’єктами
господарювання;
є) суттєве обмеження конкурентоспроможності інших суб’єктів на
ринку.
Згідно зі ст. 10 Закону України «Про захист економічної конкуренції»
узгоджені дії можуть бути дозволені, якщо їхні учасники доведуть, що ті дії
сприяють удосконаленню виробництва, придбання чи реалізації товару,
техніко-економічному розвитку, розвитку малого і середнього бізнесу,
оптимізації експортно-імпортних операцій, раціоналізації виробництва.
2. Зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку. Воно
передбачає:
а) встановлення таких цін чи інших умов придбання або реалізації
товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної
конкуренції на ринку;
б) застосування різних цін чи різних інших умов до рівнозначних угод з
суб’єктами господарювання, продавцями чи покупцями без об’єктивно
виправданих на те причин;
в) укладання угод з прийняттям суб’єктом господарювання додаткових
зобов’язань, які за своєю природою або згідно з торговими та іншими
чесними звичаями у підприємницькій діяльності не стосуються предмета
договору;
г) обмеження виробництва, ринків або технічного розвитку, що завдало
чи може завдати шкоди іншим суб’єктам господарювання, покупцям,
продавцям;
д) часткова або повна відмова від придбання або реалізації товару за
відсутності альтернативних джерел реалізації чи придбання;
 е) суттєве обмеження конкурентоспроможності інших суб’єктів
господарювання на ринку без об’єктивно виправданих на те причин;
є) створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) чи усунення з
ринку продавців, покупців, інших суб’єктів господарювання.
3. Антиконкурентні дії органів влади, місцевого самоврядування,
адміністративно-господарського управління та контролю.
Антиконкурентними діями цих органів вважається прийняття будь-
яких актів (рішень, наказів, розпоряджень тощо), надання усних чи
письмових вказівок, укладання угод або інші дії чи бездіяльність цих
органів, які призвели або можуть привести до недопущення, усунення,
обмеження чи спотворення конкуренції. Зокрема, це можуть бути такі дії:
а) заборона або перешкоджання створенню нових підприємств чи
здійсненню підприємництва;
б) пряме або опосередковане примушення суб’єктів господарювання до
пріоритетного укладання договорів, першочергової доставки продукції
певним споживачам чи першочергового їх придбання у відповідних
продавців;
в) будь-яка дія спрямована на централізований розподіл товарів, а також
розподіл ринків між суб’єктами господарювання за територіальним
принципом, асортиментом товарів;
г) встановлення заборони за реалізацію певних товарів з одного регіону
країни в інший або ж надання такого дозволу на певну кількість товарів;
д) надання окремим суб’єктам господарювання чи певному колу пільг
чи інших переваг, які ставлять їх у привілейоване становище порівняно з
іншими суб’єктами господарювання та інші дії.
Рішення або дії цих органів можуть бути обґрунтовані лише у
випадках передбачених ст. 26 ГК України:
- надання допомоги соціального характеру окремим суб’єктам
господарювання за умови, що ця допомога надається без дискримінації щодо
інших суб’єктів господарювання;
- надання допомоги за рахунок державних коштів з метою
відшкодування збитків, завданих стихійними лихами, іншими
форсмажорними обставинами;
- надання допомоги регіонам у вигляді різних соціально-економічних
пільг з метою компенсації соціально-економічних втрат, пов’язаних із
стихійним лихом;
- здійснення державного регулювання проектів, які мають
загальнонаціональний характер;
4. Невиконання рішення, попереднього рішення органів АКУ або
виконання їх не в повному обсязі.
5. Здійснення учасниками узгоджених дій, заборонених згідно з ч. 5 ст.
10 ЗУ «Про захист економічної конкуренції».
 Антиконкурентними узгодженими діями визнають укладення
суб’єктами господарювання в будь-якій формі угод, прийняття
об’єднаннями в будь-якій формі рішень, створення нового суб’єкта
господарювання з метою координації його конкурентної поведінки з
інтересами засновника (засновників) на ринку певного товару або будь-яка
інша погоджена конкурентна поведінка (діяльність, бездіяльність), що
призвела чи може призвести до недопущення, усунення чи обмеження
конкуренції.
Проявами антиконкурентних узгоджених дій можуть бути:
а) встановлення цін чи інших умов придбання або реалізації товарів;
б) обмеження виробництва, ринків товарів, техніко-технологічного
розвитку, інвестицій або встановлення контролю над ними;
в) розподіл ринків чи джерел постачання за територіальним принципом,
асортиментом товарів, обсягом їхньої реалізації чи придбання, за колом
продавців, покупців або споживачів чи за іншими ознаками;
г) спотворення результатів торгів, аукціонів, конкурсів, тендерів;
д) усунення з ринку або обмеження доступу на ринок (вихід з ринку)
інших суб’єктів господарювання, покупців, продавців;
е) застосування різних умов до рівнозначних угод з іншими суб’єктами
господарювання, що ставить їх у невигідне становище в конкуренції;
є) укладання угод з прийняттям суб’єктом господарювання додаткових
зобов’язань, які за своєю природою або згідно з торговими та іншими
чесними звичаями у підприємницькій діяльності не стосуються предмета
договору та ін.
6. Обмежувальна та дискримінаційна діяльність, заборонена згідно з ч.
2 ст. 18, ст. 19 і 20 Закону України «Про захист економічної конкуренції».
Обмежувальною та дискримінаційною діяльністю суб’єктів
господарювання та об’єднань визнаються дії (бездіяльність), які можуть
мати такі прояви:
- схиляння інших суб’єктів господарювання до вчинення порушень
антимонопольно-конкурентного законодавства (до антиконкурентних
узгоджених дій, концентрації суб’єктів господарювання) чи сприяння
вчиненню таких порушень;
- неправомірне використання суб’єктом господарювання ринкового
становища (у разі отримання згоди антимонопольного комітету на узгоджені
дії, на економічну концентрацію, монопольне становище на ринку);
- створення перешкод у господарській діяльності малим або середнім
підприємцям, що мають значно менший ринковий вплив, шляхом вчинення
дій, заборонених ЗУ «Про захист економічної конкуренції»;
- необґрунтована та невиправдана відмова суб’єктові господарювання у
прийнятті до об’єднання, якщо внаслідок цього такий суб’єкт опиняється у
невигідному становищі як учасник конкуренції. Подібна відмова
кваліфікується як правопорушення лише щодо тих об’єднань, стосовно яких
виконуються такі умови: 1) об’єднання може об’єднати всіх учасників
певного ринку чи території; 2) об’єднання створюється чи діє для
досягнення цілей, що не передбачають отримання прибутку; 3) створення та
діяльність об’єднання не призводить до економічної концентрації та
антиконкурентних узгоджених дій.
7. Концентрація без отримання відповідного дозволу органів АКУ, якщо
наявність такого дозволу потрібна.
Концентрацією, згідно з ч. 2 ст. 22 Закону України «Про захист
економічної конкуренції», визнається:
1) злиття суб’єктів господарювання або приєднання одного суб’єкта
господарювання до іншого;
2) набуття безпосередньо або через інших осіб контролю одним або
кількома суб’єктами господарювання над одним або кількома суб’єктами
господарювання чи частинами суб’єктів господарювання;
3) безпосереднє або опосередковане придбання, набуття у власність
іншим способом чи одержання в управління часток (акцій, паїв), що
забезпечує досягнення чи перевищення 25% або 50% голосів у вищому
органі управління відповідного суб’єкта господарювання.
8. Неподання інформації чи подання інформації в неповному обсязі,
подання недостовірної інформації АКУ, його територіальному відділенню у
визначені органами АКУ, головою його територіального відділення чи
нормативно-правовими актами строки.
9. Створення перешкод працівникам АКУ, його територіального
відділення у проведенні перевірок, огляду, вилученні чи накладенні арешту
на майно, документи, предмети чи інші носії інформації.
10. Обмеження в господарській діяльності суб’єкта господарювання у
відповідь на те, що він звернувся до АКУ, його територіального відділення з
заявою про порушення законодавства про захист економічної конкуренції.
За правопорушення у сфері антимонопольно-конкурентного
законодавства передбачено такі види відповідальності: господарсько-
організаційні санкції, господарсько-адміністративні штрафи, господарсько-
правова конфіскація (безоплатне вилучення); відшкодування шкоди.
Господарсько-організаційні санкції застосовують у формі:
1) примусового поділу суб’єкта господарювання, що зловживає
монопольним (домінуючим) становищем на ринку та застосовують
антимонопольні органи за умови, якщо це можливо з організаційних,
територіальних і технологічних міркувань. Реорганізація суб’єкта
господарювання, що підлягає примусовому поділу, відбувається на його
розсуд протягом визначеного строку, який не може бути меншим шести
місяців;
2) надання обов’язкових до виконання вказівок щодо припинення
виявлених порушень, відновлення попереднього стану на ринку;
 3) блокування цінних паперів;
4) скасування дозволу на узгоджені дії чи економічну концентрацію у
разі порушення умов його надання;
5) обов’язкове спростування порушником в офіційних органах преси
неправдивих, неточних або неповних відомостей (у разі виявлення факту
дискредитації господарюючого суб’єкта/ підприємця антимонопольні органи
мають право прийняти рішення про офіційне спростування за рахунок
порушника поширених ним неправдивих, неточних або неповних відомостей
у строк і спосіб, визначені законодавством або цим рішенням);
6) скасування на вимогу антимонопольних органів ліцензій, припинення
операцій зовнішньоекономічної діяльності суб’єктів господарювання у разі
порушення ними антимонопольно-конкурентного законодавства.
Господарсько-адміністративні штрафи накладають на суб’єктів
господарювання та/або їхніх посадових осіб за передбачені законом
порушення у сфері економічної конкуренції. У цьому разі розмір штрафу
залежить від:
1) виду порушення (за акти недобросовісної конкуренції – у розмірі до
3% виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) господарюючого
суб’єкта за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається
штраф (ч. 1 ст. 21 Закону України «Про захист від недобросовісної
конкуренції»); за монополістичні зловживання/ антиконкурентні дії – до
10% доходу (виручки) суб’єкта господарювання від реалізації продукції
(товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, в якому
накладається штраф (ч. 2 ст. 52 Закону України «Про захист економічної
конкуренції»));
2) розміру незаконно отриманого прибутку (у разі наявності незаконно
одержаного прибутку, який перевищує 10% зазначеного доходу (виручки),
штраф при вчиненні антиконкурентних узгоджених дій та зловживання
монопольним становищем на ринку накладається у розмірі, що не
перевищує потрійного розміру незаконно одержаного прибутку, який може
бути обчислений оціночним шляхом);
3) особи порушника – фізична чи юридична особа (розмір штрафу, що
накладається на фізичну особу, зазвичай менший, ніж за аналогічне
порушення, вчинене юридичною особою), суб’єкт господарювання чи
негосподарюючий суб’єкт (різний розмір штрафів і порядок їхнього
обчислення передбачено за акти недобросовісної конкуренції – ст. 21-22
Закону «Про захист від недобросовісної конкуренції).
Рішення про накладення штрафів приймають антимонопольні органи на
засіданнях (у розмірах понад одну тисячу неоподатковуваних мінімумів
доходів громадян – виключно АКУ, адміністративна колегія АКУ).
Безоплатне вилучення (господарсько-правова конфіскація) товарів за
неправомірне використання позначень або копій виробів іншого
господарюючою суб’єкта (підприємця) у виробника та у продавця
застосовується з дотриманням передбаченого Кабінетом Міністрів України
порядку.
Відшкодування шкоди як форма господарсько-правової відповідальності
передбачається у разі заподіяння внаслідок порушення антимонопольно-
конкурентного законодавства шкоди (зазвичай майнової) учасникам
конкуренції, споживачам, державі. Застосовують у судовому порядку за
заявою зацікавленої особи (осіб), в інтересах держави – антимонопольних
органів, прокурора. Розмір шкоди визначають за правилами ЦК України (ст.
203), а у разі вчинення порушень, передбачених пунктами 1, 2, 5, 10, 12, 18,
19 ст. 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції»
(антиконкурентні узгоджені дії, зловживання монопольним/ домінуючим
становищем; здійснення суб’єктами господарювання без наявності
відповідного дозволу узгоджених дій; набуття безпосередньо або через
інших осіб контролю одним чи кількома суб’єктами господарювання над
іншим (іншими) суб’єктами господарювання; концентрація без отримання
відповідного дозволу, якщо він потрібний; обмеження в господарській
діяльності суб’єкта господарювання у відповідь на його звернення до
антимонопольних органів з заявою про порушення законодавства про захист
економічної конкуренції; невиконання учасниками узгоджених дій,
концентрації вимог і зобов’язань, якими було обумовлено рішення про
надання дозволу на узгоджені дії, концентрацію), – у подвійному розмірі
завданої шкоди.