Ринкова економіка, сутність структура та інфраструктура

1. Об’єктивні передумови виникнення ринку та ринкової економіки:

o Поняття ринок та ринкова економіка
Як явище господарського життя ринок з'явився багато сотень років назад як
наслідок природно-історичного розвитку виробництва і обміну, що породили товарне
ведення господарства. Відбувалося це через розвиток суспільного поділу праці, появу
економічно самостійних, юридичне незалежних господарюючих суб'єктів і перехід від
натурального виробництва до прямого продуктообміну, а потім і до товарного обміну
та ринку.
У сучасному розвиненому суспільстві, де, з одного боку, неухильно зростає кількість
товарів, покупців і продавців, а з іншого - розвиваються засоби зв'язку, купівля-
продаж може здійснюватися за допомогою телефону, поштою та іншими сучасними
засобами зв'язку. Для цього не потрібний безпосередній контакт суб'єктів ринкових
відносин, а отже, місце для їхньої зустрічі. Виходячи з цього, можна зробити такий
висновок.
Ринок - це обмін, який здійснюється за законами товарного виробництва і
обігу. Проте, коли мова йде про ринок як сфери обміну, слід мати на увазі, що це не
просто сфера обміну (він може відбуватися і у неринковій формі - наприклад,
бартеру), а така сфера, в якій обмін товарів здійснюється за суспільною оцінкою, що
знаходить своє відбиття у ціні.
Інакше кажучи, збалансування актів купівлі-продажу має досягатися за допомогою
цін. Це положення має надзвичайно важливе значення, тому що лише ринок виконує
роль механізму, через який досягається рівновага попиту і пропозиції.
Як бачимо, ринок - це механізм координації різноманітної діяльності людей через
систему цін.
Найістотніші риси ринку:
1) це система економічних відносин;
2) такі економічні відносини складаються між виробниками — господарюючими
суб’єктами товарного господарства;
3) ці відносини складаються (мають місце) в процесі реалізації вироблених товарів та
послуг шляхом купівлі — продажу;
4) процес реалізації товарів та послуг регулюється законами товарного господарства і
насамперед законом попиту та пропозиції.
Сукупність зазначених рис якраз і відбиває той факт, що ринок — провідна,
невіддільна категорія товарного господарства.
До елементів ринкових відносин слід віднести:
а) платоспроможний попит (тобто такий попит, який забезпечений певною грошовою
масою);
б) пропозицію товарів, яка, як правило,зумовлена рівнем розвитку продуктивних сил
суспільства;
в) переважно вільні ціни (такі ціни якраз і формують передусім в процесі взаємодії,
взаємозв’язку платоспроможного попиту та пропозиції).
Ринок сприяє вирішенню трьох основних економічних завдань:
1. Що виробляти, які товари, послуги, визначають не парламент чи уряд, а покупці та
продавці. Головну роль у вирішення питання, що виробляти, у ринковому механізмі
належить ціні.
2. Як виробляти товари, визначає конкуренція між виробниками. Конкуренція
спонукає всіх товаровиробників зменшувати витрати виробництва, що можливо
завдяки запровадженню нової техніки, технології, організації виробництва тощо.
3. Для кого виробляти товари, визначає попит.
Ринок забезпечує зв'язок між виробництвом і споживанням, пропорційність
процесу відтворення, його цілісність. Тут відбувається суспільне визнання
створеного продукту, суспільного характеру праці, що втілюється в ньому. Будь-яка
споживна вартість починає служити людям лише після її реалізації, а праця, витрачена
на виробництво товару, стає суспільне необхідною. Відбувається це завдяки
досягненню рівноваги між попитом і пропозицією. На ринку кількість товарів, яку
хочуть купити покупці, має відповідати кількості товарів, яку хочуть продати
продавці. У цьому разі ціни встановлюються на рівні попиту і пропозиції, що й веде до
рівноваги.
Отже, ціна рівноваги - це ціна, за якої пропозиція відповідає попиту.
Ринок є складним утворенням, що, з одного боку, являє собою сферу обміну,
сукупність процесів купівлі-продажу, які здійснюють збалансування за рахунок цін, а
з іншого - забезпечує зв'язок між виробництвом і поживанням, безперервність процесу
відтворення, його цілісність
Більш повно і глибоко сутність ринку можна розкрити через функції, які він виконує.
Головні з них такі:
 Регулююча (забезпечує постійність зв'язків між різними галузями виробництва,
попитом і споживанням, встановленням пропорцій в економіці та безперервність
процесу відтворення),
 Стимулююча (полягає в тому, що вона сприяє заохоченню тих, хто найбільш
раціонально використовує чинники виробництва для одержання найкращих
кінцевих результатів, застосовуючи найновіші досягнення науки, техніки,
організації, стимулювання праці та управління),
 розподільча,
 інтегруюча.
Ринкова економіка — економічна система, заснована на принципах вільного
підприємництва, у якій роль основного регулятора економічних відносин відіграє
ринок.
Ринкова економіка зародилася й довгий історичний період функціонувала як
саморегульована система. Проте можливості ринкового механізму саморегулювання
не безмежні. Він не в стані гарантувати вирішення всіх соціально-економічних
проблем сучасного суспільства. Механізм ринку дозволяє людям задовольнити
лише ті потреби, які виражаються через попит. Але ж є й інші потреби, які ніяк не
можна виміряти в грошах і перетворити на попит.
Механізм регулювання ринкової економіки охоплює як сферу функціонування
продуктивних сил і виробничих відносин, так і сферу надбудови. Тому його зміст
може бути зрозумілим лише при розгляді цих основних аспектів прояву в їх взаємодії і
взаємозв'язку.
Отже, механізм регулювання ринкової економіки - це спосіб організації і забезпечення
ефективного функціонування відповідно до вимог економічних законів,
посередництвом якого реалізуються економічні інтереси суб'єктів ринку.
Ринкова система - це сукупність усіх перерахованих елементів у їх взаємодії,
взаємозв'язку і взаємозалежності.

o Ефективний ринок
Якщо запаси товарів реалізуються за цінами, близькими до ціни рівноваги, ринковий
механізм працює ефективно, а подібні ринки є ефективними. Найефективніше ринки
функціонують в умовах чистої конкуренції, де відтворюються основні ознаки
"вільного ринку". Основними ознаками ефективного ринку є:
 необмежена кількість учасників конкуренції, абсолютно вільний доступ до
ринку і такий же вільний вихід з нього. Вільному ринку відповідають будь-які
форми власності, крім державної;
 абсолютна мобільність матеріальних, трудових, фінансових та інших ресурсів.
Кожний учасник конкуренції вкладає гроші в акції, облігації та інші цінні
папери для отримання доходу. Це можливо лише при залученні додаткових
ресурсів та розширенні виробництва;
 вироби на ринку однорідні (тобто "одне яблуко не гірше за інше");
 наявність у кожного учасника конкуренції повного обсягу інформації про попит,
пропозицію, ціни, норму прибутку тощо;
 у системі вільного ринку немає місця будь-яким типам монополії, виключені
інфляція, безробіття, надвиробництво.
Ознайомившись з такими ознаками "вільного ринку", будь-хто зробить висновок:
такого ринку немає і ніколи не може бути. Водночас стане зрозумілим і те, що будь-
який реально функціонуючий ринок (його ще називають конкурентним, або
операційним) має в собі елементи вільного.
Поняття "вільний ринок" - це не стихія і анархія, як інколи думають. Він має зовсім
інший зміст: надання права вільного вибору споживачеві того чи іншого блага у межах
доходів, якими володіє населення, і рівня цін, що склалися. Це має забезпечити: по-
перше, незалежність економічного суб'єкта від владних структур та їхніх чиновників;
по-друге, вільний вибір товару; по-третє, диктат на ринку споживача, а не виробника.
Ринок є одним з найбільших досягнень цивілізації, загальноекономічним
явищем,характерним для будь-якого способу виробництва, де діють закони товарного
господарства.
Ринкові відносини динамічні, вони несуть в собі не тільки генетичну пам'ять
економічних перетворень, здійснених людством, а й особливості історичних,
економічних, природничих, соціально-політичних, національних, культурних та інших
умов розвитку різних країн. Реальний стан цих умов визначає ступінь розвитку
ринкових відносин. У зв'язку з цим характер ринку і ринковий механізм (мотивація
праці, критерії ефективності, ступінь розвитку банківсько-кредитної системи,
організація та методи регулювання) у різних країнах мають значні відмінності.
Сучасний ринок як високорозвинений продукт цивілізації докорінно відрізняється від
ринку епохи вільної конкуренції. Для нього характерні гарантований збут значної
кількості товарів, соціальний захист непрацездатного і малозабезпеченого населення,
регулювання фінансової, грошової, кредитної та цінової політики з боку держави,
високі організованість та виконавча дисципліна
o Умови встановлення та розвитку ринку та ринкової економіки

До умов, необхідних для розбудови, ефективного функціонування та подальшого

розвитку ринку, слід віднести: 1) наявність у суспільстві плюралізму (множини) форм
власності, в тому числі обов’язково приватної, яка дозволяє найбільш повно
реалізувати інтереси суб’єкта цієї форми власності;
2) рівність всіх форм власності перед законом і однакову їх захищеність;
3) свободу підприємництва, яка передбачає, що господарюючий суб’єкт має право
обирати будь-яку (в межах чинного законодавства) форму діяльності, придбати
економічні ресурси і здійснити виробництво із цих ресурсів певних товарів (послуг) на
свій розсуд, а також реалізувати ці товари (послуги) за своїм бажанням;
4) свободу вибору, тобто, свободу власника ресурсів (виробника) розпоряджатися
ними, а споживача — власника грошей — вільно купувати товари (послуги), які він
вважає доцільними для задоволення своїх потреб;
5) наявність особистого інтересу, який є рушійною силою ринку і спрямований на те,
щоб господарюючий суб’єкт мав змогу мінімізувати витрати, максимізувати прибуток,
а споживач — придбати певний товар (послугу) за найнижчою ціною, саме завдяки
особистому інтересу виробники і споживачі реалізують свій вільний вибір;
6) впровадження механізму конкуренції, що означає, по-перше, наявність на ринку
великої кількості незалежних продавців і покупців будь-якого продукту або ресурсу і
це не дозволяє їм істотно вплинути на ринкову ситуацію, а відповідно і на ціну товару
(послуги), по-друге, конкуренція означає також свободу для покупців і продавців
виходити на ті чи інші ринки і покидати їх. Цей аспект конкуренції обумовлює
гнучкість, яка життєво важлива для того, щоб економіка надовго зберігала
ефективність і могла адаптуватися до змін, уподобань споживачів, технологій або
пропозиції ресурсів;
7) постійний і досить жорсткий контроль з боку держави за процесом монополізації
виробництва та обігу, неухильне вживання антимонопольних заходів, бо ринок, як уже
зазначалося, може функціонувати лише за умов конк рентного середовища;
8) здійснення регулювання тих сфер життєдіяльності суспільства, які виходять за межі
можливостей окремих (навіть найбільш потужних) суб’єктів підприємницької
діяльності — структурна, інвестиційна, кредитна, соціальна політика, грошовий обіг,
оподаткування, охорона навколишнього середовища та ін.;
9) наявність розвинутої структури та інфраструктури ринку;
10) створення досить надійної та відрегульованої системи правового захисту ринкових
відносин.
o Ринок як полісистемне утворення

Ринок як складне, полісистемне утворення має надзвичайно багату структуру. Його

складовими є ринки: товарів, капіталу, фінансово-кредитний,валютний, трудових
ресурсів, інформації, так званий тіньовий, а також ринковаінфраструктура. Кожний з
перелічених елементів здатний функціонувати в так званому автономному режимі і
тому має свою структурну побудову. Всі вони взаємодіють як частини єдиної системи,
оскільки органічно пов'язані між собою в становленні та розвитку. Порушення цього
взаємозв'язку стає серйозною перешкодою існування повноцінного ринкового
середовища.
Ринкове середовище розмежовується за політико-адміністративними ознаками: ринки
окремих областей, територій, регіонів, країн, коаліцій, континентів, світовий
ринок. Крім того, в рамках конкретного ринкового середовища можуть функціонувати
агенти різних форм власності та господарювання. Відповідно до цього ринок
характеризується за критерієм конкурентоспроможності функціонуючих суб'єктів
господарювання як монопольний чи оліголольний.
У монопольному ринку має місце диктат виробника, постачальника, продавця. Однак
перевиробництво будь-якого виду продукції може продовжувати, а іноді й
загострювати конкуренцію за її збут, тобто монополію недостатньо трактувати як
антипод ринково-конкурентного середовища. Крім монополії ворогом останнього є та-
кож тотальний дефіцит.
Основу національної економіки становлять не тільки матеріальні галузі виробництва,а
й система ринків.Маючи розгалужену й багаторівневу структуру,ринок за своїми
функціями може бути товарним,де здійснюється кругооборот засобів виробництва і
предметів споживання;фінансовим,де обертаються кредити й цінні папери;ринок
капіталу,де обертаються кошти,призначені для інновацій;валютний ринок,де
здійснюються фінансово-валютні операції;ринок праці – виступає як форма руху
робочої сили.Лише такий комплексний за cвоїм змістом національний ринок зможе
забезпечити економічну основу цілісності нашої держави.Водночас формування
національного ринку України передбачає поглиблену спеціалізацію,утворення
найсприятливіших умов для максимальної реалізації особливостей кожного регіону.
Ринок споживчих товарів і послуг — один з найважливіших компонентів товарного
ринку. Невід'ємною рисою цивілізованого ринку, свідченням його стабільності й
життєздатності є стан суспільного виробництва.
Ринок інвестицій і капіталу. Включення галузей інвестиційної сфери в систему
ринкових відносин оголило дефекти, які протягом десятиліть нагромаджувалися і
проявлялися у формі довгобуду, розпорошення капіталовкладень, зростання вартості
споруджуваних об'єктів, невідповідності встановлених на них машин, обладнання,
приладів світовому рівню.
Ринкове господарство в його широкому розумінні неможливе поза функціонуванням
капіталу.
Ринок праці — посередник між роботодавцями та найманими працівниками. Це
форма узгодження попиту на робочу силу з їїпропозицією, досягнення в нормальних
умовах відносно стабільної рівноваги в цій сфері на основі державної політики,
чинного законодавства та саморегулювання.

o Основні суб’єкти та об’єкти ринку

У нашому буденному житті учасники (суб'єкти) ринкових відносин, як правило,
асоціюються з покупцями й продавцями, які протистоять один одному в торговельних
закладах (магазин, підприємство громадського харчування) або на базарі. Таке
уявлення про суб'єкти ринку не випадкове. Воно породжене загальним обмеженням
розуміння ринку. Мова про це йшла вище. Насправді, враховуючи, що товарно-
грошові відносини в ринковій економіці опосередковують усі відносини суспільства,
суб'єктами ринку практично стають всі учасники суспільного виробництва. Основні
суб’єкти ринкової економки:
1. Домашнє госп-во—власники екон. ресурсів(пропонують на ринку ресурсів
фактори вир-ва); отримують доходи від проданих ресурсів; використовують
доходи на придбання споживчих товарів та послуг для задоволення особистих
потреб. Домогосподарства пред’являють попит: на ринку благ на предмети
споживання та послуги споживчого призначення, на ринку праці — на робочі
місця та на гроші у зв’язку з продажем своїх трудових послуг.
Домогосподарства пропонують: ресурси на ринку благ, трудові послуги на
ринку праці та гроші у зв’язку з купівлею предметів споживання.
2. Підприємці—пред’являють попит на ресурси; пропонують товари та послуги як
для підприємницького й державного секторів, так і для домогосподарств;
інвестування отриманих доходів. Фірми (підприємства) пред’являють попит: на
ринку благ на ресурси, на ринку праці — на трудові послуги, на фінансовому
ринку — на цінні папери та гроші. Фірми пропонують: на ринку благ — засоби
виробництва, предмети споживання та послуги споживчого і виробничого
характеру, на ринку праці — робочі місця і гроші у зв’язку з купівлею трудових
послуг та на фінансовому ринку — гроші у зв’язку з купівлею цінних паперів та
власне цінні папери.
3. Держава—пред’являє попит на екон. Ресурси для здійснення екон. Діяльності в
державному секторі економіки; пред’являє попит на засоби вир-ва для вир-ва
суспільних та інших благ; пропонує гроші та пред’являє попит на гроші;
 пропонує суспільні блага без посередньої оплати їх, що поліпшує
продуктивність підприємницького сектору і зменшує витрати на споживання
домогосподарств; здійснює урядове регулювання ринкової економіки.
Що ж виступає об'єктами ринкових відносин? Тобто, що стає предметом купівлі -
продажу на сучасному ринку? Широке трактування ринку, наведене вище, свідчить
про те, що об'єктами ринкових відносин у сучасній економіці стають усі результати
суспільної діяльності. Тобто, ними можуть бути матеріальні продукти праці (засоби
виробництва, предмети споживання, послуги, житло тощо); інтелектуальні продукти
праці (інформація, наукові ідеї); робоча сила; цінні папери (акції, облігації);валюта,
позичкові капітали і т. д.

o Переваги і недоліки ринку

Найважливішими перевагами ринку є:

o функціонування як саморегулюючий механізм, який через ціни на основі попиту
створює орієнтири для капіталовкладень у виробництво;
o ефективне розподіл ресурсів - ринок спрямовує ресурси на виробництво товарів,
що користуються попитом;
o високий ступінь адаптивності до мінливих умов. Так, підвищення цін на
енергоносії в 1970-ті роки на Заході викликало впровадження ресурсозберігаючих
технологій, пошук альтернативних джерел енергії;
o можливість успішного функціонування в умовах обмеженої інформації (досить
мати інформацію про ціни на товари і послуги, про вартість економічних ресурсів для
нормального господарювання);
o ринкова економіка - бездефіцитний економіка. В будь-яких ситуаціях ринковий
механізм забезпечить рівність попиту і пропозиції;
o створення ринком потужної системи стимулів;
o широке використання досягнень НТР. У гонитві за прибутком товаровиробники
впроваджують у виробництво новітні досягнення науки і техніки, і конкуренція робить
цей процес безперервним;
o забезпечення свободи і незалежності як покупців, так і продавців, які самостійно
приймають рішення про укладання правочинів, наймання робочої сили і т. д.;
o здатність швидко і ефективно задовольняти різноманітні потреби людей;
o раціональне використання ресурсів, що належать фірмі.
До недоліків ринку належать:
o автоматизм ринкового механізму досягається не сам по собі, а методом проб і
помилок, в результаті чого суспільство може нести суттєві втрати;
o ринок не створює стимулів для виробництва товарів і послуг колективного
користування (охорона здоров'я, культура, спорт, громадський транспорт і ін);
o нездатність збереження невідтворюваних ресурсів, що належать всьому людству, і
захисту навколишнього середовища;
 o ігнорування ринком можливих негативних для суспільства наслідків прийнятих
рішень;
o ринок не має системи соціального захисту. Доходи в ринковій економіці
отримують лише власники економічних ресурсів. Інваліди, діти, пенсіонери можуть не
мати засобів до існування, тому держава має вирішувати соціальні проблеми;
o відсутність ефективних мотивацій для фундаментальних досліджень в науці. Ринок
реалізує вже наявні науково-технічні досягнення, але не виділяє коштів для
теоретичних досліджень;
o нестабільний розвиток, при якому злети ринкової кон'юнктури чергуються з її
падінням.
Нездатність ринкового механізму вирішувати певні завдання вимагає втручання
держави в ринкові відносини. Держава бере на себе функції, які принципово не може
виконувати ринковий механізм:
1) забезпечує економіку потрібною кількістю грошей і регулює грошовий обіг в
країні;
2) забезпечує збереження ринкового механізму, регулює так звані зовнішні, або
побічні, ефекти;
3) організує виробництво благ для задоволення колективних або громадських
потреб.
Держава може регулювати і ряд проблем соціально-економічного характеру, які
ринок не може вирішити лише частково. Це проблеми доходів, освоєння досягнень
науки і техніки, зайнятості. Впливаючи на ці процеси, держава створює умови для
нормальної роботи ринку, забезпечує захист ринкового механізму від економічних,
соціальних і політичних потрясінь, хоча і не гарантує їх повного усунення.
У той же час державне регулювання економіки не повинна порушувати існуючі
всередині ринкового механізму зв'язку, що забезпечують здатність ринку до
саморегуляції. Тому перевага повинна надаватися економічним методам регулювання,
тобто фіскальної, кредитно-грошової та соціальної політики. Натуральне розподіл
ресурсів, адміністративне ціноутворення, директивне планування мають бути
виключені, оскільки ці заходи не є несумісними з самим змістом ринкової економіки.
Закономірним процесом є зміна форм, меж і ролі державного втручання в економіку.
В залежності від ситуації можливі як посилення економічної ролі держави (наприклад,
при забезпеченні широкомасштабної структурної перебудови господарства в
надзвичайних умовах), так і визнання обмеженості його економічних можливостей з
подальшим скороченням державного сектора.
2. Структура ринку
o Класифікація ринків за економічним призначенням об’єктів ринкових
відносин

Найбільш поширеним є розгляд структури ринку з точки зору економічного

призначення об'єктів ринкових відносин:
ринок предметів споживання та послуг;
засобів виробництва;
науково-технічних розробок та інформації;
фінансовий,
валютний,
праці (робочої сили).
Кожний з названих ринків дуже різноманітний і в свою чергу поділяється на ринки
взуття, косметики, швейних виробів, молочних, хлібних, м'ясних, рибних товарів, що
існують всередині ринку предметів споживання. Ринки машин, верстатів,
нафтопродуктів, металу, вугілля органічно входять до складу ринку засобів
виробництва. Ринки акцій, кредитних ресурсів є складовими фінансового ринку. Існує
і такий критерій розмежування ринку, як ступінь зрілості ринкових відносин:
розвинений ринок, ринок, що формується, ринки з різним ступенем обмежування
конкуренції.
Ринок предметів споживання і послуг призначений для задоволення фізіологічних та
соціальних потреб людини. Він безпосередньо відображує виробництво і споживання,
попит і пропозицію товарів. Матеріальне і нематеріальне виробництво мають бути
адекватними платоспроможному попиту населення. Якщо цієї рівноваги немає, то в
суспільстві настає дисбаланс: не вистачає певної групи товарів споживання, з одного
боку, і виникає перевиробництво - з іншого.
Ринок засобів виробництва, як і будь-який товарний ринок, передбачає економічну
і юридичну відповідальність за виконання контрактів та поставок. Порушення їх
призводить до втрати прибутку, а іноді й до банкрутства.
Продавці засобів виробництва - фізичні та юридичні особи, що створюють
продукцію виробничого призначення, реалізують її на спеціалізованому ринку, який
називають товарною біржею.
Ринок нерухомості формується для торгівлі землею, об'єктами, що на ній збудовані,
в тому числі житловими будинками. Суб'єктами цього сегменту ринку є фізичні та
юридичні особи, які можуть купувати об'єкти нерухомості як для особистого
(квартира чи будинок), так і для виробничого споживання (земля для
сільськогосподарської діяльності, приміщення для офісу тощо).
Нерухомість як товар має ряд відмінностей від решти товарів, а саме:
 це об'єкт довгострокових інвестицій (в землю, будівлі, житло можна вкладати
капітал, підвищуючи тим самим його вартість);
  передається у спадщину майбутнім поколінням;
 займає певний простір і вказує місце його знаходження, умови проживання.
Ринок науково-технічних розробок та інформації включає науково-технічну
продукцію, технічні засоби інформації, інформативні системи. Цей сектор ринку
обслуговує всі сфери людської діяльності. Без впровадження новітніх досягнень науки
і техніки у виробництво не можна примножити національне багатство країни,
підвищити добробут її громадян, забезпечити їхнє духовне та інтелектуальне
зростання. Цим визначається місце ринку науково-технічних розробок та інформації у
суспільно-економічному житті.
Особливе місце у цьому сегменті ринку на порозі нового тисячоліття належить
новим інформаційним технологіям і комп'ютерам. Вони прискорюють прогрес, дають
змогу людям обмінюватися інформацією не зважаючи на кордони. Не виключено, що
у XXI ст. люди робитимуть покупки через систему "Інтернет", використовуючи для
цього комп'ютер, який стане такою ж невід'ємною складовою життя людей, як
сьогодні телефон.
Фінансовий ринок (ринок капіталу, фондовий ринок) – це специфічна сфера
економічних відносин, де відбувається купівля-продаж фінансових ресурсів. Вона
характерна лише для розвиненої ринкової економіки і включає: кредитний ринок і
ринок цінних паперів. Такий ринок формується на основі коштів підприємств,
організацій і населення й обслуговує обіг платіжних коштів, кредитів та цінних
паперів.
У розвиненому конкурентному середовищі він створює гнучкий механізм мобілізації
та перерозподілу вільних коштів для забезпечення фінансування витрат підприємств і
організацій, істотного розширення можливостей вишукування необхідних фінансових
ресурсів для виробничого і соціального розвитку.
Кредитний ринок є системою відносин між позикодавцями і позикоодержувачами з
приводу позики в товарній або грошовій формі.
Ринок цінних паперів у вигляді акцій, облігацій, зобов'язань державного
казначейства, ощадних сертифікатів та векселів не тільки є прямим продовженням
кредитного ринку, з яким він взаємодіє, а й має багато особливостей, одна з яких
полягає у необхідності правового регулювання відносин між усіма його учасниками.
Цінні папери - це грошові документи, які визначають взаємовідносини між суб'єктами,
що їх випустили, і тими, хто придбав їх. Вони передбачають виплату доходу у вигляді
дивідендів або відсотків, а також можливість передавання грошових та інших прав,
передбачених цими документами, особам, що є власниками їх.
Валютний ринок - це такий специфічний ринок, де предметом купівлі-продажу є
різні національні валюти, їхнє функціонування зумовлено розвитком
зовнішньоекономічних зв'язків між різними країнами і необхідністю взаємних
розрахунків. Зробити це можна, прирівнюючи, наприклад, українську гривню до
американського долара, японської ієни, англійського фунта стерлінгів тощо.
 Ринок поточних операцій - це сектор валютного ринку, де купують і продають
валюту окремі особи або уряди. Це іноземці, що хочуть імпортувати національні
товари, іноземні туристи, іноземні уряди для утримання посольств, консульств,
іноземні фірми з метою переправити національну валюту до своїх країн.
Ринок праці (робочої сили) є однією з найважливіших ланок у розвиненій ринковій
системі й означає надання прав кожній людині на вільний продаж своєї робочої сили
за власним бажанням і вибором на засадах трудового найму. Такий вибір визначається
суспільними потребами та індивідуальними можливостями, і тому заробітна плата
працівників залежить від вартості робочої сили, попиту та пропозиції на неї.
Об'єктом купівлі-продажу робоча сила стає за умов існування, з одного боку,
вільного вибору професії або виду діяльності, що передбачає вільне переміщення
людини в межах країни і за її межами, придбання будинку, квартири або оренди її на
певний час, а з іншого боку, - вільного вибору між зайнятістю і незайнятістю в
суспільному виробництві. Інакше кажучи, не тільки людина, яка здатна до праці, може
це робити чи не робити, а й той, хто наймає робочу силу, також має право на вибір. А
це означає, що невіддільним атрибутом ринку праці є безробіття - надзвичайно
складна економічна і соціальна проблема для будь-якої країни.

o Класифікація ринків за ступенем розвитку ринкових відносин

Розвинений ринок-це система товарно-грошових відносин, які є визначальною
формою зв'язку між суб'єктами господарської діяльності, покупцями і продавцями, що
здійснюється на основі економічної самостійності, рівноправності та конкуренції
товаровиробників і споживача. Ціна на такому ринку формується під впливом закону
вартості, попиту і пропозиції, граничної корисності. Вона є головним регулятором
економічного життя.
Поряд з цим держава виступає замовником значної кількості товарів і послуг,
здійснює контроль за деякими цінами, встановлює мінімальну заробітну плату, а отже,
є регулятором ринкових відносин. Характерними рисами розвиненого ринку є
наявність різноманітних бірж, банків, страхових компаній, аудиторських і
брокерських фірм та інших інституцій ринкової інфраструктури; відпрацьованість і
узгодженість законодавчих актів, нормативних документів щодо господарського
життя, його суб'єктів, їхніх прав, обов'язків і відповідальності; стійкої позитивної
психологічної налаштованості населення щодо ринку.
Ринок, що формується, перебуває у стадії становлення і тому, природно, не може бути
розвиненим, зрілим. Для нього характерні наявність елементів неринкових відносин
(натуральний обмін, або бартер, надмірне втручання держави у господарське життя),
не відпрацьованість законодавчих документів, антиринкова психологія багатьох
верств населення.
Варіантів такого формування може бути два. Перший - коли відбувається перехід від
натурального до товарного господарства. Це класичний тип формування ринкової
економіки, який пов'язаний з переходом суспільства від аграрної до індустріальної
ери.
Другий - пов'язаний зі зміною послідовності економічних перетворень, тобто має
інверсійний характер. Останній являє собою формування ринкової системи в умовах
індустріального суспільства, що склалося. Це характерно для всіх постсоціалістичних
країн, в тому числі для України, де тривалий час пануючою була директивно-планова
форма зв'язку, яка поєднувала елементи ринкових і неринкових відносин. Ринкове
трансформування у зв'язку з цим передбачає заміну планово-директивних зв'язків на
ринкові, подолання державного монополізму і формування конкурентного середовища
з вільним ціноутворенням.
Ринок з різним ступенем обмеження конкуренції (монопольний, олігопольний).
Монопольним називають ринок, на якому домінує один постачальник або продавець.
Головною ознакою олігополії є ситуація, коли на ринку товарів чи послуг панує мала
кількість господарських суб'єктів.

o Ринок з різним ступенем обмеження конкуренції (монополістичний та

олігополістичний ринок)
Монополістичний ринок
Основними ознаками ринку монополістичної конкуренції виступають такі:
1. Кожна фірма володіє відносно невеликою часткою всього ринку.
2. Фірма має обмежений контроль над ринковою ціною.
3. Майже неможливі таємні змови, узгоджені дії фірм з метою обмеження обсягу
виробництва і штучного підвищення цін.
4. Відсутність взаємної залежності між численними фірмами.
5. Диференціація продукту.
Головною відмінною ознакою монополістичної конкуренції є диференціація продукту
(продукція фірм на монополістичному ринку близька, проте не повністю
взаємозамінювана). Монополістична конкуренція широко розповсюджена в таких
секторах економіки, як сфера послуг, роздрібна торгівля, виробництво предметів
споживання. Продукти можуть диференціюватися за різноманітними параметрами.
Форми диференціації продукту: (Диференціація продукту – відмінності в близьких
товарах (замінниках), які розрізняють споживачі й які використовують як метод
конкурентної боротьби монополії з метою привласнення максимальних прибутків
залежно від ступеня розрізнення. Диференціація продукту споживачами, величини
суспільне необхідних витрат на виготовлення товарів-замінників (субститутів)
встановлюються неоднакові ціни на них, а отже, зростає значущість диференціації
продукту.)
1. Якість продукту (продукти можуть відрізнятися за своїми фізичними або
якісними параметрами):
а) функціональні відмінності;
б) матеріали;
в) дизайн;
г) якість роботи.
2. Послуги (якість обслуговування) - послуги й умови, що пов'язані з продажем
продукту:
а) упаковка;
б) швидкість;

г) наявність кредиту;
д) послужливість.
3. Розміщення (маленькі магазини ближче до покупців, ніж супермаркети; деякі
магазини працюють цілодобово).
4. Стимулювання збуту (насамперед реклама) - використання торговельних знаків і
торговельних марок.
Отже, споживачі віддають перевагу певним продавцям і у певних межах платять більш
високу ціну за цю продукцію, щоб задовольнити усі свої запити. Тому продавці та
покупці не пов'язані стихійно, як на ринку чистої конкуренції.
На ринку монополістичної конкуренції фірма обирає оптимальний обсяг випуску
продукції за тим же сценарієм, що й у випадках з монополістичним та
олігополістичним ринком. Бо вона мас можливість впливати на ціну зміною випуску
продукту. Проте крива попиту, яка є ціноутворюючою, має більш пологий нахил, ніж
на олігополістичному ринку.
Крім цього, монополістична конкуренція породжує ще одну проблему, з якою не
зустрічаються фірми на інших ринках. Справа в тому, що різноманітність продукту
(диференціація) обходиться дорожче, ніж виробництво стандартизованого продукту,
якщо намагатись виробляти всі види благ, то тоді були б неминучими високі витрати.
Проте споживачі бажають як різноманітності продукту, так і низьких цін на них. Чи
роблять ринкові економіки правильний вибір між великою різноманітністю і низькими
витратами?
Господарська практика стверджує, що часто-густо марно витрачаються ресурси для
виробництва множини практично ідентичних марок виробів. Чим більший сукупний
ринок, тим менш коштовним виявляється забезпечення на ньому будь-якого заданого
рівня різноманітності.
У міру розвитку економіки і зростання багатства людей підвищення різноманітності
стає більш ефективним, оскільки зростає попит на всі блага. В дуже бідній країні для
задоволення попиту на багатьох ринках може виявитися досить продукції тільки одної
(монопольної) фірми.
Під час розширення споживчого попиту відкриваються можливості для надходження
більшої кількості фірм, і ринкові структури еволюціонують у бік монополістичної
конкуренції, забезпечуючи споживачам вигоди від різноманітності. Такого роду
виграш може бути отриманий від використання переваг міжнародної торгівлі.
Олігополістичний ринок
Олігополія досить поширена модель ринку. Олігополії виникають за таких обставин:
1) утворення великих фірм за рахунок поглинання конкурентів;
2) злиття фірм, що дає більшу економічну владу, вищі можливості контролю за
цінами, а також виграш за придбання ресурсів у великих кількостях.
Головна ознака такої ринкової структури полягає в існуванні олігополістичного
взаємозв'язку. Кожна фірма, що діє в умовах олігополії, змушена враховувати
можливу реакцію своїх конкурентів при визначенні ціни або обсягу випуску.
До основних ознак олігополії належать:
 Панування на олігополістичному ринку кількох фірм, їх може бути від 2 до 20.
 Продукт олігополії може бути як стандартизованим, так і диференційованим
(ринок сталі і ринок автомобілів).
 Кожен олігополіст може здійснювати самостійну цінову політику, адже частка
кожного з них на загальному ринку досить значна. Але результати його впливу
залежатимуть від реагування інших олігополістів.
 Вступ у галузь нових виробників дещо обмежений. Діють ті ж чинники, що й
при монополії.
 Олігополістичні ціни не гнучкі. Якщо вони змінюються, то як правило,
одночасно всіма фірмами-олігополістами, тобто при олігополії є стимули для
погодження дій або таємної змови.
Для олігополістичного ринку, на якому представлені різні за розмірами фірми,
властиве узгодження дій через механізм "лідерство в цінах". Найважливіша фірма в
галузі за мовчазною згодою інших визнається лідером у ціноутворенні, а всі інші її
наслідують. Оскільки зміни цін пов'язані з певним ризиком для ініціатора, то навіть
лідер переглядає їх рідко. Перед цим він обов'язково повідомляє своїх партнерів, щоб
дати їм можливість підготуватися до маневру і вивчити їхню реакцію.
Якщо кілька фірм у галузі однакові за розмірами та рівнем середніх витрат, то для них
збігатимуться рівень ціни та обсяги виробництва, що максимізує економічний
прибуток. Тому є стимули до таємної змови з метою зафіксувати ціни та поділити
ринки збуту. Така змова фактично перетворює ринок олігополістичної конкуренції в
ринок чистої монополії.
Олігополістичний взаємозв'язок може мати різні форми. Цінові війни на ринках
олігополії можуть призводити до того, що ціни знизяться до їхнього рівня за
конкурентної рівноваги. Щоб уникнути несприятливого впливу цінової війни на
доходи, фірми можуть домовитися про створення картелю з метою спільної
максимізації прибутку шляхом обмеження обсягів випуску і фіксації цін.
Варіант ціноутворення за принципом "витрати плюс" використовується лідерами для
спрощення механізму розрахунку ціни. За основу беруть певні типові витрати, до яких
додається економічний прибуток у вигляді надбавки. Цей метод не потребує
глибокого вивчення кривих попиту, доходу та граничних витрат.
Олігополія більш небажана, ніж монополія, оскільки чиста монополія перебуває під
постійним контролем держави, а олігополія, маскуючись під монополістичну
конкуренцію, обходить антимонопольне законодавство.
 o Класифікація ринків відповідно до чинного законодавста

Нелегальний (тіньовий) ринок заборонений законом. Він є продовженням тіньової

економіки, що являє собою несанкціоновану господарську діяльність. Така економіка
існує в усіх країнах незалежно від соціально-економічного устрою.
Тіньовий ринок має таку саму структуру, що й легальний (офіційний), тобто його
елементами є і предмети споживання, і засоби виробництва, і кредит, і робоча сила.
Міжнародна практика до тіньової економіки відносить два компоненти:
 заниження або приховування від обліку доходів від реалізованої в країні
діяльності;
 доходи від незаконної в країні діяльності.
Перший компонент пов'язаний з легальними видами діяльності, доходи від якої
приховуються з різних причин. Це, зокрема, приховування від податкових органів
нерегулярних заробітків та доходів.
Другий компонент називають нелегальною, підпільною або "чорною" економікою:
наркобізнес, проституція, рекет та інші види злочинної діяльності. Ця діяльність
переважно не створює нової продукції, лише перерозподіляє уже створені доходи.
"Чорний" ринок виникає внаслідок нездорових потреб окремих людей і намагання
інших нажитися на цьому.
Несанкціонована діяльність зумовлює розвиток шахрайства, крадіжки, зловживання
чиновників владних структур і виникнення мафії.
Боротьба з тіньовою економікою може бути успішною лише при подоланні товарного
дефіциту, монопольних явищ у процесах виробництва, обміну, розподілу і
споживання. Ніякими адміністративними карними методами при збереженні їхньої
економічної бази мафіозні структури побороти не вдасться.

o Класифікація ринків відповідно до територіального поділу

Місцевий ринок розташований у певному місці (на певній території), де здійснюється купівля-
продаж різноманітних товарів і послуг.
Національний (внутрішній) є ринком конкретної країни, який інтегрує у собі всі ринки: предметів
споживання і послуг, засобів виробництва, нерухомості, науково-технічних розробок та інформації,
фінансовий, валютний, ринок праці, місцеві ринки, легальний і нелегальний, ринки з різним
ступенем обмеження конкуренції. Акти купівлі-продажу на внутрішньому ринку здійснюються у
національній валюті.
Світовий ринок - це сукупність національних ринків, пов'язаних між собою стійкими товарно-
грошовими відносинами. Він ґрунтується на міжнародному поділі праці, який спочатку
характеризувався обміном сировинними ресурсами і продуктами сільськогосподарського
виробництва. Тепер на світовому ринку широко представлена готова продукція у вигляді
різноманітної техніки, одягу, продуктів харчування, а також капіталу, робочої сили, валюти, цінних
паперів, інтелектуальної власності, послуг тощо.
Як бачимо, перелічені ринки, зберігаючи загальні риси, відрізняються за об'єктом купівлі-продажу,
специфікою ціноутворення, формування попиту та пропозиції, способом споживання і відтворення.
Кожний ринок має своє місце реалізації (товарна, фондова, валютна біржа, біржа праці). Однак при
цьому всі вони є елементами єдиного цілого, що й утворює інституцію ринку.