W3

Економічні системи. Кругообіг економічної

діяльності
Економічна поведінка споживача
Економічні системи. Кругообіг економічної діяльності

Вихідне (триєдине) питання економіки:

Що? Як? Для кого?

«що само виробляти?»

«як само виробляти?»
«для кого виробляти?» або «хто це буде
споживати»
Відповіді на триєдине питання надаються на різних засадах в різних економічних
системах

Економічна система - спосіб організації економічного життя будь-якого суспільства

Елементи економічної системи:

1) економічні відносини, що базуються на формах власності на економічні ресурси й
результати господарської діяльності;
2) організаційні форми господарської діяльності;
3) господарський механізм, тобто спосіб регулювання економічної діяльності суспільства;
4) економічні зв’язки між господарськими суб’єктами.
Ринкова економічна система – це форма організації господарського життя суспільства, для якої
характерні приватна власність на засоби виробництва й продукти праці, децентралізоване
сімейне господарство й ринкова форма зв’язку між виробниками та споживачами

Особливості ринкової економіки:

1) домогосподарства і підприємства є самостійними і незалежними суб’єктами господарювання;
2) домогосподарства і підприємства одночасно діють як покупці і продавці;
3) подвійний зв’язок домогосподарств та підприємств і через ринок ресурсів, і через ринок продуктів
забезпечує узгодженість їхніх дій.

Принципи ринкової економіки:

1) економічна свобода (право користуватись і розпоряджатись ресурсами та доходами, свобода
підприємництва);
2) конкуренція – змагання за можливість повніше реалізувати власний інтерес (раціонально
розподіляти ресурси, швидко орієнтувати виробництво на задоволення потреб);
3) автоматизм регулювання (ті, хто керується інформацією, що її надають ціни, і вчасно
переорієнтовується, мають певні вигоди, інші втрачають майно, капітал і доходи).
 Недоліки ринкової економіки:

1. ринок погано реагує на деякі загальнонаціональні і загальнодержавні потреби (освіта,

культура, фундаментальні дослідження, збереження навколишнього середовища тощо);
2. явища масових банкрутств, безробіття, соціального розшарування суспільства;
конкуренція має тенденцію до затухання (їй протидіють злиття фірм, що мають на меті
посісти особливе, монопольне становище на ринку, а також укрупнення підприємств під
впливом технічного прогресу).
 Форми сучасної ринкової економіки
1. Ліберальна ринкова економіка (мінімальне втручання держави).
Приклад: економіка США.

1. Соціальне ринкове господарство (державне регулювання та гарантування високого

рівня життя).
Приклад: економіка Німеччини.

1. Демократичний соціалізм ринкового типу (держава перебирає на себе основний тягар

соціальних витрат, громадяни сплачують великі податки).
Приклад: економіка Швеції.

1. Модель поєднання ринкового та урядового механізмів макроекономічного

регулювання, або модель «по один бік плану і ринку» (контроль якомога більшої
частини не лише національного, а й світового ринку).
Приклад: економіка Японії.
 Командна економічна система – форма організації господарського життя суспільства,
за якої економічні ресурси є власністю держави, їх використання визначається
центральними органами влади.
Особливості командної економіки:
1. виробники і споживачі, цілком залежні від рішень центральних плануючих органів;
2. відносини виробників обмежуються зв’язками з державою на натуральній основі:
ресурси – продукти. Це гарантує стабільність їхньої діяльності і виключає банкрутства;
3. кругообіг гарантує рівність розподілу доходів і продуктів у межах, визначених державою,
але позбавлений механізмів об’єктивної оцінки. Виробники, які, одержуючи від держави
ресурси, сповна реалізують свої можливості, опиняються у гіршому становищі, ніж ті, хто
їх приховує;
4. відносини споживачів з державою ґрунтуються на обміні: праця – зарплата та безоплатні
послуги.
Принципи командної економіки:
1. централізм (привласнення державою та розподіл нею виробничих ресурсів, у визначенні
цін і доходів завдяки плануванню);
2. ієрархія (субординація, підпорядкування інтересів нижчих ланок інтересам вищих);
3. зрівняльність (люди не отримують доходів як власники землі або капіталу,
підприємництво реалізується тільки через «чорний» ринок, позбавлення зацікавленості
у досягненні вищих результатів праці).
 Переваги командної економіки:
1. швидке нагромадження виробничих ресурсів і перерозподілу їх у деякі пріоритетні сфери
чи галузі;
2. уникнення явного безробіття і очевидних злиднів;
3. забезпечення всім певного рівня освіти і медичного обслуговування.

Недоліки планової (командної) економіки:

1. нездатність забезпечити технічний прогрес і раціональне використання ресурсів;
2. несвобода у виробництві та споживанні;
3. низький рівень задоволення потреб;
4. хронічний дефіцит ресурсів і предметів споживання.
 Традиційна економічна система – форма організації господарського життя суспільства, за якої
економічні ресурси є власністю общини, їх використання визначається звичаями й традиціями.

Основні риси:
– багатоукладність економіки, тобто існування різних форм господарювання;
– дрібнотоварне виробництво, засноване на приватній власності на виробничі ресурси й особистій
праці їх власника;
– широке поширення ручної праці;
– консервативні (традиційні) способи виробництва й розподілу доходів;
переважання традицій і звичаїв, релігійних і культурних цінностей, кастовий і становий поділ, які
стримують соціально-економічний прогрес.
Перехідна економічна система

У перехідному періоді постсоціалістичні країни вирішують такі загальні завдання:

роздержавлення економіки, приватизація власності, створення ринкової інфраструктури, структурної
перебудови економіки.

Форми роздержавлення:
− комерціалізація підприємств (позбавлення їх державної опіки і перехід до принципу самостійного
відшкодування власних витрат);
− корпоратизація (перетворення державних підприємств у акціонерні, тобто у підприємства з
багатьма власниками – акціонерами);
− оренда з викупом (платне користування державним майном з наступним його придбанням
трудовим колективом підприємства у держави).

Економіка традиційно відзначається:

− гіпертрофованим військово-промисловим комплексом,
− недорозвиненим виробництвом предметів споживання та послуг,
− відносно високою часткою ручної некваліфікованої праці
− низькими технологіями у більшості галузей.
Змішана економічна система(ми) – поєднання ринкових засад, традиційних форм господарювання і
державних важелів управління для забезпечення найбільш ефективної комбінації ресурсів
суспільства

Термін «змішана економіка» широко вживається у сучасній соціально-економічній літературі:

1. Ним користуються тоді, коли хочуть підкреслити, що у сучасному світі не існує чистих
(капіталістичних або соціалістичних) відносин.
2. Він відбиває той безперечний факт, що не завжди форма власності, на якій переважно
ґрунтується економічна система, і спосіб координації дій суб’єктів економіки збігаються
абсолютно.
3. У розумінні прихильників соціал-демократичних поглядів, є економіка, в якій ринкові
принципи організації виробництва поєднуються з постійним втручанням держави у розподіл.
4. Коли акцентують увагу на співіснуванні різних за організаційними формами та формами
власності підприємств.
Економічна поведінка споживача

Користь, яка представляє собою рівень добробуту або ступінь задоволення потреб даного
економічного суб’єкта під час споживання, називається корисністю. Вимірюється в умовних
одиницях, які називаються ютилі (U).

Корисність – це суб’єктивне поняття, тобто корисність певного товару буде суттєво різною
для різних людей (наприклад, окуляри мають величезну корисність для людей з порушенням
зору, але абсолютно некорисні для людини з відмінним зором).

Функція загальної корисності – це співвідношення між обсягами благ, що споживаються,

та рівнем корисності, що досягається при цьому споживачем:
TU = f (Qa , Qb ,...Qn )

де ТU – загальна корисність;
Qa, Qb, Qn – обсяги споживання товарів A, B, N
 Загальна корисність (TU) – корисність, яку одержує споживач від усіх спожитих одиниць
товару.

Гранична корисність (MU) – додаткова корисність, яку одержує споживач від однієї
додаткової одиниці товару:

TU
MU (Q) = = TU 
Q
 Принцип спадної граничної корисності полягає в
тому, що разом зі зростанням споживання якогось
одного блага (за незмінного обсягу споживання
інших) загальна корисність зростає, але все більш
повільним темпом.

Розрахунок загальної та граничної корисності

Загальна Гранична
Одиниці
корисність корисність
товару
(ютилі) (ютилі)
Перша 10 10
Друга 16 6
Третя 18 2
Четверта 18 0
П’ята 13 -5

Загальна та гранична корисність

 Для споживача, якого можна охарактеризувати за критеріями:

Раціональність поведінки; Віддання переваг; Наявність бюджетного обмеження; Орієнтація на

ціни, як істотний чинник вибору

правило максимізації корисності буде полягати в такому розподілі грошового доходу, за якого
остання грошова одиниця, витрачена на придбання кожного виду товарів, приносила б однакову
граничну корисність.
MU A MU B MU N
= = ... =
PA PB PN

Лінія, яка з’єднує доступні комбінації двох товарів за певного доходу споживача і за заданих цін,
називається бюджетною лінією споживача:

PA  A + PB  B = I ,
де I – дохід споживача, що йде на придбання двох товарів.
 До основних властивостей бюджетної лінії можна
віднести наступні:
– Це межа між можливим і неможливим.
– Збільшення бюджету зміщує бюджетну лінію
паралельно праворуч, зменшення – ліворуч.
– Кожна додаткова одиниця споживання одного з
благ відтягує певну суму коштів від придбання
іншого блага.
Збільшення ціни першого блага відносно другого
призводить до зменшення кута нахилу бюджетної
лінії до горизонтальної вісі.

Лінія бюджетного обмеження

Криві байдужості та бюджетне обмеження

Кривою байдужості називається крива, що поєднує точки споживчого

вибору, які мають однакову корисність, тобто дають споживачеві рівний обсяг
задоволення потреби у двох товарах.

Криві байдужості для благ з додатною корисністю (чим їх більше, тим

краще) мають наступні властивості:
− Криві байдужості мають від’ємний нахил.
− Криві байдужості не перетинаються.
− При збільшенні споживання певного блага зменшується величина іншого,
яку людина жертвує заради отримання додаткової одиниці першого блага
(прояв закону спадної граничної корисності).
Чим більше крива байдужості віддалена від початку координат, тим
привабливішими для людини є набори благ, які розташовані на цій кривій
(табл.
Комбінації Товар А Товар Б
І 2 5 Різний рівень корисності ілюструє тз. карта
ІІ 3 4 кривих байдужості, яка об’єднує декілька
ІІІ 4 3 кривих байдужості
ІV 7 2

Крива байдужості Карта кривих байдужості

 Граничною нормою заміни благом A блага Б (MRSAБ)
називають кількість блага Б, якою необхідно пожертвувати «в
обмін» на збільшення кількості блага A на одиницю для того, щоб
рівень задоволення споживача залишився незмінним:

Б
MRS A,Б = − , TU = const.
A

Гранична норма заміни зазвичай зменшується зі

збільшенням споживання одного товару замість іншого – це
принцип спадної граничної норми заміни.
 То яку комбінацію товарів обиратиме споживач виходячи із власних уподобань та
можливостей (бюджету)?

Оптимум споживача

TU = F ( A, B) → max при PA  A + PB  B = I .

Точка дотику бюджетної лінії та

кривої байдужості називається
точкою споживчої рівноваги або
рівноваги споживача.
 В точці оптимуму (рівноваги) споживача нахил кривої байдужості
повинен дорівнювати нахилу бюджетної лінії:

PA
MRS A,Б = .
PБ

Умову оптимуму споживача можна представити:

MU A PA MU A MU Б
MRS A,Б = = або =
MU Б PБ PA PБ

У випадку двох товарів споживач максимізує своє задоволення, якщо одночасно виконуються
дві умови:
- гранична норма заміни для даних товарів повинна дорівнювати відношенню їхніх цін;
- дохід, спрямований на придбання даних товарів, має витрачатись повністю.
 Які буде змінюватись рішення споживача із зміною бюджету?

Лінія бюджетного обмеження Карта кривих байдужості

Крива, що проходить через усі точки рівноваги, які відповідають різним величинам
доходу, називається лінією «дохід-споживання». Крива «доход- споживання» має також
назву кривої рівня життя.
Від кривої «дохід-споживання»
легко перейти до так званих
кривих Енгеля. Крива Енгеля
показує співвідношення між
доходом і обсягом споживання
певного товару при незмінності
інших факторів, що впливають
на попит.
 Криві Енгеля для нормальних (а), нижчих (б) та нейтральних (в) благ

Криві Енгеля і криві «доход – споживання» мають однаковий характер залежності від
доходу: для нормальних благ є висхідними і мають додатний нахил, для нижчих –
відхиляються ліворуч і набувають від’ємного нахилу, а для нейтральних є вертикальними.
Закон Енгеля: зі збільшенням доходу, його частка, яка витрачається на товари першої необхідності,
зменшується, в той час, коли частка витрат на предмети розкоші і на духовний розвиток
збільшується.

частка величина витрат

Згідно з законом Енгеля товари поділяються на три групи:

- продовольчі товари і промислові товари, які забезпечують мінімальне фізичне існування;
- промислові і продовольчі товари, які, як правило, вносяться до стандартного споживчого набору;
- високоякісні; особливо модні товари і товари-раритети.
 W4
Попит і пропозиція та їх взаємодія
Попит – це форма вираження потреб, представлених на ринку і забезпечених
грошовими засобами.

Попит – бажання та спроможність людей купувати товари.

 Закон попиту: за інших рівних умов існує зворотний зв’язок між рівнем цін і
величиною попиту на даний товар.

Залежність величина попиту-ціна «глибинно» пояснюється дією двох чинників

(ефектів).

Ефект заміщення. Зниження ціни на конкретний товар означає, що тепер цей товар став
дешевшим відносно інших товарів-замінників, і споживачі будуть замінювати дешевшим товаром
інші товари, які тепер стали відносно дорожчими.

Ефект доходу. Якщо ціна товару падає, то реальний дохід, або купівельна спроможність того, хто
купує цей товар, збільшується. Це збільшення реального доходу виявиться у зростанні обсягу
покупок різноманітних товарів.
Додаткове пояснення

Реакція споживача на зміну ціни чинить двоїстий вплив на споживчий кошик. Зміна ціни блага міняє
не тільки відносну доступність благ для споживача з фіксованим нормальним доходом, але його
реальним добробут. Зниження ціни робить його більш багатим, а підвищення – бідним. Тому перехід
до нової комбінації благ, яку купує споживач є наслідком дії двох факторів: зміни співвідношення цін
та зміни реальної величини бюджету споживача.

З одного боку, благо стає дешевшим або дорожчим відносно інших товарів (зміна відносних цін), що
стимулює зміну структури споживання: дорожчі блага замінюються дешевшими, за незмінного
реального доходу споживача. Це – ефект заміни. Цей ефект спрацьовує однаково як стосовно
нормальних, так і неякісних товарів.

З іншого боку, одночасно відбувається зміна реального доходу споживача за незмінного

номінального та незмінності відносних цін товарів: якщо ціна одного з товарів знижується, то
вивільняється частина доходу, котра може бути використана для купівлі додаткових одиниць даного
блага або додаткових одиниць інших благ. Це – прояв ефекту доходу.
 Попит (D – demand) – кількість товарів (послуг), яку готові придбати споживачі за певного рівня
цін.

Обсяг попиту (QD – quantity demand) – конкретна кількість товарів (послуг), яку готові купити
споживачі за конкретного рівня цін.

Крива попиту
Функцією попиту називається залежність величини попиту від факторів, що на нього впливають.

Аналітично функцію попиту від ціни можна представити:

Q D = a − b  P,

де QD – обсяг попиту на товар,

D – попит,
P – ціна товару,
b – нахил лінії попиту
а – точка перетину лінії попиту з віссю ординат

a і b – коефіцієнти, які визначаються на основі

конкретних спостережень і статистичних
розрахунків.
Q D = f ( P, PS , PC , I , Z , N , E ),

де Р – ціна даного товару;

PS – ціни товарів-замінників;
PС – ціни доповнюючих товарів;
I – дохід споживача, що йде на придбання
даного товару;
Z – мода, смаки споживача;
N – об’єктивні зовнішні умови споживання;
Е – очікування споживачів.
Розрізняють індивідуальний попит – попит
окремого споживача та ринковий попит –
сукупність індивідуальних попитів за різних
цін. Ринковий попит обчислюється
додаванням показників індивідуального
попиту всіх покупців за кожного значення
ціни.

Графічно крива ринкового попиту

визначається як сума горизонтальних відрізків
обсягів індивідуального попиту всіх покупців
даного товару за всіх можливих значень ціни.
Ламана крива abcD і є кривою ринкового
попиту.
Еластичність

Еластичність попиту характеризує ступінь реакції споживачів на коливання однієї з детермінант

попиту, найчастіше кількісно визначеної: ринкової ціни товару, доходу споживача, ціни на
взаємозв’язаний товар. Тому розрізняють еластичність попиту за ціною та доходом, перехресну
еластичність, які кількісно визначаються коефіцієнтами.

Еластичність попиту за ціною – це відсоткова зміна кількості товару у відповідь на відсоткову

зміну його ціни, тобто на скільки процентів зміниться обсяг попиту при зміні ціни товару на 1%.
Розрізняють такі градації еластичності попиту за
ціною:

- абсолютно нееластичний, це означає, що

будь-яка зміна ціни не викликає ніякої зміни
у величині попиту;

- нееластичний, це означає, що попит зростає

(падає) повільніше, ніж змінюється ціна;

- одиничноеластичний, це означає, що попит

зростає (падає) відповідно до зміни ціни;

- еластичний, це означає, що попит зростає

(падає) швидше, ніж ціна;

- абсолютно еластичний, це означає, що

нескінченно мала зміна ціни викликає
нескінчене розширення попиту.
Факторами цінової еластичності попиту виступають:

- наявність товарів – замінників: чим більше близьких і досконалих замінників має товар, тим
більш еластичним є попит на нього, і навпаки;

- питома вага товару у видатках споживача: чим більшу частку займає товар у видатках
споживача, тим більш еластичним є попит на нього, і навпаки;

- розмір доходу;

- розмір запасу;

- фактор часу у споживанні: у короткостроковому періоді попит менш еластичний, ніж у

довгостроковому, оскільки для зміни смаків, уподобань і структури споживання потрібен час;

- якість товару та важливість товару для споживача: попит на товари першої необхідності є
нееластичним, на предмети розкоші – еластичним за ціною.
За неціновими чинниками попиту розрізняють еластичність попиту за доходом та перехресну
еластичність попиту. Обидва показники вимірюють, на скільки процентів зміститься крива
попиту під впливом даного нецінового чинника.

Нп., еластичність попиту за доходом характеризує відносну зміну попиту на будь-який товар
при зміні доходу споживача.