Мікроекономіка як наука

1. Предмет та функції мікроекономіки

2. Методологія мікроекономічного аналізу
3. Інструментарій мікроекономічного дослідження

1. Предмет та функції мікроекономіки

Мікроекономіка є однією із складових сучасної економічної теорії -
фундаментальної науки про господарство, яка досліджує поведінку людей і
допомагає пояснити, чому і як вони приймають ті чи інші економічні рішення.
Пригадайте визначення макро- та мікроекономіки з „Політекономії". Чітку межу
між ними провести неможливо. Так, безробіття вважалося класичною
макроекономічною проблемою, однак нині більшість економістів схиляються до
думки, що воно значною мірою визначається поведінкою індивідуальних робітників
та особливостями функціонування відповідних ринків, що є об’єктом вивчення
мікроекономіки.
Мікроекономіка як окремий розділ економічної теорії утворилася в останній
третині XIX ст. Саме в цей час (1871- 1873 рр.) відбулася так звана маржиналістська
революція. Її творці В. Джевонс, Л. Вальрас і К. Менгер незалежно один від одного
сформулювали нове розуміння сутності ціни товару.
На відміну від представників класичної політичної економії А. Сміта, Д. Рікардо
та їхніх послідовників, які вважали, що в основі ціни є затрати факторів виробництва,
і насамперед, затрати праці, маржиналісти керувались тим, що ціну блага визначає
суб'єктивна оцінка його цінності для споживача.
Дещо пізніше (1890 р.) англійський економіст А. Маршал синтезував у своїй
праці "Принципи економіксу" погляди класиків та представників суб 'єктивної школи
в економічній теорії (маржиналістів) на природу ціни. На його думку ціну продукту
формують попит (суб'єктивна оцінка цінності блага для споживача) та пропозиція, в
основі якої є затрати ресурсів на виробництво цього продукту.
Поєднання ідей класичної економічної теорії та маржиналістської
мікроекономіки є свідченням певного еклектизму теоретичної системи А. Маршала.
Проте в цьому випадку такий методологічний підхід до розв'язання проблеми
вартості (цінності) дав змогу пришвидшити розвиток економічної науки. Серед так
званих еклектиків, поряд з А. Маршалом, називають таких всесвітньо відомих
економістів, як М.І. Туган-Барановський і П. Семюелсон. Ідеї А. Маршала
започаткували новий напрям в економічній науці - неокласичну теорію. Праця
«Принципи аналітичної економіки» А. Маршала стала головною книгою для
економістів першої половини XX ст. і підручником для багатьох поколінь студентів.
У XX ст. помітний внесок у розвиток сучасного мікроекономічного аналізу
зробили Є. Слуцький, Дж. Гікс, П. Семюелсон (теорія поведінки споживача), В.
Парето (економіка добробуту), Дж. Робінсон (теорія недосконалої конкуренції"), Е.
Чемберлін (теорія монополістичної конкуренції"), Р. Коуз (теорія фірми і теорія
транс-акційних витрат), Дж. Б'юкенен (теорія суспільного вибору) та ін.
Сьогодні терміном «мікроекономіка» позначають ті розділи економічного
аналізу, які досліджують поведінку окремих економічних одиниць, або економічних
агентів, зокрема, споживачів і фірм, і не розглядає такі агреґовані показники, як
безробіття, рівень цін, національний дохід тощо, що є предметом макроекономіки.
Мікроекономіка вивчає поведінку окремих економічних одиниць, пояснює те, як і
1
чому ці одиниці приймають економічні рішення. Наприклад, як споживачі
приймають рішення про покупку і як зміни в цінах і доходах впливатимуть на їхній
вибір; як фірми приймають рішення, скільки працівників найняти, і як робітники
вирішують де працювати, і який обсяг робіт виконувати.
Предметом вивчення мікроекономіки є закономірності поведінки
мікроекономічних суб’єктів, тобто процес розробки, прийняття і реалізації
рішень відносно вибору і використання ресурсів з метою одержання якомога
більшої вигоди.
Тобто, предметом вивчення мікроекономіки, як частини аналітичної економії
є ефективність функціонування окремих механізмів економічної системи та
складників національної економіки. Мікроекономіка особливу увагу приділяє поведінці
окремих економічних одиниць (домогосподарств, фірм, урядових закладів і установ),
які використовують обмежені ресурси з метою отримання найбільшої вигоди. Для
домогосподарств найбільша вигода -це максимальна корисність, яку вони можуть
отримати від наявних у них ресурсів та благ, а для власників фірм - це максимальний
економічний прибуток. Цей прибуток фірма отримує за умови ефективного
використання економічних ресурсів.
До предмету мікроекономіки належить також вивчення ринкового (цінового)
механізму, основними складниками якого є попит і пропозиція.
Об'єктом дослідження мікроекономіки є окремі індивіди, домогосподарства,
фірми (ділові підприємства) та урядові заклади й установи. Вона також
досліджує окремі ринки.
Центральними суб’єктами мікроекономічних досліджень є споживач і фірма.
Мікроекономіка відстежує також те, як внаслідок взаємодії первинних
економічних одиниць формуються більші підрозділи —ринки і галузі промисловості.
Вивчаючи поведінку і взаємодію окремих фірм і споживачів, мікроекономіка
з'ясовує, як функціонують і розвиваються галузі промисловості й ринку, чому вони
відрізняються, і як впливають на них політика уряду й загальні економічні умови.
Фундаментальні припущення мікроекономічного аналізу:
- Принцип рідкісності або обмеженості ресурсів (пригадати проблеми
обмеженості ресурсів та ефективності їх використання, криву трансформації, такі
поняття як альтернативна вартість, закон зростання альтернативної вартості,
виробнича та розподільна ефективність тощо);
- Закон спадної віддачі (Починаючи з певного моменту часу додатковий обсяг
продукції, отриманий від застосування додаткової одиниці змінного фактора,
зменшується, за незмінної кількості інших факторів. Цей закон обмежує кількість
окремих ресурсів у процесі виробництва, вимагає пошуку оптимального
співвідношення між основними факторами виробництва).
- Принцип раціональної поведінки мікроекономічних суб’єктів
(означає, що основною метою діяльності економічного суб'єкта є одержання
безпосередньої матеріальної вигоди. Прагнучи максимізації власного добробуту,
мікроекономічні суб'єкти приймають рішення на основі критерію „витрати-вигоди" і
реалізують їх, якщо ВИГОДИ перевищують витрати).
Всі економічні суб'єкти діють у ринковому середовищі. Ринок - механізм, який
визначає взаємодію покупців і продавців з метою визначення ціни і кількості товару
(пригадати про ринок та його види ). Розрізняють також кілька ринкових структур з
характерними типами поведінки мікроекономічних суб'єктів: ринок досконалої
2
конкуренції, монополістичної конкуренції, олігополія і чиста монополія.
Мікроекономіка значною мірою спирається на теорію, яка допомагає пояснити
поведінку економічних одиниць і прогнозувати її в майбутньому.
Мікроекономіка пов'язана з вирішенням поточних завдань, що допомагає в
поясненні та прогнозуванні явищ. Але мікроекономіка не менш важлива для
нормативного аналізу, предметом якого є вибір кращих варіантів розвитку фірми й
суспільства в цілому.
Мікроекономіка виконує теоретичну та практичну функції.
Позитивний аналіз реалізує теоретичну функцію; дає відповідь на запитання
„що є", вивчає реальний стан речей в економіці, з'ясовує об'єктивні взаємозв'язки між
економічними явищами, формує наукові уявлення про принципи поведінки
мікроекономічних суб'єктів.
Нормативний аналіз реалізує практичну функцію; відповідає на запитання „що
повинно бути", представляє оцінкові судження про стан об'єкта чи суб'єкта
економіки згідно з певними економічними критеріями, які залежать від поглядів
вченого, його прихильності до тієї чи іншої економічної доктрини. Результати
позитивного аналізу дозволяють визначити шляхи досягнення нормативних цілей.

2. Методологія мікроекономічного аналізу

У мікроекономічних дослідженнях застосовуються як загальні, так і спеціальні
методи досліджень.
До загальних відносяться метод наукової абстракції, спостереження, економічний
аналіз (індуктивний метод, дедуктивний метод), порівняння, аналогії,
контрольованого експерименту тощо. Слід пам'ятати: і про пастки на шляху
економічного дослідження (композиції, логічна помилка post hoc, однофакторності,
суб’єктивності).
В процесі економічного аналізу формуються закони, принципи, теорії.
Принципи і теорії- це змістовні твердження, виведені з фактів.
Економічні закони відображають сталі причинно наслідкові зв'язки між
економічними явищами. Економічні закони бувають емпіричні та теоретичні.
Емпіричні економічні закони очевидні, їх можна спостерігати в реальному
економічному житті.
Теоретичні економічні закони відображають сталі причинно-наслідкові зв'язки
між абстрактними узагальненнями, їх не можна спостерігати на практиці.
До специфічних методів мікроекономіки відносяться граничний аналіз і
мікроекономічне моделювання.
Граничний аналіз - це аналіз прирістних величин, в якому всі фактори, за
винятком досліджуваного, приймаються як незмінні, а вивчаються наслідки
нескінченно малого приросту змінного фактора.
Економічне моделювання - це спрощений опис досліджуваної мікросистеми, який
характеризує властивості, суттєві сторони певної структури.
Основним завданням моделі є визначення точки рівноваги мікросистеми - у стані
рівноваги суб'єкт цілком реалізує всі свої можливості, як правило, досягає
оптимального стану і не має жодних причин або стимулів змінювати своє положення
за незмінності інших умов.
Розрізняють вербальні (словесно-описові), графічні та математичні моделі.
Залежно від об'єкта вивчення мікроекономічні моделі поділяються на
3
оптимізаційні та рівноважні.
Оптимізаційні моделі використовують під час аналізу поведінки окремих
економічних одиниць. У них оперують поняттями граничних величин, які
відображають зміну залежної змінної унаслідок одиничної зміни незалежної. Такий
підхід інакше називають граничним (маржинальним) аналізом. Рівноважні моделі
(моделі ринкової рівноваги) застосовують для дослідження взаємодії між
економічними одиницями.
У мікроекономічних моделях використовують два види змінних -ендогенні та
екзогенні Ендогенні - це змінні, які модель намагається пояснити. Екзогенні змінні -
це змінні, які модель бере як дані. Це, як правило, вихідна інформація, яка вводиться
у модель ззовні.
Метою моделі є з'ясування того, як екзогенні змінні впливають на ендогенні
змінні.
Серед економічних моделей найважливішими є два види: моделі рівноваги та
моделі порушення рівноваги.
Рівноважна модель - це припущення, що економіка охоплює взаємопов’язані
ринки, які аналізують так, ніби вони природно перебувають у рівновазі. Останнє
означає, що на всіх ринках попит відповідає пропозиції, а коливання цін забезпечує
цю відповідність.
Моделі порушення рівноваги ґрунтуються на припущенні, що економіка
охоплює взаємопов’язані ринки, рівновага яких не є природною рисою. У цій моделі
ціни не здатні забезпечувати рівновагу між попитом і пропозицією. Прикладом є
кейнсіанська теорія про те, що існує дефіцит ефективного попиту на ринку товарів,
який спричиняє нерівновагу через безробіття, порушуючи рівновагу на ринку праці.

У мікроекономічному аналізі широко використовують методи статики і

динаміки. Сутність методу статики полягає у порівнюванні різних станів рівноваги.
У цьому разі перехід від одного рівноважного стану до іншого залишається поза
аналізом. Навпаки, метод динаміки передбачає аналіз процесу переходу від одного
рівноважного стану до іншого.

4
 Тема 2. Попит, пропозиція та ринковий механізм

1. Попит та його визначники. Крива попиту та її переміщення

2. Пропозиція та її визначники. Крива пропозиції та її переміщення
3. Механізм формування ринкової рівноваги.
4. Зміна параметрів ринкової рівноваги під впливом змін попиту та
пропозиції

1. Попит та його визначники. Крива попиту та її переміщення

У ринковій економіці дедалі більша частина матеріальних потреб
задовольняється з допомогою грошей, тобто трансформуються у попит. У зв'язку з
цим нерідко говорять, що попит на товар - це потреба в ньому, підкріплена
грошима. За допомогою цього поняття економісти описують поведінку не лише
фактичних, а й потенційних покупців товарів і послуг. Попит характеризує
зв'язок між ціною та кількістю товару, яку споживачі бажають і спроможні
купувати в межах визначеного періоду часу за інших однакових умов. Цей зв'язок
називають шкалою, або кривою попиту. Шкалу попиту подають у вигляді
таблиці, а криву попиту — графіку. У табл. 1 наведено ті кількості продукту
(курчатини), які домогосподарства хочуть і можуть купити за відповідною ціною.
Величина попиту – це одна з головних його характеристик. Розгляньмо їх
детальніше.
В економічній науці оперують кількома видами попиту. Так, в макроекономіці
важливим його видом є сукупний попит, а в мікроекономіці - ринковий, галузевий
та індивідуальний попит. Відповідно до цього необхідно уточнювати в кожному
конкретному випадку, про яку саме величину попиту йдеться.
Таблиця І
Шкала ринкового попиту на курчатину (гіпотетичні дані)
Комбінації Ціна Величина попиту
(грн за кг), (тис. кг на рік),
Р Q
U 12 110,0
V 14 90,0
W 16 77,5
Х 18 67,5
Y 21 62,5
Z 22 60,0

Величина попиту на ринку певного товару - це загальний його обсяг, який

потенційні покупці цього товару хочуть і можуть придбати за певну ціну

1
упродовж визначеного періоду часу. Її характеризують три моменти. По-перше,
величина попиту завжди є бажаною. Проте, вона може відрізнятися від кількості
товару, яку покупці насправді викуплять на ринку цього товару. Отож термін
“величина попиту” застосовують до бажаних закупівель, а «кількість куплена» −
до фактичних. По-друге, слово «бажана» стосується не якихось недосяжних
потреб, а тих, які споживачі можуть задовольнити за даного рівня їхнього доходу.
По-третє, величина попиту стосується тривалого потоку закупівель і її вимірюють
у межах визначеного періоду часу. Наприклад, у табл. 1 величина попиту − це
потік можливих закупівель за рік.
Поняття «попит» і «величина попиту» близькі, але не тотожні. Друге поняття є
складовою першого. Взаємозв'язок і відмінність між ними ілюструють за
допомогою шкали та кривої попиту. Шкала попиту показує усі можливі комбінації
ціни і величини попиту для певного товару. Таблиця 1 − це гіпотетична шкала
попиту на курчатину. У ній вписано обсяги курчатини, які споживачі бажають
купувати за певного рівня ціни, якщо інші чинники, що впливають на попит, не
змінюються.
Крива попиту − це інший можливий спосіб зображення зв'язку між ціною та
величиною попиту. Вона відтворює шкалу попиту графічно. Крива попиту на рис.
1 є суцільною лінією, що з'єднує точки, координати яких відповідають
комбінаціям ціни і величини попиту у табл. 1. Величину попиту відкладено по
горизонтальній осі, а ціну - по вертикальній. Ринкову величину попиту часто
позначають Q, ціну − Р, а ринкову криву попиту − D.

D0
24

22
Z
20
Y
Р (грн. за кг)

18
X
16

14

12

10
40 60 80 100 120
Q (тис. кг на рік)

2
 Рис. 1. Ринкова крива попиту на курчатину

Спадний нахил кривої попиту показує, що величина попиту зростає внаслідок

зниження ціни, тобто вони перебувають в оберненій, або зворотній залежності.
Цей зв'язок називають законом попиту. Він грунтується на здоровому глузді і його
підтверджує економічна теорія. Цей закон емпірично перевірений і підтверджений
W
для більшості благ, за винятком деяких (наприклад,
V так званих товарів Гіфина).
U
Зміну у величині попиту на певний товар спричинену зміною його ціни
називають загальним ефектом від зміни ціни (ТЕ). Його можна розкласти на дві
частини – ефект заміщення (SЕ) і ефект доходу (ІЕ). Позначимо зміну у величині
попиту через Q і запишемо таке рівняня: Q = ТЕ = SЕ + ІЕ. Це рівняння у
світовій економічній науці ще називають тотожністю Слуцького, оскільки
вперше ідею про можливість розкладання загального ефекту від зміни ціни на два
складники запропонував видатний український економіст Євген Слуцький (1880-
1948 рр.). Отож ефекти заміщення і доходу виникають одночасно у разі зміни ціни
товару.
Ефект заміщення – це та частина загального ефекту від зміни ціни певного
товару, що спричинена зміною відносної привабливості інших товарів.
Розгляньмо такий приклад. Нехай ціна товару А знизилася, тоді як ціни інших
товарів не змінилися. Товар А став для споживача бажанішим, і він збільшить
обсяг його закупівель.
Ефект доходу – це частина загального ефекту від зміни ціни певного товару,
що спричинена зміною реальної купівельної спроможності споживача.
Продовжимо наш приклад. Якщо ціна товару А знизилася, а грошовий дохід
споживача не змінився, то він зможе тепер витратити на придбання попередньої
кількості цього товару меншу суму, ніж витрачав раніше. Отож він зможе
придбати за заощаджену величину свого доходу додаткові кількості різних товарів
і зокрема, товару А.
Отже, суть закону попиту полягає в тому, що, зі зниженням ціни товару та
незмінності решти чинників, що впливають на попит, покупці купуватимуть
цього товару більше, і навпаки, підвищення ціни спричинить зменшення величини
попиту.

3
 Криву попиту будують на припущенні «за інших однакових умов». Це
припущення передбачає, що поряд з ціною товару, існують й інших чинники, що
визначають попит. Для зручності їх називають неціновими чинниками, а власне
ціну товару - ціновим чинником попиту. Основними неціновими визначниками
попиту є: доходи споживачів (І); ціни споріднених товарів (Р R); смаки і
уподобання споживачів (t); чисельність населення та його структура (n);
розподіл доходу між споживачами (d); очікування споживачів щодо майбутніх
доходів і цін (еР).
Поряд із названими загальними чинниками існують також особливі чинники
(Sf), що впливають на попит на окремі товари. Наприклад, велика кількість опадів
підвищує попит на парасольки, а спекотне літо сприяє попиту на безалкогольні
напої.
Для аналізу впливу цінового та нецінових чинників на попит використовуть
поняття “функція попиту”. Її можна записати у вигляді рівняння:
Qd=f (P; I , RR, t, n, d, eP, Sf, ),

де  - інші визначники попиту.

Коли аналізують попит на певний товар, одразу важко простежити, як саме
впливають на нього всі чинники, якщо вони змінюватимуться одночасно. Тому
спочатку вивчають поведінку споживачів під впливом дії якогось одного
чинника, допускаючи, що всі інші змінні, що впливають на ринкову поведінку
покупців, сталі. Застосовуючи такий підхід до кожного визначника, з'ясовують
наскільки сильно кожен з них впливає на попит. Пізніше отриману інформацію
синтезують і це дає змогу прогнозувати можливі зміни на ринку, коли кілька
чинників змінюються одночасно, як це часто буває на практиці.
Якщо споживачі збільшують закупівлі якогось одного продукту, ціна котрого
не змінюється, то ці закупівлі зазвичай не можна зображати точками на початковій
кривій попиту. Їх треба зобразити на новій кривій, яка знаходиться праворуч від
попередьої. Так, збільшення чисельності споживачів товару переміщуватиме
криву ринкового попиту вправо, як показано на рис. 2. Отже, зміна будь-якого
нецінового чинника, який раніше був сталим, переміщуватиме цю криву у нове
положення.
4
 D D
P

0
Q
Рис. 2. Переміщення кривої
попиту вправо через збільшення
кільності споживачів

Проаналізуємо впливи на попит деяких можливих змін у його нецінових

чинниках.
Доходи споживачів. Коли домогосподарства отримують у середньому більший
дохід, можна очікувати, що вони купуватимуть більше майже всіх благ, що
входять до їхнього споживчого кошика, навіть за незмінних цін. Продукти, попит
на які збільшується зі збільшенням доходів споживачів, називають нормальними
благами, або товарами вищої споживчої цінності. Попит на деякі продукти зі
зростанням доходів споживачів зменшується. У цьому випадку економісти мають
справу з благами нижчої споживчої цінності, або просто товарами нижчої
цінності.
Отже, зі зростанням середнього доходу населення криві попиту на блага вищої
споживчої цінності переміщуватимуться вправо (рис. 3), а на товари нижчої
цінності − вліво (рис. 4).

D D
P

0
Q
Рис. 3. Переміщення кривої попиту
на товар вищої споживчої цінності

D D
P

5
 Рис. 4. Переміщення кривої попиту на
товар нижчої споживчої цінності

Ціни споріднених товарів. Попит на деякий товар може змінюватися під

впливом змін у ціні споріднененого товару. Наприклад, попит на курчатину
залежить від того, як змінюється ціна яловичини. Якщо ціна на яловичину
зростатиме, то за інших однакових умов попит на курчатину збільшуватиметься.
Чому так відбувається? Річ у тім, що змінюватимуться відносні ціни, і люди
споживатимуть трохи більше дешевшого продукту (курчатини) і менше відносно
дорожчого продукту − яловичини. Так само на попит на курчатину впливатиме
динаміка цін інших товарів-замінників − свинини, риби тощо. Такі пари товарів,
для яких зростання ціни одного товару спричиняє збільшення попиту на другий,
економісти називають взаємозамінюваними товарами, або субститутами.
Підвищення ціни товару-замінника для товару, попит на який вивчається,
переміщуватиме його криву попиту вправо. Тому за кожного рівня ціни
купуватимуть, наприклад, більше курчатини (рис. 5), якщо попит на неї
збільшився через підвищення ціни на ринку яловичини.

Протилежною до розглянутої вище буде поведінка споживачів у разі зміни цін

тих товарів, які можуть використовуватися лише разом, як наприклад, бензин і
D D
P

автомобілі: за вищої ціни бензину попит на автомобілі за інших однакових умов

звужуватиметься. Такі пари товарів, для яких зростання ціни одного товару
спричиняє зменшення попиту на другий, називають взаємодоповнюваними, або
комплементарними товарами. Підвищення ціни на один із взаємодоповнюваних
продуктів (бензин) переміщуватиме криву попиту на другий продукт (автомобілі)
вліво (рис. 6). За кожного рівня ціни

6
 Рис. 5 Переміщення кривої
попиту на курчатину
D D
P

0
Q
Рис. 6. Переміщення кривої
попиту на автомобілі
на другий продукт покупці плануватимуть придбавати меншу його кількість.
Смаки і уподобання. Смаки і уподобання відображають вплив на попит
суб'єктивних чинників. Споживачі відчувають на собі різноманітні зовнішні та
внутрішні впливи, які віддзеркалюють їхні смаки. Зовнішні впливи визначаються
традиціями, релігією, історичним розвитком певної країни, природно-
кліматичними умовами, рекламою, модою тощо, а внутрішні − психологічними та
фізіологічними потребами людини. Так, традиційно українці полюбляють
смакувати мясні вироби зі свинини, проте ці продукти є табу для мусульман.
Смаки впливають на бажання людей купувати ті чи інші продукти. Зміни у
смаках можуть бути тривалими і повільними, як наприклад, витіснення
кульковими ручками чорнильних. Або ж вони можуть бути короткостроковими і
швидкими, як у випадку із сезонною модою на одяг та взуття.
Щоразу, коли споживачі надають перевагу якомусь продукту, наприклад
кульковим ручкам, попит на нього збільшується, що відображають переміщенням
кривої попиту вправо. За кожного рівня ціни люди
D D
P

0
Q

Рис. 7. Збільшення попиту на кулькові ручки

плануватимуть купувати такого продукту дещо більше (рис. 7).

7
 Чисельність населення та його структура. Попит залежить від кількості
споживачів окремого продукту. Наприклад, якщо зменшується народжуваність, то
за інших однакових умов, зменшуватиметься попит на товари для немовлят (ця
несприятлива тенденція мала місце в Україні у 90-х роках ХХ століття), а тому
криві попиту на ці товари переміщуватимуться вліво.
Розподіл доходу. Якщо сталий національний дохід перерозподіляється між
населенням, попит може змінюватися. Наприклад, коли уряд збільшує допомогу
на дітей, то попит багатодітних родин на дитячі продукти збільшуватиметься. У
такому випадку криві попиту на цю групу товарів переміщуватимуться вправо.
Припустімо, ви прочитали в сьогоднішній газеті, що зростання ціни на
курчатину викликане збільшенням попиту на неї. Через кілька днів ви читаєте, що
підвищення ціни курчатини помітно зменшило закупівлю цього продукту
типовими домогосподарствами, оскільки покупці переорієнтовуються на
яловичину, свинину, сосиски тощо. Два газетні повідомлення видаються такими,
що заперечують одне одного. Перше пов'язує зростання ціни зі збільшенням
попиту, а друге - зі зменшенням попиту. Чи можуть бути обидва твердження
правильними? Так, оскільки вони стосуються різних речей. Перше описується
переміщенням ринкової кривої попиту, а друге - рухом по стабільній кривій
попиту відповідно до зміни ціни цього товару.
Розгляньмо перше твердження, згідно з яким зростання ціни курчатини
спричинилось підвищенням попиту на неї. У цьому разі крива попиту
перемістилась вправо, показуючи, що за кожної ціни покупці бажають купувати
курчатини більше. Це переміщення, як буде з'ясовано пізніше, підвищить ринкову
ціну курчатини.
Тепер розгляньмо твердження про те, що курчатини купують менше внаслідок
її подорожчання. Це твердження стосується руху по кривій попиту і відображує
зміну у кількості цього продукту, спричинену підвищенням його ціни.
Можливі пояснення до цих газетних повідомлень такі:
1) збільшення населення, що відбулося через певні причини (наприклад, газета
повідомляла про ринок курчатини у невеликому містечку, де щойно почав діяти
потужний промисловий об'єкт), переміщує криву попиту на курчатину вправо.
8
Тоді покупці бажатимуть купувати за кожної ціни більшу кількість цього
продукту. Це, в свою чергу, підвищує його ціну внаслідок існування причини, про
яку довідаємося дещо пізніше. Отже, знайдено пояснення до першого газетного
повідомлення;
2) підвищення ціни курчатини змушує кожне окреме домогосподарство
обмежувати її закупівлі, за умови, що всі нецінові визначники попиту на неї є
сталі. Це зумовлює рух вгору по визначеній кривій попиту на цей продукт. Отже,
пояснено друге газетне повідомлення.
Уникаючи типового непорозуміння, що може породжуватися такими
повідомленнями, економісти розрізняють два терміни, − «переміщення кривої
попиту» та «рух по кривій попиту».
Поняття «попит» стосується всієї кривої попиту, тоді як поняття «величина
попиту» стосується конкретної кількості товару, яку потребують за певну ціну і
яку позначають на кривій попиту окремою точкою. Наприклад, на рис. 8 попит
зображено кривою Do; за ціни 16 грн. величина попиту становить 77 500 кг (точка
W).
Економісти вживають термін «зміна в попиті», описуючи переміщення кривої
попиту, тобто зміни в кількостях певного продукту, які споживачі планують
купувати за кожного рівня ціни. Термін «зміна величина попиту» стосується
переходу від однієї точки на кривій попиту до іншої або ж переходу від деякої
точки на початковій кривій попиту до деякої точки на новій кривій.
Отже, зміна обсягу попиту може бути результатом: зміни в попиті за незмінної
ціни, руху по даній кривій попиту відповідно до зміни ціни або поєднання цих
двох змін.
Збільшення попиту означає, що крива попиту переміщується вправо;
зменшення попиту означає її переміщення вліво. За певної ціни збільшення
попиту спричинює збільшення обсягу попиту, а зменшення попиту − зменшення
обсягу попиту. Так, на рис. 8 переміщення кривої попиту від D0 до D1 відображає
збільшення попиту, і за ціни 14 грн. величина попиту збільшується з 90 000 кг до
116 000 кг. Це показано переміщенням від точки V до точки V. Криві попиту D0 і
D1 на рис. 8 побудовано на основі табл. 2.
9
 24
D0 D1
22 Z Z
Y
20
P (грн. за кг)

X
18 X
W
16 W
V
14 V U
12
U
10
0 50 100 150
Q (тис. кг на рік)
Рис. 8. Збільшення попиту на курчатину внаслідок
збільшення доходів споживачів

Рух униз і вправо по кривій попиту спричинює збільшення величини попиту;

Y
рух угору і вліво − зменшення величини попиту. Наприклад, на рис. 8 зростання
ціни від 14 грн. до 16 грн. спричинить рух по D1 від V до W. При цьому величина
попиту зменшиться з 116 000 кг до 100 800кг.
Таблиця 2
Дві альтернативні шкали попиту на курчатину, 2005 p.
(дані гіпотетичні)
Ціна Ринкова величина попиту, Ринкова величина по
(грн за середнього річного доходу домо домо- питу за середнього річного доходу домо
за кг), господарства у господарства у
Р 30 000 грн. (тис. кг на рік) 36 000 грн. (тис. кг на рік),

Do D1
12 110,0 U 140,0 U' '
14 90,0 V 116,0 V
16 77,5 W 100,8 W
18 67,5 X 87,5 X'
20 62,5 Y 81,3 Y'
22 60,0 Z 78,0 Z'

Коли одночасно відбуваються зміна в попиті і зміна ціни, зміна обсягу попиту є
чистим результатом переміщення кривої попиту і руху по новій кривій попиту. На
рис. 9 зображено загальну зміну величини попиту Q0Q1 і вона є наслідком
переміщенням кривої попиту від Dо до D1 та руху по новій кривій попиту − з точки а
10
 до точки b відповідно до зростання ціни з P0 до P1. Збільшення
D0 D1
P

P1 b

P2 a

0 Q0 Q1 Q2 Q

Рис. 9. Зміна обсягу попиту

попиту спричинило збільшення обсягу попиту за початкової ціни Р0 на величину

Q0Q2, тоді як рух по кривій попиту D1 від а до b зумовив зменшення величини попиту
від Q2 до Q1. Збільшення чи зменшення обсягу попиту повністю залежить від відносних
величин цих двох змін.

2. Пропозиція та її визначники. Крива пропозиції та її переміщення

Кожен ринок передбачає пропозицію, так само як і попит. Пропозиція - це
кількість певного товару, яку виробники бажають виготовляти і продавати за
кожної ціни протягом певного періоду часу за інших однакових умов.
Пропозицію можна подати шкалою (схемою) пропозиції, тобто таблицею, яка
показує кількість певного товару, що пропонуватимуть за кожного рівня ціни за
інших однакових умов у межах деякого часового періоду. Припустімо, що шкала
ринкової пропозиції курчатини є такою, як показано в табл. 3. Тоді 100 000 кг
цього продукту пропонуватимуть за ціною 18 грн за 1 кг, 115 000 кг − за ціною 20
грн за 1 кг і т. д.
Таблиця З
Шкала ринкової пропозиції курчатини (дані гіпотетичні)
Комбінації Ціна (грн за 1 кг), Р Величина пропозиції (тис. кг на рік), Q

U 12 5,0
V 14 46,0
W 16 77,5
X 18 100,0
У 20 115,0
Z 22 122,5

11
 Інший спосіб подання даних табл. 3 - це крива ринкової пропозиції, яка є
графічним зображенням шкали ринкової пропозиції. По вертикальній осі
відкладаємо ціну Р за одиницю товару, а по горизонтальній − величину пропозиції
товару Q за одиницю часу (за рік). Рис. 10 показує ринкову криву пропозиції
курчатини So, що базується на даних табл. 3.
Шкала пропозиції (табл. 3) показує прямий зв'язок ціни і величини пропозиції
продукту. Такий тип зв'язку властивий більшості продуктів, що пропонуються на
ринках. Цей зв'язок називають законом пропозиції. Його суть полягає в тому, що
24 S0
за інших однакових умов виробники, як правило, бажають виготовляти і
22 z
продавати більшу кількістьy свого продукту за високої ціни, ніж за низької. Чому?
20
Як і у випадку із законом попиту, дія закону пропозиції диктується здоровим
Р (грн. за кг)

18 x
глуздом і має теоретичне пояснення. Емпіричні дослідження показують, що
w
16
ринкові криві пропозиції
v для більшості благ мають додатний нахил. Існує кілька
14
причин такого
u їх нахилу. Головна з них пов'язана з дією закону спадної віддачі.
12
Додатний нахил кривої пропозиції виражає зростання витрат на виробництво
додаткової
10
продукції за постійних виробничих потужностей. Так, наприклад,
0 50 100 150

птахофабрика, що має
Q (тис. кг на сталі
рік) виробничі потужності, може відгодовувати більше
курчат, якщо підвищить платню своїм працівникам, щоб вони надурочно
використовували виробниче обладнання. Крім того, її власники можуть найняти
додаткових працівників. Закон спадної віддачі проявиться або одразу, або
зрештою, коли додаткові працівники вироблятимуть дедалі менше додаткового
продукту: для отримання додаткового обсягу продукту виробники змушені будуть
підвищувати ціну пропозиції.

12
 Для пояснення висхідної траєкторії кривої пропозиції використовують також
закон зростання альтернативної вартості.
Шкала пропозиції, так само як і крива пропозиції, грунтується на припущенні
«за інших однакових умов». З'ясуймо, що приховується за цим припущенням. Як і
у випадку з кривою попиту, це припущення приховує нецінові чинники, які
впливають на пропозицію. Ціновий чинник, що впливає на пропозицію − це власна
ціна товару, пропозицію якого досліджують (Р). До нецінових чинників відносять
такі основні визначники пропозиції: тривалість часового періоду (t); технологія
виробництва (Т); ціни споріднених (взаємозамінюваних) товарів (Р R); ціни на
фактори виробництва (Pf); організація ринку (Оm); число фірм, що виробляють
конкретний товар (n); мета фірми інша, ніж максимізація прибутку (G);
особливі чинники, які стосуються пропозиції лише деяких товарів (наприклад,
пропозиція сільськогосподарської продукції надзвичайно чутлива до погоди) (Sf).
У наведеному переліку чинників свідомо не виділено найважливіший серед них −
витрати виробництва (С). Річ у тім, що витрати виробництва залежать і від
технології виробництва, і від цін на фактори виробництва, і від організації ринку, і
від інших особливих чинників. Тому витрати, як чинник, що впливає на
пропозицію, неявно присутні в інших її чинниках. Варто звернути увагу й на те,
що за умов чистої конкуренції витрати виробництва визначають криву пропозиції
як для окремої фірми, так і всієї галузі. Отже, вони визначають ціну пропозиції і
впливають на ціновий чинник.
Для зручності вивчення впливу цінового (власної ціни - Р) та нецінових
чинників на пропозицію, доцільно використовувати поняття функція пропозиції, її
записують у вигляді такого рівняння:
Qs = f (P; t, Т, PR, Pf, Оm, n, G, Sf, ),
де  – інші чинники.

Будь-яка крива пропозиції стосується певного періоду часу, і її вигляд та

положення залежать від тривалості та інших характеристик цього періоду.
Наприклад, якби оцінювали ринкову криву пропозиції курчатини для першого
тижня 2005 року, вона відрізнялася б від кривої на рис. 10, яка стосується всього
року. Зокрема, відмінність зумовлена тим, що виробники курчатини можуть краще
13
пристосовувати свою пропозицію до змін ціни цього продукту протягом року, ніж
протягом тижня.
Надзвичайно важливим чинником, що визначає положення і вигляд кривої
пропозиції, є технологія. Коли технологія прогресує, то це дозволяє знижувати
витрати виробництва, внаслідок чого фірми пропонуватимуть певну кількість
продукції за нижчою ціною, ніж раніше. Отже, удосконалення технології часто
спричиняє переміщення кривої пропозиції вправо, як це показано на рис. 11.

S
S

0 Q

Рис.11. Збільшення пропозиції

курчатини внаслідок удосконалення технології її виробництва

P
S
S

0 Q
Рис. І2. Зменшення пропозиції курчатини,
спричинене підвищенням ціни на індичатину

Інший важливий визначник, що впливає на вигляд і положення кривої

пропозиції, − це ціни споріднених товарів, зокрема товарів, які легко замінюють
один одного у виробничому процесі. Якщо підвищується ціна на товар-замінник,
то пропозиція аналізованого товару зменшується, а отже, його крива пропозиції
переміщується вліво (рис. 12). Наприклад, фермери можуть відгодовувати курчат
так само, як і індиків; вирощувати пшеницю так само, як і жито. Для кожної з цих
пар товарів, підвищення ціни на один з них (наприклад, на індичатину)
спричинить зменшення пропозиції іншого (наприклад, курчатини).

14
 Ще одним важливим чинником, що впливає на пропозицію, є рівень цін
ресурсів (праці, капіталу, землі), що використовують у виробництві певного
продукту. Зниження їхніх цін дозволяє здешевити виробництво продукту, а тому
фірми зможуть пропонувати певну його кількість за меншу ціну, ніж раніше. Таке
зниження цін ресурсів за інших однакових умов спричинятиме переміщення
кривої пропозиції вправо. З іншого боку, підвищення ресурсних цін може
спричиняти переміщення кривої пропозиції вліво. Наприклад, якщо заробітна
плата працівників зросте, крива пропозиції переміститься вліво, як показано на
рис. 13.

P
S
S

0 Q
Рис. 13. Зменшення пропозиції курчатини в умовах підвищення цін на ресурси

Наступний визначник пропозиції − це організація ринку. Зміни у податкових

ставках, дотації окремим виробникам якогось товару, зменшення чи збільшення
мита і квот на імпортні та експортні товари − все це впливає на зміни у
пропозиції. Якщо на ринку якогось товару з'являється монополія, то, як правило,
ціни за будь-якого обсягу виробництва зростатимуть, тоді як на досконало
конкурентному ринку вироблятиметься максимально можлива кількість
продукції за кожного рівня ціни.
Ринкова пропозиція товару залежатиме також від кількості фірм, що його
виготовляють. За певного обсягу виробництва кожної фірми, ринкова пропозиція
збільшуватиметься, коли нові фірми входитимуть у галузь. Як наслідок, − крива
пропозиції, наприклад курчатини, переміщуватиметься вправо (рис. 14) через
входження у галузь нових фірм.

15
 P

S
S

0 Q

Рис. 14.Збільшення ринкової пропозиції курчатини в умовах входження у галузь нових фірм

3. Механізм формування ринкової рівноваги

Ціну, що встановлюється на ринку під впливом взаємодії попиту і пропозиції
називають рівноважною ціною. У визначенні рівня рівноважної ціни беруть
участь усі учасники ринку, оскільки ринковий попит є сумою індивідуальних
попитів усіх покупців товару, так само як і ринкова пропозиція є сумою
індивідуальних пропозицій усіх постачальників товару на ринок, про що
докладніше йтиметься у темі 19. Кращий спосіб зрозуміти, що саме розуміють під
рівноважною ціною, − це розглянути конкретний ринок, наприклад курчатини.
Нанесемо криву попиту (рис. 1) і криву пропозиції курчатини (рис. 10) на одну
площину (рис. 15). Таке їх поєднання є можливим, оскільки вони виконані з
використанням однакових одиниць вимірювання по кожній осі. Криві, показані на
рис. 15, допоможуть визначити рівноважну ціну курчатини.
Рівноважною є та ціна, за якої величина попиту дорівнює величині пропозиції.
Саме цей обсяг товару називають рівноважною його кількістю.

24
Рис. 15. Рівновага на ринку курчатини
22 D0 S0
20
надли-
шок
P (грн. за кг)

18

16
е
14

12

10
нестача
16
0 50 100 150
Q (тис. кг на рік)
 На конкурентному ринку рівновага досягається на перетині кривих попиту і
пропозиції (точка е на рис. 15). Позначмо рівноважну ціну і рівноважну кількість
відповідно через P0 і Q0. На рис. 15 рівноважною є ціна у 16 грн за 1 кг, а
рівноважна кількість становить 77 500 кг.
Рівновага означає стан спокою або баланс між протидіючими силами. Це
така ситуація, за якої відсутня тенденція до зміни. Рівноважна ціна відповідає
такому рівню ціни, до якого прямують фактичні ціни на ринку. Це ціна, яка може
утримуватися на певному рівні тривалий час. Будь-яка ціна, яка не є рівноважною,
не може утримуватися на певному рівні довго, оскільки діють базові ринкові сили
попиту і пропозиції, які стимулюють зміну ціни.
Властивість ціни на вільному ринку змінюватися доти, доки ринок не досягне
рівноваги (тобто величини попиту і пропозиції на зрівняються) нерідко називають
ринковим механізмом. У найбільш загальному вигляді його можна визначити як
механізм пристосування пропозиції до наявного попиту. Це поняття застосовують
як стосовно окремого ринку, на якому встановлюється часткова рівновага, так і до
усієї сукупності ринків, коли йдеться про встановлення загальної рівноваги у
межах національної економіки. Ядром ринкового механізму є система цін, або
ціновий механізм.
Зясуймо, чому фактичні ціни відхиляються час від часу від рівноважної ціни і
як саме ринковий механізм спрямовує їх у потрібному напрямку.
Фактична ціна відхиляється від рівня рівноважної, по-перше, тоді, коли
продавці прагнуть навязати покупцям ціну вищу, ніж рівноважна. Для ілюстрації
цього випадку знову повернімося до рис. 15. Наприклад, за ціни 22 грн за 1 кг
крива попиту показує, що величина попиту на курчатину становитиме 60 000 кг на
рік, тоді як крива пропозиції показує, що пропонуватиметься 122 500 кг на рік. За
такої ціни утвориться надлишок, або перевищення величини пропозиції над
величиною попиту в 62 500 кг, що показано лінією «надлишок». За цих обставин,
деяку кількість пропонованої курчатини не буде продано. Запаси курчатини
збільшаться, і виробники змушені знижувати свої ціни для того, щоб позбутися
небажаних запасів. Стрілки вздовж кривих − це напрям, в якому змінюється ціна,
якщо на ринку є надлишок.
17
 По-друге, ціну, що є нижчою ніж рівноважна певний час на ринку можуть
утримувати покупці. Якби на ринку курчатини ціна становила 12 грн, то крива
попиту показала б бажану для споживачів кількість продукту (110 000 кг), а крива
пропозиції − бажану для виробників величину пропозиції (5000 кг). Знову
виявляємо розбіжність між цими величинами. Проте, як показано на рис. 15, тепер
має місце нестача, або перевищення величини попиту над величиною пропозиції у
105 000 кг на рік, що показано лінією «нестача». За цих обставин, деякі споживачі
не зможуть придбати дефіцитний товар. В умовах дефіциту блага конкуренція між
покупцями призводить до зростання його ціни, що показано спрямованими вгору
стрілками. Отже, ціна 12 грн за 1 кг курчатини не змогла б утримуватись довго.
Доки фактична ціна на конкурентному ринку перевищує рівноважну, доти на
неї тиснутиме надлишок. Аналогічно, якщо фактична ціна менша, ніж рівноважна,
на неї тиснутиме нестача. У першому випадку фактичну ціну конкурентні сили
штовхатимуть униз, а в другому − вгору. Ринковий механізм, по суті, ділить усіх
покупців і продавців товару на дві групи: одну складають ті покупці і продавці, які
зможуть відповідно викуповувати і продавати рівноважну кількість товару; до
другої групи входять ті покупці і продавці, які не зможуть купувати і продавати
товар за рівноважної ціни. У цьому полягає суть нормувальної функції
рівноважної ціни.
Отже, завжди фактична ціна прямує до рівноважної. Проте потрібно
пам'ятати, що цей рух не завжди є швидким. Нерідко він може бути тривалим, а
інколи фактична ціна не може зрівнятися з рівноважною, бо за короткий час
рівноважна ціна знову змінилася. Загалом доходимо висновоку, що фактична ціна
блага прямує до його рівноважної ціни. Цей висновок має велике теоретичне і
практичне значення. Однак у багатьох випадках єдине, що потрібно - це
передбачити, зростатиме ціна чи вона знижуватиметься.
Відхилення цін від рівноважного рівня можливе також тоді, коли у процес
ринкового ціноутворення втручається держава, яка може вдаватися до прямого
регулювання цін, що означає встановлення певного значення ціни. Розрізняють два
основні варіанти такого державного втручання – запровадження максимальної
(Рmax) і мінімальної (Рmin) ціни. У першому випадку уряд встановлює верхню межу
18
ціни, яка є нижчою ніж рівноважна (Рmax  Р0). В другому − запроваджує верхню
межу ціни, яка перевищує рівень рівноважної (Рmin  Р0).
Максимальну ціну уряд запроваджує на деяких продовольчих ринках
здебільшого у надзвичайних ситуаціях – під час війни, стихійних лих тощо. Іноді
її запроваджують на ринку палива та ринку дешевого муніціпального житла. В
будь-якому разі ця ціна породжує хронічний дефіцит, який ринковий механізм
усунути не може.
Річ у тім, що уряд забороняє продавати дефіцитний товар за цінами, вищими
ніж фіксована ціна. Тих продавців, які цю заборону порушують, уряд притягає до
адміністративної і навіть кримінальної відповідальності. Проте, завжди
знаходяться ті, хто, незважаючи на можливе покарання, продають деяку кількість
дефіцитного товару на “чорному” ринку за цінами, що перевищують Рmax.
Неможливість повного задоволення попиту на дефіцитний товар робить
необхідним раціонування його споживання, що досягається за допомогою
впровадження альтернативних щодо ринкового механізму способів розподілу
дефіцитних товарів – продовольчих карток, черг тощо.
Мінімальну ціну часто застосовують на ринку праці (мінімальна заробітна
плата), на ринках сільськогосподарської продукції. Ця ціна так само як і
максимальна ціна, паралізує дію ринкового механізму, бо фактичні ціни не
можуть опуститися нижче фіксованого урядом рівня. Наприклад, запровадження
урядом мінімальної заробітної плати може індукувати безробіття та “чорний”
ринок. На цьому ринку ставка заробітної плати є нижча, ніж мінімальна заробітна
плата.
Розглянуті випадки передбачали наявність певного рівня рівноважної ціни, до
якого прямують фактичні ціни. Проте на вільному ринку рівень рівноважної ціни
так само час від часу змінюється. Розгляньмо кілька можливих ситуацій, коли
змінюється стан ринкової рівноваги.

4. Зміна параметрів ринкової рівноваги під впливом змін попиту та

пропозиції

19
 Вплив на ринкову рівновагу змін у попиті. Як уже зазначалося, криві попиту
переміщуються відповідно до змін у нецінових визначниках попиту. Будь-які
криві попиту і пропозиції, подібні до зображених на рис. 15, по суті, є
моментальною світлиною ринкової ситуації протягом певного періоду, тобто
такого періоду, в межах якого нецінові визначники попиту і пропозиції є сталими.
Нас цікавить, що відбувається з рівноважною ціною і кількістю продукту,
наприклад, тієї ж курчатини, коли крива попиту цього продукту змінюється?
Припустімо, що зростають доходи споживачів, і крива попиту на курчатину
переміщується вправо (від D0 до D1). Коли відбудеться таке переміщення, ціна Ро
перестане бути рівноважною, проте деякий час саме за такою ціною продуценти
продаватимуть цей товар. За цієї ціни виникне дефіцит курчатини, який на рис. 16
вимірюється довжиною відрізку Q0Q = 77 500 кг − 100 800 кг = - 23 300 кг. Якась
частина споживачів не зможе придбати за ціною Ро бажану кількість курчатини,
що спонукатиме їх підвищувати ціну попиту. Підвищення ціни попиту − це форма
прояву конкуренції між споживачами за право купівлі додаткової кількості
курчатини. Вона стимулює виробників до збільшення обсягу пропозиції
курчатини, оскільки з'являється можливість підвищувати ціну пропозиції
відповідно до зростання ціни попиту. Така залежність спонукатиме виробників
конкурувати між собою за право продавати більшу кількість курчатини за вищою
ціною. Отже, тимчасове порушення ринкової рівноваги, спричинене зростанням
доходів споживачів, матиме такі наслідки:
1) виникне тимчасовий дефіцит курчатини;
2) запрацюють конкурентні сили;
3) рівноважна ціна Ро втратить свій «статус», тобто перестане бути
рівноважною, але деякий час залишатиметься реальною;
4) фактична ціна якийсь час перебуватиме нижче рівня нової рівноважної
ціни, і неухильно прямуватиме до нього.
Порушення ринкової рівноваги в умовах вільного ринку є тимчасовим
явищем, якщо уряд не втручається у ринок певного товару і не встановлює
обмеження на зміну ціни. Через деякий час ринок знову урівноважується, вста-
новлюється нова рівноважна ціна Р1 і кількість Q'0 y точці перетину попередньої
20
кривої пропозиції S0 та нової кривої попиту D1 (точка е' на рис. 16). Тепер на
ринку курчатини продаватиметься кількість Q'0.
Можна зробити висновок: збільшення попиту за інших однакових умов
підвищуватиме ринкову рівноважну ціну і кількість, тоді як зменшення попиту
знижуватиме рівноважну ціну і кількість. Тепер можна пояснити, чому зросла
ціна на курчатину у випадку, про який ішлося у першому газетному
повідомленні (згадайте два газетні повідомлення, розглянуті у першому
питанні): попит на курчатину зріс і крива попиту перемістилася вправо, що і
спричинило зростання рівноважної ціни.
Вплив змін у пропозиції на ціну. Криві пропозиції так само, як і попиту, з
часом переміщуються внаслідок змін у нецінових визначниках пропозиції. Що
ж відбувається з рівноважною ціною і кількістю продукту, тієї ж курчатини,
коли його пропозиція змінюється?
Припустімо, що з'явилася ефективніша технологія відгодівлі курчат. Як нам
уже відомо, за інших однакових умов пропозиція курчатини має зрости, і

24 D0 D1 S0
P (грн. за кг)

22

20
e
Р1 18 e
Р0 16 a
14

12
Q0 Q0 Q
10
40 90 140 190
Q (тис. кг на рік)

Рис. 16. Зміна ринкової рівноваги за зростання доходів населення

P
D1
S1
S2
е
P0
е
P0

0
Q0 Q1 Q

21
 Рис. 17. Зміна ринкової рівноваги в
умовах удосконалення технології виробництва
крива пропозиції переміститься вправо.
Цю ситуацію змодельовано на рис. 17. З удосконаленням технології
виробництва рівноважна ціна знизиться з Р0 до Р'0, а рівноважна величини попиту
− пропозиції збільшаться з Q0 до Q1. Можна зробити висновок: збільшення
пропозиції за інших однакових умов знижуватиме рівноважну ціну і
збільшуватиме рівноважний обсяг попиту − пропозиції. Не важко з'ясувати, що
зменшення пропозиції супроводжуватиметься протилежними наслідками.

22
 Тема 3. Еластичність попиту та пропозиції
1. Аналіз еластичності попиту
1.1.Цінова еластичність попиту: суть, види методологія обчислення
1.2. Визначники цінової еластичності попиту
1.3. Еластичність попиту і загальний виторг виробника
1.4. Інші концепції еластичності попиту: перехресна еластичність попиту та
еластичність попиту за доходом
2. Аналіз еластичності пропозиції
2.1.Цінова еластичність пропозиції: суть, види методологія обчислення
2.2. Визначники цінової еластичності пропозиції

1.1.Цінова еластичність попиту: суть, види методологія обчислення

Згідно із законом попиту споживачі зі зниженням ціни здебільшого купують
більше товарів і послуг, і - навпаки. Однак чутливість споживачів до зміни ціни є
різною для різних товарів. Їхня реакція на зміну величини попиту на один і той же
продукт, як правило, суттєво змінюється у разі зміни його ціни у різних межах.
Економісти вимірюють ступінь чутливості споживачів щодо змін у ціні товару, за
допомогою концепції цінової еластичності попиту. Еластичність попиту за ціною
відображає відсоткову зміну величини попиту на товар, зумовлену одновідсотковою
зміною його ціни, за незмінності всіх інших визначників попиту. Її іноді називають
прямою еластичністю попиту.
Ступінь цінової еластичності попиту вимірюють за допомогою коефіцієнта
еластичності попиту (Ed), обчисленого за формулою:
% Qd
Ed = (1),
% P
де %ΔQd - відсоток зміни величини попиту на продукт, а %P - відсоток зміни
ціни продукту.
Коефіцієнт еластичності попиту за ціною зазвичай є від'ємним. Проте, економісти
ігнорують від'ємний знак, і беруть до уваги лише абсолютне значення цього
коефіцієнта (за модулем)
Попит на товар є еластичним Ed > 1, якщо одновідсоткова зміна ціни спричиняє
більшу, ніж на один відсоток зміну у величині попиту.
Якщо одновідсоткова зміна ціни спричиняє меншу, ніж на один відсоток зміну
величини попиту на певний товар, то попит є нееластичним (Еd < 1). Наприклад, якщо
зниження ціни на 2% збільшує величину попиту на 1%, то Еd = - 0, 5.
Якщо відсоткова зміна величини попиту дорівнює відсотковій зміні ціни, то попит
є одинично еластичним попитом за ціною.
Випадок, коли споживачі абсолютно нечутливі до зміни ціни певного товару,
виражають за допомогою терміну «абсолютно, або досконало нееластичний» попит.
Цей вид еластичності попиту простежується тоді, коли зміна ціни товару не спричиняє
жодної зміни у величині попиту. Як приклад можна навести попит на інсулін хворих

P
D1

P0 D2

0 Q0 Qd
гострою формою цукрового діабету. Графічно цей випадок зображують за допомогою
кривої попиту, паралельної до вертикальної осі.
У разі, коли споживачі абсолютно чутливі до зміни ціни певного товару, прийнято
вживати термін «абсолютно, або досконало еластичний» попит. У цьому випадку,
найменше зниження ціни товару спонукає споживачів збільшувати обсяг його купівлі
від нуля до межі їхньої купівельної спроможності, і навпаки, найменше підвищення
ціни зменшує величину попиту до нуля. Прикладом абсолютно еластичного попиту є
попит на продукт окремої фірми, яка продає його на ринку чистої конкуренції. На
рисунку абсолютно еластичний попит зображено лінією D2.
Коли йдеться про еластичність попиту, нерідко достатньо сказати, що він
еластичний чи нееластичний. В інших випадках потрібно обчислювати точне значення
коефіцієнта еластичності попиту. Для цього використовують формули обчислення
коефіцієнтів його дугової і точкової еластичності. Розгляньмо спочатку як
обчислюють коефіцієнт дугової еластичності попиту.
Перший крок до конкретизації формули (1) - це з'ясування способу вимірювання
відсоткових відношень. Зазвичай обчислення відсоткового відношення полягає у
використанні вихідного значення змінної у знаменнику, а зміни її значення - у
чисельнику дробу. Наприклад, якщо величина попиту на помідори спочатку становила
10 000 тонн на місяць, а потім зменшилася на 2500 тонн, говорять, що величина
попиту зменшилася на 25% (2500 / 10 000 • 100).
Тут варто звернути увагу на одну незручність, що виникає при обчисленні такого
виду відсоткових змін. Річ у тім, що однакова кількісна зміна в протилежному напрямі
дає іншу відсоткову зміну величини попиту на певний товар. Збільшення обсягу
попиту на помідори з 7500 тонн на місяць до 10 000 тонн на місяць забезпечить 33%-е
збільшення величини попиту:
(10 000 - 7500) : 7500×100 = 33%.
Зазначена незручність спонукала економістів запровадити міру еластичності, як
попиту, так і пропозиції, яка б відрізнялась універсальністю. Відомий математик і
економіст Р. Ален запропонував використовувати середню точку інтервалу, в якому
відбуваються зміни, як знаменник дробу. Формула середньої точки Алена не єдино
можлива, але вона прижилася з роками і нині економісти її широко застосовують. Для
знаходження середньої точки інтервалу достатньо взяти, наприклад, суму початкового
і кінцевого значень величини попиту і поділити її на два. У нашому прикладі середня
точка інтервалу дорівнює:
(7500 + 10 000) : 2 = 8750.
Тепер, якщо за знаменник використовувати цю величину, то зміна величини
попиту на 2500 тонн спричиняє його зміну на 28,6%, незалежно від того чи величина
попиту зменшується чи збільшується. Позначимо через Q1 і Q2 величину попиту
відповідно до і після її зміни. Тепер відносну зміну у величині попиту можна
обчислити так:
(Q2 - Q1) : (Q2 + Q1) : 2.
Аналогічний підхід можна використати для визначення відсоткової зміни ціни.
(Р2 – Р1) : (Р2 + Р1) : 2,
де Р1 і Р2 – це відповідно початкова ціна і ціна після її зміни
Тепер формула середньої точки набуде такого вигляду:
Ed = ((Q2 - Q1) : (Q2 + Q1) : 2) : ((Р2 – Р1) : (Р2 + Р1) : 2), або
 Q2 − Q1
Q + Q1
Ed = 2 .
P2 − P1
P2 + P1
Недолік формули середньої точки полягає в тому, що вона може ввести в оману,
якщо її застосовувати до дуже широких інтервалів змін у ціні та величині попиту.
Відтак її рекомендують застосовувати до відносно невеликих інтервалів змін ціни. У
більшості випадків доводиться обчислювати коефіцієнт еластичності для окремої
точки на кривій попиту. Якщо крива попиту є прямою, то в загальному випадку їй
відповідатиме лінійна функція:
Qd=a - bP.

T D (Q d =a - b ·P )

P2
?P
P1
?Q

a
0 Q2 Q1 Qd

Як видно з рисунку, кутовий коефіцієнт b = а : Т = Qd : Р. Якщо врахувати, що

коефіцієнт Ed ми можемо в загальному вигляді записати як
Qd
Qd P
Ed = Qd =  , (3)
P P Qd
P
то формула для обчислення коефіцієнта точкової еластичності попиту набуде
вигляду:
bP P
Ed = = (4)
a − bP T − P
Тепер можна отримати зручну для користування формулу обчислення коефіцієнта
точкової еластичності попиту. Для цього потрібно виразити чисельник і знаменник у
формулі (4) за допомогою геометричних величин:
0P
Ed = , оскільки РТ = 0Т - 0Р,
PT
де 0Р – геометричний вираз ціни, що відповідає точці у якій вимірюють Ed.
 В серединній точці лінії попиту (точка А) коефіцієнт еластичності попиту завжди
дорівнює одиниці, оскільки в ній 0Р = РТ. На цій кривій містяться також еластичний і
нееластичний інтервали. В межах еластичного інтервалу розташовані всі точки, для

P
12
T
11
Еластичний інтервал
10
9
Точка одиничної
8 еластичності
B
7
6 Нееластичний
5 інтервал
A
4
3
2
C a
1
0
0 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 Q
11

яких коефіцієнт еластичністі попиту більший, ніж одиниця. Отже, в цих точках попит
еластичний. В межах нееластичного інтервалу розташовані всі точки, в яких
коефіцієнт еластичності попиту менший від одиниці. Отже, у цих точках попит
нееластичний. Варто також звернути увагу на те, що в точці а попит абсолютно
нееластичний (Ed = 0), а при наближенні до точки Т на нескінченно малу відстань
попиту стає абсолютно еластичним (Ed = ).

1.2. Визначники цінової еластичності попиту

Замінюваність. Важливим визначником еластичності попиту на товар, є
наявність товарів-замінників (взаємозамінюваних товарів). Коли у товару є близький
товар-замінник, то попит на нього має тенденцію до відносної еластичності, оскільки
люди легко можуть переходити на товари-замінники у разі підвищення ціни на товар,
еластичність якого розглядається. Наприклад, попит на кукурудзяну олію відносно
еластичний, оскільки її можна легко замінити будь-якою іншою рослинною олією у
процесі приготування їжі. З іншого боку, попит на сіль відносно нееластичний,
оскільки для неї немає товарів-замінників.
Питома вага видатків на товар у бюджеті споживача. Чим більшою є частка
видатків на деякий продукт у бюджетах його споживачів тим вищою буде за інших
однакових умов еластичність попиту на нього. На такі товари, як сіль, сірники, олівці,
питома вага яких у бюджеті родини незначна, попит відносно нееластичний. У той же
час попит, скажімо, на легкові автомобілі, нерухомість є відносно еластичним, тому
що ці товари займають вагоме місце у бюджеті споживача.
Предмети розкоші і предмети першої необхідності. Попит на предмети першої
необхідності, як правило, нееластичний, а на предмети розкоші - еластичний. Хліб і
електроенергія - предмети першої необхідності. Підвищення цін не спричиняє
істотного зменшення їхнього споживання для побутових потреб. Попит на сіль
зазвичай є вкрай нееластичним, зокрема і тому, що вона є предметом першої
необхідності.
Час. Одне з найважливіших міркувань щодо визначення еластичності попиту —
це часові межі, в яких споживачі ухвалюють рішення про покупки. Через деякі
обставини в коротких проміжках часу попит на більшість продуктів менш еластичний,
ніж у довгих часових інтервалах. Одна з причин цього - повне пристосування до зміни
ціни якогось товару може вимагати змін в асортименті і кількості продуктів, що
входять у споживчий «кошик». Класичний приклад - ціна на бензин. Коли в 70-х роках
у західних країнах ціни на бензин стрімко зросли, спочатку багато людей намагалися
зменшити регулярність поїздок, але обсяг спожитого бензину зменшився незначно.
Однак з часом автовласники пристосувалися до ситуації. Вони купляли економічніші
автомобілі, шукали житло ближче до місця праці чи частіше використовували послуги
муніципального транспорту. Поступово величина попиту на бензин впала значно
більше, ніж відразу після підвищення цін на нього.

1.3. Цінова еластичність попиту та загальний виторг виробника

Економістам добре відомо, що видатки споживачів залежать не тільки від ціни
товару, але й від еластичності попиту за ціною. Загальні видатки споживачів (ТЕ) на
придбання деякої кількості товару – це добуток його ціни (Р) на цю кількість товару
(Q): ТЕ = Р×Q.
Загальні видатки споживачів дорівнюють загальному виторгу (TR), який
отримують фірми від реалізації цієї кількості товару. Отже:
TR = Р×Q.
Виробникові важливо знати, як зміниться їхній виторг (видатки споживачів), якщо
ціна товару зросте (знизиться)? Відповідь залежить від цінової еластичності попиту
цього товару. На рисунку загальний виторг (загальні видатки) зображено площею

p
T

p1 e

a
0 Q
Q

прямокутника 0Р1еQ1.
Припустімо, що ціна товару знизилась до Р2. На рисунку зображено три
прямокутники – А, В і С. Отож можемо виразити графічно TR1 i TR2 за допомогою цих
прямокутників:
TR1 = Р1 × Q1 = A + B,
TR2 = Р2 × Q2 = A + С.
 p

p1 e1
B e 2N
•
A C
a
0
Q1 Q2 Q

Збільшення TR при зниженні ціни за умови, що Ed > 1

Зіставивши ці площини доходимо висновку, що TR2 > TR1, оскільки:
А + С > А + В.
Еластичність попиту за ціною в межах дуги e1e2, більша за одиницю. Якщо ціна
цього товару зросте від Р2 до Р1 то, зрозуміло, виторг виробників зменшиться з TR2 до
TR1, оскільки С > В.
Нехай тепер попит на товар відносно нееластичний.

N
p3 • e3
p4 B e4
A C
0 Q3 Q4 Q

Дуга е3е4 міститься на нееластичному відрізку кривої D. Тому при зниженні ціни
TR зменшиться, і навпаки, він збільшиться унаслідок її зростання:
TR3 = Р3 × Q3 = A + B,
TR4 = Р4 × Q4 = A + С.
Отже, TR3 > TR4 позаяк В > С.
У випадку Ed = 1 TR при зміні ціни не зміниться, оскільки В = С.
Не важко зрозуміти, що за досконало нееластичного попиту (Ed = 0) зниження ціни
спричинятиме зменшення TR.

1.4. Інші концепції еластичності попиту: перехресна еластичність попиту та

еластичність попиту за доходом

Економісти використовують також й інші види еластичності, які

застосовують з метою вивчення впливу нецінових чинників (рівень цін
взаємозамінних та взаємодоповнюваних товарів, середній дохід споживачів певного
товару) на попит у цілому.
Чутливість попиту до змін у доході, тобто гранична величина переміщення кривої
попиту, у разі зміни доходу, вимірюється за допомогою еластичності попиту за
доходом. Цей вид еластичності визначається як відношення відсотка зміни величини
попиту на товар до відсотка зміни доходу споживачів цього товару. Вимірювання
еластичності попиту за доходом базується на припущенні, що ціна товару в
конкретний момент не змінюється. Використовуючи знайомі нам позначення Q1 і Q2,
які характеризують величину попиту до і після зміни доходів (початковий рівень
доходу позначимо як Y1, а кінцевий – Y2), формулу середньої точки для обчислення
коефіцієнта еластичності попиту за доходом (income Еd) можна виразити так:
Q2 − Q1
%Qd Q2 + Q1
incomeEd = = .
%P Y2 − Y1
Y2 + Y1
Числове значення еластичності попиту за доходом тісно пов'язане з поняттям
нормальних благ (їх ще називають товарами вищої споживчої цінності) і товарів
нижчої споживчої цінності. Для нормальних благ підвищення доходу викликає
підвищення попиту на них. Оскільки в цьому випадку дохід і попит змінюються в
одному і тому ж напрямі, еластичність попиту за доходом на товари вищої споживчої
цінності матиме додатний коефіцієнт. Навпаки, для товарів нижчої цінності
збільшення доходу викликає зменшення попиту. Тут дохід і попит змінюються в
протилежних напрямах, тому еластичність попиту за доходом для товарів нижчої
цінності матиме від'ємний коефіцієнт.
Поняття еластичності попиту за доходом є корисним для розуміння ще однієї
суттєвої відмінності - між предметами розкоші і предметами першої необхідності.
Економісти вивели таке правило: до предметів розкоші відносять ті блага, для
яких коефіцієнт еластичності попиту за доходом більший за одиницю, а до предметів
першої необхідності відносять ті блага, для яких цей коефіцієнт менший за одиницю.
Іншим неціновим чинником, що спричинює зміну попиту на певний товар, як
відомо, є зміна ціни деякого іншого товару. Такі економічні залежності можуть
виражатися в рамках поняття перехресної еластичності попиту, яку визначають як
відсоткову зміну величини попиту одного товару, зумовлену одновідсотковою зміною
ціни іншого товару. Формула середньої точки для обчислення коефіцієнта перехресної
еластичності попиту (Edxy)виглядає так само, як формула середньої точки для
обчислення коефіцієнта еластичності попиту за ціною, з тією лише різницею, що
чисельник у цьому випадку показує відсоток зміни величини попиту на один товар, а
знаменник - відсоток зміни ціни деякого іншого товару:
Q2 ( x) − Q1 ( x)
Q ( x) + Q1 ( x)
Ed xy = 2 ,
P2 ( y ) − P1 ( y )
P2 ( y ) + P1 ( y )
де Q1(x) і Q2(x) величини попиту на товар Х відповідно до і після зміни ціни
товару Y; Р1(y) і Р2(y) – відповідно початкова ціна і ціна товару Y після її зміни.
Перехресна еластичність попиту пов'язана з поняттями товарів-замінників і
комплементарних товарів. Оскільки яловичина і курчатина є взаємозамінними
товарами стосовно одне одного, підвищення цін на яловичину збільшує попит на
курчатину; у цьому випадку перехресна еластичність попиту виражатиметься
додатним коефіцієнтом. Навпаки, автомобільне мастило і бензин є
взаємодоповнюваними товарами, і зростання цін на бензин, за інших однакових умов,
зменшить попит на мастило. Таким чином, перехресна еластичність попиту
виражатиметься від'ємним коефіцієнтом. У випадку, коли ринки двох товарів не
взаємодіють між собою то обчислений для них Edxy дорівнюватиме нулю.

2.1.Цінова еластичність пропозиції: суть, види методологія обчислення

Поняття еластичності поширюється не лише на попит. Його також
використовують для визначення реакції величини пропозиції на зміну ціни.
Еластичність пропозиції за ціною визначають як відсоток зміни у величині
пропозиції продукту, зіставлений з відсотком зміни у ціні продукту. Зауважимо, що
формула середньої точки для обчислення коефіцієнта еластичності пропозиції за
ціною збігається з аналогічною формулою для обчислення коефіцієнта дугової
еластичності попиту. Відмінність полягає лише у тому, що параметр Q у
чисельнику цієї формули тепер позначає величину пропозиції, а не величину попиту,
як раніше:
Q ( x) 2 − Q ( x )1
Q ( x) 2 + Q ( x )1
Es = .
P (v) 2 − P(V )1
P (V ) 2 + P( v )1
Отже, дугова еластичність пропозиції характеризує чутливість виробників
деякого товару до зміни його ціни в межах визначеної дуги на кривій пропозиції.
Оскільки між зміною у ціні і у величині пропозиції існує пряма залежність,
значення коефіцієнта еластичності пропозиції є додатним. На рисунку показано
розрахунок коефіцієнта дугової еластичності пропозиції для двох окремих випадків:
1) лінія пропозиції S1 – це промінь, проведений з початку координат. В межах
будь якої дуги на цій лінії еластичність пропозиції є одиничною (Es1 = Es2
= 1);
2) лінія пропозиції S2 є кривою зі змінною еластичністю. В межах дуги АВ
пропозиція є еластичною (Es1), тоді як в межах дуги MN вона є
нееластичною за ціною (Es1).

P
11
10
9 N
Es 1=1,0
8
7 S1 M Es 4=0,41
6
5 S2
4 Es 2=1,0
3 B
A
2
1 Es 3=3,4
0
0 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11
Обсяг пропозиції Q s
 Економісти розмежовують три основні типи еластичності пропозиції за ціною:
еластична (Es1); нееластична (Es1); одинично еластична пропозиція (Es = 1).
Поряд з дуговою еластичністю пропозиції економісти використовують у разі
потреби й інший її вид – точкову еластичність пропозиції. Вона характеризує
чутливість продавців деякого продукту до зміни його ціни в окремо взятій точці на
кривій пропозиції. Формула для обчислення коефіцієнта точкової еластичності
пропозиці (Es) подібна до формули визначення коефіцієнта точкової еластичності
попиту:
Es = 0Р : РТ,
де 0Р – геометричний вираз ціни, що відповідає точці, в якій визначають
еластичність пропозиції;
PT = 0Т - 0Р; 0Т - довжина відрізка на вертикальній осі від початку системи
координат до точки перетину цієї осі прямою лінією пропозиції
На рисунку показано розрахунок коефіцієнтів еластичності пропозиції для точок
А і В. Варто звернути увагу на те, що лінія пропозиції S1 перетинає вертикальну вісь
вище початку системи координат, у точці Т1. Така лінія пропозиції характеризує
відносно еластичну пропозицію в будь-якій її точці, оскільки в будь-якій її точці Es
завжди буде більше, ніж одиниця. Якщо ж лінія пропозиції перетинає вертикальну вісь
нижче початку системи координат (таке розташування має крива S2; вона перетинає
вісь ціни у точці Т2), то вона характеризує відносно нееластичну пропозицію в будь-
якій її точці, оскільки в кожній її точці Es завжди буде менше, ніж одиниця.

0
S1
P
A
6• • Es = 6 = 1,5
6-2
5•
S2
4•
3•
T1= • B•
Es = 24 = 0,5
2 1•
0 • • • • •
Qs
-1 •
T2=- •
2 -3 •

На рисунку представлені три криві пропозиції, які характеризують еластичність

пропозиції рівну одиниці (крива S1); абсолютно, або досконало еластичну пропозицію

P
S 1 (Es = 1)
S 3 (Es = 0)

Ps

S 2 (Es = )

0 Q* Qs

(крива S2); абсолютно, або досконало нееластичну пропозицію (крива S3).

 2.2. Визначники цінової еластичності пропозиції
Оперуючи поняттям еластичність пропозиції за ціною, економісти беруть до
уваги визначники, від яких вона залежить. Одним із найважливіших визначників
еластичності пропозиції будь-якого продукту є мобільність факторів його
виробництва. В цьому випадку термін «мобільність» має виражати ту легкість, з якою
необхідні фактори виробництва можуть бути залучені з інших галузей у дану галузь, а
також їхнє перетікання у зворотному напрямку. Класичним прикладом мобільних
ресурсів є вантажний транспорт.
Навпаки, цілі групи товарів виробляють за допомогою значно менш мобільних
ресурсів. Характерним у цьому відношенні є ринок нафти і нафтопродуктів. На
початку 70-х років у зв'язку з різким зростанням цін на нафту у виробників з'явилися
додаткові стимули для буріння нових нафтових свердловин. Однак, при обмеженій
кількості бурових вишок та іншого високоспеціалізованого обладнання (не кажучи
вже про незначну кількість місць, придатних для цих цілей) десятикратне підвищення
цін на нафту за десятиліття викликало лише відносно невелике збільшення її
видобутку.
Другим важливим чинником, що визначає еластичність пропозиції, є час. Як і у
випадку з попитом, еластичність пропозиції за ціною має тенденцію збільшуватися в
довгих часових інтервалах. Частково це випливає із мобільності економічних ресурсів.
Ще одним визначником еластичності пропозиції є умови та вартість зберігання
пропонованої продукіції. Якщо умови зберігання деякого продукту погані, а вартість
зберігання є високою, то це впливатиме на зниження його еластичності пропозиції.
Можна згадати ще й такий визначник еластичності пропозиції, як вартість
розширення виробництва продукту. Якщо розширення виробництва товару, що
подорожчав потребує значних капіталовкладень, то виробники не відразу відреагують
на підвищення ціни збільшенням обсягу виробництва за рахунок додаткових
капіталовкладень. Більше того, вони можливо утримаються від будь-яких додаткових
капіталовкладень, якщо вважатимуть, що за деякий час ціна цього товару може
повернутися до попереднього рівня. Отже, зазначений визначник впливатиме на
зниження еластичності пропозиції товарів, вартість розшрирення виробництва яких є
значною.
 Т. 4. Мікроекономічний аналіз державного регулювання економіки
1. Законодавче встановлення максимальних та мінімальних цін
2. Прямі та непрямі податки. Вплив непрямих податків на пропозицію товару
3. Суть та наслідки надання дотацій виробникам
4. Економічний зміст та наслідки призначення субсидій споживачам
5. Державне втручання у функціонування ринків сільськогосподарської продукції

1. Законодавче встановлення максимальних та мінімальних цін

Реалізуючи свої соціально-економічні функції держава може вдаватися до
прямого регулювання цін, що означає встановлення певного значення ціни.
Розрізняють два основні варіанти такого державного втручання – запровадження
максимальної (Рmax) і мінімальної (Рmin) ціни. У першому випадку уряд встановлює
верхню межу ціни, яка є нижчою ніж рівноважна (Рmax  Р0). В другому −
запроваджує верхню межу ціни, яка перевищує рівень рівноважної (Рmin  Р0).
Запровадження максимальної ціни передбачає встановлення урядом верхньої
межі ціни, яка є нижчою ніж рівноважна (Рmax  Р0). Максимальну ціну уряд
запроваджує на деяких продовольчих ринках здебільшого у надзвичайних ситуаціях
– під час війни, стихійних лих тощо. Іноді її запроваджують на ринку палива та
ринку дешевого муніципального житла. В будь-якому разі ця ціна породжує
хронічний дефіцит, який ринковий механізм усунути не може.
Річ у тім, що уряд забороняє продавати дефіцитний товар за цінами, вищими
ніж фіксована ціна. Тих продавців, які цю заборону порушують, уряд притягає до
адміністративної і навіть кримінальної відповідальності. Проте, завжди знаходяться
ті, хто, незважаючи на можливе покарання, продають деяку кількість дефіцитного
товару на “чорному” ринку за цінами, що перевищують Рmax. Неможливість повного
задоволення попиту на дефіцитний товар робить необхідним раціонування його
споживання, що досягається за допомогою впровадження альтернативних щодо
ринкового механізму способів розподілу дефіцитних товарів – продовольчих карток,
черг тощо.
Законодавче встановлення мінімальної ціни передбачає заборону купівлі-
продажу товару нижче встановленого рівня. Законодавче встановлення мінімальної
ціни є дієвим, якщо мінімальна ціна перевищує рівень рівноважної (Рmin  Р0).
Мінімальну ціну часто застосовують на ринку праці (мінімальна заробітна
плата), на ринках сільськогосподарської продукції. Ця ціна так само як і
максимальна ціна, паралізує дію ринкового механізму, бо фактичні ціни не можуть
опуститися нижче фіксованого урядом рівня. Наприклад, запровадження урядом
мінімальної заробітної плати може індукувати безробіття та “чорний” ринок. На
цьому ринку ставка заробітної плати є нижча, ніж мінімальна заробітна плата.

2. Прямі та непрямі податки. Вплив непрямих податків на пропозицію

товару
Сукупність податків, зборів, інших обов'язкових платежів у бюджети і
внесків у державні цільові фонди, які стягуються у встановленому порядку,
становлять податкову систему.
Податкова система охоплює різні види податків. В основу їх класифікації
покладено різні ознаки. Основну групу становлять прямі та непрямі податки. Прямі
1
податки призначаються безпосередньо на дохід та майно. До непрямих податків
належать податки на товари та послуги, що входять до ціни товару або включені
в тарифи на послуги. Власник товару чи послуги, реалізуючи їх, отримує податкові
суми, котрі перераховуються державі.
До прямих податків відносять податок на прибуток корпорацій, податок з
доходів громадян, податок на нерухоме майно тощо.
Об'єктом оподаткування непрямих податків виступають товари чи послуги,
коло яких постійно розширюється. До бюджету непрямий податок сплачують
продавці товару чи послуги.
Ставки непрямих податків бувають тверді (на одиницю виміру товару) і у
відсотках (як певна частка ціни товару).
В економічній літературі розмежовують такі види непрямих податків: акцизи;
фіскальні монопольні податки; мита на експортовані та імпортовані товари. У
розвинутих країнах переважають акцизи.
За способом вилучення акцизи поділяють на дві групи – індивідуальні та
універсальні. Індивідуальні акцизи збирають з окремих груп товарів, як правило, за
твердими ставками з одиниці товару. На практиці цей вид податку називають по-
різному. Наприклад, у США це акцизний податок, а в Україні - акцизний збір.
Досить часто індивідуальні акцизи встановлюють на лікеро-горілчані напої, пиво,
вино, тютюнові вироби, бензин, сіль, цукор, чай тощо.
Сьогодні більш поширеним є універсальний акциз. Він існує у двох основних
формах – податку з продажу (податку з обороту), наприклад, у США, Канаді,
Австралії, та податку на додану вартість (ПДВ).
Податок з продажу безпосередньо встановлюється у вигляді відсотка до
роздрібної ціни товару.
Податок на додану вартість вираховується з частини вартості, доданої на
будь-якій стадії виробництва чи обігу.
Проаналізуємо вплив непрямих податків на пропозицію товару, оскільки
саме вони найістотніше впливають на ринкову рівновагу. Використовуючи знання з
теорії попиту та пропозиції, проаналізуймо, якою мірою призначення непрямих
податків, а конкретніше індивідуальних і універсальних акцизів, впливає на
рівноважну ціну.
Спочатку розгляньмо, яким чином реагує крива пропозиції на призначення
індивідуального акцизу за твердою ставкою. Наприклад, уряд призначає акцизний
збір у розмірі 5 грн. на пачку сигарет. Це, за інших однакових умов, спричинить
спад виробництва за кожним рівнем цін, унаслідок чого крива пропозиції сигарет
переміститься вліво. Пояснюється це тим, що збільшення витрат виробництва цього
товару веде до зменшення його пропозиції.
Виникає запитання: на скільки переміститься наша крива пропозиції? Вона
переміститься настільки, що кожна визначена кількість товару тепер
пропонуватиметься за старою ціною плюс додані 5 грн. акцизного збору на кожну
пачку сигарет. Отже, нова ціна пропозиції за кожну визначену кількість сигарет
складається з двох частин: старої ціни пропозиції за дану кількість та твердої ставки
податку, яку позначимо як Т.

2
 Після призначення податку для кожного обсягу пропозиції рівень ціни зросте
на величину твердої ставки податку Т. У нашому умовному прикладі Т = 5 грн на
одну пачку сигарет. Крива пропозиції переміститься в положення S'. Тепер
виробники пропонуватимуть кількість товару Qo за ціною Р1 (Р1 = Ро + Т), а не за
ціною Ро, як це було до встановлення податку. Геометрично Т дорівнює відрізку eb
на рис.1. Оскільки попит на сигарети не змінився (крива D залишилася в
попередньому положенні), то споживачі за ціною Р1 зможуть викупити кількість
товару Q1. Тимчасово на ринку сигарет утвориться їх надлишок у розмірі Q1Qo
одиниць, який з перебігом часу буде усунутий грою конкурентних сил.

P S'
D b
P1 S

e`
P0 e

0 Q1 Q0 Q

Рис. 1. Тимчасове порушення ринкової рівноваги на ринку після призначення

індивідуального акцизу

Як наслідок втручання уряду в ринок сигарет, на ньому встановиться нова

рівноважна ціна PD0, якій відповідатиме нова рівноважна кількість Q'o (рис. 2).
P S'
S

D
D
P0 e'

P0 •
k.
e
S
P0 a

0 Q' Q0 Q

Рис. 2. Стан рівноваги на ринку після призначення індивідуального акцизу

Отож призначення індивідуального акцизу потягло за собою такі наслідки:

- нова рівноважна ціна встановилася на рівні PD0, що є вищим від рівня старої
рівноважної ціни Ро,
- нова величина рівноваги Q'o менша, ніж початкова кількість рівноваги Qo;
- ціна споживачів збігається з новою рівноважною ціною PD0;
- ціна виторгу виробників РS0 відрізняється від ціни споживачів РD0 на величину
податку Т, що на рис. 2 показано вертикальним відрізком ае'
3
 Податкові надходження до бюджету від продажу товару в обсязі Q'o одиниць
обчислюють як добуток двох величин: ТQ'o. Цю величину економісти називають
податковим тягарем. На рис.3 податковий тягар зображено як площу прямокутника
PSoPDoe'a (площина В плюс площина С).

P S'
D
S

D
P0 e'
C
P0 •k
.
e
S B
P0 a

0 Q' Q0 Q

Рис.3. Розподіл податкового тягаря між покупцями і продавцями

Непрямий податок, як правило, розподіляється між споживачами і

виробниками. Оскільки до встановлення акцизного податку ціна виторгу виробника
була такою ж як і рівноважна ціна Ро, обсяг продажу Q'o забезпечував виробникам
виторг у сумі РоQ'o. Після призначення податку ціна виторгу виробника впала до
рівня РSо. Отже, тепер виробники отримуватимуть від реалізації Q'o одиниць товару
виторг у сумі РS0Q'0. На рис. 3 показано, що величина вартості PoQ'o – PSoQ'o =
(Po – PSo)×Q'o – це та частина податкового тягаря, що припадає на виробників
сигарет; вона показана площею прямокутника PSoP0ka (площина В).
Споживачі до встановлення податку платили за пачку сигарет ціну Ро. їхні
видатки на придбання Q'o одиниць цього товару у вартісному виразі становили
величину Р0Q'0. Після запровадження непрямого податку за ту ж саму кількість
придбаного товару вони заплатять суму – PD0Q'0, адже нова рівноважна ціна зросла
до рівня PD0. Податковий тягар, що сплачують споживачі, на рис.3 зображено
прямокутником P0PD0P0Dk (площина С). Його можна визначити так:
PD0Q'0 – P0Q'0=(P0D – P0)Q'0
Додавши податковий тягар, що лягає на кожну із сторін ринкових відносин, ми
отримаємо загальний обсяг податку:
(P0D – P0)Q'0 + (P0 – PS0)Q'0 = (PD0 – P0 + P0 – PS0)Q'0 = (PD0 – PS0)Q'0=TQ'0.

Непрямі податки зазвичай спричиняють зменшення вигоди і споживачів, і

виробників підакцизного товару. Зменшення вигоди споживачів на рис. 3 зображено
площею трапеції P0P0De'k, яка є сумою двох площин: С + ke'e. Зменшення вигоди
виробників на цьому рисунку зображено у вигляді трапеції PS0P0ka. Її площина так
само може бути розбита на дві частини: В + аee'. Одну частину втрати загальної
4
вигоди унаслідок запровадження непрямого податку ми назвали податковим
тягарем (С + В). Вона є втратою вигоди для покупців і виробників підакцизного
товару, проте не є втратою добробуту (вигоди) для суспільства, оскільки ця сума
грошей надходить до бюджету і витрачається пізніше на різні суспільні потреби.
Другу частину втрати загальної вигоди, її на рис. 3 зображено площею трикутника
аe'e, називають втратою ефективності внаслідок оподаткування. Вона являє
собою чисту втрату добробуту, оскільки акцизний збір спричинив зменшення
виробництва товару на величину Q'0Qo.
Аналіз впливу непрямих податків на ринкову рівновагу продовжимо в напрямі
з'ясування деяких особливостей цього впливу при застосуванні урядом
універсальних акцизів – податку з продажу чи ПДВ.
Що відбувається на ринках товарів, коли уряд призначає податок з продажу за
ставкою, скажімо, 5%? Поведінка споживачів і виробників тепер буде майже така,
як і у випадку призначення індивідуального акцизу. Слово «майже» у цьому
випадку підкреслює наявність деяких нюансів у цій поведінці. По-перше,
універсальні акцизи охоплюють надзвичайно широке коло товарів і послуг, і тому
споживачі мають дуже малі шанси, щоб їх уникнути, переорієнтувавши свій попит
на товари-замінники. По-друге, абсолютна величина податку в ціні продажу (ціні
споживачів) буде тим більшою, чим вищою була рівноважна ціна до призначення
податку з продажу чи податку на додану вартість.
Непропорційне зростання рівнів цін продажу для різних обсягів пропозиції
товару після запровадження універсального акцизу (менше для цін, що відповідають
меншим обсягам пропозиції, і більше для цін, що відповідають більшим обсягам
пропозиції) знаходить відображення у непаралельному розташуванні кривої
пропозиції S' щодо початкової кривої пропозиції S (рис. 4). Якщо при встановленні
акцизного податку на сигарети довжини відрізків eb (рис.2) і ае' (рис. 3) були
однаковими і відбивала тверду ставку податку Т, то тепер відрізок eb довший, ніж
відрізок ае' (рис. 4).
P S'

D S

b
P1 • •
D
P0
• e'
C
k
P0
.• • e
S B
P0
• •a

0 Q1 Q'0 Q0 Q

Рис. 4. Встановлення нової рівноважної ціни на ринку гіпотетичного товару

після призначення універсального акцизу
5
 Усі висновки, зроблені щодо призначення акцизного збору за твердою
податковою ставкою, дійсні і у випадку призначення непрямого податку у вигляді
процентної ставки.
Цінова еластичність попиту та пропозиції відіграє надзвичайно важливу
роль у мікроекономічному аналізі впливу непрямих податків на ринкову рівновагу.
Вона враховується урядом при виборі підакцизних товарів. Існує правило, згідно з
яким, чим нееластичнішими є попит і пропозиція, тим меншим буде зменшення
обсягу виробництва, що виникає внаслідок зростання ціни після запровадження
непрямого податку. Галузі, товари яких нееластичні за попитом і пропозицією,
більш придатні для непрямого оподаткування, ніж галузі, в яких виробляються
товари і послуги, що характеризуються високим рівнем цінової еластичності попиту
і пропозиції.
Співвідношення коефіцієнтів цінової еластичності попиту і пропозиції,
обчислених у межах відрізків ее' і еа, що утворюються на кривих відповідно попиту
і пропозиції, зображених на рис. 3 і рис. 4, визначає розподіл податкового тягаря
між споживачами і виробниками. Основний тягар непрямого податку припадатиме
на відносно більш нееластичну сторону ринку. Наприклад, коли в точці вихідної
ринкової рівноваги (точка e на рис. 3 і рис.4) Ed > Es, то за інших однакових умов
більшу частину податкового тягаря сплачуватимуть виробники цього товару, і
навпаки, коли Ed < Es, то більша частина податкового тягаря ляже на плечі
споживачів. Якщо ж Ed = Es, то податковий тягар поділиться порівну між
продавцями і покупцями.
Це правило розподілу податкового тягаря між споживачами і виробниками
можна пояснити таким чином. У наших моделях відсоток зростання ціни продажу
(рівноважної ціни) визначається за формулою
P0D − P0
 100%,
P0
а відсоток зниження ціни виторгу виробників — за формулою:
P − P0
S
0
 100 %.
P0
Коефіцієнти дугової еластичності попиту і пропозиції за ціною можна
визначати, взявши за базу обчислення відносних змін координати однієї із крайніх
точок на дузі. Отож за базу розрахунків ми беремо координати точки е (Р0, Q0). Тепер
можемо розписати Еd і Еs для наших моделей:
Q0 '−Q0
Q
Ed = D 0 ,
P0 − P0
P0
Q'0 −Q0
Q
Es = S 0 .
P0 − P0
P0
Отже, якщо в точці e: Еd > Е s , то відсоток зниження ціни виторгу виробника має
бути вищим, ніж відсоток зростання ціни продажу тому, що чисельники Е d і Е s є
однаковими, а відмінні у них лише знаменники.
Коефіцієнти цінової еластичності попиту і пропозиції для точки рівноваги (e), що
6
установилася на ринку товару, на який уряд хоче ввести акциз, можна більш-менш
точно визначити емпірично. Якщо є достовірні відомості про P0, Q0, Ed, Es, то тоді
можна спробувати прогнозувати можливі зміни в рівноважній ціні, кількості
рівноваги та розподілі податкового тягаря після введення акцизу. Він установлюється
за ставкою t×100 %, тобто у вигляді відсотка до ціни, яку після вирахувань отри-
мують виробники. У випадку податку з продажу це — звичайний відсоток податку до
роздрібної ціни. Отже, t — це відношення податку (T) до ціни виробника (PS0). У
наших моделях:
T P0D − P0S
t= =
P0S P0s
Знаючи ставку непрямого податку t, а також Е d і Еs у точці початкової
рівноваги e, можемо отримати такі співвідношення:
1) відносне підвищення ринкової ціни (ціни продажу):
Es
t
P −P
D S
Ed
0
= 0
P0 E
1+ t + s
Ed
2) відносне зниження ціни виторгу виробників:
P0 − P0S t
=
P0 E
1+ t + s
Ed
3) відносне зменшення обсягу попиту і пропозиції на ринку підакцизного товару:
Q0 − Q'0 tEs Ed
=
Q0 (1 + t ) Ed + Es
З'ясування ролі, яку відіграють еластичність попиту і пропозиції у розподілі
податкового тягаря, дозволяє отримати відповідь на запитання: чому в багатьох
країнах індивідуальний акциз призначається на такі товари, як тютюнові вироби
та алкогольні напої, тобто на так звані «суспільно шкідливі» товари? Одне з
популярних пояснень таких дій уряду, що влаштовує, в першу чергу, уряди держав,
а не споживачів названих товарів, таке: алкоголь і тютюн шкідливі для здоров'я
громадян, і тому в інтересах держави необхідно обмежувати їхнє споживання; отож
на ці товари має запроваджуватися непрямий податок. Однак практика застосування
акцизних податків засвідчує, що вони слабо впливають на зменшення обсягу
споживання «суспільно шкідливих» товарів. Чому так відбувається? Річ у тім, що
цінова еластичність попиту на алкогольні та тютюнові вироби є доволі низькою,
оскільки у значної кількості людей швидко виробляється біологічна залежність від
споживання цих товарів, якої позбутися вдається одиницям.

3. Суть та наслідки надання дотацій виробникам

У тих випадках, коли ринкова рівновага не забезпечує достатній, з точки зору
суспільства, обсяг виробництва якогось товару, уряд може стимулювати збільшення
його пропозиції за допомогою грошових дотацій, що виплачуються виробникам за
виготовлений товар. Один із можливих способів надання дотації виробникам
певного товару – це відшкодування урядом частини його витрат виробництва у
вигляді покриття частини ціни виробників.
Припустімо, що уряд з метою стимулювання споживання якогось товару
запроваджує дотацію виробникам у вигляді відшкодування частини їхніх витрат
7
виробництва кожної одиниця цього товару, тобто дотація призначається за твердою
ставкою Dot.
Якщо дотація виплачується за твердою ставкою, то витрати виробників
знижуються за кожним рівнем ціни пропозиції на величину дотації Dot. Зниження
витрат виробництва можна відобразити за допомогою кривої пропозиції S' (рис. 5),
яка є паралельною до кривої S і ілюструє збільшення пропозиції цього товару. Для
будь-якого обсягу пропозиції відстань по вертикалі між ними дорівнює величині
дотації на одиницю товару (Dot). Наприклад, для обсягу пропозиції Q'0 тверда
ставка дотації виражена довжиною відрізка e'а або PD0P0 (рис.5).
Тепер за ціною Р0, яка перестала бути рівноважною, виробники пропонують
обсяг продукції Q1 а їхня ціна виторгу тимчасово зросте до рівня Р1. Оскільки попит
на цей товар не змінився (крива попиту D залишилася в попередньому положенні),
то споживачі за ціною Р0 прагнутимуть далі викуповувати товар у кількості Q0, яка є
меншою, ніж Q1. Тимчасово на ринку дотованого товару утвориться його надлишок
у розмірі Q0Q1 одиниць товару.
Він «тиснутиме» на фактичну ціну до того часу поки вона не знизиться до рівня
нової рівноважної ціни Р0. Ринок товару з дотацією знову, за допомогою дії
конкурентних сил, прийде до стану спокою, але вже в новій точці e'. Точка e'
характеризується новою рівноважною ціною РD0 та новою величиною рівноваги Q'o.

P
P1 D nS
S a
P0 S'
e
P0 m
D
P0 e'

0 Q 0 Q 0' Q1 Q

Рис. 5. Встановлення нової рівноважної ціни на ринку дотованого товару

Надання дотації за твердою ставкою призвело до таких наслідків:

- нова рівноважна ціна встановилася на рівні РD0, що є нижчим від рівня старої
рівноважної ціни Р0;
- нова величина рівноваги Q'0 є більшою від старої величини рівноваги Q0;
- ціна споживачів збігається з новою рівноважною ціною РD0;
- ціна виторгу виробників PS0 відрізняється від ціни споживачів РD0 на величину
дотації Т, що на рис. 8 показано вертикальним відрізком е'а. Іншими словами,
нова ціна виробників складається з двох частин:
РS0 = РD0 + Dot
Нагадаємо, що до призначення дотації ціна виторгу виробників збігалася з
ціною споживачів.
На рис. 6 показано, що надання урядом дотації вирoбникам стимулювало
збільшення обсягу виробництва товару, і це знайшло відображення у зростанні

8
виторгу виробників. До надання дотації він становив вартісну величину TR0, яку
обчислюють так:
TR0 = Р0×Q0.
Після отримання дотації виторг від реалізації цього товару становитиме:
TR'0 = РS0×Q'0.

P
D S

S a
P0 B S'
e k
P0
D C
P0 e'

0 Q 0 Q 0' Q

Рис. 6. Розподіл дотації між виробниками та споживачами залежно від

співвідношення цінової еластичності попиту та пропозиції

Загальна сума дотації виробникам визначається площею прямокутника

P D S
(площина В плюс площина С) (рис. 6) або її ще можна обчислити як
0P 0ae'
добуток твердої ставки дотації на нову величину рівноваги:
T×Q'0.
Як і у випадку з податковим тягарем, загальний обсяг дотації розподіляється
між виробниками та споживачами товару, на який установлюється дотація. На рис.6
частина дотації, що належить виробникам, визначається площею прямокутника
P0PS0ak (площина В), а та, що належить споживачам, - площею прямокутника
РD0Р0ке' (площина С).
Еластичність попиту і пропозиції також впливають і на дотації
виробникам. Існує правило, згідно з яким більшу вигоду від урядових дотацій
отримує менш еластична сторона ринкових відносин. Якщо: Еd > Еs, то відносно
початкової рівноважної ціни P0 ціна для споживача РD0 дещо зменшиться, а ціна
виробника РS0 значно зросте; більшу частину дотації отримають виробники.
Якщо ж: Еs > Еd, то дотації виробникам сильніше впливають на зниження ціни
споживачів РD0, ніж підвищують ціну виробників РS0. Виграють переважно
споживачі за рахунок зниження ціни товару. Більш точно, за емпірично
визначених для точки вихідної ринкової рівноваги e коефіцієнтів Е s і E d та
встановленої частки дотації t в ціні виробників, мають місце такі
співвідношення:
1) відносне зниження рівноважної ціни:
Es
t
P0 − P D
Ed
0
= ;
P0 E
1− t + s
Ed
2) відносне підвищення ціни виторгу виробників:
9
 P0s − P0 t
= ;
P0 E
1− t + s
Ed
3) відносне зростання рівноважного обсягу на ринку дотованого товару:
Q0' − Q0 tEs Ed
= .
Q0 (1 − t ) Ed + Es
Розглянуті співвідношення еластичності попиту і пропозиції дозволяють
сформулювати таке правило: дотації виробникам даного товару ефективні, коли
попит на нього відносно високоеластичний (велика частка дотації дістається
виробникам через істотне підвищення PS0), або коли відносно високоеластичною є
пропозиція цього товару (велика частка дотації залишається споживачам через
істотне зниження РD0).

4. Економічний зміст та наслідки призначення субсидій споживачам

Поряд із застосуванням дотацій уряд може впливати на ринок якогось товару
чи послуги через надання цільових субсидій споживачам. Це стимулюватиме
збільшення попиту на визначений товар, а отже, вплине за інших рівних умов на
його рівноважну ціну та рівноважну величину. Прагнучи, щоб субсидії були
спрямовані на розширення попиту лише на конкретний товар чи групу товарів,
уряд має виділяє їх не у вигляді грошових сум, а у формі спеціальних талонів або
інших розроблених механізмів. Наприклад, у США використовуються так звані
продуктові талони для малозабезпечених сімей. В Україні у 1990-х роках
застосовувалися своєрідні талони на засоби для миття, масло, сірники, горілку,
цукор. Вони давали право придбавати нормовану кількість цих товарів кожному
громадянинові за ціною значно нижчою, ніж та, що складалася в комерційній
торгівлі та на «чорному» ринку. Нині прикладом надання субсидій споживачам в
Україні є система житлових субсидій для сімей з низьким рівнем сукупного
доходу.
У США, наприклад, на продуктові талони можна придбати їжу, сплативши
ними частину її вартості. В результаті для споживачів, які отримують ці талони, ціна
закупівлі одиниці їжі є меншою від роздрібної її ціни (ціни продажу). Це
рівнозначно тому, що споживчий бюджет власників продуктових талонів зростає на
величину їхньої вартості. Відтворимо описані дії держави на моделі (рис. 7).
Після призначення субсидії попит на цей товар збільшиться, що спричинятиме
паралельного переміщення кривої попиту вправо в положення D'.
Таке розташування кривих D і D' пояснюється тим, що цільова споживча
субсидія, так би мовити, виплачується за твердою ставкою, тобто її абсолютне
значення не залежить від рівня ціни продажу. Величина субсидії на одиницю товару
на рис. 9 показана вертикальним відрізком eb. Для будь-якої величини попиту вона
дорівнює різниці між новою та старою ціною покупців. Наприклад, для Q0 така
різниця становить Р2 – Р0.
Після призначення субсидії ціна виробників деякий час залишатиметься на
рівні початкової рівноважної ціни. За такої ціни (P0) виробники продовжуватимуть
далі пропонувати кількість товару Q0, тоді як споживачі вже прагнутимуть придбати
Q1 одиниць цього товару. Спостерігаємо виникнення нестачі цього товару, а не його
надлишку, як це було при призначенні дотації. Ця нестача почне «тиснути» знизу
догори, підштовхуючи діючу ціну до рівня нової рівноважної ціни PS0 (рис. 7).
10
 Нова рівноважна ціна (роздрібна ціна) відповідає точці e' і вона дорівнює новій
ціні виторгу продавців.

P
D
' S
D

b
P2
e'
P0 m
e
P1 n

0 Q0 Q1 Q

Рис. 7. Тимчасове порушення ринкової рівноваги після призначення субсидії

Роздрібна ціна не збігається з ціною споживачів РD0. Відбувся розрив між

роздрібною ціною і ціною споживачів, що в наших теоретичних моделях
спостерігається вперше. Різниця між роздрібною ціною і ціною споживачів (PS0 –
РD0) покривається споживачами при розрахунках з продавцями продуктовими
талонами, а для виробників вона покривається із держаного бюджету через
погашення пред'явлених ними талонів.

P
D
' S
D

S e'
P0
B
P0 k
D C e a
P0
0 Q0 Q1 Q

Рис. 8. Встановлення нової рівноважної ціни на ринку субсидованого товару

Загальний обсяг субсидії на рис.8 представлено площею прямокутника РD0PS0e'a

(площина В плюс площина С). Його можна визначити як різницю між виторгом
виробників від реалізації субсидованого товару та сумою грошових платежів
споживачів без врахування вартості талонів:
PS0Q'0 - РD0Q'0 = (PS0 - РD0)Q'0
Загальний обсяг субсидії розподіляється між двома сторонами ринкових
відносин. Частина субсидії, яка належить споживачам, становить площу
прямокутника PD0P0ka (площина С), а та, що належить виробникам, визначається
площею прямокутника P0PS0e'k (площина В). Основну вигоду від субсидій отримує
більш нееластична сторона ринку.
11
 5. Державне втручання у функціонування ринків сільськогосподарської
продукції
Сільське господарство як окремий сектор національної економіки має низку
особливостей, які за певних їх поєднань спричиняють небажані для
сільськогосподарських виробників тенденції. Ці несприятливі тенденції економісти
часто об’єднують за допомогою двох понять – “короткострокова фермерська
проблема” і “довгострокова фермерська проблема”. Зазначені проблеми
сільськогосподарські ділові одиниці самостійно розв’язувати не можуть. Отож на
допомогу їм приходить уряд країни, який розробляє і втілює в життя відповідні
програми підтримки фермерських господарств.
Суть аграрної проблеми у короткостроковому періоді полягає у
несприятливих для фермерів значних коливаннях цін на їхню продукцію та їхніх
доходів. Виробники прагнуть мати стабільні ціни на власну продукцію та потрібні
для її виробництва ресурси, оскільки це дає їм змогу планувати діяльність на
перспективу. Навпаки, постійні коливання цін не дозволяють підприємцям
ухвалювати раціональні економічні рішення.
Причини короткострокових коливань у цінах на аграрну продукцію та у
доходах фермерів такі: по-перше, попит на цю продукцію є нееластичним за ціною
(Ed < 1); по-друге, короткострокова пропозиція сільськогосподарської продукції
(SRS) істотно залежить від природно-кліматичних умов, які з року в рік можуть
змінюватися, або ж після двох – трьох урожайних років можуть бути кілька
нуврожайних років; по-третє, коливання ділового циклу позначаються на попиті на
окремі види сільськогосподарської продукції.
Проаналізуймо можливі наслідки поєднання двох перших причин за допомогою
рисунку 9. На цьому рисунку подано гіпотетичну ситуацію: криві S1 і S2
відповідають пропозиції, скажімо, пшениці в Україні відповідно у 2018 і 2019 роках.
Попит на пшеницю (D) за цей час не змінювався. Уважатимемо, що всю пшеницю
фермери продають на внутрішньому ринку і Україна її не імпортує. За таких умов на
внутрішньому ринку обсяг пропозиції становитиме Q1 у 2018 році і Q2 у 2019 році,
оскільки в кожному з років пропозиція буде абсолютно нееластичною (Es = 0).
Незначне збільшення пропозиції пшениці спричинило істотне зниження ціни (від Р1
до Р2), позаяк еластичність попиту на цей продукт є низькою (Ed < 1). Таке
зниження ціни істотно зменшить загальний виторг (TR) пшеничних фермерів. Якщо
у 2018 році TR1 = P1×Q1, що становить суму площин А і В, то у 2019 році TR2 =
P2×Q2, що становить суму площин А і С.

12
 P S1 S2
D

P1 e1

P0 e2

A C

Q1 Q2
0 Q

Рис. 9. Вплив змін у пропозиції на ціни на сільськогосподарську продукцію та доходи

фермерів

Фермерську проблему в короткостроковому періоді спричиняє також

поєднання першої та третьої зазначених причин. Таку ситуацію ілюструє рис. 10.
На ньому показано збільшення попиту на деякий товар, скажімо цукор, унаслідок
зростання реальних доходів його покупців. Якщо, припустімо, річна пропозиція
цукру (S1) є абсолютно нееластичною, то незначне збільшення попиту на нього (від
D1 до D2) спричинить істотне зростання його ціни (від Р1 до Р2) та доходів цукрових
фермерів (від [TR1 = P1×Q1] до [TR2 = P2×Q1]).

P D1 S

D2

P2 e2

P1 e1

Q1 Q2
0 Q

Рис. 10. Вплив змін у попиті на ціни та доходи фермерів

Суть аграрної проблеми у довгостроковому періоді полягає у несприятливій

для фермерів тенденції до зниження їхньої частки у національному доході. Цю
тенденцію у довгостроковому періоді постійно індукують кілька причин, які
накладаються одна на другу. Це, по-перше, нееластичний попит на
сільськогосподарські продукти. По-друге, більш високі темпи збільшення
пропозиції сільськогосподарської продукції порівняно зі збільшенням попиту на неї.
Наслідки поєднання цих причин для фермерів проаналізуймо за допомогою
графічної моделі (рис. 11).

13
 P
D2
D1
S1

S2
P1
e1
e2
P2

Q1 Q2 Q

Рис. 11. Графічне зображення фермерської проблеми у довгостроковому

періоді
На рис. 11 зображено криві пропозиції і попиту на сільськогосподарську
продукцію для цілого аграрного сектора деякої країни. У довгостроковому періоді,
тривалість якого вимірюється десятиліттями, ці криві переміщуватимуться вправо.
Однак, крива пропозиції переміститься вправо на більшу відстань (згадайте про
вплив на неї науково-технічного прогресу), ніж переміститься вправо крива попиту
(попит на цю продукцію нееластичний за доходом). Оскільки цінова еластичність
попиту на сільськогосподарську продукцію є низькою (Ed < 1), таке збільшення
попиту на неї та її пропозиції є несприятливим для фермерів. Адже, за умови, що
уряд не підтримує фермерів, відносні ціни на їхню продукцію знизяться з рівня Р1
до рівня Р2, і так само знизяться їхні доходи (від [TR1 = P1×Q1] до [TR2 = P2×Q2]).
Може виникнути природнє запитання: чому фермери не обмежують
довгострокову пропозицію своєї продукції за рахунок переведення частини своїх
ресурсів у несільськогосподарські галузі? Річ у тім, що основний фактор аграрного
виробництва – земля, є немобільним. Власне, це є третя причина, що у поєднанні з
двома іншими, індукує тенденцію до зниження частки фермерів у національному
доході.
Уряди багатьох країн розробляють і втілюють у життя програми підтримки
сільськогосподарських виробників. Проаналізуймо суть та наслідки кількох
можливих політик підтримки фермерських господарств.
Виокремлюють кілька видів державного втручання в аграрний сектор з метою
підтримки фермерських господарств. Основні серед них такі: створення урядом
буферних запасів продовольства; надання дотацій фермерам; запровадження
мінімальних цін на деякі види сільськогосподарської продукції; обмеження обсягу
пропозиції аграрної продукції; структурна політика.
Політика створення буферних запасів продовольства передбачає, що в
урожайні роки уряд скуповує у селян продукти, які добре зберігаються і не
псуються (зернові, м’ясо, сухе і згущене молоко, вершкове масло). Тим самим обсяг
попиту на продукт, який він скуповує дещо збільшується і це перешкоджає
зниженню його ціни. Навпаки, за поганого врожаю уряд розпродує частину раніше
придбаного продовольства, і тим самим стримує значне підвищення цін на нього.
14
 Факт відставання в довгостроковому періоді ринкових цін на продукцію
фермерів від цін на несільськогосподарські продукти означає, що для досягнення
паритету необхідно встановити на фермерські продукти ціни вищі рівноважних або
ціни підтримки.
Політика підтримання цін. Уряд установлює мінімальну ціну Р1 яка є вищою
від рівноважної Р* (рис. 12).
Приватні покупці зможуть купити OQ1 продукції, а залишок продукції
(надлишок пропозиції) викупляє уряд за ціною Р1 і зберігає її на складах.

Рис. 12. Модель підтримання цін методом встановлення мінімальної ціни

Висновки
1. Фермери виграють, бо їх доходи зростають. Якби держава не втручалася, то

фермери
• 2. Кількість Q1Q2 є надлишковою, держава несе великі видатки на її придбання
й утримання на складах. Платники податку змушені більше платити податків, щоб
фінансувати цю державну покупку. 0Р1ОQ1Q2 становить додатковий податковий
тягар.
• 3. Споживачі сільськогосподарської продукції втрачають: бо змушені платити
більшу ціну Р1 ніж Р*, і споживати менше продукту - Q1 а не Q*. У деяких випадках
різниця між ринковою ціною Р* і ціною підтримки Р 1 є істотною. Так, у США ціна
на цукор у 4 рази перевищує ціну світового ринку.
• 4. Ціни підтримки, які є вищими, ніж ринкові, привабливі для експортерів.
Приплив експорту поглиблює національну фермерську проблему. Держава
встановлює імпортні бар'єри.
Основною проблемою політики підтримки цін є надлишки продукції, які
зберігає держава.
Політика компенсації різниці цін. Уряд встановлює гарантовану мінімальну
ціну. Однак продукція продасться на ринку за ціною попиту. Отже, різницю між
ринковою ціною та гарантованою мінімальною ціною уряд виплачує

Рис.13. Модель політики компенсації різниці цін фермерам у вигляді дотацій

Нехай є мінімальна ціна Р1. За цієї ціни виробники пропонуватимуть кількість

0Q1. Але покупці 0Q1 можуть купити тільки за ціною Р2. Щоб компенсувати різницю

15
уряд платить фермерам дотації Р1P2 за кожну одиницю продукції. Обсяг дотації
становить Р1Р2 ОQ1,.
Висновки
Ця програма є ефективнішою за попередню, оскільки вся продукція продасться
і немає надлишків.
Уряд не несе жодних втрат від зберігання продукції, однак витрачає значні
кошти з держбюджету на дотації, які лежать на плечах платників податків.
Політика управління пропозицією. Програми обмеження посівних площ і
врожаю. Уряд, використовуючи фінансові економічні інструменти, може лімітувати
виробництво певної сільськогосподарської продукції та зменшувати її пропозицію
на ринку. Інакше кажучи, провадити певне економічне управління пропозицією.
Механізм управління простий: уряд платить певну суму грошей за кожен 1 га
землі, яка не використовується для виробництва, або за переорієнтацію
вирощування сільськогосподарських культур (наприклад, пшениці на конюшину).

Рис. 14. Модель політики управління пропозицією сільгосппродукції

Програми управління пропозицією виключають проблему надлишку пропозиції
та зберігання продукції. Це їхній плюс.
Мінус: фермери можуть вилучати з обороту (консервувати) гірші за родючістю
землі. У результаті спад пропозиції та зростання цін будуть незначними. Споживач
буде змушений купувати продукцію за вищими цінами.

16