МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ЕКОНОМІЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ
КАФЕДРА МІЖНАРОДНОЇ ЕКОНОМІКИ, ПРИРОДНИХ РЕСУРСІВ
ТА ЕКОНОМІКИ МІЖНАРОДНОГО ТУРИЗМУ

І. І. Колобердянко

МАКРОЕКОНОМІКА

Конспект лекцій
для бакалаврів

для здобувачів ступеня вищої освіти бакалавра

спеціальності «Економіка» освітньо-професійних програм «Міжнародна
економіка», «Економічна кібернетика», «Економіка та управління ринком
землі», «Управління персоналом та економіки праці»

Затверджено
вченою радою ЗНУ
Протокол № від

Запоріжжя
2021
УДК: 330.101.541(075.8)
К61

Колобердянко І.І. Макроекономіка: конспект лекцій для для для здобувачів

ступеня вищої освіти бакалавра спеціальності «Економіка» освітньо-
професійних програм «Міжнародна економіка», «Економічна кібернетика»,
«Економіка та управління ринком землі», «Управління персоналом та
економіки праці». Запоріжжя : ЗНУ. 2021. 116 с.

Конспект лекцій укладено в межах навчальної програми. Він містить

тематичні матеріали (програмні запитання, основні терміни і поняття,
тематичні тези, термінологічний словник, питання для самоконтролю) до всіх
тем курсу і дає загальне уявлення про зміст дисципліни «Макроекономіка».
Конспект лекцій розрахований для здобувачів вищої освіти бакалавра і
має сприяти підготовці фахівців ринкового мислення, які були б здатні
розуміти, осмислювати економічні явища і процеси, що відбуваються на
макроекономічному рівні, володіли економічними методами впливу на
розвиток національної економіки.

Рецензент: Бугай В.З.

Відповідальний за випуск: Колобердянко І.І.

2
 Зміст
Передмова………………………………………………...……………………....4

Модуль 1. «Макроекономіка і макроекономічні показники. Теорія

ефективного попиту і макроекономічна рівновага»
1 Макроекономіка як наука……………………………………………………...5
2. Макроекономічні показники в системі національних рахунків……………9
3. Ринок праці…………………………………………………………………...15
4. Товарний ринок………………………………………………………………22
5. Грошовий ринок……………………………………………………………...29
6. Інфляційний механізм………………………………………………………..34
7. Споживання домогосподарств………………………………………………39
8. Приватні інвестиції…………………………………………………………..47

Модуль 2. «Теоретичні засади макроекономічного регулювання»

9. Сукупні витрати і ВВП………………………………………………………52
10.Економічна динаміка………………………………………………………..57
11. Держава в системі макроекономічного регулювання…………………….62
12. Фіскальна політика………………………………………………………….67
13. Монетарна політика………………………………………………………...79
14. Модель ІS-LM як теорія сукупного попиту у закритій економіці……….84
15. Зовнішньоекономічна діяльність…………………………………………..89
16. Зовнішньоторговельна діяльність і макроекономічна політика у відкритій
економіці………………………………………………………………………...96

Термінологічний словник……………………………………………… ….103

Рекомендована література………….……………………….…………… …110

3
 ПЕРЕДМОВА

У процесі вивчення макроекономіки студенти набувають теоретичних

знань та найпростіші практичні навички з питань функціонування
національної економіки в умовах ринкових відносин. При цьому в центрі
уваги причинно-наслідкові зв’язки в економіці, що знаходять своє
відображення через такі категорії як сукупний попит і сукупна пропозиція,
інфляція, сукупні внутрішній продукт, зайнятість і безробіття, державний
бюджет, платіжний баланс, валютний курс тощо. Курс з «Макроекономіки»
охоплює 16 тем складається з шести змістових модулів.
Мета курсу – розкрити механізм функціонування національної
економіки на основі макроекономічних теорій, концепцій, моделей,
обґрунтованих світовою та вітчизняною наукою й апробованих економічною
практикою.
Завдання курсу - сприяти підготовці нової генерації фахівців ринкового
мислення, які були б здатні розуміти, осмислювати економічні явища і
процеси, що відбуваються на макроекономічному рівні, володіли
економічними методами ефективного впливу на розвиток економіки.
За підсумками вивчення курсу студенти повинні:
знати: роль макроекономічної науки в суспільстві, її об’єкт, предмет та
метод дослідження; основні положення макроекономічних теорій, на які
спирається сучасна макроекономічна наука та господарська практика;
систему основних макроекономічних показників та індикаторів
макроекономічної нестабільності; базові моделі макроекономічної рівноваги;
механізми окремих складових макроекономічної політики; фактори та основи
моделювання економічного зростання.
вміти: обчислювати основні макроекономічні показники
функціонування економіки; аналізувати базові моделі макроекономічної
рівноваги в умовах закритої та відкритої економіки; визначати чинники
макроекономічної нестабільності та форми її прояву; використовувати
макроекономічні моделі для аналізу наслідків впливу держави на економіку;
застосовувати методологічні засади макроекономічного аналізу у своїй
практичній роботі.

4
 Змістовий модуль 1. Теоретичні засади макроекономічного аналізу

ТЕМА 1. МАКРОЕКОНОМІКА ЯК НАУКА

Програмні запитання
1.1. Місце макроекономіки в системі макроекономічних наук.
1.2. Об’єкт і предмет макроекономіки.
1.3. Методологія макроекономіки
1.4. Основні функції макроекономіки.
Основні терміни і поняття:
Макроекономіка, економічна політика, макроекономічна модель,
екзогенні змінні, ендогенні змінні, потік, запас, споживчі витрати,
заощадження, інвестиційні витрати, фінансові ринки, чисті податки,
державні закупки товарів і послуг, державні позички, закрита економіка,
відкрита економіка, експорт, імпорт, чистий експорт, притік капіталу,
відтік капіталу, витоки, ін’єкції.
Тематичні тези
1.1. Місце макроекономіки в системі макроекономічних наук
Макроекономіка (від грец. macros - великий і економіка) – одна із
складових частин економічної теорії, що вивчає поведінку економіки як
єдиного цілого з точки зору забезпечення умов стійкого економічного
зростання, повної зайнятості ресурсів і мінімального рівня інфляції.
Порівняно молода наука, але бере свій початок більш, ніж два століття назад.
Першою вдалою спробою опису макроекономічних досліджень
вважається „Економічна таблиця” Франсуа Кене 1785 року, в якій він
розглянув рух суспільного продукту з єдиної народногосподарської точки
зору. В 19 ст. з’явились схеми простого та розширеного відтворення Карла
Маркса та теорія загальної економічної рівноваги Л. Вальраса.
Але все це було передоднем економічної теорії. В науку вона
сформувалася приблизно в середині 20 ст. Могутнім імпульсом щодо цього
стали дослідження Дж. М. Кейнса. Вихід його праці „Загальна теорія
зайнятості відсотків і грошей” (1936) за одностайною думкою майже всіх
західних економістів означав революцію в економічній теорії, і саме вона
поклала початок макроекономічному аналізу.
Макроекономіка тісно пов’язана із загальною економічною теорією та
мікроекономікою. Із загальною теорією макроекономіку об’єднує
використання одного й того ж категоріально-понятійного апарату.
Відмінність між ними полягає в тому, що макроекономіка вивчає
функціональні зв’язки, а загальноекономічна теорія – причинно-наслідкові.
Зв’язок макро- і мікроекономіки визначається тим, що сучасна
макроекономіка використовує в якості фундаменту теоретичні основи
мікроекономіки. Відмінність полягає в тому, мікроекономіка вивчає
індивідуальні рішення фірм і домогосподарств в процесі їх функціонування
на окремому ринку, а макроекономіка розглядає поведінку всіх економічних
суб’єктів, що утворюють в сукупності економіку, не деталізуючи поведінку
окремих суб’єктів. На відміну від мікроекономіки, макроекономіка
5
використовує у своєму аналізі агреговані (укрупнені) величини, які
характеризують рівень або тенденції розвитку економіки в цілому: ВВП (а не
випуск окремої фірми), середній рівень цін (а не ціни на конкретні товари),
ринкову відсоткову ставку (а не ставку відсотка окремого банку), рівень
інфляції, зайнятості, безробіття тощо.
Вивчати макроекономіку в деякому відношенні складніше, оскільки в
макроекономіці існує множина конкуруючих шкіл і течій, основними з яких є
класична, кейнсіанська і монетаристська. Важливе місце займає пропозиція і
теорія раціональних очікувань.

1.2. Об’єкт і предмет макроекономіки

Предметом макроекономіки є вивчення трьох основних проблем:
зайнятість, інфляція, економічне зростання.
Об’єктом макроекономіки є економічна система.
Економічна система – це певним чином упорядкована система відносин
і зв’язків між виробниками і споживачами матеріальних благ і послуг.
Існує три типи економічної системи: ринкова економіка, командно-
адміністративна (планова) і змішана. Вони різняться формою власності на
матеріальні ресурси і механізмами регулювання економіки. Економіка
розвинених країн є змішаною, в якій співіснують приватна та державна
власність і адекватні їм механізми впливу на економічні процеси. Сучасну
економіку України можна охарактеризувати як перехідну, в якій
відбуваються трансформаційні процеси перетворення командно-
адміністративної системи в ринкову.
Економічна система функціонує на основі відносин між окремими її
суб’єктами, якими виступають:
1. Сектор домогосподарств (ДГ), що включають усі приватні
господарства країни, діяльність яких спрямована на задоволення власних
потреб. ДГ відіграють подвійну роль в економіці: як постачальники всіх
економічних ресурсів (факторів виробництва) і одночасно, як основа
видаткової (витратної) групи в національному господарстві. Вони є
отримувачами доходу (з/п, ренти, %, прибутку). Видатки ДГ – податки,
особове споживання, заощадження.
2. Підприємницький сектор представлений усією сукупністю
підприємств (фірм), які зареєстровані і діють в межах країни.
Підприємницький сектор виконує такі види економічної діяльності: купує
фактори виробництва, продає блага, інвестує. В своїй діяльності ПС
намагається максимізувати прибуток.
3. Державний сектор (держава) – всі державні підприємства, інститути
та установи. Держава виробляє суспільні блага для задоволення потреб
споживачів, забезпечує безпеку, соціальний захист, розвиток науки і
культури і т.д. Для забезпечення своєї діяльності збирає податки, здійснює
державні закупівлі та регулює пропозицію грошей.
4. Сектор Закордон, що включає всі економічні суб’єкти, які
знаходяться за межами даної країни, а також державні іноземні інститути.
6
 В результаті взаємодії між макроекономічними суб’єктами в економіці
формуються стійкі грошові потоки, які в сукупності утворюють народно-
господарький оборот доходів і видатків. В своїй елементарній формі модель
кругових потоків (Рис. 1.1) включає в себе лише дві категорії агентів: ДГ і
фірми – і не передбачає державне втручання в економіку, а також будь-яких
зв’язків із зовнішнім світом.
Із схеми видно, що макроекономіка є замкнутою системою, в якій
доходи одних економічних агентів є витратами інших. Реальний („ресурси-
товари”) та грошовий („витрати-доходи”) потоки відбуваються у
протилежних напрямках і нескінченно повторюються. Основним висновком
із моделі є рівність між величиною продажу фірм та сумою величини доходу

ДГ.

Рис. 1.1. Модель кругових потоків

де 1, 2 – плата за ресурси; 3 – сукупні витрати; 4 – витрати на
національний продукт; 5, 6 – ресурси; 7, 8 – товари

У відкритій економіці із державним втручанням модель кругових

потоків дещо ускладнюється. Коли в модель вводять 2 групи економічних
агентів Державу і Закордон, то вказана рівність порушується, оскільки із
потоку „витрати-доходи” утворюються витоки у вигляді заощаджень,
податкових платежів і імпорту.
„Витоки” – це будь-яке використання доходу не на купівлю виробленої
в середині країни продукції. Одночасно в потік „доходи-витрати” вливаються
додаткові кошти у вигляді „ін’єкцій” – інвестицій, державних витрат,
експорту.
Ін’єкції – це будь-яке доповнення до споживчих витрат на продукцію,
вироблену в середині країни.
Основний висновок із моделі круговороту потоків: реальний і грошовий
потоки. Реальний здійснюється безперешкодно за умови рівності сукупних
витрат ДГ, фірм, держави і закордону в сукупному обсязі виробництва.
Сукупні витрати дають поштовх до зростання зайнятості, випуску і
доходу. Із цих доходів знову фінансуються витрати економічних агентів, які
повертаються у вигляді доходу до власників факторів виробництва і т.д.

7
 1.3. Методологія макроекономіки
Під методом розуміють сукупність прийомів, способів, форм вивчення
предмету макроекономіки. Макроекономіка використовує як
загальнонаукові, так і специфічні методи досліджень. До загальнонаукових
методів дослідження відносять: метод науковий, абстрактний, аналізу і
синтезу, єдності історичного і логічного, системно-функціональний аналіз,
індукції і дедукції та ін. Основним методом макроекономічного
дослідження є економіко-математичне моделювання. Економічна модель –
це формалізоване описування різних економічних явищ і процесів з метою
виявлення основних взаємозв’язків між ними. Макроекономічна модель є
абстрактним відображенням реальної дійсності. В макроекономіці залежно
від конкретного завдання дослідження застосовуються різні типи моделей. В
кожній моделі виділяють два типи змінних – екзогенні (зовнішні), які
задаються до побудови, та ендогенні (внутрішні), величина яких
встановлюється в результаті розв’язування моделі. Найчастіше до екзогенних
відносять: рівень державних витрат (G), ставки оподаткування (t) та
величину пропозиції грошей. До ендогенних належать обсяг випуску та
рівень зайнятості, рівень інфляції та безробіття. Модель показує, як зміна
однієї із екзогенних величин впливає на ендогенні показники, тобто ті, що
пояснюються в моделі.
Створити модель – це означає знайти функцію, яка пов’язує ендогенні та
екзогенні параметри. При побудові моделі використовують чотири види
функціональних залежностей:
1. Поведінкові – виражають переваги економічних суб’єктів. Так,
функція споживання (C) та функція заощаджень (S) є функцією від доходу
(у): C=C(y), S=S(y).
2. Технологічні – характеризують технологію залежності в економіці:
Y=f(K,L.M).
3. Інституційні – зображують інституційно встановлені залежності. Так,
функція податків: T=t*Y, t – податкова ставка, Y – доход.
4. Дефініційні – виражають залежності, які виходять з означення
економічних явищ: функція сукупного попиту дорівнює Yd=C+I+G+NX.
При побудові моделей використовують метод припущень: одні
величини, наприклад, вважаються сталими, інші – змінними. Слід розрізняти
два види кількісних змінних: потоки і запаси. Потоки – економічні
параметри, значення яких вимірюються в одиницях часу, як правило, з
розрахунку на рік. Запаси – економічні параметри, значення яких
вимірюються на певний момент.
Так, інвестиції в економіку – це потік, а наявний капітал – запас;
бюджетний дефіцит – потік, майно споживача – запас; кількість осіб, що
втратили роботу – потік, кількість безробітних – запас.
1.4. Основні функції макроекономіки
1. Теоретико-пізнавальна: вивчення, аналіз та пояснення економічних
процесів на макрорівні, та побудова моделей цих процесів.

8
 2. Практична: розробка практичних рекомендацій на основі
економічного аналізу (теоретична основа економічної політики).
3. Прогностична: виявлення та оцінка перспектив економічного
розвитку і економічної кон’юнктури.
4. Виховна: формування певного світогляду з різних економічних
питань, які зачіпають інтереси всього суспільства.
Розрізняють позитивну і нормативну макроекономіку. Позитивна
макроекономіка має справу з аналізуванням економічних факторів і ставить
за мету побудову економічної моделі, вільної від суб’єктивних суджень.
Нормативна макроекономіка являє собою сукупність суб’єктивних
суджень про те, як повинна функціонувати економіка.
Економічна політика – це цілеспрямована система дій держави і
громадських інститутів, направлена на виправлення ситуації, корегування
економічних процесів. Держава здійснює монетарну і фіскальну політику.
Монетарна передбачає широке використання в процесі регулювання
економічного зростання грошово-кредитних важелів (грошово-кредитна
політика), а фіскальна – заходи в бюджетній системі (бюджетно-податкова).

Питання для самоконтролю

1. Назвіть основні макроекономічні показники.
2. Наскільки детально макроекономічна модель повинна відображати
дійсність?
3. Охарактеризуйте суб’єкти і об’єкти макроекономіки.
4. Розкрийте сутність методу агрегування.
5. Які види функціональних зв’язків існують між екзогенними і ендогенними
величинами?

9
 ТЕМА 2. МАКРОЕКОНОМІЧНІ ПОКАЗНИКИ В СИСТЕМІ
НАЦІОНАЛЬНИХ РАХУНКІВ
Програмні запитання
1. Система національних рахунків як міжнародний стандарт
макроекономічного рахівництва.
2. Показники результатів макроекономічної діяльності.
3. Методи обчислення ВВП.
4. Номінальний та реальний ВВП.
Основні терміни і поняття:
Система національних рахунків, валові внутрішні інвестиції, валовий
внутрішній продукт, чисті внутрішні інвестиції, валовий національний
доход, чистий внутрішній продукт, національний доход, особистий доход,
резидент, використовуваний доход, проміжна продукція, кінцева продукція,
додана вартість, номінальний ВВП, реальний ВВП.
Тематичні тези
2.1. Система національних рахунків як міжнародний стандарт
макроекономічного рахівництва
Макроекономіка використовує агреговані, тобто сукупні економічні
показники, які не рідко називають національними рахунками.
Національні рахунки – це виконані для економіки в цілому ті самі
показники, що й бухгалтерський облік на підприємстві.
Система національних рахунків (СНР) – сукупність взаємопов’язаних
показників і класифікацій, що їх використовують для опису та аналізу
результатів економічного розвитку країни. СНР створена за кордоном і до
останнього часу застосовувалась лише в західній статистиці. Методологія
СНР була запозичена з практики бухгалтерського обліку і побудована на
принципах подвійного запису і бухгалтерських записів.
В Україні нова стандартна система СНР, яка була прийнята ООН в
1993р., розробляється Держкомстатом. До цього періоду (до 1993р.) в
Україні, що входила до складу СРСР, макроекономічні показники
обчислювалися на підставі Балансу народного господарства, заснованого на
трудовій теорії вартості, поділі національної економіки на дві нерівнозначні
складові: матеріальне виробництво і невиробничу сферу, що безперечно є
неправильним. До основної категорії СНР належить інституційна одиниця, як
операція та резидент.

2.2. Показники результатів макроекономічної діяльності

СНР спирається на низку макроекономічних показників, з допомогою
яких вимірюються результати функціонування національної економіки.
ВВП (валовий внутрішній продукт) – ринкова вартість кінцевої
продукції, виготовленої на території даної країни за певний період незалежно
від того, знаходяться фактори виробництва у власності громадян даної країни
чи належать іноземцям.

10
 Кінцевими товарами та послугами є ті з них, які купуються протягом
року для кінцевого споживання і не використовуються з метою проміжного
споживання, тобто у виробництві інших товарів та послуг.
ВНП (валовий національний продукт) – це сукупна ринкова вартість
кінцевих товарів і послуг, створених факторами виробництва, які знаходяться
у власності громадян даної країни не лише в середині країни, а й за кордоном
(національний принцип). В кількісному співвідношенні різниця між ВВП і
ВНП невелика і складає не більше 1%:
ВНП = ВВП + чисті факторні доходи з-за кордону (2.1)
В закритій економіці ВНП = ВВП.
ЧФД (чисті факторні доходи) – різниця між доходами, отриманими
громадянами даної країни за кордоном, і доходами іноземців, отриманими на
території даної країни.
У переглянутому варіанті СНР 1993 року ВНП називається валовим
національним доходом (ВНД).
Крім названих основних існує цілий ряд інших взаємопов’язаних
показників національного рахівництва. Всі вони розраховуються на підставі
ВВП і використовуються з тією чи іншою метою макроекономічного аналізу:

ЧВП (чистий внутрішній продукт)=ВВП-А (амортизація)

(2.2)

НД (національний дохід) – сукупний дохід в економіці, який отримують

власники факторів виробництва.
НД=ЧВП - чисті непрямі податки на бізнес =
= заробітна плата + рента + чисті проценти +
+дохід від власності + прибуток корпорацій (2.3)

ОД (особистий дохід) – дохід, зароблений приватними особами.

ОД = НД - внески на соціальне страхування -
- нерозподілений прибуток корпорацій -
- податок на прибуток + трансфертні платежі (2.4)

2.3. Методи обчислення ВВП

Особливості підрахунку ВВП:
1. ВВП грошовий показник.
2. Виключення подвійного рахунку (для правильного розрахунку обсягу
виробництва необхідно, щоб усі продукти та послуги, вироблені у поточному
році були враховані один раз).
3. Показник ВВП виключає невиробничі угоди. Розрізняють два типи
невиробничих угод: фінансові угоди та продаж утриманих товарів.
Фінансові угоди: а) трансфертні видатки; б) приватні та трансфертні
платежі; в) купівля-продаж цінних паперів. До трансфертних видатків
державного бюджету належать видатки з соціального страхування, зокрема

11
допомоги по безробіттю, пенсія ветеранам тощо. Характерним є те, що
трансферти не створюють поточного обсягу виробництва.
Стосовно продажу утриманих товарів, то ці продажі виключаються з
розрахунку ВВП, оскільки не відображають поточного виробництва і містять
подвійний рахунок.
4. З розрахунку ВВП виключається тіньова економіка.
5. Циклічні сезонні коливання реального ВВП не впливають на
сумарний показник ВВП.
ВВП можна підрахувати трьома методами:
а) виробничим (за доданою вартістю);
б) методом кінцевого використання (за витратами);
в) розподільчим (за доходами).
Розрахунок ВВП виробничим методом - це сума доданих вартостей
створених всіма галузями під час виробництва товарів та послуг.
Стадія виробництва характеризується такими показниками:
1) випуску;
2) проміжного споживання;
3) доданої вартості.
Випуск – це вартість товарів та послуг, що є результатом виробничої
діяльності одиниць (резидентів) у звітному періоді.
Проміжне споживання – витрати на товари, матеріальні та
нематеріальні послуги, використані економістами (інституційними
одиницями) для виробничих потреб.
Додана вартість – ринкова ціна обсягу продукції, виробленої фірмою;
вартість спожитої сировини та матеріалів, які придбані у постачальників.
Розрахунок ВВП методом кінцевого використання (витратний
метод) здійснюється додаванням витрат усіх економічних одиниць, які
використовують ВВП – домогосподарств, фірм, держави та іноземців. Отже,
ВВП за методом кінцевого використання – це сукупність витрат усіх товарів
та послуг, необхідних для того, щоб викупити на ринку весь обсяг
виробництва.
Розраховується за формулою:

, (2.5)
де С – споживчі витрати домогосподарств;
- валові приватні внутрішні інвестиції:
- чисті інвестиції, А – амортизація. Співвідношення між та А є
індикатором стану економіки: якщо - зростаюча економіка;
( = 0) – статична (застійна економіка);
( < 0) – спадна (стагнаційна) економіка.
G – державні витрати уряду на утримання армії, апарату управління,
виплату заробітної плати працівникам державного сектору, за відрахуванням
трансферту.
NX – чистий експорт.

12
 За розподільчим методом ВВП визначають як суму всіх факторних
доходів (заробітна плата, рента, відсоток і т.д.), створених резидентами
країни за рік, а також два компоненти, які не є доходами: амортизаційні
відрахування і чисті непрямі податки на бізнес.

, (2.6)
де W – з/п + добавки до з/п, R – рента, K – доход грошового капіталу,
A – амортизаційні відрахування, T – чисті непрямі податки на бізнес,
П – прибуток з капіталу + доход на власність.

Найпоширенішим з наведених методів обчислення ВВП є метод

кінцевого використання або витратний метод.
Розрахунки ВВП на основі різних складових неминуче ведуть до
неспівпадання його кількісних оцінок. В країнах з розвиненою статистичною
службою подібні відхилення незначні, і на рівні ВВП зазвичай не
перевищують 1-2%. В національній статистиці деяких держав основним
макроекономічним показником може вважатись ВНП (використовується в
американській та японській системах).

2.4. Номінальний та реальний ВВП.

На показник ВВП значний вплив справляє зміна рівня цін. У зв’язку з
цим розрізняють номінальний і реальний ВВП.
Номінальний ВВП – фізичний обсяг виробництва, який вимірюється в
поточних цінах.
Реальний ВВП – обсяг виробництва, який вимірюється у незмінних
(сталих, базових) цінах.
За базовий рік береться той, з якого розпочинається вимірювання або по
відношенню до якого відбувається співставлення ВВП.
Враховуючи сказане реальний ВВП можна розрахувати шляхом
корегування номінального ВВП на індекс цін ( ):
р. ВВП= (2.7)
Якщо , то відбувається корегування номінального ВВП у бік
збільшення, яке називається інфлюванням.
, то відбувається корегування в бік зменшення, яке називається
дефлюванням (Рис. 2.1).

IT

IP 1
IP 1
IP 1

13
 Рис. 2.1. Корегування номінального ВВП

Для здійснення названих корегувань використовуються індекси

Ласпейреса, Пааше і Фішера (цінові дефлятори).
Індекс Ласпейреса показує, як змінюються ціни за два періоди, що
порівнюються, якщо структура вироблення ВВП залишається незмінною:
, (2.8)
де - ціни і-го блага відповідно в базовому (0) періоді і поточному
(t),
- кількість і-го блага в базовому (0) періоді.

Індекс Ласпейреса, розрахований для фіксованого „кошика” споживчих

товарів і послуг, називається індексом споживчих цін (ІСЦ). ІСЦ
розраховується щомісячно, і є оперативним і найпоширенішим показником
рівня інфляції.
Індекс Пааше частково усуває обмеженість індексу Ласпейреса,
оскільки вагами в даному випадку є товарна структура виробництва
поточного року:

(2.9)

Індекс Пааше, розрахований для сукупності товарів і послуг, що входять

до складу ВВП, називається дефлятором ВВП:
(2.10)
Оскільки на цей індекс впливають структурні зрушення, які
компенсують підвищення цін на окремі товари, то вважається, що дефлятор
ВВП недооцінює зростання загального рівня цін.
Проте на практиці відмінність між цими двома індексами незначна, і
вони обидва досить відображають тенденцію та швидкість зміни цін.
Індекс Фішера, як середнє геометричне значення індексів цін
Ласпейреса та Пааше, усуває цю обмеженість:
(2.11)

На основі реального ВВП обчислюють темп зростання фізичного обсягу

виробництва і темп приросту обсягу виробництва.
Темп зростання фізичного обсягу виробництва:
(2.12)

Темп приросту фізичного обсягу виробництва:

14
 , (2.13)
де і - реал. ВВП у поточному році і у базовому.

Питання для самоконтролю

1) Поясніть сутність понять ВНП і ВВП.
2) Розкрийте принципи розрахунку ВВП.
3) За якими методами можна розрахувати показник ВВП?
4) Наведіть приклади державних трансферних виплат.
5) В чому полягає відмінність між номінальним і реальним ВВП?
6) Для чого використовується індекс цін?
7) Що таке проблема подвійного рахунку?

Змістовий модуль 2. Механізм функціонування основних ринків

економіки

ТЕМА 3. РИНОК ПРАЦІ

Програмні запитання
3.1. Зайнятість і безробіття
3.2. Механізм функціонування ринку праці
3.3. Чинники, що впливають на безробіття
3.4. Втрати від безробіття

Основні терміни і поняття:

Повна зайнятість, ефективна зайнятість, раціональна зайнятість,
ринок робочої сили, безробіття, фрикційне безробіття, структурне
безробіття, циклічне безробіття, добровільне безробіття, вимушене
безробіття, відкрите безробіття, приховане безробіття, технологічне
безробіття, конверсійне безробіття, природний рівень безробіття, сезонне
безробіття, інституційне безробіття, застійне безробіття, хронічне
безробіття, закон Оукена.
15
 Тематичні тези
3.1. Зайнятість і безробіття
Актуальність проблем зайнятості і безробіття пояснюється тим, що
забезпечення повної зайнятості є важливою метою національної економіки, а
безробіття є формою прояву нестабільності економічного розвитку.
Зайнятість як економічна категорія – це сукупність економічних,
правових, соціальних, національних відносин, пов’язаних із забезпеченням
працездатного населення робочими місцями та його участю у суспільно
корисній діяльності, що приносить дохід.
Зайнятість як економічна проблема – це співвідношення між кількістю
працездатного населення і кількістю зайнятих, яке характеризує рівень
використання трудових ресурсів суспільства та ситуацію на ринку робочої
сили.
Зайнятість можна розглядати з кількісної та якісної сторони. Кількісний
(екстенсивний) та якісний (інтенсивний) аспекти зайнятості за своїм змістом
відповідають поняттям повної і ефективної занятості.
Повна зайнятість – це ситуація, за якої кожному бажаючому і
спроможному працювати надається можливість займатись якимось видом
суспільно корисної діяльності. За повної зайнятості пропозиція робочої сили
дорівнює попиту на неї.
Ефективна зайнятість – це такий розподіл ресурсів праці з
врахуванням спеціалізації, територіального та галузевого аспектів, який
дозволяє отримати найбільший приріст національного продукта.
Раціональна зайнятість – це оптимальне поєднання повної та
ефективної зайнятості.
Виділяють такі структурні види зайнятості:
1. За характером діяльності – праця на підприємствах всіх видів
власності, праця за кордоном, виконання державних і суспільних обов’язків,
служба в армії;
2. За належністю до певних прошарків населення – робітники,
селяни, підприємці, службовці;
3. З врахуванням міжгалузевих і внутрішньогалузевих пропорцій в
розподілі трудових ресурсів;
4. За територіальною ознакою;
5. За рівнем урбанізації;
6. За професійно-кваліфікаційною ознакою – розподіл працівників
за групами з врахуванням їх кваліфікації, рівня освіти і таке інше;
7. За віковим складом;
8. За видами власності.
Кожний вид зайнятості реалізується за допомогою організаційно-
правових способів і умов використання робочої сили, які характеризують
форми зайнятості.
Форми зайнятості класифікують за такими ознаками:

16
 1. За формою організації робочого часу – праця за умов повного
робочого дня, тижня;
2. За важливістю для працюючого – основна, яка є головним джерелом
доходу для працюючого, і вторинна зайнятість, котра приносить працівнику
додатковий дохід;
3. За ознакою стабільності – постійна і тимчасова зайнятість.
Безробіття – складне економічне, соціальне і психологічне явище і
водночас економічна категорія, яка відображає економічні відносини щодо
вимушеної незайнятості працездатного населення.
Безробіття – макроекономічна проблема, яка безпосередньо і гостро
впливає на кожну людину. Втрата роботи для більшості людей означає
зниження життєвого рівня і серйозну психологічну травму.

3.2. Механізм функціонування ринку праці

Ринок робочої сили (ринок праці) – це система економічних
механізмів, норм та інститутів, які забезпечують відтворення робочої сили та
її використання.
Соціально-економічні умови існування ринку робочої сили:
1. Єдність правових форм функціонування ринку на основі вільного вибору
виду діяльності і конкурентності;
2. Наявність єдиного економічного простору і можливості вільного
переміщення громадян;
3. Організація єдиної ефективно функціонуючої системи бірж праці;
4. Відсутність обмежень на заробітну плату, а також наявність ринку житла і
робочих місць.
Ринок робочої сили відбиває досягнутий на даний період баланс
інтересів між підприємцями, найманими працівниками, державою і
суспільними організаціями, які беруть участь на ринку праці ( рис. 3.1).

підприємства

профспілки Робоча сила держава

Рис. 3.1. Суб’єкти ринку робочої сили
домашні господарства
Попит на робочу силу визначається як загальним обсягом сукупного
попиту в економіці, так і технічним оснащенням виробництва. Важливу роль
відіграє порівняння витрат на заробітну плату з витратами на придбання
машин.
Пропозиція робочої сили визначається рівнем заробітної плати,
податковою системою, впливом профспілок та іншими факторами. Масштаби
та склад робочої сили змінюється залежно від тенденції в освітній,
професійній і міграційній сферах.
17
 Тенденції трансформації ринку робочої сили
Становлення гнучкого ринку робочої сили:
- Диверсифікація форм зайнятості і систем організації праці;
- Скорочення тривалості робочого часу.
Гнучкий ринок робочої сили характеризується тим, що він
зорієнтований на повний облік особливостей трудової поведінки окремих
соціальних груп працівників (жінок, пенсіонерів, молоді та ін.).
До основних факторів, що визначають характер і структуру сучасного
ринку робочої сили, можна віднести: 1) циклічний характер розвитку
виробництва; 2) структурні зміни в сучасній економіці під впливом
сучасного етапу НТР; 3) державна політика у сфері регулювання зайнятості
та безробіття; 4) диверсифікація виробництва і форм зайнятості; 5) рівень та
впливовість профспілкового руху; 6) характер трудового законодавства

3.3. Чинники, що впливають на безробіття.

На безробіття впливають такі фактори:
1 – нестача сукупного ефективного попиту;
2 – негнучкість системи відносних цін і ставок заробітної плати відносно
грошової експансії держави та подальшої інфляції;
3 – недостатня мобільність робочої сили;
4 – структурні зрушення в економіці;
5 – дискримінація на ринку праці відносно жінок, молоді та національних
меншин;
6 – демографічні зміни чисельності та складу робочої сили;
7 – сезонні коливання в рівнях виробництва окремих галузей економіки.

Існують два види безробіття – добровільне та вимушене.

Добровільне безробіття пов'язане з вільним волевиявленням людей
утриматися від пропозиції праці за неприйнятних для них умов.
Вимушене безробіття пов'язане з причинами, які перебувають поза
вибором людей.
Добровільне та вимушене безробіття реалізується в декількох формах.
Серед форм безробіття розрізняють відкрите й приховане, фрикційне,
структурне, циклічне, сезонне, інституційне, застійне та хронічне.
Відкрите безробіття означає існування явно незайнятого населення, яке
визнає свою незайнятість та офіційно реєструється в службі зайнятості.
Приховане безробіття – наявність у державі людей, які не ведуть пошук
робочого місця, оскільки втратили надію знайти прийнятну для них роботу,
або наявність формально зайнятого населення.
Фрикційне безробіття пов'язане з пошуком і очікуванням роботи. Це
безробіття серед осіб, які шукають місце роботи, що відповідає їх
кваліфікації та індивідуальним перевагам. Такий вид безробіття вимагає
певного часу.

18
 Структурне безробіття пов'язане з технологічними зрушеннями у
виробництві (закриттям застарілих підприємств і виробництв, скороченням
випуску продукції в разі переорієнтації виробництва, закриття шкідливих
підприємств), які змінюють структуру попиту на робочу силу. Це безробіття
серед осіб, професії яких виявилися застарілими або менш потрібними
внаслідок науково-технічного прогресу.
У структурному безробітті можна виокремити технологічне й
конверсійне безробіття.
Технологічне безробіття пов'язане з переходом до нової техніки і
технології, механізацією та автоматизацією виробництва та супроводжується
вивільненням робочої сили і найманням праці принципово нових
спеціальностей та кваліфікації.
Конверсійне безробіття спричиняється скороченням чисельності армії і
зайнятих у галузях оборонної промисловості. Розміри цього безробіття
можуть коливатися від незначних до великих.
Природний рівень безробіття (або рівень безробіття за повної
зайнятості) – це поєднання фрикційного і структурного безробіття, яке
відповідає потенційному ВВП.
Сезонне безробіття стосується тих видів виробництва, які мають
сезонний характер і в яких протягом року відбуваються різкі коливання
попиту на працю (сільське господарство, будівництво тощо).
Інституційне безробіття породжується введенням нових правових
норм, які впливають на попит і пропозицію праці (наприклад, уведенням
гарантованої мінімальної заробітної плати, недосконалою податковою
системою тощо).
Застійне безробіття охоплює найстійкіший контингент безробітних –
бідних, бродяг та ін.
Хронічне безробіття пов'язане з відставанням темпів інвестицій у
створення нових робочих місць від зростання чисельності найманих
працівників.
Методологія розрахунків показників рівня безробіття, величини робочої
сили, чисельності зайнятих і безробітних розроблена ООН, і всі національні
статистики реалізують цей загальний підхід.
Циклічне безробіття – це відхилення фактичного рівня безробіття від
природного. В період циклічного спаду циклічне безробіття доповнює
фрикційне і структурне. В періоди циклічного підйому циклічне безробіття
відсутнє. Воно постійно змінюється за своїми масштабами, тривалістю і
складом. Це пов'язано з циклом ділової кон'юнктури.
Рівень безробіття – це відношення кількості безробітних до загальної
кількості зайнятих:
, (3.1)

де U – рівень безробіття; F – чисельність безробітних;

R – чисельність робочої сили (економічно активного населення).

19
 Якщо R позначити через (L+F), то формула 3.1 набуде вигляду:
(3.2)

Рівень циклічного безробіття обчислюється різницею рівнів фактичного

та природного безробіття. Рівень циклічного безробіття виявляє рівень
недовикористання виробничих ресурсів.
Класичний підхід до проблеми безробіття
За класичною теорією безробіття викликане надто високою заробітною
платою (Рис. 3.2).
Графік ілюструє ситуацію, коли розмір заробітної плати (WB) вищий за
рівноважний (WA), при якому пропонується стільки робочої сили, скільки
необхідно підприємницькому сектору. При рівні зарплати (WB) виникає
перевищення пропозиції робочої сили ( ) над попитом на неї ( ), яке і
означає розвиток безробіття. Рівень безробіття визначається впливом
надлишкової пропозиції робочої сили (LB-LB’). Ціна робочої сили починає
знижуватися до досягнення рівноважної (WA).

Рис. 3.2. Безробіття за класичною теорією

де W – заробітна плата; L – кількість
працюючих; LD – попит на робочу силу; LS –
пропозиція робочої сили; A – точка
рівноваги; LA – рівноважна зайнятість; LB –
зайнятість в точці В; LB’ - зайнятість в точці
B´; WA – номінальна заробітна плата в точці
А; WB – номінальна заробітна плата в точці
В.

Кейнсіанський підхід до проблем безробіття

За кейнсіанською теорією безробіття виникає через недостатній
сукупний попит (Рис. 3.3).
Рис. 3.3. Вплив сукупного попиту на
рівень безробіття
де P – рівень цін; Q – обсяг виробництва;
QA– рівноважний обсяг виробництва в
точці A; QB – рівноважний обсяг
виробництва в точці В; LA– зайнятість у
точці А; LB – зайнятість у точці В.
QB > QA → LB > LA

Сукупний попит у суспільстві визначає обсяг виробництва, а значить, і

попит на робочу силу. Шляхом зниження заробітної плати, вважають
прихильники кейнсіанської теорії, можна стимулювати значне підвищення
зайнятості. Засобом від безробіття вважається підвищення державних витрат
20
чи зниження податків, що приводить до збільшення сукупного попиту і,
отже, до збільшення попиту на робочу силу.

3.4. Втрати від безробіття

Безробіття є марнотратством ресурсів.
Будь-який уряд не може зробити так, щоб процес пошуку роботи
відбувався миттєво і заробітна плата наближалася до рівноважного рівня.
Відповідно до закону Оукена: в ситуації, коли фактичний рівень
безробіття перевищує природний рівень на 1%, відставання фактичного ВНП
від потенційного його обсягу становить 2,5%.
Американський економіст Оукен на основі емпіричних даних виявив
стійкий зв'язок між величиною кон'юнктурного безробіття та
кон'юнктурним розривом:
, (3.4)
де U – фактичний рівень безробіття; U* - рівень природного
безробіття; β – параметр Оукена; YF – національний дохід в умовах
повної зайнятості; Y – фактичний рівень національного доходу; U-
U* - рівень кон'юнктурного безробіття;
YF –Y - кон'юнктурний розрив.

Наявність кон'юнктурного безробіття свідчить про неповне

використання виробничих можливостей країни.
Втрати економіки, викликані кон'юнктурним розривом, вищі, ніж
відхилення фактичної зайнятості від умов повної зайнятості з таких причин:
– не всі безробітні реєструються на біржі праці;
– не всі зайняті в умовах високого безробіття працюють повний робочий
день, тиждень, і т. ін.;
– знижується середня продуктивність праці через приховане безробіття в
умовах економічної кризи.
Величина параметра Оукена (β) залежить не тільки від технології
виробництва, але і від поведінки економічних суб'єктів на ринку праці.
Залежність величини параметра Оукена (β) від технології виробництва і
поведінки економічних суб'єктів можна проілюструвати кривою Оукена
(Рис. 3.4).
Крива Оукена Y(u) виражає взаємозалежність між рівнем фактичного
безробіття (u) і величиною відхилення фактичного національного доходу (Y)
від національного доходу за умов повної зайнятості (YF).

Рис. 3.4. Графік кривої Оукена

де YF – національний дохід в умовах
повної зайнятості (u*); Y1 –
національний дохід за умов зниження

21
зайнятості до u1; Y2 – національний дохід за умов зниження зайнятості до u2;
u* - природний рівень безробіття.

Зрушення кривої Оукена відбувається за таких умов:

- коли змінюється величина національного доходу за умов повної
зайнятості (YF) (при збільшенні YF крива Оукена зміщується вгору і навпаки
– при зменшенні YF – вниз).
- коли зміниться норма природного безробіття (u*) (при збільшенні
крива Оукена зрушується вправо, і навпаки, при зменшенні u* - вліво).
Економічні і соціальні наслідки кон’юнктурного безробіття:
 Відбувається нерівномірний розподіл втрат від безробіття серед різних
соціальних верств населення.
 Під час кон'юнктурного безробіття (через тривалі періоди
бездіяльності) втрачається кваліфікація робітників, що може згодом
зумовити значне зниження заробітної плати чи нові звільнення.
 Безробіття призводить до погіршення фізичного і психологічного стану
робітників, підвищується рівень їх захворювань тощо.
 Безробіття призводить до громадського і політичного безладдя.

Питання для самоконтролю

1. Охарактеризуйте різновиди безробіття.
2. Яким є розподіл населення за категоріями у відповідності з
міжнародними
стандартами?
3. Розкрийте сутність закону Оукена.
4. Чи можлива повна відсутність безробіття?
5. Чи може безробіття принести користь суспільству?

22
 ТЕМА 4. ТОВАРНИЙ РИНОК
Програмні запитання
4.1. Сукупний попит.
4.2. Сукупна пропозиція.
4.3.Модель AD-AS як базова модель економічної рівноваги.

Основні терміни і поняття:

Сукупний попит, сукупна пропозиція, реальний обсяг національного
виробництва, рівень цін, платоспроможний попит домашніх господарств,
інвестиційний попит, попит держави, попит закордону, ефект заміщення,
ефект пропозиції грошей, ефект процентної ставки, ефект багатства,
ефект імпортних купівель, нецінові фактори, кейнсіанський відрізок кривої
сукупної пропозиції, взаємозв'язок між сукупним попитом та сукупною
пропозицією.

Тематичні тези
4.1. Сукупний попит
В макроекономіці модель AD-AS є базовою для вивчення коливань
обсягу випуску і рівня цін в економіці в цілому, причин і наслідків їх змін. За
допомогою цієї моделі можна описати різні варіанти економічної політики
держави.
AD (aggregate demand) – сукупний попит – загальний обсяг вітчизняних
товарів і послуг, що їх готові купити домогосподарства, фірми, уряд країни, а
також економічні суб’єкти інших країн за різного рівня цін. AD є сумою
запланованих витрат економічних агентів:
, (4.1)
23
 де C – споживчі витрати, I – інвестиційні витрати, G – державні витрати,
NX – чистий експорт: NX=X-M.

Одні компоненти AD відносно стабільні, змінюються повільно,

наприклад, споживчі витрати, інші – більш динамічно, наприклад,
інвестиційні, їх зміна викликає коливання економічної активності.
Крива AD зображує зміну сукупного рівня усіх витрат
домогосподарств, фірм, держави та закордону залежно від зміни рівня цін
(Рис 4.1).

P1

P2

Y1 Y2

Рис. 4.1. Крива сукупного попиту AD

Оскільки AD має грошову форму, то зв’язок між рівнем цін Р та

величиною AD можна отримати із рівняння кількісної теорії грошей
(рівняння Фішера):
MV=PY, звідси або , (4.2)
де P – в даному випадку індекс цін, Y – реальний обсяг ВВП на який
пред’явлено попит, М – кількість грошей в економіці; V – швидкість
обігу грошей.

Між AD і рівнем цін Р існує обернена залежність, і тому в графічній

моделі крива AD набуває вигляду від’ємно-нахиленої лінії.
Але AD істотно відрізняється від однотоварного попиту (попиту на
окремі види товарів). Однотоварний попит (D) перебуває в оберненій
залежності від ціни безпосередньо, а сукупний попит (AD) – опосередковано.
Опосередкована залежність AD від ціни виявляється завдяки трьом
чинникам, а саме:
1. Ефекту багатства;
2. Ефекту відсоткової ставки;
3. Ефекту імпортних закупівель.
Ефект реальних касових залишків (ефект багатства, ефект Пігу)
полягає в тому, що в ринковій економіці багатство домогосподарств
представлене у вигляді різних фінансових активів (акцій, облігацій,
строкових рахунків). Розмір багатства залежить від кількості грошей та рівня
цін і вимірюється величиною реальних касових залишків (М/Р): при
зростанні цін реальні касові залишки знижуються, а це призводить до

24
зменшення споживчих витрат, а вони є складовою частиною сукупних
витрат, а це призводить до зменшення сукупного попиту:
(4.3)
Ефект відсоткової ставки (ефект Кейнса) полягає в тому, що із
зростанням цін зростає попит на гроші, а за незмінної пропозиції грошей -
зростає ставка відсотка:
(4.4)
Ефект імпортний закупівель (ефект обмінного курсу) полягає в тому,
що при зростанні рівня цін всередині країни за стабільних цін на імпорт
експорт скорочується:
(4.5)

Підвищення рівня цін за інших рівних умов ( , V=const)

призведе до зменшення попиту на реальний обсяг виробництва, і навпаки.
Крім цінових факторів на AD впливають нецінові фактори, які
викликають зміну характеру кривої AD. Зміна попиту призводить до
зміщення кривої AD (Рис. 4.2).

AD1
AD
AD2

Рис. 4.2. Вплив нецінових факторів на AD

До нецінових факторів AD відносять все те, що впливає на:

1. споживчі витрати домогосподарств (добробут споживачів, їх
очікування, заборгованість споживачів, зміни подоходного податку);
2. інвестиційні витрати фірм (відсоткова ставка, очікувані прибутки від
інвестицій, субсидії, пільгові кредити та ін.);
3. державні витрати (державна політика);
4. чистий експорт (обсяг виробництва в зарубіжних країнах збільшує
експорт, коливання валютних курсів і т.д.).
Крім того, важливо пам’ятати про ще два нецінових фактори:
пропозицію грошей та швидкість обертання грошей (V).

4.2. Сукупна пропозиція

AS – сукупна пропозиція (Aggregate supply) – пропозиція реального
ВВП.

25
 AS – обсяг кінцевих товарів і послуг, який може бути запропонований в
економіці за різного рівня цін. Залежність обсягу пропозиції від середнього
рівня цін в країні показує крива AS. На характер кривої AS впливають:
 цінові чинники (відсоткова ставка, рівень цін), які змінюють обсяг
сукупної пропозиції (переміщення вздовж кривої AS);
 нецінові чинники (зміни в технології, цінах на ресурси,
оподаткування фірм, структури ринку і т.д.), які призводять до зміщення
кривої AS.
Крива сукупної пропозиції буває статична і динамічна. На відміну від
статичної, динамічна крива AS використовується для оцінки темпів інфляції.
Величина сукупної пропозиції визначається в економіці капіталом, працею і
технологією, і може бути записана на основі виробничої функції:

Y=f(K,L,T) (4.6)

Форма кривої AS визначається по різному класиками і кейнсіанцями.

Так, зміни величини AS під впливом одного і того ж чинника можуть
бути неоднаковими, що обумовлено тим, який період (короткостроковий чи
довгостроковий) береться до уваги.
Довгостроковий період – період, протягом якого ціни на ресурси
встигають пристосуватись до цін на товари так, щоб в економіці
підтримувалась повна зайнятість. Довгострокова крива AS відображає
виробничі можливості і будується виходячи із наступних умов:
а) обсяг виробництва обумовлюється лише кількістю факторів
виробництва та чинною технологією і не обумовлюється рівнем цін;
б) зміни в факторах виробництва і технології відбувається повільно;
в) економіка функціонує за повної зайнятості факторів виробництва, і
отже, обсяг виробництва дорівнює потенційному.
За цих умов крива AS вертикальна.
P AS

P1

AD1
P2
AD2

Y *  YP Y (доход, виуск )

Рис. 4.3. Сукупна пропозиція в довгостроковому періоді

Коливання сукупного попиту змінює рівень цін.

Зауважимо, що така модель суперечить реальній економіці. Практика
показує, що фактичний ВВП досить часто і на тривалий період відхиляється
від потенційного. Це означає, що ринок не може відновити досить швидко
сукупну пропозицію на потенційному рівні. Лише в тенденції в межах
довгострокового періоду динаміка фактичного ВВП може визначатися
26
динамікою потенційного. Тому класична модель – це модель сукупної
пропозиції для довгострокового періоду. Зсуви кривої сукупної пропозиції в
довгостроковому періоді можливі лише за зміни величини факторів і
технологій.
Зв’язок між ціною і сукупної пропозицією в короткостроковому періоді
пояснює кейнсіанська модель. Вона заснована на наступних принципах:
а) неповна зайнятість в економіці;
б) жорсткість номінальної заробітної плати та цін на товари;
в) реальні величини (обсяг випуску, зайнятість, реальна заробітна плата
та ін.) більш рухомі, швидше реагують на ринкові коливання.
За цих умов крива AS у короткостроковому періоді горизонтальна (Рис.
4.4).
Р

AS кор
Р

AD2
AD1
Y1 Y2 Y
Рис. 4.4. Сукупна пропозиція в короткостроковому періоді
Принципами відносної жорсткості номінальних величин в
короткостроковому періоді є:
а) тривалість трудових угод;
б) державне регулювання мінімальної заробітної плати;
в) ступеневий характер зміни цін і заробітної плати;
г) строки дії контрактів на поставки сировини і готової продукції;
д) діяльність профспілок;
е) ефект меню і т.д.
Коливання сукупного попиту справляють вплив на обсяги виробництва,
рівень цін при цьому не змінюється, обсяг сукупного випуску зростає.
Сучасні концепції пояснюють відмінність короткострокової AS від
довгострокової недосконалістю ринку , тобто негнучкістю цін, та
недосконалістю інфляції.
Крива AS в короткостроковому періоді показує, що величина випуску
(Y) відхиляється від свого природного (потенційного, ) значення, якщо
рівень цін Р відхиляється від очікуваного і описується рівнянням:
, де - коефіцієнт, що характеризує інтенсивність реакції
підприємств на відхилення фактичних цін від очікуваних.
Особливість короткострокової AS полягає в тому, що вона відображає
неоднаковий зв’язок між ціною і сукупною пропозицією в умовах різного
рівня зайнятості. В цьому контексті криву AS можна умовно поділити на три
ділянки: горизонтальна, висхідна і вертикальна (Рис 4.5).

27
 P AS (довг ) AS (кор )
На горизонтальній
(кейнсіанській) ділянці, яка
характеризує економіку в умовах
глибокого падіння виробництва,
Pe
збільшення AD не викликає зростання
цін, тому AS збільшується адекватно
YP Y зростанню AD.
AS (кор ) На проміжній (висхідній) ділянці,
P
яка відображає економіку в умовах
P6 помірного падіння виробництва,
AD6
III збільшення AD викликає як зростання
P5 AD5 цін, так і зростання AS.
P4
II
На вертикальній (класичній)
AD4
P3
I AD3
ділянці, що характеризує економіку в
P1  P2
AD2 умовах повної зайнятості ресурсів, при
AD1
збільшенні AD AS тимчасово
Y1  Y2 Y3  Y4 Y5  Y6 Y збільшитися не може, тому єдиним
наслідком є зростання цін. Слід
Рис. 4.5. Горизонтальна, звернути увагу на те, що вертикальна
висхідна і вертикальна ділянки
крива AS зазвичай збігається з
АS
довгостроковою кривою AS.

Зміна AD може відбуватися не лише в бік збільшення, а й зменшення. В

цьому випадку спрацьовує „ефект храповика”, тобто маховика, який рухає
колесо вперед, але гальмує рух при повороті назад (Рис.4.6).
За початкового сукупного попиту
точці рівноваги Е відповідають обсяг
P AD1 AS
виробництва і рівень цін . При
зменшенні рівня сукупного попиту до
AD2
P E E
0 2
рівня рівновага повинна була б
P
E встановитися в точці
1 , якій відповідає
обсяг виробництва і рівень цін , але
1

цього в реальній економіці не

Y
Y Y Y
відбувається, оскільки рівень цін зазвичай
2 1 P

Рис. 4.6. „Ефект не знижується. Рівноважна ситуація

храповика” встановлюється в точці , ціна
залишиться на попередньому рівні, а обсяг
виробництва впаде до рівня , тобто більше, ніж якби рівновага
встановилася б традиційним шляхом. Лінія AS піднімається вгору і
встановлюється на рівні . Така „поведінка” цін і кривої AS
пояснюється певною ціновою інертністю затрат на виробництво продукції.
Підприємець заключає угоду на поставку сировини, оренду приміщення і

28
устаткування, оплату робочої сили за певними цінами, які не може змінити
довільно в бік зменшення. Тому, навіть при зменшенні AD він вимушений
пропонувати свою продукцію за тими ж цінами, які встановились спочатку. І,
щоб не бути у збитку, він не може різко знижувати обсяг виробництва.

4.3. Модель AD-AS як базова модель економічної рівноваги

Перетин кривих AD і AS (довг.) визначає рівноважний обсяг випуску та
рівноважний рівень цін.
Шоки (збурення) попиту – різка зміна сукупного попиту, різкі
коливання споживчого та інвестиційного попиту, зміна пропозиції грошей.
Скорочення сукупного попиту в короткостроковому періоді зміщує
короткострокову криву AD ліворуч. Точка рівноваги зсувається з т. в т.
, обсяг виробництва знижується, рівень цін також; падіння рівня
виробництва свідчить про те, що в економіці почався спад: зростає
безробіття, зменшуються доходи.
Держава може здійснити такі заходи для
P LAS AS
збільшення сукупного попиту: а) збільшення 1

державних закупівель; б) зменшення податків; в) AS 2

зростання обсягу грошей (емісія). P E E 2

E 1

Це призведе до збільшення попиту на P 1

E AD
товари і перемістить криву AD праворуч. Без P 2
3 1

втручання держави в довгостроковому періоді AD 2

Y Y Y
економіка може самостійно вийти зі спаду. З 1 P

часом уявлення людей, з/п і ціни узгодяться, і Рис.4.7. Пристосування до

крива AS переміститься праворуч. Нова крива шоку AD
AD перетне криву AS в т. . Рівень цін впаде до рівня , обсяг
виробництва повернеться до свого потенційного рівня .
Шоки сукупної пропозиції – різка
P LAS AS 2 зміна сукупної пропозиції:
AS1
а) зміна цін на нафту; б) стихійні лиха;
в) зміни в законодавстві тощо (Рис.4.8).
Із зміною сукупної пропозиції в
E1 результаті зростання середніх витрат
P2 виробництва короткострокова крива AS
P1 E зсувається ліворуч, обсяг виробництва
AD
скорочується (стагнація), рівень цін
Y2 YP Y зростає (інфляція); в економіці
Рис. 4.8. Шок сукупної
LAS AS 2 спостерігається стагфляція.
P пропозиції
AS1

E3 Економіка може вийти зі спаду

P E1 самостійно без втручання держави
P32
AD2 після зміни уявлень людей, заробітної
E2
P1 AD1 плати та цін. Низький рівень
Y виробництва і високий рівень
Y1 YP
29
Рис.4.9. Пристосування до
шоку AS
безробіття призведуть поступово до зниження витрат виробництва та
зростання обсягу продукції. З часом крива AS повернеться в положення
, рівень цін знизиться до рівня і виробництво наблизиться до
потенційного рівня. Економіка повернеться до т. , в якій крива AD
перетинає AS. За зменшення AS держава може вплинути на чинники, які
визначають криву AD для зсуву з в . Економіка переміститься з т. Е
в т. . Така політика підтримує рівень виробництва в короткостроковому
періоді, але рівень цін поступово підвищиться з до .

Питання для самоконтролю

1. Як підвищення рівня внутрішніх цін при незмінних світових цінах вплине
на зовнішній і внутрішній попит на вітчизняні товари (ефект імпортних
закупівель)?
2. Як нецінові фактори впливають на криву сукупної пропозиції? Наведіть
приклади.
3. Чому, за теорію Кейнса, ціна та заробітна плата мають односторонню
еластичність у бік її підвищення? Чому в сучасній економіці цей феномен
отримав назву “ефекту храповика”?
4. До яких наслідків у моделі АD–AS призведе затримка з виплатою
заробітної плати і пенсій?
5. Розкрийте поняття макроекономічна рівновага.

30
 ТЕМА 5. ГРОШОВИЙ РИНОК
Програмні запитання
5.1. Пропозиція грошей.
5.2. Попит на гроші.
5.3. Механізм грошового ринку.

Основні терміни і поняття:

Гроші, готівкові гроші, безготівкові гроші, міра вартості, засіб
обміну, засіб нагромадження, засіб платежу, грошова маса, грошовий ринок,
кредитний ринок, грошово-кредитний ринок, грошова пропозиція, грошовий
попит, депозитний мультиплікатор, коефіцієнт готівки, грошова база,
грошовий мультиплікатор, грошово-кредитна (монетарна) політика,
операції на відкритому ринку, облікова ставка, обов’язкова резервна норма,
політика “дорогих” грошей, політика “дешевих” грошей, банківські резерви,
обов’язкові резерви, додаткові резерви.

Тематичні тези
1. Пропозиція грошей
Пропозиція грошей ( ) включає в себе готівку (С) поза банківською
системою і депозити (D), які економічними агентами можуть бути
використані для угод:
(5.1)

Сучасна банківська система із частковим резервним покриттям, що

означає, що частину своїх депозитів банки зберігають у вигляді резервів, а
іншу – використовують для видачі позик. На відміну від інших фінансових
інститутів банки мають здатність збільшувати пропозицію грошей
(„створювати гроші”).
Кредитна мультиплікація – процес емісії платіжних засобів в рамках
комерційних банків.
Припустімо, що депозити першого банку збільшились на 1000
грошових одиниць. При ставці резервування 20% в резерві залишається 200
31
одиниць, а інші 800 – видаються в позику. Таким чином перший банк
збільшив пропозицію грошей на 800 одиниць. Грошова пропозиція тепер
складає 1800 грошових одиниць. Вкладники, як і раніше, мають депозити на
1000 грошових одиниць, але й позичальники тримають на руках 800 одиниць.
Тобто банківська система із частковим резервним покриттям здатна
збільшувати пропозицію грошей. Далі, якщо ці 800 грошових одиниць знову
попадуть в банк, то 160 одиниць залишаються в резервах, а 640 –
використовуються для видачі кредитів. Третій банк добавить 128 одиниць в
резерв, а 512 – для видачі кредитів і т. ін.
Якщо процес продовжується до використання останньої грошової
одиниці, то кількість грошей в системі можна визначити:
Початковий вклад: 1000
Позичка І банку: (1-0,2)*1000 = 800
Позичка ІІ банку:
і т. ін.
Підсумкова пропозиція грошей:

В загальному випадку додаткова пропозиція грошей, яка виникла в

результаті появи нового депозиту обчислюється за формулою:
, (5.2)
де rr – норма (ставка) банківських резервів;
D – початковий вклад (депозит)
– банківський мультиплікатор грошової експансії (розширення).

Грошова база (гроші підвищеної потужності, резервні гроші) – це

готівка поза банківською системою, а також резерви комерційних банків, які
зберігаються в НБУ (центральний банк):
, (5.3)
де С – готівка; R – резерви.

Грошовий мультиплікатор m:
 (5.4)

Грошовий мультиплікатор можна представити через співвідношення

готівка-депозити сr (коефіцієнт депонування) і резерви-депозити rr:
(5.5)

Поділивши почленно чисельник і знаменник правої частини на D,

отримаємо:
,а , (5.6)

32
 (5.7)

Пропозиція грошей ( ) прямо залежить від величини грошової бази

(МВ) і грошового мультиплікатора m.
Національний банк може контролювати пропозицію грошей, перш за
все, шляхом впливу на грошову базу. Інструменти грошової політики
корегують величину грошової маси, впливаючи на грошову базу або на
мультиплікатор. Виділяють три основних інструмента грошової (монетарної)
політики, за допомогою яких Нацбанк здійснює корегування грошово-
кредитної політики:
1) зміна облікової ставки (ставки рефінансування), тобто ставки, за якою
Нацбанк кредитує комерційні банки;
2) зміна норми обов’язкових резервів, тобто мінімальної долі депозитів,
яку комерційні банки зобов’язані зберігати у вигляді резервів
(безпроцентних вкладів) в НБУ;
3) операції на відкритому ринку: купівля або продаж Нацбанком
державних цінних паперів (використовується в країнах з розвиненим
фондовим ринком).

5.2. Попит на гроші

Кількісна теорія грошей визначає попит на гроші за допомогою рівняння
обміну
(5.8)
Припускається, що швидкість обігу – величина постійна, так як
пов’язана з досить стійкою структурою угод в економіці. При сталості v
рівняння обігу має вигляд:
(5.9)

При умові сталості зміна кількості грошей в обігу М повинна

викликати зміну номінального ВВП ( ). Але згідно із класичною теорією
реальний ВВП змінюється повільно і лише при зміні величини факторів
виробництва і технології. Можна припустити, що Y змінюється із постійною
швидкістю, а на коротких періодах Y постійний. Тому коливання
номінального ВВП будуть відображати головним чином зміну рівня цін.
Таким чином зміна рівня кількості грошей в обігу не справить впливу на
реальні величини, а відобразиться на коливаннях номінальних змінних. Це
явище називається нейтральністю грошей.
Сучасні монетаристи, підтримуючи концепцію нейтральності грошей
для опису довгострокових зв’язків між динамікою грошової маси і рівнем
цін, визнають вплив пропозиції грошей на реальні величини в
короткостроковому періоді (у межах ділового циклу).
Наведене рівняння (5.8) кількісної теорії називається рівнянням
Фішера. Використовується і інша формула цього рівняння, яка називається
кембріджським рівнянням:

33
 (5.10)
де — величина, обернена швидкості обертання грошей.

Коефіцієнт К несе і власне змістове навантаження, показуючи долю

номінальних грошових залишків (М) в доході ( ).
Щоб мінімізувати вплив інфляції зазвичай розглядають реальний попит
на гроші:
, (5.11)

де – реальні грошові залишки.

Кейнсіанська теорія попиту на гроші – теорія переваги – ліквідності

виділяє 3 мотиви, які спонукають людей зберігати частину грошей у вигляді
готівки:
1) трансакційний (операційний) мотив являє собою попит на гроші для
обслуговування усіх видів угод в економіці. Реальна величина
трансакційного попиту виражається такою функцією:
(5.12)
2) мотив застереження: попит на гроші за цим мотивом показує, яку
кількість грошей економічний агент бажає тримати у випадку
непередбачених обставин;
3) спекулятивний мотив: попит на гроші як на майно, пов’язаний із тим,
що для економічних суб’єктів існує невизначеність у майбутньому щодо цін
активів.
Узагальнюючи два підходи (класичний та кейнсіанський), можна
виділити наступні фактори попиту на гроші: рівень доходу; швидкість обігу
грошей; ставка відсотка.
Класична теорія пов’язує попит на гроші головним чином з реальним
доходом. Кейнсіанська теорія попиту на гроші вважає основним фактором
ставку відсотка. Об’єднуючи два підходи можна представити функцію
попиту на реальні грошові залишки наступним чином:
, (5.13)
де і – номінальна ставка процента;
Y – реальний дохід.

Якщо припустити лінійну залежність, то отримаємо:

, (5.14)
де k і h – коефіцієнти, які відображають чуттєвість попиту на гроші по
доходу і ставці процента.

34
 Функція попиту на гроші показує, що при будь-якому даному рівні
доходу величина попиту буде зменшуватись із збільшенням номінальної
ставки процента і навпаки, збільшення рівня доходу позна-чається зсувом
кривої попиту (Рис.5.1).

Рис. 5.1. Попит на гроші

Емпіричні дані підтверджують теоретичну модель попиту на гроші.

Однак існує певний часовий лаг між зміною факторів і реакцією попиту на
гроші.
На базі двох основних підходів до аналізу попиту на гроші розвилася
множина сучасних грошових теорій. Так, в основі моделі Баумоля-Тобіна
лежить трансакційний попит на гроші. Портфельний підхід до попиту на
гроші виходить з того, що готівка – лише одна зі складових портфеля
фінансових активів економічних агентів.
Загальна функція попиту на гроші виглядає так:
, (5.15)
де – передбачуваний реальний дохід на акції;
– передбачений реальний дохід по облігаціях;
– очікувана інфляція;
W – реальне багатство.

5.3. Механізм грошового ринку

Модель грошового ринку поєднує попит і пропозицію. Спочатку для
спрощення можна припустити, що пропозиція грошей контролюється НБУ і
фіксована на рівні . Рівень цін також приймемо стабільним, що цілком
сприйнятливо для короткострокової моделі. Тоді реальна пропозиція грошей
буде фіксована на рівні і представлена вертикальною лінією . Попит
на гроші представлений як спадна функція ставки відсотка для заданого рівня
доходу. У точці рівноваги . Рухома відсоткова ставка утримує в
рівновазі грошовий ринок. Коливання рівноважних значень ставки відсотка і
М (грошової маси) можуть бути пов’язані зі зміною екзогенних змінних
грошового ринку (рівня доходу, пропозиції грошей). Графічно це
позначається зсувом відповідно кривих і . Так, зміна рівня доходу Y,

35
наприклад, його збільшення, підвищує (Рис. 5.2 а), зменшення пропозиції
грошей веде до збільшення ставки відсотка (Рис. 5.2 b).

Рис. 5.2. Рівновага на грошовому ринку

Подібний механізм встановлення і підтримування рівноваги на

грошовому ринку може успішно працювати в ринковій економіці із
розвиненим ринком цінних паперів і стійкими зв’язками поведінки.
Питання для самоконтролю
1. Що таке гроші? Які їх функції?
2. В чому різниця між грошовими агрегатами М1 і М2, М2 і М3?
3. Які основні фактори визначають трансакційний попит на гроші і попит на
гроші як на актив?
4. Як визначається рівноважна процентна ставка на грошовому ринку?

36
 Змістовий модуль 3. Теоретичні засади інфляції. Заощадження та
інвестиції

ТЕМА 6. ІНФЛЯЦІЙНИЙ МЕХАНІЗМ

Програмні запитання
6.1. Сутність і види інфляції.
6.2. Причини і наслідки інфляції.
6.3. Інфляція та безробіття.
Основні терміни і поняття:
Інфляція, дефляція, інфляція попиту, інфляція витрат, стагфляція,
очікувана інфляція, неочікувана інфляція, повна зайнятість, гіперінфляція,
крива Філіпса, ефект Фішера.
Тематичні тези
6.1.Сутність і види інфляції
Інфляція являється одним із основних індикаторів макроекономічної
нестабільності. Вона, з одного боку, сигналізує про виникнення в економіці
певних диспропорцій між попитом і пропозицією, з іншого – її високий
рівень справляє негативний вплив на економічний розвиток.
Інфляція - це зростання загального рівня цін (або, іншими словами, це є
падіння купівельної спроможності грошей, підвищення грошової вартості
життя).
Рівень інфляції показує, як змінилися ціни в економіці, і вимірюється за
допомогою індексів цін (індексу споживчих цін, дефлятора ВВП тощо) як
різниця між значенням цього індексу за певний період (у відсотках) та 100%:
(6.1)
Темп інфляції показує, як змінилася сама інфляція за певний період
(прискорилась чи сповільнилась), і визначається за формулою:
(6.2)
дe , — відповідно, ціновий індекс у поточному і минулому
періодах.

Протилежним до інфляції поняттям є дефляція, яка має місце, коли

загальний рівень цін падає і купівельна спроможність грошей підвищується.
Дефляція трапляється вкрай рідко.
Дезінфляція – це зниження рівня інфляції (темпу зростання цін).
Інфляція є складним економічним явищем. Залежно від її рівня
розрізняють три види інфляції: помірна, галопуюча та гіперінфляція.
Помірна інфляція відображає відносно невисокі темпи приросту цін,
коли щорічні темпи інфляції вимірюються однозначним числом, тобто
знаходяться в межах до 10%. За помірної інфляції зростання цін
сприймається нормальним явищем, яке не справляє істотного впливу на
економічну поведінку людей.

37
 Галопуюча інфляція – це інфляція, що вимірюється двозначними або
тризначними числами, тобто десятками або сотнями відсотків за рік.
Переростання помірної інфляції в галопуючу суттєво впливає на поведінку
економічних суб’єктів. При галопуючій інфляція гроші помітно втрачають
купівельну спроможність.
Гіперінфляція настає тоді, коли річний приріст цін вимірюється
тисячами, мільйонами або, навіть, більшою кількістю відсотків.
Гіперінфляція виникає, переважно, під впливом надзвичайних подій – війна,
політичний переворот, революційна зміна економічної системи тощо.
В залежності від основних причин, які викликають інфляцію, вона
поділяється на два види: інфляцію попиту та інфляцію витрат.
Інфляція попиту – це таке зростання цін, яке спричиняється надмірним
попитом, тобто виникає внаслідок випереджаючого зростання сукупного
попиту порівняно із сукупною пропозицією.
Інфляція витрат – це таке зростання цін, яке виникає внаслідок
збільшення витрат на одиницю продукції (середніх витрат), що
супроводжується зменшенням сукупної пропозиції. Інфляція витрат, як
правило, супроводжується скороченням обсягів виробництва. Це означає, що
інфляція витрат відбувається одночасно з падінням виробництва. Таке явище
отримало назву “стагфляція”. Поєднання інфляції попиту та інфляції витрат
створює так звану інфляційну спіраль.
В залежності від можливостей економічних суб’єктів передбачати
(прогнозувати) майбутнє зростання цін розрізняють очікувану
(прогнозовану) і неочікувану (непрогнозовану) інфляцію.
Очікувана – це така інфляція, яку економічні суб’єкти передбачали на
основі доступної їм інформації.
Неочікувана – це інфляція, яку економічні суб’єкти не передбачали.
Фактична інфляція може співпадати з очікуваною, а може й відхилятися від
очікуваної.
Відхилення фактичної інфляції від очікуваної зменшує ефективність
рішень, які приймаються в економіці. Очікувану інфляцію можна заздалегідь
врахувати і звести втрати від неї до мінімуму. Неочікувану інфляцію
врахувати неможливо, що завдає шкоди економічним суб’єктам, оскільки
при обґрунтуванні своїх рішень вони враховували очікувану інфляцію.

6.2. Причини та наслідки інфляції

Щоб управляти інфляцією, потрібно знати причини (чинники), що її
викликають. Серед макроекономістів не існує єдиної думки щодо
інфляційних чинників. Прихильники кейнсіанської теорії розглядають це
питання у форматі інфляції попиту, а прихильники монетаристської теорії
вважають, що причиною інфляції є надмірна кількість грошей в обігу,
порівняно з вартістю товарів та послуг за даних цін.
Сучасна макроекономіка і економічна практика переконує, що інфляцію
неможна пояснити лише надлишковим сукупним попитом в умовах повної
зайнятості або надлишковою грошовою масою. Вона є наслідком великої
38
кількості різноманітних чинників. Всі ці чинники можна поділити на
декілька видів:
1. Чинники інфляції попиту:
- надмірний урядовий попит на товари та послуги. Він проявляється у
формі бюджетного дефіциту. Інфляція виникає за умов, якщо дефіцит
державного бюджету фінансується за рахунок грошово-кредитної емісії,
оскільки в цьому випадку зростання сукупного попиту не забезпечується
адекватним збільшенням реального ВВП, тобто сукупної пропозиції. У
випадку, коли бюджетний дефіцит фінансується за рахунок позик
приватного сектору економіки, надлишковий урядовий попит
нейтралізується відповідним скороченням приватного попиту, що
унеможливлює виникнення інфляції.
- надмірний приватний попит на товари та послуги. Він може
виникати внаслідок надмірного кредитування приватної економіки,
надмірних урядових трансфертів в приватну економіку, надто оптимістичних
ділових очікувань, ажіотажного попиту, сезонних коливань попиту та інших
чинників, що забезпечують випереджаюче зростання поточних витрат
приватної економіки (приватного попиту) порівняно з обсягом продукції,
виробленої у поточному періоді (сукупною пропозицією).
- надмірний іноземний попит на вітчизняні товари і послуги. Він
виникає у зв’язку з випереджаючим зростанням експорту порівняно з
імпортом.
2. Чинники інфляції витрат:
- внутрішні чинники інфляції витрат: 1) зростання цін на проміжну
продукцію (сировину, паливо, електроенергію тощо); 2) зменшення
продуктивності ресурсів; 3) випереджаюче зростання заробітної плати
порівняно з продуктивністю праці; 4) підвищення податків на продукти; 5)
підвищення цін підприємствами-монополістами з метою отримання
монопольного прибутку.
- зовнішні чинники реалізуються через імпорт товарів та послуг.
Роль інфляційних очікувань полягає в тому, що економічні суб’єкти,
фіксуючи загальне зростання цін у минулому періоді або передбачаючи
несприятливу економічну кон’юнктуру у майбутньому періоді, впливають
на динаміку цін. Реагуючи на несприятливі очікування, наймані працівники
наперед вимагають підвищення зарплати, підприємства підвищують ціну на
свою продукцію, комерційні банки піднімають проценти за кредит тощо. В
умовах високих інфляційних очікувань гроші стають «гарячими», від яких
намагаються якнайшвидше звільнитися. Це підвищує швидкість обігу
грошей, що у свою чергу прискорює інфляцію. Отже, інфляційні очікування
вносять окремий вклад у загальну інфляцію не залежно від співвідношення
між сукупним попитом і сукупною пропозицією.
Інфляція впливає на всі сторони суспільного життя країни і може
викликати негативні економічні та соціальні наслідки. Звичайно, що мова
йде про високу інфляцію, оскільки помірна інфляція не є проблемою.
Розглянемо основні соціально-економічні наслідки інфляції:
39
 - зниження реальних доходів населення. Цей наслідок виникає за
умов, якщо темп зростання номінальних доходів людей нижчий від темпу
інфляції;
- нецінення фінансових активів. Під впливом інфляції
зменшується реальна вартість фінансових активів з фіксованою вартістю.
Якщо темп інфляції перевищує процентну ставку, то їх реальна вартість
зменшується.
- зниження мотивації до інвестування. Як відомо, інвестиційні
кошти вкладаються на тривалий період, в межах якого економічна
кон’юнктура і прибутковість капіталу може змінюватися. В умовах
нестабільної інфляції, яка не піддається прогнозуванню, у підприємств
знижується мотивація до інвестування.
- перерозподіл доходів між приватним сектором і державою. В
умовах інфляції існує два шляхи перерозподілу доходів домогосподарств на
користь держави. Перший шлях обумовлений тим, що інфляція зменшує
реальну вартість грошей або їх купівельну спроможність. Тому
домогосподарства несуть певні втрати від зменшення реальної величини
своїх грошових залишків (запасів). Ці втрати є інфляційним податком, який
отримує держава як емітент грошей. Інший шлях перерозділу доходів
домогосподарств на користь держави пов’язаний із прогресивною системою
оподаткування особистих доходів. В умовах інфляції номінальна заробітна
плата зростає пропорційно інфляції. Але при застосуванні незмінної
прогресивної шкали оподаткування податкові платежі домогосподарств
зростають швидше, ніж темп інфляції. Отже, темп приросту податкових
надходжень в державний бюджет перевищує темп приросту номінальної
заробітної плати і цін.
6.3. Інфляція і безробіття
Підтримання інфляції і безробіття на низькому рівні є двома головними
завданнями макроекономічної політики держави. При їх вирішенні
використовується крива Філіпса у
короткостроковому періоді, яка розкриває
обернену залежність між інфляцією і
безробіттям (рис. 6.1 ).
Крива Філіпса стверджує, що рівень
інфляції залежить від трьох факторів:
- очікуваної інфляції;
- циклічного безробіття, тобто
відхилення фактичного рівня безробіття
від його природного значення;
- шокових змін пропозиції. Рис. 6.1 Крива Філіпса

Три зазначені фактори зводяться воєдино у рівняння кривої Філіпса:

, (6.3)
або
Інфляція =
40
 Очікувана інфляція - Циклічне безробіття + Шоки пропозиції, (6.4)

де - параметр, який показує, наскільки сильно реагує інфляція на

динаміку циклічного безробіття; цей коефіцієнт завжди більший від
нуля.

Зверніть увагу, що перед показником циклічного безробіття стоїть знак

"мінус": при високому рівні безробіття спостерігається тенденція до
зменшення темпів інфляції.
Антиінфляційна політика – це сукупність заходів державного
регулювання, спрямованих на зниження темпів інфляції.
У короткостроковому періоді економічна політика, спрямована на
швидке зниження рівня безробіття та призводить до прискорення інфляції.
Треба вибирати між:
1) політикою, спрямованою на економічне пожвавлення, з високими
темпами приросту ВВП, що швидко знизить безробіття;
2) політикою пожвавлення, з повільним приростом ВВП, що дає змогу
сповільнити інфляцію, але за рахунок тривалого безробіття.
Цей вибір залежатиме від очікуваного рівня інфляції: чим більшим буде
цей рівень, тим вище розміщуватиметься крива Філіпса. А це значить, що
фактичний рівень інфляції буде вищим для будь-якого рівня безробіття.

Питання для самоконтролю

1) В чому полягає сутність інфляції? Які є способи визначення її рівня?
2) Які існують види інфляції?
3) Чим відрізняється інфляція від звичайного підвищення цін?
4) Які соціально-економічні наслідки інфляції?

41
 ТЕМА 7.СПОЖИВАННЯ ДОМОГОСПОДАРСТВ.
Програмні запитання
1. Доходи домогосподарств.
2. Кейнсіанська функція споживання.
3. Функції споживання з урахуванням фактора часу.
Основні терміни і поняття:
Кейнсіанська економічна теорія, споживчі витрати, "гнучкі ціни" і
заробітна плата, мотиви заощаджень, мотиви інвестицій, функція
споживання, гранична схильність до споживання, середня схильність до
споживання.
Тематичні тези
7.1. Доходи домогосподарств
Споживання домогосподарств – це їх витрати на споживчі товари та
послуги, які залежать від їх доходів. Варто згадати модель кругових потоків
ресурсів і продуктів (рис. 1.1). Домогосподарства взаємодіють з
підприємствами через ринок ресурсів і ринок продуктів. В процесі цієї
взаємодії домогосподарства формують свої доходи і витрати на споживання.
На ринку ресурсів домогосподарства, які володіють всіма економічними
ресурсами продають ресурси підприємствам. В результаті купівлі-продажу
виробничі витрати підприємств формують грошові доходи домогосподарств.
Сума цих доходів є доходом домогосподарств, або особистим доходом.
Якщо особистий дохід пов’язувати з джерелами формування, то його
величину можна визначити за такою формулою:

Особистий дохід = заробітна плата найманих працівників + змішаний дохід

+ +дохід від активів + соціальні трансферти (7.1)

Сума витрат домогосподарств на ринку товарів визначає величину їх

споживання, яке можна назвати приватним споживанням.
Витрати на приватне споживання менші за дохід домогосподарств. Це
пояснюється тим, що не весь дохід домогосподарств надходить в їх
розпорядження. Тому крім особистого доходу слід розрізняти особистий
наявний дохід (дохід у розпорядженні).
Наявний дохід – це та частина сукупного доходу, яка залишається у
розпорядженні суб’єктів приватної економіки після сплати податків і може
бути використана на приватне споживання і заощадження.
Заощадження використовуються домогосподарствами для переміщення
доходів з одного періоду в інший з метою регулювання в часі своїх витрат на
споживання. При цьому вони враховують, що з часом вартість
заощаджувальних грошей зростає. Тому слід розрізняти теперішню і
майбутню вартість грошей.
Теперішня вартість грошей – це наявна сума грошей в поточному
періоді. Майбутня вартість даної суми грошей визначається за допомогою
нарахування складного процента на теперішню вартість цих грошей. Це
означає, що майбутня вартість більше теперішньої вартості на величину
42
процентів, нарахованих за кожний рік використання заощадженої суми
грошей у майбутньому періоді. Така майбутня вартість складається із
основної суми і процентів, що нараховані за попередні роки. Майбутню
вартість грошей, обчислену на основі нарахування складного проценту,
можна визначити за такою формулою

FV = PV (1 + r) n (7.2)
де FV - майбутня вартість,
PV - теперішня вартість,
r - ставка дисконту, тобто така ставка проценту, яка використовується
для приведення грошових потоків до їх вартості в періоді, який
приймається за базу розрахунків,
n - кількість років майбутнього періоду.

Для аналізу рівня диференціації доходів домогосподарств

використовується крива Лоренца (рис.7.1).

Рис. 7.1. Крива Лоренца

Площа між бісектрисою і кривою Лоренца відображає ступінь нерівності

в доходах. Чим більша ця площа, тим більший рівень диференціації доходів.
Якщо б фактичний розподіл доходу між групами сімей був абсолютно
рівним, то крива Лоренца співпала б з бісектрисою.
Використовують ще такі показники як децільний коефіцієнт і коефіцієнт
Джині. Децільний коефіцієнт відображає співвідношення між середніми
доходами 10% найбільш багатої частини населення і доходами 10%
найбіднішої частини населення. Коефіцієнт Джині показує рівень
концентрації доходів населення.
Коефіцієнт Джині розраховують діленням площі, що знаходиться між
бісектрисою і кривою Лоренца, на площу трикутника сторонами якого є
бісектриса, горизонтальна вісь і права вертикальна вісь.
Згідно з міжнародною класифікацією коефіцієнт Джині в інтервалі 33 -
35 характеризує високий рівень нерівності в розподілі доходу, а 24 - 26 –
низький.

43
 7.2. Кейнсіанська функція споживання
Споживання та інвестиції є складовими сукупного попиту:
. І будучи такими вони справляють вирішальний вплив на
загальний рівень виробництва в країні. Розглянемо кейнсіанську функцію
споживання.
Споживання є найважливішим компонентом ВВП, який у більшості
країн світу в середньому становить 2/3 сукупних видатків. Після сплати
податків домогосподарствами, у їхньому розпорядженні залишається
післяподатковий (використовуваний) дохід: . Використовуваний
дохід, як відомо, використовується на споживання та заощадження: .
Споживчий вибір на макрорівні залежить від рішень економічних суб’єктів:
як розпоряджатися своїм доходом, яку частину витратити сьогодні, а яку
залишити на майбутнє. Всі концепції споживчого вибору можна поділити на:
1. Величина доходу виступає як екзогенний (заданий) фактор (модель
Кейнса, Ф. Модельні. М. Фрідмена);
2. Величина доходу виступає як ендогенний параметр (неокласична
модель);
Кожна з концепцій різниться тим, що серед чинників, які впливають на
споживання, вона виділяє якийсь один. До основних чинників, які впливають
на споживання, відносять:
а) ставка відсотка зі споживчого кредиту;
б) ставка відсотка по депозитам;
в) величина багатства домогосподарств;
г) очікування доходу;
д) реальні і очікувані зміни споживчих цін;
е) демографічні фактори та ін.
Справжню революцію у дослідженні споживання здійснив Кейнс, який в
своїй концепції споживання виходив із гіпотези абсолютного доходу. Він
звернув увагу на те, що суб’єкти формують своє споживання в залежності від
величини поточного доходу, тобто . На відміну від представників
класичної школи, Кейнс вважав, що розподіл доходу на споживання і
заощадження залежить не від відсоткової ставки, а від переваг споживача.
Кейнс сформулював так званий основний психологічний закон, згідно з яким
„люди схильні, як правило, збільшувати своє споживання із зростанням
доходу, але не в тій же мірі, з якою зростає доход”. Кейнсіанське
трактування залежності між споживанням С і доходом Y на індивідуальному
(а також на агрегованому) рівні містить 4гіпотези різного рівня абстракції і
різної значимості:
1 гіпотеза: реальні споживчі витрати є стабільної функцією від
реального доходу;
2 гіпотеза: гранична схильність до споживання – це величина 0<Cy<1;
3 гіпотеза: гранична схильність до споживання менша від середньої
схильності до споживання;
4 гіпотеза: гранична схильність до споживання ймовірно падає із
зростанням доходу.
44
 Гранична схильність до споживання (МРС) – це величина, на яку
змінюється обсяг споживання при зростанні доходу на одну одиницю:
(7.3)
Перші три гіпотези можна виразити за допомогою лінійної функції
споживання:
, (7.4)
де С – поточне споживання; - використаний дохід.
>0 – автономне споживання, тобто обсяг споживання, який не
залежить від .

На Рис.7.2 зображена спрощена кейнсіанська функція споживання у

вигляді прямої лінії, пунктирною кривою – більш складна інтерпретація
функції споживання.

C Y
Сy C  C a  C y * Yd

 tg  C y

45 0
Y

Рис. 7.2. Кейнсіанська функція споживання

Середня схильність до споживання (АРС) – це доля використаного

доходу, яку домогосподарства витрачають на споживчі товари та послуги. По
мірі зростання доходу АРС зменшується при постійній МРС.
(7.5)
АРС дорівнює куту нахилу між променем, що виходить із початку
координат і віссю абсцис (Рис.7.3).
Cy

APC  Cy
Cy

Y
Рис. 7.3. Середня схильність доСу
споживання С
Четверту гіпотезу
Кейнса неможливо
підтвердити в межах простої лінійної функції, тому
в даному випадку можна запропонувати відносно
У
45
просту нелінійну функцію другого ступеня, яку отримав у 1971р. Ральф
Хасбі С=506+0,92У-0,000014У2, в т.ч. в даному випадку Су – сама по собі є
лінійною функцією доходу, тобто при збільшенні доходу Су зменшується, і
лінійна функція має похилий характер (Рис.7.4).
В 1956р. М. Фрідмен опублікував роботу „За результатами дослідження
МРС і АРС в США за 60 років (1880-1941)”. МРС коливалась в межах:
Рис. 7.4.
АРС в межах: 0.89<APC<0.92. Емпірична нелінійна
функція Хасбі
7.3.Функції споживання з урахуванням фактора часу
В результаті статистичних досліджень виявилося, що кейнсіанська
функція споживання не є загальним законом, а “спрацьовує” лише у
короткостроковому періоді. У довгостроковому періоді припущення Кейнса
щодо функції споживання не підтвердилися. Докази на користь такого
висновку вперше навів Саймон Кузнець, який на базі статистичних
досліджень виявив, що у довгостроковому періоді функція споживання має
стабільну середню схильність до споживання.
Отже, статистичні дослідження свідчать, що існує дві різні функції
споживання: короткострокова і довготривала. Короткострокова обґрунтована
Кейнсом. Довготривала функція споживання отримала своє пояснення в пост
кейнсіанських теоріях, які спираються на теорію Ірвіна Фішера про між
часовий вибір споживача.
Згідно з теорією Фішера, в кожному поточному періоді споживання
домогосподарств не обмежується лише їх поточним доходом. Згідно з цією
теорією сучасні люди є раціональними і передбачливими. Тому в процесі
прийняття рішень щодо величини споживання вони здійснюють міжчасовий
вибір і враховують не лише поточний дохід, а й переміщення доходу між
різними періодами життя. Звідси випливає основна ідея Фішера –
споживання в кожному окремому періоді життя людини залежить від її
доходу упродовж усього її життя.
Для ілюстрації теорії Фішера про міжчасовий вибір споживача
припустімо, що його життя складається лише з двох періодів: перший –
молодість, другий – старість. У першому періоді дохід споживача складає У1 ,
а споживання – С1. У другому періоді дохід – У2 , а споживання – С2 .
Врахуємо також, що споживач має можливість заощаджувати і брати позику.
Тому його споживання у будь-якому періоді може бути нижчим за поточний
дохід (внаслідок заощаджень) або вищим ніж поточний дохід ( за рахунок
активів та позик).
Спочатку припустімо перший варіант, коли споживач заощаджує в
період молодості, щоб на певну величину збільшити споживання в період
старості. За цих умов між часове бюджетне обмеження споживача у кожному
періоді відзначається так:
С1 = У1 - S1 (7.6)
С2 = (1+r)S1 + У2 (7.7)

46
 Отже, у першому періоді максимально можлива величина споживання
менше поточного доходу на суму заощаджень. У другому періоді навпаки –
вона вище його поточного доходу на величину заощаджень першого періоду
з нарахованими процентами.
Тепер припустімо протилежний варіант, коли споживач планує
збільшити споживання у першому періоді за рахунок певного його
зменшення у другому. З цією метою у першому періоді він не заощаджує і
крім цього ще бере гроші у позику на величину, яка кореспондує із
запланованими заощадженнями у другому періоді. За таких умов
максимально можлива величина споживання у кожному з двох періодів буде
така:
S2
С1 = У1 + (7.8)
1 r
С 2 = У2 – S 2 (7.9)

Таким чином, у другому періоді бюджетне обмеження споживача менше

поточного доходу на величину заощаджень, які планується використати для
повернення позики першого періоду. У першому періоді бюджетне
обмеження споживача збільшується порівняно з поточним доходом на
величину дисконтованих заощаджень другого періоду.
На базі теорії Фішера про міжчасовий вибір споживача з’явилися нові
теорії споживання. Серед них основними є дві: теорія життєвого циклу, що
пов’язана з іменем Франко Модільяні, і постійного (перманентного) доходу,
яку пов’язують з іменем Мільтона Фрідмана.
Згідно гіпотеза життєвого циклу дохід людей упродовж життя
змінюється. Але незважаючи на це, люди прагнуть підтримувати рівномірний
рівень споживання протягом всіх періодів свого життя. Для забезпечення
стабільного рівня життя, люди повинні заощаджувати в період трудового
життя, щоб мати можливість використовувати накопичене багатство в
післятрудовий період. Виходячи з цього, гіпотезою життєвого циклу
передбачається, що люди багато заощаджують, коли їхні доходи вищі за
середні протягом життя, і більше витрачають на споживання коли їхні
доходи нижчі за середні упродовж життя.
Для ілюстрації теорії життєвого циклу розглянемо поведінку особи, яка
планує забезпечити собі приблизно однаковий рівень споживання протягом
усього економічно самостійного життя. З цією метою запровадимо такі
умови:
Т – очікувана кількість років економічно самостійного життя особи, яка
складається із періоду трудового життя і післятрудового (пенсійного)
періоду;
R –запланована кількість років трудового життя;
У – очікуваний середньорічний трудовий доход за весь період трудового
життя.

47
 W – майно (активи, багатство), яке людина накопичила за рахунок
заощаджень ( для простоти припустимо, що на заощадження не
нараховуються проценти).
Згідно з наведеними умовами ресурси особи для її споживання за весь
життєвий цикл складаються з поточних доходів, отриманих за період
трудового життя (R·У), і вартості накопиченого майна ( W). Звідси
рівномірна величина щорічного споживання особи у продовж всього її життя
становитиме:
С= (7.10)

Звідси функцію споживання особи можна записати так:

С= (7.11)

Якщо так планують своє споживання протягом всього життя окремі

особи, то аналогічним способом визнається функція споживання для всіх
осіб. Тому у загальному вигляді функцію споживання для всієї економіки
можна записати так:
С = б · У+ в · W (7.12)
де б – гранична схильність до споживання з поточного доходу
в - гранична схильність до споживання з майна.

Якщо обидві частини рівняння (7.19) поділити на Y, то отримаємо

функцію середньої схильності до споживання:
(7.13)

Рівняння (7.13) свідчить, що середня схильність до споживання (С/Y)

залежить від співвідношення між багатством і поточним доходом (W/Y).
На початкових етапах трудового життя особи її поточний дохід, як
правило, зростає швидше, ніж багатство. Тому середня схильність до
споживання може зменшуватися, що відповідає висновкам кейнсіанської
теорії. Але за весь період життя багатство людини залежить від її
поточного доходу. Тому середня схильність до споживання в
довготривалому періоді є постійною величиною.
Гіпотеза постійного (перманентного) доходу. Згідно з даною
гіпотезою споживання залежить не від поточного, а від постійного доходу.
За своїм визначенням постійний дохід – це сталий компонент поточного
доходу, який людина спроможна підтримувати протягом всього життя за
рахунок трудового доходу і накопичених активів. В математичній
інтерпретації, постійний дохід являє собою середньозважену величину або
тренд поточних доходів людини за всі роки її життя. Це означає, що
поточний дохід крім постійного доходу включає також і тимчасовий дохід,
який не піддається передбаченню. Згідно з цією гіпотезою, в процесі

48
прийняття рішень люди спираються на постійний дохід, який вони
спроможні передбачити.
Звідси випливає функція споживання:
С=с (7. 14)
де Y p - постійний дохід (наявний);
с – коефіцієнт, який визначає ту частку постійного доходу, яка
витрачається на споживання

На базі функції споживання з постійним доходом можна зробити

висновок щодо можливої динаміки середньої схильності до споживання. Для
цього обидві частини рівняння (7.14) поділимо на У:
C Yp
c (7.15)
Y Y

Отже, середня схильність до споживання залежить від співвідношення

між постійним доходом і поточним доходом. Якщо поточний дохід
тимчасово перевищує постійний дохід за рахунок тимчасових доходів, то
середня схильність до споживання зменшується, і навпаки.

Питання для самоконтролю

1. Який існує зв’язок між доходами, споживанням і заощадженням?
2. Який вигляд має крива споживання? Які фактори впливають на
переміщення цієї кривої?
3. В чому полягає економічний зміст понять середня і гранична схильність до
споживання?
4. В чому сутність гіпотези постійного (перманентного) доходу?

49
 ТЕМА 8. ПРИВАТНІ ІНВЕСТИЦІЇ.
Програмні запитання
8.1.Роль інвестицій в економіці.
8.2.Інвестиційні функції.
8.3.Мультиплікатор інвестицій.
8.4.Заощадження та інвестиції.
Основні терміни і поняття:
Заощадження, інвестиції, функція заощаджень, гранична схильність до
заощадження, функція інвестицій, гранична схильність до інвестування,
інвестиції в товарно-матеріальні запаси.
Тематичні тези
8.1 Роль інвестицій в економіці
Другим основним компонентом сукупних витрат є інвестиції. Відомо,
що інвестиції — це витрати, здійснювані економічними суб’єктами з метою
нагромадження капіталу, що передбачає створення нового капіталу та
відшкодування зношеного капіталу. Вони поділяються на чотири групи: 1)
інвестиції в основний капітал (машини, обладнання); 2) інвестиції в житлове
будівництво; 3) амортизація; 4) інвестиції в товарно-матеріальні запаси.
Інвестиції відіграють подвійну роль в макроекономіці, оскільки в
короткостроковому періоді, впливаючи на сукупний попит, визначають обсяг
виробництва, а в довгостроковому періоді впливають на економічне
зростання через капіталоутворення, на потенційний обсяг випуску та сукупну
пропозицію. Капіталоутворення – це процес перетворення інвестицій в
капітал.

8.2. Інвестиційні функції

В макроекономічній теорії єдиного погляду на інвестиційну функцію
немає. Серед різних підходів до вирішення цієї проблеми найбільшої уваги
варті кейнсіанський та неокласичний.
Розглянемо просту кейнсіанську теорію інвестицій, засновану на
принципах лінійності функції. У простій інвестиційній функції незалежною
змінною є процентна ставка, а залежною — інвестиції. Зі зростанням
процентної ставки збільшуються витрати, пов’язані з інвестуванням, і
знижується рівень прибутковості, що знижує кількість прибуткових
інвестиційних проектів. Це зменшує сукупний попит на інвестиції. Чим
вищою є процентна ставка (вартість інвестицій), тим менша кількість
інвестиційних проектів може бути привабливою для підприємців і тим
меншим є сукупний попит на інвестиції. І навпаки.
На рис. 8.1 наведено графік інвестиційної функції, який узагальнює
обернену залежність інвестицій від реальної процентної ставки. Зі зниженням
процентної ставки від r1 до r2 інвестиції збільшуються від I1 до I2. Тому крива
інвестиційного попиту має від’ємний нахил, а отже, інвестиції є спадною
функцією від процентної ставки.
Але положення кривої інвестиційного попиту залежить й від інших
чинників, які, впливаючи на прибутковість інвестицій, змінюють величину
50
автономних інвестицій. На рис. 8.2 зміна величини автономних інвестицій
зміщує криву інвестиційного попиту у відповідний бік.

Рис. 8.1 Графік простої Рис. 8.2. Вплив невідсоткових

інвестиційної функції чинників на інвестиції

Так, збільшення автономних інвестицій означає, що для кожного рівня

процентної ставки підприємства збільшують свій попит на інвестиції,
внаслідок чого крива інвестиційного попиту зміщується вправо. І навпаки,
вона зміщується вліво, якщо автономні інвестиції зменшуються. Крім
відсоткової ставки на інвестиції впливають невідсоткові чинники:
- витрати на основний капітал. Із зростанням витрат інвестиційний
попит скорочується, і навпаки;
- податки на підприємця. Зростання податків призводить до зниження
дохідності і зміщує криву попиту на інвестиції ліворуч, а зменшення податків
- праворуч;
- технологічні зміни. Прискорення НТП зміщує криву попиту на
інвестиції праворуч, і навпаки;
- очікування. За оптимістичних прогнозів економічних умов у країні
попит на інвестиції зростає, крива попиту зміщується праворуч, за
песимістичних – ліворуч.
Найпростіша макроекономічна модель буде знаходитись в рівновазі,
якщо I=S. В даному випадку S можна розглядати, як пропозицію, а I – як
попит на інвестиційному ринку. Якщо тепер просумувати споживчий (С) та
інвестиційний (І) попит, то сукупна пропозиція доходу буде:
. Графічно це зображено на рисунку 8.3.:

Рис. 8.3. Сума споживчого попиту та інвестицій

С+І – рівноважний рівень випуску. Інколи інвестиції, не пов’язані із
зростанням сукупного попиту або сукупного доходу, називають

51
автономними ( ). Під розуміємо видатки на утворення нового капіталу,
незалежні від змін національного доходу, навпаки, самі ці функції та змінні
впливають на зростання чи зменшення національного доходу.
Екзогенні (зовнішні) причини :
1. нерівномірне поширення науково-технічного прогресу;
2. зміна смаків;
3. приріст населення.
До цього ми припускали, що інвестиції є екзогенними змінними,
незалежними від доходу. Тепер припустимо, що інвестиції є функцією від
доходу.
Інвестиції, що викликаються зростанням сукупного доходу, називаються
індукованими (стимульованими). Для спрощення припустимо, що функція
інвестицій:
, (8.1)
, - гранична схильність до інвестування за доходом.

Гранична схильність до інвестування – доля приросту витрат на

інвестиції за будь-якої зміни доходу. формує нахил кривої функції
інвестицій.
На рисунку 8.4. зображено функцію інвестицій і її зв’язок з функціями
споживання та заощадження.

Рис 8.4. Співвідношення споживання, заощаджень

та інвестицій в простій моделі

8.3. Мультиплікатор інвестицій

52
 Інвестиції є найбільш динамічним чинником ВВП (Y=C+I+G+NX). Але
слід звернути увагу на те, що вони впливають на ВВП непропорційно, а
помножено, тобто мультиплікативно, це означає, що при зміні інвестицій на
1 гр. од. ВВП збільшиться більше, ніж на 1.
Мультиплікатор ( ) інвестицій – числовий коефіцієнт, який показує
залежність зміни доходу від зміни автономних інвестицій:
(8.2)
тобто
(8.3)

8.4. Заощадження та інвестиції

Заощадження (S) – не спожита частина доходу або відкладена на
майбутнє споживання. Кейнс аналогічно до споживання розглядав
заощадження як функцію від доходу: S=S(Yd). Функцію заощадження можна
вивести використовуючи функцію споживання:
(8.4)
(8.5)

де, - автономне споживання, Y – доход,

- гранична схильність до заощадження.

Гранична схильність до заощадження МРS – доля додаткових

заощаджень в одній додатковій грошовій одиниці доходу:
(8.6)
Оскільки частка кожної грошової одиниці, яка не споживається,
обов’язково заощаджується, то
MPC+MPS=1

(8.7)

APS – середня схильність до заощадження – доля заощаджень у

використаному доході.
А. Хансен та П. Самуельсон інтерпретували кейнсіанську теорію за
допомогою графічного зображення.

53
 8.5. Функція споживання та функція заощадження

Чинники споживання та заощадження, які не залежать від доходу і

впливають на функції споживання та заощадження, зміщуючи їх графіки:
1. Багатство (зростання багатства – нерухомість, фінансові активи –
зміщують графік споживання вгору, а графік заощаджень - вниз).
2. Податки (зниження податків збільшує після податковий дохід, і тому
збільшує споживання та заощадження, і навпаки).
3. Рівень цін (зростання ціни скорочує споживання та заощадження і
навпаки).
4. Відрахування на соціальне страхування (збільшення відрахувань –
скорочення споживання і заощаджень).
5. Очікування (очікування зростання грошових доходів в майбутньому
зумовлює збільшення поточних витрат).
6. Споживча заборгованість (збільшення заборгованості – зменшення
споживання та заощаджень).
7. Відсоткова ставка (із зростанням відсоткової ставки споживання
зменшується, а заощадження збільшуються).

Питання для самоконтролю

1. Який існує зв’язок між доходами, споживанням і заощадженням?
2. В чому полягає економічний зміст понять середня і гранична схильність до
заощадження?
3. Поясніть, чому зміщення кривої споживання вгору викликає таке ж
зміщення кривої заощадження вниз? Пригадайте виключення з цього
правила.
4. Поясніть, яку залежність показує графік споживання, графік заощадження,
крива попиту на інвестиції, графік інвестицій.
5. Назвіть основні типи інвестицій.
6. Які фактори визначають динаміку автономних і стимулюючих інвестицій?
7. Що показує мультиплікатор автономних витрат? За якими формулами його
можна визначити?

54
 Змістовий модуль 4. Моделі економічної рівноваги. Економічне
зростання

ТЕМА 9. СУКУПНІ ВИТРАТИ І ВВП

Програмні запитання
9.1. Сукупні витрати і рівноважний ВВП.
9.2. Сукупні витрати і потенційний ВВП
9.3. Модель „Хрест Кейнса”

Основні терміни і поняття:

Хрест Кейнса, рівноважний обсяг випуску, рецесійний розрив,
інфляційний розрив, мультиплікатор автономних витрат, парадокс
ощадливості, планові витрати, фактичні витрати, незаплановані інвестиції
в товарно-матеріальні запаси, макроекономічна рівновага, тотожність
"заощадження-інвестиції", метод “видатки-випуск”, метод “вилучення
ін’єкції”.
Тематичні тези
9.1. Сукупні видатки і рівноважний ВВП
Національна економіка буде знаходитись в рівноважному стані лише в
тому випадку, якщо сукупний попит дорівнюватиме виробленому ВВП
(сукупний пропозиції). Однак, до проблеми макроекономічної рівноваги
кейнсіанці підходили з інших позицій, ніж як це робили класики в
традиційній моделі AD-AS. Кейнсіанці розглядали рівновагу і її зміни за
постійного рівня цін.
Кейнсіанську модель рівноваги, яка опирається на сукупні витрати,
можна вважати в певній мірі похідною від базової моделі AD-AS, тобто
засобом сходження від абстрактного до конкретного. Це дійсно так, оскільки
в реальній практиці економічні суб’єкти не знають обсягів сукупного попиту
та сукупної пропозиції. Але слід враховувати, що за сукупним попитом
стоять сукупні витрати, а за сукупною пропозицією – вироблений ВВП. Тому
в реальному економічному кругообігу рівновага забезпечується тоді, коли
економіка втрачає стільки, скільки необхідно для закупівлі виробленого
ВВП.
AD = AS (9.1)
↓ ↓
E(факт) = Y(ВВП)

Рівноважний ВВП можна визначити двома методами:

1. витрати-випуск;
2. вилучення-ін’єкції.
Сукупний попит (AD) представляється плановими витратами сумою,
яку домогосподарства та фірми мають намір (планують) витрати на
закупівлю товарів та послуг:
Ep=AD=S+I (9.2)

55
 Ми розглядаємо короткостроковий період: це закрита економіка (немає
NX), відсутні державні витрати (G), це кругообіг в умовах чистого ринку.
Сукупна пропозиція (AS) представлена фактичними витратами (Ef):
Ef=AS=Y(ВВП) (9.3)
Ef відрізняються від Ep тим, що фірми змушені здійснювати
незаплановані інвестиції в товарно-матеріальні запаси.
Розглянемо окремі випадки:
1. Якщо Ep<ВВП (дохід) (Ep<Ef, AD<AS), то це означає, що продукції
виробляється більше, ніж її потребує сукупний попит. Така ситуація свідчить
про виникнення перевиробництва, що супроводжується товарно-
матеріальними запасами (ТМЗ) і незапланованим приростом І (+I’). За цих
умов у підприємств з’являється мотивація зменшувати виробництво до рівня
попиту, що породжує тенденцію до відновлення рівноваги між ВВП і
сукупними витратами.
2. Якщо Ep>Ef, то це є ознакою недовиробництва (AD>AS), яке
супроводжується незапланованим зменшенням інвестицій у ТМЗ (-I’), що
слугує для підприємств підставою збільшувати виробництво до рівня попиту,
завдяки чому виникає тенденція до відновлення рівноваги.
3. Якщо Ep=Ef, то AD=AS, а отже, I’=0.
Як бачимо, незаплановані інвестиції виконують балансуючу роль
(врівноважувальну) в економіці. завдяки I’ фактичні сукупні витрати завжди
дорівнюють ВВП (Y):
Ef=Ep±I’ (9.4)
Y=Ep±I’ (9.5)

Умови досягнення рівноваги між сукупними видатками (СВ) і ВВП

можна продемонструвати на базі графічної моделі „видатки-випуск”, яка
досить часто іменується як „Кейнсіанський хрест” (Рис.9.1).

Е1
Е*
Е2

45
Y2 Y* Y1
Рис.9.1. „Кейнсіанський хрест”, модель „видатки-випуск”

На малюнку економічна рівновага досягається в т. А (І’=0, Y*=E*);

нерівновага в т. В означає: , I’>0, в т. С - , I’<0.
Враховуючи взаємозв’язок функцій споживання і заощадження можна
вивести рівноважний обсяг ВВП в рамках кейнсіанської моделі і іншим

56
методом – „вилучення-ін’єкції” (Рис.9.2). В основі цього методу лежить та
обставина, що в економічному кругообігу постійно мають вилучення
(зниження видатків) або ін’єкції (збільшення видатків). Вилучення
відбуваються у формі заощадження,
податків, імпорту; ін’єкції
здійснюються у формі інвестицій,
державний закупівель, експорту.
Економічна рівновага
досягається за умови, коли
вилучення дорівнюють ін’єкціям. У
Y2 Y* Y1 спрощеному варіанті, яким є
S1 приватна економіка закритого типу,
вилучення відбуваються лише у
формі заощадження, а ін’єкції –
S*
лише у формі інвестицій. За цих
S2
умов модель економічної рівноваги
Y2 Y* Y1 виглядає так: Іp=S, де Ір –
заплановані інвестиції. Фактичні
Рис.9.2. „Кейнсіанський хрест”,
модель „видатки-ін’єкції” інвестиції відхиляються, як правило,
від запланованих на величину
незапланований інвестицій і
дорівнює If=Ip±I’. Завдяки незапланованим інвестиціям фактичні завжди
дорівнюють заощадженням: S = If → S = Ip ± I’. Це положення
кореспондується за методом „видатки-випуск”, за яким фактичні сукупні
витрати завжди дорівнюють ВВП за рахунок незапланованих інвестицій.
Якщо S > Ip (т. B’), то обсяг ВВП перевищує рівноважний рівень (
);
S < Ip (т. C’) → (обсяг ВВП менше за рівноважний);
S = Ip (т. А’) → обсяг ВВП дорівнює рівноважному (Y = Y*).
Рівність S=Ip означає, що вилучення у формі заощаджень
компенсуються ін’єкціями І. Як правило, заощадження не дорівнюють
запланованим інвестиціям, але вони постійно тяжіють до рівноваги. Це
забезпечується на ринку позичкового капіталу, на якому регулюючу роль
виконує відсоткова ставка.
1. Якщо, наприклад, заощадження перевищують планові інвестиції,
то це означає, що пропозиція позичкових грошей перевищує попит на них з
боку інвесторів. Завдяки цьому відсоткова ставка падає, що сприяє
підвищенню інвестиційного попиту до рівноваги із заощадженнями.
2. Якщо навпаки, рівновага на ринку позичкового капіталу порушується
збільшенням інвестицій, тобто попиту на позичкові гроші, відсоткова
ставка збільшується. Це сприяє збільшенню заощаджень (пропозиції грошей)
до рівня попиту на гроші, тобто до інвестиційного попиту. Отже, рівновага
на ринку позичкового капіталу є необхідною умовою забезпечення рівноваги
між вилученнями (заощадженнями) та ін’єкціями (інвестиціями), а відтак і
рівновага на товарному ринку
57
 9.2. Сукупні видатки і потенційний ВВП
Рецесійні та інфляційні розриви. За класичною економічною теорією в
точці рівноваги AD-AS, рівноважний обсяг виробництва Y* завжди дорівнює
потенційному Yp, тобто обсягу виробництва за
повної зайнятості. Але Кейнс заперечував
механізм саморегулювання. Він довів, що повна
зайнятість в нерегульованій економіці може
виникнути лише випадково. Рівновага попиту та
пропозиції, як правило, не збігаються з повною
зайнятістю ресурсів
В точці А встановлюється рівність AD-AS,
проте рівноважний обсяг виробництва Y* не дорівнює потенційному
(Y*< ). Однією з причин такої розбіжності є невід’ємність планових
інвестицій та заощаджень. У відповідності з класичною теорією основним
чинником, що викликає динаміку інвестицій та заощаджень є відсоткова
ставка:
i↑ → S↑ → ціна кредиту ↓ → Y↑ (9.6)
Згідно з кейнсіанською теорією не ставка відсотка (вплив її є
другорядним), а величина використаного доходу домогосподарств є
основним фактором, що визначає динаміку споживання і заощаджень. В той
же час динаміка інвестицій визначається динамікою відсоткових ставок, що
знаходять своє відображення у відповідних функціях споживання,
заощадження та інвестицій. Розбіжність планових інвестицій та споживання
зумовлена коливанням фактичного обсягу виробництва навколо
потенційного. Цим коливанням сприяє низька еластичність з/п і цін щодо їх
скорочення. Тому циклічне безробіття, яке має примусовий, а не
добровільний характер, за Кейнсом є закритим. Для уникнення значних втрат
від втрати виробництва, потрібно здійснювати активну держану політику
щодо сукупного попиту. Коливання рівноважного випуску навколо
потенційного рівня призводить до виникнення прецесійного та інфляційного
розривів.
Рецесійний розрив – це величина, на яку сукупні видатки мають
початково зрости (+∆Е), щоб фактичний ВВП збільшився до потенційного
рівня. Оскільки в разі збільшення сукупних видатків ціни можуть зрости, то
для обчислення рецесійного розриву слід скористатись формулою приросту
рівноважного ВВП в умовах нестабільних цін:
, (9.7)
Слід зауважити, що в даній формулі і Y визначаються в постійних
цінах, індекс цін Р відображає збільшення цін в періоді, в межах якого
усувався рецесійний розрив.
Інфляційний розрив – це велична, на яку сукупні планові витрати
перевищать потенційні.

58
 Інфляційний розрив свідчить про те, що економіка потерпає від
перевитрат, тобто має місце надлишок
сукупних витрат (Е*> ). Розрив
називається інфляційним оскільки він
викликає в економіці інфляційний
надлишок ВВП. Графічно інфляційний
розрив є відстань по вертикалі між лініями
планових та потенційних витрат (Рис.9.3).
Кількісно інфляційний розрив є величина, 45
на яку сукупні витрати мають планово
змінитись (-∆Е), щоб усунути інфляційний
надлишок ВВП на умовах збереження Рис.9.3. Інфляційний розрив
повної зайнятості. Знову враховуються
ціни, оскільки в умовах скорочення сукупних витрат вони мають
зменшитись.
Оскільки метою усунення інфляційного розриву є лише зменшення цін,
то у період його усунення дефляцій на зміну ВВП визначається
формулою: -∆Y=Yp-Y, за цих умов мультиплікатор працює лише на
номінальне зниження ВВП.
9.3. Модель „Хрест Кейнса”
Модель „Хрест Кейнса” – це конкретизована модель AD-AS для умов
жорстких цін у короткостроковому періоді. Зсув кривої сукупних витрат
відповідає зсуву кривої сукупного попиту
в межах кейнсіанської ділянки AS. Так,
зростанню сукупних витрат відповідає зсув
кривої сукупних витрат у моделі „Хрест
Кейнса” вгору, а в моделі AD-AS – крива
у положення . Скорочення
Y1 Y0 Y2
сукупних витрат позначається на зсуві
AD0 AD2 кривої сукупних витрат вниз в моделі
AD1
„Хрест Кейнса” та кривої вліво до
в моделі AD-AS.
Але слід зазначити, що модель „Хрест
Кейнса” не дозволяє аналізувати процес
зміни рівня цін та досліджувати
Y1 Y0 Y2
довгострокові наслідки шоків (збурень),
Рис. 9.4. Модель „Хрест Кейнса” пов’язаних із такими змінами, оскільки не
у короткостроковому періоді враховує цінові коливання
Питання для самоконтролю
1. За рахунок чого можливе подолання інфляційного розриву?
2. Чим відрізняється модель «кейнсіанського хреста» від моделі «сукупний попит –
сукупна пропозиція»?
3. Які чинники впливають на коливання рівноважного рівня випуску?
4. Чому дорівнюють інвестиції у рівноважному стані?

59
 ТЕМА 10. ЕКОНОМІЧНА ДИНАМІКА
Програмні запитання
10.1. Основні засади теорії економічного зростання.
10.2. Модель Солоу.
10.3. Джерела економічного зростання.
10.4. Економічні цикли.
Основні терміни і поняття:
Економічне зростання, інтенсивний тип економічного зростання,
екстенсивний тип економічного зростання, економічний цикл, змішаний
(реальний) тип економічного зростання, індекс зростання реального ВВП,
зміна ВВП на душу населення, стійкий рівень капіталоозброєності, «золоте
правило» Е. Фелпса, спад, депресія, пожвавлення, піднесення, короткі (малі)
цикли, середні (бізнесові)цикли, великі (довгі хвилі) цикли.
Тематичні тези
10.1. Основні засади теорії економічного зростання.

Економічне зростання являє собою

збільшення національного виробництва
товарів і послуг за певний період часу.
Графічно економічне зростання
зображують переміщенням кривої
виробничих можливостей управо, із
положення АВ у положення СД (рис. 10.1).

Рис. 10.1. Крива виробничих

можливостей
До основних показників економічного зростання належать:
 Індекс зростання реального ВВП:
(10.1)
 Темп приросту реального ВВП:
(10.2)
 Зміна ВВП на душу населення:
ІВВП на душу населення = (ВВП / Чисельність населення)1 (10.3)
(ВВП / Чисельність населення)0
Виділяють наступні типи економічного зростання:
1. Екстенсивний – тип зростання, який забезпечується за рахунок
збільшення обсягів застосовуваних факторів виробництва.
2. Інтенсивний – тип зростання, який забезпечується за рахунок
ефективнішого використання наявних ресурсів.
3. Змішаний (реальний) – тип зростання, який забезпечується за
рахунок збільшення кількості застосовуваних факторів виробництва та їх
кращого використання й якісного удосконалення.

60
 10.2. Модель Солоу
Найважливішими проблемами теорій економічного зростання є:
 Тенденції і джерела зростання
 Забезпечення довготривалої стійкості
 Наслідки обраної технологічної політики
 Темпи оновлення та структура національного господарства
 Вимір факторів та результатів
За розробку своєї моделі Р. Солоу була присуджена Нобелівська премія
(1987).
Основні ознаки моделі
1. За основу зростання в моделі Р. Солоу береться зростання
продуктивності праці (y = Y/L), а не зростання продукту (Y).
2. Модель враховує вплив трьох чинників:
 Капіталоозброєності (k = K/L).
 Зростання населення (∆L).
 Технологічного прогресу (Т. П.).
3. За моделлю Р. Солоу існує стійкий рівень капіталоозброєності
(k*), який визначає економічну динаміку. Цей стійкий рівень
капіталоозброєності (k*) можна визначити за формулою:

s ơ = k* f(k*), (10.4)

де s – норма заощаджень, ơ – норма амортизації,

k* - стійкий рівень капіталоозброєності,
f (k*) – продуктивність праці за стійкого рівня
капіталоозброєності.

4. Джерелами економічного зростання за Солоу є:

а) Зростання капіталоозброєності (k), яке залежить від зростання
норми заощаджень (s).
Але зростання норми заощаджень не може бути постійним, оскільки
заощадження (S) обмежують споживання (C).
Солоу використовує «золоте правило» Е. Фелпса, яке виконується за
умови, що граничний продукт капіталу (МРК) дорівнює його вибуттю
(амортизації (ơ)):
МРК = ơ (10.5)

«Золоте правило нагромадження»: При визначенні норми заощаджень

критерієм повинна бути максимізація добробуту суспільства, тобто
якнайбільше споживання (С) за умов сталої рівноваги економічної системи.
б) Зростання населення (tL - темп зростання населення) впливає на
економічне зростання через динаміку капіталоозброєності:

61
 ∆K = (I / L) – (ơ + tL) k (10.6)

де I/L – інвестиції на одного працюючого, ơ - норма амортизації,

tL - темп зростання населення, k - капіталоозброєність.

в) Технологічний прогрес, який, за цією моделлю, на відміну від

попередніх чинників є джерелом постійного зростання як продуктивності
праці (у), так і загального продукту (Y).
Якщо ефективність виробництва (Е) під впливом технологічного
прогресу змінюється з темпом (g), то продуктивність праці змінюється з тим
же темпом, а загальний обсяг виробництва зростає з темпом tL + g :

Y = (tL + g) y0L, (10.7)

де y0 - базова продуктивність праці.

Модель економічного зростання Р. Солоу зображена на графіку

(Рис.10.2).

Рис.10.2. Модель економічного

зростання Р. Солоу

де k - капіталоозброєність одиниці
праці з постійною ефективністю,
k* - стійкий стан капіталоозброєності,
за якого ơk=I, тобто величина
капіталу, що вибуває (ơk), дорівнює
капіталу, що інвестується (I=sf(k)).

10.3. Джерела економічного зростання.

На економічне зростання впливають такі фактори та джерела
Фактори економічного зростання:
1) Прямі фактори:
- фактори пропозиції (кількість і якість трудових ресурсів, кількість і
якість природних ресурсів, обсяг основного капіталу, технологія і організація
виробництва, рівень розвитку підприємницьких здібностей в суспільстві).
2) Непрямі фактори:
- фактори попиту (податковий тиск, ефективність кредитно-банківської
системи, зростання споживчих, інвестиційних та державних витрат,
розширення експортних поставок);
- фактори розподілу (перерозподіл виробничих ресурсів в економіці,
діюча система розподілу доходів).

Джерела економічного зростання

62
 Приріст обсягу виробництва (∆Q) може бути досягнутий за рахунок
трьох окремих джерел:
 Приросту праці (∆L)
 Приросту капіталу (∆K)
 Технічних нововведень (Т. П.)
Відповідно приріст обсягу виробництва за рік визначається таким
фундаментальним рівнянням:
∆Q = α∆L + (1 - α)∆K + Т. П. (10.8)

де Т. П. – технічний прогрес (або сукупна продуктивність факторів

виробництва), α, (1 - α) – відносні внески кожного фактора
виробництва в економічне зростання відповідно до їхніх відносних
часток у НД, які можуть змінюватися з часом.
В економічно розвинутих країнах зростання продуктивності праці
забезпечується на 70-80% за рахунок Т. П.

10.4. Економічні цикли

Економічними циклами називаються періодичні коливання зростання
виробництва. Їх ще називають циклами ділової активності, або
кон’юнктурними циклами.

Рис.10.3. Економічний цикл

Характеристика стадій (фаз) економічного циклу

I. Спад. Скорочення обсягів виробництва. Збільшення безробіття.
Зменшення завантаженості виробничих потужностей. Падіння цін. Зниження
сумарних доходів суспільства. Падіння попиту. Зниження реальної заробітної
плати. Зниження прибутків, збільшення банкрутств. Підвищення ставки
позичкового проценту.
II. Депресія. Застій в економіці. Обсяги виробництва досягають
найменшого рівня. Припинення подальшого спаду виробництва. Низька
заробітна плата, високий рівень безробіття. Припинення падіння цін.
III. Пожвавлення. Початок оздоровлення економіки. Зростання
попиту на основний капітал. Зростання обсягів виробництва. Збільшення
прибутків та заробітної плати. Створення нових робочих місць та скорочення
безробіття. Розширення кредиту. Відновлення до кризового рівня
економічного розвитку.
IV. Піднесення. Вихід економіки на рівень, який перевищує
попередні рівні. Розширення виробництва, скорочення безробіття,
збільшення завантаженості виробничих потужностей, збільшення доходів.
Розширення інвестицій та споживчих витрат. Зростання сукупного попиту.
Зростання цін. Розширення кредитів.

63
 Загальна тривалість економічного циклу вимірюється часом (місяць,
рік) між двома сусідніми вищими або двома сусідніми нижчими точками
економічної активності.
За тривалістю економічні цикли поділяються на:
 Короткі (малі) – коливання ділової активності 3-4 роки. Вони
пов’язані з відновленням рівноваги на споживчому ринку.
 Середні (бізнесові) – коливання ділової активності 8-11 років.
Пов’язані зі зміною попиту на засоби виробництва.
 Великі (довгі хвилі) – коливання ділової активності 40-60 років.
Пов’язані з необхідністю нагромадження ресурсів для реалізації глибоких
технологічних змін.
Причини економічних циклів
Теорія недоспоживання (К. Маркс, Дж. Гобсон): Причиною
циклічного розвитку економіки є недостатнє споживання, викликане
недоліками розподілу.
Грошово-кредитна теорія (Р. Хоутрі, А. Ган): Пояснює циклічність
діяльністю емісійних банків, які змінюють облікову ставку, що призводить
до скорочення грошової маси.
Інноваційна теорія циклів (Йозеф Шумпетер): Наявність циклічних
коливань пояснюється результатом нововведень (інновацій), які вимагають
збільшення інвестицій, останні спричиняють піднесення економіки.
Теорія надмірного інвестування (Людвіг Мізес, Фрідрік Хайєк):
Причиною спадів є надмірне інвестування, що порушує відповідність
пропозиції засобів виробництва і предметів споживання.
Матеріальною основою
- малих циклів є процеси, що відбуваються в сфері грошових відносин
- періодичності середніх циклів є необхідність оновлення основного
капіталу
- великого циклу є зміна базових технологій і поколінь машин,
оновлення об’єктів інфраструктури.

Питання для самоконтролю

1. Які причини циклічності виділяються економістами різних напрямків?
2. Охарактеризуйте фази економічних циклів.
3. Що є матеріальною основою малих циклів?
4. Які фактори впливають на економічне зростання?
5. Назвіть основні показники економічного зростання?
Змістовий модуль 5. Макроекономічна політика держави

ТЕМА 11. ДЕРЖАВА В СИСТЕМ МАКРОЕКОНОМІЧНОГО

РЕГУЛЮВАННЯ
Програмні запитання
11.1. Роль держави в економічному кругообігу.
11.2. Вплив держави на економічну рівновагу.
11.3. Стабілізаційна політика.
64
 11.4. Полеміка навколо стабілізаційної політики.
Основні терміни і поняття:
Державне регулювання економіки, перерозподільна функція держави,
стабілізаційна функція держави, загальна економічна рівновага, рівновага,
економічна рівновага стійка, економічна рівновага нестійка, закон Вальраса,
мультиплікатор державних витрат, мультиплікатор податків.
Тематичні тези
11.1. Роль держави в економічному кругообігу
Державне регулювання економіки – це система типових заходів
законодавчого, виконавчого і контролюючого характеру, які здійснюють
правомочні державні установи і суспільні організації з метою стабілізації і
пристосування існуючої соціально-економічної системи до умов, що
змінюються.
У повній відкритій моделі економіки з урахуванням впливу держави і
сектору закордон модель економічного кругообігу можна показати на
рис.11.1.

Рис.11.1 Повна відкрита модель кругових потоків

Уряд виконує три функції:
1) здійснює на відповідних ринках закупівлю ресурсів та продуктів і
відповідно несе пов’язані з цим витрати, які впливають на сукупні витрати
економіки;

65
 2) забезпечує домогосподарства і фірми суспільними благами, тобто
фінансує освіту, охорону здоров’я, науку, культуру і т. ін;
3) отримує від домогосподарств і фірм податки, за рахунок яких
фінансуються суспільні блага.
Модель кругообігу за участю уряду показує, яку роль виконує держава в
системі макроекономічного регулювання:
 виконує перерозподільну функцію в економіці: змінюючи обсяг
податків і трансфертів, перерозподіляє дохід між приватним сектором і
виробництвом суспільних благ;
виконує стабілізаційну функцію в економіці: змінюючи обсяги
державних закупівель та рівень чистих податків, держава може
цілеспрямовано впливати на сукупні видатки, і, як наслідок, на виробництво
ВВП.Уряд взаємодіє не лише на ринку ресурсів і продуктів. Він є активним
учасником фінансового ринку. Це пояснюється тим, що він завжди може
збалансувати свій бюджет, тобто доходну і витратну частину державного
бюджету. Внаслідок цього виникає бюджетний дефіцит, який повинен
покриватися за рахунок позичок на фінансовому ринку. Зазвичай ці позички
здійснюються через продаж державних облігацій та інших цінних паперів як
фінансовим посередникам, так і безпосередньо домогосподарствам.
Інколи чисті податкові надходження до держбюджету можуть
перевищувати урядові витрати (профіцит). За цих умов уряд повертає
отримані позички більшою вартістю, ніж отримує нові, що забезпечує чистий
„приплив” грошових ресурсів на фінансовий ринок. Отже, державні закупки
товарів і послуг залежать не лише від доходів уряду, а й від позичок у
суб’єктів приватного сектору економіки.

11.2. Вплив держави на економічну рівновагу

Загальна економічна рівновага (ЗЕР) – це стан економіки, коли на всіх
ринках – благ, грошей, інвестицій, заощаджень та праці – одночасно
досягається рівновага.
Рівновага – це стан економіки, коли попит дорівнює пропозиції і ні один
учасник ринку не зацікавлений міняти заплановані обсяги купівель або
продаж.
Визначити стан загальної економічної рівноваги означає визначити
умови, за яких усі макроекономічні суб’єкти можуть реалізувати заплановані
цілі.
Економічна рівновага стійка, якщо під дією екзогенних імпульсів, які
порушують рівновагу, економічна система сама під впливом внутрішніх сил
повертається у стан рівноваги.
Економічна рівновага нестійка, якщо порушена під дією екзогенних
імпульсів макрорівновага не відновлюється.
Для визначення умов загальної економічної рівноваги національного
ринку досліджують їх для кожного ринку окремо, а потім виводять умови
досягнення рівноваги на всіх ринках одночасно на основі закону Вальраса.

66
 Закон Вальраса: Якщо в народному господарстві, яке складається з n
взаємопов’язаних ринків, встановилася рівновага на (n-1)-ому ринках, то і на
n-ому ринку завжди буде рівновага.
Модель рівноваги з урахуванням держави як збирача податків
Система рівнянь визначає умови рівноваги моделі Кейнсіанського
хреста за умови, що враховується вплив держави як збирача податків.
Y = AD - загальна умова рівноваги; (11.1)
AD = C + I + G - структура сукупних витрат; (11.2)
C = C0 + c´(Y - T) - функція споживання; (11.3)
I = I0 - функція інвестицій; (11.4)
G = G0 – державні витрати сталі; (11.5)
Y = AD = C0 + I0 + c´(Y - T) + G0 – випливає з (11.1) –(11.5) (11.6)
де G – державні витрати;
T – податки, які держави вилучає з доходів фізичних та
юридичних осіб;
Y – реальний обсяг виробництва (пропозиція благ).

Цю модель можна проілюструвати графіками.

На першому графіку (Рис.11.2)

показано вплив зміни податкового
тиску на макрорівновагу. Як бачимо,
податковий тиск зріс на ΔΤ, що
призвело до скорочення скупного
попиту (AD2 < AD1) і, відповідно, до
зменшення рівноважного обсягу
виробництва (Y2 < Y1).
Рис. 11.2. Вплив податкової
системи на макрорівновагу

А другому графіку (Рис.11.3)

показано вплив зростання державних
витрат (ΔG) на макрорівновагу, що
призвело до зростання сукупних
витрат (сукупного попиту) і,
відповідно, до зростання рівноважного
обсягу виробництва (Y2 > Y1).
Рис.11.3. Вплив державних
видатків на сукупний випуск

Як бачимо, рівновага товарного ринку змінюється під впливом обсягу

податків та державних витрат.
Залежність між державними витратами (G) та загальним випуском (Y)
визначається мультиплікатором державних витрат (mG):
67
 , (11.7)
де c´ - гранична схильність до споживання;
t – частка податків у сукупних доходах.

Залежність між зміною податків (Τ) та загальним випуском (Y)

визначається мультиплікатором податків (mТ):
(11.8)

11.3. Стабілізаційна політика

Макроекономічна політика – це діяльність держави щодо створення
правових і економічних передумов, необхідних для досягнення стабільності
національної економіки (Рис.11.4).
Завдання довгострокової макроекономічної політики:
 високі та стабільні темпи економічного зростання;
 стабільний рівень цін;
 високий рівень зайнятості, низьке вимушене безробіття;
 економічна свобода; економічна справедливість; соціальна
захищеність;
 соціально-економічна ефективність;
 рівновага експорту та імпорту; стабільність валютного курсу.

ВИДИ ТА ІНСТРУМЕНТИ
МАКРОЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ

ФІСКАЛЬНА СОЦІАЛЬНА
державні видатки; регулювання заробітної
податки плати; регулювання цін;
регулювання зайнятості

ЗОВНІШНЬО- МОНЕТАРНА
ЕКОНОМІЧНА операції на відкритому
митні тарифи; експортно- ринку; облікова ставка;
імпортні обмеження; норма обов’язкових
обмінний курс валют; резервів
валютний контроль

Рис 11.4. Види та інструменти макроекономічної політики

Макроекономічна політика доповнюється структурною, науково-

технічною, промисловою, антимонопольною, аграрною.

11.4. Полеміка навколо стабілізаційної політики

Одні економісти, як-от Вільям МакЧесни Мартин, вважають, що
економіка є внутрішньо нестабільною. Вони твердять, що економіка часто
68
відчуває збурення у сфері сукупного попиту і сукупної пропозиції. Без
проведення монетарної і фіскальної політики, спрямованої на стабілізацію
економіки, ці збурення спричинятимуть непотрібні і болісні коливання в
обсязі виробництва, в рівнях зайнятості та інфляції. Згідно з відомим
висловлюванням, макроекономічна політика повинна «йти проти вітру» -
стимулювати економіку, яка перебуває у фазі спаду, та уповільнювати темпи
зростання, коли економіка перегріта.
На думку інших економістів, наприклад, Мілтона Фрідмана, економіка є
внутрішньо стабільною. Відповідальність за значні і небезпечні коливання
економіки ці дослідники покладають на неправильну економічну політику.
Вони твердять, що економічну політику не можна зводити до «тонкого
налагодження» національної економіки за допомогою різного
інструментарію. Натомість державні мужі мали б пам’ятати про обмеженість
можливостей цієї політики й відчувати задоволення від того, що вона не
завдає шкоди.
Прихильники активної економічної політики вважають, що внаслідок
збурень в економіці відбуваються коливання обсягу виробництва й
зайнятості, яких можна не допустити за допомогою відповідних заходів
монетарної і фіскальної політики. Багато хто з них вірить, що досі
економічна політика успішно сприяла стабілізації національної економіки.
Прихильники пасивної економічної політики доводять, що намагання
стабілізувати економіку за допомогою монетарної та фіскальної політики
можуть ще більше її дестабілізувати, бо заходи цієї політики діють з
тривалими, причому неоднаковими часовими лагами. Крім того, вони
вважають, що рівень сучасних знань про економіку недостатній для успішної
стабілізаційної політики, а недоречна економічна політика є часто причиною
економічних коливань.
Прихильники дискреційної політики вважають, що свобода дій дає змогу
державним мужам гнучкіше реагувати на різні непередбачені обставини.
Прихильники дотримання правил у проведенні економічної політики
вважають, що політичному процесові довіряти не можна. На їх думку,
держані мужі, проводячи економічну політику, часто припускаються
помилок або навіть використовують їх у своїх власних інтересах. Крім того,
ці економісти вважають, що дотримання правил у проведенні економічної
політики дає змогу розв’язати проблему непослідовності політики.

Питання для самоконтролю

1. Яким чином держава може впливати на параметри економічної рівноваги?
2. Розкрийте сутність поняття “чисті податки”.
3. Наведіть приклади державних трансфертних платежів.
4. В чому полягає роль державного сектора в кругообігу доходів та
продуктів?
5. Розгляньте альтернативні теорії макроекономічного регулювання.

69
 ТЕМА 12. ФІСКАЛЬНА ПОЛІТИКА
Програмні запитання
12.1. Фіскальна політика: цілі та інструменти.
12.2. Дискреційна фіскальна політика. Складний мультиплікатор видатків.
Мультиплікатор податків.
12.3. Автоматична фіскальна політика.
12.4. Фіскальна політика з урахуванням пропозиції. Крива Лаффера.
12.5. Фіскальна політика та державний бюджет.

Основні терміни і поняття:

Фіскальна політика, мультиплікатор державних витрат,
мультиплікатор податків, мультиплікатор збалансованого бюджету,
гранична податкова ставка, бюджетний дефіцит, бюджетний надлишок,
дискреційна фіскальна політика, не дискреційна фіскальна політика, чисті
податкові надходження в бюджет, автоматичні стабілізатори
економіки, циклічний дефіцит держбюджету, структурний дефіцит
держбюджету, інфляційне і неінфляційне фінансування дефіциту
держбюджету, монетизація дефіциту, сеньораж, ефект витіснення,
податкова реформа, крива Лаффера, ефект Олівера-Танзі.
Тематичні тези
12.1. Фіскальна політика: цілі та інструменти
Фіскальна (бюджетно-податкова) політика – система засобів уряду з
регулювання економіки шляхом зміни державних доходів і витрат. Слово
походить від латинського fiscal, fiscus, що означає імператорська скарбниця.
Основні цілі фіскальної політики:
 погодження коливань економічних циклів;
 забезпечення стійкого економічного зростання;
 досягнення високого рівня зайнятості;
 збалансування державного бюджету.
70
 Засобами фіскальної політики є державні витрати та податки. Податки є
основним джерелом доходів держави.
Державні витрати – витрати, пов’язані із діяльністю держави.
Сукупні державні витрати за напрямами використання поділяються на
чотири категорії:
, (12.1)
де – споживання в державному секторі (зарплата робітникам
державного сектору, плата за суспільні блага);
ТR – трансферти приватному сектору (пенсії, стипендії, виплати
безробітним);
– проценти з державного боргу;
– державні інвестиції.

Перші три категорії утворюють поточні видатки держави, а четверта –

державні капітальні видатки. Сукупність державних видатків є складовою
частиною сукупний попит. Зміна різних компонентів структури державних
витрат має різні наслідки для економіки.
Основою фіскальної політики є бюджет. Він необхідний для досягнення
економічної стабільності. Фіскальна політика через дефіцит та профіцит
бюджету може бути використана з метою стабілізації економічного розвитку.
До фіскальної політики належать тільки ті маніпуляції держбюджету, які не
змінюють кількості грошей в обігу. Фіскальна політика формується
парламентом країни, який затверджує державний бюджет на фінансовий рік,
а реалізується урядом країни, в першу чергу – Міністерством фінансів.
Загальна фіскальна політика поділяється на два типи: дискреційна та не
дискреційна.

12.2. Дискреційна фіскальна політика. Складний мультиплікатор

видатків. Мультиплікатор податків
Дискреційна фіскальна політика – це свідома маніпуляція урядовими
витратами і доходами, яка здійснюється на підставі державних рішень
(парламенту і уряду) з метою цілеспрямованого впливу на реальний обсяг
виробництва, безробіття та інфляцію.
Дискреційна фіскальна політика (далі – ДФП) застосовує два
інструменти:
 державні закупівлі, які є інструментом прямої дії (збільшуючи
або зменшуючи державні закупівлі, держава безпосередньо впливає на
сукупний попит і реальний ВВП;
 чисті податки, які змінюються за рахунок податкових ставок і
трансфертів:
(12.2)

Змінюючи податки на такій основі, державний вплив на реальний ВВП

здійснюється опосередковано через споживання як компонент сукупного
попиту.
71
 ДФП – це активна фіскальна політика. ДФП, яка здійснюється з метою
згладжування економічних циклів, буває двох видів:
 стимулююча (експансіоністська), пов’язана із збільшенням державних
витрат і зменшенням податків або поєднанням цих засобів. В
короткостроковому періоді така ДФП скорочує спад виробництва за рахунок
дефіцитного фінансування;
 стримуюча (рестрикційна), пов’язана із збільшенням податків і
зменшенням державних витрат або поєднанням цих засобів, щоб обмежити
інфляційне зростання економіки.
В короткостроковому періоді заходи фіскальної політики
супроводжуються ефектом мультиплікаторів (державних витрат, податків,
збалансованого бюджету). Але слід звернути увагу, що в умовах змішаної
економіки закритого типу виникає складний мультиплікатор видатків, який
крім заощаджень враховує ще один канал вилучень – податки (у формі
чистих податків). При цьому вилучення у формі податків відбуваються
автоматично у разі зміни доходу як податкової бази і вимірюється через
граничну податкову ставку:
(12.3)
Розглянемо спочатку вплив державних витрат на рівноважний рівень
ВВП без урахування оподаткування.
Нехай державні витрати змінились на . Це збільшить дохід на ту ж
величину, що в свою чергу дасть приріст споживання на величину .
Цей приріст споживання знову збільшить витрати і дохід, що знову призведе
до збільшення рівня споживання на величину :
,

, (12.4)
Мультиплікатор державних витрат:
(12.5)
Мультиплікатор державних витрат показує, на скільки зростає
рівноважний рівень доходу в закритій економіці в результаті збільшення не
лише державних витрат, а й автономних витрат на одиницю. Оскільки ДФП –
це свідомий, тобто цілеспрямований вплив держави на економіку, то в
реальній практиці цільовий приріст ВВП визначається урядом наперед, а
необхідне збільшення державних витрат є пошуковою величиною, яку можна
визначити за формулою:
(12.6)

72
 Рис. 12.1. Вплив державних закупівель на ВВП у кейнсіанському
хресті
Щоб визначити вплив автономних чистих податків ( ) на рівноважний
рівень ВВП в межах ДФП, потрібно попередньо прийняти деякі передумови:
1) на даному етапі об’єктом фіскальної політики є лише сукупний
попит, вплив трансфертів на сукупну пропозицію тимчасово не береться до
уваги. В подальшому ми розширимо аналіз фіскальної політики і залучимо
до нього сукупну пропозицію як об’єкт фіскальної політики;
2) в контексті фіскальної політики, спрямованої на сукупний попит,
вплив чистих податків на ВВП – це їх вплив на споживання як компонент
сукупного попиту, але на споживання впливають і „зворотні” податки, до
яких відносяться трансферти (коли вони зменшуються, то чисті податки
збільшуються);
3) ДФП викликає зміни в чистих податках за допомогою державних
рішень стосовно рівня податкових ставок і трансфертів, але в водночас діє і
автоматична фіскальна політика, яка спирається на автоматичну залежність
чистих податків від ВВП як доходу.
Оскільки переважна більшість податків і трансфертів залежить від
доходу, то в реальній практиці чисті податки змінюються одночасно в
результаті як дискреційних заходів, так і автоматичних змін в залежності від
динаміки ВВП, але на даному етапі предметом аналізу є лише ДФП.
Чисті податки та їх складові елементи, тобто власне податки і
трансферти, які не залежать від доходу, називаються автономними (податок
на нерухомість, на власників транспортних засобів, на землю, а також деякі
трансферти, які надаються за рахунок державного бюджету: пенсії, стипендії
тощо).
Зміна автономних податків мультиплікативно впливає на ВВП.
Припустімо, що відбулося дискреційне зменшення чистих податків: держава
збільшила рівень пенсій та стипендій. Механізм податкової мультиплікації,
як і в випадку з державними витратами, пов’язаний із багаторазовою
реакцією споживання на однократну зміну податків:
73
 ,

(12.7)

Податковий мультиплікатор:
(12.8)

Рис. 12.2. Зменшення чистих податків у кейнсіанському хресті

Знаючи, що мультиплікатор витрат визначається за формулою

, ми можемо записати:
(12.9)
Наведена формула визначає співвідношення між двома
мультиплікаторами: податків і витрат. Мультиплікатор податків завжди
нижчий від мультиплікатора витрат пропорційно граничній схильності до
споживання. Підставимо у формулу (8.9) замість та отримаємо:
 (12.10)
Проте ця формула мультиплікатора податків має відношення лише до
автономних податків, згідно з якими податкові вилучення не залежать від
ВВП як доходу. Спираючись на такий мультиплікатор, приріст ВВП
внаслідок зменшення автономних податків обчислюється за формулою:
(12.11)

Те, що величина мультиплікатора державних витрат завжди більша за

величину податкового мультиплікатора, пояснюється тим, що зменшення

74
податків збільшує споживання не на всю величину вивільненого доходу,
оскільки частина його іде на заощадження.
Використовуючи наведені мультиплікатори можна обчислити
автономний вплив на дохід державних витрат або чистих податків, які
можуть змінюватись дискреційно, тобто за рахунок податкових ставок або
трансфертів: та . У наведених формулах слід
звернути увагу на знаки, які свідчать, що між G і Y існує пряма залежність, а
між Т і Y – обернена.
Оскільки , то це означає, що збільшення державних витрат на
одну грошову одиницю викликає більший приріст доходу, ніж зменшення
чистих податків на ту ж одиницю. З іншого боку, для досягнення цільового
приросту доходу державні витрати потрібно збільшити на меншу величину,
ніж та, на яку слід зменшити чисті податки.
Для державного бюджету ця обставина породжує різні наслідки. В
першому варіанті досягнення цільового приросту доходу викличе менший
бюджетний дефіцит через збільшення державних витрат, в другому –
більший бюджетний дефіцит через зменшення бюджетних доходів.
Крім окремого застосування фіскальних засобів держава може
застосовувати їх одночасно. Тоді зміна доходу визначається за формулою:
(12.12)

Підсумковий результат у цьому варіанті залежить від співвідношення

між державними видатками та податками з урахуванням, що . Але,
якщо державні видатки і чисті податки змінюються на умовах
збалансованого бюджету, тобто коли , то результатом такої
політики буде певний приріст доходу.
Фіскальна політика на умовах збалансованого бюджету породжує ще
одну категорію – мультиплікатор збалансованого бюджету. Він показує, на
скільки грошових одиниць змінюється дохід в разі зміни державного
бюджету на грошову одиницю:
(12.13)
де – мультиплікатор збалансованого бюджету;
– зміна доходу; – зміна бюджету.
При цьому .

12.3. Автоматична фіскальна політика

До цього часу ми розглядали чисті податки як засіб ДФП, в межах якої
на основі державних рішень змінюються податкові ставки та трансферти. Але
цим вплив фіскальної політики на ВВП не обмежується. Практика свідчить,
що переважна частина податків та деякі трансферти змінюються автоматично
в разі зміни доходу. До податків, які залежать від доходу, належать
прибутковий податок із громадян, податок на прибуток підприємств, ПДВ,
акцизний збір тощо.

75
 При цьому слід враховувати, що чутливість податків залежить від їх
форми:
а) в умовах прогресивних податків податкові вилучення збільшуються
швидше, ніж збільшується дохід;
б) на базі пропорційних податків податкові вилучення збільшуються
пропорційно збільшенню доходу.
Певні трансферти теж перебувають в автоматичній залежності від
доходу. Так виплати по безробіттю зменшуються під час збільшення
виробництва і збільшуються під час його скорочення.
Чисті податки, які залежать від доходу, називаються автоматичними.
Це означає, що величина їх вилучень до бюджету змінюється в
автоматичному режимі в разі зміни доходу, тобто без державного втручання.
Але не слід вважати, що держава в цьому випадку виглядає як сторонній
спостерігач. Роль держави в тому, що вона впроваджує в економіку певну
систему податків і трансфертів, якою визначається рівень залежності
податкових вилучень від доходу.
Автоматична залежність чистих податків від доходу – важливий чинник
стабілізації економіки без державного втручання. Тому їх називають
вмонтованими стабілізаторами.
Автоматичні чисті податки як вмонтовані стабілізатори не є достатнім
гальмом для усунення економічних коливань. Вони неспроможні повністю
нейтралізувати інфляційний чи рецессійний розриви в економіці, а лише
частково його зменшують.
Оскільки автоматична фіскальна політика передбачає, що всі податкові
вилучення в державний бюджет залежать від динаміки поточного доходу, то
податкова функція прийме вигляд:
, (12.14)
де — граничний коефіцієнт податків.
Граничний коефіцієнт податків показує на скільки одиниць зміниться
величина автоматичних податкових вилучень із зміною доходу на одну
грошову одиницю.
Розглянемо тепер вплив державних витрат на рівноважний ВВП з
урахуванням оподаткування доходу. Оскільки це змінить вигляд споживчої
функції, то відповідно зазнає змін і модель мультиплікатора:

, (12.15)
Складний мультиплікатор витрат
(12.16)
Як бачимо, при врахуванні заощаджень і автоматичних чистих податків
вилучення збільшуються і становлять величину . Оскільки
, то це означає, що складний мультиплікатор нижчий від
простого.
76
 В умовах застосування автоматичних чистих податків змінюється і
формула мультиплікатора податків. Вище ми показали, що при застосуванні
лише автономних чистих податків мультиплікатор податків менше
мультиплікатора витрат на одиницю. Але ця формула відповідає спрощеним
умовам, коли не застосовуються автоматичні чисті податки. Щоб врахувати
автоматичні чисті податки, слід спиратися на універсальне правило, згідно з
яким мультиплікатор податків завжди менший від мультиплікатора витрат
пропорційно граничній схильності до споживання (8.9): .
Спираючись на це правило, виведемо формулу складного мультиплікатора
податків:
(12.17)

Враховуючи автономні і автоматичні податки, можемо записати повну

податкову функцію:
, (12.18)
де – автономні податки, незалежні від величини поточного доходу Y;
t – гранична податкова ставка.

З урахуванням функціональної залежності податкових відрахувань від

доходу функція споживання прийме вигляд:
(12.19)
У цьому випадку модель рівноважного обсягу випуску у відкритій
економіці має вигляд:
, (12.20)

де – гранична схильність до імпортування.

При цьому підсумкова зміна доходу в результаті зміни величини
державних витрат і автономних податків визначається як:
. (12.21)

Якщо державні витрати і автономні податки збільшуються на одну і ту ж

величину, то і рівноважний обсяг виробництва збільшується. У цьому
випадку говорять про мультиплікатор збалансованого бюджету, який завжди
дорівнює або менший за одиницю.

12.4. Фіскальна політика з урахуванням пропозиції. Крива Лаффера

До цього часу ми розглядали кейнсіанську версію фіскальної політики,
об’єктом якої є лише сукупний попит. Але фіскальна політика може впливати

77
й на сукупну пропозицію. Такий варіант фіскальної політики спирається на
теорію економіки пропозиції, в основі якої лежить необхідність зменшення
рівня оподаткування.
Відповідно до кейнсіанської теорії зниження податків збільшує лише
сукупний попит, що зумовлює збільшення реального доходу і цін. Але згідно
з теорією економіки пропозиції зменшення рівня оподаткування викликає ще
один ефект – збільшення сукупної пропозиції і зменшення цін. (Рис.12.3).

Рис. 12.3. Вплив фіскальної політики на AS

На думку її прихильників, зазначений ефект викликається певними

змінами в економіці:
1) в наслідок зменшення особистих податків збільшуються приватні
заощадження, які створюють передумови для збільшення інвестицій. Крім
того, зменшення особистих податків збільшує післяподаткову зарплату, що
посилює стимули до праці;
2) зменшення податку на прибуток збільшує прибутковість
інвестицій, що теж стимулює їх збільшення.
Завдяки переліченим змінам в економіці зниження податків у підсумку
сприяє збільшенню сукупної пропозиції, що забезпечує, з одного боку,
додаткове збільшення реального доходу, а, з іншого, – певний
антиінфляційний ефект. Зазначений вплив зменшення податків на економіку
можна продемонструвати за допомогою моделі AD-AS.
Отже, згідно з уявленнями прихильників теорії економіки пропозиції
зменшення податків викликає набагато більший стабілізаційний ефект, ніж
це випливає з кейнсіанської теорії. Проте, політика низького оподаткування,
яка відстоюється прихильниками теорії економіки пропозиції, має певні
вади:
1) вплив податків на сукупну пропозицію розгортається протягом
деякого часу;
2) зменшення податків набагато відчутніше впливає на сукупний
попит, а ніж на сукупну пропозицію, і тому дефляційний ефект може бути
несуттєвим;
3) зменшення податків негайно породжує бюджетний дефіцит, що
може перекреслити всі позитивні наслідки.
78
 Останній недолік є головним. Для його спростування прихильники
економіки пропозиції спираються на криву Лаффера (Рис.12.4).
Крива Лаффера відображає зв’язок між
податковою ставкою t та податковими
надходжен-нями до бюджету. В її основі –
ідея про те, що в разі збільшення податкової
ставки від 0 до 100% податкові надходження
спочатку збільшаться до максимальної
величини , а потім знову зменшаться до
0. При цьому точка відображає
надмірний рівень оподаткування, який
стримує ділову активність, а точка М –
оптимальний рівень оподаткування, що
забезпечує максимальну величину
податкових надходжень.
Рис.12.4. Крива Лаффера

Згідно з кривою Лаффера, якщо оподаткування є надмірним, коли

податкова ставка , то її зменшення до оптимального рівня стимулює
ділову активність, збільшує дохід як податкову базу, і завдяки цьому
максимізує величину податкових надходжень. Це означає, що зменшення
податків від надмірного до оптимального рівня забезпечує одночасно
збільшення виробництва і податкових надходжень, що виключає виникнення
бюджетного дефіциту.
Але сценарій причинно-наслідкових зв’язків, що його відображає крива
Лаффера, є лише своєрідною гіпотезою, певним логічним припущенням,
оскільки із нього не випливає відповідь на кілька практичних запитань:
1) який рівень податків слід вважати надмірним, тобто як визначити
місце знаходження діючих податків на кривій Лаффера;
2) який рівень податків слід вважати оптимальним, здатним
забезпечити максимальну величину податкових надходжень.
Невеликий досвід практичного застосування кривої Лаффера в США у
період „рейганоміки” не дав беззаперечних доказів на її користь, тому
застосування цієї кривої на практиці пов’язане з певним політичним ризиком.

12.5. Фіскальна політика та державний бюджет

Вивчаючи механізм фіскальної політики слід враховувати, що вона
пов’язана з державним бюджетом (далі – ДБ). Будь-який вплив фіскальної
політики на дохід зумовлює одночасно певні зміни в ДБ. Це означає, що
виконуючи стабілізаційну функцію в економіці, фіскальна політика
одночасно реалізує і певну бюджетну функцію.
До цього часу фіскальна політика розглядалась без бюджетних
наслідків. Тепер слід враховувати бюджетну функцію фіскальної політики,
тобто визначити, з якими наслідками для ДБ фіскальна політика виконує
стабілізаційну функцію в економіці.
79
 Бюджетна діяльність держави може бути різною залежно від фази
економічного циклу. Так, під час спаду виробництва ефективною є
стимулююча фіскальна політика, яка викликає бюджетний дефіцит або
збільшує його рівень. Під час інфляційного зростання ефективною є
стримуюча фіскальна політика, яка викликає зменшення бюджетного
дефіциту або виникнення бюджету з надлишком.
Проте на стан ДБ впливають не лише дискреційні фіскальні заходи, а
також і циклічні коливання в економіці. Під час спаду виробництва
автоматично зменшуються податкові надходження в бюджет, а при
збільшенні виробництва податкові надходження збільшуються. Тому, щоб
визначити ефективність фіскальної політики, треба розмежувати вплив на ДБ
фіскальних заходів і циклічних заходів. Стан ДБ визначається бюджетним
сальдо, яке обчислюється як різниця між Т і G:
(12.22)
Слід розрізняти фактичне, потенційне і циклічне бюджетне сальдо.
Фактичне бюджетне сальдо характеризує стан ДБ в умовах
фактичного рівня зайнятості і тому обчислюється на базі фактичного доходу:
(12.23)
Таке бюджетне сальдо відображає вплив на ДБ як фіскальної політики,
так і циклічних коливань. Вплив циклічних коливань можна нейтралізувати,
якщо в якості податкової бази використати потенційний дохід . Завдяки
цьому можна обчислити потенційне бюджетне сальдо:
(12.24)
Воно показує, яким могло б бути бюджетне сальдо, коли б економіка
функціонувала в умовах повної зайнятості. Якщо економіка не перебуває в
умовах повної зайнятості, то ДБ втрачає певну величину доходів. Ці втрати
відображає циклічне бюджетне сальдо:
(12.25)
Оскільки потенційне бюджетне сальдо виключає вплив циклічного
падіння виробництва на ДБ, то завдяки цьому воно отримує здатність
відображати вплив на нього лише фіскальної політики. Вона є ефективною,
тобто сприяє економічній стабілізації, якщо під час падіння виробництва
стимулює економіку до зростання і завдяки цьому викликає бюджетний
дефіцит, або, якщо в умовах інфляційного зростання вона стримує економіку,
і завдяки цьому забезпечує бюджетний надлишок.
Зв’язок між стабілізаційною і бюджетною функціями фіскальної
політики ставить державу перед необхідністю вибору: стабілізація економіки
чи збалансування ДБ. Вирішення залежить від концепції регулювання ДБ.
Розрізняють три концепції регулювання ДБ:
1. Згідно з концепцією збалансування ДБ на щорічній основі під
час зменшення виробництва і автоматичного зменшення податкових
потрібно щорічно адекватно зменшувати державні витрати або дискреційно
збільшувати або дискреційно збільшувати чисті податки. Але такі заходи ще
більше посилять зменшення виробництва. Це означає, що ця концепція
суперечить стабілізаційній функції фіскальної політики.
80
 2. Згідно з концепцією збалансування ДБ на циклічній основі видатки і
доходи ДБ мають балансуватися в межах економічного циклу. Тобто під час
скорочення виробництва держава повинна фіскально стимулювати
економіку, внаслідок чого бюджет спрямується до дефіциту. А під час
інфляційного зростання стримуюча фіскальна політика спрямовує бюджет до
надлишку. У підсумку бюджетні дефіцити і надлишки в межах економічного
циклу мають балансуватися. Але в дійсності ця умова не витримується,
оскільки спад виробництва та зростання не еквівалентні за своєю глибиною
та тривалістю. Тому і ця концепція не здатна узгодити стабілізаційну і
бюджетну функції фіскальної політики.
3. Суперечливість між стабілізаційною і бюджетною функціями може
бути вирішена лише на основі пріоритетів. Цьому принципу відповідає
концепція функціональних фінансів, за якою головна функція фіскальної
політики це – стабілізація економіки, а ДБ повинен виконувати роль
інструмента її досягнення. Спираючись на цю концепцію, фіскальна політика
припускає можливість утворення бюджетного дефіциту, якщо він є
необхідною умовою стабілізації економіки. Така політика одночасно
передбачає три джерела дефіцитного фінансування: внутрішні державні
позички; зовнішні державні позички; грошово-кредитна емісія.
Державні позички є неінфляційним джерелом, але вони породжують два
наслідки:
1) боргове фінансування бюджетного дефіциту супроводжується
збільшенням державного попиту на гроші і збільшенням відсоткової ставки t.
Внаслідок цього виникає два ефекти витіснення:
а) ефект витіснення інвестицій;
б) ефект витіснення чистого експорту;
2) державні позички породжують державний борг, який за умов
неефективного використання запозичених коштів може становити загрозу
для майбутнього розвитку економіки і вимагає збільшення податків або
зменшення державних видатків.
Грошово-кредитна емісія не викликає ефектів витіснення і не створює
державного боргу, але породжує інфляцію. За цих умов держава отримує
„сеньйораж” – дохід від друкування грошей, а економічні суб’єкти змушені
сплачувати інфляційний податок.
Питання для самоконтролю
1. В чому полягає роль фіскальної політики у кейнсіанській макроекономічній моделі рівноважного
виробництва?
2. Поясніть дію механізму вбудованих стабілізаторів.
3. Опишіть категорії державних видатків і способи їх фінансування.
4. Яким є вплив фіскальної політики на сукупну пропозицію?
5. Які ви знаєте методи скорочення зовнішньої заборгованості?
ТЕМА 13. МОНЕТАРНА ПОЛІТИКА
Програмні запитання
13.1.Цілі та інструменти монетарної політики.
13.2. Передатний механізм монетарної політики.

Основні терміни і поняття:

81
 Гроші, готівкові гроші, безготівкові гроші, міра вартості, засіб
обміну, засіб нагромадження, засіб платежу, грошова маса, грошовий ринок,
кредитний ринок, грошово-кредитний ринок, грошова пропозиція, грошовий
попит, депозитний мультиплікатор, коефіцієнт готівки, грошова база,
грошовий мультиплікатор, грошово-кредитна (монетарна) політика,
операції на відкритому ринку, облікова ставка, обов’язкова резервна норма,
політика “дорогих” грошей, політика “дешевих” грошей, банківські резерви,
обов’язкові резерви, додаткові резерви.

Тематичні тези
1. Цілі та інструменти монетарної політики.
Цілі грошово-кредитної політики (далі – ГКП) можна поділити на кінцеві
(економічне зростання, повна зайнятість, стабільність цін, стійкий платіжний
баланс) та проміжні (відсоткова ставка, грошова маса, валютний курс).
Складність проведення ГКП зумовлена тим, що центральний банк не в
змозі одночасно стабілізувати грошову масу і відсоткову ставку, якщо попит
на гроші змінюється.
Розглянемо модель грошового ринку в короткостроковому періоді,
згідно з якою нахил кривої грошової пропозиції залежить від
варіантів ГКП.
Гнучка ГКП – політика центрального банку, за якої проміжною ціллю є
фіксація або підтримка відсоткової ставки на певному рівні. Пропозиція
грошей у моделі грошового ринку в цьому випадку характеризується
горизонтальною кривою (Рис 13.1 а).

а b
Рис.13.1. Гнучка і жорстка грошово-кредитна політика

За гнучкої ГКП зростання попиту на гроші супроводжується

збільшенням пропозиції грошей і навпаки.
Жорстка ГКП спрямована на фіксацію або підтримку стабільного
обсягу грошової маси в економіці. В цій моделі грошового ринку крива
пропозиції грошей вертикальна (Рис 13.1 b).

82
 Проміжному типові ГКП відповідає така
модель пропозиції грошей: при зміні попиту на
гроші пропозиція змінюється, але в обсязі,
недостатньому для підтримки її на фіксованому
рівні. Тобто збільшення попиту на гроші
супроводжується збільшенням і пропозиції
грошей ( ), і відсоткової ставки (і).
Політика, що спрямована на обмеження
пропозиції грошей для зменшення сукупних
витрат і стримування інфляційного тиску в
економіці, має назву стримуючої політики (або
політики дорогих грошей).
Стимулююча політика (або політика дешевих грошей) – це політика,
спрямована на збільшення пропозиції грошей для стимулювання сукупних
витрат і зайнятості.
ГКП провадиться за допомогою певних грошово-кредитних
інструментів, які направлені на регулювання грошової маси.
До прямих інструментів ГКП належать:
 ліміти кредитування для окремих банків;
 пряме регулювання відсоткової ставки;
 ліміти на обсяг чи вартість кредитів, що надаються окремим галузям.
До непрямих інструментів належать:
 операції на відкритому ринку цінних паперів;
 зміна облікової відсоткової ставки;
 зміна вимог до рівня обов’язкових резервів депозитних інститутів.
Операції на відкритому ринку – це купівля–продаж центральним
банком цінних паперів на відкритому ринку. Поряд з облігаціями
внутрішньої державної позики (казначейських зобов’язань) Національний
банк України може здійснювати також купівлю-продаж власних цінних
паперів у вигляді депозитних сертифікатів, а також облігацій зовнішньої
державної позики та інших боргових зобов’язань. Покупцями цінних паперів
є вітчизняні комерційні банки, юридичні та фізичні особи, а також
нерезиденти.
Операції на відкритому ринку проводяться з метою регулювання
грошової маси. Купуючи або продаючи цінні папери, центральний банк
отримує можливість впливати на резерви комерційних банків як компонента
грошової бази і в такий спосіб з урахуванням грошового мультиплікатора
змінювати грошову масу в економіці. Розрізняють два типи операцій на
відкритому ринку: динамічні та захисні. Динамічні операції застосовуються з
метою цілеспрямованої зміни величини банківських резервів і грошової
маси. Захисні операції покликані нейтралізувати інші чинники, які можуть
викликати небажані зміни в банківських резервах і грошовій масі.
Зміна облікової відсоткової ставки. Облікова (дисконтна) ставка – це
процентна ставка, за допомогою якої центральний банк надає кредити
комерційним банкам. Кредити центрального банка надаються комерційним
83
банкам для рефінансування їхньої діяльності. Тому ставки процента, за
якими вони надаються, називаються ще ставками рефінансування. Облікова
ставка займає серед них провідну роль. Так, згідно з чинним законодавством
України, облікова ставка є найнижчою серед ставок рефінансування і
одночасно орієнтиром для всієї системи процентних ставок.
Крім облікової ставки до ставок рефінансування відносяться такі ставки:
за кредитними аукціонами, за ломбардними кредитами (овернайт), за
операціями репо тощо. При зниженні облікової ставки знижуються інші
ставки рефінансування, зростає попит комерційних банків на кредити
центрального банку, що збільшує резерви банківської системи та обсяги
кредитування економіки і в кінцевому підсумку – грошову масу. В разі
підвищення облікової ставки виникають протилежні наслідки.
При визначенні рівня облікової ставки враховується багато чинників.
Серед них найважливішими є рівень інфляції та темпи приросту ВВП.
Світова практика свідчить, що при підвищенні рівня інфляції на 1%, облікова
ставка зростає на 1,5%, а при зниженні темпів приросту ВВП на 1% -
зменшується на 0,5%. При цьому незалежно від рівня інфляції облікова
ставка повинна підтримуватися на позитивному реальному рівні. Це означає,
що облікова ставка має бути на декілька пунктів вищою ніж інфляція.
Зміна вимог до рівня обов’язкових резервів депозитних інститутів.
Норми обов’язкового резервування - це мінімальна норма депозитів
комерційних банків, які мають зберігатися на безпроцентних рахунках
центрального банку. Нормативне регулювання обов’язкових резервів має
подвійне значення: з одного боку, воно гарантує мінімальний рівень
ліквідності комерційних банків; з іншого – виступає як інструмент, за
допомогою якого центральний банк впливає на здатність комерційних банків
збільшувати грошову масу, тобто створювати гроші.
На здатність комерційних банків створювати гроші зміна норми
обов’язкового резервування впливає двома шляхами: перший – впливаючи на
величину надлишкових резервів у складі загальних банківських резервів. Чим
нижче норма обов’язкового резервування, тим меншим є відрахування в
обов’язкові резерви і більшими є надлишкові резерви, а значить більше
кредитів може надати банківська система, що збільшує величину
новостворених депозитів. Другий – змінюючи рівень грошового
мультиплікатора, який знаходиться в оберненій залежності від норми
обов’язкового резервування.
Зміна норм обов’язкового резервування справляє на пропозицію грошей
потужний вплив. Проте застосування цього інструменту викликає певні
труднощі в роботі комерційних банків і зменшує їх прибутковість. За цих
обставин норми обов’язкового резервування, як правило, не
використовуються для вирішення поточних проблем грошового ринку, а є
інструментом досягнення довгострокових цілей монетарної політики.

13.2. Передатний механізм монетарної політики

84
 Канали, через як зміни в пропозиції грошей впливають на реальний
сектор економіки, мають назву передатного механізму монетарної політики.
У кейнсіанській моделі механізм грошової трансмісії діє через
прийняття підприємницьких рішень щодо інвестиційних витрат, а основною
ланкою є вплив процентних ставок на інвестиції. Зростання пропозиції
грошей (М) зменшує процентні ставки (r), знижуючи тим самим вартість
капіталу і підвищуючи рівень інвестиційних видатків (і). Оскільки економіка
не перебуває в умовах повної зайнятості ресурсів, зростає реальний обсяг
виробництва (Y) при незмінних цінах. Схематично традиційний
кейнсіанський передатний механізм виглядає таким чином:

↑М => ↓ і => ↑ І => ↑Y (13.1)

Монетаристський передатний механізм містить інші засоби впливу

грошово-кредитної політики на зміну рівня економічної активності. Згідно з
цим підходом, зростання пропозиції грошей (М) безпосередньо підвищує
сукупний попит (AD) і таким чином впливає на зростання номінального
обсягу виробництва (P*Y). Оскільки економіка перебуває в умовах повної
зайнятості ресурсів (Y=Y*), зростання номінального обсягу виробництва
відбувається за рахунок підвищення рівня цін (Р). Схематично
монетаристський. Передатний механізм може бути відтворений таким чином:

↑М => ↑ AD => ↑ P*Y => ↑Р (13.2)

Сучасне розуміння механізму грошової трансмісії містить широкий

діапазон каналів впливу грошово-кредитної політики на економічну систему.
Найважливіші з них: ефект процентних ставок, ефект валютного курсу, ефект
багатства.
Ефект процентних ставок. Зміна процентних ставок впливає на всі
планові компоненти витрат, як інвестиційні (інвестиції фірм, інвестиції в
житлове будівництво), так і неінвестиційні (купівля у кредит споживчих
товарів довготривалого користування, державні закупки). Збільшення цих
витрат призводить до підвищення інвестиційного та споживчого попиту і,
отже, до зростання сукупного попиту і сукупної пропозиції в економіці.
Схематично цей ефект збігається з кейнсіанським передатним механізмом.
Ефект валютного курсу. Зміна пропозиції грошей і процентних ставок
впливають на динаміку обмінного курсу національної валюти. Зростання
пропозиції грошей і відповідне падіння процентних ставок зменшують попит
на національні гроші. У результаті відбувається падіння їх валютного курсу.
Зниження валютного курсу сприяє зростанню експорту і зменшенню
імпорту, що збільшує попит з боку чистого експорту і стимулює зростання
обсягу виробництва Схематично ефект валютного курсу має такий вигляд:

↑М => ↓ і => ↓ Е =>↑NX => ↑Y (13.3)

85
 Ефект багатства. Цей ефект пов'язаний із впливом процентної ставки
на ціну акцій та облігацій. Зменшення ставки процента збільшує вартість
цінних паперів. Наслідком цього є:
а) зростання багатства власників цінних паперів, що підвищує автономне
споживання;
б) зростання вартості акцій полегшує фірмам фінансування інвестиційних
проектів.
В кінцевому підсумку зростання споживчого та інвестиційного попиту
призводить до зростання реального обсягу виробництва. Схематичний вигляд
ефекту багатства:
а) ↑М => ↓ і => ↑Рs => ↑W => ↑C => ↑Y (13.4)

б) ↑М => ↓ і => ↑Рs => ↑q => ↑I => ↑Y (13.5)

Питання для самоконтролю

1. Які кінцеві та проміжні цілі монетарної політики?

2. Розкрийте сутність головних інструментів монетарної політики.
3. Поясність передатний механізм монетарної політики, основним каналом
якого є канал курс акцій — інвестиції.
4. Охарактеризуйте непрямі інструменти грошово-кредитної політики.
5. Назвіть і поясність канали монетарного передатного механізму, за
допомогою яких пропозиції грошей отримує здатність впливати на
споживання.
6. Напишіть та поясність передатний механізм монетарної політики, який
розкриває вплив пропозиції грошей на чистий експорт.

ТЕМА 14. МОДЕЛЬ ІS-LM ЯК ТЕОРІЯ СУКУПНОГО ПОПИТУ У

ЗАКРИТІЙ ЕКОНОМІЦІ

Програмні запитання
14.1.Товарний ринок і крива ІS.
86
14.2. Грошовий ринок і крива LM.
14.3. Рівновага моделі IS-LM.

Основні терміни і поняття:

Модель ІS-LM, крива ІS, товарний ринок, рівновага на товарному ринку,
нахил кривої ІS, чутливість інвестицій до змін рівня процентної ставки,
функція кривої ІS, грошовий ринок, крива LM, крива пропозиції грошей, крива
попиту на гроші, мультиплікатор витрат, інвестиційна функція, функція
кривої LM.

Тематичні тези
1.Товарний ринок і крива ІS
В моделі AD-AS і в моделі «кейнсіанського хреста» ринкова ставка
відсотка є зовнішньою (екзогенною) і встановлюється на грошовому ринку
незалежно від рівноваги товарного ринка.
Основною метою аналізу економіки за допомогою моделі IS-LM є
об’єднання товарного і грошового ринків в єдину систему. В результаті
ринкова ставка відсотка перетворюється у внутрішню (ендогенну) змінну. Її
рівноважна величина відображає динаміку економічних процесів, які
відбуваються не лише на грошовому, але і на товарному ринках.
Модель IS-LM (інвестиції-заощадження; перевага ліквідності-гроші) – це
модель товарно-грошової рівноваги, яка дозволяє виявити економічні
фактори, які визначають функцію сукупного попиту.
Модель дозволяє знайти співвідношення ринкової ставки відсотка (R) і
доходу (Y), за якого одночасно досягається рівновага на товарному і
грошовому ринках. Тому модель IS-LM є конкретизацією моделі AD-AS.
Крива IS являє собою геометричне місце точок, що характеризує усі
комбінації доходу та відсоткової ставки, які одночасно задовольняють умови
тотожності кейнсіанської моделі товарного ринку (рис.14.1). В усіх точках
кривої IS виконується умова рівноваги попиту та пропозиції, інвестицій та
заощаджень. Назва кривої відображає цю рівність.

87
 Рис. 14.1. Графічне виведення кривої IS

На малюнку а) зображена функція заощаджень: із збільшенням доходу (

) заощадження зростають ( ).
На малюнку b) зображена функція інвестицій: збільшення інвестицій
скорочує ставку відсотка ( ) і збільшує інвестиції ( ). При цьому
, .
На малюнку с) зображена крива IS: чим менша ставка відсотка (R), тим
вищий рівень доходу (Y).
Аналогічні висновки можуть бути отримані при використанні моделі
«кейнсіанського хреста» (Рис.14.2).

88
 Рис. 14.2. Графічне виведення кривої IS

На малюнку а) зображена функція інвестицій: збільшення ставки

відсотка ( ) знижує планові інвестиції ( ).
На малюнку b) зображено «кейнсіанський хрест»: зменшення планових
інвестицій скорочує дохід ( ).
На малюнку с) зображена крива IS: чим більша відсоткова ставка (R),
тим менший рівень доходу (Y).
Виведемо алгебраїчну модель кривої IS, спираючись на такі рівняння:

Об’єднаємо ці рівняння в одне, в якому замість підставимо

. Отримаємо:
. (14.1)

Перенесемо Y з правої частини рівняння в ліву:

. (14.2)

Розв’язавши рівняння відносно Y, маємо:

. (14.3)

89
 Для спрощення рівняння суму автономних видатків ( )
позначимо як Е. Врахуємо, що вираз є мультиплікатором
видатків. Звідси випливає спрощений варіант кривої IS:

(14.4)

14.2. Грошовий ринок і крива LM

Графічне виведення кривої LM зображене на графіку (рис.14.3):

Рис.14.3. Графічне виведення кривої LM

На малюнку а) зображено грошовий ринок: збільшення доходу ( )

збільшує попит на гроші і збільшує відсоткову ставку ( ).
Малюнок b) показує криву LM: чим більший дохід (Y), тим вища
відсоткова ставка.
Алгебраїчне виведення кривої LM. Рівняння кривої LM може бути отримане
шляхом розв’язування рівняння грошового попиту відносно R i Y. Рівняння
LM відносно R має вигляд:
(14.5)

Рівняння LM відносно Y:
(14.6)

Крива LM відображає усі комбінації доходу та відсоткової ставки, які

виникають при рівновазі на ринку грошей. В усіх точках кривої LM попит на
гроші дорівнює їх пропозиції.

14.3. Рівновага моделі IS-LM

90
 Крива IS і крива LM відображають умови, за яких забезпечується
рівновага відповідно на товарному і грошовому ринках окремо. Але якщо ці
криві поєднати між собою, то отримаємо модель IS- LM, яка дає можливість
визначати умови, за яких забезпечується одночасна рівновага на товарному і
грошовому ринках (див. рис. 14.3).

Рис. 14.4 Рівновага в моделі IS- LM

На рис. 14.4 рівень рівноважного сукупного попиту в моделі IS-LM

забезпечується в точці перетину обох кривих. Ця точка визначає процентну
ставку (i0) і дохід (Y0), які відповідають умовам рівноваги як на товарному,
так, і грошовому ринках одночасно. У точці рівноваги фактичні сукупні
витрати дорівнюють запланованим, а грошовий попит – грошовій пропозиції.

Питання для самоконтролю

1. Використовуючи кейнсіанський хрест і графік інвестиційного попиту,
виведіть криву IS і поясність чому вона є спадною.
2. Поясність на графіку кривої IS від чого залежить крутизна її нахилу.
3. Використовуючи графік грошового ринку, виведіть криву LM і поясність
чому вона є зростаючою.
4. Поясніть на графіку кривої LM від чого залежить крутизна її нахилу.
5. Намалюйте графічну модель IS  LM і поясність, які її змінні є
ендогенними, а які — екзогенними, якщо вона використовується для
обґрунтування макроекономічної політики.
Змістовий модуль 6. Макроекономічна політика держави у відкритій
економіці

ТЕМА 15. ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ

Програмні запитання
15.1. Національна економіка з урахуванням решти світу
15.2. Сутність та методологія складання платіжного балансу
15.3. Валютний курс
Основні терміни і поняття:

91
 Відкрита економіка, реальні потоки, фінансові потоки, чистий експорт,
рахунок поточних операцій, рахунок капітальних операцій, торговельний
баланс, поточні трансферти, капітальні трансферти, прямі інвестиції,
портфельні інвестиції, резервні активи, платіжний баланс, валютний курс,
номінальний валютний курс, реальний валютний курс, паритет купівельної
спроможності.
Тематичні тези
15.1. Національна економіка з урахуванням решти світу
Економіка будь-якої країни пов’язана з рештою світу за допомогою
таких механізмів: зовнішньоторговельні зв’язки які охоплюють імпорт та
експорт товарів і послуг та міжнародні фінансові зв’язки, які охоплюють
операції з отримання позик і надання кредитів, а також міжнародні операції з
купівлі-продажу реальних і фінансових активів.
Решта світу суттєво впливає на параметри економічної рівноваги
національної економіки. Розглянемо цей вплив у розрізі двох моделей:
«витрати - випуск» і «вилучення - ін’єкції».
У форматі моделі «витрати - випуск» решта світу впливає на сукупні
витрати. Щоб розкрити цей вплив, будемо розрізняти сукупні витрати E,
внутрішні витрати та чисті іноземні витрати (EX-IM) або чистий
експорт (NX). В умовах відкритої економіки сукупні витрати можна
визначити таким чином:
(15.1)
Чистий експорт (NX) відображує чисті іноземні витрати на закупівлю
вітчизняних товарів і послуг і може бути додатною або від’ємною
величиною. Отже, склад сукупних витрат можна подати так:
(15.2)
В умовах економічної рівноваги обсяг національного виробництва є
функцією від запланованих сукупних витрат, тобто Y = E. Виходячи з цього,
розмежуємо внесок вітчизняних та іноземних покупців у сукупні витрати на
закупівлю національного ВВП таким рівнянням:
Y – (C + I + G) = NX (15.3)
Рівняння (15.3) дає підстави зробити два висновки. Якщо обсяг
виробництва в країні перевищує внутрішні витрати, тобто Y  C + I + G, то
чистий експорт є додатною величиною. Це свідчить про те, що країна
виробляє продукції більше, ніж закуповує для своїх потреб, тобто є чистим
експортером. Якщо ж обсяг виробництва в країні менший за внутрішні
витрати, тобто Y  C + I + G, то чистий експорт є від’ємною величиною. За
таких умов країна закуповує продукції більше, ніж виробляє, тобто є чистим
імпортером.
У моделі «витрати - випуск» сукупні витрати у відкритій економіці
відрізняються від їх аналога в змішаній закритій економіці не лише чистим
експортом, а й функцією споживання. У відкритій економіці сукупне
споживання домогосподарств складається із споживання національних
товарів і послуг та споживання іноземних (імпортних) товарів і послуг.
У відкритій економіці виокремлюється гранична схильність до
92
сукупного споживання, яка складається з граничної схильності до
внутрішнього споживання та граничної схильності до імпорту.
Гранична схильність до імпорту має визначатися за формулою:
(15.4)
де іm - гранична схильність до імпорту.
Оскільки споживання імпортних товарів і послуг зменшує внутрішнє
споживання порівняно із сукупним споживанням, то і гранична схильність до
імпорту зменшує граничну схильність до внутрішнього споживання
порівняно із граничною схильністю до сукупного споживання:
(15.5)
де сd - гранична схильність до внутрішнього споживання.

Звідси випливає функція споживання у відкритій економіці:

(15.6)
Тепер звернемося до моделі економічної рівноваги за методом
«вилученн - ін’єкції». У змішаній закритій економіці економічна рівновага за
цим методом визначається як тотожність між сумою приватних заощаджень і
чистих податків з одного боку, та сумою приватних інвестицій і державних
закупівель - з іншого, тобто S+T=I+G. Після врахування решти світу
вилучення доповнюються імпортом (IM), а ін’єкції - експортом (EX). Тому
економічна рівновага у відкритій економіці визначається як тотожність між
сумою всіх вилучень і сумою всіх ін’єкцій:
(15.7)
Розмежуємо внутрішню економіку і сектор решти світу (зовнішній
сектор):
(15.8)

Врахуємо, що G = Cg + Ig. Звідси рівняння (15.8) можна модифікувати

таким чином:
(15.9)

У рівнянні (15.9) вираз (S + T – Cg) відображає національні

заощадження, а вираз (I + Ig) - це національні інвестиції. Отже, економічна
рівновага у відкритій економіці визначається тотожністю між сальдо балансу
національні заощадження - національні інвестиції (ліва частина рівняння) і
чистим експортом (права частина рівняння). Якщо в країні виникає дефіцит
національних заощаджень, тобто (S + T – Cg) < (I + Ig), то чистий експорт є
від’ємною величиною, а перевищення імпорту над експортом фінансується
іноземцями. Це означає, що країна є чистим дебітором (чистим
позичальником). Якщо, навпаки, в країні виникає надлишок національних
заощаджень, тобто (S + T – Cg) > (I + Ig), то чистий експорт є додатною
величиною, а перевищення експорту над імпортом використовується для
фінансування іноземців. Це означає, що країна є чистим кредитором.

15.2. Сутність та методологія складання платіжного балансу

93
 Платіжний баланс - це макроекономічна модель, яка охоплює
сукупність економічних операцій певної країни з іншими країнами і
розробляється з метою здійснення контролю за ефективністю
зовнішньоекономічної діяльності даної країни та обґрунтування економічної
політики держави.
Платіжний баланс розраховується в національній або іноземній валюті й
складається із стандартних рахунків і статей, в яких відображаються
результати відповідних зовнішньоекономічних операцій. Усі економічні
операції, які відображаються в платіжному балансі, поділяються на поточні
та капітальні.
Платіжний баланс базується на принципах бухгалтерського обліку. Це
означає, що кожна економічна операція має подвійний запис - за кредитом
однієї статті та дебетом іншої статті. За кредитом відповідних статей
відображуються зі знаком «+» такі операції, які забезпечують надходження в
країну іноземної валюти. До кредитових операцій відносяться: експорт
товарів та послуг; надходження з-за кордону доходів і трансфертів;
отримання іноземних кредитів; продаж нерезидентам нерухомого майна та
цінних паперів тощо.
За дебетом відповідних статей обліковуються зі знаком «–» операції,
пов’язані з витрачанням країною іноземної валюти. До дебетових операцій
відносяться: імпорт товарів і послуг; доходи і трансферти, що переказуються
за межі країни; надання кредитів іноземцям; купівля у нерезидентів
нерухомого майна та цінних паперів тощо.
Різниця між кредитовими та дебетовими статтями визначає сальдо
платіжного балансу.

15.3. Валютний курс

Необхідним інструментом і важливим чинником зовнішньоекономічної
діяльності країни є валюта, до якої відносяться національні та міжнародні
грошові одиниці. Залежно від умов обміну та використання всі валюти
поділяються на три види:
- вільно конвертована валюта — це така валюта, яка без перешкод
обмінюється на інші валюти і без обмежень використовується у поточних і
фінансових операціях.
- частково конвертована валюта – це грошові одиниці, умови обміну
та використання яких обмежуються державою.
- неконвертована валюта - це грошові одиниці тих країн, в яких
забороняється їх обмін на іноземні грошові одиниці.
Валюта є не лише засобом платежу, а й товаром, що купується і
продається на валютному ринку. Під терміном «валютний курс» передусім
розуміють номінальний курс валюти, який відображує ціну однієї валюти,
виражену через певну кількість іншої валюти. Процес визначення ціни
валюти, тобто валютного курсу, називається валютним котируванням. Існує
два способи котирування валюти:
- пряме котирування — це оцінювання одиниці іноземної валюти через
94
певну кількість національної валюти.
- обернене котирування передбачає оцінювання одиниці національної
валюти через певну кількість іноземної валюти.
На формування валютного курсу великий вплив справляє держава, яка
визначає відповідний режим курсоутворення. Залежно від ступеня втручання
держави в процес ринкового курсоутворення розрізняють два види
валютного курсу:
- фіксований валютний курс, це такий курс, який уряд офіційно
оголошує на фіксованому рівні або в межах «валютного коридору» і бере
зобов’язання його підтримувати.
- плаваючий валютний курс, це такий курс, який змінюється
переважно від впливом попиту і пропозиції на валютному ринку.
Валютний курс залежить від співвідношення між попитом і пропозицією
на валютному ринку. Курс валюти знаходиться в прямій залежності від
попиту і в оберненій — від пропозиції на валютному ринку. Пропозиція на
валютному ринку є запасом валюти, який може бути запропонований для
обміну на іншу валюту за певного обмінного курсу. Попит є запасом певної
валюти, який може бути куплений на кількість іншої валюти, запропонованої
для обміну, за певного обмінного курсу. Отже, рівноважний валютний курс
- це співвідношення пропозицій валют для обміну на певний момент часу.
Валютний ринок може бути показаний у вигляді моделі попиту і
пропозиції двох валют, наприклад, гривні та долара (мал. 15.1). Припустімо,
що долар - єдина валюта міжнародних розрахунків між резидентами та
нерезидентами України. Але купувати товари та послуги за долари можна і в
інших країнах. Відповідно з нашими припущеннями, крива пропозиції
гривні на валютному ринку будується для фіксованого обсягу пропозиції
гривні, не залежить від обмінного курсу і тому представлена вертикальною
лінією . Крива попиту на гривні з боку доларів відбиває доларовий
попит іноземців на українські товари та послуги, який залежить від ціни
українських товарів у доларах.

Рис. 15.1 Модель попиту і пропозиції для двох валют

Крива попиту на гривні показує: скільки гривень бажають придбати

іноземці за $ при будь-якому можливому курсу гривні е. Чим вище курс
гривні, тим вище доларова ціна українських товарів, тим менше попит на них
95
і на гривню з боку доларів. Тому крива попиту на гривні з боку доларів є
спадною. За пропозиції гривні та пропозиції доларів для обміну на
гривню рівновага валютного ринку встановлюється в точці А.
Рівноважний курс гривні дорівнює е. Зміни в пропозиції гривні, попиті
резидентів України на імпорт, закордонних інвестиціях і переказах
нерезидентам пересувають праворуч або ліворуч криву пропозиції гривні
. Незалежні від валютного курсу зміни пропозиції доларів на ринку гривні,
пов'язані з експортом українських товарів, іноземними інвестиціями в
Україну та переказами доходу із-за кордону відповідно пересувають криву
попиту на гривні .
Рівновага на валютному ринку за умов гнучкого обмінного курсу.
Гнучкий валютний курс
встановлюється на рівні рівноважного
обмінного курсу і змінюється, якщо
внаслідок збільшення або зменшення
пропозиції окремих валют змінюється
співвідношення між ними на
валютному ринку. Збільшення
пропозиції гривні пересуває криву її
пропозиції на валютному ринку
праворуч з до (мал. 15.2).

Рис. 15.2 Рівновага на валютному

ринку за умов гнучкого обмінного
курсу
Рівновага валютного ринку переходить з точки А в точку В.
Рівноважний гнучкий курс знижується з до Попит на гривні з боку
доларів зростає з до . Зменшення пропозиції доларів на ринку гривні
на мал. 15.2 з до також веде до зниження обмінного курсу (з до
). Але, на відміну від переходу до рівноваги в точці В, коли пропозиція
гривні збільшується, обсяг попиту на гривню з боку доларів у точці рівноваги
С залишається незмінним.
Рівновага на валютному ринку за умов фіксованого курсу.
Найчастіше фіксований курс встановлюється центральним банком у
вигляді максимального ( ) й мінімального ( ) курсів, у межах яких
центральний банк зобов'язується утримувати ринковий курс внутрішньої
валюти протягом певного часу.
Центральний банк дозволяє ринковому курсу вільно коливатись під
впливом попиту й пропозиції у межах курсового коридору.
Якщо рівноважний курс перевищує верхню стелю курсового коридору,
( > ) центральний банк вживає заходів, які збільшують пропозицію
внутрішньої валюти або зменшують пропозицію іноземної: купує депозити в
іноземній валюті за депозити у внутрішній валюті й тим самим збільшує
96
офіційні валютні резерви (валютна інтервенція); викупає зобов'язання уряду
(казначейські векселі, облігації тощо) у комерційних банків, фірм і
домогосподарств; знижує облікову ставку та збільшує кредити комерційним
банкам; знижує резервні вимоги по поточних депозитах у національній
валюті та ін.
Якщо рівноважний курс відхиляється нижче мінімальної стелі
курсового коридору ( < ), центральний банк вживає протилежних заходів,
які зменшують пропозицію внутрішньої валюти або збільшують пропозицію
іноземної.

Питання для самоконтролю

1. Розкрийте сутність платіжного балансу та методологію його складання.
2. Охарактеризуйте компоненти рахунку поточних операцій і рахунку
капітальних операцій.
3. Що означає рівноважний та нерівноважний платіжний баланс?
4. В чому полягає принципова різниця між фіксованим і гнучким обмінним
курсом?
5. Яку позицію змушений займати Центральний банк країни при
фіксованому курсі національної валюти?
6. Що таке номінальний і реальний обмінний курси?
7. Яким чином державні органи можуть вплинути на обмінний курс валюти?

ТЕМА 16. ЗОВНІШНЬОТОРГОВЕЛЬНА ДІЯЛЬНІСТЬ І

МАКРОЕКОНОМІЧНА ПОЛІТИКА У ВІДКРИТІЙ ЕКОНОМІЦІ.
Програмні запитання
16.1. Основні теорії міжнародної торгівлі
16.2. Торговельна політика, чистий експорт і ВВП
16.3. Модель Манделла - Флемінга як теорія сукупного попиту у відкритій
економіці

Основні терміни і поняття:

Теорія порівняльних переваг, абсолютна перевага, модель Хекшера-
Оліна, «парадокс Леонтьєва», чистий експорт, торгівельна політика,
протекціонізм, тарифні методи, нетарифні методи, торговий лібералізм.

Тематичні тези
16.1. Основні теорії міжнародної торгівлі
У розвитку теорії міжнародної торгівлі можна виділити кілька етапів.
Протягом XV–XVIII ст. панувала теорія меркантилізму, згідно з якою
97
багатство країни визначалося володінням цінностями, насамперед золотом. У
XVIII–XIX ст. набула розвитку класична теорія міжнародної торгівлі, яка
мала два напрями: теорію абсолютної переваги і теорію порівняльної
переваги, представниками яких були відповідно Адам Сміт і Давид Рікардо.
Країна має абсолютну перевагу у виробництві товару, якщо вона
виробляє його з меншими витратами порівняно з іншою країною.
Торгівля є вигідною, навіть якщо країна не має абсолютної переваги. У
такому разі йдеться про порівняльну перевагу. В країні завжди знайдеться
товар, виробництво якого буде вигіднішим при існуючому співвідношенні
витрат, ніж виробництво інших.
Шведські вчені Е. Хекшер і Б. Олін пояснювали різницю у порівняльних
витратах між країнами так: 1) у виробництві різних товарів чинники
використовуються у різних співвідношеннях; 2) забезпеченість країн
чинниками виробництва неоднакова. Згідно з теорією Хекшера - Оліна
експортуються надлишкові чинники та імпортуються дефіцитні.
Практичній перевірці теорії Хекшера - Оліна було присвячено чимало
емпіричних досліджень. Так, В. Леонтьєв, вивчаючи зовнішню торгівлю
США в середині 50-х років 20 ст., виявив, що ця країна експортує
трудомісткі товари, тоді як, вона є на думку науковця, країною з високим
рівнем забезпеченості капіталом і мала б експортувати капіталомісткі товари.
Оскільки такий науковий результат не узгоджувався з висновками теорії
Хекшера - Оліна, він одержав назву «парадокс Леонтьєва».

16.2. Торговельна політика, чистий експорт і ВВП

Під торговельною політикою розуміють діяльність держави щодо
визначення цілей та інструментів їх досягнення в сфері зовнішньої торгівлі
країни.
Протекціонізм - це політика держави, спрямована на захист
національних підприємств від іноземної конкуренції. Вільна торгівля
(торговий лібералізм) - це торгівля без обмежень, тобто без державного
втручання. У реальній практиці торговельна політика кожної країни є
змішаною - вона поєднує в собі елементи як протекціонізму, так і вільної
торгівлі.
В умовах змішаної торговельної політики держава регулює зовнішню
торгівлю за допомогою системи інструментів, які можна поділити:
- тарифні методи: імпортне (ввізне) мито, експортне (вивізне) мито,
адвалорне, специфічне та комбіноване мито.
- нетарифні методи: квотування, експортні субсидії, демпінг,
економічні санкції, торговельне ембарго.
Функція чистого експорту
Чистий експорт відображує чистий попит іноземців на продукцію
національного виробництва або їхні чисті витрати на закупівлю вітчизняних
товарів і послуг. Чистий експорт залежить від реального валютного курсу;
ВВП іноземних країн: покупців вітчизняної продукції, національного ВВП:
торговельної політики.
98
 Якщо за базову екзогенну змінну функції чистого експорту прийняти
реальний валютний курс, маємо таку функцію чистого експорту:
(16.1)
де – автономний чистий експорт, тобто такий, що не залежить від
реального курсу валюти; z — еластичність чистого експорту до змін
рівня реального валютного курсу, яка показує, на скільки процентів
обернено змінюється чистий експорт зі зміною рівня реального курсу
валюти на один процент.

Для графічної ілюстрації рівняння (16.1) звернемося до рис. 16.1. Згідно

з рис. 16.1 початкова величина чистого експорту визначається кривою NX1.
Якщо за даного рівня реального курсу валюти збільшився ВВП у країнах, які
є покупцями наших українських товарів і послуг, то це збільшить
український експорт і зумовить приріст чистого експорту.

Рис.16.1. Крива чистого експорту в координатах NX—є

Такий наслідок відобразиться зміщенням кривої чистого експорту з

положення NX1 у положення NX2 (рис.16.1). Аналогічний наслідок матиме
місце в разі зменшення національного ВВП, яке викликає зростання чистого
експорту за рахунок скорочення імпорту., тобто позначиться на графіку
зміщенням кривої чистого експорту вліво, тобто в положення NX3.
Торговельна політика також може викликати збільшення або зменшення
чистого експорту.
Вплив чистого експорту на ВВП
Чистий експорт, як і інші елементи сукупних витрат, впливає на обсяг
національного виробництва мультиплікативно. Це означає, що коли величина
чистого експорту змінюється на одиницю, ВВП змінюється більше, ніж на
одиницю. Розглянемо графік наведений на рис. 16.2.
Як ми бачимо, збільшення автономних витрат в економіці за рахунок
зростання чистого експорту викликає зростання ВВП від до .
При цьому відрізок, який відображає приріст ВВП, більший відрізка, що
ілюструє приріст чистого експорту, тобто . Звідси ,а
. Але мультиплікативний зв’язок між приростом чистого
експорту і приростом ВВП не відображає всіх наслідків впливу зовнішньої
торгівлі на обсяг національного виробництва. Слід також враховувати, що
зовнішня торгівля змінює кількісну визначеність мультиплікатора витрат.

99
 Мультиплікатор витрат у відкритій економіці має такий вигляд:
(16.2)

Рис. 16.2. Вплив чистого експорту на ВВП

16.3. Модель Манделла - Флемінга як теорія сукупного попиту у

відкритій економіці
Модель Манделла-Флемінга розроблена американськими економістами
Робертом Манделою і Маркусом Флемінгом у 60-х роках 20 ст. Вона є
модифікацією моделі IS–LM. Головна відмінність цих моделей полягає в
тому, що модель IS–LM описує закриту економіку, а модель Манделла–
Флемінга - відкриту. Тому крім доходу і внутрішньої процентної ставки
модель Манделла - Флемінга враховує такі три зміни: чистий експорт,
валютний курс, світова процентна ставка.
Модель Манделло - Флемінга, як і модель IS–LM, можна описати за
допомогою двох рівнянь, одне з яких описує криву IS, а інше - криву LM.
Рівняння кривої IS, яке відображує рівновагу на товарному ринку і в малій
відкритій економіці з абсолютною мобільністю капіталу має такий вигляд:
(16.3)
Рівняння (16.3) показує, що у малій відкритій економіці дохід (Y) прямо
залежить від автономних витрат ( ), обернено - від світової процентної
ставки (rw) і валютного курсу (є).
Тепер звернемося до рівняння кривої LM, яке відображує рівновагу на
грошовому ринку в малій відкритій економіці з абсолютною мобільністю
капіталу. Оскільки за цих умов r = rw, то рівняння, яке відображує рівновагу
на грошовому ринку, слід записати так:
(16.4)

Але рівняння (16.9) не відповідає ідеології моделі Монделла - Флемінга.

Це пояснюється тим, що в даному рівнянні пропозиція грошей виконує роль
ендогенної змінної, тоді як в дійсності вона є екзогенною змінною. Інші
чинники рівняння (16.4) також не можуть бути ендогенними змінними
рівняння кривої LM. За цих умов криву LM може адекватно описувати лише
таке рівняння, яке відображає рівновагу на грошовому ринку без ендогенних

100
змін:
(16.5)

Модель Манделла-Флемінга використовується для пояснення впливу

макроекономічної політики на дохід у короткостроковому періоді. Ця
обставина суттєво впливає на визначення екзогенних та ендогенних змінних
моделі.
Відповідно до рівнянь (16.4) і (16.5) побудуємо графічну модель
Манделла - Флемінга в координатах Y – є (рис. 16.3) Як видно з рис. 16.3,
крива IS має від’ємний нахил, оскільки відображує обернену залежність між
реальними валютним курсом і ВВП: зростання валютного курсу скорочує
чистий експорт і зменшує ВВП; зниження валютного курсу стимулює
приріст чистого експорту і збільшує ВВП. Крива LM має вигляд
вертикальної лінії, оскільки валютний курс не входить у її рівняння.
Рівновага в економіці забезпечується в точці перетину кривих IS і LM. Ця
точка визначає валютний курс і ВВП, за яких товарний і грошовий ринки
знаходяться в рівноважному стані.
є LM

є0

IS
0 Y0 Y

Рис.16.3. Модель Манделла - Флемінга в координатах Y – є.

Щоб розкрити механізм впливу макроекономічної політики на дохід

згідно з моделлю Манделла - Флемінга, слід враховувати, що наслідки її
впливу на дохід залежать від валютного режиму (плаваючий чи фіксований
валютний курс).
Макроекономічна політика за плаваючого валютного курсу
Фіскальна політика. Припустимо, що держава стимулює зростання
автономних витрат шляхом збільшення державних закупівель, трансфертів
або зниження податків. Графічну інтерпретацію наслідків цієї політики
наведено на рис. 16.4. Як бачимо стимулювальна фіскальна політика
переміщує криву IS вправо (IS1  IS2). Внаслідок цього валютний курс
зростає, але ВВП не змінюється, тоді як у закритій економіці стимулювальна
фіскальна політика збільшує ВВП. За плаваючого курсоутворення
стимулювальна фіскальна політика в малій відкритій економіці з абсолютно
мобільним капіталом є неефективною.

101
 Рис. 16.4. Стимулювальна
Рис.16.5. Стимулювальна
фіскальна або торгівельна
монетарна політика за
політика за плаваючого
плаваючого курсоутворення
курсоутворення
Монетарна політика. Нехай центральний банк збільшує пропозицію
грошей. Графічне відображення наслідків такої політики наведено на рис.
16.5. Як бачимо крива LM переміщується вправо (LM1  LM2), а зниження
валютного курсу (є1  є2) збільшує дохід (Y1  Y2). За моделлю Манделла-
Флемінга збільшення пропозиції грошей знижує внутрішню процентну
ставку порівняно із світовою. Це спричиняє відплив капіталу, збільшення
пропозиції національної валюти на валютному ринку і зниження її курсу, що
стимулює чистий експорт і збільшує ВВП. Отже, за даних умов монетарна
експансія є ефективною.
Торговельна політика. Якщо припустити, що держава запровадила
імпортне мито або квоти, то це викличе скорочення імпорту і збільшення
чистого експорту. Тому на рис. 16.4 крива IS переміститься вправо (IS1 
IS2). Але скорочення імпорту породжує ще один наслідок - зменшення
пропозиції національної валюти на валютному ринку. Як видно з рис. 16.4, це
спрямовує курс національної валюти до зростання, що зменшує чистий
експорт. У підсумку маємо таке: приріст чистого експорту, який досягається
за рахунок торговельної політики, нейтралізується його зменшенням
внаслідок зростання валютного курсу. Отже, за даних умов торговельна
політика є неефективною.
Макроекономічна політика за фіксованого валютного курсу
Фіскальна політика. Припустимо, що держава застосувала фіскальну
експансію. Наслідки такої політики демонструє графік, наведені на рис. 16.6.
Як і в умовах плаваючого курсоутворення, приріст автономних випадків
мультиплікативно збільшує дохід, який через відповідний передатний
механізм породжує необхідність зростання курсу національної валюти. Про
це свідчить переміщення кривої IS вправо (IS1  IS2). Але в умовах
фіксованого курсоутворення валютний курс не може зрости, оскільки
центральний банк зобов’язаний його підтримувати на незмінному рівні.

102
Цього він може досягти за рахунок валютних інтервенції, тобто купівельних
операцій на валютному ринку, спрямованих на адекватне збільшення
пропозиції національної валюти до рівня зростання попиту.
Побічним наслідком таких операцій є збільшення пропозиції на ринку
грошей. Тому на рис. 16.6 крива LM переміщується вправо (LM1  LM2),
що нейтралізує тенденцію валютного курсу до зростання. Отже, центральний
банк, підтримуючи валютний курс на незмінному рівні, водночас протидіє
виникненню ефекту витіснення чистого експорту, що робить фіскальну
експансію максимально ефективною.
Монетарна політика. Нехай центральний банк прийняв рішення
застосувати стимулювальну політику за рахунок купівлі ОВДП. На рис. 16.7
наведено графічну інтерпретацію наслідків такої політики. Як бачимо, крива
LM, незважаючи на застосування монетарної експансії,не змінює місце свого
розташування. Це пояснюється дією двох протилежних сил.
З одного боку, збільшення пропозиції грошей центральним банком через
відповідний передатний механізм (зниження внутрішньої процентної ставки
 відплив капіталу  збільшення пропозиції національної валюти) викличе
необхідність зниження курсу національної валюти.

Рис. 16.6. Стимулювальна

Рис. 16.7. Стимулювальна
фіскальна або торгівельна
монетарна політика за
політика за фіксованого
фіксованого курсоутворення
курсоутворення
За таких умов крива LM матиме тенденцію до переміщення вправо. З
іншого боку, центральний банк зобов’язаний протидіяти зниженню
валютного курсу. Для цього він буде змушений скоротити пропозицію
національної валюти за рахунок продажу іноземної валюти (купівлі
національної валюти). Це нейтралізує рух кривої LM вправо і тенденцію
валютного курсу до зниження. Отже, внаслідок купівлі ОВДП центральний
банк намагався збільшити пропозицію грошей, а в результаті вимушеного
продажу валютних резервів він на таку саму величину зменшив пропозицію
грошей. Це свідчить про те, що в даних умовах монетарна політика є
неефективною.
Торговельна політика. Припустимо, що уряд із метою збільшення
чистого експорту запровадив обмеження на імпорт (імпортне мито або

103
квоти). За таких умов крива IS на рис 16.6 переміститься вправо (IS1  IS2), а
валютний курс матиме тенденцію до зростання. Для нейтралізації цієї
тенденції та утримання валютного курсу на фіксованому рівні центральний
банк збільшить пропозицію національної валюти, що перемістить криву LM
вправо (LM1  LM2). Такий захід центрального банку унеможливить
виникнення ефекту витіснення чистого експорту, як це мало місце за режиму
плаваючого курсоутворення. Тому уряд досягає своєї мети: обмеження
імпорту збільшує чистий експорт і забезпечує приріст доходу (Y1  Y2).
Отже, в умовах фіксованого курсоутворення стимулювальна торговельна
політика є ефективною.
Питання для самоконтролю
1. Які країни отримують більше вигід від міжнародної торгівлі: великі чи малі? Ті, які
щойно виходять на світовий ринок, чи ті, які вже торгують між собою давно?
2. В чому, на ваш погляд, полягає обмеженість теорії Рікардо? Якими об’єктивними
тенденціями в розвитку світової економіки це обумовлено?
3. Які нетарифні методи регулювання зовнішньої торгівлі?
4. Якому інструменту торговельної політики – тарифу на імпорт, імпортній квоті або
прямій субсидії вітчизняним виробникам – надають перевагу для зниження дефіциту
держбюджету?
5. Назвіть аргументи на користь та проти політики протекціонізму.
ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК

А
Автоматичні (вмонтовані) стабілізатори – економічні інструменти
(податки і трансферти ), що зменшують амплітуду економічних коливань
самостійно, без здійснення спеціальних заходів економічної політики.
Автономне споживання – частина споживчих витрат, які не залежать від
величини отриманих доходів, як правило, використовується на споживчі
товари першої необхідності.
Автономні витрати – витрати, величина яких залежить не від екзогенної
змінної відповідної моделі, а від чинників, які перебувають за межами
моделі.
Автономні інвестиції – інвестиції, які не залежать від величини доходу, а
здійснюються підприємцями з метою поліпшення свого становища на ринку.
Акселератор (прискорювач) – показник, що відображає, скільки одиниць
додаткового капіталу потрібно для виробництва додаткової одиниці
продукції.

Б
Багатство, майно – сукупність активів або одиниць власності, що має
вартість (нерухоме майно, фінансові кошти).
Базова валюта – валюта, по відношенню до якої у певній країні або
фінансовому центрі здійснюється котирування інших валют.
Базовий період – період, який береться за основу при обчисленні індексів
номінальних або реальних показників.

104
 Баланс поточного рахунку – обсяг експорту товарів і послуг країни мінус
обсяг імпорту її товарів та послуг плюс її чистий дохід від інвестицій і плюс
чисті трансфери.
Баланс товарів і послуг – частина рахунку поточних операцій платіжного
балансу, яка відображає співвідношення між експортом та імпортом товарів і
послуг.
Безробіття – ситуація на ринку праці, за якої певна частина робочої сили є
тимчасово незайнятою.
Біржа праці – установа, яка надає спеціалізовані послуги із
працевлаштування громадян на ринку робочої сили.
Біржові індекси – різні способи визначення тенденцій зміни цін на різні
цінні папери (індекс Доу-Джонса у США, «Нікей» у Японії, ДАКс у
Німеччині і т.д.)
Бланковий кредит – кредит, який надається без забезпечення – лише під
зобов’язання повернути кредит. Надається, як правило, найбільш надійним
позичальникам.
Бюджетний мультиплікатор – числовий коефіцієнт, що показує, у скільки
разів зростуть або скоротяться бюджетні доходи через збільшення або
скорочення бюджетних видатків на одну грошову одиницю.

В
Валовий внутрішній продукт (ВВП) – ринкова вартість кінцевої
продукції, виробленої резидентами країни за відповідний період.
Валовий національний продукт (ВНП) – ринкова вартість кінцевих
товарів і послуг, вироблених за допомогою національних факторів
виробництва.
Валютна інтервенція – це цільова операція центрального банку з купівлі-
продажу іноземної валюти для обмеження динаміки курсу національної
валюти визначеними межами його підвищення чи зниження.
Валютна позиція – це співвідношення між обсягами купленої і проданої
іноземної валюти на кінець дня, яка проявляється як співвідношення між
балансовими і позабалансовими вимогами і зобов’язаннями по кожній
валюті. Якщо вони збігаються, позиція вважається закритою, а якщо не
збігаються – відкритою.
Валютний паритет – співвідношення між двома валютами, встановленими
у законодавчому порядку, є основою валютного курсу, який зазвичай
відхиляється від паритету.
Виробнича функція Солоу – виробнича функція, яка враховує вплив трьох
чинників: капіталоозброєності праці, зростання населення, технологічного
прогресу на кінцевий результат виробництва.

Г
Галопуюча інфляція – інфляція, темпи якої вимірюються десятками або
сотнями процентів за рік.

105
 Гіперінфляція – інфляція, що характеризується темпами, які перевищують
50 % на місяць.
Гістерезис – наслідки певних економічних явищ, які зберігаються довгий
час, і які позначаються, наприклад, на природному рівні зайнятості.
Глибина бідності – відхилення величини доходів або витрат бідних від
визначеної межі бідності.
Гнучка грошово-кредитна політика – політика, яку здійснює
центральний банк, з метою ефективного антициклічного регулювання,
утримуючи на деякому заданому рівні ставку процента.
Грошовий мультиплікатор або мультиплікатор грошової бази –
величина, яка показує, на скільки одиниць змінюється пропозиція грошей
при зміні грошової бази на одну одиницю.
Д
Девальвація – офіційне зниження встановленого курсу валюти.
Демпінг – продаж товарів на ринках іншої країни за ціною, нижчою за
собівартість, або нижчою, ніж «чесна» ринкова ціна.
Дефлятор ВВП – індекс цін, який показує темп зростання цін за певний
період на всі товари і послуги, що охоплюється ВВП; співвідношення
номінального та реального ВВП.
Децильний коефіцієнт – показник диференціації доходів, який виражає
співвідношення між середніми 10 % населення з найвищими доходами та
середніми доходами 10 % найбіднішого населення.

E
Екзогенна змінна – змінна, значення якої не залежить від розв’язання
даної моделі, а визначається наперед.
Економічна інтеграція – зближення та взаємопристосування окремих
національних господарств (економік).
Експортна (імпортна) квота – відношення експорту країни до ВВП
(характеризує рівень відкритості національної економіки).

Є
Євро – спільна валюта країн Західної Європи, уведена в обіг з 1 січня
1999р.
Євроакція – акція, яка пропонується для продажу одночасно на кількох
національних фондових ринках.
Євровалюта – іноземна валюта, в якій здійснюються операції за межами
країн–елементів усіх валют.

Ж
Жорстка грошово-кредитна політика – політика, яку здійснює
центральний банк з метою ефективного антициклічного регулювання,
підтримуючи на визначеному рівні обсяг грошової маси.

106
 Жорсткість заробітної плати – нездатність заробітної плати виконувати
функцію зрівноважування попиту і пропозиції.

З
Закон Оукена – виведена Артуром Оукеном емпірична залежність, згідно з
якою кожний процент циклічного безробіття викликає певний процент
відставання фактичного ВВП від потенційного ВВП, або розрив ВВП.
Залишок Солоу - внесок сукупності продуктивності факторів виробництва
у приріст продукту, який визначається за залишковим принципом, тобто
відніманням від загального процента приросту продукції тієї частки, що
припадає на працю і капітал.
Заощадження – частка використовуваного доходу, що залишається після
здійснення витрат на споживання.
Золоте правило – такий рівень заощаджень у моделі Солоу, що забезпечує
стійкий стан в економіці за умови максимізації споживання на одного
працівника.
І
Імпортна квота – запроваджене урядом кількісне обмеження на ввіз до
країни певного товару з іншої країни упродовж певного проміжку часу.
Інвестиції (капіталовкладення) – потік витрат, що здійснюється з метою
нагромадження основного капіталу, будівництва житла та приріст запасів.
Індекс Доу-Джонса – обчислюється як середня арифметична котирувань
(курсів) акцій певної групи компаній на момент закриття. Цей індекс
запропонований фінансовими журналістами Ч. Доу і Е.Джонсом,
застосовується з 1884р.
Індекс цін Ласпейреса – показує зміну загального рівня цін протягом
певного часу за сталої структури виробництва і споживання.
Індекс цін Пааше – індекс, який показує зміну загального рівня цін
протягом певного часу за змінної структури виробництва і споживання.

К
«Кейнсіанський хрест» – модель, що ґрунтується на кейнсіанській теорії і
показує мультиплікативну залежність обсягу виробництва (ВВП) від
сукупних витрат.
Коефіцієнт акселерації – коефіцієнт, що показує у скільки разів зростуть
нові інвестиції у відповідь на зміни обсягу національного виробництва.
Коефіцієнт Джині – показник рівномірності розподілу доходів населення;
чим ближчий цей показник до одиниці, тим вища нерівномірність розподілу
доходів.
Л
Ліквідна пастка – стан економічної кон’юктури, за якого ставка процента
наблизилась до свого мінімально можливого значення, і тому приріст
пропозиції грошей не може її знизити і смимулювати інвестиційний попит.

107
 Людські ресурси (людська праця) – один з головних факторів
виробництва; характеризується кількістю та якістю людських зусиль, які
спрямовуються на виробництво товарів і послуг.
М
Макроекономіка - наука про національну економіку як єдине ціле; вивчає
причинно-наслідковий механізм функціонування та розвитку національної
економіки.
Модель акселератора – модель, згідно з якою обсяг інвестицій залежить
від змін в обсязі національного виробництва.
Мультиплікатор автономних витрат – показує наскільки збільшиться
рівноважний національний дохід при збільшенні автономного попиту на
одиницю.
Мультиплікатор податків – величина, яка показує на скільки одиниць
обернено змінюється дохід при зміні податків на одну одиницю.

Н
Надлишкові резерви – сума, на яку загальні резерви банків перевищують
обов’язкові резерви (резервні вимоги).
Непередбачена (неочікувана) інфляція – темп інфляції, що виявився
вищим за прогнозований для даного періоду.
Нуліфікація – оголошення державою знецінених грошей недійсними, якщо
велике падіння купівельної спроможності робить недоцільним їх обмін на
нові гроші.
О
Облікова (дисконтна) ставка – процентна ставка, за якою центральний
банк країни надає позики комерційним банкам; інша назва – ставка
рефінансування.
Обмінний курс(е) – є зворотною величиною до девізного курсу і
показує,скільки одиниць вітчизняної валюти можна одержати в обмін на
одиницю іноземної, тобто це ціна іноземної, виражена в одиницях
вітчизняної валюти.
Обов’язкові резерви –мінімальна сума, яку комерційні банки зобов’язані
тримати як вклади на кореспондентських рахунках у центральному банку або
як готівку у своїх касах.
П
Парадокс заощаджень – намагання усіх якомога більше заощаджувати
призводить до зменшення особистого споживання, доходів суспільства,
рівноважного ВВП, а зрештою і самих заощаджень.
Платіжний баланс – макроекономічна модель, що охоплює сукупність
економічних операцій даної країни з іншими країнами і розробляється з
метою здійснення контролю за ефективністю зовнішньоекономічної
діяльності країни та обґрунтування економічної політики держави.
Простий мультиплікатор – мультиплікатор економіки, в якій є лише один
вид витікань – заощадження; дорівнює відношенню одиниці до граничної
схильності до заощадження.
108
 Р
Реальна процентна ставка – вартість позичених грошей, скоригована на
темп інфляції.
Реальний ВВП – ВВП, обчислений у порівнянних (постійних) цінах, тобто
номінальний ВВП, скоригований на індекс цін.
Ревальвація – підвищення центральним банком обмінного курсу
національної валюти за системи фіксованих валютних курсів.
«Розрив ВВП» - показник, який характеризує коливання фактичного обсягу
ВВП навколо потенційного; розрив ВВП=(У-У*)/У*, де У, У* - відповідно
фактичний та потенційний обсяг ВВП.

С
Світова процента ставка – процентна ставка, що складається на світових
фінансових ринках.
Синергетичний ефект – зростання ефективності економіки за рахунок
системного використання обмежених ресурсів на пріоритетних напрямках
соціально-економічного розвитку країни.
Споживання – певний обсяг товарів та послуг, куплених і спожитих
домогосподарствами впродовж певного періоду.
Стабілізаційна політика – система заходів уряду, спрямована на
стимулювання (експансіоністська) або стримування (рестриктивна)
зростання національної економіки завдяки податків, державних витрат,
обсягу пропозиції грошей і адміністративного регулювання.
Супермультиплікатор Хікса – коефіцієнт, що характеризує міру приросту
національного доходу при збільшенні автономних (незалежних від величини
національного доходу) витрат макроекономічних суб’єктів в умовах
екзогенного зростання із заданим темпом.
Супернейтральність грошей – уявлення про роль грошей в національній
економіці, у відповідності з яким зміна темпу пропозиції грошей не впливає
на реальні параметри: обсяг і структура випуску, зайнятість, відносні ціни
благ.
Суспільні блага – блага, для яких відсутні як винятковість доступу, так і
конкурентність при споживанні.
Схема кругообігу – абстрактна форма відображення зв’язків між секторами
народного господарства, яка наочно демонструє взаємодію між секторами
економічної системи за допомогою потоків товарів, послуг, грошей.

Т
Таргетирування – встановлення цільових орієнтирів у регулюванні
приросту грошової маси в обігу і кредиту, яких дотримуються у своїй
політиці центральні банки промислово розвинутих країн.
Торговельна політика – макроекономічна політика, яка впливає на обсяги
зовнішньої торгівлі через податки, субсидії та прямі обмеження на експорт
або імпорт.

109
 Торговельне ембарго – заборона урядом ввезення до певної країни або
вивезення їх певної країни товарів.
Трансакція (лат. transactio – звершення) – торгівельна операція, угода,
переведення коштів з одного банківського рахунку на інший.
Тренд – крива динаміки, яка є геометричним зображенням динаміки
економічного процесу.
У
Умови МВФ – процедура, якої дотримується МВФ, надаючи кредити
країнам – членам (понад певну суму). Згідно з цією процедурою, надання
позики і виплати по позиках пов’язується із формальною згодою країни
здійснювати відповідні політичні кроки і заходи.
Умовно нарахована вартість – вартісна оцінка товарів і послуг, які не
підлягають продажу на ринку і не мають ринкової ціни.
Управління зовнішнім боргом – процес, спрямований на контроль рівня
міжнародної валютної ліквідності країни, тобто утримання розмірів
зовнішнього боргу у тих рамках, яка здатна обслужити країна.

Ф
Фактичні витрати економіки – витрати, які використовуються для
пояснення в основній моделі товарного ринку Дж. М. Кейнса і тотожні
отриманим доходам або сукупному випуску.
Фіскальна політика – вплив держави на економічну кон’юнктуру завдяки
зміни системи оподаткування і державних витрат.
Фрикційне безробіття – безробіття, що пов’язане з добровільною або
вимушеною зміною працівниками місця своєї роботи і тимчасовими
звільненнями з роботи.
Функція інвестицій – відображає залежність між обсягом інвестицій та
процентною ставкою.
Функція споживання – відображає залежність між споживанням та
використовуваним доходом.
Ц
Циклічне безробіття – безробіття, що зумовлене недостатнім сукупним
попитом, тобто коли на ринку праці попит на робочу силу менший, ніж її
пропозиція.
Циклічний дефіцит – дефіцит державного боргу, що визначається як
різниця між фактичним і структурним дефіцитом державного бюджету.

Ч
Чистий внутрішній продукт – ВВП за вирахуванням амортизації.
Чистий економічний добробут – валовий внутрішній продукт за
вирахуванням негативних екологічних наслідків промислового розвитку
суспільства у грошовому вираженні і з урахуванням поза ринкової
діяльності, результатів діяльності тіньової економіки і грошового еквівалента
зростання вартості вільного часу.
110
 Чистий експорт – різниця між експортом та імпортом товарів і послуг.
Чисті інвестиції – валові інвестиції за вирахуванням амортизації.

Ш
Швидкість обігу грошей – показник, що відображає, скільки разів за рік
грошова одиниця, яка перебуває в обігу, витрачається на купівлю товарів і
послуг; відношення номінального ВВП до кількості грошей в обігу (грошової
маси).
Я
Ямайська система – створена у 1976р. міжнародна валютна система, яка
стала основою нинішньої валютної системи керованого плавання обмінних
курсів.

Рекомендована література
Основна:
1. Башнянин Г. І., Перепьолкіна О. О. Макроекономічна теорія : навч. посібник / за
ред. Г. І. Башнянина. 4-те вид. перероб і доп. Львів : «Новий Світ – 2000». 2019. 492 с.
2. Данилович-Кропивницька М. Л. Макроекономіка  : навч. посібник / М. Л.
Данилович-Кропивницька, П. І. Стецюк, І. О. Тивончук. 2-ге вид., допов. Львів :
Видавництво Львівської політехніки. 2017. 292 с.
3. Колобердянко І.І. Макроекономіка : навчальний посібник для здобувачів ступеня
вищої освіти бакалавра спеціальності «Економіка» освітньо-професійних програм
«Міжнародна економіка», «Економічна кібернетика», «Економіка та управління ринком
землі», «Управління персоналом та економіки праці». Запоріжжя : ЗНУ. 2021. 196 с.
4. П’ясецька-Устич С. В. Макроекономіка: навчально-методичний посібник для
студентів економічних спеціальностей / П’ясецька-Устич С. В. Ужгород : ТОВ «РІК-У».
2017. 272 с.
5. Шинкар В. А., П’ясецька-Устич С.В. Макроекономіка: Теорія і практика / Шинкар
В.А., П’ясецька-Устич С.В. Ужгород : ТОВ «РІК-У». 2017. 478 с.
6. Mankiw N.G. Macroeconomics / N. Gregory Mankiw. Seventh edition. New York:
Worth Publishers, 2010. XXXVII, 598 p.
7. Mankiw N.G. Principles of economics / N. Gregory Mankiw. – Seventh edition. –
Stamford: Cengage Learning, 2015. – XXXII, 847 p.

Додаткова:
1. Венгерська Н.С., Колобердянко І.І Макроекономіка : практикум для здобувачів
ступеня вищої освіти бакалавра освітньо-професійних програм «Міжнародна економіка»,
«Фінанси і кредит», «Облік і аудит», «Управління персоналом та економіка праці»,
«Економічна кібернетика», «Маркетинг». Запоріжжя : ЗНУ. 2017. 134 с.

111
 2. Кейнс Дж. Общая теория занятости процента и денег. Москва : Изд-во «Прогрес»,
1978. 494 с.
3. Колобердянко І.І. Макроекономіка: методичні вказівки до самостійної роботи для
студентів освітнього рівня «бакалавр» напряму підготовки «Міжнародна економіка» / І.І.
Колобердянко, Н.С, Венгерська. – Запоріжжя: ЗНУ, 2015. 88 с.
4. Макроекономіка – 2 : навч. посіб. / І. Ф. Радіонова, Т. В. Бурлай, Є. В. Алімпієв та
ін. Кам'янець - Поділ: Аксіома. 2010. 423 с.
5. Макроекономіка у формулах, таблицях та графіках : навч. - метод. посіб. / О. Ю.
Дерюгіна, Н М. Скороход, Т. В. Хрипун та ін.; Луганськ : ДЗ «Луган. нац. ун-т ім.
Т. Шевченка», 2009. 215 с.
6. Базілінська О.Я. Макроекономіка : навчальний посібник. Київ : Центр навч. літ -
ри., 2005. 442 с.
7. Мікроекономіка і макроекономіка : підручник; у 2 ч ./ С . Будаговська, О. Кілієвич,
І. Луніна та ін. / за заг. ред. С. Будаговської. Київ : Основи, 1998. 518 с.
8. Савченко А. Г. Макроекономіка: підручник. Київ: КНЕУ. 2005. 441 с.
9. Колобердянко І.І., Карпенко А.О. Удосконалення експортно-імпортної діяльності
України. Вісник Запорізького національного університету: Збірник наукових праць.
Економічні науки. Запоріжжя: ЗНУ,2018. №1(37). С. 86-87.
10. Колобердянко І.І., Федорець А.О. Оцінка ефективності державного регулювання у
макроекономічних показниках. Приазовський економічний вісник. 2020. Випуск 6 (23). С.
27-34. URL:yttp://pev.kpu.zp.ua/vypusk-7-13.

Інформаційні ресурси
1. Валовий внутрішній продукт. URL: http://ukrstat.gov.ua/
2. Грошовий ринок. URL: https://bank.gov.ua/ua/markets/money-market
3. Зайнятість та безробіття. URL: http://ukrstat.gov.ua/
4. Зовнішньоекономічна діяльність. URL: http://ukrstat.gov.ua/
5. Інфляція та інфляційні цілі Національного банку. URL:
https://bank.gov.ua/ua/monetary
6. Макроекономіка: базовий електронний текст лекцій. [Електронний ресурс] /
Укладачі: проф. Малий І.Й., проф. Радіонова І.Ф., доц. Куценко Т.Ф., доц. Федірко Н.В. та
ін. Київ: КНЕУ. 2017. 200 с. URL: http:
//feu.kneu.edu.ua/ua/depts4/mdu/disciplines_of_bachelor_level_mdu/macroeconomics/
7. Монетарна політика. URL: https://bank.gov.ua/ua/monetary
8. Основні засади грошово-кредитної політики на 2022 рік та середньострокову
перспективу. URL: https://bank.gov.ua/admin_uploads/article/MPG_2022-mt.pdf?v=4
9. Прямі іноземні інвестиції з 2002 по 2021 рр. URL:
https://bankchart.com.ua/spravochniki/indikatory_rynka/foreign_direct_investment
10. Світова організація торгівлі (СОТ). URL:
https://mfa.gov.ua/mizhnarodni-vidnosini/svitova-organizaciya-torgivli-so

112
 Навчальне видання
(українською мовою)

Колобердянко Іван Іванович

МАКРОЕКОНОМІКА

Конспект лекцій
для для для здобувачів ступеня вищої освіти бакалавра спеціальності
«Економіка» освітньо-професійних програм «Міжнародна економіка»,
«Економічна кібернетика», «Економіка та управління ринком землі»,
«Управління персоналом та економіки праці». Запоріжжя : ЗНУ. 2021. 116 с

Рецензент Бугай В.З.

113
Відповідальний за випуск І.І.Колобердянко
Коректор Венгерська Н. С.

114