Вступ до макроекономіки.

План:
1.Макроекономіка як складова частина економічної теорії.Суб′єкти
макроекономіки.
2.Етапи розвитку "Макроекономіки" як науки.
3.Виникнення макроекономіки як науки.
4.Інструменти макроекономіки.

1.Макроекономіка як складова частина економічної

теорії.Суб'єкти макроекономіки.
Макроекономіка-це складова частина економічної
теорії(Політекономія,Мікроекономіка).Вона вивчає економічні
закони,закономірності і механізм функціонування економіки як
єдиної цілісної системи на рівні національної економіки.
Макроекономіка досліджує проблеми ефективного
використання обмежених виробничих ресурсів з метою
максимального задоволення зростаючих потреб людства.
Мета макроекономіки-аналіз визначення шляхів підвищення
ефективності національної економіки.
Об'єкт макроекономіки- економічна система країни
Економічна система-упорядкована система зв'язків між виробниками і
споживачами матеріальних і нематеріальних товарів та послуг.
Економічні системи:
-доіндустріальне;
-індустріальне;
-постіндустріальне;
-неоіндустріальне(інформаційне) суспільства.
За формою власності та способу регулювання як діяльності економічної
системи виділяються наступні:
-традиційна(натуральна економіка);
 -адміністративно-командна нкономіка;
-ринкова економіка;
-змішана економіка(ринкова регульована);
-соціальна ринкова економіка.
Проблеми,які вивчає макроекономіка:
-темпи,фактори,тенденції економічного зростання;
-досягнення макроекономічної рівноваги між сукупним попитом і
сукупною пропозицією;
-рівень зайнятості та безробіття;
-рівень цін та інфляція;
-фіскальна система;
-платіжний баланс та державний бюджет;
-монетарна політика;
Субєкти макроекономіки:
1)Домогосподарства;
2)Фірми(підприємницький сектор);
3)Держава(державний сектор);
4)Закордон(сектор закордон);
1.Домогосподарства- є отримувачами доходів: З/П, рента, проценти,
прибуток.
Витрати домогосподарства-податки,власне споживання та
заощаджування.
Види економічної діяльності домогосподарства:
-пропозиція факторів виробництва;
-споживання частини отримуваного доходу ;
-заощадження;
2.Фірми(підприємницький фактор)- це сукупність усіх фірм країни
які здійснюють таку економічну діяльность:
-пред'являє попит на фактори виробництва;
-здійснює пропозицію результатів своєї діяльності;
-здійснює інвестування;
3.Державний сектор- це всі державні підприємства,інститути та
установи.
Основні завдання-створення суспільних благ (безпека, фундамен-
тальна наука,загальнодержавні програми,соціальні програми).
Держава також формує правове середовище для функціонування
економіки,здійснює перерозподіл доходів.
4.Сектор закордон включає всі економічні суб'єкти ,що
знаходяться за межами даної країни,а також іноземні державні
інститути.
Таким чином,суб'єкти макроекономіки беруть участь у кругообігу
матеріальних і грошових засобів,які утворюють економічний
організм:
1)Підприємницький сектор (фірми) купує ресурси у домашніх
господарств.
2)Домогосподарства купують у фірм товари та послуги.
3)Держава:
-купує товари у фірм та ресурси у домогосподарств;
-виплачує З/П працівникам бюджетної сфери;
-надає суспільні блага домогосподарствам та фірмам.
4)Домогосподарства та фірми сплачують податки уряду.
5)Уряд надає трансфертні платежі домогосподарствам та дотації
фірмам .
Трансфертні платежі-державні виплати індивідам ,які не
обумовлені їх участю в суспільному виробництві(допомога по
безробіттю,соціальна допомога інвалідам,хворим).
Дотації-урядові платежі,що надаються окремим підприємствам і
домогосподарствам,які виробляють або споживають певні товари
та послуги.

2.Етапи розвитку макроекономіки.

1.Класична школа (А.Сміт,Д.Рікардо,К.Маркс,Т.Мальтус.)
Аналіз окремих проблем макроекономічного
характеру.Систематизація - А.Маршал та інші економісти
"кембріджскої" школи:
Основні положення концепції:
-Економіка досконалої конкуренції(прояви недосконалої
конкуренції не змінюють економіку).
-Ціни абсолютно вільні які змінюються в залежності від зміни
попиту пропозиції.
-Економіка саморегулюється,що забезпечується системою
вбудованих стабілізаторів:вільні ціни,гнучка ставка процента і
гнучка номінальна ставка з/п.
-В моделі "сукупний попит-сукупна пропозиція" головне-сукупна
пропозиція .
2.Неокласична концепція (Р.Солоу,Т.Сарджент,Р.Лукас)
Основна теорія раціональних очікувань,яка пояснює характер
поведінки суб'єктів в сучасній економіці.
3.Кейнсіанська школа
З нею пов'язано виникнення науки "макроекономіка" 1930-ті роки
(Джон Мейнард Кейнс).В роботі Загальна теорія
зайнятості,процента і грошей"(1936 р) вперше національна
економіка розглядається як цілісна система.
Основні положення:
1.Економіка не є економікою досконалої
конкуренції.Недосконалість ринків (в першу чергу ринків праці)
притаманні реальній економіці.
2.Ціни не є гнучкими в силу інституціальних факторів
(довгострокові контракти) і особливостей грошової поведінки
економічних суб'єктів.
3.Економічні суб'єкти діють не раціонально,керуючись
суб'єктивними факторами(традиції,психологія поведінки).
4.Усі ринки є взаємопов'язані і зміни на одному призводять до змін
на інших.
5.Наявність в ринковій економіці стійкого безробіття і
недовикористання виробничих потужностей.
6.Провідна роль сукупного попиту в моделі "сукупний попит-
сукупна пропозиція".
7.Ефективна кредитно-грошова та податково-бюджетна політики
держави можуть впливати на виробництво,зменшувати безробіття і
тривалість економічних криз.
Таким чином,Кейнс обґрунтував необхідність державного
регулювання економіки як єдиного цілого.
Кейнсіанська економічна теорія стала домінуючою у сфері
державної політики.
3. Виникнення макроекономіки як науки.
Виникнення макроекономіки як науки відноситься до 30-х років
20 сторіччя,засновником якої був Джон Мейнард Кейнс,який у
книзі ‟Загальна теорія зайнятості,процента і грошей‟ (1936 р.) довів
можливість в ринковій економіці стійкого безробіття і
недовикористання виробничих потужностей.(на основі аналізу
"Великої депресії" він зробив висновок,що при правильній
податково-бюджетній і кредитно-грошовій політиці держава в змозі
впливати на виробництво,зменшуючи безробіття і тривалість
економічних криз.
Тобто,Кейнс обґрунтував необхідність державного регулювання
економіки як єдиного цілого.
Цілі макроекономічної політики:
1.Високий рівень національного виробництва ВВП(забезпечує
населення товарами та послугами).
2.Висока зайнятість і низький рівень безробіття(коливання в різних
фазах економічного циклу:криза,депресія-попит на робочу силу
скорочується,безробіття зростає;у фазах пожвавлення і підйому-
попит на робочу силу зростає,безробіття зменшується).
3.Стабільність цін при наявності вільних ринків.
Для впливу на макроекономіку держава має інструменти
макроекономічної політики.

4.Інструменти макроекономічної політики .

1.Податково-бюджетна політика-застосування податків і
державних витрат з метою впливу на економіку.
 Збільшення податків зменшує доходи домогосподарств,
зменшують сукупний попит і обсяг ВВП.Збільшення податку на
прибуток призводить до зменшення бажання фірм інвентувати в
нові технології.
2.Кредитно-грошова політика здійснюється державою завдяки
грошовій,кредитній і банківській системам країни.
Регулювання грошової маси впливає на процентні ставки і тим
самим на економічне зростання.
3.Політика доходів-бажання держави стримувати інфляцію
директивними(адміністративними) засобами(контроль за цінами і
з/п).
4.Зовнішньоекономічна політика стосується регулювання:
-експорта,імпорта через тарифи,квоти які стимулюють або
обмежують експорт,імпорт.
-валютного ринку.
Тема 1.Макроекономічні показники.Вимірники
обсягу національного виробництва.
1.1Система національних рахунків.
1.2Основні макроекономічні показники.

1.Система національних рахунків

Система національних рахунків(СНР)-це система взаємопов'язаних
економічних показників,які використовуються для опису і аналізу економічних
процесів і явищ на макрорівні.
СНР-це міжнародний стандарт оцінки основних економічних показників
країни,що затверджений ООН.СНР є вимірювачем стану економіки та основою
для розробки економічної політики держави.

Методологічні принципи системи національних рахунків:

1.Критерієм продуктивності праці є одержання доходу.До сукупного продукту
відносяться як матеріальні блага та послуги,так і нематеріальні послуги.
2.Грошові витрати й доходи в економіці еквівалентні .Це означає,що вартість
продукту є сумою витрат факторів виробництва(праці,природних
ресурсів,капіталу),з іншого боку ,це сума доходів ,отриманих власниками
факторів виробництва .Тому витрати дорівнюють доходам у стані рівноваги
економічної системи,а досягнення економічної рівноваги - одна з ключових
проблем макроекономіки.
3.СНР виходить із того,що економіка перебуває в постійному кругообігу,а
кругообіг це безперервний потік "витрати-доходи".Це означає,що витрати
створюють доходи,які є джерелом нових витрат .Висновок:щоб збільшити
доходи необхідно збільшити витрати ,а щоб витрати зросли необхідно
одержати більші прибутки .Концепція господарського кругообігу розглядає
виробництво ,розподіл і перерозподіл продукту й доходу,формування
національного багатства як різні,але взаємопов'язані аспекти процесу
відтворення.
4.Усі показники в СНР обчислюються лише в грошовій формі без повторного
рахунку.
Основні показники СНР:
- валовий внутрішній продукт(ВВП)
- валовий національний продукт(ВНП)
- чистий внутрішній продукт(ЧВП)
- національний дохід(НД)
- дохід кінцевого використання(ДКВ)
- рівень цін
- процентна ставка
- рівень безробіття
- рівень інфляції
Система СНР містить інформацію про:

 юридичні особи(підприємства,корпорації,банки,страхові компанії,органи

державного управління) та домогосподарства
 усі економічні операції,пов'язані з виробництвом,розподілом і
перерозподілом доходів,накопичення активів та іншими аспектами
економічних процесів
 усі економічні активи пасиви,які формують національне багатство
(основні фонди ,матеріальні обігові кошти,монетарне золото,вартість
землі,корисних копалин тощо.)

В цілому система національних рахунків дає змогу створити інформаційну базу

для аналізу реальних процесів,що відбуваються в ринковій економіці:

 Розвитку виробництва
 Масштабів інфляції
 Безробіття
 Приватизації
 Дієвості податкової та митної політики

1.2 Основні макроекономічні показники

1.Валовий внутрішній продукт(ВВП)- це ринкова вартість річного обсягу
кінцевих товарів і послуг,вироблених в країні з ресурсів,що належать як
резидентам країни,так і іноземцям.
Резиденти це:
-фізичні особи,що постійно проживають та працюють в країні ,або працюють
і проживають більше 1-го року на території країни незалежно від
громадянства
-юридичні особи ,які зареєстровані та функціонують в межах даної країни.
Розглянуті показники ВВП ,національний доход має велике значення для
аналізу економічного стану країни,але слід звернути увагу на те,що вони
дають уявлення тільки про матеріальний добробут суспільства,але не є
характеристикою його реального добробуту.
Ці показники не враховують:
- вартісну оцінку негативних факторів(забруднення повітря і
води,перенаселення);
- вартість неринкових операцій(робота домогосподарки;тесляра,який
ремонтує свій будинок;безоплатна праця волонтерів;вартість
продукції,яка вироблена домогосподарствами для власного споживання);
- тіньову економіку.
Обсяги тіньової економіки ( по відношенню до ВВП):
o Канада,Франція ̶ 5-8%;США- 8-12%;Чехія - 18%;країни Африки та
Латинської Америки - 30%;Україна - 35-50%;
А це в свою чергу призводить до зниження офіційного рівня ВВП.
Показник ВВП дає загальне уявлення про динаміку економічного
розвитку,про стан економіки в цілому, дозволяє порівнювати економічний
потенціал різних країн,що створені протягом певного періоду.
В 1972 р. професорами Вільямом Нордгаузом і Джеймсом Тобіном з
Єльського університету було запропоновано показник чистого економічного
добробуту (ЧЕД),який визначається наступним чином:
ВВП- вартість негативних факторів + вартість неринкових операцій +
вартість продуктів тіньового сектору економіки + вартісна оцінка дозвілля
і покращення якості товару.
 ЧЕД не підраховується в статистиці.Він головним чином нагадує про те , що
ВВП не є досконалим мірником економічного добробуту ,але це найкращий
макроекономічний показник ,яким користується весь світ.
До ВВП не входить:
 вартість продукції , яка вироблена домогосподарствами для власного
споживання
 продукція, яка виробляється в тіньовій економіці ( кінцевий продукт ,
який не може врахувати держава).
Для порівняння життєвого рівня населення різних країн,розраховується
показник ВВП на душу населення:

ВВП на душу населення =

Методи розрахунку ВВП:

1.Виробничий метод
2.За витратами на виготовлену в країні продукцію ( метод кінцевого
використання)
3.За доходами, отриманими в результаті виробництва продукції
(розподільчий метод).

1.При розрахуванні ВВП виробничим методом підсумовується додана

вартість ,створена всіма галузями економіки

∑ валовий випуск - ∑ проміжне споживання = ∑ додана вартість

2.При розрахуванні ВВП за витратами підсумовуються витрати всіх
агентів:домогосподарств,фірм держави та іноземців, які експортують товари
з даної країни .
ВВП=Y=C+I+G+NX
Y - сукупна вартість всіх товарів та послуг,спожитих суспільством.
C - кінцеві споживчі витрати домогосподарств на товари та послуги.
I - валові приватні інвестиції які включають:
- будівництво будинків і споруд
- придбання обладнання,машин,нових технологій
- створення товарно-матеріальних запасів
 - амортизація(A)
- витрати домогосподарств на придбання житла.
Якщо валові приватні інвестиції (I) зменшити на величину амортизацію
витрат (A), то ми отримаємо показник чистих приватних внутрішніх
інвестицій, який характеризує чистий приріст обсягу нагромадженого
капіталу.
Співвідношення між I та A є індикатором стану економіки.
Якщо I>A - економіка зростає
Якщо I>A- економіка спадає (рецесія)
G - державні витрати на армію,державне управління.(З/п, мат-тех.
забезпечення)
NX - чистий експорт (X - експорт, N- імпорт)

3.При розрахунку ВВП за доходами враховуються :

- амортизаційні витрати
- чисті непрямі податки на бізнес (НДС,акцизне мито),(різниця між цінами
виробників і за якими купують домогосподарства) .
- винагорода за працю(З/п, внески до пенсійного фонду,фонд зайнятості)
- рентні платежі
- чисті проценти ( процентні платежі фірм іншим секторам економіки-
процентні платежі які фірми отримали від інших секторів економіки)
- доход від власності - чистий прибуток приватних фірм
- прибуток корпорацій :
а) податок на прибуток
б) дивіденти акціонерам
в) нерозподілений прибуток корпорацій

В економічній теорії та практиці розраховують номінальний та реальний

ВВП.
 Номінальний ВВПн- це загальний обсяг виробництва,який обчислюється
в поточних ринкових цінах.
На величину номінального ВВП впливає динаміка обсягу виробництва та
динаміка рівня цін.
Реальний ВВПр - це загальний обсяг виробництва,який обчислюється у
фактичних цінах того року , який беруть за базовий ( для обчислення
макроекономічної динаміки).
ВВПр =*100%
Індекс цін (I) відображає відносну зміну середнього рівня цін (РЦ)
за певний період часу.
I=*100%
Індекс цін використовується для розрахунку рівня інфляції(РІ)
РІ=*100%
При обчисленні реального ВВП з метою врахування зміни цін на товари та
послуги використовується дефлятор ВВП (спеціальний індекс).
Дефлятор ВВП=
Дефлятор ВВП використовується з метою визначення рівня інфляції.
2.Валовий національний продукт(ВНП)- ринкова вартість річного обсягу
кінцевих товарів та послуг вироблених із ресурсів,що належать резидентам
країни не тільки в національній економіці ,але і за кордоном.
Взаємозв'язок між ВВП і ВНП має такий вигляд:
Доходи,які отримали Доходи сплачені
резиденти з-за резидентам за
ВВП + - участь у вироб. = ВНП
кордону (оплата
праці,проценти,девід ВВП даної
енти ) країни(оплата
праці,проц.,девіде.)

Сальдо первинних доходів

ВНП=ВВП+сальдо первинних доходів,отриманих з-за кордону або переданих
за кордон( до таких доходів першим зазвичай відносять оплату праці,доходи
від власності у вигляді девідентів)
 В країнах ,що розвиваються ,ВВП,як правило ,більший від ВНП,оскільки
цим країнам доводиться сплачувати розвиненим країнам великі проценти за
зовнішні позики.
Для розвинутих країн характерним є протилежне співвідношення :ВНП,як
правило,більший від ВВП.
В закритій економіці ВВП=ВНП.
3.Чистий внутрішній продукт (ЧВП)- ринкова вартість річного обсягу
кінцевих товарів та послуг за винятком відрахувань на амортизацію (А).
ЧВП=ВВП-А=ЗП+рента+процент+прибуток+НП
ЗП- заробітна плата
НП- непрямі податки
До непрямих податків (НП) відносяться:
- податок на додану вартість
- акцизний податок
- митні платежі.
4.Національний дохід(НД)- це сукупний дохід всього населення країни за
визначений період часу (1 рік).
НД=ЗП+процент+прибуток+рентні доходи
Національний дохід відображає ринкові ціни економічних ресурсів,які
використовуються задля забезпечення виробництва даного року.
5.Особистий дохід (ОД)-це дохід ,отриманий домогосподарствами та
окремими індивідами до сплати податків.Він ділиться на споживання
,заощадження та сплату податків.
ОД=НД-ВСС-ППК+НПК+ТП
ВСС-внески на соціальне страхування
ППК-податки фірм і корпорацій
НПК-нерозділений прибуток фірм і корпорацій
ТП-трансферні платежі.
6.Дохід кінцевого використання(ДКВ)- це частина особистого доходу ,яка
залишається у розпорядженні домогосподарств після сплати індивідуальних
податків та використовується ними для споживання і заощадження.
ДКВ=СВ+З
СВ- споживчі витрати домогосподарств
З- заощадження.
7.Національне багатство (НБ)-це сукупність матеріальних і нематеріальних
благ,які має у своєму розпорядженні суспільство на визначену дату і які
створені працею людей за весь попередній період.
НБ включає як матеріальні,так і нематеріальні результати людської
діяльності.
Основні елементи матеріальних результатів:
- основні фонди (виробничі і невиробничі)
- матеріальні бігові фонди( запаси сировини,основних і допоміжних
матеріалів,палива,залишки незавершеного будівництва,запаси готової
продукції)
- товарні запаси національного господарства
- державні резерви (страхові,запаси оборонного призначення,золотий
запас)
- предмети тривалого користування в домогосподарствах
населення(транспорт,меблі,предмети господарсько-побутового
призначення)
- природні ресурси ,які застосовуються в економічному обороті(освоєні
землі,ліси,води,багатства земельних надр).
Основні елементи нематеріальних результатів:
- науковий потенціал
- освітній потенціал
- кваліфікаційний потенціал
- культурний потенціал
- потенціал здоров'я
Питання для самоконтролю:
1.Дати пояснення сутності системи національних рахунків.
2.Які основні показники входять до системи СНР?
3.В чому полягає різниця між реальним і номінальним ВВП?
4.Як розраховується ВНП?
5.Які складові національного доходу?
6.Пояснити сутність поняття «національне багатство».
7.Порівняти загальний ВВП на душу населення в Україні,США,ЄС,Росії.
 Тема 2. Основні поняття і закономірності макроекономіки

2.1.Сукупний попит та сукупна пропозиція.

2.2.Споживання,заощадження,інвестиції.

2.1. Сукупний попит та сукупна пропозиція

Сукупний попит (АД) – це реальний обсяг національного продукту який

може бути куплений за кожного рівня цін.

АД = СВ + ВІ + ДЗ + ЧЕ, де

СВ – споживчий попит;

ВІ – попит фірм на інвестиції для відновленого зношеного капіталу

(амортизація) та збільшення реального капіталу;

ДЗ – державні закупівлі (попит держави на товари та послуги для

виробництва суспільних благ і для державних інвестицій);

ЧЕ – чистий експорт (різниця між вартістю експорту та імпорту);

На сукупний попит впливають:

– ціни;
– величина грошової маси;
– швидкість обігу грошей між секторами економіки;
– інфляційні очікування, смаки споживача.
Сукупна пропозиція (АS) – це реальний обсяг ВВП, який економіка пропонує
для продажу з метою отримання прибутку.

Фактори, які впливають на сукупну пропозицію (окрім ціни):

1. Зміна цін на ресурси (наявність внутрішніх ресурсів, ціни на імпортні

товари, домінування на ринку);
2. Зміни в продуктивності ресурсів;
3. Зміни економічних правових норм (податки, субсидії, державне
регулювання).
Важливою властивістю ринкової економіки є постійне прагнення
рівноваги.
 Загальна економічна рівновага – це стан, коли рівновага встановлюється
на кожному з ринків:

– товарів та послуг;
– грошей;
– цінних паперів;
– праці.
Економічна рівновага – це рівновага між сукупним попитом і сукупною
пропозицією, яка породжує рівноважний ВВП і рівноважні ціни;

2.2. Споживання, заощадження, інвестиції

Головним компонентом сукупних витрат є споживчі витрати (СВ).

Сукупні витрати – це сума споживчих витрат домогосподарств (СВ) і

валових інвестицій фірм (ВІ).

Споживчі витрати – це сума грошей, яка витрачається

домогосподарствами на придбання товарів поточного й тривалого споживання
та оплату послуг.

Споживання домогосподарств є одним з головних факторів розвитку

економіки.

На величину споживчих витрат впливає дохід кінцевого використання

(ДКВ), який залишається у домогосподарств після сплати податків і якими вони
можуть вільно розпоряджатися.

Дохід кінцевого використання (ДКВ) витрачається на:

– споживання (СВ);
– заощадження (З).
З = ДКВ – СВ

Заощадження – це процес, пов’язаний із забезпеченням у майбутньому

виробничих і споживчих потреб.

Фірми заощаджують для інвестування розширення виробництва та

збільшення прибутку.

Домогосподарства заощаджують для купівлі землі, нерухомості та

предметів тривалого користування.
 Споживання і заощадження безпосередньо впливають на рівень
національного виробництва, ціни та зайнятість.

Фактори, які впливають на споживання і заощадження:

– дохід;
– багатство;
– податки;
– рівень цін;
– відрахування на соціальне страхування;
– очікування зміни цін, доходів, тощо.
– споживча заборгованість;
– процентна ставка.
Інвестиції є другим, після особистих споживчих витрат компонентом
сукупних витрат.

Інвестиції – використання заощаджень із метою створення нових

виробничих потужностей і капіталу.

До інвестицій належать:

 Витрати на придбання основного капіталу (основні виробничі фонди :

машини, устаткування, капітальне будівництво (70% інвестицій);
 Витрати на житлове будівництво (25% інвестицій);
 Інвестиції в запаси (і їх зміна за наявний період) (5%інвестицій).
Інвестиції суттєво впливають на сукупний попит, обсяг національного
виробництва, зайнятість.

Майже усі інвестиції здійснюються фірмами, але домогосподарства,

приймаючи рішення про споживання і заощадження, спрямовують частину
своїх доходів на фінансові ринки, а фірми звертаються на фінансові ринки по
кредити, які використовують для інвестування.

Сукупний попит на інвестиції залежить від:

– очікуваної норми чистого прибутку;

– процентної ставки.
Чистий прибуток від інвестицій – частка валового прибутку від реалізації
інвестиційного проекту, яка залишається після сплати податку на прибуток і
процентів за інвестиційні кошти.

Основним стимулом до інвестування є рівень очікування норми чистого

прибутку.
 При прийнятті інвестиційних рішень, суттєву роль відіграє не номінальна, а
реальна процентна ставка (яка вимірює реальні витрати на позику).

Номінальна процентна ставка – фактична процентна ставка на ринку

позичкового капіталу (визначається в поточних цінах).

Реальна процентна ставка – це номінальна процентна ставка мінус темп

інфляції.

Зростання реальної процентної ставки призводять до скорочення

попиту на інвестиції і навпаки.
 Тема 3. Макроекономічна нестабільність

3.1. Циклічний характер економічного розвитку

3.2. Безробіття: сутність, види та соціально-економічні наслідки
3.3. Інфляція: її причини, види та наслідки.

3.1. Циклічний характер економічного розвитку

Після першої світової економічної кризи 1825 року ринкова економіка з
певною періодичністю зазнає спадів виробництва. Період від однієї кризи до
іншої називають економічним циклом, у якому виділяють наступні фази: пік,
рецесія (спад), нижча точка спаду (дно), підйом (пожвавлення).
Економічний цикл є об’єктивним механізмом встановлення
макроекономічної рівноваги, хоча і пов’язаний зі значними втратами
економіки.
Циклічність – закон розвитку економічної системи.
Економічний цикл (цикл ділової активності) — це періодичний підйом або
спад реального ВВП на фоні загальної тенденції до зростання.
Основною причиною економічних циклів є невідповідність між сукупним
попитом AD (сукупними витратами) і сукупною пропозицією AS (сукупним
обсягом виробництва).
Циклічний характер розвитку економіки пояснюється зміною сукупного
попиту за незмінної величини сукупної пропозиції (зростання сукупних витрат
веде до підйому, а їх скорочення обумовлює рецесію)або зміною сукупної
пропозиції за незмінної величини сукупного попиту (скороченя сукупної
пропозиції означає спад в економіці, а її зростання – підйом в економіці).
Причини циклічності:
– технічні нововведення (НТР);
– політичні і випадкові події (війни, перебудови);
– зміни в кредитно-грошовій політиці;
– нестачанаціональних інвестицій;
– зміни цін на нафту, газ та інші види сировини, тощо.

Залежно від тривалості економічні цикли поділяються:

 цикли Китчина тривалістю 3-5 років, зумовлені у першу чергу

коливанням у споживчих смаках (моді) і оновленні моделей раніше
виробленою продукції;
 цикли Джаглера з періодичністю 7-11 років як підсумок
взаємодії багатьох грошово-кредитних факторів;
 цикли Кузнєца. Їхня тривалість становить двадцять років, а
рушійними силами є зрушення у відтворювальній структурі виробництва;
 цикли Кондратьєва, або довгохвильові цикли, котрі тривалістю 40-
60 років. Їхня головна рушійна сила – радикальні зміни в технологічній базі
суспільного виробництва, його структурна перебудова.
 Фази економічного циклу:
1. криза (спад, рецесія);
2. депресія (стагнація);
3. пожвавлення;
4. піднесення (бум).
Сучасна економічна теорія виділяє дві фази: рецесію і підйом. Під рецесією
розуміється криза і депресія, а під підйомом – пожвавлення і пік.
Криза – головна фаза економічного циклу, яка характеризується різким
погіршенням усіх параметрів економічного розвитку.
Причини економічних криз:
– недостатнє споживання;
– диспропорції між галузями економіки;
– розширення або звуження банківського кредитування.
Види економічних криз:
– перевиробництва;
– платіжна;
– фінансова;
– валютна.
Напрямки прояву економічної кризи:
– перевиробництво товарів порівняно з платоспроможним попитом;
– різке падіння цін внаслідок перевищення сукупної пропозиції над
сукупним попитом;
– різке скорочення обсягів виробництва;
– скорочення інвестицій;
– масові банкрутства підприємств;
– значне зростання безробіття і зниження заробітної плати;
– грошово-кредитна криза – скорочення кредиту, вилучення капіталів з
банків,банкрутство банків,падіння курсу акцій та облігацій,підвищення норми
відсотка.
Депресія:
– зменшення товарного надлишку;
– призупинення різкого падіння цін;
– падіння позичкового відсотка за рахунок маси грошового капіталу,
який не знаходить застосування в промисловості й торгівлі
– збільшення пропозиції грошей.
Пожвавлення:
– зростання виробництва тільки в до кризових обсягах.
Піднесення (бум):
– швидке зростання виробництва;
– підвищення цін (за рахунок збільшення платоспроможного попиту);
– скорочення безробіття;
– підвищення заробітної плати;
– кредитна емісія (збільшення кредитування призводить до збільшення
норми відсотка).
 У ході економічного циклу досить чітко виявляється така закономірність:
чим вищі темпи економічного піднесення, тим глибшим є наступний спад
виробництва. Високі темпи економічного зростання створюють умови
надмірного «перегріву» економіки, що становить об’єктивну загрозу
наступного спаду виробництва і кризи.
Антикризова політика – політика держави, спрямована на регулювання
коливань економічної активності в суспільстві в періоди передкризового стану
та запобігання розвитку економічних криз.

Таблиця 3.1.
Найважливіші заходи антикризової політики
У періоди бумів У періоди депресії
Грошово-кредитна політика
Продаж державних цінних Купівля державних цінних
паперів на відкритому ринку паперів на відкритому ринку
Підвищення норми Зниження норми обов’язкових
обов’язкових банківськихбанківських резервів
резервів
Підвищення облікової ставки Зниження облікової ставки
Фіскальна політика
Скорочення витрат Додаткові витрати держбюджету
держбюджету
Збільшення податкових Зменшення податкових ставок
ставок
Політика заробітної плати і тарифів
Зниження заробітної плати Збільшення заробітної плати
Політика державних інвестицій
Скорочення державного Прискорення виконання
будівництва інвестиційних програм

. Безробіття: сутність, види та соціально-економічні наслідки

Важливими проявами макроекономічної нестабільності є:
– безробіття;
– високі темпи інфляції.
Безробіття – це стан ринку робочої сили за умов, коли пропозиція робочої
сили перевищує попит на неї.
При повній зайнятості обсяг виробництва є максимально можливим. Тому
він називається потенційним і вимірюється з допомогою потенційного ВВП. З
макроекономічної точки зору, повна зайнятість ресурсів, передбачає
недовикористання тільки 10-20% виробничих потужностей та безробіття на
його природному рівні.
Зайнятість населення - це діяльність працездатного населення країни,
спрямована на відтворення валового внутрішнього продукту та національного
доходу.
Зайняті
Рівень зайнятості = Особи від 16 р. і старше х 100%

Населення країни можна поділити на зайнятих, безробітних та осіб поза

робочою силою. Зайняті та безробітні разом становлять робочу силу, або
економічно активне населення.

РС = зайняті + безробітні

Зайняті – це люди, які виконують будь-яку оплачувану роботу, а також ті,

що мають роботу, але тимчасово не працюють через хворобу, страйк чи
відпустку. До цієї категорії належать і зайняті неповний робочий день.

Безробітні – це ті, хто не має роботи, але активно шукає її або чекає, щоб
повернутися на попереднє місце роботи. Отже людина вважається
безробітною, коли вона:

а) без роботи;

б) робить активні спроби знайти роботу; в) готова одразу ж стати до роботи.

До осіб поза робочою силою відносять:

а) осіб до 16 років, студентів денної форми навчання, тих, що перебувають у

спецустановах (наприклад, психіатричних диспансерах, виправних закладах
тощо), осіб без певного місця проживання;

б) осіб, які вибули зі складу робочої сили (дорослі, які потенційно мають
можливість працювати, але не працюють і не шукають роботу, перебувають на
пенсії, надто хворі, щоб працювати, або просто не шукають роботу). Осіб поза
робочою силою називають економічно неактивним населенням.
Безробітні
Рівень безробіття = Робоча сила х 100%

Види (форми) безробіття:

1. фрикційне;
 2. структурне;
3. циклічне.
Фрикційне безробіття – безробіття, яке виникає внаслідок зміни місця
роботи.

Структурне безробіття – це безробіття, що визначається структурними

зрушеннями в економіці.

Безробіття, яке є необхідною умовою для нормального розвитку ринку

праці і складається із фрикційного та структурного безробіття, називається
природним.

ПРБ = ФБ + СБ ,де:

ПРБ – природний рівень безробіття;

ФБ – фрикційне безробіття;

СБ – структурне безробіття.

Циклічне безробіття – безробіття, яке виникає внаслідок загального спаду

виробництва і скорочення попиту на ринку праці.

ЦБ = ФРБ – ПРБ , де:

ЦБ – циклічне безробіття;

ФРБ – фактичний рівень безробіття;

ПРБ – природний рівень безробіття.

Соціально-економічні наслідки безробіття:
По-перше, безробіття призводить до недовипуску продукції, втрати частини
ВВП.
Зв’язок між рівнем циклічного безробіття та зменшенням фактичного
обсягу ВВП, порівняно з потенційним (при повній зайнятості), показує закон
Оукена.
ВВПф  ВВПп
ВВПп х 100% = – β (ФРБ-ПРБ) , де
β – коефіцієнт чутливості відставання ВВП до зміни рівня циклічного
безробіття.
Для визначення зміни фактичного ВВП у поточному періоді порівняно з
ВВП у минулому періоді:

ВВПфпп  ВВПфмп
ВВПфмп х100%=3% – 2(ФРБпп – ФРБмп), де:
 ВВПфпп – фактичний рівень ВВП у поточному періоді;
ВВПфмп – фактичний рівень ВВП у минулому періоді;
ФРБпп – фактичний рівень безробіття у поточному періоді;
ФРБмп – фактичний рівень безробіття у минулому періоді.

Втрати за умов циклічного безробіття = (ФРБ – ПРБ) х 2,5 , де:

ФРБ – фактичний рівень безробіття;
ПРБ – природний рівень безробіття.
ВВП потенц. = (ВВП факт. х 100)/ (100 – втрати).
ВВП втрати = ВВП потенц. – ВВП фактич.

3.3. Інфляція: її причини, види та наслідки

Інфляція – це стійка тенденція росту загального рівня цін, що
супроводжується зниженням купівельної спроможності національної грошової
одиниці.
РІ = Ісц - 100% , де:
РІ – рівень інфляції;
Ісц – індекс споживчих цін.

Індекс цін поточного року - Індекс цін базового року

Темп інфляції = Індекс цін базового року

Дефляція - загальний рівень цін падає і купівельна спроможність грошей

підвищується.

Дезінфляція – це сповільнення темпів інфляції.

Помірна інфляція – приріст цін, який становить не більше 10% на рік.

Галопуюча інфляція – приріст цін, який вимірюється десятками або сотнями

відсотків на рік (до 200%).

Гіперінфляція – приріст цін, який вимірюється тисячами відсотків на рік.

Інфляція попиту - інфляція, що викликана зростанням сукупного попиту.

Зростання сукупного попиту може бути викликано збільшенням кожного з
компонентів сукупних витрат (споживчих, інвестиційних, державних і чистого
експорту) або підвищенням пропозиції грошей.

Інфляція витрат (інфляція пропозиції) – це інфляція, яка виникає в

результаті скорочення сукупної пропозиції, що відбувається в результаті
зростання витрат
 Стагфляція – ситуації в економіці, коли одночасно відбувається
підвищення рівнів інфляції та безробіття на фоні загального спаду фактичного
ВВП.

Неочікувана інфляція – інфляція, яка є результатом непередбачуваних змін

у економіці.

Очікувана інфляція – інфляція, яка є наслідком прогнозованих тенденцій у

економіці та заходів, запланованих державою.
ПС ном = ПС реальн. + РІ очік.
Варто мати на увазі, що за високих темпів інфляції (понад 10% за рік)
рівняння “ефекту Фішера” має вигляд:
РС реальн.= ПС ном.- РІ очік./ 1+ РІ очік.х 100%

Рівняння кривої Філіпса:

РІ = ОІ - β (ПРБ-СБ) + ШП ,де:

РІ – рівень інфляції;
ОІ – очікувана інфляція;
β – коефіцієнт, який показує, наскільки сильно реагує інфляція на
динаміку циклічного безробіття; він завжди більший нуля;
ПРБ – природний рівень безробіття;
СБ – структурне безробіття; ПРБ – СБ= ЦБ (циклічне безробіття);
ШП - шоки пропозиції.

Антиінфляційна політика - політика держави, яка спрямована на боротьбу

з інфляцією та включає прямі (регулювання державою грошової маси; державне
регулювання цін; державне (за угодою з профспілками) регулювання заробітної
плати; державне регулювання зовнішньої торгівлі, операцій із іноземним
капіталом і валютного курсу) та непрямі засоби регулювання купівельної
спроможності грошової одиниці (регулювання загальної маси грошей шляхом
управління ними центральним банком; операції центрального банку на
відкритому ринку цінних паперів; зміну обов’язкових резервів комерційних
банків у центральному банку; зміну облікової ставки).
Питання для самоконтролю
1. Назвіть причини циклічності.
2. Що таке криза?
3. Назвіть види економічних криз.
4. Поясніть значення антикризової політики.
5. Що таке безробіття?
6. Що таке інфляція?
7. Назвіть види інфляції.
 Тема 4. Держава як суб’єкт макроекономічного регулювання

4.1. Роль держави у ринковій економіці та її економічні функції.

4.2. Теорії макроекономічного регулювання.

4.1. Роль держави у ринковій економіці та її економічні функції

Особливим регулятором ринкової економіки є ринок, «невидима рука»

якого регулює найважливіші параметри економічного розвитку.

Ринковий механізм:

1) об’єднує виробників і споживачів у єдину економічну систему;

2) підпорядковує виробництво суспільним потребам в форму

платоспроможного попиту;

3) сприяє ефективному розподілу ресурсів (спрямовує ресурси на

виробництво тих товарів, які найбільш потрібні суспільству);

4) сприяє розробці та впровадженню нових, найефективніших технологій;

5) виконує велику селективну функцію серед товаровиробників.

Однак ринок має певні недоліки:

1. не здатний протистояти економічній нестабільності;

2. не має механізмів, які здатні забезпечити людей суспільними благами;
3. не може протистояти монополізму;
4. веде до надмірної нерівності в доходах, нерівномірного розвитку
окремих регіонів, порушення екологічних умов життя людей.
Ці недоліки ринку можуть бути компенсовані лише за допомогою
державного втручання в економіку через такі економічні функції.

Економічні функції держави:

1) визначення головних цілей і пріоритетів макроекономічного розвитку,

виходячи зі стану економіки і перспектив її розвитку;

2) розробка і впровадження правових норм функціонування ринкової

економіки;
 3) здійснення цілеспрямованого впливу на економічну діяльність
господарюючих суб’єктів через фінансові важелі;

4) контроль за дотриманням антимонопольного законодавства захисту й

стимулювання конкуренції;

5) регулювання зовнішньоекономічних відносин;

6) соціальний захист громадян;

7) фінансування суспільних потреб.

Основні форми державного регулювання ринкової економіки:

– фінансове (через систему фіскальної політики);

– грошово-кредитне (через регулювання грошової маси та процентної

ставки);

– цінове (корекція рівня цін товарного ринку);

– структурне (через зміну галузевої структури економіки та, відповідно,

структури попиту і пропозиції на ринку);

– соціальне (соціальний захист населення через державний перерозподіл

доходів);

– адміністративне (через застосування неекономічних методів впливу на

економічне життя).

Державне регулювання економіки – це цілеспрямована діяльність

держави щодо створення правових, економічних і соціальних передумов для
найефективнішого функціонування ринкового механізму та мінімізації його
негативних наслідків.

Державне регулювання національної економіки втілюється у відповідних

формах економічної політики.

Цілі економічної політики:

– економічне зростання;
– повна зайнятість;
– економічна ефективність;
 – економічна свобода в ринкових межах;
– справедливий розподіл доходів;
– соціальний захист;
– економічна рівновага;
– відсутність інфляції;
– екологічна рівновага;
– оптимальний торговий і платіжний баланс країни.
Форми економічної політики:

1. фіскальна;
2. монетарна;
3. соціальна;
4. зовнішньоекономічна.
Ефективна економічна політика має ґрунтуватися на чіткому визначенні
пріоритетів у постановці цілей і оцінки наслідків їх реалізації. Ці питання
допомагає вирішувати економічна теорія.

4.2. Теорії макроекономічного регулювання

В системі макроекономічних теорій можна виділити декілька основних:

1. Класична;
2. Кейнсіанська
3. Альтернативні теорії (монетаристська, теорія економіки пропозиції,
теорія раціональних очікувань).
В основі будь-якої макроекономічної теорії лежить питання про те, за
допомогою яких механізмів у економіці забезпечується повна зайнятість,
тобто повне використання наявних ресурсів, а також роль держави як суб’єкта
макроекономічного регулювання.

1. Класична теорія макроекономічного регулювання (Адам Сміт, Давид

Рікардо, Альфред Маршалл).
Прихильники класичної теорії вважають, що ринковий механізм здатний
автоматично забезпечувати повну зайнятість бездержавного втручання в
економіку.

1. Повна зайнятість є нормою для ринкової економіки. У стані

повної зайнятості обсяг випуску не може збільшитись, щоб не змінювався
сукупний попит, оскільки ресурси уже задіяні повністю. Можливий відхід
економіки від повної зайнятості, що є результатом впливу зовнішніх
обставин.
 2. Згідно класичної теорії, рівновага між сукупною пропозицією і
сукупним попитом досягається лише у стані повної зайнятості. Гнучкі
заробітна плата, ціни та процентна ставка завжди повертають економіку у
цей стан. Тобто ринковий механізм здатний автоматично забезпечувати
повну зайнятість без державного втручання в економіку.
3. Ринковий механізм здатний самостійно ліквідувати дисбаланс між
доходами й витратами через взаємодію між товарним і грошовим ринком.
Необхідною умовою для відповідності між доходами та витратами в
економіці є баланс між заощадженнями та інвестиціями. Рівноважна
процентна ставка вирівнює заощадження та інвестиції автоматично, тому
потреби в державному регулюванні немає.
4. Здатність економіки до самостійного саморегулювання
забезпечується конкуренцією між продавцями, що призводить до
зменшення товарних цін, доповнене зниження цін на ресурси, що
відновить виробництво та забезпечить повну зайнятість.
2. Кейнсіанська теорія як теоретична основа державного регулювання
економіки.
Світова економічна криза 30-х років («Велика депресія») показала
дієвість закону відповідності рівня розвитку виробничих сил виробничим
відносинам. Ринкові механізми, як регулятори економіки і здатність ринку
до саморегуляції у 20 сторіччі не змогли автоматично відновити рівновагу.
У 1936 р. у книзі «Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей» була
запропонована необхідність державного регулювання економіки.

Основні положення кейнсіанської теорії наступні:

1. Ринкова економіка не здатна автоматично досягати та підтримувати
стан повної зайнятості.
Економіка може досягнути короткострокової рівноваги у точці, яка є
нижчою (рецесійний розрив) або вищою повної зайнятості (інфляційний
розрив). Можна здійснювати “точну настройку” економіки шляхом
маніпулювання податками та державними витратами.

2. Крива сукупної пропозиції є горизонтальною. Це пояснюється тим,

що оскільки не всі ресурси зайняті, збільшення сукупного попиту призведе
до зростання реального ВВП. Рівень цін не збільшиться.
Згідно кейнсіанській теорії попит створює свою власну пропозицію.
Сукупні витрати - змінне явище. Кейнсіанці акцентують увагу на
елементах сукупних витрат і досліджують їх фактори:
СВ + ВІ + ДЗ + ЧЕ = ВВП

3. Заробітна плата і ціни є негнучкими у бік зниження; заощадження

залежать від доходу; інвестиції залежать від очікуваного прибутку та
процентних ставок. Заощадження та споживання більше залежать від
доходу,
 ніж від процентних ставок.

4. Внаслідок того, що існує недосконала конкуренція, ринки не

завжди
повертаються до стану рівноваги при повній зайнятості. Держава може
і
повинна відігравати позитивну роль у стабілізації економіки.
5. Активна фіскальна і монетарна політика проводиться для того, щоб
забезпечити стабільність цін, повну зайнятість та економічне зростання.
Фіскальна політика: для збільшення ВВП необхідно знизити податки та
збільшити державні витрати; для зниження темпу інфляції необхідно збільшити
податки та зменшити державні витрати

Монетарна політика: впливає на економіку через процентні ставки і

інвестиції; більш придатна для приборкання інфляції ніж для подолання спаду.

Фіскальна політика більш ефективна, ніж монетарна.

3.Альтернативні теорії макроекономічного регулювання.

Монетаристська теорія

Монетаристська теорія (Мілтон Фрідмен) заперечує кейнсіанську теорію.

Монетаризм базується на таких основних положеннях:

- ринковий механізм в змозі самостійно забезпечити збалансований та

ефективний розвиток економіки;
- загальний стан економіки залежить від пропозиції грошей, тому
початкова рівність рівноважної макроекономічної моделі виражається
рівнянням обміну (кількісної теорії грошей):
ГМ х ШОГ = PЦ х ВВП, де:

ГМ – грошова маса;

ШОГ – швидкість обігу грошей;

РЦ – рівень цін;

ВВП – фізичний обсяг вироблених товарів і послуг.

Кейнсіанці спираються на рівняння сукупних витрат (ВВП = СВ+ВІ+ДЗ+ЧE).

1.Держава повинна збільшувати щорічно пропозицію грошей на 3-5% і

більше нічого не робити для регулювання економіки.
 2. На думку монетаристів, ринкова економіка в своїй основі є
збалансованим господарством, здатним до автоматичного саморегулювання. І
єдине, що може зруйнувати цю здатність, – диспропорція між темпом росту
обсягів продукції і темпом зростання грошової маси в обігу.

Теорія економіки пропозиції

Ця теорія виникла у зв’язку з неспроможність кейнсіанської теорії

запропонувати ефективні заходи проти стагфляції , одночасного падіння
виробництва і зростання цін.

Сутність теорії економічної пропозиції полягає в перенесенні акцентів з

управління попитом на стимулювання сукупної пропозиції, зростання
виробництва й зайнятості. Головна ідея прихильників даної теорії –
стимулювання пропозиції капіталів і робочої сили.

Пов’язуючи стагфляцію з надмірним рівнем оподаткування, прихильники

цієї теорії виступають за зниження податкового тиску на економіку. Вони
пропонують відмовитися від системи прогресивного оподаткування, знизити
податкові ставки на підприємництво, на заробітну плату й дивіденди.

Оскільки зниження податків веде до скорочення державних доходів,

пропонуються різні способи вирішення проблем бюджетного дефіциту. Для
цього передбачається:

а) зменшити соціальні програми;

б) скоротити апарат державного управління;

в) відмовитися від малоефективних державних витрат (дотацій

промисловим підприємствам, витрат на розвиток інфраструктури тощо).

Теорія раціональних очікувань

Ця теорія стала досить поширеною в середині 70-х років ХХ ст.., коли в

деяких країнах в умовах стагфляції спостерігалися одночасно інфляція та
безробіття.

Основні положення теорії раціональних очікувань:

 1. Господарюючі суб’єкти діють раціонально, і можна очікувати, що вони
будуть приймати у розрахунок наслідки державної політики при прийнятті
рішень відносно своєї поведінки.
2. Саморегульована здатність економічних суб’єктів до раціональних дій
може бути реалізована лише через ринковий механізм, тобто без
державного втручання.

На думку прихильників цієї теорії, нова інформація, яку одержують

економічні суб’єкти, одразу відбивається на співвідношенні попиту і пропозиції
конкурентних ринків і завдяки цьому рівноважні параметри економіки
швидко відновлюються за умови повної зайнятості.

Наприклад: якщо держава планує в наступному році політику

стимулювання сукупного попиту, то її наслідком буде зростання цін і
зниження реальної заробітної плати, тому «раціональні» робітники наперед
будуть вимагати збільшення номінальної заробітної плати. За цих умов
збільшаться середні витрати у підприємців, зменшаться прибутки і
сукупна пропозиція не збільшиться.

Звідси висновок: стимулююча політика держави викликає лише

прискорення інфляції і зовсім не впливає на рівень виробництва в
безробіття, і є недоцільною

Недоліки теорії:

1. Практика свідчить, що в галузі економічного прогнозування

припускаються значних помилок навіть спеціалісти.
2. В дійсності більшість ринків не є чисто конкурентними. Тому ринки не
здатні миттєво пристосуватися до змін у ринковій ситуації та через ціни і
заробітну плату швидко відновлювати обсяг виробництва на потенційному
ринку, особливо в умовах стагфляції.

Питання для повторення:

1. Обґрунтувати необхідність державного регулювання економіки.

2. Які переваги та недоліки має ринковий механізм як регулятор
економіки?
3. Обґрунтувати економічні функції держави.
4. Назвіть форми економічної політики держави.
5. Сутність класичної теорії макроекономічного регулювання.
 6. Сутність і роль кейнсіанської теорії макроекономічного регулювання у
подоланні «Великої депресії»
7. Основні положення монетаристської теорії.
8. Сутність теорії економіки пропозиції.
9. Теорія раціональних очікувань ті її вклад в розвиток теорії
макроекономічного регулювання.
 Тема 5. Фіскальна політика

5.1. Дискреційна фіскальна політика.

5.2. Автоматична фіскальна політика.

5.3. Фіскальна політика і державний бюджет.

5.4. Дефіцит державного бюджету та концепції його збалансування.

5.5. Державний борг і його економічні наслідки.

5.1. Дискреційна фіскальна політика

Фіскальна (бюджетно-податкова) політика – це сукупність заходів

держави у сфері оподаткування та державних закупівель із метою
цілеспрямованого впливу на її соціально – економічний розвиток.
Заходи фіскальної політики визначаються поставленою метою:
– боротьба з інфляцією;
– стабілізація економіки;
– забезпечення економічного зростання.
Держава регулює сукупний попит і реальний ВВП за допомогою
державних витрат, трансферних платежів та оподаткування.
Основою фіскальної політики є державний бюджет, який потрібен для
досягнення економічної стабільності.
Державний бюджет – це найефективніший інструмент державного впливу
на економічне зростання, рівень зайнятості та динаміку цін.
Фіскальна політика виконує наступні функції:
a) впливає на стан господарської кон`юктури;
b) перерозподіляє національний дохід;
c) нагромаджує ресурси для фінансування загальнодержавних програм.
Загальна фіскальна політика ділиться на два типи:
– дискреційна;
– недискреційна (автоматична).
Дискреційна фіскальна політика – це політика, коли уряд свідомо
маніпулює податками та державними закупівлями з метою
цілеспрямованого впливу на реальний обсяг виробництва, безробіття та
інфляцію.

Дискреційна фіскальна політика застосовує два інструменти:

– державні закупівлі;
 – чисті податки.
Збільшуючи або зменшуючи державні закупівлі, держава безпосередньо
впливає на сукупний попит і реальний ВВП.
Змінюючи чисті податки (зміна податкових ставок і трансферів) держава
впливає на реальний ВВП опосередковано, через споживання, як складову
частину сукупного попиту.
В реальній практиці цільовий приріст ВВП визначається урядом наперед, а
необхідне збільшення державних закупівель є пошуковою величиною.

ВВП
+ Δ ДЗ = Мв , де:

Δ ВВП – приріст ВВП;

Мв – мультиплікатор витрат;
+ Δ ДЗ – приріст державних закупівель.

Якщо збільшення ВВП визначається урядом наперед, то на цій основі можна

обчислити необхідне зниження чистих податків:
 ВВП
– ΔЧП = ГСС х Мв , де:
+Δ ВВП – приріст ВВП;

ГСС – гранична схильність до споживання;

Мв – мультиплікатор витрат;

-ΔЧП – зниження чистих податків.

Для визначення мультиплікатора податків повернемося до формули

величини зниження чистих податків і поділимо обидві її частини на Δ ЧП:
 ВВП  ЧП х ГСС х Мв

 ЧП - ЧП

Ліва частина наведеного рівняння є мультиплікатором податків, а права

спрощується до виразу ГСС х Мв. Звідси випливає формула мультиплікатора
податків:

Мп = ГСС х Мв , де:

ГСС – гранична схильність до споживання;

 Мв – мультиплікатор витрат.

Якщо у наведеній вище формулі замість ГСС підставити 1 – ГСЗ, а замість Мв

1
– ГСЗ , то Мп = Мв – 1 .

+Δ ВВП = – Δ ЧП х Мп .

Оскільки мультиплікатор податків завжди нижчий від мультиплікатора

витрат, то це означає, що кожна одиниця приросту державних закупівель
викликає більший приріст ВВП, ніж кожна одиниця зниження чистих
податків. З розрахунку на однаковий приріст ВВП, збільшення державних
закупівель для державного бюджету є менш збитковим варіантом
фіскальної політики, ніж зниження чистих податків.

5.2. Автоматична фіскальна політика

Автоматична фіскальна політика – це така політика, яка,

впроваджуючи в економіку певну систему податків і трансфертів,
забезпечує їм можливість виконувати стабілізаційну функцію в
автоматичному режимі без державного втручання.

Практика свідчить, що чисті податки можуть змінюватися автоматично,

без спеціальних державних рішень. Це пояснюється тим, що переважна
більшість податків залежить від доходу і тому змінюється пропорційно до
зміни ВВП, навіть при стабільних податкових ставках і рівнях трансферів.

Податки, які залежать від доходу:

– податок на прибуток підприємств;

– прибутковий податок з громадян;
– податок на додану вартість;
– сукупний збір;
– відрахування в різні фонди (фонд зайнятості, соціального страхування,
пенсійний фонд)
Якщо ВВП змінюється, то за таких податків податкові вилучення
здійснюються автоматично.

Чутливість податків до ВВП залежить від системи оподаткування. При

прогресивній системі рівень податкових ставок зростає в залежності від
зростання доходу. Тому, при зростанні ВВП податки збільшуються швидше
ніж дохід. При пропорційній системі рівень податкових ставок стабільний для
всіх рівнів доходу. Тому, податки змінюються прямо пропорційно доходу.

При автоматичній фіскальній політиці бюджетний дефіцит та профіцит

виникає автоматично в наслідок дії автоматичних стабілізаторів економіки.

Автоматичний стабілізатор – це механізм, який дозволяє зменшити

циклічні коливання в економіці без проведення спеціальної економічної
політики (прогресивна податкова політика і трансферні платежі –
страхування по безробіттю). Зміна цих стабілізаторів внаслідок циклічних
коливань скупного доходу призводить до збільшення податкових надходжень
у періоди зростання ВВП і до їхнього зменшення у фазі економічного спаду.

У фазі циклічного піднесення дохід зростає, податкові відрахування

автоматично зростають, податковий мультиплікатор зменшується,
трансферні платежі з бюджету автоматично знижуються. Це зменшує
сукупний попит – розширення економіки та інфляція стримуються.

У фазі циклічного спаду сукупний дохід знижується – податкові

надходження скорочуються, податковий мультиплікатор збільшується, а
трансферти приватному сектору зростають. Наслідок – збільшення
бюджетного дефіциту.

Таким чином, зміни в податках і державних витратах хоча й мають

стабілізуючий вплив, але повністю усунути економічну нестабільність не
можуть.

Чисті податки, які автоматично (без державних рішень) змінюються зі

зміною ВВП (як податкової бази) називаються автоматичними чистими
податками.

Не зважаючи на те, що автоматичні чисті податки виконують стабілізаційну

функцію без спеціальних державних рішень, їх ефективність в кінцевому
рахунку теж залежить від держави. Але роль держави полягає в тому, що вона
впроваджує в систему певну систему податків і трансферних платежів. Зміни в
цій системі призводять до зміни в ефективність чистих податків.

Отже, автоматична фіскальна політика – це така політика, яка

впроваджуючи в економіку певну систему податків і трансфертів, забезпечує їм
можливість виконувати стабілізаційну функцію в автоматичному режимі (без
державного втручання)
ЧП
ГКП = ВВП , де:

ГКП –граничний коефіцієнт податків.

Чисті податки в періоді t можна визначити за допомогою такої формули:

ЧП t = ЧП t –1 + зміна ВВП в періоді t х ГКП , де:

ЧП t чисті податки в періоді t;

ЧП t - 1 чисті податки в періоді t –1;

Зміна ВВП в періоді t;

1
Мвс = 1  ГСС (1  ГКП ) , де:

Мвс – складний мультиплікатор витрат в умовах закритої економіки;

ГСС – гранична схильність до споживання;
ГКП – граничний коефіцієнт податків.
ГСС
Мпс = 1  ГСС (1  ГКП ) , де:

Мпс – складний мультиплікатор податків;

ГСС – гранична схильність до споживання;
ГКП – граничний коефіцієнт податків.
При зміні державних закупівель, податкових ставок або рівня трансфертів
можна обчислити приріст ВВП із застосуванням складних мультиплікаторів: Δ
ВВП = Δ ДЗ х Мвс, Δ ВВП = Δ ЧП х Мпс.

Підсумкова зміна ВВП за рахунок збільшення державних закупівель та

чистих податків:

Δ ВВП = +Δ ДЗ х Мвс – Δ ЧП х Мпс , де:

Δ ВВП – приріст ВВП;

+Δ ДЗ – приріст державних закупівель;

Мвс – мультиплікатор витрат складний;

Δ ЧП – приріст чистих податків;

 Мпс – мультиплікатор податків складний.

5.3. Фіскальна політика і державний бюджет

Державний бюджет – це фінансовий план утворення й використання

грошових фондів держави протягом року, кошторис урядових доходів і витрат
(структура витрат та доходів держави, затверджених законом)

Державні витрати: державні зікупівлі і трансфертні платежі.

Державні доходи: податки, державні займи і надходження з

позабюджетних (цільових) фондів.

Доходи бюджету формуються насамперед за рахунок податків (понад 90%

центрального та 70% місцевих бюджетів).
Податки за економічним змістом - це фінансові відносини між державою
та платниками податків із метою створення загальнодержавного
централізованого фонду грошових коштів, потрібних державі для виконання
своїх функцій.

Прямі податки вилучаються безпосередньо у власників майна,

одержувачів доходів.

Непрямі податки входять у ціну товару.

Принципи оподаткування:
– загальність податків і їх пропорційність доходу,
– визначеність, простота і зручність, ефективність стягнення податків.
Витрати державного бюджету:
– на соціальні цілі - розвиток освіти, охорони здоров’я, виплати
безробітним, пенсіонерам та ін.;
– економічні цілі;
– військові цілі;
– на обслуговування державного боргу;
– утримання державного апарату влади, посольств, консульств, сплату
внесків до міжнародних організацій та ін.

Залежність між обсягом податкових надходжень у бюджет і податковою

ставкою показує крива американського економіста Артура Лаффера.

ПоС

100
 Основна ідея Лаффера полягає в тому, що за умови зростання податкової
ставки від 0 до 100% податкові надходження спочатку збільшуються від нуля до
певної максимальної величини (ПН2), а потім зменшуються знову до нуля.
Згідно з кривою Лаффера, якщо діючі податкові ставки є надмірними, то їхнє
оптимальне зниження дозволить збільшити виробництво за умов незмінності
або навіть зростання податкових надходжень.

5.4. Дефіцит державного бюджету та концепції його збалансування

Якщо доходи і витрати є однаковими, то державний бюджет є

збалансованим. Якщо доходи перевищують витрати, то має місце
надлишок або профіцит бюджету. Якщо, навпаки, витрати більші за
доходи, то виникає дефіцит бюджету. Дефіцит державного бюджету
вимірюється відношенням суми дефіциту до ВВП, виражене у відсотках.

Бюджетне сальдо – показник, який характеризує стан державного

бюджету і визначається як різниця між чистими податками та державними
закупівлями:

БС = ЧП – ДЗ.

Фактичне бюджетне сальдо (БСф) - це величина, яка забезпечується в

умовах фактичного рівня зайнятості, тобто фактичного ВВП:

БСф = (ВВПфакт. х СКП) – ДЗ, де:

ВВПфакт. – фактичний ВВП;

 СКП – середній коефіцієнт податків, який відбиває їхнє відношення до ВВП;

ДЗ – державні закупівлі.

ВВПфакт. х СКП = ЧП , де:

ЧП – чисті податки.

Потенційне бюджетне сальдо (БСп) – це величина, яка забезпечується в

умовах повної зайнятості. БСп = (ВВПп х СКП) – ДЗ , де: ВВПп – потенційний
ВВП.

Циклічне бюджетне сальдо (БСц) –це величина, що показує вплив

економічних коливань на стан державного бюджету й визначається як різниця
між фактичним і потенційним бюджетним сальдо:

БСц = БСф – БСп.

Концепції збалансування державного бюджету:

- на щорічній основі (державні витрати повинні вирівнюватися з
доходами в межах кожного року);
- на циклічній основі – бюджет повинен балансуватися не
щорічно, а в межах економічного циклу;
- концепція функціональних фінансів, згідно з якою метою
держави є не збалансованість державного бюджету, а стабілізація
економіки.
Джерела фінансування дефіциту державного бюджету:

– внутрішні позики;
– зовнішні позики;
– грошово-кредитна емісія.
Перші два джерела фінансування бюджетного дефіциту не інфляційні, але
створюють державний борг (внутрішній і зовнішній), повернення якого викличе
в майбутньому необхідність підвищення податків або скорочення державних
видатків.

Грошово-кредитна емісія не створює державного боргу, але є інфляційною й

тому породжує інфляційний податок у поточному періоді.

5.5. Державний борг і його економічні наслідки

 Державний борг - сума позик, отриманих державою за мінусом повернених
позик. Він може бути внутрішнім та зовнішнім.

Внутрішній державний борг – це заборгованість держави своїм власним

громадянам, які тримають внутрішні державні облігації.

Зовнішній борг – заборгованість держави організаціям та громадянам

інших країн, міжнародним фінансовим інституціям.

Економічні наслідки державного боргу:

1) скорочується споживання і заощадження домашніх господарств;

2) зменшуються інвестиції фірм, що обмежує подальше зростання

економіки;

3) збільшуються податки для обслуговування державного боргу, що

виступає антистимулом економічної активності;

4) здійснюється перерозподіл доходу на користь власників державних

облігацій. (При збільшенні державного боргу процентні платежі як складова
частина бюджетних витрат збільшуються. Отже, державний борг збільшує

Питання для повторення

1. Визначити сутність, цілі і види фіскальної політики.

2. Чим відрізняються методи дискреційної і автоматичної фіскальної
політики?
3. Структура державного бюджету. За рахунок чого формуються доходи
бюджету?
4. Які податки формують державний бюджет, а які місцеві бюджети в
Україні?
5. Які напрямки витрат державного бюджету?
6. Що показує крива Лаффера?
7. Що таке дефіцит і профіцит державного бюджету? Які джерела
фінансування державного бюджету?
8. Показники державного бюджету України.
9. Державний борг, його види і економічні наслідки.
10. Що таке «дефолт»?
11. Проаналізувати державний борг України за 2009-2012 роки.
12. Визначити державний борг України за 2009-2012 роки по відношенню
до ВВП.