СЛАЙД 1 Англійський економіст Джон Мейнард Кейнс (1883-1946) посідає особливе

місце в історії розвитку економічної думки. Його книга «Загальна теорія зайнятості, процента
і грошей», випущена в 1936 p., мала величезний вплив на формування світової економічної
думки і розроблення відповідної державної фінансової політики.
Теорія Дж. Кейнса виникла в 20-30-х роках XX ст. – наслідки війни, економічна криза
1929-1933 рр., масове безробіття, падіння виробництва, експорту та фінансовий крах, що
призвело до гострого напруження світової фінансово-економічної системи, з дефіцитами у
бюджетах, платіжних балансах і валютному хаосі. Теорія Кейнса висвітлює необхідність
державного втручання та стимулювання споживання для подолання цих проблем.
СЛАЙД 2 Дж. Кейнс досліджує економічні відносини, наголошуючи на попиті як основі
реалізації ресурсів. Він відрізняється від класичної і неокласичної економічної теорії,
вказуючи, що ринкова економіка не може достатньо саморегулюватися через психологічні та
мотиваційні фактори. Кейнс вважає, що державне втручання необхідне для подолання
економічних криз, оскільки вони виникають внаслідок нестачі попиту. Він впроваджує
поняття "ефективного попиту", яке визначає рівновагу між споживанням і виробництвом,
доходом і зайнятістю (рівень сукупного попиту, який забезпечує макроекономічну рівновагу за
відповідного рівня зайнятості).
Варто зазначити, що в знаменитій книзі Дж. Кейнса немає навіть терміна «державні
фінанси», лише кілька сторінок відведено податковій політиці, так званим «соціальним
інвестиціям» і «видаткам, що фінансуються за допомогою позик». Але головна його ідея про
необхідність державного втручання для досягнення «ефективного попиту» прямо стосується
державних фінансів і фіскальної політики. Цей напрям дослідження капіталістичної
економіки визначив на багато років розвиток всієї світової фінансової науки.
СЛАЙД 3 Теорія державних фінансів почала розглядатися як складова теорії зайнятості,
процента і грошей, а фіскальна політика — як невід'ємна частина економічної політики. На
цій основі було визначено місце і роль категорій державних фінансів: державних видатків,
податків, позик в економічному розвитку (Головною метою фіскальної політики є стабілізація
економіки. Вплив фіскальної політики на економіку здійснюється через державний бюджет. Між
фіскальною політикою і держбюджетом існує пряма і зворотна залежність - з одного боку,
державний бюджет визначає можливості фіскальної політики, з іншого – фіскальна політика впливає
на стан державного бюджету. ).
СЛАЙД 4 Для Дж. Кейнса головним інструментом регулювання економіки є бюджетна
політика. Він надавав особливе значення державним видаткам, розглядаючи їх як ключовий
інструмент для подолання депресії і стимулювання економічного розвитку. Урядовий попит,
фінансований податками і позиками, спрямовувався на підтримку підприємницької
діяльності та збільшення зайнятості та доходів.
1. Податки як вбудовані стабілізатори:
- Вводиться концепція, що сума вилучених податків залежить від обсягу національного
доходу (обчислена в грошах вартість новоствореного в країні протягом року сукупного продукту, що
представляє дохід, що приноситься всіма факторами виробництва (землею, працею, капіталом,
підприємництвом). Ця залежність створює автоматичну гнучкість економічної системи,
дозволяючи регулювати фінансові потоки у відповідь на зміни у рівні національного доходу.
2. Автоматична гнучкість економічної системи
- Збільшення національного доходу призводить до автоматичного збільшення суми
податків, і навпаки. Така автоматичність сприяє стабілізації економіки, надаючи системі
природні механізми реагування на зміни у виробництві та доходах.
3. Роль прибуткового податку: - система, при якій податкові ставки збільшуються у
міру зростання доходу платника податків:
- Прогресивний прибутковий податок розглядається як інструмент для ефективного
перерозподілу доходу та впливу на рівень економічної активності. Великі коливання в рівні
податку внаслідок високих ставок можуть виникнути при стрімких змінах обсягу
національного доходу.
4. Схильність до споживання та заощадження:
- Позначається схильність людей збільшувати споживання та заощадження зі
зростанням доходу. Висловлено перевагу «схильності до заощадження», яка може
перевищити збільшення «схильності до споживання».
5. Потреба в розробці податкової політики:
- Вказує на необхідність розроблення податкової політики, спрямованої на вилучення
надмірних заощаджень та їх перетворення в інвестиції.
6. Фінансування через позики:
- Визначає, що державні інвестиції і видатки можна фінансувати через збільшення
боргових зобов'язань. Зростання заборгованості розглядається як необхідна складова
державного регулювання «ефективного попиту».
7. Зміна у підході до бюджетних дефіцитів і боргу:
- Зазначається, що з часом боязнь бюджетних дефіцитів та зростання державного боргу
втратили свою актуальність. Відзначається перегляд підходу до фінансової дисципліни та
призначення державних інвестицій та видатків у борг.
СЛАЙД 6
Ринок позичкових капіталів (сукупність економічних відносин з приводу перерозподілу
тимчасово вільних коштів між кредиторами і позичальниками за участі посередників (кредитно-
фінансових інститутів) на основі попиту на капітал і його пропозиції) стає найважливішим
джерелом досягнення «ефективного попиту».
Дефіцитне фінансування в контексті концепції Дж. Кейнса:
- Дефіцит державного бюджету розглядається як один із способів регулювання
економіки за концепцією Дж. Кейнса. Підвищення рівня дефіциту може бути використано
для стимулювання економічної активності та збільшення «ефективного попиту» через
додаткові видатки.
- Дефіцитне фінансування - це стратегія, коли держава активно використовує засоби
позичкового ринку для покриття різниці між витратами та надходженнями в бюджеті.
Основна ідея полягає в тому, що уряд може збільшити свої витрати, позичаючи гроші, навіть
якщо доходи не вистачають для покриття цих витрат.
Дефіцитне фінансування дозволяє збільшити обсяг грошових коштів, що циркулюють в
економіці, стимулюючи витрати та економічну активність. Підвищення дефіциту може також
сприяти зниженню ставок на ринку позичкового капіталу, що сприяє підтримці інвестицій та
витрат громадян.
- Дефіцитне фінансування може викликати обурення через зростання державного боргу
та потенційні ризики для стабільності економіки. Важливо збалансувати позитивний вплив на
економічний розвиток і необхідність уникнення надмірного збільшення державного боргу.
Економісти, що вдосконалюють і розвивають ідеї Дж. Кейнса, активно використовують
концепцію дефіцитного фінансування для досягнення макроекономічної стабільності та
розвитку, наприклад Пол Кругман, Джозеф Стигліц, Лоренс Саммер та Оливія Бланшард.

Список використаних джерел:

1. Кейнсіанство – ідеологія, риторика та маніпуляція. URL : https://www.epravda.
com.ua/columns/2017/02/9/620279/ (дата звернення: 27.01.2024).
2. Стеблій Г. Я. Кейнсіанство і монетаризм як теоретико-методологічні конструкції
фінансово-кредитної системи. Фінанс.-кредит. діяльність: проблеми теорії та практики : зб.
наук. пр. 2019. Вип. 2. С. 412-418.
3. Теорія фінансів: підручн. / За ред. проф. В. М. Федосова, С. І. Юрія. Київ : Центр
учбової літератури, 2010. 576 с.
 4. Юхименко П. І. Історія новітніх економічних вчень (від Кейнса до наших днів). За
ред. Чухно А. А. Біла Церква : 2005. 306 c.

Державні фінанси в концепціях ортодоксального кейнсіанства (неокейнсіанства). У 50-х

— 60-х pp. XX ст. формується дуже впливова як у економічній теорії, так і в фінансовій
практиці, школа послідовників Дж. Кейнса.
Теорія Дж. Кейнса була спрямована на антикризову державну політику.
Неокейнсіанці запропонували новий підхід — вони створили теорію антициклічного
державного втручання. У полі їхнього зору знаходиться не тільки фаза кризи, а й увесь
економічний цикл, виходячи з того, що на рух національного продукту впливають не лише
кризи, але й буми, мляві пожвавлення й тривалі депресії. Тим самим у кейнсіанські ідеї був
внесений динамічний елемент, що дало можливість створити теорію економічного зростання.
Її вихідною позицією і домінантою є фінансова концепція
В ортодоксальному кейнсіанстві варто особливо виокремити двох економістів, що
поклали початок теоріям макроекономічної динаміки й антициклічних регулювань —
англійського економіста Роя Форбса Харрода (1890-1978) і американського — Елвіна
Хансена (1887-1975). Сутність цих теорій зводиться до того, що шляхом змін у державних
доходах і видатках можна домогтися рівноваги в економічному розвитку. Цей висновок
заснований на положенні про те, що державні фінанси є складовою, визначальною й
невід'ємною структурною частиною макроекономічної моделі.
Р. Харрод у своїй книзі «До теорії економічної динаміки. — Нові висновки економічної
теорії та їхнє застосування в економічній політиці», опублікованій у 1948 p.,. Основні ідеї та
підходи, які можна виокремити, включають: Р. Харрод підтверджує основний висновок Дж.
Кейнса про те, що ринкова економіка не є функціонально стійкою та потребує доповнення
державного втручання. Р. Харрод вводить поняття "гарантованого темпу зростання (gw)", яке
є очікуваним, довгостроковим темпом, навколо якого циклічно формуються фактичні темпи
зростання (g). Р. Харрод пропонує "протициклічну політику", в тому числі заходи для
боротьби з хронічним безробіттям та проблемами промислового циклу. Потреба в капіталі
визначається не лише темпами приросту виробництва, але і загальним рівнем виробництва.
Загалом, кейнсіанська теорія, яку представляє Р. Харрод, наголошує на необхідності
державного втручання для забезпечення стабільності та підтримки економічного розвитку.
Ключовими елементами цього втручання є протициклічна політика, управління темпами
зростання та створення буферних запасів для згладжування коливань у економічному циклі.

Американський економіст Елвін Хансен розробив теорію циклічного руху економіки й

основні елементи антициклічної державної політики. Як зазначається в літературі, Е. Хансен
був видатним теоретиком рузвельтівської адміністрації.
У післявоєнний період він очолив «битву за повну зайнятість». Акт про зайнятість,
прийнятий Конгресом США у 1946 p., що проголосив запобігання безробіттю
першочерговим завданням уряду, був складений за особистої участі Е. Хансена. В 1951 p. Е.
Хансен опублікував книгу «Економічні цикли й національний дохід», яка складається з 4-х
частин та у якій докладно викладено механізм економічного циклу та причини циклічних
коливань. Варто звернути увагу на те, що Е. Хансен дає огляд історичного розвитку теорій
економічного циклу, наголошуючи, що економічне вчення Кейнса знаменує собою певною
мірою революцію в економічній науці, але своїми коріннями воно глибоко пов'язане з
розвитком макроекономічної теорії.
Е. Хансен завжди наголошував на своїй принциповій спадкоємності з кейнсіанськими
ідеями у сфері макроекономічної теорії. Питанням антициклічної політики присвячена
четверта частина книги. Слід особливо зазначити, що всі заходи антициклічної політики
безпосередньо пов'язані з державними фінансами. Точніше було б сказати, що антициклічна
політика є фінансовою антициклічною політикою.
Теорія Е. Хансена стосовно державних податків і їх ролі в економічному
стабілізаційному процесі може бути узагальнена наступним чином:Державні податки можуть
виконувати роль вбудованих стабілізаторів, які автоматично реагують на економічні зміни.
Держава може використовувати дискреційні заходи, такі як зміни податкових ставок чи
введення нових податків, для активного втручання в економіку. Зниження податкових ставок
у періоди економічного спаду може стимулювати споживчий попит і інвестиції, тим самим
полегшуючи негативний вплив кризи. Збільшення податкових ставок у періоди економічного
зростання може контролювати надмірний попит і запобігти перегріванню економіки.
Автоматичні зміни в податкових надходженнях можуть не завжди точно відображати
потреби економіки та можуть призводити до неочікуваних результатів.
Узагальнюючи, державні податки в теорії Е. Хансена розглядаються як інструмент для
стабілізації економіки через вбудовані та дискреційні механізми. Це означає, що вони можуть
автоматично реагувати на економічні зміни та одночасно використовуватися для активного
управління економічним циклом за допомогою податкового регулювання.