МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра загальної економічної теорії та економічної політики

Курсова робота
по темі:
Монетаристська теорія та досвід її застосування

Виконала: студентка
ІІ курсу 3 групи
факультету фінансів
і банківської справи
Бордя Руслана Русланівна
Науковий керівник:
к.і.н., доцент
Луньова Ольга Костянтинівна

Одеса – 2023
 2
ЗМІСТ

ВСТУП ............................................................................................................. 3

РОЗДІЛ 1.ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ МОНЕТАРИЗМУ .............................. 5

1.1.Історичні передумови виникнення та постулати кейнсіанської

теорії. 5

1.2.Історичні передумови виникнення та постулати монетариської

теорії. 12

РОЗДІЛ 2.ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА КЕЙНСІАНСЬКОЇ ТА

МОНЕТАРНИХ ТЕОРІЙ. 22

2.1.Протиставлення основних постулатів монетаризму та кейнсіанства

22

2.2.Швидкість обігу грошей, як центральне питання у формуванні

теоретичного дослідження грошового попиту ................................................ 26

2.3.Суперечності у питанні про стабілізаційної політики держави. .... 28

РОЗДІЛ 3.РЕАЛІЗАЦІЯ ПРИНЦИПІВ МОНЕТАРНОЇ ТЕОРІЇ ............ 34

3.1.Світова практика застосування монетариських концепцій та їх

критика 34

3.2.Монетаризм, як пануюча концепція НБУ ........................................ 36

ВИСНОВОК .................................................................................................. 38
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ………………………………..39
 3
ВСТУП
Актуальність теми. Сучасна економічна ситуація в світі вимагає
постійного вдосконалення та оптимізації економічної політики держав. Одним
з ключових питань, що розглядаються у цьому контексті, є вибір між різними
економічними теоріями, зокрема монетаризмом та кейнсіанством. Розуміння та
аналіз цих теорій є надзвичайно важливим для прийняття обґрунтованих рішень
щодо грошової політики та регулювання економіки. Розгялаючи економічні
концепції з метою вибору оптимальної макроекономічної політики держави,
виникає проблема в ефективній оцінці та методах прогнозування наслідків тих
чи інших дій регулятора. Аналізу теоретико-методологічних основ
макроекономічної політики присвятили свої праці відомі вітчизняні науковці, а
саме: А. Гальчинський, В.Д. Лагутін, І. Родіонова, В.Р. Яковенко й ін., відомі
зарубіжні науковці: М. Блауг [1], Дж. М. Кейнс, Г. Манків, Д. Норт, П.
Самуельсон, Й.А. Шумпетер та ін. Дослідження теоретичних концепцій,
розроблених на різних етапах історичної еволюції, у своїх працях здійснили такі
українські вчені М. Звєряков, В. Базилевич , С. Мочерний, П. Леоненко, П.
Юхименко та ін. Тому актуальність дослідження полягає у вивченні та
порівняльному аналізі монетаризму та кейнсіанської теорії з метою визначення
їх основних принципів та впливу на економіку.
Мета: основною метою даного дослідження є вивчення, порівняння та
аналіз монетаризму та кейнсіанської теорії, їх постулатів та підходів до
регулювання економіки. Дослідження спрямоване на розуміння принципів
монетарної теорії та їх впливу на грошову політику та економічний розвиток. В
результаті дослідження очікується отримання об'єктивної порівняльної
характеристики монетаризму та кейнсіанства, а також виявлення їх переваг та
недоліків.
Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити такі завдання:
1. Вивчити історичні передумови виникнення та постулати кейнсіанської
теорії.
 4
2. Дослідити історичні передумови виникнення та постулати монетариської
теорії.
3. Здійснити порівняльну характеристику основних постулатів
монетаризму та кейнсіанства.
4. Вивчити питання швидкості обігу грошей як центрального фактора у
формуванні теоретичних досліджень грошового попиту.
5. Проаналізувати суперечності у питанні стабілізаційної політики держави
та роль монетарної теорії та кейнсіанства в цьому контексті.
6. Дослідити світову практику застосування монетарних концепцій та
критику, яку вони отримують.
7. Проаналізувати роль монетаризму під час прийняття рішень з монетарної
політики в Національному банку України.
Предмет та об'єкт дослідження:
Предметом дослідження є монетаризм та кейнсіанство як економічні
теорії, їх постулати та підходи до регулювання економіки. Об'єктом
дослідження є процес реалізації принципів монетарної теорії та їх вплив на
грошову політику та економічний розвиток.
Методологія дослідження: У даному дослідженні буде застосована
комплексна методологія, яка включатиме аналіз літературних джерел,
порівняльний аналіз теоретичних концепцій, статистичний аналіз даних. Ця
методологія дозволить провести об'єктивний аналіз та зробити висновки щодо
впливу цих теорій на економічні процеси.
 5
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ МОНЕТАРИЗМУ
1.1. Історичні передумови виникнення та постулати кейнсіанської теорії.
Панівною економічною школу першої половини ХХ сторіччя була школа,
започаткована видатним економістом Дж. М. Кейнсом. Кейнсіанська
економічна теорія вийшла на економічну арену під час Великої депресії початку
1930х в Сполучених штатах Америки, розпочатої після обвалу Нью-Йоркської
фондової біржі. Неокласична економічна школа маржиналізму не могла
пояснити такий глибокий рецесивний стан американської економіки, панівне
правило про саморегулювання ринку не працювало.
В загальному, двадцяті роки ХХ сторіччя були часом процвітання для
Сполучених Штатів. Але, 28 жовтня 192 року сталася подія, яку прийнято
вважати датою початку Великої депресії – «Чорний понеділок», коли
промисловий індекс Доу-Джонса впав на 12,8% за один день. Проте в Німеччині
спад економіки спостерігався з 1928 року, а Британія не отямилася від депресії
1920-1921 рр. Падіння найвідомішого та найбільшого на той час фондового
ринку пов’язують з тривалими дефляційними процесами, які згідно із таб. 1.1
спостерігалися починаючи з 1926 року.
Тогочасна неокласична школа не могла пояснити неповноцінне
використання економічних ресурсів та причини не розширення споживання (що
повинне було статися згідно з припущення ефекту заміщення).
Найнебезпечніша фаза Великої депресії, з оцінки на вплив на економічну
безпеку, припала на весну-літо 1931 року, а наслідки, які настали в 1932 року
були найтяжчими для тогочасного економічного розвитку, рівень безробіття
становив 23,9% , а інвестиції та рівень виробництва знизилися вдвічі.
На вирішення поставленої проблеми Дж. М. Кейнс вирішив
переглянути постулати класичної економічної теорії, що найперше відкинув
постулат про «невидиму руку ринку», сформувавши тезис, що ринок в
більшості випадків не здатний до самостійного врівноваження і тому держава
відіграє першочергову роль в стабілізації економічного розвитку.
 6
На рівні з державним регулюванням Кейнс поставив на перший план
проблему "ефективного попиту", споживання та накопичення. Він
запропонував макроекономічний метод дослідження, тобто вивчення
залежностей та пропорцій між макроекономічними величинами - національним
доходом, заощадженнями та накопиченнями.
Основою економічних процесів для Кейнса є психологічна
характеристика людської природи. Причиною економічних криз Кейнс вважав
зміни настроїв капіталістів - перехід від оптимізму до песимізму. Вирішальне
значення він надавав "схильності до споживання" та "схильності до
заощаджень". Основні постулати та принципи своєї теорії Дж. М. Кейнс
розглядає та структурує у своїй фундаментальній праці: «Загальна теорія
зайнятості, проценту та грошей», яка була опублікована в 1936 році.
 7

Таблиця 1.1
Основні макроекономічні показники США протягом 1925-1941 рр.
ВВП на душу Дефлятор ВВП Відсоткова ставка
Рік Рівень безробіття населення (ціни 1958) (1958 = 100%) (% річні)
(%) Рівень Зростання Рівень Темп Короткострокові 3-місячні 30-річні
цін інфляції корпоративні казначейські корпоративні
облігації облігації облігації
(4-6 місяців)
1925 3.2 1,549 6.83% 51.9 1.37% 4.02% NA 4.50%
19261 1.8 1,619 4.52% 51.1 -1.54% 4.34% NA 4.40%
1927 3.3 1,594 -1.54% 50.0 -2.15% 4.11% NA 4.30%
1928 4.2 1,584 -0.63% 50.8 1.60% 4.85% NA 4.05%
19292 3.2 1,671 5.49% 50.6 -0.39% 5.85% NA 4.42%
1930 8.7 1,490 -10.83% 49.3 -2.57% 3.59% NA 4.40%
1931 15.9 1,364 -8.46% 44.8 -9.13% 2.64% 1.40% 4.10%
1932 23.9 1,154 -15.40% 40.2 -10.27% 2.73% 0.88% 4.70%
1933 24.9 1,126 -2.43% 39.3 -2.24% 1.73% 0.52% 4.15%
1934 21.7 1,220 8.35% 42.2 7.38% 1.02% 0.26% 3.99%
1935 20.1 1,331 9.10% 42.6 0.95% 0.75% 0.14% 3.50%
1936 16.9 1,506 13.15% 42.7 0.23% 0.75% 0.14% 3.20%
1937 14.3 1,576 4.65% 44.5 4.22% 0.94% 0.45% 3.08%
1938 19.0 1,484 -5.84% 43.9 -1.35% 0.81% 0.05% 3.00%
1939 17.2 1,598 7.68% 43.2 -1.59% 0.59% 0.02% 2.75%
1940 14.6 1,720 7.63% 43.9 1.62% 0.56% 0.01% 2.70%
1941 9.9 1,977 14.94% 47.2 7.52% 0.53% 0.13% 2.65%
Джерело: побудовано автором на основі [1]

1
Кольором виділено початок дефляції в США
2
Сірим кольором підкреслено показники за період Великої депресії
 8

Також слід виділити, що його праця «Загальна теорія зайнятості,

процента і грошей» (1936 р.) прирівнюється з впливом на економічну
політику з «Капіталом» К. Маркса і «Багатством народів» А. Сміта.
Зокрема, П. Семюелсон і В. Нордгауз у підручнику «Економікс»
зазначають, що А. Сміт, К. Маркс і Дж. Кейнс – це три з багатьох
мислителів, які сформували економічну теорію і зробили її
життєздатною. Саме Дж. М. Кейнса прийнято вважати
основоположником макроекономіки, ідеї якого справили глибокий
вплив на подальший розвиток економічної теорії і на економічну
політику [14, C. 395].
На відміну від попередників, Кейнс детально розглянув явище
безробіття та вплив інвестування на загальний розвиток економіки (так
званий мультиплікатор). Розглянемо кожну з цих концепцій детальніше.

1) Загальна теорія зайнятості.

Кейнс стверджував, що зі збільшенням зайнятості зростає

національний дохід, і, отже, збільшується споживання. Але споживання
зростає повільніше, ніж доходи, оскільки зі зростанням доходів люди
налаштовуються на збереження. "Основний психологічний закон, - пише
Кейнс, - полягає в тому, що люди схильні, як правило, збільшувати своє
споживання зі зростанням доходу, але не в тій мірі, в якій зростає дохід".
Останнє виражається у зменшенні ефективного (дійсно висуваного, а не
потенційно можливого) попиту, а попит впливає на розміри виробництва та
рівень зайнятості. [2]
Недостатній споживчий попит може бути компенсований
збільшенням витрат на нові інвестиції, тобто зростанням попиту на засоби
виробництва. Загальний обсяг інвестицій відіграє вирішальну роль у
визначенні розмірів зайнятості. Обсяг інвестицій залежить від схильності
до інвестування. Підприємець розширює інвестиції до тих пір, поки норма
прибутку не впаде до рівня процента. Трудність полягає в тому, що норма
прибутку знижується, а рівень процента зберігає стійкість. Це створює
вузькі межі для нових інвестицій та зростання зайнятості.

2) Роль інвестицій. Мультиплікатор.

Основною тезою загальної теорії Кейнса є те, що визначальну роль в

обсязі зайнятості відіграють інвестиції. Зростання інвестицій означає
залучення до виробництва додаткових робітників, що призводить до
 9

збільшення зайнятості, національного доходу та споживання. Початкове

збільшення зайнятості, спричинене новими інвестиціями, обумовлює
додаткове збільшення зайнятості, пов'язане з потребою задовольняти попит
на додаткових робітників. Цей коефіцієнт додаткового збільшення
зайнятості Кейнс назвав мультиплікатором, який показує співвідношення
між зростанням інвестицій з одного боку та зростанням зайнятості та
доходу - з іншого.
У своїй економічній програмі Кейнс підтримував думку про те, що
"держава повинна впливати на тенденції до споживання, частково за
допомогою системи податків, частково фіксуючи норму відсотка та іншими
способами". Кейнс запропонував регулювати не тільки інвестиції, а й
національний дохід. Засобом для цього він вважав податки, вимагаючи їх
підвищення з метою вилучення заощаджень для збільшення державних
інвестицій.
Одним із головних функціонуючих елементів економіки виступає
грошова одиниця. Кожна з існуючих економічних шкіл приділяла достатню
увагу дослідженню грошей, як економічної категорії разом з пов’язаним до
неї категорій: ціни, заробітна плата, кредит. [3]
Розглянемо детальніше кейнсіанську теорію грошей. У кейнсіанській
теорії одне із центральних місць відводиться факторам невизначеності
господарських перспектив і ризику, а також їхнього впливу на поведінку
учасників ринку. У зв’язку із цим економічні агенти повинні приймати
рішення в умовах неможливості чіткого прогнозування, зумовленого
пануванням ринкової стихії та анархії виробництва. Цей підхід визначив і
особливу роль грошей, які служать свого роду «якорем стабільності» для
господарюючих суб’єктів. Отже, процес нагромадження грошей є
своєрідною формою відображення ризику та ймовірності невиконання
ділових розрахунків, тобто зумовлюється фактором невизначеності. Саме
ринкова норма процента набуває першочергового значення у формуванні
ділових очікувань та настроїв підприємців щодо майбутнього інвестування
капіталу. І тут відкривається шлях для активного впливу на суспільне
виробництво відповідних методів грошово-кредитної політики.
Цьому інструменту антициклічного регулювання Дж. М. Кейнс
завжди приділяв велику увагу. Грошово-кредитна політика має
здійснюватись шляхом підстроювання під цикл. Це означає, що у разі
посилення виробничого спаду і безробіття необхідно знижувати процентні
ставки, що має зробити інвестиції в реальний сектор більш привабливими.
 10

Держава має забезпечити таку кількість грошей в обігу, яка б дозволила

знизити процентну ставку, тобто необхідно проводити так звану політику
«дешевих грошей», яка б дозволяла стимулювати виробництво і знизити
безробіття. [5]
Кейнс досліджував мотиви нагромадження грошей та виокремив три:
трансакційний, завбачливості та спекулятивний (рис. 1.1).

Мотиви нагромадження

Трансакційний Завбачливості Спекулятивний

Рис. 1.1. Мотиви нагромадження згідно з кейнсіанською теорією

Перші два пов’язані з роллю грошей як засобу обігу та платежу, а
третій - з процентом та цінами на фінансові активи, зокрема облігації. Кейнс
вважав норму процента головним регулятором спекулятивного попиту та
всього попиту на гроші. Сукупний попит (𝑀) на гроші у Кейнса складається
з трансакційного (𝑀! ) що є функцією доходу та спекулятивного (𝑀" ), що є
функцією відсотка.
𝑀 = 𝑀! + 𝑀" = 𝐿! (𝑦) + 𝐿" (𝑖) (1.1)
де 𝐿! (𝑦) — функція доходу;
𝐿" (𝑖) — функція відсотка.
Саме тому у своєму аналізі Кейнс розглядає декілька типів попиту на
гроші, а саме:

• Попит на гроші для здійснення угод (операційний

(трансакційний) попит на гроші) – визначається за допомоги
основного рівняння кількісної теорії грошей – рівняння Фішера.
• Попит на гроші, як актив (спекулятивний попит на гроші) –
визначається як значення деякої функції, аргументом якої є
значення процентної ставки, тобто є своєрідною неокласичною
функцією корисності. Кейнс розділяє спекулятивний попит на
гроші, як власне спекулятивний – зумовленим прагненням мати
гроші для збереження багатства та обумовлені мотивом
перестороги – обумовленим на непередбачувані та
непрогнозовані витрати.

Так як операційний попит на гроші є абсолютно нееластичним і

визначається лише річним обсягом виробництва і в короткостроковому
 11

періоді є постійним, на відміну від попиту на гроші, як актив, що в

короткостроковому періоді має можливість до досить сильних змін.
Ланцюг причинно-наслідкових зв’язків у грошовому механізмі
впливу на економіку Кейнс вибудував за такою схемою: зміна грошової
пропозиції (маси грошей) зумовлює зміну рівня процентної ставки, що, у
свою чергу, веде до зміни в інвестиційному попиті і через
мультиплікативний ефект — до зміни обсягів ВВП. У зв’язку з цим
передавальний механізм впливу грошей на реальну економіку, що випливає
з кейнсіанської концепції, може бути виражений такою формулою:
М → Пр → І → Пз → ВВП (1.2)
де М — маса грошей,
Пр — ставка процента,
І — попит на інвестиції,
Пз — загальний обсяг платоспроможного попиту,
ВВП — обсяг ВВП.
Сформулюємо основні постулати кейнсіанської теорії грошей.

1) Потреба господарського обороту в грошах, тобто попит на гроші

залежить від суб’єктивних факторів, зокрема спекулятивних мотивів, а
отже, ця величина є нестабільна. Тому швидкість обігу грошей є
мінливою і непередбачуваною, у зв’язку з чим гроші не можна
розглядати в якості головного фактора, який визначає динаміку
виробництва та рівень цін.
2) Гроші, які обслуговують угоди, – це працюючі гроші; вони мають
відповідну швидкість обігу. Стосовно грошей як активів, то це
непрацюючі гроші, швидкість обігу яких дорівнює нулю.
Співвідношення між цими двома складовими грошової маси, яке
неможливо передбачити, впливає на швидкість обігу грошей і робить
можливість її передбачення дуже проблематичною.
3) Гроші впливають на розвиток економіки: грошова маса визначає рівень
процентних ставок, які впливають на обсяг інвестицій і приріст
виробництва. Чим менша процентна ставка, тим вигідніше здійснювати
інвестиції в економіку. Процентні ставки мають бути основним
об’єктом регулювання грошової політики.
4) У глибоку кризу процентні ставки мало впливають на інвестиції, тому
більш ефективним є розширення бюджетних витрат з метою
стимулювання інвестиційного попиту.
 12

5) Ринок не є саморегулівною системою, і немає механізмів до

відновлення рівноваги в економіці. Кризові явища виникають з-за
недостатнього платоспроможного попиту.
6) Вплив зміни грошової маси і рівня процентних ставок на розвиток
економіки виявляється повільніше, ніж вплив фінансової політики.
Економічні кризи слід пом’якшувати шляхом розширення бюджетних
витрат. Грошову політику слід проводити шляхом дискретного
регулювання через розширення обсягів кредитування для подолання
проблем безробіття та обмеження кредитних вкладень для подолання
інфляції.

1.2. Історичні передумови виникнення та постулати монетариської

теорії.
Пропозиції кейнсіанців щодо дефіцитного фінансування з метою
стимулювання економічного зростання шляхом збільшення державних
витрат на практиці призвели до втрати контролю над інфляцією, яка до
середини 1970-х років часто відбувалася разом зі зниженням виробництва
та високим рівнем безробіття. Тому, замість кейнсіанства, основним
напрямком в обґрунтуванні економічної політики промислово розвинутих
країн стала монетаристська теорія.
Кейнсіанські заходи економічної політики є дієвими лише в
короткостроковій перспективі, але для урядів країн, які втратили довіру до
змоги ринку до саморегулювання та побоювання повторення сценаріїв
Великої депресії. Постулати макроекономічної теорії Кейнса знімали з
центральних банків та міністерств економіки/фінансів відповідальність за
проблеми поглиблення негативних наслідків подій, що спричиненні
природною макроекономічною нестабільністю та циклічністю. Сам Дж. М.
Кейс також не приділяв достатньої уваги, цитуючи : «В довгостроковому
прогресі ми всі помремо».
Саме в 1980-1982 рр. світова спільнота зустрілася з негативними
наслідками надмірних грошових витрат та безконтрольного прибігання до
грошової емісії у вигляді Великої депресії, яка почалася в США, викликала
високоволатильну зміну цін на енергоресурси та розповсюдилась на
більшість країн світу. В той час популярності набувала монетарна теорія
(монетаризм), автором якої є М. Фрідман (в деяких джерелах зазначають
Фрідмен) і є сучасним варіантом кількісної теорії грошей. Для проведення
 13

подальшого аналізу сформуємо уявлення про попит на гроші з точки зору

Мілтона Фрідмана.
Прибічники цієї теорії визначають грошові кошти, відповідно до
портфельної теорії: сортуючи активи у відповідності їх ліквідності, та
приймаючи готівкові гроші за абсолютно ліквідну форму грошей. Дана
класифікація активів знайшла своє відображення не лише в дослідженні
попиту на гроші, а й в дослідженні грошової пропозиції, яку
макроекономісти та центральні банкіри поділяють на агрегати за ступенем
їх ліквідності.
 14

Таблиця 1.2.
Основні макроекономічні показники під час Великої інфляції в
1970-х та поч. 1980-х США

Дефіцит
ВВП, млрд
Рік Інфляція, % Безробіття, % держбюджету, млрд
доларів
доларів
1970 5,84 3,54 1,026.9 -2,80
1971 4,30 5,94 1,083.1 -23,00
1972 3,27 5,56 1,211.5 -23,40
1973 6,16 4,87 1,385.0 -15,50
1974 11,03 5,61 1,546.1 -6,10
1975 9,15 8,57 1,688.8 -53,20
1976 5,74 7,72 1,907.2 -73,70
1977 6,50 7,15 2,219.5 -53,70
1978 7,62 6,05 2,531.8 -59,20
1979 11,22 5,83 2,862.6 -40,70
19803 13,58 7,18 3,211.0 -73,80
1981 10,35 7,62 3,128.6 79,98
1982 6,16 9,71 3,332.7 128,03
Джерело: побудовано автором на основі [8]

20,00

15,00

10,00

5,00

0,00
1970 1971 1972 1973 1974 1975 1976 1977 1978 1979 1980 1981 1982

-5,00

Інфляція, % Безробіття, % Ріст ВВП (%)

Рис. 1.1. Макроекономічні показники США в період Великої Інфляції.

3
Сірим кольором виділено період великої депресії в США
 15

Найперший показник, що відповідає про розмір грошової маси є

готівкові кошти (𝑀0). Якщо до цих активів додати резерви, що зберігаються
банками другого рівня на кореспондентському рахунку в Центральному
банку, то ми отримаємо грошову базу (𝑀𝐵) обсяг якої напряму регулює
держава.
Якщо ж до грошової бази додати депозити до запитання та депозити
за якими можна виписати чек, то отримаємо грошовий агрегат 𝑀1. Варто
зазначити, що 𝑀1 більшість макроекономістів, таких як О. Бланшар, Б.
Бернанке, вважають такими грошовими ресурсами, що не приносять або
практично не приносять доходу у вигляді відсотків. Наступним агрегатом,
який характеризується меншою ліквідністю виступає 𝑀2, що є сумою 𝑀1
та безчекових ощадних рахунків та строкові рахунки до 100000 доларів
США. Агрегат 𝑀3 є сумою агрегату 𝑀2 та великих строкових вкладів , що
є більшими від 100000 доларів США. Найменш ліквідним агрегатом є 𝐿, що
виступає сумою агрегату 𝑀3 та вкладів в цінних паперах, а саме ощадні
сертифікати, облігації, короткотермінові облігації державного займу. [8]
Як вже було зазначено в попередньому абзаці, кожен із агрегатів
відрізняється від попереднього за ступенем ліквідності. Кожен наступний
агрегат є менш ліквідним та включає в себе попередній. Так як
батьківщиною та осередком розвитку макроекономічної теорії є США, то
наведений спосіб агрегування є спрощеним варіантом класифікації ФРС
США. [8]
Проводячи аналіз грошового попиту Фрідман розділяє всі
активи на наступні групи:

1) Готівка (𝑀 );
2) Облігації (𝐵 );
3) Звичайні акції (𝐸 );
4) Фізичні блага (𝐺 );
5) Людський капітал (𝐿).

Готівка можуть приносити прибуток у вигляді грошей, наприклад

процент за безстроковими депозитами. Але для Фрідмана, було вважливо
не втратити загальність в новій теорії, тому готівка приносить дохід
виключно у вигляді благ (реальна вартість грошей за деяким рівнем цін 𝑃
%
дорівнює 7 & 8.
 16

Облігація за Фрідманом приносить прибуток у двох випадках: виплаті

купонів за ринковою ставкою (𝑟' − дана величина визначає кількість
грошей, отриманих за рік при вкладені 1 грошової одиниці в облігацію) та
зміною ціни облігації (за ціну облігації в даному аналізі було прийнято
(
величину обернену до ринкової ставки , яка визначає ціну облігації, за
)!
якою повинні виплачувати дохід у розмірі 1 грошової одиниці в рік), тому
потік прибутку на 1 вкладений долар буде визначатися сумою купонних
виплатів та приросту ціни вартості, враховуючи частину облігації з
виплатою 1 гр. од. яку можна купити на 1 гр. од, тобто маємо:
1
𝑑= ?
𝑟' (𝑡)
𝑟' (0) + 𝑟' (0) ⋅
𝑑𝑡
Виконавши перетворення отримуємо наступне:
1
𝑑= ? 1 𝑑@𝑟' (𝑡)A
𝑟' (𝑡 )
𝑟' (0) + 𝑟' (0) ⋅ = 𝑟' (0) − 𝑟' (0) ⋅ ⋅
𝑑𝑡 𝑟' (𝑡)* 𝑑𝑡
Спростивши вираз, прийнявши за 𝑡 = 0 маємо:
1 𝑑𝑟'
𝑟' − ⋅
𝑟' 𝑑𝑡
По аналогії з облігаціями, Фрідман розглядує «стандартну» одиничну
акцію, як право на постійний потік доходу, що визначається реальною
величиною. Це означає, що вона представляє собою стандартну облігацію,
визначену нами вище, з «ескалаторною» оговіркою - потік доходу
постійної номінальної величини множиться на індекс цін, який заради
зручності можна покласти відношенню рівня цін року 𝑡 → 𝑃(𝑡) до рівня цін
року початку користування акцією (𝑡 = 0 → 𝑃(0)). Подібно до
фрідманівського уявлення облігації, 𝑟+ − дана величина визначає кількість
грошей, отриманих за рік при вкладені 1 грошової одиниці в акцію) та
зміною ціни облігації (за ціну акції в даному аналізі було прийнято
(
величину обернену до ринкової ставки ) , яка визначає ціну акції, за якою
"
повинні виплачувати дохід у розмірі 1 грошової одиниці в рік), тому потік
прибутку на 1 вкладений долар буде визначатися сумою виплатів та
приросту ціни вартості, враховуючи частину акції з виплатою 1 гр. од. яку
можна купити на 1 гр. од, тобто маємо:
1 𝑃 (𝑡 )
𝑃 (𝑡 ) 𝑑= ⋅ ?
𝑟+ (𝑡) 𝑃(0)
𝑟+ (0) ⋅ + 𝑟+ (0) ⋅
𝑃 (0 ) 𝑑𝑡
 17

Виконавши перетворення отримуємо наступне:

1 𝑃 (𝑡 )
𝑃 (𝑡 ) 𝑑 = ⋅ ?
𝑟+ (𝑡) 𝑃(0)
𝑟+ (0) ⋅ + 𝑟+ (0) ⋅ =
𝑃(0) 𝑑𝑡
𝑃 (𝑡) 𝑟' (0) 1
= 𝑟+ (0) ⋅ + ⋅
𝑃 (0) 𝑃 (0) 𝑟+ (𝑡)*
𝑑@𝑃(𝑡)A 𝑑@𝑟+ (𝑡)A
⋅B ⋅ 𝑟+ (𝑡) − ⋅ 𝑃(𝑡 )C =
𝑑𝑡 𝑑𝑡

𝑃 (𝑡) 1 𝑟' (0) 𝑑@𝑃(𝑡)A 𝑃 (𝑡) 𝑟' (0) 𝑑@𝑟+ (𝑡)A

= 𝑟+ (0) ⋅ + ⋅ − D E
𝑃 (0) 𝑃 (0) 𝑟+ (𝑡 ) 𝑑𝑡 𝑃 (0) 𝑟+* (𝑡) 𝑑𝑡

Спростивши вираз, прийнявши за 𝑡 = 0 маємо:

1 𝑑𝑃 1 𝑑𝑟+
𝑟+ + ⋅ − ⋅
𝑃 𝑑𝑡 𝑟+ 𝑑𝑡
Для нас проведення цього аналізу цікаво ще зі сторони дослідження
впливу реальної ставки на очікування та споживання домогосподарств і
суб’єктів господарювання, саме реальній процентній ставці Фрідман
відносить почесне місце в макроекономічному аналізі, на відміну від
номінальної, аналізом якої переважили роботи кейнсіанців.
Введемо декілька позначень, 𝑟' − номінальну проценту ставку, а за
𝑟+ − реальну проценту ставку. В більшості випадків, ми проводимо аналіз з
щорічно обновлюваними величинами, себто ми можемо вважати 𝑑𝑡 = 1,
тоді отримаємо:
1 𝑑𝑃 Δ𝑃
⋅ = =𝜋
𝑃 𝑑𝑡 𝑃
Де 𝜋 −темп інфляції.
Якби прибутковість хоча б за одним з активів переважала над іншим,
то інвестори безкінечно збільшували один актив, безкінечно зменшуючи
інший, саме тому доцільно вважати, що прибутковість за акціями та
облігаціями є рівною, маємо:
1 𝑑𝑃 1 𝑑𝑟+ 1 𝑑𝑟'
𝑟+ + ⋅ − ⋅ = 𝑟' − ⋅
𝑃 𝑑𝑡 𝑟+ 𝑑𝑡 𝑟' 𝑑𝑡
( ,)" ( ,)!
Наступним природньо припустити, що ⋅ =) ⋅ , це
)" ,! ! ,!
визначається тим, або по-перше, не відбувається ринкової зміни ставок, або
рівень зміни ставок за двома активами визначається однаковими темпами,
маємо:
 18

1 𝑑𝑃
𝑟+ + ⋅ = 𝑟'
𝑃 𝑑𝑡
Позначивши номінальну ставку відсотка за 𝑖 = 𝑟' та реальну ставку
відсотка за 𝑟 = 𝑟+ маємо:
𝑖 =𝑟+𝜋
Перетворивши маємо:
𝑟 =𝑖−𝜋
Отримали ефект Фішера – реальна процентна ставка дорівнює
номінальній процентній ставці за вирахуванням очікуваної ставки інфляції.
В даній формулі досить просто отримати пояснення тому, чому при досить
низьких відсоткових ставках (близьких до 0) підприємці за часів Великої
депресії не брали позиків. Дж. М. Кейнс, зважаючи лише на аналіз
номінальної ставки не надавав достатнього значення грошовій політиці в
період глибокої депресії. Але попит формується саме за реальною ставкою,
яка дорівнювала близько 13% (темп інфляції становив -13%).
Стосовно зберігання багатства у вигляді фізичних активів Фрідман,
то якщо використовувати рівень цін 𝑃(𝑡), введений по відношенню до
інших благ, то величина номінального доходу від одної грошової одиниці
фізичних благ в момент часу 𝑡 = 0 буде рівна:
1 𝑑𝑃 𝑑 ln 𝑃
⋅ =
𝑃 𝑑𝑡 𝑑𝑡
Попит на людський капітал буде визначатися неекономічними
величинами – ті змінні, які відображають вплив смаків і переваг смаків, що
включає в себе, найпростіше вимірюваний, індекс міграції 𝑢. Та ті
величини, які демонструють стан науково-технічного прогресу, до
прикладу 𝜔 – відношення доходу від людського та нелюдського капіталу.
Отримуємо, що попит на гроші залежить від наступних факторів:
1 𝑑𝑃 1 𝑑𝑟+ 1 𝑑𝑟' 𝑑 ln 𝑃
𝑀, = 𝑓 =𝑃, 𝑟+ + ⋅ − ⋅ , 𝑟' − ⋅ , , 𝑢, 𝜔?
𝑃 𝑑𝑡 𝑟+ 𝑑𝑡 𝑟' 𝑑𝑡 𝑑𝑡
Але наступний аналіз, для визначення зв’язку темпу інфляції, темпе
приросту реального сектора та темпу інфляції, проведемо з найпростішою
функцією попиту на гроші.
Нехай кількість грошей в економіці 𝑀 , тоді кількість товарів та
послуг, на які ці гроші можна придбати, називається реальним запасом
%
грошей 7 & 8. Найпростішою функцією попиту на гроші має за основою
припущення, що реальний запас грошей прямо пропорційний реальному
доходу:
 19

𝑀 , (1.6)
= ? = 𝑘𝑌
𝑃
У стані рівноваги попит на реальний запас грошей дорівнює його
пропозиції, тобто маємо:
𝑀 , 𝑀 𝑀 1
= ? = ⇒ = 𝑘𝑌 або 𝑀 = ? = 𝑃𝑌
𝑃 𝑃 𝑃 𝑘
(
Якщо покласти 𝑉 = - , то з найпростішої функції попиту на
гроші отримаємо основне рівняння кількісної теорії грошей.
Таким чином, в основі рівняння кількісної теорії грошей в
неявній формі лежить припущення про те, що, по-перше, попит на реальний
запас грошей пропорційний доходу, по-друге, попит на реальні запаси
грошей рівні їх пропозиції. [5]
Припустимо, що попит на гроші пропорційний доходу з
постійним коефіцієнтом пропорційності 𝑘, означає, що швидкість обігу
(
грошей є постійною величиною 𝑉 = -, де 𝑘 = 𝑐𝑜𝑛𝑠𝑡. Дане припущення не
сповна відповідає дійсності (детальне дослідження цьому надав Дж. М.
Кейнс), але в довгостроковому періоді наше припущення відповідає
дійсності. З цього отримуємо, що номінальний ВВП (𝑃𝑌) пропорційний
пропозиції грошей 𝑀.
Отже, темпи приросту лівої та правої частин рівняння Фішера є
рівними, себто отримуємо наступне:
Δ(𝑀𝑉) Δ(𝑃𝑌)
=
𝑀𝑉 𝑃𝑌
Розкриваючи ліву частину, отримаємо:
Δ(𝑀𝑉) (𝑀 + Δ𝑀)(𝑉 + Δ𝑉) Δ𝑀 Δ𝑉 Δ𝑀Δ𝑉
= = + +
𝑀𝑉 𝑀𝑉 𝑀 𝑉 𝑀𝑉
Розкриваючи праву частину, отримаємо:
Δ(𝑃𝑌) (𝑃 + Δ𝑃)(𝑌 + Δ𝑌) Δ𝑃 Δ𝑌 Δ𝑃Δ𝑌
= = + +
𝑃𝑌 𝑃𝑌 𝑃 𝑌 𝑃𝑌
При невеликих змінах темпів приросту пропозиції грошей,
.%./ .&.0
швидкості їх обігу та рівня цін та доходів отримуємо що та
%/ &0
достатньо малі величини та ними можна нехтувати, тому маємо:
Δ𝑀 Δ𝑉 Δ𝑀Δ𝑉 Δ𝑀 Δ𝑉
+ + ≈ +
𝑀 𝑉 𝑀𝑉 𝑀 𝑉
Δ𝑃 Δ𝑌 Δ𝑃Δ𝑌 Δ𝑃 Δ𝑌
+ + ≈ +
𝑃 𝑌 𝑃𝑌 𝑃 𝑌
Звідки ми отримаємо , що:
 20

Δ𝑀 Δ𝑉 Δ𝑃 Δ𝑌
+ = +
𝑀 𝑉 𝑃 𝑌
.% .&
Позначимо приріст грошової маси % як 𝑚, темп інфляції & як
.0
𝜋, а темп росту випуску 0
, як 𝑔. Очевидно, що при постійній швидкості
./
обігу грошей = 0. Маємо:
/
𝜋 =𝑚−𝑔 (1.1)
Із теорії економічного росту відомо, що в довгостроковому періоді
темп росту випуску є постійною величиною. Тому з (1.1) витікає, що
довгостроковий темп інфляції визначається темпом росту грошової
пропозиції. Таким чином, у відповідність до сучасної кількісної теорії, якщо
Центральний банк не змінює пропозицію грошей, тоді темп інфляції
залишається незмінним. Якщо проводиться політика підтримання нульових
темпів інфляції, то Центральному банку необхідно підтримувати випуск
грошей з тим самим темпом, з яким росте випуск.
Знаходячи за причинами Великої депресії неправильну грошово-
кредитну політику держав світу на початку 1900-х, а саме переважаннями
меркантиліських ідей (зі збільшенням рівня золота зростає рівень
багатства), а особливо США – які піднімали процентні ставки до
надвисоких рівнів, створюючи попит на іноземне золото та Франції, яка
скуплювала золото населення продаючи державні облігації, тим самим
надзвичайно стерилізуючи грошову масу. Ці приклади можуть здатися
злегка завуальованими, але найочевидніший приклад є Великобританія, а
саме коли В. Черчіль планував повернутися до золотого стандарту, тим
самим звужуючи грошову масу та викликавши глибоку депресію ще до
Чорного понеділка в США. Монетаристи використовуючи ефект та
рівняння Фішера, та побудоване на основі нього рівняння (1.1) визначають
необхідний приріст рівня грошової маси, який повинен дорівнювати
значення в коридорі від 2 до 3 п.п – дане правило носить назву золотого
монетарного правила.
На основі проробленого нами аналізу зробимо певні висновки
стосовно монетарної теорії. Основні положення монетаризму включають
думки про те, що ринкова економіка має внутрішній потенціал
саморегулювання та відновлення рівноваги, а кризи в економіці є
результатом помилкових регулюючих заходів держави. Тому, державне
втручання в господарські процеси повинно бути обмежене та зведене до
мінімуму через застосування грошово-кредитної політики. За
 21

монетаристською теорією, державне втручання повинно створювати умови

для активізації конкурентних сил ринку за допомогою раціональної
грошової політики, збільшуючи або зменшуючи кількість грошей для
здійснення регулятивного впливу на економічну активність. Збільшення
грошової маси має прямий вплив на номінальний ВВП, а не на реальну
економіку, як в кейнсіанській теорії. Збільшення грошової маси в
короткостроковому періоді призводить до зростання виробництва, а після
досягнення повної виробничої потужності – до зростання цін.
Невідповідність грошової маси потребам ВВП є однією з головних
причин скорочення виробництва. Для зменшення негативних наслідків
ділового циклу необхідно підтримувати стабільний рівень зростання
грошової маси в економіці. Це є важливою умовою стабільності економіки
в цілому. Необхідно зосередитися на контролі над номінальним показником
– цінами, а не впливати на реальні показники економічного розвитку, такі
як рівень виробництва і безробіття.
Монетарна політика повинна бути стабільною і довгостроковою,
орієнтованою на підтримання стабільного рівня цін, а не на миттєву
відповідь на поточні коливання господарської кон’юнктури. Тому метою
довгострокової грошової політики є стабілізація інфляції і зробити її
передбачуваною. Монетаризм визначає специфічний підхід до регулювання
економіки за допомогою грошово-кредитних методів. Монетаристи
акцентують увагу на передбачуваності економічної політики та її
незмінності, на відміну від кейнсіанської теорії, яка вважає, що найбільший
вплив на економіку при максимальній оперативності у відповідь на поточні
коливання господарської кон’юнктури
Монетаризм стверджує, що монетарна політика має вирішальне
значення в економіці, оскільки зміни в грошовій масі мають безпосередній
вплив на економічні процеси. Головною метою монетарної політики є
підтримання стабільності цін в економіці, що забезпечує надійну підставу
для інвестицій та збереження довіри відносно майбутнього. Це досягається
шляхом контролю за грошовою масою та процентними ставками.
В цілому, монетаризм вважається ефективним методом регулювання
економіки, оскільки його принципи базуються на ринкових механізмах і
забезпечують стабільність інфляції та сприяють сталому економічному
зростанню. Однак, деякі економісти висловлюють сумніви стосовно
ефективності монетарної політики в умовах глибоких криз та рецесій, коли
попит та виробництво спадають одночасно.
 22

РОЗДІЛ 2. ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА

КЕЙНСІАНСЬКОЇ ТА МОНЕТАРНИХ ТЕОРІЙ.
2.1. Протиставлення основних постулатів монетаризму та
кейнсіанства
Проведемо порівняльний аналіз кейнсіанської теорію та
монетаризму, показавши їх у полярних формах. Насправді лінія, що
розділяє сучасних кейнсіанців та монетаристів, не така чітка. Але вони
мають і важливі ідеологічні відмінності, що стосуються ролі держави,
питання внутрішньої стабільності капіталістичної економіки. [7]
а) Нестабільність та державне втручання.
Кейнсіанці ґрунтуються на тому, що капіталізм, а особливо система
вільного ринку, страждає на вроджені вади, серед яких найважливішим є
кейнсіанське твердження, що капіталізм позбавлений механізму, що
забезпечує економічну стабільність. Держава, з погляду кейнсіанців , може
і має грати певну активну роль стабілізації економіки; дискретна фіскальна
політика та кредитно-грошова політика необхідні пом'якшення різких
економічних підйомів і спадів, які супроводжуватимуть розвиток
капіталізму. За допомогою цих дій, невідповідність між запланованими
інвестиціями та заощадженнями дійсно існує і викликає коливання ділової
активності, що виражаються в періодичній інфляції та (або) безробітті,
може бути зведена до мінімуму.
Багато ринків не є конкурентними, що веде до негнучкості щодо
зниження цін і ставок зарплати, на таких ринках діє ефект храповика. Отже,
коливання сукупних витрат впливають насамперед рівень виробництва та
зайнятості, а не на рівень цін.
б) Стабільність та вільна конкуренція.
Підхід монетаристів полягає у тому, що ринки достатньо конкурентні
і саме система ринкової конкуренції забезпечує високий рівень
макроекономічної стабільності. Міркування ґрунтуються на тому, що
гнучкість цін і ставок заробітної плати, що забезпечується ринковою
конкуренцією, веде до того, що коливання сукупних витрат впливають на
ціни продукції та ресурсів, а не на рівень виробництва та зайнятості. Отже
, ринкова система, не схильна до державного втручання у функціонування
економіки, відрізняється значною макроекономічною стабільністю.
Проблема в тому, що закон про мінімальну ставку заробітної плати,
законодавча діяльність на користь профспілок, підтримку цін на
сільськогосподарську продукцію, законодавство про монополії на користь
 23

бізнесу та інші заходи держави заохочують та посилюють негнучкість у

плані зниження цін та заробітної плати. Вільний ринок сам по собі здатний
забезпечити значну макроекономічну стабільність, але державне втручання
попри свої добрі наміри підриває цю здатність. Більше того, держава
посилює циклічні коливання своїми незграбними та непродуманими
спробами стабілізувати економіку за допомогою дискретної фіскальної та
кредитно-грошової політики, що сприяє нестабільності системи. Принцип
laissez faire , або вільного ринку, є основним для монетаристів. Державне
управління вони вважають бюрократичним, неефективним, шкідливим для
індивідуальної ініціативи та містить політичні помилки, що дестабілізують
економіку. Крім того, централізоване державне управління неминуче
пригнічує свободу людини. Державний сектор має бути якнайменший.
Таким чином, погляди кейнсіанців та монетаристів на приватний та
державний сектори майже діаметрально протилежні. З погляду кейнсіанців
, нестабільність приватних інвестицій зумовлює нестабільність економіки,
а держава відіграє позитивну роль, застосовуючи відповідний
стабілізаційний засіб. Монетаристи ж навпаки вважають, що держава
шкідливо впливає на економіку; вона створює негнучкість, що послаблює
здатність ринкової системи забезпечувати значну стабільність; вона
проводить фіскальні та кредитно-грошові заходи, які, хоч і мають благу
мету, викликають ту саму нестабільність, для боротьби з якою вони
призначені.
Обидві теорії, і кейнсіанська та монетаристська, ґрунтують свій аналіз
на спеціальних рівняннях. У першому випадку – це рівняння сукупних
витрат, у другому – рівняння обміну. Розглянемо кожне з них окремо.
а) Рівняння сукупних витрат.
Кейнсіанська теорія наголошує на сукупних витратах та їх
компонентах. Основним кейнсіанським рівнянням є:

𝐶1 + 𝐼2 + 𝑋2 + 𝐺 = ЧНП
𝐶1 − витрати на споживання;
𝐼2 − чисті інвестиції (валові інвестиції віднявши амортизацію);
𝑋2 − чистий експорт (різниця між експортом та імпортом);
𝐺 − державні витрати.
Це рівняння показує, що сукупний обсяг витрат покупців дорівнює
загальній вартості проданих товарів та послуг. У стані рівноваги 𝐶1 + 𝐼2 +
𝑋2 + 𝐺 (сукупні витрати) дорівнюють ЧНП (обсягу виробництва в країні).
 24

б) Рівняння обміну.
Монетаризм наголошує на грошах і основним рівнянням тут є
рівняння обміну Фішера:
𝑀𝑉 = 𝑃𝑌
де М-пропозиція грошей;
V- швидкість обігу грошей, тобто середня кількість разів, яку долар
витрачається на придбання готових товарів та послуг протягом року;
Р – рівень цін або, точніше, середня ціна, за якою продається кожна
одиниця фізичного обсягу виробництва;
Y – фізичний обсяг виробничих товарів та послуг.
Ліва частина рівняння (MV) являє собою загальну кількість витрат
покупців на придбання обсягу виробничих благ, тоді як права частина (𝑃𝑌)
є загальною виручкою продавців цього обсягу, з цього і випливає назва
“рівняння обміну”.
в) Відмінність між двома підходами.
Розглянемо приклад, що допомагає побачити різницю між двома
підходами: потік води, що проходить через трубу обсягом 6 тис. літрів на
годину. З кейнсіанської точки зору загальний потік 6 тис. літрів на годину
складається з 3 тис. літрів, що надходять на годину з паперової фабрики, 2
тис. літрів на годину – з автозаводу та 1 тис. літрів на годину – з торгового
центру. Монетарист може сказати, що цей каналізаційний потік 6 тис. літрів
на годину складається з 200 літрів, що наповнюють в середньому
каналізаційний резервуар за один раз, при тому, що повна зміна води в
резервуарі відбувається 30 разів на годину.
Обидва підходи, як кейнсіанський, так і монетаристський, корисні та
допомагають зрозуміти макроекономічні процеси. Справді, кейнсіанське
рівняння можна легко перетворити на рівняння монетаристського вигляду.
Відповідно до монетаристського підходу, загальні витрати – це пропозиція
грошей, помножене на їх обігу, тобто. 𝑀𝑉 є монетаристським еквівалентом
𝐶1 + 𝐼2 + 𝑋2 + 𝐺. Внаслідок того, що 𝑀𝑉 є загальна сума витрат на
готові товари на рік, вона повинна дорівнювати номінальному ЧНП, а
номінальний ЧНП являє собою суму обсягу виробництва різних товарів і
послуг (Q), помножену на відповідні їм ціни (Р). Тобто ЧНП = 𝑃𝑌. Таким
чином, ми можемо замінити кейнсіанське рівняння 𝐶1 + 𝐼2 + 𝑋2 + 𝐺 =
ЧНП в номінальному вираженні на монетаристське рівняння обміну МV =
РQ. Слід однак звернути увагу на те, що між лівою стороною
кейнсіанського рівняння 𝐶1 + 𝐼2 + 𝑋2 + 𝐺 і лівою стороною рівняння
 25

обміну М𝑉 існує важлива відмінність, а саме якщо 𝐶1 + 𝐼2 + 𝑋2 + 𝐺

показує витрати, що плануються або передбачаються, то М𝑉 відображає
дійсні витрати.
Справді, обидва підходи мають на меті опис однакової матерії та
однакового поняття, яке має однакову природу формування та діяльності,
але, як і раніше, залишається принципове питання: яка макроекономічна
теорія точніше відображає дійсність і, отже, є пристосованою до розробки
основою економічної політики.
Кейнсіанське рівняння відводить грошам другорядну роль. При
цьому кейнсіанська концепція кредитно-грошової політики включає досить
довгий передавальний механізм. З поглядів кейнсіанців випливає, що зміна
кредитно-грошової політики змінює пропозицію грошей у країні, що, своєю
чергою, впливаючи на відсоткову ставку, впливає на рівень інвестицій.
Зокрема, якщо спочатку економіка працює не на повну потужність, зміни в
інвестиціях впливають на номінальний ПНП шляхом зміни реального
обсягу виробництва. Коли ж економіка сягає повної зайнятості, зміни у
інвестиціях впливають номінальний ЧНП у вигляді зміни рівня цін.
Як стверджують кейнсіанці, у цьому ланцюзі причинно-наслідкових
зв'язків багато слабких ланок, у результаті кредитно-грошова політика
виявляється ненадійним і менш дієвим порівняно з фіскальною політикою
засобом стабілізації. Фіскальною політикою називаються зміни, які уряд
вносить у державні витрати, для досягнення повної зайнятості. Така
політика виявляється вигіднішою проти кредитно-грошової, якій
притаманні деякі недоліки. Можливість нестабільного зміщення кривої
попиту інвестиції, у якому вплив зміни відсоткової ставки інвестиційні
витрати не проявиться чи ослабне. Не буде особливо ефективною політика
дешевих грошей і в тому випадку, якщо банки та інші депозитні установи
не прагнуть давати позички чи населення не виявляє бажання брати
кредити.
Монетаристи переконані, що кредитно-грошова політика визначає
рівень економічної активності набагато більшою мірою, ніж вважають
кейнсіанці. Кредитно-грошової політикою називатиметься зміна маси
грошей з метою досягнення не інфляційного виробництва за умови повної
зайнятості. Монетаристи бачать у грошовому реченні єдиний
найважливіший чинник, визначальний рівень виробництва, зайнятості та
цін. Так розширення грошової пропозиції підвищує попит попри всі види
активів – реальних чи фінансових – і навіть на поточний обсяг виробництва.
 26

Отже, за умов повної зайнятості ціни на всі фактори зростуть. Крім того,
монетаристи вважають швидкість обігу грошей стабільною – в тому сенсі,
що її коливання невеликі, і вона не змінюється у відповідь на зміну
грошової пропозиції. Отже, зміни фінансової пропозиції надають
передбачуваний вплив на рівень номінального ЧНП. Вони вважають, що
зміни грошової пропозиції впливають на всі компоненти сукупного попиту,
а не лише на інвестиції.
Монетаристи вважають, що хоча зміна пропозиції грошей може
викликати короткострокові зміни в реальному обсязі виробництва та
зайнятості, оскільки ринок пристосовується до цієї зміни, в тривалій
перспективі зміна пропозиції грошей впливає на рівень цін, а не через зміну
реального рівня виробництва, як вважають кейнсіанці , якщо ж досягнуто
рівня повної зайнятості, то зміни пропозиції грошей призведуть до змін
рівня цін.[6]

2.2. Швидкість обігу грошей, як центральне питання у формуванні

теоретичного дослідження грошового попиту
Розбіжність у поглядах кейнсіанців і монетаристів щодо стабільності
швидкості обернення грошей (V) є принципову теоретичну проблему. Слід
зазначити, що швидкість обігу грошей сьогодні вища, ніж раніше.
Скорочення періодів між видачами заробітної плати, ширше використання
кредитних карток, поява коштів, що прискорюють платежі, збільшили
швидкість обігу грошей. Інакше висловлюючись, згодом ці чинники дали
людям можливість скоротити, щодо розміру номінального ЧНП, свої
готівкові чи чекові кошти.
Далі розглянемо стабільність V з погляду кейнсіанців та
монетаристів. На чому ж ґрунтується їх твердження про стабільність
швидкості обігу грошей?
а) Стабільність: погляд монетаристів.
На думку монетаристів, фактори, що впливають на швидкість обігу
грошей, змінюються поступово і передбачуваним чином рік у рік, що можна
легко передбачити. Крім того, швидкість обігу грошей не змінюється у
відповідь на зміну пропозиції грошей.
Якщо швидкість обігу грошей стабільна, то з рівняння обміну
випливає, що монетаристи справді мають рацію, стверджуючи, що між
грошовою пропозицією та номінальною ЧНП (= Р𝑄) існує безпосередня та
передбачувана залежність.
 27

Приклад: М збільшимо на 5%, V стабільна та збільшується на 1%

протягом року, тоді ЧНП збільшиться на 7% (що видно з рівняння 𝑀𝑉 =
𝑃𝑄). Але якщо V нестабільна, то кейнсіанське твердження про другорядну
роль грошей у макроекономіці справедливе. Тобто якщо V з періоду в
період змінюється непередбачуваним чином, то зв'язок між М та РQ
виявляється слабким та невизначеним. Зокрема, стійке зростання М не
обов'язково переходитиме у стійке зростання номінального ПНП.
Монетаристи вважають, що люди мають досить стабільний попит на
гроші для купівлі обсягу поточного виробництва порівняно з іншими
фінансовими та реальними активами та витратами. Фактори, що
визначають кількість грошей, які хочуть мати приватні особи та
підприємства у кожний момент, не залежать від грошової пропозиції. І
найголовніше – кількість грошей, яку населення бажає мати, визначається
рівнем номінального ПНП.[6]
Приклад : Допустимо при ЧНП, що дорівнює 400 млрд. дол, кількість
грошей, яка бажає мати населення, дорівнює 100 млрд. дол. (V дорівнює 4.)
Припускаючи, що фактична пропозиція грошей становить 100 млрд. дол.,
можна сказати, що в економіці встановилася грошова рівновага (рівність
фактичного обсягу грошової пропозиції кількості грошей, яку населення
бажає мати). Допустимо розширення M на 10 млрд. дол., порушить цю
рівновагу, оскільки люди тепер мають більше грошей, ніж планували.
Природна реакція населення – витратити “зайві” гроші, тобто. пустити їх у
придбання продукції. Внаслідок чого зростає сукупний попит, який своєю
чергою збільшує ЧНП. Оскільки швидкість обігу дорівнює 4 – тобто долар
витрачається в середньому 4 рази на рік, – номінальний ПНП має зрости на
40 млрд. дол. Коли номінальний ЧНП досягне 440 млрд. дол., фактична
грошова пропозиція у 440 млрд. дол. стане тією кількістю грошей, яку
населення бажає мати, і рівновага, за визначенням, відновиться. Витрати
товари та послуги зростатимуть до того часу, поки співвідношення ЧНП/
M, визначальне V, стане рівним початковому.
б) Нестабільність: погляд кейнсіанців .
На думку кейнсіанців , швидкість обігу грошей мінлива і
непередбачувана. Вони вважали, що гроші потрібні не тільки для укладання
угод, але і для володіння ними як активи. Гроші, які використовуються в
угодах, будуть "активними" грошима, тобто грошима, які переходять з рук
в руки і звертаються в потоці доходів-витрат. Вони мають деяку позитивну
швидкість обігу, тобто долар для угод має позитивну швидкість обігу
 28

Гроші, які тримають як активи, є "непрацюючими" грошима і, отже,

швидкість їх обігу дорівнює нулю. Звідси випливає, що загальна швидкість
обігу всієї грошової пропозиції залежить від пропорції, в якій вона
розподіляється між грошима для угод і грошима як активи.
На цій підставі кейнсіанці , відкидаючи монетаристський
передавальний механізм – що передбачає причинну залежність між зміною
М та зміною ЧНП – стверджують, що кошти, що використовуються як
"непрацюючі", можуть поглинати значну частину приросту грошової
пропозиції, викликаючи падіння швидкості обігу грошей. крайній випадок:
населення звертає в додаткові активи весь приріст грошової пропозиції, то
пропозиція грошей зростає, але швидкість обігу впаде настільки, що ніякого
впливу на розмір номінального ЧНП це не вплине.
Відносне значення попиту гроші з боку активів змінюється назад
пропорційно ставці відсотка. Звідси розширення грошової пропозиції
знизить відсоткову ставку, що у своє чергу збільшить кількість фінансових
активів з нульовою швидкістю обращения. Тому загальна швидкість обігу
грошової пропозиції падає.[11]
Скорочення ж грошової пропозиції підвищить відсоткову ставку,
роблячи більш накладним мати гроші як активи. Подальше зменшення
фінансових активів підвищує загальну швидкість обігу грошей.
З погляду кейнсіанців , швидкість обігу грошей змінюється прямо
пропорційно ставці відсотка і обернено пропорційно пропозиції грошей.
Якщо це так, то стабільний зв'язок між М та номінальним ЧНП, який
пропонує монетаристський передавальний механізм, відсутня, тому що при
зміні 𝑀 змінюється і 𝑉, що не обов'язково веде до зміни ЧНП.
2.3. Суперечності у питанні про стабілізаційної політики держави.
а) Фіскальна політика.
Визнаючи важливість кредитно-грошової політики, кейнсіанці
вважають, що фіскальна політика набагато потужніший і надійніший
стабілізаційний засіб. Про це свідчить їхнє основне рівняння. Вважається,
що зміни оподаткування впливають на споживання та інвестиції надійно та
передбачувано.
Монетаристи, відкидаючи фіскальну політику як засіб перерозподілу
ресурсів та стабілізації, вважають її безрезультатною у зв'язку з так званим
ефектом витіснення (викликається збільшенням урядових позик на
грошовому ринку та тягне підвищення процентних ставок і скорочення
обсягу інвестицій в економіці). При цьому логіка їх міркувань зводиться до
 29

наступного: держава створює бюджетний дефіцит, займаючи гроші у

населення, вступає у конкурентну боротьбу із приватним бізнесом за
фонди. Що призводить до розширення попиту на гроші, підвищення
процентної ставки та витіснення приватних капіталовкладень. Отже,
кінцевий результат впливу бюджетного дефіциту на сукупні витрати
непередбачуваний чи, у разі, несуттєвий.
Якщо дефіцит, як це прийнято, покривається випуском нових грошей,
ефект витіснення може бути виключений і за дефіцитом буде розширення
економічної діяльності. Але, зазначають монетаристи, розширення
відбудеться не завдяки бюджетному дефіциту як такому, а завдяки
створенню додаткових грошей.[10]
Кейнсіанці загалом не заперечують, що деякі інвестиції можуть
витіснятися. Але вони вважають обсяг витіснених інвестицій невеликим і,
отже, роблять висновок, що кінцевий результат впливу політики бюджетної
експансії на рівноважний ЧНП буде значним. Вони таки визнають, що
фінансування дефіциту шляхом створення нових грошей має більший
стимул, ніж фінансування за рахунок позик.
б) Грошово-кредитна політика.
Кейнсіанці вважають, що крива попиту на гроші щодо пологу, а крива
попиту на інвестиції щодо крута, це робить кредитно-грошову політику
порівняно слабким стабілізуючим засобом. А монетаристи, навпаки,
вважають криву попиту на гроші дуже крутою, а криву попиту на інвестиції
досить пологою, це означає, що зміна грошової пропозиції дуже впливає на
рівноважний рівень ЧНП. Це повністю відповідає фундаментальній тезі
монетаризму про те, що грошова пропозиція – вирішальний фактор
визначення рівня економічної активності та рівня цін.
Проте більшість монетаристів не радять використовувати політику
дешевих і дорогих грошей для пом'якшення підйомів та спадів
економічного циклу. Ґрунтуючись на дослідженнях історії США до і після
1913 р. монетаристи дійшли висновку про нестабільність останнього
періоду (після 1913 р.), що пов'язано з дискретними змінами грошової
пропозиції, які здійснюють керівні кредитно-грошові установи.
Відповідальність зменшення економічної стабільності приписується
помилковим рішенням керівних кредитно-грошових установ. З погляду
монетаристів, економічна нестабільність породжується скоріше
неправильним кредитно-грошовим регулюванням, ніж внутрішньою
 30

нестійкістю економіки. Неправильне кредитно-грошове регулювання

відбувається згідно з монетаризмом з двох важливих причин:
1. Припустимо, різні економічні показники вказують на деякий спад і
в дію вводиться політика дешевих грошей. Але протягом наступних шести
місяців економічне становище з причин, ніяк не пов'язаних із заходами
державної політики, змінилося, і почався перехід до циклічної фази
інфляційного підйому. У цей момент політика дешевих грошей робить свою
дію і посилює інфляцію. Це відбувається через те, що зміна грошової
пропозиції впливає на ЧНП після деякого періоду часу. При невизначеності
цього періоду використання дискретної кредитно-грошової політики для
пристосування економіки до циклічним підйомам і спадам може мати
зворотний ефект і посилювати циклічні коливання.[5]
2. Допустимо, економіка долає спад і рухається до повної зайнятості
з підвищенням рівня сукупних витрат, обсягу виробництва, зайнятості та
цін. Обсяг економічної діяльності, що розширюється, викликає збільшення
попиту на гроші і тим самим підвищення процентної ставки. Якщо ж керівні
кредитно-грошові установи вважають за мету стабілізацію відсоткових
ставок, вони вдадуться до політики дешевих грошей. Але ця політика
зростання кількості грошей збільшить сукупні витрати у той момент, коли
економіка вже перебуває на межі інфляційного буму. Тобто спроба
стабілізувати відсоткові ставки робить економіку менш стійкою. З цього
видно, що стабілізація відсоткової ставки є хибною метою, оскільки
неможливо стабілізувати грошову пропозицію та відсоткові ставки
одночасно. Тому спроба стабілізувати процентні ставки може
дестабілізувати економіку.
Виходячи з цих міркувань, монетаристи приходять до висновку, що
для досягнення стабільності економіки необхідно стабілізувати темпи
зростання грошової пропозиції, а не процентну ставку. В ідеалі
монетаристи вважають, що грошова пропозиція має стійко зростати на 3-
5% на рік. Оскільки грошова пропозиція має розширюватися щорічно у
тому темпі, як і щорічний темп потенційного зростання реального ВНП.
Таке правило, вважають монетаристи, усуває головну причину
нестабільності економіки – мінливий та непередбачуваний вплив кредитно-
грошової політики. Якщо грошова пропозиція зростає в постійному темпі,
будь-який рух до спаду носить тимчасовий характер.[6]
Зважаючи на деякі справедливі зауваження монетаристів, було б
безглуздо відмовлятися від дискретної кредитно-грошової політики на
 31

користь їхнього правила. Оскільки V схильна до змін як протягом циклу,

так і в тривалій перспективі, то постійний темп щорічного зростання
грошової пропозиції може сприяти серйозним коливанням сукупних витрат
і викликати економічну нестабільність, тому що відмова від стабілізації
процентної ставки супроводжуватиметься її різкими коливаннями. та
коливаннями інвестиційних витрат.
3.6 Погляди на модель сукупного попиту та пропозиції
У цьому розділі порівняємо погляди монетаристів та кейнсіанців за
допомогою моделі сукупного попиту та сукупної пропозиції. Розберемо
відмінності в моделях попиту та пропозиції для кожної з теорій.
Основні розбіжності зустрічаються у питанні зрушенні сукупного
попиту. Монетаристи вважають, що попит суворо зміщується вправо або
вліво головним чином в результаті відповідно розширення або скорочення
грошової пропозиції. Кейнсіанці припускають, що крім сукупних витрат,
криву сукупного попиту можуть зміщувати результати фіскальної та
кредитно-грошової політики.
Крива пропозиції також має різний вигляд у кейнсіанців та
монетаристів. Розбіжності зводяться до того, що монетаристи вважають
криву сукупної пропозиції дуже крутою, а кейнсіанці – досить пологою.
Полога кейнсіанська лінія показує, що економіка часто не досягає рівня
повної зайнятості та повного використання потужностей, а майже
вертикальна лінія відображає основу монетаризму та позицію, згідно з якою
гнучкість цін та ставок заробітної плати обумовлює постійне прагнення
економіки до повної зайнятості. Ця розбіжність у поглядах на сукупну
пропозицію вкрай важлива щодо стабілізаційної політики.

Рис 2.1. – Монетаристська модель сукупного попиту та сукупної

пропозиції
 32

З точки зору монетаристів, якщо дотримуватися монетарного

правила, то обсяг виробництва в економіці весь час знаходиться на рівні
майже повної, зміна сукупного попиту впливає переважно на рівень цін і
слабко впливає на реальний ВНП. Отже, немає сенсу вживати якихось
стабілізаційних заходів збільшення реального обсягу виробництва та
зайнятості. В результаті усунення сукупного попиту з А𝐷( до А𝐷* (див. рис.
2.1) ми отримуємо дуже скромне зростання реального обсягу виробництва
(з 𝑄( до 𝑄* ), але значне зростання рівня цін (з 𝑃( до 𝑃* ), тобто мінімальне
збільшення обсягу виробництва та зайнятості призводить до зростання
інфляції. Тому що виробники підвищать спочатку ціни, а потім почнуть
розвивати виробництво.

Рис. 2.2 – Кейнсіанська модель сукупного попиту та сукупної

пропозиції
Кейнсіанці вважають, що політика збільшення грошової маси вплине
на виробництво і зайнятість і слабко вплине на рівень цін. Цей висновок
випливає з припущення, що через свою внутрішню нестабільність
приватнопідприємницька економіка може далеко не повністю використати
свій виробничий потенціал. Тому розширення сукупного попиту з А𝐷( до
А𝐷* (див. рис. 2.2.) викличе суттєве збільшення реального обсягу
виробництва 𝑄( до 𝑄* ), але спричинить лише невелике зростання рівня цін
(з 𝑃( до 𝑃* ). З позиції кейнсіанців , при неповному використанні економікою
своїх потужностей можна отримати значний приріст реального обсягу
виробництва та зайнятості лише з невеликими інфляційними витратами, так
як виробники підвищать виробництво, наслідуючи зростання попиту.
Після досягнення повною зайнятістю економікою розбіжності між
кейнсіанцями і монетаристами в основному зникають і зводяться до
класичної моделі; Стабілізаційна політика може ставати безглуздою і
розширення грошової маси викличе гіперінфляцію.
 33

Рис. 2.3. – Монетарне правило

Ці моделі можуть допомогти нам краще розібратися у монетарному
правилі. Розглянемо рисунок 2.3, де Q0 (обсяг виробництва) ЧНП лише на
рівні повної зайнятості. Зсув кривої сукупної пропозиції від AS до AS
відображає зростання обсягу виробництва, що відбувається під впливом
реальних факторів: залучення додаткових ресурсів, удосконалення
технологій. Монетарне правило гарантує усунення сукупного попиту з AD
до AD'. Через війну реальний ЧНП зросте з 𝑄( до 𝑄* , а ціни залишаться
колишньому рівні P2. Отже монетарне правило забезпечує стабільність цін.
Кейнсіанці ставлять під сумнів тісний зв'язок між зміною грошової
пропозиції та сукупним попитом. Вони розглядають два випадки:
1. Крива попиту на інвестиції може зміститися праворуч під впливом
оптимістичних очікувань підприємців, що призведе до зсуву кривої AD'
(сукупного попиту) праворуч і розпочнеться інфляція попиту. У цьому
випадку монетарне правило не підтримує стабільності цін. Кейнсіанці , для
запобігання інфляції, радять використовувати політику дорогих грошей та
скорочення бюджетних видатків.
2. Крива попиту зміщується вліво вниз під впливом песимістичних
очікувань підприємців. У разі збільшення від AD до AD', монетарне
правило неспроможна забезпечити цінову стабільність (рівень цін падає з
𝑃* до Р( ). На думку кейнсіанців , політика розширення бюджетних видатків
і дешевих грошей призведе до збільшення сукупного попиту до AD' і
запобігатиме дефляції. За негнучких цін це також може зберегти обсяг
виробництва 𝑄* .
 34

РОЗДІЛ 3. РЕАЛІЗАЦІЯ ПРИНЦИПІВ МОНЕТАРНОЇ ТЕОРІЇ

3.1. Світова практика застосування монетариських концепцій та їх
критика
У 1970-1980 роках ідеї монетаризму стали важливою складовою
економічної політики країн і їх центральних банків. Ідеї Мілтона Фрідмана
стали основою для становлення монетаристської теорії, що розвивалася в
різних країнах світу, зокрема в США, Великобританії та Європі.[15]
В США ідеї монетаризму були використані в рамках програми
боротьби з інфляцією, запропонованої президентом Річардом Ніксоном.
Великобританія також відстоювала монетаристську політику,
започатковану прем’єр-міністром Маргарет Тетчер. За її керівництва країна
перейшла до строгого монетаристського курсу, що спричинило значне
збільшення безробіття та соціальну напруженість.[14]
У Європі ідеї монетаризму були зрозумілі і підтримані Банком
Європейських Співтовариств (БЄС). Центральний банк БЄС відігравав
ключову роль в забезпеченні стабільної грошової політики та зменшенні
інфляції. Незважаючи на успіхи, монетаристська політика БЄС не була
підтримана всіма країнами-членами Співтовариства, оскільки вона
вимагала від них значних зусиль для забезпечення фінансової дисципліни.
Однак, застосування монетаристських політик у 1970-1980 роках не
було безпроблемним. Строга грошова політика призвела до підвищення
процентних ставок та зниження рівня виробництва, що призвело до
збільшення безробіття та соціально вразливої категорії населення.
В результаті переходу до монетаризму було запроваджено політику
прямого регулювання грошової маси з метою боротьби з інфляцією. Цей
підхід передбачав встановлення строгих критеріїв щодо збільшення
грошової маси, які зазвичай були пов'язані з показниками інфляції та
виробництва.
У країнах, де була успішно введена монетаристська політика, було
досягнуто стабільної інфляції та економічного зростання. Однак, введення
монетаристської політики не вирішило всіх економічних проблем країн. У
деяких випадках ця політика призводила до рецесії та зростання безробіття,
особливо в країнах з високою залежністю від зовнішнього експорту.
Уряди багатьох країн почали використовувати монетаристські
політики в 1970-1980-х роках. Наприклад, у Великій Британії прем'єр-
міністр Маргарет Тетчер ввела політику, що мала на меті зменшення рівня
інфляції за допомогою монетаристських методів. Вона знизила обсяг
 35

грошей, що були в обігу, та збільшила процентні ставки, щоб знизити

споживання та збільшити заощадження. Ці кроки призвели до тимчасового
погіршення економічної ситуації, але згодом до зниження інфляції та
стабілізації економіки.
У США монетаристські політики були також використані в цій же
епохі. Голова Федеральної резервної системи Пол Волкер ввів політику
"шокової терапії", збільшивши процентні ставки та зменшивши грошову
масу, щоб зменшити інфляцію. Ця політика призвела до скорочення
економічного зростання та збільшення безробіття на короткий термін, але
згодом допомогла досягти стабільності в економіці.
Інші країни, такі як Німеччина та Японія, також використовували
монетаристські політики для боротьби зі зростанням інфляції. Ці політики
зазвичай включали в себе збільшення процентних ставок, зменшення
грошової маси та зменшення державних витрат.
Хоча монетаризм вважався досить впливовою теорією в
економічній науці, він також зазнав критики.[12]
Одна з головних критик стосується ігнорування монетаристами
впливу фінансової системи та банківської діяльності на економіку.
Монетаристи дивилися на банки головним чином як на посередників між
позичальниками та вкладниками, не визнаючи їх ролі в генерації грошей та
кредитування економіки. Однак дослідження показали, що банки мають
значний вплив на економіку через свою можливість створювати гроші та
кредитувати позичальників, що може впливати на загальний рівень цін та
інфляцію.
Критика також стосується того, що монетаристські політики можуть
призводити до збільшення нерівності в економіці та зменшення соціальної
допомоги. За монетаристською теорією, уряд має обмежити свої бюджетні
витрати, збільшити процентні ставки та знизити інфляцію. Проте ці
політики можуть призвести до зменшення державної допомоги, збільшення
безробіття та погіршення умов життя для найбідніших верств населення.
Крім того, монетаризм не враховує можливості виникнення кризових
ситуацій на фінансових ринках, таких як банкрутство банків або інші
фінансові кризи. Наприклад, у 2008 році глобальна фінансова криза
показала, що монетаристська політика не може забезпечити стабільність на
фінансових ринках, які можуть виникати в результаті нестачі контролю
регуляторів та нестабільності економічної ситуації.
 36

Однак, критика монетаризму не обмежується лише науковими

аргументами, а стосується його практичного використання. Наприклад, в
1980-х роках уряд США здійснив глибокі зміни в грошовій політиці за
рекомендаціями монетаристів. Відбулося суттєве скорочення грошової
маси, що призвело до зменшення інфляції, але також спричинило ріст
безробіття та сповільнення економічного зростання.
Крім того, критики монетаризму вказують на те, що фокус на грошову
масу та інфляцію може привести до знецінення інших важливих аспектів
економіки, таких як соціальна справедливість та стабільність фінансової
системи. Наприклад, занадто різке скорочення грошової маси може
призвести до фінансової кризи, а також погіршити стан соціально вразливих
груп населення.
3.2. Монетаризм, як пануюча концепція НБУ
Протягом років незалежності України її грошово-кредитна політика
та практика розвивалися відповідно до кейнсіансько-неокласичного
синтезу. На початковому етапі розвитку (1991-1994), підходи до
економічних проблем були переважно кейнсіанськими, з переоцінкою ролі
державного регулювання економіки та фіскально-бюджетного механізму.
Однак такі методи не давали бажаних результатів в нових умовах, де
довгострокові, стратегічні цілі відігравали меншу роль, а тактичні цілі,
визначені політичною доцільністю, ставали пріоритетними. У результаті,
економіка країни опинилася у складному становищі, а ринкові реформи
розтягувалися. [16]
Кейнсіанський підхід також проявлявся у ставленні до інфляції, де
загроза неоцінювалася достатньо серйозно, а емісія грошей
використовувалася для фінансування поточних витрат та монетизації
бюджетного дефіциту. Монетарна політика була характеризована
жорсткою фіксацією валютного курсу (1993-1994), використанням
адміністративно-обмежувальних монетарних інструментів, таких як високі
норми обов'язкового резервування та обмеження рефінансування
банків.[19]
З початку 1990-х років економічна політика України зазнала змін у
напрямку монетаристських рекомендацій, зокрема у грошово-кредитній
сфері. Загальна економічна політика була спрямована на досягнення
макроекономічної стабільності, прискорення ринкових реформ, здоров'я
державних фінансів, зниження податкового тиску та дефіцитного
фінансування економіки. Грошово-кредитна політика спрямована на
 37

подолання гіперінфляції, відокремлення емісійного механізму НБУ від

бюджетного та відмову від прямого фінансування дефіциту за рахунок
сеньйоражу. Крім того, було введено лібералізацію кредитного та
валютного ринків, створено ринок цінних паперів тощо.[20]
Україна після отримання незалежності зіткнулася з економічними
проблемами, які виникли внаслідок реформ і перехід до ринкової
економіки. У цьому контексті українська монетарна політика була
спрямована на поєднання ідей монетаризму та кейнсіанства для
забезпечення економічного зростання та подолання криз. Хоча були
здійснені заходи з використанням фіскально-бюджетного механізму для
підтримки розвитку пріоритетних галузей економіки та регіонів, а також
для покриття бюджетного дефіциту, проте це призвело до постійного тиску
на Національний банк України (НБУ) та девальвації гривні. Незважаючи на
це, орієнтація на кращі ідеї монетаризму та кейнсіанства дозволила Україні
прискорити економічне зростання та отримати одні з найвищих показників
приросту ВВП серед країн Європи в період з 2000 по 2008 рік.
Україна перейшла до інфляційного таргетування в 2016 році. Це
означає, що Національний банк України (НБУ) ставить перед собою
завдання забезпечити стабільну інфляцію на певному рівні. Зокрема, НБУ
встановлює мету щорічної інфляції на рівні 5% (з можливою допустимою
відхиленням від цього рівня в межах +/- 1 відсотка).
Інфляційне таргетування є однією з ключових стратегій монетарної
політики багатьох країн світу, оскільки дозволяє досягти стабільності цін та
сприяє економічному розвитку. До переходу до інфляційного таргетування,
НБУ використовував різні стратегії монетарної політики, такі як
фіксований обмінний курс та керування грошовою масою. Однак, ці
стратегії не завжди давали бажані результати і призводили до економічної
нестабільності.[17]
Перехід до інфляційного таргетування був важливим кроком для
України, оскільки дозволив зберегти стабільність цін, зменшити інфляційні
тиски та підтримати економічне зростання. Проте, інфляція залишається
проблемою для країни, і НБУ продовжує зосереджуватись на досягненні
мети щорічної інфляції на рівні 5%.
 38

ВИСНОВОК
У даній роботі були проаналізовані теоретичні засади монетаризму та
кейнсіанської теорії, а також проведена порівняльна характеристика цих
двох підходів. Було виявлено, що монетаризм і кейнсіанство відрізняються
у своїх постулатах та підходах до регулювання економіки. Було розглянуто
та описано пояснення монетаристів щодо причин Великої Депресії в світі
та Великої інфляції в США, було встановлено доцільність концепцій, які
висунув засновник монетарної теорії М. Фрідман для опису надкризових
економічних ситуацій, таких як депресивні та стагфляційні періоди в
економічній динаміці. Використовуючи портфельну теорію, нами було
доведено рівняння ефекту Фішера.
Особлива увага була приділена питанню швидкості обігу грошей, яка
визначається як центральний фактор у формуванні теоретичних досліджень
грошового попиту. Було встановлено, що різниця між монетаризмом та
кейнсіанством виражається в більшості випадків не у позитивному аналізу,
в роботі було показано, що в даному аспекті існує певна єдність обох течій,
а більшість суперечностей виражаються саме в нормативному аналізі.
Також було розглянуто суперечності у питанні стабілізаційної політики
держави, яка викликає різні підходи та дискусії між монетаристами та
кейнсіанцями.
Досліджено світову практику застосування монетарних концепцій і
критику, яку вони отримують. Було виявлено, що монетаризм має значний
вплив і став пануючою концепцією в Національному банку України.
Загалом, дана робота надає важливі теоретичні основи та
порівняльний аналіз монетаризму та кейнсіанської теорії. Вона сприяє
глибшому розумінню принципів монетарної теорії та їх реалізації у світовій
практиці. Дослідження цих підходів може бути корисним для економістів,
політиків та всіх зацікавлених у грошовій політиці та регулюванні
економіки.
 39

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Coddington, Alan. Keynesian economics. Routledge, 2013.
2. Blinder, Alan S. "Keynesian economics." The concise encyclopedia of
economics 2.008 (2008).
3. Jahan, Sarwat, Ahmed Saber Mahmud, and Chris Papageorgiou. "What is
Keynesian economics." International Monetary Fund 51.3 (2014): 53-54.
4. Blinder, Alan S. "The fall and rise of Keynesian economics." Economic
record 64.4 (1988): 278-294.
5. American Economic Association, Royal Economic Society, and Harry G.
Johnson. "Monetary theory and policy." Surveys of Economic Theory: Volume
I Money, Interest, and Welfare (1965): 1-45.
6. Friedman, Milton. "Milton Friedman." (2009).
7. Friedman, Milton. Theory of the consumption function. Princeton university
press, 1957.
8. Friedman, M. (1989). Quantity theory of money (pp. 1-40). Palgrave
Macmillan UK.
9. Friedman, Milton. "A Friedman doctrine: The social responsibility of business
is to increase its profits." The New York Times Magazine 13.1970 (1970): 32-
33.
10. Hetzel, Robert L. "The contributions of Milton Friedman to economics." FRB
Richmond Economic Quarterly 93.1 (2007): 1-30.
11. Stein, Herbert. Presidential economics: The making of economic policy from
Roosevelt to Reagan and beyond. 1988.
12. Sastrodiharjo, Istianingsih, and Robertus Suraji. "Building a Post Capitalist
Economy and Religious Capitalism." INQUISITIVE: International Journal of
Economic 1.2 (2021): 116-129.
13. Berezko, Vladimir E. "The Public Regulation of Economic Relations in the
Modern State: Theoretical Aspect." Legal Concept= Pravovaya Paradigma
18.1 (2019).
 40

14. Козюк, Віктор Валерійович. "Поведінка центрального банку в світлі

концепції сучасної монетарної теорії." (2003).
15. Козюк, В. (2009). Роберт Манделл: новаторські ідеї та консервативний
світогляд у фундаментальній теорії міжнародної монетарної
економіки. Вісник Економіки, (4), 92-101.
16. Коваленко, Вікторія Володимирівна. "Реформування та стратегічний
розвиток фінансової системи України." ScienceRise 2.3 (7) (2015): 43-46.
17. Гнатів, О. А. "Таргетування інфляції як оптимальний режим монетарної
політики в Україні." Регіональна економіка 2 (2009): 119-125.
18. Ніконенко, У. М. "Стратегічні напрями реформування монетарної
політики НБУ та їх інституціональне забезпечення." Наукові записки.
Українська академія друкарства (2010): 87-96.
19. Ніконенко, У. М. "СТРУКТУРНІ ЗРУШЕННЯ В РЕАЛІЗАЦІЇ
МОНЕТАРНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ В УМОВАХ
РЕФОРМ." ВІСНИК: 104.
20. Тищенко, В. В. "Монетарна політика в Україні." (2019).